Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права icon

Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права




НазваОснови цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права
Сторінка1/12
Дата15.05.2013
Розмір2.36 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Розділ третій

Окремі галузі законодавства України


Глава 10

Основи цивільного права України


10.1 Цивільне право як самостійна галузь права


Цивільне право є проявом приватного права на рівні національних правових систем.

Поняття “цивільне право” може вживатися в кількох значеннях: галузь права, система законодавства, частина науки про право, навчальна дисципліна. Однак визначальним поміж них є розуміння цивільного права як галузі права.

У цьому значенні цивільне право можна визначити як сукупність концепцій, ідей і правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття і порядок реалізації та захисту прав і обов’язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що є суб’єктами немайнових і майнових відносин, з метою задоволення матеріальних та духовних потреб приватних осіб і захисту їх інтересів.

Критеріями виділення цивільного права як самостійної галузі права є його предмет, метод, засади правового регулювання, та функції, які на нього покладаються.

^ Предметом цивільного права є:

  • майнові відносини;

  • особисті немайнові відносини.

Майнові відносини виникають з приводу матеріальних благ і мають майново-вартісний характер. Немайнові відносини є суто особистого характеру і не мають безпосереднього економічного змісту. Їх об’єктом є особисті немайнові блага – такі, як життя, здоров’я, честь, гідність, авторство тощо.

До цивільних відносин належать тільки ті відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності учасників, їх вільному волевиявленні та майновій самостійності. Всі перелічені ознаки цивільних відносин в їх сукупності є констатуючими. Цивільні відносини, які є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1 Суб’єкти. Учасники цивільних правовідносин є стосовно один одного юридично рівними суб’єктами, відокремленими один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі.

^ 2 Характер зв’язку між суб’єктами. Цивільні правовідносини – це правовий зв’язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.

3 Зміст. Учасники цього виду відносин є носіями цивільних прав та обов’язків.

^ 4 Характер захисту суб’єктивних прав і спонукання до виконання суб’єктивних обов’язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.

^ 5 Особливість підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб’єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини. Поряд з предметом правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання.

^ Метод цивільно-правового регулювання – це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.

Цивільно-правовий метод регулювання цивільних відносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

  • юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність;

  • диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин;

  • судове вирішення спорів;

  • майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушення.

Характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення в засадах цивільного права ( у ст. 3 ЦК вони іменуються засадами цивільного законодавства), під якими маються на увазі фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що становлять предмет цивільного права.

Як випливає зі ст. 3 ЦК, засадами цивільного права України визнаються:

  • неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

  • неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом;

  • свобода договору;

  • свобода підприємницької діяльності, яка не забороняється законом;

  • судовий захист цивільного права та інтересу;

  • справедливість, добровільність та розумність.

Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій. Під поняттям “функція цивільного права” слід розуміти певний напрям впливу цивільно-правових норм, що визначаються специфікою предмета, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:

  • регулятивна;

  • охоронна;

  • попереджувально-виховна;

  • попереджувально-стимулююча.

Цивільне право як галузь права є не просто хаотичною сукупністю правових норм, а чітко структурованою системою, яка має зовнішню відмінність та внутрішню диференціацію. До системи цивільного права як галузі права належать:

  • цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки;

  • цивільно-правові інститути, тобто група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини;

  • цивільно-правові підгалузі, які є сукупностями інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини.

З огляду на системність цивільного права як правової галузі слід визначити його структуру. Цивільне право як галузь права складається із:

^ 1 Загальної частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію на весь спектр цивільних правовідносин і стосуються джерел цивільного права, суб’єктів, об’єктів, змісту та підстав виникнення зміни та припинення цивільних правовідносин, здійснення цивільних прав та їх захист тощо.

^ 2 Особливої частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини.

Цивільне законодавство містить різні нормативні акти, які за своєю суттю є формою виявлення волі осіб, що можуть створювати норми права і встановлювати правила поведінки в цій сфері.

Основу всього цивільного законодавства України становить Конституція України (ч.1 ст.4 ЦК).

Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не тільки цивільного, а й адміністративного, кримінального, процесуального законодавства тощо.

Водночас окремі її положення є нормами цивільного права, які прямо регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися судами для захисту цивільних прав та інтересів, як передбачених, так і не передбачених у ЦК. Зокрема, Конституція містить серед інших низку норм цивільно-правового характеру, які визначають принципові положення регулювання відносин власності (ст.ст. 13,14,41), регулювання особистих немайнових відносин (ст.ст. 21,23,24,27,28), підприємницької діяльності (ст.42).

Відповідно до ст. 8 Конституції України всі інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади мають прийматися на основі Конституції і відповідати її положенням.

Акти цивільного законодавства, як такого, в свою чергу, поділяються на головний акт – ЦК та інші закони України, які видаються відповідно до Конституцій та ЦК.

Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Президента України, постановами КМУ (ч.4 ст.4 ЦК), нормативно-правовими актами інших органів державної влади України, органів влади, АРК. Особливу увагу слід звернути і на те, що до цивільного законодавства України також можуть належати і нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Однак питома вага таких нормативно-правових актів є незначною і застосовуються вони лише у випадках, якщо немає регламентації нормами українського законодавства, а також якщо така регламентація не суперечить Конституції України та нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Окрім цивільного законодавства, до джерел цивільного права ЦК України вперше відніс звичай, в тому числі звичай ділового обороту.

Вперше ЦК України як джерело приватного права закріпив і договір, рішення Конституційного Суду України.

Як зазначалося вище, основу цивільного законодавства України становить Конституція. Крім того, згідно з ч.2 ст.4 ЦК основним актом цивільного законодавства є цей Кодекс.

ЦК України було прийнято 16 січня 2003 року і він вступив в дію 01 січня 2004 року. За структурою ЦК України містить 1308 статей в 30 главах, зібраних у 6 книг:

1 книга – Загальні положення;

2 книга – Особисті немайнові права фізичних осіб;

3 книга – Право власності та інші речові права;

4 книга – Право інтелектуальної власності;

5 книга – Зобов’язальне право;

6 книга – Спадкове право.

ЦК України розроблено за пандектною системою, оскільки він містить Загальну та Обов’язкову частини.

ЦК за юридичною силою є вищим за інші закони, він займає положення “першого серед рівних”. Практичне значення особливого положення ЦК у системі актів цивільного законодавства полягає в тому, що у випадку колізії норм будь-якого нормативно-правового акта з нормами ЦК слід керуватися останніми. Тому загальний принцип дії законів, відповідно до якого пізніше прийнятий акт витісняє попередній, а спеціальний – загальний акт, у даному випадку не діє. Можливість відступу від норм ЦК передбачено безпосередньо в цьому кодексі.

Виняткове значення ЦК у побудові системи позитивного цивільного права полягає також у тому, що безпосередньо в ньому визначається юридична сила тих актів, які можуть конкретизувати його положення або інакше регулювати цивільні відносини. В одних випадках це може бути тільки закон, в інших – будь-які акти цивільного законодавства тощо.

Отже, цивільне право як галузь права – це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників з метою задоволення останніми матеріальних і духовних потреб та інтересів.


^ 10.2 Цивільно-правові відносини


Цивільно-правові відносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майново відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов’язків, які виникають, змінюються і припиняються на підстави юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Для більш повної характеристики цивільних правовідносин необхідно:

  • встановити підстави їх виникнення, зміни та припинення;

  • визначити їх суб’єктний склад;

  • виявити їх зміст та структуру;

  • з’ясувати, що є об’єктом цих правовідносин.

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичний факт, до якого переважно належать (ст.11 ЦК):

  1. договори та інші правочини;

  2. створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

  3. завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;

  4. акти цивільного законодавства;

  5. акти органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування;

  6. рішення суду;

  7. настання або ненастання певної події;

  8. інші юридичні факти.

Елементами цивільних правовідносин є:

1) суб’єкти відносин; 2) об’єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається із конкретних прав і обов’язків.

^ Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава.

Кожен із зазначених суб’єктів може брати участь у цивільних правовідносинах лише за умови їх правосуб’єктності. Складовими частинами правосуб’єктності є правоздатність (здатність суб’єкта бути носієм цивільних прав та обов’язків) та дієздатність (здатність суб’єкта своїми діями набувати цивільних прав та здійснювати їх, а також створювати для себе цивільні обов’язки та виконувати їх).

^ Об’єктами цивільних правовідносин є речі і дії, а також результати інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. Дії поділяються на роботи і послуги (ст. 177 ЦК України).

Суб’єктивне цивільне право – це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов’язків іншими суб’єктами і можливістю застосування до них державного примусу, тобто права одних – це виконання обов’язків іншими. Суб’єктивний цивільний обов’язок – це міра необхідної поведінки зобов’язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Особа, яка має права, уповноважена особа – має повноваження внаслідок посадового стану, доручення, довіреності та у будь-якій іншій формі. Залежно від критеріїв розмежування цивільно-правових відносин поділяються на такі види: 1) регулятивні і охоронні; 2) абсолютні і відносні; 3) речові та зобов’язальні; 4) майнові та особисті немайнові.


^ 10.3 Учасники цивільних правовідносин

10.3.1 Фізична особа


Одним з найважливіших учасників цивільних правовідносин є фізична особа. Як учасник цивільних правовідносин, фізична особа повинна бути наділена низкою ознак, які її індивідуалізують, виокремлюють її з поміж інших та персоніфікують як учасника цих правовідносин. До таких ознак належать: ім’я фізичної особи, її громадянство, вік, стать, сімейний стан, стан здоров’я тощо. Фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб’єктністю (право- і дієздатністю).

^ Цивільна правоздатність як здатність мати цивільні права та цивільні обов’язки визнається за всіма фізичними особами з моменту народження (ст. 25 ЦК України).

Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент смерті, з якого особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов’язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин.

Правоздатність є обов’язковою загальною умовою виникнення та здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов’язків.

^ Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК).

Закон визначає кілька різновидів дієздатності:

  • повна дієздатність;

  • дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх);

  • дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).

Повна цивільна дієздатність – здатність фізичної особи своїми діями набувати та здійснювати весь спектр передбачених законом цивільних прав та створювати для себе, виконувати будь-які цивільні обов’язки, тобто реалізувати належну їй правоздатність у повному обсязі. Повна дієздатність може набуватися фізичною особою та надаватися їй.

Набуття має місце у разі , якщо повна дієздатність фізичної особи виникає в неї незалежно від її волі. ЦК України до таких випадків відносить:

  1. досягнення фізичною особою віку 18 років;

  2. реєстрація шлюбу фізичної особи , яка не досягла повноліття.

Надання має місце у разі, якщо виникнення повної дієздатності фізичної особи залежить від її волі та проводиться у спеціальному порядку . Повна дієздатність надається:

  1. фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором:

  2. неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини;

  3. фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків.

^ Цивільну дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років визначено як неповну. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст. 32 ЦК та є достатньо широким. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно, або за згодою батьків.

^ Цивільну дієздатність фізичної особи до 14 років називають частковою. Переважну більшість її прав здійснюють батьки чи опікуни, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересах.

В окремих випадках законодавець ставить умови, за яких фізичну особу може бути обмежено в цивільній дієздатності. При цьому можливе обмеження як повної, так і неповної дієздатності.

Обмеження неповної цивільної дієздатності неповнолітніх можливе лише за наявності достатніх підстав. Строк такого обмеження встановлюється судом і не може перевищувати моменту набуття неповнолітнім повної дієздатності.

Обмеження повної цивільної дієздатності допускається у разі, якщо фізична особа, яка набула повної дієздатності:

  • страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними;

  • зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Повна цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішення суду про це. Правовими наслідками обмеження повної дієздатності фізичної особи є встановлення судом над нею піклування.

Якщо підстави для обмеження повної дієздатності фізичної особи зникли, суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над нею.

За певних обставин фізичну особу можна визнати недієздатною. Підставою визнання фізичної особи недієздатною є хронічний, стійкий психічний розлад здоров’я, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними (ст. 39 ЦК). І лише за наявності цих підстав суд може за заявою заінтересованої особи винести рішення про визнання особи недієздатною. За загальним правилом фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття рішенням суду законної сили.

Наслідками визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над нею опіки.

У разі, якщо підстави для визнання особи недієздатною зникли, суд, за позовом опікуна, органу опіки та піклування, поновлює цивільну дієздатність особи та припиняє опіку над нею.

Велику роль у визначенні правового статусу фізичної особи відіграють акти цивільного стану. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов’язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід із громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, смерті тощо.

Окремі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації, а саме: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Одним із особливих прав фізичної особи є її право на зайняття підприємницькою діяльністю. І тому для фізичних осіб, які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, введено специфічний правовий статус “фізична особа-підприємець”.

При цьому фізична особа має право здійснювати підприємницьку діяльність лише за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 року.


^ 10.3.2 Юридична особа


Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, господарському суді, або третейському суді (ст. 80 ЦК України). Істотними ознаками юридичної особи є:

  1. організаційна єдність;

  2. наявність відокремленого майна;

  3. участь у цивільному обігу від власного імені;

  4. здатність нести самостійну майнову відповідальність;

  5. здатність бути позивачем та відповідачем у судах.

Основними способами утворення юридичних осіб є розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Розпорядчим способом створюються державні і дочірні підприємства. За нормативно-явочним способом юридичні особи виникають внаслідок державної реєстрації в місцевих органах виконавчої влади. Дозвільний спосіб – утворення політичних партій, громадських та благодійних організацій. Реєструються в Міністерстві юстиції або в органах юстиції на місцях (управління юстиції) залежно від статусу організації, значення її для громадськості. Договірний спосіб – укладення договору про спільну діяльність між різними суб’єктами (фізичними чи юридичними особами). Засновницький договір є різновидом договору про спільну діяльність. Нормативно-явочним та договірним способами утворюються господарські товариства.

Порядок створення юридичних осіб регулюється Законом України “Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 року.

Як і будь-який учасник цивільного обороту, юридична особа має бути наділена правоздатністю та дієздатністю.

^ Цивільна правоздатність юридичної особи має загальний (універсальний)характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг цивільної правоздатності, що й фізична особа, крім тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині. При цьому окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Іноді за рішенням суду обсяг цивільної правоздатності юридичної особи може бути обмежений. Цивільна праводієздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного юридичного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК).

^ Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності. Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється або через систему органів юридичної особи, або у випадках, встановлених законом, через своїх учасників.

^ Що ж до цивільної деліктоздатності юридичної особи, то юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним їй майном, тобто учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасників, крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Переважно юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, які діють відповідно до закону та установчого документа, формують та виражають зовні волю юридичної особи як самостійного суб’єкта права. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими та колегіальними. Органи створюються з метою формування волі юридичної особи та її вираження зовні щодо всіх третіх осіб. Склад та компетенція органів визначаються в законодавстві або в установчих документах.

Важливу роль для участі юридичної особи в цивільних правовідносинах відіграє її місцезнаходження, яке визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місце знаходження юридичної особи зазначається в її установчих документах (ст. 93 ЦК).

Іноді юридичні особи здійснюють певну діяльність і за межами свого місцезнаходження. З цією метою вони створюють відособлені підрозділи – представництво і філію.

Представництво – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філія – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Способами припинення діяльності юридичної особи є: 1) досягнення поставлених цілей; 2) закінчення строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи; 3) рішення власника юридичної особи; 4) банкрутство юридичної особи; 5) припинення діяльності підприємства за рішенням суду на основі подання компетентних державних органів в разі неодноразового порушення законодавства (зайняття недозволеними видами діяльності, порушення санітарних норм, правил торгівлі тощо).

Діяльність юридичної особи може бути припинена в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) чи ліквідації юридичної особи. Для припинення юридичної особи передбачено чітку процедуру. Першим етапом є прийняття рішення про припинення. Це рішення можуть приймати учасники юридичної особи, суд або відповідний орган. Названі особи зобов’язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, з метою внесення до єдиного державного реєстру відомостей про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення діяльності. Другим етапом є призначення зазначеними органами за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісії з припинення юридичної особи та встановлення порядку і строків припинення юридичної особи. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, що припиняється, поміщає в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї, який не може становити менше 2 місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Третім етапом є внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи. І саме з цього моменту юридична особа є такою, діяльність якої припинено.

^ Реорганізація юридичної особи – це спосіб її припинення, за якою припиняє існування одна юридична особа, проте її права та обов’язки не припиняються, а переходять до інших юридичних осіб у порядку правонаступництва. Реорганізація здійснюється у формі злиття, приєднання, поділу, виділення або перетворення.

^ Злиття має місце, коли 2 або більше юридичних особи об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування.

Приєднання має місце, коли одна юридична особа входить до складу іншої, що продовжує існувати далі. За поділу на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше і при цьому перша припиняє своє існування. При перетворенні на базі однієї юридичної особи створюється інша, яка має інший профіль діяльності, структуру, цілі, проте переймає всі пасиви та активи свого попередника. Виділення – це відокремлення зі складу однієї юридичної особи іншої.

Після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт або розподільний баланс, які затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який приймає рішення про її припинення, та мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється.

Ліквідація – це спосіб припинення юридичної особи за відсутності правонаступників. Ліквідація може проводитися добровільно та примусово.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, проводиться відповідно до ст. 112 ЦК в такому порядку:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншими способами;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів;

4) у четверту задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги.

Певні особливості має порядок ліквідації юридичної особи у разі визнання її банкрутом. Процедура ліквідації юридичної особи внаслідок банкрутства регулюється Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” .

Усі передбачені вище загальні засади створення, діяльності та припинення юридичних осіб мають певні особливості залежно від видів юридичних осіб. Чинне цивільне законодавство передбачає загальний поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

^ Юридична особа публічного права створюється розпорядним актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (міністерство, відомство).

^ Юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приватних осіб на підставі установчих документів з метою участі в цивільних правовідносинах. Юридичні особи приватного права створюються в організаційно-правових формах товариств, установ.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconПрограма фахового вступного випробовування для здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліст, магістр з навчальної дисципліни «Цивільне право України»
Цивільне право як галузь приватного права. Предмет цивільного права. Метод цивільно-правового регулювання. Принципи цивільного права....
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconПротокол №9 юридичний факультет
Цивільне право як галузь приватного права. Предмет цивільного права. Метод цивільно-правового регулювання. Принципи цивільного права....
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconПитання для рубіжного контролю з предмету «Цивільне право»
Поняття, предмет І метод цивільного права. Функції та принципи цивільного права. Місце цивільного права в системі правових дисциплін....
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconЗміст навчальної дисципліни Лекція Загальні положення цивільного права. Основні поняття
Загальні положення цивільного права. Основні поняття: Поняття, предмет І метод цивільного права. Функції та принципи цивільного права....
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconПоложення про зобов’язання. Поняття і підстави цивільно-правової відповідальності. Реферати: Право інтелектуальної власності. Представництво як інститут цивільного права. Способи захисту цивільних прав особи
Які критерії дозволяють розглядати цивільне право України як самостійну галузь права?
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconТема 1: Цивільне право в системі галузей права України
Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно – правового регулювання
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconНазва модуля: Правознавство Код модуля: віп 8 01 5 Тип модуля
Конституція України Основний Закон держави. Основи адміністративного права України. Основи кримінального права. Судові та правоохоронні...
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconКафедра «Загальноюридичних дисциплін»
Цивільне право – провідна галузь права І визнається такою в усіх правових системах світу. Вивчення цивільного права у цей період...
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права iconКонтрольні питання з дисципліни «Трудове право»
Поняття трудового права як галузі права. Відмежування трудового права від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного права,...
Основи цивільного права України 10. 1 Цивільне право як самостійна галузь права icon1: Поняття цивільного процесуального права
В якій відповіді названа одна з ознак яка вирізняє цивільне процесуальне яку окрему галузь права серед інших галузей права
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи