Програма Курсу релігієзнавство icon

Програма Курсу релігієзнавство




НазваПрограма Курсу релігієзнавство
Сторінка2/5
Дата01.08.2012
Розмір0.98 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5
ТЕМА II. Лекція 2. Первісні, національні, світові та нетрадиційні релігії.

Загальні і особливі риси первісних вірувань. Синкретичний характер релігійного культу. Феномени первісних вірувань і сучасність. Особливості тотемізму, фетишизму, культ предків. Формування уявлень про душу.

Соціально-економічні передумови формування релігій давніх цивілізацій. Релігії Стародавнього світу. Основні риси ранніх національних релігій: спільні та відмінні риси. Культ сил природи, зв’язок з культурною діяльністю.

Культурні передумови виникнення світових релігій. Спільність архаїчних витоків. Основні риси світових релігій.

Виникнення буддизму, постать засновника. Особливості віровчення та культу. Чотири благородних істини, восьмикроковий шлях пізнання. Трипітака – священна книга буддизму. Основні напрямки буддизму. Традиції та сучасність.

Суспільно-економічні передумови виникнення християнства. Монотеїзм - його витоки та культурно-історичний сенс. Віхи розвитку християнства. Формування християнської догматики. Святе письмо та Святий Переказ. Основні напрями християнства.

Виникнення ісламу, його витоки, особливості віровчення, культу. Особа Мохаммеда. Коран священна книга ісламу. Сутність віровчення, “П’ять стовпів” ісламу.

Загальна характеристика нетрадиційних релігій. Характерні риси неорелігій. Неохристиянські течії, орієнталізм, сайєнтологія, езотерика.

Мета вивчення: Особливості вірувань архаїчної людини. Вірування первісного та рабовласницького ладу. Головні особливості ранніх етнічних релігій. Визначити особливості національних релігій, визначити сутність буддизму, християнства, ісламу як світових релігій. Особливість неорелігій.

Провідна ідея: Мислення архаїчної людини мало практичний характер, що позначилося на формі вірувань. Формування уявлень про богів, політеїзму. Релігійний світогляд як основа стародавніх цивілізацій. Формування і розвиток політеїзму. Втілення загальнолюдських цінностей в уяві про Бога. єдність та багатоманітність буддизму, християнства, ісламу як релігійного процесу.

Основні поняття теми: фетишизм, тотемізм, анімізм, синкретичне мислення, ритуал, магія; землеробський культ, шаманізм; жертвоприношення, Бог, політеїзм, жрецтво, ведизм, антропоморфізм. Бог, політеїзм, монотеїзм, антропоморфизм, інкарнація, карма, синтоїзм, зороастризм, конфуціанство, даосизм. буддизм, реїнкарнація, карма, дхарма, нірвана, хінаяна, махаяна, сангха, дацан; християнство, Біблія, євангеліє, протестантим, католицизм, клерикалізм, Свята Трійця, апостол, апокриф; Аллах, мусульманство, іслам, Коран, намаз, саум, рамадан, хадж, закят, джихад.

План.

  1. Первісні вірування.

  2. Національні релігії.

  3. Світові релігії.

а) Буддизм.

б) Християнство.

в) Іслам.

  1. Нетрадиційні релігії.

1.^ ПЕРВІСНІ ВІРУВАННЯ

В сучасному релігієзнавстві найчастіше використовується класифікація релігій за часом виникнення – історичні типи релігій: первісні, національні, світові, нетрадиційні неорухи, хоча історичний фактор не є вирішальним. Певна релігія може бути водночас і світовою, і нетрадиційною (буддизм), і національною і первісною (вірування аборигенів Австралії). Але найбільш ранніми вважаються первісні вірування: магія, фетишизм, анімізм, аніматизм, анімалізм, землеробський культ, шаманізм.

^ МАГІЯ – це віра в можливість людини впливати на оточуючий світ за допомогою певних дій. Приклад – ритуальні мисливські танці задля вдалого полювання. В первісній магії зароджуються обряди – особливі символічні дії. Магія розподілялась з урахуванням її мети на виробничу, мисливську, рибальську, застережну, лікувальну, військову, метеорологічну та ін. З розвитком суспільства з’являються нові різновиди виробничої магії (землеробська, скотарська, гончарська. Особливими різновидами застережної магії були ТАБУ – заборона на певні дії. До наших днів магія дійшла у вигляді окремих вірувань (окультизм, чорна і біла магія, ворожба). Багато релігій використовують магічні принципи в своїх культах (наприклад, у формі таїнств), як і ФЕТИШИЗМ – віру в надприродні властивості предметів – природних або штучно зроблених. Існують 2 основні різновиди фетишів – амулети (обереги), що зберігають від нещастя, і талісмани, що приносять щастя. Якщо первісна людина використовувала в якості фетишів кістки і зуби тварин, мушлі, скальпи, в сучасному світі фетишами є і священні предмети культу (свята вода, хрести, мощі), і окремі предмети (слоники, щасливі квітки бузку, чотирилистна конюшина, і т.п. ). До наших днів також дійшло таке первісне вірування як АНІМІЗМ – віра в існування душі (від лат. Anima – душа). Душа в уявленні первісної людини була пов’язана з її тілом, і навіть мала деякі матеріальні ознаки ( форму, вагу, колір). Її можна було побачити за певних умов, навіть якщо її людина-двійник померла, звідси – віра в безсмертя душі і виникнення культу предків. Стародавні слов’яни називали менш могутніх – душами, а більш могутніх двійників – духами. Більшість первісних народів Європи вірили в духів природних об’єктів – Землі, води, дерев. В первісних віруваннях ще не було уявлення про нематеріальну, безтілесну істоту – до духів (душ) слід ставитися як до живих істот – забезпечувати харчами, водою, необхідними речами. З вірою в безсмертя душі з’являється віра у потойбічне життя. В окремих народів існувало уявлення про переселення душ в нові тіла. Зараз віра в існування душі є невід’ємною характерною ознакою майже кожної релігії (віра в Бога, янголів, демонів, безсмертні душі) – це ускладнений анімізм. Окремо існує спіритизм, віра в привидів. З анімізмом пов’язаний АНІМАТИЗМ – перенесення психічних властивостей людини на природні об’єкти, ставлення до них як до живих істот. Всі природні речі вважалися наділеними людськими рисами. З природою пов’язана і релігія раннього матріархату – ТОТЕМІЗМ – віра в надприродну спорідненість роду, племені з певними тваринами або рослинами – тотемом. В тотемах первісна людина вбачала предків, покровителів роду, свої племена називала ім’ям тотему. Спочатку тотемом вважався об’єкт полювання ( я – є те, що я їм), пізніше – решта тварин і рослин, і навіть природні об’єкти ( вітер, сонце, зоря). Тотемізму властиві дві риси: поклоніння двійникам тотемів і дозвіл вбивати і їсти тотем тільки за умови виконання певних обрядових дій, щоб не зашкодити тотемічному духові. До наших днів збереглося уявлення індусів про походження окремих богів і людей від корови, яка є і тотемом, і священною твариною, яку не можна їсти. Вшанування тварин як священних істот в первісні часи з’являється в формі АНІМАЛІЗМУ (ЗООЛАТРІЇ). Його походження пов’язують з трансформацією тотемічних вірувань. Особливо відчутний його вплив на релігію стародавніх єгиптян, які вшановували окремих тварин ( кішок, крокодилів, жуків-скарабеїв тощо).

З розвитком матріархату (біля 8 тис. рр. тому) основним видом виробництва було мотичне землеробство, яким займалися жінки. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки – ось 2 головні особливості ЗЕМЛЕРОБСЬКОГО КУЛЬТУ – релігії, що з’являється в часи пізнього матріархату і є поклонінням двійникам природних факторів, що впливають на врожай. Ці двійники – духи землі , рослин, сонця, дощу, вітру. Цій релігійній системі властиві такі риси, як головна роль жінки в релігії (рел. обряди виконували жінки або чоловіки, переодягнені в жінок); людське жертвоприношення як система ( не розуміючи специфіки природних процесів люди вважали врожай вдячністю духів, тому приносили найцінніші дарунки); зародження віри в воскресіння після смерті ( спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після його “поховання” воно “воскресає”); перенесення світу духів і країни мертвих с Землі на небо ( оскільки більшість землеробських благ – сонце, дощ, сходять з неба, тоді ж з’являється ідея про життя душ померлих у небесному світі).Вплив землеробського культу досить відчутний в ранніх національних релігіях (єгиптян, вавілонян, слов’ян, греків, римлян, індіанців тощо). В сучасних релігіях збереглися уявлення про святих – покровителів землеробства – це Георгій (Юрій) у християн, Ілля-пророк – покровитель дощу і грому, Різдво Христове у стародавніх слов’ян було святом народження духу сонця. Приблизно 6 тис. рр. тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробництва стали скотарство і плугове землеробство, що вимагали значних фізичних сил. Головна роль чоловіка в господарчому житті зумовила його пріоритет в системі управління родом, що відбилося в релігії з характерними рисами патріархату – в ШАМАНІЗМІ – віруванні в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами. Шаманізму властиві наступні риси: головна роль чоловіка в релігії, поява професійних служителів культу – шаманів, які не мали власної організації, а діяли в межах племені і роду; відокремлення головного об’єкту релігійного вшанування – шаманських духів, які нібито служили шаманові, виконували його волю, билися зі злими духами, передавали прохання добрим духам, допомагали пізнавати таємниці; використання екстатичних нападків як засобів виконання релігійних обрядів (у багатьох народів шамани доводили себе до істеричних припадків за допомогою певних дій і засобів (напоїв, курінь) для входження в контакт з духами); використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Деякі народи Азії, Австралії, Африки та Америки, які зараз зберігають залишки первісного ладу, перебувають під впливом шаманізму. Елементи цієї релігії існують і в сучасних релігіях. Це – і професійна каста служителів культу, уявлення про надприродні можливості духовенства, яке – обов’язково чоловічої статі. До елементів шаманізму можна віднести і екзальтацію, властиву деяким культам.

^ 2. НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

Розпад суспільства на класи спричинив зміну релігійної діяльності людей, а на місце давніх релігій прийшли нові, у яких головними об’єктами культу були вже не духи, а боги – своєрідні вдосконалені духи, що мають владу і над надприродним світом, і над людським, матеріальним. У класових суспільствах виникає переконання, що саме боги встановлюють, проповідують і захищають нерівність людей. З’являється церква як форма релігійної організації та специфічний ідеологічний апарат панівного класу. Ці організації користувалися всіма засобами для задоволення своїх потреб, контролювали дотримання віруючими релігійних обрядів, захищали існуючі порядки, пропагували і насаджували релігійні ідеї. З’являється клас жерців, який був переважно панівним у класовому суспільстві. Породженням класового устрою є ранні національні релігії, пізні національні релігії і світові релігії. РАННІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ – це вірування, які виражали ідеологічне протистояння різних верств населення у межах однієї національної держави. До них відносять релігії рабовласницьких держав стародавнього світу – давньоєгипетську, давньогрецьку, римську, релігії народів Месопотамії, Стародавнього Ірану, давньої Індії (ведизм і брахманізм), Китаю, корінних народів Америки, а також релігії народів, що знаходились на стадії розпаду первісного ладу ( кельтів, германців, слов’ян тощо). Історичним підґрунтям в них був переважно рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли найбільш пригнічені верстви населення тримали в покорі тільки шляхом насильства. Але тоді релігію не використовували як засіб ідеологічного впливу на них. Головні риси ранніх національних релігій – це:

  • ^ Усунення від офіційних культів соціальних низів. В ранніх релігіях до культів не допускали рабів, а іноді – частину сільської бідноти. В більшості стародавніх культур суспільні низи навіть не вважалися повноцінними людьми ( в Індії представники касти шудр – прислуги, що складалася з нащадків підкорених народів, вважалися “не народженими двічі”, тобто над ними не проводили обряд посвячення в члени суспільства, як над представниками інших каст; в Стародавній Греції рабів вважали “розмовляючими знаряддями праці”.

  • ^ Нетривалість існування. Давні національні релігії існували тільки в межах рабовласницької системи. Як тільки суспільство вичерпувало себе, на зміну старих релігій приходили нові – пізні національні чи світові релігії. Так, релігія давніх євреїв поступово перетворилась на іудаїзм, китайські давні вірування змістили даосизм і конфуціанство, релігія стародавніх єгиптян зникає разом із цим народом.

– Поява національних релігій була пов’язана не стільки зі змінами суспільного устрою, скільки з формуванням етносу. Разом з цим виникають релігійні вчення про походження народу, про богів, що створили людей з певною метою. З’являється відповідна система цінностей, у якій не останнє місце займає етнічне усвідомлення народом своєї унікальності, відмінності, обраності (релігія іудеїв).

– Суттєвою ознакою етнічних релігій стає і певний пантеон богів, що характеризується суворим політеїзмом. Всі ранні національні релігії були політеїстичними (від poly – багато, teos – бог), тобто багатобожні. Із багатьох богів виділяли невелику групу головних, а серед них – верховного Бога. Його шанували як царя богів і людей, джерело і охоронця законів. Інших богів вважали його помічниками, які відповідали за окремі сфери земного і потойбічного життя. Характерні риси головного божества були зумовлені культурними особливостями певного народу. Зевса як бога грому більше за все вшановували тому, що грецький клімат був засушливий, і дощ – головне джерело вологи в місці, де річки пересихали. Але пантеони богів були досить великі, до них входили різні за характером і функціями боги – що уособлювали і природні сили і людські якості (боги мудрості) і певні заняття (боги війни і миру, ремесла і торгівлі, скотарства і землеробства). Існували і чоловічі божества, що уособлювали сили воскресаючої і вмираючої природи – давньоєгипетський Осіріс, вавилонський Таммуз, Боги існували і в небесному світі, і на Землі, і в підземному царстві (Аїд – у греків, Нергал – у вавілонян тощо), що співпадало з розвитком міфологічного уявлення про триєдність світу – небесного, земного і підземного.

  • ^ В ранніх національних релігіях зароджується вчення про посмертну винагороду для одних людей і кару для інших. Однак в кожній релігії ці вірування були дуже специфічними, залежали від певних умов життя.

  • ^ Характерною рисою ранніх національних релігій є обов’язковість жертвопринесень. Богам жертвували продукти праці – хліб, вино, мед, великий і малий рогатий скот, птицю, запашні трави. Чимало ранніх національних релігій вимагало людських жертв.

Ранні національні релігії не збереглися, але багато мотивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій. Пізніше національні релігії охопили своїм впливом всі прошарки однієї національності. До них належать багато нинішніх етнічних релігій – індуїзм, джайнізм, сикхізм (Індія), конфуціанство і даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм ( єврейська релігія). Це – ПІЗНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ, вірування, що постали з намагань приборкати найпригніченіші верстви населення держави. Вони виникли з розпадом рабовласницького устрою і зародженням феодалізму, позбавлені ідеологічного протистояння низів і верхів, їм властиві наступні риси: – Великий масштаб впливу. У відправленні культу брали участь не лише правляча верхівка, заможні та середні верстви, але й найбільш експлуатована частина суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізму у 1 ст. н.е., зберіг поклоніння тим самим богам, але допускав до культів представників всіх каст.

– Живучість. Багато національних релігій збереглися до нашого часу.

– Єдність політеїзму і монотеїзму (багатобожжя і єдинобожжя). Більшість цих релігій – політеїстичні ( іудаїзм –Але є і монотеїстичні, як іудаїзм).

– Спрощення жертвопринесень. Принесення в жертву худобу, птицю замінюють на більш прості жертви, або зовсім відміняють. Повністю скасовано людські жертвоприношення ( хоча в окремих культах до недавнього часу таємно зберігалися людські жертви, як наприклад, в індуїзмі, в культі богині смерті Калі).

– Розвинене вчення прозагробну відплату. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення. Прикладом збереження до наших днів пізньої нац. релігії є іудаїзм, який у загальній історії релігій відіграв надзвичайно важливу роль, увійшовши суттєвою частиною до складу християнства та ісламу – двох найбільших світових релігій.

^ 3. СВІТОВІ РЕЛІГІЇ

Світові релігії – це монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного розвитку подолали етнонаціональні межі і стали відкритими для всіх. Це – буддизм, християнство та іслам. Незважаючи на значні відмінності між ними , їм властиві такі спільні риси:

  • ^ Виникнення у зв’язку з радикальними історичними змінами. Здебільшого це був перехід до розвинутішої соціально-економічної формації, що нерідко супроводжувався централізацією внутрідержавного життя. Все це стосувалось доль багатьох людей. ( так, християнство супроводжувало розпад римської імперії, а мусульманство – об’єднання арабських племен і створення держави). Буддизм був реакцією на кризу брахманістської релігії і недоліки суспільного ладу.

  • ^ Космополітичний, пропагандистський характер, орієнтація на всіх людей. Незалежно від віку, соціального стану, національної чи расової належності, всі вони вважають люей рівними перед Богом, для всіх доступні можливості самовдосконалення і спасіння.

  • ^ Відмова від специфічної обрядовості, що розмежовує людей різних національностей. Проте певні відмінності в обрядових діях існують, не маючи принципового характеру ( латина в католицькому богослужінні або заборона перекладати Коран з арабської мови).

  • ^ Велика роль у їх становленні засновника. Буддизм заснував принц Сіддхартха Гаутама, християнство – Ісус Христос, якого вважали сином Бога, а мусульманство (іслам) – пророк Мохаммед.

  • Відображення способу життя великих регіонів, різних станів, каст, народностей, націй.

  • Чітко виражений прозелітизм. Він виявляється у глибокій прихильності до своєї віри, намаганні навернути до неї якомога більше послідовників інших віровчень. В буддизмі відчутний найменше. В християнстві та ісламі позначився появою великої кількості релігійних завоювань, суперечок, поширення в результаті місіонерської діяльності, що зумовило величезну кількість послідовників цих релігій.

БУДДИЗМ. Сформувавшись внаслідок релігійних пошуків у 6 ст. до н.е., буддизм став першою світовою релігією, головною особливістю якої є практична відсутність головних класичних ознак релігії – віри в Бога, поклоніння йому, віри в існування душі, тому буддизм можна вважати також філософським напрямом. В основі вчення будди – ідея морального самовдосконалення заради спасіння від страждання. Буддизм сформувався на основі брахманізму – ранньої національної релігії стародавніх індійців. З нього в буддизм увійшли ідеї про сансару – постійне переродження, перевтілення в нові тіла після смерті, про карму – закон причини і наслідку, згідно з яким здійснюється це перевтілення (бо воно може бути вдалим і навпаки – в залежності від вчинків людини в попередньому житті), про дхарму – основний закон, якого все в світі повинно дотримуватися – (сам будда, власне, своє вчення називав “дхарма”), про нірвану – стан відсутності матеріальних земних турбот і страждань, про необхідність йоги (медитації) задля духовного вдосконалення людини. Принципово новим в буддизмі був відхід від поклоніння божествам, хоча сам Сіддхартха не заперечував можливість поклоніння традиційним богам. Але врятуватися від постійних перероджень і повернення до нового життя (тобто страждання) – це індивідуальна справа кожної людини, і ніякі боги не вирішать цього замість неї. Новим було і демократичне ставлення до людини: спасіння доступне незалежно від соціального стану, не обов’язково бути належним до вищої касти жерців-брахманів. Доречі, і сам принц був лише кшатрієм-аристократом, і до його повноважень не належали права духовного лідера. Але найголовніша риса вчення будди – це гуманізм, співчуття до людини, бажання позбавитися від земних страждань.

Буддизм е першою зі світових релігій. Засновником буддизму був царевич Сіддхартха Гаутама з племені шак'їв. Саме йому відкрилися істини цієї релігії, він же був першим вчителем і проповідником нового вчення.

Хоча і існує багато доказів, що Будда ("просвітлений" - одне із імен Сіддхартхи) - дійсна історична особа, однак його біографія оповита легендарними, міфічними обставинами. Так, його мати, дружина правителя племені шак'їв, Майя, якось увісні побачила, що їй у бік увійшов білий слон. У свій час таким саме незвичним шляхом дитина заявилася на світ. В буддизмі тим самим започатковується ідея, що бог, святий, пророк чи вчитель /гуру/ не може з'явитися на світ виключно природним шляхом подібно всім людям. У випадку з Буддою білий слон стає символом, який вказує на появу рятівника світу. Таким само символом є і старий мудрець Асита, який приходить в палац правителя шак'їв і сміється з радості, що зміг побачити рятівника людства. В пізніших релігіях, особливо в християнстві, можна знайти розвиток даної ідеї.

В дитинстві Сіддхартха виявляє надзвичайну обдарованість і проникливість. Однак його батько, не бажаючи втратити сина і наслідника, коли б той присвятив себе релігії, оточує Сіддхартху розкішшю і веселощами, намагаючись відвернути увагу царевича від трагічних сторін життя.

Однак марно: якось проїжджаючи під час прогулянки в оточенні танцюючих і співаючих дівчат, царевич одним за одним бачить вкритого виразками хворого, зігнутого роками зубожілого старого, зустрічає поховальну процесію і заглибленого в нелегкі роздуми аскета.

Ці зустрічі стали переломними в долі царевича Сіддхартхи. Він залишає свій дім, сім'ю, відмовляється від привілеїв і заглиблюється на самоті в роздуми про шлях, який звільнив би людей від страждань. І ось через кілька років під деревом Бодхі царевичу відкривається істина, він став Буддою, тобто „Просвітленим”.

Прийшовши до м. Сарнатху біля Бенаресу, Будда зібрав біля себе 5 аскетів, прочитав їм першу проповідь і вони стали його першими учнями. На протязі 40 років Будда проповідує нове релігійне вчення і помирає у віці 80 років, оточений численними учнями і послідовниками.

Центральну частину віровчення буддизму складають чотири святі істини:

I – жити - значить страждати;

II – причина страждань - бажання, "спрага до життя";

III – для того, щоб звільнитися від страждань, потрібно позбавитися від бажань;

IV – цього можна досягти через т.з. восьмеричний шлях, тобто через:

а) правильне мислення (концентрації на 4 благих істинах);

б) правильну мову (ствердження правди, неприйняття неправди);

в) правильну дію;

г) правильне життя;

д) правильну працю;

є) правильні спогади і самодисципліна (мається на увазі техніка медитації);

ж) правильну концентрацію (спрямованість мислення на самоаналіз).

Кінцевою метою буддиста є досягнення нірвани – стану небуття, злиття з Єдиним, коли долаються всі людські бажання і страждання, припиняється низка перероджень.

На відміну від християнства та ісламу, де стверджується, що в чуттєвому світі людина може жити лише один раз, віровчення буддизму наголошує, що після смерті тіла душа через певний проміжок часу переселяється в інше - в людину, тварину чи рослину. Сансара, згідно буддистської термінології, - це чуттєвий світ, який перебуває в постійному колі перероджень. Саме вони і пов'язані з ними явища (народження, смерть, старіння, хвороби тощо) становить основні "пункти" зосередження людських страждань.

Переродження і перевтілення здійснюється не стихійно, а на основі певного закону, карми. Від того, як дотримувалася людина приписів і заборон буддизму в попередніх життях, які зусилля затратила для досягнення просвітлення, залежить її перспектива наближення до нірвани чи віддалення від неї, новий статус тіла - носія душі, кількість страждань, які випадуть на долю людини. Наприклад, душа звичайної людини перевтілюється через б - 7 років після смерті, святої людини - через 100 років, а душа затятого злочин ця, грішника - в рік смерті, що приводить до збільшення його страждань.

Чуттєвий світ в буддизмі має другорядне, службове значення. Тому ототожнення людиною своєї особистості із власним тілом створює перепони до спасіння, першою з яких є ілюзія особистості. За нею йдуть сумнів, забобони, тілесні пристрасті, ненависть, прив'язаність до землі, бажання насолоди і заспокоєння, гордість, самовдоволення, невігластво.

Послідовники Будди вважають, що джерело спасіння - це зміна людської свідомості. Разом з тезою про другорядність чуттєвого світу буддистська етика стверджує первинну важливість мотиву щодо дії, думки щодо її втілення. Потрібно не допускати в свої думки зла, брехні, спокуси, відмови від дотримання обов'язку тощо, - стверджує віровчення першої світової релігії.

Закон карми означає невблаганне воздаяння в наступному житті за думки і вчинки в життях попередніх. Той, хто брехав, стане жертвою брехні; той, хто зраджував, і буде сам зрадженим тощо. Дуже своєрідною є етична ідея буддизму про те, що зла не можна творити, тому що кожна жива істота - це, можливо, я сам, але в іншому ланцюгу перевтілення; зло щодо іншого може обернутися злом щодо самого себе.

Моральні заповіді буддизму (панчашила), як і християнський Декалог, сформульовані у вигляді заборон: 1) не вбивати; 2) не брати чужої власності; 3) не доторкатися до чужої дружини; 4) не говорити неправди; 5) не оп'яняти себе.

В буддистському віровченні існує ідея непротивлення злу насиллям. Вона означає, що не можна платити злом за зло, захищати інших від насильства, мститися. Потрібно від зла ухилятися або, принаймні, стійко його терпіти.

В цьому віровченні можна побачити елементи соціальної пасивності, однак неможливо заперечити його гнучкість, здатність асимілювати інші релігійні вчення, пантеони богів і мирно уживатися з будь-якою із релігій.

Головним канонічним твором буддизму є Трипітака /'Три кошики"/, яка складається з:

1. Віная-пітаки (правила, яких необхідно дотримуватися в буддизмі);

  1. Сутта-пітаки (розповідає про бесіди, які вів Будда зі своїми учнями);

  2. Абідхарма -пітаки (тлумачить основні догмати буддизму).

ХРИСТИЯНСТВО. Християнство – найбільш поширена з сучасних релігій, назва якої походить від імені Ісуса Христа, який згідно зі Священним Письмом, заснував цю релігію в І ст. н.е. і ось на протязі майже двох тисяч років вона має величезний вплив на розум і серця мільйонів людей.

В основі християнської релігії лежить віра в бого-людину Ісуса Христа. Його появу передбачали святі пророки, послані Богом синам Ізраїля. Вони говорили про прихід божественного спасителя, месії, який повинен врятувати людство від всіх гріхів і принести Богу велику викупну жертву. Месія покарає злих і несправедливих, дасть людям нові закони, установить царство Боже, царство справедливості на землі.

Про чудо народження Спасителя розповідається в Новому Заповіті. Там сказано, що Діві Марії явився архангел Гавриїл і повідомив їй, що вона обрана Богом, щоб стати матір'ю очікуваного мессії. На Діву Марію зійшов святий дух, і вона, залишаючись непорочною, зачала святе немовля. Спаситель роду людського народився в печері недалеко від міста Віфлієма і отримав ім'я Ісус.

Досягнувши тридцятилітнього віку, Ісус Христос ("Христос" - грецький переклад єврейського слова "машиах"), почав проповідувати. Зібравши кілька вірних учнів, апостолів, він разом з ними відправився з проповіддю нової релігії по країні.

Ісус же, повен Святого Духа, вернувся з-над Йордану, і дух повів його в пустиню, де сорок днів його спокушав диявол, і протягом цих днів Ісус не їв нічого. У силі Духа повернувся він в Галилею, і чутка про нього рознеслася по всіх околишніх краях. Він навчав по всіх синагогах, і всі його хвалили.

Подорожуючи по країні, Ісус здійснив багато чудес: оживляв мертвих, виліковував калік, сліпих, кульгавих, виганяв нечисту силу з людей, ходив по хвилях Теверіадського озера і багато інших.

Стверджуючи, що він прийшов не відмінити Закон, а виконати його, Ісус Христос проповідував, що Богові потрібно не суворе дотримання величезної кількості заборон і повелінь, а щира і чистосердечна віра в нього. Євангелія зображують його втіленням лагідності, всепрощення, любові до ближнього, смирення. Син Божий, втілившись в образі бідного теслі, в одязі раба, переслідуваний священиками, і, переносячи з незвичайним терпінням всі ці випробування, став в очах віруючих втіленням найбільш прийнятних Богом моральних якостей.

Ісус Христос навчав, що скоро наступить царство Боже, в нього потраплять не всі, а лише ті, хто увірує в божественність Ісуса, хто визнає його сином Божим і буде у всьому дотримуватися його вказівок. Царство Боже - це перш за все небесна нагорода стражденним, пригніченим, натрудженим. Це особливо виразно звучить у його Нагірній проповіді, де він сказав; "Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже. Блаженні голодні нині, бо вони наситяться. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись" (Лука б, 20 -21),

А далі він застерігає: „Горе вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати і сумувати" (Лука, 6, 24 -25/.

До всього цього Ісус додає: "...любіть ворогів ваших, добро чиніть тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. Тому, хто б'є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере що твоє, не заважай, і як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само." (Лука, б, 27 - 31).

Проповідницька діяльність Христа тривала біля трьох років. Вона ви кликала обурення єрусалимських жерців і священиків і вони вирішили його засудити. Зраджений одним із своїх учнів і схоплений ворогами, звинувачений в порушенні законів і звичаїв своєї країни, Ісус Христос був засуджений до смертної кари і прийняв мученицьку смерть на хресті.

Таким чином, Господь Бог, втілившись в образі Сина Людського, приніс себе в жертву за гріхи людей. Велика викупна жертва принесена Христом, як вчить церква, зробила можливим спасіння кожної людини, якщо вона буде вірити в Ісуса Христа. (Спаситель воскрес на третій день після смерті і на протязі деякого часу перебував зі своїми учнями, навчаючи їх істині і творячи чудеса. На очах своїх послідовників він живим вознісся на небо. Виконуючи заповіт Ісуса Христа, апостоли розійшлися в усі кінці світу благовістити про чудесне життя і діяння сина Божого. З них і виникла та розвинулась християнська церква, подібно до того, як з крихітного гірчичного зерна виростає могутнє гірчичне дерево.

Вони ж і заснували перші християнські общини, керівництво справами яких, тлумачення священних книг і спостереження за релігійними обрядами доручалось виборним пресвітерам і пророкам.

Але вже наприкінці І століття в християнстві виникає клір, тобто сукупність всіх священнослужителів (єпископів, пресвітерів, дияконів). Церковні посади перестають бути виборними. Всі посадові особи в церкві призначаються єпископами, а кожний новий єпископ посвячується в сан іншими князями церкви. Виникає церковна ієрархія, що прискорило процес перетворення християнських общин в єдину християнську церкву - централізовану організацію віруючих, які дотримуються єдиної християнської релігії, підкоряються кліру на чолі з повновладними владиками - єпископами. Головним завданням кліру стає зміцнення церкви, посилення релігійності віруючих і боротьба з єресями, тобто релігійними напрямами, які відходили від тих чи інших прийнятих церквою догматів.

З метою утвердження християнської церкви розробляється цілий ряд обрядів, створюються богослужбові книги, які були остаточно канонізовані, тобто схвалені і прийняті церквою. Разом з деякими священними книгами, які християнство успадкувало від іудаїзму, вони входять в Біблію, звід релігійних документів, які обґрунтовують догматику, віровчення і ідеологію християнства. Богослови і священнослужителі посилаються на неї як на авторитетний джерело, яке підтверджує істинність даної релігії, божественність церкви і виправдовує її діяльність.

Новий Заповіт складається з чотирьох євангелій (від Матвія, Марка, Луки і Іоана), Діянь апостолів, Послань апостолів (21) і Одкровення Іоана Богослова (Апокаліпсис). Найбільш ранній з цих творів – Апокаліпсис: він написаний на початку 69 р. н.е.; найбільш пізній - Євангеліє від Іоана, складене біля середини II ст. н.е.

Крім канонічної літератури існує ще ряд джерел з історії раннього християнства. Це Учення 12 апостолів (Дидахе), "Пастир" Герма, так звані апокрифічні, несправжні євангелії.

Християнська церква утверджувалася, зазнаючи важких гонінь і переслідувань з боку імператорської влади, які продовжувались аж до 311 року, коли імператор Галерій видав указ віротерпимості. Становище християнської церкви значно поліпшилося за царювання імператора Костянтина, який у 324 р фактично покровительствував християнству, зробивши його офіційною релігією Римської імперії. Він надав християнській церкві великі пільги і, приймаючи велику участь у внутріцерковній боротьбі, захищав ортодоксальні позиції. В 325 р. Костянтин головував на Нікейському соборі, закріпив основні положення християнської догматики. На цьому соборі був затверджений Символ віри.

Пізніше християнство поширювалося і утверджувалося у гострій боротьбі між Римом і Константинополем за перевагу в церкві після створення поряд з Римом релігійного центру в Константинополі - столиці Римської імперії з IV ст.

Не дивлячись на всі труднощі становлення, християнство несло в собі багато нових рис і особливостей, які давали йому виразну перевагу перед всіма іншими релігіями.

По-перше, християнство зверталось з проповіддю до всіх народностей і уже на ранньому етапі зуміло перебороти етнічну обмеженість, властиву іншим релігіям. Воно стало космополітичною релігією світової Римської імперії.

По-друге, християнство при своєму виникненні заперечувало на відміну від інших релігій всіляку обрядовість, жертвоприношення і жрецьку кастову ієрархію. Це робило його доступним широким верствам населення, особливо рабам, колонам, вільновідпущеникам, міській і сільській бідноті і т.д.

По-третє, християнство в епоху свого виникнення виявилося найбільш демократичною релігійною течією, яка заперечувала всі кастові перешкоди. Ранньохристиянські проповідники зверталися з проповіддю нової релігії і обіцяли спасіння перш за все знедоленим, приниженим. Саме це приваблювало до нової релігії сотні тисяч послідовників.

Нарешті, на противагу іншим релігіям давнини, які сформувалися в умовах зародження і розквіту рабовласницької культури і цивілізації, християнство зародилося в період їх кризи і несло в собі їх рішуче заперечення. Цим воно було повністю співзвучне настроям народних низів і особливо рабів, які перенесли свою ненависть до експлуататорів на їх культуру і релігійно-філософські погляди. Відповідало це і настроям частини рабовласницької верхівки, яка в кризі античної культури бачила ознаки катастрофи, що насувалася.

В міру свого поширення на території Римської імперії, а пізніше в інших країнах християнство пристосовувалось до місцевих умов, і подальший його розвиток був пов'язаний з історичними і соціально-економічними та політичними умовами цих країн. Це привело в кінці кінців до утворення самостійних напрямів в християнстві зі своєю церковною організацією і зі своїми особливостями у віровченні.

Найбільш великий поділ християнства на два основні напрями - на православ'я (східне) і католицизм (західне) - остаточно оформилося в 1054 р, при розколі церкви на західну та східну. Другий великий поділ християнської церкви відбувся в період Реформації(XVI ст.) в країнах Західної Європи, коли від католицизму відкололися церкви ряду країн і утворили церкви протестантські.

ІСЛАМ. Термін "іслам" в переклад із арабської означає "покірність", а того, хто прийняв цю релігію, називають "відданим" (в араб, "мусульманин") - звідси і друга назва цієї релігії - "мусульманство". В Європі її називають ще "магометанство"(від зміненого імені її засновника Мухамеда - Магомет). Іслам - третя і остання найбільш розвинута монотеїстична релігія, яка коренями виходить з того ґрунту, що і християнство та іудаїзм, виникла на Близькому Сході.

Іслам виник в середовищі арабів, корінних жителів Аравійського півострова. Доісламські араби - один із семітських народів, які проживали в цьому районі Близького Сходу з доісторичних часів. Пізніше традиція, зафіксована в Корані, виходить з того, що біблейський праотець Авраам (Ібрагім) був прабатьком не тільки євреїв, але і арабів - два народи виникли від його синів Ісаака та Ісмаїла (сина від рабині Агар).

В VI столітті в південній Аравії широко розповсюдилось вчення і рух ханіфів - пророків-проповідників, які закликали до поклоніння єдиному богу - Аллаху (араб, "божество"). До пори ці проповіді успіху не мали, і в науці не має подробиць про ханіфів, деталі їх проповідей невідомі.

Успіх випав на долю Мухамеда - людини яка стала засновником нової релігії, ввійшла в історію ісламу як великий і головний пророк. За короткий час Мухамед став новим і загальновизнаним повелителем великої общини "правовірних".

Мухамед народився в 570р. в збіднілому роді Хашиммекканського племені курейш. Він рано залишився сиротою, був пастухом в свого дядька Абуталіба, а потім вів торгові справи багатої вдови Хадиджі, де спілкувався з представниками різних народів і релігій. Пізніше він оженився на своїй господині, яка була на 16 років старшою від нього, шлюб був щасливий, але лише єдина із багатьох дітей Мухамеда дочка Фатіма пережила батька і залишила нащадків. Приблизно з 610р. Мухамед став виступати як релігійний пророк, проповідник.

Спочатку Мухамед не ставив собі за мету створення нової релігії. Він виступив за визнання сяйного бога, подібно до іудаїзму і християнства, який мав би відношення до вищого божественного символу Кааби. Всю основу свого вчення, включаючи пророків від Авраама до Ісуса він запозичив з Біблії. (Наприклад Ісус-пророк Іса, Мойсей-Муса, Авраам-Ібрагім). З Біблії була запозичена ідея страшного суду, раю, пекла, сатани (шайтан) і т.д. Подібною була ідея приходу месії - Махді.

Його першими послідовниками були його дружина, двоюрідний брат Алі, купець Абу-Бекр, Омар, але їх діяльність вороже зустріла курейшитська знать Мекки. Мухамед в 622р. змушений був переїхати в Медіну, суперницю Мекки, де його добре зустріли і більша частина населення міста стала "правовірною" і тому 622р. став першим роком мусульманської ери - хіджри. В Медіні були сформульовані перші закони нової релігії, ритуали, культ, які враховували арабські традиції. На протязі 8 років число прихильників нової віри зростало, що дало змогу в 630 році завоювати Мекку, яка стала офіційною столицею ісламу, хоча Мухамед повернувся в Медіну. В 632році він здійснив офіційне паломництво в Мекку(хадж) і в цьому ж році помер, але був похоронений в Медіні. Після його смерті почалася епоха завойовництва арабами сусідніх країн з метою навернення жителів цих країн в мусульманство. В рамках арабської ісламської общини дві верховних влади - духовна і світська зливаються в одній особі халіфа (намісник пророка), утворюється величезна держава - Арабський Халіфат, в склад якого ввійшли Месопотамія, Закавказзя, Сирія, Палестина, Єгипет, Вірменія, Мала Азія, Лівія, Іран, Середня Азія, Туніс, Марокко, Іспанія і лише в 732 році в битві при Пуатье (Франція) араби були зупинені. На цих територіях насильницьким, а також і мирним шляхом встановлювався іслам.

В основі релігійної теорії мусульман, основним кредо є широкові дома фраза, яку правовірний мусульманин повторює кожен день "Немає бога окрім Аллаха і Мухамед пророк його" В цьому виразі чітко виражено ідею монотеїзму, слово і волю Аллаха, його заповіді і суть вчення, яке доніс до правовірних великий пророк Мухамед.

Основні ідеї і принципи віровчення Мухамеда зафіксовані в Корані - священній книзі мусульман і Сунні - коментарі до Корану. Згідно загальноприйнятій в ісламі традиції, текст Корану був переданий про року самим Аллахом через посередництво архангела Джабраїла (біблейського Гавриїла). Аллах і раніше передавав свої послання через різних пророків - Мойсея (Мусу), Ісуса(Ісу), але лише Мухамед зумів найбільш точно передати вищу і незаперечну Господню істину. Перша редакція Корану була складена після смерті пророка його секретарем. Коран складається з 114 різних по характеру і об'єму глав (сур). По своєму характеру ці трактати різноманітні за змістом і ідейною спрямованістю - поряд з роздумами про утворення світу, взаємовідношення людини з надприродними силами, опис історичних подій періоду протистояння Мекки і Медіни. Багато місця в Корані відводиться основам мусульманського права, зустрічаються міфологічні сюжети; лірико-поетичний текст. Близько 1/4 Корану присвячена життєпису і діяльності пророків, в основному біблейських - Ной (Нух), Ісаак (Ісхак), Яків (Якуб). Йосип (Юсуф), Ісус (Іса) і т.д. Ісус розглядається як пророк, а не син божий, з повагою говориться про його матір - Маріам. В теологічно-філософській частині Коран буквально насичений запозиченнями з Біблії, що сприяло тому, що багато з завойованих мусульманами народів-християн легше сприймали іслам. Таким чином Коран - це як і Біблія; божественна енциклопедія, "КНИГА КНИГ", світ знань, заповідей, інструкцій на всі випадки життя мусульманина.

Усні легенди (хадіси), спогади про життя і діяльність пророка, його думки, погляди на ту чи іншу проблему, тобто навчання з посиланням на авторитет Мухамеда, після смерті пророка стали збиратися його сучасниками і їх нащадками. Зібрані в IX ст. в шість збірників вони склали Сунну, тобто заповідь, яка стосувалася різноманітних норм права, звичаїв, правил поведінки, еталоном яких виступав пророк. Можна зробити висновок, що канонічний текст Корану і численні хадіси Сунни складають документально-світоглядну базу віровчення ісламу, поведінки мусульман.

Натурфілософія ісламу в основному запозичена з Біблії. Згідно Корану, світ був створений Аллахом за 6 днів. Земля з'єднується з небом невидимою драбиною, по якій опускаються і піднімаються ангели. На шостий день створений Адам, а з ребра Єва, сьомий день відпочинку -п'ятниця. Добре розроблена в ісламі концепція раю і пекла, теж запозичена у християн. Тварини по Корану створені з води, людина – з глини.

Багато місця в ісламі присвячено пророцтвам про майбутнє, які досить суперечливі в Корані. Приблизно суть їх в тому, що незадовго до кінця світу наступить епоха великого гріхопадіння, і наступить царство сатани (даджаме). На зміну цьому прийде царство Христа (месії "Махді"), Потім наступить день страшного суду, грішники підуть в пекло, праведні в рай. На відміну від християн, мусульмани вважають що в момент страшного суду велику роль буде відігравати Мухамед, що створювало культ пророка на протязі століть.

Як і християнство, іслам вчить покірності і послуху, сприймати світ таким, як він є – багатих і бідних, рабів і вільних. Приватна власність недоторкана (злодію відрубували частину правої руки). Як і Біблія, Коран закликає людей чесно працювати, чим вони забезпечать собі царство небесне, людина повинна терпляче переносити тягар повсякденного життя, думати про спасіння в загробному житті.

Основних обов'язків мусульманина є п'ять:

Сповідь – центральний обов’язок в ісламі. Суть в тому, що для того, щоб стати мусульманином, необхідно сказати фразу: "немає бога, крім Аллаха, і Мухамед пророк його". Тим самим людина стає покірною богу (Аллаху), і повинна виконувати наступні обов'язки.

Молитва (намаз) - обов'язковий п'ятикратний щоденний ритуал: на світанку, в полудень, пополудні, перед заходом сонця, перед сном, в мечеті або вдома. Жінок в мечеть не допускають. Під час молитви мусульманин нічого в Аллаха не просить. Мінарети при мечетях служать для того щоб муедзини - служителі мечеті, нагадували про час молитви. Молитва вдома проходить на спеціальному килимку лицем до Мекки.

Піст - в мусульман єдиний, але триває він цілий місяць (рамазан, рамадан). Їсти можна лише після заходу і перед сходом сонця. Крім рамазану мусульмани постять і по обітниці, в період засухи, за пропущені дні рамазану.

Милостиня (зак'ят) – четвертий обов’язок.

Кожний багатий повинен раз в рік ділитися своїми прибутками, виділяти частину їх як милостиню для бідних.

Хадж - паломництво в Мекку для поклоніння священному каменю Кааби, Єрусалим, Медіну.

До цих п'яти стовпів віри ісламу можна і віднести шостий - війну проти невірних - джихад (газават). Стверджувалось, що доля кожного визначена наперед Аллахом і тому не потрібно боятися іти в бій за святу віру - "На все воля Аллаха", тобто характерним є фаталізм.

На основі Корану і Сунни була утворена система мусульманського права – шаріат. Мусульманське право єдине: немає ні кримінального, ні цивільного. Його основна тенденція – в тому, що всі суперечливості життя оцінюються з точки зору релігії. Кодекс шаріату розділюється на три частини - обов'язки, юридичні норми, система покарань. Закони шаріату водночас є збірником моральних норм, яких повинен дотримуватись мусульманин - наприклад не пити, визначають становище жінки, і т.д.

Спочатку іслам був єдиний, але після смерті пророка в ньому відбувся розкол, пов'язаний з появою шиїзму ("шия" з араб. - партія, група). Його причиною була боротьба за владу між наступниками Мухамеда. Четвертий халіф - Алі був братом і зятем Мухамеда і прихильники Алі ("шия Алі", тобто "партія Алі") не визнавали законності попередніх халіфів. В основі доктрини шиїтів лежить теза про те, що лише нащадки пророка мають право на владу. Для шиїтів важлива була святість не тільки Мухамеда, але і Алі. Важливим елементом в вченні шиїтів є віра у дванадцятого "прихованого Імама ", який таємниче зник у XI ст. і повинен повернутися і встановити справедливість (Махді - месія). В шиїзмі поширений культ мученика Хусейна (внука пророка, який був вбитий прихильниками виборності влади). Шиїти визнають в Сунні тільки ті розповіді, які написані і складені людьми близькими до Алі. На даний час шиїзм став офіційною релігією в Ірані, переважає в Іраку, Йемені, Азербайджані, Туреччині. Суніти -90% мусульманського світу, і відповідно є ортодоксальною частиною ісламу. Сунніти вважають Сунну найважливішим додатком до Корану, визнають право виборності верховного владики мусульман з числа віруючих, які не обов'язково мають бути нащадками Мухамеда.

^ 4. НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ, НЕОТЕЧІЇ

Неорелігії, нетрадиційні течії –це релігійні комплекси, історично не успадковані від попередніх епох певним етносом, не притаманні його релігійній духовності, культурно-побутово не укорінені, поширені внаслідок місіонерської діяльності. Їм властиві наступні риси:

  • Виникнення на хвилі пошуків нових ціннісних орієнтирів ( як правило, внаслідок кризи традиційних релігій).

  • Міжрелігійний синтез. Нетрадиційні релігії здебільшого поєднують у собі елементи різних віровчень.

  • Динамічність розвитку і поширення, строкатість і постійна зміна спектра. Нетрадиційними для релігії певного етносу можуть бути як світові ( буддизм для українців), так і національні віровчення (релігії африканських народів), і неокульти.

  • Привабливість для високоосвічених людей. Нерідко до них прилучаються особи, які активно розмірковують над сенсом життя, прагнуть пізнати духовні надбання різних народів.

Нетрадиційні релігії породжені глибинними процесами суспільного життя XXст. Їх класифікують у сім груп: неохристиянство, орієнталізм, езотеризм, езотеризм, синтетичні релігії, сайєнтологія, сатанізм.

Неохристиянські течії представлені релігійними утвореннями, сформованими в лоні традиційного християнства, які намагаються пристосувати його до мінливих особливостей часу. Більшість їх, сформувалась за рубежем у 90-х рр. ХХ ст. Це – Міжнародна християнська місія, Християнська місія “Емануїл”, Армія спасіння, Новоапостольська церква, Церква повного Євангелія, “Нове життя”, “Хвала і поклоніння” та ін. Усі ці течії спираються на Біблію як головне джерело віросповідання і на особу Ісуса Христа як центральну фігуру релігійних доктрин, критикують ортодоксальне християнство за відхід від первісних традицій, оголошують свою церкву, секту винятково істинним, відроджувальним рухом євангельського Християнства, навіть месіанським щодо спасіння Христової віри. Досконале знання Біблії поєднують з її вільною інтерпретацією, а визнання Ісуса Христа межує з визнанням керівника церкви Пророком, посланцем Бога. Неохристиянство відрізняється власним розумінням природи Бога, Христа, сутності Святого Духа, пекла і раю тощо. Релігії орієнталістського напряму – це релігії східного походження: неоіндуїзм (Міжнародне товариство свідомості Кришни, товариство Шрі ауробіндо, Товариство ведичної культури, Міжнародне товариство “Всесвітня чиста релігія” ), течіями буддійського спрямування (дзен-буддизм, тибетський буддизм). До езотеричний течій належать різноманітні напрями, які, увібравши в себе езотеричні (гр. Esotrikos – таємний) традиції різних епох і народів, доробки сучасних езотериків сформували віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, магічні засоби спілкування з ним, підпорядкування його власним інтересам. Теософія, Братство Грааля, Реріхівське товариство, Асоціація “Живої етики” виникли на межі XIX – XX ст. як опозиція традиційним релігіям. Засновники стверджують, що тільки вони дають надзвичайно глибокі, приховані від “непосвячених” знання про світ. Неоязичництво представлене сукупністю течій та рухів, які з’явилися внаслідок намагань відродити дохристиянські вірування та обрядовість. До них належать такі діючі в Україні релігії, як: Рідна віра, РУН віра, Собор рідної віри, ладовірство, ягновірство, орантійці та ін. Одні з них організаційно оформлені, мають первну структуру, інші обмежилися лише обґрунтуванням свого вчення – специфічного язичницького бачення світу, Бога, людини. Синтетичні релігії у своїх догмах, культах спираються на поєднання елементів різних традиційних релігій, створюючи власні вчення, систему обрядових дійств, церковну організацію, претендуючи на статус надрелігії, яка поєднує багать різних релігій в одну, визнає істинність багатьох віровчень, але під певним кутом. У них розвинуті культ лідера, авторитет власних віросповідних Сайєнтологічні рухи – це нетрадиційні рухи, в яких орієнтація на досягнення науки і техніки поєднується джерел, наявна ідея богообраності послідовників. До них належать Біле братство, Церква Єднання (уніфікації, Мунізм), Бахаїзм.

З практикою вульгаризованого психоаналізу, фантастикою. До них належать Діанетика (Наукологія), АСТІКА, Наука Розуму, Християнська Наука, а також система Порфірія Іванова. До Сатанізму належать течії, яким властиве обожнення сил зла, поклоніння дияволу. Сатанізм не можна вважати новітнім явищем, оскільки він був відомий зі стародавніх часів, а його сучасні різновиди виникають на рубежі XIX XX ст., потім відновлені в 60-х рр. в Америці. Ці релігії є своєрідним антиподом християнства, побудовані на його дзеркальному відображенні. Моральна програма сатаністів насичена крайовим індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, культом сили.

Новітні релігійні утворення активно шукають можливостей розвитку взаємовідносин з державою, громадськістю, традиційними церквами, відчуваючи потребу інтегрування в конкретну соціально-економічну, політичну, ідеологічну, ментальну ситуацію.

Завдання для самоперевірки і самоаналізу:

  1. Спільні та різні риси фетишизму і анімізму.

  2. Що являє собою первісна магія?

  3. Дайте загальну характеристику уявлень про Бога в етнічних релігіях.

  4. Яким було уявлення про потойбічне життя в ранніх етнічних релігіях.

  5. Особливості культової практики ранніх національних релігій.

  6. Що таке національні релігії, у чому їх сутність?

  7. Визначте сутність політеїзму.

  8. Які зміни в уявленнях про надприродне відбулися при переході від релігій первісного суспільства до етнічних релігій?

  9. Чим відрізняються у своєму ставленні до страждання християнство і буддизм?

  10. Які основні напрями існують в буддизмі?

  11. Які етапи у своєму розвитку пройшло християнство?

  12. Що є принципово нового у християнському відношенні до Бога?

  13. Які заповіді в християнстві є найголовнішими?

  14. Назвіть основні заповіді ісламу.

  15. З якими релігіями найбільше пов’язане вчення ісламу?

  16. Які риси характерні для сайєнтологічних течій?

  17. Назвіть основні орієнталістські релігійні об’єднання.

Література

  1. Ерышев А.А. Религиоведение. – К., 1999, 2001.

  2. Васильев Л.С. История религий востока. – М.,1983.

  3. История религии :учебн.пос. в 2-х т. / под ред. И.Н.Яблокова. – М., 2002.

  4. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 2002.

  5. Релігієзнавство: підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К., 2000.

  6. Ходькова Л.П. Релігієзнавство: навч. пос. – Львів, 2000.

1   2   3   4   5

Схожі:

Програма Курсу релігієзнавство icon3446 релігієзнавство тестові завдання з курсу «Релігієзнавство»
Релігієзнавство. Тестові завдання з курсу «Релігієзнавство» / укладачі: Т. О. Козинцева, В. В. Опанасюк. – Суми : Сумський державний...
Програма Курсу релігієзнавство iconРобоча програма дисципліни "Релігієзнавство" Укладач Балашенко І. В. Зміст Мета І завдання вивчення курсу. Міждисциплінарні зв'язки
Майбутній фахівець повинен мати уявлення про духовну спадщину людства, загальнолюдські цінності, зосереджені у вченнях світових релігій....
Програма Курсу релігієзнавство iconСистема оцінювання знань з курсу „Релігієзнавство”
Критерії оцінювання знань та умінь студентів під час вивчення курсу „Релігієзнавство”
Програма Курсу релігієзнавство iconРобоча програма навчальної дисципліни релігієзнавство
Релігієзнавство. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів філософського факультету за напрямом підготовки 020101 – культурологія,...
Програма Курсу релігієзнавство iconРелігієзнавство
Релігієзнавство: Підручник / Є. Дулуман, М. Закович, М. Рибачук та ін.; за ред. М. Заковича. – К.: Вища школа, 2000. – 315 с
Програма Курсу релігієзнавство iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни "Релігієзнавство", рекомендовану літературу, варіанти індивідуальних завдань
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей...
Програма Курсу релігієзнавство iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни "Релігієзнавство", рекомендовану літературу, варіанти індивідуальних завдань
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей...
Програма Курсу релігієзнавство iconПрограма курсу " Релігієзнавство" (для студентів Наукма, бакалаврський рівень навчання)
Значне місце посідають питання суспільного функціонування релігії, насамперед як нормативної системи, вплив її на культуру, мораль,...
Програма Курсу релігієзнавство iconМіністерство освіти І науки України
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «Релігієзнавство» для студентів 2 курсу заочної форми навчання...
Програма Курсу релігієзнавство iconМіністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи