Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі icon

Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі




Скачати 201.2 Kb.
НазваРозвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі
Дата02.08.2012
Розмір201.2 Kb.
ТипДокументи


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Управління освіти і науки Сумської облдержадміністра Комунальний заклад Сумської обласної ради — Обласний центр позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю


Розвиток банківської справи

на Сумщині і в Конотопі


Реферативна робота

Левченко Анастасії Сергіївни,

учениці 9 класу

Конотопської спеціалізованої

школи I — III ступенів №3

Конотопської міської ради

Сумської області


Науковий керівник

Олех Анатолій Петрович

учитель — методист

Конотопської спеціалізованої

школи I — III ступенів №3

Конотопської міської ради

Сумської області


Суми —2012


Актуальність роботи полягає у недостатній вивченості історії банківської справи Сумщини і Конотопщини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст..

Об’єктом дослідження є розвиток банківської справи в Сумській області у 1870-1917рр..

Предметом дослідження є методики дослідження історії банківської справи у регіоні.

Фінансово-кредитна система Україна розвивалася як частина російсько-імперської. Це означало, що в Україні не було власних кредитних установ. Однак з другої половини XIX століття і у нас почали з'являтися перші банки. Держбанк мав свої контори в Києві, Харкові, Одесі та 24 філії в інших містах. Основою ж української банківської мережі були міські громадські банки, які почали виникати в середині XIX століття. Послугами таких установ користувалися промисловці, купці, заможні селяни. Саме в цей час почала формуватися банківська система на Слобожанщині. У кожному місті нинішньої Сумської області, територія якої входила до складу Харківської, Полтавської, Чернігівської та Курської губернії, виникали торги, населення створювало власні підприємства. Все це вимагало залучення коштів, кредитування, а значить, і створення банківської системи. У ті часи торгівля велась за готівку, а промисловість розвивалась в основному за рахунок держави. В Україні поширення комерційного кредиту істотно запізнювалось порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали одноосібні підприємці-лихварі. За умов натурального поміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольно підвищувати відсоток за кредит. Крім того, впродовж 1769—1774 рр. Росія випустила в обіг паперових грошей-асигнацій на суму 20 млн. крб. Усе це і сприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики. Такі банки створювалися при міських думах або інших недержавних установах і були підконтрольні міській громаді, перед яким регулярно звітували про свою діяльність. Основний їхній капітал складався з пожертвувань приватних осіб і городян.

У 1866 р. Міський громадський банк з'явився в Білопіллі. Він здійснював операції, передбачені для банків такого типу, а також мав спеціальні поточні рахунки цінних паперів в сумському відділенні Азовсько-Донського і Орловського комерційних банків. Директором його був І. Півоваров [1].

1 лютого 1869 р. за ініціативою Сумської міської думи Міський громадський банк був відкритий і в Сумах. На момент відкриття його основний капітал становив 24 тис. крб. Більшу частину капіталу становили пожертви сумчан Н.Кондратьєва, Д.Суханова, М.Суханової і О.Медведєва. Директор банку та його заступники обиралися на засіданні міської думи на чотири роки. З моменту створення і до 1915 р. директорами банку були Н.Скубенко, І.Сазонов, Г.Кулішов [6] .

Банк приймав вклади різних категорій: довічні (під 5,5% річних), безстрокові (2,5% річних), термінові - від 1 до 3 років під 3% річних, від 3 до 7 років - 4%; від 8 до 10 років - 5%, більше 10 років - під 6% річних. 14 жовтня 1866 р. відкрився Кролевецький міський громадський банк. Основний капітал на початку його діяльності становив 17641 крб., запасний - 2291 крб. Директором його став Тюрін, а в вересні 1878 р. цю посаду зайняв купець І.Ріндін. Як і в інших містах, банк перебував під постійним контролем міськдуми. Кролевецький міський банк вів облік векселів, брав вклади різних типів, видавав позики, перекладав гроші і т.п. [2].

У 1895 р. почалося створення банку в Путивлі. На повітовому земському зібранні обрали комісію, до якої увійшли М.М.Чернов (голова), В.М.Масалітінов, І.М.Черепнов і К.М.Яцін. Комісії було доручено підготувати проект статуту банку, який був затверджений повітовим земським зборами в 1896 р.

У статуті було записано, що банк створюється і працює під егідою повітової земської управи. Його завданням було сприяння місцевому сільському господарству і промисловості через надання виробникам дешевого кредиту. До статутного фонду увійшли кошти земства в сумі 30 тис. крб. Банк здійснював всі основні фінансові операції: приймав вклади, видавав позики, перекладав гроші, вів облік векселів, купував і продавав товари, сільськогосподарський інвентар та машини. Кредити видавалися тільки тим, хто постійно був зайнятий в сільському господарстві або в промисловості і проживав на території Путивльського повіту не менше трьох років.

У 1903 р. у Конотопі було відкрито Товариство взаємного кредиту. Головою товариства був Йосиф Войцхевич Гернер. Членами правління були М.П.Книшев та Н.Н.Луцький. До Ради товариства входили: голова С.А.Кандиба та члени ради П.М.Кандиба, Н.К.Рубасов, К.Н.Чеботкевич, Н.Г.Власенко, Л.Н.Лур’є, Г.Є.Розович, М.Б.Черкинський. 1 вересня 1904 р. відкрився Міський громадський банк. Його основний капітал становив 15 тис. крб. Це були внески жителів міста і гроші місцевого земства. У Конотопі в 1904 р. проживало 19 404 чоловік. На утриманні міста знаходилося два заводи, друкарня, поліцейська і пожежна команди, бібліотека, лікарня на 40 ліжок, 2 аптеки, міська лазня, а також 5 лікарів, акушерка, 2 фельдшери. За архівними матеріалами весь цей час до початку Першої світової війни директором банку був Іван Самойлович Горовий. Заступниками директора були: Борис Миколайович Чеботкевич, Павло Степанович Гажала, Микола Федорович Моринець-Дейнеко. Завідував бухгалтерією Кузьма Данилович Кондратенко. У 1912 році відбуваються зміни у штатному розкладі Спілки взаємного кредиту. Головою залишається Йосиф Войцхевич Гернер. Членами товариства є Микола Павлович Книшев, Нахман Юхимович Луцький та Мендель Лейбович Герман. З’явилася посада бухгалтера, яким було призначено Якова Ісаковича Шапіро.

У 1914 р. було відкрито Конотопську агенцію об’єднаного банку. Її завідувачем став Іван Андрійович Стратонович. Обов’язки бухгалтера виконував Іван Олександрович Видовський його, помічником був Йосиф Лейбович Левенталь, касиром — Іван Іванович Козаков. Якщо проаналізувати національний склад працівників банківської сфери Конотопа на початку XX століття, то близько 50% банкірів складали українці, 35% — євреї і 15% — росіяни (Додатки А—В).

У 1915-1916 р. працювало відділення Російсько-Азіатського банку, яке розміщувалося в центрі по вулиці Гоголівській (Додаток Г). В самому центрі старої фортеці міста Конотопа перебувало казначейство (на Ярмарковій площі) (Додаток Д). Завдяки вкладеним банком коштів значно зросло виробництво низки підприємств машинобудівної та військової галузей промисловості, здійснювалася допомога лікарні та залізниці. Даний банк займав також лідируюче становище в кредитуванні торгівлі. Вище зазначені установи були основою банківської мережі на Сумщині [12]. Але крім них тут працювали відділення Державного банку.

Держбанк почав свою діяльність 1 липня 1860 р. і сприяв розвитку торгівлі та промисловості. Оборотні кошти складалися з внесків, переважно казенних. У 1894 р. була проведена реформа Держбанку, після чого значно розширився спектр його операцій. Банк вів облік векселів та інших термінових зобов'язань, видавав позики сільським господарям, промисловим підприємствам на оборотні кошти під заставу нерухомості та інші гарантії. Державний банк очолював всю кредитну систему царської Росії. Відрізнявся від європейських банків тим, що основною частиною його ресурсів були гроші держскарбниці. Державний банк кредитував, в першу чергу, комерційні банки, а також інші кредитні установи Росії, установи дрібного кредиту, іпотечні банки, які підтримували поміщицькі володіння. Він видавав кредити монополіям, фінансував операції з експорту хліба та ін. За масштабами комерційної діяльності Держбанк перевершував будь-який інший російський комерційний акціонерний банк.

З подальшим розвитком кредитно-фінансової системи клієнтами відділень Держбанку стали ощадні каси, приватні комерційні установи. Для підвищення ефективності кредитування при місцевих відділеннях Держбанку створюються обліково-позичкові комітети. Вони визначали вартість товару, під який видавалася позика. Робота в обліково-позичковому комітеті вважалася дуже важливою для відділів банку, і її виконавців нерідко представляли до урядових нагород. Відділення Держбанку були зобов'язані вилучати зношені паперові і металеві гроші, сортувати їх за номіналом і відправляти в центральну контору. Там же мідні та срібні монети чистили і знову випускали в оборот. Місцеві філії Держбанку визначали, вилучали і відправляли в Петербург фальшиві гроші, зіпсовані золоті монети. Важливою функцією місцевих відділень Держбанку було поширення процентних паперів. Вкладникам пропонувалися свідоцтва державної ренти, заставні листи Дворянського земельного та Селянського поземельного банків, квитки Держказначейства та ін. [3].

У 1883 р. відділення Держбанку відкрилося в Ромнах. При формуванні його штату з Полтавського відділення Держбанку в Ромни були переведені рахівник А.Таратун і старший помічник контролера І.Нагнибіда. Ревізія 1888р. показала, що відділення розпочало свою роботу в орендованому, не пристосованому для цього приміщенні.

На початку XX століття в штаті відділення було 15 чоловік, серед них 2 працівники управління, контролер, 6 бухгалтерів, 4 касири, 2 секретарі. Протягом наступних 10 років склад збільшився до 18 осіб. Директором Роменського відділення Держбанку в 1898 — 1913 рр. був Е.П.Порчинський.

Першими клієнтами відділення були приватні особи, державні та громадські організації, церковні громади. У 1912 р. при Роменському відділенні працювало 4 ощадкаси. Відділення контролювало роботу ощадної каси повітового казначейства, двох комерційних банків, двох товариств взаємного кредиту, міського громадського банку, 64 кредитних і 10 позиково-ощадних товариств та ін. У 1909 р. відділення нараховувало 608 вкладників. Події революції 1905-1907 рр. негативно відбилися на діяльності роменського відділення. Його валовий прибуток скоротився з 65 тис. крб. в 1904 р. до 50 тис. в 1907 р., а чистий прибуток — з 24 тис. крб. до 10 тис.

У період нового економічного пожвавлення в 1909-1913 рр.. діяльність відділення активізується. Воно отримало дозвіл на застосування пільг з кредитування, тобто збільшення суми і термінів кредитів особам, які вирощували городні культури і тютюн. Значно більша кількість кредитів стала видаватися під заставу зерна, картоплі, цукрових буряків. В результаті з 1910 р. прибуток відділення знову почав зростати, і в 1912 р. валовий прибуток склав 82 тис. крб., чистий — 38 тис. крб. [13].

У 1897 р. відділення Держбанку було відкрито в Сумах. На жаль, даних про його керівників, працівників, клієнтури на початковому етапі діяльності не знайдено. Керував банком в той час П.С.Токарський, контролером був С.І.Алексєєв, касиром — К.І.Лінтварєв та ін. У 1916 р. в Сумському відділенні Держбанку працювало 39 службовців.

Діяльність Сумського відділення за характером операцій не відрізнялася від Роменського. Воно брало вклади, видавало позички, вело облік векселів, поширювало цінні папери, забезпечувало тиражними таблицями інші кредитні установи, зокрема відділення Об'єднаного та Азовсько-Донського комерційних банків, Сумський міський громадський банк, Олександрівський банк та ін.

Революція 1905 — 1907 рр. не тільки похитнула комерційну діяльність банків, але й створила ряд інших проблем. Так, багато банків у цей час були пограбовані, дуже часто підробляли фінансові документи та ін. Тому постало питання безпеки.

4 січня 1906 тимчасовий генерал-губернатор Ходорович наказав передати в розпорядження Сумського відділення Держбанку воєнізовану охорону. Керуючому було наказано задіяти цю охорону при перевезенні грошей з відділення в казначейство і навпаки. Сумське повітове поліцейське управління видало дозвіл на носіння зброї керуючому відділенням, касиру, помічникам касира, інспектору дрібного кредиту і п'яти сторожам.

У період нового економічного поліпшення Сумське відділення, як і інші відділення Держбанку, розширило практику видачі позик під зерно. Сумське відділення Держбанку брало участь в різних благодійних акціях — у зборі грошей на оформлення музею 1812 р. і на спорудження пам'ятника М. І. Кутузову в Москві, грошей для Червоного Хреста і т.д. [14].

Банки, як юридичні самостійні заклади, з'являються на території Сумщини в середині XIX ст. До того часу фінансово-кредитні функції виконують казначейства при місцевих органах влади. В архівних документах Роменської міської Думи є книга "Списки в казенну палату про капітальну і відсоткову банківську суму за 1799р.", де, наприклад, є такий запис: "Літа 13 вересня видані з грошей банку в борг Роменському купцеві Діонісу Кислому 1797 р. 19 вересня числа вісім сотень рублів отримані назад від нього ".

Керувало банком правління у складі директора та його помічників (товаришів), яких обирало міське товариство. Дозвіл на відкриття міських громадських банків давав міністр фінансів за погодженням з міністром внутрішніх справ. Банки брали вклади на суму не менше 50 крб.; враховували векселі; видавали позики під заставу землі на термін від 1 до 12 років і будинків у тих містах, де знаходиться банк; позики під заставу товарів, цінних речей і паперів; отримували платежі за векселями та іншими строковими документами; купували і продавали дорогоцінні метали в монетах і злитках; приймали внески на збереження. Слід зазначити, що не всі банки могли виконувати такі функції. Більшість, перш за все провінційні, обмежували свою діяльність урахуванням векселів і видачею позик під заставу цінних паперів і нерухомого майна. Розділ прибутку здійснювався таким чином, що за рішенням правління від 10 до 20 відсотків прямувало на поповнення основного і запасного капіталу. Запасний капітал використовувався на покриття збитків банку від операцій. Частина прибутку йшла на утримання банку, частина - на міські потреби і благодійність (пристрій і зміст лікарень, притулків, різних шкіл).

В 1845 р. Роменська міська Дума звернулася до Полтавського губернського правління (Роменський повіт входив тоді до складу Полтавської губернії) з проханням дати дозвіл на відкриття в місті банку для кредитування ярмарок і торгових операцій. Основну суму статутного фонду повинні були складати кошти Приказу громадської опіки. Голова міської управи Запорожченко Д. створив статут банку, який складався з п'яти розділів та 109 параграфів. Такий банк у Ромнах був необхідний. У цьому місті проживало понад 5 тис. чоловік, з яких майже 650 чоловік займалися торгівлею. Щороку в Ромнах відбувалося декілька ярмарок, на які прибували купці з багатьох міст України, Росії та Білорусії. Найбільш відомим з них був Іллінський ярмарок, який тривав протягом 2 — 3 тижнів. Обсяг торгівлі на роменських ярмарках перевищував 10 млн. крб. У місті працювали полотняна мануфактура (з 1800 р.), завод сільськогосподарських машин

(з 1835 р.) та ряд інших підприємств. Здійснювалася перебудова міста: прокладалися нові вулиці, на них встановлювалися ліхтарі з сальними свічками, бульвари засаджувалися деревами та ін. Проте полтавський губернатор не дав роменчанам дозволу на відкриття банку. Причиною відмови було таке: гроші Приказу громадської опіки є пожертвуваннями і можуть використовуватися лише на благодійні цілі; "прошеніє" про відкриття банку було складено невірно; статут банку, запропонований міською Думою, одержав зауваження міністра фінансів з потребою його допрацьовання. Губернатор порадив роменчанам заснувати громадський банк на кошти купців, міщан та прибутки міської Думи [9].

Однак у лютому 1862 р. з'явилося схвалене Олександром II "Положение о Городских Общественных банках", яке визначало порядок їх організації, завдання, структуру та функції. Це створювало юридичну базу для становлення і розвитку банківської системи на місцях.

15 листопада 1862 р. Роменська міська Дума вчетверте зібрала купців, підприємців та інших ділових людей міста для обговорення питання створення банку. Було прийнято рішення ще раз звернутися до вищих інстанцій. Нарешті губернатор дав згоду. На початку 1863 р. було обрано правління майбутнього банку. Головою правління (директором банку) став купець другої гільдії Зінченко П., його заступниками (товаришами) — губернський секретар Нестеренко С. і роменський купець Кислов М., кандидатами — колезький секретар Новроцький Г. і міщанин Труханов 3. 23 квітня 1863 р. Полтавське губернське правління затвердило "выбранных по большинству избирательных баллов". 24 травня 1863 р. міністри фінансів і внутрішніх справ також дали згоду на відкриття Міського громадського банку в Ромнах. Банк відкрився 17 червня 1865 p., тобто через 20 років після початку цієї справи. Банк створювався фактично на порожньому місці. Треба було терміново вирішити цілий ряд організаційних і господарських питань, а саме: підшукати та найняти приміщення, визначити штат канцелярії закупити необхідні рахункові книги та бланки, замовити в Полтаві печатку для банку, тощо. Положенням про міські громадські банки розв'язання цих питань покладалося на міські Думи. У зв'язку з цим 2 липня 1865 р. правління банку звернулося до Роменської міської Думи з проханням видати за рахунок майбутніх прибутків банку 400 крб. сріблом. Правління просило видати названу суму Зінченку П. під розписку, щоб він придбав необхідні речі в Полтаві під час наступного Іллінського ярмарку. Про витрачені кошти директор повинен звітувати перед правлінням. В проханні зазначалося, що на оренду приміщення, опалення, освітлення, оплату сторожів потрібно 420 крб. на рік, на зарплату бухгалтеру (він же - діловод) — 400 крб., на зарплату писарям, на канцелярські товари, конторські книги і бланки, на передплату біржових і місцевих губернських "Відомостей"— 320 крб. Всього — 1140 крб. Був доданий також список меблів та інших необхідних речей. Серед

них — 2 ікони (для приймальної і канцелярії), портрет імператора в рамці і під склом, дзеркало, скриня для каси, скриня для дорогоцінних металів, замки до скринь та ін. Всього — 38 найменувань [11].

Тоді ж на основі "Положения" про міські громадські банки був складений статут банку. Основний капітал банку встановлювався в розмірі 40 тис. крб., резервний - 8 тис. крб. Банк мав право здійснювати такі операції: приймати вклади, обліковувати векселі, видавати кредити під заставу майна, процентних паперів та інших цінностей. З прибутків не менше 250 крб. відраховувалося до резервного фонду, решта коштів ділилася на 3 рівні частини і витрачалася на поповнення основного капіталу, на потреби міста, на утримання повітового училища та на різні благодійні заходи .

Баланс Роменського міського громадського банку на 1 січня 1870 року складав 225 830 крб. Основний капітал становив 44 368 крб., а запасний — 3 267 крб. Вклади до запитання складали понад 24 тисячі крб., термінові – понад 137 тис крб., вкладникам було нараховано близько 7 тис. крб., що свідчить про наявність вільних коштів, забезпеченість певного прошарку жителів Ромен. Основний дохід банку приносили операції з векселями

( облік, прийом в заставу тощо). За той же період було прийнято термінових векселів на суму понад 180 тис. крб., надано позичок на суму понад 12 тис. крб. під заставу відсоткових паперів та на 5 тис. крб. під заставу нерухомості. Отриманий на протягом року прибуток підтверджував тезу про те, що Ромни були містом в першу чергу купців та торговців, хоча промисловість, ремесла та інші галузі були також достатньо розвинуті. Відтак, прибуток за 1869 рік від обліку векселів і інших цінних паперів склав майже 15 тис. крб., позичок під відсоткові папери – понад тисячу, під заставу нерухомості – 400 крб.

Загальний (валовий) прибуток склав понад 21 тис. крб. Для порівняння – вартість корови, коня, які були ознакою заможності на селі та в місті, на той час коливалася в межах 20-50 крб. За вирахуванням витрат (річна заробітна плата склала понад 1,4 тис. крб., найм приміщень – 150 крб, канцелярські та інші витрати — 120 крб., виплату відсотків по вкладах і інших банківських зобов’язань, кошти, які залишились було направлено на збільшення основного та запасного капіталу. На потреби міста було перераховано понад 3 тис. крб. [8].

Міська Дума доволі ґрунтовно та прискіпливо приймала річний звіт та баланс банку. Згідно з документами, процедура була такою:

Банк направляє в Думу листа за підписом директора та бухгалтера, в якому посилаючись на п.21 "Положення про міські громадські банки" повідомляє, що надає для розгляду громади звіт і просить призначити не менш як 3 досвідчених громадян для перевірки звіту.

Банк надає в Думу баланс та рахунок прибутків за 1869 р.

Банк надає розширений звіт про діяльність банку за 1869 р. (8 сторінок).

Дума на своєму засіданні обирає 3 представників: колезького радника Дмітрієва, купця Бабакова, міщанина Андрусяченка. В документі, що підтверджував рішення Думи та повноваження вказаних осіб розписались представники вищеназваних станів м. Ромни.

До розгляду Думи, після відповідної роботи, надаються відгуки Дмитрієва та Бабакова.

Одночасно встановлюється той факт, що міщанин Андрусяченко перебуває в родинних стосунках з директором банку Терновцем і Дума виносить окремий документ під назвою "Громадський присуд", де врегульовує питання заміни громадянина для перевірки документів банку.

Банк надає до Думи листа, в якому роз’яснює окремі спірні питання щодо виявлених порушень колезьким радником Дмитрієвим.

Окремим протоколом оформлюється розгляд Думою всіх матеріалів щодо звіту банку.

На засіданні Думи приймається постанова щодо затвердження звіту та усунення виявлених недоліків та висловлених побажань.

Формування кредитно-фінансової системи в умовах бурхливого розвитку народного господарства і товарно-грошових відносин в пореформений період супроводжувалося ліквідацією монополії держави у банківській справі. Починають створюватися акціонерні комерційні банки. Першим серед них був приватний комерційний банк, заснований в 1864 р. в Петербурзі. У 1866 р. відкрився Московський купецький банк. Основними операціями, які проводили акціонерні банки, були облікові і позичкові, під відсотки, папери і товари. Великі банки широко практикували так звані "онкольні" операції, тобто надання позики на замовлення (on call - на вимогу). В кінці 1890-х рр.. банки почали активно фінансувати різного роду торгово-промислові підприємства. Їх акції завдяки високим дивідендам користувалися високим попитом на біржах і стали предметом спекуляцій [5].

У 1885 р. Сумське повітове земство заснувало Олександрівський селянський сільськогосподарський банк. Його статутний фонд на день відкриття становив 50 тис. крб. Всі гроші дав І.Г.Харитоненко. Він же дав назву банку і визначив його основне завдання — допомога селянам.

На території Сумщини у той час мали свої відділення і найбільші в імперії комерційні банки. Так, в 1907 р. в Ромнах було відкрито відділення одного з перших в Росії комерційних банків — Азовсько-Донського. Таке ж відділення було і в Сумах (Додатки Е — Є). Цей банк був заснований в 1871 р. в м. Таганрог, в 1903 р. переніс своє правління в Санкт-Петербург. У своїй діяльності об'єднував широке кредитування торгівлі і промисловості в різних регіонах країни. Питання про відкриття Конотопської філії Азовсько-Донського комерційного банку було винесено на розгляд міської громади. Але позитивному прийняттю рішення завадила Перша світова війна. На початок Першої світової війни його власні кошти досягли 92 млн. крб., а загальна сума ресурсів - 388 млн. крб. У перші місяці 1917 р. Азовсько-Донський банк мав 73 філії, був тісно пов'язаний з синдикатами "Продамет" і "Продвугілля". Азовсько-Донський банк контролював такі великі підприємства Донбасу, як Донецько-Грушевське кам'яновугільне і антрацитні об'єднання, Товариство Карпово-Обрівських копалень, Азовська вугільна компанія, контролював ряд текстильних підприємств, був тісно пов'язаний з французьким капіталом. Після заснування Московського промислового банку (1912 р.) в Сумах відкрилося його відділення. Крім приватних осіб, його клієнтами були різні організації та установи, серед них Сумське міщанське і купецьке товариства взаємного кредиту, Сумській та Білопільський міські громадські банки та ін. Своєрідними банківськими установами були товариства взаємного кредиту. За характером діяльності вони займали нішу між комерційними банками і позичково-ощадними товариствами, ближче до комерційних банків. Ці товариства ставили перед собою завдання забезпечити легкий і дешевий короткостроковий кредит дрібним і середнім підприємцям, ремісникам і торговцям. Оборотні кошти товариств складалися з членських внесків у розмірі 10% від суми наданого члену суспільства кредиту, а також від різних внесків і позичок [7].

1 грудня 1873 відкрилося Товариство взаємного кредиту Сумського повітового земства. Організація брала термінові і безстрокові вклади від своїх членів і сторонніх осіб, брала на збереження цінні папери, видавала позички своїм членам під заставу нерухомого майна. 1897р. відкрито повітове казначейство.

У Сумах працювало Купецьке товариство взаємного кредиту, до складу якого входило 13 осіб, головою правління був І.М.Сидоров, а також міщанське товариство взаємного кредиту. Вони виконували ті ж операції, що і суспільство повітового земства.

15 серпня 1873 Міністерство фінансів затвердило статут товариства взаємного кредиту Охтирського повітового земства. У першій половині 70-х рр.. ХІХ в. організувалося товариство взаємного кредиту Лебединського повітового земства. У 1902 р. таке суспільство було відкрито в Конотопі. 17 липня 1905 р. в Ромнах було створено об'єднання під назвою "Суспільство взаємодопомоги прикажчиків-євреїв". 5 вересня 1908 р. відкрилося товариство взаємного кредиту в Кролевці. На початковому етапі суспільство мало 90 членів, а оборотний капітал становив 4500 руб. В подальшому товариство розширювалося [4].

У 20-х роках минулого століття розвинена мережа банків та кредитних товариств була повалена. 21 січня 1919 р. Раднарком України відповідним декретом проголосив націоналізацію приватних банків і їх об'єднання в загальноукраїнський Народний банк.

Таким чином, Україна залишилася без банків. Держбанк тут створений не був, контроль за українською кредитною системою був монополізований Наркоматом фінансів Росії і її Державним банком. Українському урядові вдалося відстояти тільки сферу сільськогосподарського і кооперативного кредитування, взаємний кредит у приватному секторі і лише в рамках обмеженої автономії. Основою власної української мережі кредитних установ стали кредитні кооперативи на чолі з Укрінбанком. Проте, основою власне української банківської мережі були міські громадські банки. Ці банки набули широкого поширення в Україні. Причому, вони створювались не тільки в великих, а й у повітових містах. На початку ХХ ст. таких банків в Україні налічувалось — 69, що становило 21,1% від всіх банків такого типу в Російській імперії. Крім міських громадських банків в цей час засновуються і земельні банки, які діяли відповідно до Положення про порядок заснування кредитних установ земствами, прийнятого у 1871 р. В цей час установи дрібного кредиту почали створюватися і на селі. Створювалися вони під наглядом держави. Перші з них створено на півдні України ще в 1803 р. для іноземних переселенців, у 1837 р. стали створюватися банки для удільних селян. Їх діяльність виявилася неефективною, тому у 1883 р. уряд видав Положення про організацію сільських і волосних банків, статут яких розроблено у 1885р. Позики видавались членам громади на суму 200 крб. терміном до 12 місяців при сплаті не більше 12% річних. Кредитні товариства надавали позики як короткострокові до 1 року, так і довгострокові – терміном на 5 років зі сплатою 12% річних. При наданні кредиту враховували майновий стан позичальника, його працездатність, моральні якості та ін. Зазначене свідчить про те, що протягом ХІХ – початку ХХ ст. в Україні було створено розгалужену мережу кредитно-банківських установ різних видів: контори, філії, відділення Державних банків Росії, різноманітні комерційні банки, міські громадські і селянські банки, кредитні, позичкові ощадні товариства тощо. Через них здійснювалось кредитування усіх галузей господарства, населення, а також розрахункові операції в мережах України, так і в межах Російської імперії. Запроваджена кредитно-банківська система відігравала визначну роль і у процесі розвитку внутрішньої торгівлі. Але, у цілому, мережа банківських установ України являла собою відгалуження російських банків. На початок Першої світової війни (1914-1918 р.р.) банківська система Росії, і зокрема України, виглядала висококонцентрованою, містила розгалужену мережу великих і малих банків, їхніх філій та відділів. Але в роки війни, внаслідок падіння виробництва і загальної економічної розрухи, банківські операції різко скорочуються, а грошовий обіг був украй розладжений. Все це стало причиною розладу кредитно-банківської системи Росії, що вплинуло і на банківську систему України як її складової. А після того, як в жовтні 1917 р. в Росії була встановлена радянська влада, банківська система і зовсім була зруйнована. Згідно з Декретом ВЦВК "Про націоналізацію банків" від 14 грудня 1917 р. усі банки та приватні кредитні установи були націоналізовані, а банківська справа оголошена монополією держави. Банки, які значною мірою сприяли підйому виробничих сил і розвитку країни припинили своє існування. У цей час (20 листопада 1917 р.) Україна проголосила себе Українською Народною Республікою. За недовге її існування як незалежної держави (1917-1919 рр.) здійснювались цілеспрямовані заходи по створенню власної грошової й банківської системи. У грудні 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон, яким Київську контору колишнього Державного банку Росії було перетворено на Український Державний банк. Цим же законом на території України припинено діяльність відділень російського Державного дворянського земельного і Селянського поземельного банків [10].

Трагічна доля переважної більшості конотопських банкірів, про які говорили на початку доповіді Радянська влада практично ігнорувала досвід буржуазних службовців, через що в банківські установи були набрані зовсім нові, віддані більшовицькій справі і водночас, недосвідчені кадри. А попередні працівники були позбавлені всіх посад і регалій, переселені за межі міста, а в сумнозвісні 30-ті репресовані.


Схожі:

Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconНауково-навчальний комплекс «економосвіта» кафедра банківської справи львівського інституту банківської справи університету банківської справи нбу кафедра банківської
Конференція відбудеться 8-9 листопада 2012 року у Львівському інституті банківської справи Університету банківської справи Національного...
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconНауково-навчальний комплекс «економосвіта» кафедра банківської справи львівського інституту банківської справи університету банківської справи національного
Конференція відбудеться 17-18 листопада 2011 року у Львівському інституті банківської справи Університету банківської справи Національного...
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconЗвіт про науково-дослідну роботу харківського інституту банківської справи університету банківської справи
України, банків І небанківських установ, а також підприємств І організацій. Науково-дослідна робота інституту протягом 2010 року...
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconУдк: 336. 714: 339. 924 Васильєва Т. А. доктор економічних наук, професор, зав кафедрою банківської справи двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»
Розвиток методології підвищення ефективності контролю за об’єктами інвестування
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconОсвітній проект «рідна сумщина» напрямок: історія розвитку банківської справи на сумщині
Юнаківська Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Сумської районної ради Сумської області
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconНаціональний банк україни університет банківської справи
Основні результати наукових досліджень у Харківському інституті банківської справи Університету банківської справи Національного...
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі icon«Історія розвитку банківської справи на Сумщині»
Але ж банки, це установа, яка працює з людьми, а вже потім з грошима І цифрами. А відтак, банківська справа, це не менш цікава, творча...
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconІсторія розвитку банківської справи на Сумщині» тема: «Обігова монета Російської імперії на території сучасної Сумщини (1699 – 1917)»
Вивчення монет проливає світло на мистецтво, промисловість І побут древніх І поповнює наші знання про особистості, події І хронологію...
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconРеєстраційний №
Директору Севастопольського інституту банківської справи Української академії банківської справи Національного банку України Огієнку...
Розвиток банківської справи на Сумщині І в Конотопі iconРеєстраційний №
Директору Севастопольського інституту банківської справи Української академії банківської справи Національного банку України Огієнку...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи