Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені icon

Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені




Скачати 454.97 Kb.
НазваМіністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені
Сторінка1/3
Дата08.08.2012
Розмір454.97 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3


Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені

М.П. Драгоманова






Професор

Григорій Іванович Волинка


Біобібліографічний покажчик


Київ − 2009
ББК 87.3 (4Укр) : 74.584(4Укр)738.1: 22.3+91.28
УДК 140.8 : 378.113.1(092) : 012

П84В


Упорядник бібліографічного покажчика : Н.І.Тарасова

Науковий редактор: Л.В.Савенкова, канд. пед. наук

Бібліографічний редактор : Г.І.Шаленко


П84В Біобібліографічний покажчик серії “Вчені НПУ імені
М.П.Драгоманова” присвячений 60-річчю від дня народження та 30-
річчю науково-педагогічної діяльності заслуженого діяча науки і
техніки України, академіка Української академії політичних наук,
доктора філософських наук, проректора з наукової роботи НПУ імені
М.П.Драгоманова, завідувача кафедри філософії професора Волинки
Григорія Івановича.
Покажчик містить основні дати життя та діяльності, на-
рис-інтерв’ю, покажчик друкованих праць профессора Г.І.Волинки.



^ П84В Професор Григорій Іванович Волинка: біобібліографічний

покажчи /Міністерство освіти і науки України; Національний

педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Кафедра

філософії; Наукова бібліотека. Упорядник бібліографічного

покажчика Н. І. Тарасова. − К. : НПУ імені М. П. Драгоманова,

2009. − 41 с. портрет. −Серія : Вчені НПУ імені М.П.Драгоманова.

^ Рекомендовано до друку Вченою Радою Національного педагогічного

університету імені .М.П.Драгоманова протокол №2 від 30 жовтня

2008 р.


С Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, 2009.

^ Основні дати життя та діяльності Г.І.Волинки

Григорій Іванович Волинка народився 1 травня 1949 року у місті Ніжин Чернігівської області в сім’ї робітників: Волинки Івана Тихоновича і Любові Дмитрівни.

1964 р. – Закінчення 8-го класу середньої школи № 1 м. Ніжин


1964-1968 рр. – Навчання в Київському електромеханічному технікумі

залізничного транспорту


1968-1971 рр. – Служба в армії


1971-1976 рр. – Навчання в Київському державному університеті імені

Тараса Шевченка


1976-1979 рр. – Навчання в аспірантурі філософського факультету

Київського державного університету імені Тараса

Шевченка


З 1979 р. – Працює в Київському державному педагогічному

Інституті імені О.М.Горького на посадах:

асистент, старший викладач, доцент


1980 р. - Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук на тему: „Діалектико-

матеріалістичні основи стилю мисления

сучасної науки”


1989 р. – Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня
^

доктора філософських наук на тему: „Соціально-

практична функція матеріалістичної

діалектики”




З 1989 р. – Очолює кафедру філософії КДПІ ім. О.М.Горького

1991 р. - Професор кафедри філософії


1997 р. – Академік Української академії політичних наук


- Нагороджений нагрудним знаком „Відмінник освіти

України” (1997, 1999)


2000 р. – Присвоєно почесне звання „Заслужений діяч науки і

техніки”.


- Увійшов до складу Експертної ради ВАК України


З 2003 р. – Призначений на посаду проректора з наукової роботи та

міжнародних зв’язків НПУ ім. М.П.Драгоманова


- Нагороджений Подякою Київського міського голови


2004 р. – Увійшов до складу Громадської колегії при Голові

ВАК України


- Нагороджений нагрудним „Знаком пошани”


- Нагороджений золотою медаллю №1 „Михайло

Петрович Драгоманов.1841-1895 рр.”


- Нагороджений орденом Святого Рівноапостольного

князя Володимира Великого Ш ступеня


- Нагороджений Подякою Київського міського голови


2006 р. – Призначений головою спеціалізованої вченої ради

НПУ ім. М.П.Драгоманова по захисту дисертацій

з філософської антропології, філософської культури та

філософії освіти


-Нагороджений нагрудним знаком „За наукові

досягнення”


- Нагороджений нагрудним знаком „Відмінник освіти

України”


-Нагороджений Почесною грамотою Академії

педагогічних наук України

2007 р. - Нагороджений Патріархом Київським і всієї Руси-

України Філаретом Орденом Кирила і Мефодія

2008 р. – Призначений головою спеціалізованої вченої ради НПУ

імені М. П. Драгоманова по захисту дисертацій з

філософської антропології, філософії культури та історії

філософії


- Призначений директором Інституту магістратури,

докторантури (за сумісництвом)


- За рейтингом 2007-2008 навчального року визнаний

кращим професором НПУ імені М.П.Драгоманова

2010 р. -Награждения: удостоены ордена «За заслуги» Ш степени –проректор по научной работе Национального педуниверситета им.Драгоманова, доктор философских наук, професор Григорий Волинка // 2000: еженедельник. – 2010. –22-28 января, №3(494).-Держава, В8.

^ Біографічна довідка

Григорій Іванович народився 1 травня 1949 р. у місті Ніжин Чернігівської області в сім’ї робітників Волинки Івана Тихоновича і Любові Дмитрівни. Після восьми класів Ніжинської середньої школи №1 вступив до Київського електромеханічного технікуму залізничного транспорту, пройшов армійську службу. Випускник Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1976), аспірант філософського факультету (1976–1979). З листопада 1979 р. працює в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (тоді Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького) на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора. З 1989 року очолює кафедру філософії, у вересні 2003 р. призначений на посаду проректора університету з наукової роботи та міжнародних зв'язків.

Доктор філософських наук (1989 р.), професор (1991 р.), академік Української академії політичних наук (1997 р.), заслужений діяч науки і техніки України (2000 р.). Кандидатська дисертація Г. І. Волинки „Діалектико-матеріалістичні основи стиля мислення сучасної науки” (1980 р.) присвячена онтологічним і методологічним засадам стилю мислення в природознавстві ХХ століття. Докторська „Соціально-практична функція матеріалістичної діалектики”, захищена у березні 1989 року, стосувалась історії і теорії діалектичного дискурсу та соціально-практичних функцій діалектики. Після отримання диплома доктора філософських наук (1989 р.) і призначення на посаду завідувача кафедри філософії керував аспірантами і консультував докторантів. Під опікою Г. І. Волинки кардинально змінилась проблематика кафедральних наукових досліджень. Вони все тісніше пов’язувались із питаннями духовних засад розбудови держави, із світоглядними запитами вищої педагогічної освіти, з історією вітчизняної і зарубіжної філософії. Його підопічними, працюючими у руслі зазначених питань, підготовлено і захищено 15 кандидатських і 5 докторських дисертацій. Понад п’ять років Г. І. Волинка входив до експертної ради ВАК України, є членом спеціалізованих вчених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій при НПУ імені М. П. Драгоманова і КНУ імені Тараса Шевченка. З 2004 р. увійшов до складу Громадської колегії при Голові ВАК України. У 2006 р. призначений головою спеціалізованої вченої ради НПУ імені М. П. Драгоманова по захисту дисертацій з філософської антропології, філософії культури та історії філософії.

Григорій Іванович є головним редактором журналу “Людина і політика”, часопису «Культурологія. Релігієзнавство. Філософія», заступником Голови редакційної ради двадцяти серій Наукового часопису НПУ імені М. П. Драгоманова, членом редколегій журналів “Схід”, “Історичний календар”, “Пам'ять століть”, “Нова парадигма”, “Український богослов”, “Генеза”, “Філософія освіти”, щорічника “Україна дипломатична” та інших видань.

Багато уваги приділяє трансформації змісту філософської компоненти вищої освіти. За його навчальними програмами, посібниками і підручниками з філософських дисциплін навчаються студенти і аспіранти. Наукові інтереси Г. І. Волинки поширюються на питання освітніх засад походження філософського дискурсу, історію філософії, методологію наукового пізнання, гносеологію і логіку, історію освіти. Опублікував понад 100 праць, серед яких 20 - це книги, написані у співавторстві і одноосібно.

Професор Г. І. Волинка удостоєний державних нагород і почесних відзнак громадських організацій. Він має державне почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України” (Указ Президента України № 1178 від 17 жовтня 2000 р.), нагрудний знак “За наукові досягнення” (Наказ Міністерства освіти і науки України № 27 від 3 січня 2006 р.), медаль “Відмінник освіти України” (1997 р., 1999 р.), нагрудний знак “Знак пошани” (Розпорядження Київського міського голови від 29 березня 2004 р., № 78), золоту медаль № 1 “Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895 рр.” (Наказ ректора НПУ імені М. П. Драгоманова від 29 грудня 2004 р.), орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІ ступеня (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України № 994 від 28 квітня 2004 р.), орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України № 998 від 17 травня 2004 р.), Орден Кирила і Мефодія (Указ Патріарха Київського і всієї Руси-України № 135 від 1 жовтня 2007 р.), подяки Київського міського голови № 12738 від 17 травня 2003 р. в № 28344 від 29 червня 2004 р., Почесну грамоту Академії педагогічних наук України (7 червня 2006 р.).

^ Філософські роздуми з приводу…

З інтерв'ю доктора філософських наук, професора, заслуженного діяча науки і техніки України, Валентина Семеновича Крисаченка з профессором Г.І.Волинкою:

Про головні спрямування науково-педагогічної діяльності

- Григорію Івановичу, чисельні зовнішні відгуки і схвальні оцінки зробленого Вами і Вашими колегами, у тому числі і моя особиста, дають всі підстави серйозно говорити про наукову школу професора Г.І.Волинки. Ви виростили з півтора десятка кандидатів, п'ятьох докторів наук, опікувались становленням докторського ступеню та професорства багатьох нині відомих науковців, зокрема А. Швецової, В. Корнієнка, Н. Мозгової, Т. Андрущенко, Ф. Кирилюка, Ю. Федіва, І. Немчинова, М. Зайцева, Н. Шуст та інших. Ваші монографії, посібники і підручники, підготовлені разом з однодумцями, схвалені і науковою громадскістю, і студентством. Скажіть, будь ласка, а як Ви, зсередини оцінюєте свою наукову спільноту, з якою так плідно працюєте?

- Скажу чесно, донедавна я не задумувався про якусь особливу інституалізацію своєї дослідницької групи. Першим про неї як про наукову школу Григорія Волинки публічно сказав мій шановний ректор академік В.П.Андрущенко. Я щиро вдячний йому за це.

Добре розумію, що з галузі гуманітарних наук, а особливо в освітянській сфері, твердження про існування якоїсь наукової школи, просто приречене на проблематичність. До речі, це певною мірою стосується і природничих наук, особливо на допарадигмальних стадіях їх еволюції, коли має місце конкуренція наукових співтовариств, методологічних підходів, ідей, інтерпретацій фактів. Лише з формуванням загальноприйнятої дисциплінарної матриці (парадигми) наука стає «нормальною», а спільнота, яка висунула загальноприйняту парадигму, - науковою школою. За радянських часів в гуманітарних науках була одна школа з єдиною загальноприйнятістю її парадигм. Зараз часи змінились. Тому на статус школи може претендувати будь-яка спільнота.

Але, зрозуміло, що такі претензії мають бути обгрунтованими, а їх грунт - забезпечувати належну міру визнання спільноти з боку наукової громадськості. Найбільш грунтовні чинники конституювання наукової школи в гуманітарній галузі спробую хоча б побіжно перерахувати.

По-перше, це – визнаний науковий статус фундатора школи, його докторство і повне професорство, наявність солідних публікацій у провідних державних і недержавних видавництвах, почесні державні і академічні відзнаки, нагороди громадських дослідницьких спільнот, обрання до академій, підготовка докторів і кандидатів наук, головування у спеціалізованих вчених радах, керівництво періодичними фаховими науковими виданнями, членство у редколегіях тощо.

По-друге, спільна наукова і навчально-методична робота докторів і кандидатів наук, підготовлених фундатором, їх входження до спеціалізованої вченої ради при науковій школі з метою відтворення кадрового потенціалу, видання школою фахового наукового часопису, спільних публікацій, наявність аспірантури і докторантури.

По-третє, тематичні спрямування наукової роботи членів співтовариства, що мають певні позитивні особливості у порівнянні із спрямуваннями інших спільнот.

По-четверте, особливості інструментарію і методологічних підходів.

По-п'яте, оригінальність і новизна досягнутих результатів наукової роботи, їх визнання і цитування в Україні і за рубежем.

Основою нашої школи стала нечисельна молода наукова спільнота кафедри філософії, керівництво якою я успадкував від доктора філософських наук, профессора Олексія Пилиповича Павелка у 1989 році.

Школу склали талановиті, добре освідчені і продуктивні науковці. До нас час від часу приєднувались фахівці інших навчальних і наукових закладів. Їх прізвища – серед моїх співавторів. Склад школи - принципово плинний, хоча в ній є константне ядро. Чого немає в школі – це домінування очікувано пануючої відносини ''вчитель-учень''. Я не вважаю себе вчителем, бо вчусь у своїх талановитих колег набагато ефективніше, ніж вони думають. Я вдячний їм, що вони не перестають бути щиро цікавими для мене. Отже, працюють, постійно долаючи власну обмеженість. Це зобов'язує.

І ще одне. Не можна адмініструванням і силовими засобами залучити когось до плідної наукової роботи. Тих викладачів, до кого такі засоби вимушено застосовуються, треба рекомендувати на інші, не викладацькі посади.

Нагадаю, що грецьке слово ''схоле'', від якого походить назва всіх шкіл, означає дозвілля, свободу від прагматики. Буття наукової школи – це вільна і взаєморадісна співпраця однодумців, які хоча б на короткий час об'єднались для розв'язання якоїсь значущої проблеми.

Тож і моя школа базується на спільній або дотичній проблематиці, на всіма прийнятих підходах до проблем. Тому свою наукову школу я б назвав науковим співтовариством, до якого маю честь входити.

Розроблювана нами проблематика охоплює питання освітніх засад походження філософії, історичної еволюції філософських вчень у світі і в Україні, методології наукового пізнання, гносеології і логіки, культурології та історії освіти. Парадигма сповідуваних нами дослідницьких підходів характеризується пильною увагою до першоджерел, архівних документів, емпіричних матеріалів, логіко-методологічних засобів розв'язання поставлених питань. Продукція нашого співтовариства принципово орієнтується на доступність і зрозумілість. Адже пишемо ми не лише для вузьких фахівців, а й для студентів. Отут наша наукова спільнота справді є школою, оскільки всі ми – викладачі.

Пара фраз про досягнення

- Григорію Івановичу, а чи не могли б Ви у зв'язку зі сказаним вище назвати три — чотири незаперечні концептуальні здобутки наукового співтовариства професора Г.І.Волинки?

  • Спробую, але боюсь, шановний Валентине Семеновичу, не всім вони видадуться незаперечними. Бо в філософії, як Ви знаєте, усі сперечаються з усіма. І це природно та доречно. Принаймні, коли сперечаються по суті.

Першим я би назвав суттєве уточнення концепції походження філософії та розширення уявлень про таємничу природу філософського дискурсу, здійснене мною в одній із недавно опублікованих книг. Як відомо, довгий час вважалося, що поява філософствування і філософії обумовлюється трансформацією міфу під впливом соціальних та пізнавальних факторів. Я звернув увагу ще на один фактор — освітній. Він виникає в цивілізаційні часи на грунті релігії з її жорсткою увагою до гранично точного транслювання новим поколінням букви і духу релігійних текстів. Перші школи були релігійними (школи шумерських писців, індійські школи муні тощо). Жорстко-аскетична організація освіти в таких школах породжувала феномен протестного простору в духовному світі індивіда. Я довів, що саме цей феномен спричинив найголовніші засади зародження філософського дискурсу, а саме, рефлексію, герменевтичну здатність, жагу розуміння і готовність до компаративного аналізу. Думаю, феномен протестного простору особистості, що індукується і сьогоднішньою освітою, не буде обійдений нашими філософами освіти, культурологами, педагогами, оскільки робить зрозумілими безліч обставин входження індивіда в культуру.

Другою концептуальною знахідкою, детально проаналізованою у моїй книзі «Філософія Стародавності і Середньовіччя в освітньому контексті», стала парадоксальна надмірність інформаційної змістовності міфу. Міфи первісних народів — бездонні акумулятори досвіду. Оскільки не існувало сторонніх носіїв досвідної інформації, вона мала повністю і без втрат передаватись в індивідуальні духовні світи представників кожного нового покоління. Я прослідкував трансформацію засобів такої передачі і дійшов висновку, що їх рудименти досить добре працювали в навчальних закладах Платона (Академія), Аристотеля (Лікей), в середньовічних монастирських школах і навіть в університетах пізнього Середньовіччя. Всі вони орієнтувались на вичерпну освіченість, що фактично ставила освічену людину на межу знаного і незнаного, даючи широкі можливості для трансцендентування-творчості. В Нові часи починається жорстке дозування змісту освіти з його помітними плюсами і багатьма непомітними мінусами. Щоб позбутися принаймні деяких з мінусів, варто посилити увагу вчених-освітян до близького і далекого історичного спадку, зокрема, до феномену перенадмірності освіти.

Третім концептуальним здобутком нашого наукового співтовариства я назвав би розпочату ще у 1989 році розробку нової стратегії трансформації змісту філософської освіти студентів і аспірантів. Ця стратегія виходить із принципів історичності, поліфонії і повноти. Згідно з першим принципом, основою філософської освіченості має бути історія філософії. Згідно з другим — освіченість має включати максимально повне, в ідеалі — перенадмірно повне багатоголосся філософських питань і відповідей на них. Згідно з третім принципом, студенти та аспіранти мають знати зміст усіх традиційних розділів філософії.

У ході здійснення цих стратегічних завдань нами були розроблені принципово нові програми нормативних курсів з філософських дисциплін. Була підготовлена і затверджена Колегією МОН України 25 березня 1993 р. «Програма кандидатського іспиту з філософії» (В. П. Андрущенко, Г. І. Волинка та ін.). Здійснена підготовка і видання «Читанки з історії філософії» (у 6 книгах /За ред. Г. І. Волинки). У 1999 році нами був виданий перший в Україні великий підручник з історії філософії «Вступ до філософії: Історико-філософська пропедевтика» (Г. І. Волинка, В. І. Гусєв, І. В. Огородник, Ю. О. Федів). Завдяки своєму двадцятитисячному тиражеві підручник став доступним усім, хто вивчає філософію в Україні. Ю. О. Федів і Н. Г. Мозгова написали і у 2000 р. видали великий посібник «Історія української філософії» (наук. редактор Г. І. Волинка). Через два роки він був перевиданий за Державною програмою соціально значимих видань. У 2004 році за цією ж Держпрограмою вийшла прекрасно оформлена новаторська і змістовна книга Н. Г. Мозгової «Київська духовна академія. 1819-1920. Філософський спадок» (наук. редактор Г. І. Волинка). У 2005 році Н. Г. Мозговою видана глибока монографія «Логіко-гносеологічна проблематика в київській духовно-академічній філософії ХІХ - початку ХХ ст.». Ми також підготували і у 2005 році видали підручник «Історія філософії в її зв’язку з освітою» (автори Г. І. Волинка, Н. Г. Мозгова, І. В. Огородник, Ю. О. Федів). Вийшли два великі посібники з логіки (Н. Г. Мозгова) і «Філософські науки» (Г. І. Волинка, Н. Г. Мозгова, Ю. О. Федів). Всі вони втілюють принципи, визнані науковою школою.

По-четверте, хоча б побіжно назву декілька інших здобутків нашого наукового співтовариства.

Так, Н. Г. Мозгова довела, що логіко-гносеологічні пошуки професорів Київської духовної академії спричинювались європейськими революційними зрушеннями у галузі основ математики, математичної логіки та психології. І лише обумовлений специфікою закладу тісний зв'язок логіки з метафізикою загальмував розвиток логічної науки в Києві. Маю відзначити також досить вірогідний висновок про київські витоки такого масштабного феномену, як російський космізм та «філософія загальної справи». Мною та Н. Г. Мозговою документально обгрунтований ідейний і особистісний вплив випускника Київської духовної академії професора Й. Г. Міхневича на фундатора філософії російського космізму і теоретичної космонавтики М. Ф. Федорова, якого Й. Г. Міхневич навчав у Рішельєвському ліцеї.

Проведені мною, Ю. О. Федівим та Н. Г. Мозговою дослідження університету як соціокультурного феномену показали, що саме педагогічний вищий навчальний заклад в сучасних умовах втілює класичну складову вищої університетської освіти. Бо саме він є прямим спадкоємцем базового структурного підрозділу перших університетів - факультету artes liberales.

Досліджуючи духовні впливи Київської академії на культуру зарубіжних країн, зокрема Грузії, ми разом з Н. Г. Мозговою і В. О. Дорошкевичем відкрили, що в кінці XIX століття в Тифліській семінарії працював випускник КДА Микола Булгаков. Як виявилось, це був рідний дядько відомого письменника Михайла Булгакова, про якого не знали навіть маститі московські булгаковознавці. До того ж навчав він не кого-небудь, а самого Ладо Кецховелі, пізніше, вірогідно, і його близького друга та однокашника по Горійському духовному училищу Й.Джугашвілі. Проаналізований нами конфлікт Миколи Булгакова з семінаристами дозволив по-новому висвітлити подальші стосунки Й. Сталіна з Михайлом Булгаковим.

Хотілося б сказати і про те, що саме нашій науковій спільноті (мені, Н. Г. Мозговій, О.О. Борисенко) ректор НПУ ім. М. П. Драгоманова доручив (Наказ № 365 від 17 листопада 2003 р.) провести поглиблене дослідження витоків і ґрунту університету. Я пишаюся, що ми змогли виконати завдання В.П.Андрущенка і довести, що відлік життя Національного педагогічного розпочинається з 4 грудня 1834 року. Хіба це не досягнення школи? Результати нашого дослідження публікувались і про них знає наукова громадськість. Вкажу лише на мою велику статтю «Щодо витоків і ґрунту НПУ імені М. П. Драгоманова»(«Освіта», № 19, 14—21 квітня 2004 року). Прочитайте, якщо ще не встигли. Вони увійшли також у підготовлену нами книгу «Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова : 1834-2004: Історія. Сьогодення. Перспективи» / Авт. : В. П. Андрущенко, Г. І. Волинка, Н. Г. Мозгова та ін.

Перелік наших знахідок і здобутків можна було б продовжити але я зупинюсь, оскільки Ви, Валентине Семеновичу, просили назвати не більше чотирьох. Не ображайтесь, якщо я зайняв Вашу увагу довше, ніж Ви розраховували.

Витоки і вчителі

Розмаїття наукових спрямувань і цікаві знахідки Вашої, Григорію Івановичу, дослідницької спільноти справляють добре враження. Цікаво б дізнатися, хто вчив особисто Вас, звідки бере початок Ваша школа?

Всі ми, Валентине Семеновичу, з філософського факультету Київського університету. Усіх нас вчили майже одні і ті ж самі викладачі. Особисто мені викладали професори і доценти, які за штатним розписом працювали на відділенні філософії протягом 1971— 1976 років, коли я був студентом. Шаную усіх і усім глибоко вдячний.

Першу лекцію, яку я почув в університеті, прочитав Д. Х. Острянин. Другу — В. С. Дмитриченко, від якого я отримав на семестровому іспиті свою першу п'ятірку за античну філософію. Підозрюю, з легкої руки мудрого чоловіка і заядлого риболова Володимира Савелійовича мені поталанило закінчити університет з «червоним» дипломом. Начала «сократичної майєвтики» привив В. О. Босенко, палкий прибічник матеріалістичної діалектики. В. Т. Павлов, навпаки, закликав до точності, визначеності, математично-логічного розрахунку. Розрадою душі на двох перших курсах була психологія, яку читав В. А. Роменець. Запам'яталась також космогонія і космологія, читана знаменитим С. К. Всехсвятським.

Центральними дисциплінами третього курсу були гносеологія (І. В. Бичко, В. Г. Табачковський), німецька класична філософія (М. О. Булатов і Ю. В. Кушаков), історія марксистської філософії (Ю. К. Савельєв і П. О. Загороднюк), філософські питання природознавства (П. С. Дишлевий), філософські питання математики (О. І. Кедровський), критика сучасної буржуазної філософії (І. В. Бичко).

Неабияку роль у моєму професійному становленні відіграла невеличка студентська спільнота людей, щиро зацікавлених у своєму професіоналізмі. В ній були старшокурсники, зокрема мій майбутній співавтор В. І. Гусєв. До неї входили також студенти на курс старші — В. П. Андрущенко, Л. І. Карнаухов, В. М. Князєв, В. Л. Пертушенко, В. І. Ярошовець, Л. А. Чекаль. Разом зі мною в ній брали участь і мої однокурсники — Є. К. Бистрицький і Б. О. Парахонський. Тоді ми щиро дружили, завзято сперечались, разом готувались до іспитів і були членами студентського наукового товариства, опікуваного В О .Босенком.

Вже й не збагну, як трапилось, що десь з весни 1973 р. ми втрьох стали ледь не повноправними членами відділу логіки і методології наукових досліджень Інституту філософії АН України. Здається, завдячуючи А. М. Лою, Є. І. Андросу чи К. К. Жолю, науковому співробітнику відділу, з яким до того познайомився Є. К. Бистрицький. Завідував відділом М.В.Попович, працював у відділі С.Б.Кримський. Вони були молодими, веселими, надзвичайно цікавими для нас і, як пізніше виявилось, для філософської братії країн СРСР. Ми щиро пишались ними.

На четвертому курсі нашу трійцю однокурсників заманив до свого семінару декан філософського факультету П. С. Дишлевий, бувший заступник директора Інституту філософії. Завдяки йому, нам прийшлось ґрунтовно оволодіти історією природознавства, філософськими питаннями природничих наук. Завдяки Петрові Сидоровичу, мені — спочатку студентові, згодом — його аспірантові, пощастило неодноразово виступати на справжніх міжнародних наукових симпозіумах з філософії науки в Дубні, Обнінську, Москві, Казані і, зрозуміло, Києві.

З випускними курсами прийшла спеціалізація. А з нею — череда цікавих спецкурсів. В. І. Шинкарук блискуче прочитав великий спецкурс по історичній еволюції предмету філософії. М.В.Попович, викладацька манера якого і сьогодні є для мене безмежно симпатичною, дав нам низку по-справжньому езотеричних лекцій з історії логіки і методології наукового пізнання. Глибокими і цікавими були роздуми М. Ф. Тарасенка, В. Г. Табачковського, О. І. Яценка, В. П. Іванова, М. В. Дученка, А. Т. Нелепа, І. Ф. Надольного.

Київську філософську школу (філософський факультет плюс Інститут філософії) любили в Союзі. Любили та поважали і тих, кого я маю честь вважати своїми вчителями. Завдячуючи їм, нас, студентів і аспірантів, тепло приймали непересічні філософи інших республік. Так, разом з Б. О. Парахонським і Є. К. Бистрицьким ми мали тривалу бесіду з В. Ф. Асмусом на його дачі в Передєлкіно, зустрічались і мали бесіди з Б. М. Кедровим, О. Ф. Лосевим, Ю. М. Лотманом, М. К. Мамардашвілі, Ф. Х. Кессіді та багатьма іншими мислителями сучасності. Незабутніми і, без сумніву, наслідковими були чисельні інтулектуальні контакти з такими природознавцями, як Бруно Понтекорво, І. Д. Блохінцев, В. А. Амбарцумян, О. І. Ахієзер.

Перспективи

- Григорію Івановичу, як заведено, насамкінець, я маю запропонувати Вам викласти свої роздуми щодо подальшого персонального розвитку Вашої наукової спільноти, щодо новацій у галузі її проблематики та методології, щодо планованих видань. Що ви можете сказати про перспективи Вашого шанованого наукового співтовариства?

- Можна відповісти '''ухильно'', як це любить робити мій друг Леонід Чекаль? Тож , відповідаю : побачимо…

^ Хронологічний покажчик друкованих праць професора Г.І.Волинки

1977


  • Логічні та гносеологічні аспекти проблеми походження принципів побудови теорії // Вісник Київського університету. Філософія. - К. : Вид-во КДУ, 1977. − Вип. 9. − С.77−81. − Літ. : 5 н.




  • Об одной особенности стиля мышления современной науки // Философские проблемы современного физического познания : тезисы докладов и выступлений / Объединенный ин-т ядерных исследований.− Дубна, 1977. – С.187-188.

1978


  • О взаимосвязи понятий «метод» и «стиль» научного мышления //Философские проблемы современного естествознания. − К.: Изд-во КГУ, 1978. − Вып. 45. – С. 31−37. − Літ. : 10 н.




  • К вопросу о нормативной и аффективной составляющей метода познания // Тезисы Летней школы молодых философов. – Казань, 1979.-С. 74-75.

  1   2   3

Схожі:

Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Іван Борисович Чорний Київ-2009 Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Рекомендовано до друку рішенням Вченої ради Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, протокол №2 від 30...
Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Київський національний університет імені Тараса Шевченка Київський університет імені Бориса Грінченка Черкаський національний університет ім.
«Здоров’я дитини–основа майбутнього життя людини», яка відбудеться 17 квітня 2013 року в м. Умань
Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова

Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова

Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова
move to 0-3102862
Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут природничо-географічної освіти та екології
Міністерством освіти І науки України (лист №1/11 – 5039 від 03. 12. 2003 р.); програми Центру зовнішнього незалежного оцінювання...
Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут розвитку дитини московський міський педагогічний університет
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова запрошує до участі у роботі ІІІ міжнародної науково-практичної конференції...
Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова науково-методичний центр моніторингу якості освіти

Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки України Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка «Затверджую»
move to 0-16287306
Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України дз “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” днвз “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” інформаційний лист
На базі дз “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” 17 жовтня 2013 року відбудеться IV всеукраїнська науково-практична...
Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства
М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка. – Полтава,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи