Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі icon

Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі




НазваТема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі
Сторінка1/3
Дата14.09.2012
Розмір0.65 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3

Тема 8: Релігійна свідомість і проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі.

При всій складності та багатоелементності релігії, її корені уходять в певні особливості людської свідомості: без свідомості, поза свідомістю релігії просто не існує. Відповідно, всі провідні особливості релігійного сприйняття світу, взаємозв’язків її вихідних елементів так чи інакше сходять до особливостей і станів релігійної свідомості. Тому вивчення релігії концентрується навколо осмислення того, що таке релігійна свідомість, чому вона має саме такі особливості, такий склад, таку структуру. Обговорення даних питань підводить нас до розгляду співвідношення релігії із іншими сферами духовної діяльності та суспільного життя: із культурою, політикою, економікою, наукою, правом та мораллю.


Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

Знати:

  • що таке релігійна свідомість та якими є її найперші ознаки;

  • яку роль відіграє релігійна свідомість у функціонуванні релігії як цілісного суспільно-історичного явища;

  • зміст найперших понять (категорій) релігійної свідомості;

  • те, що споріднює та відрізняє релігію, науку, право та мораль.

Вміти:

  • співвідносити між собою провідні поняття релігійної свідомості;

  • використовувати вихідні ознаки релігійної свідомості для аналізу конкретних проявів релігії;

  • прослідковувати особливості зв’язку релігії із культурою, політикою та економікою;

  • пояснювати відмінність між орієнтирами релігійної свідомості та моральними нормами і цінностями.

Розуміти:

  • яким чином провідні поняття релігійної свідомості визначають особливості людського світосприйняття;

  • яким саме поняттям (категоріям) релігійної свідомості належить вирішальна роль у релігійності людини;

  • чому релігія мала і продовжує мати досить великий вплив на культуротворення;

  • чому релігійне життя передбачає наявність економічних та правових аспектів його функціонування.


План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу.

  1. Поняття релігійної свідомості та її структура.

  2. Основні поняття (категорії) релігійної свідомості.

  3. Зв’язок релігії із певними сферами суспільного життя (з культурою, політикою та економікою).

  4. Зв’язок релігії із наукою, правом та мораллю.

^ Ключові терміни і поняття.

Релігійна свідомість – це сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття (або ж чудесне) та такі, що спрямовані до означених предметів.

^ Структура релігійної свідомості - стала сукупність необхідних елементів змісту релігійної свідомості разом із певними стабільними зв’язками між ними.

^ Осяяня (озаріння) – сприйняття найперших та найважливіших для життя істин у миттєвому схопленні, яке нагадує спалах світла.

Екстаз (або транс) – вихід за межі звичного стану свідомості, що супроводжується суттєвою інтенсифікацією (згущенням, концентрацією) відчуттів, переживань, емоцій; як правило, в екстазі людина сягає якихось неможливих за звичай відкриттів, істин; екстаз супроводжується відчуттям надповноти та надцілісності переживань та прозрівань.

Екзальтація – таке підвищено чутливе, гостро емоційне відношення до явищ релігії, її змісту чи обрядів, яке передбачає надзвичайне піднесення, загострення почуттів, втрату адекватного сприйняття реальної дійсності; екзальтація як правило супроводжується нервовим збудженням як позитивного, так і негативного спрямування.

Віра - пряме, безпосереднє прийняття чогось у якості виправданого, незаперечного або істинного. Віра є там, де існує пряме внутрижиттєве відношення. Віра передбачає існування в нашій свідомості так званого “дефіциту інформації”: вона вступає у свої права тоді, коли наші знання на чомусь зупиняються або обриваються, і ситуація приймається як завершена, подовжена у майбутнє без змін чи доповнень. До певної міри віра передбачає й єдність почуття та волі із переконанням.

^ 8.1. Поняття релігійної свідомості та її структура.

Із матеріалу попередніх тем досить однозначно випливає те, що корені релігії уходять в певні стани, уявлення та зміст свідомості. Поза сферою власне людського буття, позначеного усвідомленням та розумністю, ми ніде не стикаємось із явищами, що хоча би віддалено нагадували релігію. Поняття релігійного досвіду, із якого виростають релігії, передбачає розшарування дійсності на звичайну й вищу, проте останню – вищу, священну, єдино істинну дійсність може фіксувати лише людська свідомість, а для чуттєвого прямого сприйняття вона або не є доступною, або ж постає незвичною, незбагненною. Таким чином, свідомість – це вихідна засада релігії. Релігійна свідомістьце сукупність образів, уявлень, почуттів та переживань, що мають своїм предметом священне, вище та істинне буття (або ж чудесне) та такі, що спрямовані до означених предметів.

Вивчаючи попередні теми, ми неодноразово переконувались в складності релігії; ця складність поширюється і на релігійну свідомість, що виражається, зокрема, в її структурі. Під структурою релігійної свідомості розуміють сталу сукупність необхідних елементів її змісту разом із певними стабільними зв’язками між ними. В змісті релігійної свідомості та її предметному спрямуванні виділяються перш за все особливі терміни, переважна частина яких притаманна саме релігійному світосприйняттю і за його межами може майже ніде не використовуватись. Всі релігійні терміни можна умовно поділити на: а) ті, що стосуються проявів священного в реальному, фізичному світі (“одкровення”, “диво”, “ікона”, “храм”, “реліквія”, “священик” і т.п.); б) ті, що виражають саму сутність священного, істинного, першого буття (“Божество”, “дух”, “Трійця”, “всемогутність”, “Творець” та ін.); в) ті, що позначають особливості зв’язку земного та священного (“причетність”, “благодать”, “творення”, “одкровення”; “визначення”, “кара”, “страх божий”, “гріх”, “літургія” та ін.). В тому випадку, коли йдеться не про терміни (тобто – не про мову), а про якісь інші носії релігійної свідомості, такі, як “образи” (зображення, ікони), релігійні дії (ритуали), реліквії (священні предмети), будівлі чи спеціально позначені місця, їхнє релігійне значення, а також особливі властивості і функції все одно передається словами. Отже, в релігійній свідомості вирішальне місце належить релігійній термінології. Окрім неї в структурі релігійної свідомості виділяють: а) її рівні та - б) її стани.

Релігійна термінологія може поставати досить відчутним симптомом того, якого рівня досягає релігійна свідомість у її конкретних носіїв. Як і в духовному житті суспільства в релігійній свідомості проводять відмінність перш за все між її буденним та теоретичним рівнями. Буденний рівень релігійної свідомості формується в процесі повсякденного життя в міру прилучення людини до життя релігійних громад, до певних релігійних та культурно-історичних традицій, до участі в релігійних обрядах та дійствах. Як правило, на рівні буденної релігійної свідомості не виділяють та не формулюють якихось фундаментальних світоглядних проблем, а, головне, навіть в разі звернення до них для їх осмислення й обгрунтування не залучаються точні терміни, логічно та фактологічно виважені аргументи, глибокі знання вихідних положень релігійних джерел, історичних традицій, релігійних події та ін. Через це в буденній релігійній свідомості фігурують вірування, образи, уявлення, стереотипи, ситуативні приклади, настрої, ілюзії, певні психологічні установки і навіть певні передсуди. Характерною особливістю їх функціонування є безпосередність їх прийняття, їх злиття із життєвими діями та ситуаціями, консервативне до них ставлення. Через це релігійні уявлення буденної свідомості часто постають негнучкими, застиглими, такими, що інколи навіть не підлягають обговоренню. Їх тяжко змінити, але якщо виникає ситуація їх очевидного розходження із дійсністю, вони так само ситуативно можуть відкидатись (згадаймо, як відкидались релігійні переконання під час запровадження радянського способу життя).

Для буденного рівня релігійної свідомості характерними є:

  • наочно-образна форма представлення її змісту;

  • злиття її змісту із певними ситуаціями життя, переживанням, емоціями, звичками та звичаями.

Релігійна людина, якщо вона перебуває на буденному рівні релігійної свідомості, досить вперто може притримуватись саме такого способу дій (чи життя), але при тому часто вона не може пояснити, чому це повинно бути саме так.

На теоретичному рівні релігійна свідомість представлена перш за все богословськими дослідженнями (які на сьогоднішній день є досить деталізованими та розгалуженими). Тут фігурують не тільки і не стільки образи та уявлення, скільки догмати (незмінні, незаперечні положення), ідеї, положення священних текстів, факти релігійної або церковної історії, виважена термінологія, точно усталені способи опрацювання релігійних священних текстів (в християнстві такі способи називаються правилами екзегетики – тлумачення Святого Письма). На теоретичному рівні релігійної свідомості використовуються розумові чи логічні доведення, аргументація із посиланнями на точно фіксовані факти, формуються переконання, доводяться та обгрунтовуються певні засади віри, її переваги над знанням та людською премудрістю. Осереддям теоретичного рівня релігійної свідомості в більшості випадків в розвинених релігіях постає богослов’я (грецькою мовою – теологія). Богослов’я – це теоретична складова релігії. Її основне завдання полягає в узгодженні між собою найперших релігійних заповідей та догматів, в їх впорядкуванні, проясненні та до певної міри – обгрунтуванні. Проте теологія не ставить і не може ставити під найменший сумнів їх зміст, незаперечну істинність та значущість.

Слід звернути увагу й на те, що на теоретичному рівні також можуть бути різні ступені проникнення в глибини релігійних догматів, образів та уявлень Перший ступінь можна назвати рівнем релігійної богословської обізнаності (знання щодо релігійної культової практики, провідних догматів та їх зв’язків між собою та ін.), а другий – концептуальним рівнем, коли провідні релігійні положення постають сповненими глибинного сенсу, що його не можна відокремити від життєвих ситуацій та положень Святих писань. Наприклад, в твердженнях деяких теологів (таких, як М.Маймонід – 1135-1204 рр.) старозаповітні пророки подаються як видатні філософи, а кожне їхнє твердження розглядається таким, що містить елементи вищих божественних істин. На концептуальному рівні спеціально розробляються, осмислюються та обгрунтовуються ідейні засади певної релігії, систематизуються її догмати, розробляється система аргументів щодо її переваг, доводиться доцільність певних свят, культових дій, обрядів. Тут також проводяться дослідження, впорядкування та систематизація фактів церковної історії, коментується агіографія (життєві історії святих та праведників певної релігії).

Слід сказати, що обидва рівні релігійної свідомості пов’язані між собою, тобто вони не існують окремо один від одного. Більше того, на обох цих рівнях провідними джерелами релігійності залишаються не розумові побудови, а почуття, прозрівання, озаріння. Тому в структурі релігійної свідомості, як вже було сказано, вирішальну роль відіграють релігійні почуття, характерною особливістю яких є пряме прийняття певних положень або й злиття із їх змістом. На першому плані тут стоїть почуття причетності людини до священного (або просто почуття священного). Релігійні почуття та емоції поділяють на спонукальні, позитивні та заперечні, обмежувальні. Спонукальні почуття – благочестя, страх Божий, натхнення. Позитивні почуття – це любов, надія, радість, урочистість, захоплення. Заперечні релігійні почуття – це відраза, жах, розкаяння, гнів, смиріння.

Єдність релігійних почуттів виражається у провідних релігійних станах, серед яких на першому плані знаходяться:

  • найважливіший для релігійного відношення до дійсності стан віри; релігійна віра передбачає синтез майже всіх можливих людських почуттів – любові, надії, страху, гніву, радості, піднесення та ін.;

  • осяяня (озаріння) – сприйняття найперших та найважливіших для життя істин у миттєвому схопленні, яке нагадує спалах світла;

  • прозрівання – це озаріння, спрямоване або на миттєве схоплення засад чогось, або на майбутнє;

  • видіння – такі психологічні стани релігійної людини, в яких вона вступає у прямий контакт із вищими силами або істотами; при тому все це відбувається в ясному стані сприйняття, хоча й суперечить звичному перебігу подій;

  • екстаз (або транс) – вихід за межі звичного стану свідомості, що супроводжується суттєвою інтенсифікацією (згущенням, концентрацією) відчуттів, переживань, емоцій; як правило, в екстазі людина сягає якихось неможливих за звичай відкриттів, істин; екстаз супроводжується відчуттям надповноти та надцілісності переживань та прозрівань;

  • екзальтація – таке підвищено чутливе, гостро емоційне відношення до явищ релігії, її змісту чи обрядів, яке передбачає надзвичайне піднесення, загострення почуттів, втрату адекватного сприйняття реальної дійсності; екзальтація як правило супроводжується нервовим збудженням як позитивного, так і негативного спрямування;

  • фанатизм (релігійний) – стан безумовного, безсумнівного і сліпого наполягання на однозначності релігійних вимог та догматів, яких людина дотримується.

Зупинимося спеціально на окресленні феномену віри, оскільки він є вирішальним для релігійної свідомості. Коли йдеться про віру як стан людської свідомості, то слід зазначити, що поза вірою неможливе нормальне функціонування свідомості взагалі. Віра виражає пряме, безпосереднє прийняття чогось у якості виправданого, незаперечного або істинного. Віра є там, де існує пряме внутрижиттєве відношення. Якщо ж ми від чогось вимагаємо додаткових розумових чи якихось інших підкріплень, гарантій, доведень, то скоріше за все ми не віримо. Всі такого роду підкріплення породжуються не вірою, а сумнівом, що є станом, протилежним вірі. Якщо віра характеризується повнотою прийняття, то сумнів є там, де нам як раз повноти бракує. Через це віра передбачає існування в нашій свідомості так званого “дефіциту інформації”: вона вступає у свої права тоді, коли наші знання на чомусь зупиняються або обриваються, і ситуація приймається як завершена, подовжена у майбутнє без змін чи доповнень. Ще найперші християнські мислителі справедливо відзначали, що без віри неможлива людська життєдіяльність: коли ми кидаємо в землю насіння, ми віримо в те, що вони підуть в ріст, коли йдемо до лікаря – віримо його знанням та майстерності, коли віддаємо дитину на навчання – віримо учителю. Те ж саме відбувається і в людських міркуваннях: коли ми подумки спрямовуємо думку в певному напрямі, ми ніколи не знаємо всього, всіх тих обставин, які стосуються предмету нашого міркування. Проте ми віримо, що міркування виправдане. Коли ми щось осмислюємо, ми залучаємо в таке осмислення цілий масив знань, які ми не здобували самі: ми віримо вченим, дослідникам, так само, як і в життєвих вчинках – іншим людям.

Проте релігійна віра не є простою життєвою вірою, оскільки вона стосується найважливішого для людини – її життя та смерті, її моральності та сенсу її життя. Через це дослідники розрізняють, перш за все, віру релігійну та нерелігійну, а, по-друге, віру часткову (в якесь конкретне твердження або якійсь конкретній людині) та віру стратегічну, загальну (віру в людство, в справедливість та ін.). Слід зрозуміти, що віра не є невіглаством і не передбачає відмови від знання. Більше того, не можна вірити, не знаючи, в що саме ми віримо, тобто, не можна бути християнином, нічого не знаючи про Христа, або буддистом, не відаючи того, хто є Будда. Проте віра так само не є знанням: знання стосуються предмету віри а не стану віри. Але задля того, щоби з’явилась віра, ці знання повинні бути або неповними, або в чомусь принципово неможливими. В апостольських посланнях християнська віра подається як “обличення (надання обличчя) речей невидимих”. Релігійна віра передбачає те, що основне, найперше та найважливіше для людини не може бути набутим нею через знання, але лише через віру. Фактично це значить, що людина повинна в найперших питаннях життя діяти від себе, а не за якимись перевіреними та підтвердженими алгоритмами, винайденим через досвід або науку. Далі це значить, що те, що стосується ходу природних – матеріально-фізичних речей, не вичерпує і не покриває собою людського призначення та людського способу перебування в світі. Священні релігійні тексти повинні наставити людину на осмислення того, чому саме це так. В них найперші сили та засади світу подаються, як правило, як позаматеріальні, такі, що не підлягають звичайному спостереженню. Отже, стратегічна віра – це віра, що спрямована на найперші засади людського буття, а релігійний її характер засвідчує, що йдеться про дещо, принципово позаматеріальне, але найперше за суттю.

Віра, як вже було сказано, передбачає єдність елементу знання, обізнаності із почуттями (надією, почуттям священного). Але, окрім того, вона включає в себе і вольовий елемент: вміння тримати увагу та внутрішню зосередженість на предметі віри, вміння віруючої людини бути внутрішньо непохитною. До певної міри віра передбачає й єдність почуття та волі із переконанням. Переконання відрізняються від віри тим, що їх можна і навіть потрібно доводити, спирати на певні принципи, настанови. За змістом переконання – це сукупність виправданих принципів, що стосуються досвіду узгоджень певних знань та міркувань із реальним станом справ. Віра ж в цьому сенсі стоїть вище від досвіду, бо принципово виходить за його межі. Віра, як і розум, передбачає і припускає існування людської свободи. Тому, за великим рахунком, правий був Климент Олександрійський, коли казав про те, що розуму боїться лише слабка віра. Він же стверджував, що, якщо віра не потребувала би розуму, то найкращими віруючими були би тварини.


^ 8.2. Основні поняття релігійної свідомості.


Вихідні поняття релігійної свідомості окреслюють зміст певного віровчення. Тут фігурують поняття, що стосуються Бога, інших вищих істот, світобудови, людини, суспільства, порядку відношення Бога до світу та людини і навпаки – людини і світу до Бога. Зупинимо увагу на найперших поняттях, що характерні для більшості релігій.

Бог – вихідне поняття релігій, походження якого залишається невідомим (деякі словники зводять це слово до значення “Володар, що дарує”). В більшості випадків Бог – це всеблагий та всемогутній творець і володар світу. Інколи він подається принципово знеособленим і позбавленим будь-яких рис, подібних до реальних рис речей та явищ світу, проте інколи Бог – це індивідуальність та особистість, персона. В більшості релігій поняття Бога не просто відправляє нас до володаря світу або його першої засади, але також виражає фундаментальне людське відчуття свого зв’язку із найпершими та найважливішими засадами буття, людську впевненість в тому, що людина із її розумом та вихідними властивостями є не випадковим явищем дійсності, що в світі існує внутрішній закон та порядок, до якого якраз і прилучена людина. Досить часто поняття Бога передається через серію наближених до нього понять, таких, як Творець, Абсолют, Дух.

Абсолют – це термін, що позначає вищу самодостатність та незалежність від будь-чого, а також – повноту буття, всеохоплююче включення в свій зміст всього можливого, того, що було, є і буде. Бога в розвинених релігіях називають Абсолютом і навіть Абсолютом усіх абсолютів.

Творець – це поняття, що засвідчує необмеженість Бога в його можливостях і проявах. Як Абсолют Бог не залежить не від чого, немає ніякого початку чи межі, проте все реальне має початок або кінець, постає змінним та обмеженим. Звідси випливає висновок: саме Бог дає початок всьому і служить запорукою того, що все може мінятися, перетікати в інше, але не може зникнути остаточно, оскільки все завдячує своїм існуванням саме Богу як Творцю. Відповідно, Бог може творити світ тільки із нічого, оскільки без нього не може бути ніякого існування.

Дух – принципово важливе поняття, оскільки всі вище перераховані характеристики Бога засвідчують, що він не може мати тих властивостей, що притаманні змінним речам. Змінні речі є складними, внутрішньо різноманітними, незавершеними, подільними. Все матеріальне має саме ці риси, а значить Бог не може бути матеріальним, але лише духом. Духу приписуються властивості, прямо протилежні властивостям матеріальних речей: він перебуває поза простором і часом, він відрізняється єдністю та простотою, постає вічним та неподільним. Маючи всі ці риси, дух може проявити себе не в просторі чи часі, а лише в дії. Дух – це повна і чиста активність. Стає зрозумілім, чому Богові приписується виключно духовна природа, адже він не може бути обмежений ні ззовні, ні всередині себе самого, так само як він не може бути частковим, потенційним та ін.

Творіння – основний спосіб прояву божественної сили, могутності та мудрості. Вважається, що процес божественного творіння не можна уявляти за аналогією із людською діяльністю, оскільки для Бога бути, діяти та мати сутність означає те ж саме. Бог творить світ своїм помислюванням його, а не розробленням завдання та подальшою його реалізацією. У розвинених релігіях не передбачається причини творення світу, оскільки така причина в чомусь обмежувала би Бога; Бог творить світ своєю любов’ю. В деяких простіших релігіях можуть існувати наміри творення світу (наприклад, задля того, щоби засвідчити свою могутність). Інколи творіння світу пов’зується із протистоянням доброго духу (Бога) та злого. Результат творіння – створене (старослов’янською мовою – твар, окремі створені речі називаються тварними). В створеному лише умовно можна виділяти краще або гірше, оскільки все існуюче складає єдине ціле, все пронизане єдиним задумом та служить кінцевому результату. Якщо людина здатна сприймати реальність саме так – цілісно, із вмінням проникнути в її найперші фундаментальні цільові засади, вона може вважати себе наближеною до вищої істини. Отже, творіння являє собою глибинну внутрішню та цільову гармонію. Проте всі речі створеного світу мають індивідуальну, а тому – різну міру прилучення до вихідного джерела буття. Звідси випливає наступне поняття релігійної свідомості.

Ієрархія – дослівно це значить “священноначаліє”, тобто це слово засвідчує наявність в створеному світі цілої системи сходинок, що виражають основні міри прилучення сущого до Бога як джерела буття. В деяких релігія розрізняють небесну та земну ієрархію. Небесна ієрархія стосується підпорядкування (співвідношення за чином) тих істот, що постають посередниками між Богом та світом та що мають духовну природу, проте обмежену (на відміну він необмеженої божественної). В якості персон небесної ієрархії в християнстві фігурують ангели, архангели, херувими, серафими та чини.

^ Божественна енергія – вважається, що створене існує лише внаслідок присутності в ньому божественної енергії, що є енергією буття. Світ пронизаний божественною енергією (або силою), яка водночас несе із собою і смислове призначення всьому існуючому. В християнстві провідними формами божественної енергії є дух і слово.

^ Малий світ (мікрокосмос) – поняття, що виражає традиційне осмислення людини релігійною свідомістю: людина вміщена в центр світу і в ній можливості світу присутні у вигляді її дійових можливостей. Людина – істота, що поєднує в собі дві природи, якими вичерпуються види існування – духовну природу та матеріальну (тілесну). Тому вона споріднена як із тварним, так і з Творцем.

Душа – досить часто розглядається як присутня в людському єстві частка божественного духу. Інколи душа розглядається як дещо середнє між духом та тілом, як їх певна єдність, а інколи вона розглядається як поєднана із тілом духовна форма індивідуальної людини. Оскільки душа має свої корені в божественному дусі, остільки вона є безсмертною та постає джерелом людської свободи: душа – це іскра божа в людині, а тому саме вона є запорукою переваги людини не лише над тілесним, а й над всім створеним світом взагалі. Наприклад, в буддизмі, де людині наперед не задане божество, саме душевна енергія повинна піднести людину над всім світом і зробити її вищою від будь-чого.

Матерія (тілесність, плоть) – для більшості розвинених релігій темна, мінлива, нестійка та несамостійна основа всього тілесного, чуттєвого. Матерія робить видимими духовні втілення та наміри, проте ніколи не може передати їх адекватно. Сама по собі матерія тяжіє до розпаду, а в бутті її тримає лише духовна енергія. Матерія є причиною поділу, окремішності, відособленості. Тому вона є причиною розбрату, протистояння, частковості. Якщо матеріальні прагнення стають для душі першими прагненнями, це постає причиною зла та гріховності.

Об’явлення – спосіб прояву божественної сутності в світі створеного; це може бути наділення певних людей даром пророцтва, надання людям законів чи заповідей, пришестя в світ самого божества в певній своїй іпостасі (в певному обличчі). Поширеною формою об’явлення вважають чудо (диво), певні природні незвичні явища та ін.

Провіденція – наперед визначення богом (чи богами) людської долі, а також ходу всіх світових подій.

Провидіння (наперед визначення) – здатність божества (або вищих сил) знати наперед все, що і як може статися в дійсності; провидіння може певним чином сприйматись та оцінюватись людиною (наприклад, за допомогою особливих знаків - знаменій).

Доля – сукупність всіх обставин життя якої-небудь людини, заздалегідь визначених або божеством, або іншими вищими силами, або сліпим ходом космічного процесу.

Призначення – кінцева мета, надана людині (або якимсь іншим явищам буття) та така, що її не може виконати ніхто окрім неї.

Навертання (наведення) – входження людини в певну релігійну віру; часто може відбуватись раптово або чудесним способом.

^ Обов’язок релігійний – суб’єктивне прийняття свого призначення як необхідного та єдино можливого.

Гріховність – особливий стан людини, що є результатом відпадіння її від єдності із Богом, відвертання від служіння Богові внаслідок підпорядкування душі прагненням та вимогам матеріально-тілесного, а не духовного. Гріховність (на відміну від святості) приносить в світ деструкцію, руйнування, ворожнечу, насильство.

Святість – просякнутість людського єства енергією єдності із Богом, із найпершими благими силами світу, результат підпорядкування тілесного вищим духовним цілям та енергіям.

Обоження (девінація) – максимально можливе для людини наближення до божества, сприйняття людиною сяйва його слави, в результаті чого відбувається “преображення” тварі, тобто прийняття людиною духовного образу, максимально адекватного духовній сутності божества.

Воздаяння (винагорода) – віра більшості релігійних людей у те, що після земного життя безсмертні за суттю людські душі будуть отримувати в подальшому своєму буття такі винагороди, яких вони заслужили в земному житті. Впевненість у безсмерті душі, на думку багатьох філософів та мислителів, постає провідним чинником людської моральності та доброчесності. Ще давньогрецькі філософи вважали, що припущення можливості повного зникнення людини після смерті робить безглуздими розрізняння злого та доброго вчинку. А один із героїв Ф.М.Достоєвського в цьому ж плані проголошував: “Якщо Бога немає, то все дозволене”.

^ Блаженство (раювання) – найвищий можливий для людської душі стан, в якому вона відчуває свою принципову та невіддільну єдність із божеством та отримує лише позитивні враження і переживання.

Есхатологія – сукупність уявлень, згідно яким світ, оскільки він має початок, неодмінно повинен мати і свій кінець, своє завершення. З точки зору смислу саме завершення світу повинно засвідчити остаточне встановлення вищої божественної справедливості та продемонструвати мудрість божественного здійснення всього світового процесу.

Осмислення цих понять є дуже важливим з позиції розуміння сутності релігії та релігійного відношення людини до дійсності. Всі означені найперші поняття релігійної свідомості відіграють вирішальну роль у вибудовуванні певними людьми своїх уявлень про дійсність та свої завдання у цьому житті. В тих чи інших поєднаннях вони утворюють більш-менш струнку картину світобудови, надають нам можливість відрізняти різні релігії та бачити в них дещо спільне. Врешті-решт саме відмінності у змісті вихідних понять релігійної свідомості (тобто у віровченні) та у культі визначають відмінності між релігіями та релігійними конфесіями (об’єднання віруючих, що запроваджує в життя та відтворює певні релігійні догми, образи, уявлення, виконує релігійно значущі види діяльності).

  1   2   3

Схожі:

Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconЗмістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни „Сучасна релігійна філософія права”
Взаємозв’язок права та держави. Варіанти взаємовідношення права та моралі. Взаємозв’язок права та релігії. Право як складне багатогранне...
Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconЗмістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни „Сучасна релігійна філософія права”
Взаємозв’язок права та держави. Варіанти взаємовідношення права та моралі. Взаємозв’язок права та релігії. Право як складне багатогранне...
Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconТема поняття культури. Періодизація та структуризація культури. Культура І свідомість. Образ, знак І символ. Категорія цінності. Первісна культура

Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconКонкурс «Інформація як секрет успіху» Номінація «Публіцистика» Творча робота Тема: Інформація як кисень сучасності
Кожна держава намагається першою дізнатися про нові тенденції в розвитку політики, економіки, культури, техніки, науки, освіти різних...
Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconТема Сутність І призначення культури
Основні форми духовної культури. Основні концепції культури. Культура як система. Організаційна культура або культура підприємництва....
Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconТема Сутність І призначення культури
Основні форми духовної культури. Основні концепції культури. Культура як система. Організаційна культура або культура підприємництва....
Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconЧастина 1 методологічні проблеми сучасної економіки розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми

Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconЧастина 1 методологічні проблеми сучасної економіки розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми

Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconПроект  концепція захисту суспільної моралі в україні   проблеми у сфері захисту суспільної моралі в україні метою Концепції
України у сфері захисту суспільної моралі, державного регулювання обігу інформаційної продукції, що може негативно впливати на суспільну...
Тема 8: Релігійна свідомість І проблеми сучасної науки, економіки, політики, культури, права та моралі iconОснови економіки
Г. Ю. Данопих та ін.; За заг ред. О. О. Мамалуя. — К.: Юрінком Інтер, 2003. 24. Основи економічної теорії. — Підручник / За ред....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи