Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики icon

Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики




НазваІнформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики
Сторінка1/27
Дата14.09.2012
Розмір5.45 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27



Міністерство культури і туризму України

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Інститут державного управління та інформаційної діяльності


ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО.
БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВО.
ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ:


ПРОБЛЕМИ НАУКИ, ОСВІТИ, ПРАКТИКИ


МАТЕРІАЛИ

VІ Міжнародної науково-практичної конференції


Київ, 19-21 травня 2009 р.


Київ 2009

Міністерство культури і туризму України

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Інститут державного управління та інформаційної діяльності


^ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО. БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВО. ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ:

ПРОБЛЕМИ НАУКИ, ОСВІТИ, ПРАКТИКИ


МАТЕРІАЛИ

VІ Міжнародної науково-практичної конференції


^ Київ, 19-21 травня 2009 р.


Київ 2009

Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Зб. матеріалів VІ Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 19-21 травня 2009 р. / Редкол.: Г.В. Боряк, Г.В. Власова, Л.А. Дубровіна, М.С. Слободник та ін. – К., 2009. - ______с.


Збірник укладено на основі матеріалів VІ Міжнародної науково-практичної конференції з проблем теорії і практики документознавства, бібліотекознавства та науково-інформаційної діяльності, проведеної Державною академією керівних кадрів культури і мистецтв 19-21 травня 2009 року. До збірника увійшли статті і тези доповідей, в яких розглядаються актуальні проблеми наукового, технологічного і кадрового забезпечення документально-інформаційної сфери.


^ Редакційна колегія:


Слободяник М.С. – д.і.н., професор, директор Інституту державного управління та інформаційної діяльності (голова редколегії); Боряк Г.В. – д.і.н., професор, заст..директора інституту історії НАН України; Власова Г.В. – к.п.н., професор, перший проректор ДАКККіМ; Дубровіна Л.А. – член-кор. НАН України, д.і.н., професор, директор ІР НБУВ; Ільганаєва В.О. – д.і.н., професор ХДАК; Кулешов С.Г. – д.і.н., професор, зав.відділу УНДІАСД; Кушнаренко Н.М. – д.п.н., професор ХДАК; Прокопенко Л.С. – к.і.н., доцент ДАКККіМ (відповідальний секретар редколегії); Сілкова Г.В. – к.п.н., доцент, зав.кафедри РДГУ; Христова Н.М. – к.і.н., професор ДАКККіМ; Щербак М.Г. – д.і.н., професор, зав.кафедри КНУ ім. Т.Шевченка; Спрінсян В.Г. – канд..мистецтвознавства, проректор і зав кафедри ОНПУ;Бітаєв В.А. – член-кор. НАМ України д.філос. н., проректор ДАКККіМ з наукової роботи; Папакін Г.В.- д.і.н., професор ДАКККіМ; Філіпова Л.Я.-д.п.н., професор, декан ХДАК.


Наукові редактори – ^ М.С.Слободяник, Г.В.Власова


Комп’ютерна верстка І.Ю.Вільчинська

С.І.Супруненко


Комп’ютерний набір: С.О.Красовський

Н.А.Хльобас


Друкується за постановою Вченої ради

Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв

^ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА


Г.М. Швецова-Водка

(м. Рівне)

Документологія або документознавство:

як називати „науку про документ взагалі”

Гостроту питання про назву науки про документ неодноразово підкреслював Ю.М. Столяров, у тому числі в новітній публікації [1]. Головним аргументом на користь заміни назви документознавства на документологію висувається прагнення до усунення полісемії, коли одним і тим самим терміном називають різні навчальні і наукові дисципліни.

З першого погляду таке аргументування здається переконливим. Дійсно, якщо в одному і тому самому навчальному плані або у ряді споріднених спеціальностей існують дві дисципліни з однаковими найменуваннями, але різним наповненням, то одна з них повинна бути перейменована. І термін «документологія» для назви «науки про документ взагалі», без сумніву, пасує. Зазначимо, що семантика термінів «документознавство» і «документологія» у принципі рівнозначна, а особливості застосування цих термінів залежать тільки від історичних обставин їх появи і подальшого утвердження або забування, як це трапилося з документологією.

Як відомо, термін «документологія» започаткував класик «науки про документ взагалі» Поль Отле. Проте разом з цим терміном, як синонім, П. Отле застосовував термін «документація», який і став найбільш вживаним у подальші роки, аж до останніх публікацій міжнародних стандартів з «інформації та документації». Спираючись на з вказані реалії, мною на початку 90-хроків ХХ століття для позначення загальної науки про документ була прийнята назва «документаційно-інформаційна наука» [2]. Судячи з публікацій Є.О. Плешкевіча, ця назва підтримується до теперішнього часу [3].

Внаслідок того, що в даний час термін «документація» в російсько-українській документознавчій термінології набув конкретного, вузького значення (сукупність неопублікованих документів), його застосування у вказаному вище значенні стає небажаним. Мабуть, слід повернутися до терміна «документологія». Але постає питання: чи є документологія тільки наукою про документ або ж комплексом (циклом) наук, що вивчають різні процеси діяльності в системі документальних комунікацій? Відомо також, що в українському документознавстві терміном „документологія” позначають лише теоретичну частину документознавства. В розумінні П. Отле документологія була саме комплексом наук. І зараз часто говорять збірно про науки «документально-комунікаційного циклу». Можливо, саме цей цикл наук і слід називати документологією, а назву «документознавство» залишити безпосередньо для науки про документ, яка, у свою чергу, може бути диференційована з об'єктом і предметом вивчення [4]? Таке співвідношення понять документологія і документознавство цілком можливе.

Про допустимість назви «документознавство» для «науки про документ взагалі» свідчить і той факт, що на початку 90-х років саме Ю.М. Столяров застосував цю назву для навчальної дисципліни, яка була введена до навчального плану підготовки бібліотекарів-бібліографів. І його пропозиція була підтримана, дисципліна закріпилася в навчальних планах спеціальності, а її зміст поступово стабілізувався, багато в чому завдяки підручнику Н.М. Кушнаренко [5].

Вступний курс, що знайомить студентів із проблемами «документознавства взагалі», можна було б назвати «Вступом до документознавства» або «Загальною теорією документознавства», або виділити «Теорію документа» і «Історію документа».

Існує ще ряд аргументів практично-прагматичного ґатунку (можливо, характерних тільки для України) проти формального перейменування документознавства в документологію. Зокрема, до системи навчальних спеціальностей в Україні введено спеціальність 7.020105 «Документознавство та інформаційна діяльність». Про яке документознавство йдеться в цій спеціальності? Судячи з її навчального плану і наповнення програми — про документознавство в широкому значенні. Одночасно студенти даної спеціальності вивчають «управлінське документознавство», що дозволяє «розійтися» двом документознавствам у назвах.

Серед наукових спеціальностей України документознавство представлене тільки в поєднанні з архівознавством („документознавство, архівознавство”). Проте проблематика документознавства як науки допускає вивчення загальних проблем теорії документа [6], а до складу спеціалізованих вчених рад із захисту відповідних дисертацій включаються фахівці з будь-яких проблем документознавства. Це говорить про те, що загальне документознавство (або документологія у вузькому значенні) цілком може «ужитися» з традиційним (управлінським) документознавством в межах однієї науки.

Наведені аргументи свідчать про можливість «широкого трактування» документознавства без його перейменування в документологію. Разом з тим термін «документологія» повинен бути повернений в наукову терміносистему як позначення сукупності дисциплін документально-комунікаційного циклу, що мають загальну методологію.

Проте, враховуючи той факт, що в практичному застосуванні наукових ідей доволі часто доводиться йти на компроміси, щоб уникнути неплідних дискусій і зіткнень, можна запропонувати й інше рішення: назву «документознавство» залишити за традиційним документознавством (переважно управлінським), тісно пов'язаним з архівознавством. Відповідну наукову спеціальність іменувати «Документознавство, архівознавство», а навчальну спеціальність даного напряму — «Керування документаційними процесами та архівна справа»; навчальну спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність» перейменувати в «Документалістика та інформаційна діяльність», маючи на увазі, що документалістика — це галузь практичної діяльності, що охоплює будь-які документи [7]. Створити відповідну наукову спеціальність «Документологія, інформологія», включивши її в науковий напрям «Соціальні комунікації».

Можливо, таким чином вдасться уникнути багатозначності поняття «документознавство» і ввести, нарешті, «документологію» у сферу наукової діяльності.


Литература:

  1. Столяров Ю.Н. Признание термина «документология» как способ преодоления полисемии, или чем документоведение отличается от ... документоведения / Ю.Н. Столяров // Соціальні комунікації в стратегіях формування суспільства знань : матеріали міжнар. наук. конф. 26—27 лют. 2009 р. / Харк. держ. акад. культури, Акад. мистецтв України, Ін-т культурології. У 2-х ч. — Х. : ХДАК, 2009. — Ч. 1. — С. 25—29.

  2. Швецова-Водка Г.Н. Определение документа в документационно-информационной науке / Г.Н. Швецова-Водка. — Л., 1991. — 44 с. — (Препринт / Б-ка Акад. наук СССР ; № 12).

  3. Плешкевич Е.А. Многоликий Янус документоведения // Науч.-техн. информ. Сер. 1, Орг. и методика информ. работы. — 2004. — № 12. — С. 9—11.

  4. Швецова-Водка Г.М. Місце документознавства в системі наук / Г.Н. Швецова-Водка // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. — 2007. — № 4. — С. 6—9.

  5. Кушнаренко Н.Н. Документоведение : учебник / Н.Н. Кушнаренко Н.Н. — 2-е изд., перераб. и доп. [или др. стереотип. изд.]. — К. : Знання, 2000. — 459 с.

  6. Кулешов С. Проект концепції розвитку документознавства в Україні / С. Кулешов // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство : міжвід. зб. наук. пр. / Укр. наук.-дослід. ін-т архів. справи та документознавства та ін. — К., 2007. — Вип. 9. — С. 80—100.

  7. Швецова-Водка Г.М. Чи потрібний документознавству оновлений термінологічний апарат? / Г.Н. Швецова-Водка // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. — 2008. — № 3. — С. 26—31.


В.В. Бездрабко

/м. Київ/


^ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО: ДО ІСТОРІЇ НАУКИ


Досліджуючи витоки документознавства в Україні, відзначимо далеко не академічне його походження. Наука зросла на ґрунті посилення діловодних і архівних практик, в умовах гострої потреби в активізації розроблення новітніх моделей управління. Діловодство як важіль управлінського процесу й архівна установа як провідник певної «канцелярської політики» стали могутніми детермінантами розвитку документознавства.

Попри давню традицію вивчення документа як соціального феномена формування документознавства припадає на 60-і роки. Усталеним історіографічним фактом є визнання основоположником документознавства відомого російського історика-джерелознавця архівіста К.Г. Мітяєва. 1964 р. професор оприлюднив коротке дослідження змісту, головних напрямів і основних завдань науки у відомій науковій публікації – «Документознавство, його зміст та перспективи розвитку». Від початку документознавство проголошувалося пропедевтичною наукою та навчальною дисципліною, метою якої є вивчення «життєвого циклу документа». Конкретизуючи мету документознавства, науковець вказав на пріоритетність досліджень історії та теорії документа, загальних і спеціальних систем документування, способів і засобів забезпечення складання документів; розроблення експертизи їх цінності, класифікації, уніфікації та стандартизації; з’ясування особливостей документаційного обслуговування управлінської інфраструктури; студіювання природи зв’язків документознавства з іншими галузями знань. Таке бачення призначення документознавства чітко вказує на усвідомлення величезної практичної значущості дисципліни, додатково при цьому вказуючи й підкреслюючи природу її походження.

За відсутності в Україні наукових установ та/чи навчальних закладів, котрі спеціалізувалися б на дослідницькій роботі у документознавчій галузі, подібну місію перебрали на себе архівні установи. Відтак першими розробниками документознавчих досліджень в Україні виступили центральні й обласні державні архіви республіки, які, скрупульозно виконуючи розпорядження центру, у 60–80-х роках активно студіюють теорію і практику діловодства, зокрема уніфікацію та стандартизацію систем документації, наукову експертизу документів. Важливим кроком на шляху утвердження документознавчої проблематики стали теоретичні й практичні проекти відділу відомчих архівів та організації діловодства Головархіву при Раді Міністрів УРСР. Діяльність госпрозрахункових відділів державних архівів сприяла не тільки відбору для зберігання, впорядкування та користування документами, а й напрацюванню солідної теоретичної бази одних із найпотужніших сфер практичної роботи з документами – діловодної й архівної.

Виняткову роль в укоріненні інтересу до документознавчої проблематики в наукових колах відіграла кафедра архівознавства та допоміжних історичних дисциплін історичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, яка зініціювала відкриття й активно підтримувала функціонування постійно діючих тримісячних курсів підвищення кваліфікації працівників діловодного апарату міністерств, відомств та установ республіки. Це була перша вдала спроба актуалізації питання підготовки фахівців у сфері діловодства й архівної справи на кшталт відомих зразків історичного досвіду першої половини ХХ ст. Багаторічна діяльність кафедри стосовно зміцнення позицій архівної науки, студій із діловодства в Україні, забезпечила підґрунтя для розвитку документознавства у системі історичної науки.

Історіографічне накреслення основних сюжетних ліній розвитку історичної науки, спеціальних історичних дисциплін (СІД) відкриває рівень зацікавлення істориків студіюванням історичного джерела, документа та сфер його народження і побутування. У центрі уваги дослідників опиняються історичне джерелознавство, дипломатика, історія діловодства, сфрагістика, палеографія та інші дисципліни, які певною мірою дотичні до проблематики історії, теорії документа та ретроспективного розгляду практики роботи з ним. Більшість проблем, досліджуваних у руслі названих галузей історичної науки, торкалися змісту документа у стосунку до його форми, репрезентації історичності епохи, суспільства й мислення окремої особи чи соціальних груп, еволюції держави й суспільних відносин. Широка апробація спеціальних історичних методів вивчення документа, обговорення у такий спосіб міждисциплінарних теоретичних і практичних запозичень ведення дослідження сприяло укоріненню інтересу до документознавчої проблематики.

Спроби колективного розроблення актуальних тем СІД супроводжувалися пошуком оптимальних форм об’єднання зусиль науковців і небайдужих до науки фахівців. Найпомітнішим результатом стало заснування постійно діючих семінарів із СІД при архівних установах. Найбільш репрезентативним за результатами і досягненнями вважаємо постійно діючий семінар із архівознавства та допоміжних історичних дисциплін Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Львові, на творчому рахунку якого низка цікавих наукових проектів і вагомих здобутків. Протягом десятиліть спеціальні історичні студіювання документа еволюціонізували, пристосовуючись до різних наукових ландшафтів, у яких з’являлися запитані дослідницькі імпульси. Історична наука відіграла важливу роль у становленні документознавства, заклавши міцний підмурок вітчизняним традиціям розвитку науки, укорінюючи класичний його образ.

Новий етап у конституюванні українського документознавства наступає у 1990–2000-і роки, коли формується наукова й освітня інфраструктура дисципліни. Нагальну необхідність розвитку документознавства як науки і навчальної дисципліни диктував критичний стан діловодства й архівної справи в Україні. Справжньою науковою подією стало відкриття Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (УНДІАСД), тематика досліджень якого від початку вказала на слідування проблематиці класичного документознавства. Основоположна ціль діяльності відділу документознавства УНДІАСД полягала в ретроспективному огляді історичного досвіду практик роботи з документами та розробленні оптимальної моделі організації та діяльності діловодної й архівної системи країни, створенні нормативно-правової бази їх функціонування. Більшість наукових тем УНДІАСД присвячена нормативно-правовим і науково-технологічних аспектам діяльності діловодних і архівних служб. Попри виконання загальних фундаментальних теоретичних розробок галузі, пріоритетними залишаються теми з управлінського документознавства.

Вагомим досягненням українського документознавства 1990–2000-х роках стало формування системи фахових періодичних видань, які віддзеркалюють здобутки зарубіжної й вітчизняної науки, сприяючи їх поширенню. Вивчення фахової періодики є обов’язковою умовою створення повного історіографічного образу науки. Провідними українськими виданнями з документознавства стали «Студії з архівної справи та документознавства» і «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія», які не тільки задекларували у назві присутність відповідних розвідок на шпальтах, але й оприсутнили їх у змісті.

Важливим фактором становлення і розвитку документознавства у досліджуваний відтинок часу стало формування системи документознавчої освіти в Україні, що виявилося у відкритті і розвиткові навчальної спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність». Це супроводжувалося затвердженням різнорівневих державних і галузевих освітніх стандартів, згідно з якими визначався зміст документознавчої освіти, зокрема освітньо-кваліфікаційна характеристика й освітньо-професійна програма напряму підготовки, типових планів для повного циклу вищої освіти усіх рівнів. Вагомим показником зрілості спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» стало розроблення її навчально-методичного забезпечення, зокрема типових і робочих програм фундаментальних професійних і професійно-орієнтованих навчальних дисциплін, вихід у світ перших підручників, посібників із загального та спеціального документознавства, інших дисциплін документально-комунікаційного циклу. Бурхливе обговорення змісту навчальної спеціальності спричинило формування в Україні документознавчої професіології. Істотним досягненням розвитку документознавства стало юридичне оформлення 2003 р. наукової спеціальності 07.00.10 «Документознавство, архівознавство» (галузь науки – історія), що одержала згодом інше місце «наукової прописки» – соціальні комунікації.

Розвиток документознавства в Україні упродовж рубіжних десятиліть ХХ–ХХІ ст. продемонстрував прихильне ставлення науковців до класичної (неокласичної) й некласичної ліній у науці. Класичний підхід до документознавства базується на теоретичних засадах, сформованих від моменту виникнення науки в надрах діловодства й архівознавства, концепційні засади якого були обґрунтовані К.Г. Мітяєвим. Інший підхід, який за визнанням більшості науковців, веде лік від наукових розвідок П. Отле і базується на якнайширшому трактуванні центрального об’єкта дослідження – документа. Витоки цього підходу ґрунтуються на документаційній науці. Формування «документологічної» версії документознавства припадає на 90-ті роки. Активними адептами стали представники бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, які обстоюють перспективність розширення представницького кола документології за рахунок археографії, кодикології, журналістики, теорії комунікації тощо. Співіснування двох течій в українському документознавстві демонструє гетерогенність природи походження науки. Мала акцентуація уваги на значенні історичної науки для розвитку документознавства призвела до однобокого представлення залежності його розгортання від розвитку інформаційних чи книгознавчо-бібліотекознавчих наук. Утім, саме студіювання питання логічної детермінованості еволюції документознавства спочатку від історичної науки, і лише згодом – книгознавства, бібліотекознавства чи наукової інформатики дозволяє адекватно розкрити головні чинники розвитку класичної (неокласичної) чи «документологічної» версій.

Коментуючи ставлення прихильників класичного документознавства до документології, відзначимо переймання не тільки спеціальною документознавчою проблематикою, але й загальними документознавчими сюжетами. Деяка опозиційність адептів класичної версії документознавства до документології зумовлена не стільки неприйняттям необхідності узагальнюючих наукових студій, скільки необхідністю доведення дисциплінарної самодостатності видів спеціального документознавства. І хоча питання документології ще від 60-х років привертають увагу багатьох «традиційних» документознавців, утім, це знаходить вияв лише у формі теоретичних конструкцій. Влаштувати теорії численні й властиві всім прикладні посилання неможливо через розмаїття видів інформаційної діяльності. «Нові» документознавці, в свою чергу, визнаючи існування спеціального документознавства, вказують на його вузькість, прикликуючи до розширення тематики досліджень, провокуючи в межах традиційного документознавства узагальнення вищого рівня. Здебільшого документологічним є підхід до формування змісту навчальної спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», наукової спеціальності 27.00.02 «Документознавство, архівознавство».

Діалог між представниками двох наукових течій у сучасному документознавстві торкається питань змісту науки, визначення її статусу, об’єкта, предмета, пріоритетних напрямів і основних завдань міждисциплінарних зв’язків. Передусім не існує одностайного ставлення до формального конструкту документознавства, який визначає логічні зв’язки між складовими системних знань. Наука, комплекс (чи сукупність) наук (чи дисциплін, знань) або метанаука – ці та інші концепти визначення сутності документознавства видають існуючу різницю не тільки на термінологічному рівні, але й на рівні формальних інституційних та іманентних когнітивних процесів, які притаманні науці 1990–2000-х років. Ідеться про новітні розвідки з історії, теорії документа, документознавства і документально-комунікаційної сфери діяльності суспільства у виконанні представників і засновників різних наукових шкіл – Г.В. Боряка, Л.А. Дубровіної, С.Г. Кулешова, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяника, Г.М. Швецової-Водки та ін. Відсутнє однозначне визначення зв’язків і залежностей між документологією і документознавством, загальним і спеціальним документознавством, що вказує на тривання наукового пошуку і різне трактування їх структури.

Спільним є визнання перспективності документології як сукупності теоретичних знань про концепційно важливі питання з історії, теорії документа в різних наукових дисциплінах, які проголошують об’єктом дослідження документ чи його окремі характеристики. Теоретичні узагальнення можуть успішно апробуватися й широко впроваджуватися у певних сферах роботи з документами. Це стосується, наприклад, теоретичних студій із класифікації, експертизи цінності документів тощо. Водночас розроблення спільних методик роботи з документами видається нереальним через суттєву специфіку різних сфер їх створення та функціонування. У стосунку функціонування електронних документів значущими і доцільними можуть стати також і науково-технологічні узагальнення практик.

Традиційне (спеціальне) документознавство у досліджуваний проміжок часу зміцнило позиції за рахунок активізації державної політики у сфері створення, зберігання та функціонування документації, розроблення методик, спрямованих на оптимізацію процесів роботи з документами, зростання ролі документації в житті держави і суспільства, діяльності наукових інституцій, націленої на розв’язання складних теоретичних питань – уніфікація документознавчої термінології, розроблення типологічних схем документації, проблеми зовнішнього і внутрішнього документообігу, зберігання документів та пошуку інформації, освоєння світових здобутків у дослідженні документації. Відтак, вивчення «життєвого циклу» документа, його функцій, ціннісних ознак і характеристик, можливостей уніфікації форми і змісту, правового забезпечення функціонування інформації та доступу до неї, закономірностей обігу документів, відкладання у документаційні фонди й масиви, формування документопотоків і законів їх життя стали пріоритетними напрямами сучасних традиційних документознавчих досліджень. Незважаючи на якісні і кількісні трансформації традиційного документознавства, головна увага приділяється управлінській документації, а основною сферою практичної роботи з документами, яка розглядається, залишається діловодство. Помірковані вторгнення інших галузей знань, звернутих до теорії діловодства, архівознавства чи інформатики, спричинили утвердження в статусі спеціального документознавства й інших його видів – картографічного, музичного, науково-технічного тощо. Спорідненість із галуззю знань і сферою практичної діяльності – керуванням документаційними процесами актуалізувала вивчення перспектив адаптивної модифікації зарубіжного досвіду.

Відзначаючи розмаїту тематику сучасних документознавчих досліджень, укажемо на особливе поцінування теоретичних студій, основними концентрами яких стали поняттєвий апарат документознавства з метою уточнення складу понять та визначення термінів, класифікаційні (типологічні) проблеми документації, уніфіковані моделі службових документів та їхніх систем, зарубіжний досвід керування документаційними процесами. Належна увага приділяється історичним дослідженням ґенези документа, еволюції характеристики змісту і форми документів, визначенню змісту процесів формування та розвитку видів і типів (класів) документів і документації. Вказані напрями теоретико-фундаментальних, теоретико-прикладних, науково-технологічних і історичних студій залишаються актуальними і перспективними для документознавства.

Відтак, найближчим часом ми залишатимемося свідками суперечливого і взаємодоповнюючого розвитку традиційного і нетрадиційного документознавства, у результаті якого класична версія залишиться вірною існуючому дисциплінарному статусу, а документологія, як сукупність знань, пов’язана із характеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа, закономірностями розвитку і функціонування, універсальними технологіями роботи з документами здобуде більшу прихильність.

Н.С. Ларьков

/г. Томск/

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconІнформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики
Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: Зб матеріалів IV міжнар наук практ...
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconНаціональна академія керівних кадрів культури І мистецтв восьма міжнародна науково-практична конференція „Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти та практики”
Національній академії керівних кадрів культури І мистецтв відбудеться Восьма міжнародна науково-практична конференція „Документознавство....
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconТеми наукових семінарів кафедри «Документознавство та інформаційна діяльність» на 2011/2012 н р
Актуальні проблеми сучасного документознавства, методології та практики фахівців з документознавства та інформаційної діяльності
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconСписок студентів заочної форми навчання окр підготовки бакалавра, спеціаліста та магістра галузі знань 0201
Документознавство та інформаційна діяльність, спеціальності 02010501, 02010501 Документознавство та інформаційна діяльність
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconНаціональний університет «Львівська політехніка» Кафедра історії, теорії та практики культури
Внз навчальній програмі з дисципліни, а також вимогам чинного галузевого стандарту вищої освіти «Освітньо-професійна програма підготовки...
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconПрограма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра 02010501 «Документознавство та інформаційна діяльність» та окр спеціаліста 02010501 «Документознавство та інформаційна діяльність» Теорія І практика комунікацій
Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Нав. Посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconВідкрито новий напрям підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність» у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка
За допомогою новітніх технологій. У всьому світі вдосконалення системи документообігу визнано як один із найпріоритетніших напрямів...
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconВ.І. Аранчій 2012 р. Зміни до Правил прийому на 2012 рік до Полтав ської державної аграрної академії (для Аграрного коледжу управління І права пдаа) Відповідно до рішення
Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 23 лютого 2012 р. (протокол №93), Коледжу надано право здійснювати освітню...
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconМетодичні вказівки до виконання контрольної роботи. Призначена для студентів спеціальності 02010501 -документознавство та інформаційна діяльність заочної форми навчання
«Створення гіпертекстових документів» для студентів спеціальності 02010501 – документознавство та інформаційна діяльність
Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики iconМетодичні вказівки до виконання контрольної роботи. Призначена для студентів спеціальності 02010501 -документознавство та інформаційна діяльність заочної форми навчання
«Створення гіпертекстових документів» для студентів спеціальності 02010501 – документознавство та інформаційна діяльність
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи