Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку icon

Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку




Скачати 232.81 Kb.
НазваЦіноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку
Дата17.09.2012
Розмір232.81 Kb.
ТипДокументи

Ціноутворення банківських продуктів

  1. Цінова політика та цінові стратегії банку


  2. Види цін на банківські продукти та умови їх встановлення

  3. Ціноутворення на банківські продукти

  4. Тарифи на банківські послуги



1. Цінова політика та цінові стратегії банку



Політика ціноутворення є не єдиним, однак дуже важливим засобом конкурентної боротьби за клієнта. Сучасні тенденції щодо розвитку банківської сфери вказують на те, що попереду ціни виступають такі нецінові фактори як репутація банку та рівень сервісу.

Ціноутворення являє собою процес установ­лення цін на банківські продукти та їх перегляд у відповідь на зміни кон'юнктури.

Під ціновою політикою у маркетингу розуміється система уявлень, концептуальних положень про ціноутворення для досяг­нення генеральних цілей банку та вирішення конкретних марке­тингових завдань.

^ Об'єктами цінової політики банку є процентні ставки, мінімальний розмір кредиту та депозиту, премії, знижки, тарифи та пільги на комісійні послуги, розміри штрафу, пені.

У маркетинговій діяльності банку ціна виконує важливу роль узгод­ження зацікавлень банку та клієнтів. Вона виконує 3 основні функції:

  • обліково-аналітичну;

  • стимулюючу;

  • розподільчу.




  1. Обліково-аналітична функція забезпечує вимір витрат та результатів господарювання.

Верхня межа банківської ціни визначається потребою (попитом) в грошових ресурсах та рентабельністю окремих позичальників (оскільки відсоткова ставка не може бути більшою за прибутковість виробництва), а нижня – витратами банку на залучення ресурсів.

^ За допомогою цієї функції ціни на банківські продукти виконують наступні завдання:

  • встановлення собівартості банківських продуктів;

  • складання бізнес-планів впровадження нових банківських продуктів та технологій, а також відкриття нових підрозділів банку, прийняття рішень про вихід на ринок;

  • оцінювання вартісних показників як для банку в цілому, так і для окремих центрів відповідальності (прибуток, рентабельність, ефективність роботи персоналу та ін.).




  1. ^ Стимулююча функція ціни сприяє більш раціональному використанню обмежених ресурсів банку.

Стимулювання здійснюється шляхом установлення підвищеного рівня прибутку в ціні, надбавок і знижок до основної ціни. Як правило, банківські ставки диференціюються в залежності від термінів і валюти залучення/розміщення.

Стимулююча функція ціни сприяє виконанню таких завдань:

  • мотивації банку до скорочення власних витрат;

  • диференціації цін між ринками та банківськими продуктами.




  1. У банківському ціноутворенні суть розподільчої функції виявляється в перерозподілі ресурсів і прибутку між різними галузями економіки, між підрозділами банку, між державою та банками, його клієнтами.

Ціна є скла­довим елементом механізму ринкової конкуренції. Вона поєднує в собі розрахунок, інтуїцію банкіра-підприємця та знання ринку.

^ Особливості ціноутворення в банківській сфері пов’язані з наступними аспектами:

  1. Суб’єктивність оцінки цінності грошей банками, оскільки гроші виступають основним об’єктом банківського ціноутворення незалежно від форми їх прояву (готівкові, записи на рахунках, електронні).

  2. ^ Суть банківської послуги. Послуги, втому числі і банківські, налаштовані на поточні потреби споживача та не володіють властивістю збереження товару. Оцінку їх вартості можна здійснювати через вимірювання корисності, рідкості чи витрат на створення. При ціноутворенні на банківські послуги поєднуються процеси їх виготовлення та споживання, що обумовлює необхідність диференціації цін.

  3. ^ Форми ціни. Для більшості банківських послуг грошовий вираз їхньої вартості (а також корисності) не завжди пов'язаний з уявленням про поняття «ціна». Використання цього терміну в діяльності зустрічається рідко, в основному використовуються такі терміни як процентні ставки, комісії, тарифи тощо.

  4. ^ Специфічна діяльність банків як фінансових посередників. Банки як фінансові посередники регулюють фінансові потоки та задовольняють потреби в грошових коштах. Обіг платіжних засобів впливає на економіку та процеси ціноутворення. Еволюція форм, видів платіжних засобів у грошовому обігу завжди впливатиме як на форму банківської ціни, так і на її рівень.

  5. ^ Вплив центрального банку. На рівні макроекономіки ціна визначається розміром облікової ставки, що встановлюється центральним банком, і виражає цінове збільшення до грошей у часовому вимірі. Центральні банки, використовуючи норми обов’язкового резервування, регулюють обсяги кредитних ресурсів банків другого рівня, що також впливає на ціну банківських продуктів. НБУ здійснює вплив на курс національної валюти, що визначає купівельну спроможність грошей стосовно експортно-імпортних товарів.

  6. ^ Загальний обсяг і структура грошової маси, що знаходиться в обігу та визначає доступність і, відповідно, дешевину (дорожнечу) грошових ресурсів. Сучасні зміни в структурі грошової маси пов'язані зі швидким розвитком банківських платіжних карток та електронних грошей.

  7. ^ Чітко виражена сегментація ринку. Специфіка цін на банківські продукти обумовлена неоднорідністю таких ринків і містить у собі безліч «субринків», кожний із яких націлений на свою послугу.

За своїм характером цінова політика кожного банку може дещо відрізнятися від інших.


^ Основними факторами, що впливають на формування цінової політики різними банками є:

  • позиціювання банку на ринку (наявність конкурентних пе­реваг, частка на ринку, потенціал зростання);

  • доступ до дешевих та альтернативних ресурсів, уміння керу­вати операційними витратами;

  • рівень управління ризиками та потреби у формуванні відпо­відних резервів, очікувана ставка прибутковості капіталу;

  • ступінь незалежності філій у своєму бізнесі;

  • рі­вень менеджменту в банку;

  • наявність міцної функції маркетингу та служби фінансового аналізу.

Процес розробки та реалізації цінової політики банку є складним поступальним процесом, який передбачає реалізацію декількох етапів:

  • формулювання цілей ціноутворення;

  • аналіз факторів, що впливають на цінову політику;

  • вибір цінової стратегії;

  • вибір методу ціноутворення;

  • узгодження цін.

  1. Формулювання цілей ціноутворення. Формулюють цілі ціноутворення, виходячи зі стратегічних цілей банку, стадії жит­тєвого циклу конкретного банківського продукту, цінова політика якого роз­робляється.

В стратегічному плані банки можуть мати на меті підви­щення прибутковості, збільшення частки ринку та утримання конкурентних позицій.

Відповідно, банківський продукт при цьому може перебувати на одній із чотирьох стадій життєвого циклу (впровадження, зростання, зрілості чи спа­ду).


  1. Наступним етапом розробки цінової стратегії є аналіз фак­торів, що впливають на ціну, як внутрішніх (залежать від самого бан­ку):

    • витрати на надання послуг;

    • якість банківських продуктів (унікальність, індивідуальність, мобільність та ін.);

    • швидкість і якість обслуговування;

    • вибір ринкових сегментів;

    • імідж банку;

    • наявність додаткових послуг.

так зовнішніх:

  • рівень реального і прогнозованого попиту наданий вид банківського продукту вданих
    ринкових сегментах і його еластичність;

  • наявність ресурсів;

  • рівень інфляції;

  • наявність конкуренції;

  • ціни конкурентів на аналогічні послуги;

  • аспекти регулювання банківської діяльності з боку держави.




  1. Аналіз цінових стратегій конкурентів та розробка власної цінової стратегії. Аналіз цінових стратегій конкурентів необхідний як орієнтир при позиціонуванні власних послуг. Конкурентний підхід вико­ристовується для оцінки дій конкурентів.

Різні банки, природно, орієнтуються на різні цінові стратегії, але рідко коли вони користуються тільки однією з них, тому що вони «не замика­ються» на наданні клієнтові одного виду послуг або тільки на одному ринку.

^ Можна виділити п'ять основних ці­нових стратегій:

  • стратегія «виходу (проникнення) на ринок» (обирається банком у разі впровадження нового продукту, де альтернативи зводяться або до «зняття вершків», або до «проникнення на ринок»);

  • стратегія цінового асортименту або врівноваженого ціноутворення (встановлюється безкоштовно розрахунково-касове обслуговування при виконанні умов договору, наприклад, певного залишку коштів на рахунку клієнта);

  • стратегія встановлення цін з урахуванням призначення послуг (може використовуватися банком за умови1 роботи на різних цільових рин­ках: на аналогічні послуги встановлюються різні ціни залежно від рівня доходів клієнта, його прагнень до якості, зручності й у цілому від комплексу відносин банку з клієнтом);

  • стратегія «асоційованого ринку» (пов'язана з уявленням про спів­відношення якості банківських послуг з аналогічними послугами конкурентів. У рамках стратегії «асоційованого ринку» розробля­ються такі цінові політики, як: політика пільгових цін; політика гнуч­ких, еластичних цін, рівень яких змінюється залежно від можливості клієнта торгуватися і його купівельних можливостей; політика кон­курентних цін; політика незаокруглених цін);

- стратегія «слідування за лідером» (банки орієнтуються на ціну ліде­ра і застосовують поправки на його ціни, роблячи знижки за рахунок гіршого іміджу банку, якості продуктів тощо).


  1. Після аналізу всіх факторів, що впливають на цінову страте­гію, банк визначає методи ціноутворення ( витратний метод; метод на основі попиту; конкурентний підхід; відчуття цінності продукту клієнтом; орієнтація на ринок; метод цінності стосунків з клієнтом).


5) Після формування цінової політики на кожен окремий банків­ський продукт банк проводить узгодження цін відповідно до загальної стра­тегії банку.

На цьому етапі маркетологи знову звертаються до матриці цілей ціноутворення зіставляють кінцеві ціни та їх змістове марке­тингове навантаження зі сформульованими цілями ціноутворення на його першому етапі.

Таким чином проводиться узгодженість цін усієї асортимент­ної політики банку зі стратегічними цілями банківської установи.


^ 2. Види цін на банківські продукти та порядок їх встановлення


Озвучені цільові позиції цінової політики банку можуть бути досягнуті також через застосуванням наступних видів ціни:

  • престижна – ціна, яка встановлюється на особливі види банківських послуг в розрахунку на коло клієнтів, здатних платити високу, а інколи і будь-яку ціну, визначену банком;

  • ковзаючи знижувана – ціна, яка встановлюється на послуги в залежності від співвідношення попиту і пропозиції і має здатність знижуватися по мірі насиченості ринку;

  • довготермінова – ціна на послуги масового попиту; зазвичай незмінна на протязі значного часового періоду; забезпечення збільшення прибутку досягається за рахунок зниження витрат;

  • ціна споживчого сегменту ринку – ціна на аналогічні види послуг, що реалізуються для різних груп клієнтів в залежності від рівня їхніх доходів, прагнення до комфорту, якості, зручності;

  • еластична – ціна, що забезпечує швидке реагування на зміни співвідношення попиту і пропозицій на ринку в будь-якому напрямку;

  • переважаюча – ціна, що застосовується банком, який займає домінантну позицію на ринку, а відтак, адекватне зменшенню витратам зниження ціни, призводить до збільшення прибутку за рахунок росту обсягів та масштабі обслуговування;

  • договірна – ціна, що встановлюється на окремі види послуг зі значною знижкою в порівнянні зі звичайною ціною на аналогічні послуги за умови виконання клієнтом обумовлених в угоді конкретних умов.


^ Види цін на банківські продукти:

1) За економічним змістом:

- процентна ставка;

- плата (ціна за надані послуги).

2) За формою вираження:

- у відносному вираженні (відсоткова ставка, комісія у відсотках);

- в абсолютному вираженні (тарифи, комісії);

- комбіновані.

^ 3) За джерелом доходів банку:

- процентні продукти;

- комісійні банківські продукти;

- комерційний курси (валютний курс; цінних паперів; банківських металів);

- плата за надання послуг фінансового характеру.

^ 4) За сферою використання:

- зовнішні (за операціями придбання чи продажу ресурсів);

- внутрішні (трансфертні) (між філіями; дочірніми установами)

Окрему групу цін складають штрафні санкції та пеня, вони в основному стосуються кредитних та депозитних продуктів.

Пеня нараховується як відсоток на кожний день (наприклад, 1 %), що минає після настання дати чергового погашення боргу.

Певна група цін на банківські продукти (послуги) є регульованою державою (наприклад, спред між курсом продажу та купівлі валюти в обмінних кіосках), або регульованою умовами тендеру, в якому беруть участь банки (наприклад, ставка ресурсу плюс маржа банку за кредитами).

Окрема група тарифів визначається в односторонньому порядку самим клієнтом.

Такий варіант можливий, коли привабливий клієнт (наприклад, державне казначейство, пенсійний фонд тощо) оголошує про проведення конкурсного відбору обслуговуючого банку.

Тоді банки-учасники тендеру пропонують ціни на тарифи, а клієнт порівнює якість та ціну, обираючи найбільш ефективну комбінацію. При цьому ціна може бути другим за значенням фактором для прийняття рішення після якості сервісу.


^ Процентні ставки у банку можуть бути таких видів:

- фіксовані (на весь період дії угоди) або плаваючі (переглядаються на момент чергового платежу, за прив'язкою до певної бази, наприклад, ставки міжбанківських депозитів на ринку, облікової ставки НБУ);

- лімітовані (кредитором банку - для кредитів, що надаються в рамках міжнародних кредитних угод, Національним банком України для фінансування реального сектору тощо);

- диференційовані за:

  • видами валют;

  • строками;

  • видами кредитів/ депозитів;

  • ризиками;

  • прибутковістю клієнта;

  • пільгові (для окремих категорій клієнтів).


^ 3. Ціноутворення на банківські продукти


Під ціною банківських ресурсів слід розуміти суспільно необхідний прийнятний рівень прибутковості вкладень грошових коштів у банківські продукти та послуги відповідно до прийнятних для банку ризиків.

Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду вкладу, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу.

Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку базується на аналіз співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів та витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків.

На рівень депозитної ставки впливають такі чинники як:

  • попит і пропозиція коштів на ринку;

  • рівень ліквідності банку;

  • структура та умови формування вкладу;

  • правила обліку й оподаткування доходів.

  • реальні темпи економічного зростання в країні;

  • очікуваний рівень інфляції протягом періоду розміщення коштів;

  • ризик неповернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою.

Власник коштів має альтернативні напрямки розміщення власних заощаджень (ЦП, ПД, позички та ін.). Його необхідно зацікавити нести кошти в банк. Для цього, в першу чергу, необхідно компенсувати йому середній рівень доходності в економіці країни. Цей рівень, як правило, майже дорівнює реальним темпам економічного зростання за визначений період часу.

В такий спосіб визначається початкова або базова вартість позикових коштів, яка відображає дійсне зростання, на противагу інфляційному зростанню цін на товари та послуги і відома як реальна процентна ставка – це ставка на майбутній період.

На практиці велике значення має визначення повної вартості ресурсів банку, яка враховувала б, крім процентних витрат, накладні витрати по залученню кошті та необхідність формування обов’язкових резервів та/або вкладення частини коштів у високоліквідні активи.

^ Вартість кожної складової ресурсів визначатиметься за формулою:

rni = ri / (1 – NORi), де

rni – повна вартість депозитного ресурсу і-го виду;

ri – відсоткова ставка за ресурсом і-го виду;

NORi – норматив обов’язкового резервування для ресурсу і-го виду (якщо норми обов’язкових резервних вимог диференційовані).


Для встановлення обґрунтованого розміру ціни кредитного продукту банку, необхідно враховувати наступні основні чинники зовнішнього середовища:

  • макроекономічні параметри (рівень заощаджень, %-ва ставка ЦБ);

  • наявність та ступінь концентрації на кредитному ринку;

  • ціни та умови надання позичок банками-конкурентам.

При встановленні відсоткової ставки за банківськими позичками значну роль відіграють і такі внутрішні фактори як:

  • стратегічні цілі банку;

  • вартість кредитних ресурсів;

  • прийнятний рівень ризику;

  • рівень прибутковості банку;

Внутрішні чинники у поєднанні з аналізом зовнішнього середовища створюють складові ціни позичок для клієнтів.

Основними статтями витрат, що повинні бути враховані при розрахунку кредитної процентної ставки є:

  • процентні витрати, що сплачуються банком за користування коштами своїх кредиторів та визначають для банку вартість фінансових ресурсів; розмір таких витрат достатньо просто розрахувати використовуючи один із методів визначення вартості ресурсів банку;

  • витрати пов’язані з обслуговування та супроводом депозитів і позичок, найбільшу питому вагу в них займає з/п працівників банку.

^ Складові обґрунтування ціни кредитного продукту банку можна представити наступним алгоритмом:


Вартість ресурсів

+

Компенсація витрат на підтримку ліквідності

=

Повна вартість ресурсів

+

Розподілені операційні витрати

+

Маржа з урахуванням компенсації ризиків на розподілений капітал

=

^ Цільова ціна з урахуванням ризиків

+

Комерційні надбавки та знижки до ціни

=

Ціна кредитного продукту


Обґрунтування розміру ціни позички вимагає врахування у цій ціні кредитного ризику.

Встановлення маржі ризиковості може відбуватися шляхом збільшення позичкової ставки на ступінь кредитного ризику або шляхом зменшення позички на величину страхового резерву за кредитними операціями.

Аналіз цін конкурентів проводиться шляхом порівняння повної вартості кредитного продукту (з урахуванням кредитних комісій) та умов кредитування (вимоги до застави, валюта кредитування, строк розгляду заявки, можливість отримання додаткових послуг та ін.).

Структура процентної ставки для клієнта може виглядати таким чином:




Методика встановлення процентної ставки за кредитами схва­люється як внутрішній документ банку.



  1. ^ Тарифи на банківські послуги


Значне скорочення кредитно-інвестиційної діяльності банків України зумовлює пошук джерел отримання непроцентних доходів та розвиток банківських послуг.

Послуги, на відміну від процентних продуктів, мають певні особливості:

  • надання послуг не супроводжується зворотнім рухом фінансових ресурсів;

  • доходи від надання банківських послуг відносяться до комісійних;

  • нерозривність у часі процесу надання послуги та її споживання, неможливість збереження і накопичення банківських послуг;

  • ціноутворення на банківські послуги на практиці втілюється у формі тарифу.

Банківське ціноутворення на послуги регламентується тарифною політикою банку - це документ, що визначає основні принципи, плани та методичні підходи, на яких ґрунтується розробка та встановлення тарифів як для груп, так і для окремих клієнтів, як у центральному офісі так і у регіональних підрозділах банку.

^ Тарифна політика визначає процедуру затвердження та порядок внесення змін до діючих тарифів.

Вона ґрунтується на наступних принципах:

  • окупності – тарифи мають покривати витрати на реалізацію послуг і забезпечувати отримання мінімального прибутку;

  • конкурентоздатності – тарифи, що встановлюються мають бути конкурентоздатними на ринку банківських послуг;

  • стандартизації – перелік банківських послуг і мішальний рівень тарифних ставок є єдиним для масових послуг;

  • індивідуального підходу – при наданні послуг окремим категоріям клієнтів;

  • гнучкості – залежності розміру тарифів від обсягів наданих послуг, а також можливість пристосуватися до змін у ринковій кон’юнктурі.

Процес економічного обґрунтування тарифів починається з розрахунку (калькуляції) планової собівартості одиниці послуги відповідно до діючих положень по складу витрат, що включаються в собівартість.


Визначення вартості посередницьких послуг банку

Процес калькуляції собівартості одиниці банківської посередницької послуги включає такі дії:

  1. визначення часових витрат на проведення окремих операцій, що включає в себе надання послуги;

  2. складання технологічної карти процесу виробництва банківської посередницької послуги;

  3. оцінка прямих витрат, що пов’язані з виробництвом банківської послуги;

  4. оцінка непрямих витрат, що відносяться до конкретної банківської послуги;

  5. розрахунок повної собівартості банківської послуги.


На базі розрахунку повної собівартості посередницької послуги банк формує економічне обґрунтування тарифу за такою послідовністю:

  1. Розрахунок повної собівартості послуги.

  2. Розрахунок рентабельності (норми прибутку) посередницької послуги і суми прибутку, що закладається в тариф.

  3. Визначення розміру тарифу до оподаткування:


Т = С х (1 + Np) або Т = (С + Ппл) / К, де

Т – тариф на банківську послугу;

С – повна собівартість надання БП;

Np – норма прибутку;

Пплплановий прибуток.

К – кількість оброблених документів.

  1. Розрахунок податків і позабюджетних платежів, що закладаються в тариф.

  2. Визначення тарифу на надання банківської послуги в абсолютному вираженні.

  3. Перерахування рівня тарифу в інше вираження (відсоток від суми).


При визначенні норми прибутку банківської посередницької послуги банк бере до уваги якість наданої послуги, кон’юнктуру ринку банківських послуг, необхідність покриття збитків, пов’язаних з наданням інших послуг або послуг окремим категоріям клієнтів (державні органи, бюджетні організації).

Крім цього банк враховує необхідність відтворення і розвитку банку, а також можливі ризик, що пов’язані з наданням послуг.

Встановлення вартості проведення розрахункових послуг банку

Процес розрахункового обслуговування включає (прийом і перевірку документів, відправку їх до розрахунково-касового центру, отримання платіжних документів, що надійшли на адресу клієнтів, створення архіву).

Послуги з розрахункового обслуговування складаються з декількох етапів обробки платіжних документів та здійснюються в певних відділах банку кількість яких залежить кількості клієнтів, обсягів документообігу та форм розрахунків).

При визначенні собівартості розрахунково-касових послуг, незалежно від варіанту визначення витрат, використовують наступні показники:

  • чисельність працівників тих підрозділів банку, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування;

  • витрати на утримання підрозділів, що беруть участь у проведення розрахунків;

  • показники трудомісткості окремих операцій надання розрахункових послуг;

  • розподіл накладних витрат між підрозділами;

  • кількість поведених операцій.


Враховуючи це, методика розрахунку ціни розрахункових послуг банку може включати декілька таких етапів:

  1. Визначення часових витрат на проведення окремих операцій, що формують надання послуги:

  1. фотографія робочого дня;

  2. хронометраж;

  3. питома вага часу на обробку документів;

  4. питома вага документів у їх загальному обсязі.

  1. Оцінка прямих витрат на надання послуги;

  2. Розподіл непрямих витрат щодо розрахункового обслуговування клієнтів;

  3. Калькуляція повної собівартості банківської послуги;

  4. Встановлення ціни на послугу.

а) Під час визначення структури витрат робочого часу (фотографія робочого дня) виділяються основні види операцій, що здійснюються щодня і питома вага робочого часу, що витрачається на окрему операцію, у загальному фонді робочого часу співробітника департаменту розрахунково-касового обслуговування.

Послідовність етапів витратного ціноутворення з використанням фотографії робочого дня:

  1. Оцінка щомісячних витрат розрахунково-касового департаменту та відділень банку;

  2. Розрахунок щомісячних витрат на одного працівника;

  3. Здійснення фотографії робочого дня;

  4. Визначення щомісячних витрат на одну операцію;

  5. Планування прибутку;

  6. Визначення ціни банківської розрахункової послуги.

На 1-му етапі проводять оцінку витрат (включаючи накладні) відділення або розрахунково-касового управління та визначають кількість працівників. На основі цих даних визначають, скільки витрат припадає на 1-го працівника:

Впр = Ввс / Кпр, де

Впр – витрати на 1-го працівника (в гр. один.);

^ Ввс – загальні витрати;

Кпр – кількість працівників.


Для розподілу суми витрат, щ доводяться на одного працівника, між окремими видами здійснюваними ним операцій і, відповідно, визначення собівартості даних операцій використовують фотографію робочого дня – визначення перерозподілу робочого часу співробітників відділу між операціями ( у % до загальної кількості робочого часу).

^ На наступному кроці необхідно визначити розмір витрат, що припадають на одну операцію:

Воп = Впр х dоп х kпр, де

Воп – витрати на одну операцію за місяць;

dоп – частка робочого часу відділу на виконання операції (результат хронометражу);

kпр – кількість працівників відділу.

Після планування прибутку визначається ціна послуги:

Цп = (Воппл) / Коп, де

Цп – ціна послуги;

Воп - витрати на одну операцію за місяць;

Ппл – плановий прибуток;

^ Коп – кількість операцій за місяць.


b) Іншим методом, що дозволяє провести оцінку витрат на надання розрахункової послуги є хронометраж робочого часу – це процес виміру витрат часу на проведення окремої операції працівником банку.

^ Етапи хронометражу:

  1. Складання списку робочих етапів, що пов’язані з технологією створення та надання послуги банку (технологічна карта);

  2. Визначення витрат часу та інших витрат на кожному робочому етапі;

  3. Визначення витрат на операцію шляхом підсумовування вартості витраченого часу та інших витрат.

^ Технологічна карта банківської послуги – це визначена послідовність бізнес-процесів (операцій), які здійснюють певні підрозділи та виконавці, що надають цю послугу.

^ На наступному етапі визначаються витрати підрозділів банку, що пов’язані зі створенням послуги, накладні витрати та обсяги їх надання (за місяць).

Визначення робочого часу в кожному підрозділі банку на створення послуги проводять наступним чином:

Вч = Коп х ∑ti , де

Вч – витрати часу окремого підрозділу;

^ Коп – обсяги надання послуги (кількість);

ti – витрати часу підрозділу на окрему операцію, що цей підрозділ виконає як етап надання послуги;

n – кількість операцій підрозділу.


На наступному етапі визначають витрати на проведення операцій кожним відділом:

Вв = Вч / ФРЧв х В, де

Вв – витрати відділу на проведення окремих етапів надання банківської послуги;

^ ФРЧв – фонд робочого часу відділу за 1 місяць (із технокарти);

В – витрати на утримання підрозділів, включаючи накладні.


та загальні витрати на надання послуги:

Вп = ∑Ввi , де


Останнім етапом встановлення тарифів банку є включення у його склад планового прибутку, після чого визначається ціна послуги:

Цп = (Вппл) / Коп, де

^ Цп – ціна послуги;

Вп – загальні витрати надання послуги;

Ппл – плановий прибуток;

Коп – кількість операцій.

  1. При використанні методу питомої ваги часу на обробку документів загальному обсязі його робочого часу необхідно визначити витрати часу ( у % до загального обсягу робочого часу відділів) на створення та надання банківської послуги.

Витрати на надання послуги кожного з відділі розподілятимуться на собівартість послуги пропорційно частці витрат на надання послуги в загальному обсязі робочого часу:


Цп = (∑Впi х ПВi + Ппл) / Коп , де


Цп - ціна послуги;

^ Впi – витрати окремого підрозділу на надання послуги;

ПВi – питома вага робочого часу підрозділу на виконання операцій, що пов’язані з наданням банківської послуги;

n – кількість операцій підрозділу

Коп – кількість операцій.


  1. ^ Останній метод визначення вартості обробки платіжних документів за питомою вагою окремих їх видів у їх загальному обсязі документів, що обробляються в банку:


Цп = (∑Впi х ПВj + Ппл) / Коп , де


^ Цп - ціна послуги;

Впi – витрати окремого підрозділу на надання послуги;

ПВj – питома вага платіжного документу в загальній сумі розрахункових документів, з якими працює банк;

n – кількість операцій підрозділу

Коп – кількість операцій.


Таким же чином на підставі витрат на одного працівника, а також питомої ваги витрат часу на проведення певної операції та кількості цих операцій визначається собівартість інших розрахункових операцій.

Для використання цього методу необхідно вести облік кількості виданих виписок, проведених консультацій, оформлених для клієнтів платіжних документів та інформаційних повідомлень телефоном.


Схожі:

Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconНазва модуля: Ціноутворення Код модуля: епі 6002 С01
Ціна в сучасній економіці Система цін. Методологія ціноутворення Цінова політика підприємства І вибір цінової стратегії. Методи ціноутворення....
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconХарактеристика І поняття збутової політики банку
Збутова (дистрибуційна) політика банку це послідовний ком­плекс рішень щодо організації консультаційно-інформаційної роботи з клієн­тами,...
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconКомунікаційна політика банку
Комунікаційна політика банку єдиний комплекс, який об'єднує канали, прийоми І учасників банківських комунікацій в межах його маркетингової...
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconФіліальна мережа банків
Для того, щоб визначити складові та особливості побудови фінансового механізму управління філіями банку необхідно дослідити канали...
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconРобоча програма та методичні вказівки з дисципліни „маркетингова цінова політика для студентів факультету економіки та менеджменту
Робоча програма та методичні вказівки з дисципліни „Маркетингова цінова політика”/ Укладачі: В. В. Божкова, О.І. Карінцева, Л. В....
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconПавленко Л. Д. асистент кафедри банківської справи двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»
Удосконалення методики оцінки собівартості банківських продуктів як складової системи управлінського обліку банку
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку icon3. Тип модуля: обов’язковий Семестр: VІ обсяг модуля
Вибір зарубіжних ринків. Сегментація світового ринку. Міжнародні маркетингові дослідження. Стратегії виходу на зовнішній ринок. Товарна...
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconТема економічні та правові основи банківської діяльності
Україні. Організація діяльності банківських установ. Загальна характеристика банківських операцій. Операції банку по формуванню капіталу...
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconДиплом за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста Голова фахової атестаційної комісії
Кредитна політика комерційного банку. Кредитна політика комерційного банку як стратегія і тактика банку в процесі кредитування, розробка...
Ціноутворення банківських продуктів Цінова політика та цінові стратегії банку iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський національний економічний університет
Кредитна політика комерційного банку. Кредитна політика комерційного банку як стратегія І тактика банку в процесі кредитування, розробка...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи