Історія культури україни icon

Історія культури україни




НазваІсторія культури україни
Сторінка1/22
Дата01.08.2012
Розмір3.1 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Володимир Бокань, Леонтій Польовий

ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник. 3-тє видання, стереотипне

Київ 2002

ББК 63.3(4УКР)-7я7 Б78. Рецензенти: А. М. Гордієнко, д-р іст. наук, проф. В. І. Кучер, д-р іст. наук, проф. Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 10 від 28.11.2000). Рекомендовано Міністерством освіти України (лист № 780 від 02.06.98). Бокань, Володимир, Польовий, Леонід. Б78 Історія культури України: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 3-тє вид., стереотип. — 256 с. — Бібліогр.: с. 245— 249. ISBN 966-608-223-3

Пропонований посібник розкриває процес розвитку історії культури України, її народу, розглядає найбільш значні набутки, які увійшли до кращих надбань і досягнень слов'янських націй та цивілізованого світу. Історичний огляд культурних процесів дає змогу простежити розвиток культури України від давніх часів до сьогодення. Для студентів коледжів, вищих навчальних закладів і всіх, хто цікавиться історією культури України. Розділи I—V написав В. Бокань, розділи VI—XII — Л. Польовий.

ББК 65.3(4УКР)-7я7

© В. А. Бокань, Л. П. Польовий, 2001 © В. А. Бокань, Л. П. Польовий, 2002, стереотип. © Міжрегіональна Академія ISBN 966-608-223-3 управління персоналом (МАУП), 2002

 

 

^ ЗМІСТ

Переднє слово

Розділ І. КУЛЬТУРА ПРАСЛОВ'ЯН

Що вивчає історія культури України

Історична наука про цілісність української культури

Український народ — корінне населення України

Походження українського народу

Релігія слов'янських племен

Особливості язичницьких вірувань і пантеону божеств

Мистецькі набутки слов'ян

Особливості трипільської культури

Особливості культурного процесу скіфського періоду

Черняхівська культура та її місце у культурному надбанні слов’ян

До питання про праслов'янську писемність

^ Розділ II. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Про витоки культурного процесу Київської Русі

Вплив запровадження християнства та розвиток культури Київської Русі

Кирило та Мефодій — просвітники слов'ян

Володимир Великий у культурному розвитку

Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі

Найвизначніші пам'ятки Київської Русі

Характерні особливості забудови Києва

Писемні джерела, що оповідають про Русь і русичів

Літературні пам'ятки Київської Русі.

Характерні особливості рукописної книги Київської Русі

Музичне мистецтво Київської Русі

Зв'язок культури Київської Русі з античністю

Чи були знищені культурні набутки за татаро-монгольської навали?

Внесок Київської Русі в розвиток культури

^ Розділ III. КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ НАПЕРЕДОДНІ І В ДОБУ КОЗАЧЧИНИ

Вплив культури Київської Русі на життя Литовського князівства

Перші книгодрукарі слов'ян

Іван Федоров — першодрукар України

Характерні особливості архітектури XIV ст.

Іконопис XIV—XV ст.

Поділ України та розвиток культури

Братства і розвиток культури

Роль братських шкіл у становленні освіти

Полемічна література XVI ст.

Боротьба українців проти асиміляторських заходів, за збереження національної культури

Внесок Києво-Могилянської академії у розвиток освіти України

Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби

Петро Конашевич-Сагайдачний — видатний діяч України

Книги Лаврської друкарні

Особливості реформаційного руху в Україні

Передумови формування українського театру

Особливості архітектури козацької доби

Народні думи й пісні про визвольну війну

Культурологічна та просвітницька діяльність Івана Мазепи

Перші шкільні підручники .

Колегії в Україні

^ Розділ IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVII-XVIII ст.

Феофан Прокопович — видатний діяч просвітництва і культури.

Козацькі літописи

Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії

"Українське" бароко

Григорій Сковорода — просвітитель, філософ, поет.

Театральне мистецтво

Нові тенденції розвитку образотворчого мистецтва другої половини XVI—XVIII ст.

Культурно-мистецький процес України у XVIII ст

Освіта в Україні у XVIII ст.

Архітектура й образотворче мистецтво другої половини XVIII ст.

Музичне життя України XVIII—XIX ст.

Зв'язок народного та професійного мистецтва другої половини XVIII — середини XIX ст.

^ Розділ V. ПРОБУДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Культурний процес другої половини XIX ст.

Українська наука і культура початку XIX ст.

Розвиток науки в Україні початку XIX ст.

Організація науково-мистецьких товариств

Тенденції розвитку української літератури XIX ст.

Реформа освіти 1803—1804 pp.

"Театр корифеїв"

Реформа освіти у другій половині XIX ст.

Недільні школи, клубні заклади та бібліотеки в Україні

"Просвіти" та їх роль у культурному процесі

Розвиток музичного мистецтва наприкінці XIX — на початку XX ст.

Становлення української професійної художньої школи

Образотворче мистецтво початку XX ст.

Навчальні заклади для жінок

Музейна справа в Україні

Меценати та колекціонери

Політичне життя та культурний процес в Україні на початку XX ст.

Україна напередодні 1917 p

^ Розділ VI. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917-1920 pp.)

Освіта

Вища школа

Наука

Література

Театр

Музика

Преса, книгодрукування

^ Розділ VII. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Українізація

Національні меншини

Освіта

Середня спеціальна і вища школа

Наука

Література

Театр

Кіно

Музика

Образотворче мистецтво

Архітектура

Культурно-освітня робота. Ліквідація неписьменності

Преса

Видавництва

^ Розділ VIII. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У 30-ті роки

Освіта

Вища школа

Наука

Література

Образотворче мистецтво

Театр

Кіно

Музика

Культосвітня робота

Засоби масової інформації

^ Розділ IX. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В РОКИ ВІЙНИ

Наука.

Освіта

Преса. Радіо

Театр та кіно

Образотворче мистецтво

Розділ X. КУЛЬТУРА ПОВОЄННОГО ЧАСУ

Освіта

Наука

Література

Театр

Кіно

Музика

Архітектура та образотворче мистецтво

Засоби масової інформації.

Культосвітні заклади

^ Розділ XI. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В УМОВАХ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ

Освіта

Вища освіта

Наука

Література

Кіно

Театр

Музика

Архітектура та образотворче мистецтво.

Преса

Культосвітні заклади

^ Розділ XII. КУЛЬТУРА В ЧАСИ ПЕРЕБУДОВИ ТА СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Національно-культурне відродження

Освіта

Вища і середня спеціальна освіта

Наука

Література

Театр

Кіно

Музика

Засоби масової інформації

Культурний внесок діаспори

Список використаної та рекомендованої літератури

 

 

^ Переднє слово

Національна культура — це осмислення місця нації у загальному процесі розвитку людства, а для українського народу — історичне відкриття, яке утверджує його як самодостатню структуру у співдружності етнічних спільностей і визначає належне місце, роль і значення в історичному контексті, без міфологізації, на діалектичних засадах.

Демократизація суспільства, його трансформація гостро поставили проблему вивчення та осягнення своєї історичної спадщини, в якій культурні набутки посідають чільне місце. Сьогодні питання розвитку культури не тільки культурологічне, а й політичне, адже це один із вагомих чинників утвердження державності й відповідно визнання світовою спільнотою молодої держави — України, яка щойно починає свій шлях.

Ідеологи переважно розуміють і намагаються реалізувати культуру як засіб владного управління культурно-мистецьким процесом, а через нього — суспільством, виокремлюючи її з реального життя. Сучасна українська суспільна думка розглядає культуру як нагальну потребу і дієвий аспект самоусвідомлення і самоутвердження себе як народу, нації. що має глибокі історичні корені і зробила великий внесок у загальний розвиток історично-культурного процесу Європи. Адже культура — це національний світ буття, який надає значущості всім подіям розвитку історії.

До цього часу матеріали з історії культури України розпорошені по багатьох першоджерелах, що утруднює роботу з ними, тому автори зосередили увагу на ключових питаннях розвитку культурних процесів українського народу, щоб дати можливість читачеві, і насамперед молоді, глибше і грунтовніше осягнути історію культури України.

 

Розділ І. Культура праслов'ян

 

^ ЩО ВИВЧАЄ ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Історія культури України вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об'єктом дослідження і вивчення є пам'ятки духовної та матеріальної культури, створені впродовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Пам'ятки розглядаються по історичній вертикалі як цілісне явище, а також за регіональними ознаками, враховуються взаємозв'язки з культурними досягненнями інших народів, оскільки жодний етнос, народ, нація не може розвиватися в ізоляції, поза загальним історичним процесом.

Історія культури вивчає та аналізує пам'ятки духовної культури, зафіксовані усною формою: казки, міфи, легенди, билини, пісні, думи, прислів'я, приказки, анекдоти, де фіксуються історичні події, мудрість народу, узагальнюються явища і зберігаються для прийдешніх поколінь. Український народ залишив у спадок незліченну кількість об'єктів матеріальної культури, які посіли гідне місце у скарбниці світового мистецтва. Це пам'ятки зарубинецької, трипільської, черняхівської, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять комплекси містобудівництва, ділової та побутової архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський та ремісничий реманент, твори декоративно-ужиткового мистецтва та ін.

Кожний народ фіксує свою історію низкою писемних джерел. Слов'яни, зокрема українці, залишили їх чимало. Це літописні зводи "Влесова книга" і "Повість минулих літ", козацькі літописи, філософські, наукові, економічні, політичні твори, першодруки, пам'ятки літератури — від славетних "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Слово о полку Ігоревім" до книг, написаних сучасними майстрами поезії, прози, драматургії.

Наша країна багата на мистецькі пам'ятки: мозаїки і фрески Софії Київської, Спаса на Берестові, парсунні портрети, твори народних майстрів, художників сьогодення та ін.

Рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку культури виробництва, що також входить у коло дослідження історії культури. Зокрема, вироблена нашим народом культура землеробства стала основою для цього виду діяльності в усій Європі.

Історія культури вивчає традиції, свята, обряди, релігії і вірування народів, а також особливості міжособистісного спілкування.

Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов'язаної з духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників. Історія культури — одна із суміжних історичних наук, що вивчає культурні явища в загальному контексті розвитку історичного процесу.

 

^ ІСТОРИЧНА НАУКА ПРО ЦІЛІСНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Історико-культурні дослідження України мають багатовікову історію, написану як вітчизняними, так і зарубіжними авторами. Серед найвизначніших першоджерел можна назвати твір "Влесова книга", яка поступово входить у науковий обіг. Багато уваги вивченню історії почали приділяти з Х ст. Укладаються історичні хроніки, пов'язані з тогочасним політичним життям.

У Києво-Печерському монастирі в 1037—1039 pp. було зроблено перший звід історичних хронік. Його продовжив літопис, автором зведеної редакції якого вважають Никона Великого. Третю редакцію, Начальний літопис, укладено в 1093—1095 pp.; у ньому активно проводиться ідея єдності Русі, а в 1113 p. чернець Нестор уклав четверту редакцію — "Повість минулих літ". Він зробив спробу пов'язати історію Русі зі світовою й висунув гіпотезу про норманське походження держави. "Повість..." редагувалася і доповнювалася багато разів. Один із кращих варіантів знаходимо у списках Лаврентїївському (1376) та Іпатіївському (початок XV ст.). Заслуговує на увагу Київський літопис, доведений до 1200 p.

Після роздроблення Київської Русі й посилення ролі окремих князівств у них також уводиться система літописання. Найважливіший з літописів цієї доби є Галицько-Волинський 1202—1292 pp. Українські літописи засвідчують високий рівень культури, глибоке розуміння історичного процесу, ерудицію авторів, їхню національну свідомість, що було унікальним явищем у тогочасній Європі.

Літописання продовжувалось і в період, коли Україна входила до Великого князівства Литовського. Варто відзначити Супрасльський список 1520 p., куди було включено Київський літопис, літопис Авраама 1495 p., Баркулабовський кінця XVI — початку XVII ст., літопис Биховця кінця XVI ст. Вони дають цілісне уявлення про події, які відбувалися в Україні у XVI—XVII ст.

З XVII ст. в Україні формується історична наука, яка виходить із вузьких літописних рамок. Щоправда, у цю добу вона дещо прагматична, але зігріта українським патріотизмом. Робиться спроба визначити місце свого народу в європейській історії. Зокрема, це літописи Густинський, доведений до 1597 p., Межигірський 1393—1649 pp.. Хмільницький 1636—1650 pp., а також літописи багатьох монастирів. У них знаходимо багатий матеріал з історії українського народу.

Починаючи з другої половини XVII ст. популярними стають хроніки. Це здебільшого компіляції з різних джерел. "Хроніка з літописців стародавніх" визначного культурного діяча XVII ст. Феодосія Сафоновича — одна з перших узагальнюючих праць з історії України від найдавніших часів до 1673 p. та "Синопсис" Інокентія Гізеля, що видавався з 1674 p. до початку XIX ст. і був основним підручником з історії Русі, обов'язковим для всіх загальноосвітніх шкіл.

Окреме місце займають козацькі літописи: "Самовидця", Самійла Величка, Григорія Граб'янки, "Історія Русів" та ін., Вони доносять до нас інформацію про буремні роки козаччини.

Протягом XVIII ст. виходить низка історичних творів, де робиться спроба генетичне пов'язати історію княжої доби з гетьманщиною. Це, зокрема, "Краткое описание Малороссии" (1730), "Описание о Малой России" Г. Покаса (1751), "Краткое описание о козацком малороссийском народе" П. Симоновського (1765), "Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще" О. Рігельмана (1786). "Записки о Малороссии" Я. Маркевича (1798) та багато інших. У своїх творах найбільш свідомі представники свого народу намагалися розбудити національну гідність українців, стверджуючи, що пригноблення їх у давні часи — явище тимчасове.

Упродовж XIX—XX ст. формується українська історична школа, яку започаткували Д. Бантиш-Каменський (він видав 1822 p. "Историю Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче" у 4-х томах) і М. Маркевич, який написав глибоко патріотичний твір — "Историю Малороссии" у 5-ти томах (1842—1843). Значний внесок у вивчення історії культури зробили етнографи. Г. Калиновський 1777 p. видав "Описание свадебных простонародних обрядов в Малой России и Слободской украинской губернии", а 1819 p. у Харкові вийшов його "Опыт собрания старинных малороссийских песней", що став першою суто науковою розвідкою з етнографії в Україні. Цю справу продовжили М. Максимович, М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Закревський, Д. Дорошенко, Г. Квітка, Г. Данилевський та ін.

Особливе значення у вивченні історії України належить В. Антоновичу. Він створив київську школу істориків, характерною особливістю якої стала робота над першоджерелами та документами. Гідно продовжили його справу Д. Багалій, І. Линниченко, П. Голубовський, Н. Молчановський, В. Данилович, М. Грушевський, Н. Полонська-Василенко, О. Грушевський та ін.

Велику увагу вивченню історії України та її культури приділяли наукові товариства, зокрема одеське "Общество истории древностей", засноване 1838 p., "Временная комиссия для разбора древних актов" (1843), "Историческое общество Нестора Летописца" (1873), харківське "Историко-филологическое общество" (1880), "Вчені губернські архівні комісії" у Катеринославі, Полтаві, Чернігові та інших містах. Усі вони зробили істотний внесок в об'єднання місцевих наукових сил та фіксацію пам'яток історії культури.

Нині у науковий обіг введено багато матеріалів літописних зводів, козацьких літописів, історичних хронік, які доносять до широкого загалу читачів справжню історію українського народу.

 

^ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД — КОРІННЕ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Територія нинішньої України була заселена ще у прадавні часи. Про це свідчать численні пам'ятки, що залишилися нам у спадок. Частково вони були в науковому обігу, частково чекали свого часу. Із проголошенням державної незалежності України активізувався інтерес до історичних коренів свого народу, його набутків, ролі й місця в загальноісторичному процесі.

Тривалий час в історичній науці спостерігалося протиборство двох теорій походження українського народу — міграційної та автохтонної. Вони мали як своїх прихильників, так і опонентів. Численні розвідки О. Шахматова, О. Преснякова, В. Хвойки, В. Грекова, П. Третьякова, Б. Рибакова, В. Петрова дають підстави вважати автохтонну теорію максимально наближеною до істини.

Про те, що народ на цій території жив і займався матеріальним виробництвом, свідчать численні писемні, лінгвістичні, археологічні, культурні пам'ятки, а також прямо та опосередковано історичні хроніки стародавніх авторів — Иордана, Прокопія Кесарійського, Менандра Протиктора, Феофілакта Сімоката, Маврикія Стратега, Нестора.

Отже, на підставі аналізу пам'яток, джерел, історичних хронік та наукових розвідок можна визначити спільні ознаки на користь автохтонного походження українців. Назвемо головні з них:

• спільний фізично-етнічний тип;

• мовний фактор, грунтовно досліджений і вивчений мовознавцями, особливо топоніми і гідроніми;

• археологічні пам'ятки, які мають спільні риси, характерні лише для однієї території;

• основні види господарської діяльності — землеробство і скотарство, що спостерігаються по всій історичній вертикалі;

• мистецькі твори, зокрема кераміка, що мають характерні ознаки тільки певного географічного ареалу;

• світоглядно-обрядова система, що сформувалась і функціонувала протягом тривалого часу у праслов'янських і слов'янських народів.

Усе наведене дає можливість стверджувати, що на території України спостерігалися монолітна єдність культурних процесів, велика щільність населення, територіальне поширення культури. Сформувалася, збереглась і, попри всі негаразди, дійшла до нашого часу мова. її не знищили мігранти, як це трапилося в Європі у першій половині І тисячоліття н. е., коли Рим в ім'я панування зіпсованої латині винищив тубільні мови саллів, іберів, норіків, фракійців та ін.

Зміни і трансформації, які вносила кожна епоха зі своїми закономірностями розвитку історичних процесів, справляли вплив і на український народ. Але він зберіг свої особливості, мав своєрідні тенденції розвитку, що й прослідковується від найдавніших часів до сьогодення. Це дає підстави стверджувати: український народ — корінне населення України.

 

^ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Етнокультурні проблеми походження слов'ян постали перед наукою давно. Тривалий час, переважно в наукових колах проросійської орієнтації, у тлумаченні причин походження українського народу перевага надавалася міграційним процесам; роль і значення аборигенного фактора або замовчувалися, або зводилися до нуля. Усі набутки українського народу, зокрема у культурі, подавались як випадкове явище, перехідний стан розвитку російської культури. Із такою тезою не погоджувались окремі вчені, проте їхній голос був або заборонений, або не чутний. Наукові розвідки з питання етногенезу слов'ян, зокрема українців, були поодинокими, а з проблем культурогенезу і сьогодні немає жодної ґрунтовної праці.

Одним із перших науковців, який звернув увагу на теорію походження слов'ян і докладно дослідив її, щоправда, в одному з аспектів — мовознавчому, був академік О. Шахматов. Він поклав в основу своїх досліджень теорію міграціонізму. Незважаючи на те, що праці "Историческая морфология русского языка" та "Древнейшие судьбы русского племени", за словами академіка С. Обнорського, мали "стрункість викладу, новизну постановки проблеми, дотепність комбінацій, блиск висновків", теорія міграціонізму не дістала одностайної підтримки в наукових колах. Як антитеза їй існує теорія автохтонна, або аборигенна: по історичній вертикалі змінюються культури, етнос залишається незмінним.

Основоположником цієї теорії є видатний український археолог В. Хвойка. У результаті ґрунтовних археологічних досліджень він довів, Що український народ не мігрант, а корінне, споконвічне населення, яке створило, трансформувало, дало тенденції розвитку культурних процесів і що ці процеси мають свої, притаманні тільки території України особливості. Запропонована В. Хвойкою періодизація зберегла своє значення і сьогодні.

На основі автохтонної теорії вибудував свою фундаментальну "Історію України-Руси" М. Грушевський. Вона дістала висвітлення в "Нарисі історії України" Д. Дорошенка, працях сучасних істориків М. Артамонова, Б. Рибакова, П. Третьякова, О. Удальцова, М. Брайчевського та ін. Одна з найгрунтовніших праць із проблем походження слов'ян належить відомому українському вченому В. Петрову. Поряд із дослідженням етногенезу він зробив спробу розглянути питання розвитку культурних процесів на територіях, які сьогодні заселяє народ України.

Якщо зробити бодай побіжний огляд археологічних, культурологічних, історіографічних джерел, пам'яток історії та культури, які нам подарували земля і народ України, можна стверджувати: народ жив тут споконвіку, освоював усі багатства території, користувався ними, завжди запозичував найкраще і водночас щедро ділився своїм із сусідами.

 

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Історія культури україни iconЛьвівський національний університет імені Івана Франка Філософський факультет Кафедра теорії та історії культури
Міжпредметні зв’язки. Нормативний курс «Історія української культури» для студентів біологічного факультету змістовно зіставляється...
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки, молодта спорту україни харківська національна академія міського господарства м. С. Лисенко Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
«Історія української культури» для студентів І курсу заочної форм навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму 030601...
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки, молодта спорту україни харківська національна академія міського господарства І. М. Рассоха Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
«Історія української культури» для студентів І курсу заочно форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму 020107...
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки, молодта спорту україни харківська національна академія міського господарства в. В. Жигло програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
«Історія української культури» для студентів І курсу заочної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму 050702...
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки, молодта спорту україни харківська національна академія міського господарства ю. А. Бєліков Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
«Історія української культури» для студентів ІІ та ІІІ курсів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму...
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки, молодта спорту україни харківська національна академія міського господарства І. М. Рассоха Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
«Історія української культури» для студентів І курсу заочної форм навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму 030504...
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки, молодта спорту україни харківська національна академія міського господарства І. М. Рассоха Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
«Історія української культури» для студентів І та ІІІ курсів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» спеціальності...
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки, молодта спорту україни харківська національна академія міського господарства І. М. Рассоха Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
«Історія української культури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» спеціальності...
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки, молоді та спорту україни харківська національна академія міського господарства І. М. Рассоха Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
«Історія української культури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання та ІІ курсу денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного...
Історія культури україни iconПерелік практичних навичок Вивчаючи курс „Історія української культури”
Вивчаючи курс „Історія української культури”, студент повинен оволодіти такими практичними навичками
Історія культури україни iconМіністерство освіти та науки україни харківська національна академія міського господарства в. В. Жигло програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури» для студентів ІІ курсу денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи