Наукові записки кафедри журналістики icon

Наукові записки кафедри журналістики




НазваНаукові записки кафедри журналістики
Сторінка1/9
Дата05.08.2012
Розмір1.49 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут міжнародних відносин НАУ


НАУКОВІ ЗАПИСКИ

КАФЕДРИ ЖУРНАЛІСТИКИ

(журналістика, літературознавство, лінгвістика: проблеми взаємовпливів)


Київ 2011


Наукові записки кафедри журналістики. – Вип. ІІ / Голов. ред. Я. В. Козачок. – К. : НАУ, 2011. – 86 с.


У новій збірці наукових праць викладачів та студентів кафедри журналістики НАУ висвітлюються актуальні теоретичні та методологічні проблеми журналістської діяльності вітчизняних та зарубіжних ЗМІ, проблеми професійної, мовної та культурологічної підготовки майбутніх працівників ЗМІ у сучасних умовах.

Збірка пропонується до уваги творчих працівників редакцій ЗМІ, викладачів кафедр соціальної комунікації, науковців, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів напряму «Соціальна комунікація».


^ РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ


Козачок Я.В., д-р філол. наук, проф. (редактор); Кривошея Г.П., канд. іст. наук, проф., Потятиник Б.В., д-р філол. наук, проф., Назаренко Г.І., канд.. філол. наук, доц.


Відповідальний за випуск І. Панасюк


^ Збірник підготовлений відповідно до наукової програми «Контакт»


Матеріали наукового журналу друкуються українською мовою. Усі права застережені. За використання матеріалів збірника посилання на нього є обов’язковим.
Відповідальність за точність наведених фактів і цитат несе автор.
Редакція не завжди поділяє позицію автора.


Адреса редакційної колегії:
03058, Київ, просп. Відрадний, 4,
Інститут міжнародних відносин
Національний авіаційний університет.
Тел. (044) 406-77-85



© НАУ, 2011

ЗМІСТ


Розділ І. Журналістика


1. Вихованець І. М. Методика роботи з джерелами інформації…………………………………2

2. Казакова А. С. Об’єктивність і авторська позиція в журналістиці……………………….…8 3. Кулініч В. В. Інформаційні агенції в сучасному медійному просторі

(на прикладі ІА «Світ освіт»)………………………………………………………..…………….…13 4. Мостова Ю. В. Основні тенденції творення та оформлення заголовків на сторінках

друкованої преси (функціональний аспект)…………………………………………………..……18

5. Назаренко Г. І. Впровадження масової медіаосвіти як відгук на тотальну

медіатизацію суспільного життя на рубежі ХХ–ХХІ ст………..…………………..……25

6. Рижко О. М. «Нова Зоря» – історія і сучасність……………………………..………………….32

7. Чекалюк В. В. Нацональна ідея у змі в контексті ідентифікації як складова іміджу

українців в Україні й світі (на прикладах з листування дослідниці В. В. Чекалюк

з родиною Софії Русової)………………………………………………………………………………41 8. Шишко О. С. Психологічні аспекти діяльності засобів масової інформації………….……47


Розділ ІІ. Лінгвістика


9. Васильченко В. М. Концептуалізація українського буттєвого простору засобами

фразеології (одиниці, пов’язані з обрядом хрещення)……………………………… ………….52

10. Кевлюк І. В. Основні поняття когнітивної лінгвістики………………………………..…..66

11. Прозорова О. В. Функціональне навантаження фразеологізмів у заголовках

українських ЗМІ………………………………………………………………………………..………74

12. Ропек С. Л. Функціонування жаргону в сучасній пресі ……………………………..………..78

13. Срібняк К. О. ^ Мовностилістичні особливості рецензії в загальноінформаційних

та спеціалізованих виданнях…………………………………………………..……………………83


І. М. Вихованець

студентка групи 407

(спец. «журналістика») ІМВ НАУ


^ МЕТОДИКА РОБОТИ З ДЖЕРЕЛАМИ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття присвячена особливостям методики роботи з джерелами інформації на сучасному етапі. Розглянуто основні методи збору інформації, обґрунтовано правовий аспект взаємодії журналіста з джерелами інформації, а також наголошено на особливій підготовці представника ЗМІ до процесу збирання матеріалу.

Ключові слова: інформація, джерела інформації, методи збору інформації, спілкування, спостереження, робота з документами, експеримент, таємниця журналістських джерел.

Розширення інформаційного простору та збільшення кількості ЗМІ, а також їхньої ролі у суспільному житті вимагає правильних дій у процесі роботи з джерелами інформації. Події, що відбуваються у державі та поза її межами потребують дотримання певного етикету та правил щодо збору необхідних матеріалів.

Цій проблемі на сучасному етапі присвячено чимало публікацій та досліджень, зокрема важливий внесок у журналістську науку зробили В. Здоровега, В. Іванов, Г. Кривошея та інші дослідники журналістської праці.

Мета наукової статті – укомплектувати та узагальнити методи збору інформації та внести певні доповнення до їхньої методики, використовуючи відомі авторитетні видання. Важливим є врахування специфіки сучасного інформаційного простору та особливостей конкретної аудиторії, виокремлення методів з урахуванням специфіки правового поля Української держави, порівняння їх з методами збору інформації закордонної журналістики.

Джерело інформації – це фрагмент реальності, контакт з яким наповнює свідомість журналіста новими даними: контакт з людьми, документ, спостереження [6].

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являть собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи [3].

Рекомендація Ради Європи № R (2000) 7 «Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації» [1] містить таке визначення цього поняття: «термін «джерело» означає будь-яку особу, яка передає інформацію журналістові».


Розглядаючи визначення «джерела інформації» з трьох позицій, можна звести їх до такого вигляду: джерело інформації – це особа або матеріальний об’єкт, які надають журналістові нові дані про навколишню дійсність.

Збору інформації, враховуючи пошук джерел інформації, передує визначення теми. Це приводить до виявлення об’єктів, які можуть володіти подібною інформацією. Залежно від того, яку тему опрацьовує журналіст, яких галузей науки та сфер суспільного життя вона стосується, для якої аудиторії призначено подібний матеріал, методи збору інформації поділяються на певні види.

Виділяють такі методи збору інформації:

  • спілкування (інтерв’ю);

  • спостереження;

  • робота з документами;

  • експеримент.

Деякі дослідники, вивчаючи методику роботи з джерелами інформації, важливу роль відводять чуткам [8]. Для цього журналісту слід дотримуватися таких процедур: знайти джерело чутки; перепитати у джерела, чи було так насправді; у випадку відмови підтвердити чутки – знайти інше джерело інформації і отримати в нього підтвердження; домовитися з особою про те, що вона в будь-якому випадку зможе підтвердити в суді надану нею інформацію.

У будь-якому випадку, журналіст, що оприлюднив інформацію, несе за неї відповідальність.

Докладніше слід розглянути кожен метод збору інформації та принципи, яких потрібно дотримуватися при цьому.

Спілкування. В. Здоровега, який називає цей метод методом інтерв’ю, вказує на те, що «розмова із людьми, учасниками поточних подій, є все-таки вирішальним джерелом найновішої інформації» [4]. Це специфічний спосіб отримання інформації, який потребує продуманих наперед дій, засобів та шляхів з’ясування істини. Для того, щоб обрати тактику спілкування з особою, яка володіє необхідними знаннями, слід ураховувати такі особливості:

  1. поставлена мета (тобто те, що хоче дізнатися журналіст);

  2. рівень розвитку взаємовідносин (як до вас ставиться інформатор та навпаки);

  3. конкретна ситуація (за яких обставин відбувається розмова) [2].

Важливе місце відводять підготовці до спілкування, під час якої потрібно враховувати, який вид спілкування буде застосовуватися між інтерв’юером та інтерв’юйованим (особиста розмова; опосередковане спілкування: телефон, факс, телеграф; експрес-опитування [7]). Розрізняють такі види підготовки: загальна, конкретна і психологічна [4]. Загальна підготовка – це обізнаність журналіста, розуміння обговорюваної теми, наявність достатнього багажу знань. Тобто, журналіст повинен завоювати прихильність джерела інформації та викликати довіру до своєї особи. Тут мова про універсальність журналістської професії. Журналісту необхідно розуміти хоча б найголовніші особливості, закономірності та новизну явища, яке він досліджує.

Конкретна підготовка є важливою для журналіста-початківця. Це, як доведено методом наукових узагальнень, означає, що потрібно: визначити мету, продумати запитання, погодити місце, час, умови зустрічі та спробувати спрогнозувати інші можливі деталі. Недостатня підготовка до спілкування може спровокувати особу відмовитися надати інформацію.

Психологічна підготовка – це вивчення особистості інтерв’юйованого, його вдачі, звичок, світогляду та позицій. Тут варто говорити не тільки про продумані наперед запитання, але й про продумані наперед відповіді як співрозмовника, так і журналіста.

Ефективне спілкування з інформаторами вимагає від журналіста поєднувати різні техніки: спілкування з порозумінням, рефлексивне спілкування та директивне спілкування.

Спілкування з порозумінням – це жести зосередженої на словах співрозмовника уваги представника преси. При цьому обов’язкові: контакт очима, кивання голови, відсутність бар’єрів (не повинно бути жодних нервових рухів). Важливо надавати перевагу раціональному з усього того, про що говорить співрозмовник.

Рефлексивне спілкування включає в себе повне зосередження на інформації, що надається: постійне фіксування у блокноті, перепитування, уточнення, що дає змогу не тільки правильно зрозуміти факти, але й установити нелогічні зв’язки, тобто виявити, коли співрозмовник говорить неправду. Це сприяє кращому запам’ятовуванню: спрацьовує слухова, зорова та моторна пам’ять.

Директивне спілкування – це вплив на іншого без приниження його гідності. Тут іде мова про демонстрування журналістом свого ставлення до проблеми чи події, провокування необхідної реакції з боку співрозмовника, щоб зрозуміти його істинну позицію [2].

Спостереження − це спосіб пізнання дійсності в повсякденній практиці [4]. Це надійний спосіб організації фактологічного матеріалу, який сприяє появі особистих думок та вражень журналіста. Спостереження може бути запрограмоване та незапрограмоване, одноразове й багаторазове, відкрите й приховане [7]. Відкрите спостереження – це найпоширеніший спосіб спостереження, який регламентовано в законах України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Приховане спостереження не передбачене законом, а тому потрібно поводитися обережно. Слід пам’ятати, що законом гарантовано право людини на приватне життя, а тому журналіст не повинен ступати за рамки дозволеного. Ст. 31 Закону «Про інформацію» передбачає: громадяни мають право «знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою вони використовуються». А також слід знати, що «учасники інформаційних відносин зобов’язані: поважати інформаційні права інших суб’єктів; використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою); забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин; забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою; зберігати її в належному стані протягом установленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку; компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію» [3]. Важливе значення для спостереження мають технічні засоби, зокрема фотоапарат та відеокамера.

Робота з документами – важливий спосіб отримання інформації з джерел, зафіксованих на матеріальних носіях. Найголовніше завдання тут – переконатися, що документи є правдивими. Під час роботи з такими джерелами інформації потрібно визначити: чи документ підготували компетентні і вповноважені для цієї справи особи; чи не вплинула ситуація, за якої складався документ на його зміст; чи не спотворені прізвища осіб; чи відповідає зміст документа відбитку печатки; чи підписаний документ вповноваженою для цієї справи особою. Важливо також переконатися в наявності номера документа та дати його підписання [8].

Щоб отримати інформацію про діяльність органів влади, зокрема доступ до певних документів, потрібно надіслати інформаційний запит. У запиті повинно бути зазначене прізвище, ім’я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь [3].

Соціологічні методи збору інформації, або журналістський експеримент, – це способи отримання даних за допомогою соціологічних досліджень. До цієї групи можна віднести опитування, анкетування тощо. Особливостями такого способу є врахування особливостей аудиторії та її інтересів. Це порівняно точний метод отримання інформації, адже виконується за допомогою соціологічних досліджень, аналізу обізнаності та факторів зацікавлення.

Особливе місце при відносинах «журналіст – джерело інформації» є таємниця журналістських джерел.

^ Таємниця журналістських джерел – це не лише право журналіста, коли він може на власний вибір визначати, хоче він повідомляти про джерело чи ні. З погляду етичних принципів, збереження конфіденційності джерела є одним з основних обов’язків журналіста. На жаль, в українській журналістиці етичні стандарти тільки розвиваються. Натомість можна навести декілька прикладів із практики Сполучених Штатів Америки. У цій країні захист джерел встановлений на рівні законодавства штатів. Не всі штати мають відповідне законодавство або не завжди захист є абсолютним (коли суд має право вимагати від журналіста розкрити джерело). Однак у багатьох випадках журналісти навіть на вимогу суду відмовлялися це робити, посилаючись на власні професійні стандарти та переконання. За таких обставин журналістам часто доводилося розв’язувати дилему: розкрити джерело чи потрапити за грати. Почуття професійної гідності американських журналістів штовхало їх до того, що вони радше вибирали сидіти у в’язниці [9].

Журналіст не має права розголошувати конфіденційну інформацію або ту інформацію, що стосується певних моментів приватного життя людини, якщо остання не хоче, щоб про це дізналася громадськість.

Схожа практика існує і в інших країнах. Зокрема, у шведському законі про свободу преси журналістам забороняється розкривати свої джерела інформації. У 29 штатах США та окрузі Колумбія прийнято охоронні закони, які дозволяють журналістам зберігати в таємниці джерела своїх повідомлень. У більшій частині федеральних земель Німеччини журналісти можуть відмовитися від надання свідчень щодо своїх джерел інформації, навіть якщо вони підозрюються у скоєнні злочину. Також законом заборонено здійснювати обшук службових приміщень журналістів і вилучати їх матеріали, крім деяких виняткових ситуацій [5].

Важливим моментом, який не слід опускати при дослідженні методики роботи з джерелами інформації, є поділ її на такі види: таємна, конфіденційна та відкрита.

«До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі» [3]. Умови доступу до такої інформації передбачено чинним законодавством.

У процесі роботи з джерелами інформації основне правило, яким має керуватися журналіст, це – етика. І коли журналіст переступає через етичні, а також моральні засади, і починає діставати інформацію неофіційними способами, тут можна говорити про нехтування призначенням своєї професії або ж про перебільшення своїх професійних обов’язків.

Особливе місце в регулюванні відносин журналіста та джерел інформації посідає захист з боку держави. Коли держава встановлює гарантії нерозкриття джерела, це сприяє тому, що люди, які знають важливу, але часом небезпечну інформацію, передадуть її пресі і в такий спосіб доведуть її до відома громадськості. Захист журналістських джерел є корисним як для журналіста, що має більше можливостей отримати інформацію, так і для осіб, які передають інформацію на умовах конфіденційності. Однак ключовим є значення цього правового інституту для суспільства в цілому. Оскільки споживачем інформації є громадськість, саме вона в результаті має змогу бути більш повно поінформованою [9].

Отже, методологія роботи журналіста з джерелами інформації – це невід’ємна частина його професійної діяльності. Слід пам’ятати, що будь-який спосіб отримання інформації досить специфічний, а тому необхідно знати, які права надано журналісту в процесі контакту з джерелом інформації законодавством, зокрема Законом України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», а також яких етичних принципів він повинен дотримуватися для того, щоб добути необхідні факти.

Складність роботи журналіста в інформаційному полі щодо збору інформації, прагнення до систематизації та обгрунтування виявлених фактів, наукового осмислення даних, створення кращого контакту з інформатором та дотримання правильної процедури роботи з документами викликали потребу вивчення такого аспекту, як методологія роботи з джерелами інформації. Укомплектування основних відомостей з цієї теми та обгрунтування їх – важливий аспект журналістської діяльності.

Інформація – одне з ключових понять не просто ЗМІ, а ЗМК. Щоб легально отримати доступ до неї, журналіст має керуватися не тільки українським законодавством, але й нормами Європейської конвенції з прав людини, а також рішеннями Європейського суду.


Статья посвящена особенностям работы с источниками информации на нынешнем этапе. Рассмотрены основные методы сбора информации, обоснован правовой аспект взаимодействия журналиста с источником информации, а также подчеркнута важность особой подготовленности представителя СМИ к процессу сбора материала.


^ Ключевые слова: информация, источники информации, методы сбора информации, общение, наблюдение, изучение документов, эксперимент, тайна журналистского источника.


The article is devoted to the peculiarities of the methodology of work with the information sources at present stage. It is considered the basic methods of the reporting system, substantiated legal aspects of the interaction between a journalist and information source and emphasized on special training of the representative of mass media to the collecting of the material.


Key words: information, information sources, methods of the reporting system, communication, monitoring, handling documents, experiment, secret of the information sources.


Список літератури


  1. Бюлетень Бюро інформації Ради Європи в Україні, 2003. – С. 69−72.

  2. Журналістика в піарі та піар у журналістиці / упорядн. В. Іванов,

О. Дудко. – К.: «Грамота», 2010. – 288 с.

  1. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року. № 2657-XII.

  2. Здоровега В. Теорія й методика журналістської творчості: підруч. / В. Й.

Здоровега. – 3-тє вид. – Л.: ПАІС, 2008. – 276 с.

  1. Іванов В. Журналістська етика: підруч. / В. Іванов, В. Сердюк. – К.: Вища

школа, 2006. – 231 с.

  1. Кривошея Г. П. Довідник журналіста: навч. посібн. / Г. П. Кривошея. – К.:

Книжкове вид-во НАУ, 2006. – 76 с.

  1. Кривошея Г. П. Теорія і практика журналістики: навч. посібн. – К.: Книжкове

вид-во НАУ, 2007. – 220 с.

  1. Основы творческой деятельности журналиста: учеб. / ред.-сост. С. Г.

Корконосенко. – СПб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000.

  1. http://www.media.parlament.org.ua.



А. С. Казакова

студентка групи 407

(спец. «журналістика») ІМВ НАУ


^ ОБ’ЄКТИВНІСТЬ І АВТОРСЬКА ПОЗИЦІЯ В ЖУРНАЛІСТИЦІ


Стаття присвячена питанню об’єктивності подання журналістом інформації на масову аудиторію. Зокрема, наголос робиться на тому, що в сьогоднішніх умовах поняття об’єктивності набуває дещо іншого значення, що зумовлено специфікою формування сучасного інформаційного простору.


^ Ключові слова: людський фактор, «персональний журналізм», позиція, концепція «фактуалізму», «суб’єктивна об’єктивність», маніпулювання громадською свідомістю.


Журналістика – це складна багатокомпонентна і багатофункціональна система масової комунікації, яка органічно входить у соціальну систему суспільства в цілому. Найхарактернішими її ознаками є майже одночасна доставка інформації до споживача і велика кількість «відбитків», тобто масовість аудиторії. Безумовно, ці дві обставини роблять засоби масової інформації дуже впливовими. І саме цей факт змушує гостро поставити питання про співвідношення об’єктивності і суб’єктивності в журналістиці.

Як і будь-яка інша система, журналістика володіє певним набором компонентів матеріального, технологічного, ідейного і людського характерів та спрямувань, кожен з яких відіграє значну роль у творенні інформаційного простору. Проте один з вище перерахованих факторів усе ж є визначальним. Це – людський фактор.

Людський фактор у журналістиці може мати декілька втілень: суб’єкт-організатор (власник, видавець, засновник ЗМІ) як основоположний елемент системи; журналіст як виробник масової інформації; аудиторія як споживач масової інформації. Відповідно до теорії соціальної відповідальності преси/журналіста, саме цей людський компонент «відповідає» за формування потенційної аудиторії ЗМІ, її запитів до кількості й якості виробленої масової інформації, за характер громадської думки, за продюсерські концепції і типологічні модифікації як самих ЗМІ, так і їх журналістської продукції. Таким чином, категорія персональності, авторського самовиявлення є визначальною, феноменальною в самій суті людського компонента.

Історія розвитку ЗМІ засвідчує, що на ранніх етапах становлення журналістики її феномен характеризувався як «персональний журналізм». Згодом він був витіснений корпоративним фактором. Проте в теорії журналістики категорія персональності закріпилася за уявленням про особистість автора журналістського твору [2].


Якщо говорити про вплив автора на інформацію, яка подається, то він дуже великий. Журналіст – у першу чергу людина, а тому для нього фактично неможливе створення повідомлення, в якому не було б часткового відображення його особистості.

Кожен журналіст має певну базу, те, що лягає в основу його творчості. До неї сміливо можна зарахувати виховання, рівень освіченості, спосіб життя, навіть особливості соціального середовища, в якому живе автор. Саме виходячи з цих факторів, іноді навіть підсвідомо, з величезного інформаційного потоку він обирає якийсь факт, трансформує його в повідомлення, вишукує відповідні форми для втілення та поширення на масову аудиторію. Тобто, журналіст (в інших випадках – редактор, замовник, власник тощо) фактично реалізує не потребу громадськості в певній інформації, а власну позицію.

Соціальна психологія позицію особистості розглядає взагалі як «стійку, внутрішньо усвідомлену систему ставлення особистості до суспільства, до інших людей і до самої себе, яка є органічно пов’язаною з її ціннісною системою і є одним з її елементів». Мало того, дослідники, які займаються психологією суб’єктивності, характеризують позицію як «найбільш цілісне утворення особистості». І щоб ствердитись як особистість, людина має обирати й відстоювати свою позицію. А отже, там, де є позиція, вже не буде об’єктивності [1; 7].

Так, американський дослідник ЗМІ Дж. Меррілл говорить про те, що журналістська об’єктивність неможлива: «Реальний стан справ такий, що кожен журналіст, коментатор або оглядач в роботі над матеріалом йде далі простого опису фактів. Журналісти не можуть бути об’єктивними, навіть якщо вони цього захочуть. Вони потрапляють у природну пастку суб’єктивності. Їх індивідуальність невід’ємно присутня в матеріалі. Вони, наприклад, вирішують, які частини матеріалу скоротити, а які ні. Вони приймають рішення про те, на чому загострити увагу, а що згладити, які цитати використовувати, а які ні, що перефразувати, а де використовувати пряму мову. Незважаючи на те, що така журналістика не може назватися об’єктивною, в ній немає нічого поганого» [2].

Отже, як бачимо, вимога об’єктивності, яка є головною в усіх кодексах журналістської етики, насправді нездійсненна вже остільки, оскільки журналіст – це, перш за все, особистість.

Проте одночасно об’єктивність виступає одним з основоположних принципів журналістики, нехтувати яким не можна. А тому сучасні журналісти намагаються самотужки знайти вихід із ситуації, що склалася.

Сьогодні панівною в журналістській теорії і практиці стає концепція «фактуалізму» – тобто подання інформації за принципом «5W», коли факти розташовуються зверху вниз відповідно до їх важливості і відповідають на питання: хто? що? де? чому? коли? як? І теоретики, і практики журналістики схильні бачити в цьому чи не єдину можливість уникнути суб’єктивізму в сфері масового інформування. Із фактом пов’язують достовірність і об’єктивність знання, яке випливає з природної очевидності безпосередніх фіксацій реальності (визначальна ознака репортерства як ремесла), з думками – вільність трактувань, яка закладає елемент суб’єктивності в журналістську інформацію.

На підтвердження цієї думки в канонах журналістики є пункт «Неупередженість», який говорить: «В існуючій газетній практиці прийнято проводити різку грань між співвідношенням новин і вираженням думок. Хронікальні повідомлення не повинні містити думок або відрізнятися якою-небудь тенденційністю. Це правило не поширюється на так звані спеціальні статті, сам характер яких і підпис під ними забезпечують автору право на власну інтерпретацію».

Першим пунктом ця ж вимога стоїть і в Хартії телерадіомовників: «Проведення чітких відмінностей між повідомленнями про факти, коментарями і припущеннями, щоб уникнути їх ототожнення».

Однак подібні твердження стосуються більше інформаційних жанрів. Щодо решти груп жанрів, то тут існують інші підходи.

Наприклад, Е. Денніс розглядає об’єктивність взагалі не як принцип, а як «всього лиш метод і стиль подання інформації». Він зазначає, що існує три головні характеристики об’єктивності як методу:

− чітке розділення факту і думки ;

− емоційна відстороненість при висвітленні подій;

− прагнення до точності і збалансованості, що дає обом сторонам можливість висловити свій погляд, що дозволить аудиторії одержати найбільш повну інформацію [2].

Виходячи з цих правил, у сучасному інформаційному просторі з’являється поняття «суб’єктивної об’єктивності».

Очевидно, найголовніша проблема розумінні поняття «об’єктивність» полягає в тому, що цей термін є передусім філософською категорією. Найбільш типовий підхід до його визначення – той, що сповідує розуміння поняття «об’єктивності» як чогось, що існує поза волею людини та незалежно від її волі. Деякі автори (наприклад – автори «Великого енциклопедичного словника», що вийшов друком у Санкт-Петербурзі в 1997 році під редакцією А. М. Прохорова) практично ототожнюють поняття «об’єктивне» з «істинним». Однак, незважаючи на всю обґрунтованість і авторитетність таких позицій, вони не відповідають специфіці журналістської діяльності. І саме тому варто розглянути нормативний аспект цього питання.

Під «об’єктивністю» наше законодавство розуміє таку категорію, яка містить у своїй основі лише факти, що існують у природі незалежно від людини і були зафіксовані таким чином (спостереження, вимірювання, випробовування), який виключає можливість людини змінити характеристики того чи іншого об’єкта.

Якщо ж говорити про категорію об’єктивності в контексті суспільної діяльності людини, то досить вдалим є визначення об’єктивності дослідження, яке можна знайти в Науково-практичному коментарі до ст. 22 Кримінально-процесуального кодексу України (за загальною редакцією В.Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка) [8].

У ньому йдеться про розкриття змісту одного з основних принципів кримінального судочинства – об’єктивності судового розгляду (дослідження матеріалів справи). Автори коментаря говорять, що «об’єктивність дослідження у пізнавальному аспекті полягає в ретельному аналізі всіх обставин кримінальної справи і справи в цілому у відповідності із встановленими фактами, у співставленні різних точок зору і припущень, а в психологічному аспекті – у прагненні збирання, перевірки і оцінки доказів неупереджено, з однаковим офіційним ставленням до всіх учасників процесу та інших осіб, що беруть участь у справі, з максимальним уникненням обвинувального або виправдального ухилів».

Якщо забрати кримінально-процесуальне забарвлення цього визначення і перенести його в площину інформаційних відносин, то можна отримати визначення поняття обов’язку об’єктивно подавати інформацію, який покладено спеціальними законами на всі ЗМІ [8].

Як випливає зі змісту законодавства України, об’єктивність інформації полягає в ретельному аналізі всіх обставин, які характеризують подію, що висвітлюється, відповідно до встановлених фактів, у зіставленні різних поглядів і припущень, а також – у прагненні збирання, перевірки і поширення інформації неупереджено, з однаковим офіційним ставленням до всіх учасників події, що висвітлюється, і з максимальним уникненням схвального чи осуджувального ухилів [3; 4; 5].

Не виключено, що окремі моменти цього визначення потребують удосконалення, однак не викликає сумнівів, що, говорячи про обов’язок засобів масової інформації дотримуватись принципу об’єктивності інформації, законодавець вів мову про ідею неупередженого інформування аудиторії журналістом, що, власне, і передбачає принцип суб’єктивної об’єктивності під час подачі інформації в масову аудиторію.

Отже, проблема об’єктивності – суб’єктивності журналістики досі не розв’язана і викликає суперечливі думки. Об’єктивності в журналістиці, як і в будь-якому іншому різновиді творчості, немає. Вона може лише частково втілюватися у принципі «5W», коли даються відповіді на головні питання репортера: хто? що?де? коли? як? чому?

Однак визначальна риса доброго журналіста – не лише здатність констатувати факти. Це – вміння проаналізувати ситуацію, зіставити різні погляди і максимально неупереджено подати їх читачеві, щоб останній мав змогу зробити висновки самостійно. У цьому полягає принцип «суб’єктивної об’єктивності». Хоча навіть у такому разі не можна стверджувати, що аудиторія складе для себе повну картину того, що відбувається, адже факти будуть надані вже журналістом, а не самою реальністю. А це означає, що преса сьогодні залишається одним із основних засобів маніпулювання громадською свідомістю.


Статья посвящена вопросу объективности подачи журналистом информации на массовую аудиторию. В частности, акцентируется на том факте, что при сложившихся ныне условиях само понятие объективность приобретает несколько иное значение, что обусловлено спецификой формирования современного информационного пространства.


Ключевые слова: человеческий фактор, «персональный журнализм», позиция, концепция «фактуализма», «субъективная объективность», манипулирование общественным сознанием.


The article is devoted to the issue of the objectivity in the presenting information to the wide audience by journalist. In particular, it emphasizes on fact, that nowadays the notion of objectivity gets a little different meaning, which is caused by the peculiarities of the building of modern media.


^ Key words: human agency, “personal journalism”, standpoint, concept of “factualism”, “subjective objectivity”, manipulation of public conscience.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Наукові записки кафедри журналістики iconСтудентські наукові записки
С 88 Студентські наукові записки. Серія „Гуманітарні науки” / [укл. В. В. Максимчук, Г. В. Максимчук]. ― Острог : Вид-во НаУ „Острозька...
Наукові записки кафедри журналістики iconНаукові досягнення
Національний університет “Острозька академія”. Студентські наукові записки. Серія “Економіка”, випуск 2, 2011 р
Наукові записки кафедри журналістики iconЗбірник «Наукові записки. Серія «Психологія І педагогіка», який включено до переліку наукових видань вак україни. Тематичний випуск збірника «Актуальні проблеми когнітивної психології»
Приймаються до друку наукові статті в збірник «Наукові записки. Серія «Психологія І педагогіка», який включено до переліку наукових...
Наукові записки кафедри журналістики iconНаукові розробки кафедри
О. М. Пшiнько, М. I. Нетеса, А. В. Радкевич. Наукові дослідження, як правило, виконуються комплексно за участю всіх співробітників...
Наукові записки кафедри журналістики iconНаукові публікації: монографії, підручники
У 2004 році з нагоди 170-річчя Київського університету та 60-річчя Інституту міжнародних відносин започатковано книжкову серію «Бібліотека...
Наукові записки кафедри журналістики icon4. Керівництво науковою роботою студентів
На сьогоднішній день сформовані наукові пріоритети кафедри, які безпосередньо впливають на розвиток студентського наукового руху....
Наукові записки кафедри журналістики icon4. Керівництво науковою роботою студентів
На сьогоднішній день сформовані наукові пріоритети кафедри, які безпосередньо впливають на розвиток студентського наукового руху....
Наукові записки кафедри журналістики iconІнформаційний лист Національний університет «Острозька академія»
Наукові записки. Серія “Психологія та педагогіка” Випуск 23 (видання згідно вимог вак україни)
Наукові записки кафедри журналістики iconНаукові записки. Сер.: Педагогічні науки: Засоби реалізації сучасних технологій навчання. Кіровоград: кдпу ім. В. Винниченка, 2001. Вип. 34. С. 123-126
Наукові записки. Сер.: Педагогічні науки: Засоби реалізації сучасних технологій навчання. – Кіровоград: кдпу ім. В. Винниченка, 2001.–...
Наукові записки кафедри журналістики iconThe orange revolution” in the context of s. Huntington’s theory of “waves of democratization”
Національний Університет “Києво-Могилянська Академія”. Наукові Записки. Том 82. Політичні науки, 2008, с. 66-69
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи