Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач icon

Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач




Скачати 376.14 Kb.
НазваУдк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач
Дата04.03.2014
Розмір376.14 Kb.
ТипДокументи

УДК339.338

І.В. Лопаткіна, ст.викладач

Українська академія банківської справи



ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ



Постановка проблеми. Прихід до влади будь-яких політичних сил обумовлений бажанням реалізувати свої економічні інтереси. По великому рахунку, всі вони прагнуть здобути для свого виборця краще життя – максимізувати добробут нації [5]. Для цього, крім всього іншого, вибудовується цілісна програма послідовних дій - економічна політика. Кожна влада має свій погляд на те, якими шляхами досягати мети, які інструменти і яким чином задіяти. Але набір прикладних інструментів доволі стандартний і не має політичної приналежності. Відмінними є погляди стосовно того, які з них більш дієві і які наслідки для економіки буде мати застосування їх на практиці. Л.Ерхард з цього приводу писав, що економічна система повинна бути неідеологізованою в своїх методах, але не в своїх цілях [9; 345, авт. переклад]. І часто проблеми, пов’язані з використанням того чи іншого інструменту регулювання економіки не є проявом вад, їм притаманних. Вони є свідоцтвом нераціональності методик, в рамках яких використовуються ці інструменти.

Постійно, або час від часу – в залежності від актуалізації питання, - відбувається осмислення досвіду економічного регулювання взагалі, а також ефективності його окремих інструментів. Значення цього процесу полягає в тому, що теоретичні узагальнення спонукають до корекції поглядів економістів-практиків, політиків - тих, хто розробляє і впроваджує в життя економічну політику, хто відповідає за досягнення проголошених в ній цілей. Особливого сенсу така корекція набуває в періоди епохальних змін в економіці. Слід зауважити, що в Україні процес докорінного реформування економіки продовжується. Нажаль, він дещо затягнувся, що, як визначають деякі економісти, не дозволило отримати бажаного підвищення рівня розвитку економіки [11,12]. Таким чином, питання створення теоретичного підґрунтя нової економічної політики в Україні є актуальними.

Проаналізувавши динаміку змін в правилах гри відносно державних закупівель, можна дійти висновку, що, по-перше, ці питання достатньо актуальні – на державні закупівлі в 2007 році з державного бюджету буде використано близько 50 млрд.грн, а це складає майже третину видаткової частини державних коштів. За оцінками експертів, місткість ринку державних закупівель України – понад 120 мілр.грн [18]. А, по–друге, в процесі реформування системи державних закупівель в нових економічних умовах не поставлено остаточної крапки - за останні чотири роки тільки редакцій закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” створено десять [2].

Державні закупівлі – поняття майже вічне, як і сама держава, державна влада, державний бюджет і державні видатки. Воно притаманне будь-якій економічній системі. Тому деякі аспекти державних закупівель достатньо фундаментальні. Накопичено значний досвід використання державних закупівель, як інструменту державної економічної політики. Узагальнення цього досвіду складає теорію державних замовлень.

Поняття “державне замовлення” не нове для нас. За радянських часів все, що вироблялося, створювалося в системі державного замовлення. Державне замовлення було стовідсотковим і слугувало основою для директивного планування. Держплан визначав обсяги замовлень для всіх суб’єктів економіки. Коло замикалося. Таким чином, була побудована і довгий час успішно діяла цілісна економічна система, яка виключала товарно-ринкові відносини, як головний елемент і рушійну силу економіки. Збої в цій системі були неприпустимі і могли спричинити, і спричинили, катастрофічні наслідки для всієї економіки. Планова, або командно-адміністративна система перестала існувати. А, відтак, перестала діяти система державних замовлень – система господарських зв’язків між підприємствами. Наслідки відомі - це і криза неплатежів, і цінові дисбаланси, і гіперінфляція тощо. Кожну з означених проблем можна аналізувати окремо, але всі вони були проявами системної кризи економіки, що залишилась без своєї цементуючої основи – державного замовлення.

З переходом до ринкової моделі економіки поняття “державне замовлення” набуло іншого змісту. В 1995 році законом “Про постачання продукції для державних потреб” розпочато новий етап реформування системи державних закупівель в Україні [1]. Цього потребували нові реалії національної економіки. Вдосконалення процесу державних закупівель на пострадянському просторі очікували іноземні інвестори.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематиці державних закупівель в сучасних умовах присвятили свої роботи В.Карасьова, В.М.Колотій, Л.Самсоненко, Ю.Сколотяний, В.В.Сміричинський, В.Мандзюк, Р.Колишко, Л.С.Ставська, С.Замазій, М.Корнєв, С.Тихонов, В.В.Жуков, І.С.Дребот, О.Переверзєва, В.Матвєєва, М.Вишневський, Н.Костенко, А.Сахно, Е.Храбров, А.Шипка, О.Пономаренко, М.Ульянов та інші. Але аналіз останніх публікацій показує, що питання теорії ще не набули своєї ваги і їм приділяється недостатньо уваги. В більшій мірі досліджується раціональність, обґрунтованість статей діючого законодавства, розглядаються проблеми реалізації державних закупівель на практиці. Основна хвиля критики зосереджується на шпальтах видань масмедіа. Складається враження, що науковці не бачать актуальності питань теорії державних закупівель. І це не може не викликати подиву, оскільки останні є складовою державної фінансової політики, інструментом регулювання економіки і складають значну частку видатків державного бюджету. Важливість питань державних закупівель і осмислення їх теоретичних положень простежується в роботах Д.Фінзінгера (J.Finsinger), В.Вікрея (W.Vickrey), О.Вільямсона (O.Williamson), Е.Вольфштеттера (E.Wolfstetter), О.Ганденбергера (O.Gandenberger), Дж.Стиглица (J.Stiglitz), У.Ленза (U.Lenz), Д.Даєра (D.Dyer), Д.Каделя (J.Kadel), У.Фехля (U.Fehl), В.Гуча (W.Guth), Д.Левіна (D.Levin), М.Кейнса (M.Keynes), Ш.Бланкарта (Ch.Blankart) і багатьох інших закордонних авторів. Розмірковування щодо закупівель знаходимо в роботах Л.Ерхарда, присвячених підсумовуванню досвіду розробки і практичного здійснення реформ народного господарства повоєнної Німеччини. Л.Ерхард не відокремлює питання замовлень від загального процесу реформування економіки і розглядає їх потенціал крізь призму економічної політики. Він визначає, що зростання обсягів замовлень позитивно позначилось на зростанні зайнятості. Цікавим є те, що лише на одну десяту ця тенденція була пов’язана зі зменшенням кількості безробітних. Тобто питома вага екстенсивного фактору в загальному результаті була дуже незначна. Таким чином, замовлення стимулювали підвищення інтенсивності праці.

Крім того, збільшення замовлень означало зростання капіталовкладень. Згідно до теорії економічного росту, ці фактори є визначальними в короткостроковому періоді і їх присутність, при правильному їх використанні, обумовлює позитивні тенденції в майбутньому, забезпечуючи стале економічне зростання [10].

Слід зазначити, що цих західних авторів і їх дослідження важко назвати сучасними. Їх роботи датуються 40-80-ми роками XX століття. Можна зробити висновок про те, що західна наука клопоталася питаннями державних закупівель в історично визначений період свого розвитку, а саме в період реформування економіки, та була зацікавлена в узагальненні досвіду стосовно раціонального використання державних коштів в наступних періодах. Як результат – створена теорія державних закупівель. І можна стверджувати, що в сучасних умовах в розвинених країнах питання, пов’язані з державним замовленням, стали в більшій мірі прерогативою спілок платників податків, ніж науковців, оскільки здійснення постійного контролю за ефективним використанням коштів людей, що сплачують податки, є дієвим інструментом реалізації ґрунтовно розробленої в минулому теорії.

^ Виділення невирішених раніше частин проблеми. Теорія державних замовлень і питання використання цього інструменту в економічній політиці держави в умовах транзитивної моделі економіки залишаються окремими напрямками наукових досліджень і потребують свого постійного розвитку, обґрунтування окремих положень. Актуалізація проблематики державних замовлень в сучасних умовах України пов’язана з прагненням країни встати в один ряд з економічно розвиненими країнами, які мають великий досвід розробки теорії державних замовлень і використання основних її положень на практиці з метою підвищення ефективності цього процесу.

Теорія державних закупівель в Україні і в розвинених країнах має значний розрив. Це стосується концептуальних підходів, понятійного апарату, сприйняття основних постулатів філософії державних закупівель, оцінки основних проблем процедури і багато іншого. Різні за формою і змістом і законодавчі акти різних країн, що присвячені питанням державних закупівель. А що стосується практики, то тут ідентичності не може бути за визначенням, оскільки кардинально різні вихідні умови для здійснення процедури державних закупівель – ринковий і ще недосконало ринковий механізм регулювання економіки.

^ Цілі статті – висвітлити та проаналізувати деякі теоретичні аспекти процесу державних закупівель, показати їх практичну значущість.

Виклад основного матеріалу.


Концептуальні положення державних закупівель.

Розгляд проблематики державних закупівель доцільно розпочати з означення концептуальних підходів до цієї теми. По-перше, варто означити основну ідею державних закупівель. За визначенням державні закупівлі розглядаються або як фізична величина [4], або як дія, процес [2], чи як засіб державного регулювання економіки [1]. У першому випадку державні закупівлі – це частка товарів і послуг, вироблених у країні або за кордоном і закуплених урядом, державними органами за кошти державного бюджету з метою гарантування забезпечення випуску необхідних для країни техніки та устаткування і власного споживання, а також забезпечення споживання населення та утворення резервів [4;336]. Інший підхід стосовно визначення виходить з того, що державні закупівлі – це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому відповідним законом [2]. В підручниках з економічної теорії державні закупівлі розглядаються в контексті державних видатків, як елемент бюджетної політики [6, 8]. В будь-якому випадку мова йде про витрачання суспільних коштів, які акумулюються в державному бюджеті і розпорядником (але не власником) яких є державні органи. В законі України “Про поставки продукції для державних потреб”, - першому за часів незалежності Україні Законі, присвяченому державним закупівлям, - поняття “державні закупівлі” ототожнюються з “державним замовленням”, а останнє трактується як засіб держаного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб’єктів господарської діяльності України всіх форм власності [1].

Держава вилучає, акумулює кошти членів суспільства і спрямовує їх на реалізацію якихось суспільних цілей. Кожен член суспільства, сплачуючи податки, є учасником цих процесів і цілком логічно, що кожен зацікавлений в тому, щоб сплачувати якомога менше. А цього можна досягнути при дбайливому витрачанні і розумному перерозподілі ресурсів. Такого відношення до власних коштів і очікує від держави платник податків. Таким чином, можна зробити висновок про те, що ідея державних закупівель полягає в економії коштів членів суспільства – платників податків.

Наступний концептуальний постулат - державні закупівлі необхідно розглядати як інструмент ефективного перерозподілу в економіці. Перерозподільна функція – одна з головних в системі функцій держави. Більш того, для розуміння важливості цього концептуального постулату і його ролі в розбудові економіки, необхідно згадати про те, що бажаних перерозподільних цілей можна досягти за допомогою відповідної системи податкових і трансферних платежів. При цьому якщо суспільство ще може змиритися зі зниженням рівня національного доходу, то з несправедливістю воно буде боротися [12]. Віддаючи частину своїх доходів на цілі встановлення суспільної справедливості, індивід очікує, що в даному випадку принцип справедливості буде діяти і для нього. Тобто частина його доходів буде перерозподілена або на створення суспільного блага, або на підтримку більш нужденних, що опинилися в такому становищі не за власним бажанням. Цим, доречи, можна пояснити цільове спрямування добродійних грошових трансферів. Отже, державні закупівлі концептуально знаходяться в площині перерозподільних процесів і торкаються категорії “справедливість”. Ідея державних закупівель полягає в максимізації справедливості при здійсненні перерозподільних процесів.

Роль державних закупівель у вище означеному контексті підкреслюється законом Вагнера, основні положення якого констатують випереджуюче зростання державної активності у порівнянні з загальною економічною активністю. Така тенденція спостерігається в розвинених країнах на протязі значного проміжку часу – більш ніж 13 останніх десятиріч [3]. Державні закупівлі, як інструмент політики державних видатків, має реалізувати на практиці ефективний перерозподіл суспільних коштів.

Теоретичні аспекти механізму державних закупівель

Концептуальні постулати державних закупівель в більшій мірі реалізуються через використання тендерного механізму. Але державні закупівлі і тендери на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти не можна ототожнювати.

В плановій економіці формою державних закупівель визначались державні замовлення. Вони уявляли собою засіб прямого державного регулювання господарських зв’язків. На початку перехідного періоду в практику державних закупівель було введено поняття “державний контракт”. Останній, як спосіб реалізації замовлення, мав на меті врегульовувати взаємовідносини між державою-замовником і підприємством-виконавцем в ринкових умовах. Але основна ідея державного замовлення залишалася неринковою - державні контракти підлягали адміністративному розміщенню. Оговорювалась можливість мотивації виконавця (виникає питання – навіщо?) за рахунок надання податкових, митних і кредитних пільг, дотацій і субсидій, валютних коштів (що було привабливим стимулом за відсутності валютного ринку). Особою, що визначала виконавця, залишився державний службовець – чиновник. Держава позиціонувалася головною серед рівних. Але, як зауважував Л. Фон Мізес, місце держави на ринку нічим не відрізняється від місця інших учасників ринкових відносин [3].

Поняття тендерної процедури в економічну практику України увійшло з прийняттям Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Але сама процедура здійснення конкурсного відбору виконавців щодо закупівлі товарів, виконання робіт, надання послуг ще не була визначена як “тендер”, а мала назву “торги” [1]. Таке трактування процедури не є помилковим, але дещо не відповідає сутності того, що уявляють собою тендерні торги. Поняття “торги(тендер)” було скореговане редакцією Закону від 16.01.2003року [2, редакція від 15.10.2003року]. Наголос було зроблено на конкурентному відборі учасників з метою визначення переможця торгів (тендера).

На Заході, в країнах з розвиненою економікою, поняття “тендери” у контексті державних закупівель має довгу історію. Більш того, тендери стали предметом теоретичних досліджень, з висновками яких не зайве ознайомитися.

Західна економічна школа виходить з того постулату, що держава має проводити закупівлі товарів, робіт та послуг на максимально вигідних умовах. Ця теза підкреслює основну ідею державних замовлень в ринкових умовах – врахування прагнення всіх платників податків щодо економного витрачання державних коштів. Але практика доводить, що ця вимога не завжди виконується, і в реальності має місце надання привілеїв певним групам інтересів, а також спостерігаються прояви корупції [3]. Таким чином, необхідно мати такий інструмент реалізації державних замовлень, який максимально зменшував би вплив суб’єктивного фактору – людини. Ш.Бланкарт зауважує, що необхідно запровадити правила, які обмежували б свободу дій чиновників і інших учасників процесу, що спрямовані на задоволення власних інтересів [там же]. І в якості таких правил (методу), що застосовуються вже більше ніж дві тисячі років і довели свою ефективність, він оговорює аукціони. Тендери – один з варіантів аукціонних торгів. І на Заході, де не існує державних замовлень у тому вигляді, в якому вони застосовувались в командно-адміністративній системі, стосовно механізму державних закупівель використовується тотожне поняття – тендери.

Проблематика механізму державних замовлень торкається широкого спектра питань. Зокрема, так званого, правила найменшої ціни.

Основним критерієм відбору учасників і визначення переможця при проведенні тендеру є найменша ціна. Такий підхід забезпечує одночасно і реалізацію побажань платників податків, і виконання замовлення з найменшими витратами ресурсів внаслідок виявлення найбільш ефективного (з найменшою собівартістю) виконавця. Але насправді все не так ідеально і на практиці може проявитися ефект “прокляття переможця”. В економічній теорії це явище досліджене і його сутність полягає в отриманні негативного кінцевого результату при виконанні державного замовлення. Потенційний виконавець, прагнучи отримати замовлення, виходить з того міркування, що для цього необхідно запропонувати найменшу ціну у порівнянні з конкурентами. Якщо виходити з того, що потенційний переможець – найкращий в галузі, то навіть тоді не існує гарантії того, що він не отримає “прокляття переможця”. Проілюструємо це на наступній схемі:










  

- Pw сw сm cf Витрати (ціна), +

Рис. 1. Розподіл пропозиції

Де:

сm - середнє значення собівартості по галузі;

сw - собівартість виробника, що є претендентом на державне замовлення, на час прийняття рішення щодо ціни пропозиції (собівартість потенційного переможця);

Рw - ціна пропозиції;

cf - фактична собівартість при виконанні державного замовлення.

При аналізі розподілу пропозиції учасників процесу державних замовлень виходимо з того, що він є нормальним. Тоді найбільш вірогідне значення витрат пропозиції буде на середньому рівні. Це – середня собівартість по галузі (сm). Всі пропозиції з однаковою ймовірністю приймають значення як менше, так і більше, ніж середнє. Претендент, що може розраховувати на перемогу в торгах, працює на рівні найменших витрат в галузі (сw). Він визначає ціну своєї пропозиції (Pmin) на рівні своєї собівартості (Pmin = сw). При цьому, враховуючи своє конкурентне оточення, він буде запроваджувати дії, що покращать його позиції при визначені переможця, а саме – при вирахуванні ціні буде виходити з можливого зниження собівартості за рахунок, наприклад, економії витрат і більш досконалих технологій. Таким чином, Pmin буде дорівнювати Р – ціні, рівень якої занижений. Але цілком ймовірно, що рівень фактичних витрат буде дещо вищим через вплив негативного ефекту масштабу. А саме він спостерігається при великих масштабах виробництва, які є характерними для державних замовлень. За рахунок нераціонального використання ресурсів, адміністративних втрат, зниження контролю собівартість фактична може перевищити не тільки витрати найбільш ефективного претендента, а і середнє значення по галузі, в розрахунок якого ввійшли дані приватного і державного секторів. Таким чином, переможець потрапляє в пастку “прокляття переможця”. Учасник, що стане переможцем при розміщенні державного замовлення, занижує свої витрати і в процесі його виконання зазнає збитків на рівні P - сw. Але, якщо він завищить свої витрати, то не отримає замовлення.

Той самий ефект буде мати місце і у випадку, коли в якості потенційного переможця виступає не найбільш ефективний, а будь який інший виконавець. Рівень збитків буде визначатися суб’єктивним фактором - уявною (бажаною), а насправді – заниженою, собівартістю і суб’єктивним фактором - фактично отриманими витратами, які, в свою чергу, будуть відчувати на собі вплив негативного ефекту від масштабу. Індивідуальна пропозиція (Рi) за умови незалежності відхилення від середнього значення (еi) буде:

Рi = сm + еi

За умови значної кількості тендерів можна було б сподіватись на те, що ті учасники, що потрапили в “пастку переможця”, наступного разу будуть вибудовувати свою поведінку з урахуванням можливих негативних наслідків від нераціональної стратегії отримання замовлення. І вже інші претенденти стануть на їх місце. Таким чином, загальний досвід помилок призведе якщо не до уникнення “прокляття переможця”, то, принаймні, до суттєвого його зменшення. На ринку державних замовлень буде відбуватися процес адаптації пропозиції на основі удосконалення поведінки претендентів на перемогу. Але насправді на практиці кількість фактів тендерних процедур закупівель не така значна, щоб створити ефект адаптації і загального досвіду. То і розраховувати на те, що адаптація справить відповідний вплив на поведінку претендентів, не приходиться.

Проте при оцінці поведінки претендента не можна не враховувати того, що, виходячи з категорій економічної теорії, потенційний виконавець державного замовлення – людина раціональна, і її поведінка характеризується максимізацією віддачі від наявних ресурсів. Слід зважити на те, що за такого підходу до аналізу поведінки учасника, висновок про його бажання за будь яку ціну отримати перемогу, не справджується. Більш того, можна зробити припущення, що він буде завищувати свої витрати і рівень запропонованої ціни з метою отримання прихованого додаткового прибутку. І це раціональне бажання буде визначати його поведінку в більшій мірі, ніж азарт і можливий ризик. Крім того, відомо, що середньостатистична людина не прагне до ризику. Таким чином, на поведінку потенційного учасника процесу державних замовлень впливають наступні фактори:

  • прагнення отримати перемогу в тендері на державне замовлення;

  • можливість натрапити на “прокляття переможця”;

  • прагнення до максимізації прибутку;

  • небажання ризикувати.

Ці фактори є досить суперечливими. Логічно, що учасник процесу державних замовлень буде шукати шляхи до подолання вище означеної дилеми. Він буде будувати свою власну стратегічну поведінку.

Стратегічна пропозиція в економічній теорії трактується як така, що базується не на власних економічних витоках, а на аналізі інформації про очікувану поведінку конкурентів [3]. Такий підхід більш прагматичний і реалістичний. Інша поведінка, коли не враховуються пропозиції інших потенційних учасників, можлива за умови значної кількості операцій і є ідеалізованим поглядом на реальність. Дійсно, в такому разі відхилення пропозиції кожного окремого учасника процедури від найближчих сусідів буде несуттєвим і шкала пропозиції буде заповнена дуже щільно. Це призведе до того, що для отримання державного замовлення немає іншого шляху, крім запропонування ціни на рівні власної собівартості. А це позбавлене всякого сенсу. Крім того, в ринковій економіці функція перерозподілу, з якою пов’язані державні замовлення, обмежена. Тому очікувати на значну кількість операцій з закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, не варто. А це означає, що пропозиція учасника буде стратегічною.

Наступна проблема, на яку звертає увагу економічна теорія, є опортуністична поведінка виконавця. В довідковій літературі опортунізм розглядається як прагнення однієї зі сторін, що домовляються, при укладанні угоди сформулювати її умови таким чином, щоб досягти переваги над іншою стороною, перекласти на нього більшу частину витрат [3]. Загроза опортуністичної поведінки учасника – суттєва багато структурована проблема процесу державних закупівель. Вона виникає у випадках, коли необхідні товари, роботи або послуги чітко не визначені. Тобто існує велика кількість замовлень, вартість котрих неможливо чітко ідентифікувати [там же]. В першу чергу це стосується науково-технічних розробок. В такому випадку вартість може бути скалькульована за фактичними витратами. Найменша ціна, як головний критерій, втрачає своє значення. Договір укладається на умовах відшкодування витрат. Це спонукає виконавця до необґрунтованого їх завищення. Якщо він не може збільшити явні витрати, то, принаймні, спробує максимізувати своє задоволення від умов праці за рахунок працедавця. Або задля того, щоб позиціонувати себе як елітного виконавця, для створення спеціального іміджу буде прагнути до виконання замовлення з завищеним рівнем якості, використовуючи дорогі матеріали, закуповуючи дорогі офісні меблі, службовий транспорт тощо. Під ці потреби створюються додаткові виробничі потужності. Зрозуміло, що за такі непродуктивні витрати з низькою ефективністю і окупністю вимушені сплачувати платники податків. І це є проблемою.

Окремою проблемою в контексті опортуністичної поведінки виступають так звані витрати втрачених можливостей. Можна визначити декілька аспектів цієї проблеми. По-перше, оскільки неефективність виконавця виявляється не відразу, розірвати угоду можна тільки з одночасною втратою вкладених в проект коштів (як правило, доволі значних).

По-друге, втрачені можливості – альтернативна вартість ресурсів, які мали б бути спрямовані на більш доцільні речі.

По-третє, особливу проблему механізму державних закупівель становлять витрати втрачених можливостей, які створюються на ринках, пов’язаних з вкладанням коштів в проекти з надання послуг (наприклад, комунальних), реалізація яких починається з розбудови основних фондів, придбання обладнання. Витрати втрачених можливостей виникають переважно при наданні стаціонарних послуг, наприклад, при локальному забезпеченні електроенергією, водою, газом [3]. Суб’єкт, що виграв тендер, по закінченні строку дії угоди при повторному розміщенні державного контракту має переваги перед іншими потенційними виконавцями за рахунок того, що при обрахуванні собівартості буде визначати витрати додаткові, в той час як інший потенційний підрядник буде виходити з повних витрат. Зрозуміло, що вартість пропозиції нинішнього виконавця буде значно нижчою. Знаючи наперед про свої конкурентні переваги, підрядник дозволяє собі знижувати якість виконання замовлення задовго до закінчення терміну дії укладеної угоди. Доречи, аналогічну поведінку виконавця можна спостерігати тоді, коли якість виконуваних послуг важко оцінити. Таким чином, замовник потрапляє в своєрідну пастку витрат втрачених можливостей і опортуністичної поведінки виконавця.

В умовах української дійсності опортуністична поведінка має свою специфіку. Річ в тому, що для державних установ діє принцип плановості їх діяльності. Заздалегідь, за рік-півтора, організація повинна надати головній установі запит на кошти і дозвіл для проведення процедури закупівлі. Це означає, що організація повинна надати обґрунтований розрахунок майбутніх витрат. Якщо метою закупівлі є технічні розрахунки, то для того, щоб встановити їх собівартість, організація повинна звернутися до фахівців. Тобто, фактично, мова йде про замовлення. Таким чином, на практиці суб’єкт державної форми власності змушений домовлятися про виконання науково-технічної розробки заздалегідь, задовго до можливого тендеру. А потім, правдами-неправдами, створювати умови для того, щоб цей виконавець став переможцем в торгах. Поряд з цією проблемою – проблема можливих корупційних дій і лобіювання інтересів обмеженого кола особливо наближених виконавців.

Картелі або змова учасників – найбільш актуальна проблема відбірного процесу. Свого часу, завдяки важливості ролі, яку вони почали відігравати в економіці і тенденції до поширення, картелі стали предметом пильної уваги економічної теорії.

Картель в загальному розумінні не несе на собі негативного змістовного навантаження. Картель – це об’єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва [4;739]. Оскільки картелі є проявом монополізму, вони стають об’єктом постійної уваги держави. Картельним змовам присвячене не одне дослідження. В підручниках з економічної теорії доводиться їх небажаність для економіки. Діяльність картелів підпадає під дію антимонопольного законодавства. Жорсткість такого законодавства не однакова в різних країнах. Тому і кількість цих структур найбільша в країнах Західної Європи, де відношення до картелів більш лояльне – наголос робиться на контролі за картельними угодами. В.Ойкен взагалі вважав, що недостатньо просто заборонити картелі. Скоріш потрібна позитивна політика економічного конституірування – деконцентрація влади і створення конкурентного середовища [7].

В Україні прояви картельної змови, мабуть, мають місце. Застосоване “мабуть” характеризує сучасний стан питання, коли практично жодне подання Антимонопольного комітету на визнання дій картельною змовою не завершилось прийняттям позитивного рішення в суді [15, 18]. В даному контексті боротьба Уряду Ю.Тимошенко з підвищенням цін виробниками палива навесні 2005 року є особливо показовим прикладом. Взагалі, за даними досліджень економічного форуму в Давосі, Україна займає 78 місце серед 125 країн світу за глобальним індексом конкурентоспроможності [20].

Не є винятком стосовно картельних угод і ринок державних закупівель. Значні обсяги виробництва, що є характерною рисою замовлень держави, стають сильним стимулом для тих, хто має спільний професійний інтерес і планує довготривалу практику участі в державних тендерах. Від цієї проблеми не можна позбутись навіть завдяки здійсненню операцій через тендери. Цікавою з цього приводу є думка Ш.Бланкарта про те, що тендери слугують цілям стимулювання конкуренції в галузі державних замовлень, проте вони її не гарантують [3]. Більш того, тендерні процедури сприяють посиленню картелів. Річ в тому, що на відміну від ринку приватних замовлень, де вся інформація має конфіденційний характер і не підлягає розголошенню, державні процедури закупівлі здійснюються за принципом максимальної прозорості. Виникає дилема: з одного боку, механізм державних закупівель повинен мати елемент, завдяки якому створюється захист від корупції - тендери. З іншого боку, розголошення результатів тендеру, - ціни, за якою визначено переможця, - утримує членів створеного картелю від того, щоб вийти з нього. Інакше на нього чекає, щонайменше, осуд колег.

Таким чином, процес державних закупівель пов’язаний з низкою проблем. Єднає їх те, що всі вони характеризуються перевитрачанням державних коштів – коштів платників податків. Якщо підсумувати вищесказане, то можна визначити наступні проблемні моменти процесу державних закупівель:

  1. практика розміщення державних замовлень на розсуд чиновника в умовах командно-адміністративної економічної системи довела свою неефективність і стала однією з головних причин системних збоїв в економіці. Непрозорість визначення виконавця, незацікавленість в економії державних коштах і, як наслідок, нераціональне використання ресурсів – його характерні риси;

  2. “прокляття переможця” – сутнісна вада тендерного відбору. Проблема полягає в тому, що той, хто став переможцем, занизив свої витрати. Реалізуючи державне замовлення, переможець отримає збитки. Для держави економія, на яку розраховували, обернеться додатковими витратами: на проведення нових торгів, на укладання нового договору, на поновлення робіт тощо. Крім того, додаткових коштів будуть вимагати заходи соціального захисту збанкрутілого підприємця;

  3. стратегічна пропозиція виникає як відповідь з боку потенційного учасника процедури державних закупівель на загрозу “прокляття переможця”. Проте, даючи захист виконавцю, для держави вона обертається додатковими витратами коштів платників податків. Теоретично позбутися стратегічної поведінки можливо за умови широкого доступу всіх бажаючих до тендерного процесу, наявності значної кількості учасників відбору. Але на практиці можна констатувати відсутність такого стану ринку державних замовлень. Тому проблема стратегічної пропозиції не вирішується сама по собі і повинна знайти протидію з боку держави;

  4. відбір виконавця науково-технічних розробок і інших проектів з високим ступенем невизначеності через тендери неможливий. Підписання контракту на умовах фіксованої ціни означає для переможця прийняття додаткового ризику повної відповідальності в разі розбіжностей між плановою і фактичною собівартістю, що могло бути результатом помилкової калькуляції ціни пропозиції. Договір на відшкодування фактичних витрат спонукають виконавця до опортуністичної поведінки, яка полягає в прагненні завищити собівартість замовлення. Розірвання ж договору проблематичне, так як замовник на момент виявлення проблеми поніс значні витрати. Таким чином, стикаємось з витратами втрачених можливостей. Крім того, виникає проблема зайвих потужностей. В той же час, з боку замовника не виключені корупційні дії. Як наслідок - значне перевитрачання ресурсів, порушується принцип економії державних коштів;

  5. опортуністична поведінка формує витрати втрачених можливостей. Розірвання укладеної угоди спричиняє втрату значних коштів, вкладених замовником в основні фонди і обладнання. Відбувається подвійна втрата ресурсів, яку загалом можна оцінити як суму альтернативної вартості і фактичної вартості нереалізованого проекту. Додаткові втрати пов’язані із зниженням рівня якості виконуваного замовлення і несумлінним виконанням договору;

  6. виникнення витрат втрачених можливостей ставить замовника в залежність від діючого підрядника, який при новому розміщенні контракту буде мати конкурентні переваги. За відсутності конкуренції ціна пропозиції не буде відповідати інтересам суспільства;

  7. картельна змова спричиняє значне завищення ціни пропозиції. Картельні надприбутки приваблюють нових учасників, що призводить до появи в галузі (на ринку державних замовлень) надлишкових виробничих потужностей, тягар утримання яких лягає на плечі платників податків. В той же час кожен окремий виробник не поліпшив свого становища, тому що зі зростанням кількості діючих суб’єктів, надприбуток трансформується в нормальний прибуток. Тоді надлишкові виробничі потужності переходять на ринок приватних замовлень, причиняючи там руйнівну конкуренцію. Такий розвиток подій буде спостерігатись за умови відсутності бар’єрів входження до картельної змови. Але, скоріш за все, такі бар’єри існують і ринок державних замовлень залишиться закритим для широкого кола підприємців. На приватних ринках буде відчуватись посилена штучна конкуренція, яка може порушити рівновагу.

Проаналізувавши деякі проблеми механізму державних замовлень, перейдемо до розгляду заходів, запровадження яких дозволить або подолати небажані явища, або, принаймні, зменшити їх негативний вплив на ефективність закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Для подальшого аналізу необхідно розглянути поняття прийнятної ціни. Чіткого її тлумачення не існує. Але відомо, що вона:

  • не повинна бути в явній невідповідності з розміщуваним замовленням;

  • є найбільш економічно вигідна ціна пропозиції;

  • не тотожна поняттю “найменша ціна”;

  • може пропонуватися фірмами з багаторічним досвідом виконання аналогічних робіт;

  • відповідає калькуляції фактичної собівартості;

  • виключає вплив корисливих мотивів державних службовців тощо.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити припущення, що ця ціна повинна відповідати рівню ринкової рівноважної, яка формується в конкурентних умовах і дозволяє мати нормальний прибуток.

Законодавством України, на відміну від західних країн, прийнятна ціна не визначається.

Проблема, що виникає при визначенні переможця – прокляття переможця, - деякою мірою усувається самим учасником тендерного процесу: його поведінка стає стратегічною. Але, з точки зору суспільних потреб, це - теж проблема. Позбутися цих небажаних явищ можна за допомогою правила другої прийнятної ціни, що було запропоновано В.Вікреем (правило Вікрея) [3]. Методика проста: перемагає той, хто запропонував найменшу ціну, але відшкодовувати йому витрати держава буде за наступною від найменшої - другою прийнятною, - ціною. Оскільки кожен з учасників тендеру зацікавлений перемогти, то він не буде в своїй пропозиції орієнтуватися на конкурентів. Таким чином, зберігається мотивація до максимального зниження ціні пропозиції (інакше можна втратити замовлення), а виконавець отримує бонус у вигляді різниці між запропонованою і другою прийнятною ціною.

Розглянемо деякі логічні побудови, які підтверджують тези, означені вище (аналіз зроблено на основі дослідження робіт Д.Фінзінгера, У.Ленза). Спробуємо довести, що при застосуванні правила другої прийнятної ціни, учаснику вигідно здійснювати пропозицію за ціною, яка відповідає рівню його витрат. В будь-якому іншому випадку він або втрачає замовлення, або отримує збитки.

Вихідні умови:

Pw – ціна пропозиції учасника №1;

Рmin – ціна найменшої можливої пропозиції;

Pi – ціна пропозиції будь-якого іншого учасника;

Pv - друга прийнятна ціна,

сw - альтернативна вартість проекту для учасника №1;

pf – прибуток;

n – загальна кількість учасників, n  1.

Альтернативною вартістю втраченого проекту для учасника №1 оцінюються його витрати. Ціна пропозиції : Pw  сw.

Розглянемо випадок, коли ціна пропозиції учасника №1 дорівнює його альтернативній вартості і одночасно нижча за ціну пропозиції будь-якого іншого учасника (Pw = сw  Pi ). Тоді він виграє тендер, так як його пропозиція становить найменшу ціну (Pw = Pmin). Але замовлення він буде виконувати за ціною будь-якого наступного учасника – другою прийнятною після найменшої (Pv). В результаті виконання замовлення учасник №1 отримає прибуток, величина якого буде визначатися різницею між другою прийнятною ціною і альтернативною вартістю (pf = Pv - сw).

Якби за вихідної умови (сw  Pi) він знизив ціну нижче ніж витрати (Pw < сw), його пропозиція залишилась би кращою за будь-яку іншу (Pw < Pi = Pv). Але його прибуток зменшився б на величину різниці між запропонованою ціною і витратами (pf= Pw – сw). Цей варіант гірший за попередній, а тому не має сенсу.

Якщо учасник завищує ціну пропозиції вище рівня витрат, але вона менша за ціну найближчого конкурента, то прибутку він не втрачає, проте ризикує залишитися без перемоги в разі, якщо його ціна хоч трохи перевищить рівень конкурента.

Інший випадок: витрати учасника №1 вищі за ціну найближчого конкурента (cw  Pi). Тоді, якщо він прийме участь в тендері і запропонує ціну на рівні власних витрат, то програє. Він не отримає прибутку, але уникне збитків і не зазнає прокляття переможця.

Зауваження: відсутність прибутку – деяке спрощення. Щонайменше, прибуток скалькульований в альтернативній вартості.

Якби за даної вихідної умови (сw  Pi) він знизив ціну нижче ніж витрати (Pw < сw) і при цьому його пропозиція була б кращою за будь-яку іншу (Pw < Pi = Pv), то його чекали б збитки (Pv – сw). Цей варіант неприпустимий.

Можна вважати, що правило Вікрея позитивно впливає на рішення учасника тендеру відносно формування прийнятної ціни. Найбільш вдалою для нього і для держави, для суспільства буде ціна пропозиції, яка дорівнює альтернативним витратам (Pw = сw).

Нажаль, цей метод, не дивлячись на його очевидні переваги, не позбавлений вад. Вони полягають в наступному:

  • правило не діє в умовах відсутності конкуренції, коли товар не можна чітко визначити, коли товар стандартизований і має постійний розгалужений ринок зі щільною ціновою шкалою тощо;

  • правило Вікрея зменшує, але не виключає прокляття переможця. Існує загроза подвійного заниження ціни пропозиції – учасником, який перемагає і його найближчим конкурентом до рівня, нижче собівартості переможця;

  • даний метод сприяє формуванню картелів, посилює їх стійкість.

На останньому положенні зупинимося дещо детальніше і побудуємо просту модель, яка дозволить розглянути ситуацію на ринку державних закупівель, де:

  • діють правила другої прийнятної ціни;

  • всі суб’єкти є учасниками картелю. Таке допущення спрощує модель і, на наш погляд, є цілком припустимим. Воно не знижує якості теоретичної моделі, оскільки можливість вступу до картелю не розглядається як результативний фактор, а відноситься до невпливових або незначущих.

Введемо додаткові змінні:

  • pfk – загальний прибуток картелю (включає прибуток pfn кожного з n учасників картелю і pfw - прибуток переможця, делегованого картелем).

Таким чином, pfk = pfn + pfw.

Прибуток картелю – заздалегідь визначена (узгоджена) величина, яку отримує представник картелю в складі ціни пропозиції, додавши її до власних витрат (Рw = cw + pfk). Інші учасники картелю пропонують ціну, вищу за ціну делегованого учасника (Pi  Pw). Таким чином, забезпечується одна з необхідних умов отримання картельного надприбутку;

  • сg – витрати учасника, що покидає картель.

Розглянемо декілька з можливих ситуацій:

  1. витрати учасника, що прагне покинути картель (g) і делегованого картелем учасника (w) збігаються (сg = сw).

Обмеження:

а) переможець визначається за правилом найменшої ціни;

б) переможець визначається за правилом другої прийнятної ціни.

Розглянемо випадок (1а). Учаснику (g), щоб отримати перемогу, достатньо запропонувати ціну, символічно меншу за ціну учасника w: Рg = Рw – еi. До порушення картельної угоди його спонукає бажання отримати сформований картелем надприбуток, про який він знає. Інша річ, що картель, щоб запобігти таким бажанням, а також із міркувань надати достовірного вигляду своїй пропозиції, не повинен занадто завищувати потенційну маржу. Таким чином, така тактика картелю була б, одночасно, позитивною з точки зору економії державних коштів і стримувала б прагнення його учасників ризикувати, порушуючи картельну угоду. Але не всі картелі такі далекоглядні. Переважує прагнення отримати надприбуток.

Якщо переможець визначається за правилом другої прийнятної ціни (випадок 1б), то логіка поведінки учасника (g) інша. Якщо він зменшить ціну і отримає перемогу, то його дохід буде визначатись за ціною його колеги-конкурента – учасника (w). В умовах другої прийнятної ціни картелю не потрібно завищувати ціну свого делегата (Pw = cw). Таку задачу перебирає на себе інший учасник з групи, ціна якого буде другою прийнятною (Pv). Таким чином, ціна учасника (w), яка для учасника (g) у випадку його перемоги при виході з картелю стає другою прийнятною, може знаходитись на рівні його собівартості (Рw = сg). Тоді учасник (g) потрапляє в пастку переможця, оскільки його запропонована ціна (Pg = Рw – еi) є нижчою за його собівартість. Він не має мотивів для виходу з картелю. Картель стає більш стійким.

  1. витрати учасника, що прагне покинути картель і делегованого картелем учасника не збігаються (сg  сw).

Можливі варіанти:

2.1. сg < сw ;

    1. сg  сw ;

Умови визначення переможця ті ж самі:

а) переможець визначається за правилом найменшої ціни;

б) переможець визначається за правилом другої прийнятної ціни.

Проаналізуємо варіант 2.1.а. В учасника (g) з’являється додатковий стимул до виходу з картелю, оскільки в разі перемоги він отримає, крім картельного прибутку, різницю між сg і сw.

Дещо зменшуються, але не зникають, мотиви до порушення картельної угоди, якщо сg > сw - варіант 2.1.б. Можливий прибуток буде менше картельного на величину (сg - сw). Остаточне рішення буде залежати від величини Рw і (Р g - сg). Нагадаємо, що Pg = Рw – еi. Прибуток зникне лише за умови сg = Pg = Рw – еi.

Розглянемо наступний варіант – відбір відбувається за правилом другої ціни і учасник, який порушує картельну угоду, має витрати, менші за делегованого учасника (2.2.а). Картель має інструмент впливу на порушника - учасник (g) отримає прибуток, але рівень її мізерний і визначається як сg - сw і навіть якщо він працює на рівні собівартості, значно кращому за делегата – це далеко не картельний прибуток, за який варто боротись.

Якщо ж картель делегує виконавця з найменшими витратами (випадок 2.2.б), то для іншого учасника картелю не залишається жодних переваг в порушенні картельної угоди, оскільки:

сw = Рw – еi,

Pg = Рw – еi.

Це означає, що Pg = сw. Оскільки сw < сg , то Pg < сg. Тоді картельна угода з гарантованим прибутком – найкращий варіант.

Таким чином, правило Вікрея сприяє стабільності картелю.

Подібні міркування дещо субєктивні і не позбавлені деяких умовностей і протиріч. Так, Ш.Бланкарт висловлює думку про те, що при використанні правила Вікрея стабільність картелю залежить і від розподілу витрат учасників [3]. Він вважає, що для найбільш рентабельного учасника, різниця між сg і сw буде досить значною і більшою, ніж весь картельний прибуток (Р). Така ситуація спонукає його до порушення умов картельної угоди. Але такий розрив у витратах – не норма, а, скоріш за все, – виключення. Можна зробити припущення, що найбільш ефективний виконавець взагалі не стане учасником картелю, якщо в умовах картелю він не може мати бажаного прибутку і для отримання зиску необхідно ставати порушником і ризикувати. Якщо ж він стає учасником змови добровільно-примусово – це теж окремий випадок, виключення, яке не може розглядатись, як вагомий фактор при встановленні суттєвих взаємозв’язків і залежностей.

Крім того, картель може запобігти подібним недружнім діям, заявивши в якості делегата саме цього, найбільш ефективного, виконавця і встановивши ціну на рівні його собівартості, а другу прийнятну ціну піднявши на величину картельного прибутку. Бонус у вигляді різниці у витратах скасовується.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що для картелю, що діє на ринку державних закупівель, наявність значно рентабельнішого учасника є одним з факторів ризику.

Позитивні властивості правила другої прийнятної ціни до певної міри реалізуються через аукціонні торги, різновидом яких є редукціон. Але проведення торгів зі зменшенням ціни може спонукати до завищення ціни на етапі подання пропозиції, що є суттєвою відмінністю від правила другої прийнятної ціни. Можна запропонувати для обговорення такий варіант вирішення цього питання:

  • на першому етапі відібрати кандидатів на основі розгляду їх кваліфікаційних характеристик. Щоб уникнути корупції на даному етапі, створити умови для участі в обговоренні членів громади, висвітлювати питання в засобах масової інформації. Але, слід зауважити, що ці заходи призведуть до очікуваних результатів тільки в умовах високої активності широкого загалу;

  • обмежити коло учасників, які продовжать торги, певною кількістю. Наприклад, від п’яти до десяти осіб. Визначати їх за результатами розкриття пропозицій за критерієм найменшої ціни. Такий захід спрямований на стримування тенденції до заниження ціни на етапі підготовки і подання попередньої пропозиції. Претенденти, пропозиції яких не відповідають рівню кола найкращих, не допускаються до подальшої участі в торгах;

  • проводити визначення переможця через торги зі зниженням ціни, починаючи з найменшої (редукціон);

  • переможцем визнати того, хто в процесі редукційних торгів запропонував найменшу ціну, але договір укладати за другою прийнятною ціною.

Опортуністична поведінка теж потребує дослідження на предмет нівелювання її негативного впливу на кінцеві результати процесу державних закупівель. Як засіб протидії завищенню витрат, що мають місце при виконанні науково-дослідних робіт, можна розглядати заохочувальні договори. Основна ідея полягає в розподілі відповідальності за відхилення від планових показників собівартості між виконавцем і замовником. При цьому витрати, подані в тендерних пропозиціях, враховуються як планові. При застосуванні цього метода вирішується декілька проблем. По-перше, сумлінний виконавець позбавляється загрози стовідсоткової відповідальності за те, що помилився в розрахунках тендерної пропозиції і фактичні витрати перевищили очікувані (в разі виконання робіт за договором з фіксованою ціною). По-друге, держава запобігає утриманській поведінці виконавця і перекладанню проблем з компенсації перевитрат на плечі замовника (в разі виконання робіт на умовах компенсаційного договору).

Нажаль, заохочувальні договори теж не позбавлені вад, і, крім явних переваг, мають деякі недоліки. Насамперед, вони спонукають до завищення рівня декларованих витрат і мотивують участі в торгах неефективних виконавців, які в будь-якому разі отримають нормальний прибуток – будь то ринок приватних послуг, де вони виконують роботи на межі окупності витрат, чи ринок державних замовлень, де можна розраховувати на компенсацію додаткових витрат. В той же час ефективний виконавець, який прагне до зниження витрат і максимізації прибутку на приватному ринку, тобто отриманню економічного прибутку на недосконало конкурентному ринку, при виконанні державного замовлення для отримання аналогічного прибутку змушені значно завищувати рівень планових витрат. Таким чином, держава мусить обирати між неефективним виконавцем і ефективним, який завищує витрати. Сумнівна альтернатива.

Дилему вибору при укладанні заохочувальних договорів можна нівелювати за допомогою плаваючого відсотку відповідальності виконавця. В такий спосіб викривається неефективний учасник. Авторство цієї ідеї належить М.Кейнсу, і полягає вона в застосуванні двоступеневої процедури визначення переможця. На першому етапі розглядаються пропозиції претендентів і відбувається їх ранжирування за рівнем цін і відповідальності. В подальшому, на другому етапі, відповідальність, що покладається на виконавця, поступово підвищується – зменшується відсоток компенсації з боку замовника. Очікуваною реакцією неефективного виконавця, метою якого було отримання компенсації і якого приваблював низький рівень відповідальності, буде підняття ціни пропозиції. Сумнівний претендент може підвищити ціну в більшій мірі, ніж рентабельний виконавець, який, навпаки, може її навіть зменшити і не втратить при цьому нормального прибутку. В умовах же малої участі високорентабельні виконавці будуть, навпаки, зацікавлені в збільшенні ціни. Тим самим за ознакою різної поведінки нерентабельний претендент проявить себе.

Висновки. Провівши аналіз теоретичних положень державних закупівель можна зробити наступні висновки:

  • ідея державних закупівель полягає в економії коштів членів суспільства – платників податків;

  • сутність державних закупівель полягає в максимізації справедливості при здійсненні перерозподільних процесів;

  • державні закупівлі необхідно розглядати як інструмент ефективного перерозподілу в економіці;

  • процес державних закупівель пов’язаний з низкою проблем, характерною ознакою яких є перевитрачання державних коштів;

  • концептуальні постулати державних закупівель в більшій мірі реалізуються через використання тендерного механізму;

  • державні закупівлі і тендери на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти не можна ототожнювати. Але в умовах ринкового механізму ці поняття комплементарні;

  • деякі вади процесу державних закупівель мали б нівелюватись через механізм ринкової саморегуляції, але ринок державних закупівель характеризується низкою адаптивністю внаслідок своєї звуженості;

  • в процесі державних закупівель виникають такі негативні явища, як “прокляття переможця”, “стратегічна пропозиція”, “опортуністична поведінка”, “витрати втрачених можливостей (альтернативні витрати)”, “картельна змова”;

  • правило Вікрея позитивно впливає на рішення учасника тендеру відносно формування прийнятної ціни. Але даний метод сприяє формуванню картелів на ринку державних закупівель, посилює їх стійкість;

  • позитивні властивості правила другої прийнятної ціни реалізуються через аукціонні торги, різновидом яких є редукціон;

  • механізмом протидії опортуністичній поведінці при розміщенні проектів підвищеного ризику є заохочувальні договори (договори про розподіл витрат), які, проте, теж не позбавлені вад, головною з яких є створення мотивів до участі в процедурі державних закупівель безвідповідальних, низькорентабельних виконавців. Заходом протидії цій проблемі можуть стати плаваючі ставки пайової участі;

  • окремою проблемою в контексті опортуністичної поведінки виступають витрати втрачених можливостей, наочний прояв яких спостерігається на локальних ринках. Громада може відмовитись від залучення стороннього виконавця через тендер і укласти договір з більшою громадою, або виконати роботи самотужки;

  • ефективність механізму державних закупівель знижується політичними процесами. Інститут державних закупівель – інструмент впливу на виборців;

  • питання державних закупівель в Україні достатньо актуальні. Механізм державних закупівель недосконалий, підлягає подальшому вдосконаленню.

Анотація: основна ідея розміщення державних замовлень полягає в економному витрачанні державних коштів – коштів платників податків. Механізм державних закупівель має деякі специфічні властивості, які спричиняють проблеми при визначенні ефективного підрядника. Заходами нівелювання негативних явищ є ринкова саморегуляція, друга прийнятна ціна, заохочувальні договори, а також добровільні зусилля політиків, спрямовані на вдосконалення процесу державних закупівель.

^ Ключові слова: державні закупівлі, державні замовлення, тендер, найменша ціна, прийнятна ціна, прокляття переможця, опортуністична поведінка, витрати втрачених можливостей (альтернативні витрати), стратегічна пропозиція, картель, правило Вікрея, заохочувальні договори (договори про розподіл витрат), редукціон.

Summary: The main idea of the government purchases is economical use of the funds, which actually means the money of tax payers. The mechanism of government purchases has its peculiarities, which cause the problem with determining of the effective contractor. The main means of negative effect neutralization are market self regulation, second acceptable price, encouraging contracts and politics volunteering, directed on the improvement of government purchases process.
^

Список літератури


    1. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” // Відомості Верховної Ради України. –1996. -№3. –С.9.

    2. Закон України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” // Відомості Верховної Ради України. –2000. -№20. –С.148.

    3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. Вступ до фінансової науки. –К.: Либідь, 2000. –654с.

    4. Економічна енциклопедія: у 3-х т. / К.: Видавничий центр “Академія, 2000. –Т.1. –864с.

    5. Лопаткіна І.В. Деякі аспекти проблеми цілеспрямування економічної політики держави. –Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. Т.13. –Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, УАБС НБУ, 2005. –С.234-241.

    6. Стиглиц Дж.Ю. Экономика государственного сектора/Пер. с англ. -М.: Изд-во МГУ: ИНФРА-М, 1997. –720с .

    7. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер с нем. / Общ. ред. Л.И.Цедилина и К.Херрманн-Пиллата, вступ. сл. О.Р.Лациса. –М.: «Прогресс», 1995. –496с.

    8. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. –М.: Дело, 1993. –829с.

    9. Эрхард Л. Полвека размышлений. Речи и статьи. –М.: Наука, ТОО «Ордынка» 1996. –606с.

    10. Эрхард Л. Благосостояние для всех: Репринт. воспроизведение: Пер. с нем. –М.: Дело, 2001. –352с.

    11. Восточноевропейский ренессанс // Инвестгазета. –2007. -№4. –С.26-28.

    12. (де)Индустриализация // Инвестгазета. –2007. -№4. –С.26-28.

    13. Карасьова В. Історія розвитку державних закупівель // Формування ринкових відносин. –2003. -№9. –С.105-110.

    14. Колотій В.М. Специфіка ринку державних закупівель // Формування ринкових відносин. –2003. -№3. –С.24-27.

    15. Костусєв А. Конкуренція в Україні: міф або реальність? Дзеркало тижня. –2006. –№25 (604). –С.5-6.

    16. Сколотяний Ю. У сутінковій зоні опинився ринок держзакупівель після набрання чинності останніми законодавчими змінами // Дзеркало тижня. –2006. –№12 (591). –С.4.

    17. Сколотяний Ю. Навколо закупівельний бедлам // Дзеркало тижня. –2006. –№14 (593). –С.4.

    18. Сколотяний Ю. Закупівлі держави: чия візьме? Дзеркало тижня. –2006. –№42 (621). –С.4-5.

    19. Смиричинский В.В. Прокьюремент как механизм формирования конкурентоспособного рынка государственных закупок европейского типа в Украине // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. –2004. -№4. –С.11-16.

    20. Цыбко Л. Узкое место экономики – низкая эффективность государственных структур // Инвестгазета. –2007. -№7. –С.26-27.







Схожі:

Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconСт викладач Лопаткіна Ірина Вікторівна

Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconІ. В. Лопаткіна, ст викладач
На продовження дискусії щодо теоретичних аспектів валютної політики наводимо наступні тези
Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconПротокол №2 засідання кафедри фізичної реабілітації І валеології від жовтня 2009 року Присутні
Голова рму, аспірант Дроздов Д. В., доц. Драгнєв Ю. В., доц. Кудряшов Є. В., викладач Павлова Н. А., викладач Карпов С. М., аспірант...
Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconПротокол №1 засідання кафедри фізичної реабілітації І валеології від вересня 2009 року Присутні
Голова рму, аспірант Дроздов Д. В., доц. Драгнєв Ю. В., доц. Кудряшов Є. В., викладач Павлова Н. А., викладач Карпов С. М., аспірант...
Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconПротокол №3 засідання кафедри фізичної реабілітації І валеології від листопада 2009 року Присутні
Голова рму, аспірант Дроздов Д. В., доц. Драгнєв Ю. В., доц. Кудряшов Є. В., викладач Павлова Н. А., викладач Карпов С. М., аспірант...
Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconПротокол №4 засідання кафедри фізичної реабілітації І валеології від грудня 2009 року Присутні
Голова рму, аспірант Дроздов Д. В., доц. Драгнєв Ю. В., доц. Кудряшов Є. В., викладач Павлова Н. А., викладач Карпов С. М., аспірант...
Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconТип модуля: обов’язковий Семестр: VІ обсяг модуля
Лектор: старший викладач Кравець Світлана Федорівна, викладач Магдач Зоряна Тарасівна, викладач Гаврилюк Маріанна Василівна, викладач...
Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconТип модуля: обов’язковий Семестр: V обсяг модуля
Лектор: старший викладач Кравець Світлана Федорівна, викладач Магдач Зоряна Тарасівна, викладач Гаврилюк Маріанна Василівна, викладач...
Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconТип модуля: обов’язковий Семестр: І обсяг модуля
Бурбан Іванна Ігорівна викладач Стельмах Леся Богданівна викладач Вдовін Вікторія Вікторівна, старший викладач Драпалюк Галина Степанівна,...
Удк339. 338 І. В. Лопаткіна, ст викладач iconУдк 338. 5 056. 257: 338. 43 Л – 56
Л – 56 Гнучкий розвиток підприємств на основі оптимізації повних витрат: Монографія. – Суми: Видавництво СумДУ, 2009. – 170с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи