Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І icon

Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І




НазваУдк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І
Сторінка1/6
Дата31.07.2012
Розмір1.35 Mb.
ТипКонцепція
  1   2   3   4   5   6

Менеджмент і маркетинг підприємництва та бізнесу

УДК 330.101.55

М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц.-психол. ф-т

Науковий керівник – асист. Янковська О.І.

Житомирський державний університет імені Івана Франка


Сутність поняття “кризи” та особливості її функціонування
на рівні підприємства



Концепція циклічності розвитку економічних систем належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії. Підприємство є мікроекономічною системою, тому його розвитку також притаманні властивості циклічності. Вона проявляється у зміні зростаючої тенденції показників господарської діяльності підприємства знижувальною. Остання виникає у формі кризових явищ. Виходячи з етимології слова, поняття “криза” (від грец. crisis – рішення, поворотний пункт, суд) можна визначити як різкий, крутий злам у ході якогось процесу, що міняє його форму, напрямок, а також точку вибору, який перекреслює щось у минулому. Термін “криза” почав використовуватися в економіці лише у ХІХ ст. “Класичне” економічне поняття “кризи”, що сформувалося в той час, передбачає трактування її як небажаної й драматичної фази у капіталістичній економічній системі, що характеризується коливаннями й негативними явищами, перешкодами. Проведений аналіз літературних джерел дозволив виокремити основні підходи до визначення поняття кризи:

  1. Криза як руйнівна сила.

  2. Криза як природне явище життєвого шляху підприємства.

  3. Криза як фактор порушення рівноважного стану економічної системи.

  4. Криза як потенціал змін (табл. 1).

Таблиця 1

Підходи до визначення поняття “кризи”


^ 1. Криза як руйнівна сила

М.І. Туган-Барановський розглядав кризу як диспропорційність, анархію виробництва, а диспро­порційність в умовах капіталізму вважав випадковістю. Він підкреслював періодичність кризи.

В.О. Василенко: “Криза – це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі”.

Є.С. Мінаєв і В.П. Панагушин зазначають, що “кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства і виражаються в коливаннях обсягу виробництва продукції, виникненні труднощів зі збутом продукції, надмірному зростанні заборгованості за податковими платежами та ін.”.

^ 2. Криза як природне явище життєвого шляху підприємства

В.О. Подольська зазначає, що “криза на рівні підприємства – це форма порушення параметрів життєздатності підприємства, яка проявляє себе протягом певного періоду, характеризується закономірністю та циклічністю виникнення на різних етапах життєвого циклу підприємства, обумовлюється накопиченням протиріч у межах господарської системи та в перебігу її взаємодії з зовнішнім оточенням, має певні наслідки для можливостей його функціонування та розвитку”.

З.Є. Шершньова: “Криза – загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення рівноваги”.

^ 3. Криза як фактор порушення рівноважного стану економічної системи

Ю.Є. Гайворонська: “Криза підприємства – це вияв протиріч між показниками розвитку структурних елементів всередині підприємства або елементів зовнішнього середовища, які ставлять під загрозу подальший розвиток підприємства”.

^ 4. Криза як потенціал змін

Л.Грінер у розробленій ним моделі життєвого циклу організацій зазначав, що протягом життя, коли організація потрапляє у кризові ситуації, можуть створитися передумови для переходу її в нову фазу розвитку або вона ліквідується.

К.Ру-Дюфор визначає кризу як “нагромадження в організації чи її частині потенційних факторів, здатних перервати поточні й майбутні операції підприємства, стосуючись індивідів і співтовариства на фізичному, психологічному та екзистенційному рівні”.


© М.І. Авраменко, 2011


Розглядаючи вплив кризи на організації, К.Ру-Дюфор зазначає, що кризи мають не тільки негативний і руйнівний характер, але й потенціал змін і є для організацій основою для навчання. Кризова ситуація характеризується різким переломом у діяльності організації та сумнівами щодо структурних складових, які змушують учасників переглядати власне бачення організації. У цьому плані криза відкриває те, що в нормальній ситуації невидиме, і підвищує ефективність діяльності організації, приводячи в рух трансформаційні сили, які сприяють еволюції.

Виникнення, прояв та подолання кризи розвитку підприємства мають суттєві відмінності, порівняно з макроекономічними кризами. Їх особливість полягає в наступному:

  • економічна система, що перебуває в кризовому стані, сама створює передумови для виходу з кризи як системи в цілому, так і господарських суб’єктів;

  • на макроекономічному рівні криза є загостренням природних, економічних і соціально-політичних чинників;

  • на мікроекономічному рівні кризові ситуації можуть виникати на всіх стадіях життєвого циклу підприємства, якщо не вжити санаційних заходів, можливе банкрутство підприємства;

  • виникнення кризових явищ на рівні підприємства не залежить від стадії циклу макроекономічного розвитку, ці явища і процеси не взаємозалежні та несинхронізовані в часі. Безумовно, затяжна економічна криза на макроекономічному рівні значною мірою впливає на кризу окремого підприємства, але досвід виробничо-фінансової діяльності окремих підприємств свідчить, що в умовах загальної кризи ці підприємства успішно її переборюють;

  • кризові явища є індивідуальною характеристикою окремого підприємства. Вони залежать від характеру та сили впливу зовнішніх факторів, від наявних у підприємства внутрішніх можливостей щодо її переборення за рахунок механізмів саморегуляції.

Таким чином, на основі проведеного аналізу вважаємо, що найбільш відповідає економічному змісту поняття “криза” на мікроекономічному рівні підхід, який ґрунтується на розумінні кризи як фази будь-якого циклу, що має об’єктивний характер і потенціал змін, які при компетентному антикризовому управлінні призводять до оптимізації системи, виходу її з кризового стану та переходу на якісно нову фазу розвитку.

УДК 005.336.3

К.Д. Біденко, студ., V курс, гр. МО-42, ФЕМ

Ж.О. Кравець, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет


^ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ СИСТЕМ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯКОСТІ


Світовий досвід переконує, що успіху в світовій економіці досягають тільки ті країни, які спроможні випускати конкурентоспроможну продукцію, що забезпечує достаток їх працівникам, створює комфортні умови споживачам продукції та дає змогу збільшити надходження до державного бюджету від сплати підприємствами податків.

Членство України в СОТ та визначення інтеграції до Європейського Союзу як одного з пріоритетів національних інтересів вимагають впровадження міжнародних та європейських стандартів на національному рівні, а на рівні підприємств – сучасних систем менеджменту якості (далі – СМЯ) та їх сертифікації. Сьогодні системи менеджменту якості набувають усе більшого поширення. Вони застосовуються в різних галузях промисловості та сфери послуг, стають основою для досягнення високого стандарту якості продукції.

Як свідчить міжнародний досвід, впровадження сучасних СМЯ дозволяє підприємству:

  • суттєво покращити та оптимізувати свою бізнесову діяльність і підвищувати продуктивність, посилити акцент на меті своєї діяльності й досягненні очікувань споживачів;

  • відповідати умовам участі в тендерах, конкурсах та інших подібних заходах, що можуть закінчитися контрактом і є рекламою для підприємства;

  • досягти і стабільно підтримувати високу якість своєї продукції та послуг для задоволення потреб і вимог споживачів;

  • підвищувати рентабельність підприємства за рахунок підвищення конкуренто­спро­можності й можливості підвищення цін на продукцію стабільної якості завдяки сертифікату;

  • знизити собівартість виробів та оптимізувати витрати підприємства;

  • відкрити нові можливості або зберегти вже завойовані сегменти ринку;

  • забезпечити доказ для споживачів та потенційних споживачів відносно того, що організація здатна для них зробити;

  • отримати визнання з боку замовників через процедуру сертифікації.

Можна назвати позитивні сторони сертифікації систем менеджменту якості:

  • в умовах глобалізації економіки незалежно від країни-постачальника за допомогою сертифікації системи менеджменту якості споживачі отримають можливість оцінити рівень якості придбаної продукції;

  • з’явилася можливість наочно та ефективно демонструвати можливості підприємства з випуску якісної продукції;

  • створено механізм, який дозволяє компаніям усього світу «підтягнутися до кращих підприємств» – оцінених сертифікатом на відповідність стандартам ISO 9001 на вищу оцінку. Таким чином, піднявся середній рівень управління якістю і сама якість продукції;

  • стали більш досконалими механізм управління якістю, його документальне оформлення.

Переваги сертифікації СМЯ були такими очевидними, що уряди деяких країн зробили їх обов’язковою умовою для найбільш важливих відомств. У результаті обстеження машинобудівних підприємств Великобританії було встановлено, що на підприємствах, які одержали сертифікат на відповідність міжнародним стандартам ISO 9001, спостерігалося значне випередження, порівняно із середніми по галузі основними показниками рентабельності, приросту прибутку, обсягу продажу на одного працюючого, оборотності фондів. Ці підприємства були більш стійкими і стабільними у фінансовому відношенні.

Системи якості, що відповідають стандартам ISO 9001, забезпечують наочність процесів управління, зниження витрат і скорочення термінів освоєння систем якості, досягнення задоволеності замовників, мотивації персоналу, підвищення гнучкості перебудови процесів при вимогах, що змінюються, створення інформаційної бази для управління якістю тощо.

С
© К.Д. Біденко, Ж.О. Кравець, 2011
истеми менеджменту якості є досить популярними у світі. У 2008 р. системи якості продукції підприємств, що сертифіковані на відповідність міжнародним стандартам ISO 9001, діяли у 176 країнах, їх кількість становила 1 240 949 од. Проте в Україні до цього часу спостерігається вкрай незадовільний стан роботи з поширення стандартів ISO 9001 завдяки:

  • відсутності коштів на розробку сучасних систем менеджменту якості та їх сертифікацію;

  • недостатньому розумінню переваг міжнародних стандартів ISO 9001;

  • незначному зростанню виробництва в більшості галузей народного господарства і слабкому платоспроможному попиту на продукцію взагалі;

  • незначній частині підприємств, які випускають продукцію на експорт, де вимагають сертифікації СМЯ на відповідність стандартам ISO 9001;

  • невтручанню держави у взаємовідносини з приводу якості;

  • непідготовленості працівників до використання сучасних методів управління якістю.

В Україні для зміни ситуації необхідно опрацювати конкретний механізм державної підтримки щодо впровадження сучасних СМЯ (компенсації витрат, безоплатні консультації, принаймні малому й середньому бізнесу; розробка і прийняття державної програми підвищення якості тощо). Крім того, необхідно визначити ті сфери діяльності, де наявність сучасних СМЯ є обов’язковою умовою отримання ліцензії чи дозволів суб’єктам підприємницької діяльності.

Існує низка перешкод і всередині самого підприємства, без усунення яких буде неможливе ефективне функціонування системи якості, в першу чергу це:

  1. Обмежене розуміння вищим керівництвом, що таке якість і як її поліпшення впливає на ефективність роботи в цілому; орієнтація керівників підприємств винятково на фінансовий результат. Причиною такого ставлення може бути те, що керівництво не виявляє зацікавленості у справі створення системи якості (тобто не демонструє свого інтересу й особистої уваги до функціонування системи якості та не виділяє необхідних для її розробки ресурсів) або в керівництва відсутня мотивація щодо функціонування системи якості (тобто керівники і співробітники не бачать переваг, котрі матиме організація після впровадження системи якості).

Для подолання цього бар’єру потрібен час. У будь-якому випадку рівень знань керівників і фахівців буде підвищуватися, пробуджувати в них інтерес до сучасних методів організації бізнесу. Тому за умови збереження в нашій країні економічної стабільності можна з великою часткою впевненості прогнозувати перехід «кількості» знань, які має вищий менеджмент, у їх «якість».

  1. Опір працівників будь-яким змінам, що відбуваються в організації при створенні та впровадженні системи менеджменту якості.

Здійснюючи будь-які зміни в організації, вищий менеджмент повинен усвідомлювати, що опір цьому працівників цілком закономірний. Тому керівники підприємств повинні приділити особливу увагу вирішенню цієї проблеми, застосовуючи передбачені управлінською наукою і практикою інструменти й методи управління процесом змін. Ця проблема може бути вирішена за рахунок розробки механізмів матеріального та морального заохочення співробітників, які активно виявляють себе в роботі зі створення системи якості. Перед початком розробки системи якості та в ході її впровадження необхідно переконувати всіх співробітників у її перевагах, а при створенні системи якості демонструвати успіхи та позитивні результати.

  1. Розгляд процесу вдосконалення управління якістю як чергової програми, що має свій початок та кінець, в той час як насправді цей процес нескінченний.

При розгортанні на підприємстві роботи зі створення, розвитку й удосконалення системи якості персонал буквально на перших етапах втрачає інтерес до того, що відбувається. Як правило, це обумовлено тим, що перші результати, які підтверджують рух підприємства в правильному напрямку, з’являються далеко не відразу, а при неефективній організації роботи в даному напрямку можуть і не з’явитися. Тому значно зростає роль лідера, який не тільки має чітке бачення ситуації та здатен встановити мету організації, що не суперечить цілям її працівників, але й має талант вести за собою співробітників.

  1. Орієнтація винятково на технічні покращання.

Багатьом працівникам ще властиво дуже вузьке сприйняття того, що ж впливає на якість. При цьому превалює думка, що тільки виробничий процес дійсно впливає на рішення проблеми якості.

  1. Подолання формалізму при впровадженні та сертифікації системи менеджменту якості.

Можна навести численні приклади, коли підприємства, вклавши значні гроші у формальне впровадження системи якості й одержавши формальний сертифікат, довго не можуть зрозуміти, що ж вони в результаті виграли. Практика свідчить, що формальне застосування стандартів ISO серії 9001, не даючи помітного результату, може підірвати можливість реального поліпшення результатів. Подолання цих перешкод дасть змогу вітчизняним підприємствах більш активно впроваджувати сучасні системи менеджменту якості й досягти успіху в світовому економічному просторі.

УДК 347.725

І.В. Бурачек, к.е.н., доц.

Житомирський державний технологічний університет


^ ПОНЯТТЯ АКЦІОНЕРНОЇ ВЛАСНОСТI


Історія засвідчує, що говорити про правову та соціальну державу можна лише там, де є суспільство власників, а отже, громадянське суспільство, яке є підвалиною і суб'єктом творення сучасної держави такого типу. Власність дозволяє кожному суб'єкту реалізувати особисту свободу як необхідну передумову творчої реалізації особистості та засаду ствердження гуманістичного суспільного устрою. Проте власність не можна однозначно трактувати як безумовне благо для людини й суспільства. Власність традиційно розуміється головним регулятором економічних відносин. Цим обумовлюється не тільки її сприйняття, з одного боку, як економічної категорії, а з іншого – як центрального утворення у праві, а й взаємопов'язаність та навіть ототожненість таких її проявів. Зазвичай власність пов'язується з такими категоріями, як «майно» та «право». Однак з появою нових видів організаційно-правових форм юридичних осіб та зміною у їх внутрішній структурі відносин власності постала проблема кваліфікації останніх у класичному значенні категорії «власність». Це безпосередньо стосується такого учасника цивільних відносин, як акціонерне товариство (АТ).

Метою даного дослідження є з'ясування правової природи, поняття, ознак акціонерної власності та визначення її специфіки.

Вітчизняна економічна наука традиційно досліджує так звану акціонерну власність (акціонерну форму власності). Правова наука, у свою чергу, розставляє акценти на поділі суб'єктів власності (акціонерів та AT як юридичної особи) через призму зобов'язальних і речових прав. Таким чином, за межами вивчення залишаються важливі питання, що пов'язані з правовим змістом власності в акціонерних правовідносинах. Цивільне законодавство (ст. 3 Цивільного кодексу України – далі ЦК України) ґрунтується на визнанні недоторканності власності. За ч. 2 ст. 3 і 9 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Однак протягом багатьох століть у доктрині й у законодавстві існують дві основні концепції «власність–право» і «власність–функція», тобто право власності як повне, абсолютне, ніким і нічим не обмежене, або право власності як благо, яке одночасно покладає на особу, яка володіє ним, певний тягар, у першу чергу в інтересах соціуму.

Майнові права AT й акціонера в межах акціонерних правовідносин є обов'язковими правовими формами акціонерної власності. Обмеження ж права власності AT (майнові права акціонера та третьої особи на вклад) виступають як факультативні («перемінні») правових форм акціонерної власності. Акціонерна форма дозволяє залучити в одну справу (підприємство як майновий комплекс) цінності (капітали) багатьох осіб, причому навіть тих, які самі не можуть з будь-яких причин займатися підприємницькою діяльністю. Крім того, обмеження відповідальності розміром внесеного вкладу разом з високою його диверсифікацією дозволяє вкладати кошти в досить перспективні, але й у високоризиковані проекти, суттєво прискорюючи впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Інтереси вкладення капіталу різними суб'єктами ринкових відносин втілюються у структурі акціонерної власності, що є розподілом статутного капіталу AT на пакети акцій, які належать різним категоріям акціонерів (мажоритарним, міноритарним і т. д.). Структура відповідної власності безпосередньо позначається на корпоративному управлінні у вузькому розумінні формування органів AT та їхньої діяльності. Причому це настільки тісний і очевидний зв'язок, що відкидати термін «структура власності» з посиланням на деяку його суперечливість недоцільно, оскільки він є допоміжним для розуміння сутності всього комплексу відносин «корпоративна власність–корпоративне управління».

В
© І.В. Бурачек, 2011
науці висловлена думка, що акціонерне товариство, об'єднуючи на єдиній правовій основі всіх учасників, забезпечує унікальну форму реалізації колективної власності, створюючи при цьому зацікавленість у кінцевих результатах роботи. Однак стан з власністю в AT навряд чи можна назвати нормальним. Головна біда полягає у тому, що при більш чи менш розвиненому акціонуванні власність у своєму споконвічному вигляді, тобто як речове право, зникає. У зв'язку з цим постає низка проблемних аспектів. По-перше, деякі вчені на сьогодні неповністю усвідомлюють неможливість та недоречність ведення мови про колективний характер власності в AT. По-друге, необхідно чітко розрізняти відносини власності в акціонерних правовідносинах та права на відповідну власність і, як наслідок, механізми їх захисту.

Для отримання достовірних висновків інститут власності в AT необхідно розглядати в п'яти площинах: 1) акціонерну власність як виключно економічну категорію, що не має правового аналога; 2) власність AT як юридичної особи; 3) власність крупних акціонерів; 4) власність дрібних акціонерів; 5) власність акціонерного центру контролю.

Якщо виходити із загальних ознак власності, то саме існування AT не надає достатніх підстав для виокремлення їх як особливої форми власності. По-перше, об'єктом власності в цьому разі є не засоби виробництва, а лише цінні папери, що їх представляють. Ці напери надають безумовне право на частину доходу й умовне право на участь в управлінні. Проте самі по собі ці напери не надають жодного права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній або ринковій вартості цінного паперу – акції. По-друге, номінальне право на участь в управлінні може перетворитися на реальну можливість лише для тих, хто зміг сконцентрувати у своїх руках контрольний пакет. З цієї точки зору, акціонерна форма є різновидом анонімності власності, що створює значні можливості для концентрації управлінської влади у частини (як правило, меншої) учасників. Акціонерна форма має свої особливості, порівняно з приватною власністю. Зокрема, одні приватні власники (власники контрольного пакета акцій) отримують можливість розпоряджатися не лише чужою працею і доходом, але й чужою власністю інших учасників. В цьому розумінні акціонерна власність – своєрідна форма мультиплікативної приватної власності. При цьому величина мультиплікатора знаходиться у зворотній залежності від частки, яку утворює контрольний пакет акцій. Іншою особливістю акціонерної форми є її асоціативність або узагальненість ознак форми власності. Акціонерна власність – це власність багатьох фізичних і юридичних осіб на єдиний процес привласнення з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні та юридичні особи мають право на користування майном, інші – лише на дохід (володіння привілейованими акціями), треті – право на дохід і участь в управлінні. Окремі учасники AT або їх група можуть сконцентрувати реальні права, що надають управлінську владу (через контрольний пакет).

Отже, акціонерна власність за своїм змістом не вкладається в класичні межі приватної власності. Вона має реальні риси асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням деяких прав і утворенням структур, що концентрують ці делеговані права. Акціонерна власність має такі основні особливості:

  • за складом учасників (власників) вона є змішаною і комбінованою одночасно. Її учасниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (в тому числі держава й іноземні учасники);

  • AT створюють ефект мультіпликативного розпорядження чужим майном і чужими активами, причому на добровільній основі. Власники контрольного пакета акцій розпоряджаються реальним майном учасників товариства, які не володіють контрольним пакетом;

  • акціонерна власність породжує ознаки перехідної форми. За своїм змістом вона поєднує риси приватної та суспільної власності.

На підставі наведених ознак можна запропонувати таке визначення: акціонерна власність – це система майнових та зобов'язальних прав, що належать конкретній особі, яка за їх допомогою реалізує власні корпоративні права.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що акціонерна власність має такі ознаки:

  • акціонерна власність є змішаною (комбінованою), оскільки її учасниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи; вона містить зобов'язальні та майнові права;

  • суб'єктний склад має деяку специфіку у своєму правовому становищі, що стосується правовідносин між акціонерами та АТ;

  • особи, які сформували статутний капітал, розділені між собою, оскільки акціонери практично не вступають один з одним у правовідносини. Спільність їх інтересів обмежена примноженням акціонерного капіталу та, у міноритарних акціонерів, виплатою дивідендів.

З огляду на викладене можемо констатувати, що акціонерна власність – це особлива форма власності, наділена спеціальними рисами, що не дозволяють повною мірою розглядати її як різновид приватної форми власності.

УДК 347.77.025:330.341

В.А. Вакалюк, к.е.н., доц.

Житомирський державний технологічний університет


^ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ
ПРОТЯГОМ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРОЕКТУ



В загальному розумінні інтелектуальна власність не є безпосередньо результатом інтелектуальної діяльності людини, це, скоріше, закріплені законом права на цей результат. Тому інтелектуальна власність – поняття нематеріальне, яке є юридичними правами на певний продукт розумової діяльності. Лише на етапі формалізації продукту інтелектуальної діяльності, під час оформлення прав на цей продукт, виникає поняття матеріального об'єкта, інтелектуальної власності (ОПІВ – об'єкт права інтелектуальної власності). Наприклад, інноваційний прилад для вимірювання випромінювань мобільних телефонів не є інтелектуальною власністю, це лише прилад. Законодавчо оформлене право (патент) на цей винахід є інтелектуальною власністю розробника, а сам прилад стає об'єктом права інтелектуальної власності.

Існує кілька класифікацій об'єктів права інтелектуальної власності. Одна з них поділяє всі об'єкти на такі категорії: об'єкти авторського права та суміжних прав, результати науково-технічної творчості, комерційні позначення.

Життєвий цикл об'єкта права інтелектуальної власності в сучасній літературі представляють у вигляді циклу, стадії якого – це створення, набуття прав, використання, захист та утилізація. Хоча під поняттям утилізації мається на увазі не в буквальному сенсі знищення об'єкта права IB, а, скоріше, його перехід в інший стан, тобто коли ОПІВ перестає бути об'єктом права, а стає загальнодоступним (наприклад, закінчення строку дії патенту на ОПІВ чи поява нової революційної технології, що призведе до відмови від використання існуючої).

Класичний життєвий цикл проекту – це такі фази: концептуальна, планування, реалізації та завершення. Життєвий цикл продукту більш тривалий і складний, з точки зору смислового наповнення, порівняно з життєвим циклом проекту, та містить такі фази: дослідження, створення, вихід на ринок, ріст, стабільність, скорочення обсягів реалізації, завершення реалізації. Життєвий цикл інновації – виникнення інноваційної ідеї, експертиза, розробка, впровадження та експлуатація. Якщо досліджувати ОПІВ з точки зору проектно-орієнтованого підходу й життєвих циклів проекту, продукту та інновації, то його життєвий цикл можна представити в більш розширеному вигляді, ніж у загальноприйнятому підході.

В Україні лише зараз права на результати інтелектуальної діяльності починають розглядати як основу для успішного розвитку бізнесу та класифікувати ОПІВ не лише як предмет бухгалтерського обліку, а й як інтелектуальний капітал компаній. Накопичення цього потенціалу сприятиме збільшенню вартості компаній, підвищенню ефективності їх господарської діяльності та успішній реалізації бізнес-проектів.

Особливістю об'єктів права інтелектуальної власності є те, що вони можуть бути створені як у процесі реалізації проекту та бути при цьому прямим чи непрямим його результатом, так і поза проектом. Прикладом створення такого ОПІВ може слугувати діяльність науково-дослідних інститутів. Під прямим результатом слід розуміти отримання об'єкта права інтелектуальної власності як продукту проекту, тобто результату, що був запланований в ініційованому проекті. Непрямий результат – це створення об'єкта права інтелектуальної власності як побічного продукту проекту. Дуже часто в проектах зустрічаються обидва результати. Але в проектах існують ще й об'єкти, які не набувають правового статусу, тобто на них не оформлюють юридичних прав. Це також результати інтелектуальної діяльності людини, але вони не є об'єктами права інтелектуальної власності. Виникає питання, як класифікувати такі об'єкти та чи важливо враховувати їх у проектній діяльності.

Н
© В.А. Вакалюк, 2011
асамперед, слід визначити, що це за об'єкти. Виходячи з визначення об'єктів права інтелектуальної діяльності, результатами інтелектуальної діяльності в проекті можуть бути, наприклад, структурні схеми, принципи управління, корпоративні стратегії, системи мотивації, організаційні заходи, системи звітності структури документів, внутрішньофірмові стандарти, системи якості тощо. Все це та багато іншого є результатом інтелектуальної діяльності людей, які беруть участь у проекті, або, іншими словами, це продукти інтелектуальної діяльності (ПІД) в проекті. Важливо чітко розрізняти продукти інтелектуальної діяльності учасників проекту та об'єкти права інтелектуальної діяльності, які створюються в проекті чи використовуються під час його реалізації.


Якщо розглядати інтелектуальну власність як кінцевий продукт проекту, то її життєвий цикл розпочинається, коли зароджується ідея, яку планується реалізувати протягом виконання проекту, прикладом є наукові проекти. Створення продукту з використанням об'єктів права інтелектуальної власності передбачає придбання чи залучення існуючих ОПІВ.

Особливий інтерес становить процес появи продуктів інтелектуальної діяльності в проекті. При цьому важливим та водночас складним є процес ідентифікації інтелектуальної власності в проекті. З огляду на життєвий цикл проекту, де об'єкт права інтелектуальної власності є кінцевим продуктом, доцільність ідентифікації та формалізації не є принциповою, і це може бути зроблено наприкінці фази реалізації. У випадку, коли безпосередньо очікуваним результатом проекту не є ОПІВ, ідентифікувати продукти інтелектуальної діяльності слід протягом усього життєвого циклу проекту. В загальному розумінні така інтелектуальна складова накопичується як досвід компаній, бази даних, функціональні інструкції, методичні напрацювання тощо.

Для здійснення процесу ідентифікації ПІД протягом життєвого циклу проекту необхідно використовувати модель ідентифікації, яка складається з трьох компонентів:

  • проведення планового аудиту проекту стосовно виявлення інтелектуальної власності;

  • класифікація виявлених продуктів інтелектуальної діяльності;

  • занесення ідентифікованих продуктів інтелектуальної діяльності до реєстру інтелектуальної власності з метою зберігання та подальшого визначення доцільності їх використання у тому чи іншому форматі.

Для того, щоб запропонована модель ефективно працювала, необхідно заздалегідь визначити частоту проведення аудиту, яка залежить від специфіки проекту, масштабу, ступеня складності тощо, сформувати групу фахівців, здатних кваліфіковано провести цю роботу та обрати критерії, за якими проводиться аналіз.

На сучасному етапі розвитку бізнесу та економіки, який здійснюється через реалізацію проектів та впровадження проектного підходу, інтелектуальна власність набуває важливого значення. Запропонована модель системи управління інтелектуальною власністю в проектах дозволяє системно розглянути процеси управління IB як складову процесів управління проектами.

Зазначена складова дає можливість підійти до процесів управління проектом не тільки як до суто технічного, але й як до творчого процесу та відкриває широкий спектр питань і тем для досліджень, створюючи тим самим значний потенціал для розвитку управління проектами, як науки.


УДК 658.8:339.1

^ О.І. Верезумська, студ., гр. МО-47, ФЕМ

Науковий керівник – асист. Чекмарьова В.В.

Житомирський державний технологічний університет


^ ХОЛІСТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ЯК НОВА ЕРА
В ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МАРКЕТИНГУ



Розвиток бізнесу ХХІ ст. пов’язаний з вирішенням, на перший погляд, нових завдань – технології управління, менеджменту організації, фінансової аналітики і холістичного маркетингу. Ринок переповнюють західні стратегії торгових відносин. Багато консалтингових фірм пропонує створення індивідуальних бізнес-моделей, орієнтованих на досягнення добробуту компаній, що опинилися на порозі конкурентної боротьби. При цьому на перший план часто виводиться мистецтво маніпуляції клієнтом, у якого є тільки один вибір – на користь нової бізнес-моделі. Нова течія під назвою холістичний маркетинг дозволить подолати непорозуміння між виробником і споживачем.

Холістичний маркетинг з’явився порівняно нещодавно і ще не став популярним у масовому виробництві. Тема є досить актуальною і новою, і для того, щоб зрозуміти, в чому полягає ідея холістичного маркетингу, потрібно повністю переосмислити теорію звичайного маркетингу. Існує думка, що досить побачити, з яких частин складена реальність, щоб зрозуміти її та отримати над нею контроль. Традиційний спосіб мислення, звичайна логіка, заснована на методі аналізу, коли складне поділяється на прості частині. Так, обмірковуючи проблеми бізнесу, дослідники узгоджують складні блок-схеми, на яких представлені окремі підрозділи, бізнес-процеси і т. д. Саме у пошуках розуміння та контролю діти розламують іграшки, а маркетологи сегментують ринки. Протилежний спосіб мислення характеризується прийняттям реальності в її цілісності. Коло ідей, пов’язаних з цим альтернативним способом мислення, називають холістичною парадигмою (від грецького слова «холос» – цілісність, цілісність, єдність). Відповідно до неї, світ не повинен дробитися на частини в пошуках розуміння і влади, а сприйматися таким, яким він є, – складним і цілісним.

Холістичні ідеї давно відомі на Заході. Їх джерелом традиційно вважається загадкова східна філософія. Першим західним проповідником цілісного мислення потрібно назвати Йоганна Вольфганга Гете, який розробив власний науковий метод Anschauung, що є цікавою методикою цілісного мислення. На жаль, лише зараз, через 200 років, наука починає зацікавлено придивлятися до ідеї Anschauung.

Наступною помітною віхою в історії холістичної парадигми є роботи німецького психолога Макса Вертгеймера. На початку XX ст. він провів експерименти, які доводять, що людське сприйняття не збирає світ з окремих шматочків, а відображає його в цілісності, єдиним чином. І лише потім у справу вступає логіка, яка аналітично розбиває все на частини і заново збирає світ. Той же Вертгеймер ближче за всіх підійшов до таємниці творчого мислення, яка сьогодні цікавить дуже багатьох. Він показав, що творче мислення – результат цілісного погляду на речі.

Потім була кібернетика, теорія катастроф і, нарешті, теорія складних систем. Complexity science, як називають теорію складних систем на Заході, бурхливо розвивається. Пов’язана з нею холістична парадигма все наполегливіше проникає в багато сфер знань – у медицину, економіку, політику. І всюди вона приносить новий, цілісний погляд на складні, хоча й знайомі всім речі.

В чому ж все таки відмінність холістичного маркетингу від традиційного? Холістичний маркетинг – це, по суті, перенесення акценту з товару на покупця, а також з продажу товарів на задоволення потреб споживача. Ця тенденція проявляється вже протягом деякого часу і поступово наростає. Такий маркетинг вимагає від компанії виконання наступних дій.

1. Необхідно розширити уявлення про потреби і спосіб життя своїх покупців. Компаніям варто перестати розглядати покупців тільки як споживачів вироблених ними товарів і постаратися знайти нові способи обслуговування клієнтів з урахуванням їх способу життя.

2
© О.І. Верезумська, 2011
. Необхідно оцінити внесок кожного з відділів компанії у справу щодо задоволення потреб покупця. Покупець зазнає збитків, коли товар доставляється із запізненням або якщо він пошкоджений, коли рахунки виписані з помилками, клієнт стикається з поганим обслуговуванням або трапляються інші проколи. Завдання маркетингу в тому, що б змусити кожного співробітника компанії думати, в першу чергу, про споживача і сприяти підтвердженню репутації бренду.


3. Слід оцінити ступінь впливу всіх операцій компаній на всі зацікавлені сторони – споживачів, співробітників, дистриб’юторів, дилерів і постачальників, а не тільки акціонерів чи інших співвласників. Будь-яка група учасників процесу, не зацікавлених в успіху всієї справи, може зірвати плани і перешкодити розвитку компанії. Холістичний маркетинг закликає компанію до співпраці з усіма: співробітниками компанії, постачальниками, дистриб’юторами, – тільки відчувши себе учасниками спільної справи, вони зможуть забезпечити цільових споживачів найвищою цінністю.

4. Компаніям потрібно неупереджено проаналізувати стан галузі, в якій вона працює, включаючи основних гравців, а також перспективи її розвитку. Сьогодні багато виробництв об’єднується, створюючи нові можливості й нові загрози для конкуруючих учасників ринку. Холістичний маркетинг – це крок на шляху перебудови всієї структури компанії з метою застосування на практиці концепції співробітництва споживача і компанії, що в кінцевому рахунку стане рушійною силою подальшого розвитку. Маркетинг не може бути ефективним, якщо не є цілісним.

Ідея холістичного маркетингу все частіше використовується на практиці. Так, наприклад, німецька компанія-виробник спортивного взуття «PUMA» за допомогою холістичного маркетингу зуміла повернути позицію лідера своєї торгової марки, яка користувалася великою популярністю в 1970-х рр. і з тих пір була забута. У компанії використовують кілька маркетингових підходів, які, доповнюючи один одного, позиціонують «PUMA» як сучасну торговельну марку – законодавця мод. Компанія розробляє свої товари, орієнтується на певні групи покупців (сноубордистів, прихильників автоспорту, любителів занять йогою тощо) і використовує результати досліджень, проведених її роздрібними торгівцями. За допомогою продуманого просування компанія сприяє поширенню усних комунікацій або «вірусного маркетингу». З цією метою продукцію марки «PUMA» показують у ретельно відібраних телепередачах і кінофільмах. Такий підхід дав результат: обсяг продажів росте понад 10 років (з 1994 по 2004 рр. він збільшився втричі).

Щодо характерних особливостей структури холістичного маркетингу, то він складається з чотирьох основних елементів: інтегрований маркетинг, внутрішній маркетинг, соціально відповідальний маркетинг, маркетинг взаємовідносин.

Маркетинг взаємовідносин передбачає виявлення, деталізацію, збереження довгострокових взаємин з основними покупцями й іншими сторонами. Даний процес відбувається шляхом взаємних обмінів, виконання обіцянок і дотримання норм взаємин заради досягнення мети і поглиблення досвіду залучених сторін. Інший підхід до визначення маркетингу взаємовідносин  визначає його як всі види діяльності у сфері маркетингу, спрямовані на встановлення, розвиток і підтримку успішних зв’язків один з одним.

Інтегрований маркетинг — це просування продукту на ринку, засноване на передбаченні майбутніх потреб і переваг споживачів, змін у структурі споживчих переваг і завчасної адаптації продукту відповідно до цих запитів при одночасному обліку надзвичайно індивідуалізованих запитів різних груп споживачів (сегментів ринку) в різних регіонах.

Внутрішній маркетинг спрямований у середину фірми, на її службовців. Процес внутрішнього маркетингу містить: розвиток маркетингового підходу до управління кадрами, розповсюдження маркетингової інформації серед службовців, введення системи винагород. Внутрішній маркетинг використовує маркетингові можливості, щоб краще управляти службовцями фірми задля загального поліпшення функціонування організації. Одне із завдань формування внутрішнього маркетингу – створення особливої атмосфери, яка охопила б весь комплекс корпоративної культури.

Соціально відповідальний маркетинг припускає здійснення господарської діяльності підприємств у такий спосіб, щоб відповідати очікуванням соціуму. Іншими словами, працюючи в інтересах суспільства, промислові підприємства скорочують свої поточні прибутки, але в довгостроковій перспективі створюють сприятливий соціальний клімат, підвищують довіру й лояльність з боку громадськості, а отже, зміцнюють свої позиції на ринку.

Холістичний маркетинг – це, в першу чергу, особливий, цілісний спосіб мислення. Це не набір певних рецептів і технологій. Його потужним і поки що мало дослідженим потенціалом зможе скористатися будь-який бізнес, але для цього потрібно навчитися діяти, не прагнучи розуміти і контролювати все навколо. Це нелегко, але не варто лякатися. Навіть перехід від класичного 4P-маркетингу до брендингу вимагає серйозного переосмислення: не можна зрозуміти брендинг, не перемістивши фокус уваги зі свого офісу в голову споживача. Холістичний маркетинг просто робить ще один крок, пропонуючи брати до уваги й те, й інше.

Розвиток не стоїть на місці, й нові технології розвиваються і поширюються стрімкими кроками. Це саме стосується і холістичного маркетингу. Традиційний маркетинг потроху втрачає свої позиції, проте холістичний, в свою чергу, набирає обертів. Це пов’язано з тим, що сучасний покупець звик, що ним маніпулюють, він почав звертати на це увагу, і врешті-решт це призвело до негативного результату. Холістичний маркетинг відкидає непорозуміння між виробником і споживачем, вони є єдиним цілим, яке повинно злагоджено працювати заради однієї мети.

Отже, на нашу думку, розвиток у зовнішніх мінливих умовах є досить актуальною темою. Холістична парадигма говорить: не чіпляйтеся за ту чи іншу модель, не шукайте кращого рецепту. Просто дивіться на речі цілісно і жонглюйте моделями, створюйте власні рецепти – такі, які вам подобаються. Нехай маркетинг буде захоплюючим для вас, інакше він не буде захоплюючим і для ваших клієнтів. Це і є холістичний погляд на речі, про який скоро заговорить весь світ бізнесу.

УДК 504:365:33

^ О.В. Власова, студ., ІІІ курс, гр. МО-47, ФЕМ

Науковий керівник – асист. Пащенко О.П.

Житомирський державний технологічний університет


Кулхантинг: маркетингові дослідження нових трендів


В сучасних умовах господарювання достатньо складно задо­вольняти потреби споживачів. Щоб бути успішними, компанії мають випереджати своїх конкурентів у по­шуку і формуванні споживчих уподобань. Актуальним стає не ли­ше використання маркетингових досліджень у діяльності підприє­мств, а й передбачення і аналіз май­бутніх тенденцій та трендів, що, в свою чергу, встановлює коло зав­дань, які вирішуватиме саме кулхан­тинг.

Кулхантинг — новітній напрям маркетингових досліджень і, зважа­ючи на це, недостатньо вивчений. Найбільшого поширення кулхан­тинг здобув у США і західноєвро­пейських країнах, тоді як в Україні цей напрям лише починає впрова­джуватися. На початку 2009 р. в Ук­раїні засновано перше спеціалізова­не трендвотчингове агентство на базі відповідного відділу маркетингової агенції «IRS».

Маркетинг використовує багато інструментів, що дозволяють амбіційним гравцям на різних ринках тримати руку на споживчому пульсі, випереджати конкурентів, відрізнятися один від одного. Одним з таких маркетингових інструментів і є кулхантинг (англ. cool­hunting — полювання за надзвичайним, крайнім у прояві своїх якостей і поглядів; жарг. — прикольний, крутий). Інакше кажучи, спеціально організований пошук дійсно незвичайних ідей у реальному житті або ж розшукування життєвих інсайтів, актуальних для найактивнішої, сучасної, впливової цільової аудиторії.

Теорія лідерів думок добре відома сучасним маркетологам. У світі моди і стилю їх прийнято називати трендсеттерами – людьми, що знаходяться на вістрі модних тенденцій, першими підхоплюють їх і несуть у маси. Але щоб підхопити щось, це треба спочатку відмітити.

Кулхантери полюють за ідеями у найрізноманітніших сферах. Голо­вним об'єктом «маркетингового по­лювання» є нові течії/на­прями, що зароджуються у мо­лодіжному середовищі.

Найчастіше під приціл кулхантерів потрапляє все, що пов'язано з поп-культурою: стиль вбрання, особливо вулична мода (вульгарна), музика, а саме музичні напрями, по­ширені у молодіжному середовищі, кіно, телебачення, молодіжна куль­тура, комп'ютерні ігри, мобільні технології, наприклад мобільні те­лефони, кишенькові плеєри тощо.

Кулхантингові компанії — це різновид маркетингових агенцій, що займаються дослідженнями мо­лодіжного сегмента у сфері поп-культури та інших модних новаціях. Далі відбувається компіляція здобутих даних і формування звітів, у яких детально описують зростаючі та зникаючі тренди в молодіжній культурі, а також робляться прогнози стосовно розвитку майбутніх трендів. Після цього такі звіти продають компаніям, продукція яких спрямована на молодіжний сегмент ринку. Також кулхантингові компанії можуть виступати у ролі кон­сультантів, послугами яких досить часто користуються найбільші світові корпорації.

За своєю сутністю кулхантинг — це особливі маркетингові дослідження в пошуках нових тенденцій, або так званих трендів. Звичайно ці дослідження спрямовані безпосередньо на глибоке вивчення ринку з метою знайти особливі тенденції даного ринку. Кулхантери можуть на кілька років вперед визначити майбутню популярність деяких молодіжних тенденцій.

«Fashion-кулхантинг» — пошук нових тенденцій і стилів в одязі – працює так: кулхантери з різних країн світу виходять на вулиці свого міста і намагаються розгледіти цікаві ідеї та деталі одягу представників модної молоді, які згодом можна перетворити на тренд. Це можуть бути незвичайні поєднання кольорів, незвичні фасони й автентичні аксесуари.

Наступний крок — продати цінну інформацію одному з бюро, в яких дослідні трендредактори аналізують тенденції та вносять їх у трендбук – спеціальну книгу-гід по модних тенденціях. Купують модні передбачення зазвичай глянцові журнали, великі будинки моди, корпорації, що займаються дизайном. А дуже скоро результати пошуку «модних мисливців» з'являються на подіумах і сторінках журналів.

К
© О.В. Власова, 2011
улхантинг — молода маркетин­гова течія і тому маловідома. Але з кожним роком кількість кулхантингових агенцій і відділів у великих компаніях зростає. Адже, володіючи інформацією про те, що буде завтра, які продукти стануть більш затребу­ваними й яка культура стане лідером молодіжних тенденцій, можна заздалегідь до цього підготуватися. А попередня підготовка, як відомо, дає найбільші конкурентні переваги.


Кулхантинг часто асоціюється з фешн-індустрією, проте він має потужний потенціал для масових ринків і в інших категоріях, таких, як телекомунікації, транспорт, мас-медіа, там, де присутні активні споживачі. Причому результати кулхантингу виявляються корисними як для транснаціональних корпо­рацій, так і для локальних компаній. Відповідно, у ході маркетингової розробки кулхантингу на перше місце виходить інтерес до так звано­го сооl-консьюмеризму.

Кулхантинг називають практи­кою на межі мистецтва, оскільки його методологія багато в чому інтуїтивна, а про кулхантерів гово­рять, що це ті люди, які нутром відчувають, що буде «сооl» найближчим часом. Однак це не озна­чає, що процедуру кулхантингу не­можливо повторити і вибудувати як один з інструментів маркетингового аналізу: існують кейси успішної реалізації кулхантингової активності як «іn-house», так і за допомогою спеціальних дослідницьких агенцій.

Вивченням як споживчих трендів, так і трендів у сфері маркетингу й реклами займається тренд-вотчингова агенція «InTrends», яка входить до групи маркетингових агенцій «1RS group» і спеціалізується на моніторингу трендів. У ході досліджень ТОП-10 «Україна 2009–2010: Тренди в марке­тингу й рекламі» трендвотчингові агенції звернулися до українських експертів з маркетингу і реклами з метою з'ясувати ключові тенденції, з урахуванням яких буде розвиватися ринок найближчим часом.

У результаті дослідження були встановлені 12 базових трендів, котрі показали, що напрями, за якими слід рухатися сучасним фахівцям, не нові, але у зв'язку з наявною кризовою ситуацією ці тенденції стають більш затребуваними і набувають подекуди нового змісту:

1. Digital age – цифровий маркетинг і цифрова реклама сьогодні стають пріоритетними для багатьох учасників ринку.

2. Жага результату — актуалізація орієнтації на результат у своїй ро­боті, що різко підвищилася через кризову економічну ситуацію.

3. Екосимволіка — у першу чергу, це «зелене» мислення, тобто пра­гнення жити в гармонії з природою і не завдавати шкоди довкіллю.

4. 1-to-l marketing — прагнення підвищувати рівень партнерських взаємин зі своїми клієнтами.

5. Раціональність — тренд має на увазі не тільки ефективне використання бюджетів та економію майже на всьому, але й мінімізацію будь-яких ризиків, відміну спонтанних рішень.

6. Базові цінності — тренд є споживчим і найбільш яскраво проявив себе у маркетингу за умов фінансової кризи.

7. Креативність/інновації — уміння генерувати нові ідеї — найцінніша якість будь-якого маркетолога у всі часи.

8. Миттєве задоволення — маркетологи прагнуть до одержання миттєвих відгуків на запропоновані ідеї.

9. Формування лояльності — належить до персоналізованого маркетингу.

10. Вірусний і партизанський маркетинг.

11. Додаткова цінність — безперечною конкурентною перевагою є додаткова цінність товару.

12. Спостереження за змінами настрою свого споживача — важливо розмовляти зі споживачем його мо­вою і думати його категоріями та поняттями.

Сьогодні кулхантери виконують важливу компенсаційну функцію в світі тенденцій і стилів. Індустрія породжує моду, яку в промислових масштабах нав'язує споживачеві. Кулхантери відстежують паростки нових явищ, які зароджуються в масах, і пред'являють їх індустрії. Консьюмеризм стає відмінним середовищем, де кулхантери можуть проявити себе, полюючи за тим, що виділяється на загальному фоні. Компанії ж отримують постійний потік нових ідей.

УДК 351.84

^ Д.В. Воронюк, студ., V курс, гр. МОм-10, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Рєвнівцева О.В.

Житомирський державний технологічний університет


^ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ
ЖИТОМИРСЬКИМ МІСЬКИМ ЦЕНТРОМ ЗАЙНЯТОСТІ



Основним завданням є вивчення й оцінка наявної системи обслуговування населення Житомирським міським центром зайнятості з питань працевлаштування. Метою дослідження є формулювання механізму вдосконалення системи обслуговування населення в умовах підприємства.

Теоретико-методологічні, методичні, прикладні питання багатоаспектної проблеми соціального захисту населення були і залишаються предметом постійних наукових досліджень провідних учених: О.Л. Іванової, Е.М. Лібанової, Ю.Маршавіна, Л.Ляміної, Н.А. Волгіна, А.Челенкова та ін. Констатуючи велику увагу з боку науковців, слід зазначити існуючу відсутність раціональних заходів щодо обслуговування незайнятих верств населення в Україні.

Сучасний етап розвитку ринку праці в Україні характеризується такими негативними рисами, як: перевищення пропозиції робочої сили над попитом; низька ефективність використання трудового потенціалу країни; низький рівень, нестабільність і коливання доходів, а це негативно впливає на мотивацію до праці та не дозволяє налагодити механізми регулювання ринку праці й забезпечити відповідні процеси відтворення трудового потенціалу в Україні. Перехід до нових суспільно-економічних відносин зумовив необхідність реформування ринку праці. Саме тому необхідне підвищення ефективності діяльності низових ланок Державної служби зайнятості, чітка організація їх роботи. Державна служба зайнятості – єдина в українському суспільстві державна соціальна установа, яка на засадах соціального страхування щорічно надає на безоплатній основі широкий спектр соціальних послуг майже 3 млн незайнятих та безробітних громадян на всій території України.

З великої різноманітності послуг важливе місце посідають соціальні послуги – освіта, культура, радіо, телебачення, медицина, послуги з працевлаштування. Відповідно до ЗУ “Про соціальні послуги”, соціальні послуги – це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Державна служба зайнятості – виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, здійснює заходи сприяння зайнятості населення, зокрема надання інформаційних, консультаційних та профорієнтаційних послуг, створення банку вакансій та пошук підходящої роботи, працевлаштування громадян на вільні та новостворені робочі місця, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, у тому числі за рахунок надання дотацій роботодавцям та шляхом організації підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності незайнятих громадян шляхом організації професійного навчання, тимчасових громадських
робіт тощо.

На сьогоднішній день Державна служба зайнятості України – найбільш високоорганізована та передова серед країн СНД. Це надало їй можливість у серпні 2003 р. першою та поки що єдиною з усіх служб зайнятості країн пострадянського простору стати членом Всесвітньої асоціації громадських служб зайнятості, вступ до якої сприяє подальшому зростанню громадського іміджу служби.

Державна служба зайнятості України складається з Державного центру зайнятості, обласних, районних та міських центрів зайнятості, серед яких є і Житомирський міський центр зайнятості.

О
© Д.В. Воронюк, 2011
сновним видом діяльності Житомирського МЦЗ на ринку праці є підвищення кваліфікації робочої сили та конкурентоспроможності громадян на ринку праці, забезпечення галузей економіки фахівцями різних професій та кваліфікації, розширення сфери застосування праці, збереження та створення робочих місць, сприяння трудовій зайнятості молоді. Тому головним завданням, на вирішення якого будуть спрямовані спільні зусилля місцевих органів виконавчої влади, роботодавців та служби зайнятості, найближчими роками буде забезпечення зростання рівня зайнятості населення, зменшення безробіття шляхом створення нових та збереження діючих робочих місць, забезпечення активності самих громадян у пошуку роботи.

Зростаючі масштаби безробіття, збільшення його тривалості потребують підвищення ефективності діяльності Державної служби зайнятості й, перш за все, її низових ланок, чіткої організації їх діяльності. На виконання цього завдання спрямована науково обґрунтована технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості, яка охоплює широкий спектр організаційних заходів. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення (ЄТОНН) – це спосіб діяльності фахівців Державної служби зайнятості щодо надання відвідувачам передбачених законодавством соціальних послуг на основі раціонального розподілу дій на скоординовані процедури й операції з визначенням оптимальних методів і засобів їх застосування.

Технологія базується на загальновизнаних принципах діяльності служб зайнятості європейських країн. Основними є такі принципи:

  • пріоритетність інтересів і потреб клієнтів служби зайнятості, врахування мотивів людини як особистості, її обставин, нахилів і здібностей;

  • співробітництво клієнта і служби зайнятості – найбільш ефективний і короткий шлях до працевлаштування;

  • пріоритетність послуг центру зайнятості, пов'язаних з пошуком і підбором роботи, перед іншими видами послуг.

Засадами Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України є:

  1. Активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством.

  2. Підвищення відповідальності фахівців ЦЗ за ефективність заходів, що використовувалися, кінцеві результати роботи з клієнтами.

  3. Зміцнення взаємодії з роботодавцями – підвалини підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості.

  4. Раціоналізація розподілу персоналу служби зайнятості й використання його робочого часу.

  5. Розподіл потоків клієнтів залежно від мети відвідування ЦЗ.

  6. Розподіл приміщень ЦЗ на функціональні сектори, в яких, незалежно від площі приміщень, особливостей будинку ЦЗ, здійснюються визначені процедури й операції щодо обслуговування клієнтів.

Але Державна служба зайнятості постійно працює над підвищенням ефективності своєї роботи щодо надання соціальних послуг клієнтам, які шукають роботу, та роботодавцям. Послуги Житомирського МЦЗ з пошуку роботи сьогодні доступні всім шукачам роботи в режимі on-line.

Отже, систематизуючи сказане вище, можна виділити такі шляхи вдосконалення системи обслуговування населення Житомирським міським центром зайнятості:

  1. створення інформаційно-довідкової інтерактивної багатоканальної телефонної системи Державної служби зайнятості;

  2. оновлення Інтернет-порталу Державної служби зайнятості;

  3. удосконалення нового інтерактивного Інтернет-порталу “Труд”;

  4. відкриття нових веб-сайтів з пошуку роботи та працівників;

  5. широке застосування сучасного способу пошуку роботи – “мобільний сервіс”;

  6. введення системи подання звітності в електронному вигляді.

Головні досягнення Державної служби зайнятості характеризуються: по-перше, створенням системи соціального захисту населення від безробіття, яка містить розвиток активних заходів сприяння зайнятості населення; по-друге, створенням достатньої матеріально-технічної бази для обслуговування громадян у центрах зайнятості; по-третє, запровадженням моніторингу ринку праці; по-четверте, закладанням фундаментальних основ соціального партнерства у вирішенні гострих проблем на ринку праці; по-п'яте, розробкою та запровадженням Єдиної технології обслуговування незайнятого населення (ЄТОНН).


УДК 339.924

^ О.В. Гаврилюк, студ., IV курс, 41 гр., соц.-психол. ф-т

Науковий керівник – к.е.н., доц. Вікарчук О.І.

Житомирський державний університет імені Івана Франка


^ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
У СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ



Успіх виробничо-господарської діяльності організації на ринку значною мірою залежить від ефективності використання людських ресурсів, які обумовлюють результативність організації в цілому. Ефективність виявляється у високопродуктивному використанні й розвитку матеріальних засобів виробництва, задоволенні потреб і очікувань клієнтів. Таких результатів досягає організація, укомплектована відповідною чисельністю працівників, які мають необхідний потенціал, мотивовані до узгодженої з цілями організації поведінки, для яких створено належні умови праці, тобто сформовано відповідну культуру організації. В Україні в останні роки нагромадилася певна кількість наукових і практичних знахідок у галузі управління людськими ресурсами, зокрема роботи Д.Флейшера, В.Фремута, Г.Рааба. Проблеми економіки праці, організації, планування, мотивації та стимулювання постійно знаходяться в центрі уваги відомих вітчизняних учених-економістів М.І. Мурашко, І.С. Завадського, О.С. Пікузи, А.В. Калініної, А.В. Шегди, Д.П. Богині. Аналіз кадрової роботи на сучасних підприємствах свідчить про якісні перетворення процесів управління персоналом. Повсюдно відбувається перехід від адміністративних, формалізова­них методів до використання наукових підходів у роботі з кадрами, основу яких становить накопичений світовий досвід управління працівниками фірм в умовах функціонування ринку праці, а також переходу України до системи купівлі-продажу робочої сили, наявності безробітних. У даний час вітчизняні підприємства стали приділяти особливу увагу проблемам управління персоналом. Це пов'язано з тим, що соціально-економічні протиріччя, які накопичуються у суспільстві, виражаються в незадоволеності зайнятого населення роботою, відсутності професійного росту, невідповідній оплаті праці за фактичними її результатами, а часом просто у звільненні працівників, що поповнюють армію безробітних. Кадрові менеджери сьогодні покликані володіти методикою роботи з персоналом, кваліфіковано проводити наймання, відбір і адаптацію працівників, організовувати їх перепідготовку, навчання новим технологіям.

Проблеми наукового управління персоналом актуальні для всіх організацій, однак у великих вони виявляються найвідчутніше. Адже в управлінні кадрами їм доводиться долати значні організаційні (зумовлені складною побудовою, складним функціонуванням, децентралізацією влади, координацією дій і контролю результатів), соціальні (сучасна велика організація як елемент соціуму покликана займатися проблемами персоналу, невластивими для малих і середніх організацій), психологічні (у великих організаціях окрема людина губиться на тлі інших працівників; анонімність особистісних відносин породжує невдоволення, знижує інтерес до виконуваної роботи, що негативно впливає на ефективність і якість праці) проблеми. Подібні проблеми проявляються, але з іншою гостротою і в управлінні персоналом малих і середніх організацій. Обличчя сучасного керівника визначають уявлення про працю і системи мотивації, що випливають з них, ставлення працівників до роботи. Особливо зростає актуальність підготовки управлінських кадрів усіх рівнів. Практика показує: немає сьогодні поганих підприємств, фірм, немає поганих колективів, є погані керівники. Підприємства зуміють вижити в жорстокій конку­рентній боротьбі, якщо їхній керівний персонал зможе правильно і вчасно оцінювати навколишній світ і тенденції суспільного розвитку. В останній період у закордонній соціально-економічній прак­тиці загальновизнано: найвища цінність – це людський фактор, якість трудового життя. У сучасних умовах для вдосконалення системи управління персоналом слід застосовувати такі методи:

  • економічні – основані на використанні економічних законів: матеріальне стимулювання, економічний аналіз, планування, затвердження економічних норм та нормативів;

  • соціально-психологічні – основані на використанні закономірностей соціології та психології: соціальний аналіз у колективі, соціальний розвиток колективу, психологічна дія на працівників (формування груп, створення сприятливого психологічного клімату), моральне стимулювання, розвиток у працівників ініціативи й відповідальності.

Отже, сьогодні вкладення в людські ресурси стають довгостроковим фактором конкурентоспроможності й виживання фірми. Таким чином, під управлінням персоналом розуміється система взаємозалежних організаційно-економічних та соціальних заходів для створення умов щодо функціонування, розвитку й ефективного використання потенціалу робочої сили на рівні організації.


© О.В. Гаврилюк, 2011

УДК 659:127:6

^ О.В. Гальчин, студ., гр. МО-44, IV курс, ФЕМ

Науковий керівник – асист. Пащенко О.П.

Житомирський державний технологічний університет


Брендинг як сучасний елемент маркетингу


Вітчизняні підприємства працюють в умовах швидкого розвитку і зміни ринків та посилення конкуренції з іноземними компаніями. Це обумовлює необхідність використання брендингу як сучасного інструменту маркетингу, який сьогодні динамічно розвивається як у науковому плані, так і у прикладному.

Брендинг – це діяльність зі створення тривалої прихильності до товару на основі спільного впливу на споживача рекламних звернень, товарної марки, пакування, матеріалів сейлз-промоушн та інших елементів реклами, об’єднаних певною ідеєю та фірмовим оформленням, які виокремлюють товар серед конкурентів і створюють його образ.

Створення нового бренду для компанії є довгостроковою інвестицією. В перші роки це потребує великих вкладень як у виробництво, так і в розробки реклами. Лише через роки після звикання покупців до нового товару бренд починає давати прибуток.

Найбільша кількість брендів нараховується у так званих «компаній, що працюють з товарами, які швидко просуваються». У таких компаній, як «Проктер енд Гембл», «Філіп Моріс», «Юнілівер», їх нараховується декілька десятків. Останні виробляють велику кількість косметичних засобів і товарів побутової хімії, при цьому компанія аналогічні товари позиціонує по-різному, створюючи для кожного свою нішу, персоналізацію та ідентифікацію.
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconПм-09-Г1 Науковий керівник
Науковий керівник: О. В. Брюховецька, к психол н., доцентІнституту менеджменту та психології двнз «умо» напн україни
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconПм-09-Г1 Науковий керівник
Науковий керівник: О. В. Брюховецька, к психол н., доцентІнституту менеджменту та психології двнз «умо» напн україни
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconНавчальні дисципліни напряму «Психологія» що можуть бути запропоновані для вільного вибору студентів
О., доц. Католик Г. В., асист. Штепа О. С., асист. Михальчишин Г.Є., доц. Островська К. О., асист. Вовк А. О., асист. Волошок О....
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconБоблак Т. М., Пащенко О. М., студ. 5-го курсу Науковий керівник – асист. Клименко Н. В. Сумський державний університет
України. У 2001-2002 р р на лікуванні в сокіл знаходилось 10 хворих на лейшманіоз Старого Світу. Усі хворі з травня до жовтня були...
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconУдк 336. 71. 078. 3 Автор: Верхогляд Олександр Володимирович, студент денної форми навчання 4 курсу факультету банківських технологій. Науковий керівник
Науковий керівник: Коваленко Вікторія Володимирівна, к е н., доцент кафедри банківської справи
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconБерезень 2005 р. Економічна наука ( удк 330. 101 )
move to 0-16927853
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconАнтиоксидантна І імуностимулююча активність кверцетину в умовах патології печінки хімічної етіології висоцький І. Ю., д м. н.; Качанова А. А., асист.; Висоцька О.І., студ. 2-го курсу*
Висоцький І. Ю., д м н.; Качанова А. А., асист.; Висоцька О.І., студ. 2-го курсу*
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconБерезень 2005 р. Економічна наука ( удк 330. 101 )
Формування, розвиток І сучасний стан економічної системології в Україні // Економіка України. 2005. № С. 77 83
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconЗразок звіту про діяльність студентського наукового гуртка
Староста гуртка (П.І. Б., курс, група, факультет) та науковий керівник (П.І. Б., науковий ступінь, наукове звання, посада)
Удк 330. 101. 55 М.І. Авраменко, студ., IV курс, гр. 41, соц психол ф-т Науковий керівник – асист. Янковська О.І iconНавчальні дисципліни напряму «Психологія» що можуть бути запропоновані для вільного вибору студентів
Вовк А. О., доц. Волошок О. В., доц. Карковська Р.І., доц. Кліманська М. Б., доц. Крупська О.І., доц. Пилат Н.І, асист. Чолій С....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи