Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 icon

Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2




НазваМіністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2
Сторінка1/9
Дата17.09.2012
Розмір1.92 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


МІНІСТЕРСТВО Освіти і НАУКИ УКРАїНи

Сумський державний університет


БАНКІВСЬКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Конспект лекцій


У двох частинах

Частина 2


Суми

Видавництво СумДУ

2009

МІНІСТЕРСТВО Освіти і НАУКИ УКРАїНи

Сумський державний університет


Банківський менеджмент

Конспект лекцій


для студентів спеціальності

6.050104 "Фінанси "

заочної форми навчання


У двох частинах

Частина 2


Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент»

Протокол № 1 від 28.08.2008р.


Суми

Видавництво СумДУ

2009

Банківський менеджмент: Конспект лекцій / Укладачі: В.М.Олійник, С.М.Фролов, М.А.Деркач. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– Ч.2. 144с.


Кафедра фінансів

Зміст

5.3.2 Управління залученими коштами…………………………..4

5.3.3 Управління запозиченими коштами…………….………...17

5.4 Особливості управління активами…………………………..38

5.4.1 Методи управління активами……………………………...38

5.4.2 Кредитні операції………………………………………...…40

5.4.3 Операції з цінними паперами……………………………...83

Тема 6 Управління персоналом банку………………………129

6.1 Принципи управління персоналом…………………………129

6.2 Планування і добір персоналу………………………………136

6.3 Розвиток персоналу та його мотивація……………………..137

Список рекомендованої літератури …………………………142


5.3.2 Управління залученими коштами


5.3.2.1 Методи управління залученими коштами банку

Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власні кошти. Фактично залучені кошти - це основне джерело формування ресурсів комерційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних та розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких, як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти — депозитними зобов’язаннями.

Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління - вартість залучених коштів та їх обсяг.

Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучити додаткові ресурси. І, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язані зі зміною рівня депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама; поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг; комплексне обслуговування; додаткові види безкоштовних послуг; розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів; пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів, як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкош­товних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробленні нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді й значних) витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно.

Швидкий розвиток нецінових методів управління спостерігався в США після прийняття у 1933 році Закону Гласса-Стігалла, яким заборонялися виплати відсотків за чековими рахунками та централізовано встановлювалася верхня межа депозитних ставок. Метою таких обмежень був захист банків від надмірної конкуренції у сфері залучення коштів, яка начебто могла призвести їх до банкрутства. Але, як показала практика, таке регулювання не дало бажаних наслідків, і конкурентна боротьба точилася засобами встановлення прихованих ставок та пошуку нових методів залучення коштів, таких, як випуск комерційних паперів. Лише 1980 року Конгрес США прийняв Закон про дерегулювання депозитних установ, котрим знімались обмеження щодо рівня виплат за депозитами. Отже, об’єктивна необхідність пошуку нових джерел та способів фінансування сприяла удосконаленню нецінових методів управління залученими коштами.

У практиці роботи українських банків перевага надається ціновим методам управління, оскільки депозитні ставки не підлягають регулюванню і встановлюються менеджментом банку самостійно залежно від потреби в залучених коштах. Депозитні ставки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку. Нецінові методи управління ще не досить популярні у вітчизняній банківській практиці, але загострення конкурентної боротьби та зниження загального рівня дохідності спонукає банки до пошуків нових прийомів заохочення клієнтів.


^ 5.3.2.2 Визначення депозитної ставки

Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, та витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком значні, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою, або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Іноді банк покриття витрат з обслуговування депозиту перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком і одночасно виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.

На рівень депозитної ставки впливають такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів тощо. Але в основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк.

На рівень базової депозитної ставки впливають основні чинники: реальні темпи економічного зростання в країні; очікуваний рівень інфляції протягом періоду вкладання коштів; ризик неповернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою.

За економічним змістом відсоткова ставка — це вартість (ціна) грошей протягом часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенсацією власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання протягом певного періоду часу. Власник розглядає різні варіанти вкладення коштів: підприємницьку діяльність, купівлю реальних активів, надання кредитів, придбання цінних паперів тощо. При виборі одного з напрямків вкладення інвестор прагне компенсувати втрачені можливості одержання доходу, які передбачалися в інших варіантах. Щоб зацікавити вкладника у розміщенні грошей в банку і змусити його відмовитися від інших варіантів, позичальники мають компенсувати йому середній рівень дохідності в економіці даної країни в цілому. Цей рівень майже дорівнює реальним темпам економічного зростання за визначений період часу. У такий спосіб визначається початкова, або основна, вартість позичкових коштів, яка відбиває дійсне зростання, на противагу інфляційному зростанню цін на товари та послуги, і тому відома як реальна відсоткова ставка. За підрахунками економістів, реальні темпи зростання для стабільних економік перебувають у межах 2,5 - 4%. Вищі темпи економічного зростання можуть бути досягнуті деякими економіками на певних етапах розвитку, але періоди такого інтенсивного підйому, як правило, нетривалі.

Реальна відсоткова ставка для будь-яких вкладень — це ставка на майбутній період, і в момент інвестування вона невідома. Отже, розрахунки відсоткових ставок за депозитом ґґрунтуються на оцінці чи прогнозі рівня реального економічного зростання, який очікується на період вкладення коштів.

Розрахунки виконуються за формулою визначення майбутньої вартості грошей FV, яка знаходиться за формулою


(5.11)


де ^ PV - теперішня вартість інвестиції;

r - відсоткова ставка (річна, %);

n - кількість періодів вкладення коштів (роки).

Наступна проблема, з якою стикається інвестор, — це втрата купівельної спроможності грошових коштів протягом періоду вкладення внаслідок інфляційних процесів. Якщо гроші після повернення будуть частково знецінюватися, то інвестор з кожним новим вкладенням одержуватиме дедалі меншу реальну суму коштів і зрештою їх втратить. Отже, у процесі визначення базової депозитної ставки необхідно враховувати також очікувані темпи інфляції. Втрата купівельної спроможності грошей стосується не лише основної суми інвестицій, а й відсоткових виплат реальної ставки. Тому на очікувані темпи інфляції необхідно скоригувати як основну суму, так і виплати за реальною ставкою. Розрахунки виконують за формулою (5.11).

Рівень відсоткової ставки з урахуванням темпів економічного зростання та інфляції називається номінальною безризиковою ставкою. Взаємозв’язок між номінальною і реальною відсотковими ставками та рівнем очікуваної інфляції відомий як ефект Фішера. Номінальна безризикова ставка визначається за формулою


(5.12)

Вкладаючи кошти в той чи інший банк, інвестор приймає на себе певний ризик, пов’язаний з ймовірністю неповернення грошей. Рівень ризику неповернення коштів визначається статистичними методами і показує кількість вкладень, які не будуть вчасно (або взагалі) повернуті в розрахунку на кожну сотню зроблених інвестицій. З огляду на ризик неповернення інвестор змушений підвищити вимоги до рівня дохідності тих вкладень, які повернуться вчасно і з виплатою відсотків, а також компенсувати втрати інфляційної премії та реальної ставки. Премія за ризик може включати компенсацію інших видів ризику, таких, як ризик зміни відсоткової ставки, ризик тривалості періоду інвестування і т. ін. Розрахунок базової ринкової ставки з урахуванням реальних темпів економічного зростання, інфляції та ризику виконують за формулою (5.12), але при цьому під PV розуміють суму коштів, які будуть точно повернені в строк, тобто беруть до уваги ризик.

У практичній діяльності банки не завжди мають змогу скористатися запропонованим методом визначення депозитної ставки, оскільки для одержання достовірних результатів необхідна інформація про прогнозні значення темпів економічного зростання та інфляції. На рівні окремого банку розрахунок цих макроекономічних показників ускладнюється.

За умов нестабільного економічного розвитку, що спостерігається в Україні протягом останнього десятиріччя, передбачити рівень інфляції, визначити ризиковість банківської установи, а також спрогнозувати темпи зростання, які насправді перетворилися на темпи економічної кризи (падіння), не вдається навіть на макроекономічному рівні. Тому вітчизняні банки при встановленні депозитної ставки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ та пропонують клієнтам плаваючу ставку, яка переглядається в разі зміни облікової ставки. Несприятливі економічні процеси змусили банки перейти до короткострокового залучення коштів, коли депозити приймаються на такий період часу, у межах якого темпи інфляції більш чи менш точно можуть бути передбачені. Використання облікової ставки НБУ як орієнтиру щодо пропозиції ставок за депозитними рахунками цілком обґрунтоване, оскільки в обліковій ставці очікуваний рівень інфляції вже врахований, а в Україні саме інфляція є головним чинником, що впливає на рівень банківських ставок.

Депозитна ставка банку здебільшого дещо нижча за облікову ставку, хоча іноді такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку та конкурентні позиції банку, призводять до появи значних відхилень від цього правила.

Банки, які не мають на ринку репутації надійних та стабільних установ, змушені з метою залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрямки та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність. Значне підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямків розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від’ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.

Одним із факторів стабілізації банківської системи є система страхування депозитів, існування якої на рівні держави дозволяє банкам знизити премію за ризик як однієї зі складових базової депозитної ставки. У багатьох розвинених країнах створено державну систему страхування депозитів, яка передбачає компенсацію певної суми депозитного вкладу власникові в разі банкрутства банку. Так, у США вкладник має право на відшкодування фактичної суми депозиту на момент банкрутства банку у межах 100 тис. дол. Виплати здійснюються із загального фонду страхування депозитів, який формується із відрахувань кожного банку залежно від обсягів депозитної бази.

В Україні робота над створенням системи страхування депозитів уже розпочата. Це дозволяє сподіватися на вирішення проблеми високої ризиковості банківських вкладів найближчим часом, що сприятиме підвищенню надійності та стабільності вітчизняних банків. Одним зі шляхів зниження ризику неповернення коштів для юридичних осіб стало надання можливості відкривати два розрахункові рахунки в різних банках, завдяки чому вдається застосовувати такий метод управління ризиками як, диверсифікація. Досі ускладнення фінансового стану банку призводило до втрати коштів на розрахункових рахунках клієнтів, унеможливлювало проведення будь-яких господарських операцій та автоматично означало банкрутство юридичних осіб, які мали рахунок у цьому банку. За цих умов досить високої ризиковості української банківської системи відкриття двох розрахункових рахунків не дає гарантії уникнення ризику неповернення коштів, але дозволяє його знизити.

Підсумовуючи сказане, можна дійти висновку: пошук оптимального рівня депозитної ставки — складне завдання, яке має вирішувати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів з банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання доходів. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямків розміщення ресурсів спричиняється до зменшення маржі чи навіть завдає збитків.


^ 5.3.2.3 Управління процесом залучення коштів на рахунки в банку

Визначення способів та прийомів залучення коштів відіграє вирішальну роль у процесі формування ресурсів та позиції банку на депозитному ринку.

Управління процесом залучення коштів на рахунки в банку відбувається в кілька етапів:

1 Вибір стратегії банку на ринку депозитних послуг

До альтернативних стратегій залучення коштів на поточні і депозитні рахунки юридичних осіб належать:

  • пріоритетна орієнтація на елітних клієнтів;

  • пріоритетна орієнтація на вузьку галузеву спеціалізацію клієнтури;

  • орієнтація банку на розширення загального переліку клієнтури, що обслуговується в ньому.

Альтернативними стратегіями залучення коштів на депозит­ні рахунки фізичних осіб є:

  • пріоритетна орієнтація на елітних клієнтів;

  • пріоритетна орієнтація на розширення кількості клієнтів незалежно від їх фінансових можливостей.

Обравши стратегію роботи банку з фізичними та юридичними особами, менеджер має вирішити такі завдання:

  • розроблення ефективної маркетингової системи з наданням спеціальних фінансових пільг, диференційованих за ступенем значущості клієнта для банку;

  • організація партнерського співробітництва з якомога більшою кількістю клієнтів з метою поліпшення можливостей планування банком процесу руху коштів на їх рахунках;

  • проведення статистичного обліку та аналізу окремих груп і всього обсягу поточних рахунків;

  • розрахунок очікуваної величини твердого залишку кош­тів, механізмів його утворення, тенденцій змін і можливих варіацій у часі;

  • постійне оновлення номенклатури послуг;

  • розвиток збутової мережі банку.

^ 2 Визначення оптимальної структури депозитної бази та управління нею

Важливим у роботі фінансового менеджера є визначення оптимальної структури депозитної бази й підтримання її на належному рівні.

Основне правило під час визначення оптимальної для банку структури депозитної бази: вона має відповідати структурі актив­них операцій за сумами та строками.

3 Розроблення заходів з формування депозитних ресурсів банку

Для бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов'язаннями менеджер використовує різні методи залу­чення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові методи управління та нецінові методи управління.

Об'єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

  • розміри процентних ставок;

  • умови нарахування і сплати процентів;

  • мінімальна сума відкриття депозитного рахунку.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потре­бує такої самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Сутність цінових методів полягає в тому, що процентна став­ка за депозитами використовується як головний важіль в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти. Підвищення запропо­нованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси, і, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений неба­гатьма прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

За економічним змістом процентна ставка - це вартість (ціна) грошей протягом часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенсацією власнику тимчасово вільних коштів за їх використання протя­гом певного періоду часу.

Завданнями фінансового менеджера під час визначення ціни банківських депозитів є:

  • забезпечення досить високих процентних доходів клієнтам для залучення та утримання їх внесків;

  • запобігання встановлення занадто високих процентних ставок, що можуть поглинути будь-які прибутки, отримувані від використання коштів на депозитних рахунках.

Фактори, що впливають на розмір процентної ставки, поділяються на:

1) зовнішні:

  • реальні темпи економічного зростання в країні;

  • очікуваний рівень інфляції впродовж періоду вкладення коштів;

  • попит та пропозиція грошових коштів на ринку;

  • грошово-кредитна політика в державі;

  • рівень облікової ставки;

  • рівень середньоринкової процентної ставки;

  • рівень конкуренції на ринку депозитних послуг;

- правила обліку та оподаткування доходів тощо;

2) внутрішні:

- розмір банку і ступінь його надійності (більш великі і надійні банки пропонують нижчі процентні ставки);

  • рівень ліквідності банку;

  • планове розширення активних операцій, збільшення обсягів довгострокових операцій інвестиційного характеру;

  • стратегія маркетингу;

  • умови вкладів, що пропонуються банком;

  • цілі банку на депозитному ринку (якщо банк ставить за мету завоювання ринку, то він пропонує більш високі процентні ставки).

У банківській практиці застосовуються такі методи ціноутворення депозитів;

  • встановлення процентів за депозитами для забезпечення проникнення на ринок;

  • умовне ціноутворення;

  • ціноутворення, спрямоване на залучення елітних клієнтів;

  • багатофакторний спосіб ціноутворення;

  • ціноутворення на основі ринкових ставок.

Сутність методу встановлення процентів за депозитами для забезпечення, проникнення на ринок полягає в тому, що клієн­там пропонуються високі процентні ставки (як правило, вище від ринкового рівня) або більш низькі тарифи комісійних зборів для залучення якомога більшої кількості нових клієнтів. Розмір прибутку і витрат банку до уваги не беруться. Менеджери вважають, що більший обсяг внесків, а отже, і більший обсяг кредитів банку компенсують зниження прибутку. Ця стратегія існує і виправдана насамперед у період швидкого зростання ринків, значну частину яких банк сподівається завоювати. Відповідно до світового досвіду депозити малочутливі до зміни рівня процент­них ставок і плати за послуги, запропонованих конкуруючими банками, тобто підвищення процентних ставок не приводить до переказу коштів до іншого банку.

Метод умовного ціноутворення (диференціація тарифних та/або процентних ставок для окремих вкладників) передбачає встановлення процентних ставок за депозитом залежно від умов депозитів.

До факторів, що впливають на встановлення процентів за депозитами до запитання, належать:

  • мінімальний середній залишок на рахунку протягом визначеного періоду часу;

  • кількість операцій за рахунком.

Факторами, що впливають на встановлення процентів за строковими депозитами, є:

  • сума депозиту;

  • строк, на який розміщуються кошти;

  • валюта внеску;

  • можливість поповнення;

  • можливість дострокового вилучення тощо.

Клієнт обирає той банк і той вид внеску, що мають мінімальний розмір комісійних зборів за послуги і/або максимальний процентний прибуток.

Перевагою даного методу для банку є те, що він може краще спланувати свої ресурси, оскільки депозитний портфель можна поділити на депозити з великими залишками на рахунках і невеликою кількістю операцій та на депозити з невеликими зали­шками й великим обсягом операцій.

Метод ціноутворення, націлений на залучення клієнтів з більш високими доходами, полягає в тому, що запропоновані ціни на депозити вище за середній рівень через стратегічну програму банку, спрямовану на завоювання заможних клієнтів. На депозитні рахунки з невеликими розмірами залишків і великою кількістю операцій встановлюються умови, що призводять до зниження попиту на них, наприклад, високі ціни на обслуговування рахун­ків, збільшення мінімальної суми внеску тощо.

Використовуючи метод ціноутворення на основі ринкових процентних ставок, банк узгоджує процентні ставки на депози­ти з ринковими.

Також під час визначення ціни може використовуватися багатофакторний спосіб ціноутворення, що передбачає встановлення цін на депозити на основі кількості послуг, якими користу­ються клієнти банку. Цей спосіб ціноутворення базується на закріпленні кращих клієнтів банку і визначенні цін на депозити відповідно до кількості і якості послуг, наданих кожному клієн­ту. Чим більшою кількістю послуг користується клієнт, тим ниж­чі тарифи й вищі процентні ставки пропонуються йому банком. Встановлення цін на основі зв'язків клієнтів з банком забезпечує зростання лояльності клієнтів незалежно від рівня процентних ставок або цін на банківські послуги конкуруючих банків.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти банки сплачують за поточними рахунками, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. Відсутність або незначні прибутки стимулюють влас­ників поточних рахунків скорочувати до мінімуму залишки ко­штів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (строкові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати ста­більні залишки на поточних рахунках. Це досягається шляхом підвищення процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за поточними рахунками проценти мо­жуть нараховуватися, дохід за ними набагато нижчий, ніж за строковими депозитами.

Під час встановлення розміру процентної ставки за строкови­ми депозитами визначальним чинником є термін, на який розмі­щені кошти. Чим більш тривалий термін, тим вищими є процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежа­ти і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються ви­плати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть заохочувати вкладників шляхом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбуваються нарахування і випла­та прибутку за внеском.

Дохід за складними процентами (нарахування процента на процент) визначається так: після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховується процент, і отримана величина приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільше­ної суми. Складні проценти доцільно використовувати в тому разі, коли виплата доходу здійснюється після закінчення термі­ну дії внеску.

Таким чином, використання складних процентів (за інших однакових умов) однозначно є вигідним для вкладників банку, оскільки забезпечує їм більший дохід.

Поряд із наведеними варіантами нарахування процентів значний вплив на рівень доходу вкладників здійснює періодичність процентних нарахувань у межах встановленого терміну зберіган­ня грошей на рахунку. Чим частіше здійснюється прирахування складних процентів, тим більшою буде остаточна сума вкладу на кінець терміну його використання. Це мають добре розуміти вкладники і депозитори, щоб орієнтуватися в різних схемах, які використовуються банками для залучення строкових вкладни­ків. Одним із способів стимулювання внесків є застосування про­центної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактич­ного перебування коштів на вкладі. З метою компенсації інфля­ційних витрат банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достро­ково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску.

Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочен­ня клієнтів, які безпосередньо не пов'язані зі зміною рівня депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама, поліпшений рівень обслуговування, розширення сектору пропонованих банком послуг та рахунків, комплексне обслуговування, види безкоштовних послуг тощо. В умовах загост­рення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управління можна застосувати. Нецінові методи управління базуються на маркетингових досліджен­нях того сектору ринку, який обслуговується банком, ви­вченні потреб клієнтури, розробленні нових фінансових інстру­ментів та операцій, що пропонуються клієнтам. Тому, обира­ючи метод управління залученими коштами, менеджер банку має порівняти витрати, пов'язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжують впровадження нецінових прийомів.

У практиці українських банків перевага надається ціновим методам управління, оскільки депозитні ставки не підлягають регулюванню і встановлюються менеджером банку самостійно залежно від потреби в залучених коштах, депозитні ставки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку. Слід зауважити, що кожен банк самостійно обирає методи та прийо­ми ціноутворення на банківські депозити залежно від потреби в додаткових коштах та потенційних напрямків подальшого їх використання.

Нецінові методи ще не досить популярні у вітчизняній банківській практиці, але загострення конкурентної боротьби та знижен­ня загального рівня дохідності спонукає банки до пошуків нових прийомів заохочення клієнтів. Наприклад, банки проводять різні акції щодо впровадження нових депозитних вкладів, як правило, на короткі терміни, основними умовами яких є підвищення процент­них ставок та зменшення мінімальної суми внеску.

^ 4 Розроблення нових видів депозитів та диверсифікація депози­тних операцій шляхом забезпечення різноманітності суб'єктів і надання різних видів депозитів

Банки повинні звертати особливу увагу на те, що роблять їх конкуренти для залучення вкладів у майбутньому періоді, адже зберігається тенденція зростання конкуренції.

Технологічні і маркетингові нововведення будуть виникати все частіше, оскільки банки прагнуть залучити нових клієнтів новими видами внесків.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconМіністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 1
Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент»
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 2 для студентів спеціальності 050104 «Фінанси»
Податковий менеджмент: Конспект лекцій. У двох частинах / Укладачі: О. В. Зайцев, О. В. Галахова. ─ Суми: Вид-во СумДУ, 2009. Частина...
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 1 для студентів спеціальності 050104 «Фінанси»
Податковий менеджмент: Конспект лекцій. У двох частинах / Укладачі: О. В. Зайцев, О. В. Галахова. ─ Суми: Вид-во СумДУ, 2009. Частина...
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 1 для студентів спеціальності
Податковий менеджмент: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина Для студентів спеціальності 030504 «Фінанси І кредит» рівня підготовки...
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 2 для студентів спеціальності
Податковий менеджмент: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина Для студентів спеціальності 030504 «Фінанси І кредит» рівня підготовки...
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconКонспект лекцій Суми Сумський державний університет 2012 Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Сумський державний університет
Внутрішній економічний механізм підприємства: конспект лекцій / укладач Н. В. Мішеніна.– Суми : Сумський державний університет, 2012....
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconМіністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет Менеджмент персоналу
Менеджмент персоналу: конспект лекцій / Укладач: К. В. Ілляшенко. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 78с
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconМіністерство освіти І науки україни національна металургійна академія україни о. Ю. Висоцький, О.Є. Висоцька, Ю. П. Шаров Основи державного управління Частина І
Висоцький О. Ю., Висоцька О.Є., Шаров Ю. П. Основи державного управління: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина І. – Дніпропетровськ:...
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconПодатковий менеджмент
Податковий менеджмент: Конспект лекцій. У двох частинах / Укладачі: О. В. Зайцев, О. В. Галахова. ─ Суми: Вид-во СумДУ, 2009. Частина...
Міністерство освіти І науки україНи Сумський державний університет банківський менеджмент конспект лекцій у двох частинах Частина 2 iconМіністерство освіти І науки україни національна металургійна академія україни о. Ю. Висоцький, О.Є. Висоцька, Ю. П. Шаров Основи державного управління
Висоцький О. Ю., Висоцька О.Є., Шаров Ю. П. Основи державного управління: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина ІІ. – Дніпропетровськ:...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи