Тема Екскурс в історію логіки icon

Тема Екскурс в історію логіки




Скачати 455.99 Kb.
НазваТема Екскурс в історію логіки
Сторінка3/4
Дата14.09.2012
Розмір455.99 Kb.
ТипДокументи
1   2   3   4
де Морган (1806-1871). Він запропонував вбачати у зв’язці будь-який тип відношень. Замість арістотелівської формули Х є (не-є) Y він почав використовувати формулу іншого типу: X... LY , де Х – предмет мислення, L виражає характер відношення Х до Y.Такий підхід був першим виразом структури логіки висловлювань aRb. Де Морган сформулював основні принципи *логіки висловлювань і *логіки класів. Йому надають першість у відкритті логічних законів, які отримали його ім’я: 1) заперечення диз’юнкціїї дорівнює диз’юнкції заперечень і 2) заперечення диз’юнкції рівнозначне кон’юнкції заперечень. Йому належить розробка алгебри відношень.


2.4. Розвиток логіки від І.Канта до наших днів

Представники німецької класичної філософії, основна проблематика якої концентрується на мисленні, дали свою оцінку досягненням логіки попередніх часів і в деякій мірі сприяли її подальшому розвитку.

Основоположник класичної німецької філософії Імануїл Кант (1724-1804) протягом сорока років викладав формальну логіку в університеті Кенігсбергу. Він вважав, що порівняно з логічним доробком Арістотеля ніякого прогресу у цій науці не відбулося. І.Кант цінував логіку як знання, за допомогою яких розсудок запобігає дуже небезпечному для себе стану – суперечності самому собі. Мислитель визнавав всі чотири закони логіки як необхідні принципи, що допомагають мисленню йти у правильному напрямі. Ці закони, на його думку, діють на всіх етапах людського пізнання.

Кант зробив деякі відкриття і ввів в методологію логіки ряд вдалих класифікацій. Він поділив судження на *аналітичні (нова форма виразу тієї ж думки) і *синтетичні (в предикаті яких є дещо нове порівняно із суб’єктом). Йому належить класифікація суджень за кількістю, якістю, відношенням і модальністю. Умовиводи він розділив на *безпосередні (власне умовиводи) і *опосередковані (умовиводи розуму). Силогістику оцінював негативно, вважав, що з усього її арсеналу лише перша фігура має смисл як форма правильного умовиводу.

Визнаючи корисність традиційної логіки, І.Кант розцінював її як недостатню для істинного пізнання. Його відкриттям є трансцендентальна логіка, яка досліджує апріорні форми мислення. Він міркував над тим, як можливі апріорні синтетичні судження. Ця логіка має, за Кантом, філософський характер і досліджує первинні інтелектуальні структури. Значний інтерес для логіки являє його вчення про категорії розсудку і антиномії розуму. В своїх працях І.Кант користувався категоріальним апаратом традиційної логіки і дотримувався її законів і принципів.

Видатний філософ і основоположник ряду напрямів філософського знання Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) визнавав корисність традиційної логіки для ознайомлення з прийомами мислення, тренування розуму, вироблення навичок абстрагування, оволодіння інструментарієм мислення. Він зазначав, що формально-логічні закони діють у мисленні і їх порушення веде до помилок в умовиводах.

^ Для філософування необхідно перш за все, щоб кожна думка мислилася нами в усій її строгості і щоб ми не лишали її смутною і невизначеною.

Гегель

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Філософію Гегель ділив на три частини: *логіку, *філософію природи і *філософію духа. Філософія духа – це ідея, що повертається у себе із свого інобуття, філософія природи – наука про ідею в її інобутті, а логіка – наука про ідею у собі і для себе, про чисту ідею, тобто ідею в абстрактній стихії мислення. Ідея в собі – це перший етап її розвитку. Він є суто логічний. Ідея являє собою на цьому етапі систему логічних понять і категорій.

У Гегеля суттєвим є розрізнення *формальної логіки і *логіки діалектичної, творцем якої він по праву вважається. Формальну логіку він визнавав як чинну на першій з трьох сходинок пізнання (яка відповідає розсудку). Водночас Гегель критикував схоластичну і кантіанську форми логіки. З позицій діалектичної логіки Гегель осмислює поняття тотожності і суперечності.

...^ Суперечність є корінням будь-якого руху і життя; лише оскільки дещо має в самому собі суперечність, воно рухається, містить імпульс і життєздатність.

Гегель

В системі діалектичної логіки закони формальної логіки не діють або набирають суттєво іншого виразу. Термін „поняття” - один з головних в гегелівській діалектиці - також тлумачиться інакше, ніж в арістотелівський системі і творах його послідовників.

Назавжди в історію логіки увійшло ім’я англійського філософа, економіста і логіка Джона Стюарта Мілля (1806-1873). Спираючись на логіку Ф.Бекона і успіхи природодослідників, які користувалися індуктивними методами, Мілль побудував логічну систему психологічного спрямування. Під логікою він розумів науку про методи пошуку істини. Критично поставившись до дедуктивного методу, який тоді вважали найбільш виправданим, Мілль всіляко обґрунтовував цінність індуктивного напряму логіки. Він абсолютизував індукцію, за що його піддавали ґрунтовній критиці. Найбільшим внеском у логіку вважаються так звані „міллевські методи”, тобто методи дослідження причинних зв’язків: *метод схожості, *метод різниці, *метод поєднання схожості і різниці, *метод супровідних змін і *метод остач. Слід відзначити, що ці методи і до Мілля використовувалися природодослідниками. Однак саме Дж.Мілль дав їм виразне формулювання і сприяв їх популяризації. Мілль вважав логіку необхідною наукою у ділянці виховання.

^ Я впевнений, що у новітньому вихованні ніщо більше ніж логіка за умови її вмілого використання, не може сприяти підготовці точних мислителів.

Дж.Мілль

Попередниками сучасної математичної логіки, вченими, які створили передумови її бурхливого розвитку і поширення, є ряд видатних логіків і математиків ХІХ – поч. ХХ ст., серед яких найбільш відомими є Дж.Буль, У.С.Джевонс, Е.Шредер і П.Порецький. Ірландець Дж.Буль (1815-1864) в своїх дослідженнях виходив з аналогії між алгеброю і логікою. Він розробив логічне обчислення, в якому застосовуються закони і операції математики: складання, віднімання, множення класів тощо. З цього починається алгебра логіки, яка дозволила Булю відкрити нові типи умовиводів, які не розглядалися у силогістиці. Він застосовував закони, які не були відомі у традиційній логіці: *комутативності, *асоціативності, *дистрибутивності. Англійський логік і економіст В. С. Джевонс (1835-1882) в основу своєї математичної логіки поклав алгебру логіки Буля і розвивав її далі. Він застосував до розробки своєї системи формальні закони традиційної логіки. Джевонс ввів для позначення класів великі літери латинського алфавіту. Він започаткував поняття так званої „булевої функції”, яка в подальшому розвитку алгебри логіки і її застосуванні мала велике значення. Джевонс створив „логічну машину”, що містила 21 клавішу. Щоб розв’язати якесь логічне рівняння, треба було натиснути відповідні клавіші з потрібними символами вихідних засновків. Отримавши всі засновки, пристрій видавав висновок умовиводу. Німецький математик і логік Е.Шредер (1841-1902) продовжив дослідження, започатковані Булем, і систематизував його вчення. Він ввів у науковий обіг термін „логічне обчислення”. На відміну від Буля він побудував свою систему логічного обчислення на основі включення класу в клас. Шредер відкрив принцип подвійності в логіці класів, досліджував модуси фігур силогізму і сформулював аксіому інгерентності (незмінності знаків в межах даної формальної логічної системи). Російський логік, природодослідник і математик П.Порецький (1846-1907) всебічно узагальнив і розвинув далі у галузі алгебри логіки надбання названих вище вчених. Він розробив фундаментальну теорію логічних рівнянь. Порецький ставив завдання повністю розв’язати завдання вирішуваності в обчисленні класів через знаходження найбільш простого і ефективного алгоритму. Він також досліджував логічні нерівності, проаналізував багато форм силогістичних і несилогістичних умовиводів. Значення цих розробок не втрачено і для сучасної логіки.

^ Сучасна логіка за своїм характером є математичною або символічною логікою. Можна також зустріти термін „логіцизм”, який є синонімом зазначених двох назв сучасної логіки. Слід також зазначити, що математична логіка започаткована досить давно, в попередньому викладі про це говорилося, тому ми не будемо розглядати тепер те, що було зроблено в цій ділянці раніше, а сконцентруємо увагу на особливостях розвитку некласичної математичної (сучасної) логіки. Основоположником її вважається видатний німецький філософ, логік і математик Готлоб Фгеге (1848-1925). Його праці „Основи математики”, „Логіко-математичне дослідження числа”, „Обчислення понять”, „Про смисл і значення” започаткували нову парадигму логіки, яка є діючою і в наш час. Він критично поставився до творчості Дж.Мілля за його абсолютизацію значення індукції. Також Фреге заперечив доцільність поділу суджень на аналітичні і синтетичні, проведений І.Кантом. Він представив обчислення понять у систематичній форм. Це була перша аксіоматична теорія логіки висловлювань, заснована на імплікації і запереченні. Він окреслив принципи математичного доведення. Значний внесок Фреге зробив у теорію множин, сформулював її основні положення. Він ввів в обіг символи для кванторів загальності та існування. Вважається, що Фреге започаткував семантичні дослідження, ґрунтовно дослідивши поняття „смисл”. Він говорив, що кожне власне ім’я має значення і смисл. Значення імені – це предмет, що називається цим ім’ям, а смисл – це інформація, що міститься в імені.

Власне ім’я (слово, знак, сполучення знаків, вираз) виражає [drukt aus] свій смисл, означає [ bedeutet] чи позначає [beceichnet] своє значення. За допомогою даного знаку ми виражаємо його смисл і позначаємо його значення.

Г.Фреге

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Фреге розрізняв імена предметів та імена функцій (предмет – те, що не є функцією). Виходячи з цього, таку форму мислення як поняття він розглядав у якості певного виду функцій, в якому кожному аргументу ставиться у відповідність істинність або хибність.

Серед видатних вчених, які суттєво вплинули на розвиток логіки ХХ ст., слід назвати австрійського філософа і логіка-позитивіста Людвіга Вітгенштейна (1889-1951), який вважав логіку сукупністю тавтологій, що нічого не висловлюють про предмети і явища. Завданням логіки є, на його погляд, розробка формальних правил оперування символами. Вітгенштейн висловив думку про створення логічно досконалої мови, що складається із символів і позбавлена багатозначності слів та інших недоліків природних мов. Для такої мови він пропонував використовувати основні математичні символи формальної логіки. Важливою з точки зору логіки є робота Вітгенштейна „Логіко-філософський трактат”, в якому він обґрунтовує і формулює принцип формалізації мови. Висловлювання розглядається як функція, а елементарні (атомарні) вислови як аргументи його істинності.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

^ Висловлювання – функція істинності елементарних висловів.

Л.Вітгенштейн

Вітгенштейн розробив таблиці істинності. Він виходив з того, що комбінації елементарних висловів дають значення істинності нового вислову, утвореного із значень істинності атомарних висловів. Висловлювання істинне тоді, коли в ньому є елементарні вислови, істинність яких перевірена. Таблиці істинності являють собою різноманітні комбінації атомарних висловів.

Італійський математик і логік Джузеппе Пеано (1852-1932) доводив, що математичні висловлювання ґрунтуються не на інтуїції, а виводяться із засновків. Його логічні дослідження були перехідним етапом від алгебри логіки, яку розробили Буль, Шредер, Джевонс і Борецький, до сучасної математичної логіки. Він вводить у науковий обіг символи математичної логіки, які використовується нині в теорії множин. Пеано створив систему аксіом для арифметики натуральних чисел, ці аксіоми були переведені на мову сучасної математичної логіки (формалізовані).

Праці видатного англійського філософа і логіка Бертрана Расела (1872-1970) в ділянці математичної логіки стали важливим внеском у логіку і формальний аналіз, який є суто логічним поглядом на світ. У співавторстві з А.Н.Уайтхедом він написав твір у трьох томах „Принципи математики”, в якому здійснено аксіоматизацію і формалізацію обчислення класів і обчислення предикатів, а також викладено теорію типів. Створена Раселом теорія позначень ставить на більш надійний логічний і мовний грунт вживання частин речень, що не є власними іменами. Ці позначення є необхідними, оскільки багато про що ми дізнаємось не безпосередньо, а з описів. Водночас застосування таких позначень веде до помилок і породжує парадокси. Расел ґрунтовно осмислив природу парадоксів і зробив формальний аналіз деяких з них. Завдяки дослідженням Б.Расела математична логіка отримала суттєві підстави для подальшого розвитку.

Основоположником інтуїціоністської логіки вважається Ян Бауер (1881-1966), хоч окремі ідеї були в цій галузі ще значно раніше. У вигляді обчислення вона представлена А.Гейтингом. Дана логіка є одним із напрямів некласичної математичної логіки, який базується на деяких принципах інтуїціоністської математики, попередником якої вважається французький вчений А.Пуанкаре. Ця логіка вбачає основи і математики, і формальної логіки в інтуїції. За допомогою інтуїції, яка з цих позицій, вважається вихідною, розум будує всю множину натуральних і дійсних чисел. Цей напрям математики виник на початку ХХ ст. на фоні кризового стану в теорії множин Кантора у зв’язку з парадоксами, які було в ній знайдено. Якщо в аксіоматичній теорії Кантора об’єкт вважається існуючим, коли в ньому немає формально-логічних суперечностей або коли його введення не призводить до суперечності, то в інтуїціоністській математиці існуючим визнається лише об’єкт, даний безпосередньо чи такий, що можна сконструювати. Ця логіка використовує абстракцію потенційної безконечності, а також абстракцію ототожнення, коли в мисленні відволікаються від властивостей, що відрізняють предмети, і водночас виділяють загальні властивості. В цій логіці визнаються закони тотожності і суперечності без будь-яких обмежень. Інші закони і відношення (наприклад, закон виключеного третього тощо) заперечуються або суттєво обмежується їх використання. Значення інтуїціоністської логіки полягає в тому, що вона впорядковує і узагальнює ті прийоми, які використовуються математиками при зведенні рішення одних конструктивних проблем до рішення інших конструктивних проблем.

Важливим напрямом сучасної логіки є вірогідна логіка, деякі проблеми якої вирішував ще Арістотель і якій приділяв серйозну увагу Лейбніц. Предметом цієї логіки є оцінка істинності гіпотез, вивчення закономірностей виводу загальних положень з одиничних даних спостереження і експерименту. В усіх системах вірогідної логіки дослідження ймовірностей здійснюється за допомогою математичного обчислення. Видатними представниками цього напряму сучасної логіки є австрійський вчений Р.Карнап, російський математик і логік радянського періоду А.М.Колмогоров, англійський логік Дж.Венн та ін. Р. Карнап (1891-1970) намагався замінити філософію науковою логікою. Він досліджував семантику слів, тобто відношення між мовою і предметами, про які йдеться у мовних виразах. Намагаючись створити штучні мови, Карнап звернувся до синтаксису, який дає можливість створити такі формальні, точні, ідеальні мови. Він вважав, що логіка науки є по суті синтаксисом мови науки. А.К.Колмогоров здійснив значний внесок у розробку теорії ймовірності, йому належать фундаментальні праці в галузі конструктивної (інтуїціоністської) логіки, теорії множин, теорії інформації та ін.

Суттєві аспекти розвитку сучасної математичної логіки пов’язані з ім’ям австрійського логіка і математика Курта Геделя (1906-1978), який сформулював дуже цікаві теореми: *про неповноту формальних систем (перша теорема Геделя), *про несуперечливість (друга теорема Геделя). Перша теорема Геделя доводить, що в логіко-математичних системах, подібних до „Принципів математики” Расела і Уайтхеда, принципово неможливо формалізувати весь зміст арифметики. Будь-яка система аксіом, якою б насиченою вона не була, є неповною. Друга теорема Геделя обґрунтовує неможливість довести несуперечливість формальної системи засобами цієї ж системи. Завдяки працям Геделя було зроблено важливий висновок про принципову неможливість повної формалізації наукового знання.

Важливим напрямком сучасної логіки є комбінаторна логіка. Вона займається такими поняттями і методами, які при побудові формальних логічних систем чи обчислень покладаються як такі, що не потребують пояснень, не аналізуються і не вивчаються. До таких логічних понять і правил належать, зокрема, „змінна”, „функція”, правило підстановки тощо. Метою цієї логіки є усунення парадоксів і загалом спрощення основ математичної логіки. Арифметика комбінаторної логіки може бути застосована в інформатиці і лінгвістиці. Найбільш відомими представниками комбінаторної логіки є Х.Каррі, А.Черч, Р.Фейс, Б.Россер, В.Крайг та ін.

Ще одним напрямом сучасної логіки є модальна логіка, яка досліджує висловлювання з операторами „необхідно”, „можливо”, „неможливо”. Сучасні логіки поділяють модальності на ряд класів: логічні і фізичні, абсолютні і відносні тощо. Розроблено кілька аксіоматичних систем модальної логіки: Геделя, Акермана, Лукасевича, Каррі, Тарського, Льюїса, Карнапа та ін. Значний внесок у розвиток модальної логіки зробив американський логік К.Льюїс (1883-1964), який показав різниці між зв’язками, що виражають логічну необхідність, і зв’язками, що не виражають необхідності., між матеріальною імплікацією і строгою імплікацією. Модальна логіка нині є доволі глибоко розробленим напрямом сучасної логіки.

У розвитку багатозначної логіки видатна роль належить польському логіку, представнику Польсько-Варшавської філософської школи Яну Лукасевичу (1878-1956). В цій логіці крім прийнятих у двозначній логіці значень істинності („істинно”, „хибно”) допускається багато значень істинності. В 1921 р. Лукасевич опублікував першу свою працю із багатозначної логіки, а згодом інші роботи:„Елементи математичної логіки”, „До історії логіки висловлювань”, „Арістотелівська силогістика з точки зору сучасної логіки” та ін. Він розробив систему чотиризначної модальної логіки. Багатозначні логіки застосовуються у вирішенні парадоксів класичної математичної логіки, у квантовій механіці, в теорії релейно-контактних схем. Проблеми використання багатозначної логіки в науці і техніці є предметом дослідження в роботах американського вченого Е.Л.Поста, а також Б.Россера, С.Яблонського, Д.Бочвара, Д.Неймана, В.Шестакова та ін.

У галузі деонтичної логіки, яку іноді вважають одним із розділів модальної логіки, слід відзначити праці Г.Х.фон Врігта, А.Хааса, К.Льюіса, Р.Тейлора. А.Айєра, А.Зембіньського, А.Івіна та ін. Ця логіка досліджує логічні структури мови нормативної дії. Модальними операторами деонтичної логіки є „обов’язково”, „дозволено”, „байдуже”, „заборонено”. Основоположником деонтичної логіки є фінський вчений Георг Хенрік фон Врігт, хоч в нього були попередники, які висловили ряд дуже плідних ідей в цій галузі логічного знання. Ще Анселльм Кентерберійський у середні віки аналізував висловлювання з функторами „обов’язково”, „байдуже” та ін. Г. Х фон Врігт розробляв логічну теорію людських дій, вважаючи, що поняття людської дії є динамічною категорією. Він включив у свої дослідження динамічний аспект, процеси, зміни, час. З цим пов’язані його роботи з логіки оцінок, логіки дій, суб’єктивних уподобань тощо. Важливою ділянкою його роботи є логічні аспекти людських мотивів і вчинків. Ці ідеї викладено в таких основних працях Г.Х. фон Врігта: „Норма і дія”, „Багатогранність добра”, „Логіка уподобань”, „Час, зміна і суперечність” та ін.

Слід відзначити деякі особливості розвитку логіки в Україні. Ця тема майже не розроблена в літературі. Загалом українська філософія не мала особливого тяжіння до абстрактно-логічних систем, як це було в Західній Європі. Проте в середні віки українські студенти отримували освіту в європейських університетах, де вивчали логіку (її називали тоді діалектикою), яка була тоді однією з головних наук. В такий спосіб західний раціоналізм впливав на формування мислення української інтелігенції. Згодом на теренах України постали власні навчальні заклади, в яких викладання велося за зразками університетів Західної Європи. Отже, логіка в Україні була протягом століть навчальним предметом, важливою галуззю знань і досліджень. Відомим українським вченим, який працював в ділянці логіки, був Феофан Прокопович (1681-1736). Йому належить праця „Логіка”, де викладено основні досягнення арістотелівської логіки, теоретичні засади обміну думками, коректної дискусії. Мету логіки він вбачав не тільки в тому, щоби озброювати розум для правильного і безпомилкового дослідження істини, але й набуття навичок ведення диспутів. Прокопович піддав критиці схоластику, виступав на захист емпіричного знання, яке має будуватися на основі спостереження.

На теренах Галичини виник і дав помітні в світовій логічній науці наслідки один з напрямів неопозитивізму, відомий під назвою Львівсько-Варшавської школи, час існування якої 1891-1938 рр. В межах цієї школи проводилися дослідження в галузі логіки. Найбільші досягнення в різних напрямках логіки здійснили Я.Лукасевич, Ст.Яськовський, К.Айдукевич, Ст..Леснєвський, А.Тарський та ін. Традиція логічних досліджень в цій школі була започаткована його засновником К.Твардовським і продовжувалася після припинення існування школи. В числі послідовників школи можна відзначити українських вчених, зокрема С.Балея, який написав ряд творів з логіки.

Українські інтелектуали неодноразово звертали увагу на необхідність у вихованні української молоді особливо дбати про розвиток інтелектуальних здібностей, культури думання і мови, вміння мислити логічно і відповідно до об’єктивної дійсності. Ці здібності оформлюються в період статевого дозрівання і важливо не пропустити момент. Український вчений Я.Ярема, який працював на початку ХХ ст. в Західній Україні, а згодом вимушений був продовжувати свої дослідження у діаспорі, у своєму ґрунтовному творі „Педагогічна психологія” всебічно обґрунтував доцільність викладання логіки в українських школах. С.Русова, викладач першого Українського державного університету в Кам’янець-Подільському, розвиваючи концепцію української національної школи, серед якостей, що мають бути виховані в дітей (розум, воля, хоробрість, справедливість) на перше місце ставить розум.

1   2   3   4

Схожі:

Тема Екскурс в історію логіки iconТема Модальна логіка предикатів (6 год.) Тема 5
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Тема Екскурс в історію логіки iconТема: Предмет І значення логіки
Співвідношення традиційної логіки га логіки сучасної. Співвідношення понять "традиційна логіка", ''сучасна логіка", "сучасна ло­гіка",...
Тема Екскурс в історію логіки iconТема 1: Предмет І значення логіки
Походження терміна "логіка", його багатозначність. Мислення як предмет вивчення формальної логіки. Чуттєва І раціональна форма пізнання....
Тема Екскурс в історію логіки iconТема № математичні основи теорії алгоритмів. 3 Елементи математичної логіки, теорії предикатів
Уперше правила міркувань систематизував грецький філософ Аристотель ( 384-322 р до н е.) виклав закони логічного виведення, запропонував...
Тема Екскурс в історію логіки iconПрограма курсу " Некласична логіка" (для студентів факультету гуманітарних наук)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Тема Екскурс в історію логіки iconПрограма курсу " Некласична логіка" (для студентів факультету гуманітарних наук)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Тема Екскурс в історію логіки iconТема 1: Предмет І значения логіки

Тема Екскурс в історію логіки icon1. Властивості логічних систем лекція (4 год.)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Тема Екскурс в історію логіки iconЗмістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни «Логіка (загальна та юридична)»
Предмет юридичної логіки. Історичні етапи розвитку логіки. Основні закони юридичного мислення
Тема Екскурс в історію логіки iconЧастина друга прикладні питання логіки
Гносеологічний аспект розуміння логіки, або “логіка знання”, необхідний зв’язок понять, за допомогою якого, згідно з Платоном, здійснюється...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи