Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм icon

Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм




НазваНаціональний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм
Сторінка2/22
Дата10.06.2013
Розмір3.46 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22



ЕКОНОМІКА


УДК 330.341.1(477):339.137.2(045)


^ ІНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ: НАНОТЕХНОЛОГІЧНИЙ ВИМІР


ГЛУХОВОЇ Дар’ї Андріївни

кандидат економічних наук, асистент кафедри міжнародного бізнесу,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інституту міжнародних відносин


В статті розглядаються роль і місце України в глобальній інноваційній системі в контексті становлення глобальної нанотехнологічної парадигми, а також основніі інституційні механізми забезпечення міжнародної нанотехнологічної конкурентоспроможності України.


Ключові слова: інновації, нанотехнології, міжнародна конкурентоспроможність, інституційний механізм.


Вступ. Сучасній економічній системі для забезпечення її функціонування та розвитку притаманний адекватний механізм, який являє собою систематизовану, субординовану сукупність інституційно-організаційних та функціональних структур, комплекс техніко-економічних, соціокультурних, управлінських відносин та зв’язків, систему засобів, форм та методів, що забезпечують її ефективне функціонування.

Для механізму сучасної економічної системи та міжнародного бізнесу загалом притаманні наступні характеристики: постійний рух, динаміка, кількісні та якісні зміни елементів; взаємодія та взаємодоповнення структур; наявність суперечностей та протилежностей; адаптація до викликів глобалізації та науково-технологічного прогресу; зростання ролі позаекономічних факторів у розвитку як в міжнародному бізнесі, так і в економічній системі.

Механізм економічної системи можна розглядати як взаємодію двох підсистем: інституційної та функціональної.

Інституційна підсистема механізму міжнародного бізнесу являє собою субординовану сукупність формальних (зафіксованих у праві норм та правил) і неформальних (звички та традиції) суспільних інститутів, що взаємодіють між собою. Такими інститутами виступають міжнародні та національні нормативно-правові акти, корпорація, держава, міжнародний менеджмент та маркетинг, конкуренція, міжнародні, регіональні організації, союзи, спілки, об’єднання, а також звичаї, традиції, кодекси поведінки, морально-етичні норми. Кожен із цих інститутів виконує певні функції, взаємодіє з іншими, і в сукупності вони становлять інституційну структуру міжнародного бізнесу. В умовах прискореного глобального науково-технічного розвитку, появи якісно нових інновацій, серед яких чільне місце посідають нанотехнології, важливості набувають механізми, які регулюють та координують саме ці процеси.

^ Аналіз досліджень і публікацій з проблеми. На сучасному етапі нанотехнологічні інновації стають визначальним чинником подальшого розвитку не лише національних економічних систем, але й домінантою сучасних світогосподарських відносин, що обумовлює появу відповідних регуляторних механізмів та інституцій.

Перехід нашої держави на засади сталого економіко-екологічного і техніко-технологічного розвитку, формування висококонкурентної національної моделі такого розвитку об’єктивно зумовлює необхідність активізації досліджень у нанотехнологічній сфері науковцями не лише природничих (фізики, хімії, біології), а й економічних наук.

Проблематиці нанотехнологічних інновацій присвячена достатня кількість робіт як зарубіжних, так і вітчизняних учених. Окремі її тенденції та прикладні аспекти досліджуються такими зарубіжними науковцями: Альфред Чо, Д. Артур, Г. Бінниг, С. Деккер, Е. Дрекслер, Д. Ейлер, Р. Керл,
М. Кнолл, Х. Крото, М. Рид, Г. Рорер, Е. Руска, Р. Смейлі, Н. Танігучі, Д. Тур, Р. Фейнман. Серед російських дослідників необхідно відзначити роботи Ж. Алфьорова, О. Гусєва, А. Єрмакова, В. Іванова, А. Кіслицина, Ю. Котова, Л. Меламеда, С. Міронова, В. Чарушина, В. Черешньова.

Наукові дослідження українських учених-економістів зосереджуються переважно на з’ясуванні закономірностей сучасного науково-технологічного розвитку, масштабів і форм впливу новітніх технологій на національну економіку та її міжнародну конкурентоспроможність, виявленні напрямів міжнародної кооперації в інноваційній, в тому числі нанотехнологічній сфері. Серед таких вчених слід назвати В. Вергуна, В. Геєця, В. Горохова, М. Дудченка, О. Каніщенко, С. Кірєєва, Д. Лук’яненка,
Т. Медведкіна, В. Новицького, А. Поручника, В. Семиноженка, О. Ступницького, А. Філіпенка,
О. Шниркова.

^ Постановка завдання. В умовах прискореного глобального науково-технічного розвитку для України безальтернативним є питання інтенсифікації та впровадження інновацій у всі галузі національної економіки. На особливу увагу в цьому контексті заслуговують нанотехнології, які є сьогодні детермінантою НТП і визначають міжнародну конкурентоспроможність будь-якої держави, й Україна не є винятком. Виходячи з цього, важливим є формування глобальних, міжнародних, регіональних та національних механізмів, які б регулювали відповідні процеси.

^ Викладення основного матеріалу. Під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників зміст інституційних відносин у міжнародному бізнесі постійно змінюється та розширюється. Сукупність суспільних інститутів утворює інституційне середовище, в якому відбуваються складні виробничі, економічні, соціальні та інші відносини всіх суб’єктів міжнародного бізнесу.

Конкуренція є одним з основних елементів економіки, що визначають ефективність ринкових взаємодій і перебувають у центрі механізму саморегулювання. Від ступеня її розвитку залежать можливості економічного зростання.

Конкурентоспроможність країни визначається її здатністю набувати високого конкурентного статусу на світовому ринку. Визначальними чинниками конкурентного статусу держави є: рівень інтернаціоналізації та глобалізації; рівень науково-технічного та інноваційного потенціалу; рівень інвестиційної привабливості, інвестиційний клімат; рівень економічної безпеки в державному регулюванні соціально-економічних процесів, рівень корупції, економічна свобода, бюджетна політика, інституційна система, прозорість економічної політики; рівень людського розвитку; рівень екологічної безпеки.

Варто зазначити, що проблемі конкурентоспроможності та її оцінці приділяють багато уваги міжнародні інститути та організації. Серед них виділяють Всесвітній форум; Міжнародний інститут розвитку менеджменту (IMD), оцінка якого базується на четвертій групі факторів: економічна ситуація, ефективність уряду, ефективність бізнесу, інфраструктура; Корейський інститут дослідження промислової політики (IPS), який оцінює конкурентоспроможність на основі 9 факторів, а саме: факторні умови, бізнес-середовище, умови попиту, родинні галузі, робітники, політики, професіонали, підприємці, випадкові події; Японський центр економічних досліджень (JCER), виділяє такі фактори конкурентоспроможності: інтернаціоналізація, підприємництво, освіта, фінанси, уряд, наука та технології, інфраструктура, інформаційні технології. Міжнародна бізнес-школа INSEAD і Всесвітня організація інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization, WIPO). Дослідження проводиться з 2007 року і на даний момент представляє найбільш повний комплекс показників інноваційного розвитку по різних країнах світу. У 2012 році дослідження охоплює 141 країну, які в сукупності виробляють 99,4% світового ВВП, і в яких проживає 94,9% населення планети. Глобальний індекс інновацій складений з 80 різних змінних, які детально характеризують інноваційний розвиток країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. За даними відповідного інституту визначається саме інноваційна конкурентоспроможність країни. Зазначений Індекс розраховується як зважена сума оцінок двох груп показників: наявні ресурси та умови для проведення інновацій (Innovation Input); досягнуті практичні результати здійснення інновацій (Innovation Output).

Таким чином, підсумковий Індекс являє собою співвідношення витрат і ефекту, що дозволяє об’єктивно оцінити ефективність зусиль з розвитку інновацій в тій чи іншій країні.

При порівнянні загальних показників Індексу інновацій та рівня ВВП на душу населення в звіті виділяються три групи держав: У першу групу «лідерів інновацій» входять країни з високим рівнем доходу, такі як Швейцарія, Скандинавські країни, Сінгапур, Великобританія, Нідерланди, Гонконг, Італія, Австрія, Ірландія, США, Люксембург, Канада, Нова Зеландія, Німеччина, Мальта, Ізраїль, Естонія, Бельгія, Південна Корея, Франція, Японія, Словенія, Чехія і Угорщина. Ці країни успішно побудували інноваційні екосистеми, в яких інвестиції в людський капітал процвітають в родючої і стабільної інноваційної інфраструктури, що створює сприятливі умови для підвищення рівня знань, вдосконалення технологій і розвитку творчості.

У другу групу «новаторів-учнів» входять країни з середнім рівнем доходу, такі як Латвія, Малайзія, Китай, Чорногорія, Сербія, Молдова, Йорданія, Україні, Індія, Монголія, Вірменія, Грузія, Намібія, В’єтнам, Свазіленд, Парагвай, Гана і Сенегал. З країн з низьким рівнем доходу в цю групу входять Кенія і Зімбабве. Ця група держав з середнім і низьким рівнем доходу демонструють зростання інноваційних досягнень в результаті вдосконалення інституційної структури, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення інноваційної інфраструктури, глибокої інтеграції з глобальними фінансовими та іншими ринками та розвитку ділового співтовариства, навіть якщо прогрес в цих вимірах не є рівномірним по всіх сегментах в даній країні.

У третю групу «відставаючих» входять країни, що відрізняються слабкістю своїх інноваційних систем. У цій групі можна зустріти країни як з високим, так і з середнім рівнем доходу.

Нове дослідження показує, що динаміка інновацій продовжує відчувати вплив з боку нових успішних інноваторів, що вже позначилося на списку двадцяти лідерів. Це підтверджується і хорошими результатами цілого ряду ринків, що розвиваються, таких як Латвія, Малайзія, Китай, Чорногорія, Сербія, Молдова, Йорданія, Україні, Індія, Монголія, Вірменія, Грузія, Намібія, В’єтнам, Свазіленд, Парагвай, Гана, Сенегал, а також ряду країн з низьким рівнем доходу, таких як Кенія і Зімбабве.

Україна у 2012 році посіла 63 місце в загальному рейтингу. Усього на 0,1 нас. випередила Македонія. Молдова, Росія і Румунія – зайняли в рейтингу 50, 51 і 52 місце відповідно. Польща піднялася на 44 місце.

Сильні сторони України пов’язані з розвитком знань (30місце), якістю людського капіталу (48 місце), розвитком бізнесу (51 місце). Заважають розвитку інновацій недосконалі інститути (117 місце), інфраструктура (98 місце), показники розвитку внутрішнього ринку (68 місце) і результати творчої діяльності (83 місце).

Результатами вищезазначених показників є ефективна діяльність історично сформованих глобальних інноваційних систем, які базуються на інституційно-програмній основі, закладеній ще в другій половині ХХ століття.

Інноваційна модель стає пріоритетним напрямом усіх розвинених країн, безпосередньо за рахунок забезпечення ефективної нормативно-правової бази, організації та функціонування національної інноваційної системи. Сталий розвиток НІС забезпечується за рахунок державного фінансування, приватного або змішаного. Для США характерне приватне, для країн ЄС – державне і змішане.

Досягнення мети та виконання завдань інноваційної політики США здійснюється шляхом застосування механізму децентралізованого регулювання інноваційної діяльності, у якому держава відіграє провідну роль, проте директивні зв’язки між ланками всієї інфраструктури є достатньо слабкими.

Складовими частинами реалізації державної інноваційної політики США є: економіко-правові методи, що ґрунтуються на положеннях Конституції, відповідних законів, внутрішньовідомчих, адміністративних розпоряджень; державне фінансування наукової сфери; контрактна система відносин між суб’єктами інноваційної діяльності та державою; податкова система; патентно-ліцензійна, антитрестовська політика; амортизаційні заходи та субсидії; передавання технологій; урядові закупівлі; розвиток інфраструктури досліджень та розробок.

В американській державній політиці розділяють заходи, спрямовані на підтримку великого та малого бізнесу, головним серед яких є забезпечення сприятливих умов для інноваційного клімату.

Історично американська законодавча база забезпечувала правовий фундамент розвитку інноваційного бізнесу на принципах довгостроковості та економічної зацікавленості підприємців і на сьогодні містить широкий спектр законів про патенти, товарні знаки, авторське право, антитрестовське законодавство, пільгові кредити, а також закони, що передбачають можливість примусового ліцензування технологій, про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес і таке інше.

Однак ці закони належною мірою не забезпечували ефективність інноваційної діяльності, і у 80-
90-х роках минулого століття для стимулювання технологічних нововведень у США був прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера “Про технологічні нововведення”, у якому передбачено заходи щодо створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади з метою вивчення та стимулювання промислових інновацій, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю та федеральними лабораторіями.

Структура і механізм формування та здійснення інноваційної політики США характеризується надзвичайною складністю зв’язків міждержавними, квазідержавними та юридично незалежними від держави організаціями.

Центральна роль у формуванні інноваційної політики належить Президенту країни, в управлінні наукою – Конгресу, який займається не лише формальним прийняттям відповідних законодавчих актів. Парламент США аналізує напрями наукових досліджень і встановлює їх пріоритетність через свої численні наукові комісії, як постійно діючі, так і тимчасові.

Національна академія наук США виконує функції колективного радника Конгресу. Аналогічні функції виконують Інженерна та Медична академії, які мають статус організацій, вільних від урядового контролю. Також одними з провідних урядових установ щодо встановлення пріоритетів інноваційного розвитку є: Управління технологічної оцінки, Національна служба технічної інформації, Міністерство торгівлі, спеціалізовані міністерства і відомства.

Розглядаючи розвиток нанотехнологічних інновацій, то варто зазначити, що в США була прийнята програма, яка називається «Національна нанотехнологічна ініціатива», що розглядається як ефективний інструмент, який здатний забезпечити лідерство США на довгі роки та сприяти переходу наукової, економічної та соціальної сфери на новий рівень розвитку.

Серед непрямих механізмів, що сприятимуть розвиткові даної сфери основними є:

- податкові пільги;

- система прискореної амортизації основного капіталу; патентна політика;

- зовнішньоторговельна політика; антитрестовська політика.

Серед європейських країн-лідерів, як вже зазначалося вище, що впроваджують новітні технології та нанотехнологічні інновації, можна назвати Австрію, Бельгію, Італію, Німеччину, Англію та Швейцарію.

Науково-дослідницька та винахідницька діяльність Австрії була трансформована в національну інноваційну політику прийняттям федерального закону від 25 жовтня 1967 року «Про сприйняття розвитку наукових досліджень». У 2002 р. було прийнято “Закон про університети», яким було створено правові передумови і знято перешкоди для залучення студентів та персоналу вищих навчальних закладів до виконання практичних проектів у інноваційній сфері. Велика увага і фінансова підтримка розвитку інноваційної політики надається державою. У 1997 р. урядом Австрії було задекларована мета щодо збільшення державних інвестицій в інноваційну галузь з 1,7 % ВВП у зазначеному році до 2,5% до 2010. Таким чином в Австрії у 2008 році було інвестовано в інноваційну сферу
6,3 млрд. дол., з яких 36% – державні субвенції, 43% – внески вітчизняного підприємницького сектору і 20% склали замовлення з-за кордону.

У 2002 р. Національна рада з питань наукових досліджень та розвитку технологій опублікувала перелік основних завдань у сфері інноваційної діяльності на наступне десятиліття: посилення взаємодії і кооперації між виробництвом і наукою; концентрація основних ресурсів на наукових розробках у галузі нанотехнологічних, інформаційних та комунікаційних технологій, транспорту та космічних досліджень; подолання недоліків у впровадженні високих технологій у промисловій сфері; посилення інноваційної складової в діяльності малих та середніх підприємствах; більш ефективне використання людських ресурсів, посилення інтеграції фахівців-жінок в інноваційну сферу; вивдення інноваційної діяльністі на рівень першочергових державних пріоритетів, один з яких – нанотехнологічні інновації. В даний час близько 100 підприємств Австрії впроваджують знання нанотехнології. Ще більша кількість компаній зайнято в галузях, в яких виготовляються та реалізуються товари та послуги на основі нанотехнологічних інновацій. Поряд з іншими галузями до них належать: мікроелектроніка; оптика; медична техніка; технологія матеріалів; фармацевтична промисловість; автомобільна промисловість; текстильна промисловість; авіація; космонавтика.

Компанії, що займаються нанотехнологічними інноваціями, розташовані на території всієї Австрії. В даний час існує, однак, концентрація установ та розміщення навколо п’яти найвідоміших проектних груп. Дані проектні групи є частиною національної програми підтримки наноініціативи Австрії, що стартувала в 2004 р. Дана ініціатива підтримує вітчизняні дослідні підприємства сумою в 11 мільйонів євро на рік. При першому оголошення конкурсу були вибрані п’ять з восьми заснованих проектних кластерів. В цілому в ці п’ять нанокластерів було інвестовано близько 15 мільйонів євро. Одна з перших цілей ініціативи – мережеве об’єднання існуючих підходів до досліджень, а саме, як в дисциплінарному, так і в географічному сенсі. П’ять проектних кластерів складаються з 11 університетів, 12 фірм і двох центрів компетенції.

У контексті динамізації та глобалізації світових економічних процесів та посилення міжнародної конкуренції інноваційна і науково-дослідна діяльність стає важливим предметом політичних обговорень та набуває пріоритетного значення на шляху до зміцнення бельгійської конкурентоспроможності. З огляду на це, стратегічне завдання, визначене бельгійським урядом, полягає в тому, щоб збільшити видатки на розвиток інноваційно-дослідного сектору і досягти показника у 5% ВВП до
2011 р. На даний момент на розвиток інноваційної діяльності витрачається 1,9% ВВП.


Для реалізації стратегічного завдання бельгійський уряд розробляє низку заходів та програм, спрямованих на підтримку малого та середнього бізнесу. Серед них варто виділити ЄВРЕФІ – транскордонний фонд розвитку, створений у 1995 р. за ініціативи ЄС та приватних підприємств Бельгії, Франції та Люксембургу, який, у свою чергу, допомагає малим та середнім підприємствам незалежно від їхньої діяльності, що мають намір відкрити свої філіали у згаданих країнах.

Уряд Бельгії фінансує 60% витрат при розробці інноваційного та дослідницького проекту в галузі промисловості, наприклад, створення нових товарів, процесів виробництва чи послуг.

У 2009 р. була прийнята 7-ма рамкова програма з розвитку науково-технологічних досліджень. Програма покликана втілити на практиці отримані результати, створивши нові товари чи послуги. Одним з пріоритетних напрямів даної програми є нанотехнологічні інновації та їх впровадження у промисловість. Але треба брати до уваги, що сфера науки, техніки та інновацій в Бельгії сильно роздрібнена. Це визнає і бельгійська Група високого рівня з досягнення обсягу вкладень у дослідження 3% від ВВП і, незалежна експертиза, яка була проведена за сприяння Європейського співтовариства. Однак існують комітети, ради, органи, що займаються координацією політики між різними рівнями влади.

Бельгійські університети та наукові центри, округи займаються дослідженнями і розробками на підприємствах і в приватних лабораторіях, відповідають за фундаментальні дослідження в сфері нанотехнологій.

Обидва рівня влади можуть працювати автономно в рамках своїх повноважень. Але в більшості випадків вони вважають за краще діяти узгоджено. Зрозуміло, федерація теж може виявити бажання взяти участь як об’єднавчий чинник у створенні національної бази даних, заохоченні розвитку нанотехнологій в Бельгії.

Стосовно інноваційного розвитку Великобританії, варто зазначити, що починаючи з 80-х років, уряд проводить активну політику розвитку науково-технічного потенціалу економіки за допомогою підтримки та залучення інвестицій у наукову сферу, зокрема, в галузі високих технологій. За останній час були визначені кроки вдосконалення системи державного стимулювання науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності та застосування її на практиці (до 6,7 млрд. ф. ст. у 2011 р.), збільшення сукупних витрат держави й приватного сектора на науково-дослідну діяльність до
39 млрд. ф. ст., або до 2,5% ВВП у 2014 р. До пріоритетів інноваційної діяльності належать медичні технології, відновлювальна енергетика, захист комунікаційної інфраструктури, інтелектуальні системи управління, біотехнології, нанотехнології та наноелектроніка. Стосовно розвитку та впровадження нанотехнологічних інновацій у Великобританії, пріоритетною сферою є космічна галузь. Національна фізична лабораторія Великобританії (NPL) отримала контракт з космічним агентством завдяки тривалій експертизі в сфері матеріалознавства і великого досвіду в галузі космічної промисловості. NPL є британським і світовим лідером у розробці, підтримці й застосуванні найбільш точних вимірювальних стандартів, сучасних наукових і технологічних знань. NPL працює в даному сегменті ринку більше ста років. Провідний дослідник групи наноматеріалів Національної фізичної лабораторії Лорі Уінклесс (Laurie Winkless) вважає, що прогрес у сфері нанотехнологічних інновацій буде важливою умовою успіху Європейської космічної програми. Консорціум, очолюваний NPL, повинен допомогти Європейському космічному агентству визначити компанії з найвищим потенціалом у галузі наноматеріалів, які зможуть зробити вагомий внесок у майбутнє космічної техніки. Більш того, консорціум повинен визначити яким чином ці передбачувані матеріали можуть бути використані в реальних космічних програмах. Високотехнологічні ретельно тестовані матеріали належної якості і будуть відігравати суттєву роль у майбутніх програмах.

Стратегія реалізації державної політики заснована на таких механізмах: податкові пільги в сфері інноваційної діяльності в частині звільнення компаній, що займаються НДДКР, від сплати корпоративного податку на доходи, отримані від такої діяльності; забезпечення довгострокової фінансово-економічної стабільності в державі, що дозволяє точно прогнозувати асигнування у високі технології; співробітництво між індустрією та наукою; пряме фінансування НДДКР у вигляді субсидування й надання грантів.

Особливої уваги заслуговує інноваційна система Італії, що являє собою комплекс різних установ (державних та недержавних), які в індивідуальному порядку і колективно сприяють розвитку та поширенню нових технологій. Законодавством Італії з 1982 р. (щодо сприяння галузям, що мають національне значення) встановлено та регламентовано заходи щодо стимулювання та фінансово-кредитної підтримці інноваційної діяльності підприємств. Відповідно, при Міністерстві економічного розвитку Італії було створено Фонд технологічних інновацій.

Перші інноваційні структури, технопарки або науково-технологічні парки (НТП) почали створюватися у 70-ті роки з метою координації та активізації наукових досліджень в інтересах підтримки загального науково-технічного розвитку, впровадження нових технологій у виробництві, прискорення розвитку в депресивних, економічно відсталих регіонах країни. Станом на 2008 р., за даними Асоціації науково-технологічних парків Італії, в країні нараховується 31 НТП, в яких працюють близько 600 високотехнологічних підприємств, 140 з яких є інноваційними, 14 бізнес-інкубатори, що спеціалізуються у напрямку підтримки створення та розвитку нових підприємств, та 150 центрів досліджень.

За інформацією Асоціації науково-технологічних парків Італії, серед стимулюючих механізмів, для підприємств, що входять в НТП, існують такі переваги: звільнення від сплати реєстраційного податку для нових підприємств, що створюються в складі НТП; звільнення від сплати податку на прибуток два перші роки діяльності та сплата податку на прибуток за пільговою ставкою в наступні роки для підприємств, що вже функціонують у складі НТП; звільнення від сплати земельного податку на майно.

Одним з найбільших НТП в Італії є науково – технологічний парк AREA Science Park, який розміщується на площі в 55 гектарів, нараховує 1400 співробітників, які працюють в 60 окремих підприємствах – учасниках консорціуму, що за типологією поділяються на такі: національні та міжнародні наукові центри та навчальні заклади, органи регіональної влади, зокрема, Адміністрація автономної області Італії Фріулі – Венеція, Університет м. Трієст, Університет м. Удіне, Національна Рада з питань наукових досліджень, міжнародний Центр досліджень в галузі генної інженерії та біотехнологій; лабораторії та центри послуг провідних світових компаній в галузі досліджень та розвитку; окремі малі та середні науково-дослідні високотехнологічні компанії.

Стимулюючим фактором щодо участі в консорціумі технологічного парку для всіх категорій учасників є підвищення ефективності діяльності та відповідне зростання конкурентоспроможності досліджень, яке досягається за рахунок: наближення взаємопов’язаних фундаментальних розробок та можливостей їх використання; використання учасниками НТП спільної інфраструктури, науково- дослідних та лабораторних потужностей, інформаційно-комп’ютерних мереж НТП, банків даних тощо; організації навчання та підвищення кваліфікації персоналу в формі різноманітних конференцій, семінарів, курсів; отримання централізованої патентної підтримки, фінансово-банківських та консалтингових послуг. Крім того, Італія бере безпосередню участь у Європейській Ініціативі щодо розвитку та впровадження нанотехнологічних інновацій у промисловість.

До пріоритетних напрямів економічної політики ФРН належить сприяння інноваційному розвитку, як через формування ефективної системи державної підтримки наукової та інноваційної діяльності, так і шляхом заохочення недержавних інвестицій. При цьому Німеччина орієнтується на виконання цілей Лісабонського саміту ЄС щодо забезпечення зростання національних та загальноєвропейських економік за рахунок високої інноваційної динаміки та виходу на рівень передових світових технологій.

За рівнем витрат на науково – дослідні та експериментально – конструкторські розробки (НДЕКР), які становлять 2,5% ВВП, Німеччина посідає одне з провідних місць серед економічно розвинутих країн. Проте більшість галузей економіки та німецьких підприємств самостійно вкладають значні інвестиції в наукову та інноваційну діяльність, працюючи на цьому рівно системно та результативно.

Важливим кроком у напряму вдосконалення нормативно – правового забезпечення, організації та функціонування національної інноваційної системи стало ухвалення урядом у серпні 2006 року Стратегії розвитку Німеччини у сфері високих технологій, фактично комплексну програму інноваційного розвитку національної економіки на найближчі роки (результати першого етапу були підведені наприкінці легіслатурного періоду діючого парламенту в 2009 р.). На державному рівні була сформульована й представлена суспільству амбіційна мета: на тривалу перспективу закріпити місце Німеччини в групі країн, що лідирують в області високих технологій. Це, на думку німецького політичного керівництва, у сучасних світових реаліях є визначальною передумовою стійкого довгострокового економічного зростання, отже, успішної реалізації невідкладних соціальних програм.

У розробці СВТ взяли участь всі основні федеральні міністерства й відомства. При цьому її автори дотримувалися загальної міжнародної тенденції створення інтегрованих концепцій розвитку для потреб інноваційної політики: пропоновані заходи мають чітко виражений міжгалузевий і міждисциплінарний характер і спрямовані на визначення загальних концепцій, які дозволяли б узгодити на державному рівні всі складові частини національної інноваційної системи – наукові дослідження й розробки, освіту, фінансування, механізми ринкової комерціалізації інновацій, засоби законодавчого регулювання, мережні структури взаємодії держави, промисловості й громадянського суспільства. СВТ складається із двох великих взаємозалежних тематичних блоків. У першому блоці федеральний уряд виклав своє бачення найважливіших передумов реалізації стратегії, а саме: новий рівень взаємодій науки й промисловості, які повинні будуватися як відносини стратегічного партнерства; економічно більш привабливі рамкові умови для інноваційної діяльності промисловості, насамперед підприємств малого й середнього бізнесу; прискорення процесу поширення нових технологій; широке міжнародне співробітництво Німеччини з метою збільшення власного наукового інноваційного потенціалу; достатня кількість кваліфікованих фахівців, здатних вирішувати на всіх рівнях завдання інноваційного розвитку.

Федеральний орган в рамках своєї компетенції бере відповідальність за їхнє створення, використовуючи весь набір засобів і методів державного регулювання й підтримки. Крім того, він залишає за собою важливу функцію посередника між бізнесом, наукою й громадянськими інститутами по усьому комплексу питань інноваційного розвитку. Тому стратегія – це не тільки набір конкретних і докладно прописаних державних заходів, програм і зобов’язань, але й цілий ряд ініціативних ідей і пропозицій, остаточне вирішення яких може бути досягнуте тільки на основі широкого суспільного діалогу всіх зацікавлених учасників. Вважається, що саме результати нанотехнологічних досліджень дадуть можливість не тільки виробляти високотехнологічні товари з новими споживчими властивостями, але й значно зменшити їхню вагу й розміри, забезпечивши тим самим багаторазову економію вихідної сировини й енергоресурсів, різко прискорити весь виробничий цикл. За оцінками зарубіжних експертів, до 2015 р. ємність світового ринку такого роду товарів може досягти 1 трлн. євро.

Визначальним для наступного розвитку нанотехнологій у Німеччині став 1998 р., коли нанотехнологічні дослідження одержали статус окремої федеральної програми із самостійною інфраструктурою й власним бюджетним фінансуванням. Тим самим Німеччина майже на три роки випередила США, де аналогічні рішення (Національна нанотехнологічна ініціатива – National Nanotechnology Initiative) були прийняті тільки влітку 2001 р., і на чотири роки Європейський Союз з його шостою рамковою програмою підтримки науково-дослідних робіт (2002 р.). Варто підкреслити, що «нанотехнологічна ініціатива» не знаходиться під впливом модних політичних і технологічних трендів. Її окремі елементи й механізми крок за кроком, методом проб і помилок відпрацьовувалися протягом майже 20 років взаємодії німецьких державних інститутів з установами науки й промисловістю в нанотехнологічній сфері.

Підтримка інноваційної діяльності в Швейцарії здійснюється за такими напрямами: підтримка нових підприємств; дослідження, розвиток та передача технологій. Питаннями інноваційної політики займається Державний секретаріат професійної освіти та технологій, що є частиною Федерального департаменту економіки. Інноваційна діяльність Швейцарії регулюється Федеральним Законом Про заходи з подолання кризи та збільшення робочих місць від 30.09.1954 та постановою Федеральної Ради «Про заохочення розвитку технологій та інновацій» від 17.12.1982.

Швейцарія на даний момент є одним зі світових лідерів в галузі інновацій, детермінантою яких є нанотехнології. Їх розвитку надається в Швейцарії велике значення на державному рівні. Ця сфера була офіційно визнана урядом країни пріоритетним напрямком науки. У розвиток нанотехнологій через Швейцарський національний дослідницький фонд активно інвестуються державні кошти. Головним закладом, відповідальним за науково-дослідні роботи в галузі нанотехнологій, є Швейцарське федеральне відомство перевірки матеріалів (EMPA). На даний момент під егідою EMPA ведеться друга частина прийнятої в 2001 р. дослідницької програми «Нанотехнології» – «NANO 2». Метою реалізації даної програми є створення інтердисциплінарної інноваційної платформи, яка дозволить отримати новітні дані в області однієї з ключових технологій ХХІ ст. і застосувати їх для створення перспективних розробок в енерготехніці, комунікаційної галузі, медицині і сфері обробки поверхонь.

За оцінками експертів Єврокомісії, у 2010 р. оборот ринку в даному високотехнологічному секторі зріс в десять разів з 100 до 1000 млрд. євро, а кількість зайнятих у цій галузі досягне 2 млн. чоловік. При цьому прогнозується, що швейцарські Spin-Off-фірми відіграють значну роль у цьому процесі. Однією з головних причин бурхливого розвитку нанотехнологічних інновацій в країні, на думку фахівців, не тільки надання державної підтримки, але й прийняття програми трансферту технологій та результатів фундаментальних досліджень університетів і вищих технічних шкіл, що підтримують молодих вчених при створенні високотехнологічних Spin-Off-фірм.

В основному нанотехнологічні фірми сконцентровані в регіоні Базеля. Це пов’язано в першу чергу з тим, що при базельському університеті в рамках роботи з основних напрямів науки і техніки, затвердженим національним дослідним фондом Швейцарії, створений спеціальний нанотехнологічний центр. Його основними цілями є проведення теоретичних досліджень і фундаментальних досліджень в галузі нанотехнологій, а також організація ефективного трансферту одержуваних результатів на фірми, що ведуть прикладні розробки.

Щодо країн Сходу, то найрозвинутішою в галузі інноватики та нанотехнологій є Японія, досвід якої в розробці стратегії та механізмі регулювання інноваційного розвитку вартий уваги. Відповідно до основного Закону Японії про розвиток науки та техніки питаннями планування, формування та загальної координації науково-технічної політики опікується Рада з питань політики у сфері науки та техніки. Раду очолює Прем’єр-міністр Японії, до її складу входять 14 членів, включаючи державного міністра Японії з питань науки і техніки та вчені, які працюють у найбільш важливих галузях економіки. До процесу формування інноваційної політики та підтримки інноваційної діяльності в Японії залучені Міністерство освіти, культури, спорту, науки та техніки, Міністерство економіки, торгівлі, промисловості, а також державні науково-дослідні інститути, університети та різноманітні приватні організації.

Відповідно до адміністративної реформи у 2001 р. юридичний статус багатьох національних дослідних інститутів було змінено на незалежні адміністративні агенції (НАА). Це значно підняло рівень свободи прийняття рішень стосовно персоналу та фінансового управління. У результаті таких змін було реструктуризовані та утворені нові інституції. Зокрема, найбільшими науково-дослідними інститутами на державному рівні є Національний інститут матеріалознавства, Національний інститут сучасної промислової науки та техніки, Організація розвитку нових видів енергії та промислових технологій, Японське агентство дослідження космосу (ДЖАКСА), яке утворилось через об’єднання Інституту космосу та астронавтики, Національної космічної лабораторії Японії та Національної агенції дослідження космосу.

Механізми сприяння розвитку інновацій в Японії регулюються Законом з науково – технічного розвитку, прийнятий Парламентом у 1995 р. який був покликаний зміцнити національну економіку та покращити стан країни загалом. Законом передбачено обов’язкову розробку та підтримку з боку Ради з питань політики у сфері науки та техніки при Кабінеті міністрів Японії так званих Базових планів науки і техніки в Японії. У Плані повністю викладається політика розвитку основних науково-дослідних розробок та їх застосування в економіці.

В переліку першочергових завдань щодо інноваційного розвитку Японії є досягнення проривних результатів у трьох важливих для Японії наукових напрямах, а саме: (медицина та охорона здоров’я, інформаційні технології, екологія); створення умов для того, щоб у найближчі 50 років кількість нобелівських лауреатів від Японії становила 30-50 людей; організація і всебічний розвиток венчурних підприємств і фірм з важливих наукових напрямів; фінансування та практична організація нової системи медичного обслуговування населення Японії («лікування за індивідуальним замовленням») на основі даних про генетичної інформації пацієнта.

На сучасному етапі в Японії велика увага приділяється інноваціям, пріоритетом яких є нанотехнології, основними розробками серед яких можна назвати: напівпровідникові технології XXI століття; терабітові запам’ятовуючі пристрої; технології мережних пристроїв. Фундаментальні дослідження: властивості та функції наноструктур; процеси та методи вимірювань і досліджень; теоретичні, аналітичні та обчислювальні методи в сфері нанотехнологій.

Важливе значення при організації робіт у сфері нанотехнологій в Японії приділяється забезпеченню ефективної взаємодії між науковцями, промисловцями і чиновниками. Провідною організацією Японії в даній галузі є вищезгаданий Національний інститут матеріалознавства, який у свою чергу забезпечує повний контроль щодо нанорозробок та їх втілення у життя. Як видно з таблиці 1, у 2012 р. Уряд Японії виділив 159,9 млрд.дол. на НДДКР, з них 14% – на розвиток нанотехнологічних інновації.

^ Таблиця 1

Валові внутрішні витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки [1]



Країна

2011

2012

2013 (прогноз)

ВВП, млрд. дол.

Валові внутрішні витрати на НДДКР

ВВП, млрд. дол.

Валові внутрішні витрати на НДДКР

ВВП, млрд. дол.

Валові внутрішні витрати на НДДКР

% від ВВП

млрд. дол.

% від ВВП

млрд. дол.

% від ВВП

млрд. дол.

1

США

15290

2,70  %

412,4

15 626

2,68 %

418,6

15 955

2,66 %

423,7

2

Китай

11440

1,55  %

177,3

12 332

1,97 %

200

13 344

1,98 %

220,2

3

Японія

4497

3,47  %

156,0

4 596

3,48 %

159,9

4 651

3,48 %

161,8

4

Німеч­чина

3139

2,85 %

89,5

3 167

2,87 %

90,9

3 196

2,85 %

91,1

5

^ Півд. Корея

1574

3,40 %

53,5

1 616

3,45 %

55,8

1 675

3,45 %

57,8

6

Франція

2246

2,21 %

49,6

2 248

2,24 %

50,4

2 257

2,24 %

50,6

7

Індія

4515

0,85 %

38,4

4 736

0,85 %

40,3

5 020

0,90 %

45,2

8

Велико­британія

2290

1,81 %

41,4

2 281

1,84 %

42,0

2 306

1,84 %

42,4

9

Росія

2414

1,48 %

35,7

2 503

1,48 %

37,0

2 598

1,48 %

38,5

10

Бразилія

2324

1,20 %

27,9

2 359

1,25 %

29,5

2 453

1,30 %

31,9
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconНаціональний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Нау, 2011. –...
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconНаціональний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Нау, 2011. –...
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconНаціональний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Нау, 2013. –...
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconНаціональний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Вид-во Нац авіац...
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconНаціональний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Вид-во Нац авіац...
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconНаціональний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Вид-во Нац авіац...
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconНаціональний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Вид-во Нац авіац...
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconКиївський національний університет імені тараса шевченка інститут міжнародних відносин укладач: к ю. н., доцент Григоров О. М. Міжнародне право навчальна програма аспірантського семінару
Затверджено на засіданні Вченої Ради Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconВипуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри»
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Вид-во Нац авіац...
Національний авіаційний університет інститут міжнародних відносин Економіка, право, політологія, туризм iconВипуск 1 (3), 2011 До випуску ввійшли наукові матеріали міжнародної наукової конференції «Інформаційна безпека держави: теоретичний та практичний виміри»
Науковий вісник Інституту міжнародних відносин нау. Серія: Економіка, право, політологія, туризм: Зб наук ст. – К.: Вид-во Нац авіац...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи