Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання icon

Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання




НазваМіністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання
Сторінка7/11
Дата20.05.2013
Розмір1.68 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Коментар

1 Мова може йти про русалії, які, як видно, святкувалися 4 червня, тобто через 10 днів після Зелених свят. Русалії (від латинської rosae чи roszalia – римського свята Рож, яке відзначали 23 травня) присвячувалися вшануванню всіх померлих предків. Про русалії на Русі повідомляє християнський автор «Повісті минулих літ» під 1068 роком таке: «Але цими і другими способами всякими диявол обманює, хитрощами переваблюючи нас од бога: трубами, і скоморохами, і гуслями, і русаліями. Ми бачимо ж ігрища витолочені і людей безліч на них, як вони пхати стануть один одного, видовища діючи, – [це] бісом задумане діло, – а церкви стоять, і коли буває час молитви, [то] мало їх знаходиться в церкві» [22,

с. 105]. Український етнограф Василь Скуратівський (1939 – 2005) пише, що «Русалії – один із найцікавіших обрядів дохристиянської доби. Започатковуючись напередодні Зелених свят, він тривав до першого дня Петрівки. Це період найвищого розквіту природи, коли закінчувалась весна і народжувалось літо. Напередодні двох пір року енергетувалося зело, квітувало жито, живосилила природа, а відтак оживало все довкілля, в тому числі й душі померлих. Щоб відповідно задобрити останніх й улаштовували пишні дійства: умаювали обійстя осель гілками дерев та квітами – «щоб було на чому спочити праведним душечкам», готували обрядові обіди для «Зелених дідів», цебто покійникам, організовували різноманітні обряди… Протягом усіх цих днів люди ходили в ліси і поля, улаштовували маївки з гучними обідами, де випивали й співали. Вважалось за обов’язок щедро пригощати жебраків, для яких спеціально готували трапезу з семи страв – «бо Бог відпускає душечки в прообразах старців, а тому їх треба ситно пошанувати». Фіналом усього цього й були «Проводи Русалій» до своїх постійних місць» [88, с. 19 – 20; с. 609].

2 Контина – святилище слов’ян, яке було також і місцем зібрань. Але у монаха Прифлінгенського говориться про дві контини в місті Щецині, тут же – про чотири.

3 Ще один триголовий кумир був знищений у місті стодорян (гаволян) Браниборі (Бранденбурзі), можливо, тодішнім маркграфом Північної марки Альбрехтом Ведмедем (1100 – 1170) між 1150 та 1157 роками. Храму свого цей кумир не мав. Про нього в середньовічному джерелі «Трактаті про взяття міста Бранденбурга» говориться так: «В цьому місті [Бранденбурзі] паскудний ідол, увінчаний трьома головами, вшановувався обдуреними людьми ніби за бога» (Цит. за: [71, с. 394]).

4 Волегоща – місто на території племені черезпенян, що входило до племінного союзу лютичів. Як уже говорилося вище (див. коментар 3, с. 69), тут ідеться про жерця бога Яровита.

5 Яровита вшановували як у Помор’ї, так в землі племені гаволян (Стодорській землі).

6 Тобто жителя міста Волина, яке розміщувалося на однойменному острові Волин (польськ. Wolin), що міститься в гирлі річки Одеру. Ще скандинавам це місто було відоме як Йом. Якраз у Волині було засноване єпископство, яке проіснувало до 1188 року. Після першого навернення в християнство жителі Волина та Щецина десь у 1126 році знову повернулись до своїх звичних традиційних вірувань. І лише після другої поїздки до них Оттона вони остаточно були християнизовані.


^ 17. ГЕЛЬМОЛЬД (близько 1110 – 1177 рр.)


СЛОВ’ЯНСЬКА ХРОНІКА (1167 – 1168 рр.)


Гельмольд, автор «Слов'янської хроніки», яка є своєрідним продовженням твору Адама Бременського, будучи священиком в Босові (Гольштейн), жив в самому центрі слов’янської області вагрів. Його «Хроніка», написана близько 1168 р., – важливе джерело, що розказує про політичні події в слов'янських землях. В ній детально викладена історія великого й сильного політичного об’єднання бодричів (або ще ободритів, тобто тих, хто живе «об Одрі») у ХІ – ХІІ століттях, історія насильницького поглинання цього об’єднання Саксонським герцогством, що привело врешті-решт до завоювання німцями Полаб’я та початку онімечення всього південного узбережжя Балтики між Ельбою та Одером. Свідчення про релігійні вірування слов’ян цього регіону Гельмольд робить також і на основі вражень від своєї поїздки на Полаб’я в 1155 – 1156 рр. Таким чином, на відміну від Титмара Мерзебурзького чи Адама Бременського, які писали про релігійні вірування лютичів, Гельмольд увагу приділяє саме релігії племінного об’єднання бодричів та ранів (руянів).

Уривки подаються за виданням: Гельмольд. Славянская хроника / Пер. с лат. Л.В. Разумовской. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 299 с.

Текст

Книга І

^ 6. Про навернення руян

Серед всіх північних народів одні лише слов'яни були наполегливіші за інших і пізніше за інших звернулися до віри. А, як вже вище сказано, слов'янських народів було багато, і ті з них, які називаються вінулами, або вінітами1, в більшості [своїй] відносяться до Гамбурзької єпархії. [...] Стародавні перекази, що дійшли від предків, розказують, що за часів Людовіка II з Корвейї вийшли відомі своєю святістю ченці, які, прагнучи врятувати слов'ян, прирекли самі себе ради проповіді слова Божого на загрожуючі їм небезпеки та смерть. Пройшовши багато слов'янських земель, вони дійшли до тих, які називаються ранами, або руянами, і живуть в серці моря2. Там знаходився осередок заблуджень і кубло ідолопоклонників. Проповідуючи тут зі всією сміливістю слово Боже, вони здобули [для християнства] весь цей острів і навіть заклали тут храм на честь господа і рятівника нашого Ісуса Христа і в пам'ять св. Віта, покровителя Корвейї3. Потім же, коли за потуранням Божим справи змінилися, то рани відпали від віри й негайно ж, вигнавши священиків та християн, змінили віру на марновірство. Бо св. Віта, якого ми визнаємо за мученика й слугу Христового, вони за бога почитають, творіння ставлячи вище за творця. І не знайти під небесами іншого такого варварства, яке жахало б священиків і християн більше, [ніж це]. Вони гордяться одним тільки ім'ям св. Віта, якому присвятили найбільшої пишноти храм та ідол, саме йому приписуючи першість між богами4. Сюди звертаються зі всіх слов'янських земель за відповідями й щорічно доставляють засоби для жертвопринесень. Купцям же, які випадково пристануть до цих місць, будь-яка можливість продавати або поспати надається не раніше, ніж вони пожертвують богу їх що-небудь цінне з своїх товарів, і тоді тільки товари виставляються на ринок. Жерця свого вони шанують не менше, ніж короля. Все це марновірство ран збереглося з тих часів, коли вони вперше зреклися віри, і аж до наших днів.

С. 46 – 47.


^ 36. Про поразку руян

Герцог Людер віддав графство, що звільнилося, благородному мужу Адольфу з Сковенбурга5. І був мир між графом Адольфом і князем слов'ян Генріхом. Але в той час, коли Генріх знаходився в місті Любеці, несподівано прийшло військо руян, або ран, і, підійшовши руслом Травни, оточило на кораблях [це] місто.

Рани ж, у інших звані ще руянами, – це кровожерне плем'я, що мешкає в серці моря, віддане понад усе ідолопоклонництву. Вони займають перше місце серед всіх слов'янських народів, мають короля і найзнаменнійший храм6. Саме тому, завдяки особливому шануванню цього храму, вони користуються найбільшою пошаною і, на багатьох накладаючи данину, самі ніякої данини не платять, будучи неприступними через труднощі свого місцерозташування. Народи, які вони підпорядкували собі зброєю, примушуються ними до сплати данини їхньому храму. Жерця вони шанують більше, ніж короля.7 Військо своє вони направляють, куди ворожіння покаже, а отримавши перемогу, золото й срібло відносять в скарбницю бога свого, решту ж ділять між собою.

С. 100 – 101.


^ 52. Про звичаї слов’ян

Після того як помер Кнут, на прізвисько Лавард,8 король бодричів, його трон успадковували Прибислав9 та Ніклот,10 розділивши державу на дві частини та управляючи нею: один землею вагрів і полабів, інший землею бодричів. Це були два похмурі чудовиська, що дуже вороже відносилися до християн. І в ці дні у всій слов'янській землі панувало ревне поклоніння ідолам та заблудження різних марновірств. Бо крім священних гаїв та пенат,11 якими рясніли поля й селища, першими й головними все ж були Прове, бог альденбурзької землі, Жива,12 богиня полабів, і Редегаст,13 бог землі бодричів. Їм призначені були жерці й приносилися жертви, і для них здійснювались численні релігійні обряди. Коли жрець, за вказівками ворожінь, оголошує святкування на честь богів, збираються мужі й жінки з дітьми й приносять богам своїм жертви волами та вівцями, а багато й людьми – християнами, кров яких, як запевняють вони, робить велику приємність їх богам. Після умертвління жертовної тварини жрець куштує її кров, щоб стати запопадливішим в отриманні божественних віщувань. Бо боги, як багато хто вважає, легше викликаються за допомогою крові. Зробивши, згідно із звичаєм, жертвопринесення, народ віддається бенкетам та веселощам.

Є у слов'ян дивовижне заблудження. А саме: під час бенкетів та пиятики вони пускають по колу жертовну чашу, вимовляючи при цьому, не скажу благословення, а швидше заклинання від імені богів, а саме: доброго бога та злого, вважаючи, що всі великі успіхи добрим, а всі нещастя злим богом спрямовуються. Тому злого бога вони на своїй мові називають дияволом, або Чорнобогом,14 тобто чорним богом.

Серед безлічі слов'янських божеств головним є Святовит, бог землі ранської, оскільки він – найпереконливіший у відповідях. Поряд з ним усіх інших вони ніби напівбогами шанують. Тому на знак особливої пошани вони мають звичай щорічно приносити йому в жертву людину – християнина, на якого вкаже жереб. Зі всіх слов'янських земель надсилаються встановлені пожертвування на жертвопринесення Святовиту.

З подиву гідним шануванням відносяться слов'яни до свого божества, бо вони не з пустою легкістю приносять клятви й не терплять, щоб гідність його храму порушувалася навіть під час ворожого нашестя.

Крім того, слов'янському народу властива ненаситна жорстокість, тому вони й не переносять стану миру й турбують і з суші, і з моря примикаючі до них країни. Важко описати, які муки вони християнам заподіювали, коли виривали у них нутрощі й накручували на кіл, розпинали їх на хрестах, знущавшися з цього символу нашого спокутування. Найбільших [на їх думку] злочинців вони присуджують до розп'яття на хресті; тих же, яких залишають собі, щоб їх потім за гроші викупили, таким катуванням піддають і в таких ланцюгах та оковах тримають, що той, хто не знає, ледве й уявити собі може.

С. 130 – 131.

^ 83. Навернення Прибислава

[…] І так трапилося, що по дорозі прийшли ми в гай [nemus],15 єдиний в цьому краю, який повністю розташовувався на рівнині. Тут серед дуже старих дерев ми побачили священні дуби, присвячені богу цієї землі, Прове.16 Їх оточував дворик, обнесений дерев'яною, майстерно зробленою огорожею, що мала двоє воріт. Всі міста рясніли пенатами й кумирами, але це місце було святинею всієї землі. Тут був і жрець [flamen] та свої святкування і різні обряди жертвопринесень. Сюди кожного другого дня тижня [понеділок] мав звичай збиратися весь народ з князем та з жерцем на суд. Вхід до дворика дозволявся тільки жерцю [sacerdoti] і охочим принести жертву або тим, кому загрожувала смертельна небезпека, бо таким тут ніколи не відмовлялося в притулку.

Слов'яни почувають таку велику шану до своїх святинь, що місце, де розташований храм, не дозволяють поганити кров'ю навіть під час війни.

Клятву вони приносять з великим небажанням, боячись накликати на себе гнів богів, бо клятва у слов'ян рівносильна її порушенню.

У слов'ян є багато різних видів ідолопоклонства. Бо не всі вони дотримуються одних і тих же паганських звичаїв. Одні прикривають неймовірні статуї своїх кумирів храмами, як, наприклад, кумир в Плоні, ім'я якому Подага,17 у інших боги населяють ліси й гаї, як Прове, бог альденбурзької землі, – вони не мають ніяких кумирів. Багато богів вони вирізують з двома, трьома й більше головами. Серед різноманітних богів, яким вони присвячують поля, ліси, жалі й радощі, вони визнають і єдиного бога, пануючого над іншими в небесах, визнають, що він, всемогутній, піклується лише про справи небесні, вони [інші боги], покоряючись йому, виконують покладені на них обов'язки, і що вони від крові його походять і кожний з них тим важливіший, чим ближче він стоїть до цього бога богів.18

Коли ми прийшли в цей гай і в це місце безбожництва, єпископ став умовляти нас, щоб ми сміливо приступали до нищення гаю. Сам же, зійшовши з коня, збив жердиною лицьові прикраси з воріт. І, увійшовши до дворика, ми поруйнували всю його огорожу й повалили її в одну купу навколо священних дерев, і, підкинувши вогонь, влаштували багаття з безлічі колод, проте не без страху, як би на нас не спрямувалось обурення жителів. Але Господь опікувався нами.19

С. 186 – 187.


Книга ІІ

^ 12. Про Святовита, ідола руян

[…] У той час Вальдемар, король Данії, зібрав велике військо й багато кораблів, щоб йти в землю руян і підпорядкувати її собі. Йому допомагали Казимир і Богуслав, князі поморян, і Прибислав, князь бодричів, тому що герцог наказав слов'янам подавати королю Данії підтримку, коли б він не простягнув руку свою для підкорення чужоземних народів. І досягла успіху справа короля Данії, і могутньою рукою зайняв він землю руян, і вони дали йому у викуп за себе стільки, скільки король призначив.

І велів король витягнути цей стародавній ідол Святовита, який шанується всім народом слов'янським, і наказав накинути йому на шию мотузок і тягнути його посеред війська на очах слов'ян і, розламавши на шматки, кинути у вогонь. І поруйнував король святилище його зі всіма предметами шанування і розграбував його багату скарбницю. І повелів, щоб вони відступили від заблуджень своїх, в яких народжені, і залучилися до шанування істинного Бога. І відпустив засоби на спорудження церков.20

І було споруджено 12 церков в землі руянській і поставлені священики, які мали б опікуватися народом у всіх справах, що належать Богу. І були там єпископи Абсалон із Роскільда21 і Вірно з Мікилинбурга. Вони з усією прихильністю допомагали королю закладати шанування оселі Господа нашого «серед норовистого і розбещеного роду».22

Князем же у руян був в цей час благородний чоловік Яромир, який, почувши про шанування істинного Бога і про католицьку релігію, із задоволенням прийняв хрещення, наказуючи всім своїм також обновитися з ним через святе хрещення.23 Ставши християнином, він був таким же стійким у вірі, як і твердим у проповіді, так що [у ньому] можна було бачити другого, покликаного Христом, Павла. Виконуючи справу апостола, він навернув цей дикий і із звіриною люттю немилосердний народ до навернення в нову релігію частково ревною проповіддю, частково ж погрозами, будучи від природи жорстоким.

Бо зі всіх народів слов'янських, які діляться на області й князівства, один тільки народ руян затятіше за інших в мороці невіри аж до наших днів залишився, будучи для всіх недоступним з тієї причини, що оточений морем. Старий переказ згадує, що Людовік, син Карла, подарував колись землю руян св. Віту в Корвейї тому, що сам був засновником цього монастиря. Проповідники, що вийшли звідти, як розповідають, навернули народ руян, або ран, у віру й заклали там храм на честь мученика св. Віта, якого шанує ця земля. Після того ж як рани, вони ж руяни, із зміною обставин відхилилися від світла істини, серед них виникло заблудження, гірше, ніж раніше, бо св. Віта, якого ми визнаємо за слугу Божого, рани почали шанувати, як бога, поставили на його честь величезного ідола й служили творінню більше, ніж творцю.24 І з того часу це заблудження у ран настільки затвердилося, що Святовит, бог землі руянської, зайняв перше місце серед всіх божеств слов'янських, найсвітліший в перемогах, найпереконливіший у відповідях. Тому і в наш час не тільки вагрська земля, але й усі інші слов'янські землі посилали сюди щорічні приношення, шануючи його як бога богів. Король же знаходиться у них в меншій порівняно з жерцем шані. Тому, що той ретельно розвідує відповіді [божества] і тлумачить впізнане у ворожіннях. Він від вказівок ворожіння, а король і народ від його вказівок залежать.

Серед різних жертв жрець має звичай приносити іноді в жертву й людей-християн, запевняючи, що такого роду кров доставляє особливу насолоду богам.

Кілька років тому сталося так, що велика кількість торговців зібралася сюди на ловлення риби. Бо в листопаді, коли вітри дмуть сильніше, тут добувається велика кількість оселедця, і тоді купцям дозволяється вільний доступ, за умови якщо раніше опію сплатять богу цієї землі, яка йому належить.

І був там тоді випадково якийсь Готшалк, священик Господа, запрошений із Бардевіка, щоб при такій великій кількості народу здійснити богослужіння. Але це недовго складало таємницю для жерця язичників. І, призвавши короля і народ, він оголосив, що боги сильно розгнівані й їх не можна нічим іншим заспокоїти, як тільки кров'ю того священика, який наважився здійснювати серед них жертвопринесення за чужоземним обрядом. Тоді, охоплений жахом, паганський народ скликав безліч торговців і зажадав видати священика, щоб принести його своєму богу умилостливлюючу жертву. Коли християни почали чинити опір, їм запропоновано було подарувати 100 марок. Але коли й таким способом нічого не вдалося добитися, то вони почали погрожувати силою й оголошенням війни наступного дня. Тоді торговці, навантаживши кораблі уловом, тієї ж ночі вийшли в дорогу і, довіривши вітрила попутному вітру, позбавили як себе, так і свого священика небезпеки.

С. 236 – 239.

Пер. з рос. упорядника.


Коментар

1 Тобто венетами. Венети – це стародавня назва ще праслов’ян, що її вживали германці.

2 Рани, або руяни, руани (rani, ruiani, runi) – населяли острів Рану (Руян) в Балтійському морі. Зараз – острів Рюген.

3 Корвейський монастир було засновано у 622 р. в Ам’єні. У 822 р., за Людовіка Благочестивого (а не Людовіка II, тобто Німецького, як помилково вказує Гельмольд), ченці – вихідці з цього монастиря – відкрили Нову Корвейю, обитель на території Саксонії, на р. Везер. Сюди були нібито перенесені з Франції мощі св. Віта, але слов’яни її невдовзі зруйнували.

4 Гельмольд тут на основі звукової схожості між словами переплутує культ християнського св. Віта та паганського божества Святовита, якому поклонялися не тільки рани (руяни), але й інші прибалтійські слов'яни. Культ Святовита виник, зрозуміло, незалежно від появи в Саксонії Ново-Корвейського монастиря з мощами св. Віта. Святовит, Свентовит (лат. Zuantewith, Svantovitus, Szuentevit, Zuantevith) – «бог богів», є одним з вищих богів західних слов’ян, він вважався богом війни та перемоги, якого часто уявляли в образі воїна-вершника. Хоча є й думка польського історика Г. Ловмянського, що «арконський Святовит не міг бути калькою латинського sanctus Vitus, але він був формою слов’янського сприйняття св. Віта» [71, с. 156]. У зв’язку з тим, що кумир Святовита мав чотири голови, з ним частина дослідників пов’язує також чотириликого Збруцького кумира, який був знайдений у річці Збруч в 1848 році поблизу міста Гусятина.

5 Адольф I, граф голштинський (1110 – 1127).

6 Мається на увазі храм Святовита в Арконі.

7 Як і в свідченнях арабського географа Ібн-Русте (див. с. 31), тут знову наголошується на виключній ролі жерців, тепер уже в середовищі слов’янського племені руян.

8 Данський принц Кнут, зять Мстислава, князя Новгородського і Київського (1125 – 1132), запрошений у 1128 – 1129 рр. правити як король бодричів. Заходився організовувати на Балтійському узбережжі активну торговельну діяльність. Данський король вважав це за потенційну небезпеку для свого королівства і 1131 р. Кнут загинув від руки вбивці [83, с. 644].

9 Прибислав став князем вагрів у 1125 р., рік смерті невідомий. Вагри входили до племінного об’єднання бодричів.

10 Ніклот І, князь бодричів (1131 – 1168).

11 Пенати – у римській міфології боги-охоронці домашнього вогнища. Культ домашніх божків у західних слов’ян також був досить розвиненим. Їх зображення-кумири були святинями для окремих сімей. У «Житті Оттона» розповідається, що коли жителі Волина були охрещені й кумири їхніх великих богів були знищені, то «деякі божевільні затаювали маленькі статуї божків, прикрашених золотом та сріблом, і ховали їх у себе».

12 Крім того, що Жива (Siwa) була головною богинею полабів, що входило до племінного об’єднання бодричів, більше нічого конкретнішого сказати не можна.

13 Як бачимо, Радигост-Сварожич після ліквідації його культу у лютичів (в 1068 та 1127 рр.) вшановується вже й у племінного об’єднання бодричів. Хоча Гельмольд, що активно користувався свідченнями Адама Бременського міг і довільно перенести його культ від лютичів до бодричів.

14 У випадку з Чорнобогом мова може йти про християнського диявола, якого слов’яни піднесли до рівня свого бога. У зв’язку з Чорнобогом деякі дослідники постулюють наявність і особливого бога на ймення Білбог. Але як показав ще Любомир Нідерле чіткого дуалізму добра та зла (білого та чорного) у слов’ян не спостерігалося. Тому, такого бога як Білбог у північно-західних слов’ян швидше за все не було, хоча в пізніх джерелах – «Саксонській хроніці» Давида Хитреуса. (XVI в.) та «Історії Каменської єпархії» (І пол. XVII ст.) його ім’я і згадується.

15 Гельмольд у 1156 році супроводжував єпископа Герольда у його мандрівці Вагрією.

16 Прове, Проно (лат. Prove) – бог племені вагрів, яке входило до племінного об’єднання бодричів, вшановувався у їхньому племінному центрі Старгороді й був пов’язаний із священними дубами та гаями, де йому поклонялися під час свят, що проводилися жерцем на другий день тижня. Храму, присвяченого цьому богу, не було. Гельмольд чотири рази згадує ім’я цього бога у своїй хроніці. Згадує він і ім’я одного із жерців цього бога – Міке [8, с. 161]. Ім’я Прове часто зіставляється з ім’ям балтійського слов’янського бога Поревита та з польським Porvata, що ототожнюється з Прозерпіною в списку польських богів у Яна Длугоша (XV ст.). Згідно з іншою гіпотезою ім’я Прове – видозмінене ім’я загальнослов’янського бога грому й блискавки Перуна. За ще однією гіпотезою (В. Пізані), ім’я Прове – один з епітетів Перуна – *prav, «правий справедливий», викривлене при передаванні. Згідно з третім поясненням Прове – бог плодючості, як і Поревит, імена яких споріднені із слов’янським *pora, «достаток, плодючість».

Потрібно звернути увагу також на те, що за повідомленнями саксонського хроніста Відукінда Корвейського ще у 967 році саксонський маркграф Герман Біллунг у свого васала, князя племені вагрів Желібора, можливо у місті Старгороді, захопив відлиту з міді статую місцевого бога, якого сам Відукінд називає Сатурном і потім влаштував її оглядини [2, с. 193]. Але чи був цей Сатурн якось пов’язаний з Прове – сказати важко. Швидше за все, що ні, бо далі у Гельмольда говориться, що Прове свого кумира не мав.

17 Богиня (чи бог?) Подага, на думку відомого польського історика Генріка Ловмянського (1898 – 1984), не була племінним божеством тому, що Плоня була укріпленим центром однієї з нижчих територіальних одиниць Вагрії. Лише завдяки тому, що це місто стало резиденцією язичницького князя Кнута, і Подага стала підноситися до рівня богині всіх бодричів [71, с. 148].

18 Як бачимо, тут відтворюється та ж схема слов’янського політеїзму, що й у Прокопія Кесарійського. Серед якоїсь кількості богів виділяється головний бог, це бог над богами. Правда, Гельмольд не називає імені цього бога. Г. Ловмянський вважає, що єдиним богом, який може претендувати на батька інших богів, міг бути лише Сварог [71, с. 152].

19 На той час німці чудово розуміли, що зруйнувати святилище означає зруйнувати внутрішню основу слов’янського племені. Опір слов’ян-язичників відразу припинявся, так як вони з точки зору принципів язичництва вважали, що їхнього рідного бога здолав могутніший «німецький» бог. Хрещення від німців означало для слов’ян підкорення не тільки «німецькому» богові, але й, як наслідок, підкорення німецькому законові й, фактично, статус колоніального раба.

20 Взяття данцями головного міста ран, Аркони, й руйнування святилища Святовита відбулося в 1168 р. Детальніше це дивись нижче у Саксонця Граматика, в його «Gesta» (гл. XIV).

21 Абсалон, єпископ роскільдський (1158 – 1191).

22 Новий Завіт. Послання до філіпійців, 2, 15.

23 За одними відомостями, Яромир І (1170 – 1217), що утвердився як перший володар Рюгену – васал данського короля, хрестився в 1167 р., за іншими – в 1170 р. Вважається, що друга дата вірогідніша. Саме він і його династія (до 1325 р.) перетворили острів Рюген на культурну провінцію німецького християнства.

24 Для порівняння фраза з Нового Завіту: «Вони замінили істину Божу неправдою, і поклонялися, і служили творінню замість Творця, Який благословенний навіки. Амінь». [Послання св. апостола Павла до римлян: 1, 25]. Про сутність язичництва, як про поклоніння створеному (тварі) замість Творця говорив також давньоруський церковний діяч Кирило Туровський (див. коментар 1, с. 43).


^ СКАНДИНАВСЬКІ ДЖЕРЕЛА

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconВ. Б. Юскаєв слов’янські вірування
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “введення в марктеинг” для студентів денної форми навчання зі спеціальності
Методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “Введення в маркетинг” для студентів денної форми навчання зі спеціальності 060100...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “вступ до спеціальності” для студентів денної форми навчання зі спеціальності
Методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “Вступ до спеціальності” для студентів денної форми навчання зі спеціальності...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни національна металургійна академія україни робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства Методичні вказівки
Для студентів 4 курсу денної І 5 курсу заочної форми навчання спец. 090605,,Cвітлотехніка І джерела світла”
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconКонспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності 030301 «Журналістика» денної форми навчання
Конспект лекцій з дисципліни «Основи журналістикознавчих досліджень» для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «За вибором студента» („Спеціальні джерела світла”) (для студентів 5 курсу денної...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України Херсонський державний університет Інститут іноземної філології Кафедра німецької мови
Стилістика сучасної німецької мови. Навчальний посібник для студентів денної, заочної та екстернатної форми навчання
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconІнформаційний лист міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Інститут філософії імені Григорія Сковороди нан україни Сумський державний університет Кафедра філософії, політології та інноваційних соціальних технологій
Міжнародної науково-теоретичної конференції «Гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм», яка відбудеться 19-20 квітня 2013 року в Сумському...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет центр заочної, дистанційної та вечірньої форм навчання кафедра комп’ютерних наук випускна робота на тему
Студента п’ятого курсу, групи ін-72 Дн спеціальності “Інформатика” дистанційної форми навчання Короля Олександра Васильовича
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи