Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр icon

Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр




Скачати 123.62 Kb.
НазваІнтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр
Дата21.07.2013
Розмір123.62 Kb.
ТипДокументи

Ю. В. Іорданова

3-й курс історичного факультету

Донецького національного університету

Донецьк (Україна)

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ

ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ТА В 1920-1930-х рр.:

АНАЛІЗ ЕПІСТОЛЯРНОЇ СПАДЩИНИ НАУКОВЦІВ

Час панування радянської влади на території України оцінюється доволі неоднозначно. Дослідники спостерігають як позитивні, так і негативні тенденції у розвитку науки. Але, варто зауважити, що дослідження побуту видатних науковців у цей час несе не меншу значущість, ніж розвиток безпосередньо науки. Так, цікаво простежити вплив побуту вчених на розвиток наукового спадку, здебільшого, простежити зміни в цих тенденціях з початку ХХ ст. та часів панування радянської влади (зокрема, 1920-1930-ті рр.) за матеріалами листування – тим самим простежити значущість тих чи інших питань для конкретних осіб, поринути в епіцентр їхніх думок та повсякденного життя.

Актуальність теми характеризується саме важливістю простеження тенденцій щодо впливу побуту наукової інтелігенції на розвиток безпосередньо наукового знання, та важливості цих аспектів для більш глибокого розуміння життя тогочасної інтелігенції та загальної ситуації у наукових колах країни.

Новизна дослідження полягає в тому, що на сьогодні відсутні наукові дослідження, в яких би порівнювалося побутове життя наукової інтелігенції України на початку ХХ ст. та протягом 1920-1930-х рр. на основі матеріалів особистого листування (що є відображенням внутрішнього світу вчених, їх морального стану та особистих думок щодо тих чи інших питань, єдиним вільним простором для висловлення власних думок та ідей).

Методологія дослідження складається з порівняльно-історичного, хронологічного методів. Зокрема, конкретно-пошуковий метод (аналіз і систематизація джерел з проблеми) відіграв визначну роль у дослідженні. Використання критичного методу зумовлювалося виокремленням із загальної інформації найбільш значущої та об’єктивної. Використання цих методів зумовило виклад матеріалів розвідки у найбільш об’єктивному світлі, чого вдалося досягти завдяки обробці значного масиву матеріалів з теми, намагаючись уникати надто суб’єктивних оцінок.

Історіографія з зазначеної теми представлена досить значущим масивом матеріалів. Так, С.Г. Водотика всебічно проаналізував соціально-політичні, соціокультурні, науково-організаційні та концептуальні аспекти історії історичної науки УСРР 1920‑х рр., боротьбу радянської й цивілізованої схем розвитку науки, поступові зміни в системі організації історичної науки й освіти та пріоритетів у дослідженнях внаслідок запровадження командно-адміністративних методів керівництва країною [1, 2-3]. Корисною працею щодо розвитку науки на початку століття, є монографія З.І. Зайцевої «Український науковий рух: інституціональні аспекти (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)» [7, 315-319]. О.А. Удод у докторській дисертації вперше у вітчизняній історіографії змалював вплив історичної науки й освіти у 20-30-ті рр. на формування духовних цінностей українського народу й довів, що викривлення історичної науки засобами комуністичної пропаганди призвело до деморалізації суспільства й міфологізації історичної свідомості [19, 3-6]. Про умови роботи науковців в університетах на початку ХХ ст. можна дізнатися з праці Г. Додонової «Наукова діяльність українських університетів другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» [4, 27-28]. Важливими для вивчення поданої проблеми є узагальнюючі праці, присвячені системі вищої освіти в УРСР, та монографія Л.І. Ткачової [18, 93]. Розглядаючи питання вже за умов становлення СРСР, варто звернути увагу на праці В.Даниленка та Г. Касьянова “Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-ті роки)”, І. Біласа “Репресивно-каральна система в Україні 1917 – 1953 рр.”, статті В. Пристайка “Жертви терору. Як ДПУ боролися з українською академічною наукою. (Політичні процеси 20 – 30-х рр.)” [16, 255]. Також на окрему увагу заслуговує дослідження М.А. Робінсона «Российское славяноведение: судьбы научной элиты и учреждений Академии наук», в якій автор змальовує становище Академії наук СРСР та УАН протягом кінця ХІХ – 30-х рр. ХХ ст., реакції самих науковців на зміни у цій сфері, а також тяжкі умови «виживання» науковців [15, 366- 378].

Метою даної розвідки є порівняння побутових умов науковців, які працювали в дореволюційний період та за радянських часів на підставі аналізу епістолярної спадщини академіків ВУАН А.Ю. Кримського, К.В. Харламповича, М.І. Яворського, Д.І. Багалія, професора М.М. Бережкова.

Як не дивно (особливо для прибічників «антирадянських» концепцій), але й на початку сторіччя можна виявити низку прикладів та окремих тенденційних явищ щодо скрутного побутового становища серед «великих розумів нації». Так, А. Кримський у листі до Б. Грінченка від 28 серпня 1907 р. зазначав, що їх з сім’єю спіткають не найкращі часи: « […] Найгірша поміж ними - тая [про справи], що в нас іде будування: геть усю хату зруйнували, щоб поставити нову, - і, отож, довелось нам тулитися по всіх закутках (сінцях тощо), де ледві можна переночувати […] » [8, 414]. Матеріали листування цього періоду свідчать, що крім ідеологічних з'явилися й побутові труднощі, до яких вже немолоді, обтяжені, як правило, турботами про численних родичі вчені були абсолютно не пристосовані. Почали проявлятися ознаки майбутнього голоду. Так, 22 травня 1918 р. К.В. Харлампович писав академіку РАН О.І. Соболевському: «Не спрашиваю, как Вам живётся: и без того ясно, что не весело и даже не сытно, хотя Москва ныне и столица ленинского правительства. То ли иссякли хлеб и прочие продукты в "житнице Европы", то ли власть не имеет ни умения, ни возможности наладить подвоз. Голод идёт быстрыми шагами и может за раз охватить многие пункты государства. Даже в Казани в последние 2–3 недели хлеб повысился в ценах вдвое и втрое. Нет подвоза муки, крупы. Всё пустыннее становится на базаре» [3, 73].

Подані рядки дають зрозуміти досить явну тенденцію до погіршення життя наукової інтелігенції, яка простежується й у 30-х рр. Так у 1932 р. в листі до К.В. Харламповича М.Н. Бережков зазначає: «Много можно было бы рассказать об академической жизни, но поберегу до личного свидания, о времени которого не могу даже загадывать. Что пишет Дмитрий Николаевич. Я Вам как то советовал просить его о присылке чая.

Оказывается, что в Киеве за доллары можно все купить, и чай в том числе. Но, увы! У меня никогда не было долларов. Грустные вести идут из Смоленска. Плохо живется там. Евдокия Васильевна до селе без работы. Живут в комнатушке в 9 кв. метров – сырой, холодной, темной. Электричества нет, а единственное окошко выходит в общую комнату.» [11, 105-110].

Показовим також є й факт, що у кімнатах А. Кримського ще до панування радянської влади було досить сиро, через що академік часто хворів. Відомості про ці нестатки ми зустрічаємо, зокрема, у листі А. Кримського до Б. Грінченка від 25 серпня 1906 р.: «[…] Я слабую вже четвертий тиждень на гарячку й ревматизм: мабуть, брюшний тиф. Загалом кажучи, ціле літо зминуло для мене аби-як […]» [9, 414].

Також, на початку ХХ ст. у листуваннях А. Кримського ми неодноразово зустрічаємо скарги на роботу друкарень: «[…] На «Зорю» - надії мало. 5-6 чч. (для яких я вже давно, дуже давно, продержав свою коректуру) ще не вийшли, а 7-е ще й не зложене. […] Та в Звенигородці друкувати не можу, бо тут нема букв із наголосами […], ба навіть нема «ї» […]» [10, 393]. Тобто, на перший погляд, проблеми можуть здатися дивними та навіть безглуздими, але потрібно розуміти, яке значення вони мали для людини, яка прагнула донести світові результати своєї роботи, для якої саме ця праця майже й була сенсом життя.

Аналогічні свідоцтва про «не покращення» умов життя можна зустріти в листах науковців і навесні 1918 р. К.В. Харлампович скаржився О.І. Соболевському у листі: «Наука не идёт на ум, да и работать не хочется, когда не уверен не только в том, что удастся напечатать написанное, но и в сохранении жизни самого автора» [12, 32-39]. Ці ж настрої, поряд із здивуванням з приводу активності О. І. Соболевського, учений повторював і в листі від 3 січня 1919 р.: «Вы в надежде на лучшее продолжаете работать на пользу науки и, по-видимому, немало приготовили для печати. А я забросил писание: когда печатать?» [13, 32-39]. О.І. Соболевський, як завжди, тримався бадьоро, хоча в нього були підстави побоюватися за свою подальшу долю, адже один арешт він вже пережив у 1918 р. Як не важко здогадатися, тенденція до погіршення зберігається й протягом 1930-х рр. Так, М.І. Яворський у листі від 16 лютого 1930 р. до Д.І. Багалія зазначав: «Стан у мене більше, аніж важкий. Я серед нервного припадку лежу вже другий тиждень дома. […]Я справді почуваю себе, як трупище, що ще в силах тільки ходити та говорити, як щось зайве в нашому суспільстві, що ножем ріже мене по живому тілі. […] Пробачте, Дмитре Йвановичу, що Вас турбую цим листом, та мені й до нікого більше писати. Свої відцурались, а вороги так і не почують від мене слово скарги та нарікання! […] Але жити мені зараз переважко – краще було би сьогодні вмерти, аніж отак животіти.» [5, 203-207]. Варто також зауважити, що, як відомо, М.І. Яворський на певному етапі свого життя щиро вірив в радянську владу та її ідеологію, вірив він й тоді, коли його заарештували та стали вимагати переробки праць, які в оновленому вигляді так і не були опубліковані.

Зазвичай, інтелігенція, є відображенням нації, її показовим боком, але за радянських часів тоталітарний механізм працював таким чином, що найвідоміші культурні діячі змушені були ледве не жебракувати. Документальним підтвердженням цього є лист М.І. Яворського до Д.І. Багалія від 1930 року: « […] Знаючи Ваше відношення до мене, як до того, що щиро працює, я звертаюся до Вас з проханням, досить неприємним для мене, а саме – я зараз сиджу без гроша, та роботи припинити не хочу. Чи не були б Ви ласкаві, позичити мені до кінця цього року, не пізніше, 200 крб. […] А то по правді сказати через днів декілька й їсти не буде що […]» [6, 203-207].

Епістолярій науковців дає можливість прослідкувати зміни у побутовому житті науковців з початку ХХ ст. до 1930 х рр. Так, «Старый год, – писав О. І. Соболевському 3 січня 1919 р. K.В. Харлампович, – был не совсем милостив к Вам и ко мне. Что Вы претерпели летом, то я перенёс зимой, просидев в заключении с 19/XI по 17/ХІІ»199. Таким чином, виправдалися побоювання, якими К. В. Харлампович поділився з О. І. Соболевським у травні 1918 р.: «Не можем мы, казанцы, похвалиться и личной безопасностью, хотя наш «совдеп» всё же лучше многих других, и во главе его стоят люди довольно просвещённые и даже обнаруживающие удивительное внимание к университету». У цьому ж в листі К. В. Харлампович нарікав: «Моя учёная карьера закончена. В Киев я едва ли попаду. Кроме материальных затруднений, препятствием является уже то, что я никак не могу связаться с Украинской академией наук даже при помощи тамошнего академика Вотчала, сын которого из Казани ездил в Киев. Я совсем не знаю, существует ли сейчас даже моя кафедра. […] С наукой я всё же не порвал […], я занят направлением деятельности Общества археологии, истории и этнографии, собирающегося каждые две недели. Это наиболее деятельное учёное общество Казани»[14, 32-39].

Поліпшенню загального безрадісного настрою учених не сприяли і прийоми, якими влада вирішувала питання ідеологічного характеру. 27 квітня 1924 р. К. В. Харлампович із сумом писав О. І. Соболевському: «Но в моём настроении сейчас мало светлых тонов. [..] Перед Пасхой же я получил письмо от своего стипендиата по ун[иверсите]ту А. Широкова, ныне иеромонаха Иоанна, за противление "живой церкви" сосланного в Кемь, где он томится в концентрационном лагере, работая то в лесу, то на жел[езной] дороге. Хотя письмо написано так, что цензура ни одного слова не зачеркнула, оно много мне сказало. [..] Невесёлая Пасха!» [2, 78].

Вістря репресій було спрямоване проти високоосвіченої та інтелектуально розвиненої частини національної еліти – наукової і творчої інтелігенції. Роки проведення масових політичних репресій характеризуються посиленням політизації навчального процесу у вищих навчальних закладах. Науковці (особливо викладачі) вимушено ставали частиною загального партійно-ідеологічного механізму – навіть фахівці, далекі від царини суспільно-політичних наук. Щоб вижити в нелюдських умовах, науковцям доводилося використовувати засоби соціальної мімікрії, маскуватися, приховувати свої справжні думки і почуття тощо. Це призводило до того, що незалежність думки стала небезпечним раритетом, переважали інші якості – конформізм, вміння пристосовуватися, демонструвати відданість та “заповзятість” у виконанні партійних настанов. Тож не дивно, що органами ДПУ на виконання стратегічної мети Сталіна була сфабрикована справа “Спілки визволення України” (згодом аналогічні справи були порушені проти національної інтелігенції інших республік). Членів “СВУ” звинувачували у спробі повалити радянську владу, підготувати контрреволюційний заколот та реставрувати буржуазно-капіталістичний лад. Заздалегідь було складено орієнтовні списки осіб, яких планували представити у якості злочинців на сфабрикованому процесі [17, 126].

Таким чином, аналіз епістолярної спадщини науковців свідчить, що на початку століття побутові труднощі були пов’язані, зокрема, із неврівноваженою ситуацією у країні, відсутністю фінансування «нестратегічних» галузей життя, зацікавленістю у розвитку науки лише меценатів, колекціонерів та ентузіастів. У 1920 – 1930 х рр., коли вже активно розпочав свою діяльність репресивно-каральний апарат, життєві труднощі вчених були пов’язані переважно із втручанням влади у науково-культурний осередок України, виявлення суспільно небезпечних елементів та ворогів народу (зокрема і за заздалегідь хибними списками) тощо. Про національно-культурне піднесення на той час не могло бути й мови – ті «щасливчики», кому й вдалося вижити або переховатися, у своїй більшості потерпали від голоду, холоду, сирих приміщень (особливо, якщо це були люди вже немолодого віку або ж не зовсім здорові). Тобто, каральний апарат працював так чи інакше – потрібно було лише обрати спосіб. А ті ж інтелігенти на початку сторіччя були досить вільними, але скутими у можливостях, зокрема, матеріальних.


Література

  1. Водотика С. Г. Історична наука УСРР 1920-х років: соціополітичні, організаційні та концептуальні основи функціонування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / С. Г. Водотика . — К., 2000. — 33 c.

  2. Добров П.В. Костянтин Васильович Харлампович (1870–1932 рр.): інтелектуальна біографія історика / П.В. Добров, А.В. Гедьо, Л.Ю. Медовкіна. – Донецьк, 2011. – 303 с.

  3. Добров П.В. Костянтин Васильович Харлампович (1870–1932 рр.): інтелектуальна біографія історика / П.В. Добров, А.В. Гедьо, Л.Ю. Медовкіна. – Донецьк, 2011. – 303 с.

  4. Додонова Г. Наукова діяльність українських університетів другої половини XIX – початку XX ст. / Г. Додонова // Мандрівець. – 2011. – № 4. – С. 25–29.

  5. Домановський А.М. Невідомі листи М.І. Яворського до Д.І. Багалія / А.М. Домановський // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. – Харків: Майдан, 1998. – С. 203-207.

  6. Домановський А.М. Невідомі листи М.І. Яворського до Д.І. Багалія / А.М. Домановський // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. – Харків: Майдан, 1998. – С. 203-207.

  7. Зайцева З.І. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): [монографія] / З.І. Зайцева. – К.: Київський національний університет ім. В. Гетьмана, 2006. – 336 с.

  8. Матвєєва Л.В. Епістолярна спадщина Агатангела Кримського (1890 - 1941) / Л.В. Матвєєва: НАН України. Інститут Сходознавства ім. А. Кримського. – К., 2005. – Т.1. – 492 с.

  9. Матвєєва Л.В. Епістолярна спадщина Агатангела Кримського (1890 - 1941) / Л.В. Матвєєва: НАН України. Інститут Сходознавства ім. А. Кримського. – К., 2005. – Т.1. – 492 с.

  10. Матвєєва Л.В. Епістолярна спадщина Агатангела Кримського (1890 - 1941) / Л.В. Матвєєва: НАН України. Інститут Сходознавства ім. А. Кримського. – К., 2005. – Т.1. – 492 с.

  11. Медовкіна Л. Ю. Листування К. Харламповича з М. Бережковим (за матеріалами ІР НБУВ) / Л. Ю. Медовкіна // Сіверянський літопис. – № 1, 2010. – С. 105–110.

  12. Медовкіна Л. Ю. Матеріали листування К. В. Харламповича та О. І. Соболевського як джерело з історії наукової еліти 20-30-х рр. ХХ ст. / Л. Ю. Медовкіна // Історичні і політологічні дослідження. - № 2 (42), 2009. – С. 32–39.

  13. Медовкіна Л. Ю. Матеріали листування К. В. Харламповича та О. І. Соболевського як джерело з історії наукової еліти 20-30-х рр. ХХ ст. / Л. Ю. Медовкіна // Історичні і політологічні дослідження. - № 2 (42), 2009. – С. 32–39.

  14. Медовкіна Л. Ю. Матеріали листування К. В. Харламповича та О. І. Соболевського як джерело з історії наукової еліти 20-30-х рр. ХХ ст. / Л. Ю. Медовкіна // Історичні і політологічні дослідження. - № 2 (42), 2009. – С. 32–39.

  15. Робинсон М.А. Судьбы академической элиты: Отечественное славяноведение (1917 — начало 1930-х годов) / М.А. Робинсон. - М.: Индрик, 2004. - 430 с.

  16. Савчук В. Політичні переслідування краєзнавців м. Камя’нця-Подільського у 1933 р. (за матеріалами архівно-кримінальної справи № 275629) / В. Савчук // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: збірник статей: НАН України. Інститут історії України. – Вип. 36. – К., 2010. – С. 255.

  17. Ткаченко В.В. Розвиток української науки в загальносоюзному суспільно-політичному контексті (20 – 30-ті рр. ХХ ст.): дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук: спец. 07. 00.01 «Історія України» / В.В. Ткаченко. – К., 2009. – 569 с.

  18. Ткачова Л. І. Інтелігенція Радянської України в період побудови основ соціалізму / Л. І. Ткачова. — К.: Наукова думка, 1985. — 190 с.

  19. Удод О. А. Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу: 1920—30-і рр.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.06 “ Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни ” / О. А. Удод. — Дніпропетровськ, 2000. — 35 с.

Схожі:

Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconПолітичні партії німеччини в боротьбі за владу на початку 1930-х років
Кінець 1920-х — початок 30-х років у Німеччині був часом запеклої політичної боротьби, яка призвела до падіння Веймарської республіки...
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconContents Topical issues of international relations
«Revindicationely-Polonization» Action of the Polish Government at Holmshchyna during 1920 – 1930
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconМіністерство освіти та науки, молоді та спорту україни
Студенти радянської України 1920-1930-х років: практика повсякденності та конфлікти ідентифікації
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconС. В. Маркова Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка Кам’янець-Подільський (Україна) концепція
Концепція «нової людини» в теорії І практиці радянського будівництва у 1920–1930-х роках
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconБоротьба з алкоголізмом у харкові – столиці усрр
У статті чільне місце відводиться харківському «ноу-хау» – витверезнику, який став першим закладом подібного типу на Україні. Результати...
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconА. Х. Маргулов донецький національний університет Донецьк (Україна) діяльність ассирійських театральних гуртків в україні у 1920-1930 роках як спосіб радянізації
У цей час було застосовано механізмів переформатування елементів етнічного світогляду громади на потребу державницьких вимог. Сталі...
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconК вопросу о причинах несостоятельности национально-культурной политики СССР в 1920–1930-х годах
«Мартирологи», книги памяти, мемуары; публикуются научные статьи. Большое научное значение приобретает публикация официальных документов...
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconСопротивление крестьянства советскому режиму: 1920–1930-е годы
Архиве Министерства Внутренних Дел Молдавской сср и Службы Информации и Безопасности, касающихся 1937-1938 гг. [3]. И еще один сборник...
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconУдк 94(477. 7) Е. П. Петровський
Української срр на початку 1930-х років не давав можливості забезпечити економіку країни, органи влади, наукові та культурні установи...
Інтелігенції на початку ХХ ст. Та в 1920-1930-х рр iconОфіційна транслітерація українського алфавіту латиницею Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 р. №55
Бб–Bb, Вв–Vv, Гг передається латинською Hh, Ґґ–Gg, Дд–Dd, Ее–Eе, Єє–Ye (на початку слова), ie (в інших позиціях), Жж–сполученням...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи