Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання icon

Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання




Скачати 206.07 Kb.
НазваМетодичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання
Дата14.09.2012
Розмір206.07 Kb.
ТипМетодичні вказівки


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"


ТЕОРІЯ ІСТИНИ

У ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ШКОЛІ


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


до другої частини модуля «Філософія»

для студентів усіх спеціальностей та форм навчання


Затверджено

на засіданні кафедри філософії

Протокол № 6 від 27.12. 2007 р.


Львів - 2008


Теорія істини у Львівсько-Варшавській філософській школі: Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання / Укл.: Є.Г.Бразуль-Брушковський, Б.Т.Домбровський, А.М.Кадикало, І.В.Карівець. — Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 16 с.


Укладачі Бразуль-Брушковський Є.Г., к. філос.н., доц.

Домбровський Б.Т., к. філос. н., доц.

Кадикало А.М., к. філос. н., ст. викл.

Карівець І.В., к. філос. н., доц.


Відповідальний за випуск Петрушенко В.Л., д. філос. н., проф.


Рецензенти Шадських Ю.Г., к. філос. н., доц.

Мазур Л.О., к. філос. н., доц.


^ ЗАМІСТЬ ВСТУПУ


Що таке істина? Це питання хвилює не лише філософів, але й простих людей, які живуть повсякденним життям. У повсякденному житті відповідь на це питання неоднозначна, бо кожна людина, виходячи зі свого життєвого досвіду, намагається визначити для себе, що є істиною. Але інтуїтивно людина відчуває, що істина – це відповідність речень до стану речей. І тому найдавнішою теорією істини є кореспондентська теорія, тобто теорія відповідності речень до стану речей.

Сформульована Арістотелем, у Середньовіччі ця теорія зазнала незначних змін, і дійшла до нас у майже первісному вигляді. Класична теорія істини віками панувала у філософії. Але з часом таке визначення істини почало викликати сумніви. Ці сумніви виникли на основі браку точності, а також виходячи з парадоксу брехуна. В результаті постали інші теорії істини. Тарський був прихильником класичної теорії істини, яку створив Арістотель. Сучасне класичне визначення істини формулюється наступним чином: істина – це узгодженість інтелекту з реальністю, або латиною: Veritas est adaequatio rei et intellectus. Це визначення інтуїтивно зрозуміле, але викликає певні сумніви. Як розуміти слово «узгодженість», «відповідність» чи «адекватність»? Чи означає воно «тотожність» інтелекту з реальністю? Що таке інтелект? Що таке реальність?

Від грецьких скептиків походить критика класичного визначення істини. Скептики стверджували, що необхідно знати, якою є реальність, щоб інтелект був з нею тотожним. Таке знання неможливе, оскільки потребує критеріїв для підтвердження того, якою ж насправді є реальність. А ці критерії, у свою чергу, потребують інших критеріїв і так до нескінченності. Тому крім класичної теорії істини, яка вимагає певних критеріїв, котрі не можуть бути витримані, були створені так звані некласичні теорії істини, серед яких найвідомішими є теорія когеренції, теорія очевидності і теорія прагматичності. Прихильники теорії когеренції стверджують, що істина полягає в узгодженості попередніх тверджень/речень з наступними. Узгодженість полягає в тому, що одні твердження не суперечать іншим. Прихильником теорії когеренції був Бенедикт Спіноза. Рене Декарт є творцем теорії очевидності. Критерієм істини є очевидність того чи іншого твердження. Теорія прагматичності (Пірс, Джеймс) стверджує, що істина полягає у підтвердженні певних тверджень на практиці, тобто, чи є позитивний результат тих чи інших дій, що базуються на цих твердженнях.

Таким чином, бачимо, що у філософії немає єдиного визначення істини. Всі вище наведені теорії істини рівнозначні, а тому пошуки істини не припиняються до сих пір. Неабиякий вклад у визначення істини зробила Львівсько-Варшавська філософська школа.

Вашій увазі пропонується розгорнутий виклад теорії істини у Львівсько- Варшавській філософській школі, починаючи від Твардовського і закінчуючи Тарським.


^ ТЕОРІЯ ІСТИНИ

У ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ШКОЛІ


Поняття істини є вищим за інші понять. Тому його визначають не на рівні конкретної дисципліни, а на більш вищому рівні, тобто, на метарівні.

Вперше в історії науки такий вище покладений рівень був впроваджений у розгляд в математиці. Девід Гілберт назвав його метаматематикою. Оскільки логіка тісно пов’язана з математикою, зокрема, обидві дисципліни прискіпливу увагу приділяють формам своїх висловлювань, то й саме поняття істини, що належить філософії так само, як і логіці, може бути з математичною точністю розглянуте саме на метаматематичному та метафілософському рівні. Але формуванню такого принципово нового розуміння у концепції істини Альфреда Тарського передувала велика і серйозна робота з критики існуючих підходів до розв’язання проблеми істини, робота, яку розпочали представники австрійської та польської філософії наприкінці XIX століття.

15 листопада 1895 року щойно призначений молодий професор Університету Яна Казімежа у Львові Казімеж Твардовський прочитав свою першу, інавгураційну лекцію. Цей день сьогодні офіційно вважається днем заснування Львівсько-Варшавської філософської школи. Її засновник приніс із собою з Відня, де він навчався у прославленого австрійського філософа Франца Брентано (1838-1917), не лише певний багаж філософських концепцій, але й – і у першу чергу – певний філософський умонастрій, певні метафілософські переконання щодо того, як має творитися філософія.

В умовах поступової релятивізації і кондиціоналізації поняття істини (тобто запровадження певних умов виконання істинності, руху, який, значною мірою був реакцією на абсолютизм істини німецької класичної філософії), Брентано звернувся до відомого пояснення поняття істини, даного ще Арістотелем: «Говорити про те, що є, що його немає, або ж про те, чого немає, що воно є, є хибним, тоді як говорити про те, що є, що воно є, а про те, чого немає – що його немає, є істинним» (Метафізика V, 1011b26). Слід, однак, зазначити, що це класичне визначення Стагірита є далеким від однозначності. З одного боку, Арістотель нібито висловлюється на користь відомого підходу, котрий пізніше в історії філософії отримав назву «кореспондентної теорії істини». Згідно нього, істинним є таке судження, котре відповідає реальності, а хибним – те, як суперечить їй (звідси і назва – кореспонденція, тобто відповідність). З іншого боку, у наведеному фраґменті постійно фіґурує слово «говорити». Таким чином, істина для Арістотеля (а отже, і для Брентано) так чи інакше пов’язується із судженнями. А це означає, що не сама реальність є критерієм істини, а наша здатність стверджувати те чи інше. Якщо говорити більш точно, критерієм істини для самого Брентано була її самоочевидність – а очевидність поставала останньою підставою речі, своєрідним ultima ratio, для якого давати будь-які інші обґрунтування неможливо – інакше очевидність втратить свою «даність», свій безпосередній характер.

Твардовський зробив важливе зауваження про відмінність уявлень про один і той самий предмет у свідомості різних людей. Оскільки істина – це властивість суджень, а судження базуються на уявленнях, двоє різних людей не можуть мати однакові уявлення одного й того ж самого предмету. В ситуації суперечки про одночасну істинність суджень А та не-А їх носіям насправді йдеться не про один і той самий предмет p, а про різні предмети, тобто p і p’ відповідно – власне тому, що людина уявляє собі предмети, а не оперує зі справжніми фізичними речами у своїй свідомості.

У 1912-1913 рр. два учня Твардовського – Тадеуш Котарбінський та Станіслав Леснєвський – започаткували новий етап дискусії про істину, пов’язаний із питанням вічності та споконвічності істини. Котарбінський зауважив, що тоді як істинні твердження мають бути завжди істинними, ті твердження, які стосуються ще не створених об’єктів, не можуть бути ані істинними, ані хибними. Відповідь Леснєвського полягала у захисті поняття істинності з позиції принципу бівалентності: істинні твердження завжди і всюди є або істинними, або хибними, і не-існування об’єкта не може бути критерієм визначення. Істинність, згідно Леснєвського, визначається на підставі того, чи володіє аналізований об’єкт тією чи іншою властивістю – отже, у згоді із номіналістичними переконаннями самого Леснєвського та розумінням інтенціонального предмета, запропонованим Брентано. Звичайно, суб’єкт істинного речення не може бути порожнім; у випадку ж, коли таке трапляється, принцип виключеного третього може бути хибним. Ця остання ідея була використана Яном Лукасевичем (1878-1956) для побудови багатозначної логіки на підставі неможливості визначення твердження про майбутні події ані як істинного, ані як хибного.

Отже, у Тарського були важливі попередники – перш за все, Котарбінський і Леснєвський – за посередництвом яких він був пов'язаний з творчістю Твардовського. Однак у львівському періоді Школи пунктом прикладання зусиль в питанні про істинність було судження, сформульоване, звичайно, в природній мові, та до того ж не був зжитий і психологізм. Цими чинниками частково може бути пояснена етична складова теорії істинності. Попри те, що етичний чинник в логічних дослідженнях, як правило, затушовували, його вплив на вибір позиції вченого був безперечний. Наявність етичної складової пояснюється тим, що з нею пов'язується перш за все діяльнісний, процесуальний аспект предмету вивчення, наприклад, судження, тоді як в логіці, а особливо в ідіоґенічній теорії суджень, що була успадкована від Брентано, був важливий результат, з яким Твардовський пов'язував істинне значення. Неважко переконатися, що оцінка, будучи результатом дії судження, має об'єктивний характер тоді, коли сказане знаходиться у згоді з фактами; оцінити ж саму дію як правильну або неправильну з огляду смислу, а тому таку, що провадить до істини або хибності, дуже важко: позиція зовнішнього спостерігача виявляється суб'єктивною позицією, а позиція діючого агента, котрий є суб'єктом судження, приводить до антиномії, наприклад, брехуна. Тому завданням Тарського було збереження об'єктивного характеру істинності і одночасно належало виробити такий погляд зсередини на дію, наприклад, судження, щоб жодним чином не змінити реальність, а тим самим перебіг подій, що відбуваються в ній, або інакше – не деформувати предметну область. Початковою умовою у вирішенні поставленого завдання стала умова формалізації мови, до якої потім додалося обмеження на багатство виражальних можливостей у вигляді розділення мови-об'єкту і метамови.

Приступаючи до визначення поняття істини у формалізованих мовах Тарський писав: "Відзначу [...], що у всій цій роботі мене турбує виключно вираз тієї інтуїції, яка міститься в т.зв. "класичному розумінні" істинності, тобто в того вигляду розумінні, за яким "істинне" - це те саме, що й "згода з дійсністю" (на відмінну, наприклад, від "утилітарного розуміння", згідно якому "істинне - це з певної точки зору використане" [5, S.2]. Ця позиція Тарського протягом тривалого часу не зазнала змін. Він також не приховував можливих філософських висновків зі своєї теорії, вважаючи, що зроблені ним уточнення класичної концепції істинності замінять формулювання Арістотеля. Тарський писав, що він буде "радий, якщо дана робота переконає читача, що згадані засоби вже зараз становлять необхідний допоміжний апарат навіть при розгляді питань суто філософського характеру. [...] Її центральне питання – конструкція дефініції істинного речення і з'ясування наукових підстав теорії істини – належить сфері теорії пізнання і навіть іноді зараховується до головних проблем цієї гілки філософії. Тим самим я розраховую на те, що цією роботою зацікавляться впершу чергу теоретики пізнання, що – не відсахнувшись від місцями важкого апарату понять і методів, які до теперішнього часу не використовувались в культивованій ними області знань – вони критично проаналізують результати, які містяться в цій роботі, і зможуть їх використовувати в подальших дослідженнях у цій області" [5, S. 115 ].

Дійсно, зацікавленість, викликана семантичною теорією істини, була великою і впершу чергу, звичайно, серед польських філософів. Значущість запропонованої дефініції була визнана Казіміжем Айдукевичем, Тадеушем Котарбінським, Марією Кокошинською, Тадеушем Чежовським; серед зарубіжних філософів (завдяки особистим контактам Тарського) вона була позитивно сприйнята Рудольфом Карнапом і Карлом Поппером. Проте з'явилися і голоси, які заперечували філософську анґажованість семантичної теорії істинності і приписували їй роль конструкції виключно формальної. Так, Девід Гілберт і Пол Бернайс писали: "Термін визначення істинності сам по собі не повинен спокушати нас. Ми не повинні чекати від такого визначення філософського пояснення поняття істини. Навпаки, в більшості випадків тут йдеться лише про деяке уточнення того розуміння формул, яке і без того лежить в основі звичайного використовування формалізму, і завдання такого визначення полягає в тому, щоб виразити це розуміння в загальному виді, в його залежності від структури даної формули" [8, C.337]. З цього зауваження важко зрозуміти, що розуміють його автори під "філософським поясненням поняття істини". Очевидно одне – поняття істини як відповідності фактам їх не задовольняє. Ці сумніви можна навіть частково поділяти, маючи на увазі конвенцію Т, яка формулює умови часткового визначення істини. Річ у тому, що відповідність встановлюється між речами – висловами і фактами, до яких відносяться ці вислови. Ці речі різної природи, або кажучи інакше, з різних універсумів, що приводить до виділення семантичної метамови (метамова, в якій можна говорити про об'єктну мову, але не про факти, яких вона стосується, Тарський називає "семантичною"). Ось ця семантична метамова і є тим інструментом, за допомогою якого встановлюється відповідність. Обмеження на таку метамову є одночасно і обмеженнями часткового використання конвенції Т. Тоді як філософське пояснення претендує на універсальність, а поняття відповідності, яке припускає очевидність факту, таким бути не може, бо далеко не всі факти очевидні. В примітках до роботи "Про обґрунтування наукової семантики" Тарський пише: "У вигляді закінчення додам, що через відсутність місця і часу в цьому повідомленні я не торкнувся питання про значення семантичних понять, особливо поняття істинності в методології емпіричних наук; покладаюся на те, що в майбутньому я знайду можливість висловити декілька зауважень, які виникають у мене в зв'язку з цим важливим питанням" [7, 50-57s., S.57]. До цього важливого питання Тарський більш не повертався. Натомість його активно розробляв Карл Поппер, висновок якого був категоричний: "Старий науковий ідеал episteme – абсолютно достовірного, демонстративного знання – виявився ідолом" [ 9, 240-438 c., C.229]. Продовжуючи обговорення дефініції істинності, Поппер виділяє два дуже важливих її аспекти: критеріальність і регулятивність. Він пише: "Одна з важливих переваг теорії об'єктивної або абсолютної істини полягає в тому, що вона дозволяє нам сказати [...], що ми шукаємо істину, але не знаємо, коли нам вдається знайти її; що у нас немає критерію істини, але ми натомість керуємося ідеєю істини як регулятивним принципом [...]; що хоча у нас немає загального критерію, який дозволяє нам відрізнити істину – виключаючи, хіба що тавтології, - існує критерій прогресивного руху до істини" [9, C. 342].

Такий погляд, згідно з яким тільки посідання певних критеріїв дозволяє зрозуміти, що власне мається на увазі, Поппер називає "філософією критеріїв", справедливо відзначаючи, що метатеоретичне твердження Тарського про неможливість сформулювати універсальний критерій істини (універсалізм якого принаймні визначався б наявністю в цій теорії арифметики) встановлено за допомогою поняття істини, для якого у нас немає критерію.

В термінах процесів і результатів поняття критерію є результат, який ще тільки належить отримати, а тому критерій істини – це, дійсно, не більш, ніж "регулятивний принцип" процесу встановлення істини. Тому аналіз дефініції істинного речення повинен проводиться в термінах процесу, окремим випадком якого є поняття виконання. Так, зокрема, конвенція Т встановлює еквівалентність оцінки процесу вислову з результатом, яким є факт реальності, тоді як дефініція істинності є еквівалентністю процесів вислову і виконання; обмеження торкаються цих процесів, але не поняття істинності, особливий статус якого у відношенні до процесів може бути порівняний з поняттям предмету, який є summum genus, тобто істина також є найвищим родом, але для процесів, а не результатів. Причому, характеризуючи процеси як правильні або неправильні, ми підкреслюємо абсолютну їх сторону, яка є ілюзорною унаслідок, якщо не безпосереднього, то принаймні уявного залучення спостерігача у процес. Спроба відгородитися від процесу шляхом іменування призводить або до його оцінки, або повної елімінації суб'єкту як спостерігача; використання ж імені оцінки завжди є непрямим, тобто згадується. Воістину немає іншого способу, як оцінювати результати: "По плодах їх пізнаєте їх."

Тоді визначення істини, будучи семантичним процесом, може бути уточнено шляхом аналізу процесів, що містяться в цьому визначенні. На цьому шляху Тарський узагальнив конструкцію семантичної теорії істини до теорії семантики. Семантику він розумів таким чином: "Терміном "семантика" ми тут користуватимемося в значенні дещо більш вузькому, ніж це звичайно роблять: під семантикою будемо розуміти всі міркування, що стосуються того виду понять, які, - кажучи у загальних рисах і не зовсім точно - виражають певні зв'язки між виразами мови і предметами, "про які в цих виразах йдеться". Як типові приклади понять з області семантики достатньо навести поняття позначення, виконання, визначення..." [7, S.50]. На думку Тарського, обґрунтування так витлумаченої семантики можливо тільки для формалізованих мов: "Оскільки від ясності і обґрунтування опису залежить ступінь точності всіх подальших досліджень, то абсолютно точними методами вдається розвивати семантику єдино мов формалізованих" [7, S.52]. Правда, дещо пізніше Тарський висловить думку, що методи побудови семантики, які використовуються ним, з деяким наближенням вдасться застосувати до мов неформалізованих і, можливо, цей вислів послужив поштовхом для численних спроб застосування семантичних понять, наприклад, істинного речення в природній мові [10, 341-375 s., S.347].

Так, Поппер просто пише: "Думка про те, що його (Тарського – авт.) теорія може бути застосовна тільки до формалізованих мов, мені здається помилковою. Вона може бути застосовна до будь-якої несуперечливої мови, у тому числі навіть до "природної мови [...]." [11, 240-438 с., C.337]. За використання методів природної мови в семантиці, та ще й з використанням поняття "значення", висловлювався і Доналд Девідсон [12, 99-120 c.]. (Семантика Тарського є т.зв. референційною семантикою і безпосередньо не містить поняття значення.)

Ці та подібні спроби можна, як здається, пояснити, виходячи з модусу використання терміну "істина". Вище вже наголошувалося, що не тільки в теорії суджень, тобто в природній мові, але і в мовах формалізованих термін "істина" не використовується, а згадується. Ілюзії вживання можна добитися, якщо припустити, що всі імена об'єктів з прийнятого універсуму також згадуються, але операції, як синтаксичні, так і семантичні, зокрема, виконання, замкнені, тобто не виводять за межі універсуму. Цей тотальний "переклад" термінів з модусу вживання у модус згадування і є центром кристалізації процесів, які приводять до формалізації. Результат цих процесів визначений заздалегідь, що рівнозначно його формалізації. Умова формалізації implicite закладена вже в лівій частині конвенції Т, коли індивідуальна назва речення береться в лапки, тобто згадується, як згадується і термін "істинно": "p" істинне тоді і тільки тоді, коли p. Тому формалізація являє собою обмеження перш за все у сфері інтралінгвістичній як зміна модусів використання імен, як якусь інтравертність – властивість, яка за своєю природою суперечить духу природної мови, розвернутої до оточуючого її світу. Формалізація – це точність і платою за неї є поняття інтерпретації, зайве під-час вживанні назв в природній мові. Тому в природній мові цілком допустимо часткове застосування визначення істинності у вигляді конвенції Т, тоді як універсальний характер поняття істини посідає тільки в мовах формалізованих.

Таким чином, першим етапом підготовки мови, яка підлягає семантичному дослідженню, є її формалізація. Другим етапом – побудова мови, в якій дослідження проводитиметься, тобто метамови. Центральним пунктом побудови семантики є оснащення метамови достатнім запасом засобів, необхідних для опису відношень між виразами об'єктної мови і предметами. Так в метамові повинні бути імена виразів об'єктної мови, імена класів таких виразів, імена відношень між виразами мови-об'єкту, тобто все те, що необхідне для опису досліджуваної мови в метамові. Терміни, за допомогою яких в метамові описується структура об'єктної мови, Тарський виділяє і відносить їх до розділу морфології мови. Тим самим семантика даної мови L досліджується в метамові ML, наділеній морфологічними і загальнологічними термінами. Третім етапом вивчення є уточнення умов адекватності семантичних понять; прикладом може служити побудова конвенції Т.

В побудові семантики Тарський бачить два шляхи: один з них долається аксіоматичним методом, інший – методом визначень. Перший метод полягає у введенні семантичних понять до складу первинних понять метамови, що характеризуються системою відповідних аксіом, з яких потім виводилися б "семантичні твердження". Цей шлях Тарський вважає сумнівним з кількох причин. Він пише: "В цьому представленні семантика є самостійною дедуктивною теорією, для якої логічним фундаментом є морфологія мови. Цей метод здається легким і простим, натомість по суті обтяжений низкою труднощів і викликає всілякі сумніви". По-перше, відсутні об'єктивні критерії вибору аксіом і вони можуть носити "до певної міри випадковий характер, залежний від різних другорядних чинників, наприклад, від актуального стану знань в даній області". По-друге, "важко з психологічної точки зору визнати природним такий метод побудови науки, в якому роль первинних понять, - а отже понять, зміст яких ніби зрозумілий сам по собі і не вимагає подальших з'ясувань - виконують того роду поняття, які у минулому були неодноразово джерелом плутанини і непорозумінь." [7, 50-57 s., S. 54]. По-третє, Тарський побоюється, чи вдасться аксіоматичне представлення семантики узгодити з постулатами фізикалізму і єдністю знань, бо "було б нелегко погодитися з таким широким розумінням фізики, при якому ще й семантика розташовувалась би в її межах."

Тарський вибирає метод дефінітивної побудови семантики, використання якого можливо тільки тоді, коли метамова є мовою більш високого рівня, ніж предметна мова. "Головний результат" Тарський формулює таким чином: "Тоді і тільки тоді можна сконструювати в метамові формально правильні і предметні по суті визначення семантичних понять (і на цьому шляху обґрунтувати семантику мови як розділ її морфології), коли метамова наділена змінними більш високих логічних типів, ніж всі змінні мови, яка є предметом дослідження" [7, S.55].

Семантична теорія істини є прикладом такого визначення. Іншим прикладом може служити наступна дефініція позначення: термін t позначає даний об'єкт тоді і тільки тоді, коли цей об'єкт виконує пропозиціональну функцію "x ідентичне з t". На думку Тарського, ці приклади показують, що задачу обґрунтування "наукової семантики" на базі морфології мови "можна визнати абсолютно вирішеною".

Вельми важливим використанням концепції семантики є конструювання Тарським дефініції логічного слідування. Як і у випадку з істинністю Тарський звертається до інтуїтивного розуміння слідування, яке може бути виражено таким чином: X логічно слідує з класу речень К тоді і тільки тоді, коли неможливо, щоб всі речення з класу К були істинні, а речення X – хибне. Визначення логічного слідування через вивід за допомогою сукупності правил, на думку Тарського, не може допомогти в реконструкції вищенаведеного інтуїтивного виразу, бо, згідно твердженню Геделя про неповноту, можна завжди побудувати речення (наприклад, в арифметиці натуральних чисел), яке не виводиться, хоча до нього і застосовано інтуїтивне поняття слідування. Усе-таки поняття логічного слідування вдається сформулювати точно, використовуючи семантичні поняття. Так, поняття виконання дозволяє визначити поняття моделі, а за допомогою цього останнього Тарський пропонує наступну дефініцію: Речення X логічно слідує з речень класу К тоді і тільки тоді, коли кожна модель класу К є одночасно і моделлю речення X.

Результат Тарського показує, що слідування в семантичному сенсі (логічне слідування) не перекривається поняттям слідування в синтаксичному сенсі, тобто виводимістю: якщо X виводиться з класу К, то X логічно слідує з класу К, але не завжди вірно обернене. Цей результат може служити підтвердженням того факту, що семантика "багатше" за синтаксис, а одним з головних результатів "ідейних робіт" Тарського можна вважати обґрунтування тези, що семантику мови ніколи не вдається повністю занурити в її синтаксис (за винятком простих мов).

І нарешті, відзначимо сам підхід до семантичного аналізу, що використовувався Тарським при побудові "наукової семантики". Зайнята ним позиція – це, як правило, просте та інтуїтивно ясне формулювання (класична теорія істинності, поняття виконання), яке потім удосконалюється за допомогою точних логічних понять. Цього становища дотримувались в Школі в усі періоди її існування усі її лідери – від Твардовського до Тарського.


ВИСНОВКИ


  1. Перелом у розвитку логіки настав в другій половині ХІХ ст.. і на початку ХХ ст. Полягав він у тому, що формальна логіка набула надзвичайної ваги. Логіка потрапила під вплив математики і нею почали займатися математики. Головну роль у математизації логіки відіграв Кантор, який створив теорію множин. Поява в теорії множин логічних суперечностей (антиномій) змусила логіків шукати шляхи їх подолання. Оскільки зв'язок теорії множин з формальною логікою виявився глибоким, деякі логіки, наприклад, Фреґе, зараховували теорію множин до логіки.

  2. Метаматематика постала як наука про математичні теорії. Вона здійснює синтаксичні і семантичні дослідження формальних систем. Назву «метаматематика» запровадив Девід Гілберт. Характерною рисою метаматематики Гілберта є її синтаксичний, чи структурний, характер, в той час як Тарський запроваджує семантичний підхід до дослідження формальних систем.

  3. Тарський подає семантичне визначення істини. У цьому визначенні він прагнув виразити точною мовою теорії множин Арістотелівське інтуїтивне визначення істини (істина – це відповідність речень стану речей). Семантичне визначення істини повинно було уникнути парадоксу брехуна. Тарському вдалося це зробити, а його визначення істини є важливим елементом обґрунтування наукової семантики.

  4. Тарський відмовляється від визначення істини в межах природної мови. Ця відмова пов’язана з її особливістю, яка полягає в тому, що вона ніколи не є «скінченою», «готовою»; в ній не можна чітко визначити висловлювання, які називаємо реченнями. Тому точний опис поточної мови неможливий; вона не піддається формалізації. Формалізована мова є штучною мовою. Формалізована мова – це мова, словник якої усталений, а правила побудови речень чітко визначені. Синтаксичні правила є чисто формальними: функції і сенс висловлювань окреслюються за допомогою їхньої форми.

  5. Тарський запровадив точне визначення істини в семантичній формі. Характерним для Тарського був формалізм, який наближався до формалізму Гілберта.



Контрольні запитання та завдання


  1. Що таке логічна семантика і які завдання вона ставить перед собою?

  2. Що таке метамова і з якою метою вона створюється?

  3. Що таке формалізована мова і які ви знаєте етапи її побудови?

  4. Чим відрізняється формалізована мова від природної чи поточної мови?

  5. В чому полягає суть семантичного визначення істини?

  6. Які ви знаєте інші визначення істини, крім семантичної?

  7. Яку формалізовану мову називають правильною, а яку неправильною?



Список літератури


  1. K. Ajdukiewicz. Z metodologii nauk dedukcyjnych. – Lwów, 1921

  2. A.Tarski. Fundamentale Begriffe der Methodologie der deduktiven Wissenshaften,I.// "Monatshefte fur Mathematik und Physik". - XXXVII, h.4, (1930)

  3. A.Tarski. O wyrazie pierwotnym logistyki// Przeglad Filozoficzny. r. 26/z.1 - 2, (1923)

  4. A.Tarski. Fundamentale Begriffe der Methodologie der deduktiven Wissenshaften,I.// Monatshefte fur Mathematik und Physik. - XXXVII, h.4, (1930); Uber einige fundamentale Begriffe der Metamathematik// Comptes rendus des seances de la Societe des Sciences et de Lettres de Varsovie. Classe III. - XXIII, (1930)

  5. A.Tarski. Pojęcie prawdy w językach nauk dedukcyjnych. Warszawa, 1933

  6. T.Kotarbinski. Elementy teorii poznania, logiki formalnej i metodologii nauk. – Lwów, 1929

  7. A.Tarski. O ugruntowaniu naukowej semantyki// Przeglad Filozoficzny. -r.39 /z.1

  8. Гильберт Д., Бернайс П. Основания математики. Теория доказательств. М. 1982.

  9. Поппер К. Предположения и опровержения. Рост научного знания.// Логика и рост научного знания.- М., 1983

  10. A. Tarski. The semantic conception of truth and the foundations of semantics// "Philosophy and Phenomenological Research ". – 1944, IV / 3

  11. Поппер К. Предположения и опровержения. Рост научного знания.// Логика и рост научного знания.- М., 1983

  12. Дэвидсон Д. Истина и значение //Новое в зарубежной лингвистике. Вып.XVIII.- 1986


^ НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ


ТЕОРІЯ ІСТИНИ

У ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ШКОЛІ


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


до другої частини модуля «Філософія»

для студентів усіх спеціальностей та форм навчання


Укладачі Бразуль-Брушковський Євгеній Георгієвич., к. філос.н., доц.

Домбровський Борис Тарасович, к. філос. н., доц.

Кадикало Андрій Миронович к. філос. н., ст. викл.

Карівець Ігор Володимирович, к. філос. н., доц.


Редактор


Комп’ютерне верстання


Здано у видавництво Підписано до друку

Формат Папір офсетний. Друк на різографі

Умовн.друк.арк. Обл.-вид.арк.

Наклад прим. Зам.

Видавництво Національного університету «Львівська політехніка»

Поліграфічний центр

Видавництва Національного університету «Львівська політехніка»

Вул. Ф.Колесси, 2, 79000, Львів

Схожі:

Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки до другої частини модулю "Філософія" для студентів усіх спеціальностей та форм навчання
Юди” як пам’ятка ґностицизму: Методичні вказівки до другої частини модулю “Філософія” для студентів всіх спеціальностей та форм навчання/...
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей
Робоча програма, методичні вказівки тa індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей...
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей
Робоча програма, методичні вказівки тa індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей...
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки до самостійної роботи із курсу „Психологія для студентів інженерних спеціальностей усіх форм навчання
Методичні вказівки до самостійної роботи із курсу „Психологія” для студентів інженерних спеціальностей усіх форм навчання / Н. М....
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки до виконання розрахунково-графічної роботи для студентів 1 та 3 курсів усіх форм навчання
Краєзнавство: Методичні вказівки до виконання розрахунково-графічної роботи (для студентів 1 та 3 курсів усіх форм навчання спеціальностей...
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «цивільний захист» для студентів усіх форм навчання І усіх спеціальностей
...
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки до виконання курсової роботи з модуля „Політична економія ” для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства»
Методичні вказівки до виконання курсової роботи з модуля „Політична економія” (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки...
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки до самостійної роботи студентів з дисципліни "Аграрне право" для студентів спеціальностей 060101, 060100 "Правознавство" для усіх форм навчання
Аграрне право” для студентів спеціальностей 060101, 060100 “Правознавство” для усіх форм навчання
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconКонспект лекції з курсу «Філософія» для поглибленого вивчення теми «Філософія ХХ ст.» для студентів усіх форм навчання
Карівець І. В. Феноменологічно-екзистенціальне розуміння філософії: Конспект лекції з курсу «Філософія» для поглибленого вивчення...
Методичні вказівки до другої частини модуля «Філософія» для студентів усіх спеціальностей та форм навчання iconМетодичні вказівки для студентів усіх спеціальностей інженерного факультету денної форми навчання Суми Вид-во Сумду 2006
Плани практичних занять і методичні вказівки для студентів усіх спеціальностей інженерного факультету
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи