Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей icon

Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей




Скачати 340.18 Kb.
НазваАктуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Дата24.05.2013
Розмір340.18 Kb.
ТипДокументи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ЕТИКИ


Теоретико-методичні матеріали

для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей


Суми

Вид-во СумДУ


2006


Навчальне видання


АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ЕТИКИ



Теоретико-методичні матеріали

для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей


Відповідальний за випуск В.М.Вандишев


Редактор Н.З. Клочко


Комп’ютерне верстання Н.В. Вандишевой-Ребро


Підп. до друку, поз.

Формат 60х84/16. Папір офс. Гарнітура Tomes Neon Roman Cry. Друк офс.

Ум. друк. арк. Обл.-вид. арк.

Тираж 50 пр. Собівартість видання

Зам. №


Видавництво СумДУ при Сумському державному університеті

40007, Суми, вул. Р.-Корсакова, 2

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру

ДК № 2365 від 08.12.2005.

Надруковано у друкарні СумДУ

40007, Суми, вул. Р.-Корсакова, 2.


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


^ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ЕТИКИ


Теоретико-методичні матеріали

для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей


Суми

Вид-во СумДУ

2007

^ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


До друку та в світ

дозволяю на підставі

“Єдиних правил”,

п.2.6.14

Заступник першого проректора -

начальник організаційно -

методичного управління В.Б. Юскаєв

^

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ЕТИКИ



Теоретико-методичні матеріали

для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей


Усі цитати, цифровий,

фактичний матеріал,

бібліографічні

відомості перевірені,

написання одиниць

відповідає стандартам


Укладач Н.В. Вандишева-Ребро


Відповідальний за випуск В.М. Вандишев


Декан гуманітарного факультету Л. П. Валенкевич


Суми

Вид-во СумДУ

2007


Теоретико-методичні матеріали з курсу “Актуальні проблеми сучасної етики” для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей /Укладач Н.В. Вандишева-Ребро. - Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 26 с.


Кафедра філософії


^ Тема 1

Новації в етиці ХХ століття. Витоки сучасних уявлень про мораль


1 Утилітаризм – нові уявлення про мораль.

2 Позитивізм – обґрунтування еволюції/прогресу моралі.

3 Прагматизм – виправдання корисності.

4 Етичний волюнтаризм та інтуїтивізм.

5 Феноменологічна етика.

6 Екзистенціалізм.

7 Ірраціоналізм етики З. Фройда.


^ Анотація теми

Етика як філософська наука перебуває в постійному розвитку, динаміці. Прогрес людства призводить до нових орієнтирів, нового розуміння культури та цінностей людини. Етика з великою чуттєвістю ставиться до будь-яких змін. У цьому розділі приділено увагу найбільш відомим та значущим новаціям в етиці ХІХ-ХХ ст., які й сьогодні є актуальними.

Сьогодні неможливо визначити об’єктивні засади моралі, бо в сучасних умовах ми орієнтуємось на суб’єктивний індивідуальний досвід людини. Класична ж етична думка, навпаки, виводила об’єктивні моральні засади з розумності людської природи. Відрив від класики призводить до інтуїтивізму як загального методологічного принципу новітньої етики, що стоїть на позиціях релятивізму моральних цінностей.


Утилітаризм

У XIX столітті складається етика утилітаризму, що розглядає будь-які природні або соціокультурні феномени з огляду на їх корисність, а не згідно з їх об’єктивними якостями.

Принципи утилітаризму вперше презентував в Англії Ієремія Бентам (1748-1832). Його наступники Джемс Мілль (1773-1836), Джон Стюарт Мілль (1806-1873) обґрунтували принципи цього напрямку. Утилітаризм, у свою чергу, впливав на філософію та етику американського прагматизму.

Ідеї етики Бентама викладені у двотомній праці "Деонтологія, або наука про мораль" (1834). В основу її покладений принцип оцінювання діяльності людей відповідно до її корисності. Мова йшла не про суспільну корисність діяльності, а про приватний інтерес особи. Доброчесними оголошувалися вчинки, що збільшують насолоду людини і применшують її страждання. Бентам бачить англійського буржуа взірцем людини.

Простежуючи механізм, що є рушієм людських учинків, Бентам уважає таким "механізмом" психіку людини: почуття страждання та задоволення. Людина постійно перебуває між цими двома психічними станами. Корисність учинків дає відчуття задоволення, що тотожне поняттю щастя. Корисність – це те, пише Бентам, що приносить "добробут, зиск, задоволення, добро і щастя". Відповідно, протилежним йому є почуття нещастя. Поняття корисності Бентам ставить у центр розуміння мотивів людських учинків, а також уважає, що з нього доцільно виводити моральні та законодавчі норми. Він схильний вважати, що поняття корисності лежить в основі людської природи.

^ Джон Стюарт Мілль розвинув етичну систему утилітаризму в праці "Система логіки". Поняття утилітаризм вперше введено ним для означення нового етичного напрямку. Мілль обґрунтовує моральну цінність учинків їх корисністю. Правда, на відміну від своїх попередників, корисність він не зводить до егоїстичного задоволення. У його етиці мовиться також про принцип альтруїзму, хоча не розкриваються об’єктивні підстави переходу егоїзму у свою протилежність – альтруїзм.

Мілль виводить джерела моральності із психічної структури особи. В основі суспільних явищ лежать загальні закони людської природи. Вони є предметом науки про людину. Етика ж – це мистецтво. Вона покликана виробити сукупність норм, спираючись на які, людина могла б позбутися страждань, переживань і почуватися щасливою. Етика – засіб морального самовдосконалення людини, відтак і суспільства.


Позитивізм

Основоположник позитивізму Огюст Конт (1798-1857) подає основи свого вчення в працях: "Курс позитивної філософії (1830 - 1842) та "Система позитивної політики" (1851-1854). Він вважав, що етика, спираючись на закони біології, може дати такі ж переконливі висновки, як, скажімо, геометрія. Називаючи етику "позитивною філософією", він відводить їй таку функцію: "...Точно визначити прямий чи опосередкований, приватний чи суспільно дійовий вплив, властивий кожному вчинку, кожній звичці і кожній схильності або почуттю; звідси природно будуть випливати як неминучі наслідки правила поведінки як загальні, так і спеціальні, і ці правила будуть найбільше відповідати всезагальному порядку і, отже, необхідно виявляться найбільш сприятливими для особистого щастя". Етика покликана внести порядок у соціальні явища, виходячи з принципу "цілого", шляхом утвердження примату обов'язків над правами. Можливості виконати цю функцію наявні в етиці завдяки опорі на розум. Нижчі біологічні прояви людини мають бути підпорядковані вищим. Суспільство на вищому рівні свого розвитку ("позитивна стадія", стадія "промислового життя") має жити згідно із законами "позитивної філософії". У ньому має панувати миролюбна мораль, альтруїзм, суспільна злагода на засадах остаточного розподілу прав і обов’язків громадян.

Формулюючи принцип альтруїзму, Конт висуває такі максими: "Люблю тебе більше, ніж себе і себе люблю тільки заради тебе" та "Жити для інших, забути про себе".

Полемізуючи з ідеями просвітителів, Конт замість принципу "свободи особистості", "рівності перед законом" висуває принцип добровільного підпорядкування людей існуючій системі стосунків.

Для збереження суспільної злагоди він вважає необхідною гармонійну взаємодію трьох основних засад життя: матеріальної, духовної, моральнісної. У людській природі їм відповідають такі здібності: воля, розум, почуття. Воля спрямована на матеріальну сферу, розум – на інтелектуальну діяльність, а почуття – на душевну злагоду. Таким чином, держава регулює майнові питання, церква – духовні, сім'я – моральні (душевні). Кожна сфера має функціонувати всередині себе та взаємодіяти з іншими.

Позитивізм сприяв розвитку „еволюційної етики”, найбільш відомим представником якої був ^ Герберт Спенсер (1820-1903). Основні ідеї його етики ґрунтуються на еволюційній теорії Ч. Дарвіна та утилітаризмі й гедонізмі. При обґрунтуванні природних витоків моралі Спенсер проводить якісне розмежування рис природного і соціального. Зокрема, на відміну від природного „соціальний організм” характеризується автономією складників: кожен член суспільства, який належить до загального цілого, разом з тим є неповторним проявом буття.

У другій половині XIX – на початку XX століття розробка етичної проблематики набуває особливої актуальності у зв'язку із загальною тенденцією гуманізації філософського знання. Позитивіст Гаральд Геффдінг (1843-1931), розробляючи проблему цінностей як проблему філософії, бачить їх в етиці та релігії. У працях "Людська думка" та “Філософія релігії” він зближує моральну і релігійну проблематику. Основне завдання моралі - забезпечити людині благополуччя, тобто такий стан, що задовольняє потреби людської природи.

Француз Шарль Летурно (1831-1902) продовжує теорію позитивізму працею "Прогрес моральності" та виводить моральні ідеї людства з людської природи. Його праці з еволюції моралі, сім'ї, шлюбу, релігії мають гуманістичне спрямування. Важливе місце в них посідає проблема виховання, зокрема морального виховання особистості. Зрештою, увесь процес морального розвитку людства бачиться філософу та етнографу шляхом упорядкування інстинктів, самоупокорення людини. Історію моралі він ділить за цією ознакою на чотири періоди: перший – тваринна стадія; другий – дикунська; третій – варварська; четвертий – меркантильна.

Ім’я Еміля Дюркгейма (1858-1917) та його учня Люсьена Леві-Брюля (1857-1939) асоціюється з історико-етнографічним напрямком, неопозитивізмом. У працях Дюркгейма „Метод соціології”, „Самогубство” та інших розкрито питання історії моралі та її сутності. Згідно з Дюркгеймом мораль є наслідком "колективних уявлень", що виробляються суспільством і "нав'язуються" людині. Особистість не розглядається при цьому як суб’єкт морального вибору. Процес переходу колективних уявлень в особистий досвід індивіда розглядається як явище морального і, ширше, історичного прогресу загалом. Дюркгейм розробив різновиди солідарності, виділивши два її типи: "механічну" й "органічну". Вища (органічна) солідарність можлива лише тоді, коли кожен має власну сферу діяльності, тобто є особистістю. Останнє можливе лише за об’єктивних умов: наявність у суспільстві умов для індивідуалізації особи. Поведінку окремої особи Дюркгейм ставив у залежність від "солідарності суспільного цілого".


Прагматизм

У XX столітті популярності набуває ще один новий напрям – прагматизм. Його засновник - американський філософ Чарльз Пірс (1839-1914) базував етичні ідеї на космологічному вченні. Цікаво, що космічна еволюція базується на трьох вихідних засадах: на тихізмі (грецьке – випадок), агапізмі (грецьке – любов) та синехізмі (грецьке – неперервність). Провідним принципом бачився агапізм, тобто любов як породжуюче начало світу. Закони любові діють у Всесвіті і проявляють себе у вигляді законів еволюції. Усі речі прагнуть один до одного і в цьому зв'язку вдосконалюються. Принцип синехізму, тобто неперервності сущого, означає рух від нижчого до вищого, від неіснуючого до існуючого, від хаосу до космосу, тобто до любові та порядку. Увесь процес загалом визначається як зростаюча його розумність. У світі людського буття або, за термінологією Пірса, "вторинного буття" має місце індивідуальне існування, що піддається виміру згідно з принципом: "тут" і "тепер". У праці "Маніфест" він так визначає спрямування діяльності: вона може бути істинною або ні. Важливо, щоб вона була практично корисною, доцільною, тобто працювала на інтереси суб'єкта.

Ідеї прагматизму набули популярності. ^ Уільям Джеймс – послідовник Пірса заглиблюється в цю проблематику і приходить до висновку, що "істинне те, що дає успіх". Поняття добра та зла пов'язуються відповідно з успіхом чи неуспіхом діяльності. Прагматизм відповідав духу капіталізму саме американського ґатунку, де успіх незалежно від шляхів та засобів його здобуття робить особу, що є символом успіху, взірцем людини.


^ Етичний волюнтаризм та інтуїтивізм

Напрям етичного волюнтаризму чи „філософії життя” – це результат вияву особливостей свідомості людини кін. ХІХ – поч. ХХ ст., коли раціональність у підході до проблем етики перестає бути актуальною. Засновниками ірраціонального підходу були Артур Шопенгауер (1788-1860) та його послідовники – Фрідріх Ніцше (1844-1900), Анрі Бергсон (1859-1911), Освальд Шпенглер (1880-1936) та інші. Зрозуміло, світоглядною позицією цього напрямку є скептицизм щодо можливостей розуму пізнати світ шляхом споглядального ставлення до нього. У ньому простежується також несприйняття і внутрішній протест проти практицизму буржуазного способу життя та проти системи цінностей буржуазії. Етичні ідеї філософського ірраціоналізму Шопенгауер обґрунтовує в праці "Світ як воля та уявлення", а також у конкурсних трактатах "Про свободу волі" та "Про основу моралі". Етичні ідеї філософа приводять до розуміння, що метафізичне начало - світова воля. Усе багатство реального світу є виявом волі. На рівні людини відбувається роздвоєння волі на суб’єкт і об’єкт, тобто вона стає для себе предметом уяви, об’єктивується і пізнає себе в поняттях. Однак на рівні уяви світ не відкривається людині. Емпірична дійсність – лише ілюзія людської свідомості. Світова воля як основа світобудови може бути пізнана лише на основі інтуїції.

Етична система Шопенгауера пронизана песимізмом, що об'єктивно зумовлений протистоянням світової волі та моральної волі суб'єкта. Воля до життя – явище позаморальне, а тому її вияви – завжди джерело нещастя. Оскільки ж воля до життя – безкінечна, то в ній присутнє постійне джерело розбрату.

Поняття світової волі в етиці Шопенгауера пов'язане з питанням свободи й необхідності. Цілком вільною Шопенгауер вважає лише світову волю – єдину, тотожну собі сутність. Вона нічим не обмежена, а тому всемогутня. Людину він бачить позбавленою свободи за самою її природою, як така вона несе в собі свою долю. Її моральні якості залишаються незмінними впродовж життя. Єдине, що вирізняє людину як вид, це те, що її характер індивідуальний, тоді як у тваринному світі він видовий.

У трактаті "Про основу моралі" егоїзм бачиться нормою, оскільки згідно з Шопенгауером більшість людей за своєю природою – егоїсти. Небезпечним є лише його крайній варіант – "злостивий характер", оскільки спричиняти нещастя іншим – для нього насолода. На особливу увагу заслуговує визначення третього типу характеру – співстраждання. Співстраждання переводить вектор волі на іншого, що "стає останньою метою моєї волі", тобто, що "я цілком безпосередньо бажаю йому блага і не бажаю йому зла", – пише Шопенгауер. У феномені співстраждання філософ бачить вихід за межі егоїзму волі.

Співстраждання, наголошує Шопенгауер, – це рушій людських дій. Його моральна цінність – у здатності долати егоїзм волі. Гуманістичне бачення сутності людяності засвідчує про себе тим, що моральна особистість згідно з Шопенгауером здатна витримати двобій "з цілим світом зла".

Послідовником ідей Шопенгауера в підході до розуміння місця волі в людській діяльності був ^ Фрідріх Ніцше. Щоправда, він більше послідовний провідник ідей волюнтаризму. Ніцше подолав суперечність між онтологічним принципом волі до життя та онтологічним принципом співстраждання, що була наявна в етиці Шопенгауера. Його етичну систему можна вкласти в поняття „воля до волі”. Ніцше утверджує діяльну волю як умову самоздійснення особистості. З цих позицій він піддає критиці традиційну мораль як таке начало, що сковує волю.

Етичні ідеї викладені Ніцше в працях: “Людське, надто людське”, “Весела наука”, “Зла мудрість”, “Так казав Заратустра”, „По той бік добра і зла”, “До генеалогії моралі” та ін. Етика Ніцше спрямована на переоцінку наявних моральних цінностей. Підстави переоцінки він бачить у тому, що традиційна мораль втратила свою моральнісну сутність. Вона звузилася до форми, що маскує руйнацію моральнісних зв'язків.

Предметом аналізу філософа є питання добра і зла, доброчесності, сорому, справедливості тощо. Всюди він виявляє відмінне між справді моральним та удавано моральним і викриває останнє як протилежне моральності. Він наголошує, що в людині важлива не видимість гідності, честі, добра, а їх наявність. У праці "Так казав Заратустра" він доходить висновку про існування двох типів людей залежно від їх ставлення до моральних засад суспільного життя. Один тип - сильна людина, що бачить себе "надлюдиною": більш "обдарованою", кращою за інших. Колектив таких сильних, сповнених жадоби до влади "панівних" натур вважає, що йому "усе дозволено", інший – це "слабкі" натури: "усереднена" більшість, здатна хіба що підпорядковуватись сильним.

В етиці Ніцше “розумне” в суб’єкті тотожне “доброму”; індивідуальне (творче) моральнісне начало утверджує всезагальне.


^ Феноменологічна етика

У XX ст. одним із значних філософсько-етичних напрямків стала феноменологія. Етичні ідеї феноменології обґрунтував Макс Шелер (1874-1928) у праці "Формалізм в етиці і матеріальна етика цінностей" (1916). Це одна з найбільш цікавих у XX столітті праць з етики. Шелер спирається на феноменологічний метод Е. Гуссерля, що вважав можливим безпосереднє, інтуїтивне осягнення сутності речей і явищ. Шелер зосереджує увагу не стільки на описі "логічних сутностей" – смислового значення феноменів "ідеальної інтуїції”, скільки на проблемі цінностей. Він виходить із того, що феномени свідомості мають не лише смислове, але й ціннісне значення. Досліджувати його зміст покликана етика. Предмет її осягається не інтелектуальною, а емоційною інтуїцією. Це особливе почуття. Сутність його не в афективних почуттях, не в суб'єктивному світі, а у світі об'єктивних цінностей.

Шелер поділяє ідею етичного апріоризму Канта, але говорить про певний формалізм його етики. Етика Канта визначає всезагальність моральної форми поведінки, але не говорить, що саме слід робити. Поняття „необхідного” Шелер вкладає в такі межі: поняття – неприємного (нижча сходинка); благородного і підлого (утилітарні цінності – середня сходинка); духовні цінності (естетичні, моральні – вища сходинка). Найвищими в цій ієрархії є релігійні цінності.

Цікаво та актуально звучить думка філософа щодо плідності синтезу східної та західної моральних традицій і культури загалом. Захід досяг величезних успіхів у галузі технічних знань, а Схід – у "знанні культури", тобто у сфері духовної "дисципліни". Синтезувати їх можна в такий спосіб: технічне знання поставити на службу вищим духовним та релігійним цілям.

Близьку позицію щодо розуміння змісту та сутності моралі висловлює засновник учення про "творчу еволюцію" Анрі Бергсон (1859-1941) у праці «Два джерела моралі і релігії». Він стоїть на позиції визначального впливу релігійних ідей на соціальну еволюцію. Усе життя суспільства він ставить у залежність від типів моралі. Останню ж він ділить на "статичну" і "динамічну". Статична зорієнтована на збереження й утвердження існуючих суспільних інституцій. Її виховна дія зосереджена на виробленні типових форм поведінки.

"Динамічна" мораль спрямована на творення нових етичних цінностей, джерелом яких Бергсон вважає нові релігійні течії. “Динамічна” мораль базується на натхненні й вимагає внутрішнього вдосконалення особистості, з часом вона також стає "статичною".


Екзистенціалізм

Найпомітніший напрям етики XX століття, що має виражене гуманістичне спрямування, – екзистенціалізм. Розвиток екзистенційної філософії (від лат. ехistentia – існування) пов'язаний з утвердженням у культурі кінця XIX століття ідей гуманізму в його індивідуалістично визначеному варіанті. Його засновник – представник християнського екзистенціалізму, датський філософ Сьорен Кіркегор (1813-1855). Його праці "Страх і тремтіння", "Насолода і обов'язок", "Поняття страху" та інші присвячені проблемам моралі, зокрема співвідношенню моралі та віри. Ідеї, обґрунтовані Кіркегором у XIX ст., викликали особливий інтерес у XX ст. у зв'язку з проблемою вибору особистістю свого буття в умовах зростаючого відчуження особи від природного й соціального світу.

Етичні засади екзистенціалізму виходять із ідеї особистісного вибору буття. Ситуація вибору пов'язана з негативними явищами духовного життя особистості, такими, як страх, тривога, неспокій, роздратування тощо. Їх наявність у психічному житті особистості пояснюється гріховною природою людини і відчуттям провини за гріховність. Етика Кіркегора має виражене релігійно-теологічне спрямування. Лише Бог – джерело добра у світі. Моральність людини не має вираженого змісту, вона - пусте поняття. У кращому випадку вона має лише форми зовнішнього прояву. Навіть моральна рефлексія є лише спробою наближення до духовності, якщо не пов'язана з релігійним відчаєм. Лише зіставлена з Богом у формі руху до Нього моральність стає реальною. Поняття вибору є основною категорією екзистенційної етики. Вибір створює особистість, а отже, не можна ніколи з певністю сказати, що "я" - наявне. Воно є категорією становлення.

Найбільш відомі представники філософії та етики екзистенціалізму Мартін Гайдеггер (1889-1976), Карл Ясперс (1883-1969) – у Німеччині, Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альбер Камю (1913-1960), Габріель Марсель (1889-1973), Моріс Мерло-Понті (1908-1961) – у Франції, Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955) – в Іспанії, Мартін Бубер (1878-1965) – в Ізраїлі, М.О. Бердяєв (1874-1948) та Лев Шестов (1866-1938) – представники "київської школи" та ін.

Вихідним в екзистенціалізмі є тлумачення буття як певної нерозчленованої цілісності суб'єкта та об'єкта, пізнаваного і пізнаючого. М. Гайдеггер у праці "Буття і час" (1927), визначаючи філософські засади людського існування, описує такі його модуси, як відчай, турбота, страх, рішучість, совість тощо. У зіставленні зі смертю вони є лише різними способами взаємодії з ніщо. К. Ясперс характеризує цю ситуацію як "межову" таку, що дає змогу людині осягнути свою екзистенцію в її справжній глибині.

Етичне спрямування має одне з центральних понять екзистенціалізму – поняття свободи. Свобода вибору завжди пов'язується з моральним волінням та відповідальністю за вибір. В екзистенціалізмі зазнає заперечення раціоналістично-просвітницька традиція трактування свободи як пізнаної необхідності. Екзистенціалізм ототожнює екзистенцію й свободу. Екзистенція, витлумачена як "спрямованість-на", має певні нюанси. У релігійному екзистенціалізмі трансцендування – шлях до Бога.

У зв'язку з проблемою вибору свободи велика увага в екзистенціалізмі приділяється поняттю совісті. Оскільки моральні критерії добра і зла в екзистенціалізмі відсутні, вибирати особа має не між добром чи злом. Поняття "совість" пов'язується з вибором себе – з відповідальністю особи перед собою. Діяти згідно із совістю, або інакше – бути вільним, означає бути собою, тобто не чинити і не думати так, як чинять і думають інші.

Екзистенціалізм спрямований на особистість із метою дати їй відвагу та наснагу здійснити себе усупереч недосконалості світу. У серці людини, за словами А. Камю, знаходять собі притулок духовні конфлікти. Конфлікт зумовлюється суперечністю між бажанням людини здійснитися, з одного боку, та ірраціональністю світу – з іншого. Зіткнення цих двох начал народжує абсурд як метафізичну сутність буття. Однак людина не повинна уникати конфлікту, що відкриває абсурдність буття.


^ Психоаналіз. Неофройдизм

Ця етична система базується на принципі ірраціоналізму. Творець психоаналізу Зиґмунд Фройд (1856-1939) розглядає етичну проблематику у зв'язку з розробленою ним теорією психоаналізу в таких працях – "Я і Воно", "Психологія мас і аналіз людського Я", "Тотем і табу", "Майбутнє одної ілюзії", "Невдоволеність у культурі" та ін. З. Фройд вважав, що витоки людських вчинків у несвідомому. Структуру психіки він загалом поділяв на три шари: несвідоме, свідоме і надсвідоме, тобто на "Воно", "Я" і "над-Я". Свідомість служить для того, щоб надавати ірраціональним потягам зовні сприйнятних форм. Це раціональні "маски" наших вчинків. З. Фройд не заперечує існування морального почуття та досліджує таку форму культури – табу. Він чітко вирізняє мотиви дотримання заборон, що народжені містичним страхом перед невідомими явищами (табу), від заборон, які свідомо накладені людьми на певні шкідливі для спільноти дії. Останні – це моральні заборони, які спираються на розум.

Характеризуючи психіку як явище еволюції, З. Фройд наголошував, що в людському житті все ще мають місце патологічні, з погляду моралі та культури загалом, явища вбивства, інцесту тощо. Саме вони і є предметом дослідження в психоаналізі. Перспективу людства вчений бачить у моральному вдосконаленні, а тому посилення над-Я є цінним психічним здобутком культури. Особистості, у яких воно відбулося, робляться з противників культури її носіями. Чим більше їх у тому чи іншому культурному регіоні, тим краще забезпечена ця культура, тим легше вона зможе обійтися без засобів зовнішнього примусу. З. Фройд виступив виразником ідей прогресу, зокрема морального прогресу людства.

Ідеї З. Фройда були переосмислені в працях представників неофройдизму. Так, його учень Карл Юнг (1875-1961) свої ідеї виклав у працях “Психологія і релігія” “Архетипи колективного несвідомого”, “Поняття колективного несвідомого” та ін. Авторитетним вченим і продовжувачем справи З. Фройда був Еріх Фромм, автор важливих досліджень-праць “Втеча від свободи”, “Мати чи бути” та ін.

Юнг вважав, що несвідоме поєднує в собі не лише індивідуальний психічний зміст, але й колективні, безособові форми реагування людини на явища, досвід якого складався впродовж еволюції. Ці форми не довільні. Юнг називає їх архетипами (грец. – початкові образи, або праобрази). В етиці Юнга поняття архетипу розглядається у зв'язку із несвідомою активністю людей. Вона зумовлюється змістом об'єктів небайдужості, що знаходяться не в об’єктивній дійсності, а в психіці людини, у її глибинних шарах. Архетипні образи є засадою для творення повноти психічного буття окремої особистості.

Цікавими є міркування Юнга щодо впливу різних типів соціального середовища на психіку та мораль окремої особистості. Повне злиття та розчинення її в колективних формах, в архаїчній стихії колективного несвідомого – характерне для східних релігійно-містичних культів. Інша крайність стосунків особи з суспільством явлена сучасною європейською цивілізацією. Вона раціоналізувала життя і пригнітила та спотворила наявне в нашій психіці колективне несвідоме. Порушення рівноваги психічних структур, особливо такого їх формуючого начала, як колективне несвідоме, спричиняє нерегульовані спонтанні вибухи асоціальності. Розрив з колективним досвідом, наявним у психічному світі людини ранніх культур, ставить сучасну людину в ситуацію безпорадності, коли вона з жахом виявляє, що є об'єктом якихось містичних сил.

Фромм розглядає повернення гуманізму як умову збереження західного суспільства. Справжньою цінністю людського життя Фромм вважає здатність любити. Любов для нього – це єднання за умови збереження власної цілісності, індивідуальності. У любові має місце парадокс: дві істоти стають одною і залишаються при цьому двома. Правомірно вирізняти декілька видів любові: материнська (природна); батьківська (народжена почуттям обов'язку); любов дитини до батьків (незріле почуття); братська; еротична (ілюзія єдності); любов до себе; любов до Бога (прагнення подолати відчуження від світу). У любові людина здобуває справжній сенс життя, оскільки любов народжує інтерес до життя, потребу в єднанні зі світом. Любов змінює характер людини і систему цінностей, переводячи егоїзм в альтруїзм.


^ Контрольні питання до теми

1 Яка різниця між класичною етичною думкою та сучасною етикою у вирішенні проблем етики?

2 Визначте загальний методологічний принцип підходу сучасної етики до моральної проблематики.

3 Розкрийте вихідні принципи етики утилітаризму.

4 Хто та яким чином визначив основні принципи прагматизму?

5 На які принципи спирається етика А. Шопенгауера?

6 Чому Ф. Ніцше вважають критиком традиційної моралі?

7 Визначте основні аспекти етичної системи екзистенціалізму.


Список літератури

1 Камю А. Бунтующий человек. – М.: Политиздат, 1990.

2 Кьеркегор С. Болезнь к смерти //Этическая мысль. – М.: Политиздат, 1990.

3 Мур Дж. Принципы этики. – М.: Прогресс, 1984.

4 Ницше Ф. Сочинения: В 2 т. – М.: Мысль, 1990.

5 Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм //Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1990.

6 Фрейд З. Будущее одной иллюзии //Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1990.

7 Фромм Э. Бегство от свободы. Человек для себя. – Минск: ООО „Попурри”, 1998.

8 Фромм Э. Искусство любить. – М.: Педагогика, 1990.

Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность. – М.: Республика, 1992.

9 Юнг К. Об архетипах коллективного бессознательного //Вопросы философии. – 1988. – № 1. – С. 133-150.

Тема 2

Проблеми екологічної етики


1 Витоки екологічної етики та її завдання.

2 Еволюційна етика про еволюцію моралі.

3 Етологія.

4 Біоетика.


Анотація теми

У ХІХ столітті людство вступило в епоху індустріального розвитку, який супроводжувався небаченим до цього обсягом освоєння природи та її ресурсів. Саме це століття ознаменувалося небувалим розвитком промисловості, появою нових технологій, що призвело людство до кризи нового характеру. Криза стала глобальною. Тому сьогодення визначають як техногенну цивілізацію, коли людина у своїй діяльності доходить до абсурду.

Останнім часом формуються нові наукові напрями, міждисциплінарні науки, які розкривають взаємовідносини між людиною та природою, медициною та етикою тощо.

^ Витоки та завдання екологічної етики

В історії людства виділяють три етапи зміни стосунків людини з природою. Перший етап, коли людина ранніх культур бачить в природі джерело життя і тому включає її у власне родове життя як невід’ємну складову. Виживання людського роду, його збереження та розвиток досягалися шляхом неухильного дотримання загальних ціннісних норм. Успіхи в упорядкуванні власної природи народжували віру в можливість управляти природними стихіями шляхом певних ритуальних дій.

Зростаюче усвідомлення безсилля перед природою народжує інший тип уявлень про зв'язки людини та природи. Посередником між людьми і стихіями бачиться надприродна сила – Бог. Він не управляє стихіями, а допомагає людям жити у світі. Починається відчуження людини від природи, навіть від власної тілесної природи. Останню бачать нижчою за духовну (божественну) і на цій підставі піддають її різним видам дискримінації. Це – другий етап стосунків.

Третій етап можна визначити як етап зростаючого звільнення людини від залежності від природи. Для нього характерні відчуження від природи та експансія людини в природу. Це етап бурхливого промислового розвитку останніх трьох століть. Масштаб господарювання людини зріс настільки, що зумовив глобальний характер втручання в процеси планетарного життя. Природа опинилася в небезпеці, оскільки в процесі історії у міру зростання масштабів діяльності людини в природі, не здійснювалося паралельне вдосконалення способів регулювання зв'язків із нею.

Взаємовідносини людини з довкіллям – одна з глобальних проблем сучасності. Якісно новим етапом у розвитку уявлень про взаємовідносини людського суспільства з природою стала праця В.І. Вернадського „Біосфера” (1926), у якій з’явилось поняття про ноосферу – сферу людського розуму. Учений вважав, що ноосфера – це такий стан біосфери, у якому панують розум і розумна праця людини як новий чинник, що приведе до гармонізації відносин у глобальній екосистемі. Учення В.І. Вернадського можна вважати теоретичною базою сучасної науки про оптимізацію відносин суспільства і природи.

Сучасний етап взаємовідносин природи і суспільства можна характеризувати як кризовий. Усі кризи, які відбувалися протягом історії людства, мають комплексну природу. Вони пов’язані як з техногенною діяльністю людини, так і з природними процесами. А в сучасному світі техногенні кризи призводять до стихійних відхилень у функціонуванні екосистем.

Екологічна етика як наука та галузь філософського знання складається якраз у ХХ столітті. Предметом її є розробка та обґрунтування етичних принципів та норм, що регулюють відносини людини і природи, моральна відповідальність людства за тваринний та рослинний світ планети, за біосферу, за екосистему, а також за майбутні покоління людей. Актуальність вирішення даної проблеми визначалася поступово, у міру того, як зростало відчуження людини від природи. Об’єктивний процес саморозвитку людства здійснювався в антропогенезі як процес виділення з природи, а згодом і протиставлення їй.

Стосунки в спільнотах у міру їх ускладнення зумовлювали потребу вдосконалення засобів регулювання. Поряд із моральними чинниками (невідчужена форма) поступово, у міру зростання активності, що виходила за межі моральних регулятивів, стосунки почали коригуватися правом (відчужена форма), вторинно склалося так, що стосунки з природою були виведені за межі морального та правового регулювання. Вони не осягалися ні моральними вимогами, ні законом. Актуальність даної проблеми усвідомлювалася переважно художньою культурою. Гармонійні зв'язки людини з природою утверджувалися як джерело гармонії духовного світу особистості.

Відчуження людини від природи, втрата моральних зв'язків із нею зумовила необхідність законодавчого регулювання стосунків. Однак наявні нині законодавчі форми регулювання практично не діють. Одна з причин криється в егоїзмі людства, що прагне жити якомога комфортніше, а отже, постійно виробляти все більше і більше. Це призводить до виснаження природних ресурсів та багатьох інших негативних явищ. Однак причиною нинішньої ситуації, що характеризується як близька до катастрофічної, все ж, як видається, є не лише егоїзм, але й обмежені знання про процеси, що відбуваються на планеті. Вони спричиняють безвідповідальність людства за власну долю, долю своїх нащадків і долю планети загалом. Люди пишаються тим, що вони виробники. Як слушно наголошує відомий етолог К. Лоренц, вони насправді є "злодіями", "злочинцями в ставленні до природи і до самих себе". "Сліпо і по-варварськи спустошуючи оточуючу живу природу, людство готує собі екологічну катастрофу". Тенденція розуміння природи лише як засобу для задоволення потреб людини спричинила не лише відчуження її від природи. Відбувається відчуження людини від себе самої, що руйнує її власну природу.

Можливості зміни ситуації пов'язані на даний час, в першу чергу і найбільшою мірою, не з екологічними заборонами, не із законодавством як таким, а із знанням реальної ситуації у сфері екології. Лише знання реальних наслідків господарювання людини в природі та його впливу на рослинний, тваринний світ, на здоров'я людських поколінь спроможне відіграти роль гальмівного чинника в самознищенні людства. Екологічна етика в XXI столітті покликана виконати завдання переорієнтації людини на усвідомлення себе родовою істотою, а отже, творення гармонії відносин із природним та соціальним світом. Об'єктивною підставою та універсальним принципом моральності відношення покликана виступити не соціальність як така, а глибинна сутнісна визначеність людства: здатність бути носієм розумного родового життя. Як таке воно є умовою розумного, заснованого на свідомому моральному виборі творення стосунків. Така перспектива уявляється безальтернативною, оскільки інакше людство просто зазнає самознищення.

Стає усе більш очевидним, що попередня історія, здійснюючись у протиборстві культур та ідей, зрештою приходить до своєї вичерпаності. Об'єднавчим чинником в умовах сучасної цивілізації є усвідомлення необхідності збереження планетарного життя. Визначилася необхідність вироблення "певної планетарної стратегії", що базується на "загальнопланетарному консенсусі". Однією з її засад є поширення принципу гуманізму на все планетарне життя та творення відношення до нього на засадах "схиляння перед життям" (Альберт Швейцер). Реальність названого підходу пов'язана із пізнанням феномена планетарного життя та усвідомленням його унікальності. Знання визначається нині як найвагоміший чинник творення розумного, морально виваженого ставлення людства до себе самого як носія родового життя та до життя природи, що потребує "одухотворити" і захистити його.

Отже, завдання, що їх покликана вирішити екологічна етика, можна визначити за декількома напрямками. По-перше, формування свідомого, морально-відповідального ставлення людини до діяльності в природному середовищі. По-друге, виховання здатності збереження планетарного життя на основі знання його унікальності: воно є цілісним феноменом життєвості різного рівня згідно з принципом взаємозумовленості. Планетарне земне життя є наслідком еволюції Всесвіту і вищим її виявом. По-третє, спонука до саморегулювання. На розумну природу людини покладена останнім часом моральна відповідальність за долю планети. Тому вона покликана приборкати "родовий егоїзм" і зумовлену ним стихійну активність безвідносно до засобів. Творення нових, екологічно безпечних технологій, – один з вагомих чинників на цьому шляху.


Комплекс проблем, створений рухом сучасної цивілізації, ставить людство перед необхідністю їх кардинального вирішення. "Сьогодні важливо усвідомити, що розум, рушієм якого є інтерес до пізнання, але не організований моральнісним почуттям, загрожує людській цивілізації. Загрозу створює і безвідповідальне ставлення людства до власного життя та долі планетарного життя. Врятування планети, як стає все очевиднішим, залежить від розумного регулювання процесів розвитку і підтримання життя шляхом вирішення демографічних проблем, розвитку культури споживання, розумного використання природних ресурсів, розвитку нових екологічно безпечних технологій виробництва тощо. Тобто необхідне виховання нового рівня свідомості, спрямованого на подолання егоїзму людства і практичне утвердження планетарного життя як вищої цінності. Актуальним є питання екологічного виховання як системи, що має багаторівневий характер і охоплює всі ланцюги освітньої системи. Розвинуте моральнісне ставлення до природи в багатстві проявів її життєвості та екологічна освіченість – дві найважливіші складові екологічної культури.

^ Методологічним принципом екологічного виховання є принцип коеволюції (лат. со – разом; еvоlutio – розгортання). Людство, щоб забезпечити своє майбутнє, має належним чином змінювати характеристики біосфери. Але змінювати слід і людські потреби в такий спосіб, щоб вони відповідали вимогам їх природи. Імператив тут такий, що природа без людини може існувати, а людина без природи – ні. А тому суспільний розвиток, зокрема розвиток продуктивних сил, має здійснюватися так, щоб зберегти феномен розумного життя.

Екологічне виховання покликане сформувати новий тип мислення, в основу якого покладене почуття особистої відповідальності людини за свій родовід, за фізичне і психічне здоров'я нащадків, отже, відповідальність за добробут нації і людства.


^ Еволюційна етика

Початки наукового дослідження витоків моралі у зв'язку з еволюцією людини пов'язані з XIX ст. Під впливом ідей Ч. Дарвіна про "суспільні інстинкти", наявні не лише в людей, але й у тварин, починає складатися нова галузь етичного знання - еволюційна етика". Представники еволюційної етики Герберт Спенсер, Гекслі, Марк Гюйо та інші не ототожнювали поняття „суспільний інстинкт” у людини і тварини, вказавши, що у людей він набуває ознак свідомого морального почуття.

Спенсер у працях "Соціальна етика" та "Основи етики" висловив думку про еволюційність процесу становлення моралі. Цей процес здійснювався шляхом витіснення рис войовничості в характері людини і заміни їх почуттями симпатії та співчуття. Завдання етики Спенсер бачить в установленні правил моральної поведінки на науковій основі. Він говорить про необхідність установити моральнісні начала як прояви еволюції, узгоджені із законами фізичними, біологічними та соціальними.

У XX столітті ідеї еволюційної етики знайшли подальший розвиток у працях П. Кропоткіна, Роулза, Рьюза та ін. Взаємодопомога всередині видів ("альтруїзм" – поняття, що застосовується щодо природних видів як метафора) спрямована на пристосування з метою виживання.

Сучасний дослідник проблеми еволюційної етики канадський вчений М. Рьюз говорить, що мораль – це "колективна ілюзія, породжена нашою біологією для того, щоб забезпечити наше соціальне існування". Щодо еволюційних чинників, які визначили необхідність діяти спільно, то Рьюз називає серед них недостатність суто природних якостей, необхідних для виживання. Людина не надто швидко бігає, не надто сильна й фізично розвинена. Успіхів вона домагається, діючи спільно з іншими. Саме це зумовлює об'єктивну необхідність суспільних дій.

У процесі антропогенезу моральна злагода вироблялася в сумісних (спільних) діях і визначилася як найбільш ефективна для виживання. Цей процес можна моделювати у такій спосіб: становлення моралі відбувалося у двох основних напрямках. Агресивні інстинкти витіснялися у глибини безсвідомого шляхом творення заборон, тоді як інстинкти, що забезпечували виживання, виносилися на "поверхню", формуючи свідомість. Вони починали культивуватися так само, як культивувалося дотримання заборон. Гарантом успішної культивації принципу злагода і взаємодопомога було зростаюче усвідомлення його цінності для виживання.

Процес визначається самоцінним, оскільки для суб'єкта інша людина починає усвідомлюватися джерелом власної безпеки і гарантом виживання. Реальністю цього змісту свідомості є спільні дії з творення матеріальних умов виживання. Свідомість наповнюється предметним змістом. Предметом її стає інша людина (люди). Злагоджені взаємодії з ними в результаті дають ефективну предметну результативність. Об'єктивна цінність вироблених стосунків, усвідомлення та переживання їх зафіксовані в міфології. Злагоду стосунків, наявну в межах конкретних людських спільнот, міфологія утверджує як універсальний і всезагальний спосіб відносин у масштабах світу як космічного цілого.

„Друга природа” зумовила незнищенність виду "людина" у двох вимірах. По-перше, у вигляді виробництва гарантованих засобів виживання. Об'єктивна необхідність спільних дій визначила злагодженість та скоординованість зусиль, внаслідок чого кожна спільнота діє як цілісний організм. По-друге, гарантом незнищенності виду є накопичення морального досвіду. Досвід є тим скарбом, що передається у спадок не на рівні інстинкту, а на рівні свідомості. Духовний досвід умінь (практичних та моральних), свідомо регульований, в свою чергу, розкривається цінністю на двох рівнях. По-перше, в його сталих вимірах у спільнотах По-друге, в його рухливому, творчому розгортанні – в суб'єкті.

Отже, специфічно людське середовище життєвості створюється двома шляхами. Перший у вигляді опредметнення творчих умінь у діяльності формування предметності. Другий – у вигляді творення відношення, що базується на моральній налаштованості на злагоду стосунків.

Об'єктивним чинником, що налаштовує на злагоду, є потреба в досягненні ефективної результативності спільних зусиль. Тобто об'єкт небайдужості визначається як організуючий чинник моральної взаємодії. Остання набуває опредметнення в досконалому формуванні, а отже, стає реальним фактором організації психічних структур на злагоду, а не конфронтацію з іншими. Рух свідомості суб'єктів діяльності, спрямовуючись на злагоджені взаємодії, в кінцевому результаті дає винайдену істину. Істина має подвійну цінність: як об'єктивований у предметі результат спільних зусиль і як вироблена в діяльності істина людських зв'язків.

Виникає, однак, питання: чи не спричинила еволюція інстинктів у процесі антропогенезу фатальне відчуження людини від природи? Справді, вид "людина" еволюціонував у напрямку звільнення від цілковитої залежності перед природою. Однак, відчуження від природи правомірно характеризувати як один із етапів розвитку стосунків з нею. На даний час усвідомлення цінності природи як джерела життя покладене на людину як її моральний обов'язок. Тобто свідомість за умови її морального спрямування покликана виступити гарантом збереження планетарного життя.


Етологія

У XX столітті виникла близька до еволюційної етики галузь біологічної науки – етологія. Вона досліджує генетичні основи поведінки тварин та набутий на цій базі впродовж їх життя досвід виживання. Етологія прагне також пояснити шляхом аналогій певні соціальні явища та вчинки людей. Зокрема, вона розкриває спільність поведінки людини і тваринного світу, пов'язану із інстинктом виживання. Все більше є дослідів, що незаперечно доводять існування у тварин не лише стереотипної інстинктивної поведінки, але також і цілеспрямованих дій, пов'язаних із навчанням, наслідуванням, і навіть наявністю у тварин "розсудкової діяльності".

Етологія органічно вписується у комплекс наук про людину, даючи змогу зокрема відповісти на питання про витоки її моральності. Як слушно зазначає Клод Лоренц, дослідження спільного в поведінці людини і тварини потрібне не для того, щоб уподібнити поведінку тварин людській. Вони потрібні, щоб простежити напрям, у якому рухалася еволюція. Звичайно, і в наші дні в людині є щось від тварини, але в тварині від людини немає нічого. Генеалогічні дослідження, що з необхідності ведуться від нижчого, від тварин, дозволяють нам особливо чітко побачити людську сутність, великі досягнення людського розуму в етиці, яких світ тварин загалом не знає. Етологія відіграє важливу роль у біологічному і психологічному пізнанні людини. Вивчення психіки тварин, їх поведінки може прислужитися вивченню психології людини так само, як уже служить біології людини. Вона виконує два надзвичайно важливих завдання. По-перше, відкриває взаємозв'язок вищих форм життя з нижчими і моральне зобов'язання людини як носія вищих форм щодо "братів своїх менших". Адже вони виявляються беззахисними перед силою людини, що володіє на даний час величезними можливостями управляти долею усіх інших живих істот на планеті. По-друге, людина як істота, що наділена розумом, має оволодіти своїми інстинктами, щоб приборкати свою тваринну природу і діяти згідно із законами розумного.


Біоетика

У 70-х роках XX століття складається нова галузь екологічного знання – біоетика. Засновником біоетики є американський вчений Поттер. Розвиток її був започаткований науковцями США, де видана п'ятитомна енциклопедія з біоетики. Основна проблема, на якій початково зосереджувалася увага дослідників, були стосунки "лікар - пацієнт". Поряд із названим вузьким аспектом склалося значно ширше її розуміння. Центральною проблемою стало ставлення до життя і смерті. Життя бачиться самоцінним, вищою цінністю. Під життям розуміється не лише людське життя, але і життя тварин, біоценоз, біосфера тощо. Біоетика спирається на цінності культури, що складалися в антропогенезі і знаходили відображення в міфології, в світових релігіях, у філософії. Вона виникла як відповідь на "технологічні виклики" в медицині: нові технології трансплантації органів, зародження і підтримання життя тощо.

Біоетика в її широкому значенні включає в коло своїх проблем етичні норми ставлення до феномена життя. Одною з актуальних і складних проблем, навколо якої зосереджена на даний час увага біоетики – визначення смерті, евтаназія. Вона загострилася у зв'язку із розвитком трансплантології. Пересадка органів тяжкохворій людині від здорової людини, що перебуває у стані клінічної смерті внаслідок трагічного випадку, - один із поширених на даний час методів порятунку тяжкохворих. Однак залишається запитання: що слід вважати смертю? Коли справді припиняється життя людини?

Біоетика пов'язана з медичною етикою, деонтологією (дисципліна, що визначає ставлення лікаря до пацієнта) та медичним правом. У коло досліджень біоетики органічно вписується, з одного боку, історія становлення відносин людини з природою, закріплена в ментальних культурах: у міфології, епосі, народній звичаєвості. З іншого боку - біоетика розглядає велике коло проблем утвердження прав людини (в тому числі і як пацієнта) на життя, на здоров'я, на відповідальне і вільне самовизначення власного життя. Маючи на увазі складний комплекс моральних проблем, перед якими опинилася сучасна наука, відомий американський вчений-біолог Б. Гласс пише про те, що філософи науки в майбутньому повинні значно більше мати справу з етичними проблемами, ніж з логічними.

Моральною основою, на яку має спиратися сучасна біоетика, є вимоги Нюрнберзького кодексу 1947 року, що був сформульований у ході судового процесу в справі 23 нацистських лікарів, звинувачених у військових злочинах і злочинах проти людства. Висунуті судом десять "моральних, етичних і правових" вимог показували злочинний характер експериментів, що проводилися на людях. Разом з тим Нюрнберзький кодекс вводив розмежування двох типів клінічних досліджень: терапевтичних і не терапевтичних. Перші виправдані тою мірою, якою спрямовані на збереження життя та покращення стану хворого. Другі – не терапевтичні. Це такі, що не мають цінності для людини, яка є їх об’єктом. Кодекс забороняє проведення експериментів, що загрожують пацієнту смертю або непоправною шкодою. Упродовж наступних років під впливом ідей Нюрнберзького кодексу було прийнято ряд документів, що регламентували експерименти на людині. Це, зокрема, Міжнародний кодекс медичної етики (1964 року); Хельсинська декларація (1964), що була суттєво уточнена в 1975 році; документи Швейцарського колоквіуму на тему "Експерименти на людині", документи ООН про громадянські и політичні права, прийняті в 1966 році та інші.

Етична наука, як свідчить сказане, все активніше долучається до вироблення морально-правових засад збереження людського життя, що стає об’єктом науково-дослідницького інтересу. Біоетика ставить моральні обмеження на ті експерименти над здоров'ям людини, що небезпечні для її життя. Останнім часом у зв'язку з актуалізацією питання про клонування тварин та органів людини, проблема набула особливої гостроти. Виникла необхідність більш широкого формулювання питань зв'язку природничих наук із етикою.

При всій різноманітності підходу до вирішення проблеми вчені доходять згоди, що всебічне вивчення наукою феномена людини має поряд із логікою включати етику, тобто те, що називають "нормами науки", - етичні стандарти. Вони управляють соціальними взаємодіями вчених. Формулюючи принцип взаємозв'язку природничо-наукових досліджень та етичних цінностей, американський учений П. де Форест пише, що глобальний суспільний інтерес науки випливає з того, що вчений відповідальний перед людством загалом і не лише індивідуально за ті дії, які він здійснює як вчений, але і колективно – за застосування результатів науки в кожній країні й у всьому світі. Об'єктом моральної оцінки в сфері науки є не лише наслідки застосування її даних у практиці, але і самі процеси дослідження, а також "внутрішній світ" науки: тематика досліджень, характер постановки та проведення експериментів тощо. Моральний критерій поширюється також на особистість ученого: від його моральних якостей великою мірою залежить об'єктивність, науковість результатів.

Біоетика покликана відповідати таким вимогам. По-перше, необхідна єдність науки і гуманістичних цінностей. По-друге, необхідно, щоб гуманістичні цілі ставилися вище за дослідницькі. По-третє, необхідне регулювання наукових досліджень із позицій гуманістичних цінностей. Регулювання має включати і заборони на деякі види експериментів з участю людини, що можуть бути небезпечними для її життя. По-четверте, необхідна розробка правил біомедичних робіт з урахуванням прав людини, включаючи юридичні норми.


^ Контрольні питання до теми

1 Що стало причиною формування екологічної етики як нової галузі наукового знання?

2 Визначити найсуттєвіші ознаки сучасної екологічної кризи.

3 Яким чином можливо подолати кризу?

4 Що нового до розуміння феномена життя додала еволюційна етика?

5 Яким чином етологія поглиблює уявлення про природу людини?

6 Що стало причиною появи біоетики?


Список літератури

  1. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. – М.: Наука, 1977.

  2. Кропоткин П. Этика. – М.: Политиздат, 1991.

  3. Лоренц К. Восемь смертных грехов цивилизованного человека //Вопросы философии. – 1992. - №3. – С. 39-52.

  4. Рьюз М. Эволюционная этика: здоровая перспектива или окончательное одряхление //Вопросы философии. – 1989. - №8. – С.34-51.

  5. Фрезер Д. Золотая ветвь. – М.: Политиздат, 1983.

  6. Швейцер А. Культура и этика. – М.: Прогресс, 1973.







Схожі:

Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconМетодичні вказівки для студентів усіх спеціальностей інженерного факультету денної форми навчання Суми Вид-во Сумду 2006
Плани практичних занять і методичні вказівки для студентів усіх спеціальностей інженерного факультету
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconМетодичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол" з дисципліни „Фізичне виховання" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол” з дисципліни „Фізичне виховання“ для студентів усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconКурсу фізики (для студентів 1 курсу денної форми навчання усіх спеціальностей академії) харків-хнамг-2006
Методичні вказівки до виконання практичних робіт з розділу “Оптика” курсу фізики (для студентів 1 курсу денної форми навчання всіх...
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconМіністерство освіти І науки України Сумський державний університет тести з англійської мови для учнів гімназій, студентів та аспірантів усіх спеціальностей денної форми навчання суми Видавництво СумДУ
Тести з англійської мови для учнів гімназій, студентів та аспірантів усіх спеціальностей денної форми навчання / Укладач А. М. Дядечко...
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconМетодичні вказівки для поглибленого вивчення англійської мови студентами усіх спеціальностей денної форми навчання Суми
Методичні вказівки для поглибленого вивчення англійської мови студентами усіх спеціальностей денної форми навчання / Укладач: А....
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconМ. С. Лисенко Конспект лекцій з "Історії української культури" для студентів І та ІІ курсів денної форми навчання усіх спеціальностей
Конспект лекцій з “Історії української культури” для студентів І та ІІ курсів денної форми навчання усіх спеціальностей
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconМіністерство освіти І науки україни національна металургійна академія україни робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей
Робоча програма, методичні вказівки тa індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей
Робоча програма, методичні вказівки тa індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Філософія» для студентів усіх спеціальностей...
Актуальні проблеми сучасної етики теоретико-методичні матеріали для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей iconПолітологія плани І методичні рекомендації для підготовки контрольної роботи студентами усіх спеціальностей денної форми навчання Національного університету «Львівська політехніка»
Політологія: Плани та методичні вказівки для підготовки контрольної роботи студентами усіх спеціальностей денної форми навчання Національного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи