Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання icon

Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання




НазваМіністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання
Сторінка10/11
Дата20.05.2013
Розмір1.68 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Коментар

1 Далі М. Стрийковський повторює пантеон Я. Длугоша. Б. Рибаков свого часу пропонував під Єссою бачити давнє хтонічне божество ящура [85, с. 423]. Але більшість дослідників до такого припущення ставиться скептично.

2 Тут помилка, Длугош про це не згадує.

3 Продовжуючи критичні традиції О. Брюкнера (1856 – 1939) та М. Гальковського, В.Й. Мансікка, М. Толстой (1923 – 1996) та Ю. Лотман (1922 – 1993) вважають, що боги Лель та Полель – це витвір пізньої «кабінетної міфології» вчених, у давніх слов’ян їх не було. На їх думку, назви цих богів походять від пісенного приспіву «алілуйя», що часто вживався в християнському обряді. Десемантизоване та фонетичним чином видозмінене «алілуйя» та його модифікації «люлі-люлі», «люли-люляшеньки», «hej, leluja», «ой, лялë, лялë» відомі також у вигляді приспіву до колядок, веснянок та обрядових пісень [93,

c. 100 – 102]. Ці приспіви сприймалися як називання бога на ім’я, його кликання. Звідсіля також походить і назва дитячої іграшки – лялька. У цьому випадку

М. Стрийковський, ідучи за М. Мєховським, ототожнював «Леля» й «Полеля» з близнюками Діоскурами – Кастором і Полідевком (римське – Полюкс) на основі звукової схожості Полеля (в лат. формі – Polelus) і Полюкса. Таким чином, М. Стрийковським на основі перетлумачення пісенних приспівів та вигуків на зразок «ладо», «лелі» було продовження «відкриттів» нових слов’янських богів Леля, Полеля, Лади.

4 Як видно з усього цього уривка, ім’я Леди/Ладони як матері Кастора й Полюкса знову ж на основі звукової схожості зіставляється з Ладою. Таким чином, Лада стає матір’ю Леля й Полеля. Ім’я Ладона має жіночий рід, хоча з тієї ж давньогрецької міфології нам відоме ім’я дракона Ладона, який сторожував яблука в саду Гесперід. Герой Геракл убив Ладона з допомогою стріли, просякнутої отрутою лірнейської гідри. Це ще один приклад вільного поводження з іменами богів на основі їх звукової схожості.

5 Це одна із перших згадок про свято Купайла, але у М. Стрийковського Купайло ще не є богом. Про витоки цього свята відомі російські філологи

В. Іванов та В. Топоров пишуть таке: «В основі міфу, що реконструюється за численними купальськими піснями та іншими фольклорними текстами, лежить мотив кровозмішувального шлюбу брата з сестрою, що втілюється у двокольоровій квітці брат-і-сестра («иван-да-марья») – найважливішому символі купальських обрядів; жовтий колір втілює одного з них, синій – іншого. В одному з варіантів міфу брат хоче вбити сестру-звабницю, а вона приносить посадити квітку на її могилі. Три види чарівних трав і квітів в купальських піснях (за повір’ями, цілюща сила трав була найбільшою в ніч на Купала) співвідносяться з мотивами трьох змій та трьох доньок Купали». На думку цих вчених, сюжет кровозмішувального шлюбу брата й сестри може бути віднесений до праслов’янських часів [73, т. 2, с. 29] (див. також коментар 6, с. 110 та коментар 5, с. 112).

6 Єсса (Йеша), Ниа (Ний), Ма(р)жана, Живіце (Жив’є), Зізілія (Дзедзилеля), Дзеванна, Ладо, Погода, Похвіст є богами, що запозичені з пантеону Я. Длугоша.

Ще один польський хроніст італійського походження Олександр Гваньїні (Гвагнін), використавши матеріали з «Хроніки…» Стрийковського та більш ранніх польських історіографів у своїй «Хроніці європейської Сарматії» (1578 р.) подав подібні відомості про польське язичництво: «Мєшко з усіма своїми найголовнішими панами добровільно був охрещений року від Різдва Господа Христа 965 і змінив своє ім'я Мєшко; він був названий Мечиславом, тобто знаменитим славою від меча. Він негайно наказав усім взагалі й кожному зокрема у своїй державі, щоб сьомого дня місяця березня цього ж року, як вище було сказано, були спалені й внівеч обернені всі ідоли різних богів. Раніше ж творилися різні речі, а сонце, місяць, вітер, котрого звали Погвіздом, шанували як богів. Крім того, Юпітера (Jowisza), котрого вони звали Йоссою (Jossa), Плутона, котрого звали Ладоном, Цереру, котру звали Нією (Nija) і на честь котрої існував знаменитий храм у Гнєзні; Венеру, котру звали Маржаною, Діану, котру називали на язичницький лад Зєвонією (Ziewonia), всіх їх вшановували як богів. Також Леля і Полеля, тобто Кастора з Поллуксом, шанували й віддавали їм почесті як Богу. Ще й донині у Великопольщі, особливо по селах, люди згадують Леля й Полеля під час бенкетів. Вони мали такий звичай: як чоловіки, так і жінки, як молоді, так і старі, у святі дні оцих своїх богів, коли було шановано котрогось із них, влаштовували на певних місцях ігри, танці й різні забави, особливо 25 травня і 25 червня. Такі згромадження простолюд називав стадом (stadem), а це ще подекуди трапляється й досі по селах Литви та Русі. Почавши від провідної неділі аж до св. Іоанна Хрестителя, жінки й дівки у святі дні сходяться купами до танцю і, співаючи свої старі пісні, часто згадують Ладона. Вони ляскають долонями й повторюють: «Ладо, Ладо», виводять посеред ринку в танці широке коло, взявшись за руки. Цей танок русь і литва звуть хороводом (korohodem). У Сілезії, на польському кордоні, 17 березня, тобто того дня, коли ці ідоли було знищено християнами, хлоп'ята по селах і містечках згідно з давнім звичаєм роблять з соломи або з іншої поганенької речі якогось ідола на кшталт жінки та обмотують його хустками. Всі сходяться докупи й тоді з гучним лясканням у долоні та форемним співом на різні голоси скидають цього ідола з мосту в річку» [7, c. 79].

7 М. Стрийковський переплутав. Звичай убивати жерців, що допустили згасання вогню, був у прибалтів, прихильників Перкунаса, а не слов’янського Перуна.

8 «Записки про Московію» (1549 р.) австрійського посла, барона Сигізмунда Герберштейна (1486 – 1566 рр.) – важливе джерело відомостей про Давню Русь у «Хроніці» Стрийковського. Абзац, де говориться про побудову християнської церкви Різдва (кінець ХІІ або початок ХІІІ ст.) на місці капища, присвяченого Перуну, поданий у Герберштейна таким чином: «Колись новгородці поклонялись і віддавали особливу шану якомусь ідолу на ймення Перун, який стояв на тому місці, де зараз знаходиться монастир, і який називається від того кумира Перунським (Реrunzki). Потім, коли було прийняте хрещення, вони прекинули його і скинули його в річку Волхов; кажуть, ніби він поплив тоді проти течії, а біля мосту чули голос: «Ось вам новгородці на пам’ять про мене» – і разом з цими словами на міст був викинутий дрючок» [9, с. 151]. Це місце сам С. Герберштейн міг запозичити з Новгородського четвертого літопису, в якому під 988 роком, тобто роком прийняття християнства в Новгороді, подається така стаття: «І в той час ввійшов біс у Перуна й почав кричати: «О горе! Ой мені! Дістався я немилостивим цим рукам!»; і кинули його у Волхов. Він же, пропливаючи мимо Великого мосту, кинув палку свою на місток, якою тепер божевільні вбивають один одного, втіху творячи бісам» [19].

9 Перкун – литовський бог, за функціями тотожний слов’янському Перуну.

10 М. Стрийковський тут запозичив такий уривок із С. Герберштейна: «В Києві Володимир спорудив багато кумирів. Перший, на ймення Перун (Perum, Perun), був дерев’яним, але із срібною головою; решта називались Услад (Uslad), Хорс (Corsa), Даждьбог (Daswa), Стрибог (Striba), Симаргл (Simaergla) та Мокош (Macosch). Всім їм, інакше названими кумирами (Cumeri), він приносив жертви» [9, с. 64]. Звертає на себе увагу ім’я бога Услада. Такого бога не існувало. Це ім’я з’явилося в результаті неправильного перекладу на латинську мову вислову «ус злат» (описуючи дерев’яну статую Перуна). М. Стрийковський некритично запозичив його у свою «Хроніку…».

^ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКІ ДЖЕРЕЛА


24. КЛЕНОВИЧ СЕВАСТЯН ФАБІАН

(близько 1550 – 1602 або 1608 рр.)


РОКСОЛАНІЯ (1584 р.)


Севастян Кленович – один з найвідоміших латиномовних польсько-українських поетів доби пізнього Ренесансу. Опублікував чотири поеми, з яких «Роксоланія» була першою. У поемі описуються звичаї, побут, заняття та віра народу України-Русі, яку він називає поетичним словом Роксоланія. Наприкінці цієї поеми говориться про поховальні звичаї українців (русинів) другої половини XVI століття, окремі риси яких дожили й до ХХ століття.

Уривок поеми подається за виданням: ^ Кленович Севастян Фабіан. Роксоланія // Українська поезія XVI століття. – К.: Радянський письменник, 1987. – С. 113 – 167.


Текст

[…] Врешті, я розповім про плач-голосіння у русів,

Як-то справляють вони похорон рідних своїх.

Щойно останнє дихання з покійника вуст відлетіло

Та життєдайне тепло з тіла назавше втекло,

Вже голосільниця плач-голосіння за плату виводить,

Найнята жінка оця плаче за мужем чужим.

Тре свої очі та сльози із них витискає за гроші,

Голос печальний і жаль, наче скорботна, вдає.

Платне її голосіння відбилось в повітрі відлунням,

Куплені сльози з очей ллються, неначе струмок,

А голосільниця плаче та пісню сумну затягає,

І, плачучи, разом з тим так промовляє тоді:

«Мій чоловіче нещасний, помер ти, о мій найвірніший,

В вічну обитель ідеш, звідки нема вороття.

Хто в опустілій цій хаті хазяїном буде для діток?

Хто обробляти поля буде врожайні як слід?

Хто буде пасти худібку та мед добувати з дуплянок?

Кошики хто поплете для моїх добрих сирів?

Дивно, чому ти помер, нерозумний! Хіба недостаток

Змусив тебе? Чи ж колись голод пізнав ти в житті?

Хліба чимало збирав ти на полях, і город родив добре,

Дома багато добра завжди в коморах лежить.

Сім пар волів доросли до ярма, запрягати вже можна,

Ще п’ятдесят без ярма вільно гуляє в лісах.

Ввечері двадцять корів подоїтись приходить додому,

Стільки ж добірних удень досить дають молока.

Ціла завуджена свинка звисає під дахом хатини,

В нашій коморі стоять сиру повненькі діжки.

Досить курей є у нас, кудкудакання чути частенько,

В гніздах з соломи несуть яйця щоденно вони.

Також і гуси ведуться, тихенько несуться в соломі,

Хитро у гніздах своїх яйця ховають усі.

Бджоли приємно дзижчать над дуплянками в нашім садочку,

Жовту вощину вони з медом для нас бережуть.

Хто ж мою шию нещасну обніме своїми руками,

Хто овдовілу тепер візьме в обійми свої?

Далі без тебе життя моє буде безкраїм нещастям,

В мене не буде цілком втіхи без тебе тоді

Горе нещасній, вже сон нескінченний закрив твої очі,

Вже не поможуть тобі ці ось скорбні слова.

Тож ти навіки прощай, спочивай у могилі сном вічним,

Зараз не чуєш мене, став ти твердим і глухим». […]


А на дорогу священник дає невелику монетку,

Щоби далекий свій шлях легко покійник пройшов,

Щоб за проїзд через Стікс заплатити мав чим отой русин

І до всевишніх доплив, до єлисейських полів.

В русів є звичай, щоб душам небіжчиків їжу носити

Й ставити їм на гробах різну гарячу їду,

Вірять-бо руси, що запах їх тіні легкі споживають,

Вірять, аж смішно, що теж м’ясо ті душі їдять.

Видно, священник забув попросити, аби Петро душі

Праведні руські завів аж до небесних зірок.1 […]

С. 165 – 166.

Пер. з лат. В. Маслюка.


Коментар

1 С. Кленович натякає, що вище в поемі священик вже й так просив у святого Петра, щоб той душу померлого відвів на небо, без цих додаткових язичницьких обрядів давання монети померлому та годування його душі гарячою їжею.


^ 25. ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ

(близько 1540 – близько 1620 рр.)


БЛАГОЧЕСТИВОМУ ГОСПОДАРЮ ВАСИЛЮ, КНЯЗЮ ОСТРОЗЬКОМУ, І ПРАВОСЛАВНИМ ХРИСТИЯНАМ МАЛОЇ РОСІЇ (1599 р.)


Біографічні відомості про видатного українського письменника-полеміста кінця XVI – початку XVII століття Івана Вишенського надзвичайно скупі. Народився він у 40-х роках XVI ст., помер у 20-х роках XVII ст. Більше 40 років він був ченцем в монастирях на грецькій горі Афон. У своїх творах виступав активним критиком католицизму та унії. У «Посланні до князя Острозького» Вишенський також показує й своє гостре неприйняття залишків язичництва у простонародному християнстві.

Уривок публікується за виданням: Вишенський І. Посланіє до князя Острозького // Хрестоматія давньої української літератури

/ Упорядник О.І. Білецький. – К.: Радянська школа, 1952. – С. 112 – 117.


^ Текст

Апологія чернецтва

[…] Коляди з міст і з сіл ученням виженіть: не хоче-бо Христос, коли на його Різдво диявольські коляди мають місце, то нехай диявол у свою безодню занесе.1

Щедрий вечір з міст і з сіл в болота заженіть, нехай з дияволом сидить, а не християн знеславлює.2

Волочильне після Воскресіння, з міст і з сіл виволокши, утопіть. Не хоче-бо Христос у своє славне воскресіння того сміху й наруги диявольської слухати.3

На Георгія-мученика свято диявольське тих, що в поле вийшли сатані дар [жертву] танцями й підстрибуваннями чинити ліквідуйте; гнівається-бо на землю вашу Георгій-мученик, що немає християнина православного, який би наругу ту диявольську очистив і вигнати її зміг.4

Пироги й яйця надгробні в Острозі й де б ще вони не мали місце знищіть, щоб в християнстві того паганського квасу не було.5

Купала на Хрестителя утопіте й огненне скакання відкиньте; гнівається-бо Хреститель на землю вашу, що в день його пам’яті попускаєте дияволу глумитися над вами через вас же самих.6

Петро й Павло молять вас, якщо хочете від них ласку мати, то понищіть і попаліть колиски й шибениці в їх день, як це робиться по Волині й Поділлю, й де б цей звичай не коївсь; гидко ж бо їм на землю з небес дивитись на те диявольське видовище, на яке збираються християнські люди.7

Й інші спокуси, котрі були б, зліквідуйте, й те писання всім до вух їхніх донесіть.

С. 117.

Пер. з давньоукр. упорядника.


Коментар

1 Колядá – давнє слов’янське свято пов’язане із зустріччю нового сонячного року (можливо, початково якось пов’язане з римськими календами – calendae, що, у свою чергу, були святами на честь померлих душ). Проводилося з 25 грудня по 6 січня. Пізніше на це свято наклалося свято народження Христа (Різдво Христове), але обряди старого свята мало змінилися. У християнські часи, починаючи від Святого Вечора і аж до Водохреща, колядували, тобто співали ритуальних пісень, в яких бажали господарю і господині щастя, здоров’я, багатого урожаю. Крім цього, водили «козу», ходили із «звіздою». На Різдво їли кутю та узвар, на покутті ставили дідух і т. п.

2 Щедрий вечір – через один тиждень після коляди вечір напередодні Нового року за старим стилем, з яким пов’язані багато язичницьких повір’їв, звичаїв та обрядів (співання аграрно-магічних та славильних пісень-щедрівок, карнавальне дійство «Маланка», дівочі ворожіння і т. п.).

3 Волочильне – це Пасхальний понеділок, коли люди «волочилися» з освяченим від хати до хати, дорогою обнімаючи та вітаючи один одного і обмінюючись «дорою» (свяченою паскою) та писанками. При цьому співалися “волочебні” пісні. Цей же понеділок ще зветься обливним (детальніше про обливання див. нижче у Густинському літописі, с. 112, у Боплана, коментар 8, с. 113 та в Синопсисі, с. 115).

4 Георгія-мученика – свято св. великомученика Георгія (Юрія) Побідоносця, яке відзначається 23 квітня за старим стилем. У простонародній свідомості Юрій перетворився в найпопулярнішого святого. Митрополит Іларіон писав: «Усі обряди на Юрія мають головно скотарський характер. Молодь іде на поле з піснями, хороводами та танцями, а старші йдуть хресним ходом. Уся худоба окроплюється свяченою водою; по церемоніях справляється громадський обід» [93, с. 285].

5 Пироги та яйця надгробні – звичай на Проводи (поминки за померлими після Пасхи) класти на могили пироги, паски, яйця і т. п. Належить до культу померлих.

6 Купала – слов’янське язичницьке свято в ніч з 23 на 24 червня за старим стилем, що, будучи поєднаним із християнським святом Івана Хрестителя, дожило до наших днів. У цю повну чудес ніч вірили, що опівночі розквітала папороть, дівчата пускали вінки із свічками по воді, молодь запалювала вогнища й стрибала через них, робили також опудала Марени й Купайла, прикрашали їх квітами, стрічками, вінками, а потім спалювали або топили. У поляків це свято називається «соботка», у чехів та словаків – «купадло», у сербів – Івандан або крес, у болгар – Іван-ден.

7 Мова йде про народний звичай в день пам’яті св. апостолів Петра та Павла (29 червня за старим стилем) або ще Петрів день вихатись на гойдалках.

М. Стрийковский також писав про «дивну гойдалку» в Петрів день (див. с. 102).

Таким чином, з цього уривка видно, що І. Вишенський гостро засуджував тих, хто культивував простонародні звичаї в межах християнської релігії.


^ 26. ГУСТИНСЬКИЙ ЛІТОПИС (1623 – 1627)


Це хронографічна й літописна компіляція, укладена в 1623 – 1627 рр. Існує припущення, що якесь відношення до її укладання мав відомий церковний діяч Захарія Копистенський (? – 1627). Основний список 1670 р. виготовив ієромонах Густинського монастиря (біля міста Прилук) Михайло Лосицький. У хронографічній частині пам'ятки подається стислий огляд всесвітньої історії від «початку світу» до розселення слов'янських народів і виникнення Київської Русі. У літописній частині викладаються відомості про історичні події на українських землях від часу заснування Києва до 1597 р. Зміст статті «Про ідолів руських» спирається на відомості польських істориків М. Кромера, М. Бєльського, О. Гвагніна (Гваньїні) та М. Стрийковського.

Уривки літопису публікуються за виданням: Густинський літопис / Переклад В. Крекотня // Збірник козацьких літописів. – К.: Дніпро, 2006. – С. 7 – 191.


^ Текст

Про ідолів руських

Тут дещо скажемо про богів руських не тому, що їх достойно пом'янути, а щоб побачити, якою сліпотою тоді диявол заморочив людей і до якого безумства призвів їх, що не тільки не знали істинного Бога, а й поганим та бездушним речам і стихіям богоподібну честь воздавали.

По-перше, Перконос, тобто Перун1, був у них найстарший бог, созданий на людську подобу [йому ж в руках був камінь дорогоцінний, як огонь]. Тому, мов Богу, жертву приносили і огонь неугасаючий з дубового дерева безперестанно палили; а якщо прилучилося б за нерадінням приставленого ієрея коли сьому вогню загаснути, то такого ієрея без будь-якого суду немилостиво вбивали.

Другий – Волос2, бог худоби; сей був у них у великій честі. Третій – Позвізд, ляхи його називали Похвіст; у сього вірили як у бога аеру, тобто повітря, а інші – як у бога погоди і непогоди; інші ще його вихром називали; і сьому Позвізду, чи вихрові, як Богу, кланяючись, молилися.3

Четвертий – Ладо [тобто Плутон], бог пекельний; в сього вірили, що він бог женитьби, радощів, утіхи і всілякого благополуччя, як елліни в Бахуса; сьому жертви приносили ті, що хотіли женитися, аби за його допомогою шлюб добрий і любовний був. Сього Ладона-біса4 по деяких сторонах і досі на хрестинах і на весіллях величають, співаючи своєрідні пісні і руками об руки чи об стіл плещучи і на ім'я — «Ладо, Ладо»,— переплітаючи ним пісні свої, раз у раз поминають.

П'ятий – Купало, як гадаю, був богом добробуту, як у еллінів Церес: йому ж безумні за добробут подяку приносили в той час, коли мали настати жнива. Сьому Купалі-бісу ще й донині по деяких сторонах безумні пам'ять звершають, починаючи од 23-го дня червня, в надвечір'я різдва Іоанна Предтечі, аж до жнив і далі, таким способом: звечора збирається проста чадь обох статей, і сплітають собі вінці із їстівного зілля чи коріння, і, підпоясавшись бадиллям, огонь розкладають, в який же ставлять зелену гілку, і, взявшись за руки, колом крутяться навкого того вогню, співаючи свої пісні, переплітаючи їх іменем Купала; потім через той огонь перескакують, тому бісу в жертву себе приносячи5.

Шостий – Коляда; сьому празник прескверний буває 24 грудня. А тому й нині, хоч і благодать Різдвом Христовим осіяла нас, і ідоли згинули, та, одначе, диявол ще й досі у безумних пам'ять свою вдержав: сьому бісу в пам'ять проста чадь сходиться в надвечір'я Різдва Христового і співають пісні такі, в яких хоч і про Різдво Христове поминають, та більше Коляду-біса величають.6

І не досить було безумним людям сих богів: не довіряли-бо їм, ані сміли покласти на них певну надію, та й негоже було б на них уповати; проте мали ще й більше богів, а саме: Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла, Мокоша;7 інші ж колодязям, озерам, гаям жертви приносили. Одному із сих богів в жертву людей топили; тому й донині по деяких сторонах безумні пам'ять творять: в день пресвітлого воскресіння Христового молодь, зібравшись і граючись, вметає чоловіка у воду,8 і буває іноді дійством тих богів, тобто бісів, що вкинені у воду, чи об дерево, чи об камінь у воді розбиваються й умирають чи топляться; по інших же сторонах не вкидають у воду, а тільки водою обливають, та, одначе, тому ж бісу жертву сотворяють.

С. 40 – 41.

Пер. з давньоукр. В. Крекотня.


Коментар

1 Тут під впливом М. Стрийковського автор «Літопису…» ототожнює слов’янського Перуна з балтійським Перкуном.

2 Волос – цього бога у Володимирому пантеоні не було.

3 Уявлення про Позвізда, «що його вихором називали» взято безперечно у польських хроністів. Але в іншому місці «Літопису…» розповідається про те, як Володимир після хрещення розділив Руську землю на 12 княжінь і роздав їх 12 своїм синам. Одного із синів, якому дісталася Волинська земля, також звали Позвіздом [10, с. 42]. Про сина Володимира на ймення Позвізд вперше повідомляє «Повість минулих літ» під 988 роком [22, c. 67]. Таким чином, через звукову схожість імен Похвіст [Pochwist, Pogwizd] польських хроністів стає українським богом Позвіздом.

4 На відміну від М. Стрийковського тут Ладон названий правильно – у чоловічому роді.

5 Один з прикладів «індивідуальної міфотворчості» автора «Літопису» – із древнього свята Купайла твориться бог Купало. Первинно саме слово «купайло» могло належати до обряду купання, до вогнища, до місця, де відбувались ігрища, або ж до дня, в який відбувалося це свято, але аж ніяк не до бога. Свято Купайла вперше згадується, здається, ще в Галицько-Волинському літописі під 1262 роком. Там говориться, що «литва зненацька напала на [город] Єздов напередодні й Іванового дня, [і] на самого Купала» [22, с. 423].

6 Коляда – ще один з прикладів перетворення свята на бога у свідомості автора «Літопису…». Проте у простонародній свідомості також фіксується момент перетворення цього свята на міфічну персону, наприклад у таких словах української пісні:

^ Прийшла Коляда наперед Різдва,

Коляда! Коляда!

Ой ходила Коляда, ой гуляла Коляда


По зеленому по саду, по багатому подвір’ю

[55, с. 60].

У цілому, перетворюючи Купайла та Коляду на окремих богів Київського пантеону, автор «Літопису…» наслідує польських хроністів.

7 У цьому місці тексту перелічуються боги «Повісті минулих літ». Перун відсутній, мабуть, тому, що він уже згаданий на початку як «найстарший бог».

8 Тобто поливання водою на Великдень. Подібний звичай поданий і в «Описі України» (перше видання 1651 р.) французького військового інженера й відомого картографа Г. Левассера де Боплана (1600 – 1673), який був на службі у польського короля в 1630 – 1647 рр. Він так пише про обряд обливання водою в українців: «Ознайомтесь ще з однією розвагою, яка відбувається рано-вранці у великодній понеділок. Хлопці групами ходять по вулицях, ловлять усіх зустрічних дівчат і ведуть до цямрини колодязя, де обливають їх, виливши п'ять-шість відер води на голову, щоб ті стали зовсім мокрими. Така забава дозволяється лише до полудня. На другий день, у вівторок, настає черга за дівчатами, які роблять те саме, але більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті, кожна з глеком, повним води. Тим часом на сторожі ставлять довірену дівчинку, яка умовним вигуком попереджає їх, коли бачить хлопця. Цієї ж миті усі дівчата вибігають на вулицю і з голосним криком хапають хлопця. Почувши їх, усі сусідські дівчата біжать на допомогу, і доки дві або три найсильніші тримають його, решта ллє воду з усіх глечиків йому за комір. І не дадуть утекти доти, доки не викупають як слід. Ось так проводять великодні дні хлопці й дівчата» [1, с. 82 – 83].

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconВ. Б. Юскаєв слов’янські вірування
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “введення в марктеинг” для студентів денної форми навчання зі спеціальності
Методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “Введення в маркетинг” для студентів денної форми навчання зі спеціальності 060100...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “вступ до спеціальності” для студентів денної форми навчання зі спеціальності
Методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “Вступ до спеціальності” для студентів денної форми навчання зі спеціальності...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни національна металургійна академія україни робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства Методичні вказівки
Для студентів 4 курсу денної І 5 курсу заочної форми навчання спец. 090605,,Cвітлотехніка І джерела світла”
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconКонспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності 030301 «Журналістика» денної форми навчання
Конспект лекцій з дисципліни «Основи журналістикознавчих досліджень» для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «За вибором студента» („Спеціальні джерела світла”) (для студентів 5 курсу денної...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України Херсонський державний університет Інститут іноземної філології Кафедра німецької мови
Стилістика сучасної німецької мови. Навчальний посібник для студентів денної, заочної та екстернатної форми навчання
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconІнформаційний лист міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Інститут філософії імені Григорія Сковороди нан україни Сумський державний університет Кафедра філософії, політології та інноваційних соціальних технологій
Міжнародної науково-теоретичної конференції «Гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм», яка відбудеться 19-20 квітня 2013 року в Сумському...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет центр заочної, дистанційної та вечірньої форм навчання кафедра комп’ютерних наук випускна робота на тему
Студента п’ятого курсу, групи ін-72 Дн спеціальності “Інформатика” дистанційної форми навчання Короля Олександра Васильовича
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи