Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 icon

Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009




НазваКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009
Сторінка1/8
Дата26.05.2013
Розмір1.89 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


ВНУТРІШНІЙ ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПІДПРИЄМСТВА


Конспект лекцій


Суми

Видавництво СумДУ

2009


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


ВНУТРІШНІЙ ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПІДПРИЄМСТВА


Конспект лекцій


для студентів спеціальності

6.050100 «Економіка підприємства»

денної та заочної форми навчання


Затверджено

на засіданні кафедри економіки підприємств

як конспект лекцій з дисципліни «Внутрішній економічний механізм підприємства».

Протокол № від 30.05.2009 р.


Суми

Видавництво СумДУ

2009

Внутрішній економічний механізм підприємства: Конспект лекцій/ Укладач І.В.Новикова. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 185с.


Кафедра економіки підприємства Шосткинського інституту СумДУ


Зміст

С.

Передмова 5

Розділ 1 Філософія функціонування господарського

механізму. 6

    1. Організація виробництва як механізм 6

    2. Немеханічний механізм господарського механізму 7

    3. Закономірності та протиріччя господарського механізму 8

Розділ 2 Теоретичні основи і історія розвитку господарського механізму 10

2.1 Сутність господарського механізму 10

2.2 Зародження господарського механізму 11

2.3 Структура внутрішнього економічного механізму 12

2.4 Передумови і форми функціонування внутрішнього економічного механізму 15

2.5 Принципи функціонування господарського механізму 25

2.6 Еволюція розвитку господарського механізму 27

Розділ 3 Структура і економічна основа функціонування господарського механізму 31

3.1 Сутність поняття «господарський механізм» 31

3.2 Структура господарського механізму 33

3.3 Лінійно-функціональна модель господарського механізму 41

Розділ 4 Методи управління 42

4.1 Економічні методи 43

4.2 Адміністративно-правові методи 44

4.3 Соціально-психологічні методи управління 45

Розділ 5 Механізм економічної відповідальності на

підприємстві 46

5.1 Економічна відповідальність – сутність і форми 46

5.2 Функції і принципи економічної відповідальності 49

5.3 Внутрішньовиробнича матеріальна відповідальність 51

5.4 Класифікація економічних збитків 53

5.5 Методи обчислення збитків і економічних санкцій 56

5.6 Особливості внутрішньовиробничої матеріальної відповідальності 62

Розділ 6 Внутрішні ціни підприємства 66

6.1 Ціна та її функції 67

6.2 Класифікація цін 68

6.3 Методи ціноутворення 70

6.4 Методи формування внутрішніх цін 73

6.5 Внутрішні ціни як інструмент організації внутрішньовиробничих економічних відносин 80

Розділ 7 Механізм планування на підприємстві 86

7.1 Зміст внутрішніх планів 86

7.2 Принципи планування 90

7.3 Система планів підприємства 93

7.4 Методи планування на підприємстві 96

7.5 Нормативна база планування 103

Розділ 8 Механізм стимулювання 110

8.1 Роль, форми і джерела стимулювання 111

8.2 Оплата праці: сутність, функції і загальна організація 116

8.3 Форми та системи оплати праці на підприємстві 120

8.4 Преміювання на підприємстві 131

8.5 Стимулювання через участь у прибутку 134

Розділ 9 Розроблення виробничої програми та її ресурсне обґрунтування 142

9.1 Складання виробничої програми підприємства 142

9.2 Зміст і порядок розроблення виробничої програми підрозділів 146

9.3 Обґрунтування виробничої програми виробничої

потужності 157

9.4 Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами 163

Розділ 10 Контроль та оцінка виробничої діяльності 168

10.1 Контроль як функція управління 168

10.2 Критерії оцінки діяльності 173

10.3 Оцінка рівня витрат і собівартості продукції підрозділів 181

Список літератури 184


Передмова

Будь-яке підприємство є складною виробничо-економічною системою, яка включає техніко-економічну базу, функціонально-виробничу та соціальну структуру, трудові й матеріальні ресурси, що перебувають у постійній взаємодії та розвитку. Задля ефективного досягнення цілей підприємства необхідна відповідна система управління, тобто певна сукупність органів і структурних підрозділів, які забезпечують прогнозування та координацію діяльності всіх його ланок.

Управління підрозділами та організація відносин між ними ґрунтуються на економічних методах управління, для чого створюється внутрішній економічний механізм.

^ Мета вивчення дисципліни – оволодіти знаннями про структуру, принципи побудови та закономірності функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства. Розглядаються внутрішні економічні відносини між підрозділами підприємства, між підрозділами і центральним апаратом управління.

У результаті вивчення дисципліни «Внутрішній економічний механізм підприємства» студент має знати:

- будову та форми функціонування внутрішнього економічного механізму;

- способи формування внутрішніх цін;

- методи планування, контролю, оцінювання діяльності підрозділів, а також матеріального стимулювання їх колективів;

- методику діагностики та оптимізації роботи операційної системи підприємства.

У результаті вивчення дисципліни студент повинен вміти:

- обґрунтовувати форми внутрішнього економічного управління;

- обчислювати планові показники діяльності підрозділів, оцінювати їх виконання;

- опрацьовувати системи стимулювання ефективної діяльності та розвитку.


Розділ 1

Філософія функціонування господарського механізму


  1. Організація виробництва як механізм.

  2. Немеханічний механізм господарського механізму.

  3. Закономірності та протиріччя господарського механізму.




      1. Організація виробництва як механізм


Організація є невід'ємною властивістю і внутрішнім станом|стан| матерії. Організація завжди матеріальна, і матерія організована. Організація природи передбачає|припускає| просторовість (структуру) і тимчасовість| (процес), тому вона є|з'являється| просторово-часовим явищем|. Організація передбачає|припускає| дію щодо організації (організаційну діяльність). Виконується ця вимога самою організацією, тому організація як організація природи є самоорганізацією.

Організована система, яка розглядається|розглядати| з боку реалізації організації, | є|з'являється| механізмом, а отже, механізм належить системі, є| її часткою|часткою|, яка втілена в самій системі, в її цілісності. Механізм є системою організації системи. Механізм і організація нерозривні| і складають єдине ціле. Це слід розуміти так|слідуючим| |: організація неможлива без механізму, механізм є самою організацією|. Проте|однак| механізм і організація це не одне і те саме. Механізм є|з'являється| реалі-затором і носієм організації, її процесом. Організація виступає| як функція механізму. Механізм не лише|не те що| організаційна, але|та| безпосередньо організуюча система. |у| Механізм завжди має мету|ціль|, яка повинна досягатися. Досягнення мети – реалізація механізму, а збіг мети|цілі| і результату – реальність механізму. Механізм є|з'являється| складною системою, що включає сукупність механізмів (підмеханізмів). Опис механізму – це опис його організації з точки зору| його упорядкування|устрою| (структурного відображення) і діяльності (розкриття механізму|). Організаційний опис механізму охоплює його елементи або сукупність елементів, цілісне сприйняття, а також функціональне призначення, статичний і динамічний (еволюційний) стан|стан|. Закономірний опис механізму розкриває його як сукупність закономірностей|, а з урахуванням|з урахуванням| мети|цілі| функціонування отримують|одержують| сутнісне визначення.

Механізм - це не лише|не тільки| зміст| і форма, не лише|не тільки| явище як сукупність явищ, але і сутність|єство|, а сутність|єство| механізму – це мета|ціль| і процес досягнення мети (сума необхідних закономірностей| і якостей).



      1. ^ Немеханічний механізм господарського механізму


Господарський механізм – це система організації суспільства, яка реалізується самим суспільством.

Використання слова «механізм» пов’язано:

1) з мовною традицією, яка не завжди враховує міркування «чистої науки»;

2) використання терміну «механізм» пов’язане з поняттям «чистої організації».

Господарський механізм є системою організації системи, системою системи та одночасно системою у системі, з іншого боку організацією організації і одночасно організацією в організації.

Немеханічний характер суспільного виробництва і господарського механізму обумовлено такими положеннями:

1) прямування господарства – це рух по «колу» у процесі продуктообміну та руху від однієї господарської ситуації до другої. Це справедливий рух;

2) господарству і господарюванню властиво оновлення. Оновлення, виникнення нового стану, відображає не оберненість господарського процесу, неможливість його руху назад, тим більше повторення в зворотному напрямі. Оновленість – процес об’єктивний;

3) збіг між об’єктивними результатами та попередніми суб’єктивними намірами часто і в певному розумінні ймовірнісне.


      1. ^ Закономірності та протиріччя господарського механізму


Господарському механізму притаманні різні закономірності та протиріччя. Важливість розгляду закономірностей та протиріч господарського механізму обумовлена тим, що вони значною мірою можуть визначати якість механізму.

Якість механізму є поняттям, яке відображає сутність і характерну специфіку конкретного механізму (відмітні риси). Якість механізму визначає якісно-структурні закономірності.

Якість господарського механізму залежить від середовища його функціонування. Середовищем функціонування господарського механізму є соціальні і природні фактори.

Розкриття якості основного суб’єкта господарювання дозволяє розкрити і якості усього господарського механізму, тому що суб’єкти є головними структурними елементами господарського механізму.

Структурні закономірності господарського механізму:

1) закон необхідного якісного і кількісного різноманіття структури – головний структурний закон механізму. Наприклад, формування ринково-орієнтованого господарського механізму потребує створення відповідної ринкової інфраструктури;

2) структура механізму завжди надмірна по відношенню до самої себе. Наприклад, потрібен запас міцності при формуванні податкової системи для подальшої реалізації нових видів податків.

Обидві структурні закономірності – різноманітності і надмірності – відображають протилежні тенденції – прагнення до одноманітності і до недостатності.

Організаційно-функціональні протиріччя господарського механізму:

1) протиріччя між суб’єктивними і об’єктивними, свідомими і стихійними моментами організації виробництва. Наприклад, організація малого бізнесу на початку становлення перехідної економіки має стихійний і одночасно об’єктивний характер;

2) протиріччя між функціонуванням приватних механізмів і організацією цілісного господарського механізму. Ступінь скоординованості часток та цілого в організації суспільного виробництва має пряме відношення до ефективності відтворювального процесу;

3) протиріччя між централізованою і децентралізованою організацією виробництва є основним протиріччям господарського механізму як системи організації суспільного виробництва або основним організаційним протиріччям.

Виробництво має також протиріччя між індивідуальною і суспільною працею, яке є основним організаційним протиріччям господарського механізму як системи організації виробництва або основне виробниче протиріччя.

Це виробниче протиріччя відображається в декількох конкретних протиріччях:

  • між індивідуальною і суспільною корисністю праці;

  • між затратами праці на продукт і пропорцією його обміну на інші продукти;

  • між корисністю продукту і затратами праці на його виробництво.

Існує виробнича і невиробнича сфери відтворювальних процесів. Протиріччя між виробничим і невиробничим господарюванням є основним протиріччям господарського механізму як господарської організації, або основним господарським протиріччям.

Неможливість підтримання оптимального співвідношення між виробничою і невиробничою сферами господарювання характеризує не тільки зниження динамічності і ефективності виробництва, але і свідчить про низьку рентабельність господарського механізму.


Розділ 2

Теоретичні основи і історія розвитку господарського механізму


  1. Сутність господарського механізму.

  2. Зародження господарського механізму.

  3. Структура внутрішнього економічного механізму.

  4. Передумови і форми функціонування внутрішнього економічного механізму.

  5. Принципи функціонування господарського механізму.

  6. Еволюція розвитку господарського механізму.




  1. Сутність господарського механізму


Основними змістовними (структурними) елементами господарського механізму є суб’єкти господарювання і господарські відношення.

Господарський механізм має різні обслуговуючі елементи (матеріальні параметри, критерії, принципи, методи господарювання), а також конкретні форми господарських відношень:

  • безпосередні відношення (договори, пряма кооперація, керівництво) або опосередковані, а саме продуктообмін;

  • прямі відношення (двосторонні відношення і прямий продуктообмін) і непрямі (продуктообмін, якій здійснюється за допомогою загального еквівалента);

  • виробничі відношення, які реалізуються у сфері виробничого процесу як такого, і невиробничі, які реалізуються у невиробничій сфері;

  • відношення виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Суб’єкти господарювання використовують різні засоби господарювання: ресурси та фактори, необхідні в господарському організаційному процесі, а саме виробничими силами і продуктами праці, природою, знаннями, інформацією. Самі по собі такі ресурси і фактори не є складовою господарського механізму, вони знаходяться поза господарюючим механізмом. Ці ресурси і фактори є або об’єктами дії, як, наприклад, виробничі сили, або засобами досягнення цілей господарювання (знання, інформація і т.ін.).

Якщо описувати зміст господарюючого механізму виникає питання про долю внутрішньої організації суб’єктів господарювання: чи має сенс включати внутрішню організацію до складу господарюючого механізму?

Якщо господарюючий механізм є системою взаємодіючих суб’єктів господарювання, то для такої системи, в принципі, байдужа внутрішня організація суб’єктів, для механізму господарювання є важливим саме об’єкт господарювання, а внутрішня організація суб’єктів господарювання є другорядною.

Аналогічна проблема виникає і з господарськими відношеннями, які реалізуються між суб’єктами господарювання з одного боку і не господарськими суб’єктами – з іншого (користувачі кінцевого продукту).

Господарський механізм – це підсистема суспільства і явище культури. Він включає різні елементи соціуму – як виробничі, так і невиробничі.

Господарський механізм має складні відношення з політичною системою. Політичний рух та політичні партії впливають на суб’єкти господарювання.

Механізм є механізмом. Все, що повинно бути в механізмі, повинно розглядатися в ньому. Механізм повинен працювати, а працювати він може тільки при необхідній структурній цілісності.



  1. ^ Зародження господарського механізму


Кожна саморегулююча система має життєвий цикл. Господарюючий механізм – співтовариство суб’єктів господарювання. Зародження механізму – зародження суб’єктів. Становлення механізму – розвиток суб’єктів господарювання. Суб’єкт господарського механізму може займати різні позиції, грати різні ролі у процесі зародження та становлення:

1) знаходитися у середині механізму, який формується, бути одним із його елементів. Створюється механізм власного функціонування і встановлюються функціональні зв’язки з подібними. Це природно-еволюційний шлях створення господарського механізму. Такий механізм більш стійкий;

2) суб’єкт-творець знаходиться зовні господарського механізму, створює його відразу і цілісно. Це штучний спосіб зародження і становлення господарського механізму.

Зміна господарського механізму обумовлена застаріванням діючого механізму (інертність, низька ефективність), його кризою. Характер кризи залежить від характеру соціокультурного середовища, в якому функціонує господарський механізм. Зміна механізмів відбувається на основі діалектичного заперечення. Два моменти становлення: перший – система створюється як ціле, але у варіанті заперечення по відношенню до відверненої системи, і другий – це позитивний момент по відношенню до негативного варіанта. Створюється заперечення заперечення. На цій основі подвійного діалектичного заперечення відбуваються історичні переходи господарських механізмів. Становлення і розвиток господарського механізму супроводжується його кризами і трансформаціями.



  1. ^ Структура внутрішнього економічного механізму


Господарський механізм – це механізм, який забезпечує взаємодію підсистеми, яка керує, і підсистеми, якою керують. Він складається із сукупності конкретних форм і методів впливу на економіку.

Головним у системі господарського механізму є економічний механізм, який діє через економічні інтереси матеріальних потреб і складається з комплексу економічних способів, методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.

Економічний механізм підприємства має складну структуру, але виділяють такі його складові, як механізм формування і використання ресурсів (капіталу); механізм управління затратами; механізм управління фінансами; мотиваційний механізм; механізм взаємодії з ринком.

Таким чином, економічний механізм підприємства, з одного боку, повинен забезпечувати зовнішні зв’язки останнього і створювати умови отримання доходу. З іншого боку, цей механізм повинен діяти на розвиток виробничих відношень у середині підприємства. В першому випадку його принципи повністю зумовлені особливостями господарського механізму суспільства (формою власності на засоби виробництва, діючими системами ціноутворення, планування, податковою системою і т.ін.), а в другому випадку – особливостями виробничих відношень на підприємстві.

Підприємство - це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги) (Закон України «Про підприємства в Україні» №887-ХІІ від 27.03.1991р., який скасовано з 01.01.2004р.).

Підприємство в широкому розумінні – це важлива, складна, відкрита, унікальна і необхідна феноменологічна система, яка базується на виробничо-технічній, організаційній та економічній побудові і спрямована, з одного боку, на задоволення потреб громадян та розвиток національного господарства, а з іншого, - на підвищення ефективності його функціонування, тобто максимізації прибутку при мінімумі витрат.

Функціонування підприємства як системи господарюючих елементів забезпечується через його внутрішній економічний механізм. Структура цього механізму визначається через:

- організаційно-технічну систему або формування вертикальних зв’язків між підрозділами і адміністративним центром і горизонтальних зв’язків між підрозділами;

- систему планування діяльності підрозділів;

- систему контролю і оцінки діяльності підрозділів;

- встановлення матеріальної відповідальності підрозділів;

- мотиваційний механізм функціонування.

^ Організаційно-технічна система підприємства визначається формами зв’язку між підрозділами. Існує три типи технологічних зв’язків виробництва:

  • послідовно технологічний зв'язок;

  • паралельно технологічний зв'язок;

  • послідовно-паралельний технологічний зв'язок.

Планування діяльності підрозділів здійснюється за допомогою встановлення показників виробничо-господарської діяльності підрозділів і ґрунтується на прогресивних нормах матеріальних, трудових та фінансових витратах. Залежно від завдань, які вирішують підрозділи, використовуються такі показники, які найбільше стимулюють досягнення високих результатів.

^ Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає можливість визначити причини відхилень, місце їх виникнення та прийняти відповідні засоби щодо усунення недоліків і поширення позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найбільш раціонально використовують економічні важелі при організації своєї діяльності і забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому.

^ Встановлення матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, який винен.

^ Мотиваційний механізм створюється у відповідності структурі підприємства та складності його цілей. Він включає, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення відповідних цілей підприємства, а саме:

  • мотиваційний механізм високоякісної праці;

  • мотиваційний механізм науково-технічного розвитку виробництва;

  • мотиваційний механізм підприємництва.

  1. Передумови і форми функціонування внутрішнього економічного механізму


Для забезпечення ефективної організації внутрішньовиробничих економічних відношень на підприємстві повинні бути створені відповідні умови. До них відносять: майнову відособленість; відносну економічну самостійність; прогресивну нормативну базу; систему обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції; раціональну систему оцінки і матеріального стимулювання діяльності; економічну відповідальність за кінцевий результат праці.

^ Майнова відособленість виробничих підрозділів підприємства – це закріплення за ними частини виробничих фондів, яка надається підрозділу в оперативне управління.

^ Відносна економічна самостійність виробничих підрозділів забезпечується скороченням планових показників і використанням у виробничих підрозділах елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм формування внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, роботи та послуги для виконання взаєморозрахунків між підрозділами підприємства. Економічна самостійність посилює такі принципи: порівняння витрат з результатами діяльності, економічну зацікавленість і матеріальну відповідальність.

^ Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання та контролю діяльності структурних підрозділів, порівняння виробничих витрат з результатами, розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами і об’єктивної оцінки і стимулювання діяльності персоналу.

^ Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дає можливість отримувати інформацію про стан і результати роботи підприємства та його підрозділів; відображає надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів та дає можливість визначити оптимум їх використання.

^ Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності на внутрішньозаводському рівні базується на принципах повної або часткової самоокупності і часткового самофінансування структурних підрозділів підприємства і на економічній зацікавленості трудових колективів в максимальному підвищенні кінцевих результатів праці як свого підрозділу, так і підприємства в цілому. Вона дає можливість ефективно використовувати трудовий потенціал підприємства.

^ Економічна відповідальність за кінцеві результати праці базується на виконанні планових завдань та договірних обов’язків, що сприяє досягненню оптимального співвідношення між отриманими результатами і витратами.

Однією з основних передумов функціонування економічного механізму повинне бути створення внутрішньозаводської інфраструктури шляхом формування різних суб’єктів економічних відносин усередені підприємства. До них належать такі структурні підрозділи, які створюються на основі основного, допоміжного і обслуговуючого виробництв:

- керування ремонтним обслуговуванням підприємства (головуючий – головний механік);

- керування технічним розвитком (головуючий – технічний директор);

- керування матеріально-технічним постачанням і збутом (головуючий – комерційний директор);

- соціальне і кадрове управління.

Внутрішній економічний механізм має різні форми функціонування. Вони відрізняються рівнем свободи підрозділів, формами їх зв’язків і показниками ефективності діяльності. Існують такі економічні форми функціонування підрозділів:

  • підрозділи – центри витрат;

  • підрозділи – центри прибутку, які поділяються на:

а) підрозділи, які формують обліковий умовний прибуток;

б) підрозділи – центри реального прибутку.

До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, комбінування, спеціалізація і кооперація, а також раціональне розміщення виробництва. В умовах ринку розвиток цих форм має стихійний характер. Великі спеціалізовані підприємства, комбінати мають свої переваги і недоліки в порівнянні з малим бізнесом.

^ Абсолютна концентрація – це укрупнення виробництва (або зростання самого підприємства, або об’єднання малих підприємств).

Економічна (відносна) концентрація - це зростання питомої ваги великих підприємств у загальному обсязі виробництва.

Концентрація виробництва має три основних форми:

1) концентрація спеціалізованого виробництва, а саме концентрація виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах;

2) концентрація комбінованих виробництв – комбінування різнорідних виробництв однієї або кількох галузей промисловості;

3) збільшення розмірів універсальних підприємств.

Основні переваги концентрації виробництва:

  1. можливість впровадження нового прогресивного устаткування;

  2. раціональна організація праці;

  3. більш економічне використання матеріалів і палива;

  4. можливість створення потужних науково-дослідних підрозділів.

Недоліки концентрації:

  1. погіршення управління виробництвом;

  2. значні терміни будівництва освоєння потужностей;

  3. зростання транспортних витрат;

  4. стратегічний недолік (вихід зі строю великих підприємств може призвести до припинення випуску продукції).

Основними показниками рівня концентрації у промисловості є розміри підприємства, які визначаються: чисельністю робітників, річним випуском продукції, середньорічною вартістю основних фондів, використанням електроенергії за рік; питомою вагою великих підприємств у загальному випуску продукції всієї галузі.

Критерієм оптимізації розміру підприємства є мінімум суспільних витрат, які визначаються:


Пі = Сі + Ті + Ен*Кі → min, грн, (2.1)


де Пі – зведені витрати при і-му варіанті розміру підприємства, грн;

Сі – собівартість одиниці продукції при і-му варіанті, грн;

Ті – транспортні витрати на одиницю продукції при і-му варіанті, грн;

Кі – питома вага капіталовкладень при і-му варіанті, грн.

Комбінування – це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов’язаних між собою в технічному, економічному і організаційному відношеннях.

Характерними ознаками комбінатів є:

  • об’єднання різнорідних виробництв;

  • пропорційність між ними;

  • техніко-економічна і виробнича єдність виробництв;

  • єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні і обслуговуючі виробництва.

Існує три форми основного комбінування:

1) комбінування на основі поєднання послідовних стадій переробки початкової сировини, переробки сировини;

2) комбінування на основі використання відходів виробництва;

3) комбінування на основі комплексної переробки сировини.

Рівень комбінування характеризують кількома показниками:

  • питомою вагою товарної продукції комбінатів у загальному обсязі продукції галузі, промисловості;

  • питомою вагою сировини, напівфабрикатів, які необхідно переробляти на місці їх отримання в загальній кількості, тієї ж сировини і напівфабрикатів, які виготовляються на комбінаті;

  • кількість та вартість продуктів, які отримують на комбінатах з первинної сировини;

  • чисельність робітників, зайнятих на комбінованих виробництвах.

Ефективність процесу комбінування визначається такими факторами:

  • більш інтенсивним використанням засобів праці;

  • раціональним використанням предметів праці і самої живої праці;

  • зниженням потреби в оборотних засобах;

  • виникненням соціального ефекту в результаті запобігання забрудненню навколишнього середовища.

Основними передумовами розвитку комбінування є|з'являються| високий рівень концентрації і спеціалізації виробництва, розвиток науки і техніки.

Розрізняють три основні форми комбінування:

1. Комбінування на основі поєднання послідовних стадій переробки| початкової|вихідної| сировини (з'єднуються різні, але|та| родинні|споріднені| стадії переробки| сировини (є|з'являється| характерним для хімічної і текстильної промисловості|, чорної металургії)).

2. Комбінування на основі використання відходів виробництва |(поширене в деревообробній, харчовій, хімічній промисловості|).

3. Комбінування на основі комплексної переробки сировини (наявність декількох| паралельних потоків переробки початкової|вихідного| сировини, яке поширене | в галузях, що переробляють органічну сировину |(нафта, торф, вугілля)).

Сучасні комбінати об'єднують дві або навіть три форми комбінування.

Рівень комбінування можна охарактеризувати такими|низкою| показниками: питомою вагою товарної продукції комбінатів у спільному|загальному| обсязі|обсязі| продукції галузі, промисловості; питомою вагою сировини, напівфабрикатів, які підлягають подальшій|наступній| переробці на місці їх виробництва|отримання| у спільній|загальній| кількості тієї ж сировини і напівфабрикатів, виготовлених на комбінаті; кількістю і вартістю продуктів, які отримують|одержують| на комбінатах з|із| початкової|вихідної| сировини; чисельністю робітників|робочих|, зайнятих|заклопотаних| на комбінованих виробництвах.

Ефективність процесу комбінування визначається такими чинниками|факторами|:

- інтенсивнішим використанням засобів|коштів| праці;

- раціональним використанням предметів праці і самої|жвавої| праці;

- зниженням потреби в оборотних коштах, а саме у виробничих | запасах, прискоренням оборотності оборотних коштів;

- скороченням транспортних витрат|затрат|;

- виникненням соціального ефекту в результаті запобігання забрудненню | навколишнього середовища|тощо|.

Оптимальним є той варіант комбінування, при якому зведені витрати на проведення комбінування на даному підприємстві є мінімальними.

Спеціалізація - це процес зосередження випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції, її окремих частин|часток| або технологічних процесів на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

Основними направленнями спеціалізації у промисловості є|з'являються|:

1. Спеціалізація на випуску певних готових виробів.

2. Виробництво окремих частин|часток| продукту.

3. Виділення окремих заводів, цехів, щодо виконання окремих технологічних | стадій.

Відповідно до цих направлень виділяють такі види спеціалізації:

- предметна (випускається певний вид продукції кінцевого вжитку; може бути однопредметною і багатопредметною);

- подетальна (виробництво окремих агрегатів, напівфабрикатів, деталей, заготовок, а також виконання окремих технологічних процесів);

- технологічна (стадійна) - перетворення окремих фаз виробництва або операцій на самостійні виробництва.

Основними передумовами розвитку спеціалізації є|з'являються| стандартизація і уніфікація. Рівень заводської спеціалізації характеризується за допомогою показників питомої ваги основної продукції у спільному обсязі виробництва; широтою номенклатури і асортименту продукції, яка випускається одним підприємством. Оптимальність розміру підприємства при розвитку спеціалізації залежить від вибраного критерію. Мінімальним є обсяг виробництва, при якому комплект техніки завантажується повністю. При цьому собівартість продукції має бути найнижчою. Оптимальний розмір визначається шляхом збільшення у кратну кількість разів мінімального розміру.

Під кооперацією розуміють тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, які сумісно виготовляють кінцевий продукт. Основною умовою кооперації є широка мережа подетально- і технологічно спеціалізованих і організаційно відособлених виробництв.

Основна умова кооперації – широка мережа по детально і технологічно спеціалізованих і організаційно виокремлених виробництв.

Показниками рівня кооперації є: питома вага комплектуючих і напівфабрикатів, які отримані по кооперированих поставках, у загальному обсязі продукції; кількість підприємств, які кооперуються з конкретним підприємством; загальний обсяг перевезення по кооперації в натуральному і вартісному вираженні; середній радіус і вартість перевезень деталей, напівфабрикатів.

Економічна ефективність кооперації – це різниця між собівартістю виробів власного виробництва та його ціною, враховуючи транспортні витрати від спеціалізованого підприємства, де цей виріб має виготовлятися.

Економія від розширення кооперуючих зв’язків розраховується так:

(2.2)

де С - повна виробнича собівартість одиниці виробу, яка передається на виготовлення на спеціалізоване підприємство, грн;

Ц – оптова ціна виробу на спеціалізованому підприємстві, грн;

Т – транспортні витрати на один виріб, грн..;

кількість виробів, які отримуються по кооперированих поставках за 1 рік, одиниць.

^ Розміщення виробництва є формою його територіальної організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних і адміністративних районах країни.

^ Принципи розміщення виробництва: наближення виробництва до джерел сировини, палива|пального|, енергії, трудових ресурсів, вжитку|споживання| готової продукції; пропорційне|пропорціональне| розміщення виробництва по території країни; облік|урахування| територіальної спеціалізації.

Основні чинники, що впливають на вибір місця розташування підприємства, можуть бути об'єднані в такі групи:

1. Природно-географічні (кількісна і якісна характеристика| родовищ корисних копалин, сільськогосподарської | сировини, енергетичних, водних, лісових ресурсів, кліматичних | умов).

2. Демографічні (оцінка трудових ресурсів у районах, перспективи зміни | їх структури).

3. Техніко-економічні (впровадження досягнень науково-технічного прогресу|, форми громадської організації виробництва).

4. Транспортна мережа| району.

5. Економіко-політичні (розвиток економічних зв'язків України з іншими| державами, вихід на міжнародний ринок, розміщення | виробництва в районах вкладення іноземних інвестицій).

Економічне обґрунтування розміщення підприємств повинне полягати у виборі найбільш ефективного з народногосподарських позицій варіанта.

Оптимальним варіантом розміщення вважається|лічить| той, який забезпечує задоволення потреби в даному виді продукції з|із| мінімумом зведених витрат|затрат| на її виробництво і доставку споживачам. Ці витрати аналітично можуть бути представлені|уявляти| аналогічно як для вибору оптимального варіанта спеціалізації.

За рахунок внутрішньої спеціалізації і кооперації великі підприємства, на відміну від малих, мають великі можливості|спроможності| підвищувати спільний|загальний| рівень кваліфікації персоналу, завантажувати устаткування|обладнання|, зменшувати витрати на складські і транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ресурсів у великих корпораціях дає можливість|спроможність| останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з|із| однієї галузі економіки в іншу.

Система внутрішнього економічного механізму є важливою та необхідною для розвитку останнього і реалізації економічних інтересів як підприємства в цілому, так і його структурних підрозділів зокрема.

Підприємство є відкритою системою, існування і розвиток якої базуються на взаємодії із зовнішнім середовищем, тому на форму функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства впливає як зовнішнє оточення, так і політика, яку проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти. Підприємства, різні за рядом ознак, можуть випускати продукцію, різну за призначенням; вони можуть суттєво відрізнятися за величиною як самого підприємства, так і його підрозділів тощо. Отже, ці та ряд інших факторів і визначають форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства (рис.2.1).



Рисунок.2.1 Основні форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства


До основних форм функціонування внутрішнього економічного механізму належать:

^ 1 Пряме планове регулювання діяльності з боку центрального апарату управління за деталізованою системою показників. Сферою застосування такої форми виступають державні підприємства і акціонерні товариства – середні та великі.

Переваги: визначеність, простота функціонування та впровадження; деталізований розподіл функціонального навантаження; високий ступінь координації і контролю.

Недоліки: низька адекватність до змін у структурі господарювання; низький ступінь самостійності підрозділів; висока залежність від апарату управління.

Головним завданням такої форми функціонування внутрішнього економічного механізму є виконан­ня планових завдань (показників) діяльності суб'єкта господарюван­ня.

^ II Договірне регулювання діяльності.

Воно передбачає налагодження конструктивних відносин між під­приємством і його підрозділами на основі укладених угод. Сферою застосування є підприємства колективної і приватної форм власності, іноді державної.

Переваги: наявність реального економічного інтересу; великий ступінь самостійності підрозділів; висока відповідальність підрозділу за результати праці.

Недоліки: функціональна (іноді й структурна) відокремленість може при­звести до порушення технологічної системи; породжує складність взаємостосунків підрозділів та підприємст­ва.

Головним завданням такої форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства є отримання прибутку.

^ III Синтезоване регулювання діяльності

Воно передбачає поєднання в собі окремих рис двох попередніх форм ВЕМ. Сферою застосування є підприємства, що потрапили в кризове становище.

Переваги: визначає основні та другорядні напрямки діяльності підрозділів, зосереджує увагу на домінуючих; спрощує відносини між підрозділами і апаратом управління; поєднує координацію і контроль з відносною самостійністю.
Недоліки: практична відсутність матеріального стимулювання роботи під­розділів; труднощі взаємовідносин підрозділів та підприємства (перекладання відповідальності).

Головним завданням такої форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства є забезпечення виконання критичних показників діяльності як його підрозділів, так і його самого при використанні мінімуму ресурсів. Подальший економічний розвиток суспільства може привести до створення інших форм внутрішнього економічного механізму підприємства.


  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 Міністерство освіти І науки України Сумський державний університет
Організація баз даних та знань: Конспект лекцій/ Укладач А. В. Неня.– Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– 199 с
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009
Психологія творчості : Конспект лекцій / Укладач О. А. Кривопишина.– Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– 81 с
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009
Психологія творчості : Конспект лекцій / Укладач О. А. Кривопишина.– Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– 81 с
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010
Технологія інструментального виробництва: конспект лекцій /Укладач Л. М. Сєдінкін. Суми: Вид-во СумДУ, 2010. 180 с
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010
Технологія інструментального виробництва: конспект лекцій /Укладач Л. М. Сєдінкін. Суми: Вид-во СумДУ, 2010. 180 с
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 Психологія журналістської творчості: Конспект лекцій /Укладач О. А. Кривопишина. Суми: Вид-во СумДУ, 2009. 131 с
Психологія журналістської творчості: Конспект лекцій /Укладач О. А. Кривопишина. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– 131 с
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010 міністерство освіти І науки україНи
Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни "Інформаційні системи і технології у фінансах"
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси"
Міжнародний менеджмент: Конспект лекцій / Укладач К. В. Савченко. Суми: Вид-во СумДУ, 2009. 154с
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010 Менеджмент персоналу: конспект лекцій / Укладач: К. В. Ілляшенко. Суми: Вид-во СумДУ, 2010. 78с
Менеджмент персоналу: конспект лекцій / Укладач: К. В. Ілляшенко. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 78с
Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009 iconКонспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2010
Тема 1 Концептуальні основи діяльності фінансових посередників
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи