Тема 5, частина 1: буддизм icon

Тема 5, частина 1: буддизм




Скачати 255.26 Kb.
НазваТема 5, частина 1: буддизм
Дата14.09.2012
Розмір255.26 Kb.
ТипДокументи

ТЕМА 5, частина 1: БУДДИЗМ.


Буддизм - найдавніша з трьох світових релігій. Більшість її послідовників живе у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі. Наприкінці XIX - початку XX ст. прихильники буддизму з’явилися у країнах Європи і США. Нині у світі є близько 700 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. монахів. У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви. В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві. У 2000 р. в Україні існувало 35 громад буддистів. Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації - Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

знати:

  • особливості виникнення буддизму;

  • вчення Будди про чотири “священні істини”;

  • священні тексти буддизму;

  • основні терміни, через які виражається буддистське віросповідання;

  • основні течії буддизму.


вміти:

  • проаналізувати основи буддійського віровчення;

  • провести порівняльний аналіз основ віровчення буддизму з віровченням інших світових релігій;

  • виділяти спільне та відмінне між різними течіями будизму.


розуміти:

  • чому буддизм відноситься до світових релігій;

  • відмінності буддизму від інших світових і національних релігій;

  • причини поширення буддизму в Європі та США;

  • сутність буддизму як “релігії без бога”.


Логіка (план) викладу матеріалу:

1. Виникнення буддизму. Сіддхартха Гаутама як засновник буддизму.

2. Основні принципи віровчення буддизму.

3. Основні течії буддизму та його священні книги.


Ключові терміни і поняття:

- БУДДА (санскрит. - просвітленний.) - так став називатися засновник буддизму Сіддхартха Гаутама після того, як в наслідок глибокого самозаглиблення досягнув стану нірвани і отримав одкровення (просвітлення), зрозумівши "4 благородні істини".


- БУДДИЗМ - найдавніша світова релігія (Y-YI ст.). Проголошує можливість позбавлення від страждань шляхом звільнення від бажань та досягнення особливого стану злиття з абсолютним духом - нірвани.


-"БЛАГОРОДНІ ІСТИНИ" - 4 основних принципи вчення Будди,які він отримав в наслідок просвітлення, які стверджують, що життя – це страждання, причиною яких є бажання, і пропонується шлях припинення страждань, названний "серединним" або "восьмеричним".


- "СЕРЕДИННИЙ АБО ВОСЬМЕРИЧНИЙ ШЛЯХ" - запропонованний Буддою

шлях позбавлення від страждань, який вимагає уникати крайнощів і складається з вірного розуміння, вірного наміру, вірної мови, вірної поведінки, вірного життя, вірного зусилля, вірного відношення, вірного зосередження.


- КАРМА (санскр. - дія, обов'язок, відплата) - одне з основних понять буддизму, індуїзму та брахманізму, яке вказує на особливу містичну силу, яка виявляється у дії невідворотнього "закону відплати", згідно з яким поведінка людини в нинішньому житті зумовлює її реальну долю у наступних перевтіленнях.


- НІРВАНА (санскр. - згасання) - стан абсолютного спокою, припинення павутини бажань (вана), які спричиняють страждання. Досягається шляхом повного злиття з Буддою і означає вихід з сансари (колеса перетворень).


- РЕІНКАРНАЦІЯ АБО МЕТЕМПСИХОЗ - вчення буддизму та індуїзму про посмертний перехід душі від однієї істоти до ін. Пов'язується з доктриною карми, яка визначає майбутню долю людини за сукупністю добрих та поганих вчинків. Якщо людина була "праведною", її душа перевтілюється в тіло більш

"благородної" людини, а якщо грішником - в тіло "нижчої", а то й тварини чи рослини. За особливо праведне життя людина може досягнути нірвани і мокші (спасіння або звільнення).


- ТРИПІТАКА (санскр. - три корзини) - основна священа книга буддизму, у якій зафіксовано викладене учнями Будди одкровення свого вчителя. Складалася протягом багатьох віків, записана була лише в I ст. до н.е. на острові Цейлон. Складається з трьох частин (пітак).


^ 1. Виникнення буддизму. Сіддхартха Гаутама як його засновник.

Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у державі Магадха за умов певних соціальних та духовних зрушень давнього індійського суспільства. Як відомо, це суспільство від часів нашестя арієв поділялось на касти – жорстко усталені соціальні групи із чіткою регламентацією їх становища та функцій в суспільному житті. Належність до тієї чи іншої касти була спадковою. Чотири касти утворювали чотири соціальні стани: брахмани (служителі культу), кшатрії (воїни, службовці), вайш'я (селяни, ремісники), шудри (найбідніші люди і раби). Фактично був і п'ятий стан – найнижчий на ієрархічному щаблі - чандали (люди, народжені від шлюбу представників різних каст, що суворо заборонялось); їх ще називали “недоторканими”, оскільки вважалось, що вже самий дотик до чандала забруднює людину. Чандали не мали ніяких прав, перебували не лише поза кастами, а й поза законом. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі зазнавали утисків. Панівна у цей час релігія - брахманізм - була культом лише привілейованих перших трьох каст. Тільки їх представники допускалися до культових дій та обрядів. З розвитком розподілу праці, ускладненням соціальних стосунків та майновим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Інтенсифікація соціальної динаміки, досвід соціальних стосунків врешті ставив перед суспільством питання про причини соціальних відмінностей, про природу людини та умови людських взаємин. Виникла необхідність у релігії, яка б була спроможна давати задовільні відповіді на ці питання. Буддизм зароджується у середовищі шукачів найперших істини життя, здобуває підтримку перш за все серед нижчих станів суспільства, як рух спрямований на принципове прирівнювання можливостей всіх людей. Саме це визнання принципової рівності всіх людей дозволяє буддизмові згодом набути статусу світової релігії. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв людині (незалежно від її соціального стану) виповнення найперших та найзаповітніших бажань. Окрім того буддизм виступив із проповіддю морального самовдосконалення людини за нормальних, звичайних умов її життєдіяльності, не вимагаючи обов’язкового розриву із цими умовами. У цьому полягала головна причина привабливості нової релігії у широких верств населення.

Засновником буддизму був принц Сіддхартха Гаутама, який згодом набув ім’я Будда – “просвітлений” (людина, боголюдина, яка досягла найвищої святості); звідси й походить назва релігії. Хоч біографія Будди містить багато міфологічного, більшість дослідників вважає його реальною особою. Його життя і діяльність, за різними даними, тривали між 550 і 480 рр. до н.е. або 563 (566) - 483 (486) рр. У 1956 р. відзначалося 2500 років з часу виникнення буддизму. Батько його був царем невеликого племені Шакья у Північній Індії поблизу кордону з Непалом. Звідси ще одне ім'я Будди - Шакья-Муні (“пустельник з роду Шакья”). Мати була старшою дружиною царя. Його народження овіяне легендами і було нібито передбачене мудрецями. Міфи розповідають, що він народився від непорочної цариці Майї надприродним чином. За переказом, він був “чудом зачатий”. Його мати Майя побачила уві сні, що в її бік увійшов білий слон і таким же незвичним чином у неї народився син. Через кілька днів мати померла. За переказами, батько, засмучений цим фактом, вирішив зробити життя сина безхмарним і безтурботним. Оточений розкішшю, Гаутама знав лише радощі життя. Він помітно вирізнявся серед своїх ровесників розумом і здібностями, мудреці пророкували йому незвичайне майбутнє. Коли Гаутама виріс він одружився із царівною Ясодхарі, з якою мав сина Рахулу. Ніщо не затьмарювало його щастя, бо батько заборонив йому залишати межі палацу, щоб той не бачив людського горя. Палац же був оточений чудовим садом, де цілий рік можна було бачити рослини у квітах, а уся прислуга була молодою, веселою та здоровою. Але якось, виїхавши за межі палацу, 29-річний Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом - зігнутого від років убогого старого, далі - похорон і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерть і страждання. Це настільки вразило царевича, що він крадькома покинув палац і пішов рятувати світ від страждань. Цікаво відзначити при цьому й суто психологічний момент: чим більше людину занурюють у щось однобічне, навіть – лише приємне, тим більше шансів на те, що згодом відбудеться перехід до прямо протилежного. Приєднавшись до аскетів, Гаутама майже 7 років мандрує країною. Бувало, за день він споживав тільки одну зернину рису, надовго затримував дихання тощо. За ці роки страшенно схуд і ослаб. Та одного разу він вирішив, що більше не зрушить з місця, поки не знайде відповідей на питання щодо найперших істин життя. Врешті, сидячи у глибокому самозаглибленні під фікусовим деревом піпала (або деревом Бодхи - пізнання) після 49-денного посту у час травневого повного місяця Гаутама раптово “прозрів”: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотири священні істини, тобто став Буддою - просвітленим. Після цього він просидів під священним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спокушати Будду, закликаючи його не сповіщати істини людям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійко витримав усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Зібрав біля себе п’ятьох аскетів, що стали його учнями, і заснував першу чернечу общину (сангху). Очоливши її, обрав собі долю мандрівного проповідника, почав творити дива. Так обійшов він усі села, міста, долини середнього Гангу. Першу проповідь виголосив у місті Бенаресі. Його релігійне вчення отримало назву “вчення Будди”, “буддиха-даршана”, “буддхагама”, “дхарми” (дхарма – “праведний закон”). Проповіді мали неабиякий успіх, ширилися ряди учнів. Звали їх “буддхамі” (“прибічники Будди”), “шак’ями”. Серед послідовників Будди були представники усіх каст і шарів населення, у тому числі – царі й жінки. Будда заснував кілька буддистських монастирів (в тому числі – й жіночих) та велику кількість буддистських громад. Помер Будда в місті Кушінарі, коли йому було вісімдесят років. За легендою його останніми словами були: “Всі складні речі розпадаються. Докладайте невпинних зусиль”. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками. Місця народження, просвітлення, першої та останньої проповіді - це чотири святині, найбільш шановані всіма буддистами світу.

За твердженнями А.Швейцера – видатного гуманіста ХХ ст. – велич Будди можна окреслити кількома пунктами:

  • він був реформатором, що насмілився відкинути головні принципи релігійного благочестя свого часу;

  • він шукав особливі шляхи спасіння, оскільки відкинув аскезу та звернувся до чисто духовної форми релігії;

  • він проповідував не відкидання звичайного простого життя, а необхідність духовного подолання прагнення до речей та насолод, в досягненні звільнення душі від світу та мирського життя;

  • він визнавав здатність кожної людини досягати найвищих істин та станів на шляху духовного самовдосконалення.


^ 2. Основні принципи віровчення буддизму.

Основи свого віровчення Будда виголосив у своїй першій проповіді, виклавши їх у вигляді “Чотирьох благородних істин”. У сучасному перекладі вони звучать так: “... Благородна істина про страждання: народження – страждання, старість – страждання, хвороба – страждання, смерть – страждання, з’єднання з неприємним – страждання, розлука з приємним – страждання, досягнення чого-небудь бажаного – страждання, коротше кажучи, п’ятирівнева прив’язаність до існування є страждання.

А це … - благородна істина про походження страждання: це спрага, жага, що веде до нових народжень, які супроводжуються насолодами та пристрастями,… а саме: жага насолоди, жага існування, жага загибелі.

А це … - благородна істина про знищення страждання: це повне без залишку знищення означеної жаги, відмова від неї…

А це … - благородна істина про шлях, що веде до знищення страждання: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильне життя, правильне зусилля, правильна увага, правильне зосередження” (Антология мировой философии. – Т. 1, частина 1. – М., 1969. – С.118).

В дещо деталізованій формі означений шлях подається у таких складових: 1. Праведний погляд на розуміння чотирьох істин. 2. Праведне прагнення або рішучість діяти відповідно до цих істин. 3. Праведна мова, тобто відмова від брехні, наклепу, грубої мови і т.д. 4. Праведна дія, ознаками якої є: не завдавати шкоди живим істотам і т.д. 5. Праведний спосіб життя, чесне добування засобів до існування. 6. Праведні зусилля, ретельність наполегливість у подоланні суєтних, марнотних думок, дурних впливів тощо. 7. Праведні думки або постійне збереження в пам’яті знання про те, що життєві пристрасті, які притаманні людині, здатні тільки завадити їй на шляху до звільнення, що необхідна відчуженість від усіх мирських пристрастей. 8. Праведне зосередження, тобто досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності, уникнення навіть від почуття радості з приводу розриву з мирськими путами і свого прийдешнього остаточного звільнення. Такий стан дістав назву “нірвани” (з санскріта – “припинення”). Цей восьмеричний шлях Будда назвав середнім, серединним, бо він позбавляє від крайностей в поведінці. Він дійсно пролягає ніби посередині між деякими настановами брахманізму та ідеологією аскетів-відлюдників давньої Індії, тобто, з однієї сторони, він є вільним від прагнення віддатися виру життя, розкошам, насолодам, пристрастям, а, з іншої сторони, - від “ахімси” – жорстокої аскези та повного відсторонення від життя.

Давайте спробуємо вдуматись в зміст означених “благородних істин”. До чого вони закликають? Як слід розуміти повну відмову від жаги життя? Чи не рівнозначно це простому припиненню життя? – На останнє запитання слід однозначно відповісти “ні”, оскільки буддисти визнавали закон “карми”, який супроводжує процеси перевтілення душі (див. тему 4). А звідси випливало, що насильницьке припинення життя, чи якоїсь іншої істоти, чи свого власного тягне за собою виключно негативні наслідки. Шлях жорстокої аскези, як вже було сказане, також відкидався. Тому сутність даної істини полягає в тому, щоби в цьому, наданому людині житті, повністю звільнити душу від будь-яких її прихильностей не до духовного, а до тілесного як такого, що не відповідає її природі. Але все живе прагне жити, прагне збереження життя, прагне життєвого задоволення, - це є закон життя, закон цього світу. Якщо ж людина усвідомить своє перше призначення і зможе свідомими вправами припинити дію цього закону, то це буде значити, що вона перевершила закони цього світу і піднеслась над ним.

Душа, вільна від будь-яких життєвих потягів та хвилювань, досягає, як вже було сказане, стану нірвани. В загальному плані під нірваною розуміється перехід душі до стану вічного та незворушного спокою, тобто до такого стану, в якому припиняються усі порухи та прагнення свідомості.

Початковий буддизм, наскільки про це можна судити із джерел, відмовлявся від спеціальних систематичних розмірковувань про світ та його природу. Стверджується, що Будда забороняв своїм учням здійснювати будь-які зусилля задля пізнання світу, оскільки питання про сутність буття, про явища світу вважав зайвими і непотрібними у справі виходу за межі нескінченних перевтілень душі. Будда сформулював своїм учням два фундаментальні закони пошуку істини: 1) свідомість людини повинна бути спрямованою лише на те, що має практичне значення для справи позбавлення реінкарнації; 2) фактом можна вважати лише те, що є доступним для спостереження. Тому встанивити напевне якісь закони світу навряд чи можливо, а, головне, це нічого не дає для спасіння. Одному із своїх учнів, який намагався втягнути його в дискусії та обговорення питань світобудови, Будда відповів притчею. Коли людина поранена отруєною стрілою, то їй не варто намагатись перш за все замислюватись над питаннями, хто була та людина, яка зробила постріл із луку, якого вона була походження, як виглядала, якою була на зріст та ін. Замість того, щоби витрачати час на вирішення таких питань і врешті померти, їй варто негайно шукати лікаря та способів позбутися смертельної небезпеки. Особливо людині не варто мучитись над питаннями про те, чи є світ вічним, нескінченним, чи співпадають між собою життя та тіло, чи досягається звільнення після смерті чи ні. Людина повинна перш за все усвідомити сутність проголошених ним “благородних істин”. В той же час в буддизмі наявні і певні погляди на дійсність. Зокрема, в ньому можна помітити характерний для будь-якої релігії поділ світу на реальний і потойбічний, а, вірніше – спостережуваний і не спостережуваний. Потойбічний або істинний світ – це світ богів, нірвана, його можна досягти після остаточного перевтілення душі людини на цьому світі. Реальний, наочний світ - це арена перевтілень, місце боротьби духу з матерією за своє звільнення, яке супроводжується неперервними стражданнями. Страждання обов’язково властиве всім живим істотам. Зіткнення з неприємним - страждання. Відсутність приємного - страждання. Недосягнення бажанного також страждання.

Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого явища або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий ста речей. Більше того, не можуть цього зробити й боги, яких Будда вважав подібними людям, але значно досконалішими. Ранні буддистські джерела також дають підстави вважати, що Будда не визнавав якогось позаматеріального буття. Отже, справу людського порятунку і справу вироблення певного життєвого шляху буддизм віддавав у руки кожної людини.

На відміну від інших релігій буддизм заперечує існування вічної душі Всесвіту та вічної індивідуальної душі як носія і відповідача за вчинки. Натомість стверджується, що основу всіх речей і явищ як матеріальних, так і духовних, становлять певні елементи (дхарми). За своєю природою дхарми пасивні і збуджуються відповідним видом енергії, джерелом якої є усвідомлені вольові дії, думки і слова людини. Людина, бажає володіти і насолоджуватися різними речами. Подібні бажання створюють неперервний ланцюг боротьби за існування і є причиною продовження життєвого процесу. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює карму. Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Людина може існувати активно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Останній породжується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми, тому невимушені дії не впливають на карму. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

Карма - це загальний закон, який за сукупністю добрих та поганих вчинків визначає майбутню долю людини. З доктриною карми пов’язується теорія переселення душ (реінкарнація, метемпсихоз), згідно з якою відбувається посмертне переселення душі від однієї істоти до іншої людини, тварини, іноді рослини. В індуїзмі процес переселення душ триває нескінченно, але може бути перерваний досягненням мокші (звільнення), що означає єдність індивідуальної душі (Атман) з душею абсолютною (Брахман, світова душа) та дозволяє уникнути циклу нових перевтілень (сансара). Буддизм заперечує існування незмінної субстанциальної душі, стверджуючи вчення про змінність карми. Комплекс психофізичних елементів і станів змінюється щомиті. Душа та п’ять її елементів (скандха) припиняють існування, але карма померлих зберігається та перетворюється на “зародкову свідомість” (виджняна), яка є певним аспектом душі, втіленої в іншу особу. Однак “серединний шлях” дозволяє позбутися подібних перетворень.

Порятунок людини - це справа самої людини. Вона єдина відповідає за свою карму, ніхто не може її змінити, навіть боги. Якщо людина виконує необхідні моральні настанови, то її душа може перевтілитись у кращий стан - аж до втілення в Будду. Коли людина несумлінно виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба чи тварини. Згідно з вченням буддизму, людина посідає особливе місце в ієрархії всіх істот, тому що вона одна має можливість врятуватися від ланцюгів одвічної сансари (колеса життя) і досягнути нірвани (стати Буддою або Бодисаттвою). Бодисаттви - це люди, які досягнули просвітлення, але відмовилися від переходу в нірвану, щоб допомогти іншим людям здолати межу між силою цього світу та нірваною.

Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани (заспокоєння, згасання). Це – досягнутий особистими зусиллями вищий стан, коли людина звільняється від всіх земних пристрастей і прихильностей. Стан, коли переривається колесо неперервних перевтілень і людина виключається з процесу відродження. Взагалі нірвана порівнюється з вогнем світильника, який згас через те, що згоріло масло. Всі прояви індивідуальності згасли: немає ні відчуттів, ні образів, ні свідомості. Чинність закону карми припиняється, після досягнення нірвани людина вже не відроджується і залишає сансару. Нірвана – це не смерть. Серединний шлях заперечує і вічну смерть. Це не самознищення, а стан звільнення від свого “Я”, згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої. Цей особливий стан неможливо описати, використовуючи людський досвід. Тому точного визначення нірвани немає. Іноді говориться, що вона вища мета, вище блаженство, вище щастя, але це тільки в тому значенні, що вже припинене страждання, смуток, хвилювання (дхарм). Нірвана реальна лише як кінцева мета життя, як завершення шляху.

Відкинувши традиційні для давньої індійської культури погляди на життєві завдання людини, Будда відкинув також і визнання необхідності існування каст. Зокрема, в буддистські монастирі він вважав за можливе приймати представників будь-яких каст. До якої б касти не належала людина, за умов дотримання відповідних духовних настанов вона може досягнути досконалості. Це, за словами Будди, схоже на те, як би ми почали думати, якої породи дерево використати для видобутку тепла та світла: чи підтримуємо ми вогонь за допомогою дерева однієї породи, чи іншої, чи дошками від свинарника, чи від собачої буди, результатом буде полум’я та світло. Так само не відмовляли буддисти в пошуках праведного шляху й жінкам, хоча ставили монаха – чоловіка вище від монахині – жінки.

Нарешті, слід сказати й про те, що буддизм відійшов від традиційного для індуїстських духовних течій принципу недіяння, згідно якому цей світ вартий лише того, щоби від нього відвернутись. Виходячи із такого принципу індійські самітники та аскети вважали за непотрібне і невиправдане втручання в хід процесів життя, в тому числі й втручання у вигляді допомоги комусь. Натомість Будда наставляв своїх послідовників так: “Ви повинні бути налаштованими до всіх по дружньому, сповненими почуття любові і співчуття і не тримати в серці злоби. Нехай ваша особистість буде повністю просякнута почуттям любові. Розпочавши із цього, ви потім зможете освітити весь світ широким, глибоким та безмежним, вільним від гніву та злоби, почуттям… Зберігаючи в душі почуття любові й добра, монах випромінює його спочатку в одному напрямі, потім в іншому, потім в третьому, потім в четвертому, випромінює і вгору, і долу, - завжди і повсюди повинен він усвідомлювати необхідність випромінювати на весь світ почуття добра й любові” (Швейцер А. Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика. – М., 2002. – С.105-106). Цікаво відзначити, що в розповідях та притчах про Будду неодноразово розповідається про особливу силу “випромінювання добра й любові”, якою він був наділений. Вершиною виявлення такого почуття можна вважати розповідь про те, що він приніс себе в жертву голодній тигриці, щоби вона не здійснила жахливого злочину, з’ївши своїх дітей.

Отже, перегляд основних положень буддистського віровчення засвідчує, що:

  • буддизм постав такою релігією, яка з етичних позицій намагалась дати людині відповіді на найперші та найболючіші питання свого часу;

  • буддизм носив яскраво виражений реформаторський характер, заперечивши цілу низку усталених на той час в давній індійській культурі принципів традиційного благочестя;

  • буддизм відрізнявся очевидною спрямованістю на визнання рівних можливостей всіх людей у справі спасіння своєї душі та досягненні вищої досконалості;

  • низка особливих положень дозволяє бачити в буддизмі явище особливого типу регіональної культури (прийняття вчення про карму, сансару, дхарми, притчевий характер виразу змісту свого вчення та ін.).


^ 3. Основні течії буддизму та його священні книги.

Розвиток буддизму був складним, його положення неодноразово перероблялися і доповнювались відповідно до змін соціально-історичних умов суспільного життя. Звідси і наявність численних напрямів та сект у буддизмі. Зараз буддизм прийнято поділяти на 2 або 3 течії: хінаяну (“мала колісниця”), махаяну (“велика колісниця”), ваджраяну (“діамантова або алмазна колісниця”). Багато хто з буддологів вважає ваджраяну гілкою махаяни. Ці течії не є трьома етапами в розвитку буддизму (як вважали деякі європейські буддологи кінця 19 - початку 20 ст.); швидше за все вони мали спільні витоки в первісному буддизмі безпосередньо, але потім розвивалися відносно самостійно. Письмово зафіксовані канони хінаяни і перші сутри махаяни з’являються майже одночасно (1ст. до н.е.), а перші відомі тексти ваджраяни у 3 ст. н.е. Ці течії, розробляючи різні аспекти первісного буддизму, не різняться між собою в загальних принципах.

Хінаяна та махаяна склалися як окремі течії у кн. 1 ст. до н.е. - 1 ст. н.е. Вони відрізняються головним чином тим, що хінаяна проповідує вузький шлях порятунку, а махаяна - широкий. Хінаяна це не самоназва. Так прихильники махаяни позначали ті школи, вчення яких здавалося їм обмеженим. За деякими даними кількість шкіл в хінаяні досягла вісімнадцяти. До цього часу збереглася одна школа - тхеравада. Хінаяна поширена в Південній і Південно-Східній Азії, насамперед у Шрі-Ланці, Бірмі, Таїланді, Лаосі. Згідно хінаяни, досягти нірвани можуть тільки ті, хто присвятив своє життя Богу, тобто - монахи. Хінаяна аскетична. Вона вимагає відмови від усіх земних радощів і задоволень. Віровчення і міфологія хінаяни практично збігаються з ранньобуддистськими. Будда в хінаяні не виступає в божественній ролі. Він – просто людина, що спромоглася максимально реалізоватись, досягти вищого рівня досконалості, наділений усіма можливими чеснотами вчитель, що вказав людям шлях порятунку.

На відміну від хінаяни, махаяна визнає принципову можливість досягти стану Будди всіма істотами, тому що вони споконвічно носять в самих собі сутність Будди. Центральне місце в махаяні належить вченню про бодхісатв - людей, які своїми життєвими вчинками заслужили перехід у нірвану, але свідомо залишились на землі заради допомоги у справі порятунку іншим людям, що прагнуть звільнення від сансари. Це є особливий моральний ідеал махаяни, тому махаяну називають ще бодхісатваяна. В махаяні передбачається, що досягнути нірвани можна без обов’язкової посвяти в ченці. Послідовник махаяни повинен більше піклуватися про порятунок інших, ніж про власне благо й особистий порятунок. Кількість будд в махаяні доведена майже до безмежності. Це вчення розповсюдилася в Центральній Азії, Китаї, Японії, Кореї і В’єтнамі.

Ваджраяна (діамантова колісниця) - буддистський напрямок, що виріс із махаяни і склався в VII-ХIV ст. в Тібеті. В сучасний період поширена, крім Тібету, в Монголії і Росії (Бурятія, Калмикія, Тува). На відміну від хінаяни і махаяни в ваджраяні існує ідея про можливість досягнення стану будди в теперішньому житті людини. Тому, крім методів, що належать шляху бодхісатви, у ваджраяні широко практикуються вправи йогів (споглядання Ідаму - божества, що сприяє просвітленню, медитація, читання мантр і т.д.). Особливого значення тут надається вшанування гуру (духовного наставника). Пантеон (сукупність богів) ваджраяни – не замкнута система. Він відкритий для включення нових міфологічних персонажів інших народів або спеціально створених найшановнішими гуру з метою практики йоги (тут можуть бути боги – покровителі окремих шкіл або навіть окремого індивіда).

Проникаючи в інші країни, буддизм вбирав у себе місцеві релігійні традиції і видозмінювався. У II ст. він проникає у Китай, де утворюється китайський варіант буддизму - чань-буддизм (дзен-буддизм). Звідси він поширюється в Корею і В’єтнам, а у VI ст. Японію. Так склався його японський варіант, відомий як дзен-буддизм. Останнім часом він став надзвичайно популярним у Європі та Америці, особливо серед молоді. У XVI-XVII ст. буддизм проникає до Монголії, де внаслідок його злиття з місцевими культами сформувався ламаїзм, який інакше називають “тібетським буддизмом”.

В наш час буддизм виходить за межі свого традиційного поширення і знаходить послідовників у різних країнах світу.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, які передавалися кілька століть усною традицією. Лише у 80-х рр. І ст. до н.е. вони були записані буддійськими монахами острова Цейлон. Для цього було створено спеціальну мову палі, близьку до санскриту. Буддистські тексти і перекази було записано на пальмових листях, якими було заповнено три великі кошики. Тому основна священна книга буддизму дістала назву “Трипітака” - (“Три кошики”), мовою палі - Тіпітака. Це так званий “Палійський канон”, який вважається найдавнішим і найавторитетнішим викладом Закону Будди. Він визнається всіма течіями буддизму. За релігійним переказом, Трипітака - це виклад вчення Гаутами вустами трьох його найближчих учнів. З точки зору науки - це праця багатьох невідомих буддійських проповідників.

Трипітака включає в себе понад 100 томів творів і поділяється на три частини. Перша - Віная-пітака (“кошик статусу”) – описує правила прийому до буддійських общин та принципи їх внутрішнього життя. Друга частина - Сутта-пітака (“кошик повчань”) - найповніша збірка промов і повчань Будди, в якій подається опис його життя і смерті, вміщуються численні відомості про звичаї, народні традиції, особливості релігійної думки. Третя частина - Абідхарма-пітака (“кошик тлумачення вчення”) дає розгорнутий виклад філософських та психологічних основ вчення буддизму, яке подається як одкровення Будди.

Махаяна виробила свій канон священних книг. Найдавніші тексти махаяны - це сутри Вдосконалення мудрості (Праджня-параміти), що датуються І ст. до н.е. - І ст. н.е. і які почали перекладатися на китайську мову вже з другої половини ІІ ст. За легендою вважається, що їх теж виголосив Будда Шак’ямуні, але зміст їх не був зрозумілий людям і тому ці сутри 500 років зберігали наги (змії-дракони) і боги, поки не прийшов Нагарджуна (ІІ - ІІІ ст.), якого називають Другим Буддою, і не проголосив їх знову, давши докладні пояснення і коментарі.

Майже те ж саме відбулося і з махаянськими сутрами другого покоління, що були пояснені людям Майтреєю (або Майтреянатхою) і Асангою у IV - V ст. Махаянські тексти, як сутри, так і коментарі до них та інші праці, записувалися на санскриті, але далеко не всі збереглися в оригіналах. З ІІ по ХІ ст. санскритські рукописи активно перекладалися на китайську мову і були зібрані в єдину колосальну Трипітаку. З VIII ст. санскритські рукописи перекладалися також тібетською мовою й у XIV ст. вони були відредаговані й упорядковані в єдиному каноні, що складається з двох зібрань: Ганджур (Слово Будди в 108 томах енциклопедичного формату) і Данджур (Тлумачення Закону індійськими майстрами в 225 томах). Китайський і тібетський канони, по-перше, змістово і структурно не збігаються, по-друге, містять у собі також сутри хінаяны і тантры ваджраяны (Діамантової колісниці). Найдавніші священні тексти останньої мають назву “Тантри” (V - VI ст.) і призначаються тільки для посвячених.

Як вже було сказане, одним із найбільш відомих в світі напрямів буддизму, що неодмінно викликає інтерес, зокрема, європейців, постає дзен-буддизм. Дзен-буддизм визнає існування спостережуваного світу, проте вважає цей світ ілюзорним, несправжнім, що постає як “ніщо” (“му”): “Із буддистської точки зору не може бути й мови ні про речі, ні про себе, ні про “Я” в собі. Адже об’єкт і суб’єкт однаковим чином є ілюзією, а разом, як єдине ціле, вони сходять до потоку дхарм” (Розенберг О.О. Труды по буддизму. – М., 1991. – С.169). Для того, щоби усвідомити сутність та призначення людини, слід вправлятись в цілій серії спеціальних методик, до яких належить і практика “коанів” – медитацій над спеціальними короткими, часто – парадоксальними висловами. Такого роду практики та методики повинні привести до думки про те, що всі межі та сутності в світі є відносними, що “все в одному, а одне в усьому”. Лише затьмарена свідомість вбачає в світі відмінності і протилежності. В дійсності ж між нірваною та сансарою, між життям та смертю, знанням та невіглаством не існує ніяких відмінностей. Але на усвідомлення цього здатна лише пробуджена свідомість, яка, фактично, дорівнює безмисленню: “Благомудрі друзі! У вратах дхарми із віддалених часів і до цього часу все засноване на “не-думці”, “відсутності думки”, “не-мисленні” як головному принципі вчення, на “відсутності ознак”… Що таке “відсутність ознак”? Це значить, перебуваючи серед форм, відвернутись від зовнішніх ознак речей. “Не-мислення” – це, заглиблюючись у мислення, не мислити. “Не-пов’язаність” – це первинна природа людини” (“Сутра помосту шостого патріарха”). В той же час дзен-буддизм не приймає крайнощів аскетизму, вважаючи, що людина повинна спрямовувати свою життєву активність на духовні вдосконалення, в яких слід віддати перевагу не стільки вивченню текстів, скільки прямому спілкуванню учителя та учня :”Усе буддистські вчення початково присутнє в свідомості кожної людини. Тому, якщо ви будете шукатинамагатись отримати цю свідомість поза собою, ви будете втікати від свого власного батька” (“Записи про передавання Світильника”).

Отже, поширюючись в різних регіонах Азії, буддизм дещо змінювався, виражаючи різні релігійні прагнення і підходи, а також, певною мірою, і культурно-історичні традиції. В той же час усі різновиди буддизму зберігали його “ядро” – пошуки певної узгодженості між завданнями поглибленого духовного самовдосконалення та багатющими проявами реального життя. Центральна думка буддизму була спрямована до питання про звільнення людини від природної її прикутості до вітальних потреб.


Висновки.

В регіоні однієї із найдавніших цивілізацій в історії людства за умов певних соціальних зрушень та накопичених традицій духовних пошуків виникла найперша світова релігія – буддизм. Вона була спрямована від самого початку на те, щоби дати людині відповіді на її найперші життєві запитання щодо життя і смерті, сенсу життя, засад людської поведінки та шляхів людського самовдосконалення. Буддизм наважився визнати всіх людей рівними в їх прагненнях здобути духовні засади свого життя та йти шляхом морального і духовного пошуку. У відношенні до попередніх – брахманістських та ведичних – релігійно-культових традицій він постав явищем реформаторським. Буддизм також відрізнявся і від поширених в тих регіонах аскетичних рухів, що закликали відвертатись від життя з усіма його рисами, в тому числі – не прагнути співчуття та гуманістичної допомоги ближньому. Прихильники буддизму вважають, що відкривши найпершу істину життя, істину про те, що життя є страждання, істину, яка не поставала наслідком людської гріховності чи недосконалості, а просто звичайним станом справ, Будда тим самим зупинив “колесо сансари”, оскільки довів, що можна зупинити притаманну життю спрямованість. Великий демократизм буддизму полягає в тому, що він визнає (у більшості своїх течій та сект) за кожною людиною принципову можливість здійснити саме цей життєвий подвиг. Буддизм також викливає повагу до себе вже внаслідок того, що він виявляє надзвичайну толерантність у відношенні до всіх та всіляких шляхів духовного (в даному випадку – релігійного) пошуку.


^ Питання для обговорення на семінарському занятті.

  1. Особливості духовної атмосфери Індії в період виникнення буддизму. Гаутама Сідхартха – засновник буддизму: історичні дані, легенди та перекази.

  2. Основні віросповідні положення буддизму: чотири благородні істини, восьмеричний шлях доброчесності, уявлення про світ, життєві завдання та можливості людини.

  3. Напрями та течії буддизму, їх священні книги, особливості поглядів та культу, регіони поширення.


Тематика рефератів

  1. Історія виникнення буддизму: реальне та легендарне в цій історії.

  2. Гаутама Сідхартха як виразник прагнень своєї культури та реформатор.

  3. Священні книги буддизму: основний зміст та моральне спрямування.

  4. Дзен-буддизм як сучасна модифікація буддизму.

  5. Особливості філософсько-етичної доктрини дзен-буддизму.

  6. Сучасні різновиди буддизму та регіони їх поширення.

  7. Буддизм – йога – джайнізм: порівняльні характеристики.

  8. Відношення буддизму до болючих проблем сучасного життя.

  9. Пошуки Буддою істинного шляху життя.

10. Своєрідність буддизму як світової релігії.

11. Течії буддизму та їх особливості.


Контрольні питання і завдання

  1. Чи належить буддизм до релігійного політеїзму? – Поясніть свою відповідь.

  2. Наведіть чотири благородні істини буддизму. Якими вони є за суттю: життєстверджувальними чи життєзаперечувальними?

  3. Поясніть, в чому вбачає буддизм відмінність між кармою і долею?

  4. Поясніть ставлення буддизму до вирішення проблем світобудови. Якими були основні положення буддистського уявлення про світ?

  5. Назвіть основні святині і священні реліквії буддизму.

  6. Дайте визначення нірвани і вкажіть основні шляхи її досягнення.

  7. В чому своєрідність буддизму як релігії?

  8. За якими ознаками можна вважати буддизм світовою релігією?

  9. Яке місце відводить буддизм питанням етичного самовдосконалення людини?

  10. Чи пропагує буддизм етику недіяння, невтручання в події життя?



Додаткова література

  1. Академічне релігієзнавство. Підручник. Під ред. А.М.Колодного. - К., 2000.

  2. Андросов В.П. Индийский буддизм и тибетская цивилизация // Азия - диалог цивилизаций.- СПб., 1996.

  3. Андросов В.П. Происхождение буддизма (к методике и теории изучения) // Религии древнего Востока. М., 1995.

  4. Антология мировой философии. Т.1, часть 1. – М.: Мысль, 1969.

  5. Бублик И. та ін. Релігієзнавство. - К., 1998.

  6. Буддизм: история и культура. - М.,1989.

  7. Буддизм: Словарь. - М., 1992.

  8. Васильев П. История религий Востока. Ж М., 1999.

  9. Ерасов Б.С. Культура, религия и цивилизация на Востоке. - М.,1990.

  10. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. - К., Наук. думка, 1998.

  11. Кочетов А. Буддизм. М., 1983.

  12. Кочетов А. Ламаизм. М., 1973.

  13. Радхакришнан С. Индийская философия. Т.1. М.: "Мир" 1993.- 624 с.

  14. Релігієзнавство: Підручник /за ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. - К., Вид-тво “Академія”, 2000.

  15. Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. - К.,1996.

  16. Учение Будды //Запад и Восток. Традиция и современность. М., 1993.

  17. Швейцер А. Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика. – М.: Алетейа, 2002.

  18. Эррикер К. Буддизм. Ж М., 1999.

Схожі:

Тема 5, частина 1: буддизм iconСоціальні та історичні умови виникнення буддизму. Різноманітність легенд та історична довідка про народження, життя І смерть Сіддхартхи Гаутами
Буддизм — найдавніша світова релігія, яка є спільним компонентом різних цивілізацій Сходу — від Індії до Японії. Його філософія глибока...
Тема 5, частина 1: буддизм iconДокументи
1. /Частина 1/101.pdf
2. /Частина 1/107.pdf
Тема 5, частина 1: буддизм iconДокументи
1. /Частина 2/10.pdf
2. /Частина 2/100.pdf
Тема 5, частина 1: буддизм iconТема загальна частина: Електротехнічні системи електропостачання кар’єру
Спеціальна частина: Удосконалення систем електропостачання на кар’єрах шляхом глибокого вводу
Тема 5, частина 1: буддизм iconКонспект лекцій з курсу „діяльність підприємств на фондовому ринку зміст вступ. Тема Сутність ринку цінних паперів, інфраструктура ринку
Тема Фондовий ринок як складова частина ринку цінних паперів, суб`єкти фондового ринку та види їх діяльності
Тема 5, частина 1: буддизм icon“схвалено”
Тема: Аналіз роботи лікувально-профілактичних закладів по даним річних звітів. Прийняття управлінських рішень (1 частина)
Тема 5, частина 1: буддизм iconДокументи
1. /Крим_нальний процес Украхни - практикум/Загальна частина/1-понят, суть завд.doc
Тема 5, частина 1: буддизм iconДокументи
1. /Крим_нальний процес Украхни - практикум/Загальна частина/1-понят, суть завд.doc
Тема 5, частина 1: буддизм iconРобоча програма з дисципліни "Теоретико-методологічні проблеми податкового права"
Поняття та ознаки предмету податкового права. Метод податкового права та його особливості. Система податкового права: Загальна частина,...
Тема 5, частина 1: буддизм iconМетодична розробка cемінарського заняття зі студентами 6 курсу на тему
Тема: “Основні напрями реформування амбулаторно-поліклінічної допомоги в умовах переходу до страхової медицини” (1 частина)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи