Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології icon

Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології




Скачати 199.67 Kb.
НазваЗінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології
Дата29.06.2013
Розмір199.67 Kb.
ТипДокументи

Матеріали до курсу

Правові основи та етика PR”

Зінченко А.Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології



Тема 1. Необхідність дотримання етичних принципів у ході здійснення РR-діяльності

Визначення соціальної відповідальності:

«відповідальність організації за вплив своїх рішень та діяльності (продукти та послуги) на суспільство і навколишнє середовище, що реалізується через прозору та етичну поведінку, яка:

  • відповідає сталому розвитку та добробуту суспільства;

  • зважає на очікування зацікавлених сторін;

не суперечить відповідному законодавству та міжнародним нормам поведінки, а також поширена в усій організації» (проект Міжнародного стандарту із соціальної відповідальності (ISO 26000)).

Існують різні підходи до концепції соціальної відповідальності. Перший – підхід з позиції корпоративного егоїзму: організація виконує свою економічну функцію, виробляючи товари та послуги, необхідні для суспільства та створюючи при цьому робочі місця і забезпечуючи максимізацію прибутку для акціонерів.

Другою точкою зору є підхід з позиції корпоративного альтруїзму: корпорації забов’язані вносити значний вклад у покращення якості життя. Найбільш відомою є концепція «корпоративного громадянства», яка зародилася на початку ХХІ ст. Згідно даної концепції роль підприємства може бути розглянута у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні роль підприємства зводиться до філантропії, соціальних інвестицій та певних загальновизнаних обов’язків перед місцевою громадою. У широкому розумінні - підприємство повинно відповідати за ті сфери, в яких держава не здатна захистити своїх громадян.

Третій підхід - це підхід з позиції соціальних вимог, згідно якого підприємство має зосереджувати свою діяльність на визначенні соціальних вимог суспільства та відповіді на них, сприяючи тим самим посиленню своїх позицій. У 1970-х роках концепція корпоративної соціальної відповідальності дещо змінює свій фокус з позиції «що є добрим для суспільства», до визначення «що суспільство вимагає від бізнесу». З огляду на це діяльність будь-якого підприємства у сфері корпоративної соціальної відповідальності повинна визначатися очікуваннями суспільства від нього.

Четвертий - це підхід з позиції зацікавлених сторін, який передбачає, що незалежно від типу підприємства чи організації, існують групи людей, які впливають на організацію або на яких впливає сама організація і котрих тому можна розглядати як таких, що покладають на організацію певну відповідальність. Соціальна роль бізнесу має визначатися вимогами зацікавлених сторін, заміщуючи тим самим поняття суспільства поняттям зацікавлені сторони.  

Підходи з позиції етики, головною особливістю яких є те, що в основі лежить ідея етичного обов’язку бізнесу та окремих менеджерів перед суспільством. Серед підходів даної групи варто виділити підхід з позиції  «потрійної результативності діяльності» (triple bottom line) Дж. Елкінгтона. Відповідно до підходу Дж. Елкінгтона кожне підприємство несе економічну, екологічну та соціальну відповідальність перед суспільством, тим самим забезпечуючи свою життєздатність. Ідеї Дж. Елкінгтона набули подальшого розвитку та знайшли своє відображення у теоріях «універсальних прав» та «сталого розвитку». Так, теорія «універсальних прав» базується на визнанні прав людини, прав у сфері праці та поваги до оточуючого середовища як необхідних умов для роботи підприємств. В основі теорії «сталого розвитку» лежить ідея, що підприємство у своїй діяльності відповідає не лише перед сучасним, а й перед майбутніми поколіннями. Саме тому, воно повинно контролювати як економічні, так і соціальні та екологічні показники своєї діяльності.

Об’єднуючий підхід, висловлений А. Кероллом (1979), який запропонував трактувати корпоративну соціальну відповідальність як своєрідну «піраміду», яка складається з економічної, правової, етичної та дискреційної (філантропічної) відповідальності організації перед суспільством.

Основні аспекти соціальної відповідальності:

  • управління організацією;

  • права людини;

  • трудові практики;

  • навколишнє середовище;

  • практики доброчесної діяльності;

  • питання споживачів;

  • залучення та розвиток громади.

Корпоративна соціальна відповідальність у відносинах зі співробітниками включає в себе:

  • умови праці, охорону здоров’я і безпеку;

  • навчання і розвиток персоналу;

  • нематеріальні заохочення та стимули;

  • розвиток соціального діалогу (профспілки, колективні договори);

  • залучення співробітників до формування стратегії розвитку компаній, кодексів поведінки, програм компанії через ефективні внутрішні комунікації

  • корпоративне волонтерство.

Корпоративна соціальна відповідальність при формуванні взаємин із споживачами:

  • турбота про здоров’я та безпеку споживачів і клієнтів;

  • проведення освітніх заходів з підвищення обізнаності;

  • Захист даних про споживачів і конфіденційність

  • Просування сталого споживання.

Заходи з корпоративної соціальної відповідальності, що стосуються навколишнього середовища. Мова йде про такі заходи спрямовані на покращення екологічних процесів як:

  • контроль забруднення та захист довкілля;

  • збереження природних ресурсів;

  • впровадження енергозберігаючих технологій;

  • утилізація (переробка) відходів;

  • уникнення несприятливого впливу організації на природнє середовище;

  • Пом’якшення впливу від зміни клімату та пристосування до нових умов

У розбудові позитивних відносин підприємства з громадою:

  • Розвиток і доступ до технології

  • Соціальні інвестиції

  • Добробут та створення прибутку

  • Здоров'я, культура, освіта

Справедливі операційні практики

  • Протидія корупції

  • Справедлива конкуренція (дотримання конкурентного законодавства, запобігання таємних угод на ринках, вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем)

  • Просування соціальної відповідальності у сфері впливу

  • Повага до прав власності

Основні моделі соціальної відповідальності:

  • Американська (філантропічна модель)

  • Європейська (у більшій мірі орієнтована на три сфери прояву соціальних ініціатив: економіку, зайнятість та охорону навколишнього середовища )

  • Японська (відповідальність перед працівниками)

Принципи соціальної відповідальності:

  • Підзвітність

  • Прозорість

  • Етична поведінка

  • Зацікавлені сторони: органи влади; бізнес-організації (в т.ч. постачальників); громадські організації ; об’єднання працівників організації; споживачі, клієнти або їх об’єднання та інші організацій, які намагаються просувати соціальну відповідальність через освіту, тренінги, навчання та дослідження

  • Повага до правових норм

  • Повага до міжнародних норм поведінки

  • Повага і дотримання прав людини


Результати впровадження політики соціальної відповідальності:

  • покращення репутації організації та сприяння більшій довірі з боку громадськості;

  • покращення конкурентоспроможності організації у тому що стосується конкурентів, у т.ч. доступ до фінансів та статус «привілейованого партнера»;

  • підвищення інтересу інвесторів

  • підвищення лояльності працівників

  • збільшення обсягів продажу та ринкової частки.

  • забезпечення збереження ресурсів

  • запобігання або зменшення кількості потенційних конфліктів з споживачами з питань продуктів або послуг


Соціальна відповідальність як бізнесу, так і РR-професії тісно пов’язана з їх моральними обов’язками перед суспільством. Соціальна відповідальність PR означає, що PR-професіонала, який допомагає клієнтам розв’язати їхні проблеми, має враховувати інтереси всього суспільства. PR-професіонали несуть відповідальність перед суспільством за наслідки своєї діяльності, за ті послуги, що надають клієнтам. Оцінюють PR по їх впливу на суспільство.

^ Об’єктивна необхідність етичних принципів в PR

  • PR може справляти надзвичайно великий вплив на громадську думку;

  • PR може відображати інтереси окремих груп, які не завжди співпадають з інтересами суспільства;

  • PR можуть істотно “засмічувати” канали комунікації псевдо інформацією та псевдоподіями.

^ Суспільна користь інституту PR

(Скотт М.Катліп, Аллен Х.Сентер, Глен М.Брум)

Підвищується

Стимулюють вільну та етичну конкуренцію ідей окремих осіб та інститутів на „ринку громадської думки”


Виявляють джерела на наміри, що лежали в основі намагань впливати на громадську думку


Запроваджують в життя високі стандарти етики професіональної поведінки


Суспільна користь інституту PR


Понижується

Придушують або тим чи іншим чином обмежують конкуренцію ідей


Приховують або приписують іншім справжні наміри дій у сфері PR


Закривають очі на некомпетентну та неетичну практику


^ Результати застосування PR

з точки зору соціальної відповідальності

(Скотт М.Катліп, Аллен Х.Сентер, Глен М.Брум)

^ Соціально відповідальні PR

Соціально безвідповідальні PR

PR вдосконалюють професійну практику за допомогою розробки та спільного схвалення кодексів етичної поведінки та стандартів професійної діяльності, а також шляхом примушення дотримання цих кодексів і стандартів

PR можуть бути спрямовані на обслуговування приватних, вузькоегоїстичних інтересів – нерідко за рахунок суспільних благ

PR вдосконалюють поведінку організацій, наголошуючи на потребі її схвалення з боку суспільства

PR додатково засмічують й без того перевантажені канали комунікацій, захаращуючи їх псевдо подіями та псевдо інформацією, які ще більше заплутують складну ситуацію суспільного буття

PR слугують громадським інтересам шляхом подання на суд громадськості всіх точок зору

Своїм цинізмом PR сіють серед людей недовіру до каналів комунікацій, тим самим руйнуючи їх

PR виконують функцію комунікатора і посередника між організаціями і громадськістю, сприяючи підвищенню поінформованості людей та усуненню суперечностей між ними




PR сприяють розвиткові суспільства, допомагаючи його інститутам адаптуватися до змін в суспільних потребах та природному середовищі





^ Етичні норми PR фахівця будуються на основі:

- загальнолюдської моралі,

- етики підприємництва і політики,

- індивідуальних норм поведінки

Етичні принципи PR - консультанта

  • Чесність;

  • Повага до інтересів клієнта, цільових груп та суспільства в цілому;

  • Відмова від розповсюдження брехливої та неточної інформації;

  • Гарантування конфіденційності;

  • Відмова від неетичних методів поширення інформації.



Тема 2. Підвищення стандартів РR-діяльності


Підвищення стандартів РR здійснюється через:

  • Освіту

  • Підвищення кваліфікації

  • Дослідницької роботи (наукові ступені)

  • Різноманітні програми обміну досвідом (у тому числі через конкурси);

  • Акредитацію, а також складні умови вступу до складу професійних PR-асоціацій;

  • Регулювання професійної поведінки шляхом прийняття відповідних кодексів та контроль за їх виконанням


Міжнародні, регіональні та національні РR асоціації та товариства

Товариство паблик рілейшнз Америки (Public Relations Society of America)- 1948 р.
^

Інститут паблик рілейшнз (Великобританія) – 1984 р.


Міжнародна асоціація паблик рілейшнз (International Public Relations Association). – 1.05.1955 р.

Глобальний альянс зі зв’язків із громадськістю та управління комунікаціями – 2000 р.

Європейська конфедерація паблик рілейшнз – 1954 р.

^ Міжнародна організація консультантів в галузі комунікацій (ICCO)

Російська асоціація зв’язків з громадськістю (РАСО) – 1991 р.

Українська асоціація зв’язків з громадськістю (UAPR)2003 р., більш як 30 членів

Українська ліга зі зв’язків із громадськістю (PR-Ліга) - 28.08.2003 р., 71 член (65 фізичних осіб, 6 колективів)
^

Кодекси етики і професійної поведінки


  • Схвалені всіма міжнародними та більшістю національних PR-асоціацій;

  • Незважаючи на те, що не набули статусу законів, проте безумовно виконуються PR-практиками;

  • Кожна професійна PR-асоціація має відповідний орган, що розглядає справи про порушення етики PR.

Кодекси етики і професійної поведінки

Міжнародна асоціація паблік рілейшнз (International Public Relations Association):

Кодекс професійної поведінки IPRA (прийнятий Генеральною асамблеєю у Венеції у 05. 1961 р.), Афінський кодекс IPRA (прйнятий Генеральною асамблеєю в Афінах у 05. 1965 р., внесені доповнення у 04.1968 р.)


Європейська конфедерація паблік рілейшнз:

Європейський кодекс професійної поведінки у галузі паблік рілейшнз (Лісабонський кодекс PR) ( прийнятий на засіданні Генеральної асамблей СЄПР 16.04.1978 р., доповнення внесенні у 13.05.1989 р.)


Міжнародна організація консультантів в галузі комунікацій (ICCO):

Стокгольмська хартія (Професійний кодекс Міжнародної організації консультантів в галузі комунікацій), 2003 р.


^ Глобальний альянс зі зв’язків із громадськістю та управління комунікаціями:

Global Protocol on Public Relations Protocol, 2003 р.


Російська асоціація зв’язків з громадськістю (РАСО):

Російський кодекс професійних і етичних принципів у галузі зв’язків з громадськістю (прийнятий на засідання Виконавчої ради 26.09.2001 р.)

Українська асоціація зв’язків з громадськістю (UAPR):

Кодекс професійної поведінки Української асоціації зв’язків з громадськістю (підписаний 9.03.2005 р.)


Українська ліга зі зв’язків із громадськістю (PR-Ліга):

Кодекс професійної етики в галузі зв’язків із громадськістю (прийнятий на загальних зборах організації 12.03.2005 р.)


Дослідження «Український ринок зв’язків із громадськістю у 2009 році»
(Українська асоціація зв’язків із громадськістю (UAPR) у співпраці з міжнародною дослідницькою компанією IFAK):


  • Перший тип компаній (49% опитаних) - функції зв’язків із громадськістю виконує окрема структурна одиниця. Тільки в 17% з них, PR-фахівці входять до складу правління компаній

  • Другий тип компаній (14%) – обов’язки у сфері PR покладено на окрему особу. В 7% з них, PR-фахівці входять до складу правління компаній.

  • ^ Третій тип компаній (37%) - функції PR суміщено з іншими функціями (наприклад, маркетинг та реклама). В 3% - PR-фахівці входять до складу правління компаній.

Пріоритетні напрямки PR-діяльності: корпоративні комунікації (89% опитаних); внутрішні комунікації (88%) та PR продукту/бренду (85%). 59% назвали найбільш важливими для себе управління комунікаціями у кризових ситуаціях, 44% – зв’язки з інвесторами і 37% – зв’язки з урядовими установами.

70% респондентів вважають розвиток корпоративної соціальної відповідальності важливим.

72% респондентів досі вдаються до розміщення матеріалів на платній основі.

Серед показників оцінки PR-діяльності респонденти зазначили кількість згадувань у ЗМІ (78%).

Бюджет PR-діяльності:

  • 4% - окремий бюджет на PR-діяльність

  • 45% - їхній кошторис – це частина статті витрат на рекламу та маркетинг.

  • У 70% опитаних бюджет на PR-діяльність значно менший, аніж на маркетинг та рекламу, і тільки у 8% опитаних він є більшим.

  • Середній розмір бюджету на PR-діяльність - 740 тис. грн.

  • найбільше у 2009 році було фінансовано такі напрямки як PR продукту/бренду (68% від опитаних) та корпоративні комунікації (66%).

У 2009 році більшість українських компаній (67%) не залучала зовнішніх консультантів. Компанії, що належать до першого типу (функції зв’язків із громадськістю виконує окрема структурна одиниця), зверталися до зовнішніх консультантів найчастіше (45% порівняно з 2 і 3 типами відповідно 14% і 24%).  Середня частка витрат на залучення зовнішніх консультантів становила 25% від загального бюджету на PR-діяльність. Компанії, які залучали зовнішніх консультантів, робили це, насамперед, із метою вирішення завдань з корпоративних комунікацій (50%), PR-підтримки продукту та бренду (41%), а також платного розміщення матеріалів (31%). Компанії здебільшого залишилися задоволені результатами співробітництва з агенціями (45% – повністю задоволені і 35% – радше задоволені).

^ Українська асоціація зв’язків із громадськістю (UAPR). Місія UAPR – запровадження в Україні високих професійних стандартів PR.

Найбільш відомі проекти UAPR:

  • щорічний Європейський PR-Конгрес,

  • Національний конкурс PR-проектів PRAVDA Awards, 

  • освітній проект UAPR-Академія, 

  • зустрічі київського PR Café,

  • спільний PR-комітет UAPR та American Chamber of Commerce (АСС),

  • підтримка першого українського подкасту про PR (проект Оксани Гошви)

  • ряд студентських проектів («Growth in PR.PR Ukraine», «PR школа КПІ»).


Українська Ліга зв’язків з громадськістю (PR-Ліга)


^ Рекомендації Міжнародної асоціації PR в галузі PR-освіти

( «Золоті сторінки» IPRA, 1990 р.)

  1. Зв'язки з громадськістю потрібно викладати як міждисциплінарний предмет з академічним і практичним фаховим ухилом.

  2. Навчальні курси повинні викладати спеціалісти, що мають значний досвід і тверде розуміння як теоретичного, так і практичного аспектів PR .

  3. Необхідний інтегрований підхід до програм освіти та підвищення кваліфікації для тих, хто вже працює в сфері зв'язків із громадськістю. Пропоновані програми повинні перетинатися із суміжними дисциплінами.

  4. Університетські кафедри зв'язків із громадськістю повинні вважати своїм обов'язком взаємодіяти з національними асоціаціями зі зв'язків із громадськістю для надання короткострокових курсів різноманітних рівнів.

  5. Представники національних і регіональних асоціацій зі зв'язків із громадськістю повинні прагнути до діалогу з університетами і налагоджувати зв'язки між професійною сферою та академічними установами.

  6. Необхідно докладати зусилля для підтримки постійного діалогу між спеціалістами-практиками і вченими.

  7. Необхідно розвивати теоретичні і прикладні дослідження в освітній і практичній сферах PR.

  8. Необхідно розширювати міжнародні програми для PR -практиків з метою обміну досвідом і підвищення їх кваліфікації.

  9. Необхідно проводити регулярний обмін ідеями між викладачами PR різних країн.

  10. Необхідно докладати особливі зусилля для того, щоб в університетах, школах бізнесу і менеджменту курси зі зв'язків із громадськістю включалися до навчальних програм і викладалися кваліфікованими викладачами та досвідченими PR-практиками.

  11. Не бажано, щоб освіта в сфері зв'язків із громадськістю була одноманітною в усьому світі. Навпаки, важливо, щоб навчальні плани враховували національні, культурні, релігійні та інші місцеві умови.

  12. У процесі навчання необхідно зосереджувати увагу на питаннях етики PR і всіляко поширювати кращі взірці професіональної поведінки та практики.

Акредитація


  • Північноамериканська модель – складання іспитів та отримання звання APR (акредитований в PR), незалежно від членства в професійній асоціації;

  • Британська модель – багатоступінчаста система членства в професійній асоціації.


Програма сертифікації PR - фахівців в Росії

  • Добровільність

  • Формальні критерії (вища освіта, досвід роботи не менше 3-х)

  • Експерта оцінка проведених 2 проектів

  • Сертифікат не має обмеженого строку дії

  • Рішення про відкликання сертифікату (порушення законодавства, порушення етичних принципів РR – фахівців, надана неправдива інформація )


Програма сертифікації PR - фахівців в Україні

  • Добровільність

  • Формальні критерії (досвід роботи не менше 2-х або фахове портфоліо PR – проектів, виконаних особисто при меншому терміні роботи в індустрії, рекомендації)

  • Співбесіда (теоретична підготовка (3 запитання)

  • Рішення про відкликання сертифікату (надана неправдива інформація)

^ Мінімальні стандарти якості (MQS)

Розроблені Міжнародним інститутом якості зв'язків із громадськістю (IQPR, м.Брюсель) і прийняті на Всесвітньому конгресі РR в Гельсінкі в липні 1997 р. (Гельсінська хартія або Хартія якості і якісного розвитку для професії зв’язки з громадськістю. Підписали: Міжнародна асоціація РR, Європейська конфедерація зв'язків з громадськістю, Міжнародний комітет асоціації РR - консультантів)

Містять 155 положень (Процес РR – діяльності. Методики, якими повинен володіти РR – фахівець. Виконання: напрямки та вимоги. Персональні навички РR – фахівця)


Тема 3. Правові основи діяльності фахівця PR в Україні

Правові засади системи зв’язків з громадськістю включають:

  • правові акти, які регламентують ділові відносини та підприємництво;

  • нормативно-правова база діяльності у певній сфері (торгівля, фінанси, банківська справа, політика тощо);

  • нормативно-правові акти, що регламентують сферу інформації та комунікації.

Основні законодавчі акти України у сфері інформації:

„Про інформацію” (№ 2657-ХІІ від 02.10.1992 р.)

„Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (№ 2782-ХІІ від 16.11.1992 р.)

„Про телебачення і радіомовлення” (№ 3759-ХІІ від 12.12.1993 р.)

„Про інформаційні агентства” (№ 74/95 – ВР від 28.02.1995 р.)

„Про рекламу” (№ 270/96-ВР від 03.07.1996 р.)

„Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” (№ 539/97-ВР від 23.09.1997)

„Про авторське право і суміжні права” (№ 3792-ХІІ від 23.12.1993 р.)

„Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова” (№676-ІV від 3.04.2003 р.)


Основні принципи інформаційних відносин:

  • гарантованість права на інформацію

  • відкритість, доступність інформації та свобода її обміну

  • об’єктивність, вірогідність інформації

  • повнота і точність інформації

  • законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації
^

Якість/достовірність інформації


Забороняється розповсюджувати недостовірну інформацію, а Ст. 302 Цивільного кодексу України встановлює, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. З метою визначення достовірності інформації в міжнародному праві та національному законодавстві України встановлюються наступні правила:

  1. Вся інформація розподіляється на факти та судження/оцінки. Факт – це інформація, яка має бути доведена і щодо якої встановлюється вимога достовірності. Судження/оцінки – не потребує на доведення (практика Європейського Суду, справа “Лінгінс проти Австрії”).

  2. Інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною. Фізична особа, яка поширює таку інформацію, не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування (Ст. 302 Цивільного кодексу України)
^

Гарантії права на інформацію


За законодавством України право на інформацію забезпечується:

  • обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

  • створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

  • вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;

  • створенням механізму здійснення права на інформацію;

  • здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

  • встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
^

Особливості інформації, яка розповсюджується державними органами


Закон України “Про інформацію” проголошує, що кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:

  • діяльність органів державної влади;

  • діяльність народних депутатів;

  • діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої адміністрації;

  • те, що стосується його особисто.

Не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:

  • інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею;

  • конфіденційну інформацію;

  • інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи;

  • інформацію, що стосується особистого життя громадян;

  • документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;

  • інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акта іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання щодо її розсекречення;

  • інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств
^

Обов’язки, обмеження та відповідальність при реалізації права на інформацію


Інформація за режимом доступу поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. Порядок доступу до інформації з обмеженим доступом визначається законодавством.

Обов’язків учасників інформаційних відносин

  • поважати інформаційні права інших суб'єктів;

  • використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

  • забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин,

  • забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;

  • зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;

  • компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію.

Право на інформацію може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Таким чином, будь-яке обмеження цього права має відповідати наступним критеріям:

  • це право може бути обмежено лише законом, тобто актом, прийнятим Верховною Радою за певною процедурою

  • обмеження має бути спрямоване на забезпечення однієї з зазначених вище цілей;

  • таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві. При чому, така необхідність має бути не абстрактною, а такою, що викликана конкретною ситуацією.

Практиці відомі такі основні способи обмеження права на інформацію.
  1. ^

    Кримінальна відповідальність.

  2. Спростування інформації та відшкодування шкоди

  3. Заборона розповсюдження інформації / публікації та конфіскація видань

  4. ^

    Адміністративні заходи - відмова в реєстрації та ліцензуванні засобу масової інформації, заборона займатись журналістською діяльністю

5. Інші


Як і міжнародне законодавство, Закон України “Про інформацію” (ст. 47-1) передбачає звільнення від відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

Схожі:

Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconЗінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та методики зв”язків з грмоадськістю
Тема Необхідність дотримання етичних принципів у ході здійснення рr-діяльності
Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconКафедра зв’язків з громадськістю, психології та педагогіки Магістерська програма «Менеджмент зв’язків з громадськістю»
Соціальне управління” є формування організаційного мислення (свідомості) студента як майбутнього фахівця, системного, професійного...
Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconГалецька Інна Іванівна, кандидат психологічних наук, доцент
Львівський медичний інститут. Навчалася в аспірантурі кафедри психології 1996–1999. 1999–2000 асистент кафедри психології, з 2000...
Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconГалецька Інна Іванівна, кандидат психологічних наук, доцент
Львівський медичний інститут. Навчалася в аспірантурі кафедри психології 1996–1999. 1999–2000 асистент кафедри психології, з 2000...
Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconМіністерство освіти І науки України Херсонський державний університет Інститут психології, історії та соціології паспорт кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (навчально-методичний посібник)
За загальною редакцією завідувача кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки, кандидат педагогічних наук, доцент Коршун Т....
Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconАктуальні проблеми дослідження довкілля Матеріали ІІІ регіональної наукової конференції студентів та молодих учених
Касьяненко Г. Я., кандидат хімічних наук, доцент; Корнус А. О., кандидат географічних наук, доцент; Говорун О. В., кандидат біологічних...
Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconМалець Наталія Богданівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін

Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconРобоча програма та методичні вказівки до курсу 19. Методика викладання психології
Автор Кириченко О. М., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної І прикладної психології; ас. Діколь-Кобріна О. А., асистент...
Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconПрограма практики інститут психології, історії та соціології
Савченко О. В. кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної та соціальної психології
Зінченко А. Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри зв’язків з громадськістю, педагогіки та психології iconЗавдання для самостійної роботи студентів –магістрантів спеціальності 010101 Дошкільне виховання з дисципліни «Основи професійної іміджології»
Викладач: Руденко Людмила Степанівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології дошкільної освіти та родинного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи