Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох icon

Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох




Скачати 200.98 Kb.
НазваУдк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох
Дата21.07.2013
Розмір200.98 Kb.
ТипДокументи

УДК 94 (477) „1930/1936”

М. В. ГОРОХ

Чернігівський історичний

музей імені В.В. Тарновського

Чернігів (Україна)


СРСР та його громадяни: співіснування, сприйняття, ієрархічність (на прикладі Торгсину)

Історія України ХХ ст. являє собою широку палітру подій і відтінків, які не одразу піддаються однозначному розумінню та трактуванню. Показовими є перші десятиліття радянської влади. У наслідок політичних погромів початку 1930-х рр. в СРСР фактично зникають серйозні історичні дослідження, натомість формується політика “примусової амнезії”, складовою частиною якої стає впровадження до свідомості людей сконструйованої за допомогою преси, літератури, кіно та історичної науки спотвореної картини дійсності. Ця політика, як зазначає Л.В. Гриневич, дозволила вже у повоєнні роки отримати нове покоління радянських людей, для яких 30-ті рр. ХХ ст. асоціювалися виключно з перемогами та успіхами, і аж ніяк не з голодом, жертвами, репресіями [1, 390]. З людської пам’яті зникали як люди, так і цілі організації.

„Спеціальна контора для торгівлі з іноземцями на території СРСР” (скорочено – „Торгсин”) є своєрідним символом радянської влади. Створена 18 липня 1930 р. вона мала обслуговувати іноземців, радянських громадян, які розраховувалися інвалютою, та отоварювати грошові перекази з-за кордону [2, 19–20]. Проте вже у червні 1931 р. Торгсин переорієнтовується на радянських громадян, як основне джерело надходження золотих монет, побутового золота, срібла, іноземної валюти, платини, коштовного каміння. Проіснувало об’єднання до лютого 1936 р., коли золоті потоки вичерпалися, а фінансове становище країни покращилося [3, 23]. Понад 50 років влада намагалася не згадувати про Торгсин та його роботу, ховаючи документи під грифами „таємно” та „цілком таємно”.

Проблематика Торгсину почала ґрунтовно вивчатися після розпаду СРСР. Попри достатньо велику кількість праць, переважно статей, історія системи продовжує залишатися сферою наукових пошуків невеликого кола істориків. Серед російських дослідників слід відзначити роботи О.О. Осокіної [4; 5; 6; 7], І.В. Павлової [8], В.А. Толмацького [9], а серед українських – В.І. Марочки [10; 11; 12; 13], О.Ю. Мельничук [14; 15], В.М. Даниленка [16], О.Д. Попова [17; 18]. Вони насамперед висвітлюють роботу В/О „Торгсин” та ВУК „Торгсин”, зрідка зупиняючись на ролі обласних контор. Фактично невідомою залишається історія окремих крамниць та міжрайонних баз системи, які на місцях боролися за виконання валютного плану та плану реалізації товарів.

Метою даної статті є спроба проаналізувати відносини між тоталітарною радянською державою та суспільством через призму функціонування Торгсину, зокрема, Чернігівської обласної контори. Вирішення поставленої мети можливе у кількох площинах: робота об’єднання як прояв зневаги влади до громадян; усвідомлення персоналом системи свого особливого положення у радянському суспільстві; сприйняття Торгсину населенням. Хронологічні межі роботи обмежені часом існування системи (1930–1936 рр.). Дослідження ґрунтується на широкому колі уперше введених до наукового обігу архівних джерел, що зберігаються в архівних установах Києва, Чернігова та Ніжина.

Поява Торгсину стала наслідком неспроможності радянської влади задовольнити споживчий попит міського та сільського населення. У період існування закритих розподільників, кооперативів, комерційних крамниць, „чорного” ринку і карткової системи осередки об’єднання залишалися чи не єдиними представниками державної відкритої торгівлі, в яких кожен громадянин міг придбати продукти та промислові вироби. Головною умовою обслуговування залишалася наявність у покупців валютних цінностей. Уряд створював максимально комфортні умови для Торгсину, звільняючи його операції від податків, зборів. Спеціальною директивою за підписом Сталіна партійне керівництво, представництва ОДПУ, Наркомфіна та Держбанку були зобов’язані сприяти розгортанню торгсинівської торгівлі в СРСР [2, 45].

Експерти НК РСІ досить просто пояснювали необхідність існування системи: „У період реконструкції нашого народного господарства, коли ми ще вимушені будемо завозити з-за кордону різне обладнання, мобілізація всередині країни ефективної валюти відіграє колосальну роль, одночасно з цим, вилучення побутового золота, яке після революції втратило своє побутове значення і як предмету прикрас (обручки, сережки, браслети, хрести) в руках утримувачів – вони не мають споживчої вартості, але золото свою цінність зберегло, тому його слід зібрати за допомогою системи „Торгсину” та направити на службу інтересам пролетарської країни” [19, 5].

„Розквіт” Торгсину невипадково співпав з голодомором 1932–1933 рр. Якщо на початок 1933 р. в Україні працювало 72 осередки, то до вересня їхня кількість збільшилася до 266 [20, 33; 21, 115]. Дві з трьох крамниць працювали на периферії, решта – в обласних центрах [20, 16]. При виборі місця розташування осередку враховувалися склад і кількість жителів населеного пункту, кон’юнктурні та потенційні можливості регіону, віддаленість від залізничних чи автомобільних шляхів [21, 160 зв.]. У доповідній записці „Про діяльність Торгсину на Україні за 10 місяців 1932 р.” зазначалося, що „за своїм економічним становищем Україна володіє сприятливими умовами для широкого розвитку операцій з залучення валюти та валютних цінностей у вигляді побутового золота. В Україні, особливо в південно-західній її частині, за царату існувала велика еміграція, а населення, що там проживає, підтримує з емігрантами тісний зв’язок, отримуючи велику кількість грошових переказів” [22, 3 зв.].

Позбавлення населення хліба і продуктів харчування стали тими соціально-психологічними чинниками, які безвідмовно впливали на власників сімейних реліквій, золотих та срібних монет, прикрас. Якщо на селян діяв простий механізм вилучення вирощених ними засобів існування, то міщанам зменшували денну норму забезпечення хліба або й зовсім позбавляли карткового забезпечення [23, 317]. Підтвердженням цьому є показники реалізації товарів продуктової групи. Питома вага продовольчих товарів реалізованих Чернігівською облконторою у 1933 р. сягала 94% (по Україні – до 91% [24, 40]), а промислових – не перевищила 6% [25, 20]. Спостерігалося тотальне домінування такої категорії товарів як „хлібофураж”, продаж якого давав від 73% до 91% всіх надходжень облконтори. Показовим є висновок НК РСІ: „Коли немає борошна та круп – немає черг” [10, 99]. Аналогічної думки дотримувався й ВУК „Торгсин”, наголошуючи на тому, що населення скуповує винятково хліб, борошно, крупу, цукор, сіль [26, 132].

Сильний емоційно-психологічний вплив на людей здійснювала техніка прийому цінностей у пунктах скуповування. Оцінювач за допомогою плоскогубців, кусачків, магніту, лупи, викрутки, молотка та зубила позбувався всіх некоштовних частин виробу. Напилком, шилом чи голкою на предметі робився надріз, куди спрямовувалося кілька крапель азотної кислоти, яка мала засвідчити справжність коштовного металу. В об’ємних речах (браслетах, сережках) робився глибокий надріз або їх просто розламували [6, 112]. Подібне знеособлення сімейних цінностей на очах покупців поривало зв’язок поколінь, перетворювало людей у цілісну сіру масу. До того ж люди власноруч ділили коштовності на частини перед відвіданням Торгсину [27, 48]. Жителька с. Григоро-Іванівка Ніжинського району Чернігівської області Варвара Ластовець (1929 р.н.) згадувала, що її мати зібравшись до міста, „витягла із скрині все своє найцінніше: хустки, намисто, сережки... розклала їх на полу, сіла поруч і почала плакати...” [28, 58].

Торгсин купував золото, срібло та коштовне каміння за цінами нижчими за світові. Протягом 1931–1933 рр. ціна золота у приймальних пунктах системи більш-менш відповідала рублевому еквіваленту його світової вартості (за грам чистоти сплачували 1 крб. 29 коп.) [29, 132]. На початку 1934 р. його ціна на світових ринках почала зростати, досягши позначки 2 крб. 18 коп. за грам, натомість Торгсин продовжував приймати золото за старою ціною. Відвідувачі недоотримували 89 коп. на кожному зданому грамі. За підрахунками О.О. Осокіної, протягом 1934–1935 рр. об’єднання збагатилося на суму від 27 до 30 млн. крб. Однак і це не межа, враховуючи той факт, що обмінний курс долара та карбованця був штучним. Населення мало отримувати у 5-13 разів більше, тобто від 6,5 до 17 крб. золотом [2, 92].

Складнішою була ситуація зі сріблом. На початку 1933 р. за 1 кг чистоти сплачували 14 крб. 88 коп. (з серпня – 16 крб. 67 коп.), а його світова ціна коливалась у межах від 17 до 19 крб. [2, 124]. Зауважимо, що населення здавало не чисте срібло, а лігатурне, тобто його суміш з іншими металами. За даними Промекспорту, в кожній тоні такого срібла містилося 1,2 кг золота та 230 кг міді, за які Торгсин, звичайно, не платив. У 1934 р. світова ціна на срібло почала зростати, досягши на середину листопада позначки у 20 крб. 50 коп., об’єднання ж продовжувало купувати його за старою ціною. Голова В/О „Торгсин” М.А. Левенсон відзначав, що відвідувачам недоплачували 35-40% за кілограм чистоти. Лише у результаті численних звернень керівників системи та Наркомзовнішторгу РНК у кінці 1934 р. дозволив збільшити закупівельну ціну до 20 крб. [2, 125].

Відношення влади до громадян проявилося й у формуванні цін на товари. Вони були вищими за світові, про що свідчили навіть німецькі дипломати [30, 228–229]. Протягом зими 1933 р. Правління В/О „Торгсин” двічі підвищувало ціну на борошно, хліб та крупи. Уряд відкрито вимагав забезпечення умов, за яких об’єднання залишатиметься дорожчим за всі крамниці відкритого доступу та ринок [2, 195]. На місцях з задоволенням виконували подібні ініціативи. 13 січня 1934 р. управляючий Чернігівською облконторою Е.М. Рудаєв звернувся до ВУК „Торгсин” за дозволом підвищувати ціни без попереднього погодження з керівними інстанціями. Він переконував, що збільшення вартості кілограма борошна на 1–2 коп. дозволить одержати значні прибутки [31, 280]. Востаннє ціни у Торгсині зросли у кінці 1935 р. після появи інформації про ліквідацію об’єднання. Налякані покупці намагалися будь-що позбутися неотоварених товарних книжок. У результаті – продовольчі товари зросли у ціні в середньому на 20%, а промислові – на 40% [2, 198].

Дорожнеча в осередках Торгсину призводила до того, що покупці починали ретельно підраховувати де їм і що вигідніше купувати. В/О „Торгсин” відмовлявся йти на поступки у питанні зниження цін, вказуючи на те, що вони і так значно нижчі довоєнних роздрібних і світових [32, 279]. Незважаючи на це, об’єднання все ж таки було змушене дозволити реалізацію товарів, що швидко псувалися і втрачали якість за зниженою ціною [33, 398; 34, 32]. Однак втілення цих ініціатив через бюрократичні перепони та недбалість працівників не давало бажаних результатів. У жовтні 1934 р. у Ніжині печиво продавали по 60 коп. за кілограм замість встановлених 35 коп. [35, 52].

Радянський Союз, розподіляючи між громадянами матеріальні блага, керувався двома принципами: приналежністю особи до влади та її корисністю для індустріалізації. Так як Торгсин був валютним підприємством і безпосередньо працював на індустріалізацію, його співробітники цінувалися не менше, ніж індустріальні робітники. Працівники системи – це різні за освітою, професією та моральним обліком люди. Їхній узагальнений образ можна схарактеризувати наступним чином – це переважно чоловік з міщан або робітників, за національністю – єврей або українець, рідше – росіянин, переважно безпартійний, рідше – член партії, але не з прошарку професійних революціонерів, з початковою або середньою (досить рідко – вищою) освітою [36; 37].

Матеріальне забезпечення, „продпайок”, доступ до пільг виділяли співробітників Торгсину від решти суспільства. У 1933 р. середній розмір посадового окладу працівника Чернігівської облконтори „Торгсин” коливався в межах 145–166 крб. [38, 36]. Для порівняння, працівники закладів освіти і культури Чернігова одержували 78–125 крб. [39, 20], а міське керівництво – від 240 до 280 крб. [40, 39]. Головним стимулом, що утримував людей на роботі, був продовольчий пайок. В умовах голоду він цінувався на вагу золота. У лютому 1933 р. директор Прилуцького універмагу „Торгсин” отримав пайок, до якого входили 18 кг борошна, 2 кг цукру, 2 кг рису, 5 кг пшона, 2 кг оселедців, 4,75 кг макаронів, 0,5 л соняшникової олії та 1 кг мила господарського, а охоронець – 12 кг борошна, 1 кг цукру, 1 кг рису, 2,25 кг пшона, 1 кг оселедців, 2 кг макаронів і 0,5 кг мила господарського [41, 11].

Більшість торгсинівських працівників були „соціально чужими”, тобто займалися крадіжкою товарів, спекуляцією, „обважуванням”, підробкою бухгалтерських книг. У 1933 р. до класово ворожого елементу відносили 16% працівників ВУК „Торгсин”. „Найбільша засміченість” спостерігалася у Вінницькій (більше 24%), Харківській, Київській та Одеській конторах [42, 230]. Спостерігалася значна плинність кадрів. Тільки протягом 1934 р. з осередків ВУК „Торгсин” звільнили майже 2 тис. працівників [43, 173].

Особливого розголосу набували резонансні справи, у яких фігурували імена не рядових працівників, а найвищого керівництва. Так, по справі про розкрадання протягом 1933–1934 рр. товарів з кабінету зразків проходив заступник голови і виконуючий обов’язки керівника В/О „Торгсин” Г.І. Муст [44]. Окремі робітники системи настільки захоплювалися зловживаннями, що були не в змозі поділити здобуте. У квітні 1935 р. завгосп Чернігівської облконтори поскаржився на двох робітників бази, які викрали у нього гас. Під час розслідування виявилося, що позивач сам „зекономив” гас, не доливаючи його під час відпуску [45, 19].

Численні зловживання фіксувалися у пунктах прийому цінностей. Складна процедура скуповування коштовностей дозволяла оцінювачам обкрадати як здавачів, так і державу. „Золотих справ майстри” ігнорували десяті та соті частини грама, округлюючи вагу до цілого значення, приймали цінності без використання реактивів [46, 53; 47, 10]. Приймальник Ніжинської крамниці Файвишевський зауважував, що він „за 0,75 г ніколи не платив та сплачувати не буде” [48, 97]. Оцінювачі отримували значні прибутки у вигляді так званого „припеку” – різниці між реально прийнятим і тим, що здали до банку золотом. Він був приємним доповненням до заробітної плати, премії та пайка і в середньому складав 2–3 г з 1 кг зданого дорогоцінного металу. У травні 1933 р. до Ніжинської крамниці надійшла скарга на оцінювача Е.Б. Золотницького, який нібито занизив вагу зданого йому золотого браслету на 12 г та прийняв метал по ціні 48 проби замість 56 [49, 30–31]. Перевірити правомірність звинувачень не вдалося, бо все скуплене побутове золото вже було передано Держбанку. За підрахунками О.О. Осокіної „припек” по країні лише у 1933 р. склав 9 млн. крб. або майже 7 тонн чистого золота [2, 89].

Продавці Торгсину надмірно поводилися з покупцями. У „Нотатці продавця” (датується 5 березня 1935 р.) зауважувалося, що використання фраз „чего извольте-с” чи „пожалуйте-с” є лише удаваною солодкуватістю, яка в радянських умовах нікому не потрібна. Продавцю радилося пропонувати покупцям неходовий товар, дотримуватися спокою, поводитися ввічливо, відмовляти з жалем [50, 78]. Натомість відвідувачам доводилося по кілька разів перепитувати ціну на товар, вимагати показати його ближче, бути готовими наразитися на образливі висловлювання.

Працівники крамниць не відмовляли собі в улюблених заняттях і звичках. Замість складання річного балансу вони відвідували театр, пиячили, влаштовували банкети на квартирах і в приміщеннях магазинів [32, 23–24 та 183; 51, 403]. Персонал нехтував елементарними правилами протипожежної безпеки, зберігав поряд з продовольчими і промисловими товарами гас і нафтопродукти, палив на робочому місці. У серпні 1933 р. через необережне ставлення до вогню згорів універмаг у Дніпропетровську (збитки сягнули 20 тис. крб.) [52, 15]. У травні 1935 р. у Харківській облконторі через необережне паління загинув продавець кіоску з продажу гасу [47, 43].

Сум’яття у роботу Торгсину вносила забюрократизованість апарату. Центральне керівництво не дослухалося до думки облконтор, а ВУК фактично ігнорував скарги та зауваження, що надходили з регіонів. Так, Чернігівська облконтора 20 днів пояснювала В/О „Торгсин” безглуздість ідеї направити в область додатково 49,5 тонн цукру. Ситуацію погіршувало незнання Центром географії (відповідь чомусь надіслали не до Чернігова, а до м. Фрунзе) [34, 190 та 196]. Неоднозначно сприймалася ініціативність керівників крамниць або контор. З одного боку Правління вітало організацію випікання хліба з власного борошна, а з іншого – будь-яку переробку товарів продуктової групи трактувало як спробу приховати розтрату чи крадіжку [34, 104–105; 53, 14].

Сприйняття центральної влади та Торгсину населенням мало свої особливості. Насамперед це проявилося у розшифруванні назви об’єднання. Селяни не були достатньо поінформовані про походження загадкової абревіатури „Торгсин”, що підштовхувало їх до власного трактування – „торговий синдикат” [54], „торгівля синами” [55, 112], „Товарищи, опомнитесь, Россия гибнет. Сталин – изменник народа” [56, 204]. Набула поширення наступна співанка: „Чи ви чули про „Торгсіна”, і що значить той зворот? „Товариші! Революція гине – Сталін істребля народ!” [57, 261]. Оприлюднення подібних міркувань каралося як ув’язненням, так і розстрілом [58, 304; 59, 229]. Населення пов’язувало між собою голод і кампанію з викачування коштовностей. Жителька с. Шаповалівка Борзнянського району Чернігівської області Євдокія Ляшко (1922 р.н.) переконувала, що „Сталін захотів викачати золото з України, от і зробив голодовку. Викачав хліб, а потом одкрив магазини [„Торгсин” – авт.]” [60, 20].

Кожна втрата сімейних реліквій важко переживалася. Жителька м. Ніжина Чернігівської області Тетяна Величко (1921 р.н.) згадувала: „У нас було шість колечок з камінчиками, мама придбала їх для нас, дочок, щоб подарувати до ювілею. Не довелося. Проїли колечка. І срібні чайні ложки. Покінчили ми з торгсинівськими продуктами, і мати взялася носити на базар речі...” [61, 284]. Надломлені, морально та фізично виснажені люди стікалися до крамниць системи, де поринали в атмосферу боротьби, стресу, безвихідності. Перше, що привертало до себе оточуючих, були черги біля магазинів. Мешканець с. Хортиця Варвинського району Чернігівської області Микола Нелін згадував, як, будучи чотирнадцятирічним хлопцем, він поніс до Прилук материні золоті хрест, сережки та обручку. „Уранці я знайшов магазин, біля якого була дуже велика черга: жінки, чоловіки, діти „чорніше чорної землі”, стомлені, висохлі, кожний шукав своєї долі. Потім якийсь начальник почав рихтувати чергу. Відрахував осіб 70-80, видав номерки, сказав „Тримайтесь черги”. Мені номера не дісталося... День протинявся, а надвечір пішов до „допрому” – там біля дверей вже збиралася завтрашня черга. Я був десь аж десятий, а бажаючі вижити все підходили. Всі збивалися до гурту, щоб зігрітися. Так пройшла ніч, настав ранок. Відкрився магазин, нас почали пропускати десятками” [62, 59–60]. Не маючи можливості потрапити до крамниць, покупці час від часу робили спроби взяти їх „штурмом” [63, 3].

Суперечливими були відносини Торгсину з органами ОДПУ, згодом – НКВС. Між відомствами точилося запекле суперництво, адже у виконанні валютного плану вони спиралися на єдине джерело надходжень валюти та цінностей – заощадження громадян. ОДПУ ще від часів революції займалося конфіскацію цінностей у населення, проте легалізація їх обігу після утворення Торгсину докорінно змінила ситуацію. Агенти ОДПУ почали слідкувати за крамницями об’єднання, арештовувати відвідувачів, конфісковувати придбані товари, що негативно відбивалося на сприйнятті населенням Торгсину [64, 91 та 96–97]. Мешканка м. Ніжина Хая Євзерова згадувала, що співробітники ДПУ через Торгсини отримували дані про тих, хто часто здавав золото. Їх викликали, вимагали добровільної здачі коштовностей, погрожували тортурами [65, 111]. Тільки у грудні 1932 р. арешти здавачів цінностей відбулися у Києві, Чернігові, Запоріжжі, Дніпропетровську та Одесі [26, 173].

Відвідувачі Торгсину не наважувалися заходити до крамниць, коли бачили там агентів ОДПУ. Вони поверталися додому, розповідали про побачене оточуючим, у яких створювалося хибне враження про об’єднання. Вдруге прийти до магазинів системи вирішували не всі. Про підсвідомий страх перед ОДПУ свідчать спогади жителя с. Півнівщина Городнянського району Чернігівської області Костянтина Бовтуна (1924 р.н.): „Навесні 1933 року на городі... сестра знайшла золоту монету. Мати була дуже слабка, до того ж перелякана всіма подіями, що сталися з нами, заборонила брати й наказала викинути її. Але вночі, оговтавшись, зрозуміла, що це єдиний шанс, аби не померти з голоду, що ця монета нам потрібна. Вранці ми повернулися і довго шукали, поки не знайшли. Монета виявилася цінністю в десять золотих червонців (а в голод це були величезні гроші). Обмінювати монету мати понесла у „Торгсін” за чотири мішки картоплі. Отак ми й вижили” [66, 69].

Отже, створення Торгсину стало типовим для радянської держави проявом відношення до власних громадян. Влада вбачала в системі виключно інструмент покращення фінансового стану країни, натомість люди намагалися максимально використати наданий шанс вижити, не плекаючи ілюзій щодо сутності організації. В існуючій ієрархічній побудові СРСР персонал Торгсину зміг обійняти достатньо привілейоване положення, сповна скориставшись наданим шансом збагатитись.


Summary

The article is devoted to the relationship between the totalitarian Soviet state and its citizens through the prism of Torgsin’s functioning. The author widely uses previously unknown archival documents.


Аннотация

Статья посвящена описанию взаимоотношений между тоталитарным советским государством и его гражданами через призму функционирования Торгсина. Широко используются неизвестные ранее архивные документы.


ЛІТЕРАТУРА

1. Гриневич Л. Голод 1932–1933 у публічній культурі пам’яті та суспільній свідомості в Україні / Л. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип. 17. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. – С. 389–401.

2. Осокина Е.А. Золото для индустриализации: „Торгсин” / Е.А. Осокина – М.: РОССПЭН, 2009. – 592 с.

3. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. Р-2063, оп. 1, спр. 776, 68 арк.

4. Осокина Е.А. За зеркальной дверью Торгсина / Е.А. Осокина // Отечественная история. – 1995. – №2. – С. 86–104.

5. Осокина Е. Доллары для индустриализации: валютные операции в 1930-е годы / Е. Осокина // Родина. – 2004. – №3. – С. 76–81.

6. Осокина Е.А. Золотая лихорадка по-советски / Е.А. Осокина // Родина. – 2007. – №9. – С. 111–117.

7. Осокина Е.А. „У нас сегодня вечер-кабаре”. Советские дома терпимости 1930-х годов / Е.А. Осокина // Родина. – 2007. – №10. – С. 118–122.

8. Павлова И.В. Торгсины в Западно-Сибирском крае / И.В. Павлова // Экономика и организация. – 2003. – №3. – С. 162–169.

9. Толмацкий В. Время Торгсина / В.А. Толмацкий // Антикварное обозрение. – 2005. – №3. – С. 66–69.

10. Марочко В.І. „Торгсин”: золота ціна життя українських селян у роки голоду (1932–1933) / В. Марочко // УІЖ. – 2003. – №3. – С. 90–103.

11. Марочко В. Обмін побутового золота на хліб в Україні періоду Голодомору 1932–1933 років / В. Марочко // Український історик. – 2008. – №3–4. – С. 194–209.

12. Марочко В.І. Торгсини Києва: хліб за золото / В.І. Марочко // Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні: місто Київ / Відп. ред. В.І. Марочко. – К.: Фенікс, 2008. – С. 58–65.

13. Марочко В. „Торгсини”: золота ціна життя / В. Марочко // Персонал. – 2002. – №9. – С. 21–23.

14. Мельничук О. Номенклатура системи „Торгсину” в УСРР (на матеріалах Київської області) / О. Мельничук // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип. 19. – Ч. 2. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2010. – С. 99–105.

15. Мельничук О. Основні джерела доходу системи „Торгсин” в УСРР / О. Мельничук // Український історичний збірник. – Вип. 13. – Ч. 1. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2010. – С. 224–231.

16. Даниленко В.М. Розкрадання продуктів та промтоварів госпорганами та системою Торгсину / В.М. Даниленко // Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні: місто Київ / Відп. ред. В.І. Марочко. – К.: Фенікс, 2008. – С. 66–73.

17.Попов А. Деятельность в Крыму Всесоюзного объединения по торговле с иностранцами в СССР (1931-1936 гг.) / А. Попов // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия „История”. – 2007. – Т. 20(59), № 1. – С. 66–72.

18. Попов А. Хлеб в обмен на золото / А. Попов // Первая Крымская. – 2005. – №95 (23–29 сентября).

19. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України), ф. 539, оп. 17, спр. 365, 52 арк.

20. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 23, 66 арк.

21. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 24, 224 арк.

22. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 168, 60 арк.

23. Українське радянське суспільство 30-х рр. XX ст.: нариси повсякденного життя: Колективна монографія / Відп. ред. С.В. Кульчицький – К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. – 786 с.

24. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 84, 55 арк.

25. ДАЧО, ф. Р-1369, оп. 1, спр. 23, 30 арк.

26. Марочко В. Голодомор 1932–1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. – 294 с.

27. Лозовий О.М. Заборонена пам’ять (свідчення очевидців колективізації та Голодомору на Прилуччині) / О.М. Лозовий. – Чернігів: КП „Видавництво „Чернігівські обереги”, 2008. – 96 с.

28. Пам’ять народу неубієнна: Спогади очевидців. (Свідчення про голод 1932–1933 рр. на Чернігівщині) / Упоряд. Т.П. Демченко, Л.О. Легецька. – Чернігів: КП „Видавництво „Чернігівські обереги”, 2003. – 100 с.

29. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 5, 137 арк.

30. Голодомор в Україні 1932–1933 років за документами Політичного архіву Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина / Упоряд. А.І. Кудряченка. – К.: НІСД, 2008. – 336 с.

31. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 42, 657 арк.

32. ДАЧО, ф. Р-2063, оп. 1, спр. 578, 318 арк.

33. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 39, 490 арк.

34. ДАЧО, ф. Р-2063, оп. 1, спр. 334, 237 арк.

35. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 70, 115 арк.

36. Горох М.В. Управлінська вертикаль та кадрова політика Торгсину (на прикладі Чернігівської обласної контори) / М.В. Горох // Література та культура Полісся. – Вип. 48. – Ніжин: Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2009. – С. 134–141.

37. Горох М.В. Етнічне обличчя „Торгсину” (на прикладі Чернігівської облконтори) / М.В. Горох // ХХ століття – етнонаціональний вимір та проблеми Голокосту. – Дніпропетровськ: Вид-во Центр „Ткума”, 2011. – С. 236–246.

38. ДАЧО, ф. Р-1369, оп. 1, спр. 24, 47 арк.

39. ДАЧО, ф. Р-1136, оп. 1, спр. 11, 23 арк.

40. 33-й: Голод: Народна книга-меморіал / Упоряд.: Л.Б. Коваленко, В.А. Маняк. – К.: Рад. Письменник, 1991. – 584 с.

41. ДАЧО, ф. Р-5599, оп. 1, спр. 127, 15 арк.

42. ДАЧО, ф. Р-1369, оп. 1, спр. 196, 237 арк.

43. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 143, 238 арк.

44. Мигалинский Н. Пресечь хищения в Торг сине (Дело Муста, Косатко и др.) / Н. Мигалинский // Внешняя торговля. – 1935. – №3. – С. 8–9.

45. ДАЧО, ф. Р-1369, оп. 1, спр. 112, 22 арк.

46. ДАЧО, ф. П-470, оп. 1, спр. 932, 102 арк.

47. ДАЧО, ф. Р-5599, оп. 1, спр. 88, 59 арк.

48. Відділ забезпечення збереження документів Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині (далі – ВДАЧОН), ф. Р-1379, оп. 1, спр. 78, 97 арк.

49. ВДАЧОН, ф. Р-1379, оп. 1, спр. 28, 169 арк.

50. ЦДАВО України, ф. 4051, оп. 1, спр. 138, 112 арк.

51. ДАЧО, ф. Р-1369, оп. 1, спр. 4, 438 арк.

52. ДАЧО, ф. Р-1369, оп. 1, спр. 7, 32 арк.

53. ВДАЧОН, ф. Р-1379, оп. 1, спр. 34, 29 арк.

54. Слоневський О. Кінець Каменського „Торгсину” / А. Слоневський // Експедиція XXI. – 2011. – №6. – С. 5.

55. Симоненко В. Під шаленим натиском (За матеріалами Держархіву Чернігівської області в м. Ніжині) / В. Симоненко, С. Марценюк // Сіверянський літопис. – 1998. – №1. – С. 110–112.

56. Голод – геноцид 1932–1933 років на території Миколаївщини: погляди істориків, очевидців, архівні матеріали / Ред. колегія: О.М. Гаркуша, Є.Г. Гобуров та ін. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. – 204 с.

57. Бугаєвич І. „Пухнуть люди, мруть-конають…” / І. Бугаєвич // Українська культура. – 1993. – №5–6. – С. 2–3.

58. Мошик І.В. Особливості та проблеми формування студентського контингенту вузів Чернігівщини у 30-ті роки ХХ ст. / І.В. Мошик // Сіверщина в історії України. – Вип. 3. – К.-Глухів, 2010. – С. 302–306.

59. Шевчук Ю. Політичні репресії проти чеської інтелігенції Житомирщини в добу „Великого терору” / Ю. Шевчук // Історико-географічні дослідження в Україні. – Число 11. – К.: НАН України, Ін-т історії України, 2009. – С. 223–237.

60. Пам’ять народу неубієнна. Свідчення про голодомор 1932–1933 рр. та голод 1946-1947 рр. на Чернігівщині / Упоряд.: Т.П. Демченко, Л.О. Легецька, І.Г. Карпова. – Чернігів: РВК „Деснянська правда”, 2006. – 96 с.

61. Лактіонов-Стезенко М. Смак трави, або приклад швидкої побудови соціалізму в окремо взятій країні / М. Лактіонов-Стезенко. – К., 2003. – 383 c.

62. Кожна прожита година була страшною (Голод 1932–1933 рр. на Чернігівщині у спогадах очевидців) / Публікація Т. Демченко // Сіверянський літопис. – 2003. – №4. – С. 50–96.

63. ВДАЧОН, ф. Р-1379, оп. 1, спр. 57, 5 арк.

64. Голодомор 1932–1933 рр. в Україні за документами ГДА СБУ: Анотований довідник / В.М. Даниленко (відп. упоряд.). – Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2010. – 472 с.

65. Емельянов В.Н. Коллективизация на Нежинщине (Хроника событий) / В.Н. Емельянов. – Нежин, 2001. – 123 с.

66. Спогадів біль невгасимий: Свідчення про голод 1932–1933 рр. / Упоряд. Л. Куса. – Щорс, 2008. – 75 с.

Схожі:

Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconУдк 94(477. 7) Е. П. Петровський
Української срр на початку 1930-х років не давав можливості забезпечити економіку країни, органи влади, наукові та культурні установи...
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconСопротивление крестьянства советскому режиму: 1920–1930-е годы
Архиве Министерства Внутренних Дел Молдавской сср и Службы Информации и Безопасности, касающихся 1937-1938 гг. [3]. И еще один сборник...
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconУдк 321. 64: 930. 1(477) І. В. Терлецька
Сталінізм як тоталітарна система: особливості сучасного вітчизняного історіографічного дискурсу
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconУдк 94(477. 7) Е. П. Петровський
На численних конференціях і «круглих столах» робилася спроба знайти вихід із методологічної кризи
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconУдк 338. 246. 87 (477) Є. А
Аналіз передумов формування та оцінка сучасного стану енергетичної безпеки України
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconУдк [930. 253: 908](477. 46) Т. О. Григоренко
Роль архівних джерел у дослідженні історії черкащини 20-х — 30-х років ХХ століття
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconДосвід лікування вертеброгенної патології з больовим корінцевим синдромом потапов О. О., професор; Юрченко А. В., ст викладач; Горох Л. П., обл нейрохірург
Потапов О. О., професор; Юрченко А. В., ст викладач; Горох Л. П., обл нейрохірург
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconІнтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр
Хх ст та часів панування радянської влади (зокрема, 1920-1930-ті рр.) за матеріалами листування – тим самим простежити значущість...
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconУдк 378. 2: 321. 01(477. 74) В. В. Левченко
Ставала нормою фабрикація існування різних спілок/організацій, створених для проведення контрреволюційної боротьби
Удк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох iconУдк 368(477) Олена Сергіївна Журавка
У статті здійснюється оцінка й аналіз основних показників розвитку сучасного страхового ринку України
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи