Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький icon

Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький




Скачати 132.07 Kb.
НазваУдк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький
Дата21.07.2013
Розмір132.07 Kb.
ТипДокументи

УДК 821.161.2.09Фра:32

Михайло Зубрицький

Дрогобицький державний педагогічний

університет імені Івана Франка

(Дрогобич, Україна)


СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ ІВАНА ФРАНКА

З РЕЦЕПЦІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ


Наукова спадщина І.Франка, яка принесла йому всесвітню славу вченого-політолога багатогранна й всебічна у зображенні ним подій і явищ тогочасного суспільства. Актуальність внеску Івана Франка у розвій української політичної суспільної думки важлива саме зараз, коли знов і знов звучать голоси про «митний союз», про єдиний економічний простір, про державну мову.

Іван Франко належав до «Молодої України» – суспільно-культурного й просвітницького руху покоління зламу ХІХ-ХХ століть: «Нова парадигма спирається на ідею єдності традиції української культури, з одного боку, і зміну форм художнього освоєння сучасності, з другого» [5, 17].

Для інтерпретації української культури важливим є автохтонний принцип, який проте не в змозі до кінця висвітлити тієї духовної, свідомої складової народу, що усвідомлює себе одним цілим, однією нацією, однією спільнотою. На межі ХІХ-ХХ ст. Україна перебувала «на розпуттях велелюдних» двох потужних імперій – Австро-Угорщини й Росії. Звичайно, що понад п’ятсотлітній період бездержавності «сприяв» виробленню усвідомлення меншовартості, неповноцінності українства у самого українського народу в усіх сферах його діяльності.

Спадщина Івана Франка розглядалася у контексті європейської філософської думки (О. Забужко) [6], а також у світлі проблематики «Інтелігенція і народ», Франко – Каменяр і Франко – не Каменяр (Т. Гундорова) [5] тощо, в контексті історичної ролі Івана Франка досліджує Лев Грицак. У світлі філософії українознавства погляди та творчі здобутки Івана Франка були проаналізовані Володимиром Шевченком [19]. Питанням філософських світоглядних засад Івана Франка свого часу займався Назар Горбач [4], який осмислив політичні, релігійні, націотворчі думки Івана Франка на тлі соціальних реалій. Тетяна Біленко охоплює оком дослідника соціальну за ангажованість Івана Франка, його екзистенційні пошуки крізь художнє слово, що відображає світоглядні орієнтири українського Мойсея, який став всесвітньовідомою постаттю [2], [3].

Цілком слушною є думка Тамари Гундорової, що новизну культурно-історичної концепції Івана Франка зумовив цивілізаційний процес в умовах «перехідної» епохи. Саме з «останніх десятиліть ХІХ віку» до 20-х років ХХ ст. тривав період «особливо інтенсивного різнопланового суспільно-культурного розвитку».

Мета нашої статті – дослідити соціальні та політичні погляди Івана Франка й показати їх актуальність на порозі ХХІ ст. на матеріалі малої художньої прози та окремих публіцистичних творів. У статті маємо намір показати, що для українського народу поняття державності має стати особливо значущим.

Кінець ХІХ ст. характеризується «політико-ідеологічним розколом єдиної національної культури на дві відносно самостійні галузі». У двох потужних імперіях: Австро-Угорській та Російській мала місце ситуація, коли за висловом Івана Франка «чоловіцтво зі звірством стає». Сам письменник віддав десять років своєї творчої й наукової праці «в наймах у сусідів», себто в одній із найбільш читабельних польськомовних газет кінця ХІХ – початку ХХ ст. «Kurje-рі Lwow-ському», де він вів рубрику, що розповідала про життя й події в Галичині й Україні в цілому.

Щодо поділу культури на дві галузі, то варто відзначити, що наприкінці ХХ ст., коли класова боротьба була придушена «імперією зла», «загострення класових суперечностей на початку ХХ століття розводить їх у протилежні напрями, зниження гостроти класової боротьби наприкінці ХХ століття наближає протилежні культури одну до одної, єднає їх» [9, 15-16]. У сучасній Україні, на думку Миколи Михальченка, «усе більшої популярності набуває концепція української політичної нації як такої, що формується переважно на основі спільних політичних (державних) інтересів» [9, 16]. Тому відбувається вплив на поступ культуротворчих процесів. Але особливо зараз можна з тривогою констатувати, відбувається шалений наступ на усе українське у дусі валуєвського і емського указів. На це вказують події сьогодення, коли світоча українського народу великого Кобзаря оренбурзька телекомпанія порівняла з Гітлером!

Звісно, поняття консенсусу між вітками влади вкрай потрібне, але ж, коли приймається закон про мови, який ставить під загрозу існування державної мови, про реформи залишається лише надіятися.

Тетяна Біленко акцентує увагу на духовних пошуках особистості, що зумовлюється теперішньою ситуацією у державі, де попри матеріальні негаразди національна ідея, патріотизм займає чільне місце у свідомої частини людства. Дослідниця стверджує, що завдання митця, як і вчителя чи філософа «проникнути в душу сучасника і допомогти в осягненні дійсних духовних цінностей» [2] шляхом вектора праці.

Заглянувши у словник іншомовних слів читаємо, що «політика – слово грецького походження, що означає – державна діяльність, яка акумулює цілі й завдання, що їх ставлять суспільні класи в боротьбі за свої інтереси, методи і засоби досягнення цих цілей і завдань, а також діяльність органів державної влади й державного управління, які відображає суспільний лад і економічну структуру країни» [12, 536].

Звісно, дане твердження не єдине й можна навести тлумачення терміну «політика», яке подає М.Надольний, пояснюючи його крізь призму соціальної філософії. На його думку, «політика (гр. politike – державні чи суспільні справи, мистецтво управління державою, державна діяльність) – сфера відносин значних груп людей, різних спільностей, що утворилися історично, яка спрямована на завоювання, утримання і використання державної влади, одна з форм суспільної свідомості, діяльність органів державної влади, державного управління, політичних партій, громадських об’єднань» [10, 281].

Мистецтво і політика є формами суспільної свідомості, які мають складні взаємини в реальному суспільному житті.

Наше сьогодення показує і то неодноразово, приклади використання політики у брудних, нечесних цілях, коли не гребується нічим задля задоволення власних амбіцій.

Іван Франко дає яскравий приклад маніпулювання владою почуттями й прагненнями широких верств населення, підсуваючи їм нібито прогресивні ідеї. У статті «Суспільно-політичні погляди М.Драгоманова» Іван Франко вже тоді піднімав питання про народну мову у рідній школі, і до речі, багатьом сучасним можновладцям бажано знати його погляди на цю тему: «Загально признана неминучість подавання масі хоч елементарної освіти висувала питання про права народної мови в школі. Але для умів, вихованих у сфері доктрин, по своїй натурі все централістичних, а до того проповідуваних московською мовою, являлося чимось диким і неможливим зрікатися тої «ідейної» Московщини на користь виключного вживання української мови у всіх школах […] і так повстала чудернацька теорія про права української мови тільки в елементарній школі (підкреслення моє – З.М.), тільки як посередниці для вивчення українських дітей властивої освітньої та ідейної мови – російської. Явилася теорія неповноправних народностей, української літератури «для домашнього обыхода» [7, 238].

Чи ж не це ми бачимо сьогодні, коли закон про регіональні мови по-суті, нівелює поняття державної мови й держави як такої. І це є реалії нинішньої політики української влади. М.Михальченко стверджує, що політика «є складовою національної ідеї, її змістом є незалежність, розбудова держави, геополітичне партнерство» [9, 16].

Володимир Мазепа зауважує дещо суперечливий характер соціальної філософії Івана Франка, який «переживши драматичні колізії у відносинах з народовською та польською громадами і здійснивши свій намір, виплеканий ще 1894 р., – «не мішатися в політику, а сидіти при літературі і науці» [14, 12], письменник продовжує тяжко терзатися станом безсилля перед безнадійно, як часом здавалося, непоправним положенням «робочого» люду, котрий, попри всі принади австрійської конституції, зазнавав нещадного соціального гноблення і національного приниження» [8, 75].

Відзначаючи, що Іван Франко працював «в наймах у сусідів» не можна забути, що письменник не переставав працювати для української справи. Характеризуючи свою співпрацю у газеті «Kurjer Lwowski» Іван Франко висловлювався так: «В «Kurjer-і Lwowski-ім» я не жалував своєї праці ні для якого відділу, та головно займався біжучими економічними та соціальними справами краєвими, а також справою організації польських демократичних елементів у партію, що могла б іти рука в руку з демократичною організацією русинів. Пізніше не жалував я труду, також помагаючи при організації польської селянської партії «Stronnictwа ludowego» […] [16, 368-369].

Зі слів письменника можна констатувати, що коло його діяльності не обмежувалося лише літературною й науковою діяльністю. Український Мойсей брав активну участь у політичному житті не лише Галичини, а й Європи в цілому, всіляко популяризуючи ідеї українства.

Філософський талант Івана Франка найбільше втілено у художніх творах (поеми «Смерть Каїна», «Ex nihilo», «Іван Вишенський», «Похорон», «Мойсей», «Поема про створення світу»), у яких поняття людського буття не обмежується лише певними пізнаннєвими та релігійними рамками, а й інтерпретуються у етико-антропологічному вимірі. Відштовхуючись від позитивістського раціоналізму, який сповідував М.Драгоманов, оспівування «розуму владного», Іван Франко зображує філософію життя, виходячи з засад «ідеалістичного реалізму», який спирається на національну традицію та віру у творчу будущину духу. Про М.Драгоманова Іван Франко відзначає, що той «виступив на публіцистичне поле, як державник, що в різнонаціональній державі признає панування чи то духове та політичне верховодство одної нації (підкреслення моє – З.М.), а потреби і жадання інших націй мірить потребами цілої держави, які зрештою у нього, республіканця, сходяться з потребами культурного поступу народних мас» [7, 242]. І далі вважає М.Драгоманов: «Національність, се не більше як форма, спосіб вислову, контура, що повинна бути заповнена одним, загальнолюдським чи то по-драгоманіському вислову загально-європейським змістом» [7, 242]. Ідейна спадщина українського Мойсея охоплює естетико-психологічні («Із секретів поетичної творчості»), історіософські («Що таке поступ?»), політологічні («Соціалізм і соціал-демократизм») та соціологічні праці («Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм») тощо.

Іван Франко ніколи не залишався осторонь тогочасного життя. У 1896 – 1907 рр. видав ряд праць («Поза межами можливого», «Народники й марксисти» та ін.), у яких ми виразно бачимо Франка – борця за ідеї людинолюбства, націотворення. У поетичній творчості вершиною була поема «Мойсей» (1905), де автор висловлює ідею – актуальну й до сьогодні – лідера й народу.

Письменник пишучи про національну еліту, відзначав, що її завдання вершити націотворчу місію. «Перед українською інтелігенцією відкривається тепер … величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй … та при тім поданий на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшим темпі загальнолюдських культурних набутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна, хоч і як сильна держава, не може відбутися» [17, 405]. Франко проголошував, що українська інтелігенція повинна бути активним керманичем й світочем для поневоленого народу.

У «останніх десятиліттях» ХІХ ст. в Галичині посилився соціально-політичний рух, до молодої ґенерації якого належав Іван Франко разом з Михайлом Павликом, Остапом Герлецьким та ін. Разом із своїми однодумцями Іван Франко спричинився до створення радикальної партії, яка відіграла велику роль у суспільно-політичному житті Галичини, «головним завданням якої було ознайомлення народних мас з насущними політичними питаннями з метою викликати в народі інтерес до політичних, суспільних і національних ідей» [18, 191].

Відзначимо, що «культурно-цивілізаційні та громадсько-політичні ідеї Франка часто живили і навіть визначали зміст багатьох його художніх творів, і однак було би великим спрощенням розглядати його художні тексти як маніфестацію політичних ідей, а постаттю суспільного діяча підмінювати складну й суперечливу іпостась Франка митця» [5, 18].

Іван Франко завжди почувався «сином народа», «вигодуваним твердим мужицьким хлібом». Він вірив у «день воскреслий» свого народу й тому усвідомлював межі «автентичної культурної самосвідомости української народности, що ідентифікувалася з національною та соціальною марґінальностями» [5, 19].

Саме така самосвідомість живила художню творчість не лише Івана Франка, але й інших чільних представників його героїчного покоління: Михайла Павлика, Остапа Терлецького, Осипа Маковея, Стефана Коваліва, Наталії Кобринської, Олени Пчілки, Бориса Грінченка та інших визначних майстрів слова. Їх ідеєю був повноцінний національно-культурний розвиток в основі якого лежали ідеї народництва. Самоідентифікацію як поступальний рух розуміли через поєднання народу й культурної еліти, особистості й суспільства. Така просвітницька ідеологія стала «підґрунтям емансипаційного проекту покоління «Молодої України» [5, 19].

Тетяна Біленко чітко розмежовує художній твір як витвір мистецтва (штуки, за Франком) та фотографію чи копію чогось. «Оповідання в художніх образах реалістично відтворює правду життя, викладає авторську концепцію бачення світу, розуміння соціальних процесів та силу естетичного впливу на духовність, розуміння національної ролі слова у житті суспільства і щира віра у необхідність боротьби проти багатоликого зла» [2, 87].

Як приклад ілюстрації суспільно-політичних поглядів Франка можна вважати оповідання письменника, наближені до казок: «Свинська конституція» (1896), «Чиста раса» (1896), «Звірячий бюджет», «Опозиція» (казка), «Острий-преострий староста» (1897), «Доктор Бессервіссер» (1898), «Мій злочин», «Поки рушить поїзд».

Франко – автор й одночасно наратор – показує читачеві реальних людей або їхніх прототипів: Антін Грицуляк – старий селянин-бандурист («Свинська конституція»), лакей Янош («Чиста раса»), пан Зам’ятальський («Острий-преострий староста») з метою показати реальність описаних подій.

Також політичними є зображені алегоричні персонажі – тварини (звірі): Лев, Осел («Звірячий бюджет»), Свиня («Свинська конституція»). А «Доктор Бессервіссер» … «мабуть, люди такого типу, що наш доктор Бессервіссер ,водилися вже і в Греції, коли старий горбатий Езоп уважав потрібним обезсмертити сей тип у своїй байці. Значить, наш шанований доктор має дуже давню і широку парентелю» [13, 58].

Франко-митець іронічно показує, як доктор Бессервіссер «робить ілюзію поступовості»: «Він швидко хапає всілякі нові ідеї і нові люди в науці і в літературі і горячо боронить їх доти, доки сим способом можна показати, що він поступовіший і вищий понад інших» [13, 58].

Доктор Бессервіссер шукає «з ким би то порівняти себе і над ким би показати вищість, що абсолютно не має часу показати свій дійсний духовий багаж» [13, 58].

Франко вказує, що він (доктор Бессервіссер) має незалежну вдачу: «І він гуляє наверсі понад партіями, організаціями і всіми суспільними путами свобідно і легко і ретроградства суспільності» [13, 59]. У нього – безліч переконань, домінуюче з яких – власна вищість. Доктор Бессервіссер – перевертень, що керується миттєвими переконаннями, готовий у будь-яку хвилину їх змінити, себто егоїст. «Побачить … здалека русина – ого, вже на лівій кляпі вродилася синьо-жовта кокарда, мій герой надувається, як сич на вітер, і глибоким басом гримить: – З нами бог і розумійте, язици» [13, 60]. Співаючи, ніби князю Ігорю, а насправді Докторові Бессервіссерові, Франко іронічно відзначає, що він «може гордо і сміло глядіти в будущину: такі, як він, не швидко переведуться на нашій святій Русі» [13, 61].

До вищеназваного образу дуже подібною є абстрактно-реальна Опозиція з однойменного оповідання. Персонаж – суб’єкт, але зрозуміло, що це збірний образ, який виявляє усі недоліки влади, яка нічого не робить для народу.

Іван Франко у своїх художніх творах висуває й пропагує ідеї: прав селянина, робітника, ідею рівності усіх громадян перед законом та його основним законом – конституцією, ідеєю справедливості конституції, ідеєю справедливості виборів тощо.

Ці ідеї й зараз актуальні, бо Україна стоїть перед вибором: чи вона буде демократичною, чи повернеться до епохи тоталітаризму. Хронотоп «останніх десятиліть ХІХ віку» – ХХ ст. трансформується у політичних реаліях ХХІ ст., бо питання державності, мови, культури й тепер стоїть на порядку денному, а отже, потребує розв’язання в умовах побудови соборної держави.

Анотація

Статтю присвячено політичним поглядам Івана Франка в контексті соціального пізнання, що знайшли своє відображення у науковій і критичній спадщині письменника. Проблема вад та перспектив українського суспільства розвивається Іваном Франком на основі реалій «останніх десятиліть ХІХ віку». Акцентується увага на значенні художнього твору у відображенні суспільно-політичних фактів дійсності в інтерпретації Івана Франка. Відзначається актуальність ідей українського Мойсея у націотворенні з призми ХХІ століття.

^ Ключові слова: політика, соціальне пізнання, художній твір, мистецтво, націотворення, національна ідея.


Общественно-политические взгляды Ивана Франко с позиции ХХІ века.

Аннотация

Статья посвящена политическим взглядам Ивана Франко в контексте социального познания, что нашли свое отображение в научном и критическом наследии писателя. Проблема пороков и перспектив украинского общества развивается Иваном Франко на примере сущности «последних десятилетий ХІХ века». Акцентируется внимание на значении художественного произведения в изображении общественно-политических фактов действительности в интерпретации Ивана Франко. Подчеркивается актуальность идей украинского Моисея в нациостроении с позиций ХХІ столетия.

Ключевые слова: политика, социальное познание, художественное произведение, искусство, нациостроение, национальная идея.


^ Ivan Franko’s social and political views from the XXI century viewpoint

Summary

The article is dedicated to Ivan Franko’s political views in the gnostical context, which found reflection in his scientific and critical heritage. The problem of the prospects and drawbacks of Ukrainian society is treated by Franko on the grounds of the realia of “the last decades of the XIX century”. The attention is focused on the significance of a work of fiction in Franko’s interpretation of the facts of reality. The role of the Ukrainian Moses’ ideas in the national souvereignity struggle and their actuality from the view angle of the XIX century is underlined.

Key words: politics, social study, literature fiction, art of nation constructuring, national idea.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: [пер. с фр.] / Р. Барт ; сост., общ. ред. и вст. ст. Г. К. Кочикова. – М. : Прогресс, 1989. – 616 с.

  2. Біленко Т. Красне письменство і сучасна школа / Т. Біленко // Духовне життя українського суспільства: теоретико-методологічні та онтологічні проблеми розвитку : кол. моногр. у трьох книгах / за заг. ред. М. Михальченка, В. Скотного. – Київ ; Дрогобич, 2009. – Книга 3. – С. 35–118.

  3. Біленко Т. Мовні проблеми в Україні: потенціал єднання чи конфлікту / Т. Біленко // Духовне життя українського суспільства: теоретико-методологічні та онтологічні проблеми розвитку : кол. моногр. у трьох книгах / за заг. ред. М. Михальченка, В. Скотного.– Київ ; Дрогобич, 2009. – Книга 2. – С. 108–173.

  4. Горбач Н. Філософські переконання Івана Франка / Н. Горбач. – Львів : Каменяр, 2006. – 112 с.

  5. Гундорова Т. Франко не Каменяр. Франко і Каменяр / Т. Гундорова. – К. : Критика, 2006. – 352 с.

  6. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період / О. Забужко. – К. : Факт, 2006. – 156 с. – (Серія «Висока полиця»).

  7. Іван Франко: про соціялізм і марксизм. Рецензії і статті (1897-1906) / впорядкування, вст. ст. і довідки Б. Кравцева. – Нью-Йорк : Пролог, 1966. – 259 с. – (Серія «Суспільно-політична бібліотека» ; ч. 17).

  8. Мазепа В. Культуроцентризм світогляду Івана Франка / В. Мазепа. – К. : Видавець ПАРАПАН, 2004. – 232 с.

  9. Михальченко М. Українська національна ідея як стрижень духовного і політичного життя української політичної нації / М. Михальченко // Духовне життя українського суспільства: теоретико-методологічні та онтологічні проблеми розвитку : кол. моногр. у трьох книгах / за заг. ред. М. Михальченка, В. Скотного.– Київ ; Дрогобич, 2009. – Книга 1. – С. 12–45.

  10. Надольний М. Політика / М. Надольний // Соціальна філософія : короткий енциклопедичний словник / заг. ред. і укл. В. Андрущенко, М. Горпач. – Київ ; Харків, 1997. – С. 281–282.

  11. Політична філософія : підручник / Є. М. Суліма, М. А. Шепєлєв, В.В. Кривошеїн, В. Ю. Полянська. – К. : Знання, 2006.

– 799 с.

  1. Словник іншомовних слів / за ред. О. С. Мельничука. – К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1975. – 776 с.

  2. Франко І. Зібрання творів : у 50 т. – Т. 20. – К.: Наук. думка, 1979. – 486 с.

  3. Франко І. Із днів журби // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1976. – Т. 3. – С. 45–119.

  4. Франко І. Маніфест «Молодої музи» // Зібрання творів : у

50 т. –– К., 1982. – Т. 37. – С. 410–417.

  1. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. – Львів, 1910. – 464 с. – Рідкісне видання.

  2. Франко І. Одвертий лист до галицької молодежі // Зібрання творів : у 50 т.– К., 1985. – Т. 45. – С. 401–409.

  3. Франко І. Українці // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1984. –

Т. 41. – С. 189–192.

  1. Шевченко В. Українська філософія в системі українознавства : теоретико-методологічний коментар до курсу філософії у вищих навчальних закладах. – К.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2008. – 240 с.







Схожі:

Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
move to 1064-20634
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconУдк 821. 161. 2 В. В. Cавченко
Одесский нонконформизм в изобразительном искусстве 1960–1980-х гг.: К анализу явления
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
move to 1064-20625
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconУдк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей
У статті зроблено спробу дослідити своєрідності перекладної дитячої літератури, розглянути стислу історію українського художнього...
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
Наиболее показательным текстом в этом плане является довольно объемная работа Цветаевой с самим себя кажущим названием – «Искусство...
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconУдк 821. 161. 2-94жиленко
Давидович, Микола Лукаш, Михайлина Коцюбинська, вся родина Світличних, Алла Горська, Віктор Зарецький, Євген Сверстюк, Іван Дзюба,...
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconВ. Н. Каразіна главацька юлія Леонідівна удк 81-11: 821+821. 111(73) композиційно-смислова структура англомовної байки: лінгвокогнітивний аспект спеціальність 10. 02. 04 германські мови Автореферат
Робота виконана на кафедрі романо-германських мов Херсонського державного університету Міністерства освіти І науки України
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
Именно по такому пути пошел в свое время Вл. Соловьёв, который по сути дела и задал для последующих поэтов и мыслителей особый ракурс...
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconУдк 821. 161. 2: 321. 64(093) М. О. Кульчицька
«…Український пись­мен­­ник, опинившись поза межами ефективної влади чк–нквс–мдб, був, ска­за­­ти б, одер­жи­мий бажанням якнайшвидше...
Удк 821. 161 09Фра: 32 Михайло Зубрицький iconДокументи
1. /N160-161.09/N160-161p003-010.pdf
2. /N160-161.09/N160-161p010-016.pdf
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи