Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики icon

Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики




НазваІнформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики
Сторінка1/21
Дата14.09.2012
Розмір4.85 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Міністерство освіти і науки України

Міністерство культури і туризму України

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Інститут державного управління та інформаційної діяльності


ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО.
БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВО.
ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ:


ПРОБЛЕМИ НАУКИ, ОСВІТИ, ПРАКТИКИ


МАТЕРІАЛИ

IV Міжнародної науково-практичної конференції


Київ, 21-23 травня 2007 р.


Київ 2007

Міністерство освіти і науки України

^ Міністерство культури і туризму України

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Інститут державного управління та інформаційної діяльності


^ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО. БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВО. ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ:

ПРОБЛЕМИ НАУКИ, ОСВІТИ, ПРАКТИКИ


МАТЕРІАЛИ

IV Міжнародної науково-практичної конференції


^ Київ, 21-23 травня 2007 р.


Київ 2007

Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Зб. матеріалів IV Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 21-23 травня 2007 р. / Редкол.: Г.В. Боряк, Г.В. Власова, Л.А. Дубровіна, М.С. Слободник та ін. – К., 2007. - ______с.


Збірник укладено на основі матеріалів IV Міжнародної науково-практичної конференції з проблем теорії і практики документознавства, бібліотекознавства та науково-інформаційної діяльності, проведеної Державною академією керівних кадрів культури і мистецтв 21-23 травня 2007 року. До збірника увійшли статті і тези доповідей, в яких розглядаються актуальні проблеми наукового, технологічного і кадрового забезпечення документально-інформаційної сфери.


^ Редакційна колегія:


Слободяник М.С. – д.і.н., професор, директор Інституту державного управління та інформаційної діяльності (голова редколегії); Боряк Г.В. – д.і.н., професор, перший заступник голови Держкомархіву України; Власова Г.В. – к.п.н., професор, перший проректор ДАКККіМ; Дубровіна Л.А. – член-кор. НАН України, д.і.н., професор, директор ІР НБУВ; Зеленська Л.М. – к.і.н., доцент ДАКККіМ; Ільганаєва В.О. – д.і.н., професор ХДАК, декан факультету; Кулешов С.Г. – д.і.н., професор, зав.відділу УНДІАСД; Кушнаренко Н.М. – д.п.н., професор, проректор і зав.кафедри ХДАК, Прокопенко Л.С. – к.і.н., доцент, заст.директора ІДУІД; Проценко М.Б. – к.і.н., доцент ДАКККіМ (відповідальний секретар редколегії); Рудюк В.В. – помічник ректора, аспірант ДАКККіМ; Сілкова Г.В. – к.п.н., доцент, зав.кафедри РДГУ; Христова Н.М. – к.і.н., професор ДАКККіМ; Щербак М.Г. – д.і.н., професор, зав.кафедри КНУ ім. Т.Шевченка.


Наукові редактори – ^ М.С.Слободяник, Г.В.Власова


Редактор: В.В.Рудюк


Комп’ютерний набір: Г.О.Перехрест

І.Г.Кузьменко


Друкується за постановою Вченої ради

Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв

^ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

М.С. Слободяник

/м. Київ/

ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДОКУМЕНТА:

ІСТОРІЯ, СУЧАСНІСТЬ, ПЕРСПЕКТИВИ

Дослідження документа має багатовікову історію, у якій виділяються емпіричний і теоретичний етапи.

Першою теоретичною працею, що дістала широке визнання у професійної широкої спільноти, є «Трактат про документацію» бельгійського дослідника Поля Отле. Видатний вчений обґрунтував, що теорія документації вивчає: книгу у широкому контексті; документ – книгу (видання) та адміністративний (управлінський) документ; документацію (поняття, за своїм наповненням близьке до сучасного розуміння теорії інформаційно-аналітичної діяльності).

Теорію документації Поля Отле відрізняє широкий погляд на поняття «документ», який розглядається авторитетним автором як своєрідна сировина для подальшого інформаційного опрацювання.

Тривалий час теорія документації Поля Отле, який є фундатором інформаційної концепції науки про документ, домінує та активно розвивається у більшості країн світу. Серед послідовників інформаційної концепції документознавства – російські та українські дослідники, що мають значний досвід роботи у сфері наукової інформації: Г.Г. Воробйов, Р.С. Гіляровський, О.І Михайлов, І.Г. Моргенштайн, М.С. Слободяник, А.В. Соколов, А.І. Чорний та ін.

Від середини 1960-х років у надрах радянського документознавства почалося формування спеціалізованої концепції документознавства, основним об’єктом якої стала управлінська (організаційно-розпорядча) документація. Саме ця концепція була домінуючою в СРСР і сьогодні посідає чільне місце на теренах СНД.

На межі століть розпочалось повернення до традиційної широкої концепції документознавства у працях Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяника, Ю.М. Столярова, Г.М. Швецової-Водки, частково - С.Г. Кулешова.

З’явилась перша монографія російського дослідника Е.О. Плешкевича, присвячена формуванню загальної теорії документа, яка ґрунтується на спробі поєднання спеціалізованої (архівно-діловодної) та інформаційної концепції документа.

Проте поряд з інтеграційним процесом формування загальної теорії документа посилюються і тенденції диференціації. Зокрема у публікаціях Н.М. Кушнаренко і Ю.М. Столярова здійснюється спроба обґрунтування паралельного існування двох наук з однаковою назвою «документознавство», що відрізняються широким і вузьким розумінням базового поняття «документ». Вихід з даної ситуації автори вбачають у перейменуванні науки про документ у широкому контексті на документологію. Проте фактично Ю.М. Столяров і Н.М. Кушнаренко вважають об’єктом документології книгу у широкому контексті. Ця пропозиція викликає неприйняття і гостру критику з боку книгознавців (В.В. Добровольський, М.А. Низовий).

З’явилися також інші точки зору на співвідношення документології і документознавства. Зокрема, Г.М. Швецова-Водка розглядає документологію як комплекс наук про документ – засіб передачі соціальної інформації.

С.Г. Кулешов погоджується з виокремленням документології у межах комплексної наукової дисципліни (документознавства) і з позначенням її загальнотеоретичного розділу «загальне документознавство».

На нашу думку, в загальній теорії документа виділяються два напрями: фундаментальний (документологія) і домінуючий нині прикладний (документознавство). У міру розвитку єдиної науки співвідношення її фундаментальної і прикладної частин може змінюватись, внаслідок чого можлива зміна назви науки з документознавства на документологію.

Загальна теорія документа має складний об’єкт: документ-користувач. Її предметом є закономірності функціонування документів і документоутворень як каналів соціальних комунікацій, орієнтованих на задоволення потреб суспільства та особистості у поточній і ретроспективній документній інформації (у значенні поняття «документ», запропонованого П.Отле).

Основним результатом документознавчих розвідок є нові знання з історії та теорії документа і документоутворень. Це дає підстави для віднесення загальної теорії документа як до історичних, так і до інформаційних (соціально-комунікаційних, за переліком ВАК України) наук.

^ Г.М. Швецова-Водка

/м. Рівне/

Об’єкт і предмет документознавства

Визначення об’єкта і предмета документознавства залежать від багатьох факторів. Перш за все, від самовизначення документознавства, його місця серед інших наукових дисциплін, його внутрішньої структури.

Наукова дисципліна під назвою «документознавство» з’явилася в Радянському Союзі в 60-ті роки минулого століття. Першопричиною її виникнення була необхідність історичного і теоретичного вивчення документів, які відкладалися в архівах після виконання свого безпосереднього призначення, тобто тієї мети, з якою вони створювалися. Визначення «документа» — безпосереднього об’єкта документознавства — показало, що це поняття трактується доволі широко, охоплюючи різноманітні твори людської думки. Але у визначенні предмета документознавства провідні вчені даної галузі прагнули показати реальні обмеження власних досліджень, зумовлені зв’язком документознавства з архівознавством і його кінцевою метою: дати характеристику документів, які потрапляють на зберігання в архіви. Оскільки такими були, переважно, документи діловодні або адміністративні, управлінські, то саме на їх вивчення і спрямовувалося документознавство.

Є.О. Плешкевич називає дану версію документознавства «класичним документознавством» і загалом правильно описує еволюцію поглядів на його об’єкт і предмет [1, с. 4—5]. Справедливо відзначаючи прагнення «класичного документознавства» до широкого трактування документа як свого об’єкта, Є.О. Плешкевич пропонує звузити цей об’єкт до управлінського документа, підтверджуючи таким чином, що традиційне («класичне») документознавство було, є і має бути, переважно, управлінським документознавством.

«Нова версія» документознавства (або «альтернативне документознавство») виникла на базі традиційного («класичного») документознавства, використовуючи широке трактування документа як свого об’єкта. Безумовно, підґрунтям для виникнення «альтернативного документознавства» було не тільки і не стільки «класичне документознавство», скільки наукова інформатика і документалістика 60-х—70-х років ХХ ст., соціальна інформатика і теорія соціальної інформаційної комунікації 70-х—90-х років ХХ ст. Глибші корені «нового» документознавства сягають теорії документації (або документології) початку ХХ ст.

Уточнення об’єкта і предмета «нової версії» документознавства відбувається, переважно, протягом останніх десяти років (1997—2007) в публікаціях, присвячених викладанню цієї дисципліни. Як правило, визначення об’єкта і предмета документознавства пов’язується з уявленнями про структуру документознавства.

Ідею щодо розширення об’єкта і предмета документознавства, трактованого як документологія, позитивно сприйняв і спробував прокоментувати М.С. Ларьков. На його думку, в межах документознавства-документології (яке він пропонує називати загальним документознавством) повинні розв’язуватися всі питання, що стосуються характеристики не тільки всіх видів документа і систем документування, але й будь-яких систем документації і комплексів документів, характеристики системи документних комунікацій і документних технологій, сукупності питань, що вивчаються такими комплексними дисциплінами, як архівознавство та книгознавство тощо. Як висновок, М.С. Ларьков вважає, «що предметна область документознавства охоплює доволі широкий спектр проблем, що вивчаються низкою дисциплін документознавчої орієнтації, які сформувалися в різні часи і розвиваються значною мірою самостійно» [2, с. 23].

На наш погляд, документологією слід називати саме цикл наук про документ, а не окрему наукову дисципліну. Об’єктом документології має бути система документальних комунікацій в цілому, в усіх її аспектах і деталях, а предметом — створення та функціонування документів різних видів. Більш конкретно предмети досліджень мають визначатися в кожній документологічній дисципліні окремо.

Однією з документологічних дисциплін має бути документознавство. Об’єктом документознавства є документ як явище інформаційно-комунікаційної сфери діяльності суспільства. Предметом документознавства є визначення видів, структури і властивостей документа, а також закономірностей його створення та функціонування у суспільстві.

Структуру документознавства можна визначити як перетин двох напрямів її диференціації: аспектного і об’єктного. Аспектами є предмети вивчення: теорія документа, історія документа, організація документаційної діяльності, методика (або технологія) документаційної діяльності. Об’єктний напрям диференціації документознавства передбачає виділення таких підрозділів: документ загалом, як явище інформаційно-комунікаційної сфери суспільства; окремі види документа і системи документації; окремі процеси та операції документаційної діяльності.

Першому об’єктному підрозділу відповідає загальне документознавство, другому — спеціальне документознавство. Предмет кожного підрозділу можна побачити у визначенні його мети, пов’язаної з аспектом вивчення того чи іншого об’єкта.

Подальші дослідження об’єкта і предмета документознавства повинні спиратися на чіткі уявлення щодо його місця серед інших наукових дисциплін, а також його диференціацію відповідно до конкретизації об’єкта і предмета досліджень.


Література:

  1. Плешкевич Е.А. Современные проблемы документоведения. Обзор // Науч. и техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. — 2006. — № 11. — С. 3—10.

  2. Ларьков Н.С. О предмете и объекте документоведения как междисциплинарного научного направления // Документ в парадигме междисциплинарного подхода : Материалы Второй Всерос. науч.-практ. конф. (г. Томск, 27—28 окт. 2005 г.) / Томск. гос. ун-т и др. — Томск, 2006. — С. 17—25.

Ю.І. Палеха

/м. Київ/

^ ДОКУМЕНТОЛОГІЯ ЯК СИНЕРГІЧНА ДИСЦИПЛІНА

В більшості праць як російських, так і українських вчених розглядаються свої власні підходи до розуміння науки про документ, так би мовити «широкі», «вузькі» («традиційні») та «інформаційні». Одні вважають, що узагальнюючу науку про документ треба називати документологією (Ю.М. Столяров, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник, Г.М. Швецова-Водка), інші ( Т.В.Кузнєцова, Є.О.Плешкевич С.Г. Кулешов), інші вважають, що документологією, як загальну теорію документа, можна назвати лише розділ документознавства.

Разом з тим, при полярних поглядах на місце в системі знань та структуру документології у С.Г. Кулешова, Є.О.Плешкевич та Н.Б.Зінов’євої, їх об’єднує те, що зазначена система знань може мати місце та бути доцільною для узагальнення теоретичних підходів до документної інформації і що необхідний лише ще певний час для цього. В той же час ініціатори нових підходів до розуміння поняття документ (Ю.М. Столяров, М.С. Слободяник, І.Г. Моргенштерн та Н.М. Кушнаренко) вважають, що чекати для документології кращих часів не має сенсу і організували її викладання на кафедрах документознавства у вищих навчальних закладах, де працюють.

Вважаємо, що документологію треба розуміти як синтез багатьох споріднених дисциплін, що так чи інакше вивчають різні види документів, їх характеристики, класифікацію, способи створення і функціонування документної інформації, методи, засоби та універсальні форми і технологічні процедури роботи з документами.

Розроблення основних засад документології повинно базуватись на інтеграції знань споріднених наук, узагальненні викладених в них ознак (характеристик), якостей та властивостей, особливостей інформації та матеріального носія документа, виявленні певних концептуальних залежностей, пов’язаних з розвитком або функціонуванням об’єкта дослідження.

Приклади, коли узагальнені теоретичні знання складаються з концептуальних засад інших дисциплін або отримані в інших науках, сьогодні не є винятком. Це характеризує сучасний стан науки, є наслідком поєднання споріднених дисциплін, їх історичним, логічним (генетичним) зв’язком, використанням досягнень одних дисциплін іншою. В ході категорійного аналізу базових понять документа у споріднених науках можуть бути встановлені зв’язки між самими поняттями і визначені ключові слова, що їх характеризують.

Робота з документною інформацією (документознавця, інформаційного аналітика) відбувається в різних сферах і установах: держадміністраціях на місцях, банках, державних та комунальних організаціях, навчальних закладах, бібліотеках, податкових чи нотаріальних інституціях, приватних підприємствах. Не викликає жодного сумніву те, що кожна з цих сфер буде потребувати чіткого розуміння «свого» поняття документ, знання правил його створення та роботи з ним. Можна погодитись з думкою проф. Ю.М. Столярова, що специфіка документології повинна полягати саме в її інтегрованому характері, в поєднанні різних, на перший погляд, знань про документ як цілісний феномен, й визнанні при цьому правомірності власних визначень документу - від космічного до самого вузького, пристосованого для конкретного випадку [5].

Документологія повинна будуватись як комплексна фундаментальна система знань, завданням якої є теоретичне обгрунтування документаційних процесів, дослідження закономірностей і тенденцій функціонування документів у соціумі, забезпечення його якісною документованою інформацією, вдосконалення інформаційної культури людства і кожної особистості. Це повинен бути узагальнюючий симбіоз науки та практики створення і роботи з документами.

Важливими проблемами, що стоять сьогодні перед документологією, є визначення сутності базового поняття «документ», яке в кожній практичній сфері має певне категоріальне значення, склад і зміст функцій. Безумовно, та чи інша аудиторія буде висувати свої вимоги до науки про документ, але повинен бути накопичений основний каркас знань, до якого можуть приєднуватись додаткові характеристики, функцій та властивості.

Правильно визначене загальне розуміння документу мусить стати найбільш ефективним засобом розуміння цього. Поняття мусить бути зрозумілим не в силу зовнішніх зв’язків споріднених дисциплін, а в силу єдності предмета, в даному випадку визначення документа як об’єкта, що дозволяє отримати з нього необхідну інформацію. Розробка основних засад і визначення місця документології - складне завдання, яке, словами Арістотеля, потребує дотримання чіткого комплексу умов: «знайти властивості, які знаходяться в суті (визначеної речі); розташувати їх в такому порядку, щоб перше було на першому, друге – в другому і узагальнити все це» [1].

Здобутки документології можуть мати принципове значення як для розвитку окремих видів спеціального документознавства, так і для розвитку споріднених наук, які грунтуються на власній системі знань, вивчають свої специфічні особливості створення та функціонування того чи іншого виду документа, його проблематику й функціонально зорієнтовані на задоволення конкретних потреб суспільства.

Особлива увага в документології повинна бути приділена питанням вироблення раціональних наукових методик створення документів, розв’язанню комплексу проблем технічного, технологічного, програмного, лінгвістичного їх забезпечення, вирішення питань, пов’язаних з подальшим користуванням цими документами як у їх динамічному стані, так і під час зберігання в архіві. Може виявитись, як підкреслює професор С.Г. Кулешов, певна спільність в практичних способах роботи з електронними носіями інформації, що буде корисним у наукових пошуках раціональних методик для служб діловодства, архівів, бібліотек та музеїв [3].Особливої значущості в документології можуть набути питання дослідження феномена документа в мережі Інтернет.

Маючи на увазі культурологічний аспект забезпечення соціуму документною інформацією, можна розширити поняття документології до визначення сучасних надбань у створенні різновиду документів, їх генезису та еволюції, типологічних ознак, а також у визначенні головних напрямів якісного інформаційного забезпечення функціонування цього соціуму, тобто досягнення найвищого рівня його досконалості. Це повинно бути поєднання знання методів і вмінь роботи з документованою інформацією, застосування узагальнених прийомів і способів створення та функціонування як документів, так і документальних систем, а також вироблення здібностей і навичок впровадження інноваційних інформаційно-аналітичних методів та універсальних технологій роботи з документами.

Документологію можна подати як єдиний комплекс узагальнених знань про найбільш стабільні і довготривалі характеристики, загальні властивості, ознаки і функції документа, який мусить слугувати дослідженню особливостей та закономірностей створення і функціонування систем документації, забезпеченню суспільства якісною документованою інформацією, розв’язанню концептуальних питань з теорії документної інформації в різних сферах практичної роботи. Документологія повинна бути спрямована на узагальнення досвіду практичної роботи з усіма видами документів, побудови їх формулярів, містити наукові рекомендації щодо вдосконалення, розширення структури спеціального документознавства за рахунок формування нових знань про феномен документа.

Можна з повним правом припустити, що документологія буде являти собою не тільки міцну систему знань, запозичених із споріднених наукових дисциплін, але також що документологія може з повним правом називатися наукою синергічною, поєднання різнорідної інформації про документ в рамках якої дозволяє отримати новий результат, що був недосяжним для кожної науки окремо. Розвиваючись прискореними темпами, документологія як синергічна система знань (наука) стає все більш необхідною для узагальненого розуміння поняття документ.


Література:

  1. Аристотель. Метафизика. Сочинения в 4-х т./ Ред. В.Ф. Асмус. – М.: Мысль, 1975. - Т.1.- С. 63.

  2. Кулешов С.Г. Документологія як навчальна та наукова дисципліна // Студії з арх. справи та документознавства. – 2006. – Т. 14. – С.58 – 61.

  3. Кулешов С.Г. Проект концепції документознавства в Україні // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип.9. - С.80-99.

  4. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. − 7-е изд. стер. – К.: Знання. – 2007. − 458 с.

  5. Слободяник М.С. Структура сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. – 2003. - №4. – С. 18 – 20.

  6. Слободяник М.С. Галузеве документознавство. Перспективні напрями досліджень // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність. Проблеми науки, освіти, практики. Матеріали 2-ї Міжнар. наук.-практ. конф.(Київ, 17-18 травня 2005 р.) – К. 2005. - С.5-8.

  7. Столяров Ю.Н. О месте документоведения в системе наук // НТИ. – Сер. 1. – 2004. – №6. – С. 1-3.

  8. Столяров Ю.Н. Документ - понятие конвенциональное (в порядке дискуссии) // Делопроизводство. - 2005. – №5. – С. 11-15.

  9. Швецова-Водка Г.М. Структура документознавства і його місце серед суміжних дисциплін // Студії з арх. справи та документознавства. – 2004. - Т.4.

С.Г. Кулешов

/м. Київ/

^ ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ВІДНЕСЕННЯ ДОКУМЕНТІВ НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

ДО КАТЕГОРІЇ УНІКАЛЬНИХ

1. У сучасному українському архівознавстві утвердилася така ієрархія архівних документів постійного строку зберігання, тобто документів Національного архівного фонду України (НАФ), за ціннісними ознаками: унікальні, особливо цінні, цінні. Зазначена диференціація зумовлена необхідністю встановлення особливого порядку обліку найбільш цінних документів, їх зберігання та користування ними. Незважаючи на те, що категорія унікальних документів згадувалася в радянській архівознавчій літературі, основну увагу в державних архівах за часів СРСР було спрямовано на виявлення особливо цінних архівних документів і організацію роботи з ними. В незалежній Україні проведення робіт щодо віднесення документів НАФ до унікальних стимульовано постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. № 466, якою було затверджено “Положення про Державний реєстр національного культурного надбання”. До зазначеного реєстру повинні бути внесені об’єкти матеріальної та духовної культури виняткової історичної, художньої, наукової або іншої культурної цінності, що мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначають його внесок у всесвітню культурну спадщину. Такими об’єктами є також унікальні документи НАФ, і внесення їх до Державного реєстру національного культурного надбання (далі Державний реєстр) має здійснювати Державний комітет архівів України (Держкомархів). Основні аспекти цієї роботи було унормовано “Методикою і критеріями виявлення і включення унікальних документальних пам’яток Національного архівного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання” (1999 р.) (далі Методика).

2. Впровадження Методики зумовило виявлення в центральних державних архівах, Державному архіві в Автономній Республіці Крим, державних обласних архівах, державних архівах міст Києва та Севастополя унікальних документів і укладання архівами анотованих переліків цих документів. На сьогодні розділ “Унікальні документи НАФ” Державного реєстру представлений сукупністю анотованих переліків, наданих Держкомархіву державними архівами.

3. Зміни нормативно-правової бази організації архівної справи, необхідність її коригування відповідно до сучасних реалій зумовили також удосконалення Методики. З цією метою було проаналізовано анотовані переліки унікальних документів, стан організації їх виявлення. Оскільки подібні завдання, але щодо категорії особливо цінних документів, вирішуються архівістами Російської Федерації, то було опрацьовано зміст їх науково-практичних публікацій та методичних рекомендацій з цієї проблематики. Зроблено певні висновки та окреслено головні проблеми виявлення і віднесення документів НАФ до категорії унікальних.

4. Перш за все необхідно було більш чітко визначити критерії віднесення. У Методиці їх склад був таким: час створення, давність документів; авторство документів і значення фондоутворювачів; оригінальність, юридична сила документів; цінність інформації, що міститься в документах; наявність художніх, палеографічних особливостей документів, їх оздоба. Власне, ці критерії лише за окремими характеристиками відрізняються від застосовуваних в експертизі цінності документів, уточнення їх складу було пов’язано з набутими в останні роки в українській архівістиці науковими результатами і практичним досвідом застосування методів експертизи (відображених у дисертаційних роботах, наукових публікаціях, нормативно-правових актах, методиці грошового оцінювання архівних документів тощо). Критерії згруповано за їх характеристиками таким чином:

  • походження – час, місце та історичні умови створення документа, значущість автора;

  • зміст – особливість цільового призначення та особливість виду документа, значущість документної інформації, оригінальність та юридична сила документа;

  • зовнішні особливості – рідкісний вид носія документної інформації, спосіб фіксування інформації, мовні особливості, специфічна графіка письма, наявність художнього оформлення та оздоби.

Водночас чітко сформулювати певні межі, параметри та умови віднесення документів НАФ до унікальних можливо тільки для змісту окремих характеристик. Наприклад, для характеристики часу створення документа, оскільки встановлюється, що всі документи (включаючи копії та фальсифікати), створені до ХVІІІ ст., є унікальними. До речі, у зв’язку з цим формулювання інших характеристик стосуються документів, створених від 1701 року. Однозначно віднесені до унікальних документів можуть бути рукописи (автографи), створені всесвітньо відомими особами, оригінали офіційних документів, що відіграли значну роль в історії держави і / або суспільства, зразки перших аудіовізуальних документів, а також документів з коштовною оздобою. Зміст інших характеристик швидше орієнтує на те, серед яких документів може бути унікальний, ніж однозначно свідчить про унікальність конкретного документа.

5. З попередньої тези постає питання щодо конкретизації меж унікальності архівних документів. Аналіз анотованих переліків унікальних документів засвідчив різні підходи до визначення таких меж, причому все залежить від складу фондів державного архіву, і, зважаючи на це, помітні суттєві їх регіональні відмінності. Зокрема, масштабне освоєння (переважно промислове) крайнього сходу України відбулося тільки у ХІХ ст., і унікальні документи цього регіону стосуються саме цього століття або початку ХХ ст. Цілком зрозуміло, що документи, віднесені у цих архівах і, наприклад, в історичних архівах Києва та Львова до унікальних, будуть значно різнитися за своїми характеристиками цінності. Різняться також фонди державних обласних архівів, які зазнали і не зазнали значних втрат під час Другої світової війни. За умови застосування однакових критеріїв фонди історичних архівів - та й, мабуть, усіх центральних - слід було б віднести до унікальних. Звертаючись до визначення унікального документа у Законі України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” (документ НАФ, що становить виняткову культурну цінність, має важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначає його внесок у всесвітню культурну спадщину), у даному випадку “виняткову культурну цінність” слід розглядати не тільки у світовому або державному масштабах, а й з точки зору регіональної історії, тобто враховувати ситуацію віднесення документа до унікального як винятково важливого джерела краєзнавчої історичної інформації.

6. Внесення унікальних документів до Державного реєстру, за логікою, має бути подокументним. Чи можливе внесення до реєстру сукупностей документів? На цьому наполягають деякі центральні архіви. Можливо, до цього їх спонукає величезний обсяг роботи у разі подокументного створення анотованих реєстрів. Але ця причина не може бути вирішальною. Іншим, більш вагомим аргументом є те, що і справді певні сукупності документів, де навіть немає унікальних документів, можуть представляти унікальне поєднання.

Зокрема, до унікальних може бути віднесена справа, документи якої не окремо, а в комплексі представляють унікальне історичне джерело (наприклад, що містять статистичні відомості, листи, документи, надані для підтвердження прав або статусу тощо, судово-слідчі, наглядові, виборчі, інші справи). Вже є практика віднесення сукупності хронологічних записів, що велися державними (адміністративними, судовими, фінансовими тощо), релігійними, громадськими установами в книжній формі (актові, метричні, межові, родовідні та інші книги, журнали посадових осіб, журнали дослідів, реєстраційні журнали документів та ін.), які обліковуються в державних архівах як окремі справи. Унікальними можуть бути визнані також нотні записи, оформлені у вигляді книг. Причому віднесення може здійснюватися із застосуванням критеріїв, на підставі яких визначають характеристику унікальності окремих документів, як до певної складової книги (окремого запису), так і при визнанні її комплексним історичним джерелом. За такими характеристиками до унікальних може бути віднесений комплекс архівних науково-технічних документів, створених у межах теми або проекту.

До унікальних сукупностей документів можна віднести архівний фонд у разі, якщо цей фонд є унікальним комплексним джерелом з історії (політичної, економічної, релігійної тощо) України, окремого її регіону (фонди магістратів, громадських урядів, центральних і крайових органів державної влади тощо) і / або його фондоутворювач відіграв винятково значну роль в історії українського народу, інших народів та країн. До таких сукупностей документів може бути віднесено і архівну колекцію (в державних архівах обліковується як архівний фонд), якщо вона є унікальним комплексним історичним джерелом (колекція документів про злочини німецько-фашистських загарбників, колекція документів ОУН-УПА, колекція карт і креслень тощо).

Водночас у разі внесення унікальних справ та архівних фондів до Державного реєстру постає низка питань. Наприклад, чи можна вважати унікальним окремий документ у складі таких сукупностей? Зокрема, втрата такого документа, що зберігався у справі, порушить логічні зв’язки між документами, і справа втратить ознаки унікальності. Інше питання: як здійснювати описування в анотованому реєстрі та Державному реєстрі унікальних об’єктів, якщо справу або фонд слід визнати унікальними, але вони також містять унікальні документи? Можливо, у цьому разі слід застосувати подвійне внесення як окремих унікальних об’єктів.

7. Процес виявлення і віднесення до унікальних документів НАФ потребує від архівістів, що здійснюють цей процес, високих професійних знань - не тільки стосовно фондів власного архіву, а й щодо наявності документів в інших архівах. Більшість практиків усвідомлюють, що жодні методики і рекомендації не можуть дати універсальних й однозначно сформульованих порад з параметрами або дихотомічними класифікаціями унікальних документів, зважаючи на специфіку фондів державних архівів, склад їхніх документів, історію фондоутворювачів, міру репрезентативності збереженими документами історії регіонів та певних історичних періодів. Визначення цінності документа, за об’єктивної її притаманності цьому документу, має суб’єктивний характер. У багатьох випадках суб’єктивний підхід є вирішальним і позитивний результат прямо залежить від професійних якостей експерта. Йдеться про рівень компетентності архівістів, що здійснюють виявлення унікальних документів, членів комісій з експертизи цінності документів, що розглядають пропозиції цих архівістів щодо віднесення документів НАФ до унікальних, членів експертно-перевірних комісій, які схвалюють анотовані переліки документів, що пропонується віднести унікальних, та Центральної експертно-перевірної комісії Держкомархіву, яка погоджує ці переліки і вносить унікальні документи до відповідної частини Державного реєстру.

В.В. Бездрабко

/м. Київ/

^ ПРОБЛЕМИ ТЕРМІНОЛОГІЇ

ВІТЧИЗНЯНОГО ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

У СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ КОНТЕКСТІ

Особливістю побутування сучасної гуманітаристики є потужна інвазія у неї постмодернізму. Постмодернізм істотно вплинув на зміст інституційно впорядкованих знань, поставив під сумнів природу їхньої авторитетності, увиразнив термінологічну проблематику глобальними сюжетами довкола висловлення, мовлення, означення.

Питання термінології будь-якої наукової дисципліни, галузі знань, сфери практичної діяльності є глибокими і структурними. По-перше, йдеться про здатність терміна a priori репрезентувати зміст, обсяг, значення поняття. По-друге, порушується проблема здатності суб’єкта точно визначити відповідність терміна поняттю, обсяг повторення першого в другому. По-третє, мова студіюється як суспільний феномен, нездатний репрезентувати істину або реальність, а покликаний лише конституювати знак, сконструювати логічну граматику, синтаксис, створити умови для представлення змісту науки в лексичних системах значень. По-четверте, демонструються переваги т.зв. „еволюційної стратегії” у термінологічних дослідженнях, зміст яких полягає в розкритті змінності, плинності значень терміна, варіативності численних тлумачень, їх генетичних і набутих трансформацій. По-п’яте, доводиться необхідність вивчення терміна в тексті, контексті, в інтертекстуальності побутування, що забезпечує його доповнюваність відносно безваріативною характеристикою значення. Класики постмодернізму запропонували розмаїті варіанти конкурентноздатних, сумісних і виняткових способів вирішення термінологічних проблем (М. Гайдегер, Ж. Дерида, У. Еко, П. Рікер, Н. Хомський та ін.), які й донині залишаються малоосвоєними вітчизняним термінознавством.

Сприймаючи закони раціональної логіки як основу успішного термінотворення, кодифікації та стандартизації термінології, важко заперечувати важливість загальнонаукових, філософського змісту узагальнень (у т.ч. постмодерних) для розуміння закономірностей, подібностей, особливостей пошуку конкретних термінологічних студій. Наразі ці питання здебільшого залишаються поза увагою вітчизняних термінознавців, творців галузевих терміносистем, розробників термінологічних стандартів. Очевидно, це пояснюється неготовністю або відсутністю іманентної необхідності термінознавства освоювати нові теоретичні рівні студіювання, що базувалися б на сучасних досягненнях філософії, філософії мови, лінгвістики.

Можна сміливо стверджувати привілейованість серед вітчизняних документознавців термінологічних студій. Це виявляється у продукуванні лексикографічної продукції, розробленні термінологічних стандартів і активній рецепції зарубіжних і міжнародних нормативних документів, у порушенні проблеми на рівні коротких відступів / пояснень у публікаціях поза темою і в спеціально їй присвячених розвідках, ґрунтовних монографіях; у програмах документознавства як навчальної дисципліни і його паспорті як наукової спеціальності.

Особливо важливим для документознавства стало визначення змісту фундаментальних понять (С.Г. Кулешов, Г.М. Швецова-Водка, М.С. Слободяник, Н.М. Кушнаренко та ін.). Термін досліджується як одиниця спеціальної лексики, тексту, контексту, системи змінних перспектив і способів нарації, значення, обсягу, межі поняття. „Міждисциплінарне народження” документознавства зумовило гетерогенну природу тлумачення термінів, розмило однозначність їх змісту.

Незважаючи на відчутні досягнення, маємо констатувати необхідність активнішого проведення комплексних термінологічних досліджень, спрямованих на упорядкування, унормування та кодифікацію спеціальної лексики, у т.ч. тієї, яка передає особливості електронного документознавства. Для цього варто зміцнити зв’язки галузевих інституцій з вітчизняними та зарубіжними, міжнародними термінологічними центрами, налагодити обмін інформацією, зважено і ретроспективно проаналізувати теоретичне підґрунтя, науково-методичні засади розгортання термінознавчих студій, виробити цілісну, комплексну програму тематичних досліджень.

Актуальною залишається адаптація на державному рівні міжнародних стандартів у сфері документально-комунікаційної діяльності суспільства, проведення наукової експертизи наявних стандартів і створення нових. Схвалюючи в цілому прагнення перейняти „інакший” досвід, дозволимо собі застерегти від невиправданих запозичень іноземних термінів - навіть в умовах глобалізації лінгвосфери, оскільки терміни, як і решта одиниць мовлення, підпорядковані суб’єктивно-об’єктивній, означальній, причинно-наслідковій логіці народження та побутування.

Важливим завданням для документознавства залишається створення термінологічних словників різного типу (словники-довідники, словники-тезауруси, перекладні словники, словники рекомендованих термінів, словники сполучуваності тощо). Кожний такий лексикографічний продукт репрезентує галузеву терміносистему, поєднуючи два види системності її існування: логічну (систему понять) і лінгвістичну (систему термінів), демонструє рівень розвитку дисципліни, породжуючи відповідні рефлексії у науковій сфері та сприяючи засвоєнню її здобутків у практичній, і навпаки. Природна онтологічна флюїдність і семантична інтертекстуальність термінів роблять їх відкритими для розмивання меж і зміни значення. Осмислення якісних, сутнісних означень і визначень існуючих термінів і поява неологем підтримують тривалість термінологічних студій, зумовлюючи їх постійну актуальність.

Вихідне тлумачення терміна як межі криє в собі цікаву гру значень. Межа в українській мові синонімізується з кінцем і метою, мірою здійснення (звершення). Відмежовуючи і розмежовуючи значення понять, звершуємо термінологію, рухаючи науку.

С.В. Силков

/г. Минск/

^ ОТ УПРАВЛЕНИЯ ДОКУМЕНТНОЙ ИНФОРМАЦИЕЙ

К МЕНЕДЖМЕНТУ ЗНАНИЙ: КОГИТОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ
В документоведении и архивном деле понятие «информация» стало рассматриваться в связи с изучением документной (социальной) памяти. Здесь информация всегда определялась через совокупность знаний или того, что является их частью, содержание данных и др. связей между объектами различного генезиса, проявляющееся в преобразовании состояния этих объектов.

В [1] выделены два взаимосвязанных аспекта термина «информация». Первый аспект связан с разнообразием и его ограничениями, с тем, что придает форму, структурную упорядоченность процессам управления, и относится к кибернетическому понятию информации и ее количественным параметрам. Второй аспект связан со смыслом, знанием, субъективным духовным содержанием сознания человека. Дальнейшее структурное упорядочение знаний позволяет применять методы поствинеровской кибернетики: от разнообразия форм - к смыслам, которые личность сможет приписать информации на базе значимых для личности методик (правил) предоставления в этой информации фактов и идей, к памяти, мышлению, чувствам и ощущениям. Документная информация в контексте управления отражает различные аспекты реальности и для обеспечения взаимодействия человека и социума фиксируется на искусственных материальных носителях.

В управлении документами документная информация создается, получается и сохраняется организацией или частным лицом в качестве доказательства при подтверждении правовых обязательств или управленческой деятельности. Современная парадигма управления документной информацией состоит в том, что это управление отвечает за эффективный и систематический контроль за созданием, получением, сохранностью, использованием и определением судьбы документов, включая процессы сбора и сохранения свидетельств деловой деятельности и информации о ней в виде документов.

В знание-ориентированной парадигме менеджмента - knowledge management - основой становится управление не просто знаниями как таковыми, а знаниями, которыми в принципе возможно управлять. Фундирующая онтология доклада - знания, которыми возможно управлять - автором интерпретируются как непрерывный процесс сравнительного анализа информации, ее извлечения, приобретения, представления, комментирования, структурирования и синтеза. Такой подход, по мнению автора, даст определенные возможности при анализе не только в высокой степени фактуальных знаний, формализованных в виде документов (текстов культуры), но также личностных (или неявных) знаний, которые фактически являются метазнаниями, с трудом поддаются формализации и не располагаются на внешних носителях профессиональных знаний (учебниках, методических пособиях, документах организаций и т.п.). О неявных знаниях см. также [2, с. 103-251].

В [3, с. 19-22] отмечено, что извлечение информации из информационного пространства отдельными субъектами (понимание) фиксируется в понятиях, символах, знаках, образах и др. формах. Осознанная информация передается другим субъектам (объяснение). В результате взаимодействия процессов понимания и объяснения продуцируется знание как часть информационного пространства, осознанного познающими субъектами и зафиксированная ими на материальных носителях или в общественном сознании.

Подсистема извлечения и приобретения знаний в базе знаний любой информационной системы для менеджмента знаний представляет собой реализацию набора когитивных методов выявления знаний (текстологических, метода многомерного шкалирования, запоминающей координатной сетки, структурированного интервью и др.).

Предлагаемый метод извлечения знаний относится к группе текстологических и основан на изучении когитологом (инженером по знаниям) текстов, которые расположены на внешних носителях профессиональных знаний и представлены в документной форме. Общая задача извлечения знаний из текстов документов формулируется как задача выделения и понимания смысла текста, т.к. сам текст на профессиональном естественном языке является лишь проводником смысла, а замысел и личностные знания автора лежат в смысловой макроструктуре текста, надстраиваемой над естественным текстом. Понимание текста при таком подходе интерпретируется как генерирование «второго текста», т.е. семантической (понятийной) структуры: 1) формирование смысловой структуры (т.е. выделение опорных ключевых слов); 2) заключительное охватывание выделенных опорных ключевых слов в единую семантическую структуру.

Основными этапами понимания текста когитологом будут: 1) выдвижение самой предварительной гипотезы о смысле всего текста документа («предугадывание»); 2) определение значений неясной когитологу специальной терминологии; 3) формирование общей гипотезы о содержании текста (о значениях); 4) уточнение значений терминов и интерпретация отдельных фрагментов текста под влиянием общей гипотезы (по принципу «от целого к частям»); 5) формирование некоторой смысловой структуры текста при помощи: а) установления внутренних связей между отдельными ключевыми словами и фрагментами; б) образования абстрактных понятий, обобщающих конкретные фрагменты знаний; в) корректировки общей гипотезы относительно содержащихся в тексте фрагментов знаний (по принципу «от частей к целому»); г) принятие основной гипотезы, т.е. формирование смысловой структуры (смысла), который постигает читатель текста (в данном случае когитолог) в процессе интерпретации текста.

Методологическая основа предлагаемой процедуры - сжатие текста в виде набора опорных ключевых слов, передающих основное содержание текста. В качестве такого ключевого слова служит любая часть речи (глагол и т.д.) или их сочетание. Набор ключевых слов - это набор опорных точек, по которым текст развертывается при кодировании в память и осознается при декодировании.


Литература:

1. Ребане Я.К. Информация и социальная память: к проблеме социальной детерминации познания // Вопросы философии. – 1982. - № 8. - С. 44-54; Ребане Я.К. Принципы социальной памяти // Философские науки. - 1977. - № 5. - С. 94-104.

2. Полани М. Личностное знание: на пути к посткритической философии. – М., 1985. - 344 с.

3. Параджанов В.Д. Кризис цивилизации и нерешенные проблемы информатизации // НТИ. Сер. 2. - № 12.

В.С. Собчук

/м. Луцьк/

^ ІСТОРИЧНЕ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО

ЯК ВАЖЛИВИЙ НАПРЯМ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

В запропонованих концепціях сучасної науки про документ історичне документознавство посідає важливе місце. Н.Кушнаренко в структурі загального документознавства виокремлює складові «історія документа» та «історія і теорія документно-комунікативної діяльності» [4]. С.Кулешов вживає назву складової загального документознавства «основні етапи розвитку документа» [3]. В навчально-методичному посібнику Н.Зінов’євої історична складова позначається як «еволюція форми та змісту документа» [2]. М.Слободяник виділяє «історію документознавства та документа» [5]. Історичний аспект присутній як структурі загального, так спеціального документознавства, оскільки конкретизація історії документа або окремо взятої сфери документно-комунікативної діяльності здійснюється в межах таких напрямків, як діловодство, теорія документальних комунікацій, картографічне документознавство, науково-технічне документознавство, музичне документознавство тощо.

Ми вважаємо, що історичному документознавства мають бути притаманні три відображені вище в тих чи інших формулюваннях напрямки, що дало б змогу під час досліджень охопити найважливіші аспекти документознавства, його теоретичну та функціональну складову: «історія документознавства», «історія документа», «історія документо-інформаційної діяльності».

«Історії документознавства» притаманний історіографічний аспект, який визначає напрямки дослідження: формування та історія розвитку наукових концепцій українського та зарубіжного документознавства та його внесок в дослідження документно-комунікаційної діяльності на конкретному історичному етапі.

Предметом «історії документа» є питання еволюції матеріального носія, систем кодування інформації, її структури, диференціації документів.

Особливе місце в структурі історичного документознавства належить «історії документно-інформаційної діяльності». Виходячи з того, що важливим атрибутом документа є функціональна складова – роль, яку він виконує в комунікаційному процесі, - предметом особливої уваги висунуто вплив документної діяльності на соціальні процеси. В цьому випадку документознавство взаємопов’язане із соціологією в частині вивчення соціальних інститутів та процесів. З іншого боку, без використання здобутків історичного документознавства неможливо пояснити природу деяких соціальних змін, які мали місце в минулому. Прикладом може слугувати дослідження Б.Андерсона [1], в якому розкривається роль друкованих праць в інтенсифікації масових комунікацій в західноєвропейських суспільствах, що зрештою привели до створення націй сучасного типу.

Важливим аспектом досліджень в межах даного напрямку є історія діловодства – галузь, яка посідає провідне місце в документно-інформаційній діяльності. Знання про технологію, інституційну мережу та сферу поширення діловодного процесу дає змогу аналізувати ефективність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, а також рівень організації підприємств та установ із врахуванням історичного контексту.

Отже, історія документно-інформаційної діяльності може розглядатись в широкому значенні, включаючи, крім вивчення еволюції діловодства, дослідження інших сфер документних комунікацій - об’єктів дослідження архівознавства, теорії комунікацій, спеціальних історичних дисциплін тощо. Проте в історичному документознавстві доцільно, на нашу думку, застосовувати метод синтезу, що передбачає дослідження документно-інформаційної діяльності як цілісного процесу, а не окремих його аспектів. Це дасть змогу відмежувати історичне документознавство від суміжних дисциплін.

В рамках історичного документознавства має здійснюватись, на нашу думку, дослідження документно-інформаційної інфраструктури, яка включає види документів, що використовуються на певному історичному етапі, засоби передачі документної інформації та систему інститутів, які включені в цю сферу діяльності.

Отже, історичне документознавство як складова загального та спеціального документознавства має вивчати еволюцію документно-інформаційної діяльності. Його творчі здобутки можуть мати важливе значення у дослідженні різноманітних аспектів суспільного життя.


Література:

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. – К., 2001.

  1. Зиновьева Н. Б. Документоведение: Учеб.-метод. пособие. – М., 2001. – С. 167.

  1. Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / УДНДІАСД; Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. - К., 2000. - С. 45.

  2. Кушнаренко Н.М. Документоведение. – К., 2003. – С. 154-155.

  3. Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. - 2003. - № 4. - С. 19.

В.В. Рудюк

/м. Київ/
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconІнформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики
Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Зб матеріалів VІ міжнар наук практ...
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconНаціональна академія керівних кадрів культури І мистецтв восьма міжнародна науково-практична конференція „Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти та практики”
Національній академії керівних кадрів культури І мистецтв відбудеться Восьма міжнародна науково-практична конференція „Документознавство....
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconТеми наукових семінарів кафедри «Документознавство та інформаційна діяльність» на 2011/2012 н р
Актуальні проблеми сучасного документознавства, методології та практики фахівців з документознавства та інформаційної діяльності
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconСписок студентів заочної форми навчання окр підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра галузі знань 0201
Документознавство та інформаційна діяльність, спеціальності 02010501, 02010501 Документознавство та інформаційна діяльність
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconНаціональний університет «Львівська політехніка» Кафедра історії, теорії та практики культури
Внз навчальній програмі з дисципліни, а також вимогам чинного галузевого стандарту вищої освіти «Освітньо-професійна програма підготовки...
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconПрограма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра 02010501 «Документознавство та інформаційна діяльність» та окр спеціаліста 02010501 «Документознавство та інформаційна діяльність» Теорія І практика комунікацій
Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Нав. Посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconВідкрито новий напрям підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність» у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка
За допомогою новітніх технологій. У всьому світі вдосконалення системи документообігу визнано як один із найпріоритетніших напрямів...
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconВ.І. Аранчій 2012 р. Зміни до Правил прийому на 2012 рік до Полтав ської державної аграрної академії (для Аграрного коледжу управління І права пдаа) Відповідно до рішення
Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 23 лютого 2012 р. (протокол №93), Коледжу надано право здійснювати освітню...
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconМетодичні вказівки до виконання контрольної роботи. Призначена для студентів спеціальності 02010501 -документознавство та інформаційна діяльність заочної форми навчання
«Створення гіпертекстових документів» для студентів спеціальності 02010501 – документознавство та інформаційна діяльність
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconМетодичні вказівки до виконання контрольної роботи. Призначена для студентів спеціальності 02010501 -документознавство та інформаційна діяльність заочної форми навчання
«Створення гіпертекстових документів» для студентів спеціальності 02010501 – документознавство та інформаційна діяльність
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи