Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька icon

Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька




Скачати 127.51 Kb.
НазваУдк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька
Дата21.07.2013
Розмір127.51 Kb.
ТипДокументи

УДК 821.161.2:321.64(093)

М. О. Кульчицька

Львівський державний університет

безпеки життєдіяльності,

Львів (Україна)


Художній твір як «свідок» історії

Романи Василя Барки «Рай» і «Жовтий князь» репрезентують той великий пласт антитоталітарної діаспорної літератури 40–50-х років ХХ ст., що постала як від­­­­гук на злочинні дії комуністичного режиму. «Марія» (1933) У. Самчука, твори Д. Гуменної «Діти чу­маць­кого шляху» (1948, 1951), Т. Осьмачки «План до двору» (1951) і «Ротонда ду­­шогубців» (1955–1956), І. Баг­ряного «Сад Гетсиманський» (1948–1950), В. Вин­­­­ни­ченка «Слово за тобою, Ста­ліне!» (1971), О. Мак «Каміння під косою» (1973) – далеко не повний ти­по­ло­гі­ч­ний контекст того періоду. Всі разом і в ори­­­­гінальній творчій манері кожен зо­крема ці письменники беруть на себе ви­­­конання вищої місії: розповісти світові прав­ду, зафіксувати «численні фак­ти, диявольські типи, несамовиті трагедії, си­ту­ації і вчинки тієї смертоносної до­­би в історії українського народу» [5, 458]. Емоційна пам’ять змушувала пись­мен­ників-емігрантів раз-по-раз повертатися думкою до побаченого й пе­ре­жи­того і ос­мислювати трагічні події кривавих десятиліть. Це часто зумов­лю­ва­ло полі­тич­ну загостреність змісту творів, яка починала превалювати над ху­дож­німи якос­тя­ми тієї чи іншої літературної форми. Такі розповіді про старанно замов­чу­ване куль­турно-соціальне ни­щен­ня ук­­раїнської нації, що шквалом мистецько-ху­дож­­ніх свідчень увірвалися в загальноєвропейський культурний простір, вже вкотре підкреслили історично обу­­мов­ле­ну прикмету української літератури як literature engagée – літератури со­ці­аль­но заангажованої [6, 7]. Проте подібну тенденцію брати на себе відповідальність за розкриття суспільно-історичної правди не слід вважати задивленістю української душі на свої страждання і не піддавання творчості мину­ло­му горю, як характеризував такі прозові твори М. Шлемкевич [9, 124]. Дослідження з психології несвідомого визначають її як ор­га­ніч­ну внут­рішню потребу висловити пережите і все-таки перемогти ду­шев­ний біль творчістю [7, 549]. Г. Костюк з цього приводу пише: «…Український пись­мен­­ник, опинившись поза межами ефективної влади ЧК–НКВС–МДБ, був, ска­за­­ти б, одер­жи­мий бажанням якнайшвидше і найправдивіше розповісти про стра­­хіття цього ча­су не тільки західному світові, не тільки нашим нащадкам, але й самому собі та сво­їм сучасникам…» [5, 458].

Але художні світи романів В. Бар­ки не пере­тво­рилися на рупор політичних ідей. Вони постають радше як фі­лософськи осмис­ле­ні розповіді про реальні події, есте­тич­­не узагальнення кон­к­ретики історичної дійс­ності й водночас як спроба застерегти людство від мож­ли­вого повернення то­та­літарного режиму. Відштовхуючись від концепції «національного органічного стилю» (Ю. Ше­рех) та «великої літератури» (У. Самчук), засвоюючи інновації світової есте­тич­ної традиції, В. Барка ­шукає свої неповторні шляхи художнього текстотворення. Письмен­ник виявляє гнучкість ху­­дожнього мис­лен­ня, його відкритість до засвоєння но­вітніх тенденцій єв­ро­пей­сь­ко­го літе­ра­ту­рного процесу. Засвоївши досвід сві­то­вого (Данте, Ф. Достоєвський) та українського (Г. Сковорода, Т. Шевченко, П. Ти­­­чи­­на) письменства, він ство­рив своєрідні жанрові форми роману, у яких звер­та­єть­ся до двох ключових ре­алій соціального простору України – села й міс­­та. Кож­не зокрема, ці два понят­тя є тими смисловими фокусами «Раю» та «Жов­то­го кня­зя», які за ідейним заду­мом і спект­­ром проблематики доречно трактувати як те­ма­­тич­ну ди­логію.

У контексті художніх творів на подібну тематику «Рай» і «Жов­тий князь» поста­­­­ють як глибоко самобутні художні світи, структуровані з безпосередніх фактів жит­тєвої ре­­­аль­ності, збагаченої осо­бис­тим досвідом автора1. Достовірність твор­чої ві­зії письменника підсилює і поєднання у одному творі естетичного уза­галь­­нен­ня дійсності та її етнопсихологічного та соціологічного «дослідження». Як на­­слідок, вста­нов­лю­єть­ся взаємозв’язок ідейного змісту творів з художньо-пси­хо­­логічною ана­літикою описуваних явищ, що й формує концептуальну єд­ність усіх рівнів зображення. Найвиразніше це проявляється у жанрово-сти­льо­­вих особ­­ливостях та організації си­с­­­те­ми персонажів романів.

Для комплексу жанрових і стильових прикмет «Раю» і «Жов­того князя» харак­те­рне домінування кількох творчих прийомів, а саме:

- розгалуженість сюжетних ліній, стрижнем яких виступають головні герої. Вони виконують функцію об’єднуючого ядра, навколо якого діє велика кількість епі­­зодичних персонажів, котрі додають свої вагомі штрихи до літопису тоталітарної дійсності;

- збагачення тексту різноплановими відступами та ретроспективними вкрап­­леннями філософського, публіцистичного, побутового, родинного характе­ру;

- наявність великої кількості нараторів, за допомогою яких автор створює все­охопну панораму життя, а через її позірно відокремлені епізоди подає не лише уза­гальнені реалії дійсності, а й психологічну мотивацію принципів їхньої ор­га­ні­зації (наприклад, деталі одягу як початкові формули соціальної ха­рак­терис­ти­ки);

- діалогізм як визначальний прийом сюжетної взаємодії героїв та породжені не­безпекою відвертого люд­­ського спілкування його форми – різноманітні «табу» та гіркі, болючі дотепи;

– котроверсійна організація ху­дож­ніх конфліктів, що ста­но­вить ідейно-тема­тичне ядро романів В. Барки, яке урізноманітнюють мікро- та макроконфлік­ти то­тальної війни «всіх проти всіх». Вірогідні причини та­кої конфронтації пись­­мен­ник по­яс­нює через історіософський кон­флікт двох типів світобачення – ро­сій­ського та ук­раїнського, образно переданий через класичне контрас­т­не про­ти­­­с­тавлення «чор­ні/білі хати», яке часто підноситься до образу-символу: «чор­­ні» (во­ро­ги2) – «бі­лі» (свої). Проявом найвищого рівня моральноетичної не­су­місності двох ціннісне різ­но­спрямованих світобачень є поєдинок – візуальний двобій або зброй­не зі­тк­нен­ня головних героїв. Разом з тим через тра­­гіч­не протистояння між митцем, вільно­люб­ною осо­бис­тістю і владою автор під­крес­лює не­­мож­ли­вість його вирішення без ос­та­точ­но­­го роз­­ри­ву з ворожою реальністю, виходу поза межі впливу то­талітар­них іде­ологем;

- багатопластовість (соціально-історичний час епохи, індивіду­аль­ний час і про­стір кож­ного з персонажів, космічний час вічної природної ре­альності) та по­лі­семантичність романного хронотопу і його наскрізних елементів (зокрема, та­ких, як Сибір, годинник чи лейтмотивних концептів авторської візії дій­с­нос­ті: до­му/оселі, цвинтаря); ущільнено-розлога форма часо-просторової орга­ні­зації, ус­кладнена ідейно-тематичною прив’язаністю простору романної дії до гли­бо­ко ­емо­ційних моментів психологічної реакції персонажів на довколишній світ. Спіль­не трагічне переживання часоплину буття відтворює мо­тив подорожі, ретран­сляція світу через призму свідомості кожного з ман­­друючих героїв;

- активне вживання та­ких константних поетичних засобів, як контраст, порів­няння, слова-ко­лора­ти­ви, прийом сну, що ідейно та есте­тич­но збагачує худож­ньо-образне зображення дійсності. Висока частотність вжи­ван­ня, ідейно-ес­те­­тична по­лі­функціональність контекстуального та підтекс­то­во­го значення ро­бить їх про­відними прийомами, що організовують художню структуру «Раю» і «Жов­­то­го князя». Така насиченість тексту романів цими прийомами мотивується іде­ологічними та предметними реаліями зображуваної дійс­нос­­ті, які через по­лі­тично санкціонований кольоровжиток червоної, чорної, жов­тої й сірої барв фор­­му­ва­ли онтологічні засади світу тотального терору. Ут­во­рюючи на рівні ре­цеп­тивного сприйняття цілі сітки образних асо­ці­а­цій, во­ни потрапляють у сферу під­свідомого як В. Барки, так і його героїв, чим психологізують історико-ідео­ло­гіч­ну значущість соціально-нашарованої символіч­ної семантики цієї палітри.

Мікрообразні деталі-колоративи, метафоризовані об­рази-символи (коня, ко­лос­ків/снопів, жнив) введено й у сновидні візуальні фор­ми: гротескно-фантас­­ма­го­рійні сни наяву, галюцинаторні видіння. Психо­ло­гічні індикатори пе­ри­­петій зов­­ніш­ньої реальності, вони сприяють ці­ліс­но­му відтворенню монструозної сили й виснажливої глибини проникнення тота­лі­тарної дій­с­ності у людське життя. Крім того, вони окреслюють той умовний, ір­­ре­аль­ний рівень, який сте­ре­о­метри­зує романну дійсність, позбавляє її плас­кої опи­совості логізованого зображення;

- національний релігійно-месіанський сві­то­гля­д В. Барки, який став метафізич­ною підосновою концептуальної єдності усіх планів картини тоталітарної дій­­с­нос­ті. Визначальний вплив християнських ідей на стиль худож­ньо­го мислен­ня письменника настільки нетипово сильний, що його образні про­яви на всіх рів­нях формально-змістової цілісності «Раю» і «Жовтого князя» виокреслюють сво­є­рід­ну християнську па­ра­диг­му бачення і одночасно відображення на­вко­лиш­ньої дійсності. Вибудований на осно­во­положному для хрис­ти­ян­ства прин­ци­пі три­єдності, цей ракурс бачення доз­во­ляє авторові ввести опи­сувані по­дії до ком­п­­лексу вічних загаль­но­люд­сь­ких цінностей (скарб люд­сь­кої душі, лю­бові, сво­бо­ди тощо) і, уникаючи від­к­ритих інвективних висновків, показати шо­куючу ан­ти­гу­манність (мотив бра­то­вбивства) новітньої влади. Про­­дов­жу­ю­чи традиції Г. Ско­­вороди, В. Барка поєднує поетичний світ Біблії, ре­лігійно-проповідницькі мо­­тиви та їх загальнолюдське звучання і робить ана­лі­тич­но-синтетичний зріз ду­хов­­ного ста­ну української спільноти, спот­вореної язичницьким сві­то­гля­дом ро­сій­­ських зайд. Такий підхід уможливлює за­галь­но­куль­турне розуміння ідейно-ес­­те­­тично­го коду художньої дій­с­­ності «Раю» і «Жов­того князя» та одно­спря­мо­вує смис­ло­ву напругу розгляну­то­го вище ком­п­лек­су жанрових та стильових до­мі­­нант цих романів.

Система персонажів «Раю» і «Жовтого князя» характеризується багатоликою мно­жинністю представників практично всіх, найбільш поширених і ва­го­мих у той час, суспільних верств. В історичному контексті описуваної епохи, в ас­пекті бі­осоціального, вікового та ґендерного висвітлення визначальних для неї люд­­сь­ких типів, усі герої обох творів об’єднуються в психологічно де­тер­мі­но­ва­ну со­ці­альну цілісність, що становить специфічно оновлену модель радянської су­­­спіль­ної піраміди (селяни, робітники; вуркагани; нау­ко­­ва і творча інте­лі­ген­ція; кон­­формісти-пристосуванці та партноменклатурна «елі­та»). Змальо­ву­ю­чи типові ха­­рактеристичні риси представників усіх її рів­нів, зокрема етно­пси­хо­ло­­гічні та мо­­рально-етичні, В. Барка розкриває псевдоцінності й матеріальні, деструк­тивно-ан­­тигуманні принципи побудови й правила функціонування цієї системи.

Онтологічний розтин такої структури дозволяє, а разом з тим і якіс­но допов­нює аспект екзистенціальної при-сутності. Розвинуте за століття існування ук­ра­їн­ської нації кризове світовідчуття, яке знайшло теоретичне осмислення у пра­цях єв­ропейських екзистенціалістів, органічно проявилося на сторінках обох ана­­­­лі­зованих творів. Причому окремі його вияви (всеохопна абсурдність існу­ван­­ня, протиприродна смерть, спровоковане зовні страждання, різноманітні ва­рі­­а­ції страху, неперехідна туга, всюдисуща нудьга й скорбота та, як послідовні на­­слідки, психологічна неврівноваженість і пияцтво), що безперестанно су­про­вод­жують життя героїв, не лише виводять автора за межі суто націо­наль­но­го ус­ві­домлення трагедії свого народу, а й сполучають зі світовим сприй­нят­тям і ро­­зумінням тоталітаризму як духовного та фізичного апокаліпсису ХХ століття.

Таким чином, образ усього суспільства та психологічна мотивація соціальних форм і передумов життєдіяльності його представників стають визначальними фак­то­ра­ми для жанрової ідентифікації романів «Рай» і «Жовтий князь». Як концептуальні скла­дові авторської візії тоталітарної дійсності, вони зумовлюють взаємодію всіх рів­нів художньої структури обох творів. За характером пробле­ма­­тики, домінантними естетичними категоріями, засадничо со­ціально детер­мі­но­­­ваними художніми засобами творення об­ра­­зу тоталітарного сві­ту, особли­во­стя­ми організації сюжетно-композиційної структури «Рай» і «Жовтий князь» є со­ці­аль­­­но-психологічними романами. Скомпоновані з багатьох планів зображення внут­­­­ріш­ньо взаємо­пов’я­за­них символічних мікро- та макро­обра­зів, ці твори за­свід­­­чи­ли багатогранну ху­дож­­ню обдарованість В. Барки – письменника, який май­стер­­но опа­нував ро­ман­ну форму, по-новаторськи її модифікував і перетворив на ефективний засіб передачі антигуманної сутності од­ні­єї з най­склад­ніших в історії людства іде­о­ло­гічних епох.

У поєднанні з документальною правди­вістю тво­­реної автором «другої дійсності» вони синтезуються у – на противагу «со­ці­­а­лістичному» – «трагічному ре­клізмі» (реалістичному відображенні існуючої трагічної дійсності з перева­жан­ням естетичної категорії трагічного). Завдяки цьому і «Рай», і «Жовтий князь» в аспекті суспільно-історичних досліджень набувають статусу літературно-художнього свідчення [4, 12]3, сприймаються як «достовірні моделі життя» [8, 11], як матеріал для вивчення і можливе джерельне підґрунтя наукових праць із соціології та пси­хології, стають документом епохи тоталітаризму, який міг би бути вико­ри­с­та­ний навіть на міжнародному суді над більшовизмом [3, 204]4.


Summary

In the article the novels by V. Barka «Paradise» and «The Yellow Prince» as a thematic anti-totalitarian dilogy is researched. These works which was written in the diaspora have become some of the most impressive historical and literary facts that show the lives of two main groups of soviet totalitarian society in the most difficult moments of historical reality – the famine of 1932–1933, political repression and the beginning of World War II. Separately the main aspects of the author's creative thinking and artistic elements of the poetics of novels-«evidence» is highlighted.


Аннотация

В статье рассмотрены романы В. Барки «Рай» и «Желтый князь» как тематическая антитоталитарная дилогия. Созданные в диаспоре, эти произведения стали одними из самых ярких историко-литературных фактов, которые свидетельствуют о жизни двух основных групп населения советского тоталитарного общества в самые тяжелые моменты исторической действительности – голод 1932–1933 годов, политические репрессии и начало Второй мировой войны. Отдельно акцентированы основные аспекты творческого мышления автора и составляющие художественной поэтики романов-«свидетельств».


Література

  1. Барка В. Жовтий князь: Роман. – К.: Дніпро, 1991. – 266 с.

  2. Барка В. Рай: Роман. – Джерзі Ситі – Нью-Йорк: Свобода, 1953. – 309 с.

  3. Гринів О. С. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнопсихологічний аналіз). – Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1997. – 384 с.

  4. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. – К.: Либідь, 1993. – 384 с.

  5. Костюк Г. З літопису літературного життя в діаспорі // Костюк Г. У світі ідей та образів. Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-80. – Б. м.: Сучасність, 1983. – С. 440-490.

  6. Рудницький Л. Література з місією // Слово і час. – 1999. – № 9. – С. 41-45.

  7. Слитинская Л. И. Бессознательное и художественная фантазия // Бессознательное: при­рода, функции, методы исследования. – Тбилиси: Мецширеба,1978. – Т. 2. – С. 549-560.

  8. Фролова К. П. Аналіз художнього твору. – К.: Рад. школа, 1975. – 174 с.

  9. Шлемкевич М. Загублена українська людина. – Нью-Йорк: Б. в., 1954. – 158 с.




1 Примітка. Трагічний колорит романів-свідчень В. арки засадничо від­різ­няється від «трагічного реалізму» антитоталітарних міфічно-ме­та­форичних тво­рів Ф. Кафки та Дж. Оруела і да­ле­ко не сумірний з окремими проблисками трагі­ч­ної правди у творах письменників радянської доби – І. Стад­ню­ка, М. Алєк­сєєва, М. Стельмаха та інших. Навіть романи А. Діма­ро­ва, А. Гу­­ди­ми, І. Кирія, М. Потупейка, які появилися у 80-х – 90-х роках ХХ століття, не до­ся­га­ють тієї вражаючої сили художніх свідчень.

2 Примітка. Поняття «вороги» автор унаочнює асоціативною паралеллю до часів монголо-татарської навали, що в історичному вимірі описуваних подій проявляється у цілковитій узгодженості вчинків героїв-партійців з семантикою їхніх пріз­вищ.

3 Свідченням найвищої міри прав­дивості творів автора є лист до автора Галини Потішко від 31 липня 1964 року, який зберігається в архіві В. Барки (Інститут літератури ім.

Т. Г. Шевченка НАН України, Відділ рукописних фон­дів і текстології, фонд 204). Ось уривки з нього зі збереженим авторським стилем та орфографією:

(...) Написати цього листа я мушу, бо може тоді мені полегшає. Діло у тому, що вже більше 2 тижнів, як я закінчила читати Вашу книжку «Жовтий князь», а все ще не можу видужати від переживань, які мене охопили при читанні її. От же, перш за все, хочу подякувати Вам сердечно за те, що так, страшенно просто, Ви описали ті кош­марні роки. Ця простота опису, власне, по мойому і бере там за серце. (...)

(...) Я просто відчула те, що кажу, я простий читач можу лише пригадати слова Льва Толстого (зі спогадів А. Толстой) «Одного таланта мало. Нужны правдивость, об­работка языка, стиля, знание обстановки, исследовательская работа». По мойому все то у Вас є у Вашому «Князі». Може тому так і вражає? Двоє моїх знайомих, що про­читали її, не зговорювая ся (живуть у різних містах) написали про неї однаково: «страш­на книжка». Отож і радію, що нарешті знайшовся у нас письменник, який про ті страшні події написав «страшну» книжку. І, ось чому: сама я знала багатьох пись­менників періоду наз. «Відродження». Пам’ятаю, як ті «сковані прометеї» про­бували вирватися з тих оков, що на них міцніше, тисніше накладала тоді влада. Як їм хотілося написати хоч трохи вільніше слово правди! Добре я ще пам’ятаю їх роз­мови, дискусії на ці теми. Але ... вони ж були, вже, заковані. І за те, що на­пи­сали, де які, поплатилися життям. Ви знаєте це ви... От же, після виїзду на еміг­рацію, на волю, чекали ми, читачі, що письменники яки тут мають всі мож­ливости писати про те і так, як «там» було неможливо – зразу ж заговорят, закричать, «возопіют». Чекали ми всі ці роки, що просто польється водоспад творів про те прокляте життя, про тих людей, письменників, героїв боротьби, тайної і яв­ної, про ті мілліони жертв, того сатанінського режиму. Написані деякі спогади. На­пи­сав Багряний «Звіролови» (підроблюване, більше на американський смак) Тодось Ось­мачка «Плян до двору» (багато «пози» і зайвих слів. Нема, власне, тої прос­то­ти і правдивости), Самчук же у «Темнота» страшно оклеветав українців. За що і про що. Сам то він був там? (...)

(...) Може цей твір Ваш прояснить деяки голови. Дозвольте подякувати, головне, за тих всіх «катранників», що про них згадується під час панахід, що імена їх «Господі, ти Сам знаєш!».


4 Промовистим підтвердженням цієї думки є слова самого В. Барки, написані у передмові до першого вітчизняного видання «Жовтого князя»: «Автор у своєму творі – не суддя, але… свідок для суду: розповідати, що сталося в житті» [1, 26].

Схожі:

Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
move to 1064-20634
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
move to 1064-20625
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconУдк 821. 161. 2 В. В. Cавченко
Одесский нонконформизм в изобразительном искусстве 1960–1980-х гг.: К анализу явления
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconУдк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей
У статті зроблено спробу дослідити своєрідності перекладної дитячої літератури, розглянути стислу історію українського художнього...
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
Наиболее показательным текстом в этом плане является довольно объемная работа Цветаевой с самим себя кажущим названием – «Искусство...
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconУдк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький
Актуальність внеску Івана Франка у розвій української політичної суспільної думки важлива саме зараз, коли знов і знов звучать голоси...
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconУдк 821. 161. 2-94жиленко
Давидович, Микола Лукаш, Михайлина Коцюбинська, вся родина Світличних, Алла Горська, Віктор Зарецький, Євген Сверстюк, Іван Дзюба,...
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconВ. Н. Каразіна главацька юлія Леонідівна удк 81-11: 821+821. 111(73) композиційно-смислова структура англомовної байки: лінгвокогнітивний аспект спеціальність 10. 02. 04 германські мови Автореферат
Робота виконана на кафедрі романо-германських мов Херсонського державного університету Міністерства освіти І науки України
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
Именно по такому пути пошел в свое время Вл. Соловьёв, который по сути дела и задал для последующих поэтов и мыслителей особый ракурс...
Удк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька iconДокументи
1. /N160-161.09/N160-161p003-010.pdf
2. /N160-161.09/N160-161p010-016.pdf
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи