Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки icon

Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки




НазваІмені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки
Сторінка1/4
Дата01.08.2012
Розмір0.59 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КОРАБЛЕБУДУВАННЯ

ІМЕНІ АДМІРАЛА С.О. МАКАРОВА


П.П. СОБОЛЬ


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


ДО КУРСУ


ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ


Рекомендовано Методичною радою НУК


МИКОЛАЇВ – 2005

УДК 101


Соболь П.П. Методичні вказівки до курсу філософських проблем наукового пізнання. – Миколаїв: НУК, 2005. – 48 с.


Кафедра філософії і культурології.


У розгорнутому вигляді подаються до розгляду всі основні теми і питання, призначені для засвоєння студентами магістратури при самостійному ознайомленні з філософськими проблемами наукового пізнання. Особлива увага приділялась можливості інваріантного розгляду проблем, аспектів, структур та ідей з огляду на різноманітність точок зору та підходів і нерівномірність актуалізації самої проблематики в науковій та підручній літературі. До кожної теми рекомендовані відповідні літературні джерела, які можна знайти у бібліотеках, які суттєво розкривають поставлені питання. Рекомендуються й деякі спеціальні монографічні праці, статті, тексти класичної спадщини науки та філософії. Надається можливість варіювати проблеми також у залежності від профілю майбутньої спеціальності студентів.

Рекомендовано для студентів магістратури.


Рецензент канд. філос. наук, проф. В.П. Кисляков


Національний університет

кораблебудування, 2005

Видавництво НУК, 2005

Для підготовки сучасних фахівців вищого рівня інженерного профілю й будь-якого напрямку дисципліна “^ Філософські проблеми наукового пізнання” має вже не стільки загальноосвітнє, скільки професійне значення. Адже майбутня праця студентів магістратури суттєво пов’язана з науково-методологічною діяльністю, перш за все з прикладною, експериментальною, проективною, можливо і з теоретичною. У всякому разі, з культурою наукового мислення вона пов’язана тісно й наскрізне. Знання цієї дисципліни може значно вплинути на професійні здібності, на подальшу долю випускників і як особистостей і як фахівців.

Методологічна й науково-світоглядна підготовка – важливий чинник загальної тенденції гуманізації освіти, підвищення науково-інтелектуального потенціалу суспільства й особистого практично-духовного розвитку та самореалізації молодих фахівців. Вона займає чільне місце в циклі філософських дисциплін як предмет вивчення. “Філософські проблеми наукового пізнання” тісно пов’язані з усіма фундаментальними дисциплінами як гуманітарного, так і природничого спрямування.

Програма з філософських проблем наукового пізнання має незначну місткість лекційного курсу й зовсім не передбачає семінарських занять, тому значну опору для продуктивної реалізації знаходить у самостійній роботі студентів магістратури. Курс досить компактний, але завдяки світоглядній узагальненості дозволяє розглянути головні змістовні елементи науки, її цілісну систему, загальну логіку історичного розвитку, Для кожної спеціалізації можна акцентувати увагу в самостійній роботі на більш адаптованих до неї проблемах. До курсу розроблена робоча навчальна програма, електронну копію якої студенти можуть отримати на кафедрі. Вона передбачає ознайомлення студентів із сутністю предмету, зі змістом основних феноменів, із соціокультурним контекстом функціонування науки. Програма надає можливість, хоча б дуже стисло ознайомити з історичним розвитком науки, з деякими сучасними концепціями та поглядами на науку.

Аудиторна лекційна робота провадиться у формі оглядових і проблемних лекцій з орієнтацією на можливості самостійного осягнення певних проблем чи окремих питань. Аудиторна робота доповнюється також індивідуальною самостійною роботою студентів: написання рефератів, виконання індивідуальних завдань, знайомство з деякими науковими оригінальними творами. Орієнтування студентам даються за допомогою конспектів всіх тем лекцій в електронному варіанті, тестових завдань тощо.

Особливим видом самостійної роботи є поза аудиторні заняття студентів під керівництвом викладача. Вони мають на меті: активізувати творчу роботу студентів, спрямовану на самостійність роздумів та формування власної думки щодо науково-пізнавальних проблем; сприяти виробці власних точок зору, оцінок і позицій; допомогти підготовці до тестових замірів знань та самостійному осягненню певних тем і питань; розвивати навички і вміння публічного захисту своєї точки зору. Самостійна робота студентів виконується студентом на окремих аркушах.

Вивчивши предмет, студент повинен:

  • Знати: предмет, методи, форми, головні категорії та основні елементи структури науки й наукового пізнання; закономірності їхнього розвитку; принципи організації і функціонування у суспільстві, взаємодії науки й філософії.

  • Уміти: аналізувати основні проблеми наукового пізнання в сучасних умовах його існування, орієнтуватися в особливостях предметного й ціннісного змісту наукового пізнання, застосовуючи для цього опорні теоретичні й методологічні категорії.

  • ^ Мати уявлення про: ознаки, суттєві риси науки; специфічність наукової діяльності; умови престижу і високого статусу науки та справжній авторитет учених-фахівців; взаємозв’язок і взаємодію наук між собою та з філософією у сучасній ситуації.


І МОДУЛЬ. Феномен науки в контексті людського буття.


ЛЕКЦІЯ 1. Наука як феномен соціокультурного буття та її світоглядні передумови.

План і основні моменти розгляду:

1.1. Наука сьогодні: загальні характеристики. Сучасний світогляд і уявлення про світ навколишніх речей як наслідки розвитку науки, її істотного й динамічного впливу на суспільство. Наука – своєрідний спосіб бачення світу. Суттєві відмінності пізнання світу в науці. Міфи й реальні міркування про унікальність науки. Феномен науки та тих світоглядних проблем, що вона ставить, у найзначніших філософських концепціях XX ст. Принципово нові задачі науки ХХІ ст.

^ 1.2. Способи людського світовідношення й освоєння світу та проблема походження науки? Унікальність способу буття людини у світі. Способи людського відношення до світу і його освоєння. Надзвичайний духовний феномен людини – світоглядна культура. Єдність істини, добра і краси та можливості гармонійної цілісності людської культури, повноти смислових життєвих потенцій особи. Народження інтелектуальної культури в контексті духовно-практичної. Інформованість як знаряддя поступової автономізації раціонально-мисленого аспекту від універсально-світоглядної синкретичності духу. Необхідність до дієво-практичних засобів долучати теоретичні. Навіщо людині знадобились раціональні теорії? Порівняння теоретичного осягнення з духовно-практичним та з практичним освоєнням дійсності.

^ 1.3. Світогляд – філософія – наука. Наука у системі культури. Форми осягнення буття людиною: практичне (предметно-чуттєве перетворення речовини, енергії та інформації); теоретичне (створення людиною ідеальних моделей об’єктивних явищ світу); духовно-практичне (світоглядне, людино-мірне, оцінне; відношення людини до світу – центр єдності буття і наповнення його сенсом). Філософія та наука як вища якість теоретичного осягнення світу. Філософія – теоретичне ядро духовно-практичного освоєння світу людиною. Принципова відмінність філософії від окремих наук. “Діалог” живого процесу існування людини зі здобутками та досягненнями попередників. Силове поле культури й форсування всіх людських можливостей. Цінність істини серед духовно-практичних цінностей правди, любові, краси, добра, віри. Пізнавальний момент у духовно-практичних формах, дієвість пізнавальних форм у культурі. Безсилість “логіки серця” без логіки навченого розуму, без його методів. Неможливість життя лише за науковими засадами. Наука як виробництво знань: пояснення навколишньої реальної дійсності, засіб, метод при вирішенні певних проблем.

^ 1.4. Протонаука: архаїчні витоки і античні раціональні прозріння на шляху до мистецтва наукового мислення. Наука як діяльність, що можлива тільки завдяки безлічі традицій, як особливий тип традицій культури. Жива діяльність і традиції як два різних і нерозривно зв'язаних аспекти науки. Аналіз науки як традиції і як діяльності. Поштовх традицій пізнавальної діяльності до виникнення науки в архаїчних здобутках. Артефакти, які свідчать про архаїчні витоки наукових знань.

Умосяжна наука й “научена” філософія античності. Принципи живого предметно-чуттєвого Космосу, його вічності й єдності як справжнє джерело сучасної європейської науки. Мистецтво мислення як особлива оформленість думки. Єдність умов і причин народження мистецтва мислення з глибиною оформленості античного мистецтва, художньої думки. Становлення філософії універсальним світоглядним і методологічним базисом наукового пізнання. Універсалізм та внутрішня диференційованість філософії як причина формування тенденції відщеплення та диференціації наук.

^ КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ:

  1. Дайте загальну характеристику феномену науки.

  2. Що означає вираз: “Освоєння світу за законами істини” ?

  3. Чи лише наука забезпечує людей істинами?

  4. Чим відрізняється освоєння світу за законами істини від освоєння за законами краси і добра?

  5. Охарактеризуйте основні способи освоєння світу людиною.

  6. Чому початковою філософією була натурфілософська космологія ?

  7. Розкрийте відмінність принципів “фюзис” і “техне” у світогляді.

  8. Коли ж все-таки починається наука: де її джерела й витоки?

  9. Яку роль відіграє наука у сучасній культурі?

Тема 1 (на самостійну підготовку). Світогляд – наука – філософія.

Ця тема є широко розгорнутим третім питанням прочитаної лекції, що подається у електронному конспекті лекцій як матеріал, покликаний нагадати студентам магістратури загальний курс філософії з огляду на її предмет та співвідношення з наукою. Зверніть увагу на такі проблеми:

^ 1.1. Культура – світогляд – філософія. Філософія, як специфічне знання й особливе відношення до світу, являє собою не лише систему своєрідних знань, не схожих за своїми модальністю та статусом ні на які інші, але й виступає як особлива форма сумісного усвідомлення світу людьми, як цілісний світогляд. Особливості філософського мислення: по-перше, – воно здійснюється на межі узагальнень; по-друге, – філософська думка завжди сумірна людині, а тому вона є оцінюючою, а не відстороненою чи байдужою до людських мірок. Світ, у якому перебуває людина, надзвичайно складний і вимагає системно-цілісного охоплення й осягнення. Без особливих можливостей узагальнення, якими володіє розум людини, це було б недосяжним. Цілісне узагальнене уявлення про світ виникло задовго до філософії у формі світогляду. Він спирається на практичне й теоретичне освоєння світу, але реальним його епіцентром є духовно-практичне осягнення. Саме в ньому зосереджується сумірне людині ставлення до світу. Світогляд – це найзагальніший спосіб моделювання “світу”, у якому охоплюються уявлення, погляди, ціннісні орієнтації, переконання стосовно дійсності та власного місця людини у ній. Незалежно від присутності наукових знань, світогляд організує світ, систематизує й символізує його, обряжає і додатково утворює нові особливі реальності.

Три стадії розвитку, три історичні типи світогляду. Світогляд не варто ототожнювати з міфологією, релігією чи філософією. Вони – лише “ядра” світогляду. Кожний наступний світогляд має значно менше, але й набагато щільніше ядро від попереднього. Особливістю філософського світогляду є те, що це – теоретичне ядро світогляду, а вона сама – теорія духовно-практичного осягнення світу.

^ 1.2. Світогляд. – філософія – наука. Взаємозв’язок практичного, теоретичного й духовно-практичного освоєння світу. Ідеали істини, добра і краси у їх єдності як символізація гармонійної цілісності людської культури, повноти сенсожиттєвих потенцій особи, її духовності. Народження інтелектуальної культури у контексті духовно-практичної є результатом розвитку потреб у поглибленні та розширенні інформації. Інформованість як знаряддя поступової автономізації раціонально-мислених здібностей від універсально-світоглядної синкретичності духу. Особливості теоретичного осягнення світу, принципово зв’язаного з духовно-практичним, дуже сьогодні помітні у порівнянні як з ним, так і з практичним освоєнням.

^ 1.3. Філософія й наука: відмінність можливостей і взаємодія. Філософія значно відрізняється від науки: вона умосяжна, не має власної емпіричної бази. Головна її перевага перед частковими науками – цілісне охоплення універсуму, пошук загальних зв’язків, законів буття та їх людського сенсу. Наука принципово несумісна з мистецтвом, релігією, поетикою. Вона може їх досліджувати, але дуже препаруючи. Наука підкидає мозаїку концептуальності, філософія намагається давати концептуальну цілісність. Наука інерційна, схематична, абстрагована від життєвої цілісності та конкретики, губить верхні шари світогляду, задовольняючись “науковими картинами світу”. Науковість не є атрибутивною для філософії, але завдяки теоретичності, рефлексивній раціональності філософія перетворилась на загальну методологію, що здібна прориватись до нових горизонтів пізнання. З точки зору цілісного охоплення світу філософія є найконкретнішим знанням, яке не може бути будь-коли витисненим наукою. Філософія не може тулитися до якоїсь з наук, до якоїсь однієї функції, одного тільки аспекту чи набору проблематики. Щедро ділиться філософія зі сферами культури, які мають потребу у культурі мислення. Філософія має науковий зміст, тому вона є наукою. Але поряд з науковим філософія володіє також естетичним і етичним, релігійним і повсякденним знанням. Її хвилює не лише істина, але й практична та духовна цінність.

^ 1.4. Наука у системі культури. Людина займається науковою діяльністю не випадково: життя змушує її постійно мати справу з непростими проблемами, складними задачами. Щоб справлятися з ними людині необхідні вичерпні знання, вироблення яких і є найближчою метою наукової діяльності. Отримані знання дозволяють пояснити і зрозуміти досліджувані процеси, здійснювати пророкування на майбутнє та відповідні практичні дії. Наука в системі культури – вища якість широкого й глибокого теоретичного осягнення світу. Жодна сфера духовної культури не зробила настільки істотного й динамічного впливу на суспільство, як наука. І в нашому світогляді, і у світі навколишніх речей ми повсюдно маємо справу з наслідками її розвитку. З багатьма з них ми настільки звиклися, що вже не помічаємо в них особливих досягнень. Наука не кличе кожного до жертв заради загальної справи, але зберігає в соціальній пам'яті імена великих і малих своїх творців. Наукові ідеї, після їхньої публікації, починають жити самостійним культурним життям, непідвладним волі та бажанням їхніх творців. У цьому є й небезпечний момент. Його реальне втілення у наш час зробило науку об'єктом запеклої критики. Критика подібного роду – це тільки непряме визнання величезної ролі та могутності науки.

^ Додаткові джерела до першої теми:

Визгин В.П. Наука – культура – общество.//Вопросы истории естествознания и техники, 1987, №2, с.62-72.

Зинченко В.П. Наука – неотъемлемая часть культуры.//Вопросы философии, 1990, №1. с.35-50

Касавин И.Т. Познание в мире традиций. – М.: Политиздат, 1990. 210.

Кликс Ф Пробуждающееся мышление: У истоков научного мышления. – М.: Прогресс, 1983. – 302 с.

Ларичев В.Е. Мудрость змеи. – Новосибирск: Наука, 1989. – 272 с.

Симонов П.В., Ершов П.М., Вяземский Ю.П. Происхождение духовности. – М.: Мысль, 1989. – 264 с.

Федотова В.Г. Что может и чего не может наука?//Философские науки, 1989, №12.

Философия и мировоззренческие проблемы современной науки. – М.: Наука, 1981. – 381 с.

ЛЕКЦІЯ 2. Наука у цілісному контексті пізнання.


^ 2.1. Сутність науково-пізнавальної діяльності. З’ясування сутності пізнавальної діяльності в науці через гносеологічне відношення у всій його складності. Головна ланка гносеологічного відношення – суб’єкт і об’єкт наукового пізнання. Ієрархія та фундамент суб'єкта. Конкретно-історичний контекст суб'єкта пізнавальної діяльності. Об'єкт пізнання як фрагмент буття, що потрапив у фокус шукаючої думки. Співвідносність категорій: суб'єкт не існує без об'єкта, а об'єкт – без суб'єкта. Розрізнення об'єкта і предмета пізнання: реальні фрагменти буття, що піддаються дослідженню; конкретні аспекти, на які спрямоване вістря шукаючої думки. Головне питання гносеології – який практичний, життєвий сенс має достовірне знання. Соціокультурна детермінованість пізнання. Пізнання й теорія пізнання (гносеологія). Можливість помилок і причини похибок. Агностицизм і пізнавальний оптимізм.

^ 2.2. “Живий” (творчий) та “уречевлений” (об’єктивований, означений) моменти пізнання. Культура як посередниця живого і об’єктивованого моментів. Процес і результат. Знання як основний результуючий момент. Складність діалектики історичного досвіду й живого процесу пізнання. Одержання знань крізь призму засвоєної культури. Велетенське поле культури й пізнавального її досвіду – посередник між об’єктивним змістом і суб’єктивним світом, між практичним і гносеологічним. “Згорнутість” історії попереднього пізнання в ясність понять, чіткість почуттів, певність сенсів. Жива наукова діяльність й усталені традиції як два аспекти науки. Діяльність здійснюється в традиціях, традиції не існують поза діяльністю. Вивчення традицій як опис деякого натурального цілісного процесу; окремі акти діяльності – завжди конкретно цілеспрямовані. Необхідність вибору цінностей і цілей суб'єктом наукової діяльності. Пізнавальний досвід як акумулятор історії попереднього розпатланого пізнання. Класифікаційно-категоріальна система суб’єкта. Наукові “картини світу”.

Категорії як виділення понятійного кістяка змісту певної системи знань, як висвітлення своєрідності предмету на будь-якому рівні його розгляду. Зв’язок вузлових змістовних понять і структурні засади системи знань. Категорії як форми мислення, способи пізнання, як охоплення загального і необхідного в об'єктах та здійснення синтезу змісту пізнання в логічних формах.

^ 2.3. Суттєві риси (ознаки) й специфічні особливості науки. Дослідження особливостей наукового пізнання, його генезису, механізмів розвитку, зміни типу наукової раціональності, сучасних тенденцій розвитку – кардинальне питання філософії науки. Стійке у розвитку науки, інваріантні її ознаки. Націленість науки на вивчення не тільки об'єктів, актуальних у сьогоднішній практиці, але й тих, котрі можуть стати предметом масового практичного освоєння у майбутньому. Можливості розмежування наукового й повсякденного, стихійно-емпіричного й теоретичного пізнання та виведення ряду конкретних визначень, що характеризують природу наукового дослідження. До них належать: об'єкти, мова, особлива система спеціальних знарядь, специфічні способи обґрунтування істинності знання, розходження у способі побудови знання, розходження у методах пізнавальної діяльності, заняття наукою вимагають особливої підготовки суб'єкта пізнання.

^ 2.4. Етос науки. Найбільш популярна стосовно вимог до науки концепція Р. Мертонаопис етосу науки як комплексу цінностей і норм, що відтворюються від покоління до покоління учених і є обов'язковими для людини науки. Чотири основних цінності побудови норм науки: першауніверсалізм, другаспільність, третянезацікавленість; четвертаорганізований скептицизм.

Окремі порушення етичних норм науки, хоча і можуть викликати серйозні труднощі в розвитку тієї чи іншої області знання, у загальному все-таки загрозливі великими неприємностями для самого порушника. Однак якщо такі порушення здобувають масовий характер, під погрозою уже виявляється сама наука.

^ КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ:

  1. Сутність пізнавальної діяльності в науці та її складові.

  2. Що є головною ланкою науково-пізнавального процесу ?

  3. Розрізніть терміни гносеологія й епістемологія.

  4. Яку роль відіграє у пізнанні класифікаційно-категоріальна система об'єктивованого досвіду суб’єкта ?

  5. Роль культурного досвіду у взаємній обумовленості практичного та пізнавального відношення людини до світу.

  6. Відмінність наукового пізнання від теорії пізнання.

  7. Взаємозв’язок категорій "суб'єкт" і "об'єкт пізнання.

  8. Діалектика історичного досвіду та живого процесу пізнання.

  9. Назвіть суттєві риси та специфічні особливості наукового пізнання.

  10. Що таке етос науки? Які його основні ціннісні настанови?


Тема 2. (до самостійного осягнення). Суттєві ознаки, риси і специфічні особливості науки.

У цій темі пропонується вузько зупинитися лише на одному моменті другої лекції спецкурсу – на ознаках науки – для поглибленого з’ясування її специфічних особливостей. Слід розглянути такі два вузлових питання:

^ 2.1. Загальні ознаки науки. Дослідження особливостей наукового пізнання, його генезису, механізмів розвитку, зміни типу наукової раціональності, сучасних тенденцій розвитку – кардинальні питання філософії науки. Перший крок – виявити стійке у розвитку, інваріантні ознаки науки. Це й є цільова настанова для самостійної підготовки другої теми. Установка на пошук об'єктивних законів є обов'язковою умовою наукового пізнання природних і суспільних явищ. Іншою необхідною умовою для виявлення особливостей наукового пізнання є вимога врахування відмінностей самих наук й аналізу різних видів пізнавальної діяльності у порівнянні з науковим..

Орієнтація науки на вивчення об'єктів, що можуть бути включені в діяльність (або актуально, або потенційно), та їхнє дослідження як підлеглих об'єктивним законам функціонування і розвитку складає одну з найважливіших особливостей наукового пізнання. Ця особливість відрізняє його від інших форм пізнавальної діяльності. Націленість науки на вивчення не тільки об'єктів, актуальних у сьогоднішній практиці, але і тих, котрі можуть стати предметом масового практичного освоєння в майбутньому, є другою відмітною рисою наукового пізнання. Ця риса дозволяє розмежувати наукове і повсякденне, стихійно-емпіричне пізнання та вивести ряд конкретних визначень, що характеризують природу наукового дослідження.

^ 2.2. Характеристики предметних ознак науки:

Об'єкти. Наука переважно має справу з об'єктами, не освоєними в повсякденній діяльності. У неї свій особливий набір специфічних об'єктів пізнання, орієнтація на суттєве.

Мова. Опис точного змісту досліджуваних явищ вимагає чіткої фіксації своїх понять і визначень. Спеціальна мова є необхідною умовою. Мова науки, окремих її галузей постійно розвивається, впливаючи на повсякденну, природну.

Особлива система спеціальних знарядь. Безпосередньо впливаючи на об'єкт дослідження, знаряддя дозволяють виявити можливі його стани в умовах, контрольованих суб'єктом. Необхідність спеціальної наукової апаратури.

Специфічні способи обґрунтування істинності знання. Достовірність наукових знань не може бути обґрунтованою тільки виробничим і повсякденним досвідом. Наука формує свої специфічні способи обґрунтування істинності знань.

Способи побудови знань. Побудова схем предметних відношень за рахунок переносу вже створених ідеальних об'єктів в інших областях й об'єднання їх у нову систему без звертання до практики. Планомірність, логічна організованість.

Методи пізнавальної діяльності. Об'єкти пізнання формуються в повсякденній практиці. Прийоми, за допомогою яких об'єкти виділяються та фіксуються, здебільшого не усвідомлюються як специфічний метод пізнання. В науковому дослідженні саме виявлення об'єкта, властивості якого підлягають подальшому вивченню, складає дуже трудомістку задачу., пов’язану з власними методами, формами й інструментарієм.

Заняття наукою вимагають особливої підготовки професійного суб'єкта.
  1   2   3   4

Схожі:

Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconПоложення про підготовку, організацію та проведення підсумкової атестації слухачів Центру довузівської підготовки Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова
Умовами прийому на перший курс вищих навчальних закладів та Правилами прийому на перший курс Національного університету кораблебудування...
Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconПоложення про Приймальну комісію. Положення про Приймальну комісію Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова (далі  нук) затверджується ректором нук
Приймальна комісія Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова (далі  Приймальна комісія) – робочий орган...
Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова
Кафедра
Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова
Освітньо-кваліфікаційний рівень
Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова Наукова бібліотека Інформаційно-бібліографічний відділ

Імені адмірала с. О. Макарова п. П. Соболь методичні вказівки iconНаціональний університет кораблебудування імені адмірала Макарова щоденник практики
Кафедра курс, група
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи