Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм icon

Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм




Скачати 326.35 Kb.
НазваТема 3: генезис релігії, її ранніх форм
Дата14.09.2012
Розмір326.35 Kb.
ТипДокументи

ТЕМА 3: ГЕНЕЗИС РЕЛІГІЇ, ЇЇ РАННІХ ФОРМ.

Хоча велика кількість релігій наполягає на тому, що їм відкрита вічність, можна спостерігати цілу низку ознак їх історичної мінливості (виникнення нових релігій, їх різних напрямів, зміни в віруваннях, догматах та обрядах та ін.). Ці ознаки дозволяють розглядати релігію як історичне явище, а тому породжують питання про її походження. У вирішенні цього питання конкурують між собою два провідні підходи: умоглядно-теоретичний (що в основу своїх доведень кладе міркування логічного плану) та фактографічний (що спирається на численний емпіричний матеріал). Обидва підходи дозволяють виявити важливі аспекти зв’язку релігії з історичним процесом та ставлять питання про можливу історичну послідовність у розвитку форм релігії.


Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

Знати:

  • зміст поняття “історичність релігії”;

  • основні концепції виникнення релігії;

  • авторів провідних концепцій виникнення релігії;

  • сутність фетишизму, анімізму, тотемізму, магії, полідемонізму;

  • основні принципи періодизації історичного розвитку релігії (в тому числі – у вітчизняній науці);

Вміти:

  • аналізувати та співставляти провідні концепції виникнення релігії;

  • знаходити у сучасних віруваннях елементи попередніх форм релігії;

  • пояснювати відмінність між полідемонізмом та політеїзмом;

  • відносити певні релігійні уявлення (за їх ознаками) до певного періоду історичного розвитку релігії.

Розуміти:

  • світоглядні засади тої чи іншої концепції походження релігії;

  • підстави для класифікаційного розрізняння таких концепцій;

  • причини існування елементів ранніх форм релігії у сучасних релігійних віруваннях;

  • причини існування елементів ранніх форм релігії поза межами сучасних релігій (магічних дій, ворожіння та ін.);

  • яким чином ті чи інші форми релігії орієнтують людину в її поведінці та життєвому виборі.


План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

3.1. Релігія як історичне явище. Провідні умоглядно-теоретичні концепції походження релігії.

3.2. Форми ранніх релігійних вірувань в межах фактографічного підходу та їх суттєві характеристики.

3.3. Проблема історичної послідовності виникнення та розвитку ранніх форм релігії.


3.1. Релігія як історичне явище. Провідні умоглядно-теоретичні концепції походження релігії.

Існування релігії в сучасному світі, те, що вона виконує певні соціальні функції, зміни у релігійному житті та наявність різних релігій – все це підводить допитливу людину до проблеми виникнення релігії. Таким чином поставлена та усвідомлена проблема передбачає, що ми розглядаємо релігію як явище історичне, тобто таке, що в певний період історії виникає, зазнає історичних змін та виявляє якісь нові тенденції в процесі свого функціонування в часі. Слід сказати, що в окремих релігіях їх прихильники намагаються уникати проблеми історичного статусу релігії. Наприклад, у ведизмі як давній індійській релігії, припускалась, що “Веди” – зібрання священних канонічних текстів – існують одвічно, від самого початку виникнення світу. Так само і в ісламі – провідній релігії арабського світу – існують течії, що наполягають на одвічному існуванні “Корану” – священної книги мусульман. В християнстві вважається, що Ісус Христос – Син Божий – до свого втілення в людину одвічно існував у божественному дусі як “Логос” – розум або мудрість Бога. Тобто, в авторитетних релігіях сучасного світу питання про їх історичний характер або заперечується, або ж ставиться проблематично. Наприклад, в християнстві визнається часова мінливість історії, визнається, що історія – це важлива форма діалогу людини із Богом, проте в той же час визнається, що найперші істини християнства є вічними та незмінними. В протестантській християнській теології вважається, що саме історія засвідчує тотальну відносність усього, що відбувається в людському житті, але наслідком того є пристрасне прагнення людини дістатись до абсолютів. Вивчаючи релігію, важливо чітко зафіксувати ті її характеристики, які однозначно свідчать про її історизм. Історичність релігії, тобто її змінюваність, можна окреслити такими обставинами:

  • в розпорядженні науки знаходяться численні факти, які свідчать про історичну змінюваність конкретного змісту релігійних вірувань та догматів. Сучасній людині може видаватись дивним те, що давні греки вірили в обставини життя та діянь Олімпійських богів, оскільки на тлі сучасних релігій така віра виглядає наївною; проте вона існувала і відійшла у минуле;

  • в процесі історичного розвитку відбуваються розгалуження та розколи в межах певних релігій; так, на низку напрямів поділились буддизм, іслам, християнство, і в цих напрямах існують відмінності у догматах, поглядах, уявленнях;

  • зазнають змін і конкретні релігійні обряди; так, причастя в общинах ранніх християн було спільною трапезою, коли присутні разом споживали хліб і вино, обговорюючи при цьому священні тексти;

  • в межах певних релігій час від часу відбувається перегляд певних попередніх позицій як умоглядного, так і практичного планів; так, католицизм переглянув своє відношення до вчення М.Коперника та Г.Галілея, певним чином переглянув і свою соціальну доктрину; якщо, наприклад, вчення Ф.Аквінського за його життя не визнавалось, то пізніше він був канонізованим, а його вчення набуло високого релігійного статусу.

Проблема історичності релігії породжує цілу низку питань. Релігія виникла поступово чи була створена в закінченому вигляді певною видатною особою або групою людей? Походження релігії божественне чи людське? Ми можемо розглядати різні релігійні вірування як етапи єдиного процесу розвитку релігії чи вони є самостійними утвореннями?

Всі ці питання осмислювались різними мислителями протягом століть, і в літературі, що висвітлює проблему походження релігії, можна виділити основні напрямки до її вирішення – умоглядно-теоретичний та емпіричний (конкретно-фактологічний).

Перший напрямок, як було зазначено – умоглядно-теоретичний. Протягом писаної історії людства було створено велику кількість теорій щодо виникнення релігії. Автори їх спиралися на певні факти, наводили логічно обгрунтовані аргументи, проте цілий ряд цих концепцій мали великий суб’єктивний компонент, залежали більше від філософської або життєвої позиції мислителя, ніж від конкретного матеріалу.

Протягом історії людства таких концепцій було створено дуже багато. Наведемо лише деякі з них, що є найвідомішими та найбільш обгрунтованими.

Першою з таких концепцій слід назвати теологічне пояснення походження релігії. Згідно теологічної точки зору, виникнення релігії не підлягає історичному осмисленню, оскільки релігія була дана людям Богом у завершеному вигляді. Слід зауважити, що така точка зору є спільною для християн всіх конфесій, для представників іудаїзму, ісламу та ряду інших релігій. Часто ця концепція не розглядається як така , що потребує аргументів для свого доведення, бо грунтується на вірі та авторитеті священних текстів.

Правда, тут же виникає питання про те, чому в світі існує багато релігій, якщо Бог дав людям одне істинне вчення. Спробою відповісти на це питання була концепція прамонотеїзму , або первісного, прадавнього монотеїзму (віри людей у єдиного бога), що була висунута свого часу шотландським літератором і вченим Е.Ленгом (1844-1912) у його праці “Становлення релігії”. Пізніше католицький пастор В.Шмідт (1868-1954) у своїй 12-томній праці “Походження ідеї бога” розвинув цю концепцію, виклав її детальніше, і тому його ім’я як прибічника цієї теорії у літературі зустрічається значно частіше.

Згідно цієї концепції, Бог дає одну істину, одну релігію, але люди через свою тварність (створеність, початкову несамостійність), свою інтелектуальну та духовну обмеженість не змогли зрозуміти Боже вчення у його цілісності, а тому давні примітивні люди сприйняли його однобічно, стали ототожнювати Бога із конкретними тваринами, елементами оточуючої дійсності (сонцем, блискавкою), і таким чином виникло багато релігій. Свої міркування В.Шмідт намагався обгрунтувати за допомогою історичних фактів, проте використовував їх вибірково; тобто наводив лише ті факти, що вкладалися у його концепцію, інші ж залишав поза увагою. Оскільки існує фактографічний матеріал, що суперечить даній концепції, більшість науковців ставляться до неї із сумнівом.

Протилежною по відношенню до концепції прамонотеїзму є концепція праатеїзму, або первісного атеїзму, або концепція “дорелігійного періоду”. Прибічники цієї концепції вважали: найдавніші люди були настільки тісно пов’язані з природою та з власною простою практичною діяльністю, що їх свідомість була тісно перепліталась із практичними діями і не була придатною навіть до мінімальних абстрактних або відірваних від наочного міркувань, в тому числі й релігійних. Так, найдавніші форми магії, коли первісний мисливець вдаряв списом зображення тварини, на яку він потім збирався полювати, або коли чаклун, бажаючи знищити ворога, втикав палички у фігурку, що зображувала цього ворога, можна тлумачити не як звертання до надприродного, а як неправильне розуміння природних зв’язків і намагання використати саме ці природні зв’язки, які були неправильно витлумачені. Найдавніші відомі нам предки людини – homo habilis – “людина уміла”, а також пітекантроп, синантроп,- за даними сучасної археології виготовляли знаряддя, але не залишили поховань та інших свідчень про наявність у них релігійних уявлень. Проте, оскільки дана концепція грунтується не стільки на фактах, скільки на їх тлумаченні, багато дослідників теж вважають її сумнівною.

Досить розповсюдженою у релігієзнавчій літературі є теорія страху. Ця теорія виникла ще в часи Стародавньої Греції та Риму. До її засновників відносять філософів Демокріта (460-361 рр. до н.е.), Епікура (324-270 рр. до н.е.), Лукреція Кара (бл.96- рр. до н.е.). Учень Епікура Петроній сформулював афоризм, згідно якого “Перших богів на землі створив страх”. Відповідно до цієї концепції первісні люди боялися певних природних явищ (пожежі, шторму на морі), і пов’язували ці явища з діями надзвичайно могутніх істот – демонів, богів (бо явища були масштабними). За аналогією з власними вчинками (“захочу – зламаю гілку, не захочу – не зламаю, якщо мене просять не ламати – не буду”) вони вважали, що за їхнім проханням могутні істоти можуть і не чинити своїх жахливих дій. Тому первісні люди споруджували богам храми, молилися їм та приносили їм пожертви.

На кінці середньовіччя виникає теорія обману, що пояснює виникнення релігії як результат вигадок вождів, жреців та законодавців, які посилалися на авторитет богів та демонів, щоб змусити людей дослухатися до рішень та вимог керівників суспільства. Одним з перших цю теорію висуває Крітій (біля 460-430 рр. до н.е.), в подальшому її підтримували енциклопедисти ХVII-XVIII ст.у Франції – Франсуа Вольтер (1694-1778), Жан Жак Руссо (1712-1778). Цікаво, що ця теорія виникнення релігії легко визнається людьми як вірогідна щодо виникнення чужих релігій, проте заперечується стосовно тієї релігії, до прибічників якої відноситься дана особа. Теорія обману підтверджується, по-перше, численними історичними фактами, а, по-друге, оскільки одним з основних компонентів релігії є віра, мусимо визнати, що обман тут принципово можливий, бо того, хто вірить (не вимагає доказів, не перевіряє), можна обдурити.

У XVII - XVIII ст. формується ще одна концепція виникнення релігії, яка близька до описаної вище, проте має і суттєві особливості. Можемо умовно назвати цю концепцію теорією обмеженості знань. Згідно цієї теорії релігія виникає як спосіб донаукового пояснення незрозумілих явищ природи, а в подальшому – і суспільного життя. Наприклад, блискавку вважали результатом діяльності бога, поки наука не з’ясувала, що це – особливий вид електричного розряду; причиною епідемії вважали гнів божий, поки не існувала мікробіологія як наука. За логікою цієї теорії з розвитком науки релігія повинна занепадати і поступово взагалі щезнути. Така точка зору була поширена серед науковців у XIX ст. та початку ХХ ст., була вона й компонентом офіційної атеїстичної ідеології у Радянському Союзі. Проте історичні дані говорять про те, що у ХХ ст., незважаючи на розвиток науки та технології, спостерігається своєрідний релігійний ренесанс; зустрічаються релігійні космонавти та віруючі фізики, що у ХІХ ст. здавалось би абсурдним. Отже, дана концепція не підтверджується історичними фактами. В теоретичному ж аспекті вона сумнівна, бо з розвитком наукових знань збільшується сфера нашого “знання про незнане”, про те, з чим ми вже зіткнулися у сфері діяльності, але ще не дослідили і не вивчили його, а там, де є невідоме, незнане, завжди виникає питання про пізнаваність даного явища або процесу, про те, чи будемо ми коли-небудь володіти цим знанням. І тут ми майже не відрізняємося від дикуна, що тремтить перед блискавкою, природи якої не розуміє.

Психологічні концепції виникнення релігії вміщують досить широкий спектр теорій, які стверджують, що психологічні механізми людського мислення призводять до появи релігійних уявлень. Сюди відноситься, наприклад, концепція Людвіга Фейєрбаха (1804-1872), видатного німецького філософа. У своїй праці “Сутність християнства” він стверджує, що в релігійних образах вшановуються втілення людської фантазії. Загадки релігійних вірувань, на думку Л,Фейєрбаха, розкриваються через психо-фізіологічні властивості людини. Основою виникнення релігійних вірувань він вважав процес утворення абстракцій, розвиток абстрактного мислення, можливість відокремлення загальних понять від конкретних, реальних речей. Боги, на думку Л.Фейєрбаха, є лише абсолютизованими проекціями властивостей природи і людини, перетворених мисленням у самостійні сутності (наприклад, людина щось зробити може, а чогось – не може; бог – всемогутній; людина має певні знання – бог всезнаючий, тощо).

Іншою відомою психологічною концепцією походження релігії є фрейдизм, тобто теорія Зигмунда Фрейда (1856-1939), австрійського психіатра і філософа. Згідно даної концепції релігія виникає як вихід назовні індивідуального безсвідомого, причому цей вихід безсвідомого є суспільно дозволеним та безпечним для оточуючих. Отже, основою для виникнення релігії є індивідуальне безсвідоме, тобто вроджені неусвідомлювані та часто заборонені суспільством потяги людини. Саме вони зумовлюють необхідність у молитві, сповіді, участі у релігійних церемоніях, тощо.

І, нарешті, натуралістична концепція походження релігії виникла ще у стародавньому світі, проте мала своїх прибічників протягом всього історичного розвитку людства. Згідно цієї теорії релігія – це специфічне відображення природних (натуральних) процесів, а також відображення різних аспектів взаємодії людини і природи. Так, софіст Продік вважав, що релігія виникає з вшановування хліба, вина, сонця, місяця, тощо. Епікур (324-270 рр. до н.е.) вчив, що світ вічний і нескінченний, а тому й не міг бути створений богами. Цю концепцію підтримували просвітителі XVIII ст., Томас Гоббс, Фрідріх Енгельс, Фрідріх Ніцше та ціла низка інших мислителів.

Всі описані концепції мають теоретико-логічний, а часом і умоглядний характер. З деякими із цих концепцій погоджується значна кількість дослідників, інші мають менше прибічників.


^ 3.2. Форми ранніх релігійних вірувань в межах фактографічного підходу та їх суттєві характеристики.


Другий напрямок дослідження історії релігії – це конкретно-фактологічний, тобто збирання, опис та класифікація фактичного матеріалу, пов’язаного з виникненням та розвитком релігії.

Більшість істориків релігії на основі аналізу історичних фактів погоджуються з точкою зору, згідно якої релігія виникає близько 40 тис. років тому в період формування родового ладу. На сьогоднішній день історики, етнографи, культурологи, археологи зібрали величезну кількість фактів, пов’язаних з історією різноманітних релігійних феноменів. Ці факти порівнювали, групували, класифікували, і на основі такого емпіричного аналізу були досліджені та описані ранні форми релігійних уявлень та вірувань.

Однією з таких форм є фетишизм – це віра у надприродні, надчуттєві властивості певних предметів, віра в те, що вони можуть допомагати, оберігати, захищати людину. Термін походить від португальського слова fetico – зачарована річ, через французьке fetiche – поклоніння неодухотвореним предметам (фетишам), яким приписують надприродні властивості.

У релігієзнавчій літературі термін вперше був використаний на початку XVIII ст. голландським моряком Босманом, який описав предмети культу населення Гвінеї (Західна Африка). Пізніше дослідники звернули увагу на те, що фетишизм в тій чи іншій мірі притаманний віруванням багатьох народів, а в подальшому стає також елементом розвинутих релігій.

Фетишами здебільшого стають предмети, які вражають уяву людини тим, що чимось суттєво відрізняються від інших предметів даного типу (галька з однією або двома дірочками; джерело, яке не замерзає взимку; яблуня, яка родить щороку, тощо). Фетишем може стати і певна річ, яка пов’язана із щасливим виходом з небезпечної ситуації (печера, у якій вдалося сховатися від ворогів; зброя, якою вбили велику небезпечну тварину). Психологічний механізм виникнення фетишів навіть сучасна людина може простежити на власному досвіді – якщо спортсмен виграв якісь перегони у певній майці, він прагне вдягти ту ж саму майку на наступні змагання; якщо студент вдало написав тестування певною ручкою, на наступне тестування він часто прагне взяти ту ж саму ручку, хоча в обох наведених прикладах логічне мислення та здоровий глузд говорять нам, що згадані речі не мають безпосереднього відношення до успішності дій. Незважаючи на це, ми часто поєднуємо вдалий результат нашої діяльності з яким-небудь предметом, що був пов’язаний з цією діяльністю, і прагнемо до того, щоб цей предмет був присутній при подальших відповідних актах діяльності. Тому в сучасному лексиконі зустрічаються такі поняття, як “політичний фетишизм”, “економічний фетишизм”, а також термін “фетишизація” – фетишизація політичного лідера, фетишизація діяльності банків (тобто надання невиправдано перебільшеного значення діяльності політичного лідера, банків, тощо).

Отже, фетишами можуть бути 1). Окремі невеликі предмети, які людина може носити на собі (напр., зуб великого ведмедя на шиї) або при собі (кроляча лапка в кишені або в сумці у - США). Деякі дослідники відрізняють від фетишів цієї групи амулети (лат. amuletum, від арабського hamala – носити) та талісмани (від франц. Talisman). Проте якщо проаналізувати, як використовуються амулети та талісмани, суттєву відмінність між ними та фетишами побачити важко. Можна припустити, що згадані терміни – просто інші слова для позначення того ж явища у середземноморській, арабо-європейській культурі. 2). Предмети вжитку, знаряддя, які пов’язані з особливими діями ( меч, палиця, посох, в подальшому – срібна ложка). 3). Певні елементи ландшафту (печери, гаї, джерела, окремі дерева). До них зверталися по допомогу, не дозволяли якомусь іншому племені відвоювати їх, тощо.

Взаємовідносини людини або племені з фетишем були досить різноманітними. Поруч із поклонінням спостерігалися елементи ділового співробітництва. Так, у деяких народів Західної Африки був такий звичай – коли фетиш про щось просили, в нього вбивали гвіздочок для того, щоб фетиш, відчуваючи біль, скоріше виконав бажане. Фетиш часом карали лайкою, побиттям або заміною на інший фетиш.

Що стосується розуміння і тлумачення причин особливих можливостей фетиша, можна їх вважати різними на різних етапах розвитку фетишизму. Ранній фетишизм передбачав вшановування предмету без будь-яких пояснень. В подальшому формується уявлення про подвійну сутність фетиша – його чуттєво-сприйнятні матеріальні характеристики та особливі надчуттєві властивості, які за допомогою органів чуття зафіксувати не можна (як саме кроляча лапка буде допомагати своєму господареві, наочно простежити неможливо) . Таким чином, з’являється розуміння відмінності між матеріальним предметом та певною духовною сутністю, що в ньому присутня. Саме фетишизм у цьому другому, розвинутому тлумаченні можна вважати підходом, наближенням до анімістичних уявлень та елементом подальших, розвинутих релігій (в буддизмі – шанування ступ, в ісламі – чорного каменю Кааби, у християнстві – шанування хрестів та ікон – які вважаються повноцінними предметами культу лише після освячення).

Оскільки з фетишем здійснюють, як правило, певні дії, ряд дослідників вказують на зв’язок фетишизму з магією.

Іншим розповсюдженим і достатньо вивченим видом найдавніших релігійних уявлень був анімізм – віра в те, що існують духовні двійники всіх живих істот. У науковий обіг даний термін введений англійським етнографом Едуардом Тейлором (1832-1917). Термін анімізм походить від лат animus, anima – дух, душа. Не слід плутати ці уявлення із тими розвинутими релігійними уявленнями про душу, яку Бог при творенні світу надав лише людині (тварини та рослини душі не мають), і ця душа є осереддям духовної діяльності людини та умовою її спілкування з Богом, наближення до Бога. Анімістичні уявлення передбачають існування душі як внутрішнього джерела діяльності всіх живих істот, своєрідного внутрішнього двигуна.

Ряд вчених намагалися визначити основні етапи в розвитку анімістичних уявлень. Так, Е.Тейлор вважав, що спочатку з’явилися уявлення про душу окремої людини, а потім – про душі тварин, рослин, померлих, тощо. В.Вундт припускав існування двох паралельних ліній розвитку анімістичних уявлень – віри в самостійну душу (“психе”) та у “тілесну душу”, що пов’язана з тілом. Л.Я.Штернберг вважав, що спочатку з’явилася віра у загальну одухотвореність природи, а потім – віра в окрему душу окремої людини.

У деяких народів уявлення про душу були пов’язані з диханням (останній видих вмираючого тлумачився таким чином, що душа вийшла з тіла, і тіло стало неживим) або з кров’ю (якщо у пораненого спостерігалася велика втрата крові, він помирав, бо душа-кров з тіла вийшла).Оповідання про вампірів, на яких перетворюються звичайні люди, якщо їх вкусив вампір і на шиї лишилися дві краплі крові, теж пов’язані з таким варіантом анімістичних уявлень. Проте багато народів вважали душу внутрішнім двійником тіла, що має відносну самостійність стосовно тіла. Основою для появи таких уявлень про душу науковці вважають, по-перше - вже описані фетишистські вірування, коли в уяві людини фетиш має і свою іншу сутність – невидиму, проте притаманну йому та діяльну, активну. По-друге, до анімістичних ідей приводили втрата свідомості та глибокий сон, під час яких людина здавалася неживою (не чула, не говорила, не рухалася), а потім “оживала”. Дана ситуація пояснювалася тим, що душа на якийсь час виходила з тіла, а потім поверталася до нього. По-третє, причиною виникнення анімістичних уявлень вважають сновидіння, які можна тлумачити як спогади душі про її подорожі. Оскільки у сновидіннях людина може бачити себе в різноманітних місцях та ситуаціях; може бачити себе і влітку, і взимку, і вдень, і вночі, то анімістичні вірування припускають, що душа може подорожувати в просторі і в часі. Відповідно, логічно припустити, що після смерті людини душа її теж виходить з тіла і подорожує. Таке подорожування душі після смерті тіла викликало занепокоєння живих. Адже душа з померлого тіла є невидимою і безкарною – вона може шкодити людям, а вони безсилі чинити їй будь-який спротив. Тому виникли різноманітні способи маніпуляцій з померлим тілом, які усунули б небезпеку з боку душі для живих – спалювання (душа разом з димом іде на небо), поховання за спеціальним ритуалом (щоб душа заспокоїлася або пішла жити у підземне царство). Більшість оповідань про привидів говорять про те, що привидом ставала або душа людини, яку не поховали; або людину образили, і душа прагне помсти, тощо. Через анімістичні ж уявлення пояснюються і історії про перевертнів – душа однієї людини входить в тіло іншої, і така людина змінюється до невпізнання.

З викладеного можна зробити висновок, що з характеру поховального ритуалу можна зрозуміти дещо про анімістичні вірування даної спільноти.

В тому чи іншому конкретному варіанті анімізм, тобто уявлення про існування душі, притаманний більшості релігій.

Ще однією формою первісних релігійних вірувань є тотемізм – віра в існування надприродного родинного зв’язку між групою людей (рід, плем’я) та певним видом тварин, птахів, або, рідше, рослин або явищ природи. Термін “тотемізм” походить від слова “ототеман”, що мовою одного з північноамериканських індіанських племен означає “його рід”. У науковій літературі даний термін починають вживати у XVIII ст.

Вивчення етнографічного матеріалу показало, що тотемічні вірування та обряди відомі в тих чи інших варіантах на всіх континентах, у багатьох народів (в Океанії, Індонезії, Південно-Східній та Південній Азії, Сибіру, Південної та Північної Америки).

За цим віруванням кожен рід (плем’я) має свого тотема – предка, батька, старшого родича (що є твариною, рослиною, тощо), душа якого живе у всіх членах даної спільноти. В деяких племенах вважали, що діти, нові члени спільноти народжуються, бо дух тотема входить у жінок даного племені, і тому всі члени племені мають душу ведмедя, або орла, або ягуара, або кенгуру, тощо (як правило йдеться про великих та сильних істот). Тому, називаючи себе, члени таких спільнот вживають імена на зразок Син рисі, Брати вовка, і тому подібні. При цьому вважають, що характеристики тотемної істоти розповсюджуються на членів спільноти (вони такі ж сильні, як тотем, або прудкі, або хоробрі).

За таких обставин полювати на тотемну тварину, вбивати її та вживати в Їжу заборонено – така дія прирівнюється до вбивства члена роду або племені. Виключення складають лише ритуальні вбивства та поїдання – тотемну тварину прикрашають, годують востаннє, просять в неї пробачення, вбивають з виконанням певного ритуалу, готують особливу страву та влаштовують трапезу для всіх членів спільноти. Причому така трапеза (поїдання) повинна підтвердити зв’язок спільноти з тотемом, посилити у людей ті особливі риси, що притаманні тотему.

Багато дослідників намагалися пояснити та обгрунтувати причини виникнення тотемізму (У.Б.Робертсон-Сміт, Е.Дюркгейм та ін.) В цілому можна припустити, що виникнення тотемізму пов’язане, з одного боку, з особливостями життя мисливських народів та племен, коли тварина могла і покарати мисливця (напасти, подряпати, покалічити або й вбити), і нагодувати (собою) всю спільноту, якщо полювання було вдалим. З іншого боку, тотемізм дає своєрідне пояснення відмінностям (в тому числі і фізичним), що існують між різними людьми та між різними родами – люди різні, бо походять від різних тварин, хоча спільним лишається те, що всі вони – люди, і всі – від звірів (як найподібніших до людей істот).

З точки зору дослідження еволюції релігійних уявлень тотемізм цікавий тим, що він характеризується низкою нових рис. По-перше, у багатьох місцях створюють тотемні стовпи – з каменю або з дерева, - на яких в той чи інший спосіб зображують тотемну тварину. Біля стовпа приносили жертви тотему, при цьому могла збиратися значна кількість членів роду або племені. Це дозволяє говорити про появу перших елементів культу в межах тотемізму. (Правда, слід зазначити, що ставлення до зображення тотему могло бути різним – його могли прикрасити після вдалого полювання, а могли й побити батогами або кидати в нього грудки землі, якщо, на думку членів племені, тотем їм не схотів допомогти).

По-друге, з’являються жерці (шамани), які приносять пожертви, розмовляють з тотемом, сповіщають іншим його волю. Тобто з’являються особи, які спеціально займаються організацією релігійного життя даної спільноти.

По-третє, тотемізм часто передбачає табу (що в перекладі з полінезійської означає “заборона”) – категоричні немотивовані заборони релігійного характеру, за порушення яких загрожує серйозне покарання з боку надприродних сил (таким покаранням може бути хвороба або смерть). Вважалося, що ці заборони запроваджені тотемом, і він слідкує за їх виконанням. Заборони стосувалися певних видів їжі, використання деяких предметів, вимовляння певних слів, деяких дій (зокрема, існувало табу на шлюби між близькими родичами).

У європейській та американській культурі ХХ століття терміни “тотем” і “табу” дістали широкого розповсюдження після того, як австрійський психіатр Зигмунд Фрейд (1886-1939) написав книгу, що так і називалася – “Тотем і табу”. Використовуючи ці поняття, З.Фрейд виклав деякі аспекти своєї психоаналітичної концепції.

Близькими до тотемізму були вірування, що мають декілька синонімічних назв – зоолатрія, або анімалізм, або культ тварин. Це сукупність обрядів та вірувань, що пов”язані з релігійним вшануванням певних тварин. Терміни походять або від грецьких слів (zoon – тварина, latreia – служіння), або – від латинського animal – тварина.

Виникнення анімалізму, як і тотемізм, пов’язують з обставинами життя первісних мисливців, життя яких, з одного боку, залежало від здобичі, яку вони приносили з полювання, а з іншого від того, чи вдасться їм захистити себе від небезпечних тварин. Деякі дослідники вважають анімалізм найдавнішою формою релігійних уявлень, аргументуючи свою точку зору тим, що зображення тварин у печерах (Альтаміра та ін) мало ритуальній характер та свідчило про обожнення зображуваних тварин.

Часом зоолатрію, або анімалізм, ототожнюють з тотемізмом, бо в обох випадках йдеться про обожнення тварин. Проте така подібність є зовнішньою, а не суттєвою, бо тотемізм передбачає родинні зв’язки з шанованою твариною, а обожнення та шанування тварин може здійснюватися і з інших міркувань. Так, в індуїзмі прийняти вшановувати корів та мавп, бо ці тварини змальовуються у священних текстах як супутники та помічники богів і героїв, але про родинні зв’язки тут не йдеться.

Можна стверджувати, що тотемізм, пов’язаний з тваринами, є варіантом анімалізму, Але не всякий анімалізм є тотемізмом. До найвідоміших історичних та етнографічних прикладів анімалізму відноситься поклоніння ведмедю в Північній та Південній Америці, тигру в Азії, леопарду в Африці, тощо. У релігії Стародавньої Греції елементи анімалізму збереглися як віра в те, що богів супроводжували певні тварини, які стали їх своєрідними символами (орел Зевса, сова Афіни). У християнстві залишки зоолатрії вбачають у тому, що євангелістів зображують у вигляді тварин, Ісуса Христа – у вигляді агнця (ягняти), Духа Святого – у вигляді голуба, тощо.

Сукупність описаних вірувань веде до виникнення полідемонізму, тобто релігійних вірувань, згідно яких в оточуючому світі існує багато різноманітних духів або демонів – невидимих надприродних істот, що можуть здійснювати позитивний або негативний вплив на хід подій у світі та на долі окремих людей. Термін походить від грецьких слів: poly – багато, daimon – дух, божество. Демони можуть бути пов’язані з конкретними предметами (фетишами, деревами, річками, горами), з явищами оточуючого світу (громом, блискавкою, пожежею, повінню), а також з деякими особливими людьми (з чаклунами, померлими, вбитими ворогами, тощо).

Відповідно до цих вірувань, демони недосяжні для наших органів чуття; вони безтілесні, а, відповідно, людина безпорадна перед ними: демон бачить людину, а людина його – ні; демон може впливати на людину і природним, і надприродним шляхом, а людина є безсилою у порівнянні з ним. Хоча демони й безтілесні, вони, якщо схочуть, можуть доторкатись до людини, говорити з нею людським голосом; можуть показатися у вигляді старого діда, молодої дівчини, тварини, що говорить, тощо.

Поступово відбувається диференціація демонів. По-перше вони починають відрізнятися за просторовими ознаками, тобто за місцем перебування. Одні живуть переважно у воді (водяники, мавки, німфи), інші – в лісі (лісовики, духи дерев), у житлі людей (домовики), у покинутих печерах та будовах. Демон, що живе в певному місці, дістає на нього особливі права, стає “господарем” даного місця. Приклади демонологічних уявлень знаходимо у п’єсі Лесі Українки “Лісова пісня” – Той, що у скелі сидить, Той, що греблі рве. Самі імена вказують на те місце, де живе той чи інший демон–дух.

По-друге, відбувається диференціація демонів за їх відношенням до людини. Демонів починають поділяти на добрих і злих, а звідси випливають і практичні завдання для людей у їх стосунках з демонами – просити допомоги у добрих демонів та підтримувати з ними мирні стосунки, а з іншого боку – остерігатися злих демонів та боронитися від них. Найрозповсюдженішою формою релігійного культу, що відповідає стадії полідемонізму, є шаманізм (від евенкійського шаман, саман). Крім віри в духів, зокрема у “злих духів”, шаманізм передбачає наявність особливих служителів культу – шаманів, що здатні привселюдно вводити себе у стан релігійного екстазу, і таким чином здійснювати релігійний вплив на оточуючих. В стані релігійного екстазу шаман вигукує незрозумілі слова, крутиться, підстрибує, та здійснює різні рухи, що повинні вплинути на духів та їі діяльність у бажаному для людей напрямку. Особливістю шаманізму є використання особливих ритуальних предметів (бубна, брязкальця, спеціальних головних уборів, поясів, тощо). Залежно від мови та традиції шаманів називають також чаклунами або використовують специфічні терміни, проте суть вірування в демонів (духів) та техніка ритуальних дій повторюється в основних моментах в різних регіонах земної кулі.

По-третє, поступово виникає ієрархія серед демонів. За аналогією з людьми починають вважати, що демони бувають сильнішими і слабшими, більшими і меншими. Таким чином, виникають умови для переходу від полідемонізму до політеїзму, тобто до віри у багатьох богів. Дослідники виділяють відмінності між полідемонізмом та політеїзмом. Боги політеїстичних вірувань здебільшого мають власні імена, певну історію життя та родовід. Демони всього цього, як правило, позбавлені. Боги пов”язані з певною стихією в цілому (наприклад, Нептун вважався володарем всіх водоймищ), а демони переважно є володарями певного обмеженого простору (джерела, гори).

Проте ряд дослідників, наприклад німецький філософ і психолог В.Вундт, вважали, що відмінність між богами і демонами є дуже відносною, що боги Гомера мало чим відрізняються від демонів.

Всі описані вірування потребували певних дій, що могли б забезпечувати певний контакт і взаємодію з надприродними сутностями. Саме на таких діях зосереджує свою активність магія – сукупність дій, обрядів та церемоній, що пов’язані з вірою у надприродні сутності та з вірою у можливість впливати на ці сутності, а з їх допомогою – і на хід подій у реальному світі.

Крім конкретних практичних дій, магія передбачає і специфічні знання – що робити і які мовні формули використовувати в тих чи інших конкретних ситуаціях, як варити певне зілля, які знаки треба креслити в повітрі, на землі, і т.п. Відповідно, існують такі люди, що спеціально навчаються та володіють цими знаннями (маги, відьми, чародії, шамани, волхви, тощо). В українській мові саме слово “відьма” походить від “відати”, тобто знати щось особливе, невідоме для інших.

Існує декілька класифікацій магії. Відмінності у класифікаціях залежать від вихідного принципу, що кладуть в основу класифікації.

Так, за загальною спрямованістю магічні прийоми поділяють на дві групи – агресивні, які передбачають активну цілеспрямовану дію, своєрідний напад, який, проте, не обов’язково пов’язаний із бажанням нашкодити (зачарувати зброю, причарувати дівчину), або – оборонні (згадавши у розмові щось небажане, постукати по дереву або тричі сплюнути через ліве плече).

За цільовим призначенням розрізняють такі види магії (типологія С.А.Токарєва): “чорна” (шкідлива, зла), спрямована на те , щоб нашкодити (вректи, наслати хворобу) та “біла” ( не зла). За своїми конкретними завданнями “біла” магія має дуже широкий спектр, і тут як правило згадують наступні напрямки.

^ Військова магія. Сюди входять ритуальні танці воїнів, бойове розмальовування обличчя та тіла, певні обряди, які здійснюють над зброєю. Такі обряди, зокрема, вдалося зняти етнографам на кіноплівку в тропічній Африці на початку ХХ ст. (Звичайно, військова магія може розглядатися як така, що одночасно є шкідливою для ворогів, проте основне її завдання – допомогти воїну та зберегти його життя під час бою).

^ Промислова магія. Це сукупність магічних дій, що повинні допомогти у здобуванні засобів до існування. Тому варіантами промислової магії вважають рибальську, мисливську (чаклування над зброєю, пристроями для рибальства, пастками для тварин).

^ Виробнича магія, що стосувалася в першу чергу праці ремісників. Так, в народі традиційно вважалося, що ковалі мають справу з чортом, оскільки виготовляють речі, міцність яких однозначно перевищує міцність людського тіла та людських м’язів (коса, плуг, заступ, шабля), а до того ж виготовляють їх у закритих кузнях, за допомогою вогню, при наявності диму, тощо. Інший напрямок уявлень про цей варіант магії пов’язаний з численними оповіданнями про чарівні речі, виготовлені ремісниками – чарівні черевички, горщики, сопілки, тощо).

^ Землеробську магію інколи розглядають як варіант виробничої, інколи – як самостійний напрямок, оскільки вона досить різноманітна і має велике значення у багатьох народів по нинішній час. Сюди відносять магічні процедури на полі (проведення першої борозни, обряди з останнім снопом, тощо); магічні обряди, спрямовані на встановлення необхідної погоди (припинення дощів, закінчення засухи); обряди та пожертви для одержання доброго врожаю, зберігання збіжжя, уникнення пожежі, тощо).

^ Любовна магія часто згадується у легендах, піснях та казках. Здебільшого її поділяють на два напрямки – приворотну та відворотну. Приворотна має на меті привернути увагу та любов певної бажаної особи, а відворотна – навпаки, позбутися кохання та прихильності небажаної людини. До любовної магії відносять дарування зачарованих речей (тому, якщо стосунки не склалися, прийнято було повертати подаровані речі, бо через зачаровану річ, що лишилася у людини, можна було зберігати над нею владу; різноманітні ворожіння, тощо.

^ Лікувальна магія передбачає можливість не пустити хворобу в тіло або забрати її з тіла. Оскільки хвороба як така здебільшого теж невидима, як і сила фетиша, душа, тощо (ми можемо зафіксувати за допомогою органів чуття лише ознаки хвороби), то й для впливу на неї потрібні способи і сили, які теж невидимі, надприродні. Сучасна лікувальна магія відрізняється від лікувальної магії минулих століть, оскільки традиційно-магічне лікування травами зараз використовується медициною та фармацією, що аналізують хімічний склад цих трав та їх вплив на організм людини, і, отже, до магії відношення не має. Елементи гіпнозу, які використовувались у стародавній магії, теж включені у сферу наукового знання і використовуються у психології та психіатрії. Проте оскільки сучасна медицина не може вилікувати людей від цілої низки захворювань, і, крім того, у багатьох віддалених районах лікарів не вистачає, лікувальна магія продовжує існувати як варіант медичної допомоги та сфера особливого знання.

Ряд дослідників магії (наприклад, О.Потебня) виділяють як окремий вид вербальну, тобто словесну, магію. Йдеться про різноманітні магічні мовні формули, заговори, молитви, звертання до різних духів. Вербальна магія є цікавим об’єктом дослідження для філологів, бо дозволяє досліджувати семантичні ряди слів, і таким чином розширювати наші уявлення про завуальоване значення магічних словесних формул. З іншого боку вербальна магія може аналізуватися психологами і філософами з точки зору вивчення динаміки релігійної, містичної думки, втіленої у слова, що мають певну послідовність. Логічно припустити, що вербальна магія повинна розглядатися у співвідношенні з невербальною, або операційною магією, тобто з магічними рухами, діями, процедурами, тощо.

За технікою магічного впливу магія поділяється на:

1.Безпосередню, тобто таку, коли магічні дії спрямовані саме на той об’єкт, на який і передбачається вплинути. Так, при магічних діях над зброєю чаклун може тримати її в руках , дмухати на неї, бризкати чимось, тощо. У любовній магії можуть застосовуватись різноманітні напої, які пропонують випити тому, на кого спрямоване чаклування.

2.Ініциальну, коли магічний акт направлений на об’єкт, який є недосяжним для суб’єкта магічної діяльності. Йдеться про чарування на відстані, а з можливості такого способу чарування випливає, що жодна людина не може бути закрита для магічного впливу.

3.Опосередковану або парциальну, тобто таку, коли чаклун спрямовує свою діяльність не безпосередньо на людину, а на її речі, фотографії, зрізане пасмо волосся, нігті. Для магічних дій стосовно певного будинку або приміщення може використовуватись певна річ, взята звідти. Інший варіант парціальної магії - зачарувати певну річ (одяг, рушник, чашку) і подарувати або підкинути її тій особі, на яку ми сподіваємось вплинути за допомогою магії. Саме з такими уявленнями щодо опосередкованої магії пов’язані численні побутові заборони та перестороги у багатьох народів (обрізані нігті і волосся, наприклад, треба спалювати, щоб над ними не можна було здійснити небажані магічні дії; старі речі не можна віддавати невідомим людям – з тих же міркувань).

4.Імітативна – коли створюється лялька, або фігурка з воску, або малюнок, що імітують об’єкт магічних дій. В цій ситуації чаклун імітує ті дії, які він хотів би здійснити безпосередньо з об’єктом чаклування – втикає загострені палички у ті місця фігурки, де прагне викликати біль або дискомфорт у жертви магічних дій; змащує фігурку кров’ю або іншою речовиною, тощо. У сучасних умовах для імітативної магії її адепти використовують фотографії.


^ 3.3. Проблема історичної послідовності виникнення та розвитку ранніх форм релігії.

У релігієзнавчій літературі точилися дискусії щодо того, чи існує певний історичний порядок виникнення даних форм, чи можна вважати певну форму релігійних вірувань першопочатковою, вихідною, а інші – похідними від неї.

Так, англійський антрополог Е.Тейлор висунув словесну формулу : “Анімізм є мінімумом визначення релігії” і вважав, що анімістичні уявлення є найдавнішими, бо вони дуже розповсюджені. Проте ряд етнографічних та археологічних даних говорить про те, що у деяких племен фетишизм та тотемізм присутні, але анімізму немає.

Англійський етнограф Б.Малиновський у своїй праці “Магія, наука і релігія” стверджував, що саме магія є вихідним релігійним уявленням. Першість магії віддавав також Дж.Фрезер.

Інші дослідники даної проблеми – О.Конт, Дж, Льоббок, - вважали, що фетишизм є найдавнішим релігійним віруванням.

Е.Дюркгейм, Д.Зеленін схилялися до думки, що тотемізм є первинним релігійним віруванням, оскільки саме він дозволя. Об’єднати людей у певну групу – нащадків одного тотема, і таким чином організувати суспільне життя. Якщо дана точка зору вірна, то всі інші вірування лише доповнюють тотемізм.

У другій половині ХХ століття набула поширення точка зору, висловлена, зокрема, С.Токарєвим, що описані релігійні уявлення не можна розглядати, як послідовні стадії в розвитку релігії, бо вони присутні як у примітивних, так і у високорозвинутих суспільствах, та співіснують одне з одним.

Зібраний науковцями історичний та етнографічний матеріал потребує певного впорядкування, певної класифікації та періодизації. В процесі розвитку релігієзнавства було зроблено декілька спроб щодо здійснення періодизації процесу розвитку релігії.

Складність здійснення такої періодизації значною мірою пов’язана з величезною різноманітність типів і форм релігії. На перешкоді виробленню наукової періодизації історії розвитку релігії стоять також теологічні, богословські концепції, згідно яких істинною є лише релігія та релігійна конфесія, до якої належить даний автор. При цьому всі інші варіанти релігійних вірувань оголошуються псевдорелігіями (які взагалі не є релігіями), а отже і проблема періодизації розвитку релігії, переходу від одних форм релігійних уявлень та вірувань до інших знімається з обговорення.

Першим, хто виділив певні стадії у розвитку релігії, був французький філософ Поль Гольбах (1723-1789). У своїй праці “Система природи” він виділив три стадії розвитку релігії: страх людини перед природними стихіями; поклоніння істотам, що керують цими стихіями; підпорядкування єдиному Богу.

Французький просвітитель К.Ф.Вольней (1757-1820) спробував класифікувати релігії у відповідності до історії народів світу (“релігія Мойсея”, “релігія Зороастра”, брахманізм, буддизм, християнство).

Відомий німецький філософ Г.В.Ф.Гегель (1770-1831) в еволюції релігії виділив три генеральні стадії: природної релігії, релігії духовної індивідуальності та абсолютної релігії.

Французький соціолог Огюст Конт (1798-1857) виділив у розвитку релігії три періоди залежно від предмету вшановування: фетишизм (вшановують речі), політеїзм (вшановують багато богів), та монотеїзм Вшановують єдиного Бога).

Еріх Фромм (1900-1980), відомий психолог та філософ – неофрейдист, поділяв релігії на авторитарні (які підкоряють людину жорстким релігійним вимогам), та гуманістичні (що дозволяють дослухатися до внутрішнього світу людини та діяти відповідно до інтенцій цього світу)

Крім історичного, використовуються також географічний та етнокультурний принципи систематизації релігій. Ними, зокрема, керувався М.Мюллер, що виділяв релігії арійських, семітських та туранських народів. Існували спроби генеологічних класифікацій релігії, коли останні групувались у послідовності їх походження, за мовними та текстуальними подібностями. При такому підході в одну групу релігій входять шумерська, іудаїзм, християнство, іслам, в іншу – індуїзм, джайнізм, різні напрями буддизму.

Морфологічна класифікація релігій проводиться за ідейним змістом та особливостями форми віровчення, за характером культу і поклоніння, тобто за змістом і значенням різних аспектів релігійного життя.

У вітчизняній навчальній літературі найбільш розповсюдженою постає така класифікація релігійних вірувань у відповідності із їх історичним розвитком:

  1. Релігійні уявлення первісного суспільства (фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, містеріальні культи).

  2. Регіонально-етнічні релігії (полідемонізм, політеїзм). Перехідною формою до наступного етапу вважають іудаїзм – це релігій певного народу (євреїв), але вона вже є монотеїзмом (шанування єдиного Бога).

  3. Світові релігії – релігії достатньо послідовного та принципового монотеїзму (буддизм, християнство, іслам).


Висновки.


Проблема виникнення, розвитку та історичного характеру релігії посідає важливе місце у сучасному релігієзнавстві. Незважаючи на те, що теологічні джерела підкреслюють надісторичний та позаісторичний характер релігії, сучасна наука має велику кількість матеріалів, які засвідчують історичну мінливість релігії, її тісний зв”язок із історичними епохами. Конкретно-історичні та культурологічні дослідження дозволяють окреслити особливості певних форм найдавніших релігійних уявлень та формоутворень – фетишизму, анімізму, тотемізму, магії, полідемонізму, - та побачити залишки цих вірувань у сучасних розвинених релігіях. Завдяки аналізу історичних форм релігійних уявлень та утворень стало моджливим виділити основні періоди історичного розвитку релігії.


Резюме.


  1. Теоретичні концепції виникнення релігії грунтувались на деяких історичних спостереженнях, але переважно – на логічних та абстрактно-теоретичних міркуваннях авторів цих концепцій.

  2. Знання про ранні форми релігійних уявлень грунтуються на історичному, етнографічному, фольклорному матеріалах і дозволяють проводити паралелі із деякими елементами сучасного релігійного життя.

  3. Вивчення ранніх форм релігії дозволяє розрізняти окремі релігійні уявлення та комплексні, складні релігійні утворення, такі як політеїзм та монотеїзм.

  4. Дослідження проблеми походження релігії дозволяє зробити висновок про доцільність поєднання при вивченні складних культурно-історичних явищ підходів концептуальних (абстрактно-теоретичних) та емпіричних (накопичення фактів та спостережуваних даних).



^ Питання для обговорення на семінарському занятті.


  1. Проблема походження релігії. Основні підходи до вивчення даної проблеми.

  2. Етапи становлення релігійного світогляду (фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, полідемонізм). Проблема історичної послідовності виникнення форм релігії.

  3. Основні періоди розвитку релігії як суспільно-історичного явища.


Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт.


  1. Історичний характер релігії та релігійних вірувань.

  2. Основні концепції виникнення релігії в історії релігієзнавства.

  3. Трактування релігії як результату історичної обмеженості людських знань: аргументи “За” і “Проти”.

  4. Фетишизм та фетишизація в історії та в сучасному суспільстві (в релігії, політиці, науці, мистецтві).

  5. Магія – технологія – знання: особливості історичного співвідношення

  6. Історична еволюція людських уявлень про душу та релігія.

  7. Тотемізм та його культурно-історичні прояви.

  8. Елементи провідних ранніх релігійних вірувань у язичництві слов’ян.

  9. Сучасний стан наукових досліджень історичних коренів релігії.

Схожі:

Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconТема 4: етнічні та регіональні релігії
Але цей термін носить умовне значення, бо в ранніх державах, що існували в ІV – ІІ тис до н е., не було ще націй в сучасному розумінні...
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconТестові завдання з курсу “Філософія релігії” !1 Вступ до філософії релігії. Особливості релігієпізнання
Автор визначення “власне”, безпосередньої, особистої релігії як “відношення до божественної реальності”
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconРелігієзнавство – 1
Метою курсу є дати з академічних позицій систематичний огляд питань, що стосуються сутності релігії як духовного, культурного, соціального...
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconРелігієзнавство 1
Метою курсу є дати з академічних позицій систематичний огляд питань, що стосуються сутності релігії як духовного, культурного, соціального...
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconСоціологія релігії
Принагідно виявляються функціональні можливості релігії та її соціальна значимість, а також з’ясовується механізм функціонування...
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconСоціологія релігії
Принагідно виявляються функціональні можливості релігії та її соціальна значимість, а також з’ясовується механізм функціонування...
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconТема Первісні та національні форми релігії
Ознайомлення з процесом зародження І розвитку релігійних вірувань І особливостями релігійного бачення
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconТема Релігії в Україні
Україна як полірелігійна країна. Особливість географічного розміщення релігійних центрів та кількості прихильників різних релігій....
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconПрограма з курсу " соціологія релігії" для студентів ІIІ іv курсу факультету гуманітарних наук
Принагідно виявляються функціональні можливості релігії та її соціальна значимість, а також з’ясовується механізм функціонування...
Тема 3: генезис релігії, її ранніх форм iconТема Християнство
Зародження християнства: призначення Ісуса Христа, становлення християнства як релігії (зокрема Міланський едикт 313 р.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи