Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти icon

Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти




НазваНавчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти
Сторінка2/15
Дата14.09.2012
Розмір2.51 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Обираючи певний метод збору емпіричної інформації, дослідник завжди повинен пам'ятати, що жоден з них не є самодостатнім та універсальним, не може забезпечити його вичерпною інформацією про складні та суперечливі за своєю сутністю соціальні феномени. Тому перед соціологами, як правило, постає проблема оптимального поєднання різних методів одержання емпіричної інформації.

Завданням соціології (і в цьому її специфіка) є типологізація соціальних систем, явищ, і вивчення закономірностей функціонування, зв'язків кожного типологізованого об'єкта, отримання конкретного наукового знання про спільне у механізмах їх дій та загальні форми їх вияву в різних соціальних умовах. Для соціолога цікавим є не те, що відрізняє одну людину від іншої, а навпаки — те спільне, що формує їх у певні групи, заставляє діяти однотипно. Тому і один з інструментів, призначених для збору емпіричних матеріалів — соціологічні анкети, часто містять запитання, що дозволяють скласти узагальнений соціальний портрет респондентів, та, як правило, вони є анонімними. П.Сорокін, один з класиків сучасної соціології, визначав її як генералізуючу науку. Якщо, наприклад, історія, аналізуючи певні явища, прагне максимально точно і детально їх описати, акцентуючи на їх унікальності: державотворчі зусилля Б.Хмельницького, чи роль українських військових організацій у другій світовій війні і не ставить перед собою завдання порівняння та узагальнення подібних процесів, які відбувалися у інших соціально-історичних ситуаціях, то соціологія, навпаки, акцентує на спільних рисах, загальних закономірностях державного будівництва (соціологія політики), економічних процесів та поведінки їх учасників (соціологія економіки) тощо. В такому підході поєднуються одночасно і сильні сторони соціологічної науки і її певна обмеженість.

Соціологія досліджує всі види соціальних зв'язків та процесів: економічні, політичні, релігійні, правові і т. ін., будуючи цілісну картину суспільного життя на всьому соціокультурному просторі. Це дає можливість аналізувати взаємовплив тих явищ, які є предметом дослідження різних суспільних наук. Наприклад, праця Е.Дюркгейма "Самогубство" (1897) присвячена визначенню взаємозв'язку між циклами економічного розвитку суспільства (предмет економіки), порушеннями єдності суспільних зв'язків (власне предмет соціології) і суїцидальною поведінкою (предмет криміналістики, психіатрії). Прикладом соціологічного аналізу також може служити відома робота М.Грушевського "Історія України-Руси", у якій один з фундаторів української соціології, на відміну від традиційних історичних праць, що детально характеризували окремі події минулого, діяльність визначних політиків, військових, громадських діячів, прагне показати розвиток українського суспільства як цілісної і взаємопов'язаної системи від найдавніших часів, тобто проводить історико-соціологічне дослідження.

Сучасна соціологія розвивається у тісній співпраці з всіма суспільними науками: статистикою, демографією, політологією, психологією та іншими. Вона не лише користується матеріалами, зібраними та опрацьованими за допомогою їх методик, але й сама нагромаджує та систематизує емпіричні дані, які стають базою для теоретичних узагальнень і практичних висновків інших наук. Наприклад, сучасні макроекономічні дослідження неможливі без знань про тип суспільства та його соціальну структуру, особливості взаємодії між соціальними суб'єктами, а маркетингові дослідження, роботи, пов'язані з проблемами менеджменту, управління колективами завжди базуються на

емпіричних даних, набутих за допомогою методик соціології. Окрім того, соціологія утворює спеціальні відгалуження знань на стику цих наук: політична соціологія, економічна соціологія, соціологія менеджменту тощо, які дають можливість вивчати явища, що не входять до предмету наук-"батьків". Все це дозволяє зробити висновок про зростання ролі соціологічних знань в нинішньому суспільстві, розширення сфери їх практичного застосування, "соціологізацію" наукового знання в цілому. В якійсь мірі це перегукується з визначенням О.Контом соціології як "цариці всіх наук": опираючись на знання, добуті ними, вона підсумовує їх, вивчаючи найскладніший та найсуперечливіший об'єкт наукового пізнання — суспільство та людину в ньому.

^ 1.2 Структура системи соціологічних знань. Функції соціології.

Одним з показників розвинутості будь-якої науки є рівень її внутрішньої інституціалізації, тобто налагодження усталеної і цілісної організаційної структури науки, яка дозволяє ефективно добувати та опрацьовувати нові знання, поєднувати їх із вже відомими, відмовляючись від помилкових, неточних і застосовувати набуті знання для практичних цілей. З цією метою в соціології виділяється три відносно самостійних рівні: теоретична соціологія, "теорії середнього рівня", та прикладна або емпірична соціологія.

^ Теоретичну соціологію складають концепції, що з певної точки зору, по-своєму трактують соціальне життя. Її завданням є проведення фундаментальних досліджень які розкривають універсальні закономірності та принципи життєдіяльності суспільства, соціальних спільнот та людини у них. Теоретична соціологія — це велика кількість різноманітних течій, шкіл, напрямів, які з власних методологічних позицій пояснюють специфіку соціальних процесів. Найпоширенішими з них, на думку російського соціолога С.Ф.Фролова, є:

мікросоціологічна школа (Л. Морено та ін.), яка робить спробу розповсюдити теорію малих груп на розвиток всього суспільства. Представники цього напряму вважають, що основні принципи, моделі поведінки, які застосовуються індивідами в первинних соціальних групах: сім'ї, трудовому колективі тощо реалізуються і у життєдіяльності великих соціальних суб'єктів:

класів, страт, націй, суспільства в цілому;

природничо-наукова школа (Г.Л.Андберг та ін.) прагне пояснити соціальні процеси через пізнання законів, відкритих природничими науками;

аналітична школа (Ф.Знанецький та ін.) надає вирішальне значення при поясненні суспільних процесів індивідуальній психіці їх учасників;

функціоналістична школа (Т.Парсонс та ін.) розглядає суспільство як взаємозв'язок та взаємодію соціальних структур і їх функцій;

інституціональна школа (С.Ліпсет та ін.) акцентує на тому, що поведінка людей в суспільстві достатньо жорстко визначається існуючими соціальними нормами;

економічна школа (У.Ростоу та ін.) пов'язує розвиток суспільства передусім з технічним та економічним прогресом як найважливішими чинниками соціального життя;

конфліктологічна школа (Дж.Тьорнер, Л.Козер та ін.), представники якої вважають, що в основі всіх соціальних процесів лежить неспівпадіння інтересів їх учасників, а отже конфлікт, взаємне поборювання;

школа символічного інтеракціонізму (Дж.Г.Мід та ін.), яка розглядає життєдіяльність людей та соціальних спільнот у суспільній системі як постійну взаємодію за допомогою створеної ними системи знаків, символів.

Для прикладу детальніше розглянемо основні положення шкіл структурного функціоналізму, конфліктології та символічного інтеракціоналізму, що розглядають суспільство як цілісну систему.

^ Структурний функціоналізм, представниками якого є Т.Парсонс, С.Ліпсет, Г.Беккер, Р.Дарендорф та інші, виник на основі ідей функціоналізму сформульованих Г.Спенсером, а пізніше розвинутих Е.Дюркгеймом. Відповідно до них суспільство це:

- нерозривний організм, який складається з частин та елементів; кожна частина та елемент можуть існувати лише в рамках цілісності, де вони виконують окремі соціальні функції;

- ці функції спрямовані на задоволення суспільних потреб і забезпечують цілісність та сталість суспільства;

- суспільство зберігає сталість, оскільки реалізуються всі необхідні для соціального організму функції, у тому числі функція контролю.

Т.Парсонс та ряд інших соціологів розвинули ці положення, стверджуючи, що суспільство — це соціальна система, функції якої зумовлені єдністю структурних підрозділів на засадах системи цінностей. Соціальні цінності, культура цементують суспільство, забезпечують його стабільність. Ідея стабільності провідна в структурному функціоналізмі.

^ Теорія конфлікту. Основні положення цього підходу були сформульовані К.Марксом, який вважав, що властива суспільству соціальна нерівність неминуче породжує конфлікти. В цьому плані загальними рисами є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення. Конфлікт виникає, бо люди у відповідності з їхнім економічним становищем поділені на протилежні, антагоністичні класи. Класова боротьба пронизує всю історію, її загострення призводить до революційного вибуху. Конфліктний підхід набув подальшого розвитку у М.Вебера, Г.Зіммеля, Р.Дарендорфа, Л.Козера, Г.Маркузе, Е.Фрома ін. Уявлення Л.Козера про соціальну реальність, наприклад, будується на таких вихідних тезах:

- соціальний світ можна розглядати як систему різноманітних взаємопов'язаних частин;

- будь-якій соціальній системі, оскільки вона складається з частин, притаманні дисбаланс, напруження, зіткнення інтересів;

- процеси, що відбуваються у складових частинах системи та між ними, за певних умов сприяють збереженню, зміні, зростанню чи ослабленню системи;

- багато процесів, що звичайно вважають руйнівними для системи (наприклад, насильство, суперечки, відхилення та конфлікти), за певних умов

можна розглядати як засоби, що зміцнюють основи інтеграції системи, підвищують її потенціал, пристосовуваність до середовища.

Сучасна теорія конфлікту виходить з тези, що незалежно від того, спостерігається відкрита боротьба інтересів чи ні, у суспільстві вона завжди присутня, завжди йде боротьба за успіх та першість. Отже, конфліктні процеси, що мають місце в окремих частинах суспільства та між ними, за певних обставин сприяють збереженню, зміні та адаптивності системи, іншими словами, постійному пристосуванню її до умов, що змінюються, сприяють життєдіяльності та стійкості інституціоналізованих зразків соціальної організації.

А методико-методологічну суть символічного інтеракціонізму можна підсумувати в таких принципах:

- людські істоти, на відміну від тварин, наділені розумовими здібностями;

- розумові здібності формуються у процесі соціальної взаємодії;

- у процесі соціальної взаємодії люди навчаються смислам та символам, які дозволяють їм використовувати свої людські здібності;

- люди здатні модифікувати смисли та символи, які використовуються ними в діях та при взаємодії, виходячи із власної інтерпретації певної ситуації;

- людина здатна до подібних модифікацій та змін тому, що може певною мірою взаємодіяти з самою собою, що дозволяє їй перевіряти курс своїх дій, думаючи про свої можливості, а потім змінювати його;

- моделі змін і взаємодії, переплітаючись, створюють групи у суспільстві.

За час існування соціології в ній виникали, набували популярності та втрачали наукову актуальність різні методологічні підходи до трактування соціальних явищ. Нині соціологія є поліпарадигматичною дисципліною, якій притаманний плюралізм теоретичних підходів до аналізу суспільної дійсності, а не панування одного з них. Хоча конкретні дослідники звичайно є прихильниками однієї з соціологічних парадигм і віддають перевагу певній методології аналізу предмету свого дослідження.

До "теорій середнього рівня" зараховують спеціальні та галузеві соціологічні теорії. Їх завданням є застосування методологічних положень різних соціологічних парадигм до аналізу конкретної соціальної дійсності в її розвитку.

^ Спеціальні теорії вивчають закономірності розвитку та відтворення певних соціальних спільнот, а також основні характеристики особистості як суб'єкта соціальної дії. Це — соціологія села, міста, нації, молоді, особистості тощо.

^ Галузеві теорії розглядають механізм життєдіяльності названих спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси становлення людини як члена цих спільнот і суспільства в цілому — соціалізацію (соціологія праці, політики, конфлікту, виховання, освіти).

^ Прикладна або емпірична соціологія має на меті вироблення оптимальних процедур збору, опису, аналізу та узагальнення соціальних фактів: дій, конкретних виявів життєдіяльності, взаємодії соціальних спільнот і людей, що до них входять, за допомогою яких можна створити цілісну картину функціонування суспільства. Вона не лише вдосконалює традиційні техніки та відповідний їм інструментарій, але й створює нові, які враховують зміни в соціальному житті та появу нових каналів поширення інформації, дозволяють з більшою точністю констатувати їх найтонші нюанси.

Знання основ емпіричної соціології потрібне сучасній людині не лише для того, щоб бути в змозі критично оцінити будь-які факти життєдіяльності соціуму, інформація про які надходить до неї з різних джерел: наукових видань та публіцистики, засобів масової комунікації тощо. Молоді спеціалісти-інженери у своїй фаховій діяльності повинні знати і розуміти потреби людей з якими вони працюють, закономірності та тенденції розвитку малих груп та соціальних організацій, в рамках яких вони здійснюватимуть свої професійні функції. Окрім того, демократичне суспільство накладає на своїх членів обов'язок прийняття вірних та відповідальних рішень при здійсненні їх громадських функцій. Це можливе лише за умови знання реальних соціальних фактів, а отже вміння їх спостерігати, відбирати, аналізувати.

Як бачимо, соціологічна наука базується на фундаменті об'єктивних емпіричних даних, здобутих у прикладних конкретно-соціологічних дослідженнях. Вони становлять той первинний матеріал, який потрібно опрацювати, інтерпретувати, аналізуючи певні соціальні процеси та явища. Це вже - завдання спеціальних та галузевих соціологічних теорій. Теоретична соціологія визначає орієнтири, стратегічні шляхи дослідження суспільства, аналізуючи соціальні феномени з різних точок зору, у різних вимірах. Така структура соціології ставить її в один ряд з іншими прикладними науками (пригадайте структуру наприклад фізики), повністю відповідає сучасним вимогам до організації наукового пізнання.

Багатоманітність зв'язків соціології з життям суспільства, її соціальне призначення визначаються в першу чергу тими функціями, вона виконує, як і інші прикладні науки. Найбільш важливими серед них є:

теоретико-пізнавальна, пов'язана з визначенням та опрацюванням законів та категорій соціології на основі пізнання соціальної дійсності, закономірностей соціального розвитку, тенденцій змін різних соціальних явищ та процесів. Узагальнюючи соціальні явища та процеси, соціологія дає об'єктивні знання про суспільство, закономірності його розвитку, рушійні сили й тенденції, розкриває роль людини у суспільному житті;

прикладна функція немов би випливає з теоретико-пізнавальної. Вона визначає міру участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій для підвищення ефективності управління різноманітними соціальними процесами. Отримані соціологами факти соціальної дійсності: виявлені закономірності та тенденції дають можливість висвітлювати "вузькі місця", соціальні проблеми і накреслити шляхи до їх подолання;

прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні дійсності. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням короткотермінового, або довгострокового прогнозу розвитку досліджуваного об'єкту. Короткотерміновий прогноз опирається на виявлену тенденцію розвитку соціального явища, довгостроковий — на цю саму тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і розкриття фактора, що вирішальним чином впливає на об'єкт, який прогнозується;

функція соціального проектування та соціальної технології полягає у визначенні оптимального шляху вирішення практичних проблем, а також

розробляє методи, способи, процедури управлінських рішень, тобто опрацьовує соціальну технологію.

Соціологія тісно пов'язана з теорією та практикою соціального керування суспільством, тобто вона може і повинна зайняти важливе місце у житті суспільства загалом і кожної людини зокрема.

Висновки

Соціологія сформувалася як наука в кінці XIX - на поч. XX століть. Оскільки об'єкти її пізнання — суспільство, та його структури, в тому числі і особистісні — складні та суперечливі, то це вимагає, з одного боку, тісного співробітництва соціології з іншими суспільними науками, а з другого боку — багатоваріантності методологічних підходів до пізнання суспільства. Соціологія є поліпарадигматичною дисципліною, тобто в ній суперечливо поєднуються різні наукові школи, які базуючись на власних ідеях, методологіях, у різних ракурсах розглядають суспільні феномени.

Як і в інших прикладних науках, в соціології виділяються три її основні складові: теоретична соціологія, галузеві та спеціальні теорії, прикладна, або емпірична соціологія. Соціологічні дослідження мають на меті аналіз виникнення і функціонування реальних соціальних явищ, а отже базуються на об'єктивних емпіричних даних. Основними методами їх збору є аналіз документів, опитування, спостереження, експеримент.

Репрезентативні та вірно інтерпретовані результати прикладних соціологічних досліджень мають безпосередню практичну значимість: вони застосовуються у соціальному плануванні та управлінні. Знання основ соціології необхідне як фахівцям для аналізу ситуації та вибору вірної стратегії дій, так і пересічному громадянину демократичного суспільства, який повинен знати закономірності розвитку соціуму для того щоб орієнтуватися в перебігу суспільних процесів, бути здатним до самостійного вибору та відповідальності за власні поступки.

^ Ключові поняття:

предмет та об'єкт соціології

соціальна система

теоретична соціологія

галузеві та спеціальні соціологічні теорії

емпірична соціологія

методи збору інформації

види соціологічних досліджень

генеральна та вибіркова сукупність

репрезентативність результатів дослідження


\Завдання та питання для самоконтролю:

  1. Охарактеризуйте передумови виникнення соціології як науки.

  2. Що вивчає соціологія, в чому полягають особливості соціологічного підходу до вивчення суспільства?

  3. Якою є структура системи соціологічних знань?

  4. Якими методами нагромаджуються емпіричні дані, в чому їх сильні та слабкі сторони?

  5. В чому полягає сутність основних соціологічних теорій?

  6. Які функції виконує соціологічна наука?


Література:

1. Вербець В.В. Методологія та методика соціологічних досліджень. Острог, 2002.

2. Захарченко М.В., Погорілий 0.І. Історія соціології. К., 1993.

3. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. – К., 1996.

4. Ритцер Дж. Современные социологические теории. Спб., 2002.

5. Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. К.,1992.

6. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. За ред. Пічі В.М.-Київ-Львів, 2002.

7. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы социологических исследований. К., 2000.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconНазва модуля: Психологія Код модуля: ппп 6010 С01
О. М. Практикум з курсу "Психологія та педагогіка": навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків. Львів: Видавничий...
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconНапрями – пі назва модуля: Психологія Код модуля: ппп 6037 С01
О. М. Практикум з курсу "Психологія та педагогіка": навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків. Львів: Видавничий...
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconНавчально-методичний посібник для студентів професійно-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки 0902
З-38 Технологічні основи машинобудування: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. – 98 с
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconНавчально-методичний посібник для студентів юридичного факультету Львів 2005
Практикум з цивільного права (частина 2). Навчально-методичний посібник для студентів юридичного факультету – Львів: Юридичний факультет...
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconХарьковская национальная академия городского хозяйства соціологія навчально-методичний посібник
Соціологія: Навчально-методичний посібник (для студентів 3 курсу заочної форми навчання всіх спеціальностей академії). Авт.: Бєлова...
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconПолітична історія України навчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник «Політична історія України» з базового курсу для студентів інженерно-технічних, економічних І гуманітарних...
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconНавчально-методичний посібник для студентів небіологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів. К.: Кмпу, 2004. 33 с
Неведомська Є. О., Маруненко І. М. Анатомія людини: Навчально-методичний посібник для студентів небіологічних спеціальностей вищих...
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconНавчально-методичний посібник для студентів Київ "Ленвіт" 2010
П 25 Навчально- й науково-дослідна робота студентів-філологів (реферат, курсова, випускна робота з української мови та методики її...
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconНавчально-методичний посібник для організації самостійної роботи студентів спеціальності 030504 "Економіка підприємства" окр "бакалавр" вищих навчальних закладів
...
Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків Львів, 2004 Рецензенти iconНавчально-методичний посібник Навчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс з курсу «Інженерна та комп’ютерна графіка. Частина», для студентів денної та заочної форм навчання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи