Екологія І раціональне природокористування icon

Екологія І раціональне природокористування




НазваЕкологія І раціональне природокористування
Сторінка4/11
Дата26.06.2013
Розмір2.23 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Литература

1. Исаченко А.Г. Экологические проблемы и эколого-географическое картографирование // Изв. ВГО. - №4, 1990. – С. 289-301. 2. Исаченко А.Г. Экологический потенциал ландшафта // Изв. ВГО. - №4, 1991.- С. 305-316. 3. Копыл И.В. Естественные кормовые угодья как объект ландшафтно-географических исследований // Вестн. Москов. ун-та. – Сер. 5. – География. – 1986. - №2. – С. 56-63. 4. Ласточкин А.Н., Тимофеев Д.А. Геотопология: геоморфологические основы теории, методики и практики // Изв. РАН. – Серия географическая. – 1993. - №1. – С. 16-27. 5. Нешатаев Б.Н. Геоэкологическая типология речных пойм // Матэрыялы VI зъезда Беларускага геог. таварыства. – Магілеу, 1999. – С. 221-223. 6. Нешатаев Б.Н. Геоэкологический подход в типологии речных пойм Сумского Приднепровья // Екологія і раціональне природокористування. – Суми: СумДПУ, 2006.- С. 30-47. 7. Нешатаев Б.Н. В.В. Докучаев как геоэколог // Сучасні проблеми геоекології та раціонального природокористування Лівобережної України. – Суми: СумДПУ, 2006. – С. 14-20. 8. Нешатаев Б.Н. Ландшафтная дивергенция в долинно-речных системах // Екологія і раціональне природокористування. – Суми: СумДПУ, 2007. - С. 16-23. 9. Нешатаев Б.Н., Буц Ю.В. Геоэкология и типология речных пойм // Природничі науки на межі століть. – Ніжин, 2004. – С. 154-155. 10. Преображенский В.С. Суть и формы проявления геоэкологических представлений в отечественной науке // Изв. РАН. – Серия географическая. – 1992. - №4. – С. 5-10. 11. Раменский Л.Г. Введение в комплексное почвенно-геоботаническое исследование земель. – М.: Сельхозгиз, 1938. – 620 с. 12. Раменский Л.Г., Цаценкин И.А. и др. Экологическая оценка кормовых угодий по растительному покрову. – М.: Сельхозгиз, 1956. – 472 с.

Summary

B.N. Neshataev. Investment of L.G. Ramenskij in geoecology and characteristic of earths.

Theoretical conceptions of L.G. Ramenskij are examined in becoming and development of modern geoecology and characteristic of earths on ecological-landscape basis.

УДК 911.3 : 504.03

С.І. Сюткін

^ ТИПІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

В статті зіставляються різні підходи до типізації проблем природокористування, детально аналізуються чотири конкретних типізаційних схеми, робиться висновок про неможливість їх автономного розгляду й використання.

^ Постановка проблеми. Сучасний високий рівень антропогенної зміненості природного середовища із реальною загрозою повної втрати його здатності до саморегуляції і відтворення вимагає корінного перегляду стратегії природокористування. Оптимальне управління соціально-економічним розвитком суспільства не може бути задовільним в межах технократичного мислення.

Англійський географ П. Хаггет [4] влучно зауважував, що відповідь географів на виклик сучасності буде залежати від парадигми, в рамках якої вони працюють. Він послідовно виділяв три принципово відмінних підходи до об’єкту досліджень – просторовий, регіональний та екологічний аналіз. Зазначимо, що актуалізація в даній роботі переважно екологічного напрямку суспільно-географічних досліджень ніяк не принижує значення інших підходів, зокрема слід визнати найвдалішим інтегратором всіх трьох вищеназваних парадигм саме регіональну.

Теоретична географія певною мірою несе відповідальність за сучасний стан природокористування, оскільки її теорії (зокрема економічного районування і територіально-виробничих комплексів) досить часто використовувалися для нехтування екологічними інтересами суспільства. Основним принципом комплексоутворення була максимізація економічного ефекту при мінімізації витрат. Це абсолютно нелогічно: від суто географічних методів шукати виключно економічний ефект.

^ Виклад основного матеріалу. В основі типізації будь-яких явищ чи об’єктів знаходиться філософська ідея єдності загального і одиничного. Пізнання загального відбувається через розкриття одиничного. Типізація може проводитися різними шляхами в залежності від поставленого завдання. Вирішальне значення при цьому має вибір суттєвих ознак, які найкращим чином відбивають якість об’єктів. Отже, через надзвичайну багатоплановість суспільно-природної взаємодії типізація проблем природокористування може відбуватися за декількома схемами, цей факт широко обговорювався в географічній літературі [1, 3 та ін.].

1. В залежності від ієрархічного положення досліджуваної території можна виділити наступні проблеми природокористування:

1.1. глобального (планетарного) рівня; 1.2. макрорегіонального рівня (наприклад, Західна Європа або Близький Схід); 1.3. державного рівня (Україна); 1.4. макровнутрішньодержавного рівня (економічний район); 1.5. мезорівня (область, промислово-міська агломерація); 1.6. мікрорівня (промисловий вузол); 1.7. локального рівня (промисловий центр або пункт, окреме поселення); 1.8. точкового рівня (промислове або рекреаційне підприємство).

Ця типізаційна схема важлива тому, що в залежності від типу виробництва у межах певних територіальних структур його розвитку знаходяться і тип природокористування, і відповідний йому характер проблем. В сучасних умовах актуальність такого підходу різко зросла, оскільки зниження рівня узагальнення власності на природні ресурси та розвиток ринкових відносин посилюють загрозу заміни відомчого егоїзму територіальним.

2. У змістовному (аспектному) вигляді проблеми природокористування можна поділити на:

2.1. природно-екологічні; 2.2. економіко-екологічні; 2 3. соціально-екологічні; 2.4. етнічно-екологічні; 2.5. юридично-екологічні; 2.6. політико-екологічні.

2.1. Природно-екологічні проблеми зумовлені нераціональним використанням природних ресурсів, розвитком несприятливих природно-техногенних процесів, забрудненням компонентів природного середовища та іншими факторами, що приводять до збільшення техногенного навантаження на геосистеми та зниження їх стійкості.

2.2. До економіко-екологічних проблем природокористування відносяться: застарілість технологій, зношеність матеріально-технічної бази, що підвищує забруднення природного середовища; слабкий розвиток інноваційного комплексу; недостатній розвиток виробничої екологічної інфраструктури; переважно екстенсивний шлях розвитку господарства. Саме екстенсивний розвиток технологічного способу виробництва – ядра продуктивних сил – закономірно веде до виникнення проблем накопичення величезних обсягів відходів та вичерпаності ресурсів. Внаслідок цього почали з’являтися різноманітні концепції раціонального природокористування, в тому числі «нульових темпів зростання», переміщення «шкідливих підприємств» на менш забруднені території та ін.

2.3. До соціально-екологічних проблем треба віднести медико-екологічні, демографічні, зростання безробіття, соціально-стресові, криміногенні проблеми, недостатній розвиток соціальної інфраструктури, незадовільний стан споживання, незбалансованість попиту та пропозиції, різке зниження рівня добробуту населення в цілому. Соціально-екологічні проблеми досить важко відмежувати від економіко-екологічних в силу їх об’єктивної взаємозалежності. Безумовно, що розвиток соціальної сфери, особливо її матеріальної бази, в першу чергу обумовлюється економічними факторами.

2.4. До етнічно-екологічних проблем природокористування слід віднести проблеми взаємовідносин етносів з оточуючим середовищем (не тільки природним, але й соціально-економічним). Окремі етноси далеко не однаково використовують можливості, які надаються їм для існування одним і тим же типом ландшафтів. Комплекс етноекологічних проблем включає в себе як вплив середовища на формування біологічного типу, менталітету етносів, так і вплив етносу на стан довкілля. Етноекологічні проблеми відіграють значну роль в житті народів і країн, набуваючи в окремих випадках дуже гострого характеру та заслуговуючи окремого розгляду як суттєвий фактор сталого розвитку.

2 5. До юридично-екологічних відносяться проблеми функціонування й коригування законодавства взагалі та законодавства в сфері природокористування і охорони довкілля зокрема. Справа не тільки у встановленні плати за користування природними ресурсами та їх забруднення. Середовищеутворюючі або культурно-естетичні функції не є ресурсами у класичному розумінні А.А. Мінца [2] і практично не піддаються формалізації у вигляді якоїсь ціни. Мова йде про створення нової екофільної концепції суспільно-природної взаємодії і закріплення її в законодавстві.

2.6. До політико-екологічних відносяться проблеми національної безпеки, виконання функцій держави щодо покращання умов життя населення, вдосконалення організації геопростору, поліпшення соціально-політичної ситуації. До політико-екологічних також відносяться проблеми, які виникають у зв’язку з діяльністю громадських екологічних організацій та рухів, їх участю в екологічних конфліктах; а також проблеми прийняття політико-екологічних рішень і навіть результати виборів. На жаль, сучасні політичні процеси, що протікають в Україні, відсунули на задній план вирішення проблем природокористування. Але професійні географи ставлять на порядок денний питання про створення політико-екологічної моделі розвитку суспільства, яка б стала теоретичною платформою географічних досліджень і прогнозів. Це дуже важливо, адже сьогодні екологічні загрози в деяких випадках переважують традиційні військові, а боротьба за виживання людства вже в ближчі роки може замінити собою традиційну політико-ідеологічну боротьбу.

3. Типізація за видом природокористувачів:

3.1. проблеми промислового природокористування; 3.2. проблеми агропромислового природокористування; 3.3. проблеми будівельно-індустріального природокористування; 3.4. проблеми транспортного природокористування.

Як бачимо, в цій типізаційній схемі розглядаються як галузеві, так і міжгалузеві проблеми природокористування. Донедавна в системі природокористування на практиці реалізовувалася концепція переважно промислово-транспортного освоєння, що зумовлює переважання в структурі гострих проблем типу 3.1.

3.1. При детальному розгляді проблем першого типу треба врахувати, що існує декілька основних видів промислово-природної взаємодії:

  • промислове землекористування (промислова забудова; розміщення шахт, кар’єрів; відведення земель під складування відходів виробництва);

  • ресурсовилучення (видобувні виробництва та лісоексплуатація);

  • ресурсоспоживання (переробка природних ресурсів із зміною їх структури);

  • ресурсокористування (сутність природних ресурсів не змінюється);

  • ресурсовідновлення (відтворення лісових, мінеральних та інших ресурсів);

  • забруднення (механічне, хімічне, теплове та ін.) компонентів природного середовища, порушення природних ландшафтів і формування замість них антропогенних;

  • середовищезахисна діяльність.

Інтенсивність промислового природокористування, його спрямованість на певні види природних ресурсів залежать як від природних (природно-ресурсний потенціал та його структура), так і соціально-економічних факторів. Серед останніх дуже важливими є галузева структура промисловості та її технічний рівень. Існує потреба поділу виробництв за видами та масштабами промислово-природної взаємодії на 4 великих групи.

^ Перша група характеризується найширшою взаємодією з оточуючим природним середовищем, проявом всіх вищеназваних видів промислово-природної взаємодії, серед яких найбільш небезпечні: ресурсовилучення, механічне та інше забруднення, великі розміри відведення земельних угідь. До цієї групи відносяться підприємства електроенергетики, нафтогазового комплексу, торфорозробок та лісозаготівель, деревообробної, скляної і фарфоро-фаянсової та промисловості будівельних матеріалів, а також підприємства, що займаються первинною обробкою льону, вовни, картоплі.

^ Друга група виробництв також характеризується активним природокористуванням, відсутній тільки один вид промислово-природної взаємодії – ресурсовилучення. До неї входять підприємства обробної промисловості: машинобудування, хімічної, легкої (текстильні та суконні виробництва) промисловості.

^ Третя група виробництв відрізняється головним чином використанням території та досить активним ресурсокористуванням. До цієї групи відносяться переважно підприємства харчової промисловості.

Найменші масштаби взаємодії з довкіллям в четвертій групі виробництв, які працюють на напівфабрикатах або штучних матеріалах. Тому підприємства, наприклад, трикотажної чи швейної промисловості характеризуються лише землекористуванням, в меншій мірі забрудненням, зовсім відсутні найбільш активні і небезпечні види промислово-природної взаємодії – ресурсовилучення та ресурсоспоживання.

Загальним принципом оптимізації промислового природокористування слід вважати зменшення масштабів ресурсовилучення за рахунок активного ресурсозбереження. Хоча при цьому слід мати на увазі, що саме по собі ресурсозбереження без інтенсивної середовищезахисної діяльності дає небагато, враховуючи інерційність природних процесів і територіальну диференціацію потенціалу самоочищення та самовідновлення природних систем. Середовищезахисна діяльність може бути тісно пов’язана з ресурсозбереженням через зменшення обсягів та утилізацію промислових відходів. Розроблені вітчизняні і зарубіжні технологічні схеми вже зараз дають можливість майже повністю утилізовувати відходи підприємств гірничопромислового, будівельного, хіміко-лісового та паливно-енергетичного комплексів. Значні обсяги накопичених відходів цих підприємств в умовах переходу до ринкової економіки перетворюються на цінну вторинну мінеральну сировину, яка до того ж і набагато дешевша за первинну. Приведені затрати на складування «відходів» часто перевищують витрати потенційних споживачів на розвідку і видобуток аналогічної сировини із самостійних родовищ. Тобто утилізація має не тільки екологічний, але й економічний ефект. Економія речовини і особливо енергії природи перестала бути справою вільного вибору. Вона є питанням не просто оптимізації виробництва, а в значній мірі проблемою виживання людства. Географічний аспект економії речовини природи, який включає всі складові територіальних відтворювальних циклів, систем і структур, повинен бути в центрі заходів з подолання недосконалості виробничих технологій шляхом їх комплексування з перетворенням відходів (у т.ч. небезпечних) у нові види сировини. В зв’язку з цим все частіше відходи визначаються як природно-техногенні ресурси, а місця їх особливо великого скупчення – як техногенні родовища.

3.2. У міжгалузевій структурі проблем природокористування особливе місце займають проблеми агропромислового природокористування, оскільки АПК має інтенсивні прямі та зворотні зв’язки з природою. Базовою ланкою АПК є сільське господарство. Збереження природного середовища, забезпечення соціально-економічних функцій ландшафтів значною мірою залежить саме від інтенсивності та культури сільськогосподарського природокористування.

Процес відтворення в сільському господарстві тісно переплітається з ходою природних процесів і приводить до низки небажаних наслідків – втрати родючості ґрунтів, їх хімічного забруднення, збільшення обсягів відходів та стоків. Треба підкреслити, що спеціалізовані АПК – м’ясо-, молоко- та птахопромислові, цукровобуряковий та інші мають багато дрібних переробних підприємств, погано забезпечених очисними спорудами.

Не можна абстрагуватися від того факту, що зворотним боком інтенсифікації сільського господарства є забруднення сільгосппродукції нітратами і пестицидами, а також збільшення навантаження на природне середовище. В зв’язку із зростанням в останні роки екологічної освіти населення і збільшенням числа прихильників здорового способу життя, посилився протест проти надмірного використання засобів захисту рослин, мінеральних добрив у рослинництві та медикаментів і штучних кормових білків у тваринництві. Як головна форма ведення сільського господарства, що задовольняє цим вимогам населення, пропагується екологічне «органічне» сільське господарство, засноване на відмові від ряду засобів виробництва і переході до технологій, що знизять навантаження на природне середовище.

3.3. До структури проблем природокористування будівельно-індустріаль­ного комплексу (БІК) входять проблеми промислового, транспортного та власне будівельного природокористування, кожне з яких має власні риси та особливості. Складність та багатозначність проблем цього типу полягає в тому, що БІК включає в себе не тільки капітальне будівництво, але й пов’язані з ним галузі промисловості і транспорту.

Найбільш активна промислово-природна взаємодія у промисловості будівельних матеріалів. Дещо менша у машинобудівних підприємств БІК. Ще вужча взаємодія у будівництва (землекористування та механічне забруднення природного середовища). Площа зайнятих земель та масштаби забруднення залежать від виду будівництва (промислове, сільськогосподарське, комунально-побутове, енергетичне). Дуже важлива проблема для промисловості будматеріалів – це укріплення сировинної бази без освоєння нових родовищ і відповідного зростання масштабів ресурсовилучення і землекористування. На перший план виходить використання відходів інших галузей промисловості (золи, шлаків, фосфогіпсу та ін.).

3.4. Взаємодію транспорту, який є матеріальним носієм більшості зв’язків, і природного середовища можна розглядати в декількох аспектах, адже транспорт є: великим споживачем паливних та лісових ресурсів; найбільшим джерелом забруднення атмосфери; великим джерелом шуму; значним землекористувачем. Частка земель, зайнятих шляхами сполучення і транспортними підприємствами, сягає 2%. Але при будівництві шляхів сполучення створюється велика кількість кар’єрів та під'їздів до них, які часто стають джерелами подальшої деградації земель. Під транспортні об’єкти, як правило, використовуються найбільш придатні для господарської діяльності ділянки, що мають родючі ґрунти. Сприяє ерозії й безсистемна прокладка ґрунтових шляхів, які до того ж займають більшу смугу землі, ніж постійні дороги з твердим покриттям.

Взаємодія транспорту з природним середовищем носить специфічний характер: для забруднень характерне лінійне поширення біля шляхів сполучення або точкове (як і для промислових об’єктів) в районах вокзалів, автопарків, депо, складських господарств. На рівень забруднення довкілля транспортом суттєво впливає також стан дорожньої сітки, адже від можливостей доставки вантажів і пасажирів по найкоротшим відстаням з меншими витратами палива залежить інтенсивність дії транспорту на природу. Найбільш шкідливий з видів транспорту – це автомобільний.

4. Типізація може відбуватися також на ресурсній основі (у відповідності з видом природних ресурсів, що використовуються). Це проблеми: 4.1. землекористування; 4.2. водокористування; 4.3. лісокористування; 4.4. рекреаційного природокористування тощо.

4.1. Землекористування можна розглядати як єдиний та неподільний процес використання й охорони земельних ресурсів визначеної території у конкретних природно-географічних та соціально-економічних умовах [1]. У виявленні проблем землекористування важливе значення має аналіз розподілу його основних складових (особливо сільськогосподарських угідь). В сучасних умовах структура використання земель перетворилася на досить динамічний ландшафтотвірний фактор і може слугувати індикатором стану ландшафтів. Ця ситуація веде до народження ідей екологічного адаптивного землевпорядкування [5]. Не можна не звернути увагу й на появу так званої «функціональної» нестачі території, коли при достатній забезпеченості територіальними ресурсами в цілому виникає нестача земель для міської та промислової забудови, приміської агрорекреаційної діяльності, збереження і відновлення окремих природних компонентів та ін.

4.2. Тісний зв’язок діяльності людини з гідросистемами не вимагає доказів. Водокористування поширене головним чином у виробничих (промислових, енергетичних. сільськогосподарських) та комунально-побутових цілях. Менше значення мають транспортне та рекреаційне водокористування. Висока густота промислових і сільськогосподарських об’єктів з невисокою отупінню очистки стоків, визначає дефіцит водних ресурсів питного призначення (а останнім часом і промислового водопостачання). Погіршення якості водних ресурсів відбувається внаслідок не стільки розширення масштабів виробничої діяльності, скільки через недосконалість водоохоронних заходів.

Гідроекологічні ситуації є своєрідним «дзеркалом» екологічної ситуації в цілому. Стан водних ресурсів і водокористування не можна розглядати поза межами загального контексту природокористування в регіоні. Якість водних ресурсів є похідною не тільки від водокористування, але й в цілому інтегрального демовиробничого природокористування. Деградація природних комплексів, негативні зміни у сільсько- чи лісогосподарських комплексах є наслідками зміни водного режиму, або навпаки, зміни у названих комплексах відбиваються на якісних та кількісних характеристиках вод.

4.3. Ліс є не тільки цінною сировиною для промисловості, але й необхідною умовою збереження екологічно чистого природного середовища. Рослинність взагалі з усіх компонентів ландшафтів є найбільш показовим індикатором екологічного стану територій. Ліс виступає як середовищеутворюючий фактор, виконуючи кліматопокращуючу, водоохоронну, стокорегулюючу, вітрозахисну та інші функції. Інтенсифікація переважно сировинного використання лісових ресурсів веде до зниження ролі лісу як середовищеутворюючого фактору. Оскільки поруч з промисловим лісокористуванням останнім часом значно збільшуються масштаби рекреаційного лісокористування, заготівель лісової харчової продукції та лікарської сировини, резервування лісів у санітарно-захисних зонах та з метою створення заповідників, заказників, природних парків та ін., то гострота проблем лісокористування зростає. Тим більше, що формування лісовиробничих комплексів (ЛВК) в Україні відбувається в умовах лісодефіцитності. Жорстка конкуренція лісокористувачів в умовах дефіцитності лісових ресурсів привела до певних негативних наслідків: значного зменшення лісистості території та повноти насаджень, зниження питомої ваги стиглих насаджень внаслідок омолодження лісів і збільшення частки малоцінних дрібнолистяних лісів та ін., що заважає виконанню лісами основних несировинних функцій: рекреаційних, водо- та ґрунтозахисних. Обезліснення взагалі перетворюється у провідний фактор дестабілізації природного середовища та активізації інших типів проблем природокористування. Парадоксально, але при цьому через низький технологічний рівень розвитку ЛВК деревні відходи та недеревна лісова продукція не знайшли широкого використання.

4.4. Курортно-рекреаційне господарство також є значним природокористувачем і в цій якості на деяких територіях навіть визначає характер використання природних ресурсів в цілому. Відомі факти, коли неконтрольоване зростання кількості відпочиваючих призводить до пошкодження унікальних природних комплексів. Рекреаційне природокористування має свої особливості і форми, але слід відзначити, що його інтенсивність досить часто пов’язана не стільки із наявністю та якістю відповідних ресурсів, скільки з наявністю чи відсутністю відповідної інфраструктури.

Висновки. На прикладі проблем природокористування будь-якого окремого типу можна добре бачити, що вони тісно пов’язані з проблемами інших типів та утворюють досить жорстко організовану систему, через що не можуть вирішуватися у відриві одна від одної. Це пояснюється тим, що кожен тип природокористування має лише відносну автономність, адже об’єктом всіх типів природокористування виступають природні комплекси різних ієрархічних рангів, які мають багатоцільове використання.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Екологія І раціональне природокористування iconЛьвівський національний університет імені Івана Франка "Затверджую". 07. 2012 р
Напрям “екологія. Охорона навколишнього середовища та раціональне природокористування”
Екологія І раціональне природокористування iconХарківська національна академія міського господарства програма І робоча програма
«Екологія, охорона навколишнього природного середовища та раціональне природокористування»
Екологія І раціональне природокористування iconНових надходжень до бібліотеки вересень
Екологія І раціональне природокористування [Текст] : збірник наукових праць / [Нешатаєв Б. М., Цикін В. О., Н. Н. Чайченко та ін.]....
Екологія І раціональне природокористування icon«затверджую» Ректор С. В. Савченко 2012 р. Програма
Природокористування та основні його принципи. Поняття про раціональне природокористування
Екологія І раціональне природокористування iconЗапишіть правильні відповіді в дужках ( ), а також у відповідних клітинках талону відповідей. Виправлення відповідей у завданні та в талоні не допускається. Усі завдання оцінюються у 2 бали
Напрям “екологія. Охорона навколишнього середовища та раціональне природокористування”
Екологія І раціональне природокористування iconХарківська національна академія міського господарства програма І робоча програма
Комунікативне спілкування в екології” (для студентів 1 курсу денної форми навчання за напрямом підготовки 040106 „Екологія, охорона...
Екологія І раціональне природокористування iconХарківська національна академія міського господарства програма І робоча програма
Біологія міського середовища” (для студентів 1,2 курсів заочної форми навчання за напрямом підготовки 040106 „Екологія, охорона навколишнього...
Екологія І раціональне природокористування iconНа місця державного замовлення факультету Біотехнології та екологічного контролю за напрямом підготовки 040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»
«Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»
Екологія І раціональне природокористування iconКонспект лекцій для студентів спеціальності 040106 "Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування" усіх форм навчання
Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування”
Екологія І раціональне природокористування iconМетодичні вказівки
«Екологія» 040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»
Екологія І раціональне природокористування iconМетодичні вказівки з організації самостійної роботи студентів
«Екологія» спеціальності 040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» та 4 курсу заочної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи