Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман icon

Удк 930(477)"1903/1989" А. В. Гаухман




Скачати 88.79 Kb.
НазваУдк 930(477)"1903/1989" А. В. Гаухман
Дата21.07.2013
Розмір88.79 Kb.
ТипДокументи

УДК 930(477)"1903/1989"

А. В. ГАУХМАН

Луганський обласний краєзнавчий музей

Луганськ (Україна)


САУЛ БОРОВОЙ У «СИТУАЦІЇ РАДЯНСЬКОГО ЄВРЕЯ»:

НА ПЕРЕХРЕСТІ БЕЗ ДОРОГОВКАЗУ

Цього року відзначається 110-річчя видатного українського історика з Одеси – Саула Яковича Борового (1903–1989). Він залишив по собі мемуари, що відображають непросту долю радянського історика, тим паче, науковця, який первинно спеціалізувався на юдаїці. Наша доповідь присвячена «єврейському досвіду» С. Борового в радянському суспільстві – досвіду переживання ним ситуації, яку філософ і письменник Жан-Поль Сартр назвав «ситуацією єврея».

«Ситуацією єврея» французький філософ у 1944 р., в есе «Міркування про єврейське питання», назвав, так би мовити, «соціокультурну самотність» євреїв серед національної більшості. Євреї, за Ж.-П. Сартром, неминуче зазнають відчуження з боку представників середнього класу, або – мовою філософа – буржуазії. Дві причини зумовлюють «іншування» буржуазією євреїв. Перша причина полягає в тому, що євреї самі належать до середнього класу, а тому є конкурентами для середнього класу державної нації. Друга причина – буржуазія зайнята виробництвом послуг, тобто, як підкреслив філософ, ефемерних речей, а тому й схильна вірити в ефемерні речі, наприклад, бути переконаними в реальності антисемітських уявлень [1].

Ж.-П. Сартр описав досвід міжнаціональних відносин у Західній Європі, в якій євреї мешкають дисперсно. Натомість у Центрально-Східній Європі до «епохи Голокосту» єврейське населення розміщувалося певними «острівками» та мало власну культуру, окремішню від культур сусідніх народів, – їдишську культуру. Проте після «епохи Голокосту» їдишська культура занепала, адже більшість її носіїв було знищено. А зарахування філософом майже всіх євреїв до середнього класу пов’язано з тим, що в модерному суспільстві євреї переважно поповнюють лави інтелігенції.

«Ситуація єврея», відповідно до Ж.-П. Сартра, передбачала два можливі вибори життєвої позиції. Перший вибір – намагатися заперечувати, на практиці – замовчувати, своє єврейство, пристосуватися до «ситуації єврея» та навколишнього антисемітизму [1]. Пояснимо, що цей вибір означає сприйняття свого єврейства як лише особистого факту, який не стосується інших людей, так само, як у сучасному суспільстві релігійна належність уважається за особистий вибір кожного.

Перший вибір є насправді самозахистом у «ситуації єврея», адже принципова відмінність антисемітизму від інших різновидів ксенофобії якраз і полягає в тому, що об’єкт ненависті стає її суб’єктом, переносячи на себе всі негативні характеристики, якими позначають євреїв антисеміти. Єврей, який намагається захиститися в «ситуації єврея», певна річ, не поділяє обвинувачень, висунутих антисемітами, але він соромиться свого єврейства і намагається буквально втекти від нього. Отже, антисемітизм є подвійним «іншуванням» єврея: з боку антисемітів і з боку самого єврея.

Другий вибір, який Ж.-П. Сартр уважав за справжній вихід із «ситуації єврея», – поборювати «ситуацію єврея», наголошуючи на своїй єврейській тожсамості. Головне знаряддя проти антисемітизму, як випливає з міркувань філософа, є публічне проголошення себе євреєм, присутність серед нації країни проживання саме як єврея, а не просто як індивіда єврейського походження та юдейської віри [1]. Здійснення цього вибору, на наш погляд, означає проголошення себе, у випадку світського єврея, єврейським націоналістом або, у випадку релігійного єврея, послідовником ортодоксального юдаїзму, хоча обидва випадки не є стовідсотково відмінними. Отже, другий вибір – вибір євреєм свого єврейства, якщо йдеться про світського єврея, означає прийняття ним модерної єврейської культури, заснованої на тих самих засадах, що й культура державних націй, але орієнтована на акультурованих євреїв – рівноправних членів державних націй.

Сформульована Ж.-П. Сартром «ситуація єврея» та способи вибору євреєм уявного або дійсного виходу із «ситуації єврея» дозволяє нам перенести концепцію французького філософа на радянський ґрунт. «Ситуація радянського єврея» є конкретно історичним виявом «ситуації єврея» в післявоєнний час.

«Ситуація єврея» в пізній Російській імперії (1855 – 1917 рр.) та в перші двадцять п’ять років радянської влади істотно не відрізнялася від описаної Ж.-П. Сартром. У другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. тисячі євреїв полишали традиційний світ єврейських містечок, зазнаючи російської акультурацію та намагаючись інтегруватися в російське і (пізніше) радянське суспільство [2, 82 – 84]. Перед цими євреями постав вибір: або персональна інтеграція до російського суспільства, або інтеграція їх як членів єврейської спільноти. Звісно, первинним був саме перший вибір, адже єврейський націоналізм у Російській імперії виник лише у 1880-ті рр., а набув масового характеру – після революційного 1905 р., але слідування націоналізму зовсім не дорівнювало відмові від російської мови та культури.

Другий вибір – організація єврейського громадського життя – був зроблений чималою кількістю акультурованих євреїв іще на початку ХХ ст., але найбільше увиразнився вже за радянських часів, коли в 1920 – 1930-х рр. радянська їдишська культура підтримувалася партією та державою [3, 381 – 392]. Однак масове переселення євреїв у великі міста позбавляло радянський єврейський проект соціальної бази. Перебуваючи у російськомовному середовищі, євреї не могли продовжувати розмовляти їдишом і замикатися в рамках єврейської культури. А залишки містечкового світу зруйнував Голокост.

Радянський єврейський проект – творення радянської єврейської нації – був складником більш масштабного радянського проекту – «коренізації» середини 1920 – середини 1930-х рр. Подальше згортання коренізації спричинила відмова партії та держави від позитивної дискримінації неросійських народів. Коренізацію змінила побудова – за ієрархічною моделлю – нової імперської структури поліетнічного суспільства, яку варто представити у вигляді своєрідної піраміди народів. На верхівці такої піраміди перебував «великий російський народ» [4, 36 – 38], нижче – титульні нації радянських республік, а ще нижче – титульні нації автономних утворень. Євреї опинилися зайвими в цій піраміді, а офіційного «іншування» зазнали у повоєнний час, коли й виникла «ситуація радянського єврея».

Відтепер, після теоретичних міркувань та історичних екскурсів, звернемося до життя С. Борового. У молоді роки йому не довелося робити непростий вибір між двома варіантами інтеграції в модерне російське суспільство. Він одночасно належав і до російської інтелігенції єврейського походження, і маніфестував своє єврейство, обравши покликанням дослідження єврейської історії. Ясна річ, наукові студії не можуть бути лише маркером національної ідентичності, позаяк юдаїкою можуть займатися і неєвреї, але студіювання юдаїки може бути шляхом набуття певного «єврейського досвіду».

Молодий історик зосередився на своєму покликанні, начебто не помічаючи великих соціальних зсувів 1920 – 1930-х рр.: «Протягом майже чверті століття, приблизно з 1920 р. і до війни (як, зрештою, і в наступний час), основним змістом мого життя була літературно-наукова діяльність. Вона стала для мене єдиним мірилом успіхів і невдач, радощів і тривог, прикрості та гордості. Успіхи й провали у викладанні, матеріальні досягнення і труднощі, навіть події в так званому “особистому житті” – усе це в моїй свідомості відсувалося на другий план і затулялося кількістю надрукованих публікацій, їхньою оцінкою (внутрішньою й зовнішньою), радощами відкриття нових фактів, уведенням до обігу нових джерел і т. под.» [5, 168]. Отже, С. Боровой був насамперед істориком, справжнім академічним науковцем, ураженим жагою пізнання.

Говорячи про своє захоплення юдаїкою, наш герой навіть підкреслив, – на сторінках мемуарів, – що після 1917 р. був відкритий доступ до архівних документів із відомостями про революційний рух і селянські виступи, до яких у радянській науці був підвищений інтерес, але він обрав інший шлях. У 1926 р. він написав свою першу книжку – монографію з історії єврейської колонізації в Російській імперії [6].

С. Боровой у 1940 р. в Інституті історії АН СРСР захистив докторську дисертацію з історії українського єврейства ХVІ – ХVІІІ ст. Основою дисертації були три статті, написані в 1930-х рр. і присвячені торгівлі євреїв у Запорізькій Січі, місцю євреїв у козацьких війнах середини XVII ст. та єврейському населенню Гетьманщини.

Новою епохою в житті нашого героя стала війна. До того моменту С. Боровой описував на сторінках мемуарів історію своєї сім’ї, свою наукову працю та оточення з одеської інтелігенції. З початком війни у його життя вдерлися події суспільного значення, частиною яких став сам мемуарист. У 1941 р. він, судячи зі зміни тематики «Споминів», начебто відкрив своє життя, так би мовити, для «великого соціального світу» – світу обставин, незалежних від нього та його оточення. Тоді ж в евакуації С. Боровой зіткнувся з антисемітизмом, коли місцеве населення негативно ставилося до евакуйованих – саме як до євреїв [5, 250 – 255].

Після завершення війни та повернення до Одеси С. Боровой відчув на собі радянський антисемітизм, який ніколи відверто не артикулювався, але був усвідомлений на загальному рівні. Першим виявом радянського антисемітизму стало те, що не всім бажаючим євреям дозволили повернутися з евакуації, а ті, хто повернулися, – відчули неприховану ворожість до себе [5, 289 – 290]. Наступним кроком стало виключення з колективної праці з історії Одеси, до складу авторів якої належав і С. Боровой, будь-яких згадок про євреїв, хоча одеську історію, певна річ, неможливо уявити собі без євреїв. А книжка нашого героя, остання його праця з юдаїки – «Євреї в Одесі», не змогла побачити світ [5, 299 – 307]. Згодом, унаслідок боротьби з «безрідним космополітизмом», С. Борового звільнили з Одеського педагогічного інституту, а в 1953 р., під час кампанії щодо «справи лікарів», його вигнали з Одеського кредитно-торговельного інституту, до якого історику вдалося повернувся тільки через два роки [5, 317 – 343].

У повоєнний час С. Боровому довелося відмовитися від досліджень з юдаїки, адже їх неможливо було б опублікувати, а історик не може писати «в стіл», як би міг зробити письменник. Іще наприкінці 1930-х рр., коли наш герой почав викладацьку кар’єру, він став вивчати історію банків, що відповідало профілю кредитно-торговельного інституту, а в 1958 р. випустив монографію з історії банківської справи в Росії [7]. Однак після виходу цієї книжки «публікаторська активність» нашого героя знизилася, і він займався переважно історико-літературними дослідженнями.

Саме антисемітизм спричинився до «великої соціалізації» нашого героя, як й інших радянських євреїв. До «епохи Голокосту» та повоєнних антисемітських кампаній вони могли почувати себе на індивідуальному рівні представниками поліетнічної російської інтелігенції. Антисемітизм поставив їх перед фактом свого єврейства, належність до якого ставала болісною річчю через відсутність у російських інтелігентів єврейського походження виразних маркерів єврейської тожсамості – на кшталт мови їдиш.

Радянський антисемітизм надав євреям досвід «великої соціалізації», як членів упослідженої національної спільноти, представники якої почували себе «чужими» у радянському суспільстві. А тоталітарна ідеологія, звеличуючи колектив, прагнула знищити сімейний досвід єврейства та залишала для радянських євреїв тільки досвід офіційного антисемітизму, який проникав до невіддільного від партії та держави радянського суспільства.

Таким чином, С. Боровой у повоєнний час обрав єдиний можливий варіант для радянського єврея – пристосовуватися до «ситуації єврея». Пристосування особистості виявилося в пристосуванні історика – у відмові від студій з юдаїки, але переходи до інших тем – економічної історії та історико-літературних досліджень – навряд чи могли надати нашому герою наукові дороговкази на життєвому перехресті. Припускаємо, що відмова від юдаїки стала для С. Борового відмовою від масштабних наукових досліджень, тобто вимушеним запереченням свого життєвого покликання.


Summary

The article deals with the life way of prominent Ukrainian historian from Odessa – Saul Borovoy (1903 – 1989). It’s viewed the conception’s positions of «situation of Jew» by Jean-Pole Sartre. «Situation of Jew» is used for understanding of S. Borovoy’s envisage with anti-Semitism in war and after-war years and the historian’s refuse of investigation in Jewish studies.


Аннотация

Статья посвящена судьбе известного украинского историка из Одессы, Саула Борового (1903 – 1989). Рассмотрены положения концепции «ситуации еврея», сформулированной Жан-Полем Сартром. «Ситуация еврея» использована для понимания столкновения С. Борового с антисемитизмом в военные и послевоенные годы и отказа историка от исследований по иудаике.


Література

1. Сартр Ж.-П. Размышления о еврейском вопросе / Жан-Поль Сартр; пер. с фр. – Режим доступа: http://slovoidelo.narod.ru/neomarxism/sartre/reflect_jude.htm.

2. Маурер Т. Западные евреи? Восточные евреи? Аккультурация как парадигма сравнительной истории евреев в Германии и Восточной Европе / Тони Маурер; пер. с нем. // Ab Imperio. – 2003. – № 4. – С. 59 – 91.

3. Shneer D. Having It Both Ways: Jewish nation building and Jewish assimilation in the Soviet Empire / David Shneer // Ab Imperio. – 2003. – № 4. – С. 377 – 393.

4. Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві / Сергій Єкельчик; пер. з англ. Х. Чушак, М. Климчука. – К. : Критика, 2008. – 304 с.

5. Боровой С. Воспоминания / Саул Боровой; вст. ст. М. Соколянского. – М.–Иерусалим : Еврейский университет в Москве; Гешарим, 1993. – 384 с.

6. Боровой С. Еврейская земледельческая колонизация в старой России. Политика, идеология, хозяйство, быт. По архивным материалам / Саул Боровой. – М. : Изд-во Сабашниковых, 1928. – 200 с.

7. Боровой С. Я. Кредит и банки России (Середина XVII в. – 1861 г.) / Саул Яковлевич Боровой. – М. : Госфиниздат, 1958. – 288 с.

Схожі:

Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 321. 64: 930. 1(477) І. В. Терлецька
Сталінізм як тоталітарна система: особливості сучасного вітчизняного історіографічного дискурсу
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк [930. 253: 908](477. 46) Т. О. Григоренко
Роль архівних джерел у дослідженні історії черкащини 20-х — 30-х років ХХ століття
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 94(477. 7) Е. П. Петровський
На численних конференціях і «круглих столах» робилася спроба знайти вихід із методологічної кризи
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 94 (477) „1930/1936” М. В. Горох
Срср та його громадяни: співіснування, сприйняття, ієрархічність (на прикладі Торгсину)
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 338. 246. 87 (477) Є. А
Аналіз передумов формування та оцінка сучасного стану енергетичної безпеки України
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 1: 930/85: 32 А. А. Мисюк
Они обсуждают выставки, литературные новинки, встречаются с художниками, поэтами, учеными. Все построено на добровольных началах,...
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 378. 2: 321. 01(477. 74) В. В. Левченко
Ставала нормою фабрикація існування різних спілок/організацій, створених для проведення контрреволюційної боротьби
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 368(477) Олена Сергіївна Журавка
У статті здійснюється оцінка й аналіз основних показників розвитку сучасного страхового ринку України
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 316. 346. 2 – 055. 2(477. 52) Костенко А. М., Світайло Н. Д
Опубліковано: Філософія науки: традиції та інновації.№1(2). Суми, Сумдпу ім. А. С. Макаренка. 2010. с. 158- 167
Удк 930(477)\"1903/1989\" А. В. Гаухман iconУдк 930. 253 І. А. Когут
Процес демократизації України є достатньо складним та неоднозначним. Однією з причин такого розвитку подій може бути все ще обмежений...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи