Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми icon

Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми




Скачати 296.56 Kb.
НазваКультура ділового мовлення юристів: стан і проблеми
Дата28.06.2013
Розмір296.56 Kb.
ТипДокументи

А.С. Токарська,

канд. істор. наук, доцент,

зав. кафедри мовної підготовки

Львівського інституту внутрішніх

справ при НАВС України


Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми

Правотворчий процес в Укра­їні є чи не найактуальнішою озна­кою формування молодої правової держави. І спирається він, безпере­чно, на основну форму вираження і передачі думки – мову. Щоб досяг­ти результативності правотворення і законотворення, вербальний чин­ник постає головним інструментом об'єктивізації юридичних понять, норм і концептуальних підходів. Як слушно зазначає С. Кравченко, впливаючи на процеси правоутворення, мова виступає також у ролі "правоутворювального елементу". Саме вона є єдиним способом формалізації пра­ва та ідеї закону й знаходиться в безпосередньому взаємозв'язку з усіма правоутворювальними чин­никами.

Поряд з іншими дослідниками мови права, такими, наприклад, як Н. Артикуца, М. Леоненко, О. Підопригора, В. Раденька, З. Тростюк, Є. Харитонов, новий, пере­осмислений погляд на стан цієї га­лузі науки та перспективи її розви­тку висловив доктор філологічних наук, професор Ю. Прадід.

Численні приклади з юридичної практики переконливо свідчать: наука про мову права по­стає на сьогодні гостро й ак­туально. Прийшов час – і добре, що про це заявляє дослідник, - за­початкувати юридичну лінгвістику з її всеохопним об'єктом, що поєд­нує не одну лише мову з правом. Поки що ця всеохопність за­свідчує однобоке трактування чи то з точки зору права, чи то з точки зору мови певної категорії. Довер­шеність викладу крізь призму пра­вничого мовотворення може від­буватися лише на основі вмілого поєднання інструменту мовотвор­чого – лексичних, морфологічних, синтаксичних, стилістичних та ін­ших засобів, скерованих на культу­ру й техніку формулювання право­вих приписів, та змістового – збагачення національної системи права.

На сучасному етапі юриспру­денція, як і політологія, економіка, інформатика, медицина чи біологія, набуває належного інтелектуального втілення та своєї мовностилісти­чної відтворюваності. Якщо піти далі, то в межах правничих галузей (хоча б і до певної міри) кожна з них має свої специфічні форми вер­бальної реалізації. Так, судова про­мова - це лінгвістична галузь рито­рики, логіки, а допит слідчого – це і основи комунікації, і "мови" невербальних знаків, і психолінгвіс­тики.

Отже, варто погодитися з Ю. Прадідом, що об'єкт юридичної лінгвістики чітко окреслений і не­заперечний у своєму існуванні. Це специфічна, мало вивчена галузь. Вона акцентує увагу дослідників на законодавчій техніці, урахуванні системних питомо національних особливостей української мови, функціонуванні мовних одиниць у різностильових правничих дискур­сах, розкриває характер мовности­лістичної норми в офіційно-діло­вому стилі (крізь призму лексич­них, морфологічних та інших засо­бів).

Тісний зв'язок між юри­дичними діями й актами мовлення, усного і писемного, вимагає поси­леної уваги до мови і мовлення правників, необхідності свідомого ставлення до слова як інструменту вирішення професійних завдань.

На підставі того, що суть права в демократичному суспільстві змінилася, і у зв'язку з розвитком нових систем та підсистем мови, ви­разно помітна потреба розвитку та­кої актуальної, зримо присутньої нової галузі, як юридична лінгвіс­тика. Відомий дослідник законода­вчої техніки Д. Керимов зауважу­вав, що певна професіоналізація за­конодавчої мови є необхідною для точності, чіткості й стислості ви­кладу закону. Це дозволить законотворцям уникнути довільних тлу­мачень, а користувачам – спотво­рень у процесі судової й адмініст­ративної практики. Адже, як твер­дить С. Кравченко, процес правни­чого мовотворення є невід'ємним "елементом матеріалізації правової дійсності", що відображається в правничому тексті.


Мовні засоби, використовувані у діловому мовленні правників, досить різноманітні, проте вся багатоаспектність лексики (медичної, економічної, фінансової, виробничої, адміністративної, управлінської та ін.) передбачає одну і найважливішу вимогу — використання усталених термінів, формулювань, зворотів мови, що ввійшли в діловий стиль і характеризують стандартні ситуації в галузі правоохоронної діяльності. Саме стандартизація ділового мовлення суттєво полегшує роботу органів внутрішніх справ, підвищує рівень поінформованості, діло­витості, сприяє забезпеченню умов становлення і розвитку правового суспільства.

Під час побудови правової держави процес перегляду та оновлення зако­нодавчої бази, прийняття нових документів, які регламентують діяльність правоохоронних органів. Природним є на даному етапі юридична база цих документів перебуває під ретельним аналізом представників багатьох державних структур, причетних до укладання документів, законів, їх затвердження і прийняття, то мовна експертиза, на нашу думку, суттєво відстає від законода­вчої. А це у свою чергу позначається не лише на рівні культури мови загалом, а перш за все — на якості, досконалості законодавчої бази.

Як відомо, в основу діяльності правоохоронних структур покладені єдині систематизовані законодавчі акти, кодекси, в яких містяться норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин. Проте доводиться констатувати, що службова діяльність ускладнюється. Причиною стає насамперед недосконалість мовлення, а саме — недостатня увага до стандартизації та термінологізації ділового мовлення. Будь-яка двозначність формулювань у Цивільному чи Кримінальному кодексах призводить до численних службових зволікань, різночитань та різнотлумачень.

На основі ст. 10 Конституції України про статус української мови як державної та Постанови № 998 Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р., якою передбачено комплексні заходи щодо всебічного розвитку та функціонування української мови, особливої актуальності набувають кодифікаційні роботи та розбудова української правничої терміносистеми.

Сучасний стан ділового мовлення засвідчує наявність різних літературно-мовних традицій і практики. По-перше, це нашарування, що зактивізовані «золотою добою» — відродженням питомо національних відповідників, добою, що за визначенням І.Огієнка, має назву періоду дерусифікації. Наприклад, це такі загальновживані слова як валіза, амбасада, летовище, світлина, хідник, маківка, часопис, число (номер), відбивач, цідило, виявляч (детектор), вишкіл та ін. По-друге, сучасний період позна­чений наслідковим функціонуванням лексичного запасу радянських часів, коли був особливо стимульований так званий процес “злиття” двох мов. Це шар лексики, який є найрозповсюдженішим: наприклад: снаряд, затвор, явка, відстрочка, состав (поїзда), вимагательство, угон, довіреність, уступка, орієнтировка, стажировка, позауставний, обтяжуючі обставини, порубка та ін. По-третє, сучасна мовна ситуація характеризується особливим засиллям відповідників, запозичених з інших мов: офіс, дилер, електорат, омбудсмен, бартер, аудит, брокер, демпінг, лобізм, мафіозі, рокер, ваучер, рекет, спонсор, інвалюта, іномарка, саміт, спікер, шоу, мас-медіа, мер, менеджер, дистриб'ютор та ін.

Конкретизуючи характеристику сучасного стану мови, О.Тараненко зазначає, що сучасне мовлення є результатом наявності таких чотирьох традицій і практики: 1) східноукраїнського варіанту мови; 2) західноукраїнського (галицького); 3) галицько-діаспорного; 4) занглоамериканізованого.

Зупинимося на сфері професійного мовлення правників, рівні культури їх ділового мовлення.

Стан функціонування сучасної української мови, безперечно, не може не позначатися на фаховому мовленні. Деформація національних основ мови призводить до побутування суржику, відставання мови від потреб життя. Констатуючи наявність у мові різних літературно-мовних традицій і практики на даному етапі, варто зазначити перевагу однієї з них саме у практиці фахового мовлення. Законодавча діяльність, як і правоохоронна практика органів внутрішніх справ, виразно наслідує літературно-мовну традицію східноукраїнського варіанту, маючи в активному слововжитку значну кількість русизмів. Варто підкреслити, що переважна їх більшість увійшла в ділове мовлення через відсутність належної кількості довідкових джерел і юриспруденції, виданих українською мовою, а також через появу різноманітних довідкових джерел (30), кодексів та актів, у яких спостерігається широке побутування ненормативних відповідників в українській мові, що є наслідком запозичення багатьох термінів через адаптацію в російській мові.

Генезис і розвиток кожної галузевої терміносистеми тісно пов'язаний з історією суспільних відносин, виробництвом, наукою, історією права. На формування і становлення правничих номінацій суттєво впливала наявність чи відсутність державності української нації, що й зумовлювало своєрідність розвитку законодавства, мови і науки в цілому.

Вироблення основоположних засад української правничої терміносистеми відбувалося поступово ще з часу стихійного термінотворення, який бере початок у дописемній старовині — звичаєвому праві. Відомими джерелами появи терміноодиниць були пам'ятки Київської Русі, Договір руських з греками 907, 911, 944 рр., «Правда Руська» та ін. Відтоді фіксуються
терміни закон, вирок, правда, майно, суд, житло та ін.

Структурно-семантичне поле юридичної термінології як особливої знакової системи по­глинало усе розмаїття генетично-неоднорідного лексичного складу української мови. Джере­льною базою для термінотворення стали: 1) живе усне мовлення; 2) лексикографічні джерела; 3) художня література. З іншого боку, майже всуціль на її розвитку негативно позначалися заборони української мови. Проте, незважаючи на значний вплив історико-політичних умов на функціонування мови, збережена найбільша цінність правничої термінології — її ядро.

Сучасна термінолексика цивільного права, як і кримінального, є складною «динамічною, ієрархічно організованою системою термінологічних одиниць, внутрішня структура і зв'язки якої ізоморфні структурі й організації логічних зв'язків між правовими явищами і поняттями»1. Так, етнічно-мовна основа поєднує в собі наявність відповідників двох підсистем — питомо національних лексем та інтернаціональних. Активні процеси відродження української мови з кінця 80-х років засвідчують появу труднощів у вживанні понять цивільного права. Йдучи за класифікацією Ю.Зайцева2, це: 1) чинні терміни, що неточно відтворюють відповідне поняття. Напр.: жилий (приміщення); кошти, добуті злочинним шляхом; представлення суду та ін.; 2) безпідставні запозичення з інших мов, передусім з російської. Напр.: заповідальний відказ, померлий родитель, призначення хранителя, договір перевозки та ін.; 3) термінологічні сино­німи. Напр.: строк — термін; справа — діло; власник — утримувач; 4) багатозначні терміни та омоніми. Напр.: доставник (рос. доставщик) і постачальник (поставщик); угода (рос. сделка) і (рос. соглашение); підписка (рос. подписка о невыезде); премія (рос. денежное вознаграждение) і (разность между биржевой й номинальной стоимостью ценной бумаги; очередной денежньй взнос страховому обществу, произведенный страхователем); трудовий договір і трудовий контракт. 5) одиниці, які за своєю будовою не відповідають загальним принципам термінотворення: договір контрактації; відшкодування шкоди в разі ушкодження та ін.

Змістова точність мови документів — одна з головних умов, що забезпечує практичну і правову цінність ділового тексту. Недбало вибраний термін спотворює зміст статті кодексу, створює можливості для подвійного тлумачення закону і ускладнює його сприйняття. Так, чи не найбільшу кількість хиб мовного характеру виявляємо у Цивільному кодексі України (далі

— ЦК України). Переважна більшість їх — це кальки з російської мови. Наприклад: у ст. 10 названого кодексу записано: «Зміст правоздатності громадян визначає право користування жилими приміщеннями». Перша хиба — це неправильний переклад лексеми «жилой» з російської
мови на українську. Перекладні словники 1976 року видання3 і найновіші4 дають лише один варіант цього слова — житловий.

Ст. 36 ЦК України у ч. 4 стверджує: «Якщо вироком суду встановлено, що пайовий внесок ЖБК, ДБК або іншого кооперативу складається з коштів, добутих злочинним шля­хом...». Згадане сучасне джерело — Російсько-український словник-тлумачить «добывать» як термін, пов'язаний з видобутком корисних копалин. Отже, кошти «набуті злочинним шляхом» або «здобуті» — це відповідники, доречні для даного контексту. У ст. 130 ЦК України записано: «Риск випадкової загибелі речі...», що не є, на нашу думку, виправданим. Прийнятним видається відповідник «ризик», фіксований у всіх лексикографічних працях. У ст. 358 ЦК України його укладачам не вдалося уникнути калькування російського терміна «перевозка», що так і було перекладене українською замість «перевезення». Такою ж калькою скористалися для формулювання ст. 538, в якій ідеться про «заповідальний відказ», хоча, на думку фахівців у галузі цивільного права, доречніше було б, передаючи зміст цієї статті, скористатися відпо­відником «покладення», який слушно використаний у ст. 539 ЦК України: «Покладення на спадкоємця обов'язку».

Потребує удосконалення і ст. 529, ч. 2 ЦК України, де зафіксоване наступне тлумачення: «Онуки і правнуки... успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю». Удосконалити дану статтю варто, скориставшись конструк­цією: «... яка належала б як спадок за законом їх померлому батькові (матері)» чи «одному з батьків». Прийменник при в українській мові має такі нормативні відповідники: за (за Сталіна), у (в) (в горі), коли (коли віяли), під час (під час польоту).

У ст. 559 ЦК України записано про «Призначення хранителя або опікуна спадкового майна». Рос. «хранитель» має в українській мові відповідники, 1) охоронець, 2) куратор (музею, бібліотеки, архіву)5.

Додаткового редагування потребують окремі статті трудового законодавства України. Цілком неприйнятним є, наприклад, формулювання ст. 21 КЗпП: «Трудовий договір є угода, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку». Йдеться про виконання правил внутрішнього розпорядку, отже, треба говорити про «дотримання правил внутрішнього розпорядку, оскільки саме таке словосполучення найточніше передає зміст угоди. «Дотримання, — як указано в Словнику української мови, — це точне без відхилень виконання, здійснення чого-небудь обіцяного, необачного, домовленого»6.

У ст. 47 ч. 3 Цивільно-процесуального кодексу України невиправданим є термін «предс­тавлення», що скалькований з російскій «представлять». Отже, названа стаття може набути норма­тивного викладу за умови заміни кальки українським відповідником подання: «Суд або суддя може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для подання його суду.

Помилковим з огляду на нормативність літературної мови є використання в законодавчих документах слів, близьких за звучанням у російській, без знання їх значення. Міжмовна паронімія часто стає причиною неоднозначності формулювань законів, різнотлумачень окремих статей, наявних дуплетів, створених внаслідок міжмовної паронімії: посадові — службові особи, обов'язки; вимагання — вимагательство; змова — зговір; покази — показання; захоплення — захват; татуїровка — татуювання; податкова міліція — податкова поліція; термін — строк та ін.

Викликає сумнів виправданість використання в Кримінальному кодексі України таких термінів, як: самоуправство, що має українські відповідники — самоправство, самоправність.

Аналіз головних тенденцій розвитку базової лексики цивільного права і периферії терміносистеми спрямований на обгрунтування логічної сутності терміна, його співвіднесеності з поняттям, належним до даної галузі. У зв'язку з цим розрізнення двох або кількох близьких, але не рівнозначних понять — власне терміна в національній мові і терміна певної сфери професійної комунікації — дасть можливість не створювати двозначності у викладі змісту законодавчих актів, а трактувати його автентично у межах правового контексту.

Отже, одна з найважливіших ознак культури мовлення формується як результат мислення — мова — мовлення і значною мірою залежить від інтелектуального рівня користувачів мови, що має вияв у мислительній діяльності. Остання ж формується на основі знання законів логіки, об'єктивно-реальної дійсності. Ділове мовлення працівників правоохоронних органів буде досконалим за умови точності, правильності, чіткості і ясності викладу, який переважно ґрунтується на знаннях з юриспруденції. А тому мова законодавчої бази повинна бути об'єктом свідомого і дбайливого ставлення до неї.

Віддаючи перевагу національним словотворчим зразкам у виробленні термінології з одночасним поєднанням їх з іншомовними елементами, у слов­никовому запасі спостерігаємо факти транслітера­ції термінів, появи багатоваріантних форм номінації в терміносистемі права. Ці факти суттєво познача­ються на рівні культури ділового мовлення і як. ре­зультат, призводять до деформації норм ділового мовлення.

Причиною такого стану є переважно недоско­налість лексикографічних джерел, зокрема слов­ників: Російсько-український словник юридичних термінів. - К.: Юрінформ, 1993; Словник юридич­них термінів. - К.: Юрінформ, 1994.: Російсько-український словник: у 3-т. - К.: Наук, думка, 1978. Словотворчі моделі частини лексем, подані у названих джерелах, відповідають структурі російських словоформ. Напр.: неустойка, орієнтировка, порубка, підробка і ін. (Див. Російсько-український словник термінів).

Названі терміни подані не як єдині відповідники. До них запропоновані в окремих випадках ще по 2-3 варіанти. Однак ці варіанти не подаються як такі, котрим треба віддавати перевагу у мовленнєвому вжитку. На першому місці стоїть калькований відповідник з російської мови, а далі - власне ук­раїнські - на зразок: ориентировка - орієнтировка, орієнтування (Словник юридичних термінів, с.144); татуировка - татуїровка, татуювання (там же, с.82); порубка – порубка, поруб лісу, рубання (с.182); подделка – підробка, підроблення, підробляння, підроблювання, фальсифікація, фальшування (с.54, тут і далі подаємо за словником "Російсько-український словник юридичних термінів", К.,1993).

Крім вказаних багатоваріантних моделей уста­леними для правоохоронної діяльності, як засвідчують словники, є й іншого типу кальки. На­приклад: російський варіант лексеми внеуставный поданий з відповідником укр. позауставний (с.8); словосполучення утаивать ворованое зафіксоване з двома відповідниками: утаювати, приховувати крадене (с.234); вымогательство відповідно теж першим зразком має кальку вимагательство, а другим вимагання.

Сплутування значень слів і дезорієнтування мовця в доборі правильних відповідників спо­стерігається і в кількох варіантах термінолексеми удаление из зала (с.229) та удаление осужденного (там же). У першому випадку це словосполучення має два відповідники в українській мові: виведення (випровадження), що не викликає заперечень. У другому - згадане джерело (Російсько-український словник юридичних термінів) подає лише один: ви­далення засудженого. Виникає питання: чим обґрунтовують укладачі словника саме такий вибір відповідника, адже семантичні відтінки останнього охоплюють дещо інші значення і для даного слово­сполучення є, на нашу думку, не зовсім виправда­ними.

Неабияку роль у появі варіантних форм відіграють засоби масової інформації, вдаючись до широкого використання запозичених з інших мов термінів на зразок: рекет, кілер. Хоча, як відомо, час­тина таких термінів має відповідники у національній мові. Так, наприклад, термін вимаган­ня створює у свідомості українця такий оцінно-експресивний вплив, який позначається на свідомості як негативний більшою мірою, ніж іншомовний відповідник - рекет. Аналогічно не однаковим соціокультурним планом позначені у свідомості українця відповідники найманий вбив­ця і кілер. Перший з них має більшу негативно-експресивну асоціативність, ніж другий.

Пильної уваги вимагають усталені в діловому мовленні словосполучення - фразеологізми (ФО). Широке їх побутування в нашій мові сприяє авто­матизму в доборі стійких одиниць мовцем, що значно полегшує комунікативний акт. Проте саме незнання глибинних законів творення фразем, а особливо їх семантики, часто призводить до грубих порушень норм літературного мовлення.

Деформації змісту ділового документа трап­ляються через калькування російських ФО на зразок: явитися з повинною чи явка з повинною. Як зауважує Б.Антоненко-Давидович, російський вислів:

1. ^ Принести повинную відтворюється ук­раїнською мовою - признатись у провині, по­каятися, повинитися [1].

2. Затримати з поличним. Цей вислів, на жаль, вже потрапив у Практичний коментар Кримінального кодексу, хоч, як слушно зазначено у
Російсько-українському словнику: у сфері ділового спілкування поличное у перекладі означає речовий доказ, крадене, а поймать, захватить, попасться
с поличным - піймати (спіймати), захопити, по­пастися з речовими доказами (з краденим) на місці злочину
[2].

3. ^ Дача завідомо неправдивих свідчень має нормативний відповідник в українській мові: даван­ня свідомо неправдивих свідчень, зізнань [3].

4. Відстрочка виконання вироку. Ця стійка конструкція має один з елементів звичного вже калькування, а тому, хоч згадане вище джерело
фіксує його як розмовне, не можемо погодитися з подібним твердженням, оскільки вплив розмовного стилю суттєво позначається на діловому мовленні. Тому варто надати перевагу фіксованій у згаданих лексикографічних працях літературній нормі: відкладення, відкладання [4]. Щодо двох інших - відстрочення, відстрочування, то їх виправданість підлягає сумніву, як і лексема строк, що ще фіксується в багатьох словниках.

5. Розборки злочинних груп. Цей й вислів теж повинен набути нормативності: розборка (рос.) - розбирання, розібрання [5].

6. ^ Здійснити злочин - фразема, що поєднує несумісні поняття. Адже здійснити означає "якусь ідею чи думку, довгий час далеку від дійсності,
пощастило, нарешті, обернути в дійсність
". Негативне ж значення передається відповідниками: "учинити, вчиняти, зробити шкоду, накоїти, заподіяти". [6]

7. ^ Порочити честь - фразеологізм, який має один нормативний варіант: ганьбити честь.

Деформаційні процеси руйнування лексичного і фразеологічного складу ділового мовлення нашої мови через нерозрізнення явищ української і російської мов, на жаль, - не єдині хиби у ділових документах. Трапляється чимало порушень літературних норм на морфологічному рівні.

Кожній частині мови властива певна, чітко вста­новлена система словозміни.

Частими недоліками у діловому тексті є хиби, що призводять до невідповідності семантики компо­нентів змісту об'ємові понять, які вони виражають. Так, наприклад, іменники II відміни чоловічого роду у залежності від значення можуть мати закінчення -а(-я) або -у (-ю). Незнання або сплутування цих правил призводить до спотворення викладу на зразок: не отримано акту, не встановлено терміна ув'язнення, як видно з рахунку, викрадено тонну буряка і т. ін.

У давальному відмінку однини іменники чо­ловічого роду мають закінчення -ові (-еві) та -у (-ю), однак перевагу слід надати першим, особ­ливо, якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності осіб.

Найбільша кількість порушень норми спо­стерігається із вживанням числівників у діловому стилі. Неправильне відмінювання їх, калькування відмінкових форм, властивих російській мові, по­милкове поєднання числівників з іменниками при­зводить до численних хиб на зразок: пістолет з сімома патронами, близько семидесяти набоїв, се­ред вісьми затриманих, два капітана.

Появу алогізмів у тексті викликають займен­ники, які створюють двозначність через непра­вильне їх вживання: ними вбито, нами закладено, на свій власний розсуд: автомобіль сусіда, який згорів: капітан попросив мене проаналізувати свої дії.

Калькування дієслівних форм російської мови – це теж одна з причин порушення літературної норми в нашій мові. Так, наприклад, на жаль, устале­ними для окремих практиків є конструкції: громадя­нин, проживаючий..., випивші всі напої...; такі ініціативи лише вітаються; дії схвалюються; слідчий рахує за потрібне та ін.

Значна кількість помилок виникає у викори­станні прийменникових конструкцій, особливо з прийменником по на зразок: прийшов по справі, відпустка по 25 липня, по нашим даним, по зако­ну, по слідам.

Змістові зв'язки між елементами мовлення у діловому документі можуть сприйматися як логічно суперечливі, якщо вони спотворюють зв’язки і відношення реальної дійсності, порушують закони логічного мислення.

Основною передумовою логічності є правильна синтагматика (поєднаність) знаків, за висловом Б.Головина, на лексико-семантичному, морфо­логічному і синтаксичному рівнях [7].

Порушення логічності на рівні висловлювання – це поширений приклад алогізації у діловому мовленні. Воно виникає через об'єднання неспіввідносних понять на рівні одного речення (простого чи складного). Порушення логічних зв'язків між окремими словами і частинами викладу призводить до абсурдності тверджень, на зразок:

  1. Людина, яка втонула, повинна пройти медич­ну експертизу.

  2. Інформацію, яка мала б цікавість, не отрима­но.

  3. Громадянка К. пасла корів за свою голову і дві сусідові.

Змістова непоєднаність частин висловлювання виникає через неврахування лексико-семантичних особливостей контекстуальних одиниць в українському варіанті на відміну від російського: для першого речення: "быть подвергнутым медицинской экпертизе" – підлягати; для другого – рос. "представлять интерес" - становити інтерес. У третьому реченні варіант викладу факту у діловому документі взятий з розмовного стилю. Перенесення просторіччя в діловий стиль призво­дить не лише до стилістичної вади, але й до логічної.

Зміст ділового правничого тексту з точки зору логіки повинен бути однозначним, одноплановим. Недомовленість (двозначність) чи "уявний" підтекст тут недопустимі. Весь обсяг змісту інформації має бути переданий у прямому значенні мовних одиниць, яке виключає будь-яке різночитання чи неро­зуміння.

Досягнення логічної послідовності і повноти вик­ладу виключає і будь-яку мовленнєву недостатність чи надмірність. Прикладом неповноти викладу через відсутність одного з компонентів є алогічні речення, наприклад:

^ 1. Два водії з причепом везли ліс.

2. За сумлінну роботу він був удостоєний Дошкою пошаною чи: Його преміювали і повісили на Дошку пошани.

Логічність як принцип організації тексту пере­дбачає тісний взаємозв'язок елементів на всіх рівнях синтаксичної структури - словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле. Правильність, точність, чистота мовлення у поєднанні з логічністю викладу і забезпечують основну комунікативну якість ділового тексту.

Мовну ситуацію поки що не полегшує і нормотворча база. Суперечливість та неуніфікованість окремих правил останнього четвертого видання "Українського пра­вопису" не створює, на жаль, умов для беззаперечного і беззастережного введення його в практику.

Проблемними залишаються малодосліджені питання творення терміносистеми, співвідношення загальнолітературної норми з функціональними стилями. Будь-які суперечності чи архаїзація мови, чи надмірне її "осучаснення" ринковими та іншими елементами для багатьох стають на заваді опанування державною мовою на всіх без винятку теренах України.

Проте чи не найбільшу проблемність у діловому мовленні створює наявність кальок запозичених відповідників українською мовою. Як результат—спостерігається занедбаність ділового мовлення, виразний суржик або "макаронізм", що виникає перш за все через невпорядкованість терміносистеми права та її підсистем.

Процес відродження питомо національних ознак нашої мови має велике зна­чення для повнокровного функціонування української мови як державної. Од­ночасно цей етап визріває на грунті осягнення загальносвітових понять та інтелектуального зростання нації. Такий шлях входження держави у світовий інформаційний простір потребує неабияких зусиль, спрямованих насамперед на упорядкування та нормалізацію української термінологічної системи права.

Процеси державотворення і формування правової бази суверенного суспільства вимагають якнайшвидшого подолання перешкод на шляху до уніфікації та кодифікації мови. Особливо активізується проблема номінації в терміносистемі права.

Наукові розробки в теорії термінології засвідчують достатню теоретичну основу, добре обгрунтовані сучасні засади українського термінотворення [8].

Віддаючи перевагу національним словотворчим зразкам у виробленні термінології з одночасним поєднанням їх з іншомовними елементами, констатуємо факт появи багатоваріантних форм номінації у галузі терміносистеми права. Поєднання етнічних та запозичених елементів відбувається, як засвідчує практика, виходячи із влас­них позицій, уподобань, звичок. Це і спричиняє появу суперечливих явищ в українській правничій терміносистемі. Підтвердженням цього є сучасні лексикографічні видання, які загалом засвідчують позитивний процес — зрослий рівень активізації нормотворчої діяльності в державі. Однак допоки цей процес є нерегламентованим, суперечностей уникнути не вдається. На жаль, укладачі не змогли усунути існування варіантних форм на позначення одного і того ж поняття:

вогнепальна зброя — вогнестрільна зброя;

карний розшук — кримінальний розшук та ін. Причиною такого стану є транслітерація (калькування) термінів з інших мов.

Умовами досягнення правильності викладу в документі є перш за все знан­ня предмета мовлення, знання мовної системи, системи мовних значень та оволодіння ґрунтовними мовними поняттями. Понятійна правильність є відображенням зв'язку мова-мислення і існує як відповідність семантики компонентів змісту об'ємові понять, які вони виражають. Часто у звітах та протоколах використовують російський відповідник з його семантикою саме в цій мові, а не в українській. Тобто відбувається калькування слова без урахування семантики його в українському тексті. Наприклад:

"Дані рахуються обґрунтованими, якщо одержана інформація в результаті перевірки підтверджена окремими фактами" або: "У цьому зв'язку виникає питан­ня, чи можна рахувати досконалим план оперативно-розшукових заходів, якщо слідство затягнулося на рік".

Лексеми "рахувати, рахуються" в даному випадку неправильно перекладені з російського слова "считаются". РАХУВАТИ в українській мові позначає лише мате­матичне поняття "числити". Семантиці наведеного контексту відповідає лексема "вважають, вважаються". Отже, "Дані вважаються обґрунтованими, якщо одержана інформація в результаті перевірки підтверджена окремими фактами" або: "У цьому зв'язку виникає питання, чи можна вважати досконалим план оперативно-розшукових заходів, якщо слідство затягнулося на рік".

Помилки, пов'язані з неправильним перекладом російських слів, трапляються і з використанням таких понять, як ЗАДАЧА, ЛЮБИЙ, ЯВЛЯЄТЬСЯ, ЗАМІСНИК, ПРИВЕДЕНИЙ та інших. Наприклад:

  1. "Головна ЗАДАЧА слідчого встановити осіб, задіяних у цьому злочині." "За­дача" —термін математичний. Російське задача перекладається ще й як "завдання", що саме і відповідає наведеному контекстові.

  2. "Митний контроль проходить ЛЮБА фізична особа". В українській мові російське "любая, любой" перекладається як "кожний, будь-який". Форма ж "люба" є нор­мативною в українській з наголосом "люба" (кохана). У реченні для уник­нення порушень літературної норми існує ряд синонімів: кожний, всякий, будь-який, перший-ліпший, перший-кращий (4).

Наведемо аналогічні приклади:

  1. "Вилучений ніж ЯВЛЯЄТЬСЯ доказом вини Петрука І.О." Російське дієслово "является" в українській має відповідник "є"; в українській мові "являтися" норма­тивним є лише у випадку: "являтися у сні", вважатися.

  2. "Виконання операції покладено на ЗАМІСНИКА начальника райвідділу."
    У поданому реченні залишається незрозумілим, чи на штатного працівника, чи
    на того, хто тимчасово виконує його обов'язки, заступає особу, котрої нема,
    покладено обов'язки. Якщо це працівник, який постійно відає певними
    ділянками роботи, має певне коло обов'язків і працює одночасно з начальником, то офіційна назва його посади звучить як "заступник начальника". Отже, це суттєва різниця: хто є відповідальним за операцію — "заступник" чи "замісник". У російській мові слово "заместитель" не має такого подвійного варіанту на позначення тимчасовості; для цього існує відповідник "временно исполняющий обязанности".

5. "У ПРИВЕДЕНОМУ документі містяться незаперечні докази злочинної діяльності СП іще з 1990 року". Російське дієслово "привести" має в українській мові два семантичні відповідники: "привести кого за руку чи з примусом" (докон. вид) і "навести" (як приклад, зразок) і т. ін. Отже, у нашому реченні літературною нормою є: "У НАВЕДЕНОМУ документі містяться незаперечні докази злочинної діяльності СП іще з 1990 року".

Словесна плутанина з'являється через неувагу до знання двох національних мов — української та російської. Мовна неохайність може призвести до двозначності у викладі документа і серйозних помилок у практиці через незнання стійких одиниць (фразеологізмів) у мові. Як відомо, їх дослівний переклад не допустимий.

Довільні відтворення звичних для мовців фразеологічних одиниць призводять до часткового калькування стійких елементів. Наприклад, "места не столь отдаленные" — помилково перекладають як місця не такі далекі, замість: місця не так далекі; порочить честь — порочити честь, замість: ганьбити честь; согласно закона—згідно закону, замість: згідно з законом; на протяжении года — на протязі року, замість: протягом року.

Щоб правничий текст відповідав усім канонам мовної системи і канонам права, він повинен бути зразком комунікативної досконалості. Зміст документа конк­ретний, ситуативно обумовлений, формується чітко організованою послідовністю одиниць мови, за допомогою яких дійсність постає як відображення мислення.

Отже, чистота, культура ділового мовлення на лексичному рівні має бути досяг­нена посиленою увагою до кожного слова, терміна, термінологічного словосполу­чення.

Способи підвищення мовної грамотності повинні ввійти в щоденну професійну практику як елемент обов'язковий і необхідний для кожного, чия діяльність пов'яза­на із написанням ділових документів. Перш за все, це читання перекладних словників, їх використання з метою самоконтролю і полегшення процесу написання звітної документації, ведення ділового листування.

Для мовознавців і всіх мовців постає завдання: виробити критерії оцінки "життєздатності" термінів, їх виправданого вживання, не вдаючись в архаїзацію чи в "моду" на термінологію сучасної ринкової економіки. Державна комісія з правни­чої термінології повинна заявити про потребу апробації таких термінів, вилучивши штучно створені вузькодіалектні, кальковані терміни, що засмічують сучасну укра­їнську мову. Подвійна увага має бути спрямована на розмежування давньоруських відповідників і власне російських, калькованих, що відіграє позитивну роль у нормалізації і стабілізації української правничої термінології.

Змістова точність мови документів - одна з головних умов, що забезпечує практичну і правову цінність ділового тексту. Недбало вибраний термін спот­ворює зміст статті кодексу, створює можливості для подвійного тлумачення закону й ускладнює сприйняття його змісту.

У новій редакції Цивільно-процесуального кодексу України збережена значна кількість порушень норми, пов'язаних з використанням прийменника по, який в українській мові має обмежене використання, та щодо російського варіанту по має ряд синонімічних відповідників:

"Відповідальність за порушення заходів по (щодо) забезпеченні позову" (ст. 153),

"Рішення суду по (щодо) заяві (ст. 252),

"Підготовка справи до судового розгляду повинна бути проведена не більше, як у семиденний строк, а у виключних випадках по (у) складних справах цей строк може бути продовжений до двадцяти днів з дня прийняття заяви.”

"За проведення дій по (щодо, з) виконанню судових рішень плата не стягується"(ст. 372).

У цій же статті: "...заходи по (щодо) примусовому виконанню..."

"Центр по усиновленню дітей" – літературна норма: "Центр усиновлення дітей" (ст. 199) (Кодекс про шлюб і сім'ю).

Неунормованим залишається синтаксичний рівень мови законодавчих актів. Так, неправильна побудова складнопідрядних речень створює двозначність на зразок:

Позови громадян, що пов'язані із захистом їх прав як споживачів товарів (робіт, послуг), можуть бути пред'явлені за їх вибором за місцем свого проживання..." (ст. 126 ЦПК України).

Чи: " Позови, що випливають з договору, де зазначене місце виконання, або виконати які через їх особливості можна тільки в певному місці, можуть бути пред'явлені за місцем виконання (ст. 127 ЦПК України)

Використання пасивних форм дієслів та конструкції зі зворотно-середнім станом залишилися поза увагою укладачів кодексів.

Так, ст. 147 викладена в такій редакції: Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені (замість: він провів).

Ставши загальнодержавною, мова прямує до універсальності –розповсюдженості в адміністрації, суді, війську, фінансовій сфері, правоохоронних органах, медицині і т. ін. І що дуже важливо: універсалізм має бути властивий і нормам мовлення, тобто як для східноукраїнського, так і для західноукраїнського варіанту мови за основу повинні бути взяті авторитетні словники та довідники, одні і ті ж довідкові джерела.

Соціальна природа мовлення виявляється в тому, що мовці намагаються дотримуватися наявних у суспільстві вимог щодо слововживання, побудови речень тощо. А тому законодавчі акти повинні бути зразком мовностилістичного викладу. Бо саме тут якнайвиразніше перетинаються задекларовані правила і щодо норм права, і щодо норм мови. Мови, яка є складовою культури кожного цивілізованого суспільства, його безцінним надбанням, яке треба по-особливому плекати.

Генетична неоднорідність сучасної української правничої термінології сформована на основі об'єктивного і закономірного співіснування національної та інтернаціональної підсистем. Процеси поєднання у такій особливій знаковій системі, як юридична, пояснюються кількома причинами.

Україна, "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере активну участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів" [9; 1165] держави у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

В юридичній терміносистемі української мови особливе місце з-поміж поширених понять займають номінації на позначення міжнародних стосунків між державами, що виникають у результаті спільної боротьби зі злочинністю та реалізацією курсу на здійснення взаємної допомоги.

На синхронному рівні у сучасній правничій мові можна виділити підсистему, пов'язану із міжнародними правовими діями, а в ній - як значний пласт лексики - спільнослов'янські назви та більш давні запозичення і нові.

Інтернаціоналізми - це той шар термінолексики, який перебуває завжди під увагою мовознавців. Іншомовні елементи, пов'язані із транснаціональним характером злочинності, активно функціонують у сучасній українській мові, незважаючи на критичне ставлення до них. На даній основі виникають так звані лексичні паралелізми.

Процеси суспільного розвитку відображають активну протидію наростанню злочинності, появі нових її форм. На цій основі формується змінена система української термінології.

Ознака нового часу відображена в неусталеності та неуніфікованості термінів, що потрапляють у національну мову через посередництво інших мов-продуцентів. Таких варіантів номінації виникає кілька. Таким чином два і більше терміни, що позначають одне і те ж поняття, називаються лексичними паралелізмами, стають ознакою новосформованої системи. Наприклад, проституція, сексуальні послуги, секс-бізнес.

Так, термінолексема торгівля жінками має кілька паралельних номінацій. Кожна з них запропонована різними міжнародними організаціями: Європол, Європейською Комісією, Міжнародною організацією з питань міграції (МОМ), Радою Європи (Парламентська Асамблея). Ряд термінологічних словосполучень – лексичних паралелізмів – набуває такого вигляду: торгівля жінками; торгівля жінками і примусова проституція; експлуатація проституції, торгівля жінками з метою надання так званих сексуальних послуг; торгівля жінками для цілей сексуальної експлуатації; транснаціональна торгівля жінками; тіньовий ринок жінок у процесі глобалізації; торгівля жінками як тіньова економіка. До ряду цих понять долучають і близькі за змістом (синонімічні) - секс - бізнес; секс - індустрія; сексуальне насильство та дискримінація.

У Кримінальному кодексі України (К., 2001) ст. 149 використовує термін сексуальна експлуатація. Ст. 303 цього ж Кодексу під назвою "Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією…” фіксує термін примушування чи втягнення у заняття проституцією [10; 1104].

В англійській мові термін торгівля жінками (white slawery) має у законодавчих актах (1910, 1986) уточнене і розширене поняття у вигляді термінологічного словосполучення торгівля жінками або дівчатами і злочини, пов'язані з цим паралельно [11; 1321]

У німецькій мові, як і в українській, зафіксовані лексичні паралелізми: die Zwangspostitution - примусова проституція і die Prostitutionsausnutrung - експлуатація проституції та зафіксований паралельний варіант терміна Frauenhandle für die Sexausnutzung — торгівля жінками для сексуальної експлуатації [12; 1003].

У законодавстві Німеччини активно функціонують і терміни нелегальна торгівля, контрабанда людей, торгівля жінками [13; 569].

У французькій мові зафіксований такий же розгалужений спектр термінолексики на позначення торгівлі жінками: le marche des femmes: la prostitution de la contrainte - примусова проституція; l’exploitation de la prostitution - експлуатація проституції; le marche des femmes pour le de l’exploitation sexuelle - торгівля жінками з метою сексуальних експлуатацій [14; 189,173,315].

Терміном, запропонованим ОБСЄ, стала словосполука контрабанда людей. У Сполучених Штатах Америки користуються терміном нелегальна торгівля, що означає вербування, викрадення людей або організацію торгівлі, передачу з рук у руки, переховування або перевезення особи під загрозою застосування сили чи примушення, шляхом шахрайства, введення в оману або шляхом купівлі-продажу, обміну, передачі або одержання особи з метою обернення цієї особи у примусове рабство, поневолення або застосування щодо неї подібної до рабства практики, примушення до підневільної праці чи служби або інші різновиди кримінальної експлуатації

Лексичні паралелізми утворені, як правило, через наявність кількох іншомовних варіантів, по – друге, через намагання українських мовознавців – термінологів і правників запропонувати найбільш адаптовані до умов практики термінологічні відповідники. У підсумку це і створює проблему, яка програмується на далеку перспективу. Адже через поширений характер сучасної злочинності взаємозв'язки держав світу триватимуть і поглиблюватимуться. Однак номінації однієї і тієї ж злочинної дії різними за фонетичним складом, за походженням термінами не сприятимуть установленню співпраці представників силових структур різних держав і швидкому їх порозумінню.

Отже, у міжнародній практиці наявний різнобій у використанні термінів на позначення одного і того ж поняття. На нашу думку, критерієм відбору того чи іншого терміна має бути принцип уніфікації, і якщо мова йде про злочинність, що поширюється поза межі держави, то номінація тих чи інших понять особливо має враховувати принцип інтернаціоналізації, адекватної співвіднесеності із термінами, що наявні в міжнародній практиці. Цим можна уникнути семантичної ізольованості кожної мови, неоднакових асоціативних відтінків у сприйнятті термінів, їх тлумачень, а найголовніше - удосконалити переклад спеціальних правничих текстів з однієї мови на іншу.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Б.Антоненко-Давидович. Як ми говоримо. – К: Либідь, 1991. – С.53.

  2. Російсько-український словник: сфера ділового спілкування. / Укл. Тараненко О.О., Брицин В.М. – К, 1996. – С.157.

  3. Там же. - С.42.

  4. Там же. - С.134.

  5. Там же. - С.639.

  6. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991. – С.113.

  7. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М., 1988.

  8. Панько Г.І., Кочан І.М., Мацяк Г.І. Українське термінознавство. —Львів: Світ, 1994.-214с.

  9. Закон України про міжнародні договори України // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога. - К.: Юрінком, 1996. - 1165с.

  10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квіт. 2001 / За ред. М. 1.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, 2002. 1104с.

  11. Oxfоrd Advanced Learner’s Dictionary of Current English. Oxford University Press, 1989. – 1579 c.

  12. Большой русско-немецкий словарь. - М.: Рус. яз., 2001. 1302с.

  13. Немецко-русский словарь. - М.: Рус. яз., 1992. - 871с.

  14. К.А.Ганшина. Французско-русский словарь. - М.: Рус. яз., 1977. - С.189, 173, 315.

  15. В.Б.Бурбело, Г.Ф.Венгреновська. Словник французько-український, українсько-французький. – К.: Ірпінь, 1994. – С.37, 106.

  16. Український правопис і наукова термінологія: історичні концепції та реалії сьогоден­ня.—Львів, 1996.

  17. Проблеми української науково-технічної термінології. —Львів, 1993.

  18. Див.: Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. - М., 1989. -
    С. 297.

  19. Див.: Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М., 1988.
    С. 277.

1 АртикуцаН. Проблеми і перспективи вивчення юридичної термінології / Українська
термінологія і сучасність. — К., 1977. — С. 53.

2 3 а й ц е в Ю. Проект цивільного кодексу України як основа для розбудови української правничої
терміносистеми / Проблеми правопису і термінології. — К., 1997. — С. 51.

3 Русско-украинский словарь. — К., 1976. — С. 154.

4 Російсько-український словник: сфера ділового спілкування. — К., 1996. — С. 50.

5 Російсько-український словник. — С. 260.

6 Словник української мови: В 11-ти тт. - К., 1970-1980.'- Т. 2. - С. 395.




Схожі:

Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми iconКультура ділового мовлення методичний посібник
Культура ділового мовлення: Методичний посібник для практичних занять з української мови (за професійним спрямуванням) І самостійної...
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми iconКультура ділового мовлення методичний посібник
Культура ділового мовлення: Методичний посібник для практичних занять з української мови (за професійним спрямуванням) і самостійної...
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми iconЛекція 1 культура мовлення план Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення фахівця. Специфіка мови професійного спрямування
Бабич Н. Д. Практична стилістика І культура української мови. – Львів: Світ, 2003. – 432с
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми iconПитання до заліку з курсу “Культура ділового спілкування”
Тип “важкого” ділового партнера “Паровий коток”, його характеристика. Методи впливу
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми iconСписок питань до заліку з курсу “Культура ділового спілкування”
Тип “важкого” ділового партнера “Паровий коток”, його характеристика. Методи впливу
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми iconУкраїнська мова (за профілем спрямування) 3 курс Зміст курсу
Комунікативні ознаки культури мовлення фахівця. Основні функції мови. Культура мови І культура мовлення. Професійна мовнокомунікативна...
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми icon2 год. Тема 2
Курс передбачає засвоєння основ ділового мовлення, фахової термінології; підвищення культури мовлення, загального рівня володіння...
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми icon2 год. Тема 2
Курс передбачає засвоєння основ ділового мовлення, фахової термінології; підвищення культури мовлення, загального рівня володіння...
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми iconТворчий підхід до викладання курсу «українська мова та культура мовлення» майбутнім інженерам-механікам постановка проблеми
Онкретної людини як творчої особистості з притаманними їй національно-культурними й світоглядними пріоритетами, виховання молоді,...
Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми icon1. Класифікація документів
Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об'єктивність
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи