Прориву в майбутнє icon

Прориву в майбутнє




НазваПрориву в майбутнє
Сторінка1/16
Дата25.06.2013
Розмір4.55 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


Цикін В.А.

Бріжата І.А.


ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ – СТРАТЕГІЯ

ПРОРИВУ В МАЙБУТНЄ





Суми

СумДПУ 2012 р.

УДК 316.32 (075.8)

ББК 87 я 73

Ц 59


Друкується згідно з рішенням вченої ради Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка


РЕЦЕНЗЕНТИ:

доктор філософських наук, професор Косяк В. А.;

доктор філософських наук, професор Мозговий І. П.;

доктор педагогічних наук, професор Міщик Л.І.


Цикін В. О., Бріжата І. А.

Ц 59 ^ Філософія освіти – стратегія прориву в майбутнє. Монографія. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2012. – 258 с.


ISBN


В монографії розкриваються концептуальні основи філософії освіти. Особливий акцент зроблений на інтерпретацію зміста постнекласичної науки та її трансформацію в навчальний процес
ХХІ століття в умовах хай-тек. Проаналізовані взаємовідносини інноваційних технологій та превентивної освіти.


Пропонується науковцям, викладачам, аспірантам, магістрантам і студентам вищих навчальних закладів, які цікавляться філософськими проблемами освіти в умовах високих наукомістких технологій.


ISBN УДК 316.32 (075.8)

ББК 87 я 73


© Цикін В.О., Бріжата І.А. 2012

© СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2012




ЗМІСТ


ВСТУП 4

І. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ 5
^

1.1. Філософія освіти: її реальність та перспективи 5


1.2. Концептуальні основи філософії освіти в суспільстві знання 16

1.3. Пріоритети сучасної освіти, стратегії її розвитку 34

1.4. Синергетика – методологічна основа сучасної

парадигми освіти 47

ІІ. ФУНДАМЕНТАЛІЗАЦІЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ В ОСВІТІ 66

2.1. Моделі самоорганізації в науках про людину і суспільство 66

2.2. Єдність і цілісність природничо-наукової та

гуманітарної освіти 71
^

2.3. Інформатизація та комп’ютеризація освітнього процесу 87


2.4. Віртуальна реальність та навчальний процес 103

ІІІ. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В ЕПОХУ ПОСТНЕКЛАСИЧНОЇ

НАУКИ В УМОВАХ ХАЙ-ТЕК 109

3.1. Світоглядне і методологічне значення ідей синергетики 109
^

3.2. Філософія нанонаук (нанотехнологій) та освіта 121


3.3 Філософське осмислення хай-тек і необхідність

превентивної освіти 135

IV. МОДЕРНІЗАЦІЯ ОСВІТИ УКРАЇНИ 142

4.1. Інтеграція освіти України в Європейському освітньому

просторі 142

4.2. Сучасні інноваційні технології і превентивна освіта 154
^

4.3. Методологічні основи впровадження інноваційних

технологій в превентивну освіту 189


4.4. Трансгуманітарна модель вчителя в умовах хай-тек 204

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ 224


ЛІТЕРАТУРА 235

ВСТУП

Початок третього тисячоліття – вкрай суперечлива епоха в історії людства. Цей час приніс світу видатні наукові відкриття, породив грандіозний прогрес знарядь праці і техніки, зруйнував жорстокі тоталітарні і колоніальні режими, розірвав ланцюги земного тяжіння.

На початку нового тисячоліття людство опинилося перед лицем екологічної кризи та зневажливого ставлення до свого розумового і духовного розвитку, здорового способу життя. Не менш очевидна серйозна небезпека - втрати людством досягнень цивілізації, не говорячи вже про культуру, виховання здорового покоління, майбутнього нашої нації. За часи «європізації» наша країна забула про таку важливу річ, як необхідність формування гармонійно розвинутої особистості, що завжди було невід’ємною частиною ідеологічної культури українців, гордістю нації. Саме тому такі важливі сьогодні питання про можливість і необхідність відтворення освіти, здатної сформувати у підростаючого покоління свідоме ставлення до створення інформаційного суспільства, наукового розуміння стрімкого розвитку наукового прогресу.

Завдання сучасної особисто орієнтованої педагогічної системи, яка була б націлена на реалізацію принципу дитиноцентризма у навчально-виховному процесі як відображення людиноцентристської тенденції в розвитку світу, набуває особливої актуальності для України, де повага до історичних забутих традицій, культивування її свободи не була, м'яко кажучи, сильною стороною суспільства протягом цілої епохи. Освіта повинна готувати людину, органічно адаптовану до життя у світі різноманітних зв'язків – від контактів з найближчим оточенням до глобальних зв'язків, навчити її співіснуванню з іншими людьми і суспільними структурами, виробляти уміння регулювати різні психологічні, соціальні, політичні, міжнаціональні конфлікти з дотриманням сучасних вимог, культури плюралізму, думок.

Людина третього тисячоліття повинна керуватися світоглядними принципами «єдність у різноманітності» і «доповнення замість зіставлення». В умовах глобалізації не зникає, а, навпаки, актуалізується завдання зміцнення національних, цивільних зв'язків, патріотичного єднання нації, народу, отже – виховання відповідних відчуттів у дитини, оскільки глобалізація – це не тільки тенденція до єдності світу, а і до загострення в цивілізованих рамках конкуренції між державами і націями. І лише згуртована, науково озброєна нація зможе повною мірою усвідомити власний національний та економічний інтерес і найефективніше його відстояти у відносинах з іншими державами.

Інтеграція в освітній європейський простір вимагає кардинальних змін в усіх ланках освіти України й у вищій школі зокрема. Автори монографії мають власне бачення щодо вирішення цих проблем в сучасних умовах перебудови освіти, тому зміст представленої наукової праці має викликати певний інтерес у науковців, викладачів та студентів


І. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ

^ 1.1 Філософія освіти: її реальність та перспективи

На початок третього тисячоліття нашої ери прогресивна громадськість з великою стурбованістю заговорила про ерозію гуманізму і навіть кінець прогресу, про смерть людини як людини. У цю епоху значною мірою проявилася глибока залежність сучасної цивілізації від тих здібностей і якостей особи, які закладаються в освіті. Потрібна нова, спрямована в майбутнє, модель розвитку людини і людства. Тоді як сучасний світогляд, ідеологія, політика і побудована на їх основі вся теперішня освіта, сприяє становленню особи, зорієнтованої на те, що вже є (чи було у минулому), тобто на реальність.

Така освіта застаріла, вона відірвана від проблем сьогодення, орієнтована на дисциплінарне розмежування знання. Крім того, вона спрямована в основному на розвиток інтелекту, як головної умови індивідуального і громадського розвитку, тоді як інші ресурси еволюції людини і людства ним не задіяні. Традиційна система освіти, що ґрунтується на принципах класичної науки, не може ефективно виконувати роль засобу освоєння людиною світу. Звідси виникає необхідність розробки нової парадигми освіти – синергетичної.

«XXI століття висуває нові, раніше невідомі завдання буквально в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства. Це ставить перед людиною, а отже і перед освітою – сферою, яка готує людину до життя, небачені раніше вимоги, але в той же час створює для освіти нові можливості», – відмічає В. Кремень [200, 10]. Виокремимо в найбільш узагальненому вигляді основні загальноцивілізаційні тенденції, які зародилися в останні десятиліття і впливають на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства.

Перш за все, це тенденція до глобалізації громадського розвитку, яка характеризується зближенням націй, народів, держав, кроками до створення загального економічного поля й інформаційного простору; усе більш тісним зближенням характеру громадських стосунків у різних країнах світу, залежністю значною мірою прогресу кожної країни від здатності спілкуватися зі світом. Надзвичайно загострюється конкуренція між державами, у вир якої потрапляють, окрім економічної, й інші сфери, і це надає процесу глобальні масштаби. Окрім того, змінюється сутність держави, яка вимушена передавати частину традиційних функцій об'єднанню держав континентального характеру, наприклад, Європейському Союзу або ООН.

Ще одна загальноцивілізаційна тенденція – придбання людством здатності до самознищення. Історію людства можна розглядати в контексті появи все нових можливостей для знищення людини: від окремих осіб до мільйонів, що в найбільших масштабах було продемонстровано під час Другої світової війни. До появи ядерної зброї і глобальних екологічних проблем людство не було здатне до самознищення. З появою такої здібності людство перейшло рубікон [256, 5–7].

І третя загальносвітова тенденція - це перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, які, на відміну від індустріального виробництва, значною мірою ґрунтуються не на матеріальній, а на інтелектуальній власності, на знаннях як субстанції виробництва і визначаються рівнем людського розвитку, станом наукового потенціалу нації [317, 200-205].

Суспільство стає усе більш людиноцентристським. Індивідуальний розвиток людини, індивіда в таких умовах стає, з одного боку, основним показником прогресу, з іншого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Ось чому найбільш пріоритетними сферами в XXI столітті стають наука – як сфера, яка робить нові знання, і освіта – як сфера, яка олюднює знання і, передусім, забезпечує індивідуальний розвиток людини, її соціалізацію. І тільки та країна, яка в змозі забезпечити пріоритетний розвиток цих сфер, зможе претендувати на гідне місце у світовій спільноті, бути конкурентоздатною.

У XXI столітті освіта опинилася перед низкою історичних викликів.

Перший. Необхідність забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь. Також слід відшукати раціональні схеми співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих технологій і людською здатністю їх творчо засвоїти [1983, 11].

Другий. Забезпечити оптимальний баланс між локальним і глобальним з тим, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, усвідомлювала реалії глобалізованого світу, була здатна жити і діяти у цьому світі, нести частку відповідальності за нього, бути, по суті, не лише громадянином країни, але і громадянином світу.

Третій. Сформувати на загальнолюдському й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, забезпечити право кожного стати і залишатися самим собою відповідно до своїх природних здібностей, що і зможе забезпечити високий демократизм суспільства [10, 202].

Четвертий. Виробити у людини здатність до свідомого й ефективного функціонування в умовах небувалого ускладнення стосунків у глобалізованому, інформаційному суспільстві, збільшеної комунікативності життя і інформаційної насиченості середовища життєдіяльності, які постійно зростають [243, 104–107].

П'ятий. Мінімізація асиметрії між матеріальністю і духовністю, культивування у кожної особи піднесеної думки і духу відповідно до національних традицій і переконань, формування конструктивізму як основи життєвої позиції, утвердження культури толерантності [191, 44–47].

Ці та інші вимоги до освіти обумовлюють необхідність перегляду низки звичних характеристик, зміцнених норм освітньої діяльності, що сформувалися впродовж десятиліть і століть. Такий перегляд слід реалізувати в процесі модернізації освіти відповідно до Національної доктрини розвитку освіти [10, 719–734].

Перш за все, вимагає зміни власне зміст навчання. Слід чітко визначити фундаментальні знання в різних сферах вивчення людини і світу, відокремити їх від надмірної інформаційної складової, яка повинна виконувати роль ілюстративного супроводу пізнавального процесу. З урахуванням людиноцентристких тенденцій випливає, не зменшуючи можливості пізнання природи і світу, надати більше можливостей для пізнання людини, її психофізіологічних і життєдіяльних особливостей, для індивідуального самопізнання.

Вимагає корекції спрямованість навчального процесу. Як правило він зводиться до засвоєння учнем певної суми знань і відтворенню їх під час контролю. Сучасний, а тим більше майбутній динамізм розвитку знань, інформації, технологій означає, що навчити людину в школі або навіть в найкращому університеті на все життя неможливо. Рано чи пізно вона втратить конкурентоспроможність, стане функціонально недієздатною. Виникає потреба формування в учня розуміння необхідності і розвиток відповідного уміння вчитися протягом життя. Саме це і стає найважливішим завданням навчального процесу разом із засвоєнням певних базових знань.

В інформаційному суспільстві знання стають безпосередньою продуктивною силою. Відповідно це вимагає від суспільства в цілому, а також від кожної людини вміння застосовувати все більш нові і нові знання, набуті впродовж життя, у власній практичній діяльності. Тобто учень або студент у навчальному і виховному процесі повинен здобути важливі компетенції шляхом застосування знань. Для цього потрібний перехід від кваліфікації до компетенції, яка дозволяє знаходити вихід з будь-яких професійних і життєвих ситуацій, робить можливою діяльність освіченої особи незалежно від локального або глобального контексту ринку праці. Така людина, що опанувала технологію ухвалення рішень, наділена свободою вибору, буде здатна адаптуватися в умовах постійних змін [402, 10–17].

Завдання утвердження особистісно орієнтованої педагогічної системи, яка була б націлена на реалізацію принципу дитиноцетризму в навчально-виховному процесі як відображення людиноцентристської тенденції в розвитку сучасного світу.

Освіта повинна готувати людину, органічно адаптовану до життя у світі різноманітних зв'язків, – від контактів з найближчим оточенням до глобальних зв'язків. Тому так важливо навчати його співіснуванню з іншими людьми і суспільними структурами, виробляти вміння налагоджувати різні психологічні, соціальні, політичні, міжнаціональні конфлікти з дотриманням сучасних вимог, культури плюралізму думки. Людина XXI століття повинна керуватися світоглядними принципами: «єдність у різноманітності» і «доповнення замість протиставлення».

В умовах глобалізації не зникає, а, навпаки, актуалізується завдання зміцнення внутрішньо національних, цивільних зв'язків, патріотичного єднання нації, народу, отже – виховання відповідних почуттів у дитини, оскільки глобалізація – це не лише тенденція до єдності світу, а й до загострення в цивілізованих рамках конкуренції між державами і націями. І тільки згуртована, консолідована нація зможе належною мірою усвідомити власний національний інтерес і найефективніше його відстояти в стосунках з іншими державами.

Успіхи і досягнення суспільства багато в чому залежать від того, як школа організує процес освіти і виховання підростаючих поколінь. Від того, якою стане загальноосвітня і професійна підготовка молодого покоління, які світоглядні і моральні цінності воно сприйме, значною мірою залежатиме майбутнє суспільства.

Освіта є системою, функціонально пов'язаною з усіма сферами життєдіяльності суспільства. Вона зосереджує| в собі величезний досвід, віками накопичений людством, який використовується на основі спадковості. Будучи діалектичним процесом, освіта не позбавлена протиріч, головним з яких є протиріччя між системою освіти, що склалася, і потребами суспільства, інакше кажучи – між школою і життям. Це протиріччя діє протягом існування системи освіти, визначаючи зміст і форми інших протиріч. Його дозвіл пов'язаний з якісними змінами у змісті, управлінні й функціях освіти [166, 4-10].

Освіта стане відносно самостійною ланкою в громадському житті, якщо будуть упорядковані її структура, зміст, організація й управління. Структура освіти є, з одного боку, внутрішньою будовою системи, з іншого – організацією її змісту, формою вираження. Вона формує її складні зв'язки і стосунки, впливає на механізм взаємодії всіх компонентів. Структура, будучи досить стійкою, визначає стабільність системи, її відносну консервативність. Таким чином, вона може сприяти розвитку змісту освіти або гальмувати її [232, 168–171].

Які функції виконує освіта? Як відомо, у функціях освіти розкривається її роль по відношенню до держави; у них реалізуються суспільні потреби й цілі, поставлені перед освітою. Стратегічне завдання, що стоїть сьогодні перед цією системою і визначає її функції, може бути сформульоване так: забезпечити випереджаючий розвиток загальноосвітньої і вищої школи, що гарантує вихід нашої держави на передові позиції науково-технічного, соціального і духовного прогресу.

У чому полягає зміст основних функцій освіти?

По-перше, професійно-економічна функція. Вона обумовлена характером взаємозв'язку освіти з виробництвом, оскільки в його структурі людина, що має певні знання, уміння і навички, займає провідну роль [114, 26].

По-друге, соціально-політична функція – визначає зміст освіти, завдяки їй здійснюється політика держави в області просвіти [91, 4–6].

По-третє, культурно-гуманістична функція. Вона відіграє важливу роль у розвитку духовної культури людства, у формуванні особистості. З розвитком суспільства її значущість зростатиме. Усі ці функції взаємозв'язані між собою, впливають один на одного і спрямовані на досягнення єдиної мети: формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості.

У нашу епоху будь-які цілісно монітаристські системи у філософії, педагогіці, інших громадських науках підлягають критиці. Це стосується і філософії освіти, особливо у країнах СНД, у тому числі й в Україні. Тут тривалий час панувала марксистсько-ленінська ідеологія як «єдино правильна». Виявлення її істотних недоліків зумовило появу і широке поширення тих концепцій, які не визнають вирішальної ролі принципів демократичного плюралізму і релятивізму під час розв’язання найважливіших питань філософії освіти.

Але, з іншого боку, в цих концепціях останнім часом виявлені певні негативні моменти. Насамперед, йдеться про інформаційну кризу, оскільки в кожній сфері людської діяльності, і| особливо в педагогічній, накопичується значна кількість інформації, іноді здійснюється хаотичне зіткнення різних, нерідко суперечливих ідей. Тому будь-яка абсолютизація принципів плюралізму і релятивізму у філософії освіти ігнорується багатьма науковцями і педагогами. Так, Б.С. Гершунский у своїй монографії «Філософія освіти» висуває наявність загального постулату «один світ – одна система». Тому він стверджує, що «альтернативи зазначеному системоутворюючому імперативу немає. Будь-яка сепаративнісь породжує розпад, роз'єднання, розбіжності і ворожнечу, яку важко здолати» [89, 176]. Таким чином, і в сучасній філософії освіти існують суперечливі між собою концепції.

Однак, тут ми розвиватимемо третій підхід, який, критикуючи однобічність двох наведених вище концепцій, у той же час синтезує в собі їх позитивний внесок у розробку нової парадигматичої| основи розв’язання проблем сучасної освіти. Йдеться про становлення тих ціннісно-плюралістичних концепцій у філософії освіти, які засновані на розкритті новітніх діалектичних закономірностей, взаємозв'язку єдиного і різноманітного, постійного і змінюваного. Зокрема, це стосується застосування концепції «постійного розвитку», яка була рекомендована Всесвітньою конференцією ООН (1992 р.), для всіх країн світу.

Проте, перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду змісту нових концептуальних основ філософії освіти, необхідно зупинитися на аналізі проблеми взаємодії філософії і освіти.

Найважливіша функція освіти – навчання і виховання у їх безперервній взаємодії. Тому мета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який якнайкраще об'єднував би її професійну діяльність з тими світоглядними цінностями, які закладені в основу цієї системи. Оскільки філософія від часу свого виникнення завжди виконувала функцію аналізу теоретико-рефлексивного| світогляду і його подальшого розвитку, вона набула найважливішого значення в процесі становлення нових освітніх систем. Так, відомий педагог і філософ С. Гессен у своїй відомій монографії «Основи педагогіки (введення в прикладну філософію)» означив, що педагогічну діяльність у цілому потрібно розглядати як «прикладну філософію».

Але й освіта, у свою чергу, здійснює великий вплив на філософію. У зв'язку з цим видатний американський філософ і педагог Д. Дьюї писав: «Коли філософська теорія байдуже відноситься до виховання, вона не житиме» [139, 55]. Виходячи з цього, він розглядав саме результати освітньої діяльності як головний критерій істини її філософських основ, а систему освіти як найважливіший засіб «поліпшення суспільства», вирішення його найгостріших проблем.

Таким чином, йдеться про те, що взаємодія між філософією й освітою завжди відігравала істотну роль у розвитку людства, яке і призвело до появи такої проміжної між ними науки як філософія освіти. Вона вивчає основні закономірності цієї взаємодії, її різноманітні форми.

Сучасна епоха поставила перед освітою, її філософськими основами принципово нові завдання. Загострення глобальних проблем соціуму, які все більш загрожують його знищенню, вимагають істотних змін усієї стратегії діяльності людства. Це вимагає формування нового типу практичного світогляду, який і визначає цю стратегію. У розв’язання цієї задачі, яка стала найважливішою не лише для сучасних мислителів, політиків, а й для усього людства, головну роль повинна зіграти сучасна освіта. Це завдання вимагає й істотного реформування на основі нової філософії усієї освіти. Тому розробка філософії освіти та впровадження її досягнень у практику є актуальним завданням сьогодення. Курс «Філософія освіти» викладається зараз у більшості вищих навчальних закладів розвинених країн. Усі ці зусилля спрямовані на пошук тієї сучасної парадигми нашої діяльності й механізмів її впровадження в сучасну освіту, яка б змогла позитивно вирішити глобальні та інші проблеми сучасного людства.

Як відомо, проблеми філософії освіти в Радянському Союзі, у тому числі й в Україні, систематично не вивчались. Лише в останні роки горбачовської перебудови відбулася перша Всесоюзна конференція «Творчість і педагогіка», під час якої відбулася розгорнута дискусія між педагогами і філософами, які займалися проблемами філософії освіти. Навіть і з певним запізненням, проте проблеми філософії освіти почали активно розроблятися і в Україні. Значну роль у цьому відіграла Всеукраїнська науково-практична конференція «Філософія освіти в сучасній Україні», яка була проведена на початку 1996 року.

Більшість дослідників проблем сучасної філософії освіти виходять з того, що потрібно формувати «усебічно розвинену людину, яка б гармонійно об'єднувала свої інтереси і свій високий професіоналізм із загальними цінностями та інтересами» (національними, загальнолюдськими, екологічними). Цей ідеал ми розглядатимемо як найважливіший у філософії освіти сучасної України.

Суть справи в тому, що індивідуальні інтереси кожної особи якщо і можуть у чомусь співпадати із більш загальними, але між ними завжди виникають і певні розбіжності. Дійсно, з одного боку, у філософії, політиці, економіці існує тенденція надання індивіду більш вільного і творчого вибору у своїй діяльності. По-друге, такий вибір завжди обмежується певними моральними, правовими вимогами, обов'язковими для всіх. Причому в історії суспільства здійснюється становлення соціумів усе більш загального і складного рівня (рід, плем'я, народність, держава, нація, певні типи цивілізацій, людства в цілому), що сприяє появі тих вимог, які вносять нові обмеження у вільний вибір діяльності особи і груп людей. Тому виникає розбіжність між двома протилежними тенденціями: а) до збільшення вільного вибору своєї діяльності будь-якими її суб'єктами і б) до нових обмежень такого вибору, які повинні забезпечити збереження суспільної організації вищих рівнів.

Ця розбіжність стає головною і в сучасній філософії освіти. Так, відомий теоретик педагогіки, учитель-новатор Ш. Амонашвілі вважає, що «основна трагедія виховання» полягає у вирішенні розбіжності між тим змістом виховання і навчання, які визначаються вимогами суспільства («потрібно») і відчуттям вільного вибору дитини («дитяче хочу») [5, 25]. Саме пошук оптимізації розв’язання цієї розбіжності (причому в процесах виховання не лише дітей, а й усіх інших осіб будь-якого суспільства) і потрібно розглядати як найважливішу проблему сучасної філософії освіти.

Такий пошук відбувався в усій історії людства. Але при цьому дуже часто таке розв’язання доводилося шляхом визнання пріоритетної (нерідко і абсолютної) ролі однієї з протилежних тенденцій. Тобто, або більш загальних інтересів (наприклад, державних, національних) в їх відношенні до індивідуальних, групових, і навпаки. Якщо перша з цих тенденцій веде до тоталітаризму, друга – до визнання вирішального значення егоїстичних інтересів окремих осіб, або представників певних груп, кланів, видів цивілізацій і культур. Ці протилежні тенденції чітко проявляються і в сучасних освітніх системах, їх філософських основах. Причому у багатьох концепціях сучасної освіти здійснюється спрощене об'єднання обох цих тенденцій, тобто мова йде про визнання пріоритету як інтересів осіб і їх груп, так і більш загальних, у тому числі загальнолюдських інтересів, без виявлення складної проблеми розв’язання розбіжностей між ними.

Розробкою нової парадигми освіти, яка б подолала однобічність згаданих вище, займалося багато видатних мислителів XX століття. Так, Карл Ясперс писав: «Обов'язковий для всіх світовий лад (на відміну від світової імперії) можливий у тому випадку, коли різноманітні світогляди залишаться вільними у своїй історичній комунікації» [450, 238]. Тому свою концепцію про зміст історії він розробляв на ідеях універсальності, унікальності та плюралізму історичних подій [450, 463–464], тобто на тій новій парадигмі об'єднання вищезгаданих протилежних тенденцій, яка спрямована на оптимізацію розв’язання розбіжностей між ними.

Суть основних ідей цієї парадигми полягає в наступному: а) вимоги «обов'язкового для всіх порядку» мають бути зведені до такого мінімуму, який може бути вільно прийнятий представниками усіх різноманітних світоглядів; б) розбіжності, які виникають між представниками різних видів світогляду, повинні вирішуватися завдяки їх доброзичливій діалоговій взаємодії. Головна мета цієї взаємодії полягає у пошуках кращого вирішення проблеми об'єднання, обов'язкового для всіх, з його проявами в різних формах світогляду. Ці ідеї розвивали і розвивають багато відомих філософів, педагогів, інших мислителів сучасності.

Чому ж ці ідеї так і не стали відігравати роль сучасної парадигми освіти, формування тих нових форм практичного світогляду? Суть справи полягає в тому, що вже на теоретичному рівні вирішення проблеми оптимізації у вирішенні цієї головної громадської й освітньої розбіжності, відбувалися гострі дискусії. Ще більші труднощі виникають у процесах формування практичної свідомості сучасного людства.

Загострення глобальних проблем залишає людству дуже мало часу на їх розв’язання. Нині існує дві можливості: або людство знайде нову парадигму їх розв’язання, розробить механізми її впровадження через реформування освітніх систем і формування нових видів практичного світогляду, або ми всі приречені на загибель. Перший варіант, у свою чергу, потребує розробки методології розв’язання всієї системи розбіжностей: між особою і суспільством, між усіма існуючими соціумами, між людством і природою. Чи можливо це зробити? Складний характер цього завдання викликав широке розповсюдження скептичних і плюралістичних поглядів на його розв’язання. Але в кожній історичній добі, яка ставить перед людством принципово нові проблеми, виникають і принципово нові способи їх розв’язання. Найважливішу роль нараз почала відігравати теорія розвитку складних і надскладних відкритих систем, яка отримала назву «синергетика».

Синергетична парадигма є принципово новим шляхом до оптимізації розв’язання тих найгостріших розбіжностей, про які йшла мова. Це стосується і такого співвідношення як стабільність, необхідність, з одного боку, і мінливість, хаотичність, випадковість – з іншого. Синергетика уперше в розвитку науки розкрила істотну роль випадкових флуктуацій, які здійснюються на певних етапах розвитку складних відкритих систем [183, 342–350]. Останні обумовлюють те, що розвиток будь-яких систем, після проходження точок біфуркацій може проходити в різних, у тому числі й протилежних, напрямках. Це і служить методологічною основою введення в синергетичну парадигму принципів плюралізму і релятивізму. А тому ми ніколи не зможемо чітко передбачити майбутній розвиток систем, оскільки останнє значною мірою визначається хаотичними флуктуаціями.

Нові завдання освіти в XXI столітті взагалі вимагають застосування в широкому контексті інноваційних педагогічних технологій, які базуються на фундаментальних епістемологічних і герменевтичних аспектах педагогіки і дидактики, пов'язаних з мистецтвом розуміння і високою комунікативною культурою. Природною стає потреба в конституюванні множинності освітніх траєкторій, для яких характерна варіативність методик, що активізують розумову діяльність і творчо організовують освітній простір. Найбільш перспективною інноваційною технологією, на наш погляд, є синергетична модель.

У чому її суть, який зміст? Синергетична модель освіти включає у свій зміст наступні найважливіші компоненти.

По-перше, відкритість освіти і творчий характер навчання. Світоглядна інтерпретація ідей синергетики може служити основою відкритого і цілісного сприйняття й усвідомлення світу. Чим повніше навчання відбиває постнекласичну| науку і нове філософсько-світоглядне осмислення її результатів, тим більше його відкритість, глибше його дія на учня. У цьому значенні немає необхідності декларувати моральні принципи людського спілкування, які багато в чому пов'язані із синергетичними уявленнями про коеволюції людини, природи і суспільства [65, 204–208].

По-друге, розвиток інтеграції різних способів опанування людиною світу: мистецтва, філософії, міфології, науки тощо. Розвиток інтеграції спирається на холістські тенденції розуміння об'єктивної реальності як в науці, так і у філософії (В. Гейзенберг, І. Пригожин, А. Ейнштейн). Сучасна освіта як засіб освоєння світу повинна забезпечити інтеграцію різних способів його освоєння і тим самим збільшити творчий потенціал людини для вільних і осмислених дій, цілісного відкритого сприйняття і усвідомлення світу [91, 5–7].

Інтеграція різних способів освоєння людиною світу, розвиток холістських процесів у науці, філософії і практиці досі не знайшли необхідного відображення в сучасній освіті. Це позначається на подальшій предметній диференціації наукового знання як засоби досягнення ефективності навчання. Система освіти поки сліпо копіює постійно зростаючу диференціацію науки, прагнучи охопити неосяжне. Вузька спеціалізація і професіоналізація призвели до фрагментарності знань, відчужених від людини. Разом із засвоєнням готового диференційованого знання учні засвоюють і репродуктивний характер мислення. Бажано, щоб освіта базувалася не на вивченні окремих дисциплін, а на базі дослідження проблем реального світу [161, 134–135].

Тому необхідно переглянути традиційні дисципліни на основі програм, що відбивають особливості глобальних проблем сучасності. Такі програми розпочинатимуться не з вивчення питань історичного становлення певної дисципліни, а| із з'ясування змісту і причин виникнення тієї чи іншої проблеми сучасності й пошуку альтернативних методів її розв’язання. Нова модель освіти зорієнтована на вивчення таких комплексних навчальних дисциплін як «Розвиток природи і суспільства», «Основи економічних і правових знань». Спіралеподібна побудова матеріалу дозволяє неодноразово повертатися до вивченого раніше. Навчання такого роду розширює загальноосвітню базу учнів при значному скороченні навчального часу, зміцнює зв'язки між попереднім досвідом і новим знанням [217, 53–57].

По-третє, включення в процес освіти синергетичних уявлень про: відкритість світу; цілісність і взаємозв'язок людини, природи і суспільства; когерентності й нелінійності розвитку; про хаос і випадковість як конструктивні основи. Розвиток усвідомлюється не як лінійний, односпрямований процес, пов'язаний з необхідністю, а як процес, що передбачає можливість вибору одного з багатьох шляхів, вибору, що визначається випадковістю. Безлад, нестійкість, хаос не є, з точки зору синергетики, чимось руйнівним, деструктивним, відхиленням від магістрального шляху еволюції, а виступають необхідним її етапом, конструктивним початком, що веде до організації нових, більш складних структур навчального процесу [48, 286–295].

По-четверте, вільне користування різними інформаційними системами, які сьогодні відіграють не менш важливу роль в освіті, як безпосереднє спілкування з викладачем. Синергетична теорія переконливо довела, що розвиток можливий тільки у відкритих системах, які постійно обмінюються із зовнішнім середовищем речовиною, енергією та інформацією. Переробка, інтеграція різного роду інформації ведуть до виникнення нових форм організації і впорядкованості (що і становить процес самоорганізації). Недолік і неповнота використовуваної інформації призводять до загибелі системи [239].

Люди, на відміну від тварин, можуть переносити інформацію не лише за допомогою генетичного коду, але й за допомогою навчання, яке у тваринному світі відбувається обмежено. Саме тому, вважає Г. Хакен, така значна частина нашої культури посилається на навчання як новий спосіб передачі інформації від одного покоління до іншого. Але тут через постійно зростаючий обсягу знань, що накопичуються людством, виникають великі труднощі. Отже, абсолютно у дусі синергетики важливо знайти загальні уніфікуючі ідеї і принципи, щоб осилити величезну кількість інформації. Мабуть, ця проблема пов'язана не лише з пошуком загальної уніфікуючої схеми, але, в першу чергу, з розвитком інфосфери, можливістю оперативного використання, зберігання і переробки інформації, включенням освіти до єдиного інформаційного процесу. Саме у цьому і полягає проблема інформатизації освіти.

Останнім часом з'явилися нові види електронного спілкування: електронна пошта, комп'ютерна конференція, телекомунікаційний зв'язок, які забезпечують доступ до видалених баз даних. Комп'ютерні системи мають специфічну привабливість передусім завдяки швидкості й доступності залучення до спілкування необмеженого числа учасників, відкритістю цього спілкування, що дає можливість залучити будь-якого школяра, будь-якого фахівця до розв’язання загальнолюдських проблем.

У результаті нинішнього бурхливого розвитку математичного моделювання, обчислювального (на комп'ютерах) експерименту, комп'ютерної графіки відкриваються можливості для нового синтезу – синтезу відео-, аудіо- і текстуальних засобів передачі наукової інформації. Здібності творчої уяви та інтуїції отримують нові імпульси для розвитку завдяки зануренню людини у віртуальні реальності, що моделюються комп'ютером. Візуалізація синергетичних комп'ютерних знань може виступати в якості моста між гуманітарними і природничими науками, і так само – між традиційними образами культури і новітніми досягненнями науки, між красою творів мистецтва і строгістю наукових результатів [249, 78–80].

По-п'яте, особистісна спрямованість процесу навчання, тобто за основу береться не соціум як цілісна система, а людина з її неповторністю як постійне джерело стихійності, невпорядкованості, і в той же час, – джерело розвитку. У відкритому світі людська індивідуальність виступає основою суспільних зв'язків людей. Складність і різноманіття завдань, що виникають перед суспільством, вимагають індивідуальної ініціативи, а отже – індивідуальної різноманітності. Саме тому вільний розвиток особистості є умовою розвитку суспільства [276, 47–60]. Для відкритої системи освіти цей принцип виступає основоположним чинником, тоді як класична модель освіти припускає суворі норми, що уніфікують людську індивідуальність.

Особистісний образ світу формується через систему понять культури, тому світоглядні категорії завжди мають соціокультурний вимір і визначають характер життєдіяльності людей. Становлення, розвиток і освіта людини неможливі без особистісного переживання, усвідомлення образу світу. Отже, в процесі освіти і розвитку людини відбувається інтеграція різного роду інформації, що набуває завершеної форми предметного знання, але саме цілісного світу, що зосереджується в одній індивідуальній людській істоті. При цьому основна увага має бути спрямована на розкриття сутнісних сил людини і їх реалізацію на благо суспільства.

По-шосте, синергетична модель освіти припускає зміну ролі викладача: перехід до спільних дій в нових ситуаціях у відкритому, мінливому, безповоротному світі. Основою реалізації освіти, відкритої майбутньому, служить новий тип соціальних стосунків, який допускає взаємну допомогу, співпрацю і співтворчість. Атмосфера спільного творчого освоєння світу, під час якого учасники освітнього процесу об'єднуються в єдину структуру, що має властивості функціонально орієнтованого навчального середовища, дозволяє реалізувати освітні моделі, оптимальні для кожної людини [324, 72–76].

Цілісність і багатовимірність процесу освіти припускають постійний творчий пошук адекватних методів і технологій освіти, успішне застосування яких залежить від викладача, групи, їх індивідуальних особливостей і інтересів. Вибрати оптимальний варіант вони можуть тільки самі, завдяки самовдосконаленню, самовираженню, самореалізації кожного учасника освітнього процесу. Результати досліджень показали, що більшість учителів і викладачів навчальних закладів зазнають труднощів: а) при перебудові стосунків з учнями від авторитарного управління до спільної діяльності та співпраці; б) при переході від переважної орієнтації на репродуктивні навчальні завдання до орієнтації на продуктивну і творчу розумову діяльність. Навіть при високому рівні професійної майстерності найважчими завданнями були зміна особистої установки, розвиток і становлення співтворчої атмосфери в процесі освітньої діяльності [384, 42–47].

Таким чином, синергетична модель освіти передбачає: відкритість освіти, інтеграцію всіх способів освоєння людиною світу, включення синергетичних уявлень у процес освіти, використання різних інформаційних систем, особистісну спрямованість процесу навчання, зміну ролі викладача [374, 84–86].

З нинішніх позицій синергетику можна розглядати як новий міждисциплінарний рух у сучасній науці, яка характеризується становленням нового погляду на світ і на людину у цьому світі. Завдяки синергетиці ми відкриваємо іншу сторону світу: його нестабільність, нелінійність і відкритість, усе більш велику складність формоутворень та їх об'єднань у цілісності, які еволюціонують. Синергетика – це новий діалог людини з природою, новий синтез людського знання і мудрості. Це новий підхід до пізнання криз, нестабільності та хаосу, до створення засобів управління ними.

Як міждисциплінарний напрям наукового пошуку синергетика має глибокі світоглядні наслідки. Вона не просто змінює понятійний устрій мислення, а й частково перебудовує наше світовідчуття, сприйняття простору і часу, розуміння ходу еволюційних процесів; наше відношення до життя, нашу життєву позицію. Нові ідеї, як звичайно, наукова спільнота передусім відкине. Проте, якщо вони витримують перевірку на істинність, то поступово стануть загальноприйнятими. Усе більше наукових пошуків у різноманітних галузях знань спираються на синергетику як науково-дослідну програму, випробовуючи на універсальність її методологічні принципи і поняття [351, 78-85].

Нині постнекласична наука і синергетичне бачення світу все більше завойовують визнання і зміцнюють свої парадигмальні| позиції у світовому науковому товаристві, як засіб виходу з глобальної кризи людства взагалі, науки, культури й освіти, зокрема.

Позначився основний напрям – інтеграційні процеси в науці, освіті й культурі, а також між різними способами осягнення світу як спроба відобразити зусилля людського Духу як ціле в усій його величі. З іншого боку підкреслюється обмеженість пізнавальної здатності людини на кожній сходинці її розвитку, що застерігає людину від зайвої самовпевненості. Сучасне уявлення про світ і місце людини у світі є вихідним пунктом створення нової концепції освіти, яка може бути покладена в основу міжнародної системи відкритої освіти для ХХI століття [325, 45–48].

Проблемам розвитку синергетичної методології та їх упровадженню в освітні системи, формування практичного світогляду сучасних людей присвячена значна кількість літератури. Останніми роками ці проблеми стали активно розроблятися філософами, педагогами, ученими України. Так, колишній міністр освіти і науки України не раз писав про ту найважливішу роль, яку може відіграти сучасна теорія самоорганізації у процесі реформування нашої освіти.

У березні 2003 року вийшов перший номер журналу «Практична філософія», який спеціально був присвячений цій проблемі. Видано декілька номерів журналу «Вища освіта України», які також присвячені розробці синергетичної методології та її впровадженню в освіту. За ініціативи учених Інституту вищої освіти АПН України було створено Українське синергетичне суспільство, яке внесло вагомий вклад у розробку проблем синергетичної методології та її впровадження в освітні системи [130, 7–10].

Таким чином, зростає роль філософії освіти під час розв’язання найважливіших проблем людства і України. Вона вимагає проведення нових заходів, які будуть спрямовані на активну розробку концептуальних основ цієї методології, її впровадження в усі види освітньої діяльності. Сучасне уявлення про світ і місце людини в ньому, є вихідним пунктом створення нової концепції освіти, яка може бути покладена в основу системи відкритої освіти для XXI століття. Становлення цієї моделі освіти вимагатиме змін існуючої парадигми не лише вищої, але й шкільної освіти.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Прориву в майбутнє iconІнфокомунікації – сучасність та майбутнє”
Даний збірник містить тези матеріалів, що представлені на першу міжнародну науково-практичну конференцію молодих вчених “Інфокомунікації...
Прориву в майбутнє iconІнфокомунікації – сучасність та майбутнє”
Даний збірник містить тези матеріалів, що представлені на Прешу міжнародну науково-практичну конференцію молодих вчених “Інфокомунікації...
Прориву в майбутнє iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Обговорення стратегії інноваційного прориву та проблем інноваційного розвитку, просування перспективних проектів
Прориву в майбутнє iconПрограма міжнародного форуму інноваційних проектів студентів, аспірантів І молодих учених
Обговорення стратегії інноваційного прориву та проблем інноваційного розвитку, просування перспективних проектів
Прориву в майбутнє iconІнформаційне повідомлення! В рамках V стоматологічного міжнародного конгресу «Клінічна пародонтологія – погляд в майбутнє»
В рамках V стоматологічного міжнародного конгресу «Клінічна пародонтологія – погляд в майбутнє» відбудеться конференція молодих вчених....
Прориву в майбутнє iconКонкурс блогів (есе) "Сталий розвиток: майбутнє, якого ми хочемо"
Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань сталого розвитку, яка відбудеться в Ріо-де-Жанейро, Бразилія, в червні 2012 року...
Прориву в майбутнє iconЧернігівський національний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка: з минулого в майбутнє
Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка : з минулого в майбутнє : бібліогр покажч. / уклад. Н. Ф....
Прориву в майбутнє icon«Історико-культурна спадщина Дніпровського Лівобережжя, Курського Посейм’я та Слобожанщини: минуле, сучасність і майбутнє»
Дніпровського Лівобережжя, Курського Посейм’я та Слобожанщини: минуле, сучасність і майбутнє, присвяченій 95-річчю обрання Павла...
Прориву в майбутнє iconІнформації та їх вплив на вибір майбутньої професії Основним джерелом інформації про майбутнє місце навчання для старшокласників є Інтернет 30% та батьки 27%. Де або у кого шукають(-ли) інформацію про майбутнє місце навчання (%)
Хду студентами 4-х курсів в рамках програми педагогічної практики за участю відділу освітнього моніторингу та маркетингу, а також...
Прориву в майбутнє iconУдосконалення методології формування правового поля професійно – технічної освіти в україні /По матеріалам доповіді на науково-практичній конференції «Сьогодення І майбутнє системи профтехосвіти України»
По матеріалам доповіді на науково-практичній конференції «Сьогодення і майбутнє системи профтехосвіти України» (Крим: Алупка, 21....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи