Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання icon

Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання




НазваМіністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання
Сторінка9/11
Дата20.05.2013
Розмір1.68 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Коментар

Текстів про чеське язичництво майже не залишилося. Це, мабуть, пов’язано з тим, що католицька церква боролася з рештками язичництва набагато заповзятливіше й послідовніше, ніж та ж православна і, врешті-решт, примусила простий народ забути свої древні звичаї й обряди. Подані вище фрагменти тексту Козьми – одне з небагатьох свідчень, в якому згадуються язичницькі вірування давніх чехів. Всі інші свідчення (Неплах з Опатовиць («Хроніка», XIV ст.), Гаєк з Либочан («Чеська хроніка», 1541 р.)) стосуються доби Ренесансу та ранньомодерного часу і вважаються малодостовірними.

1 Пржемисл Орач (чеськ. Přemysl Oráč) (ІІ половина VIII ст.) — легендарний перший князь чехів, землероб, який заснував правлячу династію Пржемисловичів (873 – 1306 рр.).

2 Зять Церери, тобто Плутон – римський бог підземного царства. Мова йде про те, що Пржемисл помер. Церера – римська богиня родючості, аналог грецької Деметри. Для християнина Козьми є характерним називати чеських богів не їх власними іменами, а давати назви античних.

3 Мається на увазі чеський князь Бржетислав ІІ Молодший (1092 –

1100 рр.).

4 Через 200 років після прийняття Чехією християнства Козьма пише лише про культ природи у селян і вже нічого не знає про імена давніх чеських богів. На думку Г. Ловмянського, є всі підстави гадати, що рівня богів у давніх чехів взагалі не було [64, с. 166]. Першим назвав ім’я чеського бога Неплах з Опановиць аж у XIV столітті, коли писав про язичницьких чеських князів, що «вони мали кумира, якого шанували як свого бога, називався ж цей кумир Зелу» [71, с. 408].

Г. Ловмянський вважає, що в основі вигаданого імені Зелу лежало слово «жаль», яке часто повторювалося в похоронних піснях [71, с. 168].

^ ПОЛЬСЬКІ ДЖЕРЕЛА


21. ЯН ДЛУГОШ (1415 – 1480)


ІСТОРІЯ ПОЛЬЩІ

(між 1455 і 1480)


Польський історик та архієпископ Ян Длугош писав свою «Історію Польщі» більше 20 років. Це велика праця, що написана латинською мовою, складається з 12 книг. В ній викладається польська історія з найдавніших часів і до 1480 року. Свідчення про польський пантеон подані в першому томі друкованої версії його праці.

Уривок подається за виданням: ^ Мансикка В.Й. Религия восточных славян. – М.: ИМЛИ им. А.М. Горького РАН, 2005. – 368 с.


Текст

[…] Відомо, що з початку своєї появи серед інших народів поляки були ідолопоклонниками й вірили в багатьох богів і богинь, а саме: в Юпітера, Марса, Венеру, Плутона, Діану, Цереру, створених заблудженнями інших племен і народів, і поклонялись їм. Юпітера вони на своїй мові називали Ієсшою (Yeszam або Iessem).1 Від цього найвеличнішого з богів всі часові блага і всі як нещасні, так і щасливі випадки, як вірили, отримували, і йому більші, ніж іншим богам, вшановування справлялись і щедріші дари приносились. Марса називали Лядо (Lyadam);2 його вигадки поетів оголошували верховодою і богом війни. Його просили дарувати перемоги над ворогами і розлютовувати дух, вшановуючи його жорстокими обрядами. Венеру називали Дзедзилілею (Dzydzilelya).3 Вони вважали її богинею шлюбу й просили, щоб вона дарувала їм велику кількість потомства й численних синів та доньок. Плутона називали Ния (Nya),4 його вважали богом підземного світу, зберігачем і сторожем душ, що покинули свої тіла, і просили у нього після смерті провести в кращі місця в пеклі, і поставили йому головне святилище в місті гніздо, куди сходились люди з усіх місць.

Зображенню ж Діани, яка за паганськими забобонами вважалася жінкою й дівою, заміжні жінки й дівчата приносили жертви. Цереру вшановували селяни й землероби, приносячи в жертву пшеничні колоски. Мали також серед богів Порядок (Temperies), який на своїй мові вони називають Погодою (Pogoda),5 яка шанувалася у них як богиня, що подає сприятливий вітер; також бога життя, якого вони називають Жив’є (Zywye).6 Поскільки держава лехітів була заснована в краю широких лісів та гаїв, в них, як переказували древні, жила й зустрічалась Діана; Церера ж вважалась Матір’ю і богинею плодів, достатку яких потребував цей край. Діана на їх мові називається Дзевана (Dzewana),7 а Церера – Маржана (Marzyana),8 і обидві користуються у них особливим шануванням. Для цих богів і богинь поляками побудовані святилища, створені зображення, призначені жерці і встановлені священні обряди, а також [священні] гаї, і в головних і найбільш людних місцях справляються обряди й пошановування; встановлені свята з принесенням жертв, на які сходяться чоловіки й жінки з дітьми і пропонують своїм богам жертви та піднесення у вигляді худоби й грошей, а інколи й полонених, захоплених в битвах […].

На їх честь влаштовуються ігри, прописані й встановлені у певний час року, на які із селищ та сіл в міста сходиться багато людей обох статей в дні, встановлені приписами [жерців]; такі ігри супроводжуються безсоромними та розпусними піснями й діями, плесканням у долоні та проведенням часу в почуттєвих насолодах та іншими присвяченими Венері піснями й порушенням правил пристойності; і [учасники цих ігор], звертаючись до вищезгаданих богів та богинь, закликають до них у моліннях, що повторюються. Обряд цих ігор та деякі їх звичаї поляки… аж до нашого часу кожного року повторюють в дні Св. Трійці, і згадують свої марновірства щорічною грою, яка називається словом їхньої мови «Stado», тобто “стадо”.9

[…] Після того як здійснилось це знищення та утоплення неправдивих богів та богинь,10 в деяких польських селах і в наші дні їх зображають та відновлюють, носячи на довгій жердині зображення Дзевани та Маржани, кидаючи їх у болото та топлячи в день Радісної неділі,11 щоб вплив цього найдавнішого звичаю серед поляків не зникав.12

С. 118 – 119.

Пер. з рос. упорядника.

Коментар

І цей уривок з «Історії Польщі» Я. Длугоша, і всі наступні польські та давньоукраїнські джерела в цьому збірнику можна віднести до вторинних джерел з історії слов’янського язичництва. З’явились вони в часи, коли язичництво практично було подолано християнством, принаймні на рівні богів. Всі автори відомостей про язичництво на цьому етапі спираються на старі попередні джерела та власну фантазію, намагаючись «підігнати» слов’янські міфічні уявлення під давньогрецькі чи римські міфічні зразки, які в ренесансні часи визнавались еталонними. Тому і в слов’янських міфічних уявленнях обов’язково бачили подобу античній міфічній моделі. Більше того, самим Я. Длугошем релігія слов’ян мислилась як відхилення від цієї моделі. Інколи результатом такого «доосмислювання» фактів слов’янського паганства ставали штучно створені боги, які в первісному паганстві (тобто у 2-й пол. І тис. н.е.) ніколи не існували. Це – Лель, Полель, Лада, Купало, Коляда, Курент і т. п. Мова фактично йде про творення хроністами нових міфів, богів, демонів, релігійних звичаїв у процесі вивчення старих (феномен вторинної, «кабінетної міфології»).

Вкажемо також і на джерела відомостей Я. Длугоша про давньопольських язичницьких богів. Спочатку польські філологи Олександр Брюкнер (1856 – 1939), а потім і Станіслав Урбанчик (1909 – 2001) опублікували церковні заборони язичницьких обрядів, які належать до першої чверті XV століття. У них трапляються й певні імена, що пізніше фігурують у Длугоша як боги. Перше свідчення належить до початку XV століття: «Поляки ще й зараз біля зелених свят вшановують своїх божків alado gardzyna yesse [О, Ладо … Йєша]. […] Цих божків погані християни вшановують більше, ніж Бога: дівчата цілий рік не ходять до костелу молитись істинному Богу, тоді як на вшановування цих своїх божків вони звикли приходити» (Цит. за: [85, с. 397]).

Інша заборона з Ченстоховського рукопису Яна з Михочина (1423 р.): «…Наші старі й дівчата не моляться про те, щоб стати достойними сприйняття святого духа, але в ці три дні, коли було б потрібно віддаватись розмірковуванням [день Святої Трійці, день Святого Духа…], сходяться старенькі, жінки й дівчата, але не до храму, не на молитву, а на танці, не до Бога взивати, але до диявола: ysaya lado yleli ya ya [Ладо, Леля, Йєша, Ниа?]. Якщо такі не покаються, то підуть разом з yassa, lado на вічні муки» (Цит. за: [85, с. 397]).

Остання заборона, що належить до 1420-х років: «Забороняємо також танці та пісні, в яких називаються імена ідолів: yassa lado ylely tya [Ладо, Леля, Йєша, Тиа (Ниа?)], що проводяться під час зелених свят, коли ті, хто істинно пізнали Христа повинні ревно просити Бога, щоб і їм за прикладом апостолів сприйняти Дух святий» (Цит. за: [85, с. 397]). Як бачимо імена Йєша, Ладо, Дзедзилеля, Ниа фігурують вже потім у Длугоша як боги. Чіткіше, мова повинна йти про те, що тих богів, про яких мова йтиме нижче в польському пантеоні, не було, а якщо вони й існували, то належали до рівня нижчих сакральних істот – демонів. Саме про них і говорять різні давні обрядові весняні та літні пісні. Тобто деякі імена все ж таки вже були в польській народній вірі XV століття, Длугош же підніс цих духів (демонів) до рангу богів.

1 Йєша (лат. Yessa) – верховний бог польського пантеону Я. Длугоша, що відповідає римському Юпітеру. Більш за все такого бога не існувало, а ім’я було взяте, на думку О. Брюкнера з пісенного приспіву.

2 Длугош робить тут Ладо (Ліада) польським аналогом римського бога війни Марса. На думку польського славіста О. Брюкнера (1892 р.), поява імені Лади пояснюється бездумним приспівом «Ой, Ладо» та «Лада, лель-люлі» у народних піснях. Ладо із закінченням на -о, – це клична форма від Лада і так звали свого коханого/кохану. Ксьондзи-іноземці, що погано розуміли слов’янську мову, зробили із такого приспіву особливого бога. Цю ж думку (1913 р.) в гіпертрофованій формі висловив і Микола Гальковський: «Доведено, – писав він, – що божества Лади не існує… це – вигадка наших книжників пізнішого часу. Звідкіля взялися нові боги Лада, Лель? Вважаємо, що внаслідок нерозуміння. Лада, лель-люлі – це приспіви пісень. Лада має один корінь зі словами лад (згода), ладить, лади. У «Слові о полку Ігоревім» ладо означає чоловік. У сучасних великоруських піснях слово лада означає – дружина, наречена. «Я ищу себе ладу милую». Що стосується Леля і Полеля, то ми думаємо, що обидва ці слова походять від приспіву люлі, а останній у формі «ай-люлі» міг виникнути внаслідок викривлення богослужбового слова «алілуйя». Неправильно засвоєне на слух, це слово могло потрапити й у світську пісню як приспів» [5, т. 2, с. 295]. Тобто найвірогіднішою все-таки видається думка, що від нерозуміння слов’янами-напів’язичниками слова «алілуйя» такі міфологічні істоти, як Лада чи Лель, справді могли виникнути й об’єктивно існувати в добу пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу на рівні так званого «народного християнства» (у випадку з Ладою це підтверджується багатьма фольклорними джерелами), а не лише в уяві церковних хроністів. Серйозні сумніви може викликати лише віднесення таких персонажів до рівня богів. «Ранг» все-таки, мабуть, у них був нижчий – це рівень демонічних істот (духів). Все це говорить про незнищенність процесу міфотворення простонародною свідомістю і в християнську добу. Але поряд з цим ішов і паралельний процес «кабінетної міфотворчості», коли священики чи вчені-хроністи від нерозуміння ситуації в сфері народних вірувань або вигадували богів (як у випадку з Длугошевим – Yesza), або ж простонародним віруванням у сили природи приписували статус богів.

3 Дзедзилеля (лат. Dzydzilelya), як видно, – це богиня пантеону, що відповідає римській Венері, тобто богині кохання. Олександр Брюкнер вважає, що це ім’я створене хроністом і немає ніяких коренів у давній слов’янській міфології. Насправді ж Dzydzilelya веде своє походження від певних простонародних пісенних рефренів [92].

4 Ний, мабуть, не є богом, повністю вигаданим Длугошем. Він має один корінь з давньоруським «навь», що означає «смерть».

5 Брюкнер пропонує ототожнювати Погоду з богинею Подагою, храм та кумир якої знаходились у Плоні (область Вагрія), про що ми довідуємося від Гельмольда.

6 Ім’я богині Жив’є (від «життя») могло бути запозичене Длугошем у Гельмольда.

7 Отже, Дзевана (Dzewana, Dziewonna) відповідала римській богині Діані, яка, як відомо, була богинею полювання. Ще О. Брюкнер вважав Дзевану як богиню витвором уяви самого автора, яка взята була із народних звичаїв, де вона була обрядовою лялькою, про що говорить нижче і сам Длугош. На його думку, і ця богиня, й інші створені були Длугошем через намагання знайти обов’язкові аналогії богам римського пантеону. З точки зору В. Іванова та В. Топорова ім’я Дзевана має такі відповідники в польській мові, як dziewa, тобто «діва», «девственница». На підтвердження цієї думки можна навести також і цитату з «Хроніки» нотаря угорського короля Бели (ХІІІ ст.), де про назву фортеці Девін в Словаччині говориться таке: «Ця назва – від слова «дівчина» (Девонія). Давні слов’яни-язичники богиню Венеру, шануючи в образі діви, називали Девойна, Девіна або Діва» (Цит. за: [17]).

8 Маржа́на (Marzyana) може мати якесь відношення до Мари – духу смерті. У слов’янських народних обрядах відомі також Марени та купали (купальниці) – це солом’яні опудала, ляльки, яких знищують під час обрядів, розриваючи їх на частини, або спалюючи, або топлячи, а потім здійснюють ритуал оплакування. У польській традиції також спалювали й топили ляльку Маржани. На думку

О. Брюкнера, це один із прикладів того, як обрядова лялька була перетворена на бога. Отже, незважаючи на те, що більшість імен богів у Длугоша – вигадані, все ж таки певну простонародну міфологічну реальність вони відображали.

9 Стадо – свято з танцями, пов’язане з характерними для західних слов’ян пастушними мотивами троїцьких обрядів.

10 Тут ідеться про знищення всіх паганських кумирів 7 березня 965 року після прийняття Польщею християнства.

11 Перша неділя після Пасхи.

12 Через багато років про звичай топити опудало Маржани згадував також історик Мартин Бєльський (1495 – 1575). У «Хроніці Польській» (1551 р.) він писав: «На моїй пам’яті ще був звичай у нас по селах на Білому тижні посту [тобто останній тиждень посту] топити одне опудало: одягнувши сніп із конопель або соломи в людський одяг, все село супроводжувало його туди, де поблизу було яке-небудь озерце або калюжа і там, знявши з нього одяг, кидали в воду, приспівуючи жалібно: «Смерть в’ється по тину, шукаючи собі мороки» і т. п. Потім пошвидше бігли додому від того місця; хто ж […] в той час падав, вважали це передвістям, що він в тому ж році помре. Звали це опудало Маржана, я б сказав, що це був бог Марс…» (Цит. за: [17]).


^ 22. МАРТИН КРОМЕР (1512 – 1589 рр.)


ПРО ПОХОДЖЕННЯ Й ІСТОРІЮ ПОЛЯКІВ (1555 р.)


Вперше «Хроніка» (De origine et rebus gestis Polonorum) (у 30 книгах) хроніста й королівського секретаря Мартина Кромера вийшла в Базелі латинською мовою у 1555 році, на польську мову була перекладена у 1611 році Мартином Блажовським. В ній Кромер подає і свідчення про давньоруських та давньоукраїнських богів. Ці свідчення відносять до вторинних джерел.

Уривок з «Хроніки…» публікується за виданням: ^ Мансикка В.Й. Религия восточных славян. – М.: ИМЛИ им. А.М. Горького РАН, 2005. – 368 с.


Текст

[…] Не знаю, чи це так, але руські та литовці переважно по селах і до цього часу зберігають такий звичай: коли водять хороводи Ладоні (Ladonem) і, плескаючи в долоні, повторюють певний спів […].

[…] Руські особливо поклонялись Перуну тобто Блискавці, Стрибу, Хорсу та Мокослу, як передають їхні літописи. Отже, цей народ довго перебував у заблудженні та хибній релігії.

Ладона народи руські шанували колись таким богом, якому владу над таланом та справами радісними приписували, володарем всякого щастя його робили, і тому на хрестинах своїх дітей, на іграх, бенкетах, весіллях та усіх інших мислимих святах закликали його не інакше, як латиняни Гіменея, чи греки – Зевса або Вакха… Тому будь-яка Русь, і до цього часу спогади про язичництво зберігаючи, особливо в весільних піснях, на весіллях Ладона згадуваного величають, коли долонями об стіл, або рука об руку б’ючи, в кожному куплеті пісні Ладона вихваляючи […]. Також Живе, тобто життєва сила, вітерець же, Погода, тобто тиша чи порядок (temperies), Похвіст, якого Мєховіт1 вітерцем, а я – непогодою називаю (звідсіля «Похвістель» у мазовшан і донині непогодою називається)2 – були богами у поляків. Деякі до них додають Леля й Полеля (яких, як і донині чуємо, на бенкетах та пиятиках закликають) і вважають їх Кастором і Поллюксом.

С. 118.

Пер. з рос. упорядника.


Коментар

1 Мєховіт – це Матвій Мєховський (Карніга) (1457 – 1523), автор «Трактату про дві Сарматії» (1517) та «Хроніка Польщі» (1519). Якраз в останній праці є таке місце: «[Поляки] вшановували Погоду, що означає «порядок» (temperies). Шанували подув або порив легкого вітру, що свистить в колосках пшениці та в листі дерев і в свисті зникає. Називали його на ім’я Похвіст. Вшановували Леду, матір Кастора й Поллукса, близнюків, із одного яйця народжених, про що чутно і в теперішні дні від тих, хто співає найдавнішу пісню «Lada, Lada, Lleli, Lleli, Poleli» з ляпанням та плесканням у долоні. Ладою (як можна судити з живої мови) звали Леду, а не Марса, Кастора – Лелем, Поллукса – Полелем …В дитинстві я бачив трьох кумирів із вищеназваних, на частини розбитих, біля монастиря

св. Трійці в Кракові» (Цит. за: [17]). Як бачимо, тут Мєховський не погоджується з Длугошем про те, що Лада є Марсом (див. с. 94), насправді ж «Ладою звали Леду». Отже, він вперше пов’язав слов’янську Ладу з давньогрецькою богинею Ледою, яка вважалася матір’ю братів Діоскурів – Кастора та Полідевка. Пізніше у М. Мєховського ідею про те, що Лада – це й є Леда, запозичив М. Стрийковський.

2 Перекладач твору М. Кромера Мартин Блажовський, спеціально обмовившись, доповнив свідчення про Похвіста таким чином: «А я б сказав так: похвістель – це вітер або вихор, що свище, який, з великою жвавістю налетівши, на що б він не напав, раптом закручує. Та й саме прізвисько це підтверджує, бо з особливостей руху (він свистить на льоту) видно, його іменують Посвістелем або Посхвістелем, і хай це залишиться в свідомості читача. Однак я вважаю, що і Русь, а не тільки Мазури, Похвістеля цього (коли він вихор) хвалила, що й до сьогоднішнього дня така важлива Русь, як Україна, яка, скільки б разів цей вихор перед її очима не стався, завжди, голови свої схиляючи, низько йому вклоняється» [72, с. 129]. Мова, отже, йде про демонізацію поляками та українцями сил природи.


^ 23. МАТВІЙ СТРИЙКОВСЬКИЙ (1547 – 1582 рр.)


ХРОНІКА ПОЛЬСЬКА, ЛИТОВСЬКА, ЖМУДСЬКА Й УСІЄЇ РУСІ (1582 рр.)


«Хроніка Польська, Литовська, Жмудська й усієї Русі» (Kronika Polska, Litewska, Žmódzka i wszystkiej Rusi Kijowskiej, Moskiewskiej, Siewierskiej, Wolynskiej, Podolskiej, Podgorskiej, Podlaskiej, etc.) польського історика Матвія Станіслава Стрийковського вважається своєрідним підсумком польської історіографії доби Ренесансу. Цей компілятивний твір написаний на основі величезної кількості першоджерельних матеріалів містить багатий фактичний матеріал з історії польського, руського, литовського та жмудського народів, доповнений потім власними авторськими спостереженнями про побут, звичаї та вірування цих народів. Свідчення про язичницькі вірування М. Стрийковський подає в основному за Я. Длугошем. «Хроніка» належить до вторинних джерел з історії давньослов’янського язичництва.

Уривки «Хроніки…» публікуються за виданнями:^ Стрийковський Матвій Станіслав. Хроніка Польська, Литовська, Жмудська й усієї Русі / Пер. з польськ. Романа Івасіва // Дзвін. – 1990. – №1. – С. 105 – 118; Мансикка В.Й. Религия восточных славян. – М.: ИМЛИ им. А.М. Горького РАН, 2005. – 368 с.


Текст

Про стародавні обряди… Руського, Польського, Жмудського, Литовського, Ліфляндського й Прусського народів-ідолопоклонників та про різноманітність їхніх фальшивих богів

[...] Але наші — сармати, поляки, русичі, литовці, прусси – довше дотримувалися давніх непристойних обрядів, ...ніж інші народи, їхня вроджена суворість та тваринна жорстокість утруднювали проникнення у ці країни апостолів та їхніх посланців з наукою євангелії. Крім того, наші предки, які були в ті часи найвойовничішим народом, усе життя віддавали лицарській справі та не приділяли уваги питанню (нової) релігії.

Поляки, поморяни, мазури визнавали таких найважливіших богів: Юпітера [Йовіша], якого вони називали Єсса1 й якого вшановували як всемогутнього бога, що творив усяке добро.

Плутона, теж бога пекельного, вони називали Ниа. [Його] славили ввечері, просили в нього по смерті кращого та вигіднішого місця у пеклі, дощу й упокорення негоди. Його храм у Гнєзні був найсвятіший, як згадує Длугош.2

Цереру – богиню землі, винахідницю усякого збіжжя, яку вони звали Мажана. На її честь, як пише Вінценти Кадлубек, перший польський хронікар, [...] у Гнєзні теж збудували ошатну святиню, в яку після жнив на її честь жертвували десятину всякого збіжжя, прохаючи кращого врожаю на наступний рік.

Венеру – богиню кохання – вони звали Зізілія. її просили про плідність та всяку тілесну розкіш.

Діану – богиню мисливства – вони називали Зеванія, або Дзеванна.

Вони теж вшановували Кастора й Полюкса, римських близнят, яких називали Лель і Полель3 та ще і в нинішні часи у мазурів та поляків на бенкетах, коли вони один одному підливають, ми виразно чуємо, як вони вигукують «Лелюм-Полелюм». Славили і матір Леля й Полеля Леду4... Чоловіки й жінки, старі й молоді, мали звичай на святі цих богів своїх сходитись в одне місце для танців та інших забав; це збіговисько називали Купала5, так що до наших днів на Русі і в Литві збереглися. Тут одразу ж після Провідної неділі й аж до свята Івана Хрестителя дівчата й панни збираються громадою до танцю і, взявшись за руки, співають «Lado, lado, lado moja» на згадку про Леду або Ладону, матір Кастора і Полюкса; хоча прості люди й не знають, звідкіля взявся цей звичай. Також та дивна гойдалка в Петрів день і вечори святі на Різдво Христове – все це походить із старих язичницьких марновірств […].

Поляки славили також Живіца – бога вітрів, що шумлять, та Погоду – бога світлих і веселих днів [...].

Славили також другого бога вітрів Похвіста6 [...].

Русичі славили таких богів, як Перун, Стрибог, Макош, Хорос, яким [князь] Володимир, володар усієї Русі, син Свіндослава від наложниці, приносячи жертви на честь померлих братів, спорудив у Києві на довколишніх горах дуже багато храмів та ідолів [богів]. Особливо величний був ідол Перун – бог грому, хмар і блискавки, якого найбільше славили. Його високий тулуб було майстерно викарбовано з дерева, голова [зроблена] із срібла, вуха – із золота; у руці [він] тримав камінь [зроблений] у вигляді палаючого грому. На його честь і славу (спеціально) призначені жреці палили вогнище, яке називали вічним. Якщо через недогляд сторожів [вогонь] погас, то їх карали смертю. Цей звичай зберігся і досі у литовців, жмудів та давніх пруссів.7

За таким зразком була споруджена і статуя Перуна в Новгороді Великім, якого як бога славили з великою пошаною. Він був на тому місці, де сьогодні стоїть християнський монастир, названий Перунським [Перинь]. Потім, коли Віру християнську русичі всі згідно з грецьким обрядом прийняли за Володимира Святославовича року від сотворіння світу [згідно із Руським рахунком] 6497, а від [Різдва] Христового 980, як ми про те вище написали, негайно того ідола з мосту в ріку Волхов вкинули, як хроніки руські й Герберштейн з них fol. 74 Commentariis rerum Moschoviticarum свідчить […].8

[Дзвін, с. 108].

Пер. з польськ. Романа Івасіва.


Приносячи жертви богам своїм за душу вбитих братів Олега і Ярополка, [Володимир] поставив і побудував багато кумирів та язичницьких храмів у Києві і навколишніх горах, і полях київських, а наперед за все поставив дуже високий кумир Перуну або Перкуну,9 богу грози, хмар і блискавок, якого він набожно і з великою шаною хвалив; його тулуб було по-мистецьки вирізано з дерева, голова була вилита із срібла, вуха – із золота, ноги – із заліза, а в руках він тримав камінь, прикрашений рубінами і карбункулами, подібний до блискавки, що б’є. Інші кумири називались: Uslad, Korssa, Dassuba, Striba, Symaergla, Makosz ets., яких руські називали кумирами і приносили їм жертви і звертались до них з божеськими молитвами.10

[Мансикка, с. 130].

Пер. з рос. упорядника.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconВ. Б. Юскаєв слов’янські вірування
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “введення в марктеинг” для студентів денної форми навчання зі спеціальності
Методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “Введення в маркетинг” для студентів денної форми навчання зі спеціальності 060100...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни кременчуцький державний політехнічний університет методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “вступ до спеціальності” для студентів денної форми навчання зі спеціальності
Методичні вказівки щодо самостійного вивчення курсу “Вступ до спеціальності” для студентів денної форми навчання зі спеціальності...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки україни національна металургійна академія україни робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства Методичні вказівки
Для студентів 4 курсу денної І 5 курсу заочної форми навчання спец. 090605,,Cвітлотехніка І джерела світла”
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconКонспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності 030301 «Журналістика» денної форми навчання
Конспект лекцій з дисципліни «Основи журналістикознавчих досліджень» для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «За вибором студента» („Спеціальні джерела світла”) (для студентів 5 курсу денної...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки України Херсонський державний університет Інститут іноземної філології Кафедра німецької мови
Стилістика сучасної німецької мови. Навчальний посібник для студентів денної, заочної та екстернатної форми навчання
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconІнформаційний лист міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Інститут філософії імені Григорія Сковороди нан україни Сумський державний університет Кафедра філософії, політології та інноваційних соціальних технологій
Міжнародної науково-теоретичної конференції «Гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм», яка відбудеться 19-20 квітня 2013 року в Сумському...
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний університет центр заочної, дистанційної та вечірньої форм навчання кафедра комп’ютерних наук випускна робота на тему
Студента п’ятого курсу, групи ін-72 Дн спеціальності “Інформатика” дистанційної форми навчання Короля Олександра Васильовича
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи