Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 icon

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60




НазваНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60
Сторінка2/5
Дата15.05.2013
Розмір1.11 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5

^ Запитання. Завдання


  1. Визначте необхідність одержання базового рівня освіти у сфері законодавства про релігію і церкву.

  2. Яким чином розрізняються свобода совісті в загальнолюдському та політико-правовому значеннях?

  3. Визначте сутність категорій «свобода» та «совість». Поясніть, чому при визначенні категорії «свобода совісті» не можна механічно поєднувати ці дві категорії?

  4. Охарактеризуйте свободу совісті як теоретико-правову модель.

  5. Обґрунтуйте неможливість абсолютної свободи людини як члена соціальної спільноти.

  6. Поясніть, чому Дж. Ст. Мілль наголошував на обов’язкові держави гарантувати право на свободу думки?

  7. Встановіть і поясніть відношення між категоріями та поняттями «свобода совісті», «свобода релігії», «свобода віросповідання».

  8. Визначте поняття «свобода в релігії». Чому в історії релігії реалізація свободи в релігії часто поставала проблематичною і розцінювалася як єресь?

  9. Яке значення в сучасному світі має поняття толерантності?

  10. Визначте та поясніть умови забезпечення релігійної толерантності.



Література для самостійної роботи студентів


  1. Бабій М. Безальтернативність багатоконфесійності: Проблеми свободи релігії у контексті релігійного багатоманіття в Україні // Людина і світ. – 2004. – № 5.

  2. Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство: Навчальний посібник. – Чернівці, 2005.

  3. Конвенция о защите прав человека и основных свобод (Рим, 4 ноября 1950 г.) (с изменениями от 21 сентября 1970 г., 20 декабря 1971 г., 1 января, 6 ноября 1990 г., 11 мая 1994 г.) – ETS № 005 // http://echr.ru/documents/doc/2440800/2440800-001. htm

  4. Констан Б. О свободе у древних в ее сравнении со свободой у

современных людей (1819) // Полис. – 1993. – №2.

  1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К., 1996.

  2. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. – К., 2005.

  3. Лупарев Г.П. Свобода совести: «священная корова» или конституционно-правовой анахронизм? // Религия и право. – 2002. – №2.

  4. Международный пакт о гражданских и политических правах. – М., 1998.

  5. Милль Дж. О свободе: Пер. с англ. // Наука и жизнь. – 1993. – № 11, №12.

  6. Нечаев А.Б. Религия и нравственность в секулярном мире: Материалы научной конференции, 28-30 ноября 2001 г. – СПб., 2001. – С. 63-68.

  7. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К., 2004.

  8. Философский энциклопедический словарь. – М., 1983.



РОЗДІЛ 2

^ ІДЕЙНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЇ:

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ


Один із перших теоретиків свободи совісті, релігії та церкви англійський філософ-просвітитель Дж. Локк у «Посланні про віротерпимість» (1690 р.) писав, що «все, що само по собі є шкідливим для держави у повсякденному житті і заборонено законами, які мають на меті загальне благо, не може бути дозволеним і церкві для сакрального використання і не може бути непокараним. Проте більш за все правителі мають запобігати зловживанням поняттям державної користі, залучаючи його як причину придушення свободи будь-якої церкви; навпаки, все, що дозволено у повсякденному житті, і поза релігійним культом не може бути забороненим цивільним законом в релігійному культі і у місцях, де він здійснюється» [86, с.114-115]. Визнаючи природний стан основою державного установлення, Дж. Локк, якого бачимо біля витоків теорії природного права, відштовхується від одного з основних її принципів: свобода може бути обмежена тільки законом і тільки в інтересах суспільного блага, проте не в інтересах держави. Усі люди рівні і незалежні, звідси випливає, що жоден не повинен наносити шкоду життю, здоров’ю, свободі або власності іншого. «Там, де не має закону, немає і свободи» [85, с.265, 293], – переконаний мислитель.

Європейське Просвітництво, висунувши ідеї свободи особистості та громадянської свободи, підкріплені «свободою людини в умовах існування системи правління» (політичної свободи), у такий спосіб підготувало міцний фундамент для поширення ідеології та практики лібералізму й демократії в усьому світі. Однак сучасного вигляду ці ідеї набули в американському суспільстві.

«Першою декларацією прав людини» німецький філософ та економіст ХІХ ст. К.Маркс назвав Декларацію незалежності США від 4 липня 1776 р. У документі право на свободу визнається невід’ємним правом людини поряд із правом на життя та прагненням до щастя [5, с.331]. Цього самого року у штаті Вірджинія ухвалено Білль про права, який у вигляді перших десяти поправок до Конституції США 1787 р. набув чинності на території всієї держави з 15 грудня 1791 р. Перша поправка до Конституції США визнає секуляризований характер держави, забезпечує й гарантує свободу віросповідання [40].

Лозунг «Свобода, рівність, братерство», накреслений на прапорі Французької буржуазно-демократичної революції 1788-1789 рр., не тільки влучно визначив дух епохи кардинальних перетворень у всіх сферах життєдіяльності суспільства, але й зазначив напрямок подальшої боротьби за законодавче закріплення громадянських та політичних прав, їх практичну реалізацію та забезпечення основних свобод людини та громадянина. Американський Білль про права вплинув на формування французької Декларації прав людини і громадянина 1789 р., конституцій демократичних держав Західної Європи, канадський Білль про права 1960 р., Загальну декларацію прав людини 1948 р. та інші міжнародні та державно-правові акти у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Ідейний послідовник Дж.Локка англійський позитивіст і

прагматик Дж.Ст. Мілль у трактаті «Про свободу» ще в ХІХ ст. визначив, що зі свободи кожного, якщо вона не шкодить іншим, випливає в тих самих межах свобода об’єднань. Незалежно від форми правління «суспільство, в якому ці свободи не поважають, не є суспільством вільних» [89, с.13]. Свобода волі трактується Дж.Ст. Міллем не в протиставленні доктрині філософської необхідності, що типово для доби Нового часу, а в значенні громадянської, або соціальної свободи. Отже, в ХІХ ст. вже склалися основи сучасного розуміння свободи думки, совісті, релігії та віросповідання, усвідомлено та реалізовано в національному законодавстві окремих держав потребу їх нормативно-правового забезпечення для індивідуального та суспільного блага. Держава покликана сприяти виконанню законів, забезпечувати відповідальність кожного за реалізацію своєї свободи. Тільки така держава є суть правова держава.

Баланс між свободою людини й похідною від неї громадянською свободою, з одного боку, та повноваженнями держави щодо обмеження цієї свободи, з другого боку, від доби буржуазних революцій XVIIІ- XІХ ст. залишається предметом філософських та наукових дискусій. Оптимальним співвідношенням визнається пріоритет права, що базується на юридичній рівності громадянина й держави, що знайшло відображення в сучасній теорії правової держави.

Особливий вклад у формування теорії правової держави внесли І.Кант та Ґ.В.Ф.Геґель. Кант вважав людину вищою метою, але не засобом досягнення мети. У залежність від індивідуального інтересу він ставив державний інтерес. Але не свавілля індивіда визначає поведінку в суспільстві, а закон, заснований на внутрішньому моральному повелінні. Закон постає загальновизнаним установленням, що дозволяє реалізовувати відприродно властиву індивіду свободу без порушення свободи іншого. Держава у Канта – це об’єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим нормам.

Історичний прогрес та пов’язане з ним зростання рівня свободи людини дозволили проголосити свободу природним правом людини, перетворивши її на конституційну норму в багатьох державах. Звідси бере початок ототожнення в окремих випадках права і свободи, коли право визначається мірою свободи. Вперше з діалектичних позицій ця ідея обґрунтована Ґ.В.Ф. Геґелем у «Філософії права». «…Система права є царство здійсненої свободи… Право полягає в тому, що наявне буття як таке є наявне буття свободи волі. Право є взагалі свобода як ідея. Право є щось святе взагалі вже тому, що воно є наявним буттям абсолютного поняття, самоусвідомленої свободи. Формалізм права (а потім і формалізм обов’язку) виникає з різниці між щаблями в розвитку поняття свободи. …Кожен щабель розвитку ідеї свободи володіє своїм власним правом…» [74].

Право держави згідно із вченням Геґеля є вищим за право людини, сім’ї та суспільства, оскільки суть є свобода в найвищій формі її вираження. Право держави – найбільш конкретне право, що постає як найвищий рівень об’єктивації абсолютної свободи, включаючи всі попередні форми, а отже, абстрактніші права. Гегель виходить із того, що право є розумним. Держава як вища форма права втілює дух народу і через взаємовідношення духів різних народів відкривається у всесвітній історії як всесвітній світовий дух, право якого є найвищим. «Тільки право світового духа є необмежено абсолютне» [74], воно і є абсолютна свобода.

Права та свободи за способом установлення прийнято поділяти на права та свободи громадянина і права та свободи людини. ^ Права та свободи громадянина – це юридичні права, визнані в законодавстві всіх демократичних держав. Права та свободи людини є такими, що належать людині від природи. Це означає, що вони не можуть бути відчужені, скасовані або обмежені державою. Вони убезпечують свободу від будь-якого, навіть законного, примусу з боку держави. За формою виразу права та свободи людини поділяють на державні (законодавчо закріплені) та недержавні (не закріплені законом, але традиційно їх дотримання визнається у практиці міжнародних відносин та всередині держави). Права та свободи людини постають як соціальні можливості особи (еталони, стандарти поведінки), і є власне сутнісні людські (екзистенційні) права та свободи.

Права і свободи громадянина – це суть політичні права, які забезпечують можливість кожного громадянина держави брати участь у реалізації державної влади. У праві поряд із цим використовується юридична конструкція «громадянські права і свободи», що визначаються як основа конституційно-правового статусу громадянина певної держави, забезпечення можливості його участі в політичному і культурному житті суспільства [92, с.121]. Громадянські права і свободи можуть збігатися з правами людини, коли людина розуміється в системі суспільних зв’язків і відносин (тобто як член громади, а не громадянин). У цьому випадку виникають підстави для ототожнення громадянських прав та свобод із особистими правами та свободами, якщо останні закріплені законодавчо. «У державно-правовому значенні поняттям «особа», – зазначають О.В. Батанов та Л.О. Макаренко, – охоплюються поняття «людина» і «громадянин». Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина – це, по суті, відповідні права, свободи та обов’язки особи» [92, с.451]. Громадянські права та свободи отримали своє закріплення у міжнародному праві та національному законодавстві в результаті політичної боротьби. У сучасному суспільстві проблема законодавчого закріплення та реалізації громадянських (особистих) прав і свобод може політизуватися, оскільки від її вирішення залежить визначення типу політичного режиму та характеристика держави як правової.

Водночас у сучасній політичній теорії та теорії права відсутня єдність поглядів на приналежність права на свободу совісті до тієї чи іншої групи прав та свобод. Зокрема, В.О. Котюк схильний визнати право на свободу світогляду й віросповідання конституційним особистим (громадянським) правом і свободою [84, с.103]. Свободу думки, совісті, релігії А.В. Мисуно структурно включає до права на життя і особисту недоторканність, визнаючи таким способом її приналежність до громадянських прав і свобод [92, с.121]. Поряд із цим, наголошуючи на непересічному значенні класифікації прав і свобод для побудови Конституції та законів будь-якої держави (в тому числі України), П.М. Рабінович зауважує, що вжите в назві Міжнародного пакту про громадянські та політичні права поняття «громадянські» не задовольняє сучасну суспільствознавчу теорію та праворегулятивну практику. «Стосовно ж так званих громадянських прав, – пише Рабінович, – то таке поняття (як і сам термін) пов’язується, асоціюється природним чином з правами саме громадян тієї чи іншої держави (тобто не всіх, не будь-яких людей). А тому зазначене поняття не є тотожним поняттю особистих (точніше особистісних) прав людини» [94, с.11]. Свободу сумління, переконань, їх прояву та поширення П.М. Рабінович відносить до особистісних прав людини [94, с.12]. Підкреслюючи відприродну визначеність людини залишатися особистістю, В.С. Нерсесянц також визнає свободу совісті індивідуально-людським правом і свободою [90, с.336-337].

У сучасних міжнародно-правових актах, юридичній літературі та законотворчості, як правило, поняття «свобода особистості», «свобода громадянина» та «свобода людини» ототожнюються. Вживання того чи іншого терміна в конкретній ситуації зумовлене здебільшого логічними та стилістичними правилами або необхідністю акцентування уваги на певному аспекті проблеми права людини. У цьому зв’язку доречно вказати на правове значення термінів «людина», «громадянин» і «особистість», щоб прояснити питання про можливість їх підміни.

Людина – це біологічна істота, яка володіє даром мислення і мови, спроможна створювати знаряддя і користуватися ними, спілкуватися з оточенням, здатна до моральних почуттів і естетичних переживань.

Особистість — це людина як носій певних соціальних і морально-психологічних якостей, єдність індивідуального і соціального в людині.

Громадянин — це індивід, який перебуває у постійному юридичному зв'язку із конкретною державою, що знаходить своє вираження у відповідному громадянстві. Громадянин наділений правами, свободами, на нього покладаються певні обов'язки. Громадянин конкретної держави відрізняється від іноземних громадян і осіб без громадянства (апатридів), які перебувають на території цієї держави, своїм правовим статусом. Зокрема, лише громадянам держави належать політичні права і свободи [93, с.94].

^ Політичні права – це права громадян брати участь у політичному житті своєї країни, зокрема у здійсненні безпосередньої демократії, державної влади, місцевого самоврядування тощо [92, с.520].

Розрізнити громадянські та особистісні права людини часом досить важко, вони можуть збігатися, оскільки основою громадянських прав завжди постають природні права. Погодимося з А.В. Мисуно в тому, що «там, де має місце збіг природної і громадянської іпостасей людини, там має місце й збіг природних (екзистенційних, особистісних. – В.О.) і громадянських прав» [92, с.121]. Зрештою, залежно від того, наскільки кореспондуються визнані та встановлені державою норми права з природними правами людини, визначають міру демократичності та справедливості існуючого політичного ладу.

Висловлюється також думка про належність свободи совісті до групи політичних свобод [75, с.72-73; 92, с.597]. Підставою для неї є визнання права на політичну участь громадян (безпосередню або опосередковану) у законотворчій діяльності держави. Сучасна теорія права визнає, що тільки демократична держава може забезпечити свободу совісті та релігії. Окремі дослідники, ґрунтуючись на класифікації Д. Руже, відносять право на свободу совісті до категорії громадянських та політичних прав та свобод [82, с. 380-381].

Абсолютної свободи, до якого б типу чи групи вона не належала,

в природі не існує. Визначаючи родову приналежність свободи совісті та релігії, у кожному конкретному випадку доцільно виходити з різноманітності типів культур, релігій, історичного етапу їх розвитку, принципів і технологій визнання та гарантування. Зокрема, сучасне європейське та американське право виходять із принципу розумності закону. Право ж колишнього СРСР та країн соціалістичної співдружності базувалося на принципі «революційної доцільності», що визначило ставлення держави до релігійної свободи, призвело до войовничого атеїзму. Теократичні держави взагалі заперечують свободу совісті та релігії.

Право на свободу совісті та релігії за часом виникнення відноситься до першого покоління прав людини, що встановлені в ході буржуазних революцій. Реалізація цього права здійснюється через систему нормативно-правових заборон (негативна свобода). Яскравою ілюстрацією реалізації негативної свободи є Білль про релігійну свободу, затверджений Генеральною асамблеєю штату Вірджинія 1779 р. Закон визнає релігійну свободу природним правом людини поряд із цим забороняє примушувати будь-кого «відвідувати або підтримувати будь-які релігійні богослужіння, місця культу або священнослужителя», здійснювати дискримінацію на релігійному ґрунті, перешкоджати сповідуванню віри та відстоювати свої погляди в питаннях релігії, якщо такі дії не спрямовані «проти миру та належного порядку» [12, с.47-49].

Суттєву небезпеку для релігійної свободи приховує заблудження щодо права держави втручатися в сферу світогляду людей і обмежувати сповідування або розповсюдження тих чи інших принципів, вважаючи їх хибними. У такому разі порушується не тільки природне право людини на свободу думки, але й один із головних принципів права – рівність громадянина та держави перед законом, як наслідок, закон підміняється свавіллям держави. Таку небезпеку автор законопроекту Т. Джефферсон усвідомлював, тому застерігав від відміни чи обмеження дії Білля про релігійну свободу. Держава має право обмежити право на свободу думки та релігії виключно у випадку, коли порушується громадянський мир, існує загроза існуючому порядку [12, с.47-49]. Визнаючи корисність найважливішим доказом у вирішенні етичних питань, а постійні інтереси людини – основою користі, прихильник ліберальної свободи Дж.Ст. Мілль переконував, що інтереси людини повинні підпорядковувати індивідуальні стремління зовнішньому контролю, тільки якщо дії особистості зачіпають інтереси сторонніх. Єдине виправдання – «самозахист, попередження шкоди, яка може бути нанесена іншим… Людина відповідальна тільки за ту частину своєї поведінки, яка торкається інших. Щодо всього іншого – абсолютно незалежною. Над собою, своїм тілом і душею особистість суверенна (курсив наш. – В.О.)» [89, с.12]. Сучасне право в переліку обмежуючих умов щодо здійснення права на свободу совісті і віросповідання проскрибує загрозу здоров’ю і моральності населення, захист прав і свобод інших людей [42, ст.35].

Тривалий період становлення західних демократій призвів до їх асоціювання у сучасному світі зі свободою, рівністю можливостей та верховенством права. ХХ ст. стало часом глибоких зрушень у питанні визнання та захисту прав людини. Після Другої світової війни в міжнародному праві утвердився принцип всезагальної поваги прав і свобод людини без жодних винятків і дискримінації. Цьому сприяло заснування в 1945 р. Організації Об’єднаних Націй (ООН) – найбільшої та найвпливовішої Міжнародної всесвітньої організації [65, Преамбула, п.1]. Кількість її членів збільшилася від 51 держави на момент створення до 192 держав станом на 2007 р. Захистом прав і свобод людини опікуються й регіональні організації, зокрема Рада Європи, заснована 5 травня 1949 р. Станом на серпень 2006 р. до її складу входить 47 держав, у тому числі всі 26 держав-членів Європейського Союзу.

У системі сучасного міжнародного права склалася окрема галузь праваміжнародне право прав людини, яке містить норми-стандарти для імплементації в міжнародний та національний правопорядок [92, с.346]. Загальновизнаною є традиційна практика орієнтації держав у внутрішньому законодавстві та судочинстві на документи, прийняті міжнародними організаціями з метою захисту основних прав і свобод людини.

Таким чином, процес формування і становлення права на свободу

совісті видався складним і тривалим, залежним від розвитку загальної теорії права та політичної боротьби за законодавче закріплення та вільну реалізацію прав і свобод особи. Попри відсутність єдності в поглядах на приналежність до конкретного класу прав і свобод, право на свободу совісті знайшло закріплення у міжнародних, регіональних та національних системах права. Сучасні світові тенденції створюють обнадійливі підстави для розвитку, розширення змісту права на свободу совісті та релігії, а також його впливу на світову спільноту.


Запитання. Завдання


  1. Простежте історичний розвиток ідеї свободи совісті.

  2. Розкрийте історичний процес законодавчого закріплення свободи совісті та релігії.

  3. Розкрийте роль європейського Просвітництва у становленні і розвитку ідеї свободи совісті та її практичній реалізації.

  4. Поясніть і обґрунтуйте висновок Дж. Локка: «Там, де немає закону, немає і свободи». Чи послуговується Дж. Локк у своєму висновку поширеною в добу Просвітництва тезою про свободу як пізнану необхідність?

  5. Визначте вклад представників класичної німецької філософії І.Канта та Ґ.В.Ф. Геґеля у формування теорії правової держави.

  6. Розкрийте правовий зміст понять «людина», «особистість», «громадянин».

  7. Здійсніть класифікацію прав і свобод за способом їх установлення.

  8. Дайте характеристику сучасних поглядів на приналежність права на свободу совісті до тієї чи іншої групи прав та свобод.

  9. Обґрунтуйте необхідність обмежень щодо здійснення права на свободу совісті і віросповідання. Які обмеження щодо здійснення права на свободу совісті і віросповідання визнає Конституція України?

  10. Обґрунтовано визначте найвпливовіші міжнародну всесвітню та регіональну організації, які опікуються захистом прав і свобод людини, зокрема права на свободу совісті.

1   2   3   4   5

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60
Законодавство України про релігію і церкву: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. – 107 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 б бк 34. 53. 4я73
Особливу увагу приділено питанням розроблення прогресивних технологій, економіки виробництва, оформлення текстової та графічної частин...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ Видавництво "Істина" 2008 ббк 67. 7я7(4укр) Ю20
Ю20 Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. — Вид четверте, пєрероб. і допов. — К.: Істина, 2006....
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 удк 621. 793+538. 975 П 84
У навчальному посібнику розглянуті технологічні основи одержання металевих, алмазоподібних і споріднених з ними плівок, їх особливості...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 удк 548/549(075. 8) П 92
Кожен з основних розділів посібника містить тести для контролю знань. У додатку наведені завдання І розрахункові формули, необхідні...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 удк 621. 78 (076) с 34
Текст кожної роботи містить короткий теоретичний вступ, опис апаратури І методики досліджень результатів експериментів. У кінці кожної...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Видавництво Сумду 2008 удк 004. 738. 5(075. 8)
Описаний комп'ютерний інструментарій, що рекомендується для розроблення математичних моделей. Викладення теоретичного матеріалу супроводжується...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів медичних вищих навчальних закладів та лікарів-інтернів
Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти моз україни як навчальний посібник для студентів вищих медичних...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми двнз "уабс нбу" 2013 удк 658. 114. 45(075. 8)
Управління фінансами акціонерних товариств [Текст] : навчальний посібник / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60 iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
Рекомендовано центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти моз україни як навчальний посібник для студентів вищих медичних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи