Житомирський державний технологічний університет icon

Житомирський державний технологічний університет




НазваЖитомирський державний технологічний університет
Сторінка1/12
Дата31.07.2012
Розмір2.1 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

історія, філософія. педагогіка та психологія. філологічні науки

УДК 321

А.М. Бібік, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет



ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПРЕЗИДЕНТА, УРЯДУ

ТА ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ


У багатьох країнах світу, навіть з демократичною формою політичного режиму, нерідко постає питання про політичну незалежність центрального банку країни від найвищих органів влади як обов’язкову умову забезпечення стабільності грошової одиниці держави.

У конституціях та законодавчих актах про центральні банки закріплюється їх статус, який і визначає рівень такої незалежності. Та чи завжди норми закону відповідають реаліям політичного життя країни та дотримуються їх на практиці?

Наприклад, російські вчені вказують на те, що для вірного розуміння особливостей взаємовідносин Президента Російської Федерації та Банку Росії необхідно враховувати такі обставини, як:

  1. Президент РФ є главою держави і гарантом Конституції РФ, керує усіма питаннями економічного, соціального, кредитно-фінансового характеру й забезпечує узгодження функціонування і взаємодію органів державної влади.

  2. Президент РФ подає для затвердження в Державну Думу кандидатуру на посаду Голови Центрального банку РФ і ставить питання про звільнення його з посади.

У свою чергу, Банк Росії зобов’язаний надавати Президенту РФ необхідну для нього інформацію щодо стану банківської та грошово-кредитної системи РФ та іншу інформацію, і при цьому коло питань, з яких Банк Росії зобов’язаний інформувати Президента, точно не встановлене і не обмежене.

Якщо порівняти ці відносини з взаємовідносинами між Національним Банком України та Президентом України, можна виділити спільні риси, але необхідно вказати, що Банк Росії є більш підпорядкованим Президенту, що обумовлено сильнішою владою Президента РФ.

Дещо інше політико-правове положення Банку Франції. Тут можна зазначити певну залежність цього органу від Уряду Франції. Для сучасної функціональної структури Банку Франції характерна централізація адміністративної влади в руках керуючого. Він і обидва його замісники призначаються директором Ради міністрів Франції без права відклику. Такий порядок призначення – свого роду гарантія незалежності центрального банку. Керуючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, приносить присягу Президенту Франції. Він щорічно представляє Президенту Франції звіт про діяльність Банку. Одним з органів Банку Франції є Рада з грошової політики, до складу якої входять шість висококваліфікованих спеціалістів в області грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються Радою міністрів країни. Банк Франції повинен виконувати свої завдання в рамках загальної політики Уряду. В ст. 1 Закону про Банк Франції говориться, що “Банк Франції формулює і здійснює грошову політику... не має права ані домагатися вказівок уряду чи будь-якої іншої особи, ані приймати такі вказівки”.

Одним з найбільш незалежних центральних банків вважається Бундесбанк. Центральний банк Німеччини не підпорядкований ні парламенту, ні уряду. Повноваження між урядом та Бундесбанком чітко розмежовані. Бундесбанк відповідає за монетарну політику, уряд – за фіскальну. Бундесбанк не звітує ні перед урядом, ні перед парламентом. Взагалі ніхто не має права давати вказівки щодо виконання Бундесбанком своїх функцій.

Відповідно до параграфу 12 Закону про Федеральний банк, німецький Федеральний банк зобов’язаний виконувати своє завдання, підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду.

Тобто в цьому законі є положення, аналогічні Закону України “Про Національний банк України”. Центробанк України підтримує економічну політику уряду, доки це не суперечить основному завданню – забезпеченню стабільності національної валюти.

Я
© А.М. Бібік, 2011
к же складаються відносини між президентом, урядом та Національним банком у нас в Україні?

Ще у 1994 р. Президент України у своєму Зверненні до Верховної Ради України від 11 жовтня 1994 р. вказав на те, що принцип повної самостійності Національного банку означає утвердження реальної дворівневої банківської структури із сильним автономним, наголошую – саме автономним Національним банком і розгалуженою авторитетною, стабільною конкурентноспроможною системою комерційних банків.

Тобто вказувалося на те, що НБУ – це установа не уряду чи президента, а держави.

В цьому ж Зверненні Президент України вказував на виключну підзвітність Національного банку Верховній Раді, але, враховуючи президентсько-парламентську форму правління, а також конституційний принцип розподілу функцій та повноважень між органами держави й те, що кожна гілка влади є певним обмеженням для іншої, в Законі України “Про Національний банк України” передбачено підзвітність Національного банку не лише Верховній Раді України, а й Президенту України в межах його конституційних повноважень як гаранту незалежності держави.

Ця підзвітність означає, що Президент України:

  1. Подає на розгляд Верховній Раді України кандидатуру на посаду Голови НБУ, та за його поданням Верховна Рада України може звільнити з посади Голову.

  2. Призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку.

  3. Двічі на рік отримує від НБУ інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Таким чином, можна зробити висновок, що Національний банк України має з Президентом України відносини не підпорядкування чи підлеглості, а підзвітності в межах, визначених лише Конституцією України та чинним законодавством, яке регулює дане питання.

Крім того, ще одним із критеріїв незалежності центрального банку є те, що він позбавлений нагляду, контролю або втручання з боку уряду. Не наділивши центральний банк країни автономним статусом у галузі визначення і проведення грошово-кредитної політики, не відокремивши його від виконавчої влади, ми ніколи не матимемо в Україні сильної, стабільної валюти.

Національний банк України не входить до системи органів, яку очолює Кабінет Міністрів України, і не підпорядкований йому. Національний банк України та Кабінет Міністрів України повинні погоджувати між собою свої економічні дії та політику, яку вони проводять в Україні. Особливо це стосується економічної програми уряду, бюджету, який ним розробляється. Наприклад: Рада Національного банку затверджує кошторис доходів та витрат НБУ та подає Кабінету Міністрів України прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту державного бюджету країни на наступний рік. Відносини НБУ з урядом зводяться до інформування один одного про свої дії. Тобто він є фінансовим консультантом уряду. Такі риси можна побачити в діяльності центральних банків з високим рівнем автономії.

У разі, якщо центральний банк залежить від уряду у фінансуванні його поточних операційних видатків, він не може функціонувати об’єктивно й незалежно. Це може виявлятися в тому, що якщо центробанк відмовився підтримувати політичні програми уряду, то діяльність його обмежується з можливими фінансовими ускладненнями.

Взаємовідносини КМУ та НБУ будуються так, щоб досягалася головна мета – забезпечення стабільності національної валюти, а отже, і стабільності споживчих цін.

Таким чином, національне законодавство визначило відносини Кабінету Міністрів України та Національного банку України на рівні співробітництва, а не підпорядкування.

Підводячи підсумки питання взаємовідносин Національного банку України та державних органів, необхідно наголосити на тому, що в ст. 53 Закону України “Про Національний банк України” встановлюються гарантії незалежності НБУ, тобто не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених Законом. Хотілося б ще раз наголосити, що, на відміну від деяких європейських країн, в українському законодавстві закріплені норми, які визначають відносини між президентом, урядом та центральним банком більш демократичні, ніж в інших державах, але водночас ситуація на практиці загострюється, тому що Голова Правління НБУ обіймає державну посаду, має досить великий вплив, і, звичайно, з політичної точки зору, він не завжди є таким незалежним від політики, як це було б необхідно для справи та завдань, які на нього покладені.

УДК 349.6

^ Д.П. Білетнікова, студ., IV курс, гр. ЕО-19, ГЕФ

Х.І. Нестерчук, студ., IV курс, гр. ЕО-19, ГЕФ

Науковий керівник – ст. викл. Бібік А.М.

Житомирський державний технологічний університет


^ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДХОДІВ В УКРАЇНІ


Україні в майбутньому, та ще й у найближчому, загрожує не тільки політична криза, а й криза, пов’язана з накопиченням сміття: монстр із тисячами облич з етикетками від провідних світових брендів. Щоб це зрозуміти, не потрібно відкривати підручник з екології, де чітко написано, що «в Україні накопичилась велика кількість відходів — близько 25 млрд тонн промислових і близько 5 млрд побутових (за вагою близько 1 млрд тонн) — тобто близько
500 кг(!) на одного жителя України», — а слід вийти на вулицю, де на смітнику, біля смітника, на газоні, на дорозі, одним словом, скрізь — відходи.

Величезні масиви сміттєзвалищ дедалі агресивніше поглинають мальовничі околиці міст і сіл, місця масового відпочинку, псують довкілля та воду, завдаючи невідворотної шкоди здоров’ю людей.

Щодня родина з трьох-чотирьох чоловік утворює та викидає в середньому відро сміття або, як ми все частіше говоримо, — твердих побутових відходів (далі – ТПВ). Таким чином, на кожного мешканця, наприклад міста Житомира, на рік припадає приблизно 100 відер, або
180–220 кг твердих побутових відходів. До цієї кількості ТПВ слід додати відходи, що утворюються в магазинах, готелях, на вокзалах, базарах та в інших громадських місцях, їхня кількість складає від 30 до 50 % усіх побутових відходів міста.

Одним із проблемних питань будь-якого населеного пункту є проблема збирання, накопичення, переробки, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення ТПВ.

В Україні дане питання регулюється Законом України «Про відходи», який визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини на території України; Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», який регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною; Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного добробуту, визначає відповідні права й обов’язки державних органів.

Загальні правопорушення у сфері поводження з відходами визначено у ст. 42 та 43 Закону України «Про відходи». Попереджувальні заходи застосовуються до підприємств, установ, організацій, як правило у формі негативних фінансових наслідків за те чи інше правопорушення. Прикладом може бути внесення збору за розміщення відходів при перевищенні лімітів, який справляється, відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 44), за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб, а не належить до валових витрат виробництва та обігу, якщо збір справляється у межах лімітів.

Д
© Д.П. Білетнікова, Х.І. Нестерчук, 2011
исциплінарна відповідальність застосовується у разі порушення винною особою законодавства у сфері поводження з відходами в процесі виконання трудових обов’язків. Дисциплінарні стягнення на фізичну особу накладаються у такому випадку на підставі Кодексу законів про працю України.

Конкретні склади правопорушень законодавства про відходи з установленням відповідних санкцій за їх скоєння визначаються у Кодексі про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі України.

Повернемося від «сухих» норм Закону, які ще й не завжди виконуються, до ситуації сьогодення. На території Житомирської області утворилося понад 40 млн м3 твердих побутових відходів, які захоронено на 483 сміттєзвалищах і полігонах загальною площею біля 450 га. Діючі полігони є джерелом інтенсивного екологічного забруднення і потребують реконструкції. Кількість сміттєзвалищ, які вичерпали свою потужність, сягає 50 %. Зокрема, діючий житомирський полігон для відходів переповнений майже на 35 % і потребує негайної модернізації. Більшість місць захоронення твердих побутових відходів взагалі не відповідає вимогам екологічної безпеки, їх експлуатація здійснюється з грубим порушенням Закону України «Про відходи». Звичайно, органи місцевого самоврядування намагаються шукати вихід з надзвичайно складної ситуації, що складається нині навколо питання у сфері поводження з відходами, зокрема побутовими. Як приклад, 17 лютого 2010 р. в обласній адміністрації відбулося підписання протоколу намірів щодо реалізації проекту «Технологічний парк відновлювальної енергетики та переробки відходів». Цей Протокол закладає основу подальшої співпраці між інвестиційною компанією «Next Care Invest B.V.» та Житомирською обласною державною адміністрацією, Житомирською районною державною адміністрацією, Житомирським міським виконавчим комітетом щодо поетапного будівництва Комплексу з переробки муніципальних відходів, екологічно чистого сільськогосподарського виробництва та виробництва біогазу.

Водночас дотримання правил експлуатації сміттєзвалищ має епізодичний характер і по всій території області. Їх упорядкування здійснюється, в основному, у весняний, а інколи й осінній періоди під час проведення місячника благоустрою населених пунктів, як, наприклад, «осіння толока» в м. Житомирі у вересні 2010 р. Коштів вистачає лише на приведення стану об’єктів до мінімальних вимог експлуатації (впорядкування під’їзних шляхів, розчистка водовідвідних канав, ущільнення відходів). На більшості з них відсутні системи екологічного моніторингу. Все це різко погіршує екологічні параметри, робить полігони та сміттєзвалища небезпечними для довкілля та здоров’я населення прилеглих територій.

На нашу думку, проблеми, що мають місце у сфері поводження з побутовими відходами, потребують невідкладного вирішення та фінансування заходів.

По-перше, потрібно унормувати наше законодавство до європейського рівня. Закони, які існують у нашій державі, на думку спеціалістів, уже не відповідають тим стандартам, що встановлені в усьому світі. Найближчим часом просто необхідно прийняти закон «Про тару та упаковку», відповідно до якого виробники пакувальної продукції повинні будуть сплачувати в загальний фонд збір на сортування та утилізацію відходів. Таке досягнення вже давно діє в країнах Європи, це так звана «зелена точка». Цей символ ви можете побачити на склянках з-під кефіру, пляшках з шампунем, консервних банках. Цей символ означає, що в ціну товару вже входить збір на утилізацію тари. «Зелена точка» в Європі відома на всіх мовах: «Green Dot», «Ponto Verde», «Point Vert» та ін. Ліцензійна плата вираховується відповідно до ваги упаковки та її кількості. Варто також заохочувати виробників виготовляти упаковки, які можуть бути повторно використані або вироблені з натуральних продуктів, як-от з кукурудзяного цукру, що є біорозчинним матеріалом і не завдає шкоди навколишньому середовищу. Біорозчинний пластик прекрасно підходить для упаковки бісквітів, фруктів та овочів. В ідеальних умовах такий пластик переробляється за 47 днів, натомість так званий стеромус — прозорий пакувальний матеріал для м’яса, сиру й овочів, виготовлений з нафти, повинен буде пролежати кілька мільйонів років перед тим, як розкластися.

По-друге, кожен громадянин має зробити свій особистий внесок у зменшення сміттєвих звалищ. Потрібно намагатися купувати продукти без упаковки (на вагу) — до речі, це дешевше. Друге — надавати перевагу упаковці, яку потім можна буде віддати в місце прийому (скло, металотара). Ця система дуже добре працювала в колишньому Радянському Союзі. Тоді кожен школяр знав, що тонна макулатури зберігає 17 дерев. Третє — брати з собою «старий» поліетиленовий пакет і не купувати новий. Приміром, в Китаї з 1 червня 2008 р. прийнято обмеження використання пластикових пакетів. У супермаркетах заборонено безплатний пластиковий пакет для кожного покупця. Виконуючи всі ці правила, ми зможемо хоч на краплину, але зменшити ті гори сміття, якими можуть стати наші й так не чисті міста вже в недалекому майбутньому.

Як кажуть, хворобі легше запобігти...

УДК 101

^ О.Л. Воронюк, к.філос.н.

Житомирський базовий фармацевтичний коледж ім. Г.Протасевича

В.Л. Павловський, к.філос.н.

Житомирський державний технологічний університет


^ СТАТУС ФІЛОСОФІЇ В ДОБУ ПОСТМОДЕРНУ


Сучасне українське суспільство знаходиться у стані фазового переходу до суспільства масового споживання, унікальність якого полягає в одночасному співіснуванні трьох соціокультурних парадигм – премодерну, модерну та постмодерну, й чітке віднесення до однієї з них наразі неможливе. Однак нині український соціум знаходиться ближче до парадигми постмодерну, що пояснюється перемогою ліберальних цінностей, масовізацією та фрагментаризацією культури і, як результат, формуванням та поширенням «філософії фаст-фуду».

Суспільство масового споживання визначається сучасною культурно-філософською думкою як маніпуляція знаками-симулякрами, «копіями без оригіналів» (Ж.Бодріяр). Дане оперування призводить до: неможливості (д)осягнення об’єктивної дійсності в її цілісності, демонстрації неефективності її осягнення раціональними засобами пізнання.

Дані наслідки постулюють проблематичність статусу філософії в сучасному соціокультурному просторі. Проблема статусу філософії може бути конкретизована в таких положеннях:

^ 1. Предмет філософії. Якщо традиційно філософія – наука про найзагальніші відношення «людина–світ», то в умовах фрагментарного сприйняття та конструювання дійсності засобами ЗМІ, існування людини у двох реальностях, абстрагування від реальності фізичної унеможливлює абстрактне осмислення дійсності. З іншого боку, розвиток природознавства встановив межі абстракції (як приклад h) і надав багатовимірну картину Всесвіту (фінслерова геометрія, теорія струн), закинувши людину з її раціональним та ірраціональним осягненням дійсності в детерміністичний світ, «де панують закони класичної механіки».

^ 2. Обмеженість декартівської парадигми раціональності ірраціональністю (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, А.Бергсон) та обмеження ірраціональності трагічним суспільно-історичним досвідом ХХ ст. (фашизм, націонал-соціалізм, комунізм).

^ 3. Як висновок з другої проблеми постає проблема методу філософії та теорії всього існуючого. Сучасні теорії розвитку (синергетика, теорія хаосу та фракталів) і теорія всього існуючого (теорія струн → М-теорія) в погоні за модною новизною на користь «гри з текстом» піддаються критиці, а подекуди й критиканству, але зазвичай ігноруються. Як перспектива методу, на наш погляд, постає метод нефіксації дійсності як присутності (постнекласичне сприйняття реальності В.Стьопіна). Ми вимушені констатувати, що на сьогодні майже немає робіт, присвячених філософському осмисленню даної проблематики, а ті, що є, несуть на собі тавро редукціонізму.

4. Наступне –

4.1. Як світогляд, як життєва практика філософія елімінується з життя споживача, лозунгом якого стає: «Народжуйся! Споживай! Помри!». Залежно від способу життя суб’єкта йому пропонується: філософія їжі, філософія кохання, філософія виховання дітей і власне філософія філософії – продукти швидкого харчування.

4.2. Як традиційна дихотомія суб’єктивізму/об’єктивізму → матеріалізму/ідеалізму сьогодні філософія існує в межах протилежностей еволюціонізму/креаціонізму. Жодна з цих панмоделей не дає пояснення походження/еволюції людини та інших видів.

^ 5. Філософія зводиться до історії філософії як «гра проти смислу» (Ж.Дерріда), стає непотрібною. З іншого боку, в епоху «кінця філософії» (М.Гайдеггер) існує еліадівська «ностальгія за витоками». Не маючи змоги продукувати новизну, філософія регресує до кризових напрямків: софізму, стоїцизму, скептицизму, гностицизму та гедонізму.

Я
© О.Л. Воронюк, В.Л. Павловський, 2011
к результат, традиційні галузі філософського знання – онтологія, філософська антропологія, етика – позбавляються предметно-ціннісної сфери дослідження. Однак, спираючись на зазначені вище проблеми, можна стверджувати, що статус філософії можна зберегти та розвинути в двох галузях – методології природничо-наукового/соціально-гуманітарного пізнання та епістемології.

УДК 1(091)

Н.Ю. Гаврилюк, студ., ІІ курс, гр. ПІ-39, ФІКТ

Науковий керівник – доц. Маслов А.О.

Житомирський державний технологічний університет


^ СОКРАТІВСЬКІ ІДЕЇ ЯК ПЕРШООСНОВА СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ


Таємниця людини належить до споконвічних проблем, таємниця світу знаходиться в самій людині, а людина – це світ індивідуумів, держава, суспільство. Починаючи з ХІХ–ХХ ст., ця проблема постала перед людством з особливою гостротою, як проблема всебічна і епохальна, як одна з пріоритетних проблем у гуманістично орієнтованій філософії. Екзистенціалізм, "філософія життя", антропологізм – філософські течії нових часів, ядром яких є людське існування в усіх аспектах земного буття з усією своєю складністю, багатошаровістю та неоднозначністю. Людина знаходиться в бутті, й самопізнання є ключем до того, щоб "піднестися над собою" як живою істотою й осягнути всі простори пізнання буття. Людина – це місце зустрічі, перетину духу та життя. Людина – це не зовнішня оболонка; людський дух, серце й думка — ось де людська сутність. Вона від народження особлива, неповторна і має притаманні лише їй якості. Логічно, що кожна людина має свою долю, карму, вона обирає свій шлях по життю залежно від своїх вподобань, роду діяльності, захоплень. І для кращої самореалізації вона повинна йти саме ним.

Першооснову філософським проблемам про людину заклав давньогрецький філософ Сократ. Він був одним з найяскравіших представників античної філософії, творцем думки, генієм епохи еллінізму. Йому належить видатне місце в історії моральної філософії й етики, логіки, діалектики, політичних і правових повчань. Сократ є прикладом людини, яка ніколи не зрадить власних принципів, ідей, вчень заради свого порятунку, бо відмовитися від своїх ідей означає відмовитися від життя.

Філософія Сократа – це етичний антропологізм. Сократ рішуче повертає фiлософські дослідження від вивчення космосу, природи до людини як духовної істоти. У центрі думки філософа – тема людини, її життя та діяльність, відношення до суспільства, проблеми життя і смерті, добра і зла, чеснот і права, волі й відповідальності суспільства. У вченнях Сократа людина є центром світу, пізнання якого повинно починатися із самої себе. Сократ підкреслював значення совісті, внутрішнього голосу, який гарантує знаходження істини. Метою всього в світі є людина, але вона розглядається мудрецем тільки як моральна істота, перш за все її душа. А під душею Сократ розуміє наш розум, здатність мислити та совість. Душа, за Сократом, – це господиня тіла, а також інстинктів, пов’язаних з ним. Це господарювання і є свободою, яку Сократ називає самовладанням. Людина має добиватися влади над собою, ґрунтуючись на своїй доброчесності: "Мудрість являється в тому, щоб перемогти самого себе, тоді як невігластво веде до поразки від самого себе". Все починається з людини, тому, пізнавши людину як суспільну істоту й моральну істоту, можливо пізнати Всесвіт. Тільки таким індивідуалістичним шляхом можна прийти до розуміння справедливості, права, закону, благочестя, добра і зла. Усі риси, притаманні доброчесній людині, вона повинна здобувати шляхом пізнання і самопізнання. Відповідно до Сократа, необхідно звернутися до пізнання людського духу й у ньому знайти основу релігії та моралі. Таким чином, основне філософське питання Сократ вирішує як ідеаліст: первинним для нього є дух, свідомість. Природа ж – це щось вторинне й навіть несуттєве, не варте уваги філософа. Сумнів був для Сократа передумовою для звертання до власного "Я", до суб’єктивного духу, для якого подальший шлях веде до об’єктивного духу – до божественного розуму.

Ф
© Н.Ю. Гаврилюк, 2011
ілософія, як її розуміє Сократ, – це вчення про те, як потрібно жити. Але оскільки життя – це мистецтво й для досконалості в мистецтві необхідне знання, то головному, практичному питанню філософії повинно передувати питання про сутність знання.
Знання Сократ розуміє як розсуд загального або єдиного для цілого ряду речей або їх ознак. Знання є, таким чином, поняття про предмет і досягається за допомогою визначення поняття. Сократ першим підняв знання на рівень поняття. У дослідженні поняття про предмет, що має завершитися його визначенням, Сократ як необхідну умову міркування і мислення висуває свободу мислення від протиріччя. Закон або, точніше, заборона внутрішнього протиріччя в міркуванні за часів Сократа не був ще сформульований теоретично як закон логіки. Сократ застосовував цей закон у практиці своїх діалектичних міркувань. Це робилося шляхом індукції (наведення), сходження від часткового до загального в процесі спілкування. Загальне поняття – це поняття, яке не існує, але об’єднує реальні речі. Тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо немає поняття, то немає і знання. Знати – це значить знати, що це таке.

Сократ, спираючись на Елейську школу і софістів, один з перших чітко порушив питання про суб’єктивну діалектику, про діалектичний спосіб мислення. Основні складові частини сократівського методу: іронія і майєвтика – за формою, індукція і визначення – за змістом. Майєвтику Сократ називав повивальним мистецтвом. Він хотів цим сказати, що він допомагає своїм слухачам народитися до нового життя, до пізнання загального як основи щирої моралі. Тому мета майєвтики – мета всебічного обговорення якого-небудь предмета – визначення, поняття.

Вся мудрість Сократа, вся його діалектика – в його бесідах, усних поєдинках. Він не вважав за потрібне записувати думки, робити книги. Саме в дискусіях та розмовах і формується філософський метод Сократа. Сократ ходив по вулицях Афін та починав ставити свої знамениті запитання. Нахвалюючи спочатку свого співрозмовника, Сократ ставив елементарні запитання до того моменту, коли співрозмовник, зрештою, своєю останньою відповіддю заперечував свої перші відповіді. Його метою було дійти до істини із суперечливих суджень співрозмовника. Сократ при цьому користувався грізною і непереможною зброєю – іронією. Сократівська іронія виступає як діалектична пастка, за допомогою якої повсякденний здоровий глузд змушений вийти з усілякого свого окостеніння і дійти не до самовдоволеного всезнайства, а до істини. Ця іронія, здавалося, йшла від якоїсь загадкової сили Сократа, що ставить його над людьми, які б талановиті й розумні вони не були. Розгадка цієї внутрішньої переваги, цієї сили, схованої за добродушною усмішкою, – у тім, що в його промовах весь час відчувається деяка впевненість і обґрунтованість людини, яка, хоча й не має готової відповіді на свої запитання, але знає щось більше, а саме: в ім’я чого йде пошук і як саме його треба проводити, що додає його іронії непоборну силу Антея. Ця внутрішня обґрунтованість Сократа виходить також з його переконання про можливість раціонального осмислення й осягнення життя у всіх його проявах, у всіх, навіть темних і містичних сторонах і найтонших рухах людської душі й інтелекту.

Між мудрістю і моральністю Сократ не робив розходження: він визнавав людину водночас і розумною, і моральною, якщо вона, розуміючи, у чому полягає прекрасне й гарне, керується цим у своїх вчинках і, навпаки, знаючи, у чому полягає морально потворне, уникає його. Справедливі вчинки і взагалі всі вчинки, засновані на чесноті, прекрасні й гарні. Тому люди, які знають, у чому суть таких вчинків, не захочуть зробити ніякий інший вчинок замість нього, а люди, що не знають, не зможуть їх зробити і, навіть якщо спробують, зроблять помилку, тому з цього випливає, що і справедливість, і всяка інша чеснота є мудрість.

Випробовуючи інших на мудрість, Сократ сам аж ніяк не претендує на звання мудреця. Воно, на його думку, личить Богу. Якщо людина самовдоволено думає, що на все вона знає готові відповіді, то такій людині нема чого ламати голову в пошуках найбільш вірних понять, нема чого рухатися далі по нескінченних лабіринтах думки. "Я знаю тільки те, що нічого не знаю" – це улюблений вислів, кредо власної позиції Сократа. "Я нічого не знаю" – це значить, що як би далеко я не просунувся, я не зупинюся на досягнутому, не обману себе ілюзією, що знайшов шлях істини. Цей вислів є поясненням необхідності більш глибокого пізнання самого себе. Звідси й вислів: "Пізнай самого себе, і ти пізнаєш Всесвіт". Самі ці слова "Пізнай себе" були викарбувані на стіні храму Аполлона в Дельфах.

Сократ своїми ідеями зробив великий першопоштовх у напрямку проблематики пізнання людини. Він дав основу для розвитку філософської гносеології, антропоцентризму, екзистенціалізму. Сократівські бесіди – це повчальний і авторитетний приклад того, як можна орієнтуватися у вихорі цих вічно актуальних питань. Філософія Сократа, слава, яку Сократ отримав ще при житті, переживали цілі епохи і крізь товщу двох з половиною тисячоліть дійшли до наших днів. Від століття до століття аудиторія його співрозмовників змінювалася, але не зменшувалася. Звертання до Сократа за всіх часів було спробою зрозуміти себе і свій час. І ми, при всій своєрідності нашої епохи й новизні завдань, – не виняток.

УДК 159.23

^ М.О. Гонохіна, студ., соц.-психол. ф-т

Науковий керівник – к.психол.н., доц. Портницька Н.Ф.

Житомирський державний університет імені Івана Франка

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Житомирський державний технологічний університет iconМіністерство освіти І науки україни житомирський державний технологічний університет інформаційний лист-запрошення про проведення ІІ етапу Всеукраїнської студентську олімпіаду з навчальної дисципліни «страхова справа» 10-12 квітня 2014 року
Хівців, пошуку обдарованої студентської молоді та створення умов для її творчого зростання Житомирський державний технологічний університет...
Житомирський державний технологічний університет iconЖитомирський державний технологічний університет
Отримайте фундаментальні знання на сучасному рівні та престижну професію за напрямом
Житомирський державний технологічний університет iconЖитомирський державний технологічний університет Орлова Катерина Євгеніївна, аспірант кафедри економіки
Визначення ключових проблем розвитку підприємств добувної промисловості житомирської області
Житомирський державний технологічний університет iconПолчанов А. Ю., к е. н., старший викладач Житомирський державний технологічний університет антикризовий контролінг в системі страхового менеджменту
Специфіка страхової діяльності зумовлює важливість впровадження контролінгу як передумови досягнення цілей страховика в довгостроковій...
Житомирський державний технологічний університет iconЖитомирський державний технологічний університет
Призначена на посаду доцента кафедри Житомирського державного технологічного університету з 01 вересня 2008 р. (Наказ 152-п від 08....
Житомирський державний технологічний університет iconГригорук І. О., здобувач Житомирський державний технологічний університет порівняльні аспекти розвитку іпотечного кредитування підприємств апк в україні та закордоном
Надання кредитів під заставу земель сільськогосподарського призначення розглядається як один із самих надійних та безпечних шляхів...
Житомирський державний технологічний університет iconЛелюхіна А. С., магістр Житомирський державний технологічний університет страхові послуги в туристичній галузі в україні
Страхування невідкладної допомоги (assіstance insurance) – специфічний вид страхування, об’єктом якого є негайне надання допомоги...
Житомирський державний технологічний університет iconСмаг ло О. В., аспірант Житомирський державний технологічний університет особливості фінансового моніторингу зовнішньоекономічної діяльності
Для України, в якій, за різними оцінками, масштаби тіньової економіки сягають від 30 до 70% ввп, налагодження ефективної системи...
Житомирський державний технологічний університет iconКушнір А. В., магістр Житомирський державний технологічний університет фінансова безпека банківських установ
Відсутні і чітко визначені національні економічні інтереси, не сформовано їх цілісну систему, що дозволяє урядовцям виправдовувати...
Житомирський державний технологічний університет iconАдреса організаційного комітету науково-практичної конференції „Актуальні проблеми управління персоналом та економіки праці”
Житомирський державний технологічний університет, кафедра управління персоналом та економіки праці
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи