Екологія І раціональне природокористування icon

Екологія І раціональне природокористування




НазваЕкологія І раціональне природокористування
Сторінка5/11
Дата26.06.2013
Розмір2.23 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Література

1. Конструктивно-географические основы рационального природопользования в Украинской ССР. Теоретические и методические исследования / Маринич А.М., Горленко И.А., Руденко Л.Г. и др. – К.: Наукова думка, 1990. – 200 с. 2. Минц А.А. Экономическая оценка природных ресурсов. – М.: Мысль, 1972. – 304 с. 3. Сюткін С.І. Географія і екологія: суспільно-географічний погляд // Екологія і раціональне природокористування : Наукові записки СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. – С. 3-9. 4. Хаггет П. География: синтез современных знаний. – М.: Прогресс, 1979. – 684 с. 5. Швебс Г.И. Адаптивная (интегративная) география (постановка вопроса) // Известия АН СССР. Сер. геогр. – 1991. – № 2. – С. 114-121.

Summary

S.I. Siutkin. Typification of problems using of nature.

Different approaches are compared to typification of problems using of nature in the article, four concrete typical charts are analyzed in details, making a conclusion about impossibility of their autonomous consideration and use.


УДК 911.2:63 (571.2)

Г.И. Лысанова

^ ЛАНДШАФТНЫЙ ПОДХОД К ИЗУЧЕНИЮ АГРОПРИРОДНОГО ПОТЕНЦИАЛА МИНУСИНСКОЙ КОТЛОВИНЫ

Применен ландшафтный подход в изучении агроприродного потенциала геосистем Минусинской котловины. Проанализирован и оценен агроприродный потенциал геосистем исследуемого региона.

Введение. Исследования и оценка агроприродного потенциала приобретают особую важность в связи с задачами поднятия производительности и эффективности сельского хозяйства и уменьшения его ресурсоемкости. Оценка агроприродного потенциала ландшафтов Минусинской котловины и анализ его освоения в современном землепользовании этого региона представляет собой дальнейшее развитие исследований ландшафтной структуры.

Наилучшую основу для изучения агропотенциала представляет ландшафтная карта, т. к. ландшафты – это своего рода эталоны природной среды, характеризуемые определенным ресурсным потенциалом. Особенности ландшафтов существенно влияют на возможный характер их использования, на хозяйственные специализации, дифференциацию приемов оптимизации. И, наконец, в ландшафтах одного типа могут решаться сходные проблемы территориальной организации производства интродуцироваться положительные примеры использования земель и т.п. Исходя из этих положений, была произведена оценка агроприродного потенциала Минусинской котловины на ландшафтной основе.

Минусинская котловина по почвенно-климатическим условиям издавна является одним из самых благоприятных районов Восточной Сибири для развития сельскохозяйственного производства. В ее пределах находятся крупные массивы сельскохозяйственных земель. На ее территории наблюдается наиболее длительный в Восточной Сибири безморозный и вегетационный периоды, что позволяет выращивать здесь такие сравнительно теплолюбивые культуры, как плодовые, бахчевые и сахарную свеклу. Минусинская котловина занимает важное место в сельскохозяйственном производстве Сибири. В связи с этим анализ агроприродного потенциала геосистем исследуемого региона представляет особый интерес.

^ Объекты и методы исследования. Объектами исследований являлись природные геосистемы и агроландшафты Минусинской котловины.

Методологической основой исследований послужили положения учения о геосистемах [Сочава, 1978], география сельского хозяйства [Зворыкин, 1984] и принципы ландшафтного анализа [Михеев, 1987; Преображенский и т.д., 1988].

При составлении серии карт для отображения результатов исследований использовалась методика, основанная на синтезе методов картографирования природных геосистем и агроландшафтов, описанных в ряде монографий [Исаченко, 1991; Мильков, 1984; Михеев, 1987; Николаев, 1984; Семенов, 1991].

^ Результаты и обсуждения. Каждый природный ландшафт обладает определенным агропотенциалом земледелия, который устанавливается в процессе последовательного изучения качеств и свойств природных компонентов (климата, почв и др.) и на основании многофакторного анализа, выявляющего факторы, благоприятные, ограничивающие или лимитирующие возможность земледелия. Особенности агропотенциала определяют возможности организации систем землепользования в конкретных районах, а также последствия, которые вытекают в ландшафтах после их соответствующего освоения.

На основе подробных агроландшафтных исследований проанализирован и оценен агроприродный потенциал геосистем исследуемого региона (Лысанова, 2001). Обнаружено, что природными факторами, существенно осложняющими или лимитирующими возможность организации земледелия в отдельных районах Минусинской котловины, являются недостаток тепла, переувлажнение и высокая эрозионная опасность, связанная главным образом с горным характером рельефа. По агроприродному потенциалу состояния земель все проанализированные ландшафты разделены на 6 групп (рис. 1): 1) пахотнопригодные ландшафты с высоким агроприродным потенциалом (более 15 баллов); 2) пахотнопригодные ландшафты со средним агроприродным агропотенциалом (от 11 до 15 б.); 3) пахотнопригодные ландшафты с пониженным агроприродным потенциалом (менее 11 б.); 4) естественные кормовые угодья со средним и высоким агроприродным потенциалом; 5) ограниченно сельскохозяйственно-пригодные ландшафты (с низким агроприродным потенциалом) и 6) сельскохозяйственно-непригодные ландшафты (не имеющие агроприродного потенциала).

Таким образом, агроландшафты пахотных земель подраздезделились на три категории. Выделенные контура пахотных земель оценивались с позиций возможностей использования агроприродного потенциала геосистем. Для его расчета брали следующие показатели: климатические, преобладающие агропроизводственные группы почв, эродируемость земель. Эти показатели рассчитывались по 5-бальной шкале, а орошение – по 2-бальной. Далее, путем суммирования оценок его основных составных частей, нами определялся агроприродный потенциал. В результате этих подсчетов 30 пахотных агроландшафтов, выделенных на агроландшафтной карте, были объединены по суммам баллов в 3 группы агроландшафтов, имеющих, соответственно, высокий, средний и ниже среднего агроприродный потенциал.

Агроприродный потенциал естественных кормовых угодий (4) в лесостепной и подтаежной зоне выше, чем в степной, причем в Хакасии продуктивность сенокосов и пастбищ меньше, чем в правобережной части Минусинской котловины. Так, например, продуктивность естественных сенокосов по Хакасии составляет 5,3 ц/га, по правобережью – 8,9 ц/га (средние многолетние данные).

Нами условно естественно кормовые угодья (ЕКУ) делятся на 3 группы: с низким, средним и высоким агроприродным потенциалом. В четвертую группу мы относим ЕКУ со средним и высоким агроприродным потенциалом, которые характерны для некоторых групп фаций подтаежного и лесостепного южносибирских геомов и одна группа фаций такого уровня выделена в степном геоме.




Рис. 1 Фрагмент карты «Агроприродный потенциал геосистем Минусинской котловины»

^ 1 – пахотнопригодные ландшафты с высоким агроприродным потенциалом; 2 – пахотнопригодные ландшафты со средним агроприродным агропотенциалом; 3 – пахотнопригодные ландшафты с пониженным агроприродным потенциалом; 4 – естественные кормовые угодья со средним и высоким агроприродным потенциалом; 5 – ограниченно сельскохозяйственно-пригодные ландшафты (с низким агроприродным потенциалом) 6 – сельскохозяйственно-непригодные ландшафты (не имеющие агроприродного потенциала).


В пятую группу относятся ландшафты ограниченно сельскохозяйственно-пригодные. А именно, долинные ландшафты таежного, ландшафты подтаежного южносибирского геома (без пахотных агроландшафтов), болота, переувлажненные почвы ландшафтов долинного класса фаций и земли, отведенные под залежи.

И к шестой группе относятся сельскохозяйственно-непригодные ландшафты холодного пояса, которые по теплообеспеченности и в результате горного рельефа являются полностью непригодными для сельскохозяйственного использования и оцениваются как не имеющие агроприродного потенциала. Здесь ведется преимущественно лесное и охотничье-промысловое хозяйство.

Агроприродный потенциал геосистем рассчитывался на основании интеграции оценок биоклиматических параметров, агропроизводственных характеристик почв и ограничивающих факторов сельскохозяйственного использования земель с помощью анализа ландшафтной и агроландшафтной карт путем определения агроприродного потенциала предварительно выделенных агроландшафтных районов с учетом ландшафтной структуры административных районов.

Применение ландшафтной карты в качестве основы для карт агроландшафтов и агроприродного потенциала геосистем позволило учесть резервы сельскохозяйственных земель не только в количественном, но и в качественном отношении, а также наметить пути оптимальной трансформации угодий в зависимости от природных условий районов их освоения.

Выводы. Таким образом, для рационального использования агроландшафтов необходимо комплексное географическое изучение сельскохозяйственных земель, которое осуществляется соединением двух подходов: природного и производственного блоков системы. Система путей рационализации индивидуальна. Для каждого конкретного агроландшафта может и должен быть изыскан оптимальный вариант использования земель с определенным соотношением преобразовательных организационно-экономических и адаптивных ландшафтно-экологических мероприятий, которые позволили резко увеличить потенциал их саморегуляции.

Литература

1. Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. – Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние, 1978. – 318 с. 2. Зворыкин К.В. Агрогеографическое изучение земельных ресурсов // Вопросы географии. – М.: Мысль, 1984. – Сб. 124. – С. 11-24. 3. Михеев В.С. Ландшафтно-географическое обеспечение комплексных проблем Сибири, – Новосибирск: Наука, 1987. – 207 с. 4. Преображенский В.С., Александрова Т.Д., Куприянова Т.П. Основы ландшафтного анализа. – М.: Наука, 1988. – 192 с. 5. Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование. – М.: Высшая школа, 1991. – 366 с. 6. Мильков Ф.Н. Учение об антропогенных ландшафтах: история вопроса, современное состояние и перспективы развития // Антропогенные ландшафты и вопросы охраны природы. – Уфа, 1984. – С. 3-9. 7. Николаев В.А. Региональные агроландшафтные исследования // Природные комплексы и сельское хозяйство. – Вопросы географии. – М.: Мысль, 1984. – Сб. 124. – С. 73-83. 8. Семенов Ю.М. Ландшафтно-геохимический синтез и организация геосистем – Новосибирск.: Наука, 1991. – 143 с. 9. Лысанова Г.И. Ландшафтный анализ агроприродного потенциала геосистем. – Иркутск: Изд-во Института географии СО РАН, 2001. – 187 с.

Summary

G.I. Lysanova. The Landscape Approach to Studing the Agronatural Potential of the Minusinsk Hollow.

The landscape approach to studying agronatural potential of geosystems Minusinsk hollow is applied. The agronatural potential of geosystems of investigated region is analysed and estimated.


Работа выполнена при поддержке РФФИ 08-05-00687-а


УДК 911.2 (571.51)

И.Б. Воробьева

^ ВНУТРИРЕГИОНАЛЬНАЯ ДИФФЕРЕНЦИАЦИЯ ОРГАНИЧЕСКОГО ВЕЩЕСТВА В ЛЕСОСТЕПНЫХ ГЕОСИСТЕМАХ ЮГА СРЕДНЕЙ СИБИРИ

В данной статье представлены данные, показывающие высокую степень территориального совпадения изменений органического и общего углерода, в основе которого лежит рельеф.

Введение. В изучении географического пространства исследование лесостепных геосистем представляет особую важность, так как лесостепь – модель территориального взаимодействия двух главных типов природной среды – лесного (а в условиях Средней Сибири – таежного) и степного. Имеются в виду природные территории контакта леса и степи, для которых свойственны свои структурно-динамические особенности. Геосистемы контакта представляют собой типичные системы соприкосновения, взаимопроникновения и взаимодействия двух природных сред.

Региональная дифференциация органического вещества обусловлена соотношением двух внешних энергетических факторов – лучистой энергией Солнца и внутренней энергией Земли. Оба фактора проявляются неравномерно как в пространстве, так и во времени [4].

Известно, что в формировании зональных типов ландшафтов ведущая роль принадлежит климатическому фактору. На фоне относительно постепенных изменений климатических параметров существуют рубежи, где соотношение тепла и влаги переходит на качественно новый уровень, как, например, на границе бореального и суббореального поясов, вблизи которой существуют широколиственные леса и лесостепи [5]. Севернее этой климатической границы, фитоценозы формируются в условиях недостатка тепла и достаточного или избыточного увлажнения. Южнее – формирование фитоценозов происходит в условиях достаточной теплообеспеченности, недостаточного увлажнения. Фактору увлажнения вблизи данного рубежа принадлежит ведущее значение в формировании растительного покрова. В свою очередь конкретная величина увлажнения обусловлена степенью континентальности территории, характером рельефа, подстилающих пород [2].

^ Объекты и методы исследований. Нами были изучены почвы, расположенные на склонах разной экспозиции Ашпанского экспериментального ландшафтно-геохимического профиля, где создаются неодинаковые микроклиматические условия, которые и определяют разную направленность и интенсивность протекающих процессов.

Детальному исследованию послужили почвы фаций, расположенные на склонах: северо-западной экспозиции: 1 – автоморфная элювиальная разнотравно-типчаковая с горно-степной черноземовидной маломощной малогумусной защебненной почвой; 2 – трансэлювиальная разнотравно-осоково-злаково луговая с черноземом выщелоченным маломощным; 3 – трансаккумулятивная разнотравно-ковыльная на месте вырубленного леса паркового типа с темно-серой лесной почвой;

днище временного водотока: 4 – трансаккумулятивная луговая злаковая с лугово-черноземной намытой почвой;

юго-восточной экспозиции: 5 – трансэлювиальной лугово-степной разнотравно-злаковой с черноземом слабовыщелоченным среднемощным; 7 – элювиальной разнотравно-ковыльной с черноземом обыкновенным карбонатным (рис.1).

Экспозиция

юго-восточная северо-западная


Рис. 1. Схема Ашпанского экспериментального

ландшафтно-геохимического профиля.


Почвы фаций северо-западной экспозиции имеют большую крутизну (25-30о), более каменистую структуру, почвенный профиль имеет укороченный вид (глубина часто достигает только 50 см) почвенный покров нередко разорван выходами горных пород. Почвы фаций юго-восточной экспозиции характеризуются более пологими склонами (10-15о), менее каменистой структурой, имеют более мощный почвенный профиль.

Наши наблюдения были проведены в июле, когда температура поверхности почвы имела максимальные значения, перед пиком поступления в почву опада, когда органические вещества почв стабилизировались в среднем, характерном для каждой почвы значении. Известно, что одной из основных причин неоднородности во влагозапасах почвы в различных местоположениях является перераспределение зимних твердых осадков и особенности весеннего снеготаяния. На южных склонах снег сходит раньше, чем оттаивает почва, и большая часть талых вод сходит вниз, не насыщая почву влагой. На северных склонах снег сходит обычно после оттаивания почвы, поэтому впитывание воды здесь происходит очень интенсивно, и почвы значительно больше насыщаются влагой. Различия в испаряемости на склонах северной и южной склонах в целом способствуют сохранению различий в увлажнении почв, которые наблюдаются весной после схода снега, т. е. определяют более экономный расход влаги на влажных северных склонах и приводят к увеличению ее на сухих южных склонах [6].

Конечная стадия деструкционной составляющей единого процесса метаболизма органического вещества состоит в продуцировании мобильного органического вещества и его миграции в почвах. Изучение процессов метаболизма органического вещества в почве основано на представлении о двуединой природе как почвы-памяти, отраженной в исторически сложившихся свойствах, признаках почв, и почвы-момента как совокупности наиболее изменчивых свойств и процессов в наблюдаемое время. Состояние почвы-момента отражает содержание в ней мобильного органического вещества.

Для описания гумусного состояния почв была использована система показателей, предложенная Л. А. Гришиной [3]. Процессы трансформации органических веществ осуществляются в результате сложных реакций, протекающих при участии ферментов: в синтезе гумусовых веществ принимают участие ферменты типа полифенолоксидазы, а в минерализации – пероксидазы. Оба эти процесса идут непрерывно и одновременно, темпы накопления гумуса определяются соотношением активности этих групп ферментов.

^ Результаты и обсуждение. При построении картосхем по топокартам были выделены элементарные морфологические единицы, под которыми понимаются наименьшие по площади, как правило, более неделимые участки поверхности, единые по уклону, экспозиции отделяющиеся от смежных элементарных морфологических единиц перегибами [1].

Поскольку количественные показатели легче поддаются формализации, то они были использованы в построении легенды картосхемы. Однако картографирование дробных геосистем с использованием их количественных характеристик не может быть распространено на значительные территории, так как трудоемкость и длительность получения этих показателей вынуждает ограничиваться рамками стационарных участков и их ближайшего окружения. Нами были составлены картосхемы распределения содержания общего и мобильного органического углерода (рис. 2).



а) б)

Рис. 2. Распределение содержания общего (а) и мобильного (б) углерода в почвах фаций Ашпанского участка на глубине 0-5 см, % на 100 г почвы.

а) 1 < 4; 2 – 4-5; 3 - > 6; б) 1 < 0,02; 2 – 0,02-0,03; 3 – 0,03-0,04; 4 – 0,04-0,05; 5 – > 0,05.


Анализ картосхем пространственной дифференциации общего и мобильного органического углерода показал четкую зависимость от экспозиции склона. Так, максимальное содержание общего углерода приурочено к склону северо-западной экспозиции, привершинным частям и руслу временного водотока, то есть где склоны более круты и ярче выражен намыв мелкозема. Повышенное содержание мобильного органического углерода отмечается на склонах северо-западной экспозиции, покрытых остатками березового леса паркового типа, и привершинных частях склонов, почвы которых находятся в состоянии залежи.

Особое внимание необходимо уделять экологическим аспектам трансформации органического вещества. Процессы превращения гумусовых веществ протекают в почве с разной интенсивностью в зависимости от местоположения почвенного профиля, экспозиции склона и гидротермических условий. Влияние смены гидроклиматических условий в отдельные годы оказывают как прямое, так и опосредованное действие. Проявляется в изменении количественных показателей состава гумуса и трансформировании их с глубиной. Качественные и количественные характеристики гумуса значительно варьируют в почвах разных типов вследствие того, что он образуется из растительных остатков разного химического состава, в разных условиях. Накопление органического вещества определяется, прежде всего, соотношением между ежегодным поступлением органического материала и его убылью в результате процессов минерализации. Поскольку при разных гидротермических условиях это соотношение различно, то различно и содержание углерода. Исследования многих авторов показали, что в степных почвах преобладают черные гуминовые кислоты, практически полностью растворимые в воде, что приводит в периоды увлажнении к их миграции в более глубокие слои почвы и образованию мощных гумусовых горизонтов. В лесных же почвах преобладают бурые гуминовые кислоты, слабо растворимые в воде, в результате чего миграция их ограничена и гумусовые горизонты маломощны (Кобак, 1988).

Выводы. Согласно полученным данным наблюдается высокая степень территориального совпадения ареалов максимального и минимального содержания органического и общего углерода, что позволяет сделать вывод о сходном характере их пространственного распределения, в основе которого лежит рельеф.

Литература

1. Баженова О.И. Крупномасштабное картографирование динамики современных экзогенных процессов // География и природные ресурсы. – 1993. – С. 132-138. 2. Барышникова О. Н., Михаревич М. В. Региональные факторы формирования лесостепной зоны Западно-Сибирской равнины. Вестник Томского гос. ун-та. Серия «Науки о Земле». Проблемы геологии и географии Сибири. № 3 (IV) апрель 2003. – С. 30-31. 3. Гришина Л. А.. Гумусообразование и гумусное состояние почв. М.: Изд-во МГУ, 1986. 240 с. 4. Исаченко А. Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование. М.: Высшая школа. 1991. – 365 с. 5. Мильков Ф. Н. Физическая география: учение о ландшафте и географическая зональность. Воронеж: Изд-во Ворон. ун-та, 1986. – 125 с. 6. Романова Е. Н. Микроклиматическая изменчивость основных элементов климата. Л.: Гидрометеоиздат, 1977. – 278 с.

Summary

I.B. Vorobyeva. Intraregional Differentiation of Organic Substanse in Forest-Steppe Geosystems of the South of Middle Siberia.

The data showing a high degree of territorial concurrence of changes of organic and general carbon in which basis the relief lays are presents in this article.


УДК 911.5

^ В.В. Мовчан, А.О. Корнус

ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ НА КЛЮЧОВИХ ДІЛЯНКАХ У ДОЛИНІ р. ХОРОЛ

У статті розглядаються питання видового складу, структури та походження деревостанів ключових ділянок, розташованих у долині р. Хорол. Висвітлено санітарний стан лісів та ступінь їх ураженості шкідниками. Дослідження виконано як попередній етап комплексного ландшафтного вивчення території.

^ Постановка проблеми. Лісова рослинність – важливий компонент лісостепових природних комплексів. Особливо важливі водорегулюча, середовищеутворююча та протиерозійна роль лісу. Цим і визначається актуальність нашої роботи, спрямованої на передландшафтне вивчення лісової рослинності ключових ділянок.

^ Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Лісова рослинність у долині р. Хорол вивчена у ході лісової таксації та лісовлаштування [2, 3]. Комплексних досліджень лісової рослинності, як елементу природних комплексів, для території нашого дослідження не відшукано.

^ Формулювання мети і завдань дослідження. Метою нашого дослідження було з’ясування залісненості території ключових ділянок, розташованих у долині середнього Хоролу. Також важливо було вивчити видовий склад, структуру, походження та санітарний стан деревостанів території дослідження.

^ Викладення основного матеріалу. Долина р. Хорол, в межах обраних нами ділянок, входить до Роменсько-Гадяцького фізико-географічного району Західно-лісостепової давньольодовикової підобласті Полтавської підвищеної рівнини [1]. Дві ключові ділянки розташовані у середній течії Хоролу і територіально співпадають з межами Ручківської та Березоволуцької сільських рад Гадяцького району. В минулому схили річкових долин і прилеглі до них рівнини знаходилися під широколистяними лісами, про що свідчить сучасна структура ґрунтового покриву. Пізніше значні ділянки лісів були зведені, а починаючи з минулого століття, розпочалося штучне заліснення цих площ. Зараз ліси на території Ручківської сільради займають 179 га і належать Гадяцькому держагролісгоспу (ДАЛГ). Разом з лісосмугами (40,4 га) лісистість становить 5,2%. На території Березоволуцької сільради ліси займають площу 720 га, з яких 433 га належать ДАЛГ, а 287 га – Державному лісовому фонду (ДЛФ). ДЛФ включає в себе і два заповідних урочища – „Яри-Загатки” (175 га) та „Перевалкове” (112 га). Разом з лісосмугами (55,3 га) лісистість цієї території становить 11%. Лісистість Гадяцького району становить 16,3%, що значно перевищує відповідний показник для досліджених нами територій. Така невідповідність пояснюється значною площею у районі залісених піщано-борових місцевостей, пов’язаних першою надзаплавною терасою р. Псел. Тоді як на території Ручківської сільради вони практично відсутні, а на території Березоволуцької – їх частка у структурі лісового покриву лише 1,6%.

Крім показників лісистості, в межах двох названих вище сільських рад досліджувався і породний та видовий склад лісів, підпорядкованих Гадяцькому ДАЛГ. На території Березоволуцької сільської ради у лісах переважають твердолистяні породи, а на території Ручківської – м’яколистяні (рис.1). Це пояснюється переважанням у Березовій Луці нагірних дібров, а в Ручках заплавних лісів.



Рис. 1. Розподіл (%) основних груп деревних порід ДАЛГ по території сільрад


На рис. 2 показано структуру видового складу лісових порід ДАЛГ обох сільрад. В Березовій Луці понад третину становить дуб звичайний, в Ручках ця порода, вільха чорна та липа дрібнолиста мають майже рівне співвідношення.

Найстарішими видами в Березоволуцьких лісах є дуб звичайний – його деревостани мають вік понад 90 р., та липа дрібнолиста – понад 80 р. В Ручківських лісах окремі деревостани липи дрібнолистої теж досягли 80-річного віку, а серед дубових деревостанів зустрічаються такі, що мають вік понад 110 років.



а) б)

Рис. 2. Видовий склад (%) лісів ДАЛГ: а) Березоволуцької, б) Ручківської с/р


Серед інших видів дерев, що входять до складу деревостанів ДАЛГ, але не зазначені на рис. 2, на території Березоволуцької сільради зустрічаються: ясен зелений (2,1%), граб звичайний (2%), береза поникла (1,3%), клен ясенелистий (1,1%), верба біла (0,9%). Також є незначні ділянки клена польового та татарського, груші звичайної, тополі чорної та канадської, бархату амурського. На території Ручківської сільради, окрім зазначених на діаграмі видів, також зустрічаються: береза поникла (2,7%), ясен зелений (2,2%), верба біла (1,8%), клен ясенелистий (0,7%), сосна звичайна (0,6%), граб звичайний (0,5%).

Ліси ДАЛГ поділяються на ліси природного походження та штучні (лісові культури) (рис. 3). Останні на території Березоволуцької сільради становлять 145 га (33% від загальної площі лісу ДАЛГ), а Ручківської – 50,5 га (28,5%).

З аналізу рис. 3 бачимо, що понад третину лісових культур на території Березоволуцької сільради було висаджено до ІІ Світової війни, здебільшого в 30-х роках ХХ століття, хоча окремі ділянки засаджувалися і в 20-х роках. Серед видів лісових культур того часу понад 54% становить дуб звичайний, понад 36% – сосна звичайна. В післявоєнний час, пік висаджування припадає на кінець 50-х – початок 60-х років. Тут переважають дуб звичайний – 43%, ясен зелений 15% та акація біла 13%. На території Ручківської сільської ради пік штучного заліснення припадає на кінець 30-х – початок 40-х років минулого століття. Серед деревостою того часу тут переважають дуб звичайний (48%) та ясен звичайний (15%). Також значні площі були засаджені в 50-х роках з переважанням плодових дерев (40%), акації білої (29%) та дуба звичайного (12%).



Рис. 3. Розподіл лісових культур ДАЛГ за віком по території сільрад

(у % до загальної площі лісових культур)


Загальну структуру лісонаджень зображено на рис. 4, де можна побачити, що дуб звичайний в Березовій Луці займає близько 45%, а в Ручках лише 25%.

При висаджуванні лісових культур на території Ручківської сільради окрім дуба звичайного значні площі відводилися для акації білої, ясена звичайного, берези пониклої та плодових дерев, зокрема вишні звичайної та абрикоса звичайного. На території Березоволуцької сільради, незважаючи на домінуюче становище дуба звичайного, окремі площі зайняті також такими лісовими культурами як акація біла, клен гостролистий, сосна звичайна, ясен зелений.



а) б)

Рис. 4. Структура видового складу лісових культур ДАЛГ території:

а) – Ручківської с/р, б) Березоволуцької с/р (у % від загальної площі лісових культур).


В кінці минулого століття заліснення практично не відбувалося. Причини цього були різні: по-перше, до кінця 70-х років більша частина підходящої території вже перебувала під лісовими культурами, по-друге, в той час для ведення сільського господарства потрібні були значні площі для сінокосіння, випасання худоби, вирощування сільгоспкультур. В 90-х роках, у зв’язку з економічним спадом, певна частина сільгоспземель не використовувалася, заростала різнотрав’ям та бур’янами. Починаючи з середини нинішнього десятиліття працівники ДАЛГ почали частково заліснювати ці площі. Хоча в перспективі значного приросту лісових культур не передбачається, оскільки занедбані ділянки останніми роками знову повертаються до використання в сільському господарстві.

У наш час однією з проблем ведення лісового господарства є пошкодження дерев хворобами, серед яких найпоширенішими є стовбурна гниль, трутовик осиковий та трутовик несправжній осиковий. Якщо проаналізувати хвороби лісу, то можна побачити, що ліси Ручківської сільради пошкоджені набагато сильніше (23,8%), ніж ліси Березоволуцької сільради (7,2%). Перш за все це пов’язано з відміностями у складі деревних порід. Як зазначалося вище, Ручківські ліси складені переважно м’яколистяними породами, які швидше піддаються пошкодженню хворобами. Також є відміни і в ступені захворювання. Деревостани Березоволуцької сільради характеризуються переважно слабким ступенем ураженості хворобами і шкідниками, натомість ліси Ручківської сільради відносяться до категорій середньо (11,9%) та сильно (8,5%) пошкоджеиих. Основними заходами боротьби з хворобами і шкідниками є вибіркові санітарні рубки. Це не загрожує зменшенню лісистості, оскільки швидко відбувається вегетативне відновлення і на місці старих хворих дерев виростає новий ліс.

Висновки. Лісистість першої ключової ділянки становить 5,2%, другої –11%. На території Березоволуцької сільської ради у лісах переважають твердолистяні породи, а на території Ручківської – м’яколистяні. Більшу частину лісових насаджень створено наприкінці 30-х – на початку 40-х років минулого століття. Деревостани Березоволуцької сільради характеризуються переважно задовільним станом, натомість ліси Ручківської сільради відносяться до категорій середньо (11,9%) та сильно (8,5%) пошкоджених.

Література

1. Полтавська область: Географічний атлас / Відп. ред. Т.В. Погурельська. – К.: ТОВ „Видавництво „Мапа”, 2004. – 20 с. 2. Перспективний план організації і ведення лісового господарства. Ручкіська сільська рада. – Покотилівка: Харк. лісовпорядна експедиція, 2006. – 47 с. 3. Таксаційний опис земельних ділянок лісового фонду Березоволуцької сільської Ради станом на 1.01.2005 р. – Полтава: ДП „Полтаваоблагроліс”, 2006. – 51 с.

Summary

V.V. Movcan, A.A. Kornus. Research of Forest Landscapes on Key Areas in Valley of r. Khorol.

The questions of specific composition, structure and origin of the treestands key areas located in the valley of Khorol, are examined in the article. The sanitary state of forests and degree of their staggered is reflected by wreckers. Research is executed as previous stage of complex landscape study of territory.


УДК 556.5(477.52)

О.С. Данильченко

^ ХАРАКТЕРИСТИКА ВОДНИХ РЕСУРСІВ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ:

КІЛЬКІСНИЙ АСПЕКТ

Стаття розглядає кількісні показники водних ресурсів Сумської області. Особлива увага приділяється гідрологічній характеристиці поверхневих вод: річкам, озерам, штучним водним об’єктам та підземним водам.

^ Постановка проблеми. Водні ресурси являють собою важливу частину природних ресурсів земної кулі до яких відносяться також біологічні, кліматичні, земельні, мінеральні, рекреаційні і т.п. У широкому ракурсі водні ресурси – це всі природні води Землі, які представлені водами річок, озер, водосховищ, боліт, льодовиків, водоносних горизонтів, океанів та морів. Зробивши аналіз літературних джерел, можна визначити, що водними ресурсами вважають тільки ті види природних вод, які можна використовувати в даний час для певних господарських потреб і управляти їх режимом, а також ті води, які можуть бути використані у перспективі [4]. У такій трактовці водні ресурси – категорія не тільки природна, але і соціально-історична. Водні ресурси є складовою частиною природно-ресурсного потенціалу, а отже, необхідна їх кількість і якість важливою умовою сталого соціально-економічного розвитку регіону. Звичайно кількість якісної води надзвичайно гостре та актуальне питання для будь-якого регіону. Постає проблема в кількісній оцінці водних ресурсів Сумської області, у водозабезпеченні регіону.

^ Формулювання мети і завдань дослідження. Об’єктом даного дослідження є водні ресурси Сумської області, а предметом дослідження – гідролого-географічна структура природних вод Сумщини.

^ Метою роботи є всебічний кількісний аналіз гідролого-географічної структури водних ресурсів Сумської області. Для реалізації поставленої мети потрібно вирішити наступні завдання: дослідити гідрологічні характеристики поверхневих вод регіону (річок, озер, водосховищ та ставків), охарактеризувати найцінніший вид водних ресурсів – підземні води (ґрунтові та міжпластові води).

^ Викладення основного матеріалу. Сумська область розташована в межах двох фізико-географічних зон: лісової та лісостепової. Західна та південно-західна частини області знаходяться в межах Дніпровської низовини, а її східна та північно-східна частина - в межах Середньо-Руської височини. Помірно-континентальний клімат області та достатнє зволоження обумовили утворення досить густої річкової мережі та значних площ перезволожених земель на її території.

Згідно зі ст. 3 Водного кодексу України всі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд [3]. Водні ресурси Сумської області представлені поверхневими (річки, природні та штучні водойми – озера, водосховища та ставки) та підземними водами.

У гідрографічному відношенні вся територія області розташована в межах басейну Дніпра. Ріки регіону відносяться до річкових систем лівобережних приток Дніпра – Десни, Сули, Псла та Ворскли.

Загальна кількість річок на території області становить 1543 загальною довжиною 8020 км. Річкова мережа Сумської області включає одну велику річку (площа водозбору понад 50000 км²) – Десну (площа басейну становить 10860 км² в межах області, що становить 45,6 % території області). Ця річка протікає по межі Сумської та Чернігівської області на ділянці завдовжки 37 км. Середніх річок (площа водозбору 2001-50000 км²) на території області 6 – це Сейм (площа водозбору 6408 км²), Клевень (площа водозбору 2102 км²), Сула (площа водозбору 4440 км²), Псел (площа водозбору 5580 км²), Хорол (площа водозбору 564 км²) та Ворскла (площа водозбору 2970 км²). Загальна довжина яких у межах області складає 801 км (табл. 1). Кількість малих річок (площа водозбору до 2000 км²) – 1536 загальною довжиною 7170 км. Із них 195 річок завдовжки понад 10 км загальною довжиною 3946 км, 1001 річок довжиною від 1 до 10 км, загальна довжина яких 2954 км. Струмків та річок довжиною менш 1 км на території області близько 340 – загальна довжина приблизно 282 км [2].

Таблиця 1

^ Гідрологічна характеристика найбільших річок Сумської області

Назва річки

(велика, середня)

Площа басейну, км²

Довжина, км

Густота

річкової

сітки,

км/км²

Середній похил русла,

м/км²

Ширина русла

(від...

до...),

м

Середні річні витрати води в гирлі, або у місці витоку за межі обл., м³/с

Середній багаторічний стік, млн. м³ за рік

загальна

у межах області км²/%

тер. обл.

загальна

у межах області

Десна

88900

10860

45,6

1130

37

0,30

0,08

90-170

170-190

5760

Сейм

27500

6408

26,9

748

167

0,28

0,09

40-70

103,5

3267,5

Клевень

2662

2102

8,8

132

124

0,28

0,36

5-20

9,80

309

Сула

19600

4440

18,6

363

152

0,44

0,35

2-25

10,6

334

Псел

22800

5580

23,4

717

176

0,32

0,29

30-80

30,2

952

Хорол

3870

564

2,4

308

60

0,46

0,8

1-12

1,48

46,7

Ворскла

14700

2970

12,5

464

122

0,32

0,17

12-45

19,0

599

Разом по області

-

23850

100

-

838

0,35

-

-

-

-



Річкова мережа помірно розвинута, середня густота її становить 0,35 км/км², що майже співпадає з середньою густотою річкової мережі в Україні. Найбільш густа річкова мережа в басейні р. Сули – 0,44 км/км², найменша густота – в басейні Десни – 0,30 км/км².

По своєму режиму річки області відносяться до рівнинних. Поздовжні ухили рік незначні, що зумовлює їх повільну течію зі швидкістю 0,1 – 0,6 м/с. Річки області мають змішаний тип живлення, але все-таки переважає снігове, яке складає 50-65%. Помітну роль у живленні відіграють дощові води літньо-осіннього періоду, а також ґрунтові води. Річний хід рівнів води в річках характеризується високою весняною повінню, слабо вираженими дощовими паводками і низькою літньо-осінньою та зимовою меженню.

Найбільша водність рік спостерігається весною, найменша – у літньо-осінній період, а також зимою, коли основним джерелом живлення рік являються ґрунтові води. На весняну повінь припадає від 50% (р. Івотка) до 67% (р. Сейм) річкового стоку за рік. В середньому ж на річках області повеневий стік складає близько 60 % їх річного стоку [2].

У зв’язку зі зменшенням вологості клімату області і відповідним зменшенням у її межах модуля стоку з півночі на південь з 4 л/с до 2 л/с з 1 км² у тому ж напрямку зменшується водність малих рік. Так, якщо серед малих рік довжиною 10 – 20 км на півночі області, в зоні Полісся, майже немає пересихаючих, то в лісостеповій зоні серед річок вказаної довжини зустрічаються такі, що не мають постійного стоку.

Озер у Сумській області порівняно небагато (близько 500) майже всі вони знаходяться у річкових долинах – у заплавах рік та на низьких надзаплавних терасах. Кількісно переважають заплавні озера – стариці, які утворилися внаслідок переміщення річкових русел. Скупчення озер спостерігаються в заплавах Десни (Середино-Будський та Шосткинський райони), Сейму (Кролевецький та Путивльський райони), Псла (Сумський район) і Ворскли (Охтирський район).

Озер на надзаплавних річкових терасах значно менше, ніж в річкових заплавах і розташовані вони досить рідко. Найбільше таких озер в долинах Сейму, Псла та Ворскли. На надзаплавних терасах розташовані такі озера, як Лебединське у м. Лебедин та Чеха (Чехова) у м. Суми, озеро у с. Спадщина Путивльського району та ін.

Переважна більшість озер у області невеликі за площею водної поверхні – до 10 га. Озер площею понад 10 га налічується 25.

Загальна площа озер в області 2042 га, у тім числі озер площею понад 10 га – 623 га (табл. 2).

Таблиця 2

^ Загальні дані про кількість і площу озер у басейнах

основних рік області

Річка, в басейні якої знаходиться озера

Кількість озер

Площе озер, га

у річкових заплавах

на річкових терасах

загальна

у річкових заплавах

на річкових терасах

Загальна

Десна

261

88

349

941

324

1265

Сула

14

-

14

39

-

39

Псел

81

13

94

395

75

470

Ворскла

65

15

80

189

79

268

Усього по обл.

421

116

537

1564

478

2042

Глибина озер невелика і в більшості випадків не перевищує 1,5-2,0 м, тому серед них багато заростаючих. Заростають навіть відносно великі за площею озера (10 і більше га).

Переважна більшість озер має природне походження і лише невелика їх частина є штучними водоймами. Це вироблені торфокар'єри на річкових заплавах, серед яких мають площу понад 10 га, а також заповнений водою піщаний кар’єр в заплаві р. Псел на східній околиці міста Суми площею близько 150 га. Ці штучні водойми віднесені до озер у зв’язку з тим, що їх гідрологічний режим не відрізняється від режиму озер природного походження.

Загальний об’єм води в озерах області порівняно незначний – близько 25 млн. м³.

До штучних водойм відносяться водосховища та ставки. Станом на 01.01.2006 р. у Сумській області налічувалося 46 водосховищ, з яких 5 побудовані на середніх річках – Пслі та Ворсклі і 41 на малих річках. Серед них виділяються руслові, які розміщуються у річкових заплавах і не мають безпосереднього зв’язку з річковими руслами. Руслові водосховища на Пслі та Ворсклі знаходяться у межах русел цих рік і відмітки нормального підпірного рівня (НПР) води в них нижчі від відміток поверхні річкових заплав. Усі інші руслові водосховища затоплюють заплави. Загальний повний об’єм водосховищ у області 102,74 млн. м³, корисний – 82, 14 млн. м³ (табл. 3). За площею водної поверхні та об’ємом води водосховища у Сумській області невеликі. До найбільших з них відносяться Карабутівське, Хорольське, Маловорожбянське та Косівщинське. Найбільше з водосховищ – Карабутівське або Ромен розташоване на р. Ромен у Конотопському районі. Воно має площу 502 га і повний об’єм 12,97 млн. м³. Хорольське, Маловорожбянське та Косівщинське водосховища за своїми розмірами значно поступаються Карабутівському. Їх площі відповідно становлять 167 га, 133 га та 240 га, а об’єми – 5,59 млн. м³, 4,35 млн. м³ та 4,10 млн. м³.

Таблиця 3

^ Водосховища та ставки в басейнах основних річок області

Басейн річки

Водосховища

Ставки

Кількість

водосховищ

Загальний об’єм при НПР, млн. м³

Загальний корисний об’єм, млн. м³

Площа дзеркала при НПР, га

Кількість ставків

Площа водного дзеркала, га

Об’єм,

млн. м³

Десна

22

69

57

2046,7

750

4893

49,8

Псел

14

35

91

1507,3

561

2756

33,8

Сула

7

27,01

40

1174,6

681

2013

25,7

Ворскла

3

4,69

26

170,6

183

1336

15,0

Усього по обл.

46

102,74

82,31

4899,2

2175

10948

124,31

До ставків відносяться штучні водойми, що мають повний об’єм води менше 1,0 млн. м³. Переважна більшість ставків у Сумській області утворені шляхом загачування поверхневого стоку і розташовані на руслах малих річок і струмків, а також в балках, які не мають постійних водостоків. Станом на 01.01.2006 року у Сумській області налічувалося 2175 ставків загальною площею водної поверхні 109,5 км² та загальним повним об’ємом води 124,3 млн. м³ (табл. 3). В розміщенні ставків по території області є певна особливість. У північних районах області – в межах Полісся, а також у широких долинах рік Сейму та Ворскли їх кількість на одиницю площі території значно менша, ніж на решті території області, де балкова мережа більш розвинута і умови для їх будівництва більш сприятливі.

Кількісно переважають невеликі та середні ставки з площею водної поверхні до 10 га та повним об’ємом води до 150-200 тис. м³. Більших ставків відносно небагато – близько 10% їх загального числа, у тому числі великих – з об’ємом води понад 500 тис. м³ - 60.

З усіх видів водних ресурсів найціннішими для водопостачання є підземні прісні води. Підземні води діляться на ґрунтові і безпосередньо підземні. До ґрунтових вод відносяться води першого від земної поверхні водоносного горизонту. Глибина залягання їх рівня у Сумській області змінюється від 1-2 м в річкових долинах до 30-40 м на високих вододілах. Ґрунтові води живляться за рахунок інфільтрації в грунт поверхневих вод. Безпосередній зв’язок з поверхневими водами веде до підвищеної ймовірності забруднення ґрунтових вод і зниження їх якості. Ресурси ґрунтових вод незначні, вони у Сумській області для централізованого водопостачання не використовуються, у зв’язку з чим їх водоносні горизонти мають місцеве значення.

Безпосередньо підземні води – це води більш глибоких, ніж ґрунтові водоносних горизонтів, вони перекриті водотривкими шарами гірських порід і мають напірний характер. Вся територія Сумської області у гідрогеологічному відношенні знаходиться у межах Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну. Водоносними горизонтами підземних вод в області є водонасичені шари осадових пухких порід (переважно пісків) неогенового і палеогенового віку та біла крейда і піски крейдового віку. Глибина залягання горизонтів підземних вод у Сумській області, що використовується для водопостачання – від 50-60 до 600-700 м. Підземні води використовуються за допомогою артезіанських свердловин для централізованого водопостачання населення у містах і селах, а також для водопостачання промислових та сільськогосподарських підприємств.

Сумська область забезпечена підземними водними ресурсами в достатній мірі. Прогнозні ресурси підземних вод у Сумській області становлять 3,43 млн. м³ на добу або 1251,5 млн. м³ на рік. Затверджені експлуатаційні запаси складають 0,58 млн. м³ на добу або 210,8 млн. м³ на рік. Питомі прогнозні ресурси на одного жителя області складають 944 м³ на рік, експлуатаційні – 160 м³ на рік. В області налічується 13 потужних підземних водозаборів з забором води більше 1 млн. м³ на рік. Всі вони розміщені в 6 найбільших містах області: Сумах, Конотопі, Шостці, Охтирці, Ромнах та Глухові. У 2005 році з підземних горизонтів області було забрано для потреб населення та народного господарства 60,51 млн. м³ води, або 28,6% експлуатаційних запасі підземних вод.

Зроблений аналіз гідролого-географічної структури водних ресурсів Сумської області дозволяє зробити наступні висновки: Сприятливе розташування області, помірно-континентальний клімат, достатнє зволоження обумовило утворення досить густої річкової мережі, створення штучних водойм та навіть значних площ перезволожених земель на території області. Розглянуті кількісні показники поверхневих та підземних вод регіону дозволяють зробити висновки, щодо доброго водозабезпечення території. Розподіл водних ресурсів по території Сумської області, можна назвати, більш-менш рівномірним.

Література

1. Водна Рамкова Директива ЄС 2000/60/ЕС. Основні терміни та їх визначення. – К., 2006. – 240 с. 2. Водний і меліоративний фонди Сумської області: Довідник. – Суми, 2006. – 128 с. 3. Водний кодекс України. 4. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – К.: РВПС України, 1999. – 716 с.

Summary

E.S.Danylchenko. Characteristic of water resources of Sumy region: quantitative aspect.

The article dels wils quantitative characteristics of water resources of Sumy region. The special attention is paid to hydrology characteristic of surface water: rivers, lakes, artificial water bodies and ground water.


УДК 911.5

В.Г. Євтушенко, О.В. Бова
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Екологія І раціональне природокористування iconЛьвівський національний університет імені Івана Франка "Затверджую". 07. 2012 р
Напрям “екологія. Охорона навколишнього середовища та раціональне природокористування”
Екологія І раціональне природокористування iconХарківська національна академія міського господарства програма І робоча програма
«Екологія, охорона навколишнього природного середовища та раціональне природокористування»
Екологія І раціональне природокористування iconНових надходжень до бібліотеки вересень
Екологія І раціональне природокористування [Текст] : збірник наукових праць / [Нешатаєв Б. М., Цикін В. О., Н. Н. Чайченко та ін.]....
Екологія І раціональне природокористування icon«затверджую» Ректор С. В. Савченко 2012 р. Програма
Природокористування та основні його принципи. Поняття про раціональне природокористування
Екологія І раціональне природокористування iconЗапишіть правильні відповіді в дужках ( ), а також у відповідних клітинках талону відповідей. Виправлення відповідей у завданні та в талоні не допускається. Усі завдання оцінюються у 2 бали
Напрям “екологія. Охорона навколишнього середовища та раціональне природокористування”
Екологія І раціональне природокористування iconХарківська національна академія міського господарства програма І робоча програма
Комунікативне спілкування в екології” (для студентів 1 курсу денної форми навчання за напрямом підготовки 040106 „Екологія, охорона...
Екологія І раціональне природокористування iconХарківська національна академія міського господарства програма І робоча програма
Біологія міського середовища” (для студентів 1,2 курсів заочної форми навчання за напрямом підготовки 040106 „Екологія, охорона навколишнього...
Екологія І раціональне природокористування iconНа місця державного замовлення факультету Біотехнології та екологічного контролю за напрямом підготовки 040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»
«Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»
Екологія І раціональне природокористування iconКонспект лекцій для студентів спеціальності 040106 "Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування" усіх форм навчання
Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування”
Екологія І раціональне природокористування iconМетодичні вказівки
«Екологія» 040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»
Екологія І раціональне природокористування iconМетодичні вказівки з організації самостійної роботи студентів
«Екологія» спеціальності 040106 «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» та 4 курсу заочної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи