Програма Курсу релігієзнавство icon

Програма Курсу релігієзнавство




НазваПрограма Курсу релігієзнавство
Сторінка3/5
Дата01.08.2012
Розмір0.98 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5
ТЕМА III. Лекція 3. Історія і сучасний стан релігійних віровчень
та конфесій в Україні. Поняття свободи совісті та
конституційно-правові умови її забезпечення в Україні.


Духовна культура проукраїнських народів. Причини і умови появи християнства в Київській Русі. Національно-визвольна боротьба українського народу. Місце і роль релігії і церкви у цьому процесі. Православна церква у духовній культурі України. Греко-католицька церква в Україні, її особливості

Сучасне релігійне становище в Україні. Місце і роль релігії в духовній культурі сучасної України. Проблеми сучасної релігійності, міжконфесійні конфлікти і можливі шляхи їх подолання.

Поняття свободи совісті як загальнолюдської цінності. Проблема свободи совісті в історії людства та умові її забезпечення в сучасному суспільстві. Свобода совісті як конституційно-правова категорія. Основні документи українського законодавства про свободу совісті та релігійні організації.

Мета вивчення: Ознайомити студентів з історією , формами та сучасним станом релігійних вірувань в Україні, дати уявлення студентам про свободу совісті та її значення в формуванні сучасної світової культури.

Провідна ідея: Роль і місце релігії в духовній культурі українського народу, надзвичайна роль свободи совісті в системі загальнолюдських цінностей.

Основні поняття теми: Слов’янство, уніацтво, автокефалія, патріарх, греко-католицтво, обновленство, свобода совісті, вільнодумство, деїзм, атеїзм, єресі.

ПЛАН:

  1. Релігійні вірування східних слов’ян.

  2. Історія і особливість християнства в Україні.

  3. Державне законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.

^ 1. РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ СХІДНИХ СЛОВЯН

Дохристиянські вірування беруть початок від землеробських культів трипільської культури. Саме на той час припадає започаткування релігії стародавніх слов’ян, яку можна віднести до ранніх національних релігій, так як існувала вона в період становлення Київської Русі. Про слов’ян з історичних пам’яток відомо, що вони визнавали єдиного Бога, що посилає блискавку і йому приносять в жертву худобу. Але розуміння слов’янами природи бога мало політеїстичний характер: єдине божество створює інших молодших богів, які є його дітьми, тому є з ним єдиним цілим. Пантеон слов’янських богів був значним, існувала власна міфологія і демонологія, які дають добре уявлення про звичаї, характер і систему цінностей язичницької Русі. Слід відмітити, що в християнських літописах язичницькі культи згадуються як негативні, “поганські”, але це – суб’єктивне бачення християнами чужої релігії. Самі слов’яни дуже шанували богів, було багато яскравих свят на їх честь. На думку М.Грушевського, спочатку головним з богів був Сварог – бог Неба, світлу, сонця. Він був основою всього, владикою світу, від якого походять інші боги – Сварожичі. Пізніше на його місце приходить Перун – головний бог грому, покровитель війська. Після християнізації культ Перуна був перенесений на св. Іллю. Слов’янські боги мали антропоморфний вигляд, мали сім’ї; їх взаємовідносини з іншими богами нагадують давньогрецьку, германську або індійську міфологію, що свідчить про спільні величні корені нащадків арійських народів. Наступним великим богом був бог сонця – Даждьбог, родоначальник русичів ( “Слово о полку Ігоревім" називає русів “Даждьбоговими внуками”). Близькими до його культу бувкульт Хорса – бога сонця, тепла. Одним з головних культів був культ Велеса (Волоса) – бога скотарства, достатку, торгівлі, мудрості. Особливо був поширений серед племен Таврії – Північного Причорномор’я (Тавр – бик, символ Велеса). В християнські часи Велеса заступив св. Влас, покровитель пастухів та худоби. Стрибог був богом вітру, антиподом Даждьбогу, бо знищував добро, був уособленням холоду, негоди. Серед головних богів була Макоша – сестра Сонця, богиня дощу, заступниця дому, родинного вогнища, покровителька ткацтва, прядіння. Існувала і богиня любові, вірного подружнього життя , щастя, весни – Лада. ЇЇ культ відрізнявся особливою красою. Ії діти – Лель – бог любові і пристрасті, та Полеля – бог (чи богиня) шлюбу. Богом літнього розквіту, творчих сил, природи, плодючості, сили, хоробрості був Ярило. Тісно пов’язаний з ним був культ Купайла – бога плодоносності, радості, згоди, на честь якого з 6 на 7 липня справляли гучне свято, що дійшло до наших днів. Дружиною Купайла була Морена (Мара)– богиня смерті, культ якої в Україні пізніше перетворився в образ підступної жінки-чарівниці. В давніх джерелах згадується багато інших богів: Див, Род, Рожаниця, Коляда, Білобог та Чорнобог, і багато інших. Дохристиянських часів сягають також вірування, пов’язані з «нечистою силою», іншими надприродними образами, які своїми діями були здатні приносити людям шкоду (відьми, вовкулаки, упирі, чорти, домовики). Значне місце посідали лісові та водяні демонічні істоти – русалки, мавки та ін. Важливе місце в давніх віруваннях знайшов культ роду, мертвих предків, пращурів. Важливе місце в житті східних слов’ян посідали культові споруди: капища, святилища, ідоли богів. Є ймовірність, що існували і храми, але дерев’яні споруди стародавніх часів, звісно, не збереглися. В тогочасному суспільстві існував клас жерців – волхвів, які досконало знали і виконували всі обряди, стежили за неухильним дотриманням прадідівських канонів. Стародавня українська обрядовість була однією з форм збалансованих відносин соціально-господарської системи слов’ян з природно-екологічною і духовною. Обряди увібрали в себе весь попередній досвід розвитку найдавніших вірувань ві виступали гармонійною формою взаємодії Людини і Природи, органічно ввійшли пізніше у християнство.

^ 2. ІСТОРІЯ І ОСОБЛИВІСТЬ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ

Як свідчать історичні джерела, на територію сучасної України християнство проникало ще в перші століття нашої ери. За оповіданням, першим проповідником християнства був апостол Андрій. До Володимира Київську Русь намагалися хрестити (наприклад, Аскольд), але офіційною датою проголошення християнства державною релігією стало 14 серпня 988р., коли за наказом князя Володимира Великого в річці Почайній було проведено хрещення киян. Християнство прийшло до наших предків не в результаті стихійного релігійного розвитку, а шляхом директивного введення авторитетом державної влади. Князю була потрібна ідеологія, яка б відповідала потребам феодального розвитку, освячення його влади і статусу, визнання Русі іншими крупними державами, зміцнення держави, подолання роздробленості. Після хрещення Русь спочатку була підпорядкована Константинополю, який призначав митрополита (главу церкви) і через нього впливав на політичні процеси. Київські князі намагалися позбутися “опіки” Візантії (Спочатку – Ярослав Мудрий в 1051р., потім Ізяслав Мстиславович у 1147 р.), але ці спроби давали лише тимчасовий результат. Київське християнство відкидало візантійські ідеї цезаропапізму, які вимагали домінування світської влади в церкві над владою духовною, месіанського призначення візантійства. Після розколу 1054р. зусилля Константинополя були спрямовані на ліквідацію основ київського християнства, чого було досягнуто після смерті кн. Ізяслава в 1154р розгромом національного табору на чолі з митрополитом Климентом Смолятичем. Князі Юрій Довгорукий, а потім – Андрій Боголюбський поширюють візантійський варіант християнства на північні землі Київської держави, а противники цього напряму залишались головним чином у Києво-Печерській Лаврі. Тим самим, було започатковано московський варіант християнства на основі візантійської православної практики яка пізніше ( “Москва – третій Рим і четвертому не бувати”) були обґрунтовані псковським монахом Філофеєм, відбувся перехід від засад християнського універсалізму, толерантного ставлення до західних церков в русло догматичного церковного вчення. Після татаро-монгольської навали князь Данило Галицький домігся від Константинополя призначення митрополитом свого ставленника – Кирила. Потім симпатії наступних діячів переходять до північних князівств: наступний митрополит – грек Максим переносить свою резиденцію у Володимир, потім – до Москви. В свою чергу, кн. Юрій Львович домігся створення Галицької митрополії в 1303 р., яка сприяла посиленню Галицько-Волинського князівства, розвитку національної культури в традиційних формах. Після завоювання Києва Литовським князем Гедиміном в 1321 р. Київську митрополію фактично було поділено між Литовським і Московським князівством, кожне з яких прагнуло мати свого ставленика на формально єдиній Київській митрополичій кафедрі. У 1354 р. Константинопольський патріарх висвятив двох митрополитів - Олексія з титулом "Київської і всієї Русі" і Романа - на митрополита Литовського (Київського), до юрисдикції якого входили землі Білорусії і України, що практично означало поділ колись єдиної Київської митрополії.

В 1448 р. без відома Константинополя, в Москві обирають митрополитом Іону, який був останній, що носив титул "Київського і всія Русі" так як його наступники до 1589 р. носили титул "Московський і всієї Русі". 1448 рік більшість вчених вважають початком автокефальної Московської право славної церкви, хоч канонічне це було оформлено через 141 р. (1589 р.). В 1458 р. Константинопольським патріархом було висвячено митрополитом, "Київським і всієї Русі" Григорія Болгарина, якого не сприйняли в Москві, і навпаки підтримали в Польсько-Литовській державі. З цього часу Київська і Московська митрополії діяли незалежно одна від одної.

Становище православної церкви в Україні, яка номінальне підпорядковувалась Константинополю погіршилось після підписання Люблінської унії 1569 р., внаслідок якої Литовська і Польська держави об'єднались в єдину Річ Посполиту. Польські магнати проводили політику, спрямовану на поширення католицизму, який був панівною релігією у Польщі, з метою окатоличення, а пізніше, і ополячення українського народу. Більшість української еліти прийняли католицьку віру, тим самим відійшовши від свого народу. Після Брестської унії (1596 р.), польський уряд поступово поставив православну церкву поза законом. В 1610 р., в Речі Посполитій залишився тільки один єпископ, практично не було кому висвячувати православних священиків.

В 1620 р. Україну відвідує єрусалимський патріарх Феофан. При підтримці братчиків, міщан і, насамперед, запорізького козацтва і особисто гетьмана Сагайдачного, було відновлено Київську митрополію, обрано митрополита і висвячено шість єпископів, тобто відновлено українську православну церкву та ієрархію, що мало велике значення для подальшого розвитку Українського православ'я. Київській митрополії було надано ряд привілеїв, зокрема право єпископату обирати митрополита. Українська православна церква підтримала Б.Хмельницького в період війни 1648 -1654 рр. вбачаючи в ньому свого охоронця.

Після Переяславської Ради 1654 р. царський уряд і Московський патріархат поставили питання про підпорядкування Київської митрополії Москві, але українські ієрархи категорично виступили проти цього, зокрема Київський митрополит Сильвестр Косів, який взагалі негативно сприйняв Переяславську Раду і відмовився присягати царю. І лише в 1686 році, за гетьмана Самойловича, Київську митрополію були приєднано до Московського патріархату. Це викликало обурення не тільки серед частини українського духовенства, але і в Константинопольського та Єрусалимського патріархів, які висловили свій протест Московському патріарху, проблема вирішилась політично - Московське духовенство звернулось до Туреччини, яка в цей час була в стані війни з Австрією, Польщею, та Венецією, а Москва підтримувала нейтралітет, і турецький візир наказав Константинопольському патріарху задовольнити прохання Москви. За це Константинопольський патріарх одержав від Москви "три сорока соболів і двісті червінців", але в 1688 р. Собор східних патріархів позбавив його за цей вчинок патріаршого сану.

Приєднання української митрополії до Московського патріархату мало негативне значення для подальшого розвитку українського православ'я. Поступово, з-під влади Київської митрополії було відібрано і передано в безпосереднє підпорядкування Московському патріархату ряд монастирів, єпархій, монастирських маєтків. У 1720 р, Петро І видав указ, яким заборонялось друкування книжок українською мовою. Синод наказав також вилучити з церков книги, друковані в Україні і замінити їх російськими. Було заборонено українську вимову церковнослов'янської мови у відправах. В кінцевому результаті це привело до повної втрати самобутності, національного характеру, традиційної близькості православної церкви до народу. Церква стала одним із засобів русифікації українського народу. І навпаки, при єднання Київської митрополії до Московського патріархату мало велике значення для Росії. Як вважають сучасні українські дослідники, культурну політику Росії в перший половині XVIII ст. визначили діячі вихідці з України - Феофан Прокопович, Дмитро Туптало, Стефан Яворський. Більшість єпархій московського патріархату у XVIII ст. очолювали вихідці з України. Ідея незалежної (автокефальної) церкви православної продовжувала жити в свідомості українського народу і з новою силою поширюється під час революції 1905 -1907 рр., а після революції 1917 р. одержала можливість для втілення в життя.

В 1917 р. створюється "Всеукраїнська православна церковна рада" (ВПЦР) на чолі з військовим священиком Олександром Маричевим, яка очолила віруючих, що виступали за створення Української Автокефальної православної церкви (УАПЦ). Процес створення УАПЦ тривав чотири роки і 14 жовтня 1921 р. на Всеукраїнськім православнім соборі було фактично проголошено УАПЦ. Собор засудив акт приєднання 1686 р. обрав главою УАПЦ митрополита Василя Липківського. Радянська влада, з метою послаблення впливу Руської православної церкви та її духовенства, а також з прагненням зміцнення свого становища в Україні, спочатку не чинила перешкод для становлення і діяльності УАПЦ. Але пізніше з др.пол.20-х рр., розпочинає наступ на УАПЦ, зокрема на її керівництво, звинувачуючи його в антирадянській націоналістичній діяльності. В 1927 р. був усунений від влади глава УАПЦ, визначний діяч автокефального руху Василь Липківський. В січні 1930 р. III Всеукраїнський Собор під тиском органів ДПУ і у зв'язку з судовим процесом над т.зв. "Спілкою Визволення України" (СВУ), по якому проходили ієрархи УАПЦ, заявив про саморозпуск УАПЦ, що привело до закриття парафій УАПЦ, репресій проти духовенства і віруючих. Парафії УАПЦ збереглись за кордоном, зокрема в Польщі. В роки війни, на територіях, окупованих Німеччиною, УАПЦ відновила свою діяльність. Після війни парафії УАПЦ продовжили своє існування в місцях проживання української еміграції - США, Канаді та в інших.

У 1989 р. відроджується автокефальний рух на Україні. На початку червня 1990 р. Всеукраїнський собор УАПЦ, що відбувся в Києві, затвердив факт відновлення УАПЦ, ухвалив рішення про створення її патріархату. Першим патріархом було обрано митрополита Української православної церкви в США Мстислава (Скрипника).

Прагнучи обмежити поширення УАПЦ і враховуючи процеси національного і релігійного відродження в Україні, керівництво Руської православної церкви реорганізує свої структури в Україні, Український екзархат РПЦ перейменовано в Українську православну церкву на правах автономії. Внаслідок цього виникає УПЦ Московського патріархату, залишаючись його складовою частиною. Частина українського духовенства на чолі з митрополитом Філаретом після проголошення незалежності України поставила питання перед керівництвом РПЦ про повну автокефалію, але не одержавши згоди, в 1992 році об'єднується з УАПЦ і утворює УПЦ- Київського патріархату. Проте ряд єпископів УАПЦ не підтримало нового об'єднання і після смерті глави УПЦ Київського патріархату патріарха Мстислава в 1993 р. знову проголошує УАПЦ, главою якої обрано патріарха Димитрія. В свою чергу собор УПЦ - КП обирає митрополита Володимира патріархом Київ ським і всієї Русі - України (1993 -1995 рр.) Після його смерті УПЦ КП очолив митрополита Філарет, якого було обрано патріархом. Таким чином на даний час на Україні діє три основних православних церкви - УПЦ Московського патріархату (7534 громади на 1-й квартал 1998), складова частина РПЦ, Українська ПЦ Київського патріархату (1983 громади та УАПЦ (985 громади).1

Українська Греко-Католицька церква (УГКЦ) виникла внаслідок Берестейської унії (1596 р.) та Ужгородської 1646 р. Брестська унія, на думку сучасних дослідників, була результатом складної релігійної ситуації, в якій опинилось православ'я на землях, які входили в склад Речі Посполитої. Церковні незгоди, суперечки, що точились між католицьким та православним духовенством негативно впливали на загальний стан українського суспільства, активний наступ католицизму, підтримуваного польським урядом привів до занепаду православ'я. Державні і світські особи, особливо шляхта, купували і продавали різні церковні посади, зокрема сани єпископів і архімандритів. Вище духовенство вело аморальний спосіб життя, грубо порушувало церковні канони, обов'язки священиків, було малоосвіченим. Єзуїт Петро Скарга писав, "...що вже наука впала, а попи схлопіли і ніколи вівці (православні віруючі) не можуть мати з них такої потіхи якої треба".

Ідея унії мала прихильність і серед українців. Вихід з кризи вбачався ієрархами православної церкви (М.Рогоза, Іпатій Потій, Кирило Терлецький) в унії.

Ідею унії підтримував і відомий меценат, поборник православ'я кн. К.Острозький. Правда, як зазначав М.Костомаров, "унія в планах Острозького була не така як у єзуїтів... Острозький вважав правильним таке з'єднання церков, якщо до нього приступлять в інших православних країнах". Ієрархи православ'я вбачали в унії шлях до припинення незгод і примирення церков, досягнення єдності, зрівняння в правах з католицьким духовенством, а також засіб одержання великих привілеїв, якими користувались католицькі єпископи. Деякі представники української шляхти та міщанства вважали, що завдяки підпорядкуванню церкви Папі Римському, відновиться дисципліна духовенства і віруючих, а українці зможуть зберегти свою історичну і культурну самобутність.

Впровадження Брестської, а пізніше і Ужгородської унії не було безболісним для українського народу, який боляче сприймав порушення традицій релігійно-церковного життя, віри дідів, батьків, тим більше, що одним з головних методів залучення до унії був примус і насильство.

Поширення Греко-Католицької церкви, організаційні основи якої були прийняті на Берестейському соборі, відбувалось на території Правобережної і частини Лівобережної України, Білорусії, а після Ужгородської унії в Закарпатті, Східній Словаччині, землях Угорщини, де проживали українці.

Сутність греко-католицизму (уніатства) полягала в тому, що православні визнавали зверхність Папи Римського, основні догмати, основи віросповідання були запозичені у католицизмі, але обряди, звичаї залишились православними, що мало велике значення також обрядовість - це не просто норма віросповідання, а і історично складена і освячена традицією форма єдності віровчення і культури народу, його духовності.

Після входження України в склад Росії, греко-католицька церква припиняє своє існування на землях, які відійшли до Росії згідно Андрусівського договору, і пізніше, в результаті другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої, коли до складу Росії ввійшла Правобережна Україна. З ініціативи російського православного духовенства та царського уряду почалось масове навертання до православ'я, що супроводжувалось нерідко знову ж таки насильницькими методами, У 1875 р. були ліквідовані останні греко-католицькі громади в Росії і подальший розвиток греко-католицької церкви пов'язаний з Галичиною та Закарпаттям.

Поряд з негативними явищами, що мали місце після прийняття унії - насильницьке впровадження, роз'єднання українців за конфесійною приналежністю, можна відзначити і позитивні сторони цього явища: Унія викликала пробудження національної свідомості українців внаслідок внутрішнього опору, який виникав при її впровадження, коли до українців приходило усвідомлення себе, як носія ознак, що складають окремий народ, етнос. Унія стала засобом захисту рідної мови як найголовнішої ознаки нації. І це яскраво можна побачити на прикладі Галичини, яка від 1340 р. перебувала під іноземним пануванням, але де найповніше збереглась рідна мова, традиції, національна самосвідомість. Прийняття унії сприяло відкриттю ряду українських шкіл, які діяли у Галичині до 1939 р. і були осередком української духовності. Формальне зрівняння українського духовенства з католицьким відкривало можливості здобувати середню і вищу освіту, що створило передумови до появи національної інтелігенції, яка започаткувала і успішно здійснювала українське національне відродження і державотворення в Гали чині і в Україні в цілому. Саме через це греко-католицька церква була об'єктом для гонінь і репресій як з боку польської адміністрації в Галичині в др. пол. XIX ст., так збоку царської Росії і Радянської влади.

Першого значного удару по греко-католицькій церкві було завдано під час першої окупації Галичини російськими військами в 1914 -1915 рр. в ході першої світової війни. УГКЦ розглядалось російською військовою адміністрацією як розсадник "мазепинства". За межі Галичини було вивезено ряд церковних цінностей, закривались церкви, друкарні, робились спроби навертання в православ'я. Ряд ієрархів УГКЦ, її главу А.Шептицького, рядових священиків було депортовано в Росію. На протязі 1900-1944 рр. УГКЦ очолював визначний діяч українського церковного життя митрополит А.Шептицький. Він не тільки вивів УГКЦ із кризи, в якій вона перебувала після наступу польських шовіністів в др. пол. XIX ст., але і створив з неї цілком національне, українське релігійне об'єднання. Культурно-просвітницька діяльність Шептицького була скерована на піднесення моралі і духовності народу, національної самосвідомості. А Шептицький активно займався меценатською діяльністю, на його кошти будувались школи, притулки, лікарні, було відкрито український національний музей. В роки німецької окупації він виступив проти геноциду єврейського населення.

Після смерті А.Шептицького в 1944 р. радянський уряд розпочинає широкомасштабну акцію проти греко-католицької церкви з метою її повної ліквідації. В квітні 1945 року було заарештовано і репресовано весь її єпископат Й.Сліпого, М.Чарнецького, М.Будку, Г.Хомишина, Й.Коциловського. НКВС приступив до підготовки Львівського собору, який відбувся в березні 1946 р. під керівництвом настоятеля Преображенської церкви у М.Львові, о. Гавриїла Костельника, Собор скасував унію 1596 р., підпорядкував громади УГКЦ Руській православній церкві. Аналогічні події відбулись в Закарпатті в 1949 р., коли було скасовано Ужгородську унію. Священиків, які виступали проти рішень Собору і не бажали переходити в православ'я, було заарештовано і репресовано. З цього часу і до 1989 р. УГКЦ діяла в катакомбних умовах (нелегально). В 1987 р. було створено "Комітет захисту УКЦ" на чолі з відомим правозахисником Іваном Гелем. Його діяльність була направлена на легалізацію УГКЦ, було проведено ряд акцій з цією метою.

В 1989 році УГКЦ була офіційно зареєстрована у комітеті по справах релігії при Раді міністрів УРСР, почався процес відродження УГКЦ, яка на даний час за кількістю парафій досягла довоєнного рівня - 3237 у 1939 і 3235 у 1998 р. Слід зазначити що процес відновлення діяльності греко-католицьких громад нерідко супроводжувався конфліктами з іншими конфесіями, головною причиною чого було невирішеність майнових питань і культових приміщень.

^ 3. ДЕРЖАВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО СВОБОДУ
СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Після проголошення незалежності України перед українським суспільством постали дві релігійні проблеми-подолання наслідків політики войовничого атеїзму, яка проводилась в колишньому СРСР і пошуки шляхів до замирення між собою і поєднання у вірі різних християнських церков. Щодо розв'язання даних проблем, то слід відзначити, що з перших кроків державного становлення, а саме 24 квітня 1991 року в Україні був прийнятий Закон "Про свободу совісті та релігійні організації в Україні" від 23 квітня 1991 року. Правовий зміст свободи совісті містить у собі такі конституційні норми:

  • рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії:

  • використання громадянами своїх прав і свобод не повинно перешкоджати інтересам суспільства і держави, реалізації прав інших громадян;

- здійснення прав і свобод невід'ємне від виконання громадянином своїх обов'язків.

Свобода совісті як конституційний принцип і норма державного права захищається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом. Суттєві аспекти свободи совісті розкриваються в ряді законів, зокрема, в законах про працю, народну освіту, військову службу, "Закон про свободу совісті та релігійні організації в Україні (1991р.)" є вагомим чинником у правовому регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з релігією та релігійними формуваннями, визначає обов'язки, права релігійних об'єднань та громадян, розкриває сутність державного контролю за додержанням законодавства про релігією та церкву.

В "Загальних положеннях" (І розділ) викладено правові норми конституційного характеру. Закон гарантує право на свободу совісті, ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Церква в Україні відокремлена від держави, а школа - від церкви. Усі релігії рівні перед за коном.

У II розділі закону дається визначення релігійних громад, релігійних управлінь і релігійних братств, духовних навчальних закладів, розглядається порядок реєстрації статутів цих формувань. Релігійна організація визначається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту, користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту. Діяльність релігійних об'єднань може бути припинена у зв'язку з їх реорганізацією або ліквідацією. У разі порушення цим формуванням законів України його діяльність може бути припинена за рішенням суду.

У III розділі "Майновий стан релігійних організацій зазначається, що релігійні об'єднання мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, які надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних формувань, не оподатковуються.

Релігійні об'єднання мають право заснувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади, які отримують права юридичної особи.

IV розділ "Права релігійних організацій та громадян, пов'язані із свободою віросповідання" регламентує ряд аспектів при проведенні богослужінь, обрядів, церемоній та процесій у церквах, на кладовищах, у місцях окремих поховань, тощо.

Релігійні об'єднання користуються винятковим правом заснування підприємств для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів релігійного культу.

Характер трудової діяльності трудові права та правові відносини громадян розкриваються у V розділі "Трудова діяльність у релігійних організаціях та на їх підприємствах".

Гарантії права на свободу світогляду і віросповідання гарантовані ст.35 Конституції України. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово або колективно релігійні, культові і ритуальні обряди. Церква і релігійні організації відокремлені від держави, школи від церкви.

Конституцією України жодна з релігій обов'язково не визначається. Таким чином, закони нашої держави передбачають задоволення духовних потреб віруючих і атеїстів, забороняють дискримінацію громадян залежно від їхнього ставлення до релігії. Завдяки чинному законодавству і загальній демократизації українського суспільства, за роки незалежності України мережа релігійних громад зросла майже на 3,5 тис. одиниць.

В цілому на кінець 1997 року в Україні було зареєстровано 17045 тис. релігійних організацій, з яких лише 67 традиційного напряму.

Однією з найголовніших проблем сучасного релігійного життя України залишається проблема єдності і подолання міжконфесійних чвар серед традиційних українських церков - православних, створення єдиної української церкви на національній основі, яка могла б зробити величезний внесок в процеси українського державотворення і духовного розвитку українського народу.

^ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ І САМОАНАЛІЗУ:

  1. В чому особливість релігійних вірувань східних слов’ян?

  2. Розкажіть про залишки язичництва у православ’ї.

  3. Як ви розумієте поняття “автокефальна церква”?

  4. Що таке уніацтво?

  5. Назвіть сучасні православні церкви на території України.

  6. Яка значення мала релігія для розвитку української культури в минулому?

  7. Охарактеризуйте сучасне релігійне становище в Україні.

  8. Як ви розумієте поняття “свобода совісті”?

  9. Яка історична роль вільнодумства у боротьбі людства за свободу совісті?

  10. Охарактеризуйте сучасні умови забезпечення свободи совісті в Україні.

  11. Охарактеризуйте Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

Література

  1. Академічне релігієзнавство / За ред А. Колодного.– К., 2000.

  2. Ерышев А.А. Религиоведение. – К., 1999, 2001.

  3. Історія релігії в Україні: Навч.пос. / За ред. А.М.Колодного; П.Л. Яроцького.– К., 1999.

  4. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 2002.

  5. Конституция Украины. – К., 1996.

  6. Релігієзнавство/ За ред. Бублика С.А – К., 1999.

  7. Релігієзнавство: підручник / За ред. М.М.Заковича. – К., 2000.

  8. Релігієзнавство: підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К., 2000.

  9. Ходькова Л.П. Релігієзнавство: навч. пос. – Львів, 2000.

^ СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

Навчальним планом не передбаченні.

ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ

Навчальним планом не передбаченні.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

В курсі “Релігієзнавство” передбачається виконання індивідуального завдання у вигляді контрольної роботи.

^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Форми проведення занять : лекції, самостійна робота.


У лекціях передбачено:

  • Висвітлення основних теоретичних питань курсу;

  • включення студентів в коло релігієзнавчих проблем;

  • навчання можливості використання релігієзнавчих знань для осмислення і розуміння найбільш актуальних проблем сучасності.

Конспекти лекцій повинні містити основні поняття та тезисний виклад проблем, що розкриваються у темі лекції.


^ Самостійна робота під керівництвом викладача повинна:

  • навчити студентів вести дискусію з питань самостійно вивченої теми;

  • активізувати творчу роботу студентів, спрямовану на самостійність міркувань та формування власної думки щодо світоглядних проблем, вироблення активної життєвої позиції;

  • продемонструвати отримані навички, довести здатність студентів використовувати одержанні знання у повсякденному житті та у професійній діяльності.

  • організувати індивідуальну роботу студентів з науково-методичною літературою та першоджерелами;

Самостійна робота над заданою темою передбачає індивідуальну роботу з науково-методичною літературою і аналіз різних посібників; конспектування, висвітлення певних питань визначеної теми у невеликих конкретних відповідях, вчасне виконання, написання та захист контрольної роботи. Виконання роботи передбачає індивідуальний вибір теми і написання роботи студентом у визначений термін; дотримання структурованого плану (3-5 пунктів) для розкриття теми; опір на декілька (3-4) науково-методичних джерела, використання додаткової літератури (статей, монографій), вчасне виконання і захист.


^ Критерії оцінки знань на заліку.

– Оцінка “зараховано” передбачає виконання завдання (написання і захист контрольної роботи, відповідь на 2 контрольних та 2 тестових запитання) на достатньо високому рівні (або вище середнього) з незначною кількістю помилок, що свідчить про знання студентом основної частини матеріалу, обов’язкове виконання мінімального обсягу завдань .

– Оцінка “незараховано” передбачає невиконання мінімального обсягу завдання (1/2 роботи), велику кількість (більше 1/3) помилок, невиконання суттєвої частини роботи, яка свідчить про відсутність основних знань з певної теми і вимагає серйозної подальшої роботи.


^ Вимоги та критерії оцінки контрольної роботи з релігієзнавства:

Контрольна робота повинна показати вміння студента аналізувати релігієзнавчі першоджерела, літературні джерела, виявити зв’язок із закономірностями виникнення релігії та її розвитку. Зміст роботи має відповідати тематиці, включати до себе основні релігієзнавчи терміни та поняття. Використання тільки навчальної літератури свідчить про низький рівень роботи. Захист контрольної роботи проводиться під час заліку. Студент повинен показати володінні темою, уміти відповісти на запитання. Дотримування цих вимог є підставою для оцінки “відмінно”. Оцінка “добре”ставиться, коли робота має окремі недоліки. Оцінка “задовільно” ставиться, коли питання контрольної роботи розкрити недостатньо, на захисті студент показав не повне володіння термінологією та поняттями, відповів тільки на частину запитань. Оцінка “незадовільно” ставиться, коли тема реферату не розкрита, не висвітлені всі пункти плану.


^ КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ


  1. Розкрийте поняття “релігія”.

  2. Назвіть головні причини виникнення релігії.

  3. В чому полягає особливості релігії як форми суспільної свідомості?

  4. Яке трактування отримує співвідношення релігії та культури в сучасних релігіях?

  5. Чим відрізняються погляди науки та релігії щодо суті історичного процесу?

  6. Охарактеризуйте взаємовідносини науки та релігія в сучасному суспільстві.

  7. Як пов’язані між собою релігія та мораль?

  8. Що таке релігійний культ?

  9. Назвіть основні складові структури релігії.

  10. Назвіть основні функції релігії.

  11. Які типи релігійних організацій ви знаєте?

  12. Назвіть історичні типи релігій.

  13. Охарактеризуйте особливості релігій первісного ладу.

  14. Вкажіть на основні відмінності ранніх та пізніх національних релігій.

  15. Назвіть головні особливості буддизму як світової релігії.

  16. В чому особливість дохристиянських вірувань східних слов’ян?

  17. Назвіть соціально-історичні умови виникнення християнства.

  18. Назвіть головні особливості католицизму.

  19. Назвіть головні особливості православ’я.

  20. Назвіть головні особливості протестантизму.

  21. Назвіть головні особливості ісламу як світової релігії.

  22. Охарактеризуйте сучасну релігійну ситуацію в Україні.

  23. Протилежність наукового та релігійного світоглядів.

  24. Які історичні форми вільнодумства ви знаєте?

  25. Охарактеризуйте вільнодумство античності.

  26. Назвіть особливості середньовічного вільнодумства.

  27. Охарактеризуйте атеїзм як певну ступінь вільнодумства.

  28. Що таке природно-наукове вільнодумство?

  29. Розкрийте поняття свободи совісті.

  30. Охарактеризуйте сучасне законодавство України щодо релігії.

^ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ


  1. Які проблеми розглядає релігієзнавство:

а) філософські, історичні, психологічні, економічні;

б) філософські, історичні, психологічні, соціальні;

в) філософські, історичні, психологічні, політичні.


  1. Предметом релігієзнавчої теорії є:

а) економічне життя держави;

б) феномен релігії;

в) релігійні вчення (історія релігії).


  1. Хто був засновником натуралістичної теорії походженні релігії:

а) Б. Вольнею;

б) Є. Дюрк гейм;

в) К. Маркс.


  1. Основною матеріалістичною концепцією є:

а) теорія К.Маркса;

б) теорія Ш.Дюпюі;

в) теорія З.Фрейда.


  1. Основою соціологічної концепції є:

а) теорія К.Маркса;

б) теорія Є. Дюрк гейм;

в) теорія З.Фрейда.


  1. Психологічні теорію появи релігії започаткував:

а) Е.Фромм;

б) З.Фрейд;

в) У.Джеймс.


  1. Політеїзм – це:

а) багатобожжя;

б) єдинобожжя;

в) немає правильної відповіді.


8.Монотеїзм – це:

а) багатобожжя;

б) єдинобожжя;

в) немає правильної відповіді.


9. До структури релігії входять такі елементи:

а) релігійна психологія;

б) релігійна ідеологія;

в) релігійне письмо;

г) релігійна свідомість;

д) культ;

е) релігійні організації.


10.До функцій релігії відносяться:

а) світоглядна;

б) економічна;

в) регулятивна;

г) правова;

д) соціальна;

е) комунікативна;

є) терапевтична.


11.До первісних форм релігії відносяться:

а) фетишизм;

б) магія:

г) сикхізм.


12.Тотемізм притаманний для:

а) раннього матріархату:

б) пізнього патріархату:

г) патріархату.


13. Засновник даосизму:

а) Конфуцій;

б) Лао-цзи;

в) Гаутама.


  1. Національною релігією Японії є:

а) буддизм;

б) сикхізм;

в) синтоїзм.


  1. Головним божеством в зороастризмі є:

а) Зороастр;

б) Аматерасу;

в) Ахурамадза.


  1. священною книгою зороастризму є:

а) Трипітака;

б) Веди;

в) Авеста.


  1. Яка релігія не відноситься до національної:

а) фетишизм;

б) даосизм;

в) синтоїзм.


  1. Причиною страждань прихильники буддизму вважають:

а) діяльність злих духів;

б) жагу життя, радощів;

в) бідність;

г) усвідомлення власної слабкості.


  1. Бодхісатва в махаяні – це

а) релігійна відправа;

б) священна їжа ;

в) людина, що керує богослужебними церемоніями;

г) просвітлений, що навчає та наставляє інших.

20. Які філософські вчення вплинули на християнство:

а) платонізим;

б) неоплатонізм;

в) стоїцизм;

г) агностицизм.


21. Християнство виникло в :

а) I ст. до н.е. ;

б) I ст. н.е. ;

в) II ст. н.е. ;


22. Перший Вселенський собор пройшов у :

а) Константинополі;

б) Римі;

в) Нікеї.


23. В якому році відбувся I Вселенський собор:

а) 325 р. ;

б) 381 р. ;

в) 410 р.


24. Скільки таїнств існує в християнстві:

а) 5 ;

б) 7 ;

в) 9.


25. Яку назву отримав рух проти вшанування ікон:

а) гностицизм;

б) іконоборство;

в) аріанство.


26. “Великий” розкол християнської церкви відбувся в :

а) 988 р. ;

б) 1054 р.;

в) 1287 р.


27. Коран з арабської мови перекладається як:

а) Святе письмо;

б) книга;

в) читання


28. В Каабі – головному святилищі мусульман, – знаходиться:

а) нерукотворне зображення Аллаха;

б) статуя Мохаммеда;

в) перший текст Корану

г) священний камінь.

29. Атеїзм – це не:

а) філософський напрям;

б) форма вільнодумства;

в) релігійний культ;

г) заперечення існування Бога.


30. Свобода совісті в релігієзнавстві не передбачає:

а) свободу церкви;

б) свободу віросповідання;

в) свободу слова

г) свободу релігії.

^ АЛГОРИТМ ПІДГОТОВКИ ДО КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

  1. Вибір варіантів контрольної роботи ( один варіант з “Розділу 1. Теоретичні питання релігієзнавства“ і один варіант з “Розділу 2. Історичні типи релігій“ – на вибір, при обговоренні з викладачем, в залежності від сфери праці, інтересів).

  2. Визначення структури роботи.

  3. Вивчення відповідних розділів курсу, знання яких потрібні для розкриття тем ( використання підручників, навчальних посібників, спеціальної літератури, періодичної літератури та ін.)

  4. Підготовка тексту контрольної роботи.

^ СТРУКТУРА І ЗМІСТ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

  1. Розділ 1. Теоретичні питання релігієзнавства. Варіант №. Тема.

  2. Вступ.

  3. Основна частина (за планом).

  4. Заключення.

  5. Література (вказана в програмі, яка реально використана, можливе використання іншої літератури, підручників базового курсу з релігієзнавства.

  6. Розділ 2. Історичні типи релігій. Варіант №. Тема.

  7. Вступ.

  8. Основна частина (за планом).

  9. Заключення.

  10. Література (вказана в програмі, допускається використання іншої літератури).


Зауваження: розкриття теми 1 розділу не вимагає від студента великого обсягу інформації, головний акцент слід зробити на найбільш поширених положеннях релігієзнавства як науки. Окремі навчальні підручники мають різноманітну структуру, розглядають релігієзнавчі питання під різним кутом зору. В ході роботи слід зазначити, на чиї саме погляди спирається студент, адже в різних авторів наукові погляди на певні релігієзнавчі питання можуть відрізнятися. Базових підручників з релігієзнавства, перелік яких наведено наприкінці методичної розробки, значно більше, ніж вказано в переліку літератури (найбільш поширені) , але студент може використовувати будь-які з них.

Розкриття теми 2 розділу вимагає більшого обсягу, більш глибокого розкриття теми. В стислих рамках контрольної роботи, розглядаючи певну релігію, незалежно від плану, який можна змінювати при необхідності (послідовність пунктів, додавати власні пункти, робити більш розгорнутий план), слід звернути увагу на наступні положення: історія виникнення релігії, основні діячі, основні моральні положення віровчення, канон (священні тексти), розвиток релігійного культу і організацій в історичному контексті, взаємовплив релігії і культури, становище релігійного вчення в сучасному світі ( якщо ця релігія існує досі) або вплив на релігійні вчення сучасності (якщо даної релігії вже не існує). Даний розділ припускає використання різноманітної літератури, в списку літератури наведені більш поширені примірники, але використання саме їх не обов’язкове. Базові підручники з релігієзнавства повинні використовуватись як основа, використання лише їх свідчить про низький рівень роботи, оцінка за неї в такому разі знижується.

^ ОФОРМЛЕННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

  • Стандартні аркуші формату А4 або зошит 18 ст. Робота може бути як друкованою (в будь-який спосіб), так і рукописною. В останньому випадку слід писати чітко, розбірливим почерком, без скорочення слів, з дотриманням полів;

  • Титульний аркуш: назва навчального закладу, кафедри, номери варіантів і назви тем, прізвище та ініціали студента, група, курс, факультет, прізвище та ініціали керівника;

  • Зміст;

  • Контрольна робота відповідна структурі (в обсязі 10 – 12 друкованих аркушів);

  • Література.

Робота подається в деканат факультету, після реєстрації подається на кафедру викладачеві.

Оцінка з контрольної роботи є умовою допуску студента до заліку.
1   2   3   4   5

Схожі:

Програма Курсу релігієзнавство icon3446 релігієзнавство тестові завдання з курсу «Релігієзнавство»
Релігієзнавство. Тестові завдання з курсу «Релігієзнавство» / укладачі: Т. О. Козинцева, В. В. Опанасюк. – Суми : Сумський державний...
Програма Курсу релігієзнавство iconРобоча програма дисципліни "Релігієзнавство" Укладач Балашенко І. В. Зміст Мета І завдання вивчення курсу. Міждисциплінарні зв'язки
Майбутній фахівець повинен мати уявлення про духовну спадщину людства, загальнолюдські цінності, зосереджені у вченнях світових релігій....
Програма Курсу релігієзнавство iconСистема оцінювання знань з курсу „Релігієзнавство”
Критерії оцінювання знань та умінь студентів під час вивчення курсу „Релігієзнавство”
Програма Курсу релігієзнавство iconРобоча програма навчальної дисципліни релігієзнавство
Релігієзнавство. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів філософського факультету за напрямом підготовки 020101 – культурологія,...
Програма Курсу релігієзнавство iconРелігієзнавство
Релігієзнавство: Підручник / Є. Дулуман, М. Закович, М. Рибачук та ін.; за ред. М. Заковича. – К.: Вища школа, 2000. – 315 с
Програма Курсу релігієзнавство iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни "Релігієзнавство", рекомендовану літературу, варіанти індивідуальних завдань
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей...
Програма Курсу релігієзнавство iconМетодичні вказівки до вивчення дисципліни "Релігієзнавство", рекомендовану літературу, варіанти індивідуальних завдань
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Релігієзнавство" для студентів усіх спеціальностей...
Програма Курсу релігієзнавство iconПрограма курсу " Релігієзнавство" (для студентів Наукма, бакалаврський рівень навчання)
Значне місце посідають питання суспільного функціонування релігії, насамперед як нормативної системи, вплив її на культуру, мораль,...
Програма Курсу релігієзнавство iconМіністерство освіти І науки України
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «Релігієзнавство» для студентів 2 курсу заочної форми навчання...
Програма Курсу релігієзнавство iconМіністерство освіти І науки україни сумський державний університет кафедра філософії слов’янські вірування писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи