Зміст розділ економічна теорія та методологія управління icon

Зміст розділ економічна теорія та методологія управління




НазваЗміст розділ економічна теорія та методологія управління
Сторінка1/20
Дата02.08.2012
Розмір3.56 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
1. /Visnik_2_(19)_2005.docЗміст розділ економічна теорія та методологія управління



ВІСНИК

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ
БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ






ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ 3

Т.І. Гончарук, канд. екон. наук, доц.,
Українська академія банківської справи НБУ 3

Методологія конкурентоспроможності:
досвід теорії та теорія досвіду 3

В.А. Павлова, канд. екон. наук, доц.,
Дніпропетровський університет економіки та права 10

КОНКУРЕНЦІЯ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ У МЕХАНІЗМІ СУЧАСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ 10

ТЕОРІЯ ФІНАНСІВ І БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ 16

С.В. Науменкова, д-р екон. наук, проф.,
Ю.С. Конопліна, канд. екон. наук, доц.,
Українська академія банківської справи НБУ 16

Напрямки розвитку страхового ринку України в контексті міжнародних інтеграційних процесів1 16

Т.М. Мельник, канд. екон. наук, доц., Українська академія банківської справи НБУ, В.М. Кремень 23

Особливості фінансово-економічного механізму діяльності підприємств фармацевтичної галузі 23

Г.М. Азаренкова, канд. екон. наук, доц., Харківський банківський інститут
Української академії банківської справи НБУ 31

Фінансові інновації: напрямки застосування
та досвід впровадження 31

І.В. Басанцов, канд. екон. наук, доц., докторант Сумського державного університету 34

Аудит ефективності як чинник підвищення результативності державного фінансового контролю 34

С.О. Хайлук, Українська академія банківської справи НБУ 39

Закордонний досвід використання системи контролінгу
в управлінні фінансами підприємств 39

Н.Г. Нагайчук, Черкаський банківський інститут
Української академії банківської справи НБУ 44

АНАЛІЗ СИСТЕМИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ 44

О.О. Махаєва, Національний банк України 49

Підходи до регулювання емісії електронних грошей
та їх використання 49

БАНКІВСЬКА
СПРАВА 56


А.А. Мещеряков, канд. екон. наук, Українська академія банківської справи НБУ 56

Оцінка прибутковості активів на основі визначення джерел їх формування 56

А.Ф. Бондаренко, канд. техн. наук, доц., К.М. Бистрицька,
Українська академія банківської справи НБУ 59

Управління якістю банківських послуг 59

Н.М. Ткачук, Тернопільський державний економічний університет 65

Капіталізація банківської системи України:
сутність і проблеми нарощення 65

ПРИКЛАДНІ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ 73

О.М. Сохацька, д-р екон. наук, проф., І.І. Роговська-Іщук,
Тернопільський державний економічний університет 73

Використання фракталів у технічному аналізі ринку FOREX 73

Л.В. Кривенко, д-р экон. наук, проф., Украинская академия банковского дела НБУ 82

Трансформационные процессы в системе подготовки специалистов на этапе евроинтеграции 82

А.Н. Костюк, канд. экон. наук, доц., Украинская академия банковского дела НБУ;
Т. Штегер, д-р экон. наук, проф., университет Хемница (Германия);
Е.В. Костюк, Украинская академия банковского дела НБУ;
Д. Битти, д-р экон. наук, проф., Канадская национальная ассоциация (Канада) 88

Корпоративное управление в Украине: роль асимметрии информации корпоративного управления 88

Т.А. Васильєва, канд. екон. наук, доц., О.С. Грищенко,
Українська академія банківської справи НБУ 93

Проблема формування інвестиційних ресурсів підприємства в трансформаційній економіці 93

Н.А. Дехтяр, канд. екон. наук, доц., Українська академія банківської справи НБУ 96

Оцінка ефективності управління інтегрованими виробничими формуваннями з урахуванням специфіки структури власності в Україні 96

О.І. Подоляка, канд. екон. наук, доц., Українська академія банківської справи НБУ 101

Методичні підходи до оцінки ефективності
впровадження систем і технологій автоматизації
в органах регіонального управління 101

О.Л. Пластун, Українська академія банківської справи НБУ 108

Аналіз кількісних методик прогнозування банкрутства підприємства та обґрунтування необхідності розробки сучасних вітчизняних аналогів 108

С.А. Циганов, канд. екон. наук, доц., Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка 114

ОСОБЛИВОСТІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЕКОНОМІКАХ 114

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ


УДК 339.137.2

Т.І. Гончарук, канд. екон. наук, доц.,
Українська академія банківської справи Н
БУ

Методологія конкурентоспроможності:
досвід теорії та теорія досвіду


У статті проаналізовані теоретико-методологічні засади дослідження конкурентоспроможності трансформаційної економіки постсоціалістичного типу в умовах поглиблення інтеграційних процесів.

Ключові слова: рівні аналізу, характеристики, фактори, показники конкурентоспроможності економіки.

Постановка проблеми. Широке використання в економіко-теоретичних і прикладних наукових дослідженнях категорії “конкурентоспроможність” зовсім не означає її остаточну з’ясовність.

Останнім часом зростає кількість науковців, які аналізують проблему конкурентоспроможності, але в цілому її можна вважати не дослідженою українською економічною наукою. Особливо заслуговує на увагу пошук відповідей на питання, пов’язані перш за все з можливостями української економіки стати конкурентоспроможною в період реалізації стратегічних завдань входження до європейського співтовариства.

У свою чергу, вирішення певних практичних завдань передбачає ґрунтовне теоретичне осмислення актуальної проблеми, визначення теоретико-методологічних засад та застосування конкретного інструментарію дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науково-теоретичні підвалини дослідження конкурентоспроможності заклали класики економічної теорії: А. Сміт (теорія абсолютних переваг), Д. Рікардо (теорія відносних переваг), Й. Шумпетер (розвиток конкурентоспроможності як наслідок економічного зростання); відомі зарубіжні вчені: Е. Хекшер та Б. Олін (теорія співвідношення факторів виробництва), П. Самуельсон та В. Столпер (математичне обґрунтування теорії співвідношення факторів виробництва), П. Кругман (модель внутрішньогалузевої торгівлі), Р. Солоу та Т. Свон (основи сучасної теорії зростання), Майкл Портер (теорія конкурентних переваг на основі так званого “національного ромба”) та ін.

Значний вклад у дослідження проблем конкурентоспроможності внесли російські вчені: М. Гельвановський, В. Жуковська, І. Трофімова (дослідження конкурентоспроможності на мікро-, мезо- та макрорівнях), О. Горбашко (конкурентоспроможність галузей), С. Ємельянов (методика аналізу міжнародної конкурентоспроможності), О. Михайлов (засади світової конкурентоспроможності), В. Алещенко та О. Селезньов (методологія дослідження конкурентоспроможності), Р. Фатхутдінов (стратегія та управління конкурентоспроможністю).

Аналізу конкурентоспроможності України все більше уваги приділяють вітчизняні науковці: Я. Базилюк (умови формування), О. Білорус, Ю. Мацейко (зарубіжний досвід та стратегічне планування), Б. Буркинський, С. Купринюк, С. Савчук, О. Стрелець, Н. Фокіна (оцінка та показники), І. Білецька, Л. Піддубна, О. Шнипко (методологія дослідження), М. Бутко та Б. Губський (інвестиційне забезпечення), О. Богатирьов, Т. Омельяненко, Т. Харченко (фірма та підприємство), В. Назаренко (основні положення концепції), Г. Швиданенко (управління), Л. Яковенко (фактори формування).

Метою даної статті є критичний аналіз сучасних підходів, концепцій вивчення та визначення поняття “конкурентоспроможність” як економічної категорії для формування теоретико-методологічних засад дослідження факторів забезпечення конкурентоспроможності української економіки в умовах сучасного інтеграційного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Різні економісти по-різному визначають сутність категорії “конкурентоспроможність”, але всі вони одностайні у тому, що у широкому значенні конкурентоспроможність означає можливість виграшу у змаганні. Наприклад, російські дослідники відзначають, що стосовно економічної сфери конкурентоспроможність у загальному вигляді – це володіння властивостями, які створюють переваги для суб’єкта економічного змагання [2, с. 67].

Б. Губський наголошує, що традиційно конкурентоспроможність трактується як обумовлене економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки вона також може бути визначена як здатність країни (фірми) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку і ринках третіх країн [6, c. 41].

Л. Целікова вважає, що конкурентоспроможність є похідною від типу суб’єктів ринку, а також від значної кількості умов і обмежень, які визначаються нею як фактори конкурентоспроможності. Як наслідок, конкурентоспроможність не є незмінною властивістю певного суб’єкта ринку [13, с. 59]. Тому, на її думку, природно, що конкурентоспроможність трактується і оцінюється на різних рівнях по-різному.

В. Петров підкреслює, що конкурентоспроможність – це внутрішня властивість суб’єкта ринкових відносин. Вона проявляється в процесі конкуренції і дозволяє йому зайняти нішу в ринковому господарстві капіталістичного типу для розширеного відтворення, що передбачає покриття всіх витрат і отримання прибутку від легальної господарської діяльності [8, с. 4].

Н.С. Педченко зазначає, що конкурентоспроможність господарюючого суб’єкта можна розглядати як специфічну економічну відносну категорію, що відбиває відмінності процесу розвитку даного суб’єкта і його конкурента як за ступенем задоволення продукцією суспільних потреб, так і за ефективністю виробничо-господарської діяльності. Тобто йдеться про зіставлення конкурентних позицій господарюючих суб’єктів на одному ринку. При такому підході їхню конкурентоспроможність слід розглядати як рівень компетентності відносно інших підприємств-конкурентів за такими параметрами: техніка, технологія, практичні навики та знання персоналу, рівень стратегічного та поточного планування, політика збуту, якість систем управління, виробництва, комунікації [7, c. 48].

І.В. Шевченко та О.М. Александрова стверджують, що конкурентоспроможність як економічна категорія в цілому характеризує наявність певних властивостей і спроможностей суб’єкта, які дозволяють йому брати участь в економічному змаганні [14, c. 49].

Отже, можна погодитися з О. Білорусом та Ю. Мацейком, що науково обґрунтованої і загальновизнаної дефініції “конкурентоспроможність” не існує. Вони вважають, що серед різних визначень заслуговує на увагу те, яке дала Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР): конкурентоспроможність – це “рівень, якого країна може досягти за вільних і справедливих умов, виробляючи товари і послуги, що відповідають вимогам міжнародних ринків, і водночас підтримуючи та підвищуючи реальні доходи протягом тривалого часу” [1, c. 8].

Як бачимо, категорія конкурентоспроможності разом з іншими характеризує жорстку конкурентну боротьбу між вітчизняними виробниками та їх іноземними конкурентами на внутрішньому і зовнішньому ринках нашої країни.

Порівнюючи підходи російських і українських вчених до аналізу конкурентоспроможності, можна зробити висновок, що просуваються вони майже в одному напрямку.

Поняття конкурентоспроможності інтерпретується і використовується в економічному аналізі відносно конкретних об’єктів дослідження. Критерії, характеристики і фактори динаміки конкурентоспроможності на кожному рівні дослідження мають свою специфіку.

Суб’єктами конкурентної боротьби є види продукції, підприємства і організації, галузеві або конгломератні об’єднання і комплекси, окремі держави або їх угруповання (регіональні, політичні, етнокультурні).

Ділянку або сферу, де відбувається змагання, називають конкурентним полем. Зрозуміло, що різноманітність таких ділянок і сфер визначає і відповідну різноманітність конкурентних полів [2, с. 67; 6, с. 41].

Між різними конкурентними полями існують певні зв’язки, які формують загальний конкурентний фон, що відображає конкретний історичний, політичний, соціальний і, зрозуміло, економічний контексти. Останнє може суттєво впливати на кінцеві висновки аналізу конкурентоспроможності того чи іншого суб’єкта змагання. Тому дуже важливо чітко сформулювати завдання такого аналізу, дослідити головні складові конкурентного фону. Це, в свою чергу, може бути основою для побудови стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності всієї національної господарської системи і окремих її елементів.

Ми вважаємо плодотворною методологію дослідження конкурентоспроможності, що запропонована російськими вченими [2, с. 68].

Все різноманіття конкурентних відносин, що виникають у сфері економіки, з певною мірою умовності поділяється на три рівні: мікрорівень (конкретні види продукції, виробництва, підприємства); мезорівень (галузі, корпоративні об’єднання підприємств і фірм конгломератного типу); макрорівень (народногосподарські комплекси). Необхідно виділити також і конкурентні поля, які виникають в результаті міжнародної конкуренції підприємств і фірм, окремих галузевих об’єднань, держав і державних угруповань. Це визначається як квазімакрорівень або мегарівень.

Сьогодні конкурентоспроможність знаходить своє відображення на всіх господарських рівнях:

  • на індивідуальному (ринок праці);

  • на мікрорівні (рівень підприємства);

  • на мезорівні (рівень галузей і секторів);

  • на макрорівні (рівень всієї економіки в цілому);

  • на глобальному рівні (співставлення між державами).

В. Петров пропонує для кожного рівня дати специфічне визначення конкурентоспроможності [8, с. 4-5]. Наприклад, для фірми (мікрорівень) – це здатність забезпечити прибуткові умови виробництва (відтворення) та реалізації (поставки) товарної продукції за ціною не вищою і за якістю не гіршою, ніж у будь-яких інших ринкових контрагентів у своїй ринковій ніші. Одночасно норма і маса прибутку, обсяги продажів, частка ринку характеризують результат господарської діяльності конкретного економічного суб’єкта.

Конкурентоспроможність індивіда (фізичної особи) на ринку праці визначається його здібностями (становищем) отримувати дохід у сфері професійної діяльності, який дозволяє йому відтворювати свою робочу силу та підвищувати рівень і якість життя. Одночасно можливість змінювати професію, місце роботи з метою збільшення доходу та якості життя підвищує конкурентоспроможність індивіда.

Конкурентоспроможність галузей і секторів (агрегований мезорівень) – це здатність до сталого зростання певної агрегованої групи в умовах внутрішньої та зовнішньої конкуренції. Найочевидніші показники конкурентоспроможності в цьому випадку – динаміка норми та маси прибутку, економічного зростання в країні, баланс зовнішньої торгівлі відповідною продукцією для співставлення з іншими країнами.

Конкурентоспроможність економіки в цілому (макрорівень) характеризується сталим і якісним економічним зростанням, що передбачає складну та розвинену структуру економіки країни. Макроконкурентоспроможність визначається також як здатність країни-геополітичного суб’єкта до самостійного політичного розвитку та успішного економічного змагання з іншими країнами [2, с. 75].

На глобальному рівні конкурентоспроможність визначається як здатність економіки країни брати участь у світогосподарських зв’язках, результатом чого є підвищення рівня та якості життя населення за рахунок внутрішнього виробництва, а не зовнішніх запозичень. Але не кожна участь у світогосподарських зв’язках є показником високої конкурентоспроможності. До того ж, останню не можна оцінювати тільки за станом торгового або платіжного балансу.

В. Петров робить висновок про те, що універсально (незалежно від рівня аналізу) конкурентоспроможність можна визначити як притаманну економічному суб’єкту (фізичній, юридичній особі або на агрегованому рівні – галузі, сектору, економіці країни, а на синтетичному – країні в цілому) властивість (становище) існувати в ринковій економіці за умов конкуренції, забезпечуючи зростання доходів, розширення виробництва, підвищення рівня і якості життя учасників економічного процесу [8, с. 5].

Зазначимо, що на індивідуальному і глобальному рівнях оцінювання потенціалу самого суб’єкта відбувається не тільки за економічними критеріями.

Конкурентоспроможність – становище економічного суб’єкта, що проявляється в процесі економічної діяльності, за результатами якої і можна зробити висновки стосовно рівня його конкурентоспроможності. З іншого боку, це означає, що конкурентоспроможність існує у двох формах (потенційній та фактичній) і економічний суб’єкт прагне до максимальної реалізації свого потенціалу. Зовнішні умови економічної діяльності (відтворення) можуть сприяти або перешкоджати цій реалізації.

Необхідно розрізняти конкурентоспроможність на внутрішньому і світовому ринках. Якщо уявити єдиний світовий ринок і єдину валюту, то такого поділу не існувало б. Насправді ж на світовому ринку на конкурентоспроможність додатково впливають фактори національних митних тарифів і валютного курсу. Наприклад, низький валютний курс для країни, як правило, означає невисоку ефективність виробництва і низький рівень життя. Але галузі та виробництва з ефективністю вище середнього рівня можуть вигравати від низького середнього обмінного курсу і бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Сам же обмінний курс залежить не тільки від співвідношення рівнів ефективності, а також і від банківського процента, надійності банківської системи та інших факторів.

Сукупність вищезазначених факторів (залежно від рівня дослідження конкурентоспроможності) можна поділити на базові, агреговані та синтетичні. На індивідуальному рівні (на ринку праці) базові фактори конкурентоспроможності визначають якість робочої сили через освіту, професійну підготовку, фізичний стан, мотивацію до праці (ціннісні орієнтації). Перераховані базові фактори є функцією інвестицій (видатків) в соціальну інфраструктуру: освіту, охорону здоров’я, професійну освіту, соціальне забезпечення, сферу культури, рекреаційну сферу тощо. У більшості розвинутих країн, особливо в Західній Європі, значну частку цих видатків здійснює держава (на різних рівнях). Звідси випливає, що так званий “залишковий” підхід до фінансування соціальної сфери як непродуктивної є неправильним, оскільки занепад цієї сфери негайно відбивається на якості робочої сили та викликає падіння продуктивності праці.

Сучасна конкурентоспроможна економіка неможлива без висококваліфікованої, гнучкої та мобільної робочої сили, яка в змозі виконувати будь-які виробничі та творчі завдання. Тому необхідно визнати, що руйнування соціальної інфраструктури призводить до падіння конкурентоспроможності індивідів цієї країни, відтоку молодих талантів і у кінцевому підсумку – до зниження конкурентоспроможності на всіх рівнях господарювання.

Конкурентоспроможність на мікрорівні підприємства (базовий рівень виробника) визначається за трьома основними факторами:

  • ресурсний (фізичні затрати ресурсів на одиницю готової продукції – зворотний зв’язок із окремими та загальним показниками ефективності);

  • ціновий (рівень та динаміка цін на всі ресурси виробництва. що використовуються, та готову продукцію);

  • фактор “середовища” (економічна політика держави та ступінь її впливу на ринкового контрагента).

Р. Фатхутдінов всі фактори конкурентоспроможності розподіляє на статичні – якість, ціна, сервіс, експлуатаційні витрати, та динамічні – якість управління, параметрами якого є фактор часу, синергічність, адаптивність, мобільність, організаційність, наукова обґрунтованість тощо [12, с. 33].

Значну увагу аналізу факторів формування конкурентоспроможності приділила Л.І. Яковенко [16]. Причому досліджуються також і фактори, які блокують реалізацію конкурентних переваг у перехідній економіці.

Окремі дослідники проблему конкурентоспроможності намагаються звести до проблеми ефективності, але виходячи із запропонованої схеми факторів, які визначають конкурентоспроможність, очевидно, що це логічна помилка, оскільки не можна ціле звести до його частини.

Потенційна конкурентоспроможність розраховується на основі ресурсних показників, а фактична конкурентоспроможність може бути виявлена тільки на ринку після виробництва з урахуванням цінового фактора та фактора “середовища”. Дія цих факторів особливо помітна при активній участі країни у світогосподарських зв’язках.

На мікрорівні саме підприємство здатне контролювати перш за все ресурсний фактор зростання конкурентоспроможності, тому підвищення продуктивності праці, капіталовіддачі, загальної ефективності виробництва дуже важливе і залежить від політики компанії з організації НДДКР, накопичення основного капіталу, маркетингу, системи виробничої кооперації, професійної підготовки, перепідготовки та ін.

Організація управління, технологічний та фінансовий потенціал підприємства можуть забезпечити зростання ресурсної складової конкурентоспроможності. Значно важче компанії контролювати ринкові ціни як на сировину і напівфабрикати, так і на власну готову продукцію. Рівень цін у державі значною мірою залежить від її економічної політики, яка формує вищезгадане “середовище “.

Фактор “середовища” містить такі складові, як надійність банківської системи, рівень інфляції, банківського процента, валютного курсу, зовнішньоторгового мита тощо, які безпосередньо впливають на конкурентоспроможність підприємств, галузей та секторів, економіки в цілому. Тому підприємства (компанії), особливо малі та середні, не можуть контролювати всі фактори конкурентоспроможності, у зв’язку з чим економічна політика держави, враховуючи розвиток інтеграції світової економіки, набуває важливого значення.

Політика держави будується на різних теоретичних та ідеологічних принципах і дуже часто у протиборстві з іншими суб’єктами світових стосунків. Однак більшість експертів вважають, що без національної стратегії економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності, яка формує можливості національної економіки з урахуванням світогосподарських зв’язків, досягти істотних зрушень у підвищенні світової конкурентоспроможності країни навряд чи можливо.

На мезорівні (галузь, сектор, підгалузь та ін.), де конкурентоспроможність виступає вже як агрегований показник і стосується інших галузей і секторів в країні, а також аналогічних виробників за її межами, фактори конкурентоспроможності мають ті ж самі три основні групи, що і для базового рівня виробництва. Тому можна говорити про ефективність або продуктивність праці в галузі, про динаміку галузевих цін на сировину, напівфабрикати, заробітну плату і готову продукцію, про галузеве “середовище” у поєднанні з промисловою, зовнішньоторговельною політикою держави в межах державної стратегії національного розвитку. Галузева конкурентоспроможність може бути охарактеризована в цьому випадку такими показниками, як норма прибутку та динаміка економічного зростання в країні, а також баланс зовнішньої торгівлі відповідною продукцією у порівнянні з іншими країнами.

Агрегація факторів конкурентоспроможності відбувається і на макрорівні економіки. У сучасних умовах на рівні країни конкурентоспроможність визначається можливістю сталого і якісного економічного зростання, в основному за рахунок підвищення ефективності внутрішнього виробництва. Ціновий фактор на рівні економіки – це перш за все співвідношення цін на товари, які споживаються і продаються країною. Розвинена структура економіки більш стійка до коливань цін на зовнішніх ринках. З іншого боку, якщо країна не в повній мірі залучена до світової економіки (низькі експортна квота, квота зовнішньої торгівлі), вона менше зазнає зовнішніх потрясінь.

Більшість дослідників сукупність факторів, що забезпечують конкурентоспроможність, розподіляють на фактори конкурентоспроможності продукції (товару або послуги), конкурентоспроможності фірми та конкурентоспроможності економіки в цілому.

О.О. Горбашко, відмічаючи, що конкурентоспроможність є поняттям, яке застосовується лише до певного ринку, всю сукупність її факторів структурує у три основні групи [5, с. 12]:

  • технологічні;

  • економічні;

  • організаційні.

Необхідно відмітити, що незважаючи на удавану простоту запропонованої структури факторів, така класифікація являє собою комплексний підхід до аналізу конкурентоспроможності. Перша група факторів характеризує рівень технології і відображає техніко-технологічний потенціал конкурентоспроможності. Друга група відображає характер використання даного потенціалу і містить оцінку якості фактора праці. Третя група відображає ефективність управління виробництвом. В кожній групі факторів передбачається використання низки показників і формування на їх основі середньозваженого індексу конкурентоспроможності.

На глобальному рівні конкурентоспроможність для країни в цілому визначається синтетичним шляхом з додатковим залученням широкого кола неекономічних показників. В цьому випадку мова йде про стан країни, з врахуванням економіки, політичної системи, соціокультурних особливостей, розвитку інфраструктури та іншої інформації.

Більшість сучасних концепцій конкурентоспроможності та ринкового лідерства виходять за рамки традиційного стратегічного планування. Найбільш передові представники вітчизняного бізнесу повинні усвідомити, що новаторською концепцією майбутнього розвитку бізнесу є теорія інтелектуального лідерства [15, c. 50]. Сутність її полягає в тому, що недостатньо знати, що може трапитися з компанією в майбутньому, необхідно проектувати майбутнє, тобто управляти ним. В літературі також існує підхід, у відповідності з яким замість теорії конкурентних переваг М. Портера на основі “ромба” обгрунтовується методологія створення та реалізації конкурентних переваг на основі теорії цінностей [11, c. 9]. Відповідно цінність – це дещо особливе, чим система володіє (містить в собі), прагне зберегти або мати у майбутньому. Наприклад, здоров’я, талант, професіоналізм, організованість, володіння нововведенням або капіталом, відомою торговою маркою, придбання чого-небудь тощо.

Висновки. Отже, перш за все, необхідно мати на увазі, що на тих чи інших рівнях національної господарської системи поняття “конкурентоспроможність” характеризується різними критеріями, а тому ця категорія повинна аналізуватися і оцінюватися по-різному.

У відповідності з методологічною концепцією Національного інституту розвитку (Росія, Москва) визначаються три рівні аналізу та оцінки конкурентоспроможності: 1) мікрорівень (конкретних видів продукції, виробництва, підприємств); 2) мезорівень (галузей, корпоративних об’єднань підприємств та фірм конгломератного типу); 3) макрорівень (національних господарств окремих країн та їх об’єднань) [2; 3; 4]. Відповідно різноманітність конкурентних характеристик і факторів, що їх визначають, умовно можна поділити на: 1) мікрорівневі (якість та ціна продукції); 2) мезорівневі (стан галузей, що забезпечують постійне поліпшення показників ефективності використання наявних виробничих ресурсів, техніко-економічну динаміку їх продукції); 3) макрорівневі (загальний стан господарської системи, її збалансованість, інвестиційний клімат, податковий режим, стан національного науково-освітнього комплексу та технічної бази).

Ми вважаємо, що таке структурування необхідно доповнити і розширити. По-перше, економічними суб’єктами на мікрорівні виступають не тільки підприємства, а й домогосподарства. Необхідною умовою створення нової економіки є безумовне забезпечення конкурентоспроможності на рівні індивіда в процесі радикальної системної перебудови економіки. А до мікрорівневих факторів долучається аналіз базових факторів конкурентоспроможності індивіда як функції інвестицій в соціальну інфраструктуру. По-друге, аналіз конкурентоспроможності на мезорівні необхідно доповнити аналізом агрегованого рівня – регіону. Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується двома взаємопов’язаними процесами – регіоналізацією та глобалізацією. По-третє, аналіз рівнів конкурентоспроможності необхідно доповнити мегарівнем, що дасть можливість з’ясувати особливості формування та забезпечення глобальної конкурентоспроможності національної економіки (табл. 1).
Таблиця 1

Конкурентоспроможність: рівні аналізу, характеристики, фактори, показники

Рівні аналізу

Характеристики

Фактори

Показники

Мікрорівень (конкретні види
про­дукції,
виробництва,
економічних
суб’єктів)

Для товарів –
кваліметричний аналіз.
Для підприємств – співвідношення якості та ціни продукції

Для індивіда – здатність отримувати дохід у сфері своєї професійної діяльності

Для підприємств – ресурсний (фізичні затрати ресурсів на одиницю готової продукції); ціновий (ціни на ресурси і готову продукцію); фактор “середовища” (еконо­мічна політика держави).
Для індивіда – базові факто­ри як функція інвестицій в соціальну інфраструктуру, в розвиток знань та інформаційних технологій, тобто обсяги інвестицій в “людський” капітал

Рівень витрат на оплату праці з розрахунку на одиницю виробленої продукції

Рівень доходів та якість життя

Мезорівень
(галузі, корпоративні об’єднання
підпри­ємств та фірм конгло­мератного типу; фі­нансово-промислові групи; агрегований рівень – регіон)

Стан галузей, що забезпечують стале
поліпшення показників ефективності використання наявних виробничих ресурсів, техніко-економічну динаміку їх продукції

Для галузі – ресурсний (ефективність або про­дуктивність праці в галузі) ціновий (динаміка галу­зевих цін на сировину, напівфабрикати, заробітну плату і готову продукцію); галузеве “середовище” у поєднанні з промисловою, зовнішньоторго­вельною політикою держави в межах державної стратегії національного розвитку. Для регіону – обсяги інвестицій

Продуктивність праці; оплата праці; капітало­місткість; наукомісткість і технічний рівень продук­ції; сукупність знань та наукових напрацювань, необхідних для самостійно­го освоєння продукції та її відтворення; обсяг техно­логічних наробітків для реалізації наукових та проектно-конструкторських розробок; ступінь експортної орієнтації або імпортної залежності галузі; ступінь відповідності рівня розвитку галузі загальному рівню розвитку національного господарства; те саме – відносно диниміки цін на продукцію; експансія галузі (ступінь використання її продукції у різних галузях господарства); наявність “харчових шлейфів” галузі
Продовж. табл. 1

Рівні аналізу

Характеристики

Фактори

Показники

Макрорівень (національні
госпо­дарства окремих країн
та їх об’єднання)

Конкурентоспроможність багатих країн – країна поєднує використан­ня сучасних високих технологій з високими доходами та рівнем життя.
Конкурентоспроможність бідних країн – на основі нетехнологічних переваг: завдяки низькій вартості факторів виробництва та деваль­вації національної валюти, тобто через відносно низький рівень життя населення

За М. Портером: 1) парамет­ри виробничих факторів; 2) параметри внутрішнього попиту; 3) наявність
кон­курентоспроможних на світових ринках спорідне­них або підтримуючих галузей; 4) стратегія фірм, їх структура та суперництво (умови в країні, які визна­чають характер створення та управління фірмами та особливості конкуренції на внутрішньому ринку).
Вітчизняні економісти: ступінь зовнішньої політич­ної незалежності та без­пеки; внутрішня політична та соціальна стабільність; регіональна узгодженість в політичній та економічній сферах; співвідношення загальних та розрахованих на одиницю показників даної країни (чисельності населення, демографічної динаміки, наявної та контрольованої території) з показниками інших країн; рівень життя населення та його диференціація за соціальними групами в динаміці і у порівнянні з іншими країнами

Продуктивність праці; оплата праці на одиницю продукції, капіталомісткість, наукомісткість, ступінь відкритості економіки (експортомісткість та імпортна залежність), умови торгівлі, матеріаломісткість, транспорто­місткість, дина­міка курсу національної валюти по відношенню до валют провідних країн світу, сальдо торгового і платіж­ного балансу країни, загаль­на оцінка ефективності та узгодженості роботи галузей та секторів національного господарства у порівнянні з іншими країнами, які є близькими за основними параметрами соціально-економічного характеру. Інтегральні показники – темпи економічного зростан­ня та експортної експансії країни на світових ринках

Мегарівень (підтримка
та роз­виток
міжнародної
конкуренції)

Світова економіка як геоекономіч­не середовище, в якому державні кордони стають прозорими, а на національно-державні інтереси впливають інтереси фірм, часто транснаціональних

Стратегія відкритості еконо­міки та орієнтованості на світовий ринок

1) висока продуктивність; 2) якість життя основної маси населення; 3) воло­діння новітніми техноло­гіями; 4) економічне середовище, яке сприяє технологічному лідерству та виробленню успішної глобальної конкурентної стратегії.
В цілому – здатність економіки країни брати участь у світогосподарсь­ких зв’язках




На cтворення нової парадигми аналізу конкурентоспроможності претендують Л.І. Піддубна та А.І. Піддубна. Свій підхід до аналізу проблеми вони визначають як сутнісний і зазначають, що на методологічному рівні наукове ядро інтегрованої теорії конкурентоспроможності у широкому її значенні мають складати концептуальні положення:

  • теорії власне економічного розвитку як сукупності уявлень щодо закономірностей діяльнісно-організованого буття людства;

  • теорії конкуренції як форми й засобу координації суб’єкта економічного розвитку;

  • теорії організаційної поведінки, що вивчає життєздатність суб’єкта розвитку у контексті ланцюга “поведінка – результативність” [9, с. 80-81; 10, с. 108].

Отже, можна зробити висновок, що конкурентоспроможність є досить складним поняттям, вивчення якого потребує комплексного підходу.

Список літератури


  1. Білорус О., Мацейко Ю. Конкурентоспроможність у сучасному глобальному світі // Економічний часопис-XXI. – 2002. – № 9. – С.7-11.

  2. Гельвановский М., Жуковская В., Трофимова И. Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях // Российский экономический журнал. – 1998. – № 3.

  3. Гельвановский М., Жуковская В., Трофимова И., Чертко Н. Национальная конкурентоспособность: понятие, факторы, показатели // Вопросы статистики. – 1999. – № 12;

  4. Гельвановский М.И., Жуковская В.М., Чертко Н.Т., Трофимова И.Н. Конкурентоспособность России в 90-е годы.
    Межстрановой макроэкономический анализ. – М.: ИМЭМО РАН, 2000.

  5. Горбашко Е.А. Конкурентоспособность промышленной продукции: Учебное пособие. – СПб., 1991.

  6. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка, 1998.

  7. Педченко Н.С. Деякі аспекти конкуренції і конкурентоспроможності в ринковій економіці // Регіональні перспективи. – 2000. – № 4 (11).

  8. Петров В. Конкурентоспособность // Ресурсы. Информация. Снабжение. Конкуренция. – 1999. – № 4.

  9. Піддубна Л.І. Феноменологія конкурентоспроможності: в пошуках нової парадигми // Социальная экономика. – 2004. – № 1-2. – С. 73-81.

  10. Піддубна Л.І., Піддубна А.І. Філософія конкурентоспроможності: в пошуках нової парадигми // Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Т. 1. – Полтава: Скайтек, 2005. – 264 с.

  11. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. – М.: ИНФРА-М, 2000.

  12. Фатхутдинов Р. Стратегическая конкурентоспособность и экономика России // Общество и экономика. – 2003. – № 1. – С. 31-43.

  13. Целикова Л.В. Конкурентоспособность субъектов рынка и механизм ее оценки // Вестник МГУ. Серия 6. Экономика. – 2000. – № 2.

  14. Шевченко И.В., Александрова Е.Н. Конкурентоспособность российской экономики: состояния и перспективы // Финансы и кредит. – 2004. – № 16 (154). – С. 49-55.

  15. Шпотов Б. О современных теориях конкурентных преимуществ и отраслевого лидирования // Международный журнал: Проблемы теории и практики управления. – 2001. – № 3.

  16. Яковенко Л.І. Фактори формування конкурентоспроможності економіки України // Социальная экономика. – 2003. – № 2-3. – С. 78-82.
Summary

Theoretical-methodological principles of transforming post-socialist economy competitiveness research in the conditions of growing integration processes are analyzed in the article.

Отримано 05.12.2005

УДК 330.34.01
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Схожі:

Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconРозділ економічна теорія та методологія управління удк 338. 51 Макаренко
Регулювання цін у перехідній економіці потребує звернення до теоретичних засад ціноутворення. У статті аналізуєть
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconАкадемічний Огляд 1 – 2006 Зміст Економічна теорія Момот В.Є
Хамініч С. Ю. Конкурентоспроможність як економічна категорія: реалії сьогодення 13
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconЯкісний склад науково-педагогічних працівників випускової кафедри політичної економії ф-ів управління і управління персоналом та маркетингу за напрямом підготовки «економіка і підприємництво» спеціальності «економічна теорія»
Ф-ів управління і управління персоналом та маркетингу за напрямом підготовки «економіка і підприємництво» спеціальності «економічна...
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconПерелік дисциплін кафедри „Економічна теорія” „Економічна теорія”
Економічна теорія” для спеціальностей „Журналістика”, „Українська мова І література”, „Російська мова І література”
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconАкадемічний Огляд 2– 2005 Зміст Економічна теорія Момот В.Є

Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconЗміст Передмова 3 Розділ І сутність управління природокористуванням та охороною довкілля. Предмет І метод науки управління
Закономірності та загальні принципи, форми, методи та функції управління природоохоронною діяльністю 15
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconЗміст розділ загальні положення 2 розділ 2 виробничі та трудові відносини 3 розділ 3 відпустки 7 розділ 4 забезпечення продуктивної зайнятості 9 розділ 5 оплата праці 11 розділ 6 охорона праці 15
Додаток 2 Положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Доннту
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconС. М. Програма фахових вступних випробувань
Основи менеджменту та адміністрування”, „Управління персоналом”, „Зовнішньо-економічна діяльність підприємства”, „Операційний менеджмент”,...
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconТема предмет І метод політичної економії
Дайте визначення основних термінів: Економіка, Політична економія, Економічна теорія, Предмет політичної економії, Метод політичної...
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconАкадемічний Огляд 1 – 2007 Зміст Економічна теорія Пилипенко Г. М
Смесова В. Л. Національний інвестиційний потенціал як об’єкт наукового аналізу 16
Зміст розділ економічна теорія та методологія управління iconТема процеси прийняття рішення І управління зміст процесу управління
Зміст процесу управління. Процес управління діяльність об'єднаних в певну систему суб'єктів управління, направлена на досягнення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи