Тема Екскурс в історію логіки icon

Тема Екскурс в історію логіки




Скачати 455.99 Kb.
НазваТема Екскурс в історію логіки
Сторінка2/4
Дата14.09.2012
Розмір455.99 Kb.
ТипДокументи
1   2   3   4
1 Постановка питання (quaestio)

2. Розгляд поглядів „за” і „проти” (pro et contra) вирішення питання без посилань на авторів.

^ 3. Розв’язання питання (solution) на засадах силогістичного доведення

4. Критика і спростування заперечень проти такого розв’язання питання

У другій половині ХШ ст. з оригінальною логічною теорією виступив шотландський теолог і філософ Дунс Скот (1265-1308). Він стверджував, що релігійні догмати не піддаються логічному доведенню, обстоював позиції дуалізму і раціональної віри. Сучасники називали цього мислителя витонченим доктором. Він розмежував *абстрактні і *конкретні поняття, провів поділ між *реальними відмінностями і *формальними відмінностями. Дунс Скот визначав логіку як вчення про поняття (conceptus), утворені раціонально. Він вважав, що за допомогою силогізмів пізнання здатне рухатися від відомого до невідмого. Вельми новаторським було вчення Д.Скота про інтенції свідомості. Він поділяв їх в такий спосіб: *первинна інтенція, скерована на конкретні об’єкти або одиничні речі, і *вторинна інтенція, спрямована на умоглядні об’єкти. Власне логічною вважалася вторинна інтенція (species intellegibilis). Згодом на підставі цієї концепції було впроваджено квантор загальності, проведено розділ логічних функторів „будь-який”(unusquisque) і „кожний” (omnis). Таким чином, Дунс Скот став попередником аксіоматичного підходу у формальній логіці.

Вчення представника пізньої схоластики номіналіста Вільяма Оккама (1285-1349) відрізняється оригінальною методологією, для якої характерне розмежування логічних доведень і діалектичних аргументів. Поряд з прийнятими в логіці значеннями істинності Оккам допускає третє значення істинності Він формулює так звану probleme neutrum (буквально: проблема ані „так”, ані „ні”). Для її роз’яснення Оккам застосовував модальні оператори „вірогідне”, „вельми вірогідне”, „можливе”. На цій підставі деякі логіки стверджували, що Оккам вже почав розробляти трьохзначну логіку.

Він сформулював три тези про універсалії:

  • універсалії не є особливими реальними субстанціями і не існують поза людською свідомістю;

  • універсалії не містяться в окремих речах як щось особливе і реальне;

  • універсалії існують виключно як інтенції; загальне є одиничною інтенцією психіки для позначення у висловлюванні багатьох предметів.

^ Універсалії є фікціями, яким у реальному бутті відповідають чи можуть відповідати подібні один до одного за сутністю предмети.

Вільям Оккам

В.Оккам є автором фундаментального твору „Сума логіки”. Цей трактат вивчався у європейських університетах до кінця ХVII ст. Логіка, на думку Оккама, є поряд з риторикою і граматикою, справжнім керівництвом для інтелекту в його діяльності. Предметом логіки мають бути знаки.

У ХШ ст. Петро Іспанський (1210-1277) вводить у логіку семіотичну проблематику. Збагачена новим змістом логіка отримала назву сучасної логіки. В ній широко використовується мова топологічних ілюстрацій – логічні квадрати, трикутники, функтори та термінологічні вузли, лінії логічних відношень: підпорядкування, несумісності, співпідпорядкування тощо. Створено термінологію для логічних констант. Петро Іспанський написав підручник з логіки „Summulae logicales”, яким користувалися у школах та університетах до початку ХVII ст. Підручник складався із семи трактатів. В перших шести було подано матеріал з арістотелівського „Органону”. У сьомому трактаті містилися новації схоластичної логіки, зокрема про властивості термінів як складових частин висловів. Розглядалися питання про те, у яких випадках один термін можна замінити іншим, коли можна збільшувати і обмежувати термін у вислові, про правила найменування і розподіленості термінів тощо. Проблематика сьомого трактату стала предметом дослідження середньовічних послідовників Арістотеля, яких називали „періпатетики”(ті, що прогулюються). В зв’язку з цим в логіці значну роль почав відігравати логіко-граматичний аспект. Починає також домінувати формальний підхід, тобто основна увага приділяється формальним елементам і прийомам у тлумаченні проблем логіки. Відповідно до цього було розроблено *латинську термінологію і *мнемонічні засоби для полегшення запам’ятовування багатьох логічних понять і правил.

Арагонський монах, філософ і теолог Раймонд Луллій (1235-1315) спробував реформувати схоластичну логіку. Він називав логіку „великим мистецтвом”(ars magna) розпізнавати за допомогою розуму істину і хибу і відокремлювати їх одну від одної. Основу „великого мистецтва” складає довільно відібрана сукупність елементарних термінів і предикатів, з яких комбінаторним способом за допомогою доволі простого механічного пристрою можна виводити різні комбінації силогістичного типу. Луллій вважається засновником логічного методу перевірки можливих комбінацій в ситуаціях дослідження. Його вчення було поширене в добу Ренесансу. Найбільш відомими його послідовниками були Агріппа Нетесхеймський і Джордано Бруно, які використовували мнемоніку як мистецтво запам’ятовування і тренування пам’яті за допомогою асоціацій.

Розгляд логічних доктрин Середньовіччя був би неповним, якщо не згадати логічні вчення арабського світу. Для європейців знаним представником арабської культури є таджицький філософ Ібн-Сіна, в латинізованому варіанті імені – Авіценна (980-1037), який був ретельним коментатором логічних праць Арістотеля. Проблемам логіки присвячено першу частину „Книги спасіння” арабського мислителя. Авіценна відокремив логіку від метафізики. Він широко застосовував математичні прилади для ілюстрації законів логіки. Прагнучи узагальнити арістотелівська силогістику, він почав розглядати силогізми, які складалися з категоричних, а також умовних суджень, досліджував індуктивні і традуктивні умовиводи. Його учні, особливо Насиреддин Тусі (1201-1274) подали докладні коментарі до філософських і логічних текстів Авіценни.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

^ Логіка – це „вага розуму” і є основою методології.

Насиреддин Тусі

Тусі застосовув прийоми формалізації в логіці, вживав арабські літери для позначення логічних змінних. Він вивчав одиничні висловлювання, поділяв їх за якістю, аналізував визначені і невизначені судження, спираючись на твори Боеція. Вчення про силогізми Тусі не поступається, а в деякій мірі перевищує відповідні положення відомої в європейській культурі „Логіки Пор-Роялю”. Тусі поглибив вчення Арістотеля про аналогію і задовго до Гюйгенса сформулював засновану на аналогії хвильову теорію світла. Він досліджував гіпотетичні умовиводи. Формою доведення поруч із силогізмом Тусі вважав повну індукцію.

Класифікація суджень Н.Тусі:

  • судження сприйняття;

  • судження, що фіксують безпосереднє відчуття;

  • покази компетентних свідків;

  • перші принципи, на зразок судження „ціле більше частини”;

  • гіпотези;

  • судження правильного силогізму.

Як і Авіценна, Тусі вивчав паралогізми і софізми, розглядаючи їх як помилки формальні (словесні) і помилки у змісті.

Великий вплив на логічну думку Європи мали переклади латинською мовою праць і коментарів Ібн-Рушда, зокрема таких його трактатів: „Про співставлення „Органону” Арістотеля з логічними творами Аль-Фарабі”; „Про проблеми логіки”, „Стислий виклад першої частини „Риторики” Арістотеля” та ін. Ібн-Рушд запровадив низку логічних термінів, які набули поширення у перекладі латиною – „proposito absoluta” (безумовний вислів), „intellectus recipient”(сприймаючий розум) та ін.

Крім перипатетичного в логічних вченнях арабського світу розвивалися й інші напрями, представлені Аль-Кінді і Аль-Газалі. Аль-Кінді написав ряд творів з логіки: „Вступ до логіки”, „Про визначення і опис речей”, „Книга про п’ять категорій” та ін. На думку Аль-Газалі, логіка не має ніякого зв’язку з релігією. Її предметом є вивчення способів побудови доказів і умовиводів, умов висування засновків доведення і способів їх співставлення, а також правил коректного визначення. В арабських логічних доктринах простежується тенденція трактувати логіку у ролі арбітра формальної правильності обґрунтування положень науки. Майже всі видатні логіки арабського світу так чи інакше спиралися на вчення Арістотеля і називали його Першим Учителем.


2.3.3. Логічні доктрини Нового часу

Доба Відродження започаткувала критику схоластичної логіки. Філософи Ренесансу із презирством ставилися до схоластики, вони у своїх міркуваннях і дослідженнях спиралися не на схоластично препарований арістотелізм, а на неоплатонізм, що у цей час набував все більшого поширення. Провідним критиком логічних систем Середньовіччя був французький філософ П’єр де ла Раме (1515-1572), який доводив, що схоластичний арістотелізм ігнорує справжній рух мислення і займається виключно аналізом слів. Він прагнув створити нову „природну” логіку, яку парадоксально обґрунтовував знову ж таки арістотелізмом. Спроби Раме оновити логіку звелися до іншої комбінації матеріалу, запозиченого в Арістотеля з додаванням ілюстрацій правил логіки, взятих в грецьких та давньоримських ораторів і поетів, що призвело до зближення логіки з риторикою. Позитивом творчості Раме була саме постановка проблеми оновлення логічної науки.

Це завдання було вирішене лише через сто років у Новий час. Фундатором логіки Нового часу став Френсіс Бекон (1561-1626). Він піддав глибокій критиці схоластичну логіку, назвавши її пустою. На думку Бекона, головним завданням логіки є сприяння відкриттю нового. Він вважав, що Органон Арістотеля не придатний для цього. В роботі, назва якої недвозначно вказує на заперечення арістотелівської логіки - „Новий Органон”- Ф.Бекон поставив вимогу, щоб силогізм був не лише формально правильний, але й відповідав реальній дійсності. Він стверджував, що коректність будь-якого силогізму встановлюється шляхом співставлення його висновку з життям. Загалом ця критика була правильною по відношенню до схоластичної силогістики Середньовіччя, але майже не стосувалася суті силогістики античності. На відміну від Арістотеля, який спростовував софізми засобами логіки, Ф.Бекон прагне подолати так званих „ідолів”, під якими він розумів хибні уявлення про дійсність. Він розрізняв чотири такі „ідоли”: *ідоли роду (тлумачення нових ідей у дусі застарілих уявлень), *ідоли печери (хибні уявлення, сформовані попереднім вихованням і освітою), *ідоли ринку (відчуження мовної форми понять від їх змісту), *ідоли театру (некритичне ставлення до філософських доктрин минулого). Подолання ідолів, за Беконом, є лише початком справи. Необхідно озброїти розум людини знаряддям, за допомогою якого вона зможе пізнавати речі і явища цілком правильно. Потрібен метод для пізнання істини. І Бекон пропонує індукцію як метод поступового сходження від одиничних фактів до загальних положень. Індуктивні умовиводи ґрунтуються на *спостереженні та *експерименті.

На противагу індукції числення, характерної для Арістотеля, Бекон пропонував індукцію виключення, в процесі якої досліджувані явища чи факти звільняють від неістотних властивостей. Проте досвід застосування такої індукції в ті часи продемонстрував її неспроможність здобути істину. Ф.Бекон вимушений був вносити зміни у теорію індукції, доповнивши її так званими „прогресивними інстанціями”. Це доповнення стало істотною передумовою для розробки індуктивних методів дослідження причинно-наслідкових зв’язків, здійсненої згодом видатним англійським логіком Д. Міллем. Слід підкреслити, що величезний внесок Ф.Бекона у становлення логіки і методології пізнання природничих наук є незаперечним. Бекон є фундатором індуктивної логіки – важливого напряму сучасної логіки. Однак протиставлення індукції і дедукції, відділення їх і перебільшення ролі індукції у пізнанні є недоліками цього новаторського логічного вчення.

Одночасно з Ф.Беконом з критикою схоластичної логіки виступив французький філософ-раціоналіст Рене Декарт. Він також закликав звільнитьсь від застарілих поглядів, беззастережної віри в авторитети. Процес пізнання, за Декартом, має починатися із сумніву. Сумнів – це спосіб знаходження достовірного першоначала знання.

Правила логіки Р.Декарта


Приймати очевидне Ділити ціле на Вивчення починати Жодної деталі

як істину частини з елементарного не випускати

з поля зору

у дослідженні

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Критерієм істини Р.Декарт вважав ясність і виразність. На відміну від Ф.Бекона він перевагу надавав дедукції, говорив, що головні істини здобуваються розумом. При цьому французький філософ не заперечував ролі індукції та аналогії в процесі пізнання. На шляху до істини можуть бути корисними різні методи і підходи.

Фактори, що за Декартом приводять до істини

Інтуїція Дедукція Індукція Порівняння Аналогія


Декарт абсолютував значення дедукції. Він визнавав вроджені ідеї і вважав, що побудована на інтуїтивно отриманих аксіомах дедукція є основним методом доведення. Декарт розробив принципи повної математичної індукції і формалізував мову математики, що пізніше Г.Лейбніц використає для формалізації логіки.

На засадах логіко-філософських ідей Декарта була створена „Логіка чи мистецтво мислити”, відома більшою мірою як „Логіка Пор-Роялю”, яка вперше була видана в 1662 році. Її автори Антуан Арно (1612-1694) і П’єр Ніколь (1625-1695) в теології були прибічниками релігійної доктрини Корнелія Янсена, який, в свою чергу, спирався на ідеї Августина Блаженного. Більш популярна назва цієї книги відображає янсеністські погляди авторів і той факт, що вона була написана в абатстві Пор-Рояль поблизу Парижу. Для цієї книги характерними рисами є чітке окреслення основних теоретичних положень, майстерний виклад матеріалу, простота і виразність стилю, вдалий добір прикладів. Це, безперечно, сприяло її популярності. Однак головною причиною того, що цей твір понад три століття зберігав свою актуальність, цікавий і нині, є його інноваційна логічна концепція. Саме в цій праці схоластична логіка вперше була серйозно опрацьована і оновлена. „Логіка Пор-Роялю” стала парадигмою для логічних досліджень Нового часу до другої половини ХІХ ст.

Автори „Логіки Пор-Роялю” розробили систему логіки водночас інтроспективно-інтуїтивної і раціоналістичної. Саме так охарактеризував їх доробок відомий логік Львівсько-Варшавської школи Т.Котарбіньський. Нові ідеї містяться в першому і четвертому розділах книги. На противагу десяти категоріям Арістотеля автори наводять сім категорій Декарта. Слідом за Декартом стверджується пріоритет інтуїції перед формальними правилами умовиводу. Головне, на їх думку, не достовірність того чи іншого положення, а очевидність.

Вимоги логіки Пор-Роялю:

  • не полишати без визначення жодного неясного чи неоднозначного терміну;

  • вживати у визначеннях тільки добре відомі чи вже розтлумачені терміни;

  • доводити всі нечіткі положення, використовуючи для їх доведення лише попередні визначення або аксіоми;

  • визнавати аксіомами тільки цілком очевидні положення;

  • обмежувати і роз’яснювати неоднозначні терміни.

Логіка Пор-Роялю досить виразно окреслює контури інтуїціоністської логіки, яка передбачає врахування психологічних умов здобуття істини. Психологізація логічного вчення найбільш виразно простежується в аналізі софізмів самолюбства, особистого інтересу і пристрасті. Слід відзначити, що тема софізмів, або помилкових умовиводів, яким ще Арістотель присвятив окремий твір і яка з античних часів була необхідною складовою всіх навчальних праць з логіки, в наш час мало цікавить вітчизняних логіків. Попри це тема софізмів є не тільки однією з найцікавіших розділів логіки, де безпосередньо застосовуються навички логічного аналізу, але й завжди актуальна.































У повсякденному житті, політичних дискусіях, науковій діяльності, юридичній практиці, передачах ЗМІ – всюди можна спостерігати численні приклади помилкових суджень, некоректних умовиводів, хибних доказів, зокрема і такого типу, які блискуче проаналізували автори „Логіки Пор-Роялю”.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Чи є щось більш нерозумне, ніж вірити у будь-що на підставі одного лише власного інтересу?.. До якої би верстви ви не належали і в якій країні не жили, ви повинні вірити лише в те, що істинне і у що ви були би схильні вірити, якщо б жили в іншій країні, належали до іншої верстви і мали інший рід занять.

А.Арно і П.Ніколь

В „Логіці Пор-Роялю” містяться міркування про генезис ідей, абстракції, очевидність суджень, співвідношення інтелектуальної інтуїції і чуттєвого уявлення, методи аналізу і синтезу, співвідношення знання і віри та багато іншого. Самобутність цієї книги пояснюється поєднанням компонентів історично відмінних логічних систем на засадах синтезу формального, змістового і психологічного підходів до мислення.

В руслі „Логіки Пор-Роялю” формувалися і погляди видатного англійського філософа Дж.Локка (1632-1704) щодо логіки. Він вважав, що правильне міркування ґрунтується не на предикаментах і предикабіліях (роди присудку в Арістотеля), а на чомусь іншому і полягає не в тому, щоб висловлюватись у відповідності з модусами і фігурами. Локк заперечував, що логічні поняття містять реальне і суттєве знання. Він пов’язував справжнє знання із змістом понять і тому вбачав у заняттях логікою неправильне використання розуму.

Діаметрально протилежною щодо логіки була позиція видатного німецький філософа і математика, фундатора математичної логіки Готфріда Лейбніца (1646-1716). Йому належать кілька ґрунтовних праць з логіки: „Про комбінаторне мистецтво”, „Елементи універсальної характеристики”, „Роздуми про пізнання, істину і поняття” та ін. Він визначав логіку як вчення про міркування, в яких висновок чинний завдяки формі умовиводу. Лейбніц надавав логіці великого значення як керівництву для всіх інших наук, оскільки саме логіка виробляє універсальний метод доведення і отримання всіх висновків, що необхідно випливають із засновків. Він наполегливо працював у напрямі створення такого методу на стику логіки і математики. Найбільш досконалою формою пізнання він вважав дедукцію. Подібно до Декарта він як раціоналіст перебільшував роль дедукції у пізнанні, а індукцію розцінював як неспроможну дати необхідні (отже істинні) висновки. Критерієм істини, на думку Лейбніца, є несуперечність, ясність і виразність судження, його відповідність ідеям, які людський дух створює силою свого мислення.


Основні принципи логіки Декарта



Кожне поняття

можна звести

до фіксованого

набору простих

понять

Складні поняття

виводяться із

простих через

операції

логічного

множення і

перетинання

обсягів в логіці

класів

Набір вихідних

простих понять

має відповідати

принципу

несуперечності

Істинний вислів -предикативний

(може бути

переведений в

іншу форму, де

предикат вже міститься в

суб’єкті)

Істинний

стверджувальний

вислів -

аналітичний

(його предикат

міститься

в суб’єкті)



Лейбніц вважав формально-логічні закони тотожності, суперечності і виключеного третього непорушними і обов’язковими для правильного мислення. Першочергового значення він надавав закону тотожності.

^ Кожна річ є тим, чим вона є.

Г.Лейбніц

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Закон суперечності і виключеного третього він об’єднував і формулював так: „^ Кожен вислів є або істинний або хибний”. Це означало, що істинність і хибність несумісні в одному висловлюванні і між істиною і хибою немає нічого середнього. Лейбніц сформулював закон достатньої підстави і надав йому статусу четвертого основного закону формальної логіки. В цьому законі філософ вбачав критерій перевірки істин факту, тобто істин емпіричного пізнання.

Г.Лебніц розробив систему логічних модальностей:

можливе = несуперечне;

необхідне = те, заперечення чого є суперечністю;

випадкове = те, заперечення чого не є суперечністю;

неможливе = суперечне

Отже, Лейбніц близько підійшов до проблем модальної логіки.

Найбільшим внеском Лейбніца в логіку вважається його розробка математичної логіки. Він є творцем логіки класів, нового напрямку в логічній науці – обчислення висловлювань. Також йому належить відкриття способів формалізації і арифметизації операцій логіки, які утворюють підвалини сучасної математичної логіки. Він ввів у науковий обіг поняття „модель”.

^ Логіка повинна стати різновидом універсальної математики.

Г.Лейбніц

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Відомий фундатор кібернетики Н.Вінер зазначав, що якби йому спало на думку обрати святого – покровителя кібернетики, то він обрав би Лейбніца, творчість якого сконцентрована навколо двох головних ідей: *універсальної символіки та *логічного обчислення. Саме з цих ідей виникли *сучасна символічна логіка і *сучасний математичний аналіз. На думку Вінера, в обчисленні умовиводів Лейбніца і міститься у згорнутому вигляді машина, що вміє думати.

Суттєвий внесок у розвиток логіки зробив шотландський математик і логік Огастес
1   2   3   4

Схожі:

Тема Екскурс в історію логіки iconТема Модальна логіка предикатів (6 год.) Тема 5
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Тема Екскурс в історію логіки iconТема: Предмет І значення логіки
Співвідношення традиційної логіки га логіки сучасної. Співвідношення понять "традиційна логіка", ''сучасна логіка", "сучасна ло­гіка",...
Тема Екскурс в історію логіки iconТема 1: Предмет І значення логіки
Походження терміна "логіка", його багатозначність. Мислення як предмет вивчення формальної логіки. Чуттєва І раціональна форма пізнання....
Тема Екскурс в історію логіки iconТема № математичні основи теорії алгоритмів. 3 Елементи математичної логіки, теорії предикатів
Уперше правила міркувань систематизував грецький філософ Аристотель ( 384-322 р до н е.) виклав закони логічного виведення, запропонував...
Тема Екскурс в історію логіки iconПрограма курсу " Некласична логіка" (для студентів факультету гуманітарних наук)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Тема Екскурс в історію логіки iconПрограма курсу " Некласична логіка" (для студентів факультету гуманітарних наук)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Тема Екскурс в історію логіки iconТема 1: Предмет І значения логіки

Тема Екскурс в історію логіки icon1. Властивості логічних систем лекція (4 год.)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Тема Екскурс в історію логіки iconЗмістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни «Логіка (загальна та юридична)»
Предмет юридичної логіки. Історичні етапи розвитку логіки. Основні закони юридичного мислення
Тема Екскурс в історію логіки iconЧастина друга прикладні питання логіки
Гносеологічний аспект розуміння логіки, або “логіка знання”, необхідний зв’язок понять, за допомогою якого, згідно з Платоном, здійснюється...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи