Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти icon

Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти




НазваНавчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти
Сторінка1/6
Дата23.05.2013
Розмір0.82 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6





За редакцією професора І.І.Сахарчука


Затверджено Центральним

кабінетом з вищої медичної освіти

МОЗ України як навчальний

посібник для студентів

і лікарів-інтернів вищих медичних

закладів освіти

III—IV рівнів акредитації


КИЇВ

«ЗДОРОВ’Я»

2000

ББК 54.1я73

0-75


УДК 616-072.7


Автори: І.І.Сахарчук, І.П.Тарченко, О.І.Бодарецька,

О.О.Зозуля, П.Ф.Дудка, Ю.М.Бондаренко, Р.І.Ільницький,

^ Л.М.Скакальська, О.І.Тимченко, Г.Т.Денис енко, В.Є.Казаков,

Л.Т.Бількевич, Л.О.Яшина, Є.ОДухін, В.В.Вознюк, О.Ю.Лущин


Упорядники видання: І.П.Тарченко, О.І.Бодарецька


У навчальному посібнику подано основні сучасні методи

лабораторної та інструментальної діагностики хвороб

дихальної, серцево-судинної систем, травного тракту, нирок,

органів кровотворення. Викладено принципи оцінки імунного

статусу організму, структурні основи спадковості та методи

лабораторної діагностики щодо визначення генотипових

ушкоджень, деякі фізіологічні константи здорової людини.

Для студентів вищих медичних закладів освіти,

лікарів-інтернів та курсантів.


Рецензенти: д-р мед.наук, проф. І.Т.Катеренчук,

д-р мед.наук, проф. В.М.Коваленко


© І.І.Сахарчук, І.П.Тарченко, О.І.Бодарецька,

4108040000 О.О.Зозуля, П.Ф.Дудка, Ю.М.Бондаренко,

О ——————— Замовне Р.І.Ільницький, Л.М.Скакальська,

209-2000 О.І.Тимченко, Г.Т.Денисенко, В.Є.Казаков,

Л.Т.Бількевич, Л.О.Яшина, Є.О.Духін,

І8ВК 5-311-01156-4 В.В.Вознюк, О.Ю.Лущин, 2000


ЗМІСТ


Розділ 1. Методи інструментальної та лабораторної діагностики

хвороб дихальної системи

(І.П.Тарченко, А.О.Яшина, Р.І.Ільницькшї, Ю.М.Бондарснко, О.О.Зозуля, Є.О.Духін, Г.Т.Дєнисєнко)................................................................................ 7


Розділ 2. Методи функціональної та лабораторної діагностики

патології серцево-судинної системи (І.І.Сахарчук,

І.П.Тарченко, О.І.Бодарєцька, П.Ф.Дудка,

^ О.О.Зозуля, В.Є.Казаков)...........................................................................47


Розділ 3. Методи інструментальної та лабораторної діагностики

хвороб травної системи

(І.П.Тарченко, О.І.Бодарєцька, О.О.Зозуля). ..........................................167


Розділ 4. Методи інструментальної та лабораторної діагностики

патології сечових органів

(І.П.Тарченко, О.І.Бодарєцька, О.О.Зозуля). ..........................................221


Розділ 5. Лабораторна та інструментальна діагностика

в ендокринології (О.І.Бодарєцька, І.П.Тарченко,

О.О.Зозуля, Р.І.Ільницькшї)......................................................................245


Розділ 6. Лабораторна діагностика хвороб кровотворних органів

(І.І.Сахарчук, І.П.Тарченко, П.Ф.Дудка,

А.Т.Бількебич, О.І.Бодарєцька). .............................................265


Розділ 7. Імунологічні методи дослідження

(І.І.Сахарчук, А.М.Скакальська)........................................................287


Розділ 8. Генетичні методи діагностики внутрішніх хвороб

(О.І.Тимченко)............................................................................................297


Розділ 9. Термометрія тіла (О.І.Бодарегрка)..........................................307


Розділ 10. Антропометрія (О.І.Бодарєцька, В.В.Вознюк)................313


Додаток. Фізіологічні константи здорової людини

(І.П.Тарченко, О.І.Бодарєцька, О.Ю.Аугцин)...................................317

Література.......................................................................................325


^ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ 160-РІЧЧЮ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. О.О.БОГОМОЛЬЦЯ


ШАНОВНИЙ ЧИТАЧУ!


Вашій увазі пропонується навчальний посібник,

який є результатом багаторічної праці

великого колективу авторів Національного медичного

університету ім. О .О .Богомольця та інших

провідних медичних установ України. Посібник

створювався у складний період становлення Української держави.

^ Свідченням справжнього відродження кращих

національних традицій меценатства в Україні

є активна участь у виданні посібника

Акціонерного товариства закритого типу

«Інтер-Контакт». Колектив авторів висловлює

щиру подяку почесному президентові цього

^ Товариства, народному депутатові України

Єдіну Олександрові Йосиповичу за фінансову

підтримку і громадське розуміння важливості цієї

наукової праці для лікарської спільноти України.


Заслужений працівник

вищої школи України,

професор Іван Сахарчук


РОЗДІЛ 1

______________________________________________


Методи

інструментальної

та лабораторної

діагностики хвороб

дихальної системи


АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ

ОСОБЛИВОСТІ

^ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Дихальна система у тісній взаємодії із серцево-судинною та іншими системами бере участь у складних процесах газообміну між організмом людини і навколишнім середовищем.

Повітроносні шляхи – це система органів, яка забезпечує вентиляцію легенів. Вони складаються з кондуктивної, транзиторної та респіраторної зон. Кондуктивна зона пролягає до термінальних бронхіол і поділяється на верхні й нижні дихальні шляхи. До верхніх дихальних шляхів належать носова порожнина, носоглотка і гортань. Верхні дихальні шляхи здійснюють проведення, регулювання температури і вологості вдихуваного повітря, виконують захисну функцію.

Нижні дихальні шляхи складаються з трахеї та бронхів. Трахея має вигляд циліндричної трубки завдовжки 10–13 см, утвореної 17–20 незамкненими перснеподібними хрящами, з’єднаними сполучнотканинними зв’язками. Задня частина трахеї не має хрящів (перетинчаста частина). Слизова і підслизова оболонки трахеї мають характерну для кондуктивної зони будову.

Бронхи – це система шляхів, які служать для проведення повітря, діаметр їх зменшується від головних бронхів до бронхіол. Справа розрізняють головний, верхній частковий, стовбуровий, середній частковий і нижній частковий бронхи; зліва – верхній і нижній часткові бронхи. Часткові бронхи поділяються на сегментарні і субсегментарні, останні – на міжчасткові і внутрішньочасткові бронхи, які у свою чергу можуть мати 8–25 поділів залежно від локалізації та індивідуальних особливостей розгалуження бронхіального дерева.

Стінка трахеї та бронхів складається з декількох шарів: слизової оболонки, підслизового, волокнисто-хрящового, гладеньких м’язів.

Бронхи закінчуються бронхіолами, що переходять у термінальні бронхіоли, а останні – в респіраторні бронхіоли, які сполучаються з альвеолами (мал. 1).

Мал. 1. Схематичне зображення шляхів, по яких повітря проходить до альвеол (Е.Р.Вейбель, 1970): ВR – бронхи; ВL – бронхіоли; ТВL – термінальні бронхіоли; RВL. — респіраторні бронхіоли; АD — альвеолярні ходи; АS — альвеоли;

Т, Т-1, Т-2, Т-3 – рівні розподілу термінальних бронхіол

У респіраторну зону дихальної системи входять усі структурні елементи – від респіраторних бройхіол до альвеол. Сукупність цих утворень формує повітряний парний орган (легені), який займає більшу частину грудної порожнини і охоплений плевральними мішками. Транзиторна (перехідна) зона має риси кондуктивної та респіраторної зон. У структурному відношенні вона включає суміжні (перехідні) елементи цих двох зон.

Епітеліальний покрив слизової оболонки бронхів складається з псевдобагатошарового призматичного миготливого (війчастого, циліарного) епітелію, який ин рівні субсегментарних бронхів поступово переходить у циліндричний війчастий епітелій, а на рівні термінальних бронхіол – в одношаровий кубічний війчастий епітелій. Респіраторні бронхіоли вкриті кубоподібними клітинами епітелію без вій, альвеоли – шаром альвеолярного епітелію, розташованого на базальній мембрані.

Серед клітин епітелію розрізняють війчасті (циліарні, миготливі), келихоподібні (секреторні), базальні і клітини Клара. Назва війчастих клітин походить від цитоплазматичних виростів на поверхні у вигляді вій (волосин), кількість яких досягає 200 на одну клітину. Війчастий (миготливий)

епітелій очищає органи дихання від забруднення. Ефективність цього очищення залежить від стану вій, товщини і стану слизового покриву.

Келихоподібні (секреторні) клітини є другими за чисельністю, їх співвідношення з війчастими клітинами складає 1:4. Келихоподібні клітини секретують слиз, який вкриває слизову оболонку бронхів і виконує захисну функцію (мал. 2).

Мал. 2. Схематичне зображення епітелію бронхів:

7 – базальна клітина; 2 келихоподібна клітина, заповнена

гранулами слизу; 3 – війчаста клітина; 4 пухирці –

попередники утворення миготливих волосків;

5 – зона розташування пухирців; 6 – хеморецептор;

7 – клітина, яка звільнена від секрету; 8 – нервові закінчення

(Цит. за В.Н.Молотковим, Ю.І.Кундієвим та ін., 1985)


У підслизовому шарі трахеї, головних, часткових, сегментарних бронхів розміщені бронхіальні залози, які продукують слизовий, серозний або змішаний секрет.

Бронхіальні залози разом із війчастими і келихоподібними клітинами входять до складу морфофункціональної структури – мукоциліарного апарату, який здійснює одну з форм захисту дихальних шляхів.

Базальні клітини розміщуються на базальній мембрані, а клітини Клара – у товщі слизової оболонки термінальних бронхіол.

Вважають, що клітини Клара беруть участь в утворенні поверхнево-активних речовин, які вкривають поверхню термінальних бронхіол.

Основною первинною морфофункціональною структурою респіраторної зони легенів є ацинус. Він являє собою сукупність розгалужень термінальної бронхіоли, яка поділяється на респіраторні бронхіоли з альвеолярними ходами, в які відкривається велика кількість альвеол. Стінка альвеоли є своєрідним аерогематичним бар’єром, через який здійснюється газообмін між кров’ю і повітрям. Він складається з альвеолярного епітелію, капілярного ендотелію, двох базальних мембран і міжмембранного простору з елементами сполучної тканини. Поверхня альвеол вкрита зсередини поверхнево-активною речовиною – сурфактантом (антиателектатичним фактором), завдяки якому і створюється поверхневий натяг. Від стану сурфактанту багато в чому залежать фізіологічні процеси дихання і ступінь патологічних змін в ураженій легені.

Обидві легені мають форму зрізаного конуса, в якому розрізняють основу, верхівку і поверхні: реброву, діафрагмальну і медіальну. Права легеня складається з трьох часток – верхньої, середньої та нижньої; ліва з двох часток – верхньої та нижньої. Останні складаються з бронхолегеневих сегментів, утворених тією частиною легеневої паренхіми, яка вентилюється сегментарним бронхом і його подальшими розгалуженнями.

Верхня частка правої легені складається з верхівкового, заднього і переднього сегментів, середня – із зовнішнього і внутрішнього, нижня – із задньоверхнього, медіального базального, переднього базального, латерального базального і заднього базального сегментів.

Верхня частка лівої легені об’єднує верхівковий, задній, передній, верхньоязичковий і нижньоязичковий сегменти, нижня – задньоверхній, медіальний базальний, передній базаль­ний, латеральний базальний і задній базальний сегменти.

Сегменти розділені міжсегментарними перетинками, кордони яких на поверхні легені утворюються ще у внутрішньоут-робний період і зберігаються протягом усього життя. Бронхо-легеневий сегмент є клінічною, анатомічною і фізіологічною одиницею, в межах якої спостерігається розвиток патологічного процесу (мал. 3). Легені вкриті плеврою, яка у вигляді дуплікатури утворює плевральну порожнину, що в нормі містить декілька мілілітрів серозної рідини. Вісцеральна плевра вкриває саму легеню, парієтальна – вистилає внутрішню поверхню грудної клітки. У ділянці кореня легенів ці плевральні листки з’єднуються. У плеврі, особливо парієтальній, міститься розвинута мережа отворів та щілин, які є витоками лімфатичних судин.

Постачання крові в легені здійснюється за рахунок легеневих та бронхіальних артерій. Постачання тканини легенів відбувається киснем та поживними речовинами через систему бронхіальних артерій, що відходять від грудного відділу аорти і супроводжують бронхи в їх зовнішній сполучнотканинній оболонці. Гілки бронхіальних артерій проходять також і в зовнішній оболонці великих гілок легеневої артерії. На рівні сегментарних бронхів бронхіальні артерії поділяються на артеріоли.

Газообмін у легенях здійснюється за рахунок судин легеневої артерії та легеневих вен, які утворюють мале коло кровообігу. Легенева артерія ділиться за типом неправильної дихотомії, її гілки чітко супроводжують розгалуження бронхів. Гілки легеневої артерії, що супроводжують головні, часткові, сегментарні, міжчасткові та внутрішньочасткові бронхи, належать до артерій м’язово-еластичного типу. Термінальні бронхіоли супроводжують артерії м’язового типу.

Судини малого кола кровообігу і бронхіальні судини анасто-мозують між собою, що має велике значення для розвантаження системи легеневої артерії.










Мал. 3. Частки та сегменти (8) легенів.

Права легеня (а, б). Верхня частка: , – верхівковий;

– задній; – передній. Середня частка: – зовнішній;

– внутрішній. Нижня частка: – верхівковий;

– медіальний (серцевий) базальний; – передній

базальний; – латеральний базальний; – задній базальний.

Ліва легеня (в, г). Верхня частка: – верхівковий;

– задній; – передній. Язичковий: – верхній; – нижній.

Нижня частка: – верхівковий; – медіальний (серцевий)

базальний; – передній базальний; – латеральний

базальний; – задній базальний

До мікроциркуляторного русла легенів належать дрібні артерії та вени, які розміщуються вздовж бронхіол. Артеріоли, пройшовши через міжальвеолярну перегородку, швидко зменшуються в діаметрі – від 150 до 10 мкм, дають три-чотири розгалуження, які розпадаються на капіляри, що густою сіткою охоплюють альвеоли.

Лімфатична система легенів поділяється на поверхневу (під плеврою) та глибоку (вздовж бронхів) сітки, які сполучаються між собою, внаслідок чого потік лімфи в легенях може здійснюватися радіальне (від периферії до кореня легенів), а також ретроградко. Лімфа з легенів стікається до лімфовузлів. Розрізняють вісцеральні, парієтальні, бронхо-пульмональні, біфуркаційні, трахеобронхіальні та паратра-хеальні лімфовузли. Від цих лімфовузлів через систему лімфатичних проток лімфа впадає до великої грудної лімфатичної протоки, а потім до верхньої порожнистої вени.

^ Рентгенологічне дослідження легенів

Флюорографія – різновидність рентгенологічного досліджен­ня легенів. Здійснюється за допомогою апарата – флюорографа, який дає можливість зробити рентгенівський знімок на малоформатній фотоплівці. Використовується для проведення профілактичних досліджень легенів у великих контингентів населення.

Рентгеноскопія легенів – візуальна оцінка стану легенів. Проводиться загальний огляд грудної клітки: її симетрія, стан скелета, положення та рухомість діафрагми, стан синусів, прозорість легеневих полів. Дослідження проводять у положенні стоячи прямо, боком та в оптимальних положеннях хворого.

Хворих у тяжкому стані можна обстежувати в положенні лежачи на бронхоскопі або лежачи на боці на спеціальній підставці – метод латероскопії.

Рентгенографія легенів – реєстрація та документація стану органів дихання за допомогою рентгенівської плівки.

Знімки проводять у прямій та бічних проекціях, а інколи – в оптимальних положеннях хворого, за яких краще виявляються патологічні зміни легенів.

Іноді виконують прицільні знімки, тобто знімають невелику ділянку легенів (наприклад, верхівки). Рентгенологічні симптоми захворювань легенів зумовлені функціональними та морфологічними змінами елементів, які входять до складу легенів.

Рентгенівська картина відображує зміни об’єму, форми, прозорості легеневих полів, зміни коренів легенів, легеневого малюнка, лімфатичної системи, бронхів, стан органів середостіння, скелета, діафрагми.

У разі патологічних процесів у легенях, які супроводжуються «тратою легенями повітря та ущільненням легеневої тканини, на рентгенівській плівці з’являються патологічні зображення.

Наприклад, у разі запалення легенів реєструються вогнищеві тіні, ураження всієї частки. Інколи пневмонічні вогнища схильні до гнійного розплавлення з утворенням порожнин, як правило,«сухих» або з горизонтальним рівнем рідини, іноді вогнища, зливаючись між собою, утворюють великі інфільтративні тіні без чітких меж, неправильної форми, особливо це характерно для септичних пневмоній (мал. 4).

Рентгенологічний метод виявляє рідину в плевральній порожнині. Якщо кількість рідини незначна, вона розміщується переважно по бічному краю ребрових дуг і дає тінь у вигляді ! плаща. У разі значного випоту рідина розміщується в ділянці І всього заднього відділу плевральної порожнини і рентгенологічне відображується загальним зниженням прозорості всього ураженого боку.

^ Ознаки ексудативного плевриту:

гомогенна інтенсивна тінь у ділянці синуса і над ним з І косою верхньою межею, з максимальним підвищенням по (латеральному краю і зниженням по медіальному контуру;

зміщення органів середостіння в здоровий бік у разі нагромадження рідини до V ребра;

підтиснення легені до кореня і різке зменшення її розмірів;

велике накопичення рідини в плевральній порожнині (мал. 5).

Іноді плеврит має характер осумкованого міжчасткового, медіастинального, базального, пристінкового.

Типовий вигляд мають порожнини в легенях, наприклад кісти. Найчастіше спостерігаються повітряні, або бронхолегеневі, ехінококові кісті








Мал. 4. Гостра двобічна нижньочасткова пневмонія:

а — пряма проекція; б — правобічна проекція



Мал. 5. Ексудативний плеврит правої

легені (застійний) у хворого на дилатаційну кардіоміопатію




Мал. 6. Кіста Мал. 7. Ехінококова кіста,

лівої легені виявлена в печінці

Клінічне одинична кіста майже нічим себе не проявляє, зрідка спостерігається кровохаркання. Тому одиничну повітряну кісту виявляють випадково під час рентгенологічного дослідження у вигляді прояснення круглої або овальної форми з дуже тонкими і водночас чіткими контурами (мал. 6).

Наявність кількох кіст називають полікістозом легенів. Інколи полікістоз легенів створює картину «мильних бульбашок».

У разі інфікування кіста нагноюється і рентгенологічна картина нагадує абсцес легенів.

^ Ехінококова кіста є паразитарною. Найчастіше вона має круглу або овальну форму з чіткими та рівними контурами гомогенного інтенсивного затемнення.

Вірогідною ознакою ехінококової кісти є інтенсивніша тінь кальцинації по зовнішньому контуру, симптом«півмісяця» (прояснення у верхньому полюсі тіні кісти між хітиновою оболонкою пухиря і фіброзною капсулою). Цей симптом характерний у разі загибелі ехінокока, коли відбувається зморщування пухиря (мал. 7).

Рентгенологічне дослідження в багатьох випадках є одним із головних, а іноді й вирішальним методом діагностики раку легенів: центрального, периферичного, медіастинального, плевро-апікального, міліарного карцинозу (карциноматозу).

^ Центральний рак легені розвивається з епітелію головного, часткового або сегментарного бронхів (мал. 8). Якщо пухлина росте в просвіт бронха, швидко настає порушення прохідності бронха з явищами гіповентиляції, клапанної емфіземи або ателектазу.

Рентгенівська картина гіповентиляції характеризується зниженням прозорості частки або всієї легені, на тлі якої виявляється посилений легеневий малюнок. Посилення легеневого малюнка настає внаслідок утрудненого відтікання крові. Визначаються симптоми зменшення частини або всієї легені і звуження міжреберних проміжків, підвищене положення купола діафрагми, незначне зміщення органів середостіння, головним чином стравоходу. Рентгенологічне ділянка, що слалася, має вигляд гомогенної інтенсивної тіні типу матового скла.

^ Периферичний рак легені розвивається з дрібних периферичних бронхів і рентгенологічне має низку особливостей: неправильна куляста форма, нерівні, горбисті, на окремих




^ Мал. 8. Центральний рак лівої легені:

а — томограма в прямій проекції

(пухлина локалізується в корені легені,

ушкоджений верхньочастковий бронх);

б — томограма в правобічній проекції

(візуалізується ателектаз верхньої

частки сегмента)


ділянках нечіткі змазані тіні, у разі метастазів у регіонарні лімфовузли наявність «доріжки», крайові дефекти стінок бронхів, наявність порожнини неправильної форми з нерівними краями внаслідок розпаду (мал. 9, 10).

^ Медіастинальний рак ха рактеризується однобічним ураженням лімфовузлів середостіння. При цьому

Мал. 9. Карцинома нижньої частки

правої легені

спостерігаються ознаки здавлення верхньої порожнистої вени, а також діафрагмального нерва.

^ Плевроапікальний рак (пухлина Пенкоста) характеризується раннім проростанням у ребра і втягненням у процес нервових сплетень (ознаки плекситу, симптом Горнера – розширення зіниці, сльозотеча).

^ Міліарний карциноз легені (карциноматоз) характеризується раннім проростанням пухлини з периферичного бронха в кровоносну судину і гематогенним обсіменінням однієї або обох легенів (мал. 11).

Рентгенологічна симптоматика карциноматозу легенів дуже схожа на гематогенно-дисеміно-ваний туберкульоз. На рентгенограмах обох легенів визначаються множинні вогнищеві тіні середньої величини неправильної круглої форми з чіткими контурами.

Рентгенологічний метод дослідження виявляє ушкодження легенів та плеври.

Пневмоторакс – наявність повітря в плевральній порожнині. При цьому на

Мал. 10. Карцинома нижньої частки

правої легені з порожниною

(томограма в прямій проекції)



Мал. 11. Карциноматоз легенів

боці пневмотораксу визначається підвищена прозорість, на тлі якої відсутній легеневий малюнок, легеня підтиснута до кореня, іноді значно зменшена в об’ємі. Органи середостіння зміщені в протилежний бік.

При деяких травмах грудної клітки одночасно з утворенням пневмотораксу спостерігаються поранення судин і крововилив у плевральну порожнину. За одночасної наявності повітря і рідини в плевральній порожнині виникає гідропневмоторакс: інтенсивна однорідна тінь з горизонтальним рівнем (мал. 12).

Крім травматичного, розрізняють штучний і спонтанний пневмоторакс, який може бути наслідком туберкульозу легенів, пухлини, кісти, ємфіземи.

Іноді спонтанний пневмоторакс, спостерігається у цілковито здорових людей, у спортсменів, унаслідок різких рухів.

Рентгенологічне дослідження відіграє головну роль у ранньому виявленні



Мал. 12. Правобічний гідропневмоторакс



Мал. 13. Гематогенно-дисемінований туберкульоз легенів



Мал. 14. Фіброзно-кавернозний туберкульоз верхньої частки

лівої легені з бронхогенною дисемінацією

  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для студентів медичних вищих навчальних закладів та лікарів-інтернів
Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти моз україни як навчальний посібник для студентів вищих медичних...
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів
Литвиненко Н. В. – доктор медичних наук, професор Української медичної стоматологічної академії
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів іу рівня акредитації та лікарів-інтернів
М. Г. Бойко – доктор медичних наук, професор кафедри фтизіатрії вднзу «Українська медична стоматологічна академія»
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів іу рівня акредитації та лікарів-інтернів
М. Г. Бойко – доктор медичних наук, професор кафедри фтизіатрії вднзу «Українська медична стоматологічна академія»
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для студ вищих мед навч закладів IV рівня акредитації та лікарів-інтернів / П. С. Назар. Київ : тов "Видавництво "Сталь", 2012. 672 с
Апанасенко, Г. Л. Санологія (медичні аспекти валеології) : підручник для лікарів-слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти...
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для студентів іу-уі курсів, лікарів-інтернів вищих навчальних закладів
...
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для лікарів-інтернів і лікарів-слухачів закладів (факультетів)
Л. А. Грищук − доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри фтизіатрії Тернопільського медичного університету
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
Рекомендовано центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти моз україни як навчальний посібник для студентів вищих медичних...
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНаказ № 2009 року м. Ужгород Про затвердження баз стажування лікарів-інтернів
Переліку спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних І фармацевтичних вищих навчальних закладів, медичних...
Навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних закладів освіти iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
М. А. Власенко – заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи