Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття icon

Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття




Скачати 392.17 Kb.
НазваМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
Дата21.04.2013
Розмір392.17 Kb.
ТипМетодичні рекомендації



МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ім.. М.І. ПИРОГОВА


«ЗАТВЕРДЖЕНО»

на методичній нараді кафедри

внутрішньої медицини № 3

Завідувач кафедри

професор, доктор медичних наук

Денисюк В.І.

«______»____________2011


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ


Навчальна дисципліна

Внутрішня медицина

Модуль №

3

Змістовий модуль №

3

Тема заняття

Ведення пацієнта з закрепами

Курс

6

Факультет

Медичний №1



Вінниця - 2011


І. Актуальність проблеми

Синдром закрепу в гастроентерологічній практиці зустрічається дуже часто, оскільки багато захворювань шлунково-кишкового тракту протікають при наявності того чи іншого виду копростазу.

ІІ. Учбові цілі

А) Студент повинен знати

1. Етіологію та патогенез закрепу.

2. Класифікацію причин закрепів.

3. Диференційний діагноз закрепу.

4. Клінічне значення рентгенологічних, інструментальних та функціональних методів обстеження (пасаж по тонкій кишці, іригоскопія, колоноскопія, відеокапсульна ендоскопія, дихальні тести, аналізи калу, фекальна еластаза).

5. Тактику ведення хворих в залежності від причини закрепу, диференційовану терапію. Існуючі стандарти лікування.

6.Класифікацію та фармакологічні властивості препаратів, які можуть застосовуватись при закрепах.

7. Первинну та вторинну профілактику. Прогноз та працездатність.

^ Б) Студент повинен вміти

- аналізувати зібрані скарги та дані об'єктивного обстеження пацієнта;

- пояснювати походження тих чи інших симптомів та синдромів виявлених у пацієнта;

- проводити диференційну діагностику синдрому закрепу при захворюваннях шлунково-кишкового тракту та захворюваннях інших органів та систем;

- трактувати дані рентгенологічних, інструментальних та функціональних методів обстеження (пасаж по тонкій кишці, іригоскопія, колоноскопія, відеокапсульна ендоскопія, дихальні тести, аналізи калу, фекальна еластаза);

- сформулювати діагноз згідно принципів доказової медицини та сучасних класифікацій;

- скласти план обстеження пацієнта з синдромом закрепу;

- скласти та обгрунтувати план лікування пацієнта;

- сформулювати основні напрямки первинної та вторинної профілактики для конкретного пацієнта, визначити прогноз та працездатність.

ІІІ. Зміст теми

Загальна характеристика копростазу. Синдром копростазу (закреп, обстипація) є частим супутником захворювань шлунково-кишкового тракту. Закреп – тривала (більш ніж 48 годин) затримка спорожнення кишечника, що супроводжується утрудненням акту дефекації, а також малою кількістю (менше 100 г на добу) або підвищеною твердістю фекалій, відчуттям неповного спорожнення кишечника.

^ Етіологія й патогенез. Основною причиною розвитку синдрому копростазу є порушення діяльності товстого кишечника, яке проявляється в основному у вигляді секреторних і рухових розладів. Змінюється етапність формування й просування калових мас.

У нормі кількість стільця повинна бути адекватною спожитому харчовому раціону, в середньому його вага становить 200 г на добу. Однак при вживанні великої кількості рослинної клітковини маса стільця може зростати до 500 г на добу, оскільки прийом з їжею 1 г клітковини викликає збільшення об'єму калових мас на 20 г.

Основна функція товстої кишки є формування щільних калових мас із рідкого вмісту здухвинної кишки й нагромадження їх до певної кількості з наступним виведенням з організму в процесі акту дефекації. Тому в товстій кишці триває всмоктування води й електролітів (аніони хлору, катіони натрію), хоча обсяг її вже значно менший в порівнянні з тонким кишечником — усього лише 1-1,5 л. У товстому кишечнику активно секретуються бікарбонати й іони калію. Вода становить до 60-80 % об'єму нормального стільця, при середньому споживанні рідини 2-2,5 л на добу з калом виділяється лише близько 100 мл води за добу. Секреторні й усмоктувальні можливості товстого кишечника значно менші, чим тонкого, що пояснюється наявністю в останнього додаткової поверхні слизової оболонки за рахунок ворсинок, мікроворсинок і крипт. Тому обстипація властива саме патології товстої кишки, тоді як діарея більш характерна для захворювань тонкого кишечника.

Копростаз, викликаний захворюваннями органів шлунково-кишкового тракту, найчастіше буває пов'язаний з порушеннями моторної функції товстої кишки. Сповільнення пасажу кишкового вмісту відбувається відповідно по гіпермоторному (спастичному) або гіпомоторному (атонічному) механізму. При гіпермоторній, або спастичній, обстипації перистальтика товстого кишечника посилена за рахунок непропульсивних скорочень, відзначається значна кількість ретроградних перистальтичних хвиль. Просвіт кишки при цьому звужується, виражена глибока й часта гаустрація.

Гіпомоторна, або атонічна, обстипація зустрічається вдвічі рідше гіпермоторної. Однак серед пацієнтів старшої вікової групи вона домінує. Фактори до виникнення закрепів серед літніх осіб є атрофічні процеси кишкової стінки, значна бактеріальна заселеність слизової, вікова атонія м'язів черевної стінки й тазового дна. Причиною гіпомоторної обстипації є виражене зниження моторної функції товстої кишки, що приводить, у ряді випадків, до її повної атонії. Гіпомоторні й атонічні порушення спостерігаються при вроджених аномаліях розвитку товстої кишки (мегаколон, доліхосигма), хронічних колітах, аноректальних захворюваннях, обтурації просвіту кишки каменем або пухлиною. При цьому атонічні й атрофічні порушення поєднуються між собою. Порожнина товстої кишки розтягнута, гаустрація знижена або відсутня, перистальтика не визначається.

Крім захворювань безпосередньо товстого кишечника, обстипація досить характерна для патології інших органів шлунково-кишкового тракту. Рефлекторний вплив на кишечник при органічному враженні шлунка й гепатобіліарної системи часто приводить до виникнення копростазу.

Крім захворювань шлунково-кишкового тракту, обстипація може бути пов'язана з патологією ендокринної системи, жіночих статевих органів, вагітністю, токсичним впливом, застосуванням лікарських препаратів, психогенними причинами або нераціональним харчуванням.

^ Класифікація причин копростазу. Існує безліч класифікацій етіологічних факторів копростазу. Найчастіше використовують наступну.

I. Аліментарний копростаз.

II. Механічний копростаз (органічні враження товстої кишки).

III. Неврогенний копростаз (функціональні й органічні захворювання центральної нервової системи).

IV. Токсичний копростаз (хронічні інтоксикації, у тому числі лікарськими засобами).

V. Копростаз при ендокринній патології.

VI. Рефлекторний копростаз ( при різних захворюваннях органів шлунково-кишкового тракту й малого таза).

^ Копростаз при органічних враженнях товстої кишки. Обстипація є одним з найбільш характерних симптомів вроджених аномалій розвитку товстої кишки — ідіопатичного мегаколона, хвороби Гіршспрунга, рухливій сліпій і сигмовидній кишках. Крім цього, копростаз розвивається й при вторинному мегаколоні, а також при наявності різних механічних перешкод на шляху пасажу кишкового вмісту (пухлини, стриктури, здавлення кишечника спайковим процесом, конгломератами лімфатичних вузлів та ін.).

^ Розширення всієї або частини ободової кишки (мегаколон) часто супроводжується її подовженням (мегадоліхоколон). При цьому відзначається виражене потовщення кишкової стінки. Найбільше часто ці вроджені зміни зустрічаються в сигмовидній кишці — доліхосигма. Доліхосигма становить 15 % усієї вродженої патології органів шлунково-кишкового тракту.

Доліхосигма може протікати без вираженої симптоматики в дитячому віці, однак при наявності супутньої патології органів шлунково-кишкового тракту супроводжується вираженою обстипацією. Копростаз розвивається в таких пацієнтів частіше в юнацькому або навіть зрілому віці. При перегинах доліхосигми, а також при рухливій сигмовидній і сліпій кишках можуть виникати болі в правій або лівій половині живота з іррадіацією в епігастрій або навколопупкову ділянку. У діагностиці домінуючу роль відіграє рентгенологічне дослідження товстого кишечника, а також колоноскопія й ректороманоскопія.

^ Клінічні прояви ідіопатичного мегаколона розвиваються на різних вікових етапах, що залежить від типу захворювання. Мегаколон дитячого типу виникає на першому році життя. Крім характерного копростазу, нерідко розвивається нетриманням калу. Розширюються пряма й сигмовидна кишка. Копростаз, що розвинувся в старшому віці, характерний для дорослого типу ідіопатичного мегаколона. Крім нього, відзначається розширення всієї ободової кишки. Систематична обстипація протягом багатьох років є єдиним симптомом хвороби. Спонтанна дефекація виникає один раз в 2-3 тижні. Стілець при цьому щільної консистенції, його діаметр і об'єм в 1,5- 2 рази більше звичайного. Через деякий час після виникнення копростазу приєднуються тягнучі болі в животі без певної локалізації. Вони значно слабшають або зникають зовсім після акту дефекації. Тонус анального сфінктера в початкових стадіях може бути нормальним або підвищеним. Надалі може розвитися атонія сфінктера із приєднанням нетримання калу. У ряді випадків відзначається повне зіяння сфінктера. Шкіра перианальної області подразнена. Ампулярний відділ прямої кишки туго заповнений щільними фекаліями. Щільна консистенція калових мас, а також значний їхній об'єм вимагають вираженого натужування, без якого акт дефекації стає неможливим. Результатом тривалого ( до 20 секунд) натужування стає виникнення тріщин заднього проходу, геморою. Хвороблива дефекація приводить до неповного спорожнення кишечника. Нерідко виникають неправильні, або “запірні”, проноси. Їхня поява пов'язана з виділенням великої кількості секрету подразненою слизовою прямої кишки, що розріджує калові маси. Ущільнені калові маси під впливом сегментарних скорочень кишки спресовуються в копроліти, що приводить до розтягнення й зіяння анального сфінктера. Розріджені прямокишковим слизом калові маси обтікають копроліти, минуть зіяючий сфінктер, подразнюють шкіру перианальної зони. Нетримання калу самі хворі нерідко сприймають за діарею, тому необхідно ретельно з'ясувати анамнез захворювання. Відзначається виражене ослаблення рефлексу акту дефекації, однак повністю він не втрачається.

^ Хвороба Гіршспрунга найчастіше діагностується ще в ранньому дитячому віці. Це вроджена вада розвитку товстого кишечника, пов'язана з повною відсутністю (агангліозом), недостатнім або аномальним розвитком інтрамуральних нервових гангліїв і нервових волокон кишкової стінки. Результатом є порушення нервової регуляції або повна денервація ділянки товстої кишки з розвитком аперистальтичної зони й вторинних змін усіх шарів кишкової стінки (слизового, підслизового й м'язового). Через виникнення аперистальтичної зони порушується пасаж кишкового вмісту. Калові маси накопичуються в денервованій ділянці кишки, викликаючи значне розтягнення її стінок. ділянка, що ппопереду, навпаки, посилено скорочується, що спочатку викликає гіпертрофію, а потім приводить до гіпотонії його м'язового шару. Основним клінічним проявом захворювання є відсутність самостійного стільця. Після клізм виділяється кал у вигляді “пробки”. З віком хвороба Гіршспрунга завжди прогресує. Хворі страждають від калової інтоксикації. Єдиним методом лікування є резекція агангліонарної ділянки й частини дилятованої зони товстої кишки. Про хворобу Гіршспрунга дорослих говорять при розвитку основних симптомів у молодому й середньому віці. Це можливо при наявності невеликої, дистально розташованої агангліонарної ділянки кишки, а також при дефіциті нервових вузлів і волокон у кишковій стінці.

Копростаз може розвитися при наявності механічної перешкоди пасажу кишкового вмісту. Найбільш частою причиною є пухлинний процес товстого кишечника. Крім цього, до зменшення просвіту кишки може приводити сдавлення її ззовні конгломератом змінених лімфатичних вузлів, спайками або запальним (пухлинним) інфільтратом. При такій неповній кишковій непрохідності розмір перешкоди не відіграє особливої ролі: навіть якщо він мізерно малий, рефлекторний спазм кишки може приводити до повної обтурації її просвіту. Спазм кишкової стінки можуть викликати прийом проносних, різке скорочення мускулатури черевного пресу при натужуванні. Характерним для механічного копростазу при пухлинах товстої кишки є розвиток “запірного” проносу. Для діагностики найбільше значення мають тест на приховану кров і ендоскопічні методи дослідження товстої кишки.

^ Копростаз при дискінезіях кишечника. Дискінезію кишечника відносять до функціональних захворювань, пов'язаних насамперед зі змінами нервової регуляції моторної функції товстої кишки. За типом моторних порушень дискінезія поділяється на гіпер- і гіпомоторну, по характеру виникнення — на первинну й вторинну. Первинні дискинезії розвиваються під впливом психогенних факторів. Нерідко їх супроводжує загальна невротизація особистості, однак у ряді випадків “невроз кишечника” виникає ізольовано, будучи єдиним симптомом нестійкості в стресовій ситуації. Як і більшість неврозів, первинна кишкова дискінезія може розвинутись після одноразового вираженого стресу або в результаті тривалого впливу психотравмуючого фактору або ситуації. Кишкова дискінезія зустрічається у віковій групі від 20 до 50 років, нею частіше (в 2-2,5 рази) страждають жінки.

При гіпермоторній формі (синдром “роздратованої” кишки) стілець у хворих дуже твердий, фрагментований, має вигляд сухих маленьких кульок — так званий овечий. Як правило, при об'єктивному обстеженні яких-небудь патологічних змін у складі стільця виявити не вдається. Обстипація на якийсь час може змінюватись діареєю із частотою стільця до 3 разів на добу. Нерідко хворі пред'являють скарги на болі в лівій здухвинній або навколопупковій ділянці, що підсилюються після їжі. Пальпаторно визначаються спазмовані, хворобливі ділянки кишки. Іноді розвивається досить рідка форма кишкової дискінезії — слизова колька. Вона характеризується вираженими спастичними болями в животі в комбінації з виділенням слизу у вигляді плівок через анальний отвір. При гіпомоторній дискінезії самостійна дефекація значно утруднена, але стілець може бути великого об'єму, також без патологічних домішок. Звичайно відзначається зниження тонусу всього товстого кишечника.

Кишкова дискінезія у осіб, схильних до невротичних реакцій, протікає хвилеподібно, причому загострення звичайно збігаються за часом із впливом психотравмуючого фактору.

Клінічні прояви копростазу при дискінезії товстої кишки досить характерні й мало чим відрізняються від копростазу іншої етіології. Тривала відсутність спонтанної дефекації приводить до появи відчуття розпирання й повноти в животі, що переходить у тупий біль, хворі відзначають “порожні” позиви на стілець, іноді з відходженням невеликої кількості щільного калу без повного полегшення. Пацієнти можуть пред'являти скарги всілякого характеру, пов'язані з рефлекторними впливами, що походять від кишечника, у тому числі на слабкість, підвищену втому, безсоння, зниження працездатності, неприємний присмак у роті, здуття живота. Можуть спостерігатись різні вегетативні дисфункції, емоційна лабільність. У діагностиці важливу роль відіграють рентгенологічний і ендоскопічний методи дослідження.

При гіпермоторній дискінезії ірігоскопія або метод подвійного контрастування барієвою суспензією виявляють спазмовану ділянку кишки, що має вигляд шнурка, глибоку сегментовану гаустрацію, у вигляді множинних перетяжок. Пасаж контрастної речовини прискорений, неупорядкований. Відзначається неповне спорожнення сигмовидної кишки.

При гіпокінетичній дискинезії, крім зниження тонусу кишки або окремих її сегментів, визначається зглаженість гаустрації й розширення порожнини кишечника. Ректоромано- або колоноскопія при гіпермоторній дискінезії виявляє наявність перистальтики, вологу слизову оболонку, окремі спазмовані ділянки кишки. При гіпомоторній дискінезії перистальтика не видима, слизова оболонка суха й тьмяна, дистальний відділ кишки може бути спавшимся.

Незважаючи на функціональний характер захворювання, тривала обстипація сама по собі може приводити до розвитку різних органічних вражень як товстої кишки, так і інших органів шлунково-кишкового тракту.

При приєднанні вторинного коліту в стільці відзначаються домішки слизу, частіше вони перебувають на поверхні сухих кульок калу у вигляді білуватих ниток.

Копростаз може ускладнитися виникненням різних аноректальних захворювань — тріщинами заднього проходу, гемороєм, парапроктитом. До типових симптомів обстипації тоді приєднуються ознаки прямокишкової кровотечі, болі при акті дефекації, запальні зміни перианальних тканин.

Рефлюкс вмісту товстої кишки в тонку при натужуванні може приводити до заселення тонкого кишечника невластивою йому мікрофлорою товстого. Результатом кишкового дисбіозу можуть стати розвиток гострого або хронічного ентериту, холециститу, холангіту.


Підвищений внутрішнпорожнинний тиск у товстій кишці є однією із причин виникнення дивертикульозу кишечника. Калові камені, які можуть утворюватися навіть у молодому віці, нерідко приводять до розвитку кишкової непрохідності.

Хронічний копростаз відіграє певну роль в онкогенезі: ряд канцерогенів, що є продуктами бактеріального метаболізму, мають можливість тривало контактувати зі слизовою оболонкою кишки в результаті застою її вмісту при обстипації.

Вторинна кишкова дискінезія виникає в результаті рефлекторних впливів з боку патологічно змінених органів шлунково-кишкового тракту й органів малого таза. На вторинний характер порушень вказує чіткий зв'язок між загостренням основного захворювання й посиленням копростазу, а також зникнення обстипації у фазі його ремісії.

Копростаз характерний для ряду захворювань шлунка — гастриту з нормальною й підвищеною секрецією, виразковою хворобою. Нерідко він супроводжує хронічний холецистит, як калькульозний, так і безкам'яний. Обстипація розвивається в кожного п'ятого хворого із хронічним ентеритом і в кожного другого — із хронічним колітом.

Рефлекторні впливи на товсту кишку з боку органів малого тазу при сечокам'яній хворобі, апендициті, хронічному сальпінгоофориті й ендометриті також приводять до розвитку кишкової дискінезії й копростазу.

Особливо розглядаються проктогенні дискінезії у хворих з патологією аноректальної області (проктит, парапроктит, сфінктерит, геморой, тріщини заднього проходу). Копростаз при даному роді дискінезій виникає як завдяки запальним змінам прямої кишки й ануса, так і у зв'язку з рефлекторним спазмом внутрішнього й зовнішнього сфінктерів. У таких пацієнтів домінуючими є скарги на патологічне утруднення акту дефекації, болючі відчуття в області ануса, виділення зі стільцем червоної крові внаслідок саден або тріщин, випадання гемороїдальних вузлів і слизової оболонки прямої кишки. Обстипацію підсилює свідоме вольове зусилля хворих по запобіганню дефекації, якої вони намагаються уникнути через виражені болючі відчуття.

Принципи лікування первинних кишкових дискінезій. Лікування первинної дискінезії товстого кишечника повинно здійснюватися гастроентерологом разом із психотерапевтом. Основною передумовою для повного видужання є адаптація організму до впливу стресового агента.

Другим найважливішим фактором є призначення адекватної дієтотерапії. Дієта повинна бути фізіологічно повноцінною, з нормальним вмістом усіх основних нутрієнтів, вітамінів, мікроелементів і мінеральних речовин. При цьому необхідно додаткове введення в раціон механічних і хімічних стимуляторів моторної функції кишечника, виключаючи продукти, які викликають посилення в кишечнику процесів бродіння й гниття. Показано вживання їжі у відварному і приготовленому на пару вигляді. У якості стимуляторів моторики використовують ягоди, фрукти і овочі, які підсилюють евакуаторну функцію кишечника, не викликаючи при цьому бродіння й подразнення слизової кишечника.

Дієта при різних типах дискінезій повинна відповідати особливостям моторики кишечника. При гіпомоторній дискінезії товстої кишки основним принципом дієтотерапії є додавання в раціон продуктів, багатих рослинною клітковиною: морква, буряк, кабачки, гарбуз, цвітна капуста, помідори, салат у сирому і вареному вигляді. Виключаються продукти, багаті ефірними маслами: ріпа, редька, цибуля, часник, редис, а також гриби. Рекомендується хліб з житнього й пшеничного борошна грубого помолу з додаванням висівок, каші із пшеничної, гречаної, перлової, вівсяної круп на воді.

Супи готують на неміцному знежиреному м'ясному й рибному бульйоні, овочевому відварі. М'ясо й риба — тільки нежирних сортів — варені, парові, запечені, переважно шматком. При добрій переносимості білкової їжі можна рекомендувати яйця всмятку або у вигляді парових омлетів — не більше 2 штук у день.

Показані фруктові й овочеві соки, а також інжир, фініки, чорнослив, курага, банани, яблука, оскільки органічні кислоти й цукор, які містять ці фрукти, стимулюють моторику кишечника. Ефективні в терапії копростазу молочнокислі продукти: свіжий кефір, кисляк, ацидофілін, а також напої з додаванням живої культури біфідобактерій. Спорожненню кишечника сприяє їжа в холодному вигляді. Не показані хліб з борошна вищих сортів, здобне тісто, жирні сорта м'яса, копченості, консерви, гострі блюда, шоколад, міцна кава, чай. Не рекомендуються рисова й манна каші, вермішель, картопля, продукти, що викликають підвищене газоутворення (бобові, капуста, щавель, шпинат, яблучний і виноградний соки).

При гіпермоторній дискінезії товстої кишки, а також при проктогенному копростазі принциповою відмінністю є призначення безшлакової дієти зі значним вмістом рослинних жирів, оскільки їжа, багата клітковиною, може викликати посилення спастики й болі в животі.

Медикаментозне лікування дискінезій товстої кишки застосовується в останню чергу. При гіпермоторній дискінезії призначають:

- спазмолітики різних груп ( у тому числі холінолітики, а також адреноміметики, гангліоблокатори);

- метоклопрамід (церукал);

- місцеву терапію у вигляді масляних мікроклізм, спазмолітичних свічок.

При гіпомоторній дискінезії показані:

- препарати різних груп, що підсилюють моторику кишечника (мотиліум, цизапрід, дебрадат, координакс);

- метоклопрамід (церукал);

- жовчогінні препарати (аллохол, фестал) і ферментні засоби;

- калію хлорид у комбінації з вітаміном В1;

- антихолінестеразні засоби (прозерин, галантамін).

Застосування проносних засобів слід уникати, при гіпермоторній дискінезії вони повністю протипоказані.

При гіпомоторній дискінезії з відсутністю ефекту від терапії перерахованими вище засобами застосовуються проносні. Перевагу слід віддавати препаратам рослинного походження: сена кора жостеру, ревень й продуктам їх переробки. Призначати проносні засоби не частіше 2 разів у тиждень, краще чергувати їх між собою.

^ КОПРОСТАЗ ПРИ ІНШИХ СТАНАХ І ЗАХВОРЮВАННЯХ

Аліментарний копростаз. Найбільш частою причиною виникнення копростазу в здорових осіб є зміна харчових звичок сучасної людини. Вживання переважно рафінованих продуктів, бідних рослинною клітковиною, приводить до відсутності харчової стимуляції моторики товстої кишки. Прикладом аліментарного копростазу можуть служити запори в осіб із захворюваннями органів травлення й дефектами жувального апарата, які тривалий час дотримуються щадящої дієти. Крім відсутності в рафінованій їжі стимуляторів евакуаторної функції товстої кишки, відіграє роль і порушення режиму харчування. Гастроілеоцекальний рефлекс, завдяки якому відбувається просування химусу по травному тракту, має місце щораз, коли людина вживає їжу. Дизритмія в роботі травного апарату, викликана несвоєчасними прийомом їжі, неминуче позначається й на моторній функції товстої кишки. Крім того, порушення режиму, наприклад пізніше пробудження вранці, також знижує активність гастроілеоцекального рефлексу, і просування по кишечникові калових мас не супроводжується дефекацією.

Вживання протягом доби малої кількості рідини (1 л і менше) також сприяє розвитку аліментарного копростазу. Іншим фактором, що привертає увагу, є гіподинамія, оскільки фізична активність помітно збільшує кількість пропульсивних перистальтичних скорочень м'язового шару стінки кишечника.

Нерідко поштовхом до виникнення аліментарного копростазу є вольове пригнічення позиву на дефекацію. Акт дефекації є складним умовно-рефлекторним актом, в якому задіяні рецептори ампули прямої кишки, внутрішній і зовнішній анальний сфінктери, а також мускулатура черевного преса. Рефлекс активується за допомогою гострого розтягання прямокишкової ампули, а послідовне розслаблення циркулярних м'язів обох сфінктерів дозволяє здійснити евакуацію її вмісту. При натужуванні м'язів черевного пресу відбувається посилення процесу, тоді як вольове скорочення м'язів тазового дна й ануса запобігає дефекації. Тривале перебування калових мас у просвіті прямої кишки приводить до її розтягання, а систематичне пригнічення дефекаційного рефлексу ще більше знижує чутливість її рецепторів. У такий спосіб формується замкнене коло.

При об'єктивному дослідженні хворих з аліментарним копростазом відзначають землистий відтінок шкірних покривів, обкладений язик, можуть бути ознаки полігіповітамінозу, гіпохромна або нормохромна анемія. Пацієнти часто скаржаться на зниження апетиту, втрату інтересу до улюблених колись блюд, слабкість, підвищену втому, головні болі, серцебиття.

З боку шлунково-кишкового тракту відзначаються відрижка, метеоризм. Пальпаторно живіт м'який, перистальтика знижена або не відчувається.

Крім уживання рафінованої їжі, до розвитку вираженої симптоматики аліментарного копростазу приводить постійний прийом проносних, якими нерідко зловживають пацієнти.

Найчастіше аліментарний копростаз розвивається у осіб старшого й літнього віку, у яких має місце більшість передумов до його виникнення: гіподинамія, щадяща дієта без достатньої кількості рослинних волокон, слабкість м'язів передньої черевної стінки й м'язів тазового дна.

Метою лікування при аліментарному копростазі є відновлення нормального акту дефекації 1 раз в один-два дні з виділенням “м'якого” стільця.

Основні принципи лікування аліментарного копростазу полягають у нормалізації дієти, формуванні адекватного дефекаційного рефлексу, а також корекції нестачі вітамінів і мікроелементів.

^ Копростаз при ендокринній патології. Обстипація нерідко супроводжує багато захворювань ендокринної сфери (гіпотиреоз, гіперпаратиреоз, акромегалію, феохромоцитому й ін.). Нерідко копростаз є першим симптомом захворювання, і такі хворі попадають на прийом до гастроентеролога.

Лікування копростазу звичайними методами при гіпотиреозі є неефективним, стан хворих обтяжується вираженою слабкістю, сонливістю. Приєднується блідість шкірних покривів, шкіра стає сухою, холодною, розвивається її щільний набряк. Людина набуває одутловатий вигляд, повіки набрякають, язик збільшується в розмірах, голос стає грубим (набряк голосових зв'язок). Потім розвивається психічна загальмованість, байдужість до навколишнього. Пацієнти скаржаться на постійну мерзлякуватість, м'язові болі. Подібний стан вимагає призначення замісної терапії гормонами щитовидної залози. При досягненні еутиреоїдного стану обстипація, як і інші симптоми, зникає.

^ Цукровий діабет, що ускладнився кишковою нейропатією, також може приводити до розвитку копростазу. Звичайно обстипація буває помірною: слідом за виділенням грудки твердого калу випливає стілець звичайної консистенції. Але в ряді випадків копростаз буває вкрай завзятим, виходячи на передній план у симптоматиці захворювання й приводячи до значного розширення товстої кишки.

Копростаз при різних формах нецукрового діабету пов'язують як з гіповолемічними порушеннями через поліурію, так і з результатом впливу ендокринної недостатності на шлунково-кишковий тракт.

При гіперпаратиреозі відзначають множинні ушкодження шлунково-кишкового тракту, пов'язані як з кальцинозом і артеріолосклерозом судин брижі, так і з безпосереднім впливом надлишкової кількості паратгормону. Звичайно копростаз розвивається на тлі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки (рідше шлунка), що характеризується злоякісним перебігом.

Копростаз при гіпопаратиреозі розвивається після домінуючої при даній патології тетанії й різного роду судомних посмикувань м'язів.

Ожиріння також приводить до розвитку обстипації, однак, крім неї, з боку шлунково-кишкового тракту можуть відзначатися болі в правому підребер'ї, відрижка, печія.

Розвиток копростазу нерідко буває пов'язаний з виникненням клімактеричного синдрому. Зміна гормонального статусу організму жінки приводить до порушень моторики товстої кишки, причому основна роль у гальмуванні перистальтики надається дериватам прогестерону.

До обстипації приводить зміна ендокринного статусу при вагітності. І хоча не можна повністю виключити зв'язок копростазу з підвищенням внутрішньочеревного тиску й здавлення петель кишечника зростаючою маткою, а також неврогенних причин як своєрідних реакцій дезадаптації жіночого організму при вагітності, у цей час пріоритет віддається впливу на товсту кишку метаболітів прогестерону, що гальмує скорочувальну функцію всієї гладкої мускулатури. Лікар і сама вагітна повинні прагнути до нормалізації стільця, оскільки запори погано позначаються не тільки на самопочутті майбутньої матері, але й на скорочувальній функції мускулатури матки. Сильне натужування при акті дефекації може викликати передчасне підвищення тонусу матки й привести до загрози переривання вагітності.

Лікування копростазу при ендокринній патології невідємне від корекції ендокринного статусу, причому пріоритет віддається останньому, а дієтотерапія повинна лише сприяти створенню фізіологічних умов для відновлення моторної функції товстої кишки.

^ Неврогенний копростаз. У групу неврогенних об'єднана безліч етіологічних різнорідних причин копростазу. Однак усі вони так чи інакше пов'язані з патологією нервової системи — центральної й периферичної. Функціональні й органічні захворювання центральної нервової системи нерідко ускладнюються копростазом. Цілий ряд психічних захворювань — шизофренія, депресивна фаза маніакально-депресивного й пресенильного психозів, нервова анорексія — супроводжуються обстипацією, і нерідко цей синдром змушує хворих вперше звернутися до лікаря. Найчастіше цим лікарем виявляється гастроентеролог. Однієї з причин розвитку копростазу при цій патології є постійне неусвідомлене придушення позивів на дефекацію. Вважають, що в ряді випадків під впливом захворювання дефекаційний рефлекс значно слабшає. Копростаз звичайно прогресує, причому спонтанний стілець може бути відсутній протягом 1-2 тижнів. При детальному зборі анамнезу вдається виявити розвиток запорів іноді з дитячого віку, однак частіше пацієнти з “великими” психозами нездатні до тривалої концентрації уваги на обговоренні питання. Нерідко, крім копростазу, у них відзначають порушення ритму сну й уваги, підвищену дратівливість, зниження апетиту, втрату інтересу до стану своїх справ, у депресивній фазі психозу спостерігається марення самозвинувачення.

При функціональних захворюваннях центральної нервової системи (неврозах) обстипація розвивається в результаті зриву механізмів адаптації й нервової регуляції моторної функції кишки. Тут немалу роль відіграє придушення фізіологічного позиву на дефекацію внаслідок суб'єктивних і об'єктивних причин (робота на конвеєрі, транспорті, поспіх, невміння пристосувати акт дефекації до певного часу доби), а також різні конфліктні ситуації, психічна й фізична перенапруга.

Органічні захворювання головного й спинного мозку також приводять до виникнення копростазу. Серед них можна відзначити неврити, мієліти, спинну сухотку, енцефаліт, арахноідіт, паркінсонізм.

^ Копростаз при хронічних інтоксикаціях. Хронічна інтоксикація солями важких металів, неконтрольоване вживання ряду лікарських препаратів, зловживання харчовими стимуляторами й нікотином приводять до розвитку токсичного копростазу.

Хронічна свинцева й ртутна інтоксикації, пов'язані із професійною діяльністю хворих, проявляється обстипацією. Її зв'язок з отруєнням свинцем (ртуттю) може бути доведений при проведенні специфічних тестів на вміст важкого металу в крові й екскреції його із сечею. Згодом приєднуються симптоми поліневриту.

Розвитку копростазу сприяє хронічна нікотинова інтоксикація, а також зловживання продуктами, що містять дубильні речовини, наприклад чаю або кава.

Вживання ряду лікарських препаратів супроводжується обстипацією як побічним ефектом. Регулярний прийом гіпотензивних, седативних засобів і транквілізаторів, а також атропіну і його аналогів приводить до порушень евакуаторної функції товстої кишки. Прийом сечогінних засобів, антацидних препаратів, препаратів заліза досить часто супроводжується розвитком помірного копростазу, причому відміна перерахованих препаратів приводить до швидкої й самостійної ліквідації неприємного побічного ефекту.

Інші причини виникнення копростазу. Незначна кількість випадків копростазу буває пов'язане з порушеннями водно-електролітного балансу. У товстому кишечнику активно секретуються іони калію, тому при гіпокаліємії будь-якої етіології може розвинутись копростаз. Найчастіше це відбувається при хронічній серцевій і нирковій недостатності, асциті, холестазі, однак можливий розвиток обстипації й при гіповолемії (той же механізм діє при нецукровому діабеті).

При ряді захворювань копростаз обумовлений ослабленням соматичної мускулатури. Для фізіологічного акту дефекації необхідно узгоджена дія не тільки гладких м'язів товстої кишки, але й мускулатури черевного пресу, а також діафрагми, тому що саме вона, напружуючись, створює достатній для евакуації калових мас внутрішньочеревний тиск.

Атонія діафрагми нерідко розвивається при хронічній легеневій патології (хронічний бронхіт, емфізема), особливо серед пацієнтів старшої вікової групи. Велике значення має наявність діафрагмальних гриж, при яких натужування викликає погіршення стану.

Лікування. В основу програми лікування хворих функціональними запорами повинно бути покладено збагачення раціону стимуляторами моторики по можливості харчового походження. До них відносять харчові волокна. Кількість їх у харчовому раціоні багатьох людей значно знижена, тому що в гонитві за смаковими якостями баластові речовини видаляють із продуктів у процесі технологічної обробки. Вживання такої рафінованої їжі відіграє ключову роль у формуванні запорів у більшості людей з функціональними запорами. У людей похилого віку мають значення також відсутність зубів і поганий стан зубних протезів, що змушує їх вживати їжу, що не містить волокон.

Для профілактики й лікування запорів широко використовують пшеничні висівки - харчові волокна, що містяться в них, всмоктують в себи воду й, оскільки вони не зазнають ферментативного переварювання в тонкій кишці, збільшують об'єм калу, роблять його менш твердим. Висівки слід залити окропом і, через 30-60 хв, додавати в суп, компот або кефір. Кількість висівок підбирають індивідуально, залежно від ступеня порушення функції кишечника. Тому добова доза може варіювати від 1-2 до 6-8 столових ложок. Поряд із висівками застосовують суміші, що містять харчові волокна хлібних злаків. До них відноситься, наприклад, мукофальк.

Мукофальк — препарат, що містить насіння подорожника. Завдяки високій гідрофільності мукофальк збільшує об'єм кишкового вмісту, поліпшує моторно-евакуаторну функцію кишечника й усуває запор. Препарат застосовують на ніч у кількості 1-2 пакетиків, попередньо заваривши їх гарячою водою.

Гарний ефект виявляють також проносні засоби, що викликають збільшення об'єму калових мас. До них відноситься форлакс. Форлакс застосовують на ніч по 10-20 г (1-2 пакетика), попередньо розчинивши у воді.

Об'єм калових мас збільшують також морська капуста, агар-агар, метилцелюлоза, псилліум (фиберлак), полікарбофил кальцію, насіння льону.

Об'ємні агенти прийнятні для довгострокового використання. Вони діють повільно, м'яко й безпечні для систематичної підтримки нормального стільця. Викликаючи подразнення механорецепторів за рахунок збільшення об'єму калових мас, вони стимулюють моторно-евакуаторну функцію товстої кишки. Вживати ці харчові добавки найкраще ранком і на ніч із достатньою кількістю рідини, додаючи 2-3 склянки в день рідини додатково.

Харчові волокна мають першочергове значення в підтримці на фізіологічному рівні симбіонтної мікрофлори кишечника, у профілактиці й лікуванні дисбіозу кишечника. Одним з важливих властивостей симбіонтної мікрофлори є регуляція моторики кишечника шляхом утворення летючих жирних кислот, зміни рН і інших механізмів, багато з яких є предметом дослідження. Тому дисбактеріоз може бути причиною порушення моторики кишечнику.

Одним з напрямків профілактики й лікування функціональних запорів є включення в раціон представників нормальної мікрофлори кишечника. Першими бактеріями, що використовувалися в якості пробіотика, були лактобацили. Пізніше стали застосовувати біфідобактерії, зокрема B. bifidum, B. infantis, B. longum і B. animalis. Інший спосіб підтримки нормального складу мікробіоти полягає в забезпеченні її речовинами, що сприяють розмноженню. До них відносяться не перетравлювані оліго- і дисахариди (фруктоолігосахариди, галактоолігосахариди, інулін, лактулоза й ін.).

Лактулоза є синтетичним дисахаридом, що складається із галактози й фруктози. У кишечнику людини відсутня дисахаридаза, здатна розщеплювати лактулозу. Тому вона не всмоктується в тонкій кишці й надходить в ободову кишку, де асимілюється мікрофлорою. Лактулоза сприяє росту нормальної мікрофлори кишечнику й відноситься до пребіотиків.

Лактулоза є також проносним засобом. Ефект її заснований на підвищенні осмотичного тиску в кишечнику й зниженні внутрішньокишкової рН, що сприяє затримці рідини, розрідженню химусу, збільшенню його об'єму й активізації перистальтики. Дія лактулози наступає зазвичай через 6-8 год. На відміну від більшості проносних лактулоза не виявляє подразнюючого впливу на слизову оболонку товстої кишки й не викликає звикання, у зв'язку з чим може застосовуватися тривалий час. Лактулозу призначають на ніч. Дозу підбирають індивідуально в межах 15-30 г (1-2 десертні ложки).

Одним з важливих компонентів комплексної програми терапії й профілактики функціональних запорів є використання пробіотичних продуктів, що містять певні види лакто-або біфідобактерій.

Фармакологічна стратегія терапії функціональних запорів у даний час спрямована на регуляцію нейротрансмітерів, що забезпечують функціональну діяльність кишечника. Саме на такий підхід до лікування розраховано застосування антагоністів рецепторів серотоніну-4. Рецептори гідрокситриптаміну-4 (5-HT4) перебувають в ентериновій сенсорній системі. Серотонін ( 5-гідрокситриптамін) продкують клітини гастроінтестинальної ендокринної системи. Він стимулює перистальтику, зв'язуючись із рецепторами серотоніну-3 і серотоніну-4, розташованими в ентериновій системі. Агоністи цих рецепторів сповільнюють транзит по товстій кишці, знижують гастроцекальний рефлекс і зменшують чутливість рецепторів кишки до розтягання . Агоніст рецепторів 5-HT4 тегасерод призначають по 4-6 мг у день протягом 2-4 тижнів.

ІV. Матеріали для самоконтролю:

Зразки тестових завдань КРОК-2 (без відповідей);

Зразки задач (без відповідей).

V. Рекомендована література.

Основна література:

  1. Внутрішня медицина К.М. Амосова, О.Я. Бабак, В.М. Зайцева та ін. – 2008. – Медицина. – 1056 с. (підручник у 3-х томах).

  2. Внутрішня медицина Н.М. Середюк, Є.М. Нейко, І.П. Вакалюк та ін. – 2009. – Медицина. – 1104 с.

  3. А.И. Парфенов Энтерология. Руководство для врачей. – 2009. – 880 с.

  4. С. Трэвис Гастроэнтерология: пер. с англ./ Под ред. С.Трэвиса и др. – М.:Мед.лит, 2002. – 640 с.

  5. А.Н. Окороков Диагностика болезней внутренних органов: Практ. руководство: В 4 т. Т.1. - М.:Мед.лит, 1999. – 560 с.

  6. А.Н. Окороков Лечение болезней внутренних органов: Практ. рук. В 3 т. Т. 1. – Мн.: Выш. шк.; Витебск: Белмедкніга. – 1998. – 552 с.


Додаткова література:

  1. Скот Стерн, Адам Сайфу, Дайл Олткорн От симптома к диагнозу: руководство для врачей. – 2008. - ГЭОТАР-МЕДИА, 816 с.

  2. Комаров Ф.И. Руководство по внутренним болезням для врача общей практики: от симптома и синдрома к диагнозу и лечению / под ред. Ф.И. Комарова. – 2007. – 872 с.

  3. Передерій В.Г., Губська О.Ю. Сучасні підходи до діагностики, лікування та харчування хворих на целіакію/ Метод. Рекомендації – К. – 2005. – 32 с.

  4. Рациональная фармакотерапия заболеваний органов пищеварения ( руководство для практикующих врачей) Под общей редакцией В.Т. Ивашкина - 2003

  5. О.Я. Бабак, Н.В. Харченко. Рациональная диагностика и фармакотерапия заболеваний органов пищеварения. – Киев. – 2007.

Тестові завдання КРОК-2

  1. Хворий К., 43 років протягом 3-х місяців скаржиться на болі в животі, що зменшуються після дефекації, і супроводяться метеоризмом, вурчанням, відчуттям неповного випорожнення або імперативними позивами на дефекацію, закрепами чи проносами. Змін у лабораторних показниках не виявлено.

    1. Синдром подразненої товстої кишки

    2. Спастичний коліт

    3. Коліт з дискінезією по гіпертонічному типу.

    4. Хронічний ентероколіт в фазі загострення

    5. Атонічний коліт

  2. Хвора скаржиться на локальні болі в епігастрії, які виникають через 2 години після прийому їжі, печію, відрижку кислим, запори. Болі зменшуються після вживання питної соди. Хворіє декілька років. Загострення настають в весняно-осінні періоди. Курить Об’єктивно: знижене живлення. Пульс 80 на 1 хв, ритмічний. АТ 110/70 мм рт. ст. Язик вологий, чистий. Живіт бере участь у акті дихання, болючий при пальпації у пілоро-бульбарній зоні. Ваш попередній діагноз?

    1. Виразкова хвороба цибулини дванадцятипалої кишки

    2. Хронічний гастрит із збереженою секрецією

    3. Хронічний некалькульозний холецистит

    4. Хронічний реактивний панкреатит

    5. Хронічний гепатит

  3. Хворий С. скаржиться на біль у епiгастрiї, виникаючу після їжі ч-з 2-3 год., печію, відрижку, закрепи. При огляді: астенічний, язик вологий, обкладений, болiснiсть у пiлородуоденальнiй зонi.Рs-72 у хв.АТ-100 -70 мм рт ст.Ан.кровi:Нв-138 г/л,L-5,2х10 /л. Дебіт година НС1 у базальну фазу секрецiї-7,9 м моль, в стимульовану-16,2 м моль. В калі – прихована кров. Ваш

    1. Виразкова хвороба ДПК, фаза загострення

    2. Виразка шлунку ,фаза загострення

    3. Хронічний холецистит, фаза загострення

    4. Хронічний гастрит, фаза загострення

    5. Хронічний панкреатит

  4. Больного 42 лет беспокоит боль в эпигастрии через 1,5 – 2 часа после приёма пищи и утром натощак, отрыжка кислым, запоры. При пальпации живота болезненность в пилородуоденальной зоне. При ФГДС на фоне гиперемии и отека слизистой оболочки антрального отдела желудка определяются мелкие кровоизлияния и эрозии. Уреазный тест /+++/. С целью этиотропной терапии Вы назначите:

    1. Де-Нол.

    2. Желудочный сок.

    3. Платифилин.

    4. Маалокс.

    5. Стрептомицин.

  5. Больной 59 лет жалуется на ноющие боли в нижних отделах живота во второй половине дня, уменьшающиеся после дефекации и отхождения газов, чередование поносов и запоров с примесью слизи, вздутие живота. Выявляется болезненность, чередование спазмированных и атоничных, урчащих отделов толстой кишки. При колоноскопии: атрофические изменения слизистой различной локализации. Развитие какой патологии имеет место?

    1. Хронический колит

    2. Болезнь Крона

    3. Неспецифический язвенный колит

    4. Синдром раздраженной кишки

    5. Хронический ентерит

  6. Жінка 63 років скаржиться на спастичні болі внизу живота впродовж 10 років. Нічних болів не спостерігає. Апетит нестабільний. Закрепи (2-3 дні) чередуються з проносами (2-3 дні). Після випорожнень самопочуття покращується. Об’єктивно: маса тіла збережена, помірна болючість при пальпації відрізків товстої кишки. Hb – 135 г/л, Л - 5,7 Г/л, ШЗЕ – 8 мм/год. Ректороманоскопія: слизова оболонка не змінена, багато слизу (дослідження болісне з-за спастичного стану кишки). Яке захворювання найбільш імовірне у даної пацієнтки?

    1. Синдром подразненої товстої кишки.

    2. Неспецифічний виразковий коліт

    3. Хвороба Крона

D.

E. Ішемічний коліт

  1. Хв.54 роки., скаржиться на інтенсивні болі в верхній половині живота з іррадіацією вліво, відсутність апетиту, нудота, відрижка, закрепи. Приступи бувають до 2-3 раз на рік. Три роки тому холецистектомія. Через пів року після операції знову був приступ сильного болю. Появилась помірна жовтяниця, збільшився рівень діастази сечі. Повторна лапаротомія каменів не виявила. Об”єктивно: субіктеричність склер. Болючість у точках Дежардена, Губергріца, Мейо-Робсона. В аналізі крові без патологічних змін. Загострення якого захворювання має

    1. Хронічного панкреатиту

    2. Хронічного холангіту

    3. Хронічного гепатиту

    4. Хронічного гастриту

    5. Виразкова хвороба

  2. Жінка 30 років скаржиться на переймистий біль в нижніх ділянках живота, який підсилюється після їжі; здуття живота, чередування проносів і запорів протягом 3 років. Самопочуття погіршується після нервово-емоційної напруги.Об’єктивно: при пальпації сигмоподібної кишки болісність і бурчання.Який метод дослідження дозволить уточнити діагноз?

    1. Колоноскопія

    2. Копрограма.

    3. Ректороманоскопія

    4. Іригоскопія.

    5. УЗД органів черевної порожнини

  3. Больной 69 лет жалуется на боли внизу живота, запоры (задержка стула по 5-6 дней). Последние 2 дня ощущает умеренные боли ноющего характера, тошноту. При пальпации отмечается болезненность в гипогастрии.Поставьте предварительный диагноз:

    1. Колостаз

    2. Неспецифический язвенный колит

    3. Тромбоз мезентериальных сосудов

    4. Болезнь Крона

    5. Хронический колит

  4. Хворий 27 років скаржиться на ниючі болі в епігастрії зразу після прийому їжі, печію, відрижку повітрям, нудоту, схильність до закрепів. При ендоскопії виявлена велика кількість слизу, гіперемія та набряк слизово фундального відділу шлунка з ділянками його атрофії. Рівень базальної кислотоутворюючої продукції становить 80 ммоль/л, а рівень стимульованої кислотної продукції - 135 ммоль/л. Встановіть діагноз?

    1. Хронічний гастрит тип А.

    2. Хронічний гастрит тип В.

    3. Виразкова хвороба шлунка.

    4. Хронічний гастрит С.

    5. Хвороба Менетріє.

  5. У жінки 43 років виявлено скарги на нестійке випорожнення, з переважанням закрепів, здуття живота та біль спастичного характеру в нижній частині живота, а також головний біль, порушення сну. Вага тіла не змінена. Яким захворюванням найвірогідніше може бути викликана така клінічна картина ?

    1. Синдром подразників товстого кишківника

    2. Хронічним ентеритом

    3. Хронічним панкреатитом

    4. Хронічним атрофічним гастритом

    5. Раком кишківника

  6. У больного с явлениями нарушенного питания, стеатореи, спустя 4 часа после еды возникают боли в животе, особенно выше пупка и левее. Поносы могут смениться запором по 3-5 дней. Пальпаторно – умеренная болезненность в холедохопанкреатической зоне. Уровень амилазы в крови не повышается. Рентгенологически обнаружены кальцинаты, распологающиеся выше пупка. Каков предварительный

    1. Хронический панкреатит

    2. Хронический гастродуоденит

    3. Язва 12-ти перстной кишки

    4. Синдром Цоллингер-Эллисона

    5. Хронический калькулезный холецистит

  7. Больной 48 лет жалуется на ноющие боли в боковых отделах живота, уменьшающиеся после дефекации и отхождения газов, чередование поносов и запоров, 2 года назад перенес дизентерию. При пальпации живота выявляется болезненность, чередование спазмированных и атоничных, урчащих отделов толстой кишки. Какой метод обследования является наиболее информативным для постановки диагноза ?

    1. Колоноскопия.

    2. Пальцевое исследование прямой кишки.

    3. Ректороманоскопия.

    4. Копроцитограмма в динамике.

    5. УЗИ органов брюшной полости.

  8. Хворий 54 років скаржиться на постійний тупий біль у мезогастральній області, втрату ваги, домішки темної крові в калі, закрепи. Протягом року втрата ваги до 10 кг. В крові: Ер. 3,5*1012/л, Hb - 87 г\л, Лейк. – 12,6*109/л, п-яд. зсув, ШЗЕ – 43 мм/год. Який попередній діагноз?

    1. Рак поперечно-ободової кишки

    2. Виразкова хвороба шлунку

    3. Хронічний коліт

    4. Хронічний панкреатит

    5. Рак шлунку

  9. Хворий Д., 40 років. Через 2 місяці після оперативного лікування з приводу

дифузного токсичного зобу скаржиться на мерзлякуватість, сонливість, апатію,

зниження апетиту, закрепи. Об’єктивно: шкіра на дотик суха, холодна, бліда,

обличчя дещо одутле, щільний набряк губ. Щитоподібна залоза не пальпується,

тони серця приглушені. Ps–53 уд/хв, АТ–100/65 мм.рт.ст. Що зумовило такий

стан хворого?

A гіпотиреоз

B серцева недостатність

C рецидив токсичного зобу

D нефротичний синдром

E гіпопаратиреоз

  1. Хворий 49 років, звернувся до сімейного лікаря із скаргами на колікоподібний

біль у лівій половині живота, на закрепи, здуття живота, "стрічкоподібний", також

часто "овечий" кал. Болючі поклики на стілець. На початку дефекації є кров, не

мішана з випорожненнями. Раніше подібних ознак у нього не було. Хворим себе

вважає близько місяця. Водночас зник апетит, схуд. ІМТ- 16. В

легенях-везикулярне дихання. Тони серця ослаблені, ритмічні, ЧСС 94 уд/хв, АТ

118/72 мм.рт.ст. Живіт м’який, болючість при пальпації лівих відтинків товстої

кишки. При пальцевому дослідженні прямої кишки на пальці кров. Який найбільш

вірогідний діагноз у хворого?

A Рак прямої кишки

B Синдром подразнення товтої кишки

C Неспецифічний виразковий коліт

D Хвороба Гіршпрунга

E Гіпомоторна дискінезія товстої кишки


  1. Хворий 29 рокiв поступив в клiнику со скаргами на спастичний бiль в животi, здуття живота, наявнiсть закрепiв(стiлець 1 раз на тиждень). Регулярно протягом 10 рокiв користуется послаблючими засобами або клизмами.Рентгенологично: наявнiсть рiзкого подовження та атонii сигмовидноi кишки.Ваш дiагноз?

А. Долiхосигма.

В. Синдром подразненоi товстоi кишки.

С. Хвороба Гiршпрунга.

Д. Стриктура сигмовидноi кишки.

Е. Рак сигмовидноi кишки.


  1. Хворий 15 років за 4 години до госпітазації раптово відчув сильні болі в животі. Болі поступово підсилювались, набуваючи характеру нападів, з’явилась нудота. Температура тіла нормальна. Органи грудної порожнини без змін. Живіт помірно здут, біль при пальпації у центральних та нижніх відділах. Печінка та селезінка не пальпуються. Гази не відходять. Стула не було. Симптом пастернацького негативний. В аналізі крові лейкоцитоз 10.109 Оглядова рентгенограма органів черевної порожнини виявила горизонтальні рвні рідини. Кишкові петлі в лівій половині живота здуті, в просвіті-газ і рідина, деякі петлі утворюють „аркади”. Контури великого поперекового м’язу чіткі та рівні. В інших органах черевної порожнини та відділах скелету змін не виявлено. Клініко-рентгенологічний діагноз?

А. Кишкова непрохідність

В. Ниркова коліка

С. Неспецифічний виразковий коліт

Д. Кровотеча в черевну порожнину

Е.


  1. Хвора 30 років скаржиться на слабкість, відсутґність апе-титу, зменшення маси тіла, аменорею, закрепи. Захворіла 1,5 років тому після пологів, які супроводжува_лися профуз-ною кровотечею. Об'єктивно: зріст 165 см, маса тіла 56 кг, шкіра бліда, суха. АТ - 90/50 мм рт. ст. пульс - 58 в хв. Лабораторні дані: Нв.-98 г/л, Ер.-З,0 Т/л ТТГ - 0,4 мкод/л,Т4-20 нмоль/л, 17 ОКС - 6,2 мг/добу., 17 КС - 2.8 нг/добу. Який діагноз є найбільш імовірний ?

А. Синдром Шиєна

В. Гіпокортицизм первинний

С. Хвороба Сімондса

Д. Синдром Ван-Вік-Хеннеса

Е. Гіпотиреоз


  1. Хворий 46 років скаржиться на раптовий біль у животі. Періодично його інтенсивність зменшується, але невдовзі знову зростає, останніми днями з'явився закреп. Кал з домішками слизу у вигляді плівок. Здуття живота. Аналогічні приступи спостерігалися раніше після стресових ситуацій. Лікар "швидкої допомоги", що прибув на виклик, пальпаторно виявив спазмовані ділянки товстої кишки. Решта її ділянок розслаблена, атонічна. Спазмовані ділянки при пальпації болючі. Ваш діагноз:

А Синдром подразненої товстої кишки.

В. Печінкова коліка.

С. Гострий панкреатит

Д. Виразковий коліт.

Е. Гострий ентерит.

  1. Хворий 54-х років скаржиться на постійний тупий біль у мезогастральній ділянці,

втрату ваги, домішки темної крові в калі, закрепи. Протягом року втрата ваги до 10 кг.

В крові: ер.- 3,5·1012/л, Hb- 87г/л, лейк.- 12,6·109/л, паличко-ядерний

зсув, ШЗЕ- 43 мм/год. Який найбільш вірогідний діагноз?

A Рак поперечно-ободової кишки

B Виразкова хвороба шлунка

C Хронічний коліт

D Хронічнйий панкреатит

E Рак шлунку


  1. У хворого, 25-ти років, восени з'явились болі в епігастрії, що виникають через 1,5-2

год. після їди, і вночі, печію, закрепи. Болі посилюються при прийомі гострої, соленої

і кислої їжі, зменшуються - після застосування соди і грілки. Хворіє протягом року.

Язик не обкладений, вологий. При пальпації живота - болючість в епігастрії справа, в

цій же ділянці - резистентність м'язів черевного пресу. Яке захворювання найбільш

ймовірно?

A Виразкова хвороба 12-палої кишки.

B Хронічний холецистит.

C Діафрагмальна грижа.

D Виразкова хвороба шлунка.

E Хронічний панкреатит.

  1. Больная 45 лет жалуется на периодические ноющие боли в околопупочной области и нижних отделах живота, усиливающиеся через 1,5-2 часа после приема пищи и уменьшающиеся после дефекации и отхождения газов, чередование поносов и запоров. При пальпации живота выявляется болезненность, урчание, спазмированная сигмовидная кишка. На колоноскопии выявлены атрофические изменения слизистой различной локализации. Укажите наиболее вероятный диагноз

    1. Хронический энтероколит

    2. Болезнь Крона

    3. Неспецифический язвенный колит

    4. Синдром раздраженной кишки

    5. Хронический панкреатит


Ситуаційні задачі


  1. Хвора 30 років, звернулася з приводу постійних запорів протягом багатьох років.

Оправляється із труднощами 1 раз в 3-4 дні, калові маси тверді, без домішків слизу й крові. Протягом 2 місяців вживає проносні (пурген).

Об'єктивно: без особливостей, за винятком зниження тонусу черевних м'язів. Пальцеве дослідження прямої кишки, дані ірігографії без патологічних змін.

Запитання

1. Ймовірний діагноз?

2. Ваша думка про застосування проносних?

3. Обґрунтуйте цю думку?

4. Ваші рекомендації з медикаментозного лікування і їх обґрунтування?

5. Ваші поради щодо дієті?

6. Які інші рекомендації можете запропонувати?


  1. У жінки 45 років чергування запорів і поносів, здуття живота, відчуття приливів, болі в животі під час акту дефекації, відсутність менструацій. Кал з домішками слизу. Замкнута, депресивна. Живіт м'який, чутливий по ходу товстого кишечника. Повне клініко-лабораторне дослідження не виявило патологічних змін.

Запитання: 1.Ймовірний діагноз?

2. Ваші рекомендації з медикаментозного лікування і їх обґрунтування?

3. Ваші поради щодо дієті?

4. Які інші рекомендації можете запропонувати?


  1. Хворий 38 років. Протягом року турбують тупі, ниючі болі в правому підребер'ї, що підсилюються після прийому їжі, відчуття розпирання, запори. Об'єктивно - без особливостей.

Лабораторні дослідження й рентгеноскопія шлунка -без відхилень від норми. При дуоденальному зондуванні порція В не отримана. Холецистографія - жовчний міхур добре заповнений контрастом, після приймання яєчних жовтків - не скоротився.

Запитання: 1.Ймовірний діагноз?

2. Ваші рекомендації з медикаментозного лікування і їх обґрунтування?

3. Ваші поради щодо дієті?

4. Які інші рекомендації можете запропонувати?

Схожі:

Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Ведення хворого з негоспітальною пневмоеією, з гопітальною пневмонією, з абсцесом легень
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
Враховуючи причини, які приводять до виникнення печінкової енцефалопатії, знаючи їх, ми можемо запобігти її розвитку
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
Лікар же повинен визначитись з походженням набряків, правильно виставити діагноз і професійно лікувати. Тільки це може дати позитивний...
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
Лікар же повинен визначитись з походженням набряків, правильно виставити діагноз і професійно лікувати. Тільки це може дати позитивний...
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
Основні скарги хворих із захворюваннями органів дихання. Курація хворих з написанням анамнестичного розділу історії хвороби
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття iconМетодичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
Часто ураження нирок на тлі патологічних станів інших органів спричиняється токсичною дією ліків, що застосовують у лікуванні первинного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи