Етика ділового спілкування icon

Етика ділового спілкування




НазваЕтика ділового спілкування
Сторінка3/5
Дата27.05.2013
Розмір0.93 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5


^ Тема 8 Прийоми, засоби та методи ділового спілкування


  До прийомів ділового спілкування належать зустрічі, переговори, презентації, бесіди тощо.

Ефективне проведення ділової зустрічі потребує ретельної підготовки. Про ділову зустріч потрібно домовлятися заздалегідь. У межах одного регіону – за 2–3 дні. Особливо ретельною повинна бути підготовка до зустрічі з іноземцями. Потрібно передбачити всі елементи програми їх перебування: порядок зустрічі, персональний склад учасників, участь представників преси, обмін сувенірами, вітальні промови, розміщення у готелі, ділова частина, культурна програма, неофіційні прийоми, проводи.

Протоколом передбачаються такі основні моменти домовленості: предмет ділової зустрічі, місце проведення, часові межі, склад делегації, матеріали для обговорення та підсумкові документи. Організаційні засоби пов’язані з психологічними, адже форми й рівень організації переговорного процесу створюють відповідну психологічну атмосферу (дружелюбності, тиску, напруженості, маніпуляції тощо). Важливим кроком до успіху ділової зустрічі є правильний вибір часу й дня тижня. Потрібно враховувати обставини ділового життя, ділові звички партнерів, години їх оптимальної працездатності. Так, деяким людям краще працюється зранку, їх називають «жайворонками» (17 % від загальної кількості людей), іншим – увечері – це «сови» (33 %), проміжний тип називають «голубами» (50 %).

При організації переговорів необхідно враховувати фактори:

1 Не потрібно планувати зустріч безпосередньо перед обідом. Але якщо зустріч уже передбачено, добре в процесі переговорів запропонувати партнерам чашку кави, чай, трохи поїсти.

2 Не слід планувати зустріч відразу ж після обіду. Потрібно надати партнерам можливість зібратися з думками й переглянути необхідну інформацію.

3 Понеділок – не кращий день для зустрічей. Адже людям потрібний час, щоб налаштуватися на робочий ритм після вихідних. Хоча, з іншого боку, у понеділка є перевага «свіжої голови», у цей день можна зустрічатися для обговорення важливих проблем, плануючи закінчити їх до кінця тижня.

4 П’ятниця, коли всі очікують вихідних, – не найкращий день для того, щоб починати будь-що.

5 Необхідно обговорювати тривалість зустрічі. Адже може статися так, що партнер, якого не попередили про тривалість зустрічі, через півгодини після початку зустрічі вибачиться і, пославшись на необхідність виконання своїх не менш важливих справ, залишить вас. Обумовленого часу проведення зустрічі заведено обов’язково дотримуватися.

6 Домовившись про час проведення зустрічі, необхідно бути точним. Запізнення розглядається як зневага особи й може позначитися на ході переговорів.

Переговори між двома представниками проводяться рідко, тому елементом протоколу ділової зустрічі є обумовлення складу її учасників. До складу делегації входять: безпосередні учасники переговорів; компетентні консультанти (експерти); допоміжний персонал (перекладачі, стенографісти, водії, секретарі). В основі домовленості повинен бути принцип однакової кількості делегацій сторін. Переговори тим ефективніші, чим менша кількість учасників. Списки учасників переговорів із зазначенням прізвища, імені та по батькові, місця роботи й посади учасника заносяться до протоколу. Обмін протокольними списками відбувається до початку зустрічі. Якщо ж списки завчасно не складені, то для володіння інформацією про учасників зустрічі обмінюються візитними картками. Рівень представництва повинен бути приблизно однаковим. Зустріч чи переговори передбачають завчасну підготовку матеріалів.

Важливим елементом ділового протоколу є організація зустрічі делегації. Зустрічати повинен той, хто запрошував, підписував лист із запрошенням, як виняток – один із його заступників. Якщо гість приїжджає разом із дружиною, то голова приймальної делегації зустрічає його також із дружиною. Представники організації, що приймає, після зустрічі в аеропорту або на вокзалі іноземної чи іногородньої делегації відвозять її членів до готелю або до спеціально відведеного приміщення. Гостей заводять до приміщення, сприяють у вирішенні можливих проблем із оформленням документів, влаштуванням у номері.

Після знайомства будь-яка ділова зустріч починається з неформальної бесіди, розмови про щось абстрактне. Така бесіда дозволяє зняти напруження й зменшити культурний бар’єр, установити емоційний контакт, особливо на зустрічах з іноземцями. За усталеним звичаєм першим вітається чоловік із жінкою, молодий – із старшим, підлеглий – із начальником. Молода жінка першою вклоняється літньому чоловікові. Щодо вітання є дуже розумне правило: першим вітається той, хто краще вихований. І якщо люди добре виховані, то здебільшого вітаються одночасно. Незалежно від віку, статі, посади першим вітається той, хто проходить повз когось або переганяє, той, хто підходить до гурту чи заходить у приміщення, сідає в авто. У вітальні спочатку вітаються з господинею, потім – із господарем, а тоді з рештою присутніх, не обминаючи й дітей. У разі, коли зустрічаються пари, спочатку вітаються жінки з жінками, тоді жінки з чоловіками й насамкінець чоловіки між собою.

Питання про офіційну мову переговорів не виникає, коли партнери можуть говорити однією мовою. Якщо ж сторони представляють різномовні держави, питання про офіційну мову переговорів треба вирішувати завчасно. У Британській співдружності націй і США говорять англійською. Іспанською мовою спілкуються в більшості країн Південної Америки, крім Бразилії. Французька визнається офіційною мовою в Бельгії, Гаїті, Люксембурзі й Швейцарії. Говорять французькою мовою також у середземноморських країнах і в деяких африканських державах. Російська мова найбільш прийнятна в спілкуванні між партнерами з держав колишнього СРСР і Східної Європи. Сьогодні англійська мова визнається мовою міжнародного бізнесу. При виборі офіційної мови ведення переговорів не потрібно обирати мову, якою недостатньо володієте.

Із метою досягнення бажаних результатів сторони переговорного процесу обирають відповідні стратегічні та тактичні підходи до ведення переговорів. Жорсткий підхід – коли обидві сторони, зайнявши протилежні позиції, уперто відстоюють їх, застосовуючи тактичні прийоми, щоб увести противника в оману щодо істинної мети, роблять невеликі поступки, необхідні для продовження переговорів. У ході переговорів суперечка може перетворитися на змагання волі, згоди може бути не досягнуто. М’який підхід – коли кожна сторона вважає іншу сторону дружньою. Замість того, щоб робити ставку на досягнення перемоги, вони підкреслюють необхідність досягти згоди. Стратегія м’якого підходу полягає в тому, щоб робити пропозиції, іти на поступки, довіряти іншій стороні, бути дружелюбним і поступатися для уникнення конфронтації, де це необхідно. За такого підходу сторони можуть прийти до нерозумних рішень. Принциповий (гарвардський) підхід – сконцентрований на основних інтересах сторін, взаємовигідних варіантах і справедливих стандартах, приводить до досягнення розумного результату. Особливість методу принципових переговорів – у змозі вирішувати проблеми, виходячи із суті справи, а не з позицій партнерів. Партнери намагаються знайти взаємну вигоду там, де це можливо. А там, де інтереси не збігаються, досягати результату, обґрунтованого справедливими нормами.

Проведення переговорів може базуватися також на відповідному стилі, що формується на основі особливостей характеру, переконань людини, які закріплюються в її досвіді. Виділяють п’ять головних стилів – «конкуренція», «пристосування», «ухиляння», «компроміс» і «співробітництво». Визначивши стиль переговорів свого партнера, можна легко вибрати тактику поведінки. Для досягнення взаєморозуміння пропонуються відповідні прийоми: поставити себе на місце партнера; порівняти ваші точки зору; не робити висновків про наміри інших на основі особистих побоювань; не перекладати відповідальність за свої проблеми на партнера; створити у партнера відчуття причетності до прийняття рішення; узгоджувати рішення з принципами та іміджем учасників спілкування; керувати емоціями.

Презентація – один із найпоширеніших, цікавих і ефективних видів подачі відомостей про діяльність, продукцію, технології й т. ін. організації. Презентацію влаштовують із різного приводу – виходу в світ нової книги, товару, відкриття виставок, фестивалів, нової лінії виробництва, автомобіля тощо. Навіть у процесі проведення переговорів на високому рівні інформацію доцільно подавати у вигляді презентації. Презентація являє собою особливий різновид РR-кампанії (Рublіс rеlаtіоn – «зв’язки із громадськістю»). Вони є акціями, спрямованими на формування й закріплення позитивного іміджу фірми серед широкої громадськості.

У більшості випадків презентація має інформаційно-діловий характер і на неї запрошують потрібних політичних, громадських діячів, підприємців, банкірів, спонсорів, представників різних фірм як для зміцнення старих зв’язків, так і для встановлення нових ділових контактів. Запрошують також журналістів, представників преси, радіо і телебачення з попередньою підготовкою для них коротких прес-релізів.

Основна мета презентації полягає в тому, щоб переконати певних людей в необхідності та доцільності появи нової книги, товару, матеріалу, нової технології тощо. Організатори презентації готують достатню кількість рекламної продукції, щоб запрошені особи, які зацікавилися предметом презентації, змогли в подальшому реалізувати свій інтерес. Рекламну продукцію, крім дорогих виробів типу автомобіля, роздають присутнім безплатно. Організація презентації й усі представлені в процесі проведення матеріали повинні відповідати нормам ділової етики, у тому числі правилам сумлінної конкуренції.

Будь-яка презентація має певний сценарій. Вступ передбачає привітання учасників презентації та рекомендування ведучого, повідомлення про мету проведення презентації, визначення ключових моментів та заходів, що полегшують спілкування з аудиторією. Перші кілька хвилин презентації дуже важливі для встановлення контактів із запрошеними. Не менш важливе значення має й закінчення презентації. Воно будується на тих фактах, які найбільше зацікавили аудиторію, і, як правило, передбачає коротке резюме найважливіших фактів і аргументів презентації; висловлення щирої вдячності присутнім за інтерес та увагу до презентації; запитання й відповіді.

Бесіда – це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного. Існують різні види бесід. Якщо за основу кваліфікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні, глибинно-особистісні та ділові. Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримуючись певного мовленнєвого етикету. Ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв будь-якої спільноти людей. Людина, яка звикла до цього, почувається під час виконання обряду спокійно й упевнено. Вона знає, що і як їй потрібно говорити в різних ситуаціях і чого варто сподіватися від інших. Уміння людини підтримувати ритуальні бесіди свідчить про те, що вона опанувала перший рівень культури спілкування.

^ Глибинно-особистісні бесіди відіграють у нашому житті велику роль. Вони характерні в спілкуванні між близькими людьми – рідними, коханими, дітьми, друзями та ін. Особливість таких бесід у тому, що саме в них найповніше реалізуються гуманістичні комунікативні установки та моральні норми. Вступаючи в контакт із близькими, людина сподівається на те, що її не лише зрозуміють, але сприймуть, якою вона є, захистять і нададуть допомогу.

Велику роль у житті людей відіграють ділові бесіди. Їх предметом, як правило, є конкретне діло. Серед ділових бесід розрізняють інформаційні, «у конкурентній ситуації»; «під тиском мовника»; з метою викладу своєї позиції. Виходячи з професійної спрямованості, розрізняють бесіди управлінські, педагогічні, правові, медичні та ін.

Індивідуальна бесіда – це діалог двох учасників, які є значущими один для одного й прагнуть (обоє або один) досягти певної мети. Індивідуальна бесіда стає такою формою, яка сприяє зближенню поглядів співрозмовників, установленню між ними контакту, довіри й взаєморозуміння. Відомо, що людина один на один поводиться інакше, ніж в оточенні багатьох людей. У присутності інших вона використовує різні ролі, хоче здаватися цікавішою, привабливішою, зберегти почуття власної гідності. Тому нерідко, тільки віч-на-віч зустрівшись із людиною, можна визначити її позицію й знайти пояснення її діям.

Бесіда складає основу й дружньої вечірки, і офіційного прийому, і ділової зустрічі. Тому вміння вести бесіду – безцінна річ. Приємний співрозмовник завжди й усюди бажаний гість. Ідеальний співрозмовник не той, хто вміє добре говорити, а той, хто вміє добре слухати. Людина, яка більше слухає, ніж говорить, має багато переваг перед балакучим співрозмовником. Вона може вивчити партнера, помітити сильні й слабкі місця не тільки ораторських здібностей, але й характеру, схильностей, стилю поведінки співрозмовника. Слухаючи кого-небудь, дивіться йому у вічі, але не надто пильно. Той, хто говорить, може час від часу поглядати на всі боки, підшукуючи потрібне слово чи пригадуючи якусь деталь. Щоб розпочати розмову, потрібно знайти тему, яка б ціка­вила співрозмовника, дати йому висловитися з улюбленого приводу. Не варто боятися пауз у розмові й гарячково заповнювати їх.

^ Як правильно вести бесіду

1 Обстоювати свою думку потрібно спокійно, не втрачаючи самовладання й доброзичливого ставлення до співрозмовника.

2 Говорячи про третіх осіб, називати їх не на прізвище, а на ім'я і по батькові (або «пан + прізвище»).

3 Якщо той, хто щойно увійшов, приєднується до розмови, то перервану розповідь можна продовжувати, ознайо­мивши новоприбулого зі змістом розмови.

4 Якщо двоє людей починають говорити одночасно, то більш чемний із них умовкає й надає слово співрозмовнику.

5 Час від часу варто змінювати тему розмови.

6 Жартувати треба з рівним. Від жартів зі старшими чи з підлеглими краще утриматися.

7 Варто відповідати на запитання, навіть якщо вони безтактні або їх ставлять неприємні люди. Затяте мовчання замість відповіді створює дискомфорт для всіх присутніх.

8 Якщо господар ви, намагайтеся контролювати хід бесіди, не давайте їй згаснути, пропонуйте цікаві теми й припиняйте суперечки. Госпо­дар відповідає за те, щоб гості не нудьгували.

Найцікавіша й найзмістовніша бесіда стає малоцікавою, якщо мова співрозмовника буяє жаргонними слівцями. Інтелігентні люди говорять ясно, виразно, зрозуміло, спокійно, не підвищуючи голосу. За швидкою мовою важко стежити, повільна – стомлює. Дратують слова-паразити: «розумієш», «от», «між іншим». Безтактовно виказувати своє ставлення до почутого вигука­ми на кшталт: «угу», «гм», «ого» тощо.

Якщо людина має кілька звань, то при звертанні називають одне – найвище. Правила етикету службових взаємовідносин передбача­ють, що звертатися на «ти» може запропонувати старший молодшому, начальник підлеглому, жінка – чоловіку. Неввічливим вважається перепитувати односкладово: «Що?» чи «Га?», правильніше сказати: «Вибачте, я не розчув», «Прошу вибачити, повторіть, будь ласка».

^ Вербальне й невербальне спілкування

Найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв'язку між людьми є словесне (вербальне) мовлення. Проте спілкування відбувається не завжди й не тільки за допомогою слів, поєднаних у висловлювання. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів. Це передусім соматичні знаки: погляди, міміка, пози, рухи тіла тощо. Це також системи штучних знаків, створених людством на шляху його поступу, наприклад, транспортна сигналізація, символи різних наук (математики, географії та ін.), знаки спортивного суддівства.

«Мова тіла» повинна гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його, а не створювати т. зв. інформаційний шум, який заважає сприйняттю. За даними фахівців у галузі спілкування, приблизно 55 % інформації ми отримуємо від невербальних знаків, які супроводжують мовленнєвий контакт (міміка, жести), 38 % дають нам голос, висота тону, тембр і тільки 7 % – зміст сказаного.

Успіх спілкування певною мірою залежить від «комфортності дистанції», яку займають учасники комунікативного акту. Незручна для співрозмовника дистанція під час розмови може несвідомо сприйматися чи й свідомо трактуватися як уторгнення в особистий «життєвий простір» або ж як відчуженість, небажання йти на зближення тощо.

Відстань між співрозмовниками – це ідіоетнічна ознака: у різних народів вона не однакова. Назагал вважається, що в європейців – це віддаль простягнутої руки, у латиноамериканців – руки від ліктя до кінчиків пальців, у арабів – руки від кистьового суглоба до кінчиків пальців. У латиноамериканців, арабів, деяких народів Південної Європи заведено в процесі діалогу торкатися співрозмовника. Не торкатися – означає ставитися до нього холодно, неприязно. У Європі, в т. ч. в Україні, дослідниками розрізняються такі дистанції між комунікантами: інтимна (від 0 до 0,4 м), особиста (від 0,4 до 1,5 м), суспільна (від 1,5 до 4 м) і відкрита (від 4 до 8 м).

Поза – це мимовільна або вмисна постава тіла. Вона теж є знаком, що має комунікативний сенс і виявляє не тільки душевний стан людини, її здоров'я, манери тощо, але й її ставлення, налаштованість, наміри щодо співрозмовника (аудиторії). За позою досвідчені мовці вміють угадувати настрій, визначати характер, читати думки співрозмовника.

Погляд. Очі часто повідомляють більше, ніж слова. Знакове, у т. ч. етикетне, функціонування очей регулюється певними нормами, неоднаковими в різних суспільствах. Так, у Малі молодші за жодних обставин не повинні дивитися в очі старшим, студенти – викладачам і т. п. А на островах Фіджі корінні мешканці під час розмови, мабуть, аби не зустрічатися поглядом, відвертаються від співрозмовника, а не, як європейці, повертаються до нього обличчям. Японці під час розмови дивляться не в очі, а на шию партнера. У нас неввічливо, розмовляючи з людиною, відводити очі вбік, розглядати якийсь предмет чи свої нігті, роздивлятися довкола, вивчати своє відображення у дзеркалі чи вітрині. Проте й дивитися прямо в очі комунікативному партнерові потрібно десь від 30 до 60 відсотків часу розмови. Тим, що дивляться в очі менше третини тривалості розмови, рідко довіряють. Тому нервовим і сором'язливим людям потрібно практикуватись, аби могти дивитися в очі співрозмовникам довше.

«Контакт очей» має періодично повторюватися, триваючи щоразу 1–7 секунд. Спілкуючись із групою людей, виступаючи перед аудиторією, потрібно перебувати в зоровому контакті з якнайбільшою кількістю присутніх. Це подобається людям, оскільки засвідчує, що промовець бачить їх. У зорових контактах спостерігається деяка відмінність між статями: жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки частіше прямого погляду уникають. За нормами спілкувального етикету, під час розмови слід знімати сонцезахисні окуляри. Звичайно, ця вимога не поширюється на окуляри типу «хамелеон», які носять люди з вадами зору, та на різні екстремальні випадки, пов'язані з травмами, лікуванням очей тощо. Прямий погляд незнайомої людини у багатьох суспільствах сприймається як неетикетний знак.

Міміка – рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини. Особливо «промовистими» є рухи м'язів навколо очей і рота. За ними досвідчені «людинознавці» можуть робити висновок про характер людини, її настрій, налаштованість на співрозмовника не менше, а часом і більше, ніж за словами мовця. Фіксований, «застиглий» стан м'язів, міміку в статиці називають виразом обличчя, або міною.

Особливим порухом м'язів обличчя (очей, губ) є усмішка – винятково важливий несловесний знак етикетного спілкування. Дослідники розрізняють майже два десятки видів усмішки, які відбивають різні почуття й душевні стани: задоволення, недовіру, зніяковіння, симпатію, погорду, презирство і т. д. Вважається, що відкрите обличчя, прямий погляд, привітна усмішка – це прикмети людини чесної, розумної, вихованої.

До невербальних знаків відносять також симптоміміку – вияви душевного стану, які в словесному вираженні виглядають, як почервонів (від гніву; від стиду); позеленів (від люті); кинуло в піт (від хвилювання; від переляку) і т. п. Коли людина сердиться, негативно реагує на ситуацію, у неї звужуються зіниці. Коли ж вона хвилюється, то зіниці збільшуються – навіть у чотири рази. Рухи інших частин тіла, що мають виражальне значення, називають пантомімікою. Пантомімічні знаки, як і інші невербальні, а також вербальні засоби спілкування, часто є багатозначними, поліфункціональними. Наприклад, такий етикетний жест, як потиск руки, застосовується під час вітання, прощання, знайомлення, вираження подяки, захоплення, співчуття та ін.

Жести – це виражальні рухи рук. Одні народи дуже полюбляють жестикулювати, інші – чинять це значно меншою мірою, ще інші – намагаються уникати жестикуляції назагал. За даними досліджень, якщо впродовж годинної розмови італієць жестикулює в середньому 120 разів, француз 80, то фіни – 1 раз. У США що вище соціальне становище людини, то менше вона жестикулює. Українці в жестикуляції займають у Європі серединне становище. Ритмічними жестами виділяються певні частини висловлювання, зазначаються їх межі, відзначається прискорення чи сповільнення темпу мовлення, виділяються слова з логічним наголосом. У цьому плані жестикуляція значною мірою дублює інтонацію фрази. Емоційні жести теж здебільшого дублюють інтонацію, підсилюючи вираження почуттів: захоплення, радості, розчарування, подиву, роздратування та ін. Вказівні жести виконують функцію виділення, відзначення якогось предмета чи місця у просторі. Для цього використовується рух пальця, кисті, цілої руки. За нормами етикету, показувати пальцем на людину не ґречно. Зображальними жестами люди намагаються «змалювати» предмети, тварин, інших людей – їхню форму, розміри, рухи, особливості. Жести-символи використовуються для інформування про дії, властивості, наміри, але майже не мають у своїй будові нічого спільного з діями й властивостями, які вони означають, наприклад, піднесена рука з випрямленими й стиснутими пальцями – «прошу слова», потирання рук – «очікуване задоволення» і т. п. Серед жестів-символів є знаки з антиетикетним застосуванням. Жести доцільні насамперед тоді, коли комуніканти бачать один одного, але через відлеглість, звуконепроникні чи шумові бар'єри не можуть сприймати звукове мовлення.

  Прийоми – зібрання запрошених осіб, де гостям пропонують різні страви й створюють умови для спілкування, знайомства, ритуальних процесів та церемоній, відпочинку. Прийоми мають діловий характер, проводяться з метою поглиблення і розширення ділових контактів, продовження переговорів, здобуття нових партнерів, одержання необхідної інформації, зондування ґрунту для угод, які можуть бути укладені за столом переговорів, для презентації своєї продукції, реклами тощо. На прийомах відбувається активний обмін думками, інформацією, зав’язуються дружні стосунки, які є дуже важливими в ділових стосунках. Сторона (особа), що проводить прийом, заздалегідь повинна виконати відповідну підготовчу роботу: визначити вид прийому; скласти список запрошених осіб; підготувати й завчасно розіслати запрошення; підготувати приміщення; скласти, якщо необхідно, план розміщення гостей; визначити (скласти) меню, продумати сервіровку столу і порядок обслуговування гостей; підготувати тости і промови (на прийомах із розміщенням); скласти схему і порядок проведення прийому, розподілити обов’язки між тими, хто готує прийом.

До прийомів із розміщенням відносять такі прийоми, як сніданок, обід, вечерю, із яких найбільш почесними є «сніданок», «обід», а до прийомів без розміщення – «шведський стіл», «фуршет», «коктейль», «келих шампанського» чи «келих вина», «чай» та ін. До денних прийомів належать «сніданок», «келих шампанського». Решту прийомів відносять до вечірніх.

«Сніданок» починається о 12.30, звичайно триває 1,0–1,5 години, з яких 45–60 хвилин гості проводять за столом, а 15–30 хвилин – за кавою. Подають на сніданок одну-дві холодні закуски, одну рибну, або одну м’ясну страву, десерт. Після закінчення сніданку подають чай, кава. Пропонують коньяк і лікер. Форма одягу – повсякденний костюм або сукня, якщо форма одягу спеціально не зазначається в запрошенні.

«Обід» вважається найпочеснішим видом прийому. Як правило, він починається о 20.00 або 20.30. Меню обіду відповідно до місцевих традицій складається з двох-трьох холодних закусок, першої, гарячої рибної та гарячої м’ясної страв, десерту. Напої такі самі, що й на сніданок. Обід триває дві-три години або довше. За столом гості сидять приблизно годину, решту часу перебувають у вітальні, за бесідою; сюди подають каву, чай. Часто обід передбачає спеціальну форму одягу (смокінг або фрак – для чоловіків, вечірню сукню – для жінок).

«Вечеря» починається о 21 годині й пізніше. Від обіду відрізняється часом початку. Форма одягу вказується в запрошенні – чорний костюм, смокінг або фрак, для жінок – вечірня сукня.

«Шведський стіл» («обід-буфет») є різновидом обіду, але має менш офіційний, ніж обід, характер. Немає необхідності розміщувати гостей за загальним столом, а також організація його проведення не така ускладнена. Сервірується окремий стіл із закусками, напоями. Гості підходять до столу, беруть серветку і, поклавши на неї тарілку із загорнутим у серветку ножем і виделкою, накладають їжу. У праву руку можна взяти бокал із напоєм. «Шведський стіл» передбачає розміщення гостей за невеликими столиками на 4 – 5 чоловік. Столики прикрашають квітами, свічками й сервірують столовими приборами. Напої розносять офіціанти. Такі прийоми організовують після концерту, у перерві танцювального вечора.

«Фуршет» починається між 17-ю й 18-ю годинами й триває близько двох годин. Деякою мірою цей прийом нагадує «шведський стіл», але страви «скромніші», час прийому гості проводять стоячи, кількість запрошених гостей більша. Меню такого банкету включає холодні й гарячі закуски, гарячі другі страви, десерт і напої. Закуски подаються порізаними маленькими порціями «під виделку», так щоб можна було їсти без ножа. Гарячі закуски й блюда також подаються маленькими порціями, щоб можна було користуватися тільки виделкою або спеціальною шпилькою. Гості самі підходять до столу, набирають закуски й відходять, даючи можливість підійти іншим присутнім.

«Коктейль» відбувається у той самий час, що й «фуршет». Його організовують, звичайно, для учасників міжнародних симпозіумів, конференцій, нарад та ін. У залі ставлять невеликі столи біля стін, колон, у нішах, на яких розкладають попільнички, запальнички, паперові серветки. Банкетні столи не розставляють. Під час такого прийому офіціанти розносять закуски на фарфорових блюдах, чарки й келихи з напоями – на підносах. Тарілки й прилади при обслуговуванні коктейлів не передбачаються, а замість виделок гості використовують дерев’яні або пластмасові шпажки. Закуски подаються у вигляді канапе – невеликих бутербродів, нарізаних у вигляді ромбів, квадратів, кружечків і т. д., а також воловани або тарталетки із салатом рибним, м’ясним, із птиці, паштетом або ікрою, половинки варених яєць, фаршированих ікрою і т. п.

«Чай» – прийом між 17.00 і 20.00, який влаштовується, як правило, лише для жінок із приводу днів народження, різних урочистих ювілеїв. Для чаю накриваються один або кілька столів, подаються кондитерські й булочні вироби, десертні й сухі вина, соки, мінеральна вода. Закуски (канапе з ікрою, рибою, сиром) подаються за чаєм рідко, а якщо й подаються, то в невеликій кількості. Тривалість 1 – 2 години.

«Журфікс» – жіночий вид прийому. У перекладі з французької – «фіксований день». Запрошення на прийом лише жінок визначає проблеми й теми розмови. Своєрідність «журфіксу» в близькому спілкуванні, отриманні певної інформації та милих жіночих балачках. Для оголошення прийому розсилають один або два рази на рік запрошувальні листівки. У них повідомляють про те, що у відповідний день (наприклад, 2013 рік, щоп’ятниці, щомісяця) кожного адресата без попередження, попередніх дзвінків запрошують у гості. Особливо популярний цей прийом у колі дружин високопоставлених урядовців і дипломатичних працівників. За часом проведення та частуванням «журфікс» не відрізняється від «чаю». Інколи такі прийоми проводяться як музичні, літературні вечори.

«Келих шампанського» або «Келих вина» – прийом, під час якого, як правило, подають шампанське, вино чи соки, але можлива подача віскі чи горілки. Починаються прийоми о 12-й годині і закінчуються о 13-й. Подача закуски не обов’язкова, але можна подавати тістечка, бутерброди. Прийом відбувається стоячи. Форма одягу – повсякденний костюм чи сукня.

«Барбекю» («Шашлик») – прийом, який влаштовується на свіжому повітрі – на дачі, за містом. Поки відбувається приготування м’яса, гості спілкуються, відпочивають на свіжому повітрі. У цей час пропонуються напої (пиво, вино, соки). М’ясо сервірується з різними видами кетчупів, до нього додаються відварені чи печені овочі. Свіжі фрукти ідеальні як десерт. Форма одягу – найбільш демократична, навіть шорти, джинси.

«Пікнік» – прийом, який відрізняється від «барбекю» тим, що страви готуються заздалегідь та запаковуються в кошики чи коробки. На «пікніку» використовується справжній або пластиковий посуд. Для зручності можна взяти складані столи та стільці. Меню такого виду прийому може бути різноманітним: закуска (свіжі та консервовані овочі, салати, паштети, нарізка з ковбаси, сиру, м’яса), смажена птиця чи інше м’ясо, десерт (фрукти, тістечка). Пікнік проводиться в теплу пору року, тому одяг – легкий, літній.


1   2   3   4   5

Схожі:

Етика ділового спілкування iconРобоча програма з дисципліни "Етика ділового спілкування" для напряму (спеціальності) підготовки
Метою викладання дисципліни “Етика ділового спілкування” є вивчення студентами основних психологічних механізмів ділового спілкування...
Етика ділового спілкування iconЕтика ділового спілкування
Предмет навчальної дисципліни загальновизначені норми поведінки, взаємовідносин між людьми в діловій сфері, конкретні форми ділового...
Етика ділового спілкування icon1. Психологія та етика ефективного ділового спілкування
Складові успішного спілкування. Труднощі комунікативного процесу І засоби їх подолання (помилки І стереотипи сприймання особистості...
Етика ділового спілкування icon1. Психологія та етика ефективного ділового спілкування
Складові успішного спілкування. Труднощі комунікативного процесу І засоби їх подолання (помилки І стереотипи сприймання особистості...
Етика ділового спілкування iconПерелік літератури
Ботвина Н. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. – К.: АртЕк, 2000
Етика ділового спілкування iconКонспект лекцій з предмету "етика ділового спілкування"
В умовах ринкових відносин в сучасному світі з’явилась велика кількість людей, основним видом професійної діяльності яких став бізнес,...
Етика ділового спілкування iconПсихологія ділового спілкування ефективна комунікація – основа успіху у
Знання психологічних закономірностей ділового спілкування та його особливостей у сфері політичного, соціального та господарського...
Етика ділового спілкування iconПрограма Курсу етика ділового спілкування
Поняття: сприйняття, соціальний стереотип, перцепція, каузальна атрибуція, атракція, ідентифікація, емпатія, рефлексія
Етика ділового спілкування iconПитання до заліку з курсу “Культура ділового спілкування”
Тип “важкого” ділового партнера “Паровий коток”, його характеристика. Методи впливу
Етика ділового спілкування iconПрограма курсу навчання ділового спілкування мета вивчення курсу ділового спілкування іноземною мовою
Україні і в усьому світі, вплив технологічних досягнень цивіліза­ції на розвиток світової мовної індустрії вимагають розширення функцій...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи