Рецензенти В. Ф. Погорілко icon

Рецензенти В. Ф. Погорілко




НазваРецензенти В. Ф. Погорілко
Сторінка1/35
Дата27.05.2013
Розмір6.84 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35


ББК 67.9(4УКР)ЗООя73 Ф89

Рекомендовано Вченою радою Академії адвокатури України

Затверджено Міністерством науки і освіти України (лист від 3 червня 2002 р. за № 14/18.2-1154)

Рецензенти

В. Ф. Погорілко, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України, завідувач відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.. В. М. Корецького НАН України;

М. І. Козюбра, доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного Суду України;

П. Є. Євграфов, кандидат юридичних наук,

заступник Голови Конституційного Суду України;

^ В. В. Кравченко, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри конституційного права Інституту економіки та права "Крок", Заслужений юрист України.

О. Ф. Фрицький

Ф89 Конституційне право України: Підручник. — К:

Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.

І5ВК 966-667-048-8

У підручнику розглядаються особливості конституційного права України як галузі національного права, науки та навчаль­ної дисципліни; Конституція України як Основний Закон держави, загальні засади конституційного ладу; конституційно-правовий статус людини і громадянина; форми народного волевиявлення; конституційно-правові основи організації здійс­нення державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, влади Президента України; територіальний устрій та місцеве самовря­дування в Україні.

Для студентів, аспірантів, викладачів і науковців юридичних та гуманітарних вищих навчальних закладів.

ББК 67.9(4УКР)ЗООя73+67.300я73

І5ВК 966-667-048-8

© Фрицький О.Ф., 2002

© Художнє оформлення

Юрінком Інтер, 2002

Від автора

З проголошенням незалежності, а згодом і з прийняттям Конституції України у 1996 р. почався науковий процес роз­в'язання теоретичних проблем конституційного права України. З'явилася потреба дослідити головні інститути цієї галузі права, з'ясувати тенденції їх становлення та розвитку в період розбудови української державності, виявити загальні та особливі риси конституційно-правового регулю-ваня, обумовлені притаманними Україні властивостями: со­ціальними, економічними, політичними, науковими та націо­нальними традиціями.

Теоретичні здобутки українських вчених-конституціона-лістів знайшли своє втілення у процесі законотворення, підготовці монографій та підручників, виданих в Україні у 1999—2002 рр. з курсу "Конституційне право України".

Водночас досить помітною стала тенденція певного за­хоплення теоретичною підготовкою фахівців з конституцій­ного права як науки, у відриві від дослідження його як галузі національного права України, тобто вивчення статей Конституції, законодавчих і нормативно-правових актів без знання яких опанування курсу з конституційного права не­можливе.

Це зокрема, підтверджується тим, що за час, який прой­шов після прийняття Конституції України, докорінним чином змінилася нормативно-правова база цієї галузі права: на підставі Основного Закону було прийнято багато нових законів, конституційно-правових актів (1991—1996 рр.).

З 1997 до 2000 р. було двічі (у 1997 та 2001 рр.) оновле­но законодавство про вибори народних депутатів України, прийняті закони про місцеві державні адміністрації (1999), місцеве самоврядування в Україні (1997) тощо. Докорінним чином зазнали змін закони України "Про громадянство України", "Про біженців", "Про іміграцію", прийняті у 2001 р.

Важливу роль у процесі визначення правового статусу судової влади відіграв Закон України "Про судоустрій України", прийнятий у 2002 р.

-З-

Всі ці нормативно-правові акти ретельно проаналізовані у цьому підручнику.

У зв'язку зі значним пожвавленням нормотворчого та за­конодавчого процесів в цей період зазнали відповідних уточ­нень і теоретичні положення, сформульовані вченими до прийняття Конституції України.

Крім того, саме життя поставило на порядок денний питання більш широкого використання в процесі розробки проблем конституційного права України, порівняльного конституційного права країн СНД, Балтії, інших держав

світу.

Звідси і випливають, обумовлені авторською концепцією завдання, що розглядаються у запропонованому підручнику. Вивчення студентами курсу "Конституційне право України" допоможе їм засвоїти основні положення теорії конституцій­ного права як науки; їх порівняльні характеристики з міжнародно-правовими стандартами конституційного права країн світу; і, нарешті, допоможе засвоїти певний масив нор­мативно-правової бази, навчитися працювати з законом, з'ясовувати його зміст, особливості, засоби застосування

тощо.

Власне, в цих трьох складових і закладено зміст усіх розділів підручника "Конституційне право України": основні категорії, поняття, терміни теорії конституційного права України; порівняльний аналіз цих теоретичних положень і законодавства інших країн світу; аналіз статей Конституції України і основних нормативно-правових актів конституцій­ного права України.

Звичайно, як і у будь-якому великому науковому дослі­дженні не всі з авторських висновків будуть сприйняті, деякі з них, мабуть, будуть вимагати додаткової перевірки самим життям, інші мають бути в подальшому розвинуті, уточнені, змінені або взагалі відкинуті наступними дослідженнями. Доцільно також переосмислити наукову спадщину не лише вітчизняних вчених, а й науковців минулого — дореволю­ційних, близького та далекого зарубіжжя, — дати об'єктивну оцінку їх науковим концепціям, і все корисне для сучасного рівня науки конституційного права України використати, враховуючи нові реалії розбудови конституційної держави.

-4-

Глава І

Конституційне право як провідна галузь

національного права України,

наука та навчальна дисципліна

^ 1. Предмет, метод, поняття конституційного права України як галузі права

Традиційно конституційне право розглядається у право­знавстві як галузь національного права, як наука і як нав­чальна дисципліна (курс).

З прийняттям Акта проголошення незалежності 24 серп­ня 1991 р. Україна стала самостійною, суверенною держа­вою, розвиток якої потребував перш за все правового закріп­лення. Це завдання було покликано виконати, перш за все, конституційне право як провідна галузь системи національ­ного права, що конституює державу. Проте воно ускладню­валося тим, що не можна було автоматично переносити по­ложення конституційного права колишнього Радянського Союзу в нову добу розбудови української державності. По­трібно було на засадах принципово нових концептуальних підстав створити конституційне право України і конституцій­но-правову ідеологію, які грунтувалися б на досвіді консти­туціоналізму демократичних країн світу, який, на жаль, не брався до уваги в період існування СРСР.

Зокрема, не враховувалися найважливіші принципи бур­жуазної науки конституційного права, які здобули своє вті­лення у багатьох конституціях світу:

— ідея народного суверенітету як джерела конституції, інших галузей права та державної влади;

— принцип верховенства закону над іншими норматив­ними актами;

-5-

— принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

— принцип народного представництва і верховенства парламенту;

— рівність усіх перед законом;

— пріоритет природних прав людини над державою та її органами.

Як відомо, право регулює різні за змістом суспільні від­носини, які мають свою специфіку, з урахуванням того, що виникає об'єктивна необхідність диференціації норм права на окремі частини (галузі) єдиної, в даному разі, системи на­ціонального права України, які являють собою сукупність правових норм, що регулюють певну групу суспільних відно­син.

Приступаючи до вивчення нового суспільного явища зви­чайно з'ясовується, що саме досліджується і як, яким чином це дослідження здійснюється стосовно правових явищ, зок­рема для з'ясування питання щодо критеріїв виділення від­повідних норм права у відповідну галузь. Відповідь на перше питання становить предмет правового регулювання, а на друге — метод правового регулювання, іноді виділяють мету правового регулювання, характер санкцій, об'єкт правовідносин тощо, які також мають певне значення для виділення відповідних галузей права.

Але цього замало.

Необхідним і, мабуть, головним є такий елемент з'ясу­вання сутності відповідної галузі, як юридичний режим. (Ре­жим (франц. гедіте, від лат. гедітеп — правління) — фор­ма правління, метод правління, державний устрій.) Саме за допомогою юридичного режиму з'ясовуються основні напря­ми дії всієї сукупності норм певної галузі.

Стосовно галузі конституційного права за допомогою юридичного режиму з'ясовуються основні об'єкти дії норм конституційного права — права і свободи особи; державний устрій; влада та форми її здійснення; організація та здійснен­ня державної влади на підставі принципу її розподілу; місце­ве самоврядування; територіальна організація України.

Предмет же галузі конституційного права дає можли­вість диференційовано виділити окремі елементи, які у су­купності дають цілісне уявлення про його зміст.

-6-


Згідно з марксистсько-ленінською концепцією конститу­ційне (державне) право вважалося результатом, знаряддям панування певного класу, знаряддям державного керівни­цтва суспільством. Так, В. Ф. Коток вважав, що специфіка предмета державного права полягає в тому, що його норми закріплюють основи суспільного і державного ладу відповід­но до інтересів робітничого класу і колгоспного селянства. С. С. Кравчук специфіку предмета держаного права бачив у регулюванні суспільних відносин, які становлять основи пов­новладдя народу і виникають у процесі здійснення державою належної народові державної влади. При цьому вчені колиш­нього Союзу РСР підкреслювали, що найважливіша складо­ва предмета державного права — держава, державні органи, що фактично здійснювали всю повноту державної влади, ви­рішували, які саме права і свободи надати народові.

Такий самий підхід щодо цього питання був притаманний і буржуазним ученим-конституціоналістам. Так, відомий до­революційний учений Г. Єллінек у своїй праці "Загальне вчення про державу" писав, що "державне право обіймає правоположення, які стосуються держави і компетенції її ор­ганів, а рівно нормує права та обов'язки підданих стосовно держави".

До речі, згаданий підхід безпосередньо пов'язаний з різ­ними підходами щодо термінів "конституційне право" і "дер­жавне право". Історично відмінність між цими термінами бу­ла обумовлена різними концептуальними підходами у XVIII—XIX ст., згідно з якими у якості вихідних ідей визна­чалися, з одного боку, ідеї, що абсолютизували роль держа­ви (Німеччина), а з другого — ідеї демократії, законності та конституціоналізму (Велика Британія, СІІІА, Франція).

Зокрема, у згаданих країнах на початку XIX ст. утвер­дився конституційний лад, основними принципами якого бу­ли розподіл влади та судовий захист прав людини. У Німеч­чині законодавче закріплення цих принципів відбулося пізніше, але у процесі викладання відповідного курсу в су­часний період державне право вважається основоположною частиною публічного права, що відображається і в назвах підручників (зокрема, підручник А. Катца "Государственное право. Основной курс в публичном праве").

-7-

Слід зазначити, що в період існування як Російської ім­перії, так і СРСР, спостерігалося прагнення визначитися що­до проблеми співвідношення між згаданими термінами.

Так, на початку XX ст. у Московському і Санкт-Петер-бурзькому університетах професорами М. Ковалевським та В. Алексєєвим викладався курс конституційного права. По­ряд з цим існував широко відомий підручник О. Градовсько-го "Державне право Росії".

Незважаючи на те, що за радянських часів у вузах кра­їни викладався курс державного права, дискусії щодо термі­нів "державне право" і "конституційне право" були проведе­ні у 1970 та 1972 рр. Більшість учених мотивувала неможливість запровадження терміна "конституційне пра­во" замість "державне право" не лише тим, що введення ка­тегорії "конституційне право" обмежувало б межі державно­го права лише нормами Конституції, а й тим, що це ліквідувало б розподіл між нормами Конституції та іншими

нормами.

В дискусії щодо цих термінів, яка відбулася у 1992 р. в Інституті законодавства і порівняльного законодавства при Верховній Раді Російської Федерації, висловлювалися різні пропозиції. Одні вчені вважали, що конституційне і держав­не право не збігаються, оскільки поточне законодавство і підзаконні акти не можна включати до конституційного пра­ва, адже зміст останнього становлять лише конституції та конституційні закони (В. А. Кикоть). Інші (Н. А. Михалєва) виходили з того, що конституційне регулювання е органіч­ною складовою державно-правового регулювання.

На наш погляд, розв'язання цієї проблеми слід шукати у філософсько-правовому,\відношенні до тих категорій, які пов'язані з двома основними напрямами юридичної думки — природно-правовим та позитивістським. Перший виходить з того, що першоосновою конституції є людина та її права, то­му в країнах, які визнають це положення, існує конституцій­не право. У тих країнах, що визнають позитивістський на­прям, першоосновою конституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. Звідси і різниця, яка спостерігається щодо цієї проблеми.

Саме тому в одних країнах визнається категорія "консти­туційне право" (США, Франція, Росія, Угорщина, Україна та

ін.), в інших застосовується термін "державне право" (Авст­рія,' Німеччина, Швейцарія).

Взагалі у сучасний період ця різниця має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглися у науці та державно-правовій практиці. Отже можна говорити про відносну тотожність, синонімічність термінів "державне право" і "конституційне право".

Предмет правового регулювання є основним знаряддям поділу системи права на відповідні галузі. З одного боку, він безпосередньо впливає на якісно визначений вид суспільних відносин, які вимагають правового регулювання, з другого — відповідно суспільні відносини є тією об'єктивною основою, яка викликає до життя право і вносить у нього системоутво­рюючі ознаки.

Кожна галузь права, в тому числі конституційне право, регулюють відповідний вид суспільних відносин, які вимага­ють правового регулювання. Природно, що вони об'єктивно не можуть бути однакові для всіх галузей права. Наприклад, у цивільному праві для них характерне перш за все те, що учасники правовідносин мають рівні права, іншим галузям притаманні інші особливості. Специфічним є й предмет кон­ституційного права. Ідеально він повинен включати такі складові: — людина — громадянське суспільство — влада як основна ознака держави — економічні, соціальні, полі­тичні, духовні сфери життєдіяльності суспільства в демокра­тичній державі — територіальна організація держави.

На жаль, така складова як громадянське суспільство, по­ки що знаходиться лише на стадії закладення правових засад його утворення і розвитку.

Досить близькі до згаданої схеми складових предмета конституційного права, але не безспірні, є погляди деяких учених. Зокрема, М. В. Баглай і Б. Н. Габричидзе вважають, що до предмета цієї галузі належать суспільні відносини з приводу охорони прав і свобод людини (відносини між люди­ною і державою, устроєм держави і державною владою).

Уявляється, що до предмета конституційного права Ук­раїни слід віднести політичні відносини і політичну діяль­ність у суспільстві.

Відомо, що будь-які суспільні відносини, які врегульова­но правом, набувають у кінцевому підсумку політичного ас-

-9-

пекту. Конституційне право має більш вузьку, специфічну сферу регулювання — сферу відносин безпосередньо полі­тичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність цих відносин та 'їх суб'єктів, доцільно виходити у першу чергу зі змісту найбільш загального об'єкта політики — людини, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека якої визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме права і свободи людини та їх гарантії становлять зміст і спрямованість держави, яка відповідає перед людиною за

свою діяльність.

У процесі визначення змісту предмета конституційного права України слід виходити, на наш погляд, із загальновиз­наних конституційною практикою країн світу концептуаль­них підходів щодо вихідних ідей, які мають бути закладені у

конституції.

Насамперед слід врахувати ту обставину, що генетичний початок будь-якої конституції виходить з певних суспільних інтересів соціальних груп суспільства. Інтереси ці не збіга­ються. Тому між державою і сукупністю цих груп — наро­дом у цілому утворюється певний суспільний договір. Пояс­нюється це тим, що особа має від народження природні права і свободи, які держава не може ігнорувати або відмі­няти. З другого боку, держава має свої інтереси, які не зав­жди збігаються з інтересами особи. Тому конституції, у тому числі і Конституція України, є результатом погоджених інте­ресів особи і держави, результатом консенсусу, компромісу. Іншими словами, конституційне право України основане на договірних засадах, а не на односторонній волі певної соціальної групи, партії або особи. Отже до предмета консти­туційного права України слід віднести перш за все суспільні відносини, пов'язані зі взаємовідносинами особи і держа­ви. Не випадково розділ, присвячений регулюванню цих від­носин, посідає у Конституції України провідне місце.

Слід врахувати і таку обставину: для того щоб записане у ст. З Конституції України положення відносно статусу людини в суспільстві і державі стало реальністю, необхідна сила, яка б забезпечувала права і свободи людини. Такою силою завжди була і є влада. Отже, друга складова консти­туційного права має включати суспільні відносини, що вини­кають з приводу та у зв'язку з закріпленням у Конституції влади, а також у процесі її організації і здійснення.

-10-


Проте предмет конституційного права не охоплює пов­ністю згадані відносини. Зокрема, до обсягу конституційно-правового регулювання включаються так звані соціально-по­літичні відносини владарювання, які уособлюють соціальні передумови змісту політики, її взаємозв'язок з економічними і соціальними основами суспільства і які регулювалися нормами радянських конституцій і визначали змістовні ха­рактеристики, на жаль, не всієї влади, а лише державної. Ці відносини звичайно не регулювалися безпосередньо консти­туційним правом і перебували у сфері реальної державно-по­літичної діяльності. В результаті у колишніх радянських кон­ституціях існував фактор фіктивності ряду найважливіших конституційних положень, які визначали засади влади.

Нова Конституція України чіткіше окреслює частину су­спільних відносин, які регулюються нормами конституційно­го права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана части­на істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в пер­шу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення дер­жавної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконав­чу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у ме­жах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин людини і держави саме через родову і видо­ву характеристику влади. Розкриття змісту влади як родово­го поняття здійснюється за схемою — джерело влади в ціло­му — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джере­лом влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює владу: безпосередньо (народне волевиявлен­ня); через органи державної влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування).

Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в ор­ганізації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні відносини, що виника­ють з приводу та у зв'язку з формуванням на підставі основ­них форм народного волевиявлення державної влади, яка

-11-

покликана виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної цінності, а й забезпечувати охорону су­веренітету і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільно­го життя, приватним і державним секторами економіки тощо. Виконання цих завдань можливо на основі організації і здійснення державної влади на демократичних засадах її по­ділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійсню­вати свої повноваження у встановлених Конституцією ме­жах, відповідно до законів України, на підставі принципу верховенства права (статті 6 і 8 Конституції).

Нарешті, до предмета конституційно-правового регулю­вання належать суспільні відносини з приводу визнання і га­рантування Україною місцевого самоврядування (ст. 7 Кон­ституції України).

Слова "безпосередньо" і "через", досить вдало введені в Основний Закон України, дають можливість з'ясувати обсяг суспільних відносин, які регулюються нормами Конституції на даному етапі розвитку Української держави.

Внаслідок того, що Україна перебуває ще на етапі розбу­дови державності, народне волевиявлення здійснюється у досить обмежених формах безпосередньої демократії — ви­борів та референдумів. Установчу і особливо контрольну функції, на жаль, не регламентовано конституційними нор­мами.

У принципі народне волевиявлення ніколи не може бути за обсягом повним, оскільки слід враховувати вік людини, недієздатність певних осіб, відбуття покарання за вчинення

злочину тощо.

Найбільший обсяг суспільних відносин регулюють орга­ни державної влади, що пояснюється труднощами перехідно­го періоду розбудови держави на сучасному етапі її розвитку.

Норми конституційного права регулюють також комп­лекс суспільних відносин, які визначають основні засади суспільного, політичного, економічного ладу і включають як організаційно-політичні, так і соціально-економічні відно­сини.

У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відно­син, які безпосередньо впливають на складові предмета кон­ституційно-правового регулювання, безумовний інтерес ста-
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   35

Схожі:

Рецензенти В. Ф. Погорілко iconПокрещук О. О. 2012 р. Програма вступного іспиту до аспірантури з предмету
Рецензенти: Малиновська І. В. – доцент, к ф н. Київського інситуту перекладачів
Рецензенти В. Ф. Погорілко iconПокрещук О. О. 2012 р. Програма вступного іспиту до аспірантури з предмету
Рецензенти: Малиновська І. В. – доцент, к ф н. Київського інситуту перекладачів
Рецензенти В. Ф. Погорілко icon-
...
Рецензенти В. Ф. Погорілко iconОснови економічної теорії
Рецензенти: М.І. Шутов, д економ н., проф каф організації вищої освіти, управління охорони здоров’я та епідеміології фпо
Рецензенти В. Ф. Погорілко iconІнформаційно-аналітичний бюлетень
Рецензенти: О. О. Гиря, завідувач кафедри теорії та методики виховання Сумського оіппо, кандидат педагогічних наук, доцент
Рецензенти В. Ф. Погорілко iconМетодичні рекомендації для викладачів
Рецензенти: М.І. Шутов, д економ н., проф каф організації вищої освіти, управління охорони здоров’я та епідеміології фпо
Рецензенти В. Ф. Погорілко iconІіі та ІV етапи Всеукраїнської учнівської олімпіади з математики у 2012-2013 н р
Рецензенти: І. В. Удовиченко, кандидат педагогічних наук, доцент, проректор з навчально-методичної роботи
Рецензенти В. Ф. Погорілко iconМіністерство освіти І науки україни
Рецензенти: доцент, канд екон наук, доцент Харківського національного університету радіоелектроніки Т. В. Полозова
Рецензенти В. Ф. Погорілко iconУкраїнського медичного ліцею національного медичного університету імені о. О. Богомольця (10-11 класи) Київ 2011 Рецензенти
move to 1136-73741
Рецензенти В. Ф. Погорілко iconВ. Ю. Білоусова Основи економічної теорії методичні рекомендації
Рецензенти: М.І. Шутов, д економ н., проф каф організації вищої освіти, управління охорони здоров’я та епідеміології фпо
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи