Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи icon

Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи




НазваМетодичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи
Сторінка1/3
Дата21.04.2013
Розмір0.53 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3

Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття


КЛІНІЧНІ ТА ФІЗІОЛОГІЧНІ ЗМІНИ В ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНАХ В РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ. НЕЙРОЕНДОКРИННА РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЇЇ СТАТЕВОЇ СИСТЕМИ


Вінниця– 2012


Статеві органи жінки розділяють на зовнішні та внутрішні. Внутрішні органи, на відміну від зовнішніх не доступні для візуального огляду без застосування спеціальних прийомів акушерського і гінекологічного обстеження.

До зовнішніх статевих органів належать: лобок, великі і малі статеві губи, клітор, присінок піхви, великі залози присінку піхви, дівоча пліва, яка відділяє зовнішні статеві органи жінки від внутрішніх, промежина.

Лобок являє собою трикутну площадку, яка знаходиться в самому нижньому відділі передньої черевної стінки, має значно розвинену підшкірно-жирову клітковину. З настанням статевої зрілості поверхня лобка вкривається волоссям. Верхня межа оволосіння, яка йде у жінки горизонтально, є межею лобка зверху, а бокові межі лобка- пахвинні складки.

Великі статеві губи - це дві шкірні складки, які йдуть від лобка, де вони утворюють передню спайку. Біля промежини вони зходяться у задню спайку. Шкіра великих статевих губ вкрита волоссям і містить потові та сальні залози, підшкірно-жирова клітковина добре розвинута.

Малі статеві губи - це дві складки шкіри, які знаходяться всередину від великих статевих губ. Спереду малі статеві губи утворюють крайню плоть клітора, дозаду вони поступово зменшуються і стоншуються, зливаючись з великими статевими губами в задній їх третині. Шкіра малих статевих губ містить багаточисельні сальні залози (оволосіння та потові залози відсутні).

Клітор подібний за будовою до чоловічого статевого органа, але значно менше останнього. Він утворений двома печеристими тілами і вкритий зверху ніжною шкірою, яка містить значну кількість сальних залоз. При статевому збудженні печеристі тіла заповнюються кров'ю, що зумовлює ерекцію клітора.

Присінок піхви – це простір, обмежений спереду і зверху клітором, ззаду і знизу- задньою спайкою великих статевих губ, а з боків- малими статевими губами. Дно присінка піхви – це дівоча пліва чи її залишки, які оточують вхід до піхви.

В присінку піхви знаходяться: зовнішній отвір сечовипускного каналу який розміщений дещо дозаду і донизу від клітора, вивідні протоки парауретральних залоз і великих залоз присінку; в бокових відділах присінку, під основою статевих губ, розміщені печеристі тіла цибулин присінку, аналогічні за будовою до печеристих тіл клітора.

Великі залози присінку- це складні трубчасті залози розміром 1х0,8 см. Їх вивідні протоки відкриваються в ділянці злиття малих статевих губ з великими, в борозді у дівочій пліві. Залози виділяють рідкий секрет, який зволожує присінок піхви. Великі залози присінку в товщі середньої третини великих статевих губ по одній з кожного боку.

Дівоча пліва - це сполучно-тканинна пластинка, яка має одне, рідше декілька отворів, через які виділяється назовні секрет внутрішніх статевих органів і менструальна кров. При першому статевому акті дівоча пліва зазвичай розривається, краї її у тих жінок, які живуть статевим життям, але не народжували, мають вигляд бахромок - це так звані гіменальні сосочки. В результаті пологів ці сосочки в значній мірі згладжуються і нагадують краї листків мирти. Ділянка між заднім краєм дівочої пліви і задньою спайкою носить назву лад'євидної ямки. Дівоча пліва утворює межу між зовнішніми і внутрішніми статевими органами, є при цьому дном присінку піхви.

Промежина – це шкірно-м'язово-фасціальна пластинка між задньою спайкою великих статевих губ і задньовідхідниковим отвором (передня промежина) і задньовідхідниковим отвором і верхівкою куприка (задня промежина). Товщу промежини складають м'язи і їх фасції, які утворюють тазове дно.

Під поняттям ,,акушерська промежина'' розуміють передню промежину, так як задня її частина істотного значення не має. Шкіра і м'язи промежини (передньої) при народженні плода в більшому ступені розтягуються, що часто призводить до їх травматизму (розривам).

Внутрішні статеві органи жінки: піхва, матка, її додатки (маткові труби і яєчники), їх зв'язки - круглі і широкі зв'язки матки, власні і підвішувальні зв'язки яєчників.

Безпосереднє відношення до внутрішніх статевих органів жінки мають сполучнотканинні і гладком'язові утворення, які належать до фіксуючого апарату матки: поперечна (основна) зв'язка, лобково-міхурові і крижово-маткові зв'язки.

Піхва - це трубка довжиною 10-12 см, яка йде знизу догори і дещо дозаду по провідній осі тазу, від присінка піхви до матки. Верхній відділ піхви поєднується з шийкою матки, утворюючи чотири склепіння: переднє, заднє і два бокових. Самим глибоким є заднє склепіння, яке межує з найбільш низько розміщеним відділом черевної порожнини у жінок- матково-прямокишковим простором. Через заднє склепіння піхви виконують ряд діагностичних і лікувальних втручань (діагностичні пункції, введення лікарських речовин в черевну порожнину, кульдоскопію і т.д.)

Стінка піхви має товщину 0,3-0,4 см і має велику еластичність. Вона складається з трьох стінок: внутрішнього- слизового, середнього- гладком'язового і зовнішнього- сполучнотканинного. Слизова оболонка – видозмінена шкіра, яка вкрита багатошаровоим плоским епітелієм і позбавлена залоз. В період статевого дозрівання слизова оболонка утворює складки, які в основному розміщуються поперечно. Складчастість слизової зменшується після пологів і у жінок, які багато народжували вона буває невиразною. Слизова піхви має блідо-рожевий колір, який при вагітності набуває ціанотичного відтінку. Середній (гладком'язовий) шар добре розтягується, що особливо необхідно в процесі пологів. Зовнішній (сполучно-тканинний) шар зв'язує піхву з сусідніми органами - сечовим міхуром і прямою кишкою.

Матка - це гладком'язовий порожнинний орган, який за формою нагадує грушу, стиснену в передньо-задньому напрямку. Вага матки у жінки, яка не народжувала біля 50 г, довжина її 7-8 см, найбільша ширина (біля дна) 5 см, стінки мають товщину 1-2 см.

Матка поділяється на 3 відділи: шийку, перешийок, тіло. Шийка матки складає приблизно третину всієї довжини органа. У жінки, яка не народжувала, форма наближається до форми усіченого конусу (субконічна шийка), у жінки, яка народжувала - вона циліндричної форми. Через всю шийку проходить цервікальний канал, який має веретеноподібну форму. Така форма найкращим чином сприяє утриманню в його просвіті слизової пробки- секрету залоз цервікального каналу. Цей слиз має надзвичайно високі бактерицидні властивості і запобігає проникненню інфекції в порожнину матки. Цервікальний канал відкривається в порожнину матки внутрішнім зівом (вічком) і в піхву - зовнішнім. Зовнішнє вічко у жінок, які не народжували, має точкову форму, у тих, хто народжував - форму поперечної щілини (внаслідок перенесених розривів під час пологів). Порожнина матки на фронтальному розрізі має форму трикутника.

Перешийок – це ділянка між шийкою і тілом матки шириною біля 1 см. З перешийка в ІІІ триместрі вагітності формується нижній матковий сегмент- це сама тонка частина стінки матки в пологах. Тут частіше за все відбувається розрив матки; в цій же ділянці проводиться розріз матки при операції кесарського розтину.

Тіло матки – це частина органа, яка розміщується вище перешийка, її вершина називається дном. Стінка матки складається з трьох шарів: внутрішнього - слизової оболонки (ендометрій), середнього - м'язового (міометрій), зовнішнього - серозного (періметрій).

Слизова оболонка матки розділяється на два шари: базальний і функціональний. Протягом менструального циклу відбуваються проліферативні процеси епітелію, який готується прийняти запліднену яйцеклітину. Якщо запліднення не відбулось, функціональний шар ендометрію відшаровується, що призводить до появи менструальної кровотечі. Після закінчення менструації знову починається утворення функціонального шару за рахунок клітин базального шару.

Середній м'язовий шар складається з гладком'язових волокон, шари яких розміщуються кільцеподібно всередині і в косому напрямку в зовнішньому і внутрішньому відділах товщі стінки.

Зовнішній шар є вісцеральним листком очеревини, яка неоднаково зрощена з маткою в різних її відділах. Спереду, в місці переходу на сечовий міхур, очеревина утворює міхурові-маткову складку, під якою є деяка кількість пухкої клітковини. Під час операції кесарського розтину для забезпечення доступу до матки ця складка розсікається і потім служить для належного прикриття (перитонізації) шва на матці.

Нормальним положенням матки вважається нахил її допереду з утворенням між тілом і шийкою тупого кута (anteflexio-versio). Додатки матки включають маткові труби, яєчники.

Маткові труби відходять від дна матки в ділянці її кутів і йдуть у напрямку в верхніх відділах широких зв'язок матки до бокових стінок тазу. Маткові труби є яйцеводами, тобто шляхами, по яким яйцеклітина потрапляє в порожнину матки. Середня довжина маткових труб 10-12 см кожна. Просвіт її неоднаковий: а) інтерстиційна частина має просвіт труби, що дорівнює 0,5 мм; б) перешийок труби - відрізок труби по виході її з матки, внутрішній діаметр труби тут дещо більший, ніж в інтерстиційній частині; в) ампулярна частина - найбільш товста частина труби, її просвіт тут також збільшується і досягає в кінці, в так званій воронці, 5 мм. Від воронки труби йдуть багато чисельні бахромки довжиною 1-1,5 мм. Сама довга з них називається яєчниковою. Стінка труби складається з трьох шарів: внутрішній - слизова труби, яка складається з клітин циліндричного мерехтливого епітелію; середній - м'язовий, який має волокна гладенької мускулатури; зовнішній - серозний покрив, який є очеревиною широкої зв'язки матки.

Маткові труби скорочуються перистальтично, що поряд з рухами війок сприяє просуванню яйцеклітини в порожнину матки. В пухкій клітковині біля ампулярного кінця труби розміщені рудиментарні ембріональні утворення: epoophoron і paroophoron, які складають яєчниковий додаток (parovarium).

Яєчник - парний орган який являє собою жіночу статеву залозу з середніми розмірами 3,5х2,5х1,5 см. Він виробляє статеві гормони: естрогени, прогестерон і андрогени. Яєчник розміщується на задньому листку широкої зв'язки матки так, що менша його ділянка- ворота, через які проходять судини і нерви, покривається широкою зв'язкою, а більша його частина не покрита очеревиною і знаходиться в черевній порожнині.

Яєчник покритий кубічним чи низькоциліндричним епітелієм, під яким знаходиться другий шар - білкова оболонка, яка складається з мережі колагенових волокон. Під нею розміщений основний шар - кірковий. В кірковому шарі знаходяться фолікули на різних стадіях розвитку. Четвертий - мозковий шар яєчника являє собою ніжну сполучну тканину, яка містить велику кількість судин і нервів.

В яєчнику відбувається ріст і розвиток яйцеклітини, яка в середині оваріального циклу викидається з лопнувшого фолікула і попадає в черевну порожнину, а потім по матковій трубі – в порожнину матки. На місці фолікула, що розірвався, утворюється жовте тіло, яке продукує прогестерон- гормон, який зберігає вагітність. В другій половині вагітності, коли функцію гормоноутворення приймає на себе плацента, жовте тіло регресує і перетворюється на біле тіло.

Збереження певного топографічного взаєморозміщення внутрішніх статевих органів забезпечується наявністю підвішувального, фіксуючого і підтримуючого апаратів. Своєрідність функції цих апаратів в тому, що притримуючи матку та яєчники з додатками в певному положенні, вони в той же час забезпечують їх рухливість в значних межах, що необхідно для нормального розвитку вагітності і перебігу пологового акту.

^ Підвішувальний апарат матки і її додатків представлений парними зв'язками, які поєднують ці органи один з одним і зі стінками таза:

  1. широка маткова зв'язка - поперечна складка очеревини, яка покриває тіло матки і труби, складає їх серозний покрив; широкі маткові зв'язки йдуть до бокових стінок таза, де переходять в парієнтальну очеревину. До їх задньої поверхні в бокових відділах прикріплюються яєчники;

  2. підтримуюча зв'язка яєчника - зовнішня частина широкої зв'язки, яка йде від яєчника і ампулярної частини труби до бокової стінки таза. Відносна міцність цієї зв'язки пояснюється тим, що в ній проходять судини - яєчникова артерія та вена;

  3. власна зв'язка яєчника проходить в товщі заднього листка широкої зв'язки від маткового полюса яєчника до матки. Наявність гладком'язових елементів і те, що в зв'язці проходять гілки маткових артерій і вени обумовлюють її міцність;

  4. кругла зв'язка матки являє собою канатик довжиною 10-15 см, діаметром 3-5 мм, який складається з гладком'язової і сполучної тканини. Круглі зв'язки починаються допереду і донизу від трубних кутів матки і йдуть під передніми листками широких зв'язок в пахвинних каналах, розгалужуючись в товщі великих статевих губ.

^ Фіксуючий апарат матки складають:

  1. поперечна (головна) зв'язка матки, яка складається з сітки радіально розміщених гладком'язових і сполучнотканинних елементів, які оточують шийку на рівні внутрішнього вічка. Волокна головної зв'язки вплітаються в товщу тазової фасції, фіксуючи матку до тазового дна;

  2. лобково-міхурові зв'язки - гладком'язові і сполучнотканинні волокна, які йдуть від нижньої частини передньої поверхні матки до сечового міхура і лобка;

  3. крижово-маткові зв'язки, складаються з гладком'язових і фіброзних волокон. Вони йдуть від задньої поверхні шийки матки, дещо нижче рівня її внутрішнього зіву, охоплюють з боків пряму кишку і зливаються з тазовою фасцією на внутрішній поверхні крижів.

Підвішувальні і фіксуючі зв'язки матки під час вагітності розтягуються, що забезпечує рухливість матки в певних межах, необхідних для її росту.

Підтримуючий апарат внутрішніх статевих органів жінки- це м'язи і фасції промежини, які утворюють тазове дно. М'язи тазового дна поділяються на три шари: зовнішній, середній, внутрішній.

До зовнішнього шару належать:

  1. сіднично - печеристий м'яз - парний, йде від сідничних горбів до клітора;

  2. цибулинчасто-губчатий м'яз - парний, охоплює з обох сторін вхід до піхви;

  3. зовнішній м'яз, який стискає відхідник - зазвичай розвинений слабо. Це кільцеподібний м'яз, який оточує нижній відділ прямої кишки;

  4. поверхневий поперечний м'яз промежини - зазвичай розвинений слабко, парний, йде від внутрішньої поверхні сідничного горба до сухожильного центру промежини, де він з'єднується з однойменним м'язом другого боку.

^ Середній шар м'язів промежини, який називається сечостатевою діафрагмою, включає:

    1. м'яз, який стискає сечовипускний канал;

    2. глибокий поперечний м'яз промежини, парний, розміщується в трикутнику між симфізом, лобковими і сідничними кістками.

Внутрішній шар м'язів тазового дна або діафрагма таза утворений м'язом, який підіймає відхідник. Це могутній м'яз добре розвинений і складається з трьох пучків (ніжок):

  1. лобково-куприковий м'яз;

  2. здухвинно-куприковий м'яз;

  3. сіднично-куприковий м'яз.

Під час пологів промежина часто травмується, при цьому ушкоджуються саме внутрішній шар м'язів тазового дна. Ці м'язи повинні бути зшиті самим ретельним чином, так як внутрішній шар м'язів тазового дна має найбільше значення в збереженні положення піхви і матки.

Кровопостачання жіночих статевих органів.

Внутрішні статеві органи отримують кров з парних судин, які є гілками аорти (яєчникові артерії) чи гілками клубових артерій (маткові).

Маткова артерія йде між листками широких зв’язок, підходить до матки на рівні внутрішнього вічка і ділиться на висхідну і низхідну гілки. Висхідна гілка піднімається по ребру матки вверх, кровопостачає тіло, дно матки, віддає гілки до маткових труб, яєчників. Низхідна гілка маткової артерії кровопостачає шийку і верхню частину піхви.

Яєчникові артерії, гілки яких забезпечують кровопостачання яєчників, труб і частково матки, утворюють анастомози з гілками маткової артерії. Частково матка кровопостачається за рахунок артерії круглої маткової зв’язки, яка відходить від зовнішньої клубової артерії. В середній частині піхви кровопостачання відбувається піхвовими гілками парних нижньої міхурової і середньої прямокишкової артерії, які відходять від внутрішньої клубової артерії.

Нижня частина піхвової трубки отримує кров з парних внутрішньої соромітної артерії і середньої прямокишкової артерії, які також відходять від внутрішньої клубової артерії.

Зовнішні статеві органи отримують кров від слідуючих парних артерій: внутрішньої соромітної і затульної артерій, які є гілками внутрішньої здухвинної артерії; зовнішньої соромітної і зовнішньої статевої, які відходять від зовнішньої клубової артерії.

Венозний відтік відбувається по однойменним венам. Особливістю венозної системи є утворення сплетень в ділянці клітора і біля країв цибулин присінку. Травми цих сплетінь, особливо при вагітності і пологах, можуть бути причиною значної кровотечі чи утворення гематом. Венозний відтік від внутрішніх статевих органів здійснюється по однойменним венам, які утворюють сплетіння в товщі широких зв'язок між маткою і яєчниками і між сечовим міхуром і піхвою.

Інервація зовнішніх статевих органів здійснюється головним чином гілочками соромітного нерва, який починається від зовнішнього крижового нерва. Інервація внутрішніх статевих органів здійснюється від нервових сплетінь, які знаходяться в черевній порожнині і малому тазі: верхнього гіпогастрального, нижнього гіпогастрального (тазового), піхвового, яєчникового. Тіло матки переважно отримує симпатичні волокна, шийка і піхва - парасимпатичні.


^ Фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди

У житті жінки розрізняють кілька періодів, які характеризуються певни­ми анатомо-фізіологічними особливостями:

  1. внутрішньоутробний період розвитку репродуктивної системи;

  2. період новонародженості;

  3. період дитинства (препубертатний);

  4. період статевого дозрівання (пубертатний);

  5. період статевої зрілості (репродуктивний);

  6. клімактеричний пері­од;

  7. період менопаузи.

Внутрішньоутробний період розвитку репродуктивної системи

У процесі ембріонального розвитку першими закладаються статеві залози.

На 3-4-му тижні на внутрішній поверхні первинної нирки утворюється закладка гонад.

Первинна гонада індиферентна за будовою, складається із клітин целомічного епітелію (корковий шар), мезенхіми і статевих клітин (гоноцитів), які мігрують у гонаду за допомогою амебоподібних рухів (мозковий шар) із основи жовткового мішка.

Міграція закінчується до 6-7-го тижня ембріонального розвитку, завершується також індиферентна стадія розвитку гонади.

Статеве диференціювання індукується статевими хромосомами, які поступили в яйцеклітину в процесі запліднення.

Чинник, ген H-Y, який знаходиться в короткому плечі Y хромосоми, детермінує розвиток яєчка. На 7-му тижні ембріонального розвит­ку (ЕР) під дією гена H-Y індиферентна гонада перетворюється в яєчки. Гоноцити містяться у верхньому шарі (мозковому), в якому розвиваються сім’яні тяжі, що містять премордіальні статеві клітини, з яких утворюються сперматогонії, а згодом і спермато­зої­ди. В ембріональних яєчках утво­рюються:

  • клітини Сартолі із целомічного епітелію;

  • клітини Лейдіга – з мезенхімальної тканини між канальцями;

Синтез стероїдних гормонів починається з 8-го тижня ЕР. У клітинах Сартолі утворюється білковий поліпептид – антимюлеревий чинник. Два останні компоненти мають важливе значення в диференціюванні статевих ознак.

Внутрішні статеві органи утво­рюються із мезонефральних (Вольфових) проток та парамезоне­фральних (Мюллерових) проток, які закладаються в ембріоні при його довжині 15-16 мм. Парамезонефральні протоки утворюються із епітелію уро­генітальної складки, мезонефральні – із канальців первинної нирки. При довжині ембріона 30 мм статеві протоки досягають урогенітального синуса і на цьому завершується індиферентна стадія їх розвитку. Під впливом антимюллерового чинника парамезонефральний проток дегенерує і до 12 тижнів залишається у вигляді рудимента – так званої простатичної маточки і Морганієвих гідатид. Із мезонефральних проток утво­рюються сім’яні пухирці та сім’я­вивідні протоки.

Зовнішні статеві органи також проходять індиферентну стадію. З 8-го тижня – диференціювання. У 18-20 тижнів завершується формування ЗСО за чоловічим типом.

Присутність двох X-хромосом визначає розвиток яєчника (ген знаходиться в довгому плечі Х хромосоми).

Внутрішні статеві органи (маткові труби, тіло та шийка матки, а також верхня третина піхви) утворюються з парамезонефральних проток, починаючи з 5-6-го тижнів вагітності. Процес формування закінчується до 18 тижня внутрішньоутробного розвитку. Із верхньої третини парамезонефра­ль­них протоків формуються маткові труби, середньої частини – тіло матки і шийка. Розвиток матки починається на 13-14-му тижні внутрішньоутробного розвитку. Спочатку матка дворога, потім набуває сідлоподібної конфігурації, яку часто зберігає до моменту народження. Утворення шийки матки починається на 16-20-му тижні розвитку плода. До 33-го тижня шийка матки складає ¾ загальної довжини матки, до 40-го тижня – 2/3.

Нижні відділи парамезонефральних ходів, що злилися, досягають урогенітальний синус і з них утворюється піхва.

Зовнішні статеві органи з 4-го по 7-й тиждень мають індиферентний характер. З 17-го тижня починається швидкий розвиток статевих губ із лабіосакральних складок.

Таким чином, формування статевих органів проходить через індиферентну стадію. Якщо перший етап (розвиток гонади) детермінований генетично, то розвиток чоловічих статевих органів визначається чинниками, що секретуються яєчками плода.

Яєчник здатний до стероїдогенезу в антенатальний період значно меншою мірою, ніж яєчко. Гормони яєчника не мають вирішального впливу на процеси антенатальної статевої диференціації.

За наявності агенезії або дисгенезії гонад статеві органи (внутрішні і зовнішні) розвиваються за жіночим типом незалежно від набору хромосом.

Водночас при різних формах істинного гермафродитизму будова внутрішніх і зовнішніх статевих органів залежить від наявності гормонально-активної тестостерон секретуючої тканини і елементів яєчка в гонаді змішаного типу.

Гіпоталамо-гіпофізарна система – третій і четвертий рівні репродуктив­ної системи – закладається на ранніх етапах розвитку, на 4-5-му тижні. Секреторна активність аденогіпофіза починається з 8-9-го тижня вагітності (ФСГ, ЛГ, АКТГ), ПРЛ – з 19-го тиж. вагітності.

Таким чином, у період внутрішньоутробного життя відбувається не тільки морфологічний розвиток основних рівнів РС, але і формування її гормональної функції.

Період новонародженості

Протягом 10 днів після народження в морфологічному і функціональному стані РС існують особливості, які дозволяють виділити цей час як період новонародженості.

У період новонародженості в статевих органах і молочних залозах новонародженої виявляють ознаки естрогенного впливу: піхвовий епітелій складається з 30-40 шарів і містить клітини з відносно високим каріопікнотичним індексом (до 30%). Реакція вмісту піхви кисла, у ній домінують лактобацили.

Яєчники і матка розташовані в черевній порожнині, матка довжиною до 3 см, співвідношення довжини шийки матки до тіла складає 3:1, кут між ними не виражений. Маса матки біля 4 г. В ендометрії спостерігаються проліферативні і навіть секреторні зміни. Приблизно у 3% новонароджених дівчаток відбувається десквамація ендометрія, що супроводжується сукроватими виділеннями із піхви.

Безпосередньо після народження рівень материнських естрогенів в організмі новонародженої падає, що стимулює виділення ФСГ і ЛГ аденогіпофізом та короткочасне посилення гормональної функції яєчників. З цим пов’язана і короткочасна стимуляція виділення пролактину, що призводить до нагрубання молочних залоз, і навіть виділення молозива із сосків. До 10-го дня життя всі прояви естрогенного впливу зникають.

Період дитинства

Продовжується до 8 років і закінчується до початку статевого дозрівання. Хоча його називають і "нейтральним періодом" і "періодом спокою" - ці визначення неточні, оскільки в цей час у репродуктивної системи відбуваються зміни, що свідчать хоча і про низьку, проте наявну функціональну активність.

Вже в дитинстві аденогіпофіз і яєчники закінчують свій морфологічний розвиток і представляють собою потенційно активні ендокринні залози.

За цей період у дівчинки сформовані всі п'ять рівнів системи.

  • у гіпоталамусі утворюються гонадотропін-релізінг гормон (GnRH) у малих кількостях, проте виділяється епізодично;

  • секреція нейротрансмітерів незначна;

  • у гіпофізі утворюються ФСГ, ЛГ;

  • відбувається поступове дозрівання механізму негативного зворотного зв'язку;

  • секреція естрадіолу низька, дозрівання фолікулів до антральних відбувається рідко, безсистемно.

Стан системи гіпоталамус-гіпофіз-яєчники (ГГЯ) характеризується: незрілістю. Остання проявляється високою чутливістю аденогіпофіза і нейтросекреторних ядер ГТ до естрадіолу, що секретується в яєчнику.


Період статевого дозрівання

За часом займає 10 років, віковими межами його вважається 7-17 років. Протягом цього часу відбуваються процеси у двох напрямах, що тісно пов'язані між собою:

  1. Дозрівання РС.

  2. Завершення фізичного розвитку жіночого організму.

Складні фізіологічні процеси, що відбуваються в періоді статевого дозрівання, можна представити таким чином:

У 7-9 років (препубертатний період)

  1. У гіпотоламусі синоптичні зв'язки між нейросекреторними нейронами розвинені слабко.

  2. Утворення CnRh має епізодичний характер.

  3. Виділення ЛГ і ФСГ має ациклічний характер.

  4. Секреція естрогенів низька.

У 10-13 років - першу фазу пубертатного періоду

  1. Секреція CnRh - із добовою (циркадною) циклічністю.

  2. Синаптичні зв'язки тісні.

  3. Збільшується виділення гонодотропінів.

Досягнення певного високого рівня екстрадіолу в крові є сигналом до потужного викиду гонадотропінів, який завершує дозрівння фолікула і викид яйцеклітини. Перша менструація завершує першу фазу препубертатного періоду.

У 14-17 років (друга фаза пубертатного періоду) - завершується дозріванням гіпоталомічних структур, циклічного характеру набуває нейросекреція ГТ, ГФ і яєчників, менструальний цикл носить овуляторний характер.

^ Фізичний розвиток у препубертаті

І фаза пубертату

(10-13р.)

ІІ фаза пубертату

(14-17 р.)

стрибок росту

збільшення молочних залоз

завершення розвитку молочних залоз

перші ознаки фемінізації

телархе

завершення статевого оволосіння - останніми закінчується оволосіння під пахвами

- округлі стегна,

- формування жіночого таза

починається пубархе

завершується пубархе




- завершується настанням менархе

менструальний цикл набуває овуляторного характеру

Матка збільшується

Матка збільшується найбільш інтенсивно, з'яв­ляється кут між тілом і шийкою матки, положення anteflexio в малому тазі Співвідношення шийки і тіла дорівнює 3:1




Яєчники

Збільшення їх розмірів - процес більш поступовий: зростання їх маси в 11-12 років збігаються із збільшенням об'єму фолікулів.




Розвиток вторинних статевих ознак і фемінізація фігури відбувається під впливом гормонів яєчників і андрогенів надниркових залоз.

Також впливають статеві стероїди на "стрибок" росту: андрогени прискорюють ріст скелета, і естрогени викликають дозрівання кісткової тканини і окостеніння росткових зон трубчастих кісток.

^ Особливості менструального циклу в період статевого дозрівання: перші 3-5 років після менархе у 30% цикли ановуляторні або ж із недостатністю лютеїнової фази, чим пояснюється частота маткових кровотеч у пубертатному віці.

Чинники, які впливають на настання та перебіг статевого дозрівання:

Внутрішні:

  1. Спадковість.

  2. Конституційні.

  3. Стан здоров'я - екстрагенітальні захворювання, які послаблюють організм і гальмують нормальний перебіг періоду статевого дозрівання.

  4. Маса тіла (при більшій масі тіла менархе настає раніше, ніж у ровесниць, позагонадний синтез естрогенів, який відбувається в жировій тканині призводить до зростання рівня естрогенів, що беруть участь у процесах фемінізації).

^ Зовнішні чинники:

  1. Кліматичні.

  2. Харчування.

Отже, перша овуляція є кульмінаційним моментом ПСД, але не ототожнюється із статевою зрілістю. Зрілість настає до 16-17 років, коли не тільки РС, але й організм жінки до кінця сформований і готовий до зачаття та виношування вагітності.

Період статевої зрілості

Займає близько 30 років (з 16-17 до 45 років). Функція репродуктивної системи спрямована на регуляцію овуляторного менструального циклу. Протягом періоду статевої зрілості у жінки стабільний двофазний менструальний цикл, вона виконує статеву та репродуктивну функції.

Клімактеричний (пременопаузальний період) - від 45 років до настання менопаузи.

Період пременопаузи характеризується:

  1. Процесами старіння гіпоталамуса, в основі якого є такий біологічний феномен, як підвищення порогу його чутливості до естрогенів.

  2. Характерною рисою є підвищення вмісту ФСГ з 40 років; ЛГ - з 45 років.

  3. Збільшення утворення катехоламінів у тканинах мозку.

  4. Порушення передачі нервових імпульсів через вікові дегенеративні зміни у нейронах, зокрема дендритах.

  5. Зменшення кількості Rp до естрадіолу в ГТ, ГФ та тканинах яєчника.

  6. У яєчниках гинуть ооцити, прискорюється атрезія фолікулів, зменшується кількість шарів гранульози та тека клітин, тоді як строма зберігає гормональну активність, секретуючи андростендіон;

  • зменшення секреції естрадіолу впливає на виділення гонадотропінів;

  • немає позитивного ,,зворотнього зв'язку”;

  • немає овуляторного викиду ЛГ і ФСГ;

  • і, як наслідок, немає овуляції.

7. Менструальні цикли - ановуляторні із недостатністю лютеінової фази (НЛФ) – прогестерон-дефіцит, який є причиною дисфункціональних маткових кровотеч у цьому віці.

Перименопаузальний період - пременопаузальний та 2 роки після менопаузи;

Менопауза - остання менструація, середній вік 50 років;

Постменопаузальний період - починається після менопаузи і триває до смерті жінки.

Постменопауза - інволютивні процеси прогресують швидше, ніж у пременопаузі.

Характерним є:

  • позаяєчниковий синтез естрогенів;

  • якщо в репродуктивному віці основним естрогеном був Е2, то в постменопаузі - естрон, біологічна активність якого нижча.

  • андростендіон, тестостерон утворюються в клітинах строми яєчників і найбільш інтенсивно метаболізуються в клітинах жирової тканини в естрон і естрадіол (Е2);

  • два типи старіння яєчників:

І тип - атрофічні процеси охоплюють весь яєчник;

ІІ тип - на фоні помірної атрофії спостерігається гіпертрофія строми яєчників.

  • атрофічні зміни відбуваються і в інших органах репродуктивної системи.

^ Статеві гормони та їх роль в регуляції специфічних функцій жіночого організму.

Стероїдопродукуючими тканинами яєчника є клітини гранульози, що вистелюють порожнину фолікула, внутрішньої теки і в значно меншому ступені строма.

Клітини гранульози і текаклітини синергічно беруть участь у синтезі естрогенів. Клітини текальної оболонки є головним джерелом андрогенів, які в незначній кількості утворюються і в стромі; прогестерон синтезується в тека- клітинах і клітинах гранульози.

Субстратом для всіх естрогенів є холестерин – ліпопротеїн низької щільності, який потрапляє в яєчник із течією крові.

У синтезі стероїдів беруть участь гонадотропіни ФСГ та ЛГ, які визначають перші етапи синтезу, а також ферментні системи.

Під впливом ферментів відбуваються кінцеві етапи синтезу, а саме перетворення андрогенів (андростендіону і тестостерону) в естрогени (естрадіол, естрон). У текаклітинах під впливом ЛГ синтезуються андрогени, котрі з течією крові потрапляють у гранульозні клітини фолікула і в них ароматизуються в естрогени.

В яєчнику в ранню фолікулінову фазу менструального циклу секретується до 100 мкг естрадіолу, у період овуляції – 400-900 мкг на добу, у лютеїнову фазу - 250-270 мкг. Біля 10% Е2 естрадіолу ароматизуються з тестостерону поза гонадно. Кількість естрону у фолікуліновій фазі приблизно така, як і естрадіолу, до моменту овуляції синтез його зростає до 600 мкг на добу. Тільки половина його утворюється в яєчнику. Друга половина ароматизується в естрадіол.
  1   2   3

Схожі:

Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття фонові та передракові захворювання жіночих статевих органів. Злоякісні новоутворення І трофобластичні захворювання. Діагностика, лікування І профілактика
Визначення основних етіологічних і патогенетичних чинників фонових, передракових захворювань та злоякісних пухлин жіночих статевих...
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconЖіночих статевих органів
Гінекологія (від §упе жінка, 1о§оз вчення, наука) розділ клінічної медицини, що вивчає анатомо-фізіологічні особливості жіночої статевої...
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття післяпологові запальні та септичні захворювання. Етіологія, патогенез, клінічні форми.
Післяпологові запальні та септичні захворювання. Етіологія, патогенез, клінічні форми. Акушерський перитоніт. Генералізована септична...
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Ведення хворого з негоспітальною пневмоеією, з гопітальною пневмонією, з абсцесом легень
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
Враховуючи причини, які приводять до виникнення печінкової енцефалопатії, знаючи їх, ми можемо запобігти її розвитку
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Основи діагностики, лікування та профілактики основних хвороб системи кровообігу
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
Синдром закрепу в гастроентерологічній практиці зустрічається дуже часто, оскільки багато захворювань шлунково-кишкового тракту протікають...
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Методичні рекомендації для студентів при підготовці до практичного заняття клінічні та фізіологічні зміни в жіночих статевих органах в різні вікові періоди. Нейроендокринна регуляція функціїї статевої системи iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи