Кримінально-процесуальний кодекс України icon

Кримінально-процесуальний кодекс України




НазваКримінально-процесуальний кодекс України
Сторінка1/16
Дата15.09.2012
Розмір3.24 Mb.
ТипКодекс
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Кримінально-процесуальний кодекс України

Із змінами і доповненнями, внесеними Указами
Президії Верховної Ради Української РСР
 від 27 червня 1961 року, ВВР, 1961 р., N 28, ст. 342,
 від 10 вересня 1962 року, ВВР, 1962 р., N 37, ст. 461,
 від 13 червня 1963 року, ВВР,1963 р., N 25, ст. 406,
 від 18 січня 1966 року, ВВР, 1966 р., N 4 , ст. 15,
 від 9 листопада 1966 року, ВВР, 1966 р., N 44, ст. 274,
 від 24 січня 1967 року, ВВР, 1967 р., N 5, ст. 63,
 від 30 серпня 1971 року N 117-VIII, ВВР, 1971 р., N 36, ст. 278,
 від 21 липня 1972 року N 862-VIII, ВВР,1972 р., N 31, ст. 260,
 від 30 серпня 1972 року N 986-VIII, ВВР, 1972 р., N 36, ст. 314,
 від 23 липня 1973 року N 1898-VIII, ВВР, 1973 р., N 32, ст. 260,
 від 10 серпня 1973 року N 1937-VIII, ВВР, 1973 р., N 34, ст. 271,
 від 14 жовтня 1974 року N 3130-VIII, ВВР, 1974 р., N 44, ст. 445,
 від 18 липня 1975 року N 52-IX, ВВР, 1975 р., N 30, ст. 371,
 від 23 березня 1977 року N 1851-IX, ВВР, 1977 р., N 14, ст. 131,
 від 1 липня 1977 року N 2281-IX, ВВР, 1977 р., N 28, ст. 341,
 від 16 лютого 1978 року N 3084-IX,  ВВР, 1978, N 9, ст. 163,
 від 26 травня 1980 року N 270-X, ВВР, 1980 р., N 24, ст. 430,
 від 20 вересня 1983 року N 5839-X, ВВР, 1983 р., N 40, ст. 806,
 від 29 лютого 1984 року N 6591-X, ВВР, 1984 р., N 11, ст. 203,
 від 16 квітня 1984 року N 6834-X, ВВР, 1984 р., N 18, ст. 351,
 від 20 березня 1985 року N 8627-X, ВВР, 1985 р., N 14, ст. 321,
 від 1 серпня 1985 року N 704-XI, ВВР, 1985 р., N 33, ст. 787,
 від 10 грудня 1985 року N 1432-XI, ВВР, 1985 р., N 52, ст. 1224,
 від 27 червня 1986 року N 2444-XI, ВВР, 1986 р., N 27, ст. 539,
 від 18 серпня 1986 року N 2753-XI, ВВР, 1986 р., N 35, ст. 750,
 від 31 липня 1987 року N 4392-XI, ВВР, 1987 р., N 32, ст. 631,
 від 21 серпня 1987 року N 4452-XI, ВВР, 1987 р., N 35, ст. 674,
 від 25 листопада 1987 року N 4981-XI, ВВР, 1987 р., N 49, ст. 1008,
 від 1 грудня 1987 року N 4995-XI, ВВР, 1987 р., N 50, ст. 1016,
 від 10 лютого 1988 року N 5397-XI, ВВР, 1988 р., N 8, ст. 212,
 від 14 квітня 1988 року N 5723-XI, ВВР, 1988 р., N 17, ст. 427,
 від 29 квітня 1988 року N 5822-XI, ВВР, 1988 р., N 19, ст. 481,
 від 3 серпня 1988 року N 6347-XI, ВВР, 1988 р., N 33, ст. 808,
 від 14 грудня 1988 року N 6976-XI, ВВР, 1988 р., N 52, ст. 1184,
 від 6 березня 1989 року N 7226-XI, ВВР, 1989 р., N 12, ст. 96,
 від 14 квітня 1989 року N 7373-XI, ВВР, 1989 р., N 17, ст. 148,
 від 16 червня 1989 року N 7617-XI, ВВР, 1989 р., N 26, ст. 276,
 від 29 грудня 1989 року N 8595-XI, ВВР, 1990 р., N 2, ст. 15,
 від 19 січня 1990 року N 8711-XI, ВВР, 1990 р., N 5, ст. 60,
 від 7 березня 1990 року N 8918-ХІ, ВВР, 1990 р., N 12, ст. 194,
 від 20 квітня 1990 року N 9082-XI, ВВР, 1990 р., N 18, ст. 278,
 від 4 травня 1990 року N 9166-XI, ВВР, 1990 р., N 20, ст. 313,
 від 26 грудня 1990 року N 596-XII, ВВР, 1991 р., N 3, ст. 13,
 від 26 грудня 1990 року N 597а-XII, ВВР, 1991 р., N 5, ст. 34,
 від 18 січня 1991 року N 647-XII, ВВР, 1991 р., N 7, ст. 45,
 від 28 січня 1991 року N 661-XII, ВВР, 1991 р., N 11, ст. 106,
 від 18 березня 1991 року N 838-XII, ВВР, 1991 р., N 15, ст. 178,
 від 29 липня 1991 року N 1369-XII, ВВР, 1991 р., N 45, ст. 600,
 від 25 серпня 1991 року N 1434а-XII, ВВР, 1991 р., N 40, ст. 531,

Законом Української РСР
 від 25 червня 1991 року N 1255-XII, ВВР, 1991 р., N 40, ст. 527,

Законами України
 від 18 вересня 1991 року N 1564-XII, ВВР, 1991 р., N 47, ст. 650, 
 від 10 грудня 1991 року N 1960-XII, ВВР, 1991 р., N 10, ст. 142, 
 від 12 грудня 1991 року N 1974-XII, ВВР, 1992 р., N 11, ст. 154, 
 від 15 травня 1992 року N 2354-XII, ВВР, 1992 р., N 32, ст. 457, 
 від 17 червня 1992 року N 2464-XII, ВВР, 1992 р., N 35, ст. 508, 
 від 17 червня 1992 року N 2468-XII, ВВР, 1992 р., N 35, ст. 511, 
 від 7 липня 1992 року N 2547-XII, ВВР, 1992 р., N 39, ст. 570, 
 від 17 вересня 1992 року N 2613-XII, ВВР, 1992 р., N 41, ст. 600, 
 від 16 жовтня 1992 року N 2703-XII, ВВР, 1992 р., N 47, ст. 647, 
 від 15 грудня 1992 року N 2857-XII, ВВР, 1993 р., N 6, ст. 35, 
 від 26 січня 1993 року N 2935-XII, ВВР, 1993 р., N 12, ст. 97, 
 від 26 січня 1993 року N 2936-XII, ВВР, 1993 р., N 12, ст. 98, 
 від 28 січня 1993 року N 2947-XII, ВВР, 1993 р., N 14, ст. 120, 
 від 3 березня 1993 року N 3039-XII, ВВР, 1993 р., N 18, ст. 189, 
 від 22 квітня 1993 року N 3129-XII, ВВР, 1993 р., N 22, ст. 228, 
 від 22 квітня 1993 року N 3130-XII, ВВР, 1993 р., N 22, ст. 229, 
 від 22 квітня 1993 року N 3132-XII, ВВР, 1993 р., N 22, ст. 230, 
 від 30 червня 1993 року N 3351-XII, ВВР, 1993 р., N 34, ст. 355, 
 від 11 листопада 1993 року N 3582-XII, ВВР, 1993 р., N 46, ст. 427, 
 від 23 грудня 1993 року N 3780-XII, ВВР, 1994 р., N 11, ст. 49, 
 від 23 грудня 1993 року N 3785-XII, ВВР, 1994 р., N 12, ст. 58, 
 від 23 грудня 1993 року N 3787-XII, ВВР, 1994 р., N 11, ст. 48, 
 від 28 січня 1994 року N 3888-XII, ВВР, 1994 р., N 19, ст. 111, 
 від 24 лютого 1994 року N 4018-XII, ВВР, 1994 р., N 26, ст. 206, 
 від 25 лютого 1994 року N 4043-XII, ВВР, 1994 р., N 28, ст. 238, 
 від 27 липня 1994 року N 137/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 37, ст. 342, 
 від 21 вересня 1994 року N 174/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 42, ст. 381, 
 від 20 жовтня 1994 року N 218/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 45, ст. 409, 
 від 15 листопада 1994 року N 246/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 48, ст. 429, 
 від 16 грудня 1994 року N 299/94-ВР, ВВР, 1995 р., N 2, ст. 8, 
 від 20 грудня 1994 року N 305/94-ВР, ВВР, 1995 р., N 2, ст. 9, 
 від 15 лютого 1995 року N 64/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 10, ст. 64, 
 від 11 липня 1995 року N 282/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 29, ст. 216,
 від 5 жовтня 1995 року N 358/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 34, ст. 268,
 від 5 жовтня 1995 року N 360/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 35, ст. 271,
 від 12 липня 1996 року N 323/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 52, ст. 294,
 від 1 жовтня 1996 року N 386/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 46, ст. 247,
 від 2 жовтня 1996 року N 388/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 46, ст. 249,
 від 20 листопада 1996 року N 530/96-ВР, ВВР, 1997 р., N 4, ст. 21,
 від 5 лютого 1997 року N 44/97-ВР, ВВР, 1997 р., N 12, ст. 102,
 від 7 жовтня 1997 року N 552/97-ВР, ВВР, 1997 р., N 51, ст. 306,
 від 5 лютого 1998 року N 85/98-ВР, ВВР, 1998 р., N 26, ст. 149,
 від 24 березня 1998 року N 210/98-ВР, ВВР, 1998 р., N 35, ст. 241,
 від 8 жовтня 1999 року N 1134-XIV, ВВР, 1999 р., N 48, ст. 419,
 від 14 грудня 1999 року N 1288-XIV, ВВР, 2000 р., N 5, ст. 34,
 від 13 січня 2000 року N 1381-XIV, ВВР, 2000 р., N 10, ст. 79,
 від 22 лютого 2000 року N 1483-III, ВВР, 2000 р., N 17, ст. 123,
 від 23 березня 2000 року N 1587-III, ОВУ, 2000 р., N 16, ст. 653,
 від 20 квітня 2000 року N 1685-III, ОВУ, 2000 р., N 22, ст. 882,
 від 22 червня 2000 року N 1833-III, ОВУ, 2000 р., N 29, ст. 1189,
 від 14 вересня 2000 року N 1945-III, ОВУ, 2000 р., N 41, ст. 1731,
 від 21 вересня 2000 року N 1981-III, ОВУ, 2000 р., N 43, ст. 1816,
від 16 листопада 2000 року N 2114-III, ОВУ, 2000 р., N 50, ст. 2147,
 від 21 грудня 2000 року N 2181-III, ОВУ, 2001 р., N 7, ст. 259,
від 18 січня 2001 року N 2247-III, ОВУ, 2001 р., N 8, ст. 318,
від 5 квітня 2001 року N 2362-III, ОВУ, 2001 р., N 17, ст. 727,
 від 17 травня 2001 року N 2409-III, ОВУ, 2001 р., N 24, ст. 1058,
 від 21 червня 2001 року N 2533-III, ОВУ, 2001 р., N  25, ст. 1142,
 від 12 липня 2001 року N 2670-III, ОВУ, 2001 р., N  34, ст. 1578,
 від 10 січня 2002 року N 2922-III, ОВУ, 2002 р., N  7, ст. 275,
 від 17 січня 2002 року N 2953-III, ОВУ, 2002 р., N  7, ст. 276
 від 7 березня 2002 року N 3082-III, ОВУ, 2002 р., N 14, ст. 703
 від 7 березня 2002 року N 3111-III, ОВУ, 2002 р., N 14, ст. 710,
 від 16 січня 2003 року N 430-IV, ОВУ, 2003 р., N 6, ст. 212,
 від 6 лютого 2003 року N 487-IV, ОВУ, 2003 р., N 9, ст. 336,
від 6 лютого 2003 року N 488-IV, ОВУ, 2003 р., N 9, ст. 337,
 від 3 квітня 2003 року N 658-IV, ОВУ, 2003 р., N 17, ст. 737,
від 3 квітня 2003 року N 662-IV, ОВУ, 2003 р., N 17, ст. 741, 
 від 3 квітня 2003 року N 669-IV, ОВУ, 2003 р., N 17, ст. 747,
 від 15 травня 2003 року N 743-IV, ОВУ, 2003 р., N 23, ст. 1015,
від 22 травня 2003 року N 850-IV, ОВУ, 2003 р., N 25, ст. 1173,
 від 5 червня 2003 року N 903-IV, ОВУ, 2003 р., N 26, ст. 1254,
від 19 червня 2003 року N 965-IV, ОВУ, 2003 р., N 29, ст. 1434,
 від 11 липня 2003 року N 1125-IV, ОВУ, 2003 р., N 33, ст. 1781,
 від 11 травня 2004 року N 1703-IV, ОВУ, 2004 р., N 22, ст. 1483,
 від 18 травня 2004 року N 1723-IV, ОВУ, 2004 р., N 23, ст. 1545,
 від 16 грудня 2004 року N 2252-IV, ОВУ, 2005 р., N 2, ст. 58,
 від 23 грудня 2004 року N 2289-IV, ОВУ, 2005 р., N 2, ст. 69,
 від 20 січня 2005 року N 2376-IV, ОВУ, 2005 р., N 4, ст. 196,
 від 20 січня 2005 року N 2377-IV, ОВУ, 2005 р., N 4, ст. 197,
 від 31 травня 2005 року N 2598-IV, ОВУ, 2005 р., N 26, ст. 1482,
 від 2 червня 2005 року N 2631-IV, ОВУ, 2005 р., N 25, ст. 1417,
 від 8 вересня 2005 року N 2875-IV, ОВУ, 2005 р., N 38, ст. 2362,
 від 17 листопада 2005 року N 3108-IV, ОВУ, 2005 р., N 49, ст. 3048,
 від 30 листопада 2005 року N 3150-IV, ОВУ, 2005 р., N 51, ст. 3173,
 від 1 грудня 2005 року N 3165-IV, ОВУ, 2005 р., N 51, ст. 3174,
 від 1 грудня 2005 року N 3169-IV, ОВУ, 2006 р., N 1 - 2, ст. 2,
від 12 січня 2006 року N 3323-IV,ОВУ, 2006 р., N 6, ст. 282,
від 23 лютого 2006 року N 3480-IV, ОВУ, 2006 р., N 13, ст. 857,
 від 23 лютого 2006 року N 3504-IV, ОВУ, 2006 р., N 13, ст. 860,
 від 15 березня 2006 року N 3538-IV, ОВУ, 2006 р., N 11, ст. 705,
 від 21 вересня 2006 року N 170-V, ОВУ, 2006 р., N 41, ст. 2725,
 від 14 грудня 2006 року N 462-V, ОВУ, 2007 р., N 2, ст. 60,
 від 22 грудня 2006 року N 526-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 12,
 від 22 грудня 2006 року N 534-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 15

Положення частини першої статті 44 цього Кодексу визнано
 таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) 
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
 від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000)

Окремі положення цього Кодексу визнано
такими, що відповідають Конституції України (є конституційними)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
 від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003)

Положення статті 150 цього Кодексу визнано
таким, що відповідає Конституції України (є конституційним)
(згідно з Рішенням Конституційного Суду України
 від 8 липня 2003 року N 14-рп/2003)

(У назві Кодексу та його тексті найменування "Українська РСР" замінено найменуванням "Україна" згідно із Законом України від 7 липня 1992 року N 2547-XII)

(У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках замінено словами "посадова особа" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 11 липня 1995 року N 282/95-ВР)

(У тексті Кодексу слова "Республіка Крим" у всіх відмінках замінено словами "Автономна Республіка Крим" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 21 червня 2001 року N 2533-III)

(У тексті Кодексу слова "попереднє слідство", "попереднього слідства", "попереднє", "попереднього" замінено відповідно словами "досудове слідство", "досудового слідства", "досудове", "досудового" згідно із Законом України від 12 липня 2001 року N 2670-III)



 

 

 

Розділ I 
^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 


Глава 1
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ 


Стаття 1. Призначення Кримінально-процесуального кодексу України

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

(У редакції Закону України
  від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 2. Завдання кримінального судочинства

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-Х;
у редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 3. Чинність кримінально-процесуального закону

Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.

При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)

Стаття 4. Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин

Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

^ Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом

Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

^ Стаття 6. Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі

Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину;

3) виключено;

4) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;

5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

6) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;

7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);

8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Частину другу виключено

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, - обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 73 цього Кодексу.

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9 - 11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.

(Із змінами, внесеними згідно із указами Президії
 Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.,
 від 16.04.84 р. N 6834-X;
 законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
 від 23.12.93 р. N 3787-XII,
 від 05.10.95 р. N 358/95-ВР,
 від 22.02.2000 р. N 1483-III,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 7. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки

Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. 

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 71 цього Кодексу.

Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
 від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 71. Закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності

Провадження в кримінальній справі може бути закрито судом у зв'язку:

1) з дійовим каяттям;

2) з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;

3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 цього Кодексу;

4) з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

5) із закінченням строків давності.

До направлення кримінальної справи до суду особі повинно бути роз'яснено сутність обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави. 

Направлення кримінальної справи до суду з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо обвинувачений, підсудний проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

Прокурор або слідчий в разі винесення постанови про направлення справи до суду у випадках, передбачених у частині першій статті 71 цього Кодексу, повинні ознайомити обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника з названою постановою, а в разі їх вимоги - з усіма матеріалами справи та роз'яснити їх права, передбачені цим Кодексом.

(Доповнено статтею 71 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX;
із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
 законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
 від 23.12.93 р. N 3787-XII,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 72. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

(Доповнено статтею 72 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР  від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III;
 у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 73. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.

Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка не досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини другої цієї статті, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

(Доповнено статтею 73 згідно із
 Законом України від 23.12.93 р. N 3787-XII;
 із змінами, внесеними згідно із
 законами України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 8. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
 від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII;
 у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 9. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред'являється обвинувачення і після винесення постанови пред'являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.

За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

(У редакції указів Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законів України від 23.12.93 р. N 3787-XII,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 10. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи.

За клопотанням колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого злочину невеликої або середньої тяжкості.

За наявності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити колектив про передачу їм особи на поруки.

Частину четверту виключено 

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
 від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 11. Відмова в передачі на поруки

При наявності обставин, які відповідно до статті 47 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в клопотанні про передачу особи на поруки і повідомляють про мотиви відхилення клопотання.

Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи в суд для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки не перешкоджає колективу звернутися до суду з цим клопотанням. 

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
 від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N 3351-XII,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 111. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, виносять мотивовану постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі, згідно з частиною четвертою статті 49 Кримінального кодексу України, не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

(Доповнено статтею 111 згідно із
 Законом України від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності

При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 71, 72, 8, 9, 10, 111 або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 73 цього Кодексу суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
 від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X, 
від 18.03.91 р. N 838-XII;
 законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
 від 30.06.93 р. N 3351-XII,
 від 23.12.93 р. N 3787-XII,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III;
 у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства

Суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі її на поруки не виправдає довіру колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.

Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до глави 31 цього Кодексу.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
 Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
 від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III;
 у редакції Закону України від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 131. Виключена. 

(Доповнено статтею 131 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 20.03.85 р. N 8627-X;
 виключена згідно з Указом Президії Верховної
 Ради Української РСР  від 18.03.91 р. N 838-XII)

Стаття 14. Недоторканність особи

Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення.

Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
 Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)

Стаття 141. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків

Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.

Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом.

Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.

У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки.

Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду,  крім випадків, передбачених Законом України "Про боротьбу з тероризмом".  

(Доповнено статтею 141 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
 із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
 законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
 від 10.01.2002 р. N 2922-III,
 від 19.06.2003 р. N 965-IV)

Стаття 15. Здійснення правосуддя тільки судом

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

(У редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)

Стаття 16. Здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом

Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

(У редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)

^ Стаття 161. Змагальність і диспозитивність

Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених цим Кодексом, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник.

Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

Функція розгляду справи покладається на суд.

(Доповнено статтею 161 згідно із
 Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)

Стаття 17. Колегіальний і одноособовий розгляд справ

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. 

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку здійснюється відповідно апеляційними і касаційними судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів. 

(Із змінами, внесеними згідно із
 законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
 від 21.09.94 р. N 174/94-ВР,
 від 22.02.2000 р. N 1483-III,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 18. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові

При здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів.

(Із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 19. Мова, якою провадиться судочинство

Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

(У редакції Указу Президії  Верховної
 Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)

Стаття 20. Гласність судового розгляду

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.

Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.

Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.

Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.

Частину п'яту виключено 

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
 законами України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV,
від 21.06.2001 р. N 2533-III,
 від 22.05.2003 р. N 850-IV)

Стаття 21. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист

Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української РСР
 від 16.04.84 р. N 6834-Х;
Закону України від 23.12.93 р. N 3780-XII)

Стаття 22. Всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи

Прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. 

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

(У редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
 із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)

Стаття 23. Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину

При провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.

(У редакції Указу Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
 із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 21.06.2001 р. N 2533-III)

Стаття 231. Подання органу дізнання, слідчого, прокурора в кримінальній справі

Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.

Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.

Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.

У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

(Доповнено статтею 231 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
 із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР)

Стаття 232. Окрема ухвала (постанова) суду

Суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.

Частину третю виключено 

Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину.

Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.

Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.

Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову). 

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

(Доповнено статтею 232 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
 із змінами, внесеними згідно із
 законами України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III)

Стаття 24. Нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю

Частину першу виключено 

Верховний Суд України здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України.

Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил здійснюють відповідно нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів даної області, міст Києва і Севастополя, військових судів гарнізонів.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
 від 24.02.94 р. N 4018-XII)

Стаття 25. Прокурорський нагляд в кримінальному судочинстві

Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.

Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.

Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III)

Стаття 26. Об'єднання і виділення справ

В одному провадженні можуть бути об'єднані справи по обвинуваченню декількох осіб - співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.

Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин.

^ Стаття 27. Притягнення до кримінальної відповідальності не інакше як за скаргою потерпілого

Справи про злочини, передбачені статтею 125, частиною 1 статті 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.

Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна.

Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених статтею 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає.

Частину п'яту виключено 

(Із змінами і доповненнями,  внесеними згідно з указами Президії
 Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII,
 від 10.08.73 р. N 1937-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
 законами України від 21.06.2001 р. N 2533-III,
 від 12.07.2001 р. N 2670-III)

Стаття 28. Цивільний позов у кримінальній справі

Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 цього Кодексу, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.

Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі.

Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 29. Забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна

При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Частину третю виключено 

При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
 від 22.04.93 р. N 3132-XII,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III)

Стаття 30. Виключена. 

(згідно із Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 31. Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав

Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається законодавством України і міжнародними договорами України.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)

Стаття 32. Роз'яснення значення термінів Кодексу

Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, коли немає окремих вказівок, мають таке значення:

1) "Суд" - Верховний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські, міжобласний, районний (міський), міжрайонний (окружний) суди, військовий суд, суддя, який одноособово розглядає справу;

2) "Суд першої інстанції" - суд, що має право винести вирок у справі;

3) "Апеляційний суд" - суд, що розглядає справи за апеляціями на вироки, ухвали і постанови суду першої інстанції, які не набрали законної сили;

4) "Касаційний суд" - суд, що розглядає справи за касаційними скаргами і поданнями в касаційному порядку;

5) "Суддя" - голова, заступник голови і суддя відповідно Верховного Суду України, Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських, міжобласного, районного (міського), міжрайонного (окружного), військового судів, народний засідатель;

5-а) "Головуючий" - суддя, який головує при колегіальному розгляді справи, або розглядає справу одноособово;

6) "Прокурор" - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції;

6-а) "Начальник слідчого відділу" - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції;

7) "Слідчий" - слідчий прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки, слідчий податкової міліції;

8) "Учасники процесу" - обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники;

9) "Обвинувач" - прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення і потерпілий в справах, передбачених частиною 1 статті 27 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених цим Кодексом; 

10) "Законні представники" - батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває;

11) "Близькі родичі" - батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки;

12) "Вирок" - рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи;

13) "Ухвала" - всі рішення, крім вироку, які виніс суд першої апеляційної і касаційної інстанції в судових засіданнях в колегіальному складі;

14) "Постанова" - рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд;

15) "Апеляція" - подання прокурора і скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляційному порядку";

16) виключено 

17) виключено 

18) виключено 

19) "Касаційне подання, касаційна скарга" - подання прокурора, скарга учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в касаційному порядку;

20) "Протокол" - документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
 Президії Верховної Ради Української РСР від 13.06.63 р.,
 від 18.01.66 р.,
 від 30.08.71 р. N 117-VIII,
 від 18.07.75 р. N 52-IX,
 від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
 від 15.12.92 р. N 2857-XII,
 від 24.02.94 р. N 4018-XII,
 від 05.02.98 р. N 85/98-ВР,
 від 21.06.2001 р. N 2533-III)

Стаття 321. Виключена. 

(Доповнено статтею 321 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 18.07.75 р. N 52-IX;
 виключена згідно з Указом Президії Верховної Ради
 Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)

Стаття 322. Виключена.

(Доповнено статтею 322 згідно з Указом Президії
 Верховної Ради Української РСР від 18.07.75 р. N 52-IX;
 виключена згідно з Указом Президії Верховної Ради
 Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Кримінально-процесуальний кодекс України iconЗакон України про судову експертизу від 25 лютого 1994р. //Голос України, 1994р. 20 квітня
Кримінально-процесуальний кодекс України. Ст. 62, 66, 67, 75-77, 91, 92; гл. 18 (ст. 196-205)
Кримінально-процесуальний кодекс України iconКримінально-процесуальний кодекс України
Стаття 237. Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи у справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує...
Кримінально-процесуальний кодекс України iconКримінально-процесуальний кодекс України
Стаття 95. Заяви І повідомлення про злочин Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи
Кримінально-процесуальний кодекс України iconТема 1 Поняття, предмет, завдання та джерела кримінально-виконавчого права
Кримінально-виконавчий кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. – №33. – Ст. 1767
Кримінально-процесуальний кодекс України iconЗавдання на 1 модуль які завдання кримінального судочинства?
Яке співвідношення понять "кримінально-процесуальний закон" і"кримінально-процесуальне право"?
Кримінально-процесуальний кодекс України iconКримінально-процесуальний Кодекс
Від. N 48, ст. 677) від 18. 01. 66 (Від. N 4, ст. 15) від 09. 11. 66 (Від. N 44, ст. 274) від 24. 01. 67 (Від. N 5, ст. 63)
Кримінально-процесуальний кодекс України iconРішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Нормативні акти кримінально-процесуальний кодекс України
Закінчення досудового слідства винесенням постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових...
Кримінально-процесуальний кодекс України iconРекомендована література
Цивільний процесуальний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2004. №16. – Ст. 1088
Кримінально-процесуальний кодекс України iconПлан заняття
Кримінальний процесуальний кодекс України (кпк україни) від 13 квітня 2012 року: статті 2,3 (п п. 5, 6, 19,24)
Кримінально-процесуальний кодекс України iconЗакон України „Про статус суддів від 15. 12. 1992 р. // Відомості 1993 №8 С. 56. Кодекс професійної етики судді затверджений V з'їздом суддів України від 24. 10. 2002 р. // Вісник Верховного Суду України №5 вересень жовтень 2002 р
Цивільний процесуальний кодекс України від 18. 07. 1963 р. // Відомості Верховної Ради – 1963 №30 – С. 464
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи