Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів icon

Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів




НазваНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів
Сторінка1/6
Дата26.05.2013
Розмір1.1 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6

О.І. Коленко

Ф.Г. Коленко


НЕВРОЛОГІЯ:

НЕВРОЛОГІЧНА ПАТОЛОГІЯ

ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ


О.І. Коленко,

Ф.Г. Коленко


Неврологія:

неврологічна патологія

лицевої ділянки


Навчальний посібник


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України


Суми

“Видавництво СумДУ”

2010

УДК 616.833.1-009.62(075.8)

ББК 56.12я73

К 60


Рецензенти:

Литвиненко Н.В. – доктор медичних наук, професор Української медичної стоматологічної академії;

Морозова О.Г. – доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної освіти;

Дубенко Є.Г. – доктор медичних наук, професор Харківського національного медичного університету


^ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних

закладів IV рівня акредитації та лікарів - інтернів

(лист 1/11 – 8005 від 19.08.2010)


Коленко О.І.

K 60 Неврологія: неврологічна патологія лицевої ділянки: навч. посіб. /О.І. Коленко, Ф.Г. Коленко. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 111 с.

ISBN 978 – 966 – 657 – 314 – 1


У навчальному посібнику викладений матеріал для самостійної підготовки студентів до практичних занять з неврології зі змістових модулів “Патологія черепних нервів. Порушення вегетативної нервової системи. Додаткові методи дослідження у неврології”, “Захворювання периферичної нервової системи”.

Для студентів вищих медичних навчальних закладів III -IV рівнів акредитації.


УДК 616.833.1-009.62(075.8)

ББК 56.12я73




ISBN 978 – 966 – 657 – 314 – 1


©Коленко О.І.,

Коленко Ф.Г., 2010

©Видавництво СумДУ, 2010




ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………..4

Навчальні цілі………………………………………………………6

1 Анатомо-фізіологічна характеристика лицевої ділянки………7

2 Класифікація больових синдромів лицевої ділянки ………….20

3 Методика обстеження хворого…………………………………24

4 Больові феномени……………………………………………….35

4.1 Лицевий біль, зумовлений ураженням системи

трійчастого нерва…………………………………………………34

4.2 Вегетативні прозопалгії………………………………………57

4.3 Міофасціальний больовий дисфункціональний

Синдром…………………………………………………………...65

4.4 Синдроми ураження лицевого нерва. Невропатія

лицевого нерва……………………………………………………67

4.5 Синдроми ураження язикоглоткового та блукаючого

нервів................................................................................................73

4.6 Ураження системи під’язикового нерва……………………..77

4.7 Інші неврогенні захворювання обличчя..................................82

4.8 Судороги та гіперкінези лиця...................................................89

Контрольні питання………………………………………………94

Тестові питання для самоконтролю……………………………..96

Еталони відповідей на тестові питання ………………………..104

Задачі для самоконтролю……………………………………….105

Список рекомендованої літератури…………………………….107

Список використаної літератури……………………………….109


ВСТУП


Неврологічні захворювання лиця - це особливий розділ клінічної медицини, що вивчає захворювання і ураження нервової системи (як первинні, так і вторинні), що виявляються симптомами і синдромами у ділянці лиця і порожнини рота. Будучи граничними між неврологією й іншими дисциплінами, які вивчають синдроми ураження лиця, вони є одними із складних проблем отоларингології, офтальмології, терапії, хірургії, нейрохірургії. Разом з цим до теперішнього часу діагностика та лікування лицевих болів представляють для багатьох практичних лікарів значну проблему. Це пояснюється клінічною різноманіттю цих захворювань, причин, які їх викликають. При багатьох з них залишаються нез'ясованими етіологічні фактори, що приводять до діагностичних помилок.

Обличчя - одна з найбільш частих зон локалізації гострих і хронічних больових синдромів, що супроводжуються вегетативними, чутливими, руховими порушеннями із залученням у патологічний процес вищої нервової діяльності.

Хворі звертаються до лікарів різних спеціальностей, тому знання основ неврології лиця, єдиної точки зору з етіології, патогенезу, своєчасної діагностики, диференціальної діагностики, основних принципів адекватної терапії і невідкладної допомоги при цих захворюваннях необхідні для лікаря будь-якої спеціальності. Сучасна неврологія має один з основних напрямків розвитку: інтеграція з іншими клінічними та теоретичними науками, тісний зв’язок з усіма розділами медицини. Вищевикладене визначає важливість проблеми.

Синдроми ураження нервової системи лиця та її захворювання уведені в програму для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації (Київ, 2007). Студенти повинні знати клінічну анатомію і фізіологію нервової системи обличчя, ротової порожнини, порожнини носа, параназальних пазух, зубощелепної системи, взаємозв'язок черепних нервів з іншими утвореннями лицьової і мозкової ділянок черепа, соматичну і вегетативну іннервацію даних структур, уміти проводити клінічні, параклінічні дослідження хворого. Саме хвора людина з усіма її особливостями, що звернулася за кваліфікованою медичною допомогою і яку вона повинна одержати, є головним предметом вивчення: пізнання причин розвитку хвороби, особливостей її перебігу, обґрунтування принципів терапії, визначення прогнозу для життя, здоров'я, праці.

Кінцевою метою є попередження хвороби, її розпізнавання на ранніх етапах виникнення і на різних стадіях розвитку.

Наше завдання: узагальнити наявні сучасні дані про захворювання нервової системи лиця, точки зору на причини і механізми розвитку цих захворювань, діагностику, лікування та профілактику. Тенденція до синдромальних описів властива неврології, тому ми також будемо дотримуватися основних напрямків і підходів до класифікації даної групи захворювань. Синдром (закономірна сукупність симптомів) по суті є стислим викладом клінічної сутності захворювання.

Запропонований навчальний посібник повинен бути корисним для надання методичної допомоги тим, хто вивчає неврологічні захворювання, служити керівництвом з набуття навичок і послідовності в обстеженні хворого, сприяти засвоєнню патологічних симптомів і синдромів і, у кінцевому підсумку, установленню діагнозу і лікуванню хворого.

Багаторічне вивчення проблеми показало, що неврологічні захворювання лиця вимагають спеціальних знань, особливих методів діагностики, обґрунтованих методів лікування. Для професійної підготовки особливе значення має розділ неврології, який вивчає захворювання і ураження відділу нервової системи, що іннервує обличчя та порожнину рота.




^ НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ:


  • Узагальнити наявні сучасні дані про захворювання нервової системи лиця.

  • Визначити анатомо-фізіологічні особливості та патологічні прояви патології V - XII пар черепних нервів.

  • Засвоїти принципи класифікації захворювань нервової системи лиця.

  • Охарактеризувати основи етіології неврологічних захворювань лиця.

  • Пояснити механізми розвитку захворювань нервової системи лиця.

  • Засвоїти навички дослідження функції черепних нервів, вегетативної нервової системи лиця.

  • Інтерпретувати симптоми та синдроми ураження нервових структур лицевої ділянки.

  • Пояснювати основні принципи синдромологічного, топічного та клінічного діагнозів неврологічних захворювань лицевої ділянки.

  • Трактувати дані додаткових методів дослідження нервової системи лиця. Пояснювати критерії диференціальної діагностики різних форм захворювань лицевої ділянки.

  • Узагальнити сучасні дані про методи невідкладної допомоги, спеціалізованого лікування та профілактики захворювань лицевої ділянки.



^ 1 АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ


Знання анатомо-фізіологічних особливостей обличчя і порожнини рота необхідно для клінічного обґрунтування неврологічних захворювань лицевої ділянки. Основними нервами, ураження яких приводить до розвитку захворювань, є трійчастий, лицьовий, проміжний, язикоглотковий, блукаючий, під’язиковий. Однак у формуванні клінічних симптомокомплексів беруть участь не тільки периферичні, але й центральні утворення (ядерні комплекси у стовбурі мозку, кірково-підкіркові структури). Тобто мова йде не про ураження одного лише нерва, а про ураження всієї його системи (системи черепного нерва). Під цією системою потрібно розуміти рецепторний або ефекторний апарат, провідні шляхи, ядра, підкіркові і кіркові утворення, вегетативні ганглії й волокна. Формування того або іншого синдрому слід розцінювати як наслідок ураження всієї системи черепного нерва, тобто усіх його анатомо-фізіологічних утворень.

За функціональними ознаками у черепних нервах виділяють такі види волокон: еферентні (V,VII, IX, X, XII пари нервів), аферентні (V, VII, IX, X пари нервів), тільки рухові (XII), змішані (V, VII, IX, X). Багато з цих волокон містять вегетативні волокна (VII, IX, X). Тому ураження черепних нервів дає різні симптомокомплекси, що виявляються чутливими, руховими, вегетативними порушеннями.

Трійчастий нерв займає особливе положення серед інших черепних нервів. Він є гомологом спинального сегмента, у ньому є чутливі й рухові корінці. Периферичні його гілки складаються у три стовбури (гілки).



^ Рисунок 1.1 - Топографія черепних нервів на нижній поверхні півкуль головного мозку. I - XII - черепні нерви. Місце виходу та іннервація (А.А. Скоромец, 2007)


I гілка - очний нерв, II гілка - верхньощелепний нерв, III гілка - нижньощелепний нерв. Ці великі нервові стовбури відходять від гассерова (трійчастого) вузла, розміщеного усередині твердої мозкової оболонки на передній поверхні піраміди скроневої кісти. Це утворення гомологічне спинномозковому ганглієві. Очний нерв, перша гілка трійчастого нерва, виходить з порожнини черепа через верхню очну щілину і поділяється на три гілочки:





Рисунок 1.2 - Трійчастий нерв. Зони периферичної та сегментарної іннервації: А - ураження окремих гілок; В - ураження ядра спинномозкового тракту; 1 - трійчастий вузол; 2 - головне чутливе ядро; 3 - спинний мозок; 4 - ядро спинномозкового шляху; 5 - довгастий мозок


1 Слізний нерв - іннервує слізну залозу, шкіру верхнього віка і зовнішнього кута очної щілини, має сполучну гілку з виличним нервом, через яку йдуть секреторні волокна до слізної залози.

2 Лобовий нерв - іннервує шкіру чола, верхньої повіки, медіального кута ока.

3 Носовійковий нерв - іннервує очне яблуко, носову перегородку, слизову оболонку носа, бічну стінку порожнини носа.

Верхньощелепний нерв - друга гілка трійчастого нерва, з порожнини носа виходить через круглий отвір і потрапляє в крилопіднебінну ямку. У крилопіднебінній ямці верхньощелепний нерв віддає гілочку до твердої мозкової оболонки, до крилопіднебінного вузла, від якого відходять гілки, що включають парасимпатичні, симпатичні й чутливі волокна. Далі від нього відходять три основні гілки.

1 Підочний нерв - безпосереднє продовження верхньощелепного нерва, дає верхні (задні, середні, передні) луночкові нерви. Іннервують великі корінні зуби верхньої щелепи, слизову оболонку верхньої щелепної пазухи, беруть участь у формуванні верхнього зубного сплетення, іннервують малі корінні зуби верхньої щелепи, слизову оболонку альвеолярного відростка, ясна та луночки верхніх іклів і різців, передні відділи носової порожнини. Одна з гілочок (носова) бере участь у формуванні анастомозу з носопіднебінним нервом, що йде від крилопіднебінного вузла. Від передніх верхніх луночкових нервів відходить гілочка до слизистої оболонки переднього відділу носової порожнини.

2 Виличний нерв відходить від підочного нерва, іннервує шкіру щоки і передньої частини скроневої ділянки.

3 Крилопіднебінний нерв, гілки якого спрямовуються до крилопіднебінного вузла, де від них починаються чутливі нерви вузла. Частина волокон у вузол не входить і приєднується до його гілок. Крилопіднебінні нерви з’єднують трійчастий нерв із крилопіднебінним вузлом.

Нижньощелепний нерв - третя гілка трійчастого нерва. З порожнини черепа виходить через овальний отвір. Іннервує шкіру нижньої губи, підборіддя, нижньої частини щоки, передньої частини вушної раковини, зовнішнього слухового проходу, частину зовнішньої поверхні барабанної перетинки, слизової оболонки щоки, дна порожнини рота, передньої 2/3 язика, зуби нижньої щелепи. Він здійснює рухову іннервацію жувальної мускулатури. До виходу з порожнини черепа віддає менінгеальну гілочку до твердої мозкової оболонки.

Від нижньощелепного нерва відходять гілки:

1 Щічний нерв, що іннервує слизову оболонку щоки.

2 Язиковий нерв, що іннервує передні 2/3 слизової спинки язика. До нього приєднуються барабанна струна, парасимпатичні секреторні волокна для під’язикової слинної залози, чутливі волокна від смакових сосочків передніх 2/3 язика. Основними гілками язикового нерва є гілки перешийка зіва, під’язиковий нерв, язикові гілки.

3 Вушно-скроневий нерв іннервує шкіру середньої частини скроневої ділянки, переднього відділу вушної раковини, скронево-нижньощелепного суглоба. Він має гілки, що йдуть до привушної слинної залози. Це - чутливі парасимпатичні секреторні волокна від вушного вузла, що являє собою невелике круглясте тіло, розміщене під овальним отвором. До нього підходять парасимпатичні секреторні волокна у складі малого кам’янистого нерва (гілки барабанного нерва з язикоглоткового нерва). Ці волокна перериваються у вузлі і йдуть до привушної залози за посередництвом вушно-скроневого нерва.

4 Нижній луночковий нерв - найбільш велика гілка нижньощелепного нерва. Увійшовши у нижньощелепний канал, віддає численні гілки, анастомозуючи між собою, що беруть участь в утворенні нижньозубного сплетення, яке утворює нижньогубні і ясневі гілки. При виході з підборідного отвору розподіляються на підборідний нерв і різцеву гілку. Іннервує нижні зуби, нижні ясна, стінки луночок, шкіру підборіддя і нижньої губи.

5 Рухові гілки - жувальний нерв, глибокі скроневі нерви (середній, передній, задній), бічний і медіальний крилоподібний нерви, що напружують барабанну перетинку, м’яке піднебіння - йдуть до однойменних м’язів, є аксонами клітин, розміщених у мозковому мосту, які складають жувальне ядро трійчастого нерва.

Сенсорний відділ системи трійчастого нерва представлений чутливими нейронами і провідниками, які сприймають та проводять усю сенсорну інформацію від шкірних покривів лиця, зубощелепної системи, слизової оболонки придаткових пазух носа і частково від твердої мозкової оболонки.

Зона чутливої іннервації трійчастого нерва така: шкіра обличчя, лобово-тім’яна частина волосяного покриву голови, очне яблуко, слизова оболонка порожнин носа, рота, передні дві третини язика, зуби, окістя лицьового черепа, тверда мозкова оболонка передньої і середньої черепних ямок. Волокна трійчастого нерва також підходять до пропріорецепторів жувальних, очних і мімічних м’язів. З гілками нижньощелепного нерва зв’язані 3 вузли вегетативної нервової системи: вушний (gangl. оticum), під нижньощелепний (gangl. submandibulare), під’язиковий (gangl. sublinguale). Від вузлів йдуть постгангліонарні парасимпатичні волокна до слинних залоз. У складі нижньощелепного нерва йдуть і смакові волокна до слизової оболонки передніх двох третин язика.

Вегетативні волокна проходять у складі очного нерва від війкового вузла, розміщеного в очній ямці, у складі верхньощелепного нерва і його гілок від крилопіднебінного вузла.

Таким чином, система трійчастого нерва містить у собі рецепторний апарат, провідні шляхи, ядра, кіркові відділи, а також структурні утворення, з якими зв’язаний нерв у процесі функціонування як у нормі, так і в патології.

Серед захворювань, зв’язаних з ураженням черепних нервів, перше місце приділяється ураженню системи трійчастого нерва. Друге місце займають захворювання, пов’язані з ураженням системи лицьового і проміжного нервів.

Це складний анатомо-функціональний комплекс, що включає центральний і периферичний нейрони для мімічної мускулатури, эфекторний апарат, рецепторний апарат і провідні шляхи смакової чутливості, вегетативні структури і волокна сльозо- і слиновиділення, підкіркові і кіркові структури - усі функціональні утворення, що забезпечують діяльність нерва як у нормі, так і при різних патологічних станах.



Рисунок 1.3 - Топографія лицевого нерва та мімічної мускулатури: 1 - міст мозку; 2 - внутрішнє колінце лицевого нерва; 3 - ядро лицевого нерва; 4 - внутрішній слуховий отвір; 5 - зовнішнє колінце; 6- шилососкоподібний отвір.

Рухова порція лицьового нерва іннервує мімічні і деякі м’язи голови і шиї (м’яза окружності вуха, потиличного, шило-під’язикового, заднє черевце двочеревного м’яза, підшкірного м’яза шиї). Рухове ядро нерва закладене у сітчастій речовині покришки моста. Проміжний нерв складається з пучків чутливих (смакових) і вегетативних (сльозо- і слиновидільних) волокон.

Чутливі волокна являють собою дендрити клітин колінчастого вузла, що розміщений у лицьовому каналі у ділянці зовнішнього коліна лицьового нерва. Беруть участь в утворенні барабанної струни (chorda tympani). У складі нижньощелепного нерва закінчуються особливими рецепторами (смаковими цибулинами) у слизовій оболонці передніх двох третин язика. Аксони клітин колінчастого вузла закінчуються синаптичним зв’язком із клітинами ядра язикоглоткового нерва. У складі проміжного нерва секреторні волокна підходять до під’язикової і підщелепної слинної залоз.

Від лицьового нерва відходять парасимпатичні секреторні волокна до слізної залози (великий кам’янистий нерв), вони є еферентною частиною рефлекторних дуг, що регулюють сльозо- і слиновиділення. Аферентна частина утворена трійчастим і язикоглотковим нервами. У великому кам’янистому нерві проходять також чутливі волокна від крилопіднебінного вузла до лицьового нерва. На рівні колінчастого вузла нерв виходить з каналу лицьового нерва і на основі черепа з’єднується з глибоким кам’янистим нервом, утворює нерв крилоподібного каналу і закінчується в крилопіднебінному вузлі (відієв нерв).

Таким чином, лицьовий нерв являє собою складну, багатофункціональну структуру, що часто піддається ураженням різного генезу.

У практиці лікаря може траплятися ураження язикоглоткового (IX пари) і блукаючого (Х пари) черепних нервів. За анатомо-функціональним значенням вони тісно пов’язані між собою, дуже схожі. Частіше мова йде про систему язикоглоткового і блукаючого нервів, але це два різних комплекси.

^ Язикоглотковий нерв (n. glossopharyngeus) - змішаний, але в основному чутливий нерв. Система нерва містить у собі центральний і периферичний мотонейрони для глоткової мускулатури, рецептори та провідні шляхи, підкіркові і кіркові структури, волокна і вегетативні вузли, що беруть участь у забезпеченні смакової чутливості, слиновиділення.

Рухова його гілка невелика, іннервує лише один шийно-глотковий м’яз, що піднімає глотку. Волокна загальної і смакової чутливості являють собою дендрити клітин верхнього і нижнього яремного гангліїв, розгалужуються в задній третині язика, м’якому піднебінні, зіві, глотці, передній поверхні надгортанника, слуховій трубі і барабанній порожнині.

Волокна від нижнього вузла йдуть до смакових сосочків задньої третини язика, а аксони цих клітин проникають у довгастий мозок і закінчуються в смаковому ядрі. Волокна від верхнього вузла язикоглоткового нерва несуть провідники загальної чутливості, у довгастому мозку підходять до чутливого ядра.

^ Блукаючий нерв (n. vagus) є багатофункціональним нервом, подібним за будовою і функцією до язикоглоткового нерва, здійснює іннервацію поперечносмугастих м’язів травного і дихального апарату, парасимпатичну іннервацію більшості внутрішніх органів. Ураження нервів рідко бувають ізольованими. Однак є окремі нозологічні форми і синдроми. Симптоми ураження блукаючого нерва доводиться спостерігати різним фахівцям. Особливе значення мають розлади іннервації м’якого піднебіння, глотки, гортані. Рухові волокна для поперечно - смугастої мускулатури починаються від клітин подвійного ядра (nucl. ambiquus) - загального соматичного ядра X і IX пар. Аксони цих кліток іннервують м’язи м’якого піднебіння, глотки, гортані, надгортанника, верхньої частини стравоходу, голосових зв’язок (зворотний нерв). Від клітин nucl. dorsalis n. vagi (парасимпатичне ядро) починаються рухові волокна, що іннервують гладкі м’язи внутрішніх органів - бронхів, стравоходу, шлунково-кишкового тракту, судин. Секреторні волокна спрямовуються до шлунка, підшлункової залози, серця (гальмівні), до судин (вазомоторні). У складі блукаючого нерва йдуть смакові волокна від надгортанника і задньої стінки глотки. Вони закінчуються в ядрі одиночного шляху.

Чутливі шляхи починаються від клітин верхнього та нижнього нервових вузлів (gangl. superior, gangl. inferior). Дендрити клітин гангліїв спрямовуються до потиличних відділів твердої мозкової оболонки, зовнішнього слухового проходу, задньої поверхні вушної раковини, м’якого піднебіння, глотки і гортані. Частина їх йде до дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту й інших внутрішніх органів.

Таким чином, IX і X нерви мають багато спільного у будові і функції, вони досліджуються одночасно.

^ Під’язиковий нерв, XII пара (n. hypoglossus), є руховим. Починається від клітин рухового ядра, розміщеного в зоні однойменного трикутника ромбоподібної ямки, опускається через весь довгастий мозок, доходячи до I- II шийних сегментів спинного мозку. Аксони нервових клітин ядра утворюють тоненькі корінці нерва, проникають між пірамідами і оливами довгастого мозку, формують загальний стовбур, який виходить з черепа через під’язиковий канал потиличної кістки, іннервує м’язи язика.


^ Вегетативна нервова система лиця і порожнини рота


Вегетативна нервова система регулює усі внутрішні процеси організму: функцію внутрішніх органів і систем, залоз (ендо- і екзокринних), кровоносних і лімфатичних судин, гладкої і частково поперечно - смугастої мускулатури, органів чуття і трофіку тканин. Вона забезпечує гомеостаз на тканинному, органічному і системному рівнях, а також гомеокінез. Вегетативна нервова система складається з комплексу нейронів. Особливістю її будови є двонейронний еферентний апарат.

Вегетативна нервова система поділяється на центральний і периферичний відділи, симпатичну і парасимпатичну частини, що відрізняються у морфологічному та функціональному відношеннях.

Симпатичні волокна для обличчя, голови і шиї починаються від нейронів, розміщених у бічних рогах С8-D1 спинного мозку. Аксони цих клітин у складі передніх корінців виходять із хребетного каналу й у вигляді білих сполучних волокон закінчуються у вузлах симпатичного стовбура, розміщених паравертебрально на бічній поверхні тіл шийних хребців. Вони утворюють також колатералі до сусідніх гангліїв.

Частина прегангліонарних волокон у вузлах симпатичного стовбура не переривається і спрямовується до проміжних вузлів. Симпатичний стовбур має три пари шийних вузлів (верхні, середні, нижні). Волокна, що відходять від нього, містять у собі постсинаптичні волокна, які йдуть до виконавчих органів. Сірі сполучні (постсинаптичні) гілки разом зі спинномозковими нервами розподіляються у відповідних дерматомах. Вони проводять імпульси до стінок судин, волосяних фолікулів, потових залоз. Від верхнього шийного симпатичного вузла волокна формують симпатичне сплетення на зовнішніх і внутрішніх сонних артеріях та їх гілках.

Парасимпатична нервова система лиця складається з нейронів, розміщених у сірій речовині стовбура мозку (ядра III, VII, IX, X пар черепних нервів). Аксони цих клітин йдуть у складі відповідних соматичних і вегетативних нервів до соматичного органа, у тканині якого вони перериваються (інтрамуральні вузли). Постгангліонарні волокна контактують із гладкими м’язами і слизистою оболонкою. Парасимпатичні волокна ядер середнього мозку у складі III пари підходять до війкового м’яза, регулюють величину зіниці. У складі лицьового нерва йдуть волокна, що іннервують секреторні сльозовидільні клітини, у підщелепні і під’язикові слинні залози, у складі IX пари іннервують привушну залозу. Парасимпатичні прегангліонарні волокна перериваються у превертебральних або інтрамуральних гангліях.

Надсегментарна регуляція вегетативних функцій забезпечується на декількох рівнях: гіпоталамус, лімбічна ділянка, парагіпокампова й орбітальна звивини - лімбіко-гіпоталамо-ретикулярний комплекс. Він забезпечує регуляцію функцій симпатичної і парасимпатичної систем, дифузний і генералізований симпатичний і локальний парасимпатичний ефект. Від їхньої функціональної взаємодії залежать гомеостаз (сталість внутрішнього середовища) і адаптація організму до умов навколишнього середовища (гомеокінез).

Таким чином, вегетативна нервова система регулює усі процеси, що проходять в органах і тканинах. Характерними рисами її діяльності є періодичність і пароксизмальність порушення її регуляторних функцій. Більшість патологічних процесів у вегетативній нервовій системі обумовлено підвищеною збудливістю її центральних і периферичних апаратів, а також здатністю реперкусії (порушення в одних відділах вегетативної нервової системи може призводити до змін в інших відділах).

Вегетативні нервові утворення голови та шиї тісно пов’язані із судинами, які здійснюють кровопостачання тканин і органів щелепно-лицевої ділянки. Кровопостачання голови забезпечують системи сонних та хребетних артерій. Перші створюють каротидну, другі - вертебрально-базилярну систему. Ці системи пов’язані між собою анастомозами, важливим із яких є артеріальне (вилізієве) коло великого мозку.

Іннервація судин, за сучасним уявленням, здійснюється симпатичними волокнами, причому для більшої частини великого кола кровообігу симпатичні волокна є судинозвужувальними. Зовнішня та внутрішня сонні артерії іннервуються гілками верхнього шийного симпатичного вузла. Хребтову артерію іннервує хребтовий нерв Франка, який виходить із шийно-грудного вузла і створює навколо артерії хребетне сплетення, яке бере участь у створенні нервового сплетення основної артерії та її гілок.

^ Зовнішня сонна артерія відокремлюється від каротидного синуса на рівні суглобового відростка нижньої щелепи. Її гілки є джерелом кровопостачання кісток, зубів, м’язів, нервів, залоз та слизових оболонок придаткових пазух носа, порожнини рота, м’якого піднебіння, глотки, мигдалин та шкіри обличчя.

^ Внутрішня сонна артерія здійснює кровопостачання мозкових оболонок, органа зору, стовбура та півкуль мозку.

Хребетна артерія віддає гілки до м’язів, кісткового та зв’язувального апарату шийного відділу хребта.

Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи голови забезпечують формування больових синдромів у цій ділянці, що відрізняються різноманітними клінічними проявами. На думку В.А. Карлова (2002), виділення лицьового болю (прозопалгії) до деякої міри умовно, тому що, по-перше, обличчя є частиною голови, по-друге, головний біль захоплює чоло, око, по-третє, у ряді випадків біль позакраніального походження може локалізуватися у скронево-тім’яно-потиличній ділянці, в ділянці ока, чола, верхньої і нижньої щелеп, виличній ділянці. У патогенезі лицевого болю має значення порушення мікроциркуляторних та імунних процесів, обумовлених ішемією, набряком чи демієлінізацією, що призводить до пошкодження нервових структур.


^ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ БОЛЬОВИХ СИНДРОМІВ

ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ


Дотепер немає загальновизнаної класифікації неврологічних захворювань лицевої ділянки. Запропоновані класифікації ґрунтуються на патогенетично-топічному або анатомо-функціональному принципі. Усі больові синдроми поділяються на відповідні групи. Однієї з найбільш прийнятних класифікацій є класифікація, яка запропонована М.Н. Пузіним (1997). У ній враховані такі критерії, як частота їх зустрічальності у клінічній практиці і залучення до патологічного процесу анатомічних структур.

Таким чином, ведучий симптомокомплекс при неврологічних захворюваннях лиця - больовий. Саме больовий синдром покладений в основу класифікацій групи захворювань, необхідної для їх систематизації. Говорячи про біль у широкому значенні слова, варто оцінити її значення в життєдіяльності організму, адаптації до постійно мінливого середовища, як зовнішнього, так і внутрішнього. Біль є попереджувальним сигналом і захищає від шкідливих впливів, попереджає про порушення в організмі. Нечутлива до болю людина беззахисна. У ту ж годину часто виникає проблема утамування болю, зокрема зубного, головного. На будь-яке болюче роздратування організм відповідає миттєвою реакцією. Емоційне забарвлення відчуття болю пов’язано з реалізацією болю на церебральному рівні (стовбур мозку, таламус, лімбіко-ретикулярний комплекс, кора великих півкуль). Могутня ноцицептивна система організму сприймає й аналізує біль, антиноцицептивна система контролює рівень больових відчуттів. Взаємодія цих двох систем визначає у кінцевому підсумку сприйняття болю. Таким чином, біль - одна зі складних проблем практичної медицини. Клінічно виділяють два види болю: гострий та хронічний. В їх основі лежать різні патофізіологічні механізми, а відповідно, використовуються різні методи лікування. Гострий біль пов’язаний з впливом фактора, що ушкоджує. Його тривалість визначається часом дії, частіше має локальний характер, різну інтенсивність, індивідуальну особливість больових відчуттів й емоційне забарвлення. Хронічний біль не залежить від основного захворювання або фактора, що ушкоджує. В основі хронічного болю лежать нейрофізіологічні, біохімічні, психологічні і клінічні співвідношення, що визначаються особливостями особистості, впливом емоційних, когнітивних, соціальних факторів. Основні клінічні характеристики хронічного болю: тривалість, монотонність, дифузійний характер.

Характер болю визначає проведення терапевтичних заходів, їх спрямованість. При гострому болі головним завданням є зменшення його інтенсивності, а при хронічному болі - вплив на фактори, які сприяють хронізації больового синдрому, а не на первинні механізми, що його запускають.

Таким чином, гострий біль часто є сигналом небезпеки, допомагає вчасно поставити діагноз. Хронічний - призводить до дезинтеграції, порушення функції нервових, ендокринних, імунних, серцево-судинної систем.


^ Класифікація нейростоматологічних захворювань

за М. Н. Пузіним (1997)


І Больові феномени

1 Лицевий біль, зумовлений ураженням системи трійчастого нерва:

а) невралгія трійчастого нерва;

б) невропатія трійчастого нерва: інфекційно-алергічна, травматична, ішемічна, ятрогенна;

в) дентальна плексалгія.

^ 2 Вегетативні прозопалгії:

а) синдром ураження війкового вузла (синдром Оппенгайма);

б) синдром ураження крилопіднебінного вузла (синдром Сладера);

в) синдром ураження вушно-скроневого нерва (синдром Фрей);

г) синдром ураження піднижньощелепного та під’язикового вузлів;

д) задній шийний симпатичний синдром;

є) шийний симпатичний трунцит;

е) синдром ураження носовійкового нерва.

^ 3 Судинний лицевий та головний біль:

а) мігренозний головний біль;

б) вазомоторний головний біль.

4 Міофасціальний больовий дисфункціональний синдром;

5 Одонтогенний лицевий біль;

^ 6 Психогенний лицевий біль.

II Синдроми ураження лицевого, язикоглоткового, блукаючого та під’язикового нервів

1 Синдроми ураження лицевого нерва:

а) невропатія та неврит лицевого нерва;

б) синдром вузла колінця (синдром Ганта);

в) невралгія відієвого нерва (синдром Файля);

г) судоми та гіперкінези обличчя: лицевий геміспазм, лицевий параспазм, блефароспазм.

^ 2 Синдроми ураження язикоглоткового нерва:

а) невралгія барабанного нерва (синдром Рейхерта);

б) невралгія язикоглоткового нерва.

3 Синдроми ураження блукаючого нерва:

невралгія верхнього гортанного нерва.

^ 4 Синдроми ураження під’язикового нерва:

а) невропатія під’язикового нерва;

б) судоми м’язів язика (глососпазм).

III Парестетичний синдром (глосодинія)

IV Інші неврогенні захворювання обличчя

1 Ксеростомія.

2 Ксерофтальмія.

3 Ангіоневротичний набряк.

4 Синдром Россолімо - Мелькерссона - Розенталя.

5 Гранулематозний хейліт (синдром Мейжа).

6 Синдром Шегрена.

7 Прогресуюча геміатрофія обличчя (синдром Пappi-Ромберга).

У розвитку неврологічних захворювань лиця беруть участь різні відділи нервової системи, а також органи і системи організму, що підкреслюється в їх класифікації.


^ 3 МЕТОДИКА ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРОГО


Для встановлення діагнозу, проведення диференціальної діагностики лицьових больових синдромів, визначення етіопатогенезу захворювання необхідне вивчення стоматоневрологічного статусу хворого з застосуванням клінічних, параклінічних, лабораторних методів дослідження.

Велике значення надається ретельному опитуванню хворого: з’ясуванню скарг, вивченню історії розвитку і перебігу хвороби, а також життя пацієнта. При з’ясуванні скарг звертають увагу на характер болю, локалізацію, циклічність, тривалість, причину, яка викликала лицьовий біль. Визначають зі слів пацієнта порушення таких функцій, як слиновидільної, сльозовидільної, смакової, а також мови, голосу. В анамнезі хвороби необхідно установити початок захворювання, послідовність появи симптомів, можливий зв’язок захворювання з будь-якими факторами. Потрібно з’ясувати, яке лікування проводилося і його ефективність.

Правильно зібраний анамнез життя дозволить з’ясувати особливості формування особистості хворого, перенесені захворювання, характер трудової діяльності, тобто все те, що могло сприяти розвитку патологічного процесу (травми, інфекції, інтоксикації та інше).

Першочерговим завданням при обстеженні хворого з прозопалгією є вирішення питання: який патологічний процес лежить в основі захворювання й компетенцією якого лікаря (невролога або стоматолога) є. Стоматологічне обстеження пацієнтів починають із зовнішнього огляду щелепно-лицьової ділянки. Звертають увагу на зовнішній вигляд, конфігурацію лиця, асиметрії, колір шкірних покривів, наявність набряку, фляків, деформацій, новоутворень. Далі пальпують кістки лицьового черепа: верхня щелепа, вилична кістка, нижня щелепа. Мізинцем через зовнішні слухові проходи визначають амплітуду рухів суглобної голівки, ступінь її зсуву. Акцентують увагу на наявності болю або його посилення, особливо у період відкривання і закривання рота.

У порожнині рота оглядають слизову оболонку, устя протоків слинних залоз, виключають наявність пухлиноподібних утворень, запальних процесів, зниження альвеолярної висоти за рахунок патологічної стираємості зубів, адентії, нераціонального протезування, внаслідок чого у хворих опущені кути рота, різко виражені носогубні складки, укорочена нижня третина обличчя.

Пальпація мускулатури обличчя, особливо жувальної, дає можливість оцінити стан м’язів, локальний м’язовий спазм, обмеження рухів нижньої щелепи, наявність тригерних зон, больовий малюнок. При пальпації регіонарних лімфатичних вузлів визначають їх величину, болючість, рухливість. Важливим є дослідження стану вилично-нижньощелепного суглоба у спокої і під час рухів (ступінь відкривання рота, бічні рухи нижньої щелепи). При дослідженні слинних залоз пальпаторно визначають болючість, консистенцію. Оглядають устя вивідних протоків, кількість виділюваної слини, наявність домішки гною крові.

Неврологічне дослідження полягає у вивченні стану черепної іннервації. Крім загальноприйнятих прийомів визначення рухових, чутливих і вегетативних функцій проводиться дослідження спеціальної чутливості (смак на язиці), температури шкіри обличчя у симетричних точках (електротермометром), потовиділення, особливостей сльозовиділення, кольору кон’юнктиви ока, виділення секрету з носа. Особлива увага приділяється дослідженню черепно-мозкових нервів, що мають безпосереднє відношення до розвитку больових відчуттів у ділянці обличчя. У першу чергу це стосується V пари - трійчастого нерва (n. trigeminus). З’ясовується, чи немає болю і парестезії (оніміння, почуття повзання мурашок) у ділянці обличчя. Пальпуються точки виходу гілок трійчастого нерва (над- і підочна, підборідна) з метою виявлення болючості. Досліджується чутливість на симетричних ділянках обличчя у зонах іннервації усіх трьох гілок трійчастого нерва. Сегментарні порушення чутливості досліджуються у зонах Зельдера. Досліджується больова, температурна, тактильна чутливість.

Смак досліджується на передніх двох третіх язика (на солодке і кисле).

Рухова функція оцінюється за положенням нижньої щелепи при відкриванні рота, за станом тонусу, живлення і функцією жувальних м’язів, рівномірністю ступеня їх напруження по обидва боки, руху нижньої щелепи. Досліджують кон’юнктивальний, корнеальний, нижньо-щелепний рефлекси.

Ураження гілок трійчастого нерва супроводжується різкими болями і розладами чутливості у відповідних зонах, болючістю у точках виходу уражених гілок і зміною рефлексів. Ураження чутливої порції корінця трійчастого нерва спричиняє біль і зміну чутливості у ділянці усіх трьох гілок. При залученні до процесу гассерова вузла біль може супроводжуватися появою пухирчастої висипки на обличчі (herpes zoster). При ураженні чутливого ядра (nucleus tractus spinalis) спостерігається сегментарно-дисоційований тип розладу чутливості (випадання больової і температурної чутливості у зонах Зельдера).

Ураження рухової порції нерва виявляється парезом або паралічем жувальних м’язів на боці ураження, зсувом нижньої щелепи убік ураження при відкриванні рота.

Подразнення трійчастого нерва викликає інтенсивні напади болю. Може розвинутися тонічна судорога жувальних м’язів - тризм, що властивий таким захворюванням, як правець, менінгіт, енцефаліт.

При дослідженні VII пари - лицьового нерва (n. facialis)- звертають увагу на симетричність очних щілин і положення брів, виразність та рівномірність лобових і носогубних складок, положення кутів рота у спокої, наявність тиків, фібрилярних і фасцикулярних сіпань мімічних м’язів. Досліджується функція мімічних м’язів під час рухів: наморщування чола, нахмурювання брів, закривання очей, оскалювання зубів. Оцінюються симетричність і ступінь скорочення мімічних м’язів.




^ Рисунок 3.1 - Схема ураження лицевого нерва: А - периферичний параліч мімічних м’язів; В - центральний параліч нижніх мімічних м’язів


При дослідженні VIII пари - слухового нерва (n. acusticus) - з’ясовують стан слуху (зниження, глухота, загострення). Роздратування слухового апарату може викликати відчуття шуму, дзенькоту у вухах або голові. При дослідженні вестибулярної функції з’ясовують наявність запаморочення, ністагму, порушення рівноваги, нудоти, блювання.

При дослідженні функції IX - X пар - язикоглоткового і блукаючого нервів (n. glossopharyngeus, n. vagus) - звертається увага на звучність голосу, захриплість, носовий відтінок голосу, ковтання їжі (утруднення, поперхування під час вживання їжі), положення м’якого піднебіння і язичка у спокої і при фонації, симетричність, ступінь напруження. Досліджується смак на задній третині язика, рефлекси м’якого піднебіння і глотковий.

Ураження язикоглоткового нерва супроводжується порушенням чутливості слизової оболонки верхньої половини глотки, утратою смаку, порушенням ковтання, сухістю у роті.

При однобічному ураженні блукаючого нерва виникає параліч м’якого піднебіння, глотки, голосової зв’язки на однойменному боці. Відзначаються відхилення язичка у здоровий бік, випадання або зниження глоткового і піднебінного рефлексів на боці ураження, захриплість голосу. При двобічному ураженні функції блукаючого нерва відзначаються розлад ковтання, гугнявість і втрата звучності голосу, порушення ритму подиху, тахікардія.

При обстеженні хворого звертають увагу на функцію XI пари - додаткового нерва (n. accessorius). Проводять огляд і пальпацію грудинно-ключично-соскоподібного і трапецієподібного м’язів, повороти голови у різні боки, нахили вперед. При ураженні додаткового нерва утруднені повороти голови у протилежний бік, атрофія м’язів, опущення плеча, відставання лопатки від тулуба та ін. Можуть спостерігатися симптоми подразнення - клонічні посмикування голови в протилежний бік, кивальні рухи, тикоподібні посмикування плеча.

Особливу увагу звертають на стан і функцію XII пари - під’язикового нерва (n. hypoglossus): розміщення язика при висовуванні, зовнішній вигляд (наявність атрофій, фібрилярних сипань, тремору). Перевіряють активні рухи язика.

Ураження під’язикового нерва спричиняє параліч м’язів язика, їх атрофію, відхилення язика убік вогнища. Ядерний параліч супроводжується фібрилярними посмикуваннями. Спостерігаються порушення жування і ковтання їжі, дизартрія.

Крім дослідження функції основних нейростоматологічних нервів, слід звернути увагу на стан інших черепно-мозкових нервів. Дослідження функції зорових нервів необхідне для діагностики різних захворювань. У неврологічній практиці особливого значення надають дослідженню очного дна. Офтальмоскопія дає можливість виявити запальний процес зорового нерва, атрофію соска зорового нерва, застійний сосок зорового нерва при підвищенні внутрішньочерепного тиску. Розлад зору може бути при стисненні зорових шляхів пухлиною, при травмі голови, судинних захворюваннях, скроневому артеріїті, мігрені.

Для дослідження стану вегетативної нервової системи, вегетативної іннервації лиця, голови звертають увагу на стан шкірних покривів (блідість, гіперемія, гра вазомоторів на лиці, сальність, пітливість, акроціаноз), температури, сльозо- і слиновиділення, смакових сприйнять, трофіки тканини, геміатрофічних процесів, набряків, тобто вазомоторно-секреторно-трофічних розладів. Особливістю дослідження вегетативної нервової системи взагалі, а лиця зокрема є вивчення її стану на всіх етапах клініко-неврологічного дослідження хворого: при аналізі скарг, під час загального огляду й обстеження, при спостереженні за поведінкою й емоційними реакціями хворого, під час перевірки функції черепних нервів, руху, чутливості. Вегетативні порушення можуть виникати при ураженні черепно-мозкових нервів, особливо трійчастого. Пароксизми при невралгії трійчастого нерва в основному пов’язані з ураженням вегетативних відділів.

Ураження вегетативних гангліїв лиця і порожнини рота характеризуються пекучими болями в зоні іннервації даного ганглія, пароксизмальністю, виникненням гіперемії, посиленням потовиділення, слиновиділення. Різкі болі в обличчі і зубах можуть виявлятися при подразненні верхнього шийного симпатичного вузла.

До розвитку ряда нейростоматологічних симптомокомплексів можуть приводити захворювання внутрішніх органів. В основному це захворювання серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин головного мозку, артеріальна гіпотонія, захворювання серця й аорти). Найбільш частою причиною розвитку больових синдромів у ділянці лиця є мігрень, що може бути звичайною, офтальмічною, асоційованою, лицьовою. Зокрема, лицьова мігрень розглядається як різновид симпаталгії обличчя. Відносно рідкою формою є періодична мігренозна невралгія.

Зміни в хребті, зокрема остеохондроз шийного відділу, можуть давати різну симптоматику у ділянці обличчя, порожнини рота. Дегенеративні зміни в дисках і хребцях призводять до венозного застою, набряку, стиснення хребетної артерії і супровідного їй симпатичного сплетення. З проявів шийного остеохондрозу найбільш частими є шийний корінцевий синдром, невралгія потиличних нервів, синкопальний вертебральний синдром.

Розвиток симптомокомплексів з боку черепних нервів і вегетативного відділу нервової системи можливий при захворюваннях легень, особливо хронічних неспецифічних процесів, хронічної дихальної недостатності, що призводить до гіпоксії мозку, наростання симптомів вегетативної дисфункції переважно вагусної спрямованості і гіпоталамічних проявів.

Черепні нерви нерідко утягуються у патологічний процес при цукровому діабеті, нирковій недостатності, найчастіше виникає симптоматика ураження трійчастого, лицьового, під’язикового нервів. Неврологічні симптоми можуть виявлятися при хворобах крові й органів кровотворення (злоякісної анемії, фунікулярному мієлозі, лейкозах, лімфогранулематозі. Особлива роль у розвитку нейростоматологічних синдромів приділяється функціональним захворюванням нервової системи (неврозам). Одна з найчастіших скарг хворих з неврозами - лицьові болі, що можуть бути як самостійними, так і складовою частиною головного болю, проявів неврозів. При негативних емоціях відзначається посилення болю. При неврозах відзначається порушення діяльності слинних залоз з явищами гіпо- або гіперсалівації, зміни складу слини, розвитком синдрому ксеростомії. Особливе місце займає істеричний невроз, при якому можуть бути прозопалгії, гіперкінези, спазми мімічних і жувальних м’язів, параліч м’язів язика, голосових зв’язок (істеричний блефароспазм, параліч мімічної мускулатури, глосоплегія, афонія). Невроз нав’язливих станів супроводжується найчастіше тиками, «заглибленням у хворобу».

Таким чином, тісний зв’язок соматичних і вегетативних утворень здійснюється у ділянці нервових закінчень, у вегетативних вузлах голови та шиї, ядрах черепних нервів у стовбурі головного мозку, лімбіко-ретикулярному комплексі. Анатомо-функціональні зв’язки створюють особливі умови для розвитку та перебігу чутливих порушень, які проявляються больовими і парестетичними синдромами щелепно-лицьової ділянки.

Чутливі порушення виникають не тільки при ураженнях (іритації або дистрофії) регіонарних (соматичних і вегетативних) нервових утворень щелепно-лицьової ділянки, але й рефлекторно- при патологічних процесах у віддалених органах і системах, функціонально та анатомічно пов’язаних з шийно-краніальним відділом нервової системи. Патоморфологічним субстратом больових і парестетичних синдромів є регіонарні нервові утворення - соматичні або вегетативні, периферичні або центральні.

Для діагностики нейростоматологічних захворювань і синдромів, уточнення, підтвердження етіопатогенезу, топіки процесу використовуються додаткові методи дослідження, серед яких електротермометрія, електроодонтодіагностика, рентгенографія черепа, щелепно-лицьової ділянки, шийного відділу хребта, реоенцефалографія, дослідження кровотоку обличчя та ін.

Як відомо, дані термометрії є показником регіонарних особливостей кровопостачання, стану просвіту артеріол, шкіри, від яких залежить рівень тепловіддачі. Ураження головного і спинного мозку, периферичного відділу нервової системи можуть відбитися на шкірній температурі у відповідних невральних, сегментарних і провідникових зонах. У ділянці лиця, голови середній показник температури шкіри становить 33,50С, однаковий або майже однаковий на симетричних ділянках тіла, різниця не повинна перевищувати 10С. За температурою і кольором шкірних покривів можна робити висновок про ряд особливостей їх кровопостачання, стан шкірних вегетативних реакцій, про явища ангіодистонії у зоні болю й у суміжних ділянках лиця, про можливу роль вазомоторних реакцій у виникненні нападів болю.

Метод класичної електродіагностики використовується для дослідження реакції м’язів і периферичних нервів на роздратування електричним струмом. Її дані дозволяють відрізнити ураження периферичного нейрона від центрального, установити ступінь оборотності ураження периферичного мотонейрона. Для дослідження електрозбудження зубів використовують метод електроодонтометрії. Стан електрозбудження зубів дає можливість роботи висновок про стан судинно-нервового пучка.

М’язи продукують біопотенціали, за якими можна робити висновок про стан м’язів. Для цих цілей використовується метод електроміографії. Запис біопотенціалів проводиться при різних станах м’яза (активне скорочення, повне довільне розслаблення). Оцінюються амплітуда, частота, загальна структура міограми. Електроміограма дає можливість робити висновок про стан тіл периферичних мотонейронів, периферичних нервів. Реєстрація викликаних потенціалів при електричній стимуляції нервів здійснюється електронейрографією. Вона дає можливість не тільки реєструвати й аналізувати параметри викликаних потенціалів м’язів і нерва, але й визначати число функціонуючих рухових одиниць, швидкість проведення імпульсу по волокнах периферичних нервів. Даний метод більш інформативний при діагностиці захворювань з ураженням периферичних нервів.

Головний мозок характеризується спонтанною, ритмічною, електричною активністю. Вона залежить від функціональної організації структури і змінюється під впливом аферентних роздратувань. Вивчення біоелектричної активності мозку при прозопалгіях викликає інтерес з точки зору розкриття деяких патогенетичних механізмів захворювання. Дослідження біоелектричної активності мозку при прозопалгіях різного генезу виявили значні зміни. На електроенцефалограмі як поза нападом болю, так і безпосередньо під час і після нападу виявлялися значні зміни електричної активності головного мозку. Як правило, ці зміни були іритативного характеру, стійкі зміни за типом синхронізації і десинхронізації при болючих синдромах внаслідок ураження самих черепних нервів, особливо трійчастого.

При лицьових симпаталгіях явище іритації, дизритмії були менш виражені. Частіше відзначалося зниження електричної активності кори аж до її депресії. Певно тривала больова імпульсація впливає на механізми, які активують ретикулярну формацію стовбура мозку, викликає функціональну недостатність її впливів, які активують кіркову ритміку. При больовому нападі на ЕЕГ реєструються спалахи пароксизмальної білатеральної активності різної частоти. Ці явища десинхронізації, поява пароксизмальної активності свідчать про зацікавленість серединних структур мозку у складному механізмі патогенезу прозопалгій, особливо невралгії трійчастого нерва.

Для обстеження хворих із прозопалгією доцільне проведення реографічного дослідження. У хворих із прозопалгією реєструються ознаки високого тонусу судин лиця, зменшення кровонаповнення, утруднення венозного відтоку. Ці зміни, як правило, мають оборотний характер. Дані реографічних досліджень свідчать про те, що в патогенезі прозопалгій велике значення приділяється регіонарним ангіодистонічним проявам, що можуть бути об’єктивно зареєстровані, виявляють різний ступінь участі судин каротидного басейну у розвитку больових синдромів.

У зв’язку з тим, що кісткові зміни черепа, лицьового кістяка, шийного відділу хребта можуть мати етіологічне значення в ряді інших факторів, то необхідне проведення клініко-рентгенологічних зіставлень. Для діагностики патологічних процесів у ділянці зубів потрібно зробити дентальні знімки. Рентгенограми верхньощелепної пазухи, нижньої щелепи у двох проекціях дозволяють вивчити будову кісткових каналів (мандибулярного і підочноямкового), відповідальних отворів, виключити одонтогенні, доброякісні і злоякісні пухлини верхньощелепної пазухи й у кістковій структурі щелеп. Для дослідження будови скронево-нижньощелепного суглоба роблять томограми і зонограми двох суглобів при відкритому і закритому роті.

Розглядаючи зміни шийного відділу хребта в ряді інших етіологічних факторів прозопалгії, хворим необхідно провести рентгенологічне обстеження цього проблематичного відділу хребта. Рентгенологічні ознаки порушення статики і динаміки у шийному відділі обумовлені явищами остеохондрозу, спондилоартрозу, різними аномаліями.

На сучасному етапі широко використовуються такі методи дослідження, як комп’ютерна і магнітно-резонансна томографії.

^ 4 БОЛЬОВІ ФЕНОМЕНИ

  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студентів медичних вищих навчальних закладів та лікарів-інтернів
Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти моз україни як навчальний посібник для студентів вищих медичних...
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів іу рівня акредитації та лікарів-інтернів
М. Г. Бойко – доктор медичних наук, професор кафедри фтизіатрії вднзу «Українська медична стоматологічна академія»
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів іу рівня акредитації та лікарів-інтернів
М. Г. Бойко – доктор медичних наук, професор кафедри фтизіатрії вднзу «Українська медична стоматологічна академія»
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
Рекомендовано центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти моз україни як навчальний посібник для студентів вищих медичних...
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студ вищих мед навч закладів IV рівня акредитації та лікарів-інтернів / П. С. Назар. Київ : тов "Видавництво "Сталь", 2012. 672 с
Апанасенко, Г. Л. Санологія (медичні аспекти валеології) : підручник для лікарів-слухачів закладів (факультетів) післядипломної освіти...
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студентів іу-уі курсів, лікарів-інтернів вищих навчальних закладів
...
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconОсновні засади Болонського процесу. Кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих медичних навчальних закладах
Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти моз україни як навчальний посібник для студентів вищих медичних...
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації
Я. І. Гонський – доктор медичних наук, професор кафедри медичної біохімії Тернопільського державного медичного університету імені...
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
М. А. Власенко – заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної...
Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів інтернів iconНавчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
М. А. Власенко – заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи