Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи icon

Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи




Скачати 348.96 Kb.
НазваГанжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи
Дата02.08.2012
Розмір348.96 Kb.
ТипДокументи

Ганжара Олена , Конотопський центр позашкільної роботи

Зміст


ВСТУП

   1.Історичні аспекти виникнення грошей

2. Грошовий обіг давньоруської держави

Поява грошового обігу на території сучасної України у перші століття нової ери

3 Грошова система українських земель XIV — XVIII століть

3.1. Грошова система українських земель, що перебували у складі Польщі та Литви (XIV — XVI СТ.)

   3.2. Грошове господарство козацько-гетьманської доби (XVII ст.)

   3.3. Поширення грошової системи Російської імперії в Україні (XVIII ст.)

4. Історія грошового обігу в Україні зі середини XVIII ст. до 1917 року

   4.1. Історія грошей Росії кінця XVIII — ПОЧАТКУ XX СТ. (до 1917 р.) та її вплив на розвиток грошових відносин в Україні

5 Налагодження грошової справи у радянській Росії та СРСР (1917 — 1957)

   5.1. Труднощі у грошовому господарстві перших років радянської влади в Росії (1917 — 1920)

   5.2. Підготовка та проведення першої грошової реформи в СРСР (1922 — 1924)

   5.3. Зміни у грошовій системі СРСР 1926 — 1957 років

6 Гроші української держави (1917 — 1920)

   6.1. Початки державотворчого процесу України та формування власної грошової системи у 1917-1918 роках

   6.2. Грошове господарство доби гетьманату, директорії (середина 1918-го — 1920 років)

   7. Грошова система українських земель 1939 - 1944 років

8 Грошові реформи 1947 та 1961 років у СРСР. Виготовлення ювілейних монет

   8.1. Грошова реформа 1947 року

   8.2. Грошова реформа 1961 року

9. Формування грошової системи незалежної України (1991— 1999)

   9.1. Введення в грошовий обіг України купоно-карбованця

   9.2. Перша грошова реформа в Україні (1996 p.). Запровадження гривні

Вступ


Історія грошей як галузь історичної науки привертає увагу істориків, археологів, економістів і навіть мовознавців. Вивчення історії грошей дає можливість дослідити державні процеси, економіку, торгівлю певного періоду історії. Гроші розповідають про внутрішнє становище держави, його економічну силу чи слабкість. Повідомляють важливі дані про політичне життя, ідеологію, конкретну історію, дозволяючи уточнити або навіть з'ясувати імена і дати правління тих чи інших володарів. Особливе значення має вивчення історії грошей для поглиблення знань з економічної історії різних історичних епох і періодів. Підготовку другого видання навчального посібника з історії грошей спонукало, перш за все, те, що ця проблематика зацікавила не лише студентів, фахівців, а й пересічних громадян. І це знайшло своє відображення у розширенні текстового матеріалу, а також збагаченні його тематичними ілюстраціями. Важливе місце у посібнику відведено історії грошей України, яка розглядається в контексті загального історичного процесу та подій, що його супроводжували. Достатньо уваги відведено історії появи грошей і грошового обігу, історії виникнення та функціонування грошових систем, проведенню грошових реформ, їх результатам (з найдавніших часів до сьогодення). Навчальний посібник складається з дев'яти тем, матеріал яких подається з дотриманням тематико-хронологічного принципу. Важливою ознакою у вивченні історії грошей є розгляд її в контексті історичних подій суспільно-політичного та економічного життя. Поглибленню знань з історії грошей допомагає словник «Ключові терміни і поняття», який є індивідуальним для кожної теми, виходячи з хронологічних рамок, подій та країн, про які йдеться у конкретній темі. Перевірці й закріпленню знань сприяють вміщені наприкінці кожної теми «Контрольні питання». Детальніше ознайомитись з тією чи іншою проблемою, поглибити знання допоможе рекомендована література до кожної окремої теми. У світовій історії важко знайти державу, яка не прагнула б до зміцнення своєї грошової системи, підвищення ролі грошей у суспільних відносинах. Україна — не виняток. Вона теж має давні традиції грошового виробництва й обігу, адже за свою багатовікову історію неодноразово виготовляла власні гроші.
^

1. Історичні аспекти виникнення грошей


Гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспільства, які привертають до себе особливу увагу вчених. Слово «гріш» походить від латинського «гроссус» — великий. Уперше монету з такою назвою відкарбували в XII ст. у Генуї, Флоренції, Венеції. Пізніше назва перейшла до великих срібних монет Франції, Угорщини, Польщі. До сьогодні в Австрії розмінна монета називається «гріш». У Росії 1654 року з'явився мідний гріш, що відповідав двом копійкам. Суть грошей змінюється адекватно до змін характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Суспільний характер походження і розвитку грошей чітко проявився в складному процесі відбору товарів на роль грошей на різних етапах суспільного виробництва. Як гроші — що тільки не використовувала людина! Діапазон таких речей справді великий: від коров'ячих черепів на острові Барнео до брусків солі в Африці, від металевих списів у Конго до людських черепів на Соломонових островах. Усе це можна поділити на гроші, які мають користь і споживчу вартість, і гроші, які самі по собі непотрібні. Спочатку в ролі грошей виступали найбільш ходові товари (худоба, хутра, тютюн, риба, сіль, мушлі тощо) і форма грошей тоді збігалась з формою (споживчою вартістю, або здатністю задовольняти певну потребу людини) цих товарів. Виникнення грошей обумовлено труднощами безпосередньо в обміні продуктами праці. На початковій стадії розвитку, коли виробники отримували надлишки своїх продуктів чи товарів і хотіли їх обміняти, зробити це було доволі складно: бажання двох суб'єктів здійснити обмін споживчими вартостями товарів не збігались. Для прикладу, власник овечих шкір хотів виміняти їх на зерно, але власнику зерна була потрібна сокира. Добре, коли бажання двох суб'єктів збігались. Незабаром за предметами першої необхідності на роль грошей стали претендувати предмети розкоші, передусім прикраси. Це можна пояснити тим, що попит на предмети розкоші був об'ємнішим і динамічнішим, аніж на предмети першої необхідності. За своїми фізичними даними вони були менш громіздкі, довго зберігались. Суспільний розподіл праці (відокремлення ремесла від землеробства) розширило межі товарного виробництва й обміну, що, в свою чергу, прискорило розвиток ринку. Ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: бути однорідним, здатним довгий час зберігати свою вартість.

Є кілька найбільш повних визначень грошей:

це особливий товар, який виконує роль всезагального еквівалента вартості;

це те, що використовується як гроші;

це специфічний товар, який виконує роль всезагального вартісного еквівалента і має свою специфічну вартість. Так, гроші тоді розглядались водночас і як предмет багатства, і як атрибут влади. Зведення грошей до статусу атрибута державної влади створює парадокси, головним з яких є те, що історія грошей — це історія боротьби приватних осіб саме проти влади держави у цій сфері. Порівнюючи обидва підходи до грошей, можна сказати, що гроші — не предмет торгівлі і не атрибут державної влади. Швидше, вони є умовою існування ринку і проявом соціальної згуртованості, яка дає змогу державі функціонувати.
^

2.Грошовий обіг давньоруської держави

2.1. Поява грошового обігу на території сучасної України у перші століття нової ери


Перші монети, які знали давньослов'янські народи, були грецькі монети. Проте найбільшого розповсюдження набули срібні денарії Римської імперії. Основними функціями монет того часу були: накопичення багатства; використання як сировини для виготовлення прикрас. Лише незначною мірою вони виступали в ролі грошей при торговельних операціях між знаттю та купцями. У II ст. н. е. найбільшого поширення в Україні набувають денарії Антонія Пія, Марка Аврелія. Основними районами поширення римських монет є Подністров'я, Прикарпаття, Південна Волинь, Поділля і Правобережжя Дніпра. Особливо багато таких монет виявлено на території Тернопільської області. Загалом зареєстровано близько тисячі знахідок того часу, майже 30 тисяч екземплярів монет; це, безумовно, незначна кількість усіх знахідок того часу. Більшість римських монет потрапляла до рук східних слов'ян у результаті торговельних відносин з римлянами в обмін на продукти місцевого виробництва. Достовірно відомо про те, що римляни з Дакїі вивозили багато збіжжя. Окрім зерна, слов'янські племена черняхівської культури (II — III ст. н. е.) продавали римлянам хутро, шкіру, мед, віск. Головним імпортом на східнослов'янські землі, як свідчать скарби, були римські монети. Вивчення знахідок римських монет дає підстави стверджувати, що у більш-менш значних кількостях вони починають з'являтись на території Тернопільської та Чернівецької областей з періоду правління імператора Нерона (І ст. н. е). Монетні знахідки свідчать не лише про тривалі економічні зв'язки ранніх слов'ян з римськими провінціями, а й дають підстави стверджувати про зародження в них певного кола елементарних понять про рахунок і вагу монет, якість металу, а також деяких термінів, що, очевидно, отримало подальший розвиток у Київській Русі. Грошовий обіг римських монет значно скоротився за часів правління римського імператора Септімія Севера (193 — 211 pp.). Причиною скорочення, а пізніше й припинення надходжень римських монет у Східну Європу було погіршення їхньої якості в період політичної та економічної кризи Римської держави в III ст. н. е. Саме тому монети пізніших століть зустрічаються рідко. Крім того, вторгнення готів у Північне Причорномор'я (30—40-ві pp. ІІІ ст. н. е.) перервало основні зв'язки римлян зі Східною Європою. Можливо, що певний час населення користувалось нагромадженим запасомримських монет; пізніше — до масової появи арабських монет наприкінці VIII ст. — в обігу перебувають візантійські монети V — VII ст., а також сасанідські драхми VI — VII ст.

1. Новгородська гривня

2. Чернігівська гривня

3. Татарська гривня

Київські гривні, безумовно, були головним платіжним засобом у великих операціях купівлі-продажу XII — початку XIII ст. на території Південної та Південно-Західної Русі. За формою вони нагадували ромб із обрізаними кутами вагою 160 — 196 г. Те, що київські гривні знаходять у скарбах поряд із дорогоцінними прикрасами, красномовно свідчить, що у XII—XIII ст. монетні злитки були радше засобом накопичення багатств, аніж засобом обігу.

Щодо чернігівської гривні існує думка про перехідний характер цього платіжного засобу від київської до новгородської гривні. Вона датується другою половиною XIII ст. В основу чернігівської гривні покладено злиток у формі ромба (як і в київської гривні), але кути його було розплющено.

^ Новгородські гривні у XII—XIII ст. були основною одиницею т. зв. північної системи руської ваги. Новгородські гривні — подовгасті бруски срібла, здебільшого трикутні в розрізі (на зразок палички у формі човника).

Як уке згадувалось, у скарбах можна натрапити ще й на литовські гривні (період їхнього поширення, за М. Котляром, припадає на 1240 — 1250-ті pp.) — злитки паличкоподібної форми із заглибинами, вагою приблизно 190 г.

Навала монголо-татарів і пограбування руських земель призвели до того, що багато срібла було переховано у скарби, решту вивезли загарбники. З цих залишків у XIII ст. вони відливали схожі формою на човник татарські гривні вагою 196 г.

Для господарства Південно-Західної Русі, на думку того ж М. Котляра, також характерні золоті гривні (злитки). Вони значно більшою мірою, аніж срібні, служили засобом накопичення і використовувались лише у великих торговельних операціях. У XIII ст. з'явились карбованці — срібні злитки, вагою вдвічі менші за гривню. Ця грошова одиниця побутувала переважно в Новгородській та Московській землях. У XV ст. у Новгороді срібний карбованець остаточно витіснив гривню з обігу.
^

3 Грошова система українських земель XIV — XVIII століть

3.1. Грошова система українських земель, що перебували у складі Польщі та Литви (XIV — XVI СТ.)


Карбування монет на українських землях відновлюється у другій половині XIV ст. На початку власного карбування монет Галицька Русь володіла розвинутим грошовим господарством, що підтверджується не лише знахідками монет допольських часів, а й існуванням системи кредитних відносин, яка виникла розвивалась на основі інтенсивної зовнішньої і внутрішньої торгівлі галицьких міст. У Галичині після окупації її Польщею у 1349 р. Казимир III (1333 — 1370) і його наступники — Людовик Угорський (1370–1382), Владислав Опольський (1372 — 1378), Владислав Ягайло (1380 — 1434) — карбували у Львові срібні півгроші з гербом Галичини і написом «moneta Russie» (1337 — 1403) та мідні монети – пули (1351 — 1382), які випускались як дрібна розмінна монета для міської торгівлі (1 квартник — 6 — 8 пул). Майже кожен другий з українських скарбів XIV — XV ст. містив празькі гроші, про які ми згадували трохи вище. Вони були випущені на межі XIII і XIV ст. за правління чеського короля Вацлава II (вагою 3,7 г, діаметром — ЗО мм), виготовлені з високопробного срібла, ці монети досить швидко витіснили з грошового обігу Чехії, Польщі та інших сусідніх країн низькопробні і занадто легкі монети. До кінця XV ст. празькі гроші домінували на ринках Східної Європи.
^

3.2. Грошове господарство козацько-гетьманської доби (XVII ст.)


Нумізматичні пам'ятки грошового господарства українських земель 'XVII ст. є надзвичайно численні. На початку XX ст. у зв'язку з хвилею національного відродження особливе зацікавлення істориків викликало питання дослідження історії козацько-гетьманської держави, а відповідно, вчені зацікавились і грошовим господарством Козаччини. Так, 1918 року в Чернігові було видрукувано працю «Монета и денежный счет в Левобережной Украине в XVII веке» В. Шугаєвського. Далі ці дослідження розвивались, і вже в 1923-му в Одесі виходить друком третій том праці «Организация хозяйства Украины от Хмельницкого до мировой войны» М. Слабченка, де вчений підтверджує [версію про карбування «власне української монети» вже у 1649 році. Такий самий факт викладено у «Записки дьяке Гр. Кулакове о добытых им в бытность в Польше сведениях касательно войны поляков с казаками в 1649 г.»: «...А в Чигирине, де, учинил Б. Хмельницкий, мынзу и денги делают, а на тех новых денгах на одной стороне мечь, а на другой стороне єго, Богданово имя». 1924 року з'являються ще дві праці І. Крип'якевича та І. Борщака, в яких висловлено припущення про можливість емісії монет при Б. Хмельницькому. У монографії середини 50-х років І. Крип'якевич висловлював думку, що «Хмельницький вживав заходів щодо випуску власної монети». Відомо, що гетьман від самого початку Визвольної війни (1648 — 1654) прагнув провадити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності. Емісія власної монети дала б змогу Б. Хмельницькому регулювати грошовий обіг в Україні, уніфікувати ціни і податки, позбутись анархії грошового ринку, де панували іноземні монети. У Головному архіві давніх актів у Варшаві зберігається лист подільського воєводи С. Потоцького до короля Яна Казимира від 29 жовтня 1652 р. У цьому листі Потоцький скаржиться на «свавілля Б. Хмельницького, що зазіхає на права короля і карбує власні гроші». Існує повідомлення у «Gasette de France» за 1652 рік про те, що «у Польщі почалось обурення з приводу того, що козацький гетьман Б. Хмельницький почав карбувати монети «за власним зразком». Після Визвольної війни було запроваджено одну з найвищих посад у гетьманській адміністрації — посаду генерального «підскарбія», до обов'язків якого входила відповідальність за стан фінансів козацького війська, за розподіл натуральних і грошових податків, встановлювання мита, очолювання скарбової канцелярії та ін. Проте нумізматичні знахідки на підтвердження думки про те, що Б. Хмельницький карбував власні монети, — відсутні. Ще однією спробою запровадити власну грошову систему в Україні став Гадяцький договір 1658 p., укладений між урядом Речі Посполитої і козацькою верхівкою на чолі з гетьманом І. Виговським. Гадяцький договір визначав права й обов'язки українського козацького війська. Один з пунктів цієї угоди зазначав: «Волно будет ковати козацкую монету, на заплату тилко козацкому войску. Менниця (монетний двір) для деланя чекану и всяких денег в Киеве, или где способнее усмотрено будет, имеет быти устроена». А в іншій статті Гадяцької угоди сказано: «Деньги делать будут по обычаю княжества Литовского». Проте, наскільки відомо дослідникам, суттєвих кроків щодо реалізації намічених пунктів не було зроблено. Обраний 1665 року гетьманом Правобережної України, П. Дорошенко став продовжувачем справи Хмельницького у творенні Української держави від Перемишля до Путивля. В організації своєї держави Дорошенко провів важливі реформи: створив постійне військо, а щоб утримувати його, він пильно дбав про державні фінанси, заходився карбувати монету. Для цього було організовано карбівню у м. Лисянці, де випускались півтораки, які в Україні називали чехами. Вони були копією польських срібних монет вартістю 1,5 гроша і вагою 1,08 г (з них 1,31 г чистого срібла). На лицьовому боці монет унизу містилось число «3», яке означало її вартість у 3 півгроші, які тоді вже не карбувались, а на зворотному боці — традиційна цифра — 24 (гроші) як пам'ятка колишньої вартості талера. Дослідники початку XX ст. торкались питання щодо карбування монет гетьманом П. Дорошенком (1665 — 1676). Історик М. Слабченко вважав, що Дорошенко спочатку в Тарговиці, згодом у Лисянці, що на Вінниччині, карбував власні гроші. Натомість В. Шугаєвський, заперечуючи це, пише, що гетьман П. Дорошенко не мав жодного відношення до Тарговицького монетного двору, на якому виготовляли татарські й турецькі монети. А в Лисянці не виготовляли власних гетьманських монет, лише наслідували старі польські чехи (півтораки Яна Казимира) з датами до 1662 року. 1676 року П. Дорошенко зрікся булави, після цього випуск його грошей припинився. Монетарія Янка Гранковського було заарештовано і на допиті в Малоросійському приказі він зізнався, що карбував у Лисянці гроші для П. Дорошенка. Ця сторінка в історії грошей потребує ще подальшого вивчення та пошуку нових матеріалів. Зі середини XVII ст. на території Української козацької держави поширились російські срібні і в незначній кількості мідні монети. Срібні монети — російські талери або єфимки в грошовому обігу того часу відігравали незначну роль.
^

3.3. Поширення грошової системи Російської імперії в Україні (XVIII ст.)


До кінця XVII ст. на Гетьманщині домінували грошові одиниці, відкарбовані в Польщі та в інших західноєвропейських державах. Після Полтавської битви 1709 р. Петро І примусово запровадив у грошовий обіг українських земель російську монету, аби довести всім (хоча б на прикладі монетного господарства краю), що автономію України ліквідовано. Самійло Величко у своєму літописі розповідає, що російський цар Петро І (1682 — 1725) «после баталии Полтавской зо шведом, монету староверную Польскую зо всей Малой России, то есть леви, орлянки, чвертки, полталярки, орти, тимфи, шостарки, шаги, чехи, осмаки и лядские зо всей Малой России вывели выгубил; тилко таляров да червоных памятка осталася; а натомисть своею медною и сребною дробною и твердою, красным кунштом изданною, наполнил Малую Россию монетою». Дослідник А. Єршов у своїй роботі подає співвідношення цих грошових одиниць: 1 осьмак польський 1 орту 1/4 талера =16 польських грошей (згодом — 18) = 10 2/3 (згодом — 12) копійкам; 1 лядська = 1/2 гроша (півгрошовик) = 9 грошиків польських (шеляги) = 1/3 копійки. За Петра І було введено десяткову монетну систему: рубль, гривеник, копійка. 1713 року розпочато випуск копійок нового зразка з гербом на аверсі та написом «копейка» і датою (рік означений літерами) — на реверсі. 1723-й — рік випуску мідних 5 копійок; а 1724-го було відкарбовано золоті монети — червонець, 2 карбованці. На всіх монетах є зображення царя Петра І і вказано номінал. Упродовж XVIII ст. проводились реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, у тому числі Лівобережної України. Випускались мідні (копійка, п'ятаки), срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (до 1753 р. — червонці, з 1755 р. — 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети. Поряд з російськими, в обігу українських земель перебували польські та західноєвропейські монети аж до 30-х років XVIII ст., а то й довше, незважаючи на розпорядження Петра І про примусове їх вилучення з обігу. У 1730 — 1740 pp. відбувається зменшення царської казни, вивезення срібла і золота за кордон. Це призвело до початку нової грошової кризи. З початку XIX ст. можна говорити про повну заміну в грошовому обігу України всієї іноземної монети російською. Але окремі назви монет, такі, як «злотий» («злот»), «шаг», застосовувались до певних номіналів російської монети (наприклад, злотий =15 копійок, шаг =1/2 копійки), збереглись у деяких місцевостях України аж до революції 1917 року. Із запровадженням грошової одиниці Російської імперії було ускладнено товарно-грошові відносини України з іноземними державами.
^

4 Історія грошового обігу в Україні зі середини XVIII ст. до 1917 року


Після поділу українських земель між Російською та Австрійською імперіями наприкінці XVIII ст. і входженням Наддніпрянщини (Східної України) до Російської імперії, а Східної Галичини (Західної України) — до складу Австрійської імперії, усі згадки про національну грошову систему зникають. На підневільних українських територіях встановлюється грошова система держав-окупантів.
^

4.1. Історія грошей Росії кінця XVIII — ПОЧАТКУ XX СТ. (до 1917 р.) та її вплив на розвиток грошових відносин в Україні


Важливим етапом у розвитку товарно-грошових відносин Російської імперії кінця XVIII ст. стало запровадження перших паперових грошових знаків — асигнацій (1769 — 1843 роки — час існування). Започатковане 29 грудня 1768 року Маніфестом, виданим Катериною II (1762 — 1796), про введення асигнацій. Асигнації мали подвійне забезпечення:

– розмінювались на мідь у Петербурзі та Москві в асигнаційних банках;

– приймались у тих же платежах і податках, як і мідна монета.

У період 1768 — 1810 років асигнації функціонували у тісному взаємозв'язку з мідною монетою. Увесь цей час саме срібний рубль був основою грошового обігу, головним мірилом вартості, лічильною одиницею. Російський уряд змушений був здійснювати заходи щодо впорядкування грошового обігу, вдосконалення фінансових відносин. На початку XIX ст. було реалізовано фінансову реформу Карбувались нові золоті монети п'ятикарбованцевої вартості на 1/3 колишнього імперіалу, а також були визначені умови забезпечення кредитних білетів у обігу. Емісійне право Державного банку було обмежено правилом: кредитні білети в обігу до 600 млн. руб. забезпечувались золотом повністю, понад 600 млн. руб. — наполовину, тобто понад золотий запас Держбанк міг випустити незабезпечених кредитних білетів на суму 300 млн. руб. Це емісійне правило забезпечення порівняно з емісійними системами інших країн досить суворе (в перші роки виконувалось навіть понад норму, оскільки золотий запас часто перевищував суму кредитних білетів у обігу: в 1899 р. — 1007 млн. руб. золота і 661 млн. руб. кредитних білетів в обігу, тобто на 646 млн. руб. менше від емісійного права).
^

5 Налагодження грошової справи у радянській Росії та СРСР (1917 — 1957)

5.1. Труднощі у грошовому господарстві перших років радянської влади в Росії (1917 — 1920)


1917 року після приходу до влади унаслідок Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) більшовиків постало питання про зміну існуючої імперської грошової системи. Проте це відбулось не одразу. Ще наприкінці 1917 року більшовицький уряд випускав усі гроші, котрі підготував до емісії Тимчасовий уряд. Цікавим було видрукування на них — поряд з датою «1918», «1919» — двоголового орла. Власне, перша світова війна, революція й як її наслідок — громадянська війна призвели до страшенної фінансової кризи, що запанувала в країні. У роки першої світової війни через знецінення паперових грошей та інші внутрішні проблеми виникла криза дрібних розмінних грошей. Інколи їх випускали на місцях установи Держбанку, місцеві органи влади. З'явились свої гроші у білогвардійських та іноземних інтервентів. Так, 1918 року влада есера Чайковського в Архангельську випустила точні копії угорських грошей, з тією лише відмінністю, що, як зазначалось на них, «розмінювались вони на фунти стерлінгів».
^

5.2. Підготовка та проведення першої грошової реформи в СРСР (1922 — 1924)


Для подолання всезростаючої кризи на грошово-фінансовому ринку уряд у 1922 — 1924 роках проводить грошову реформу. Першим кроком у цьому став розгляд і ухвала на засіданні Політбюро ЦК РКП (б) 14 квітня 1924 року першого проекту деномінації, що був підготовлений фінансовою комісією. Деномінація була оголошена восени 1921 року й проведена у співвідношенні 1 руб. зразка 1922-го до 10 000 руб. попередніх випусків царських, думських, радянських грошей. 11 жовтня 1922 року було видано Декрет РНК СРСР, згідно з яким Держбанку було надано право випуску в обіг банківських білетів — червінців. Назва «червонець» була затверджена Наркоматом фінансів РРФСР ще у 1917 р. Коли розглядалось питання про випуск твердої радянської валюти, було зроблено спробу дати грошам нові «революційні» назви. Так, було запропоновано три: федерал, целковий і червонець. Затверджено тоді було назву «червонець». Випуск червінців був першим етапом грошової реформи і проводився в порядку короткотривалого кредитування промисловості й торгівлі під забезпечення їх векселями і товарами; у міру погашення кредитів червінці безперервно повертались у банк. Між казначейським рублем і банківським червінцем було встановлено тверде співвідношення: 1 черв. = 10 руб. золотом. Держава гарантувала їх обмін на золото у співвідношенні 8,60 г чистого металу за 1 паперовий червінець. У жовтні 1922 р. було ухвалено рішення про випуск золотих червінців у вигляді монет. На лицьовому боці зображення селянина-сіяча на фоні фабричного міста. На гербовій — герб РРФСР і лозунг «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!». Автор проекту — головний медальєр Монетного двору А. Васютинський. Моделлю для рисунка лицьової частини стала скульптура «Сіяч» І. Шадра. Червінці випускались не для покриття бюджетного дефіциту, а для забезпечення потреб нормального господарського обігу, обслуговування клієнтури банку. У вересні 1923 року були випущені т. зв. транспортні сертифікати (безпроцентні) вартістю 5 руб. золотом. Випуск їх здійснив Наркомат шляхів сполучення. У народі транспортні сертифікати жартівливо називали «чертифікатами». На цих знаках поряд з підписом наркома фінансів, є підпис Ф. Дзержинського, тоді — наркома шляхів сполучення. Упродовж 1923 року і першого кварталу 1924-го в обігу перебували як нові стійкі червінці, такі і старі грошові знаки, купівельна спроможність яких знижувалась. Поступово старі знаки витіснялись з обігу, зміцнювалась роль червінця. Однак таке одночасне перебування в обігу різних грошових знаків негативно впливало на господарське життя СРСР, у тому числі й України. У березні 1924 року було остаточно завершено грошову реформу. В обіг випущені, крім червінців, так звані казначейські білети вартістю 1, 2 і 5 рублів. Співвідношення між казначейськими білетами і червінцями було 10 : 1. Старі грошові знаки (радзнаки зразка 1923 р.) не випускали, а ті, що ще перебували в обігу, було вилучено шляхом викупу за курсом 1 руб. казначейського білета за 50 тис. руб. грошових знаків старого зразка. Казначейські білети і монети (золота і срібна) швидко увійшли в обіг і завоювали своє місце поряд з червінцем як тверда валюта.

Серед підсумків проведеної 1922 — 1924 років грошової реформи виділяють такі:

–створена єдина грошова система на всій території СРСР;

–вирішено основне завдання реформи — підвищено купівельну спроможність рубля, загалом, зросла роль грошей в економіці країни;

–зміцнено систему фінансових відносин, створено міцне грошове господарство;

–поліпшено госиодарсько-фінансову діяльність промислових підприємств;

–створено єдиний емісійний центр; з 1925 року право емісії грошей було цілком закріплено за Держбанком.
^

5.3. Зміни у грошовій системі СРСР 1926 — 1957 років


Українська РСР, увійшовши до складу Радянського Союзу (30 грудня 1922 p.), остаточно втратила ті формальні ознаки незалежності, якими вона нібито користувалась після її утворення. Особливо це стало відчутно після приходу до влади И. Сталіна. Із згортанням нової економічної політики поступово відбувається реформування й грошової системи в СРСР. У липні 1926 року було заборонено вивозити радянську валюту за межі СРСР, а в березні 1928-го — ввозити червінці з-за кордону. У 1930 році відбулось руйнування існуючої грошової системи. Було ліквідовано срібні і золоті монети. 1931 року монети вартістю 10, 15, 20 коп. карбувались зі сплаву — 80% міді і 20% нікелю. Їх ескіз розробив О. П. Васютинський. На лицьовому боці — зображення робітника з молотом у руці. Він притримував щит з написом номіналу. Уперше на радянських монетах з'явилось повне найменування держави «Союз Радянських Соціалістичних Республік». На гербовій стороні було вміщено лозунг «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!». Перевантаженість монетного поля елементами оформлення створювала труднощі для виробництва. 1937 року курс рубля встановлювався у співвідношенні: 5 руб. 30 коп. = 1 долар США, що відповідало золотому вмісту рубля 0,167674 г чистого золота. Так було до 1950 року. Грошове виробництво СРСР, що почало потроху налагоджуватись після революційних і воєнних потрясінь, зазнало нового удару в роки Другої світової війни. Ленінградський монетний двір у зв'язку з воєнною обстановкою зупинив свою роботу в серпні 1941 року. Частина працівників була мобілізована в діючу армію, інша — перейшла на оборонні заводи, основне обладнання підприємства евакуйовано в м. Краснокамськ Пермської обл. Там, на території й у спорудах паперової фабрики Держзнаку почали відновлювати виробництво. Робота Монетного двору відновилась у листопаді 1941-го. У третьому кварталі 1942 року розпочалось карбування монети. При цьому в її виготовленні були певні особливості.
^

6 Гроші української держави (1917 — 1920)

6.1. Початки державотворчого процесу України та формування власної грошової системи у 1917-1918 роках


Українська Центральна Рада була створена у березні 1917 року (у час загального піднесення національно-визвольних змагань у ході Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917-го). 20 листопада того ж року Третім Універсалом "-она і проголосила утворення Української Народної Республіки. Одним з головних завдань УНР було впровадження власних грошей через формування національної грошової системи. Проте, перебуваючи у федеративному зв'язку з Росією, УНР не отримувала з Москви жодної грошової підтримки. Ці та інші факти змусили прискорити процес запровадження власної валюти. Було обрано міністра фінансів М. Туган-Барановського, якого згодом замінив на цій посаді М. Лазаренка, котрий організував Генеральний секретаріат фінансів. Розпочато роботу над формуванням державного бюджету. У час найбільшої необхідності в грошах 4 грудня 1917 року було ухвалено постанову про обіг на рівні з кредитними білетами царського і Тимчасового урядів Росії різних державних позик і купонів до них, як сурогату грошей, із зазначенням терміну — до 1 березня 1918-го. 22 грудня 1917 року Центральна Рада ухвалила Закон про утворення Українського державного банку. Було скасовано відділи російських банків в Україні. Упорядковуючи державне життя України, 19 грудня 1917 року Центральна Рада постановила випустити українські грошові знаки вартістю 100 карбованців. Цю ідею одностайно підтримали всі українські державні й політичні органи. Ідучи на випуск власних грошей, уряд наражався на певний ризик, оскільки не було відомо, як українське населення сприйме нові українські гроші. Перші українські паперові гроші були випущені 24 грудня 1917 року (за старим стилем) як кредитові білети вартістю 100 крб. (1 крб. містив 17,427 частки щирого золота, як і російські рублі). Назва «карбованець» була дотримана через те, що існувало однакове співвідношення до російського рубля, що значно полегшувало товарно-грошові відносини. Автором ескізу 100-карбованцевої купюри був видатний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут. При її оформленні Нарбут використав вишукані орнаменти в дусі українського бароко, декоративні шрифти, уперше — зображення тризуба. Цікаво, що саме з випуском 100 карбованців пов'язаний вибір тризуба як державного герба України. Нарбут, проектуючи ескіз купюри, звернув увагу на тризуб, котрий було вміщено на монетах княжої доби, і вдало помістив його на нових грошах. Оригінальний знак — тризуб — одразу запам'ятався українським патріотам. М. Грушевський, зокрема, наголосив на тому, що це «оздоба питоменна, а не позичена». Гроші виготовлялись у Києві в друкарні В. Кульженка. їх офіційна назва — державний кредитовий білет. Випущено було 55 тис. примірників на суму 5,5 млн. крб. Написи на них велись чотирма мовами — українською, російською, польською, єврейською. Саме тому в народі нові гроші іноді називали «єврейськими». Подаючи написи чотирма мовами, уряд намагався виявити свою лояльність і толерантність до найчисельніших національних меншин, що проживали в Україні. 100-карбованцеві купюри перебували в обігу до липня 1918 року. 6 січня 1918 року (за новим стилем) Українська Центральна Рада ухвалила Закон про випуск державних кредитових білетів УНР. Згідно з цим законом: •державні кредитові білети забезпечувались державним майном; емісія їх строго обмежена;

•кредитні білети випускались у карбованцях;

•держава регламентувала обов'язковість їх прийняття на всій території України;

•російські гроші й надалі залишались законним засобом платежу в Україні;

•Українська держава гарантувала вільний обмін російських грошей на українські;

• встановлювалось покарання за фальшування грошей — каторжні роботи та позбавлення прав.

22 січня 1918 р. відбулось урочисте проголошення Четвертого Універсалу, за яким «Україна ставала самостійною, ні від кого незалежною державою» Але через активні зовнішні втручання у внутрішні справи молодої Української держави уряд УНР наприкінці січня 1918-го був змушений відступити спочатку до Житомира, згодом — у Сарни Рівненської області. Трохи згодом, 9 лютого 1918 р. між УНР і державами Антанти підписано Брест-Литовський мирний договір. Радянські війська залишили Україну. Повернувшись до Києва, Центральна Рада продовжувала самостійну фінансову політику. 1 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила закон про гривню — як основну грошову одиницю УНР, про карбування монети— шаг. Гривня ділилась на 100 шагів і містила 8,712 частки чистого золота. Закон передбачав карбування золотої монети номіналом 20 гривень, які дорівнювали царській десятці. Зі срібла виготовляли шаги номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50. На їх аверсі — назва монети, рік емісії, назва місця емісії; на реверсі — напис «УНР» із зображенням тризуба. 30 березня 1918 року було видано Закон про випуск знаків Державної скарбниці в карбованцях (25 і 50 крб.). У роботі над оформленням 25 і 50 крб. художник О. Красовський використав фрагменти стародруків, козацьких грамот. Уперше на грошах УНР вжито зображення селянки зі серпом і робітника з лопатою. У законі також йшлося про те, що карбованці можна обмінювати на гривні у співвідношенні 1:2. Було встановлено номінали кредитних білетів —2, 5, 10, 20, 50, 100, 500, 1000 гривень. Їх авторами були Г. Нарбут, В. Кричевський, І. Мозалевський. Поява українських грошових знаків у відродженій Українській державі викликала надзвичайне захоплення серед населення. Ось як зустрічало їх українське населення: «...свої, наші українські гроші, — переливалось на устах міліонових мас... Плакали з радості, молились і цілували «свої гроші». Там, де величні та чарівні слова універсалів викликали ще невпевненість і тривогу, «нові гроші» не царів, а селян, додавали впевненості та віри у тривалість нового життя». Попри загальну ейфорію з приводу випуску власної грошової одиниці, уряд УНР чітко визначив основні завдання фінансової політики. На думку голови Центральної Ради М. Грушевського, «основним завданням мусить бути се, щоб такий курс мали наші паперові гроші, себто щоб наш кредитовий білет на 20 гривень дійсно відповідав золотій монеті в 20 гривень, а тоді відповідатиме англійському фунту і золотому 20-марковикови і наш паперовий кредитовий білет на 20 гривень. Сього треба досягти, і тоді наша гривня буде в чести і поважанню». Такі завдання стояли перед урядом УHP у березні-квітні 1918 року.
^

6.2. Грошове господарство доби гетьманату, директорії (середина 1918-го — 1920 років)


29 квітня 1918 року за активного втручання австро-німецьких окупаційних військ було розпущено уряд УНР — Центральну Раду, проголошено Українську державу на чолі з гетьманом П. Скоропадським, колишнім царським генералом, нащадком давнього козацького роду Скоропадських. Власне, на той час припадає певна стабілізація грошової системи України, яка могла задовільно обслуговувати державні й господарські потреби. У часи Гетьманату відновлювалась розбалансована фінансово-кредитна система України. Вдалось створити державний бюджет. Законом від 9 травня 1918 р. в Українській державі відновлювалась національна грошова одиниця — карбованець, стабільність якого зміцнювалась. Карбованець поділявся на 200 шагів. Він забезпечувався природними багатствами України. У гетьманській державі допускався неконтрольований обіг російських рублів і «керенок», німецьких марок й австро-угорських крон.

У час Гетьманату було встановлено високий курс обміну гривні. Для прикладу:

1 український карбованець = 0,5 золотого франка;

1 гривня = 1 австро-угорській кроні;

1 гривня = 1,33 німецької марки.

10 серпня 1918 року було утворено Український державний банк.

Уряд П. Скоропадського продовжив щойно розпочату Центральною Радою емісію гривень.

Протягом 1918 року в Берліні за ескізами українських художників було видруковано грошові знаки вартістю 2, 10, 100, 500 гривень. Автором ескізу 2 гривень є В. Кричевський. Ескіз виконаний у стилі модерну. Купюра оздоблена досить простим геометричним орнаментом. Зображення коріння дерева на звороті символізує давні історичні корені українського народу. Уміщений тризуб є дещо відмінним від тризуба у виконанні Нарбута. Цей тризуб — це сокіл у польоті, що символізує мужність українців. На десятигривенних купюрах, виготовлених за малюнком художника Г.Нарбута, лицьова частина складалась з орнаментальної рамки, герба і шрифту. Рамка взята з відомої гравюри XVII століття «План Києва» Афанасія Кальнофойського. Усі тексти виконані з кращих зразків українських стародруків. Спеціалісти вважають, що шрифт тексту на цій купюрі взято з Пересопницького Євангелія — пам'ятки мистецтва XVI століття. На зворотному боці — витяги із закону УНР, широка орнаментована рамка й оригінальне число «10», складене з квітів і листя. Найціннішою з погляду мистецтва є купюра в 100 гривень. На лицьовому боці під написом «Українська Народна Республіка» впадає в око, насамперед, овальний вінок з квітів і плодів, що ростуть в Україні, з тризубом у центрі. Обабіч купюри: зліва — селянка в національному вбранні зі снопом пшениці й серпом у руці, яка символізує українське селянство. Обличчям вона нагадує Лесю Українку; справа — чоловік у фартусі поверх українського селянського одягу, що спирається на молот, обвитий лавром (символізує робітництво). Обличчя — відомого українського філософа Григорія Сковороди. Зворотний бік знака прикрашають дві колони, поверх яких розміщені стилізовані квіти. У центрі — лавровий вінок, у середині якого — тризуб. Справа і зліва в розетках — число «100», нижче — текст закону. Поле біле, сіткою бузкового кольору. Цей білет — найкращий у серії грошей Г. Нарбута. 500 гривень, виготовлені за проектом Нарбута, містять зображення голови жінки з античним профілем у вінку з квітів, що символізує відродження України. Від неї розходяться промені. Обабіч зображено тризуб у пшенично-волошковому та квітково-плодовому вінках. На звороті на тлі тризуба — витяги із закону, інші написи й зображення. Число номіналу виконано тим самим квітковим орнаментом, що й на 10 гривнях. Стиль виконання — так звана українська антика. Зразки тризуба, вміщені на купюрі, характерні для українських вишивок. У час Гетьманату в обігу перебували також білети Державної Скарбниці номіналами 50, 100, 200, 1000 гривень, на яких містились і відрізні купони, які при потребі відрізались і використовувались як законний платіжний засіб. На той час інфляція набула катастрофічних розмірів, і вартість паперових грошей падала. Ось чому уряд гетьмана наказав виготовити якомога більше купюр у 1000 і 2000 гривень. Малюнки цих грошових знаків виконав І. Мозалевський. На них уже була назва «Українська Держава» (так при Скоропадському називалась Україна). На білеті у 1000 гривень уміщено старий герб Києва: у центрі — лавровий вінок, запозичений з панегірика 1622 року, присвяченого пам'яті Петра Конашевича-Сагайдачного. Коли на базарі вітер виривав з рук жінок ці клаптики паперу розміром 24 на 30 мм, вони спересердя казали: «Де там ходить — літає, наче метелик». Їх випускали номіналами 10, 20 (проект А. Середи), 30, 40, 50 (проект Г. Нарбута). Враховуючи складну політичну ситуацію, яка була на той час в Україні, певних труднощів зазнавала й грошово-фінансова політика держави, посилився брак грошей на місцях. Тому окремі міста друкували власні гроші — так звані грошові знаки органів місцевого самоврядування з різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки, розмінні білети) у багатьох містах України. Зокрема, на Волині свої гроші друкували Кременець (розмінні білети вартістю 1, 2, 5 карбованців), Дубно (чеки вартістю 10 карбованців), Луцьк (розмінні знаки — 20 гривень), і у Галичині — Золочів (5 і 10 гривень), Тернопіль (бони — 2, 10, 20, 50 гривень), Збараж (бони — 1, 5,10 гривень), Сокаль (бони — 1 гривня). 20 листопада 1920 року за наказом Симона Петлюри уряд Директорії припинив свою діяльність, отож і відпала потреба у власних грошах. Усього за часів існування Української держави випущено 24 грошових знаки. З них три — за час існування Центральної Ради, 16 — Гетьманату, 5 — Директорії. У Державній друкарні Берліна було випущено 10 білетів Державної скарбниці — сім за проектом Г. Нарбута, два — І. Мозалевського, один — В. Кричевського. Українські гроші виготовляли в Києві, Берліні, Кам'янці-Подільському, Станіславові. У розробці ескізів брали участь відомі українські художники — Нарбут, Мозалевський, Красовський, Кричевський, Романовський, Золотов, Приходько, Середа.

Усі українські гроші були виконані на високому мистецькому рівні, яким вражають і сьогодні.
^

7. Грошова система українських земель 1939 - 1944 років


Період, що увійшов в історію людства під назвою Друга світова війна, охоплює рівно шість років — з вересня 1939-го по вересень 1945-го. Що стосується України, то Другу світову війну можна поділити на два виразних етапи. Перший розпочався 1 вересня 1939 року, коли німці напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території. Основна риса цього етапу, який торкався лише західних українців, полягала в переході їхніх земель під окупацію нової влади, насамперед — радянської. Зі вступом радянських військ на Західній Україні проводився обмін польських злотих на радянські рублі й червінці. Декларація А. Гітлера від 12 жовтня 1939 року утворила з частини земель переможеної Польщі Генерал-губернаторство, уряд якого видав 1 березня 1940-го вісім паперових грошових знаків із номіналами: 1, 2, 5, 10, 20, 50,100 і 500 злотих. На всіх ужито виключно польську мову. Німецький уряд, хоч завоював Польщу й проголосив її побічним краєм Рейху, не наважився зневажити польську мову, проте все ж заборонив друкувати зображення польського герба. Другий етап почався з нападом Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року й тривав до осені 1944-го, коли німецькі війська вигнали з України. Одразу ж після вторгнення гітлерівська армія широко використовувала воєнні марки — білети імперських кредитних кас єдиного зразка, виплачуючи їх військовослужбовцям і купуючи на них харчі на місцевих ринках. На захопленій території Радянського Союзу (як і в багатьох окупованих країнах Європи) німецькі власті зберегли за національною валютою — радянським рублем — силу законного платіжного засобу. Упродовж періоду окупації банківські та казначейські білети залишались в обігу і приймались як купівельний і платіжний засіб. Офіційний курс окупаційної марки був значно завищений: 10 руб. за 1 марку, тобто майже в 5 разів більший порівняно з довоєнним курсом імперської марки. Основними провідниками окупаційної емісійної політики були імперські кредитні каси, які регулювали грошовий обіг шляхом введення в обіг валюти в окупаційних марках. Особливо багато цих марок було в обігу в Україні. Швидка окупація великих територій України призвела до створення 17 липня за ініціативою А. Гітлера нового міністерства для окупованих східних областей на чолі з А. Розенбергом — його міністром. 20 серпня 1941-го з окупованих українських земель Гітлер утворив Райхскомісаріат України з гауляйтером Східної Пруссії Е. Кохом на чолі та з осідком у Рівному на Волині. Галичину у серпні 1941-го було прилучено до Генерал-губернаторства з центром у Кракові, а губернатором призначено А. Вахтера. Цей окупаційний уряд України 10 березня 1942 року в Рівному разом з Центральним Емісійним банком України випустив вісім банкнот на доброму папері з водяними знаками у валюті карбованців: 1, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500. Було також виготовлено 2 крб., але їх не було запущено в обіг. Лицьова частина, виключно німецькою мовою, включала: цифрами і літерами: «Ein (Funf, Zehn, Zwanzig, Funfzig, Hundert, Zweihundert, Funfhundert) Karbowanez. Ausgegeben auf Grund der Verordung von 5. Marz 1942. Zentralnotenbank Ukraine» і нечіткий підпис та штемпель: німецький орел на свастиці, з написом довкола «Zentralnotenbank Ukraine», у правому нижньому полі червоною фарбою серійне число на номіналах 1, 5 і 10 крб., а шестицифрове на всіх вищих номіналах. Над цифрами в декораційних рамках рисунки:
^

8. Грошові реформи 1947 та 1961 років у СРСР.

8.1. Грошова реформа 1947 року


У повоєнний період (до 1947 р.) у грошовому обігу українських земель, що були у складі СРСР, перебували такі грошові одиниці:

•копійки - 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20;

•казначейські білети - 1, 3, 5 руб.;

•банківські білети - 1, 3, 5, 10 червінців (1 червінець = 10 руб.).

Здійснення перших трьох п'ятирічних планів призвело до інфляції, яка мала прихований характер через відсутність у радянському господарстві вільного ціноутворення і наявність примусового міжнародного курсу радянського рубля (внаслідок монополії у зовнішній торгівлі). Значно підірвала грошову систему СРСР і Друга світова війна. Необхідні були зміни. Тому 14 грудня 1947 року було опубліковано Постанову Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) «Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі та промислові товари». У ході реформи були випущені нові паперові гроші, що обмінювались на старі у співвідношенні 1 : 10. В обігу були збережені попередні, старого випуску монети. Під час проведення реформи гроші обмінювались таким чином: за банківськими вкладами до 3 тис. руб. обмін проводився у співвідношенні 1:1; вклади від 3 до 10 тис. руб. скорочувались на 1/3, а вклади понад 10 тисяч — на 2/3. Найбільше постраждали ті, хто зберігав великі грошові заощадження «на руках». Одночасно з проведенням грошової реформи в країні було скасовано карткову систему і підвищено ціни на товари і послуги. Грошова реформа 1947 року ліквідувала наслідки війни у сфері грошового обігу. Було дещо відновлено вартість рубля, зміцнено його роль як міри вартості та засобу обігу.
^

8.2. Грошова реформа 1961 року


У травні 1960 року було прийнято постанову про зміни з 1 січня 1961-го масштабу цін у 10 разів (1 руб. новими грошима замість 10 старих рублів) і про заміну старих грошей новими. Відбулось підвищення золотого вмісту рубля до 0,987412 г і зміна його курсу щодо долара США (90 коп. = 1 долар). Із першого березня 1961 року було завершено обмін старих грошей на нові у співвідношенні 10:1. Реформа 1961 року ввела нові монети. Комплект бронзових номіналів замінився таким же, монети вищої вартості (з мідно-нікелевого сплаву білого кольору) доповнились двома новими видами — 50 коп. і 1 руб. Були випущені нові монети вартістю 50, 20, 15, 10, 5, З, 2, 1 коп., які ввійшли в обіг замість вилучених 20, 15, 10, 5 коп., а також 1 руб. з новим типом лицьового боку і зворотного — з нового металу, а монет вище 5 коп. — з новою вагою. Були випущені паперові гроші від 1 до 10 руб. (1, 3, 5, 10, 25, 50, 100 руб.). Обслуговували вони внутрішній ринок. Авторами паперових грошових знаків зразка 1961 року стала група художників Держзнаку. С. О. Поманський розробив рисунок лицьових частин усіх білетів від 1 до 50 руб. (включно). Лицьову частину білета вартістю 100 руб. виконав Ю. О. Лук'янов. Зворотну частину всіх інших грошових знаків — І. І. Дубасов. Починаючи з 1961 року, масове карбування монет проводиться регулярно. Винятком були: 1962 р. — коли в обіг надійшли монети вартістю 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20 коп.; 1963-й — коли в обігу з'явились монети 1 і 2 коп.; 1964-й — монети 1,2, 50 коп. і 1 руб.

На першому випуску рубля 1961 року на гурті не було жодних зображень. Пізніше появився текст «один рубль».
^

9. Формування грошової системи незалежної України (1991— 1999)

9.1. Введення в грошовий обіг України купоно-карбованця


Після проголошення України 24 серпня 1991 року незалежною суверенною державою перед нею постало життєво важливе завдання — створення національної грошової системи. Вирішення її ускладнювалось розривом економічних зв'язків, яке супроводжувалось прогресуючим спадом виробництва, зростанням інфляційних процесів і початком глибокої фінансової кризи. У той час в обігу України перебували рублі колишнього СРСР і, враховуючи значну лібералізацію цін, яка мала відбутися у січні 1992 року, потреба в рублях для забезпечення готівкових розрахунків значно зросла. Це ставило Україну в залежність від Росії, де здійснювалося їх друкування. Слід зазначити, що ці застереження повністю підтвердилися. З метою захисту українського споживчого ринку Верховна Рада України 9 вересня 1991 року прийняла рішення про введення з січня 1992 року в обіг на території України купонів багаторазового використання. Статус купоно-карбованця передбачався як тимчасова національна валюта, яка вводиться в обіг паралельно з рублем колишнього СРСР на короткий перехідний період. Проте подальший розвиток інфляційних процесів в Україні вніс свої корективи і купоно-карбованець проіснував майже чотири роки. Правомірність випуску Національним банком України купоно-карбованців була закріплена законодавчо. Законом України «Про банки і банківську діяльність», прийнятим 20 березня 1991 року, Національному банку України було надано монопольне право на випуск національних грошей в обіг. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 грудня 1991 року «Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання» купонокарбованці вводилися тільки у готівковий обіг на території України (для розрахунків населення за продовольчі і промислові товари) з 10 січня 1992 року. В той же час рубль колишнього СРСР залишався паралельно функціонувати в готівковому і безготівковому обігу. Номінальна вартість купонів багаторазового використання в українських карбованцях була еквівалентна відповідним номіналам рублів. Купоно-карбованці зразка 1991 року були представлені купюрами номінальною вартістю 1, З, 5, 10, 25, 50, 100 українських карбованців. Усі вони мали однаковий розмір — 105,53 мм і один малюнок. Різнилися тільки номінальною вартістю і кольором. Купоно-карбованці мали один спільний захисний елемент — водяний знак типу «шеврон», рівномірно розташовані у шаховому порядку групи з чотирьох смуг. На всіх купюрах була відсутня нумерація. Перші позитивні результати запровадження купонів багаторазового використання вплинули на прийняття Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 4 квітня 1992 року «Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання», згідно з якою від 1 квітня 1992 року всі грошові виплати населення повинні були здійснюватися у купонах. Відповідно і продаж усіх товарів народного споживання з того часу проводився виключно за купони багаторазового використання. У той же час у безготівковому обігу, де проводилась більша частина розрахунків між суб'єктами господарювання, продовжував функціонувати рубль. Тому для зміцнення національної грошової системи був зроблений наступний крок до розширення сфери функціонування українського купонокарбованця. Указом Президента України «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 року з 12 листопада того року було припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України. Єдиним законним засобом платежу в Україні в готівковому і безготівковому обігу став український карбованець. У зв'язку із загостренням в Україні інфляційних процесів, швидким знеціненням українського карбованця починаючи з другої половини 1992 року купони номіналами від 1 до 100 карбованців не могли забезпечити в повному обсязі потреби економіки в готівці. З урахуванням цього Національний банк України прийняв рішення про введення в обіг нових, більш високих номіналів купонів замість вилучених з обігу дрібних номіналів. Усього за період з травня 1992 р. по травень 1995-го в обіг додатково було випущено 12 номіналів купонів — від 200 до 1 млн. карбованців. У той же час 1994 року залишили готівковий обіг купони номіналами 1, 3, 5, 10, 25 карбованців, а до 1 вересня 1995 року — купони номіналом 500 карбованців включно. З 1 липня 1995 року формування роздрібних цін і тарифів на товари та послуги, а також розрахунки здійснювалися в сумах, кратних 1000. Купони номіналами 100, 200, 500, 1000, 2000 і 5000 українських карбованців зразка 1992 року мають на лицьовому боці в лівій половині зображення пам'ятника засновникам Києва, під ним серійний номер, а ліворуч від пам'ятника розміщено Малий Державний герб України. Праворуч, зверху донизу ідуть написи: «Україна», «купон», цифрами номінал, «українських карбованців», «Національний банк України» і рік випуску. На зворотному боці купонів відповідних номіналів зображено: ліворуч — Софійський собор, праворуч — багатоколірна розетка хвилястих смуг та Малий Державний герб України, у чотирьох кутах позначено номінал. Кольори купонів розподілялися так: 100 карбованців — оранжево-бузковий, 200 — коричневий, 500 — бузковий, 1000 — пурпурний, 2000 — яскраво-синій, 5000 — червоний. Купони номінальною вартістю 10000, 20000, 50000 і 100000 українських карбованців були випущені в обіг у другій половині 1993 року і мали більші розміри — 126 х 57 мм, у папері купонів містилися флуоресцентні волокна та нитка з мікродруком слова «Україна», що повторювалося. На лицьовому боці купона зліва зображено фрагмент пам'ятника князю Володимиру, а ще далі ліворуч — Малий Державний герб України. У правій половині розміщуються традиційні написи, що повторюються на всіх інших купонах. На зворотному боці купонів зображено фрагмент будинку Національного банку України, багатоколірну розетку хвилястих смуг і Малий Державний герб України. Купони мали такі кольори: 10000 карбованців — зелений, 20000 — фіолетовий, 50000 — коричневий, 100000 — темно-зелений. У грудні 1994 року були випущені останні номінали купоно-карбованців — 500000 і 1000000 карбованців. На лицьовому боці цих купонів зображено пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві, а на зворотному — будинок Київського Національного університету імені Т. Г. Шевченка. Основні кольори купона номіналом 500000 карбованців — блакитно-фіолетовий на лицьовому боці і фіолетово-жовто-оранжевий на зворотному, а в купона 1000000 карбованців у кольоровій гамі переважали коричневий, блакитний і фіолетовий кольори. Деякі номінали купонів додатково випускалися в обіг у модифікованому варіанті з окремими незначними відмінностями від першого зразка випуску і доповнювали їх в обігу. У цілому ж купони проіснували в готівковому обігу України із січня 1992 року по серпень 1996 року і зіграли важливу державну роль у становленні національної грошової системи, а з нею і державного суверенітету України. Безумовно, український купоно-карбованець прийняв на себе всі негативні явища періоду гіперінфляції — різке падіння життєвого рівня населення і купівельної спроможності карбованця, нестабільність його курсу до іноземних валют, недостатній рівень конвертованості. Але поступово український карбованець набув усіх ознак звичайної грошової одиниці, поширившись на весь український ринок. На його основі шляхом проведення економічних перетворень було приборкано інфляцію, забезпечено макроекономічну стабілізацію і створено необхідні передумови для запровадження постійної повноцінної національної валюти України — гривні.


^

9.2. Перша грошова реформа в Україні (1996 p.). Запровадження гривні


Здійснилась і вже стала надбанням української історії надзвичайно важлива для нашої молодої держави подія. На п'ятому році незалежності Україна отримала один із найсуттєвіших атрибутів державності — повноцінну грошову одиницю — гривню, яка була введена в обіг 2 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні». Проведення грошової реформи в Україні стало можливим завдяки здійсненню урядом і Національним банком упродовж 1995 року і в першій половині 1996-го політики, спрямованої на стабілізацію економічних процесів, що створило необхідні передумови для успішного проведення грошової реформи. Серед таких передумов основними були:

•уповільнення темпів інфляції;

•стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют;

•призупинення спаду виробництва.

Основним позитивним результатом цієї політики стало значне зниження темпів інфляції. Якщо у 1994 році індекс цін споживчого ринку становив 501 %, то в 1995-му - 282 %, а в першому півріччі 1996-го - 124,9 %, при цьому в червні і липні 1996 року — лише 100,1 %. Після уніфікації валютного курсу в IV кварталі 1994 року почався процес його поступової стабілізації, а починаючи з березня 1996-го курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют постійно підвищувався і напередодні реформи стабілізувався на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США. За січень — серпень 1996 року було досягнуто значне уповільнення темпів зниження промислового виробництва до 3,7 % проти 14,1 % за відповідний період 1995 року. При цьому темп зниження обсягів валового внутрішнього продукту за цей період також знизився з 12,4 % До 9,5 %.

Таким чином, за всіма основними показниками було досягнуто позитивних результатів, що створювало належні умови для запровадження І гривні й утримання в подальшому її стабільності.

Схожі:

Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconРозвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Управління освіти І науки Сумської облдержадміністра Комунальний заклад Сумської...
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconНаказ №786 м. Севастополь Про проведення міського огляду-конкурсу навчально-методичної бази в номінації «Кабінет позашкільної освіти дітей»
Відповідно до плану роботи іпо смгу, з метою забезпечення сучасної якості та ефективності розвитку системи позашкільної освіти дітей...
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconЗасідання снт
Допомагають студентам викладачі кафедри Дуднік Олена Вадимівна, Куліш Олена Андріївна та Хімченко Андрій Миколайович
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconНаказ №262 Про підсумки проведення обласного (заочного) етапу Всеукраїнського конкурсу науково-методичних розробок з дослідницько-експериментального напряму позашкільної освіти
Землю в період з 20 серпня по 20 жовтня 2012 року був проведений обласний (заочний) етап Всеукраїнського конкурсу науково-методичних...
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconОрганізація методичної роботи в дошкільному навчальному закладі коваленко Олена Володимирівна
Деякі сучасні підходи до організації методичної роботи з педагогами дошкільних навчальних закладів
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconОрганізація методичної роботи в дошкільному навчальному закладі коваленко Олена Володимирівна
Деякі сучасні підходи до організації методичної роботи з педагогами дошкільних навчальних закладів
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconД. А. Бабій менеджмент зовнішньоекономічної діяльності навчально-методичний посібник
...
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconПро створення на кафедрі
Створити при кафедрі патоморфології Сумського державного університету науково-дослідний центр за назвою «Науковий центр патоморфологічних...
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconПро проведення обласного (заочного) етапу Всеукраїнського конкурсу науково-методичних розробок з дослідницько-експериментального напряму позашкільної освіти
Всеукраїнського конкурсу науково-методичних розробок з дослідницько-експериментального напряму позашкільної освіти серед педагогічних...
Ганжара Олена, Конотопський центр позашкільної роботи iconІнформація про проведення та попередній результат ІІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з хімії у 2009/2010 н р. Олімпіада проведена
Бурковська С. П., головний спеціаліст відділу дошкільної загальної середньої, позашкільної освіти та виховної роботи Головного управління...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи