Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів icon

Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол" з дисципліни „Фізичне виховання" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів




НазваМетодичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол" з дисципліни „Фізичне виховання" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів
Сторінка1/7
Дата26.05.2013
Розмір0.93 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4   5   6   7


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


2988. Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол” з дисципліни „Фізичне виховання“ для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів


Суми

Сумський державний університет

2010

Методичні рекомендації до практичних занять на тему ”Волейбол” з дисципліни „Фізичне виховання“ для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів / укладач А.Є. Шепєлєв.- Суми: Сумський державний університет, 2010.-101 с.


Кафедра фізичного виховання


Зміст

Історія виникнення волейболу…………………………4

Технічна підготовка……………………………………13

Стійки…………………………………………………..16

Техніка переміщення. Біг……………………………..18

Стрибок ………………………………………………..19

Падіння…………………………………………………20

Передача м'яча двома руками зверху…………………21

Передача м`яча двома руками знизу………………….27

Подача…………………………………………………..31

Нападаючий удар ……………………………………...35

Блокування……………………………………………..40

Спеціальна фізична підготовка ………………………44

Інші варіанти гри у волейбол …………………………47

Характеристика гри ……………………………………50

Споруди та обладнання ………………………………..50

Учасники ……………………………………………….56

Ігровий формат …………………………………………61

Ігрові дії …………………………………………………67

Перерви та затримки ……………………………………78

Гравець ліберо……………………………………………85

Поведінка учасників …………………………………….88

Судді, їхні обов´язки й офіційні сигнали……………………………………………………92


Історія виникнення волейболу


У 1895 році Вільям Морган, викладач фізичної культури в місті Геліок (штат Массачусетс) створив гру, в якій дві команди повинні були «переправляти» одна одній над простягнутою мотузкою надуту камеру. Морган ставив перед собою мету створити таку спортивну гру, яка видрізнялася б простотою і підходила б для людей найрізноманітніших рівнів фізичного розвитку, і грати в яку можна було б практично де завгодно. Придумана Морганом гра відповідала цій меті. І назвали цю гру волейболом. Волейбол (volley – ball) – дослівно ”м´яч у повітрі“ – спортивна гра.

Уже через два роки з'явилися перші правила. Вони мали дев'ять параграфів.

1. Розмітка майданчика.

2 Приладдя для гри.

3.Розмір майданчика - 25 на 50 футів.

4. Розмір сітки - 2 на 27 футів. Висота сітки - 6,5 фута.

5. М'яч - це гумова камера в шкіряному чи полотняному футлярі. Окружність м'яча -25-27 дюймів. Вага - 340 г.

6. Подача. Гравець, що робить подачу, повинен стояти однією ногою на лінії, і якщо допущена помилка при першій подачі, то подача повторюється.

7. Рахунок. Кожна неприйнята подача дає 1 очко. Очки зараховуються тільки при власній подачі. Якщо після подачі м'яч на стороні команди, що подає, і вона припустилася помилки, то гравець, що подає, змінюється.

8. Якщо м'яч під час гри потрапляє до сітки, то це помилка.

9. Якщо м'яч потрапляє на лінію, це вважається помилкою.

10. Кількість гравців не обмежена.

Поступово гра стає все більш популярною в різних країнах. Особливо швидко волейбол поширюється на Європейському континенті. Починають проводитися перші офіційні першості країн (Чехословаччина, Польща).

У1928 р. у Москві проходить Всесоюзна Спартакіада, до програми якої увійшов волейбол. Перемогла чоловіча команда України (Харків), жіноча посіла друге місце.

Змінювалися й удосконалювалися правила гри.

1900 р. - партія вважається закінченою, коли одна з команд набирає 21 очко. Висота сітки -7,5 фута. Лінія є частиною майданчика.

1912 р. - розмір майданчика – 35 х 60 футів (10,6 х 18,2м); висота сітки -7,5 фута (228см); ширина сітки - 3 фути (91 см). Після втрати подачі гравці змінюються.

1917р. - висота сітки - 8 футів (243 см); партія продовжується до 15 очок.

1918р. - склад команди обмежений шістьма гравцями.

1921р. - введена середня лінія.

1922р. - гравцям кожної команди дозволяються тільки три удари по м'ячу.

1923р. - розмір майданчика – 30х60 футів (9,1х18,2 м). При рахунку 14:14 переможцем вважається команда, що першою набрала 2 очки. Як бачимо, основні пункти правил, що характеризують волейбол як гру, формулювалися саме в період з 1917 до 1925 р.

На початку 1900 р. американська фірма „Спалдинг" виготовила перший волейбольний м'яч і були прийняті перші волейбольні правила.

На початку 1900 р. волейбол став відомим у багатьох містах Центральної і Південної Америки, у Канаді. У 1913 р. він був включений до програми Далекосхідних ігор у Манілі, а в переддень Першої світової війни з'явився в Європі, експортований туди американськими експедиційними військовими підрозділами. Після закінчення війни кількість тих, хто займався волейболом, значно збільшилася. У волейбол стали грати школярі, чоловіки і жінки різного віку для проведення дозвілля на пляжах, курортах і в інших місцях відпочинку.

Перетворення волейболу в офіційно визнану гру з визначеним регламентом і організацією змагань відбулося в період з 1917 до 1925 року. Найбільшої популярності у цей період волейбол набув у США, Мексиці, Бразилії, Японії, Китаї, на Кубі, у Кореї. А в Європі -Чехословаччині, Румунії, Польщі, Франції, СРСР.

Міжнародне визнання волейболу спонукало США в 1922 році виступити з пропозицією включення цієї гри до програми Олімпійських ігор. Однак це відбулося тільки через 35 років. У 1957 році на 53-й сесії МОК волейбол був оголошений олімпійським видом спорту. На 58-й сесії МОК було прийняте рішення провести XVIII Олімпійські ігри в Токіо й до програми вперше увійшов волейбол. У нашій країні волейбол став швидко розвиватися після 1917 року. Спочатку в районах середньої Волги, в Україні, на Далекому Сході, Закавказзі, у Москві. Пропагандистами волейболу в країні були артисти московських театрів, студенти інститутів фізкультури, університетів.

У 1928 році волейбол увійшов до програми Всесоюзної Спартакіади, що сприяло розвитку в багатьох містах, дозволило порівняти рівень майстерності, побачити тактичні й технічні помилки. Стали з'являтися дитячі та юнацькі колективи, суддівські колегії.

У 1929 році відбулася спартакіада піонерів і школярів Москви, пройшли першості вузів і профспілок радянських і торгових службовців (СТС), зростала кількість міжміських зустрічей.

У 1932 році створена Всесоюзна волейбольна секція, що підтримувала розвиток гри. Примножуються загони волейболістів, серед яких - спортсмени з Ленінграда, Казахстану, Азербайджану, Білорусії.

У 1933 р. у Дніпропетровську відбувся перший чемпіонат країни з волейболу.

З 1933 року стали проводитися чемпіонати країни серед міст. Поширеною формою розвитку волейболу були міжміські матчі. Проводилися також і міжнародні зустрічі.

З 1938 року - чемпіонати країни серед найсильніших команд ДСО і відомств.

Після Другої світової війни в 1945 році відбувся черговий восьмий чемпіонат у місті Орджонікідзе. У наступні роки у внутрішньосоюзний календар внесені ще ряд турнірів, Кубок ВЦСІІС, першість колгоспних команд тощо.

У 1947 році радянські волейболісти вперше брали участь у «міжнародних змаганнях за кордоном - у Польщі. У квітні в Парижі на першому конгресі за участі 14 країн була створена Федерація волейболу (ФІВБ). Її створення стало важливим кроком на шляху популяризації волейболу і його міжнародного авторитету.

У 1948 році Всесоюзна секція волейболу (з 1959 року - Федерація волейболу СРСР) стає членом ФІВБ.

У 1948 році відбувся перший чемпіонат Європи серед чоловічих команд, переможцем якого стала Чехословаччина. У наступні 10-15 років волейбол швидко розвивається і буквально завойовує світ. Простота правил і оснащення, можливість грати за спрощеними правилами роблять його дійсно народною грою.

У 1949 році були проведені перший континентальний чемпіонат для жінок і перший чемпіонат світу для чоловіків у Празі. Перемогли збірні СРСР, що стали учасниками всіх наступних офіційних міжнародних змагань (за винятком жіночого чемпіонату в Токіо). Особливо відзначився Костянтин Рева, визнаний кращим гравцем (народився в Глухівському районі).

Чемпіонати світу серед дорослих, юніорів та молодіжні чемпіонати (як серед чоловіків, так і серед жінок) проводяться раз на чотири роки. Розіграші Світової ліги (серед чоловіків) і Світового Гран-прі (серед жінок) проводяться щорічно. У цих змаганнях беруть участь 12 найсильніших у світі національних команд. Призовий фонд становить 12 мільйонів доларів США. П'ять Континентальних конфедерацій кожні два роки проводять свої власні чемпіонати. Світовий Гран-прі і чемпіонати світу з пляжного волейболу також є складовими частинами календаря великих волейбольних змагань, що проводяться у всіх куточках земної кулі. Волейбол на сьогодні - одна з найпопулярніших командних ігор в усьому світі. За деякими оцінками, на Землі в нього грає приблизно 1 мільярд осіб.

Зміни в техніці й тактиці відбиваються у правилах гри. Перші міжнародні правила були близькі до правил, прийнятих у США, і то було на честь пам'яті Дж. Моргана. Нові правила почали діяти після 1946 року. Офіційно вони були затверджені конгресом ФІВБ у Марселі 1951 року.

Зі вступом нашої країни у ФІВБ внутрішні правила були приведені в повну відповідність міжнародним.

Відзначимо, що у вітчизняних правилах є деякі принципові нововведення, що підвищують динамічність та видовищність волейболу.

1937 рік - введені обмеження для аматорів індивідуальної гри, у розмітку майданчика внесена лінія нападу.

1947 рік - змагання чоловічих команд проводяться з 5 партій, місцем подачі став простір за лицьовою лінією, у правій її частині, заборонена подача з руху і виступ команд із п'яти замість шести спортсменів.

1950 рік - змагання жіночих, як і чоловічих команд проводяться з п'яти партій.

1952 рік-кількість перерв скоротили з трьох до двох.

1957 рік - час перерви зменшений із хвилини до 30 секунд.

1961 рік - кількість замін у партії збільшили до шести.

1965 рік - гравцю, що блокує, було дозволено повторне торкання до м'яча і, що найголовніше, надана право переносити руки над сіткою на бік супротивника, що зменшило перевагу нападу над захистом і знизило кількість суддівських зупинок гри.

1970 рік - на краях сітки з'явились антени, що обмежують ігрову частину сітки.

1976 рік - було дозволено блокувати подачу з перенесенням рук через сітку, після блокування, що відбулося, ще три торкання, введена гра трьома м'ячами.

Вносилося досить багато й інших пропозицій щодо змін правил у волейболі. Але міжнародна федерація приймала тільки такі, що не змінювали дух гри й у той же час виключали непотрібні зупинки, зводячи до мінімуму можливість суб'єктивного втручання арбітрів у гру.

З метою популяризації волейболу деякі країни проводять змагання за спрощеними правилами. Так, у Японії проводиться чемпіонат країни за азіатськими правилами. На більш низькій сітці (2 м для жінок і 2,30 для чоловіків) на майданчику збільшеного розміру (21 на 10,5 м, при 9 гравцях у команді, без переходів і дозволу передавати м'яч кидком). У США, Бразилії відомий пляжний чемпіонат, коли команди з 2-3 гравців на майданчику зменшеного розміру змагаються за олімпійською системою, матч складається з однієї партії. Фінляндія, Японія, Україна, Росія та ін. проводять чемпіонати для ,дідусів", тобто для гравців старше 40 років.

У більшості країн склалася приблизно однакова система дитячо-юнацького волейболу і дуже популярний міні-волейбол, що поки не має чітких міжнародних критеріїв, а найчастіше враховує національні особливості країни. Найбільш розвинений міні - волейбол у Японії, Іспанії, Бразилії, США. За допомогою радянських тренерів міні - волейбол з'явився в ряді країн Близького Сходу.

Грають у цю гру діти на майданчиках зменшених розмірів, з більш низькою сіткою, полегшеними м'ячами за спрощеними правилами (менш строго фіксується подвійний удар, дозволене тривале торкання м'яча).

У деяких країнах Південно-Східної Азії, наприклад, у Малайзії й Індонезії, популярний волейбол без рук. М'яч рукою накидається на ногу гравця своєї команди, що подає, а суперник приймає м'яч ногою чи головою. У грі беруть участь дві команди з п'яти гравців. Майданчик за розміром відповідає корту для бадмінтону. Правила, рахунки і кількість торкань м'яча відповідають волейбольним правилам.

Певний час у США існувала і професійна ліга волейболістів.

ФІВБ не визнала її, заборонила будь-які контакти з нею командам інших країн. Професіонали грали змішаними командами (4 чоловіки і 2 жінки) різнобарвними м'ячами, без переходів гравців, у визначених умовами ігрових ситуаціях допускаються прийом м'яча ногою і подвійне торкання його різними частинами тіла. Зараз ліга розпалася.

В Африці волейбол розвинений досить широко, але на міжнародній арені його успіхи дуже скромні.

Волейбол представлений на Всесвітніх студентських іграх (універсіадах), регіональних змаганнях, у складі: Панамериканських ігор (ПАСО), Азіатських (АГФ), Африканських ігор, ігор країн Центральної Америки і Карибського моря (ОДЕКБЕ), ігор Південної Америки, Боліварських ігор, ігор країн басейну Середземномор'я (СІЖМ), а також у традиційних міжнародних змаганнях дружніх армій (СКДА), Міжнародного спортивного союзу залізничників (МССЖ), Спортивного комітету глухих (КІСС).

ФІВБ - одна із найбільш масових і популярних федерацій у світі. В її складі нараховується 247 країн.

Велика популярність волейболу, великі міжнародні зв'язки, безліч офіційних і товариських турнірів привели до вирівнювання команд різних континентів. Хоча чемпіонами світу серед чоловічих команд ставали в різні роки представники тільки чотирьох країн: ЧССР (1956, 1966), НДР (1970), Польщі (1974), СРСР (1949, 1952, 1960, 1962, 1978, 1982) - серед провідних світових волейбольних країн знаходяться Куба, Бразилія, Румунія, Болгарія, Італія, Югославія, Японія, Китай. Помітно прогресує волейбол у США, Фінляндії, південноамериканських і південноафриканських країнах. Олімпійськими чемпіонами серед чоловічих команд були представники трьох країн: СРСР (1964, 1968, 1980), Японії (1972), Польщі (1976).

У жіночому волейболі останнім часом у постійну дуель команд СРСР і Японії зухвало втрутилася команда Куби, що виграла першість світу 1978 р. Сильні команди також розташовують КНР, США, КНДР, Перу, Пвд. Корея, Німеччина, Угорщина, Болгарія, Чехословаччина, Канада, Польща.

Чемпіонами Олімпійських ігор ставали команди Японії (1961, 1976), СРСР (1968, 1972. 1980, 1988), на XIX Олімпійських іграх у Мехіко у складі , „золотої” чоловічої команди виступали харків´янин Юрій Поярков, Юрій Венгеровський, киянин Володимир Іванов, Борис Терещук, одесити Євген Лапінський і Володимир Михальчук та Володимир Беляєв із Ворошиловграда, а чемпіонами світу - СРСР (1952, 1956, 1960, 1970), Японії (1962, 1967, 1974), Куби (1978), КНР (1982).

Глядачі гідно оцінили красу волейбольних двобоїв. На розіграші Кубка світу в Японії (1981) і першостях світу в Італії (1978), Перу, Аргентині фінальні ігри збирали по 20-25 тисяч глядачів.

Успіхи команд СРСР дуже значні. Жодна країна не має такої кількості нагород європейського, світового й олімпійського рівнів.

Радянський волейбол виховав видатних майстрів гри, імена яких відомі в усьому світі: Л. Булдакова, М. Єремєєва, В. Озєрова. В. Осколова, А. Рижова, Р. Салихова, Н.Смолєєва, Ф. Чудіна, Й. Ахабадзе, Д. Воскобойников, В.Ковдра, О. Молибога, Г. Мондзолевський. С. Нефьодов, К.Ревіння, В. Саввин, А. Савин, Н. Фасахов, Ю. Часников, К.Рева, А. Чинилін, В. Щагин, П. Воронін, Г. Гайковой, В.Ульянов, Ю. Венгеровеький, Н. Пименов, Ю. Поярков, І.Рискаль, Є. Лапинский, В. Лоор.

Цих спортсменів привели до перемог великодосвідчені наставники: Г. Ахвледиані, Н. Карполь, Ю. Клещев, Н.Михєєв, В. ІІлатонов, С. Горбачов.

Радянська школа волейболістів висунула цілий ряд видатних гравців. У цьому зв'язку необхідно відновити наш пріоритет у винаході деяких технічних і тактичних прийомів, приписуваних іноді деяким гравцям і тренерам. Так сталося з планувальною подачею, що успішно ще до японців подавала В. Свиридова. Мабуть, жодна команда у світі не грала так добре з перших подач, як „Спартак" зразка 1957 року, і не було більш дисциплінованої і раціональної команди, ніж ЦСКА зразка 1960 -1962 р.р. Зараз усі захоплюються польською атакою із задньої лінії, а це вже в 1955 році демонстрував ЦСКА, причому не вимушено, а на награних комбінаціях. Так, відкривачем удару по висхідному м'ячу в 1,5-2 м від пасуючого став радянський волейболіст Л. Зайко. Нашого чудового волейболіста Ю. Пояркова називали людиною-катапультою за його небачену силу бічної подачі.

Уже зараз ФІВБ - найчисленніша з усіх міжнародних федерацій (217). Ростуть не тільки масовість і популярність, зросла конкуренція за ведучі позиції у світовому волейболі. Серед чоловіків до числа головних претендентів останніми роками ввійшли команди Італії, Югославії, Росії, Нідерландів, Греції, США, Бразилії, Куби. Помітна перевага європейських команд.

Не менш гостро склалася конкуренція і серед жіночих команд. На найвищі місця претендують команди Куби, Росії, Китаю, Бразилії, США. Серед жінок команди Європи не лідирують. Тільки Росія і, напевно, у майбутньому Італія зможуть суперничати з кращими командами світу.

Великі масштаби комерціалізації волейболу. Турніри Світової ліги, Гран Прі, ряд інших турнірів володіють колосальними призовими фондами.

Чемпіонати Італії, Німеччини, Франції, Туреччини, Японії залучають усе більшу кількість іноземців завдяки дуже привабливим контрактам.

За останнє десятиліття ФІВБ внесла зміни в правила гри, мабуть, більше ніж за всю історію (принцип нарахування очок, гра ногами, торкання сітки м´ячем при подачі і, нарешті, головне - поява гравця ліберо, торкання сітки не є помилковим, якщо це не впливає на хід гри.

Україна востаннє була учасницею Олімпіади в Атланті (жіноча команда). Ця сама жіноча команда стала бронзовою призеркою в 1953 р. на Першості Європи. В 2006 р. молодіжні дівоча та юнацькі команди потрапили до фінальних змагань чемпіонатів Європи. Дівчата стали третіми у цих змаганнях.


^ ТЕХНІЧНА ПІДГОТОВКА


Технічна підготовка – процес навчання і вдосконалення техніки рухів і дій, що є засобами ведення спортивної боротьби ( технічних прийомів).

Спільним завданням є володіння технікою волейболу, в процесі якого гравець пізнає біомеханічні закономірності рухів і дій, освоює на практиці відповідні рухові навички, доводячи їх до якомога більшої міри досконалості. Високі спортивні результати можуть бути показані лише на основі всебічної технічної підготовленості волейболіста, що визначає рівень тактичної майстерності команди в цілому.

Для цього необхідно:

- вволодіти певним арсеналом технічних прийомів і вміти виконувати ці прийоми сучасними способами; у цьому проявляється один із показників технічної майстерності – різнобічність технічної підготовленості гравця;

- досконало володіти способами технічних прийомів, якими у грі доводиться користуватися значно частіше у зв’язку з виконанням певних функцій у команді, і використовувати їх у конкретній ігровій ситуації. У цьому виявляється такий показник технічної майстерності, як ефективність володіння спортивною технікою:

- виконувати технічні прийоми стабільно, за активної протидії суперника і дій різних заважаючих факторів. У цьому виявляється показник стабільності техніки.

Успішне оволодіння технікою кожного прийому і його способів визначається індивідуальними особливостями гравця, різноманітністю його рухових навичок і послідовністю вивчення елементів.

Навчання та вдосконалення в техніці – це багаторічний процес, в якому прийнято виділяти три етапи: початкового навчання, поглибленого розучування і подальшого вдосконалення, мета якого – досягнення вищої спортивної майстерності.

Етап початкового навчання. Він має велике значення. Тут закладається фундамент технічної майстерності волейболіста. Цьому етапу відповідає стадія формування початкового вміння виконувати головні варіанти руху, причому в основних рисах. Характерними рисами фізіологічного механізму, формування досвіду є генералізація рухових реакцій, зайві м’язові напруження зумовлені іррадіацією процесів збудження в корі великих півкуль мозку. Методичним завданням на цьому етапі є оволодіння основами техніки і загальним ритмом руху, усунення непотрібних рухів і зайвих м’язових напружень. На етапі початкового навчання вивчають основні прийоми техніки волейболіста, формуються навички виконання і використання їх у грі.

Спочатку прийом вивчають ізольовано, а потім у поєднанні з іншими прийомами. У послідовності вивчення технічних прийомів, способів та їх варіантів домінує принцип від головного до другорядного. Вивчення кожного прийому йде за загальною схемою: показ, пояснення, випробовування і т.д.

Навчання починають з техніки переміщення (біг, стрибки тощо). Потім переходять до техніки володіння м’ячем у простих умовах. При цьому основну увагу звертають на оволодіння такими елементами:

- правильним вихідним положенням;

- правильним положенням у робочій позі на стику підготовчої та основної фаз;

-структурою рухів за фазами технічного прийому і їх зведення в цілісну дію.

Освоєння технічних прийомів проводять у спеціально створених для цього умовах.

Коли у тих, хто займається, проявляються чіткі уявлення, увагу концентрують на оволодінні деякими деталями прийому. Дуже важливо домагатись узгодженості в роботі діланок тіла при оптимальному розмаху руху в потрібному ритмі.

При подальшому навчанні умови ускладнюють, поступово підводячи тих, хто займається, до освоєння вивчених прийомів у найпростіших іграх. Таке ускладнення досягається: зміною вихідних положень; виконанням прийомів після попередніх переміщень; збільшенням площі дії.

Етап поглибленого розучування. Його завдання – розширення, закріплення навичок виконання, способів і варіантів техніки волейболу, глибоке вивчення і вдосконалення способів і варіантів технічних прийомів на основі оволодіння деталями рухів. Для цього необхідні:

- оптимізація структури рухів під час виконання технічних прийомів (уточнення амплітуди, темпу і ритму узгодженості роботи ланок, невимушеність виконання);

- підвищення точності результату під час виконання технічних прийомів.

Освоєння технічних прийомів на цьому етапі проводять у складних умовах: виконання у поєднанні з іншими технічними прийомами; зміна трудності виконання самого прийому (незвичайне вихідне положення, зміна способу переміщення, часу, дії та ін.); підвищення вимог до якості та ефективності виконання прийому; створення найпростіших моделей ігрової ситуації, в яких час виконання прийому обмежений; введення збиваючих факторів.

Етап подальшого вдосконалення. На цьому етапі вирішують такі завдання:

• Закріплення досвіду виконання вивчених прийомів і максимальне пристосування техніки до індивідуальних особливостей гравця.

• Визначення варіантів технічних прийомів, які виконують найбільш ефективно. Розширення кількості варіантів технічних прийомів, уміння вільно переходити від одних до інших.

• Оволодіння технікою специфічних прийомів для виконання певних функцій у команді.

• Стабільне і надійне виконання варіантів при заважаючих факторах і активній протидії противника.

• Виконання технічних прийомів з високою ефективністю в умовах втомленості і великого психологічного напруження.

Удосконалення техніки повинно проходити в умовах, наближених до гри. Для цього дають завдання виконувати технічні прийоми з максимальною швидкістю і точністю, у незвичних умовах, при супротиву умовного суперника, у стані втомленості й значного емоційного напруження під час формування попередньої установки.

Для вдосконалення техніки використовують різні вправи, поєднання прийомів і чергування їх у певній послідовності, у мінливих умовах гри. Крім того, широко використовують ігрові вправи ( в тому числі рухливі ігри); навчальні та товариські ігри. Різноманітне поєднання методів і засобів створює необмежені можливості для вдосконалення техніки.

  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconМ. О. Симанцев Шахи: Організаційно-методичні рекомендації
Шахи: Організаційно-методичні рекомендації (для самостійних занять студентів усіх курсів, усіх спеціальностей Академії з дисциплін...
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconДля студентів спеціальностей «фізичне виховання», «спорт»
...
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconМетодичні вказівки на тему «Розвиток швидкісно-силових якостей у підготовчому періоді тренувань лижників-гонщиків» з дисципліни «фізичне виховання» для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
Методичні вказівки на тему «Розвиток швидкісно-силових якостей у підготовчому періоді тренувань лижників-гонщиків» / Укладач В. Ф....
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconІ. М. Звягінцева Методичні вказівки з силової та фізичної підготовки. Пауерліфтінг
Методичні вказівки з дисциплін «Фізичне виховання», «Фізична культура» (для практичних занять студентів усіх курсів усіх спеціальностей...
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconВ.І. Протоковило «Фізична підготовка спортсменів-плавців» Методичні рекомендації
«Фізична підготовка спортсменів-плавців»Методичні рекомендації з дисциплін «Фізичне виховання», «Фізична культура» (для пракцичних...
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconМетодичні вказівки для студентів усіх спеціальностей інженерного факультету денної форми навчання Суми Вид-во Сумду 2006
Плани практичних занять і методичні вказівки для студентів усіх спеціальностей інженерного факультету
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconМетодичні вказівки для організації самостійної роботи з дисципліни «Фізичне виховання» на тему «Самостійні заняття з загальної фізичної підготовки» для студентів усіх спеціальностей
Методичні вказівки для організації самостійної роботи з дисципліни «Фізичне виховання» на тему «Самостійні заняття з загальної фізичної...
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconМетодичні рекомендації щодо практичних занять із навчальної дисципліни "управління проектами" для студентів денної форми навчання
Методичні рекомендації щодо практичних занять із навчальної дисципліни “Управління проектами” для студентів денної форми навчання...
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconМетодичні рекомендації щодо практичних занять з навчальної дисципліни "менеджмент персоналу" для студентів денної форми навчання
Методичні рекомендації щодо практичних занять з навчальної дисципліни “Менеджмент персоналу” для студентів денної форми навчання...
Методичні рекомендації до практичних занять на тему „Волейбол\" з дисципліни „Фізичне виховання\" для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання та викладачів iconН.І. Горошко Конспект лекцій з настільного тенісу з дисциплін «Фізичне виховання», «Фізична культура» (для практичних занять студентів усіх курсів усіх спеціальностей Академії) харків хнамг 2010 Конспект
Конспект лекцій з настільного тенусу з дисциплін «Фізичне виховання», «Фізична культура» (для пракцичних занять студентів усіх курсів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи