П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку icon

П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку




Скачати 230.72 Kb.
НазваП 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку
Дата02.08.2012
Розмір230.72 Kb.
ТипДокументи




П
2
лан



Вступ………………………………………………………………………….3


1. Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку…………………………………………………………4


2. Загальна характеристика Роменського філіалу Державного банку

………………………………………………………………………………… 11


3. Роль кредитних товариств, позичково-ощадних кас в розвитку господарства Роменського повіту …………………………………………12


Висновки………………………………………………………………………18


Література…………………………………………………………………….19


Додатки ………………………………………………………………………..20


В
3
ступ


Банк – таке місце, де вам позичають парасольку в ясний день, а потім вимагають повернути,

коли починається дощ.

Р.Фрост

Банківська діяльність була важливим чинником розвитку міста Ромни. Особливістю банківських та кредитних установ була повна орієнтація на інтереси міста, міської громади і переваги таких дій були очевидні. Вони виявлялись не тільки в отриманні прибутків від діяльності банків, хоча розмір таких коштів був суттєвим поповненням міської казни.

Бурхливий ріст дрібної буржуазії, купецтва, а отже і розвиток промисловості, сільського господарства потребував значних позичок і простого механізму їх надання. При цьому закладались підвалини кредитування середніх верств міського населення. Нерідко міські банки встановлювали верхню межу позички заради того, щоб надати позички якомога ширшому колу позичальників.

Важливим фактором для городян міста, які не вели торгової діяльності і не могли скористатися можливістю обліку векселя для отримання грошових коштів було отримання позички під заставу власної нерухомості. Таку можливість надавали міські банки, які отримали дозвіл на комерційне кредитування (облік) і позички під нерухомість.

Міське керівництво отримало більшу мобільність і оперативність у фінансуванні окремих міських програм і проектів, отримуючи позики в своєму банку. Крім того, було розроблено механізм відповідальності думи за справи банку. У випадку збитковості операцій, з метою страхування інтересів вкладників, місто покривало збитки банку. Дана норма стимулювала приток депозитів громадян.


1
4
. Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку


Банки, як юридичні самостійні заклади, з’являються на території Роменщини в середині XIX ст. До того часу фінансово-кредитні функції виконують казначейства при місцевих органах влади. В архівних документах Роменської міської Думи є книга "Списки в казенную палату о капитальной и процентной банковской сумме за 1799 год", де, наприклад, є такий запис: "Лета сентября 13 выданные из денег банка взаймы роменскому купцу Дионису Кислому 1797г. сентября 19 числа восемь сотен рублей получены обратно от него"(1).

В 1845 р. Роменська міська Дума звернулася до Полтавського губернського правління (Роменський повіт входив тоді до складу Полтавської губернії) з проханням дати дозвіл на відкриття в місті банку для кредитування ярмарок і торгових операцій. Основну суму статутного фонду повинні були складати кошти Приказу громадської опіки. Голова міської управи Запорожченко Д. створив статут банку, який складався з п'яти розділів та 109 параграфів.

Такий банк у Ромнах був необхідний. У цьому місті проживало понад 5 тис. чоловік, з яких майже 650 чоловік займалися торгівлею. Щороку в Ромнах відбувалося декілька ярмарок, на які прибували купці з багатьох міст України, Росії та Білорусії. Найбільш відомим з них був Іллінський ярмарок, який тривав протягом 2-3 тижнів. Обсяг торгівлі на роменських ярмарках перевищував 10 млн. крб. У місті працювали полотняна мануфактура (з 1800 р.), завод сільськогосподарських машин (з 1835 р.) та ряд інших підприємств. Здійснювалася перебудова міста: прокладалися нові вулиці, на них встановлювалися ліхтарі з сальними свічками, бульвари засаджувалися деревами та ін.

Проте полтавський губернатор не дав роменчанам дозволу на відкриття банку. Причиною відмови було таке: гроші Приказу громадської опіки є пожертвуваннями і можуть використовуватися лише на благодійні цілі; "прошеніє" про відкриття банку було складено невірно; статут банку, запропонований міською Думою, одержав зауваження міністра фінансів з потребою його допрацьовання. Губернатор порадив роменчанам заснувати громадський банк на кошти купців, міщан та прибутки міської Думи.


5
Однак у лютому 1862 р. з'явилося схвалене Олександром II "Положение о Городских Общественных банках", яке визначало порядок їх організації, завдання, структуру та функції. Це створювало юридичну базу для становлення і розвитку банківської системи на місцях.

"Положение" потім в 1866, 1870 і 1879 роках змінювалося і доповнювалося. Нарешті, в 1883 р. вийшло остаточне "Положение", яке стало основним документом, що визначав порядок утворення, ліквідації та напрямки діяльності міських громадських банків. Такі банки створювалися при міських Думах або при інших недержавних установах і були підконтрольні міській громаді, перед якою регулярно звітувалися про свою діяльність. Основний капітал банків складався з пожертвувань приватних осіб і міських громад. На час заснування банку він не міг бути меншим ніж 10 тис. крб. сріблом.

Керувало банком правління у складі директора та його помічників (товаришів), які обиралися міською громадою. Один з помічників директора завідував касою банку. При правлінні існувала канцелярія у складі бухгалтера та інших працівників, які утримувалися за рахунок прибутків банку. Штат канцелярії визначався правлінням і затверджувався міською громадою.

Директор банку і його помічники на час виконання своїх обов'язків звільнялися від іншої громадської служби. При цьому вони набували право носити мундири відомства Міністерства фінансів: директор губернського банку по чину VII розряду ("надворный советник"), повітового - VIII розряду ("коллежский асессор"); їх помічники: губернський банк - по VIII розряду ("коллежский асессор"), повітовий банк - по IX розряду ("титулярный советник"). Приступаючи до виконання своїх обов'язків, директор і його помічники давали письмове зобов'язання "действовать во всех делах по совести и без лицеприятия".


6
Дозвіл на відкриття міських громадських банків давав міністр фінансів за погодженістю з міністром внутрішніх справ. Банки здійснювали такі операції: приймання вкладів на суму не менше 50 крб.; облік векселів; видача позик під заставу землі на строк від 1 до 12 років і будівель в тих містах, де знаходиться банк, на строк 3 роки - дерев'яних і до 8 років — кам'яних (розмір позики не повинен був перевищу вати 50 відсотків вартості закладу); видача позик під заставу товарів цінних речей і паперів; відкриття спеціальних поточних рахунків під державні і урядові гарантійні процентні папери; одержання платежів по векселях та інших строкових документах і процентних паперах-переказ грошей в регіони, де перебувають кореспонденти банку; купівля і продаж за свій рахунок і за дорученням процентних паперів дорогоцінних металів в монетах і зливках; застава і перезастава процентних паперів в інших кредитних установах; видача позик під заставу товарних квитанцій залізниць на прийнятий для перевезення хліб; відкриття спеціальних поточних рахунків, гарантованих свідоцтвами товарних складів про взяття ними хліба на зберігання; приймання вкладів на зберігання. Банки також мали право видавати позики місцевим міським громадам.

Необхідно зазначити, що не всі банки могли виконувати ці oneрації. Більшість з них, перш за все провінційні, обмежили свою діяльність обліком векселів та видачею позик під заставу цінних паперів та нерухомого майна. Розподіл прибутків здійснювався таким чином, що за рішенням правління від 10 до 20 відсотків їх направлялося на поповнення основного і запасного капіталу. Запасний капітал використовувався на покриття збитків банку від операцій. Частина прибутків йшла на утримання банку, а ще частина - на міські потреби та на благодійні заходи, зокрема на влаштування і утримування лікарень, притулків, різних шкіл і "на предметы общественного призрения, воспитания и вспоможения неимущим".


7
По "Положению" 1883 р. в діяльність міських громадських банків були внесені деякі зміни. Вони стали контролюватися урядом, який проводив ревізії. Обмежувався також розмір кредитів окремим особам. В касі банку готівки повинно бути не менше 10 відсотків від фінансових зобов'язань банку, а самі зобов'язання не повинні перевищувати, його власні капітали (основний і запасний) більше ніж в 5 разів (2).

В 1912 році було затверджене нове «Положение», що розширило можливості банків і, фактично, урівняло їх з іншими кредитними закладами.

При заснуванні банку використовувався, як правило, приватний капітал. Разом з тим пожертвувач коштів не був господарем банку. Згідно того ж «Положения» він мав лише дві привілеї, як то: присвоєння банку його імені і отримання титулу почесного директора, що давало право отримання звітів про положення банку. Тобто банк належав не меценату-благодійнику, а міській думі і був повністю підконтрольний останній. Дума вибирала на своєму засіданні правління банку, встановлювала відсоткові ставки по депозитах та кредитах, проводила щорічні перевірки банків та їх фінансових звітів. При цьому «Положение» 1912 року надавало певну самостійність правлінню банку в рамках дозволених операцій, право вибору пріоритетів в їх проведенні.

15 листопада 1862 р. Роменська міська Дума вчетверте зібрала купців, підприємців та інших ділових людей міста для обговорення питання створення банку. Було прийнято рішення ще раз звернутися до вищих інстанцій. Нарешті губернатор дав згоду. На початку 1863 р. було обрано правління майбутнього банку. Головою правління (директором банку) став купець другої гільдії Зінченко П., його заступниками (товаришами) - губернський секретар Нестеренко С. і роменський купець Кислов М., кандидатами - колезький секретар Новроцький Г. і міщанин Труханов 3. 23 квітня 1863 р. Полтавське губернське правління затвердило "выбранных по большинству избирательных баллов". 24 травня 1863 р. міністри фінансів і внутрішніх справ також дали згоду на відкриття Міського громадського банку в Ромнах. Банк відкрився 17 червня 1865 p., тобто через 20 років після початку цієї справи.


8
Банк створювався фактично на порожньому місці. Треба було терміново вирішити цілий ряд організаційних і господарських питань, а саме: підшукати та найняти приміщення, визначити штат канцелярії закупити необхідні рахункові книги та бланки, замовити в Полтаві печатку для банку, тощо. Положенням про міські громадські банки розв'язання цих питань покладалося на міські Думи. У зв'язку з цим 2 липня 1865 р. правління банку звернулося до Роменської міської Думи з проханням видати за рахунок майбутніх прибутків банку 400 крб. сріблом. Правління просило видати названу суму Зінченку П. під розписку, щоб він придбав необхідні речі в Полтаві під час наступного Іллінського ярмарку. Про витрачені кошти директор повинен звітувати перед правлінням. В проханні зазначалося, що на оренду приміщення, опалення, освітлення, оплату сторожів потрібно 420 крб. на рік, на зарплату бухгалтеру (він же - діловод) - 400 крб., на зарплату писарям, на канцелярські товари, конторські книги і бланки, на передплату біржових і місцевих губернських "Відомостей" - 320 крб. Всього - 1140 крб. Був доданий також список меблів та інших необхідних речей. Серед них - 2 ікони (для приймальної і канцелярії), портрет імператора в рамці і під склом, дзеркало, скриня для каси, скриня для дорогоцінних металів, замки до скринь та ін. Всього - 38 найменувань.

Тоді ж на основі "Положения" про міські громадські банки був складений статут банку. Основний капітал банку встановлювався в розмірі 40 тис. крб., резервний - 8 тис. крб. Банк мав право здійснювати такі операції: приймати вклади, обліковувати векселі, видавати кредити під заставу майна, процентних паперів та інших цінностей. З прибутків не менше 250 крб. відраховувалося до резервного фонду, решта коштів ділилася на 3 рівні частини і витрачалася на поповнення основного капіталу, на потреби міста, на утримання повітового училища та на різні благодійні заходи (2).


9
Баланс Роменського міського громадського банку на 1 січня 1870 року складав 225 830 крб. Основний капітал становив 44 368, а запасний 3 267 крб. Вклади до запитання складали понад 24 тисячі крб., термінові – понад 137 тис крб., вкладникам було нараховано близько 7 тис. крб., що свідчить про наявність вільних коштів, забезпеченість певного прошарку жителів Ромен. Основний дохід банку приносили операції з векселями (облік, прийом в заставу тощо). За той же період було прийнято термінових векселів на суму понад 180 тис. крб., надано позичок на суму понад 12 тис. крб. під заставу відсоткових паперів та на 5 тис. крб. під заставу нерухомості. Отриманий протягом року прибуток підтверджував тезу про те, що Ромни були містом в першу чергу купців та торговців, хоча промисловість, ремесла та інші галузі були також достатньо розвинуті. Відтак, прибуток за 1869 рік від обліку векселів і інших цінних паперів склав майже 15 тис. крб., позичок під відсоткові папери – понад тисячу, під заставу нерухомості – 400 крб.

Загальний (валовий) прибуток склав понад 21 тис. крб. Для порівняння – вартість корови, коня, які були ознакою заможності на селі та в місті, на той час коливалася в межах 20-50 крб. За вирахуванням витрат (річна заробітна плата склала понад 1,4 тис. крб., найм приміщень – 150 крб, канцелярські та інші витрати - 120 крб., виплату відсотків по вкладах і інших банківських зобов’язань, кошти, які залишились було направлено на збільшення основного та запасного капіталу. На потреби міста було перераховано понад 3 тис. крб.(3).

Міська Дума доволі ґрунтовно та прискіпливо приймала річний звіт та баланс банку. Згідно з документами, процедура була такою: Банк направляє в Думу листа за підписом директора та бухгалтера, в якому посилаючись на п.21 "Положення про міські громадські банки" повідомляє, що надає для розгляду громади звіт і просить призначити не менш як 3 досвідчених громадян для перевірки звіту. Банк надає в Думу баланс та рахунок прибутків за 1869 р. Банк надає розширений звіт про діяльність банку за 1869 р. (8 сторінок). Дума на своєму засіданні обирає 3 представників: колезького радника Дмітрієва, купця Бабакова, міщанина Андрусяченка. В документі, що підтверджував рішення Думи та повноваження вказаних осіб розписались представники вищеназваних станів м. Ромни. До розгляду Думи, після відповідної роботи, надаються відгуки Дмитрієва та Бабакова.


10
Одночасно встановлюється той факт, що міщанин Андрусяченко перебуває в родинних стосунках з директором банку Терновцем і Дума виносить окремий документ під назвою "Громадський присуд", де врегульовує питання заміни громадянина для перевірки документів банку. Банк надає до Думи листа, в якому роз’яснює окремі спірні питання щодо виявлених порушень колезьким радником Дмитрієвим. Окремим протоколом оформлюється розгляд Думою всіх матеріалів щодо звіту банку. На засіданні Думи приймається постанова щодо затвердження звіту та усунення виявлених недоліків та висловлених побажань(4).

В другій половині XIX ст. в Україні почали створюватися відділення нових державних кредитних установ. Так, Державний банк мав свої І контори в Києві, Харкові, Одесі і 24 філії в інших містах. Вони видавали кредити поміщикам, промисловцям, купцям, заможним селянам і ці кредити з року в рік зростали. Він видавав селянам позики під заставу землі, яку вони купували. Строки позики були різні, але не більше 66 років і 2 місяців. Розмір позики становив 50 процентів від вартості застави. Довгострокові позики видавалися заставними листами, короткострокові - готівкою.

На початку своєї діяльності банки випускали 6-процентні заставні листи. У 1891,1892 і 1898 рр. відбулася конверсія заставних листів на 5-процентні, а потім - на 4,5-процентні. Це знизило платежі позичаль­ників, а самі заставні листи зробили популярними на біржах.

Нерідко селянин не міг розрахуватися з банком і втрачав землю. Поет-демократ і публіцист П.А.Грабовський писав з цього приводу: "Банк відбирає куплені землі у бідняків за недоїмки, а допомагає купувати заможним, яким і продає. Річ зрозуміла: так безпечніше, та тільки ж чому тоді називатися селянським банком? Називався б глитайським, шахрайським, куркульським і ще там яким-небудь, але не селянським, бо так воно не є в дійсності".


11

^ 2. Загальна характеристика Роменського філіалу Державного банку

Відділення Державного банку відкрилося в Ромнах. При формуванні Полтавського відділення Держбанку до Ромен були переведені А. Таратун і старший помічник контролер І. Нагнибіда. Ревізія 1888 р. показала, що відділення почало свою роботу в орендованому і не пристосованому для цього приміщенні. На початку XX ст. в штаті відділення було 15 чол., серед них: пра­цівники управління - 2, контролер - 1, бухгалтери - 6, касири - 4, секретарі - 2. Протягом наступних 10 років штат збільшився: бухгалтерів стало 10, 1 працівник канцелярії був скорочений. У 1908 р. при відділенні була створена інспекція дрібного кредиту, інспек­торами тут працювали Г. Ганевич і К. Абу-Адаль. Директором Роменського відділення Держбанку в 1898- 1913 рр. був Е. П. Порчинський.

Першими клієнтами відділення були приватні особи, державні та громадські установи, церковні общини. Так, у 1897 р. серед них чис­ляться: судовий пристав Полтавського окружного суду, Роменське духовне училище, Роменська і Лохвицька міські і повітові земські управи, товариство козаків містечка Веприк, Роменський міський си­рітський суд, 17 церков. Найбільший вклад мали церкви с. Хоружівка, Цвинтарна (м. Ромни), Покровська (с. Хмелів). Банк здійснював основні фінансові операції: приймав вклади. Серед приватних осіб найбільший вклад мав М. В. Кожушко - 10 тис. крб., найменший - 5 крб. Т. П. Майбородін.

В період економічного піднесення 1909-1913 рр. діяльність Роменського відділення державного банку пожвавлюється. Воно одержало дозвіл надавати пільги по кредитуванню, тобто збільшувати суми і строки кредитів особам, які вирощували тютюн та городні культури. Значно більше видавалось кредитів під заставу зерна, картоплі, цукрового буряку.


12
В 1910 році валовий прибуток банку становив 82 тис. крб., чистий – 38 тис. крб.

В 1907 році в Ромнах було відкрито відкрито відділення одного з найбільших комерційних банків – Азовсько-Донського. Під час його створення Правління перевело з своєї Харківської контори на рахунок Роменського відділення 50 000 крб. і висловило побажання, щоб його відділенню в Ромнах було надано кредит по спеціальному рахунку – 100 000 крб. Керівником відділення було призначено В.Штулкерця.


^ 3. Роль кредитних товариств, позичково-ощадних кас в розвитку господарства Роменського повіту

З подальшим розвитком кредитно-фінансової системи виникають такі фінансово-кредитні установи, як ощадні каси, приватні комерційні установи, установи дрібного кредиту тощо.

Демократизація економічного життя в пореформений період позначилася і на розвиткові дрібного кредиту. Ця справа поступово виходить з-під державного контролю і залишається під опікою органів дієвого самоуправління, громад і приватних осіб. Основною фор­мою дрібного кредиту були кредитні товариства. Проблемами в їх діяльності були відсутність досвіду, слаба обізнаність населення з завданнями руху, несприяння з боку державної адміністрації, яка підозріло ставилась до будь-яких об'єднань громадян, відсутність відповідної правової бази та ін..

Велике значення для розвитку кредитної кооперації мав закон від 7 червня 1907 р., за яким при Міністерстві фінансів і при відділеннях Державного банку створювалося управління в справах дрібного кре­диту, і впроваджувалися зразкові статути кредитних товариств і позичково-ощадних кас. Статути були затверджені міністром фінансів 11 вересня 1905 р. Головне завдання товариств в загальних рисах внзначалось так: "доставить своим участникам - товаришам возможность легко, без больших хлопот и недорого достать деньги взайми". При цьому підкреслювалося, що гроші надаються "не на то, чтобьі промотать, а на дело, на хозяйство, на то, чтобьі поддержать или исправить, улучшить хозяйство". Поряд с цим позичково-ощадні товариства мали за мету "побудить, подтолкнуть людей на то, чтобьі кое-что помалень­ку отложить, сберечь". Кредитні товариства будувалися на засадах кругової поруки, тобто повної відповідальності його членів своїм майном за зобов'язання і діяльність установи.


13
Товариства могли створювати особливий (спеціальний) капітал цільового призначення (будівництво адміністративних, господарчих споруд тощо), благодійний фонд для надання допомоги членам товариства, підтримки шкіл, лікувальних установ та ін. Прибутки використовувалися для збільшення основного і запасного капіталів, створення спеціальних фондів, а також на винагороду управлінському персоналу. Члени позиково-ощадних товариств отримували прибуток на свої паї. Статут чітко окреслював структуру управління товариством. Головну роль в ній відігравали загальні збори. Кредитні товариства, як і інші кооперативні організації, підпорядковувалися кооперативним відділам при земських управах. Практичну допомогу їм надавали інструктори по кооперації, які організовували лекції з історії і теорії кооперативного руху, розповідали про основні форми кооперативів, їх особливості, організаційну структуру та діяльність. До цієї роботи залучалися кваліфіковані спеціалісти.

На території Роменщини перші кредитні товариства були створені на початку ХХ ст. Це були переважно кредитні товариства. Одне з перших було створене в містечку Сміле Роменського повіту, воно об'єднувало 18 чоловік, статутний капітал становив 4 000 крб. У 1909 це товариство налічувало 447 членів. Воно мало вкладів 13141 крб., річний обіг коштів становив 82 912 крб., а прибуток – 1608 крб.

В травні 1907 року було засновано кредитне товариство в селі Хмелів Роменського повіту. Спочатку воно мало 20 членів, а в 1909 році – 780. Воно мало вкладів 4500 крб., річний обіг коштів становив 36 000 крб., а прибуток – 780 крб.


14
Кредитні товариства були створені в селах Басівка, Біловоди, Андріяшівка, Бобрик, Ведмеже, Волошнівка, Глинськ, Засулля, Рогинці Роменського повіту.

Так, основний капітал Смілівського та Хмелівського товариств під час їх заснування становив 4 тис. крб., з яких половина була одержана від Роменського відділення Державного банку, решта - від земства.

Своєрідними банківськими установами були товариства взаємного кредиту. На особливу увагу заслуговує діяльність поземельного взаємного кредиту, оскільки воно надавало короткострокові та довгострокові кредиту під заставу земельної власності. В кінці ХІХ ст. вартість придатної для сільськогосподарського обробітку 1 десятини землі становила в Роменському повіті 12 крб., на відміну від Конотопського, де вона не перевищувала 4 крб.

Були розроблені різні системи погашення боргу. Так, якщо кредит надавався терміном на 36.5 років, позичальник сплачував 1% річних, якщо на 25.5 років – під 2%. Річний процент по короткостроковому кредиту не повинен бути меншим за 6%.

17 липня 1905 року в Ромнах було створено товариство під назвою "Товариство взаємодопомоги прикажчиків – євреїв". Воно стало основою для створення Роменського єврейського товариства взаємного кредиту. В протоколі засідання зазначалося: "В этот день в зале общественного собрания собралась вся еврейская приказчичья семья от мала до велика отпраздновать сей великий день объединения и выступления на путь общественности. Привествия поступили от еврейских обществ Петербурга, Кременчуга, Одессы, Лодзи. Купец первой гильдии П.С.Исштейн и местный негоциант Я.Добкин пожертвовали обществу по 300 рублей. Председателем избрали Б.Рацина, секретарем – Я.Бродского. Принято решение об устройстве постоянной синагоги и обучении учеников". Товариством було створено навчальний заклад, в якому навчали рахівництву і комерції.


15
Крім єврейського товариства, в Ромнах існувало товариство взаємного кредиту повітового земства. Головою його був Г.М.Навроцький. В Ромнах також функціонувало Друге товариство взаємного кредиту. В 1910 році в ньому нараховувалося 1309 членів з майновою відповідальністю на загальну суму 910 935 руб. Головою правління був Н.Яновський, членами правління Л.Кричевський і І.Василенко. Обіговий капітал становив 101 215 руб. 10% обігового капіталу становили внески членів товариства.

Переважна більшість членів сільських кредитних товариств були торговцями, дрібними промисловцями, ремісниками, селянами, але до них входили і представники інших соціальних верств, зокрема священики, державні та земські службовці, учителі. Очевидно, це певною мірою відволікало їх від основної роботи і уряд вживає відповідні заходи. 9 листопада 1906 р. з'явився циркуляр Міністерства народної освіти, який доводить до відома вчителів початкових училищ, що їх участь у справах установ дрібного кредиту небажана, оскільки вони "нередко ставят интересы этих учреждений вьше интересов школы".

Банківські установи обслуговували в основному поміщиків, промисловців, купців та заможних громадян. Що стосується інших верств населення, які мали невеликі статки, то вони не могли скористатися банківськими послугами, бо не могли забезпечити під позику відповідну заставу. Проте розвиток товарно-грошових відносин змушував селян, ремісників, дрібних торговців брати кредити. Цим користувалися лихварі, які надавали кредити під великі відсотки. У 1754 році уряд Єлизавети Петрівни встановив максимальну величину лихварського проценту в 6%. За порушення його передбачався штраф, за повторне порушення – арешт та ув'язнення. Але закон був недієвим, що пояснювалося не лише жадібністю лихварів, а й становищем позичальника. Останній змушений був приймати умови кредитодавця.

24 травня 1894 року з'явився закон, який дозволяв підняти максимальну ставку лихварського відсотку до 12%. Ним передбачалося покарання за перебільшення лихварського відсотку - ув'язненням, або перебуванням у виправному будинку. За придбання урожаю у селян на корню, в снопах або зерном за дуже низькими цінами загрожував арешт до 3- місяців, а при повторенні – до 6 місяців. Але ліквідувати лихварство не вдавалося. Навіть на початку ХХ ст. сільські багатії брали за позику: з шевців – від 52 до 156 %, з ковалів – від 20 до 72%, з гончарів – від 27 до 96%, з ткачів – від 20 до 50%. Протистояти лихварству повинні були установи дрібного або так званого народного кредиту. Їх завданням було підтримувати коштами дрібних виробників, сприяти розвитку їх діяльності.


16
Крім кредитних товариств, на Роменщині значного поширення набула така форма установ дрібного кредиту як позичково-ощадні каси. Організація ощадних кас стала прерогати­вою органів місцевого управління. У 1862 р. був затвердженні статут міських ощадних кас, який визначав порядок їх утворення, реєстрації і діяльності. За статутом дозволялося відкривати ощадні каси в усіх містах і містечках при міських думах, ратушах і повітових казначействах. Для цього необхідно було, щоб міська громадськість або миро­вий з'їзд звернулися з клопотанням до місцевого губернського на­чальства і одержали його дозвіл. Касою керувала спеціальна рада, до якої входив губернський казначей і 3-4 члени, обрані міською грома­дою. Головою ради був голова Думи або повітовий предводитель дво­рянства. Каси приймали одноразові вклади розміром від 25 копійок до 25 руб., нараховувалися проценти в розмірі 4%. Загальна сума вкладів однієї особи не повинна перевищувати 1000 крб. На суми, які перевищували 1000 руб., проценти не нарахо­вувалися. Кожен член каси міг взяти позичку на термін від 1 до 6 місяців, процент по кредиту не міг перевищувати 6% річних. Каси працювали під контролем Державного банку. В 1863 була відкрита ощадна каса № 832 в Ромнах.

В 1902 році уряд дозволив створювати ощадні каси при школах. Каси створювалися за принципом системи марок: учні купували марки номіналом 1, 5, 10 копійок і наклеювали їх на спеціальні картки, які отримували безкоштовно під час купівлі марок. Той, хто наклеїв марки на 50 копійок, отримував від учителя бланки для заповнення. Картку разом з заявою про перший внесок учитель здавав в ощадну касу для відкриття ощадного рахунку і видачі ощадної книжки. За здійснення операцій по прийому і перерахунку грошей шкільна каса отримувала винагородження: за умови проведення 100 операцій – по 5 коп. за кожну проведену операцію, від 100 до 500 – 3 коп., а більше 500 – 2 коп. Крім того, шкільній касі виплачувалось по 10 коп. за кожну відкриту ощадну книжку і по 10 коп. за кожну ощадну книжку, яка перебувала в обігу не менше одного календарного року.


17
Щоб збільшити кількість ощадних кас і залучити до їх роботи всі верстви населення у 1889 році було доручено приймати і видавати вклади поштовим установам, мережа яких була на той час досить розгалуженою. У вересні 1908 року Роменська земська управа просила міську касу № 139 дозволити їй вносити вклади в Глинську поштово-телеграфну касу на ім'я лікаря 5-го медичного відділу і завідуючого гончарною майстернею.

Своєрідним способом мобілізації народних коштів і надання можливості дрібним власникам робити заощадження було введення при ощадних касах так званих "копилок". Суть його зводилася до того, що копилки запроваджуються з метою полегшення звертань в каси широких верств населення: копилка дозволяла робити заощадження дрібних сум, з якими до кредитних установ ходити не варто: запечатана копилка надавалася клієнту під певний заклад, який гарантував повернення її в ощадну касу непошкодженою. По мірі нагромадження заощаджень власник копилки приносив її один раз на два місяці до ощадної каси. В його присутності копилка відкривалася і наявна в ній сума зараховувалася на ощадну книжку.


^ В
18
исновок



Незважаючи на те, що як стверджує нобелівський лауреат з економіки Фрідріх фон Хайєк, "функціонування грошей і кредитної системи так само, як мова і мораль, є випадками спонтанного порядку, що найгірше піддаються спробам адекватного теоретичного пояснення", в нашій роботі була здійснена спроба дослідити історію виникнення і діяльності кредитно-фінансових установ на території Роменщини. Проведені дослідження краєзнавчого матеріалу та літературних джерел свідчать про те, що протягом XIX - XX століть на Роменщині здійснювалися реформи, які супроводжувалися демократизацією економічного життя. В промисловості, сільському господарстві, торгівлі, на транспорті бурхливо розвивалося підприємництво. Все це відбилося і на кредитно-фінансовій системі. По­ряд з державними установами, такими як Державний банк, виникли і недержавні - міські громадські банки, товариства взаємного кредиту, міські та сільські кредитні товариства, позиково-ощадні товариства тощо. Нами були систематизовані різні типи кредитних установ та їх функції, досліджено їх вплив не лише на розвиток господарства, а і формування менталітету населення Роменщини.

В нинішніх умовах ринкової економіки цей досвід може бути творчо використаний, адже становлення і розвиток кредитної системи - це показник рівня зрілості товарно-грошових відносин у державі.


Л
19
ітература


1. Ананьич Б.В. Банкирские дома в России 1860-1914 гг. Очерки встории частного предпринимательства. - Л.: 1991. - С. 11.


2. Міщенко В.І., Корогод Г.І. Становлення і розвиток кредитно-фінансової системи на Сумщині (XIX-поч.XX ст.). – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 1999 – С.19-21.


3. Історія народного господарства Украї­нської РСР. У трьох томах, чотирьох книгах. - К.: 1983. - Т.1. -С.389


4. Лаверичев В.Я. Воєнний государственно-монополистический капиталнзм в России. - М.: 1988. - С. 234, 243


5. Матеріали Роменського краєзнавчого музею


6. Матеріали Музею банківської справи УАБС



20





21





22





23





24




А
25
рхівні документи






1886 р.




1887 р.











26







1895 р.










1903 р.



27













1908 р.




Схожі:

П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconВасильковський Д. О. магістрант, двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»
Однією з ключових умов ефективного функціонування банку будь-якої країни є забезпечення належного рівня його ліквідності. Наявність...
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconМаркетингове середовище діяльності банку сутність та структура маркетингового середовища банку
Дослідження умов функціонування банку та можливостей І стану його маркетингової діяльності передбачає, в першу чергу, звернення до...
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconСеместровий план
Тема Вступ. Карти ґрунтів світу. Історія створення карти ґрунтів світу. Наукове і прикладне значення карти ґрунтів світу
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconХарківської обласної ради закон І ми Харків 2006 зміст вступ
Хочу наголосити, що в основі фортеці лежить камінець історії символів держави України. Це історія створення та прийняття гербу України....
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconФакультет української філології Луганського національного університету
Вступ до слов’янської філології, історія української мови, історія української літератури, українське літературознавство, сучасна...
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconДовідник для студента
Робоча навчальна програма складена у відповідності до Програми з «Громадського здоров’я І громадського медсестринства» для студентів...
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconТема Центральні банки та їх роль в економіці Походження та форми організації центральних банків. Шляхи створення емісійних банків. Організаційно-правові основи центральних банків провідних країн світу
Статус центрального банку І основна мета його діяльності. Правовий статус центрального банку. Основний правовий акт, що регулює діяльність...
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconАнотація дисципліни «маркетинг у банку» Викладач: к е. н., доцент Герасименко Раїса Андріївна вступ навчальна дисципліна «Маркетинг у банку»
«Маркетинг», «Банківський менеджмент», «Гроші та кредит», «Банківські операції», «Аналіз банківської діяльності», «Банківські операції»...
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconАнотація дисципліни «фінансовий менеджмент у банку» Викладач: к е. н., доцент Герасименко Раїса Андріївна вступ навчальна дисципліна «Фінансовий менеджмент у банку»
«Гроші та кредит» «Центральний банк І грошово-кредитна політика», «Банківські операції», «Аналіз банківської діяльності», «Менеджмент»,...
П 2 лан Вступ Історія створення та функціонування Роменського міського громадського банку iconПрограма фахового вступного випробування Необхідний обсяг знань вступника, що має освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра з напряму підготовки «Українська мова та література»
«Українська діалектологія», «Історична граматика української мови», «Вступ до літературознавства», «Усна народна творчість», «Давня...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи